Вдосконалення процесу кредитування підприємств

Вдосконалення процесу кредитування підприємств

1. Механізм грошово-кредитного регулювання

1.1 Сутність, види та принципи банківського кредитування

На сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання. Незважаючи на те, що кризові явища в економічній системі практично підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, внаслідок чого різко скоротилась кількість надійних фірм-позичальників (на фоні падіння прибутковості банківських операцій), кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів. Так, станом на 01.04.99 кредитні вкладення становили 64% загальної суми робочих активів українських банків.

Кредит (від лат. сreditium - позика, борг) - одна з найскладніших економічних категорій, характер об'єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого - такою специфікою її прояву, як поворотний рух вартості. Оскільки падання кредиту є специфічною, відокремленою формою грошових відносин, воно має власні особливості, пов'язані з обслуговуванням усього процесу розширеного відтворення та забезпеченням його безперервності. У цьому плані база функціонування кредитних відносин - тимчасове вивільнення грошових коштів та поява тимчасової потреби в них.

Об'єктивні відхилення фактичної потреби господарюючих суб'єктів у фінансуванні їх господарської діяльності від наявності (надлишку або нестачі) вільних ресурсів залежать від багатьох факторів, серед яких: капіталомісткість виробничої діяльності; сезонність виробництва; співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю обігу продукції, коливання цін на неї; оберненість дебіторської заборгованості та ін. У зв'язку з цим з'являється можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів одних господарюючих суб'єктів за рахунок тимчасового надлишку коштів інших. Очевидно, що для реалізації цієї можливості необхідні відповідні економіко-правові умови.

З одного боку, сама природа кредитної угоди зумовлює необхідність майнової відповідальності її учасників за виконання прийнятих на себе зобов'язань. З іншого, обов'язкова умова виникнення кредитних відносин - це збігання інтересів кредитора і позичальника. Вирішальне значення при цьому має узгодження таких характеристик, як забезпеченість позики, термін кредитування, рівень процентної ставки, наявність альтернативних варіантів фінансування та розміщення коштів.

Таким чином, як економічна категорія кредит - це сукупність відповідних економічних відносин між кредитором та позичальником з приводу поворотного руху вартості. Суб'єктами кредитної угоди можуть виступати будь-які юридичне самостійні господарюючі одиниці, що вступають у відносини тимчасового запозичення вартості в грошовій або товарній формі. Об'єкт кредитної угоди - позикова вартість, відокремлення якої пов'язано з характером руху від кредитора до позичальника та від позичальника до кредитора. Необхідність повернення позикової вартості позичальником зумовлюється збереженням права власності на неї кредитора, а забезпечення повернення досягається в процесі використання позикової вартості в господарській діяльності позичальника. При цьому основними стимулюючими мотивами кредитних угод з боку кредитора є одержання доходу у вигляді позикового процента, а з боку позичальника - покриття нестачі власних ресурсів і отримання доходу Із результаті використання позикової вартості.

Кредит як самостійна економічна категорія виконує важливі функції в економіці. Визначення і трактування окремих функцій кредиту залежить від методологічних підходів до аналізу кредитних відносин. Так, на макроекономічному рівні виділяються перерозподільча функція та функція заміщення готівкових коштів кредитними засобами.

Очевидно, що ринковий механізм перерозподілу кредитних ресурсів мас цілу низку переваг перед іншими способами розміщення грошових коштів. По-перше, обсяг кредитних ресурсів за своїм потенціалом значно перевищує, наприклад, обсяг ресурсів, які розподіляються через бюджетну сферу. По-друге, поверненість кредиту дозволяє надавати ресурси в позику багатократно, що також розширює можливості функції перерозподілу. Нарешті, не можна не виділити перевагу оперативності ринкового розподілу кредитних ресурсів порівняно з тією ж бюджетною сферою.

Багато спеціалістів визнають важливу роль функції заміщення. На сьогодні функціонування кредитних засобів обігу вже не носить характеру тимчасового заміщення реальних грошей: перманентні процесії кредитування в результаті приводять до істотної економії суспільних витрат грошового обігу в цілому.

При більш детальному розгляді кредитних відносин можна обґрунтувати виділення більшої кількості функцій, зокрема:

акумуляцію тимчасово вільних ресурсів;

розподілення залучених коштів між позичальниками;

емісійну;

контрольну та ін.

Не менш важливе значення має виділення меж кредиту як економічного явища, в яких він об'єктивно зберігає свою сутнісну специфіку. У протилежному разі надлишкове кредитування, як і недостатність кредитних вкладень (тобто порушення економічно обґрунтованих меж) спричиняє негативний вплив на суспільно-економічні відносини в цілому. Виділяють зовнішні та внутрішні межі кредиту. Зовнішні межі відображають межі відносин стосовно акумуляції та розміщення кредитних ресурсів у цілому. Вони залежать в основному від таких факторів:

рівня розвитку виробництва;

обсягу і структури кредитних ресурсів;

соціально-економічної політики;

системи ціноутворення і рівня цін;

форми кредитних відносин;

структури кредитної системи;

фінансового стану суб'єктів господарювання.

Внутрішні межі відображають припустиму міру розвитку окремих форм кредиту в його зовнішніх межах, що обумовлено специфікою прояву різних типів кредитних відносин.

З точки зору виконання основних функцій кредиту виділяються такі функціональні межі: перерозподільча та емісійна. Перша є не що інше, як об'єктивно обґрунтований обсяг кредитних ресурсів. Фактично вона підкреслює глибокий зв'язок операцій із залучення ресурсів і активних операцій банків. Друга межа визначає емісійні кредити, які виділяються під наступні витрати, під ще не вироблену продукцію, справляючи в результаті вплив на сукупну кількість грошей в обігу. Вона залежить від співвідношення між попитом суспільства на додаткові платіжні засоби та можливостями банківської системи щодо випуску кредитних грошей в обіг.

Практичні засади кредитних відносин в Україні, форми і види кредитів, принципи та умови банківського кредитування визначаються відповідними нормативними актами Національного банку України. Так, згідно з Положенням НБУ «Про кредитування», затвердженим постановою Правління НБУ №246 від 28 вересня 1995 р., кредит - це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Банківські кредити поділяються на види за такими ознаками:

строки користування;

забезпечення;

ступінь ризику;

методи надання кредиту;

строки погашення.

Відповідно до строків користування виділяють короткострокові, середньострокові та довгострокові кредити.

Короткострокові кредити надаються банками на термін до 1 року в разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у підприємств у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпеченими надходженнями коштів у відповідному періоді. Середньострокові кредити надаються терміном до З років на оплату підприємствами обладнання, поточні витрати, фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити (понад 3 роки) можуть надаватись для формування основних фондів, здійснення витрат на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію тощо.

За забезпеченням кредити поділяються на забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами), гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи), з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації) та незабезпечені (бланкові).

За ступенем ризику розрізняють стандартні кредити та кредити з підвищеним ризиком.

За методами надання - кредити, що надаються у разовому порядку; відповідно до відкритої кредитної лінії; гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання).

За строками погашення - кредити, що погашають водночас; у розстрочку; достроково; з регресією платежів; після закінчення обумовленого періоду.

Основними умовами надання банками кредитів суб'єктам господарювання є забезпеченість, поверненість, строковість, платність та цільова спрямованість.

Принцип забезпеченості означає наявність у банку права та можливостей захисту своїх інтересів у вигляді одержання відповідних засобів забезпечення наданого кредиту (застава, гарантія, поручительство тощо).

Принцип поверненості, строковості та платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений строк зі сплатою відповідного процента за користування ним.

Цільовий характер кредитування передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Юридичні особи - резиденти України можуть одержувати кредити як в національній, так і в іноземній валюті для здійснення діяльності, передбаченої їх статутними документами.

Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у безготівковій формі, шляхом безпосередньої оплати платіжних документів або шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника, а також у готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції. Погашення кредиту і нарахованих за ним процентів здійснюється позичальником з поточного рахунка.

Фізичні особи - резиденти України можуть одержувати в комерційних банках споживчі кредити на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг, але тільки в національній валюті. Банки надають споживчі кредити розміром, що визначається, виходячи з вартості товарів і послуг - об'єктів кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення повернення кредиту фізичною особою, та сумою поточних доходів позичальника. Строк споживчого кредиту визначається залежно від мети кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, але він не повинен перевищувати 10 років з дня його надання.

Національний банк України встановлює певні вимоги щодо здійснення комерційними банками кредитних операцій.

Так, кожне рішення щодо надання кредитів, незалежно від розміру та терміну запрошуваного кредиту, повинно прийматися колегіальне - Правлінням банку, Кредитним комітетом, кредитною комісією тощо. Кредитування позичальників здійснюється банками за умови дотримання відповідних економічних нормативів банківської діяльності. До нормативів, що регулюють кредитну діяльність банків, належать:

максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н8);

норматив «великих» кредитних ризиків (Н9);

максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н10);

максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н11);

максимальний розмір наданих міжбанківських позик (Н12).

Норматив (Н8) обмежує максимальний розмір банківських ресурсів та гарантій, що можуть бути надані одному позичальнику. Він розраховується за формулою

                                                                                   (1.1)

де З_г - сукупна заборгованість за кредитами одного позичальника та 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих щодо цього позичальника;

К - капітал банку.

Нормативне значення нормативу Н8 не повинне перевищувати 25%, тобто загальна сума зобов'язань будь-якого позичальника перед банком за наданими йому кредитами, гарантіями та поручительствами повинна бути не більше 25% капіталу банку.

Норматив Н9 встановлюється як співвідношення сукупного розміру «великих» кредитів та капіталу банку і розраховується за формулою

                                                                                           (1.2)

де С_к - сукупний розмір «великих» кредитів, наданих комерційним банком з урахуванням 100% позабалансових зобов'язань банку.

Максимальне значення нормативу Н9 не повинне перевищувати 8-кратний розмір капіталу банку.

Норматив НІ0 розраховується за формулою

                                                                                   (1.3)

де Р_к1 - сукупний розмір наданих банком позик та 100% суми позабалансових зобов'язань щодо одного інсайдера комерційного банку. Максимальне значення нормативу НІ0 не має перевищувати 5%.

Норматив Н11 розраховується за формулою

                                                                                (1.4)

де РК - сукупний розмір наданих банком кредитів та 100% суми позабалансових зобов'язань щодо всіх інсайдерів комерційного банку. Максимальне значення нормативу Н11 не повинне перевищувати 40%.

Норматив Н12 обмежує максимальний розмір всіх міжбанківських кредитів, які можуть бути надані банком іншим комерційним банкам. Він розраховується за формулою

                                                                             (1.5)

де МБ_м - загальна сума наданих комерційним банком міжбанківських кредитів.

Максимальне значення нормативу не повинне перевищувати 200%.

Крім цього, Національний банк України забороняє комерційним банкам надавати кредити для покриття збитків господарської діяльності позичальників, формування та збільшення статутного фонду банків та інших господарських товариств, придбання цінних паперів будь-яких підприємств.

1.2 Організація кредитної діяльності банку

Незаперечним є твердження, що правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності й ринкової стійкості комерційних банків (враховуючи те визначальне місце, яке посідають кредитні операції в портфелі банківських активів).

У сучасних умовах з метою забезпечення організації ефективної кредитної діяльності комерційні банки розробляють власну внутрішню кредитну політику та впроваджують практичні механізми її реалізації.

Кредитна політика банку визначає завдання й пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації власне кредитного процесу. Кредитна політика створює основу організації процесу банківського кредитування відповідно до загальної ринкової стратегії діяльності банку та повинна чітко визначати цілі кредитування, відповідне документально-методичне забезпечення та правила їх реалізації.

Кредитна політика розробляється з урахуванням стратегії і тактики банку в галузі управління активними операціями та визначає основні напрямки кредитної діяльності:

стандарти і критерії діяльності банківських працівників, що відповідають за видачу кредитів;

основні дії менеджерів, що приймають стратегічні рішення щодо кредитування;

принципи оцінки та контролю за якістю управління кредитною діяльністю у банку.

1.3 Кредитна політика і механізми її реалізації

Кредитна політика визначає задачі і пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації кредитного процесу. Кредитна політика створить основу організації кредитної роботи банку відповідно до стратегії їх діяльності; будучи необхідною умовою розробки системи документів, що регламентують процес кредитування. Кредитна політика повинна:

• являти собою директивні вказівки або короткі формулювання, а не інструкцію;

• чітко і недвозначно визначати мету кредитування;

• містити кілька правил реалізації конкретних цілей;

• бути підкріпленою документами, що містять стандарти й інструкції, що представляють собою методичне забезпечення її реалізації.

Ретельно розроблена кредитна політика, схвалена і цілком підтримувана усім вищим керівництвом банку, донесена до всіх службовців, які задіяні у кредитні діяльності, є найважливішим чинником успішного функціонування системи керування кредитним ризиком.

Відповідальність за розробку й удосконалювання кредитної політики лягає на директорів і вище керівництво. Вони ж відповідають за розвиток культури кредитування в банку і забезпечення виконання цілей кредитування. Тому кредитна політика не тільки встановлює основні правила й орієнтири кредитної діяльності, але і сприяє формуванню культури кредитування.

Кредитна політика розробляється з урахуванням стратегії банку, його політики в області керування ризиками. Вона визначає наступні основні напрямки кредитної діяльності:

• об'єктивні стандарти і критерії, якими повинні керуватися банківські працівники, що відповідають за видачу кредитів і керування кредитним портфелем;

• основні дії осіб, що приймають стратегічні рішення в області кредитування;

• принципи контролю за якістю керування кредитною діяльністю в банку і роботою служб внутрішнього і зовнішнього аудита.

