Набережна Дніпра
1. Дніпро (у давньогрецьких джерелах - Борисфен, поетичні назви - Славута, Славутич). Перша в Україні і четверта в Європі (після Волги, Дунаю та Уралу) за довжиною та площею басейну річка. Протікає територією Російської Федерації, Білорусі та України. Природня довжина - 2285 км, але після спорудження каскаду водосховищ, які у багатьох місцях випрямили фарватер, - 2200 км (з них у межах України - 981 км). Площа басейну - 504 тис. кв.км. Дніпро бере початок на Валдайській височині з невеликого болотця, впадає у Дніпровсько-Бузький лиман Чорного моря. Здавна річка мала велике транспортне значення (див. Шлях "з варяг у греки". Перетворений у результаті комплексного гідротехнічного будівництва у глибоководний шлях (3,5 м у фарватері). Значення Дніпра у житті Києва дуже важливе. Місто розташоване у середній течії річки, обабіч. На правому березі Дніпра в адміністративних межах міста він простягається на понад 35 км, на лівому - на понад 25 км. Ширина річки в межах міста - 400-600 м, глибина - 6-12 м, на мілководних ділянках ширина - 800-1000 м, глибина 4-5 м. У районі Києва Дніпро приймає лише невеликі притоки - Сирець, Глибочицю, Либідь та інші. Для Дніпра характерні високі весняні паводки. Найбільший зафіксований рівень води - у 1931 році. Перший водомірний пост на Дніпрі у Києва встановлений у 1804. Регулярні спостереження за рівнем води у Дніпра ведуться з 1876 року. Річище Дніпра в районі міста ділиться на кілька рукавів: Чорторий, Старик та інші. Парове судноплавство на Дніпрі почалося 1823 року, перша регулярна суднохідна лінія відкрита 1850 року. До кінця XVIII ст. рукав Дніпра, що є нині суднохідним (власне Дніпро), був мілководним. Суднохідним він став внаслідок тривалих (починаючи з 1788, у 1851, 1882-1887, 1908-1912) інженерних заходів, внаслідок яких повноводний Чорторий був перекритий, а його потік направлено у мілководний рукав, що омиває правий берег. Перший з відомих мостів через Дніпро в районі Києва був споруджений 1115 року, це був наплавний міст. 1853 року збудовано постійний Ланцюговий міст. Зараз в районі Києва через Дніпро перекинуто 7 мостів: залізничні Дарницький (1870) та Подільський (Петрівський) (1929), автодорожний Патона міст (1953), пішохідний Парковий міст (1957), Метро міст (1965), автодорожний Московський (1976) і Південний мости, а також вантовий Рибальський міст над Гаванню (1963) і Гаванський міст (2007). Крім того, в стадії будівництва Подільський і Дарницький автодорожно-залізничний мости.
. Київський річковий вокзал - головний річковий порт Києва, розташований на правому березі Дніпра на Подолі, в історичній частині міста.
Вокзал збудований у 1957-1961 роках на Поштовій площі за проектом архітекторів Вадима Гопкало, Вадима Ладного, Григорія Слуцького та іншіих.
Ця біла будівля, зведена з "морського" каменя - інкерманського вапняка, і оздоблене полірованим гранітом, який блищить наче гарно начищена палуба корабля. Ця споруда імітує старий пароплав, який ніби пливе на фоні дніпровських пагорбів.
З боку Дніпра будівля має чотири поверхи, з боку площі - два поверхи. У центральній частині будівлі - кругла башта, де встановлена спеціальна апаратура зв`язку, сигналізації, огляду фарватеру. На перших двох поверхах - адміністративно-господарські служби, касовий зал, камери схову та інші приміщення, на третьому і четвертому - пошта, ресторан, кафе.
В оздобленні інтер`єрів брали участь художники Е. Котков, В. Ламах, І. Литовченко.