Кредитна політика необхідна для забезпечення послідовності дій, диверсифікованості діяльності банку; делегування повноваженні і визначення посадових обов'язків кредитних працівників. Не маючи розробленої кредитної політики і встановленого порядку її реалізації, неможливо ввести в практику єдині правила кредитування, яким випливали б усі співробітники банку. Тому викладена в письмовому виді кредитна політика і відповідні правила її реалізації складають ту основу, на якій будується весь кредитний процес. В ідеалі відповідальність за розробку кредитної політики і відповідних стандартів, інструкцій і нормативів варто покласти на комітет із кредитної політики, спеціально формований при раді директорів.

Кредитна політика базується на умінні співробітників банку правильно й обґрунтовано вибрати: сектор економіки, що доцільно кредитувати в даний момент часу, а також «свого клієнта» виходячи з його кредитоспроможності й інших факторів, що мають першорядне значення для банку при рішенні питання про можливість надання кредиту. Кредитна політика визначається також тими кредитними продуктами, якими володіє банк сьогодні чи припускає впровадити завтра. Наприклад, стосовно до підприємств це можуть бути короткострокові кредити (на поповнення оборотних коштів) і довгострокові інвестиційні кредити (на розширення, модернізацію, технічне переозброєння виробництва, упровадження науково-технічних інновацій).

Важливим елементом кредитної політики є організація контролю в банку (контролю за правильним застосуванням кредитних стандартів при рішенні питання про можливість кредитування потенційного позичальника; контролю за дотриманням повноважень окремими кредитними працівниками; загального контролю за станом кредитного портфеля банку і, зокрема, за проблемними кредитами).

Розробка кредитної політики

Розробка внутрішньої кредитної політики вимагає, щоб керівництво банку сформулювало цілі кредитування і визначило, наскільки ці мети збігаються з загальною задачею і стратегічними цілями банку. Після визначення цілей кредитування на їхній основі розробляють кредитну політику банку і паралельно стандарти кредитування і кредитних інструкцій, що дозволяють службовцем виконувати необхідні кредитні операції, випливаючи єдиній кредитній політиці банку.

По закінченні початкового етапу розробки кредитної політики, стандартів і інструкцій перша редакція цих документів повинна передаватися на експертизу досвідченим працівникам, що оцінюють передані їм документи з погляду чіткості викладу, логічності і практичності. Після аналізу рекомендацій і пропозицій, внесених експертами, комітет із кредитної політики (чи рада директорів, кредитна комітет) затверджує політику і відповідні інструкції.

Ознайомлення співробітників банку з кредитною політикою, навчання їхній відповідним положенням і інструкціям є основним елементом упровадження кредитної політики в банку.

Кредитна політика визначає основні напрямки кредитної діяльності. Їх, у свою чергу, можна трактувати як систему реалізації прийнятих напрямків кредитної політики. Кредитна політика повинна відображати наступні ключові моменти:

• організація кредитної діяльності;

• керування кредитним портфелем;

• контроль над кредитуванням;

• принципи розподілу повноважень;

• загальні критерії добору кредитів;

• ліміти за окремими напрямками кредитування.

• принципи поточної роботи з кредитами (супроводу кредитних договорів);

• резервування на випадок втрат по кредитах.

У розділі «Організація процесу кредитування» визначаються повноваження співробітників підрозділів, що здійснюють кредитування. Так, основні обов'язки співробітника кредитного відділу укладаються в оформленні кредитного договору, зборі необхідної інформації, підготовці кредитної документації, визначенні ступеня ризику (рейтингу) і поточне обслуговування - супровід позички до її остаточного погашення. У розділ про кредитний портфель варто включити ліміти і нормативи, що визначають гранично припустимі розміри кредитного ризику на один позичальника в залежності від його рейтингу. Чим вище рейтинг, тим менше загальна сума кредиту, що може бути надана даному позичальнику. Крім того, банк може обмежити загальну суму кредитів, видаваних приватним позичальникам, визначивши цю суму стосовно власного капіталу банку. Роздягнула «Поточна робота з кредитами» повинний бути присвячений порядку оформлення кредитної документації і картотеки позичальника, розрахунку рейтингу - ступеня ризику, роботі по відбудові нефункціонуючих кредитів, по яких припинене нарахування відсотків, і безнадійних кредитів, списаних з балансу. У розділі «Класифікація резервів» визначаються характеристики позичок, що вимагають формування резервів на покриття можливих утрат. У «Кредитній політиці» обмовляються рамки можливих відступів від кредитної політики. У такий спосіб організується процес кредитування, задача якого - сформувати стабільний, ефективно керований кредитний портфель банку.

Форми реалізації кредитної політики

Прийоми, способи і методи реалізації кредитної політики

на практиці з'являються у формалізованому виді - у виді ряду і відповідних документів:

. Кредитна політика

. Стандарти кредитування

. Кредитні інструкції

Дані три документи можна об'єднати в особливому документі «Посібник із кредитної політики». Тоді як кредитна політика визначає загальні напрямки й орієнтири, стандарти кредитування і кредитні інструкції більш детально регламентують діяльність працівників підрозділів, що здійснюють кредитування. Вони відповідають вимогам кредитної політики і служать для працівників банку більш докладним керівництвом до дії.

1.4 Стандарти кредитування

Стандарти кредитування не є кредитними інструкціями. Для тих банків, організаційна структура яких традиційно продовжує будуватися по функціональному принципі, стандарти кредитування закріплюються до положеннях про відповідні структурні підрозділи, що реалізує ті чи інші функції в рамках кредитної діяльності. Те ж справедливо і для стандартів інших напрямків банківської діяльності. Тому при переході від функціональної до організаційної структури, орієнтованої на банківські продукти і послуги, пропоновані на ринку, як перший крок стандарти здійснення того чи іншого напрямку діяльності необхідно виділити в окремий документ. У стандарти кредитування доцільно включити зразки документів, що використовуються кредитними працівниками, анкети для одержання фінансової інформації в реальних і потенційних позичальників, перелік дій, що починають співробітники банку, відповідальні за кредитування, у процесі висновку кредитного договору, і перелік видів кредитів, що вимагають особливої уваги. Таким чином, стандарти кредитування - це документ більш докладний у порівнянні з кредитною політикою, але не такий конкретний, як інструкція. Його задача - визначити дії по реалізації кредитної політики.

Стандарти кредитування являє собою документ, яким керуються всі працівники, що здійснюють даний вид діяльності в банку.

У стандартах кредитування повинні бути відбиті наступні ключові моменти:

• порядок збору й аналізу фінансової інформації;

• вимоги до забезпечення, гарантіям і поручительствам;

• адміністративні стандарти і правила організації кредитного процесу;

• порядок аналізу кредитоспроможності позичальника;

• вимоги до оформлення документації;

• правила по особливих видах кредитування (наприклад, по іпотечному чи споживчому кредитуванню).

Зразки документів можуть входити в стандарти кредитування з метою стандартизації документообігу по всьому банку. Так, зразки документів можуть включати: кредитний договір, договір застави, договір поручительства і т. п.

Зміст і структура стандартів кредитування різний для різних банків, але, як правило, у документах такого роду повинні бути присутнім наступні основні моменти: Ф опис системи кредитних повноважень, прийнятої в банку;

• перелік видів позичок, видачу яких керівництво банку вважає бажаної, а також опис небажаних кредитів. Наприклад, банк може рекомендувати видачу персональних позичок під заставу нерухомості, але утримуватися від розширення обсягів кредитування під забезпечення пакетом цінних паперів позичальника і т.д.;

• географічні райони, де бажаний кредитна експансія банку. Наприклад, банк може обмежити сферу своєї кредитної політики містом, де він розташований, чи районом у сільській місцевості. Великий банк може орієнтуватися у своїй діяльності на розвиток кредитних відносин із клієнтами не тільки на національному, але і на міжнародному рівні;

• правила про порядок видачі позичок службовцем банку, про процедуру стягнення простроченої заборгованості, про овердрафт і т.д. Стандарти кредитування містять лише загальні рекомендації, що не повинні сковувати ініціативу практичних працівників. Наприклад, усупереч забороні видавати кредит підприємствам з хитливим фінансовим положенням кредитний працівник може дати кредит дрібній фірмі під додаткове забезпечення у виді особистої власності, що належить главі фірми (під заставу його квартири і т. п.), що дозволить гарантувати повернення позички. Стандарти кредитування встановлюють оптимальні, з погляду банку, параметри організації кредитної діяльності, персональну відповідальність і т.п.

Іншу складову методичного забезпечення процесу реалізації кредитної політики складає сукупність кредитних інструкцій. Кредитна інструкція являє собою опис послідовних дій (кроків), що закріплюють загальний алгоритм реалізації кредитної процедури. Іншими словами, вона відноситься тільки до одного конкретного напрямку кредитної діяльності, але є в більшій мері вказівкою на визначені практичні дії, ніж детальний опис того, як вони повинні здійснюватися. Інструкція, що відповідає визначеній кредитній процедурі, може бути представлена схематично описом послідовності взаємозалежних кроків із указівкою відповідальних виконавців і їхніх повноважень.

Наприклад, інструкції можуть указувати, які повинні бути етапи процедури оформлення кредитної документації, які необхідно почати кроки по моніторингу кредитів, чи, що необхідно почати для складання звітів по відстеженню проблемних кредитів.

Отже, порядок кредитування, закріплений у банківських інструкціях, визначає конкретні етапи кредитного процесу і забезпечує його здійснення відповідно до вимог кредитної політики.

Кредитна політика вимагає постійного спостереження за всіма кредитами, тобто систематичного обліку погашення основної суми боргу і відсотків. В інструкції може бути зазначено, що інформацію про погашення позичальником поточної заборгованості варто одержувати щомісяця, після чого неї аналізують з погляду своєчасності платежів. При виявленні порушень поточна категорія ризику позичальника переглядається. У кредитних інструкціях викладаються конкретні міри контролю за станом кредитів, наданих відповідно до загальної кредитної політики.

Банківська практика останнього років (російська і закордонна) підтверджує, що розробка кредитної політики повинна включати: визначення стратегії, затверджуваної радою директорів (правлінням), і підготовку докладного Посібника з кредитної політики, покликаного забезпечити реалізацію стратегічних напрямків діяльності банку в даній сфері. Підготовкою такого документа повинний займатися комітет із кредитної політики, у чиї функціональні обов'язки входить і контроль за виконанням вимог даного документа. Вищезгадане Керівництво є конфіденційним документом, тому що воно містить стратегію і методи банківської кредитної політики, і навіть усередині банку доводиться до зведення лише тих службовців, що беруть участь у кредитному процесі. У цілому, у Посібнику з кредитної політики знаходять висвітлення всі етапи кредитного процесу починаючи зі збору інформації й аналізу кредитоспроможності позичальників до кредитного аналізу й аудита, включаючи процес відшкодування втрат по позичках.

Посібник із кредитної політики - це найбільш ефективний інструмент реалізації кредитної політики. Воно:

• є основою для контролю і спостереження за організацією процесу кредитування в банку;

• є довідковим матеріалом і інструкцією для співробітників підрозділів, що здійснюють кредитування по всіх його аспектах;

• служить інструментом контролю за виконанням вимог кредитних інструкцій для керівників кредитних відділів;

• визначає вимоги, на основі яких здійснюються перевірки працівниками відділу кредитного аналізу й аудита;

• спрощує внесення коректив у поточну кредитну політику і порядок се реалізації.

Особлива увага і додатковий контроль у процесі реалізації кредитної політики комерційного банку повинні приділятися роботі з проблемними позичками. Співробітники банку зобов'язані насамперед опанувати матеріалами по сигналах раннього попередження можливих втрат у майбутньому і приймати визначені рішення по обслуговуванню проблемних кредитів у рамках розробленої кредитної політики. У випадках, коли проблеми стають очевидними і їхнє рішення назріло, працівники кредитного відділу, спираючи на посібник із кредитної політики, повинні намітити шляху виходу з кризи шляхом чи реабілітації ліквідації конкретної позички.

Кредитна політика комерційного банку окреслює коло його клієнтури шляхом визначення того, які ризики й у яких обсягах прийнятні і неприйнятні для банку. Одним з центральних питань мінімізації ризиків є оцінка якості і ступеня ризикованості активних операцій банку й у першу чергу кредитного ризику.

Кредитна документація і методи організації роботи з кредитною інформацією

Співробітники банку, відповідальні за кредитування, повинні бути ознайомлені з вимогами по заповненню і веденню документації. Добре організована система з чітким веденням реєстрації і бухгалтерії має вирішальне значення. У цьому зв'язку особлива увага повинна приділятися веденню картотеки кредитної інформації, що є внутрішньою, хронологічною і всеосяжною реєстрацією взаємин банку з клієнтами. Зміст картотеки звичайно виходить за рамки чисто кредитних взаємин і торкається реєстрації усіх видів діяльності між контрагентами (крім взаємин, що носять довірчий характер). Усеосяжний характер такої картотеки необхідний для визначення чи рентабельності ризику комплексного обслуговування клієнта. Зміст картотеки кредитної інформації може включати:

• копії всієї кореспонденції між клієнтом і банком;

• усі записи, підготовлені персоналом банку як детальний звіт про свої контакти з клієнтом;

• копії всіх документів про проведений кредитний аналіз і твердження позичок, підготовлених працівниками банку, що містять підписи співробітників, що затверджували, і у випадку відмовлення на прохання про видачу кредиту причини цього відмовлення;

• копії всіх кредитних договорів, інших договорів і угод, обмежень одержання інвалюти і всієї іншої документації, що відноситься до взаємин із клієнтом;

• копії звітів за результатами аналізу прибутковості взаємин із клієнтом.

За умовами конфіденційності доступ банківських працівників до картотеки обмежений. Картотека кредитного аналізу звичайно знаходиться у відповідному відділі, і працівники банку можуть одержати до неї доступ у міру необхідності.

1.5 Механізм грошово-кредитного мультиплікатора

Банківська система бере участь у розкручуванні інфляції. Це пояснюється спроможністю банків мультиплікувати грошову масу (тобто збільшувати в декілька разів).

Цей механізм спрощено виглядає так.

Наприклад, якщо банк, що одержав депозити (внески), повинен мати обов'язкові резерви, рівні 10% від суми депозитів, то 90% отриманої готівки він може витрачати на позички. Якщо клієнти, що одержали позички, використовують отримані гроші для оплати своїх боргів або покупки товарів, то ці гроші перейдуть у руки інших осіб, що збільшать свої внески в банках. Банки, у свою чергу, отримавши 10% у вигляді резервів витрачають отримані кошти на нові активи, що приносять прибуток.

Таким чином, хоча кожний банк дав у борг тільки 90% грошей, отриманих від клієнтів, усі банки, зрештою, розширили свої позички на суму, що у 9 разів перевищує суму вихідного депозиту і додали до своїх резервів 10% від отриманої суми депозиту.

Процес грошового мультиплікатора або депозитної експансії не мав би меж зростання грошової маси, якби не було об'єктивних і суб'єктивних обмежень його зростання.

Об'єктивні обмеження:

• вимоги до банків дотримувати у своїй діяльності принцип ліквідності, тобто необхідності скорочення розмірів позичок, що видаються за рахунок збереження частини одержуваних депозитів у якості ліквідних резервів;

• рівень вилучення депозитних коштів у готівку, тобто схильність суб'єктів економічно підтримувати визначений рівень коштів у вигляді готівки.

Суб'єктивні обмеження: грошово-кредитна політика уряду, одним з інструментів якої є розмір обов'язкових резервів, необхідних для дотримання ліквідності банківської системи і розміру облікової процентної ставки.

Значення грошового мультиплікатора (Y), тобто ролі банківської системи в створенні грошової маси, визначається співвідношенням двох її агрегатів: суми готівки і депозитів до запитання (МІ) та суми готівки і розміру банківських резервів (Mh)

=Ml/Mh,

де Mh являє собою ефективні гроші або грошову базу.

Для того щоб регулювати процес збільшення грошової маси в обігу, НБУ і Уряду необхідно домагатися зниження значення розміру грошового мультиплікатора до одиниці Ml = Y • Mh, звідки при Y = 1, Ml = Mh, тобто приріст розміру ефективних грошей цілком відповідає приросту грошової маси агрегату МІ, що дозволяє контролювати розширення грошової маси в економіці (наприклад, при підвищенні резервування з 2 до 20%, значення мультиплікатора знижується з 50 до 5, тобто в 10 разів). Це різко скорочує участь комерційних банків у створенні безготівкової грошової маси, а - значить скорочує до мінімуму процес неконтрольованого НБУ приросту грошової маси.

2. Організація процесу кредитування ВАТ «Банк Фінанси і кредит»

.1 Загальна характеристика діяльності ВАТ «Банк фінанси та кредит»

Банк «Фінанси та Кредит» активно працює на ринку послуг, що надаються за платіжними картками міжнародних платіжних систем.

За станом на 01.01.2007 року Банком «Фінанси та Кредит» емітовано 406,86 тис. платіжних карток платіжних систем Visa International і MasterCard Worldwide, з них філіями Банку - 353 тис. карток. Реалізовано 1285 зарплатних проектів.

Банк «Фінанси та Кредит» пропонує фізичним і юридичним особам оформлення і обслуговування платіжних карт:

-            Visa Gold

-       MasterCard Gold

-       Visa Classic

-       MasterCard Mass

-       Visa Electron

-       Visa Domestic

-       Cirrus Maestro

-       Visa Electron Instant Issue

-       Visa Business Electron

Банк пропонує клієнтам відкриття мультивалютних карткових рахунків: у гривнях і доларах США, а також за вибором - у гривнях, доларах США або євро.

У 2006 р. Банк запропонував своїм клієнтам:

Регулярні списання з карткового рахунку за заявою клієнта - можливість на регулярній основі і за вигідними тарифами банківського обслуговування здійснювати такі платежі:

-            поповнення власних депозитних рахунків, відкритих в інших банках

-       переказ коштів з власного карткового рахунку на будь-які інші власні рахунки (зарплатні, пенсійні або поточні і т. п.)

-       переказ коштів з власного карткового рахунку на рахунки інших осіб.

Окрім цього, послуга регулярного списання дозволяє здійснювати платежі на користь третіх осіб:

-            оплата деяких видів комунальних послуг

-       оплата за навчання (ВНЗ, гімназія, дитячий садок, курси, освітні гуртки і т. п.)

-       оплата за послуги операторів стаціонарного і мобільного зв'язку

-       оплата провайдерам за Інтернет-послуги

-       щомісячне погашення кредиту (за ануїтетною схемою), відсотків і комісій за ними

-       щомісячні страхові, членські, благодійні внески і т.д.

-       інші перекази.

Ко-брендинговий проект з ПП «ТД Укр-Петроль» на базі платіжних карт VISA Business Electron, VISA Electron Instant Issue і VISA Classic, яким передбачено емісію спільних карток і встановлення в мережі АЗС «Укр-Петроль», розташованих в різних регіонах України, торгівельного еквайрингового обладнання для прийому до оплати платіжних карток.

Дисконтну програму Банку «Фінанси та Кредит».

Програма лояльності передбачає систему знижок для держателів усіх платіжних карток Банку «Фінанси та Кредит» при обслуговуванні в престижних торгівельно-сервісних підприємствах. При обслуговуванні в мережі наших партнерів клієнти Банку - держателі платіжних карток можуть отримувати знижки до 30% при оплаті товарів або послуг готівкою або платіжною карткою Банку. За станом на 01.01.2007 у мережу партнерів Банку за дисконтною програмою входять 173 організації у всіх регіонах України.

Розроблено систему пільгових тарифів і послуг для торгівельно - сервісних підприємств - клієнтів Банку у сфері еквайрингу. Підприємства - клієнти Банку з торгівельного еквайрингу отримують низку беззаперечних переваг:

-            відкриття карток типу «Classic /Маss» і «Gold» керівництву компанії за презентаційними тарифами

-       можливість надання зарплатного проекту на пільгових умовах (0,5% - від зарплатного фонду)

-       корпоративні картки - безкоштовний випуск, 0,75% - видача готівки

-       відкриття поточного рахунку для зарахування покриття по платіжних картах

-       клієнт-банк на пільгових умовах

-       бланковий овердрафт, виходячи з обігу

-       інтернет-банкінг до поточного рахунку.

-       Активний розвиток мережі POS-терміналів

-       Реалізовано послугу миттєвого поповнення карткового рахунку через термінали в пунктах видачі готівки Банку.термінальна мережа Банку «Фінанси та Кредит» налічує 1670 терміналів і посідає 4 місце в рейтингу українських банків з торгівельного еквайрингу. До кінця 2007 року її буде розширено до 2800 терміналів.

Відшкодування коштів на 1-й банківський день

Процесинговим центром Банку «Фінанси та Кредит» реалізовано можливість проводити зарахування відшкодування клієнтам Банку з еквайрингу на 1-й банківський день з моменту проведення операції.

Активно розвивається банкоматна мережа, яка на кінець 2006 року становила 260 банкоматів. До кінця 2007 року банкоматна мережа Банку «Фінанси та Кредит» становитиме 360 банкоматів по всій Україні.

А також:

Банк «Фінанси та Кредит» підписав угоду про реалізацію електронних ваучерів провідних операторів мобільного зв'язку «Київстар», UMC, LIFE, «Білайн» в мережі банкоматів Банку.

Емітовано платіжні карти MasterCardWorldwide для працівників морської і річкової галузі на базі платіжної карти VISA Electron Instant Issue реалізовано програму кредитування «Швидка фінансова допомога», яка дозволяє отримати фізичній особі кредит без застави у мінімальний термін випущено VISA Business Electron, - неперсоналізовані корпоративні картки задля мінімізації ризику шахрайства з використанням платіжних карток було введено активацію картки утримувачем після її отримання в Банку для зручності користування платіжними картками Банку клієнтам було надано можливість змінювати пін - код через банкомати Банку.

У 2006 році Банк «Фінанси та Кредит»:

збільшив чисті активи на 24% з 1 849 млн. грн. до 2 286 млн. грн.

збільшив кредитний портфель на 46% з 1 142 млн. грн до 1 667 млн. грн.

збільшив свій регулятивний капітал у 1,56 рази - з 178,990 млн. грн до 280,149 млн. грн. (38,815 млн. євро).

Валюта балансу

Станом на 01.01.2007 року валюта балансу Банку склала 3 846 млн. грн., в тому числі по мережі філій 1 522 млн. грн.

У 2003 та 2004 рр. валюта балансу Банку складала відповідно 1 837 і 2 904 млн. грн.

Приріст показника валюти балансу за 2006 рік склав у цілому по Банку 942 млн. грн. (збільшення на 32%), в т. ч. по мережі філій 528 млн. (зростання на 53%).

Капітал Банку

У 2006 році Національним Банком України був даний дозвіл Банку «Фінанси та Кредит» на залучення коштів на умовах субординованого боргу в капітал Банку. Регулятивний капітал було збільшено на 56% і станом на 01.01.2007 р. він склав 280,15 млн. грн.

Активи Банку

Збільшення чистих активів Банку «фінанси та Кредит» у 2006 р. склало 24% (станом на 01.01.2007 року чисті активи склали 2 286 млн. грн.). Таке зростання у 2006 р. було наслідком збільшення практично всіх позицій активної частини балансу, зокрема, збільшення кредитно-інвестиційного портфеля на 32% (станом на 01.01.2007 року цей показник досяг 1 680 млн. грн.).

Кредитування залишалося одним із пріоритетних напрямків роботи Банку. Обсяг кредитів, виданих Банком своїм клієнтам-юридичним особам, зріс протягом року у 1,44 рази і станом на 01.01.2006 року склав 1 461 млн. грн.

Частка кредитів, виданих корпоративним клієнтам у загальному кредитному портфелі Банку у 2006 р. склала 84%. Пріоритетними напрямками фінансування вітчизняної економіки були хімічна промисловість - 18,55%, харчова промисловість - 5,08%, торгівля - 25,16%, а також транспорт та металообробка.

Портфель споживчого кредитування виріс протягом минулого року на 65% і станом на 01.01.2007 р. склав 260 млн. грн., в тому числі 67 млн. грн. - іпотечне кредитування (що у 2,68 рази більше, аніж у 2004 р.).

Станом на 01.01.2007 р. Банком сформовано резервів на покриття ризиків за всіма різновидами активних операцій у обсязі 61 млн. грн., що складає 2,7% чистих активів Банку.

Ресурсна база Банку

Ресурсна база Банку у 2006 році на 70,7% складалася з коштів клієнтів - юридичних та фізичних осіб. Клієнтські кошти протягом 2006 року зросли на 34% і на кінець року склали 1 615 млн. грн. З них кошти юридичних осіб у загальній сумі клієнтських коштів складали 48%, кошти фізичних осіб - 52%.

Сприятливим фактором є позитивна динаміка зростання залишків коштів на строкових рахунках суб'єктів підприємницької діяльності - на 81,4% порівняно із зростанням залишків коштів на рахунках до вимоги - 5,7%, що дало можливість здійснення раціонального планування та ефективного розміщення залучених коштів, а також щоденного контролю стану ліквідності та платоспроможності Банку.

Загалом зобов'язання Банку збільшились на 25% і станом на 31 грудня 2006 року склали 2 090 млн. грн.

Оперативним інструментом для підтримки ліквідності Банку у 2006 році залишалося залучення коштів на міжбанківському ринку, їх питома вага у загальних зобов'язаннях Банку становить 10% або 216 млн. грн.

Фінансовий результат діяльності

Фінансовий результат діяльності Банку «Фінанси та Кредит» за 2006 рік склав 6,63 млн. грн.

Сума доходів, отриманих за 2006 рік, становить 332,5 млн. грн., що на 52% більше порівняно з 2004 р. При цьому сума доходів по Головному Банку - 156 млн. грн., по мережі філій - 87,9 млн. грн.

Найбільшу питому вагу в доходах мають відсоткові доходи - 73,4%, що складає 243,9 млн. грн., з них:

за коштами у банках - 22,0 млн. грн. (збільшення на 80,6% у порівнянні з 2004 р.)

за кредитами клієнтам - 219,1 млн. грн. (збільшення на 155,0% у порівнянні з 2004 р.)

В загальній сумі доходів також велику питому вагу мають комісійні доходи - 17,3% або 57,6 млн. грн.

В цілому Банком було зароблено у 2006 р. комісійних і торгівельних доходів 82,0 млн. грн., в тому числі по Головному Банку 30,6 млн. грн., по мережі філій - 51,4 млн. грн.

У 2006 році було отримано чистий торгівельний дохід у обсязі 24,4 млн. грн., що складає 282,1% чистого торгівельного доходу, отриманого Банком у 2004 р. Збільшення відбулося за рахунок зростання обсягу доходів від торгівлі іноземною валютою, який у 2006 році склав 24,0 млн. грн., що на 271,9% більше, ніж у 2004 р.

Загальна сума витрат Банку за рік складає 325,9 млн. грн., що на 52,8% більше, ніж у 2004 р.

У загальній сумі витрат найбільшу питому вагу мають відсоткові витрати - 53,4%, їх обсяг складає 174,0 млн. грн., з них найбільшу частку - 81,1% - складають витрати за коштами, отриманими від клієнтів. Відсоткові витрати за коштами, отриманими від клієнтів, збільшились на 67% порівняно з 2004 р., і цей приріст став основним фактором, що вплинув на зростання витрат Банку в цілому.

Обсяг відсоткових витрат за коштами, отриманими від банків, порівняно з 2004 р. збільшився на 655,0% і досягнув 16,5 млн. грн.

Комісійні витрати, що складають 3,6% загальних витрат (11,6 млн. грн.), у 2006 р. збільшилися майже у 2,8 рази у порівнянні з минулим роком.