3. Хрещатий яр. Історична місцевість. Простягається вздовж тепер. сходів від Володимирського узвозу до пам`ятника Хрещенню Русі; розташований на Набережному шосе між Поштовою площею і Пішохідним мостом через Дніпро; збудований 1802 - 1808, арх. А.І. Меленський). За часів Русі у джерелі, що протікало через Хрещатий яр, хрестили дітей князя Володимира Великого, а в 988 побл. нього в р. Почайні відбулося історичне хрещення киян. Відтоді певний час вся довколишня місцевість, включаючи тепер. Поштову площу, фігурувала як Хрещатицьке урочище. Назву Х. або вул. Велика Хрещатицька аж до 19 ст. мала сучасна Набережно-Хрещатицька вулиця (нею населення Києва у 988 йшло на хрещення). Сучасна вул. Хрещатик здобула цю назву (офіц. з 1869) за близькістю до давнього Хрещатого яру (але не за тотожністю з ним, як це твердив ряд джерел).1882 року на горі над яром заклали сад Купецького зібрання (теперішній Хрещатий парк).
. Памятник Хрещенню Русі з колоною Магдебурзькому праву - перший памятник, споруджений у Києві. Розташований за адресою Набережне шосе, 8; біля підніжжя Володимирської гірки, в глибокому вибалку неподалік набережної Дніпра, на нижній терасі сходів, які зєднують Володимирський узвіз з Набережним шосе. Перший у Києві памятник, який називали Хрещатицьким, або памятником Св. Володимиру. Споруджено коштом київського магістрату і заможних городян з нагоди підтвердження Києву царською адміністрацією магдебурзького права. Збудований у 1802-1808 рр. за проектом арх.А. Меленського.
За літописом, на цьому місці у Хрещатицькому джерелі було охрещено синів великого київського князя Володимира. З давніх часів тут існувала криниця з невеличкою деревяною каплицею над нею, що належала церкві Різдва Христового. Після спорудження памятника князю Володимиру на терасі Володимирської гірки (1853) цей памятник стали називати нижнім памятником Св. Володимиру, а з часом - памятником Магдебурзькому праву.
З початком великих робіт із впорядкування Набережного шосе, сплануванню Володимирської гірки й Володимирського узвозу в 1840-х рр. памятник довгий час був залишений без нагляду. На гроші, зібрані киянами, у 1862 р. проведено його капітальний ремонт і впорядкування довколишньої території. З липня 1861 до памятника щорічно відбувався урочистий хресний хід від Десятинної церкви на пошану князя Володимира за участю майже всього київського духівництва. 1882-1883 рр. від Володимирського узвозу до памятника збудовано деревяні сходи, які замінено 1915 р. на бетонно-гранітні. Реставрація памятника здійснювалася 1935 р. У 1988 р. з нагоди святкування 1000-річчя хрещення Русі памятник відновлено у первісному вигляді (окрім басейну).
Памятник - цегляний монумент у вигляді рустованої у нижній частині колони на чотирипілонному склепінчастому, зміцненому аркбутанами постаменті, має позолочене кулясте завершення у вигляді "держави" з хрестом. Первісно на верхньому русті колони було встановлено корону. Влаштований всередині постаменту восьмигранний басейн з фонтаном постачався водою, яка надходила по деревяних трубах із резервуара-водозбірника, розташованого вище у горі. У 1862 р., під час ремонту памятника корону розібрано, і колона набула нового гранчастого, кулястого завершення з білого заліза із позолоченим яблуком і хрестом, в постаменті було влаштовано каплицю. У 1867 р. за малюнком худ. Гуцлава старий басейн замінено новим у вигляді чаші, а також вибруковано майданчик навколо памятника і обгороджено терасу. На виступах колони до наших днів збереглися написи: на середньому виступі - "Святому Володимиру просвітителю Росії, на нижньому - "Стараннями київського громадянства за утвердження прав давніх сея столиці всеросійським імператором Олександром І 1802 року вересня 10 дня. Монумент є рідкісним зразком памятника доби класицизму.
5. Пішохідний міст - міст через Дніпро, який зєднує центральну частину Києва з парковою зоною та пляжами Труханового острова. Споруджений у 1956-1957 рр. за проектом інституту "Укрпроектстальконструкція" за участю Інституту електрозварювання ім. Є. Патона АН УРСР. Автори проекту - інженери А.О. Гомін, В.І. Кирієнко, В.О. Сич, Г.П. Фень, О. Шумицький, М.М. Константинов, Б.П. Петров та архітектори О. Заваров, В. Суворов.
За конструкцією - суцільнозварний міст, зведений з використанням автоматичного зварювання. Довжина моста 426,4 м, ширина пішохідної частини - 7 м. Складається з трьох центральних прогонів висячої будови і берегових ділянок балкової конструкції. Центральні прогони за схемою 60 + 180 + 60 м підняті над рівнем ріки на 26 м, що забезпечує прохід суден при найвищих рівнях води. Опори моста - залізобетонні, рамної конструкції.