Збільшилися витрати на оренду (оперативний лізинг). У 2006 р. відповідні витрати склали 11,41 млн. грн. і перевищили показники минулого року на 72,9%. Таке різке зростання було обумовлене стрімким розвитком регіональної мережі Банку. Адже за 2006 рік у різних регіонах України було відкрито 4 нових філії та 52 відділення.

Одна з досить вагомих статей, що впливають на формування витрат - загальні адміністративні витрати, які в загальній сумі витрат за 2006 рік складають 26,7% (87,1 млн. грн.). Порівняно з минулим роком витрати за цією статтею збільшилися на 43,7%.

Витрати на персонал у 2006 р. склали 43,0 млн. грн., їх питома вага у загальних адміністративних витратах Банку склала 49,4%.

Порівняно з минулим роком згадані витрати збільшилися на 34,0%, що обумовлено збільшенням середньої кількості працівників протягом року. Так, на кінець 2006 р. кількість працюючих у системі Банку «Фінанси та Кредит» становила 2 028 чоловік, що на 50,3% більше, аніж у 2004 р.

У 2006 р. витрати на відрахування до резервів склали 31,8 млн. грн., що на 18,8% більше, ніж у 2004 році.

За підсумками роботи у 2006 р. чистий прибуток Банку склав 6,630 млн. грн., що на 20,3% більше, ніж у 2004 р. Витрати з податку на прибуток склали 800 тис. грн.

Станом на 01.01.2006 р. Банк «Фінанси та Кредит» входить до I-ої групи банків, класифікованих НБУ за середніми обсягами активів.

У 2007 році Банк «Фінанси та Кредит»:

• збільшив чисті активи на 52% - з 2 284 млн. грн. до 4 422 млн. грн.
• збільшив кредитний портфель на 54% - з 1 667 млн. грн. до 3 101 млн. грн.
• збільшив свій регулятивний капітал у 2,01 рази - з 280, 149 млн. грн. до 563, 491 млн. грн. (94, 147 млн. євро).

Валюта балансу

Станом на 01.01.2006 р. валюта балансу Банку склала 5 885,8 млн. грн., зокрема по мережі філій - 1 464 млн. грн.

У 2006 р. валюта балансу Банку складала відповідно 3 095 млн. грн.

Приріст показника валюти балансу за 2007 рік склав в цілому по Банку
2 791 млн. грн., в т.ч. по мережі філій - 653 млн.

Капітал Банку

Обсяг регулятивного капіталу було збільшено в 2 рази, станом на 01.01.2006 р. він склав 563,49 млн. грн.

Активи Банку

Збільшення чистих активів Банку «Фінанси та Кредит» у 2007 р. становило 52% (станом на 01.01.2006 р. чисті активи склали 4421,7 млн. грн.). Таке зростання в 2007 р. стало наслідком зростання практично всіх позицій активної частини балансу, зокрема, збільшення кредитно-інвестиційного портфеля в 2 рази (станом на 01.01.2006 р. цей показник досяг 3383,1 млн. грн.). Кредитування, як і раніше, залишалося одним з пріоритетних напрямів роботи Банку. Обсяг кредитів, наданих Банком своїм клієнтам - юридичним особам, збільшився за рік у 1,86 рази і станом на 01.01.2006 р. склав 3100,7 млн. грн. Частка кредитів, виданих корпоративним клієнтам загалом кредитному портфелі Банку в 2007 р. склала 79%. Пріоритетними напрямками фінансування вітчизняної економіки були хімічна промисловість - 11, 64%, харчова промисловість - 6,86%, торгівля - 13,29%, а також транспорт і металообробка. Портфель споживчого кредитування Банку збільшився протягом минулого року в 2,5 рази і станом на 01.01.2006 р. склав 676 млн. грн.

Станом на 01.01.2006 р. Банком сформовано резервів на покриття ризиків за всіма видами активних операцій в обсязі 103,138 млн. грн.

Ресурсна база Банку

Ресурсна база Банку в 2007 році на 81% складалася з коштів клієнтів - юридичних і фізичних осіб. Обсяг клієнтських коштів протягом 2007 року зріс на 73% і на кінець року склав 3 167 млн. грн. З них кошти юридичних осіб в загальній сумі коштів клієнтів склали 44%, кошти фізичних осіб - 56%.

Сприятливим чинником є позитивна динаміка зростання залишків коштів на строкових рахунках суб'єктів підприємницької діяльності - в 2 рази, порівняно зі зростанням залишків коштів на рахунках до вимоги - в 1,4 рази, що дало можливість здійснення раціонального планування і ефективного розміщення залучених коштів, а також щоденного контролю стану ліквідності і платоспроможності Банку.

В цілому зобов'язання Банку збільшилися на 88% і станом на 31 грудня 2007 року склали 3 933 млн. грн.

Оперативним інструментом для підтримки ліквідності Банку в 2007 р. як і раніше, залишалося залучення коштів на міжбанківському ринку, їх питома вага в загальних зобов'язаннях Банку склала 9% або 359,7 млн. грн.

Фінансовий результат діяльності Банку «Фінанси та Кредит» за 2007 рік склав 14,7 млн. грн.

Сума доходів, одержаних за 2007 рік, складає 516,6 млн. грн., що на 55,4% більше порівняно з 2006 р. При цьому сума доходів по Головному Банку - 311,6 млн. грн., по мережі філій - 205 млн. грн.

Найбільшу питому вагу в доходах мають процентні доходи - 71,7%, що складає 370, 8 млн. грн., з них:

• за коштами в банках - 21,7 млн. грн. (відповідає рівню 2006 р.)

• за кредитами клієнтам - 219,1 млн. грн. (збільшення на 55,0% порівняно з 2006 р.)

У загальній сумі доходів питома вага комісійних доходів складає - 19,2%, або 99,5 млн. грн.

В цілому Банком було зароблено в 2007 р. комісійних і торгівельних доходів 128,1 млн. грн., що складає 156% рівня 2006 р., в тому числі по Головному Банку 56,2 млн. грн., по мережі філій - 71,9 млн. грн.
У 2007 році було отримано чистий торгівельний дохід у обсязі 28,7 млн. грн., що становить 117,7% чистого торгівельного доходу, одержаного Банком у 2006 році.

Загальна сума витрат Банку за рік складає 501,9 млн. грн., що на 54,0% більше, ніж у 2006 році.

У загальній сумі витрат найбільшу питому вагу мають процентні витрати - 57%, їх обсяг становить 285,9 млн. грн., з них найбільшу частину - 81,9% - становлять витрати за коштами, одержаними від клієнтів, це основний чинник, що вплинув на зростання витрат Банку в цілому.

Обсяг процентних витрат за коштами, одержаними від банків, порівняно з 2006 роком знизився на 2,5%.

Комісійні витрати, що становлять 1,9% загальних витрат (9,6 млн. грн.), у 2007 році зменшилися на 20,8% порівняно з минулим роком, у тому числі і за рахунок зміни плану рахунків і обліку частини витрат в інших операційних витратах, на вимогу Національного банку.

Збільшилися витрати на оренду й інші операційні витрати. У 2007 році відповідні витрати склали 11,41 млн. грн. і перевищили показники минулого року на 72,9%. Таке різке зростання було обумовлене низкою змін плану рахунків і стрімким розвитком регіональної мережі Банку.

Серед досить вагомих статей, що впливають на формування витрат - загальні адміністративні витрати, які в загальній сумі витрат за 2007 рік складають 44% (125 млн. грн.). Порівняно з минулим роком витрати за цією статтею збільшилися на 44,8%.

Витрати на персонал у 2007 році склали 67,3 млн. грн., їх питома вага в загальних адміністративних витратах Банку становить 53,4%. У порівнянні з минулим роком зазначені витрати збільшилися на 56,6%, що обумовлено збільшенням середньої кількості працівників протягом року. Так, на кінець 2007 року кількість тих, хто працює в системі Банку «Фінанси та Кредит» складала 2 905 працівників, що на 43% більше, ніж на кінець 2006 р.

У 2007 р. витрати на відрахування в резерви склали 47,5 млн. грн., що на 49,6% більше, ніж у 2006 році.

За підсумками роботи в 2007 році чистий прибуток Банку склав 14,7 млн. грн., що на 121,7% більше, ніж у 2006 році. Витрати за податком на прибуток склали 2,4 млн. грн.

2.2 Процедура видачі кредиту ВАТ «Банк фінанси і кредит» і контроль за його використанням

Кредитування як основний напрямок активних операцій банків традиційно пов’язаний з підвищеним ризиком. А кредитний ризик - це основний вид ризику, властивий банківській діяльності. Він пов’язаний з можливістю невиконання позичальником своїх фінансових зобов’язань, тобто з небезпекою втрати банком основної суми позики і процентів на неї. Тому при наданні кредиту комерційними банками важливе значення має оцінка кредитоспроможності підприємства-позичальника.

Дотепер серед економістів немає єдиної думки з цього питання. Так автори однієї з методик розуміють під кредитоспроможністю позичальника: «його здатність вчасно і повно розраховуватись за своїми зобов’язаннями». [74, с. 35], Що часто звужує поняття кредитоспроможності до поняття платоспроможності. Автори ж іншої методики вважають, що «кредитоспроможність являє собою оцінку банком позичальника з погляду можливості й доцільності надання йому кредиту і визначає ймовірність повернення позики та виплати процентів за ними в майбутньому» [50, с. 289].

На наш погляд, найбільш змістовне визначення кредитоспроможності запропоноване М.О. Сахаровою: «під кредитоспроможністю банківських клієнтів слід розуміти такий фінансово-господарський стан підприємства або організації, який дає впевненість в ефективному використанні залучених коштів, можливості й готовності позичальника повернути кредит відповідно до умов кредитного договору» [58, с. 19]. Гарантією повернення кредиту, ми вважаємо, є рентабельність діяльності позичальника в цілому, а захід, що кредитується, може бути однією із ланок його маркетингової діяльності на ринку сировини тощо, й не передбачати одержання доходу в цьому виробничому циклі.

Нормативні показники оцінки кредитоспроможності позичальника закладені в Положенні НБУ «Про кредитування» [4], «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків». Розроблені НБУ показники є мінімально необхідними при розробці банком власної методики. Вони повинні бути враховані в методиці кожного українського банку.

Окрім перелічених в зазначеному додатку показників Національний банк України вимагає від комерційних банків розраховувати такі показники суб’єктивного і об’єктивного характеру, як:

-      обсяг реалізації;

-       обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках тощо);

-       склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

-       собівартість продукції (у динаміці);

-       прибутки та збитки (у динаміці);

-       рентабельність (у динаміці);

-       кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Також НБУ передбачає в своїй методиці ряд суб’єктивних чинників, що характеризуються такими показниками: ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі промисловості; наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника; ефективність управління позичальника; професіоналізм керівництва та його ділова репутація; інша інформація тощо.

У той же час слід зазначити, що зазначене Положення НБУ не забороняють комерційним банкам самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків і належного контролю за ними. Відповідно, кожен комерційний банк розробляє свою методику оцінки, виходячи з особливостей його кредитної політики, технологічних можливостей, спеціалізації банку, конкретних умов договору, пріоритетів у роботі, місця на ринку, конкурентоспроможності, стану взаємовідносин із клієнтами, рівня економічної та політичної стабільності в державі тощо.

Так ВАТ «Банк фінанси та кредит» розробив свою методику, яка передбачає поєднання суб’єктивних факторів, що формуються на підставі заповнення анкети, а також об’єктивних даних, які отримують на основі фінансової звітності. Це забезпечує єдиний підхід, визначеність і оперативність при вирішенні питань оцінки доцільності надання позик.

Як вже зазначалось, кожна з методик носить індивідуальний характер, тобто методики двох різних банків між собою відрізняються. При чому, різниця може бути досить суттєвою.

Так, зокрема, методика оцінки кредитоспроможності позичальника в ВАТ «Банк фінанси і кредит» складається з п’яти розділів. Кожен розділ являє собою набір певних показників (як об’єктивного так і суб’єктивного характеру), які характеризують позичальника з різних сторін. І в залежності від отриманого сумарного значення по розділу, позичальника відносять до класу «А», «Б», «В», чи «Г». І тільки в другому розділі визначається і клас «Д».

В даній методиці прослідковуються наміри банку, при розгляді питання про кредитоспроможність клієнта, комплексно поєднати такі не порівнювані категорії, як економічні інтереси банку, гарантії повернення позики, людські якості керівного складу підприємства-боржника, а також маркетингові зусилля позичальника і диверсифікацію його діяльності тощо.

Такий підхід дає можливість розмежувати загальні (термін існування підприємства, його кредитна історія, та інші показники загального характеру) і якісні (рентабельність виробництва, коефіцієнти ліквідності тощо) показники діяльності позичальника, та відокремлено показати вплив цих показників на визначення кредитоспроможності позичальника. Це дозволяє виділити вузькі місця в діяльності клієнта і виявити фактори, які понижують його клас.

Зокрема, в першому розділі вивчається загальна характеристика позичальника - склад засновників; стабільність засновників; строк функціонування позичальника; заявлений і сплачений статутний капітал; строк чергових зборів; місце знаходження позичальника; банківські реквізити (чи є позичальник постійним клієнтом банку, і чи має відкриті рахунки в ВАТ «Банк фінанси і кредит»); своєчасність та джерела погашення попередніх позик; ділова активність позичальника; диверсифікація (різні види діяльності позичальника - присутня диверсифікація діяльності чи відсутня); кадровий потенціал фірми (інформація про керівників - освіту, стаж роботи взагалі, у фірмі, у галузі, попередню діяльність, а також інформацію про кваліфікацію персоналу фірми).

Зазначені вище показники заносять до таблиці (див. Дод.Д). І в залежності від отриманого в таблиці сумарного значення, позичальника відносять до то чи іншого класу, в залежності від кількості набраних балів.