Виразний силует моста став одним з традиційних елементів у панорамі Києва.
Міст Метро - міст через Дніпро, що зєднує правобережну частину міста з Гідропарком, а також Русанівкою й іншими житловими районами лівого берега. Відкрито 5 листопада 1965 року. Збудований поруч з місцем розташування Ланцюгового мосту, зруйнованого під час Великої Вітчизняної війни.
Міст Метро - двоярусна збірна залізобетонна будова (довжина понад 700 м, ширина - 29 м) з верхньою естакадою (шириною 9,4 м) для поїздів метрополітену Святошинсько-Броварської лінії. Естакада починається від станції метро "Дніпро" й продовжується по заплаві Дніпра в напрямку моста через Русанівську протоку. Обабіч по нижньому ярусу рухається автомобільний транспорт (по дві смуги в кожному напрямку).
Автори проекту - інженери Ю. Іносов, Г. Фукс (головний інженер проекту) та інші. Міст складається з шести прогонів довжиною 117 і 87 м арково-консольної будови. Особливістю конструктивного вирішення прогінної частини є монтаж блоків напіварок як консолей на підпорах і поєднання їх на шворнях з наступним натягом арматури розташованих арок. Уперше в світовій практиці мостобудування великопрогінну збірну залізобетонну конструкцію було зроблено на сухих стиках. Гарно прорисовані пологі арки моста добре вписуються у ландшафт й становлять невідємну частину мальовничого краєвиду Києва з боку Дніпра.
Міст імені Є.О. Патона - металевий суцільнозварний міст через Дніпро, що зєднує бульвар Дружби Народів з Русанівським та Березняківським житловими масивами. Збудований у 1953 р. поруч з Наводницьким мостом.
Після війни тут споруджено перший у світі суцільнозварний автошляховий міст балкової конструкції, в якому реалізовано ідеї і розробки академіка АН УРСР Є.О. Патона. Проектування моста виконали інститут "Укрпроектстальконструкція" та Інститут електрозварювання АН УРСР. Над проектом моста працювали інженери В. Кирієнко, І. Маракін, В. Новиков, В. Труфяков, О. Шумицький; архітектори В. Ладний, Б. Приймак, І. Фокічева. У спорудженні брали участь Київський трест "Мостобуд №1 і Дніпровський завод мостових конструкцій ім. І.В. Бабушкіна.
Довжина моста 1543 м. Проїжджа частина завширшки 21 м, по ній чотири смуги автомобільного руху. Опори моста залізобетонні, кожна складається з двох стовпчастих колон і ригеля на кесонній основі. Проїжджа частина - монолітна залізобетонна плита на поперечних прокатних балках. Прогінні конструкції складаються з 264 однотипних великих блоків довжиною 29 м, зварених під час монтажу 10668 м швів. Маса всіх металевих конструкцій моста - 10 тис. т. Раціональний вибір форми та уніфікація габаритів дали змогу широко використовувати індустріальні методи будівництва. Для безпеки руху встановлено художню металеву напівжорстку огорожу за моделлю, виконаною до війни за ескізом архітектора К. Яковлєва. Міст визнано видатною інженерною спорудою в світовій практиці. В панорамі Києва дещо масивний силует моста акцентовано з правого берега пропілеями доричного ордера, з лівого - двома колонами заввишки 20 м.
Острів Муромець - крупний піщаний острів в Києві, який утворився колись в результаті численних намивань дніпровської і деснянської течій. Територія острова складає 148 га.
Після перекриття Черторойського русла він став півостровом і сьогодні знаходиться між двома спальними районами Києва, Оболонню і Троєщиною, на заході обмежений Дніпром, на півночі - Десною, на сході - Десенкою (Чорторий), а на півдні - Московським мостом. Відвіку на нім селилися рибаки.
Назву острова пов'язують з легендою про те, що саме тут розбивали свої намети билинні богатирі перш ніж з'явитися перед князем Володимиром. За іншою версією острів цей назвали ім'ям прославленого богатиря Іллі Муромця, щоб той звільнив від всякої нечисті урочище Черторой, що знаходилося на території острова. У 1972 році тут заклали парк Дружби народів, який є частиною Дніпровського парку, що протягнувся уздовж всього Києва. Острів має заповідну зону, що потребує охорони.
Гідропарк - парк культури і відпочинку у Дніпровському районі Києва, на Венеціанському та Долобецькому островах. Венеціанський острів на півночі перетинає міст Метро, а його південний край - міст Патона, а з лівим берегом острів з`єднаний Русанівським мостом, перекинутим через Русанівську протоку. Між двома осторовами, через Венеціанську протоку перекинуто пішохідний міст (Венеціанський міст). На Венеціанському острові до ІІ Світової війни існувало селище Передмістна слобідка.
Після будівництва мосту Метро, на островах було закладено парк та зони відпочинку, які отримали назву ПКіВ "Гідропарк". В комплексі парку декілька пляжів, кафе, ресторани, атракціони, пункти прокату спортивного спорядження і човнів, літня естрада, танцювальний майданчик тощо. Свого часу до парку можна було дістатися рейсовим т. зв. "річковим трамвайчиком" (зараз причалюють лише транспортні засоби "на замовлення"). Площа парку - 181,72 га.
Зараз міською владою активно просувається ідея комплексної реконструкції парку, що може докорінно змінити той його образ, що вже став звичним киянам.
7. Чорторий (Десенка) - один з рукавів в руслі Дніпра. Простягається на південь від дамби між ним і р. Десна між урочищем Чорторий та Троєщиною. Протока омиває також Труханів острів, урочище Горбачиха, Долобецький острів. І завершується між островами Долобецьким та Трухановим, впадаючи у Венеціанську протоку.
Довжина Чортория - 13 км, площа басейну - 68 кв.км. Пойма заболочена, у ній багато озер. В минулому течія Дніпра нижче устя Десни розподілялася на два великі рукова - Старик (власне Дніпро) та Чорторий. При цьому Чорторий був більш повноводним, а мілі та коси Старика біля крутого правого берего заважали судноплавству. З середини ХІХ сторіччя в наслідок комплексних гідротехнічних заходів виток Чортория був запружений, а води, що його живили - були спрямовані в основне русло Дніпра.
Чорторий завдавав клопоту з кількох причин. Саме там, де нині міст Метро, в 1848 році почали будувати перший київський капітальний міст, що дістав назву "Ланцюговий. Близькість Чорторию спричинювала нерівномірність течії, водоверти.
Ще одна важлива обставина, яка зумовила потребу в регулюванні русла, полягала в тому, що у Чорторий йшла значна частина стоку. Отже, правий рукав Дніпра був мілководним. Це заважало судноплавству, яке в середині девятнадцятого століття стрімко розвивалося. При цьому слід враховувати, що на той час Київ був розташований лише на правому березі. Відтак Чорторий у місці його відокремлення загатили, а русло поступово засипали. Тепер знайти протоку, що розділяла острови Муромець і Труханів, неможливо. Проте Чорторий усе ж частково зберігся - це протока між Трухановим островом і лівим берегом Дніпра. Верхня ж частина лівобережного рукава Дніпра іменується Десенкою. Нині, коли немає чіткої межі між Десенкою та Чорториєм, усю зазначену протоку на картах підписують так: Десенка (Чорторий). Насправді ж правильніше використовувати першу назву для верхньої частини протоки, а другу - для нижньої.
. Хрещатий парк (колишні назви - Пролетарський, Піонерський). Закладений 1882 року як сад Купецького зібрання поблизу Європейської площі, на схилах Дніпра, вздовж Володимирського узвозу (на той час - частина Олександрівської вулиці). Того ж року у ньому збудували будинок Купецького зібрання (зараз використовується як філармонія). Площа - 16,52 га. Частина парку свого часу входила до складу Царського саду (теперішній Міський Сад). У нижній частині парку, на розі вулиці Грушевського і Петрівської алеї в 1970 - 2009 був встановлений памятник Г.І. Петровському.
У радянські часи в парку існував єдиний в місті стерео-кінотеатр "Дніпро" (збудовано в 1936 - 1937), який був наприкінці 1980-х років закритий на реконструкцію й більше не відкрився. Будівля кінотеатру понад 15 років простояла у напівзруйнованому стані, аж доки міська влада не вирішила розмістити тут ляльковий театр. Після реконструкції будівлі під театр, 2005 він відкрив свої двері для глядачів.