Із наведених показників перевага надається таким показникам як:

своєчасність та джерела погашення попередніх позик - максимальна сума балів нараховується тим підприємствам, які кредити та відсотки погашають достроково, а для погашення використовувалися виручка від реалізації продукції, прибуток та інші власні кошти;

ділова активність позичальника (зміна валюти балансу) - максимальна сума балів нараховується тим позичальникам, в яких різниця валюти балансу на початок і на кінець періоду - додатне число;

диверсифікація - є різноманітні види діяльності.

ВАТ «Банк фінанси і кредит» визначає набагато менше показників загальної характеристики клієнта: наявність погашених кредитів, наявність діючих кредитів, місце знаходження клієнта, термін існування підприємства, частка банку в статутному фонді позичальника, кількість місяців, що залишилися до погашення кредиту, сезонність діяльності, контрагенти за кредитною угодою, наявність постійної валютної виручки, рівень менеджменту, участь клієнта в спільних проектах чи програмах з банком, наявність державної підтримки. І, зокрема, перевага надається терміну існування підприємства, і показнику, що характеризує частку банку в статутному фонді позичальника. Оскільки частка цих показників в максимальній кількості балів цього блоку питань є найбільшою.

Дана спрощена система оцінки, на наш погляд, має ряд недоліків. По-перше, така кількість показників не може достатньо повно охарактеризувати позичальника; по-друге, показники, яким надається перевага, не є визначальними щодо характеристики клієнта.

Повнішою, на нашу думку, є загальна характеристика позичальника в Промінвестбанку, в якій використовується значно більше показників. Пріоритет надається показникам строку користування кредитами і своєчасності їх погашення, а також наявність власного ліквідного майна вільного від зобов’язань. Перевагою ту є те, що дані показники з достатньою повнотою характеризують клієнта з точки зору кредитоспроможності. Окрім того, даний банк приймає до уваги - чи є позичальник резидентом чи ні.

Ми вважаємо, що даний показник варто включити до методики ВАТ «Банк фінанси і кредит», оскільки специфіка діяльності банку пов’язана з діяльністю як резидентів так і нерезидентів. Окрім того, з нерезидентами пов’язують більший ризик при кредитуванні. Зокрема і в методиці Промінвестбанку резидентам присвоюються вищі бали.

В наступному розділі проводиться аналіз фінансового стану позичальника (здатність позичальника отримати кошти по всіх видах діяльності та розрахуватись по своїх зобов’язаннях, в тому числі по довгострокових). Показники, що розраховуються в даному розділі передбачають більш детальний аналіз фінансового стану потенційного позичальника. Проте повноту аналізу і достатність даних отримуваних за допомогою цих показників, та обґрунтованість їх застосування можна розкрити при порівняльному аналізі зазначеної методики з іншими.

Даний розділ включає сім груп коефіцієнтів: коефіцієнти заборгованості (стійкості фінансового стану), ліквідності, аналізу рентабельності, коефіцієнти аналізу оборотності поточних активів та пасивів, а також визначається вплив суб’єктивних факторів, враховується клас забезпечення і стан погашення кредитної заборгованості.

Показники ліквідності дають змогу оцінити кредитоспроможність підприємства залежно від структури його активів, величина котрих співвідносна із зобов’язаннями і вказує на ліквідність його балансу.

ВАТ «Банк фінанси і кредит», окрім запропонованих НБУ показників ліквідності, визначає ще й коефіцієнт аналізу грошових потоків, який забезпечує зіставлення припливу і відпливу грошових коштів. Стійке перевищення припливу над відпливом коштів протягом певного періоду дає підставу оцінювати клієнта як кредитоспроможного. Коливання величини загального грошового потоку свідчить про низьку кредитоспроможність підприємства. Систематичне перевищення відтоку над притоком коштів свідчить про некредитоспроможність підприємства. Середня додатна величина загального грошового потоку (перевищення притоку над відтоком коштів) показує в якому розмірі позичальник може погашати боргові зобов’язання.

Аналіз грошового потоку дозволяє зробити висновок про недоліки управління підприємством, наприклад, відтік коштів може бути пов’язаний з управлінням запасами, розрахунками (дебітори та кредитори), фінансовими платежами (податки, проценти, дивіденди).

Згідно із західними стандартами кредитування аналіз грошового потоку допомагає визначити й межу надання нових кредитів. Граничною межею при цьому є розмір перевищення надходжень коштів порівняно з їх відпливом. Інші ж банки, такі як Аваль чи Промінвестбанк цього фактору не враховують, а обраховують лише показники ліквідності запропоновані НБУ. Це дозволяє зробити висновок, що на думку банків запропоновані НБУ показники достатньо повно розкривають ліквідність балансу позичальника.

Проте в практичній роботі обчислення вказаних показників, які рекомендує НБУ для цілей класифікації кредитних операцій за групою ризику, є недостатнім.

Ми вважаємо, що окрім оцінки рівня ліквідності балансу суб’єкта господарської діяльності у відносному виразі із врахуванням усіх супутніх факторів, необхідно обчислити ще один надзвичайно важливий показник, який характеризує ліквідність у абсолютному виразі - суму оборотного капіталу:

О_бК = О_А - К_ЗК,                                                   (2.1)

де О_бК - оборотний капітал;

О_А - Оборотні активи;

К_ЗК - короткострокові залучені кошти.

Він показує, яка частина оборотних активів профінансована за рахунок власних коштів та довгострокових зобов’язань і залишиться в розпорядженні підприємства у разі втрати платоспроможності та реалізації ліквідних активів для негайного покриття вимог кредиторів.

Показники фінансової стійкості відображають рівень використання власних і залучених коштів у формуванні ресурсів підприємства, з’ясовуючи його залежність від тих чи інших джерел коштів, а відповідно і спроможність погашати заборгованість.

Окрім визначених в положеннях Національного банку коефіцієнтів незалежності і маневреності власних коштів, ВАТ «Банк фінанси і кредит» визначає ще і коефіцієнт фінансової незалежності (коефіцієнт автономії) і коефіцієнт залежності від довгострокових зобов’язань. Такий підхід є об’єктивно зумовленим, оскільки запропонованих Національним банком коефіцієнтів є недостатньо для повної оцінки фінансової стійкості клієнта.

Зокрема, коефіцієнт автономії дає змогу оцінити частку власників у загальній вартості майна підприємства і в перспективі, дає якісну картину фінансової стійкості й солідності підприємства. Даний показник є одним з головних при оцінці кредитоспроможності клієнта в зарубіжних країнах. Коефіцієнт показує ступінь забезпеченості клієнта власними коштами. Практикою встановлено, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто критичне значення даного коефіцієнта - 0.5. ВАТ «Банк фінанси і кредит», в свою чергу, допускає, що даний показник повинен бути не меншим 0.3. Фактично це означає, що Банк згідний видавати кредит підприємству, не достатньо забезпеченому власними коштами і, фактично залежному від таких зовнішніх факторів, як кредитори. А, в разі банкрутства позичальника, банк буде чи не останнім в списку кредиторів щодо повернення кредиту. Вважається, що чим більше значення коефіцієнта, тим кращий фінансовий стан підприємства-позичальника.

Інший коефіцієнт - залежності від довгострокових зобов’язань, який розраховується Банком, показує скільки грошових одиниць довгострокових пасивів припадає на одну гривню власного капіталу. Банк допускає, що даний показник не повинен перевищувати одиниці. Тобто, довгострокові пасиви не повинні перевищувати власного капіталу позичальника, оскільки, в разі банкрутства.

Ці показники дають змогу достатньо глибоко охарактеризувати стійкість фінансового стану позичальника, на від міну від методики Промінвестбанку, яка є значно вужчою в цьому плані і враховує лише коефіцієнти запропоновані НБУ, що не достатньо повно, на нашу думку, розкривають рівень використання власних і залучених коштів у формуванні ресурсів підприємства.

Дещо ширшою, в цьому плані, є методика банку ВАТ «Банк фінанси і кредит». Яка окрім запропонованих НБУ враховує ще й коефіцієнт автономії, та коефіцієнт забезпеченості власними коштами.

Проте найповніше в цьому плані позичальника характеризує методика саме ВАТ «Банк фінанси і кредит» і дозволяє уникнути багатьох ризиків пов’язаних зі стійкістю фінансового стану клієнта.

В третій групі аналізу фінансового стану підприємства ВАТ «Банк фінанси і кредит» вивчає показники рентабельності, які відображають глибинний, якісний бік роботи підприємства, тому для оцінювання здатності клієнта своєчасно погашати свої платіжні зобов’язання ці показники слід розраховувати. Так, зокрема, Банк розраховує такі показники, як: рентабельність власного капіталу, рентабельність активів, рентабельність продаж, оборотність активів і коефіцієнт операційного прибутку.

Рентабельність власного капіталу є нормою доходу на власні кошти й важливим показником, котрий характеризує діяльність позичальника та ефективність використання власних джерел фінансування, вказуючи на величину прибутку, який приносить одна гривня ресурсів підприємства.

Показник рентабельності активів показує рівень чистого прибутку, згенерованого всіма активами підприємства, які значаться на його балансі. Даний показник фактично характеризує ефективність роботи менеджерів підприємства. Чим вищий цей показник - тим ефективніше працюють активи, тим ефективніше менеджери працюють над їх розміщенням. Проте, досить висока прибутковість активів може свідчити про надмірну ризиковість діяльності, а низька прибутковість активів свідчить про неефективне їх використання, або про недовикористання, і, фактично, про неефективний менеджмент.

Банк визначає також показник оборотності активів, що характеризує швидкість обертання сформованих підприємством активів у процесі його гоподарської діяльності. Проте, ми вважаємо, що даний показник не дає можливості реально оцінити ситуацію на підприємстві. На нашу думку, Банк повинен враховувати особливості індивідуальних кругооборотів у кожному з видів активів. Зокрема, тут доцільно розраховувати коефіцієнт оборотності оборотних активів:

О_АО = В: А_О._СЕР, (2.2)

де О_АО - оборотність оборотних активів,

В-виручка від реалізації продукції,

А_О.СЕР - середня величина оборотних активів.

Даний коефіцієнт вказує на швидкість переходу оборотних активів із стадії виробничих запасів у готову продукцію та швидкість перетворення останньої у безпосередньо грошову форму.

В четвертій групі коефіцієнтів банк передбачає розрахунок такого показника, як термін оборотності товарно-матеріальних запасів, який розраховується в днях. Цей показник відображає ефективність виробничо-збутової діяльності підприємства, а її зростання засвідчує оптимізацію формування виробничих запасів і затрат, сприяючи збільшенню обсягів продажу та отриманню швидких доходів.

В загальному, система показників оборотності дає змогу з’ясувати, де і з яких причин виникло сповільнення, і вжити відповідних заходів.

Недоліком методики Банку є те, що при обрахунку показників оборотності не використовується усереднення. Тобто, при розрахунку відповідних коефіцієнтів не використовуються їх середні значення, а до розрахунку приймаються дані на кінець кожного з періодів розрахунку. Це не дає змоги оцінити реальний стан речей, оскільки підприємства-позичальники мають можливості покращувати певні показники свого балансу на окремі дати і, таким чином, приховувати реальний стан речей.

В такому випадку варто звернутись до практики банку ВАТ «Банк фінанси і кредит», де при обрахунку показників оборотності використовуються середні значення даних за період обрахунку, що дає змогу досить точно проаналізувати динаміку цих показників, а також порівнювати дані за декілька періодів.

Глибше вивчаючи фінансову стійкість підприємства, необхідно проаналізувати розміри, тривалість, причини виникнення дебіторської і кредиторської заборгованості. Це зумовлене тим, що дебіторська заборгованість може бути швидко перетворена в грошові кошти. Тому вона є одним з основних джерел погашення короткострокових зобов’язань підприємства.

З цією метою ВАТ «Банк фінанси і кредит» в четвертій групі показників методики аналізу фінансового стану позичальника здійснює аналіз оборотності поточних активів та пасивів на основі розрахунку: термінів оборотності товарно-матеріальних запасів, термінів погашення рахунків дебіторів, термінів погашення рахунків кредиторів, а також термінів погашення рахунків дебіторів і кредиторів. Дані показники розраховуються в днях. Фактично Банк цікавлять терміни погашення рахунків дебіторів і рахунків кредиторів за рахунок чистого об’єму продаж, а також різниця між терміном погашення рахунків кредиторів та рахунків дебіторів.

Це зумовлено тим, що дебіторська заборгованість може бути швидко перетворена в грошові кошти. Тому вона є одним із основних джерел погашення короткострокових зобов’язань підприємства. Наявність же кредиторської заборгованості, не забезпеченої дебіторською, - основна причина неплатоспроможності підприємства. ВАТ «Банк фінанси і кредит» в своїй методиці визначає, на скільки швидко позичальник здатен погасити свої короткострокові зобов’язання і на скільки він платоспроможний.

Зовсім інший підхід в Промінвестбанку. Який ставить акцент на динаміку та питому вагу простроченої кредиторської та дебіторської заборгованості. ВАТ «Банк фінанси і кредит», в свою чергу, більше уваги приділяє строкам та якості дебіторської і кредиторської заборгованостей.

Але, на нашу думку, кращим тут є підхід ВАТ «Банк фінанси і кредит». Оскільки саме його методика враховує справжню роль, яку відіграють дані показники для кредитора.

Як відступ, варто зазначити, що підсумком кожної групи є визначення рейтингу клієнта який розраховується як середня зважена величина по групі.

Слідуючим кроком, при оцінці фінансового стану підприємства, є встановлення попереднього рейтингу клієнта за підсумками перших чотирьох груп коефіцієнтів без урахування та з урахуванням класу забезпечення. Це дає змогу побачити вплив якості забезпечення на клас клієнта.

В п’ятій групі здійснюється оцінка кредитного проекту - хід виконання проекту. При видачі позики проставляється одиничка, що означає - позитивний вплив фактору.

В шостій групі здійснюється оцінка суб’єктивних факторів оцінки фінансового стану позичальника.