Маріїнський парк. Колишні назви: Жертв Революції, Пролетарський, Радянський. Закладений 1874 року за проектом садівника О.Г. Недзельського на дніпровських схилах на місці колишнього Палацевого плацу після значної реконструкції Маріїнського палацу у 1868-1870 роках. Парк площею 10,7 га сплановано в пейзажному стилі. Затишний, тінистий, зі старими липами, кленами і каштанами, парк є унікальною пам`яткою паркового мистецтва минулого. Головний вхід до парку - напроти Верховної Ради будинку й Маріїнського палацу.
набережна дніпро екскурсійна програма
До 1870-х років перед Маріїнським палацом був плац для військових навчань, сад з оглядовим майданчиком зявився тут за наказом імператриці Марії Олександрівни, дружини Миколи II. В 1874 році на її кошти тут був розбитий регулярний парк в англійському стилі площею 8,9 гектар. Пізніше парк змінив свій вигляд. Тут були висаджені чагарники, декоративні види дерев, багато з яких збереглися й до наших днів. У той час парк називався Царським, лише згодом він отримав назву Маріїнський.
Історію назви парку повязують із іменем ще однієї царської особи - Марії Федорівни, дружини імператора Олександра III. Марія Федорівна прожила в Києві 2 роки, займаючись організацією шпиталів, санітарних поїздів і санаторіїв, для поранених під час Першої світової війни. У імператорську резиденцію - Маріїнський палац, до неї приїжджали її численні діти, онуки й невістка. Марія Федорівна в будь-який час року дуже любила гуляти Маріїнським парком, однак їй довелося залишити Київ коли почалися революційні події.
Наприкінці ХІХ століття в парку був установлений чавунний декоративний фонтан, один із серії фонтанів по всьому Києву, замовлений на київському ливарному заводі Термена, що й зберігся до наших днів. Уздовж алей на невисоких постаментах були встановлені мармурові погруддя й скульптури, перед якими стояли таблички з поясненнями.
У ході цивільної війни Маріїнський парк стали використовувати як почесне місце для поховань. Тут зявилася братська могила учасників січневого повстання 1918 року. Пізніше, у 1944-у, на місці церкви, що раніше стояла в парку, поховали радянського генерала армії Миколи Ватутіна, який звільняв Київ від гітлерівців, над його могилою поставили гранітну статую, яка стоїть в парку і сьогодні.
Парк Аскольдова могила розбито на місці ліквідованого кладовища. Він входить до намиста парків, розташованих на дніпровських схилах. Загальна площа парку - 20,51 га.
Частину парку можна віднести до регулярного ландшафту, де домінуючою архітектурною спорудою є церква і розташовані системи терас і алейних посадок на них. Елементи регулярного ландшафту (рядові посадки) зустрічаються також вздовж деяких доріжок. Інша частина парку належить до лісового типу садово-паркового ландшафту.
За літописом, на цьому місці у 882 поховано київського князя Аскольда (Оскольда), вбитого разом з ін. київ. князем Діром за наказом князя Олега, який після того захопив владу в Києві. За часів Київської Русі на А.М. було збудовано дерев`яну церкву, в 1810 - муровану церкву-ротонду, зведену за пректом арх. А.І. Меленського. З 1786 довкола церкви існувало міське кладовище (дивись Некрополі), де поховали артистів М.М. Соловцова і М.М. Глєбову, льотчиків П.М. Нестерова та Є.М. Крутеня (могили перенесено), колекціонера старовини В.В. Тарновського, громадського діяча С.А. Подолинського та інших відомих громадських, наукових та культурних діячів Києва. Після 1945 А.М. стала одним з військових кладовищ для загиблих учасників визволення Києва від фашистських загарбників (1957 прах загиблих радянських солдатів та офіцерів було перенесено до парку Вічної Слави). У 1935 кладовище на А.М. офіційно закрито і ліквідовано разом з переважною більшістю надгробків та склепів (ряд могил перенесено на іш. київ. кладовища). По території А.М. прокладено пров. Аскольдів. З XVII ст. і до ліквідації кладовища 1935 року територія Аскольдової могили входила до складу Пустинно-Микільського монастиря. Відтоді і до 1992 року церква-ротонда використовівалась як парковий павільйон, і лише 1992 року повернуто церкві. Тепер тут парафія Св. Миколая УГКЦ.