Далі, за підсумками шести зазначених груп визначається середній сукупний рейтинг. Потім проставляється оцінка фінансового стану без врахування забезпечення.

Дотримання даного принципу, що полягає у відповідності між вартістю забезпечення та заборгованістю по позичці, є основною передумовою для вдалого здійснення кредитної операції для кредитора, особи, що несе ризик по цій операції, але лише в єдності з іншими принципами кредитування.

Банально, як на мій погляд, ще на початку казати про важливість даного принципу, особливо беручи до уваги стан справ у сфері банківського кредитування в Україні, дивлячись на велику кількість неповернутих кредитів в недалекому минулому становлення ринкової економіки в нашій країні та стан справ на сьогоднішній день. Важливість дотримання зазначеного принципу ні в кого з фахівців, вітчизняних чи зарубіжних, не викликає на сьогоднішній день сумнівів.

У зв’язку з цим виникає питання стосовно природи забезпечення кредиту та вибору найкращого способу здійснення цього самого забезпечення, який би задовольнив вимоги та потреби як кредитора, так і позичальника, відповідав би в повній мірі своєму призначенню - захисту інтересів кредитора, та не завдавав би шкоди фінансовому та майновому стану й діловій репутації позичальника.

Застава товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів, гарантія, порука, переуступка (цесія) на користь банку вимог та рахунків позичальника до третьої особи, страхування відповідальності позичальника та фінансового ризику кредитора, - очевидно що, в банківській практиці використовується досить багато різноманітних форм та способів забезпечення кредитів, а отже не варто відразу вдаватися до полеміки стосовно переваг окремих форм (способів) забезпечення кредитів. Спочатку доцільно з’ясувати, яке ж саме місце посідає поняття забезпечення кредитів в банківській теорії та практиці, а вже потім спробувати визначити головні особливості окремих форм (способів) забезпечення кредитів, яких досить багато існує як у вітчизняній, так і в зарубіжній практиці банківського кредитування.

Проблема непогашення кредитів є однією з найбільш серйозних, з якими стикаються комерційні банки в процесі своєї діяльності. Зрозуміло, що банки намагаються мінімізувати наслідки цієї проблеми, тобто власне кредитний ризик, за допомогою різноманітних способів забезпечення повернення позик.

Загалом в теорії банківської діяльності під поняттям форми (способу) забезпечення кредиту слід розуміти конкретні джерела погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на їх використання, організацію контролю банку за достатністю та прийнятністю даних джерел. Іншими словами, якщо механізм погашення позики за рахунок доходу і його закріплення в кредитних угодах виступає основною передумовою повернення кредиту, то визначення способів забезпечення представляє гарантію цього повернення.

В подальшому для зручності згрупуємо способи забезпечення кредитів за їх природою у дві групи, а саме матеріальне забезпечення (застава майна, майнових прав, цінних паперів тощо), яке полягає в передачі кредитору взамін за отриманий кредит еквівалентної або домовленої суми грошей чи інших матеріальних цінностей, та юридичне забезпечення (штрафи та пені, цесія, гарантія, страхування тощо), суть якого в можливості отримання кредитором належних йому сум від третіх осіб або в створенні кредитору привілейованого правового становища (примату) в поверненні кредиту у порівнянні з іншими кредиторами боржника.

ВАТ «Банк фінанси і кредит» (далі Банк) надає забезпечені (заставою майна, правами вимоги, цінними паперами, гарантією інших банків, порукою тощо) та незабезпечені (бланкові) кредити.

При видачі незабезпеченого (бланкового) кредиту підприємствам враховується репутація позичальника, його фінансовий стан, майбутній дохід, а також колишнє дотримання правил кредитування (кредитна історія). Незабезпечені позики можуть надаватися у значних сумах великим підприємствам, торгівельним компаніям, що є першокласними позичальниками, мають кваліфіковане керівництво і добру кредитну історію.

Але все ж забезпечення залишається фундаментальним елементом системи банківського кредитування. Його прийнято вважати «останньою лінією оборони» при вирішенні питання щодо фінансування того чи іншого проекту.

Банк може приймати як додаткове забезпечення поруки юридичних осіб, а також фізичної особи, яка має достатньо ліквідного майна для забезпечення кредиту.

Довівши необхідність забезпечення кредитів та важливість тієї ролі, що її виконує це саме забезпечення в процесі кредитування, перейдемо до розгляду власне окремих способів (форм) забезпечення, які використовуються в практичній діяльності ВАТ «Банк фінанси і кредит».

Та насамперед варто зазначити, що вартість забезпечення, легкість юридичного оформлення прав на нього банком та реалізації цих самих прав є основними принципами, чи можна сказати, вимогами, до забезпечення в будь-якій формі. Звичайно, що в розрізі окремих способів забезпечення це вимоги можуть дещо змінюватися та доповнюватися.

Матеріальне забезпечення кредитів, а саме застава матеріальних цінностей та майнових прав є найбільш поширеним способом забезпечення кредитів ВАТ «Банк фінанси і кредит».

З цього приводу можна відзначити, що використання застави в практиці організації кредитних відносин передбачає наявність спеціального механізму її застосування. Заставний механізм в класичній формі включає в себе процес підготовки, укладання та виконання договору застави.

Згідно законодавства України [2], застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, в силу якого кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Згідно того ж Закону предметом застави може бути майно, яке у відповідності із законодавством України може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. З цього слід відзначити, що дотримуючись букви закону Банк приймає в заставу товарно-матеріальні цінності (сировина, матеріали, напівфабрикати, товари та готова продукція, валютні цінності, дорогоцінні метали платинової групи тощо), цінні папери, депозити, рухоме і нерухоме майно.

Окремо слід виділити, що як предмет застави можуть бути прийняті майнові права, тобто права користування майном, у тому числі й об'єктами права інтелектуальної власності, а також права вимоги, які випливають з різних цивільно-правових угод, такі як права орендатора, права автора на авторську винагороду, права замовника по угоді підряду, права комісіонера по договору комісії. Важливо, що у деяких законодавчих актах містяться обмеження у використанні того або іншого майна як предмета застави Не може бути предметом застави, зокрема, майно, вилучене з цивільного обігу, наприклад, предмети, що представляють культурну чи історичну цінність.

Отже, повертаючись до вищесказаного, щоб те чи інше майно позичальника могло стати предметом застави, необхідна його відповідність двом критеріям: критерію прийнятності та критерію достатності. Критерій прийнятності відображає якісну визначеність предмету застави, а критерій достатності - кількісну. Загальними вимогами до кількісної визначеності предметів застави є перевищення вартості заставленого майна порівняно з основним зобов’язанням, яке має заставодавець по відношенню до Банку. Так, зокрема прийнято в практиці банківського кредитування, що, при використанні в якості забезпечення кредиту застави нерухомого майна (іпотеки) максимальна сума кредиту в сумі забезпечення має складати не більше 60-80%, при використанні застави цінних паперів, відповідно, - 50-60% для акцій та 70-80% для цінних паперів, що приносять твердий процент, а для застави товарів на зберіганні чи переробці, іншого рухомого майна (транспортних засобів, різноманітного обладнання тощо) - взагалі не більше 25-50%.

3. Вдосконалення процесу отримання кредитів малими підприємствами

В даний час банківський кредит в розвинутих країнах має надзвичайно важливе значення для розвитку реального сектору економіки, оскільки залучення кредитних коштів для розвитку виробництва (звісно при умові раціонального їх використання) призводить до підвищення рентабельності власних коштів.

В Україні не державні кредитні відносини існують трохи більше десяти років. Проте позитивний досвід отриманий вітчизняними банками при кредитуванні господарюючих суб’єктів ще далекий від зарубіжного.

Склалось так, що в даний час основними інвесторами і кредиторами економіки країни є саме вітчизняні банківські установи. Вони по суті виконують функцію трансформації залучених і запозичених коштів в інвестиційні та кредитні ресурси. Причому левова частка припадає саме на кредитні вкладення. І основною проміжною ланкою, яка забезпечує раціональне вкладення таких коштів є якраз кредитний процес. А ефективна організація цього процесу сприяє якісному вкладанню кредитних коштів.

Перш за все, варто зазначити, що банки не приділяють достатньо уваги організації відносин зі позичальниками. Одним із способів організації таких відносин вважається якісна оцінка кредитоспроможності позичальника. Прибутковість і ліквідність банківських установ багато в чому залежить від фінансового стану клієнтів, оскільки зменшення ризику при здійсненні позичкових операцій можна досягнути тільки на основі вивчення кредитоспроможності клієнтів. Відповідно цьому завданню варто приділити більше уваги в процесі організації кредитного процесу.

Вітчизняні банки розробляють методики оцінки кредитоспроможності позичальника з урахуванням вимог вітчизняного законодавства. Критичний аналіз зазначених методик свідчить про суттєві їх недоліки:

·        ігнорування галузевих особливостей об’єкта аналізу;

·        довільність фіксування нормативних значень окремих показників;

·        ігнорування чинника різної вагомості впливу окремих показників на загальні результати оцінки.

Через ці та інші недоліки застосування на практиці згаданих методик призводить до високого рівня помилковості фінансових рішень. Підтвердженням цього є значна кількість проблемних кредитів у кредитному портфелі вітчизняних комерційних банків.

В такому контексті основним завданням українських банків є боротьба за покращення і вдосконалення методик визначення кредитоспроможності позичальника.

Реалізація указаного завдання з огляду на розглянуті вище недоліки, представляється можливим у разі застосування в процесі оцінки кредитоспроможності позичальника такого важливого напрямку вдосконалення сфери аналітичної роботи як адаптація закордонних методик і підходів, що розроблені та ефективно використовуються в світовій банківській практиці при організації процесу кредитування.

На даний час в Україні широко застосовуються рейтингові методики оцінки кредитоспроможності позичальника, проте майже немає теоретико-методологічних напрацювань, присвячених використанню дискримінантного аналізу.

У теорії та практиці здебільшого розрізняють однофакторний і багатофакторний дискримінантний аналіз. На основі однофакторного дискримінантного аналізу загальний висновок про рівень фінансового стану підприємства робиться на підставі аналізу відповідності кожного з показників, включених у спеціально підібрану систему, їх граничним значенням.

Головна суперечність однофакторного дискримінантного аналізу полягає в тому, що значення одних показників може свідчити про позитивний розвиток підприємства, а інших - про незадовільний. Це унеможливлює об’єктивну оцінку фінансового стану. Одним із шляхів вирішення зазначеної проблеми є застосування багатофакторного дискримінантного аналізу. Метою такого аналізу є виведення та інтерпретація значення однієї залежної змінної за допомогою значень багатьох незалежних змінних. У процесі аналізу підбирають ряд показників, для кожного з яких визначається вага у так званій «дискримінантній функції». Величина окремих ваг характеризує різний вплив різних показників (змінних) на значення пояснювальної змінної, яка в інтегральному вигляді відображає фінансовий стан підприємства.

Найвідомішою в цьому плані є всесвітньо відома модель прогнозування фінансової неспроможності, розроблена американським економістом Е. Альтманом в 1968 році. Вона має ще одну назву - «розрахунок Z-показника» [61, с. 624].

Дана дискримінантна функція має такий вигляд:

Z = 1,2×К1 + 1,4×К2 + 3,3×К3 + 0,6×К4 + К5,                     (3.1)

де К1 = оборотний капітал: всього активів;

К2 = (резерви + фонди спеціального призначення + цільові фонди +нерозподілений прибуток): всього активів;

К3 = результат від реалізації: всього активів;

К4 = (статутний капітал / позичений капітал): всього активів;      (3.4)

К5 = виручка від реалізації: всього активів.                                  (3.5)

Проаналізувавши 33 пари промислових підприємств Альтман зробив висновок щодо інтерпретації значень Z-показника. Альтман встановив, що при значенні Z від 1,81 до 2,67 модель не працює, і позначив цей інтервал як «зона невідомості» (див. табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Значення «Z-показника»

Модель Альтмана дозволяє визначати загальну кредитоспроможність клієнтів і розподілити позичальників на дві потенційні групи: фірми-банкроти і фірми, що функціонують успішно. Але її основна цінність в тому, що модель дозволяє досить точно прогнозувати банкрутство фірми-позичальника за декілька років наперед. Таким чином «Z-оцінка» - це сигнал раннього попередження. Згідно з деякими джерелами точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить: за п’ять років до банкрутства - 36%; за чотири роки - 29%; за три роки - 48%; за два роки - 83%; за рік до банкрутства - 95% [77, с23]. Проте вона не дає бальної оцінки кредитоспроможності клієнтів і не може повністю замінити рейтингові моделі, які, на мою думку, краще підходять до реалій української економіки, де значну роль відіграють політичні і операційні ризики. Окрім того, вітчизняна економіка є надто зовнішньо-орієнтована і піддається значному впливу кон’юнктурних коливань зовнішніх ринків, що, в свою чергу, впливає і на кредитоспроможність господарюючих суб’єктів.

На нашу думку, що ця модель могла б використовуватись в якості додаткового інструменту при оцінці кредитоспроможності позичальників юридичних осіб на ряду з діючими в наших банках методиками. Це дало б змогу в певній мірі передбачати проблеми, що можуть виникнути в позичальника. А також, в силу своєї відносної простоти, ця методика могла б слугувати додатковим етапом перевірки достовірності даних отриманих в результаті рейтингової методики. І внаслідок співставлення результатів різнорідних методик можна було б виявити не лише потенційних фірм-банкротів, а й окреслити напрямки в яких виникли проблеми і в навіть причини виникнення таких проблем. Цьому посприяли б і коефіцієнти в моделі Альтмана, і відносні показники рейтингових методик.

Однак на нашу думку, невикористання дискримінантних моделей оцінювання фінансового стану підприємств у вітчизняній практиці можна пояснити недостатнім теоретико-методологічним забезпеченням дискримінантного аналізу. Адже безпосередньо використати в Україні західні напрацювання неможливо. Цьому заважають ряд причин. Варто зазначити, що параметри дискримінантної моделі Альтмана розраховані на основі специфічних базових масивів даних американської економіки, які відрізняються від українських. Іншою причиною є відмінність в побудові економіки України і Сполучених Штатів Америки, де домінують потужні корпорації з високим технологічним рівнем оснащення, а також розвинутий фондовий ринок, який є джерелом інформації про стан фірм. Вітчизняна економіка відрізняється помітно іншим рівнем розвитку і оснащеності, а також відмінною від США галузевою структурою. Тому, на нашу думку, необхідно провести дослідження основних груп фінансових показників, які використовуються у вітчизняній практиці, здійснити економетричний аналіз і моніторинг значної вибірки підприємств і, таким чином, розробити алгоритми дискримінантного аналізу для вітчизняних умов господарювання. При чому алгоритми необхідно розробляти індивідуально для кожної з галузей промисловості зокрема. Окрім того, для кожної із моделей необхідно буде розрахувати алгоритм інтерпретації значень інтегрального показника. Тільки розрахувавши такі параметри використання таких моделей стане можливим.

Попри всі негаразди, описана методика матиме ряд переваг над традиційними:

враховуватимуться галузеві особливості діяльності підприємства;

·        зазначений методичний інструментарій є зручним у використанні, економічним, забезпечує швидку обробку аналітичної інформації;

враховуватиметься сучасна міжнародна практика оцінювання (подібні методики широко застосовуються в Європі і США); зокрема галузевий дискримінантний аналіз є основою оцінки кредитоспроможності позичальника більшістю західних банків тощо.

У перспективі зазначений підхід може застосовуватись не лише комерційними банками для оцінки кредитоспроможності позичальника, а й НБУ - в рамках реалізації політики активізації фондового ринку, рефінансування банків під заставу векселів та облігацій підприємств тощо [63, с. 27].

Важливим моментом в системі заходів із вдосконалення роботи комерційного банку з управління кредитним ризиком індивідуального позичальника є більш ретельний підхід до оцінки на рівні з показниками фінансового стану, ефективності господарської діяльності і грошового потоку також сукупності параметрів, котрі з не фінансового боку характеризують функціонування підприємства, надаючи комерційному банку можливість оцінити перспективи співробітництва з даним клієнтом з точки зору його ділової репутації. Даному аспекту аналітичної роботи банківськими установами нашої країни приділяється явно недостатня увага або ж відповідна оцінка має суто формальний характер попри те, що саме від аналізу інших параметрів діяльності позичальника значною мірою залежать перспективи використання ним позичених коштів та їх своєчасне повернення банку.

Підтвердженням цього може слугувати та роль, яка відводиться оцінці репутації позичальника у найбільш відомих методиках аналізу кредитоспроможності позичальника, застосовуваних комерційними банками розвинутих країн - PARSER і CAMPARI англійських клірингових банків та «правило п’яти сі» американських банківських установ. (див. Дод.М)

Перше місце, яке займає оцінка діловою репутації клієнта у наведених методиках вказує на важливість вихідних обставин попереднього аналізу «характеру» потенційного позичальника для будь-яких подальших дій банку з проведення аналізу основних параметрів функціонування підприємства. Врешті навіть попри те, що така оцінка має до деякої міри суб’єктивне спрямування, від неї має залежати принципове рішення, чи провадитимуть взагалі переговори з клієнтом з приводу видачі кредиту, адже у багатьох випадках об’єктивні можливості підприємства ефективно використовувати і своєчасно повертати позику банку визначається суб’єктивними якостями його керівництва.

За таких обставин вибір комерційним банком оптимальних напрямів оцінки репутації позичальника в процесі аналізу кредитоспроможності і їх ретельне дотримання на практиці може стати фактором суттєвого поліпшення аналітичної роботи у даній сфері, а відтак і підвищення організації кредитного процесу загалом.

Складність проведення аналізу репутації позичальника за вказаними напрямами на сьогодні зумовлена проблемою відсутності налагоджених каналів отримання інформації з джерел, котрі не залежать від даних, що представляються самим позичальником. Жодна, навіть сама досконала методика аналізу кредитоспроможності не дасть надійних результатів, якщо вихідна інформація буде недостатньо повною або ненадійною.

Очевидно є корисність зарубіжного досвіду у даній сфері, коли йдеться про діяльність на фінансовому ринку, пов’язану із збиранням і аналізом різноманітних даних про репутацію позичальників і наданням відповідної інформації комерційним банкам, що загалом вказує на необхідність активного розвитку даного елемента інфраструктури кредитної системи. На сьогодні ж доводиться констатувати, що українські комерційні банки обмежені в отриманні всебічної інформації про репутацію позичальників, позаяк можливості власних аналітичних служб і служб безпеки не є достатніми навіть для перевірки тих даних, що надаються клієнтами. У зв’язку з цим створення міжбанківського «інформаційного поля» на рівні з активізацією власних зусиль банківських установ з отримання і оцінки більшого обсягу не фінансової інформації про діяльність позичальників слід вважати необхідним напрямом удосконалення загальної системи заходів, що в кінцевому підсумку визначають зміст комплексного аналізу кредитоспроможності позичальника.

В деяких країнах роль інформаційного центру, який збирає, накопичує і систематизує інформацію відіграють спеціалізовані комерційні інститути, що діють в банківській сфері і мають ліцензію на такий вид діяльності - кредитні Бюро.

Проте організація таких інститутів в Україні на даний час, попри нагальну потребу в них, видається практично неможливою через відсутність Закону «Про захист банківської інформації»; недосконалість вітчизняного законодавства тощо. Так згідно зі статтею 60 Закону «Про банки і банківську діяльність» [1] інформація про позичальників, котрі мають прострочену заборгованість за кредитами, наданими комерційними банками, в Україні вважається банківською таємницею; водночас статтею 62 того ж закону передбачено, що банки мають право надавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних при наданні кредитів (банківських гарантій).

При цьому варто зазначити, що з 27 червня 2001 року при Національному банку України створено єдину інформаційну систему обліку позичальників, які мають прострочену заборгованість за кредитами, наданими банками, яка налічує зараз 122 банки-учасники. Дана інформаційна система частково виконує функцію кредитного бюро, але тільки в частині «чорної» інформації, що стосується лише юридичних осіб. Занесена до бази даних загальна сума простроченої заборгованості за банківськими кредитами становить 3,01 млрд. грн. Частка прострочених позичок дорівнює близько 90% від загального обсягу прострочених кредитів по всій банківській системі України. Кількість заборгованостей, які обліковуються в системі становить 5,5 тисячі. [33, с. 8]

Даний реєстр позичальників динамічно розвивається. З метою вдосконалення механізму його функціонування підготовлено зміни до положення про Єдину інформаційну систему, які затверджено постановою Правління НБУ від 23.12.2003 року №573. За пропозиціями банків-учасників системи змінами передбачено доповнити базу даних відомостями про керівників і засновників ненадійних позичальників юридичних-осіб.

Попри те, на нашу думку, інформація, яку акумулює українська база даних про боржників є недостатньою для повної і реальної оцінки їх фінансового стану. Відтак ці дані слід було б доповнити реєстр даними:

·        про платіжну історію всіх позичальників - навіть тих, що мають відмінну репутацію;

·        даними про загальну суму боргів позичальниками (кількість кредитних рахунків позичальника в кредитних установах України і сальдо по них, споживчі кредити, кредити на купівлю автомобіля, іпотеки тощо);

·        тривалість кредитної заборгованості: вважається, що чим довший час особа користується кредитами, тим краще вона вміє ними управляти і такий позичальник заслуговує на більшу довіру;

·        типи кредитних продуктів, яким користувався і користується позичальник: чи це кредитна картка, чи одноразовий кредит, а може клієнт обслуговується за контокорентним рахунком. Ця інформація дає характеристику про статус клієнта;

·        кількість запитів для отримання кредитних ліній поданих клієнтом за останні дванадцять місяців. І чим більше разів протягом даного періоду клієнт звертався до банку за отриманням кредиту, тим менш стабільним є його стан.

Доцільним, на нашу думку, було б присвоєння кредитного рейтингу позичальникам, як сум балів отриманих ними по кожній із вище вказаних груп, із встановленням частки кожної групи в загальному рейтингу.

У здоровому суспільстві з економічної і, як наслідок, із соціальної точки зору у визначенні таких рейтингів зацікавлені всі члени суспільства, за винятком тих, хто не хоче дотримуватись закону.

Зацікавленість як юридичних так і фізичних осіб полягає в намаганні отримати якомога вищий кредитний рейтинг, від чого залежить величина ставки кредиту, на яку може розраховувати позичальник. Аналогічно, кредитний рейтинг враховується страховими компаніями при наданні страхових послуг і визначенні сум страхового платежу.

Таким чином, можна зробити висновок, що кожній законослухняній особі вигідно, щоб велась її кредитна історія, тому що це сприяє заощадженню і економії її власних коштів. Відтак недостатність відомостей в банку про позичальника на момент укладання кредитної угоди, що в економічній літературі визначається як асиметричність інформації, веде до неефективного розподілу кредитних ресурсів. У цьому разі кредитор встановлює однакові кредитні ставки для всіх позичальників, що породжує проблему несприятливого вибору. Іншими словами, в умовах асиметричної інформації надійніші позичальники змушені сплачувати завищену винагороду за ризик, а ненадійні сплачують занижену. А оскільки ненадійні позичальники більше прагнуть одержати кредит, ніж платоспроможні, то знижується ефективність розподілу кредитних ресурсів. В наслідок погіршення загального стану в не фінансовому секторі оцінка ризиків і відбір позичальників ускладнюються, процентні ставки підвищуються, і це змушує платоспроможних позичальників піти з ринку. При цьому ненадійні у фінансовому плані позичальники згодні на високу плату, оскільки часто усвідомлюють свою неспроможність повернути кредит вчасно або взагалі не збираються його повертати. Наслідком цього стає або ризикована кредитна політика і загроза фінансовій стабільності самих кредиторів, або їх прагнення максимально скоротити строки кредитування попри наявність на ринку надійних позичальників.

Отже, створення Національним банком України такої бази даних про позичальників, відіграє позитивну роль у зниженні кредитних ризиків, поліпшенні платіжної дисципліни позичальників, підвищенні ефективності діяльності банківських установ.

Хоча не варто заперечувати, що створення кредитного Бюро не можливе і поза системою Національного банку. Такий варіант цілком прийнятний. Цікавим, з цієї точки зору, видається створення бази даних про позичальників при Асоціації українських банків. Хоча на даний час така ідея не знайшла реального втілення і цьому перешкоджають ряд причин. Треба зазначити, що в Україні завершується процес формування банківської системи і в даний час триває боротьба між банками за сфери впливу. В такому контексті активно створюються альтернативні до вказаної асоціації. Прикладом може слугувати створення асоціації банків Києва. За таких обставин створена при асоціації українських банків інформаційна база не містила б повну інформацію. А зазначені процеси призвели б до роздробленості інформації, оскільки такі бази створювались би при кожній асоціації, а інформацію до них подавали б тільки банки-члени.

На нашу думку, в засновницьких документах бази даних при НБУ можна було б передбачити можливість відокремлення даної установи від системи Центрального банку. А умовою відокремлення могла б слугувати наявність згод всіх без виключення банків України подавати інформацію про позичальників до неї. Ця згода має бути засвідчена письмово у вигляді угоди між банком і кредитним Бюро. Це дасть змогу консолідувати в одному джерелі максимально повну інформацію.

Висновки

Дослідження наявних теоретичних джерел показали розробленість теми стосовно організації процесу кредитування вітчизняними банками, що дало змогу порівняти теоретичні наробки з фактичними даними на практиці щодо їх відповідності реальним умовам сьогоднішньої системи банківського кредитування.

Аналіз діючої практики і сучасного стану організації кредитного процесу в комерційному банку дозволяє зробити ряд висновків:

В умовах товарно-грошових відносин гроші і кредит розвиваються в тісному взаємозв’язку, взаємодоповнюючи один одного в обслуговуванні виробництва, розподілу та перерозподілу валового національного продукту. При цьому гроші та кредит використовуються безпосередньо і одночасно.

Розподільчі й перерозподільчі процеси в економіці відбуваються через функціонування як фінансового так і кредитного механізму.

Господарський механізм доцільно визначити як спосіб функціонування економічної системи, незалежно від її розміру та рівня. Відповідно йому притаманні методи, форми і способи управління економічною системою, та вплив на ефективність суспільного відтворення і на окремих суб’єктів господарювання.

Кредитний механізм є інтегральним елементом механізму господарського, який охоплює розподільчі відносини. А функціонування цього механізму здійснюється через реалізацію функцій кредиту, як основи - базової його категорії.

Серед економістів немає єдиної думки стосовно кількості і змісту функцій кредиту. Але разом з тим функції кредиту це не застигла категорія, а як така, що постійно розвивається з розвитком економічних відносин в суспільстві. Проте на даному етапі економічного розвитку країни, на нашу думку, найповніше розкривають зміст кредитного механізму три його базові функції: перерозподільча, емісійна (антиципаційна) та контрольна.

На противагу механізму фінансовому, в основі якого лежить формування цільових грошових фондів, кредитний механізм ґрунтується на перерозподільчих засадах, забезпечуючи переливання капіталу і прискорюючи його рух (швидкість обігу - за допомогою антиципаційної функції).

В основі функціонування кредитного механізму лежать об’єктивні економічні інтереси учасників кредитних відносин. А умовою його успішного функціонування є забезпечення єдності цих інтересів. І чим суб’єктивніше будуть організовані кредитні відносини тим нижчі будуть результати функціонування кредитного механізму.

Елементами кредитного механізму є суб’єкти і об’єкти кредитування. В кредитному договорі суб’єктами кредитних відносин завжди виступають кредитор і позичальник. Кредитор - це суб’єкт кредитних відносин, що надає позику за рахунок власних, так і залучених, чи запозичених коштів у інших суб’єкті відтворювального процесу. Ще одним суб’єктом кредитних відносин є позичальник - це сторона, яка отримує кредит і зобов’язується повернути зазначену суму в повному обсязі, у встановлені строки і з процентами.

Принципи кредитування - це основні положення банківської системи, що визначають процес кредитування. І хоча в різних авторів можна зустріти різну кількість принципів кредитування, проте, на нашу думку, по суті всі вони зводяться до наступних: принцип строковості, принцип платності, принцип поверненості, принцип забезпеченості, цільовий принцип.

Поряд з принципами кредитування законодавчо встановлюються певні умови щодо здійснення комерційними банками кредитних операцій.

Підсумовуючи треба сказати, що дотримання принципів та умов кредитування дозволяє в максимально повній мірі оптимально реалізувати на практиці функції кредиту і забезпечити ефективне функціонування кредитного механізму.

З метою створення стабільних джерел надходжень кредитних коштів необхідно впровадити в масове застосовування такі методи кредитування як: револьверний кредит, овердрафт, кредитування за спеціальним рахунком, за контокорентом тощо. Цього можна досягти шляхом запропонованих вдосконалень умов кредитних договорів.

Вивчення кредитоспроможності клієнта являється одним з найбільш важливих методів зниження кредитного ризику, оскільки дозволяє уникати невиправданого ризику ще на стадії розгляду банком заявки про можливість видачі кредиту.

Вітчизняні комерційні банки розробляють свої методики оцінки, виходячи з особливостей власної кредитної політики, технологічних можливостей, спеціалізації банку, конкретних умов договору, пріоритетів у роботі, місця на ринку, конкурентоспроможності, стану взаємовідносин із клієнтами, рівня економічної та політичної стабільності в державі тощо.

Однак, ці методики не дозволяють прогнозувати зміну фінансового стану клієнта в майбутньому, а отже можуть призводити до прийняття хибних рішень щодо видачі кредиту. Допоміжною могла б слугувати методика багатофакторного аналізу Альтмана, яка дозволяє прогнозувати ймовірність банкрутства позичальника за кілька років наперед.

. Використання зазначених методик оцінки кредитоспроможності позичальників є недостатнім, підтвердженням чого може бути банкрутство кількох провідних українських банків.

Банки намагаються мінімізувати наслідки цієї проблеми за допомогою різноманітних способів матеріального та юридичного забезпечення повернення позик. А вартість забезпечення, легкість юридичного оформлення прав на нього банком та реалізації цих самих прав є основними вимогами до забезпечення і виступають для банку своєрідною гарантією повернення суми позики, в разі невиконання позичальником зобов’язань за кредитним договором.

Банкам також крім застави паралельно варто застосовувати інші додаткові гарантії, які при інших умовах дають можливість зменшити кредитний ризик.

З метою уникнення асиметричності інформації в Україні необхідно вдосконалити існуючу базу даних, доповнивши її даними: про платіжну історію всіх позичальників, даними про загальну суму боргів позичальника, тривалість кредитної заборгованості, типи кредитних продуктів, яким користувався і користується позичальник, а також про кількість запитів для отримання кредитних ліній поданих клієнтом за останні дванадцять місяців.

Аналіз методів захисту від кредитних ризиків показує їх спрямованість на попередження імовірності настання випадку неповернення кредиту до його фактичного надання.

Ознайомлення із законодавчою базою України та практичними формами забезпечення дозволило проаналізувати стан справ в даній сфері і зробити певні застереження щодо законодавчої та нормативної нерозробленості гарантування повернення позик, у зв’язку з чим значно підвищується ризикованість кредитування.

Нерозвиненість страхового бізнесу в Україні, недостатній капітал страховиків стримує використання страхування кредитних ризиків.

З метою мінімізації зростаючих кредитних ризиків банкам необхідно створювати спільні потужні страхові компанії зі страхування відповідальності позичальників і фінансових ризиків. А також, з метою підвищення ефективності такого виду забезпечення як страхування, страховим компаніям необхідно вдосконалювати умови існуючих договорів страхування у вказаних напрямках.

З метою застосування забезпечення кредитів із майже стовідсотковою гарантією повернення банком суми кредиту в короткі строки з моменту виникнення ситуації неповернення кредиту, а також з метою зниження відсоткових ставок по кредитах в Україні необхідно створити Асоціацію гарантування повернення позик.

Проте запропоновані зміни можна запровадити лише при відповідному їх нормативному забезпеченні, тобто шляхом удосконалення діючого законодавства.

Формування резерву під кредитні ризики - це визнання банком витрат для відображення реального результату діяльності з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

Використання комерційними банками системи резервування втрат від наданих позик сприяє стабілізації фінансового стану банків та попереджає настання загальної банківської кризи в результаті банкрутства одного чи кількох банків пов’язаних між собою.

Рекомендовані шляхи вдосконалення кредитного процесу дозволять значно підвищити ефективність кредитної діяльності банку та принести необхідні результати.

Список джерел

кредитування банк контроль повернення

1.     Закон України «Про банки і банківську діяльність» // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 2001. - №1. - С. 3 - 47.

2.       Закон України «Про заставу» від 02.10.2005 р. (№2854 - 12) // http://www. Rada.gov.ua/

.        Закон України «Про страхування» від 07.03.2004 №85/96. - ВР (з виправленнями і доповненнями) // http://www. Rada.gov.ua/

.        Положення про кредитування (зі змінами і доповненнями) // Затверджено постановою правління НБУ №246 від 28 вересня 2006 р. // http://www. Liga.gov.ua/

.        Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків / Затверджено постановою Правління НБУ №279 від 6 липня 2000 р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 2000. - №9. - С. 54 -73.

.        «Цивільний кодекс України» від 16.01.2003 року №435 - ІV // http://www. Rada.gov.ua/

.        Аудиторські висновки перевірки річної фінансової звітності ВАТ «Державний експортно-імпортний банк україни» за 2003 рік // www.ukreximb.com.ua

.        Алпатов С.Б. Банк Франции: информационная картотека данних о предприятиях // Банковское дело. - 2002. - №2. - 41 с.

.        Банки и банковские операции: Учебник / Под ред. Жукова Е.Ф. - М.: Банки и биржи, 2003. - 471 с.

.        Банківська справа: навчальний посібник / За ред. проф. Тиркала Р.І. - Тернопіль: Карт-бланш, 2001. - 314 с.

.        Банківські операції: Підручник. - 2 - ге вид., випр. і доп. / Мороз А.М., Савлук М.І., Пуховкіна М.Ф. та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. Мороза А.М. - К.: КНЕУ, 2002. - 476 с.

.        Банковские операции: Учебное пособие / Под ред. Лаврушина О.И. - Ч. 1. - М.: ИНФРА-М, 2005. -96 с.

.        Банковское дело: Учебник / Под. ред О.И. Лаврушина. - М.: Фынансы и статистика, 2003. - 576 с.

.        Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. - 243 с.

.        Волохов В. Підвищення ефективності кредитування шляхом розподілу фінкцій у кредитному процесі // Вісник Національного Банку України. - 2002. - №1. - С30-32.

.        Вступ до банківської справи / За ред. М.І. Савлука. - К.: Лібра, 1998. -342 с.

.        Горська О.В., Фащевська О.М. Роль банківської системи у структурному регулюванні економіки // Фінанси України, 2003. - №12. - С. 107-108, 110-111.

.        Гроші та кредит: Підручник / За ред. професора Б.С. Івасіва. - К.: КНЕУ, 2001. - 404 с.

.        Гуцал І.С. Банківське кредитування суб’єктів ринку в трансформаційній економіці України (питання теорії, методики, практики). - Львів: ВАТ «БІБЛЬОС», 2001. - 244 с.

.        Гуцал І.С. Функціонування кредитного механізму в Україні в перехідний до ринку період. - Тернопіль: «Збруч», 2006. - 312 с.

.        Деньги, кредит, банки: учебник / Под ред. О.И. Лаврушина. -2-е изд., перераб. и доп. - М.: Финансы и статистика, 2000. - 459 с.

.        Доронин И.Г. Новые явления и тенденции в экономике и на финансовом рынке западных стран // Деньги и кредит. - 2003. - №9. - 51 с.

.        Едронова В.Н., Хасянова С.Ю. Методы и модели оценки кредитоспособности заемщиков // Финансы и кредит. - 2002. - №6 (96). - С. 9-15.

.        Иванов В.М. Деньги и кредит: курс лекцій. - 2-ге изд., стереотип. - К.: МАУП, 2001. - 232 с.

.        Игнатова Е.А., Прокофьева Л.Я. Рейтинговая оценка надежности партнера // Деньги и кредит. - 2006. - №2. - С. 44-48.

.        Ильинский Й.В. Россия на пути к созданию института кредитних историй // Банковское дело. - 2003. - №7. - 21-22 с.

.        Ковальчук А. Грошово-кредитні відносини у правовому вимірі // Банківська справа. - 2003. - №3. - 29-41 с.

.        Ковальчук А.Т. Банківський кредит: правові засоби повернення. - к.: Т-во «Знання», КОО, 2001. - 150 с.

.        Коноваленко Н. Базельские заботы // Банковская практика зарубежом, 2003. - №10 (58). - С. 84, 90.

.        Коцовська Р., Ричаківська В., Табачук Г., Вознюк В. Операції комерційних банків. - 3 - тє вид. - Львів: ЛБУ НБУ, 2003. - 500 с.

.        Кредитний ризик комерційного банку: Навч. посібник / В.В. Вітлінський, О.В. Пернарівський, Я.С. Наконечний, Г.І. Великоіваненко; За ред. В.В Вітлінського. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. - 251 с.

.        Куценко О. Резерви комерційного банку // Банківська справа. - 1998. - №4-5. - 36-39 с.

.        Лисенко Ю.Г. Ризикологія - наука про управління фінансово-економічними ризиками // Фінанси України, 2004. - №3. - С. 144.

.        Міщенко В., Пластун В. Моніторинг позичок у сучасній банківській практиці України // Вісник Національного Банку України. - 2002. - №8. - С. 9-13.

.        Невмержицький Є.І. Необхідність та економічні передумови запровадження інституту кредитних бюро в Україні // Фінанси України, 2004. - №11. - С. 49-54.

.        Нужна І. Особливості аналізу показників ліквідності під час вивчення кредитоспроможності позичальників комерційних банків // Регіональна економіка. - 2002. - №3. - С. 173-177.

.        Ольшаный А.И. Банковское кредитование: российский и зарубежный опыт / Под ред. Е.Г. Ищенко, В.И. Алексеева. - М.: «Русская деловая литература», 2001. - 352 с.

.        Орел Д.В. Проблемні кредити комерційних банків: основні передумови виникнення та заходи впливу // Актуальні проблеми економіки. - 2002. - №12. - с. 20.

.        Павлюк С.М. Кредитні ризики та управління ними // Фінанси України, 2003. - №11. - С. 105-110.

.        Панова Г.С. Кредитная политика коммерческого банка. М.:ИКЦ «ДИС», 2001. -464 с.

.        Плотников А.В. Банки и страхование // Банковские технологии. - №4. - 2004 г. - с. 57

.        Полфреман Д., Форд Ф. Основы банковского дела. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 622 с.

.        Попков В.В. Банки на переходе. - М.: ООО Издетельско-Консалтинговая Компания «ДЕКА», 2001. - 432 с.

.        Попович В.М., Степаненко А.И. Управление кредитными рисками заемщика, кредитора, страховщика. / Учебно-методическое пособие. - К.: Правові джерела, 2005. - 260. (рос.).

.        Роуз Питер С. Банковский менеджмент / Пер. с англ. 2-го изд. - М.: «Дело Лтд», 2004. -768 с.

.        Савченко Г. Кредитування у формі овердрафт // Банківська справа. - 2000. - №5. - 56-60 с.

.        Сахарова М.О. К вопросу о кредитоспособности предприятий // Деньги и кредит. - 2005. - №3. - 19 с.

.        Симановский А.Ю. Резервы на возможные потери по ссудам: международный опыт и некоторые вопросы методологии // Деньги и кредит. - 2003. - №11. - 16-20, 24-25 с.

.        Симановский А.Ю. Резервы на возможные потери по ссудам: международный опыт и некоторые вопросы методологии // Деньги и кредит. - 2004. - №1. - 17-19 с.

.        Синки Джозеф Ф. - мл. Управление финансами в коммерческих банках. Пер. с англ. 4 - го переработанного изд. / Под ред. Р.Я. Левиты, Б.С. Пинскера. - М.: Catallaxy, 2001. - 820 с.

.        Скакун Л. неперервність процесу ризик-менеджменту кредитних операцій банку як основа їх беззбитковості // Банківська справа. - 2000. - №5. - 9-12 с.

.        Терещенко О. Дискримінантний аналіз в оцінці кредитоспроможності підприємства // Вісник Національного Банку України. - 2003. - №6. - 24-27 с.

.        Тихомирова Е.В. Кредитные операции коммерческих банков // Деньги и кредит. - 2003. - №9. - 39-46 с.

.        Тренькин А.П. Взаимодействие банковского сектора республики с реальной экономикой // Деньги и кредит. - 2002. - №10. - 35-36 с.

.        Туник Г.М. Регулювання кредитної діяльності банку // Фінанси України, 2004. - №4. - С. 119.

.        Финансово-кредитный механизм и банковские операции / В.И. Букато, А.М. Бабич, А.В. Булавин и др. / Под ред. В.И. Букато, М.Х. Лапидуса. - М.: Финансы и статистика, 2006. - 268 с.

.        Фурман В.М. Формування ефективної стратегії взаємодії страхових компаній та банків // Фінанси України, 2003. - №1. - С. 137-140.

.        Ходаківська В.П., Беляєв В.В. Ринок фінансових послуг: теорія і практика: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2002. - 616 с.