Парк Вічної Слави. Парк розташований на верхній придніпровській терасі, на перехресті Алеї Героїв Крут (Дніпровський узвіз) з вулицею Лаврською (Січневого Повстання). Площа - 9,5 га. У 1895 році на цьому місці був закладений Аносівський (Комендантський) сквер (від прізвища коменданта Печерської фортеці. З того часу на цій території парк громадського призначення. У 1919 році на нижній терасі парку було влаштовано Братську могилу жерст білогвардійського терору (не зберіглася). Після реконструкції в парку 1957 року споруджено меморіал з Вічної Слави пам`ятником та могилі Невідомого солдата. З того часу у парку було щонайменш дві масштабні реконструкції. Під час останньої з них (до 55-річчя Перемоги) було розчищено від чагарників та несистемних насаджень нижню терасу парку, розбито партер і доріжки, споруджено дитячий майданчик, а також збудовано пішохідний місточок від парку до Палац дітей та юнацтва. Сьогодні парк займає площу 17,59 га, рослинність представлена породами дерев: в`яз, каштан кінський, липа дрібнолиста, глід, клен гостролистий, дуб черешчатий, береза бородавчата, ялина срібляста, горобина плакуча та декоративними породами чагарників.
Памятник засновникам Києва. Наводницький парк. Колись парк був відомий як парк ім. В.М. Примакова, воєначальника радянських часів, тепер зрідка згадують цю назву. До речі, імя "Наводницький, що походить від долини Народницької - тієї, яку наводнювали, затоплювали води Дніпра, - також відомо далеко не кожному киянину.
Водночас, скульптурна композиція на честь засновників Києва, яка є головною окрасою парку, відома неодмінно багатьом - адже вона стала одним із символом столиці. І скульптура, і парк зявились тут не випадково. Вони стали подарунком місту і киянам на день народження Києва, який святкували у 1982 році - 1500-річчя заснування міста. Адже не лише люди, але й міста хочуть отримувати подарунки на день народження, тим більше - ювілей!
Скульптурна композиція представляє легендарних Кия, Щека, Хорива та сестру їхню Либідь - полянських князів, які, згідно з "Повістю минулих літ, заснували місто на пагорбах. За іменем старшого брата Кия це місто отримало назву, на честь Щека та Хорива в ньому було названо дві гори - Щекавиця й Хоревиця, а про молодшу сестру нагадує річка Либідь, яка вже майже зникла з лиця землі. У підніжжя скульптури - гранітний басейн з фонтанами, який, на жаль, так рідко наповнюють водою, а це б додало паркові ще більшої привабливості.
Навпроти зеленої клумби - символічний камінь з цитатою із Літопису, що розповідає про заснування Києва. Тим, хто стоїть біля цього каменя, відкривається найбільш вигідний ракурс, який дозволяє водночас охопити поглядом та обєктивом і Дніпро, і зелень, і саму скульптуру. Складається враження, ніби човен, як і в далекі часи, неспішно пливе по річці, і брати з німим захопленням роздивляються пагорби, що привабили їх для заснування міста, а Либідь, розкинувши руки, піддається тілом назустріч дніпровському вітерцю. А якщо наблизитись до мідної скульптури ближче, майже до самої огорожі - не можна не замилуватись видами Дніпра, зелених островів, Лівобережжя, а також мостами, які тут неначе на долоні.
Романтичний Народницький парк - для найбільш романтичної події в житті всіх закоханих пар - дня весілля. Недаремно з цим місцем повязана красива традиція сучасних весільних заходів Києва - закидання весільного букета на човен. Буває так, що цілісінький парад наречених вишукується у чергу, щоб закинути букет. Стоячи спиною до памятника, іноді одна, а іноді під руку з молодим, дівчина кидає квіти так, щоб ті впали відразу до ніг легендарних засновників Києва. Вважається, що тоді шлюб буде вдалим.
. Меморіальний комплекс "Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-45 рр. "
Композиційним ядром Печерського ландшафтного парку є 62-метровий монумент Батьківщина-Мати (В.З. Бородай, В.Д. Єлізаров та ін.). Монумент встановлений на п'єдесталі, в якому розмістилися зали Національного музею історії Великої Вітчизняної війни. Разом із п'єдесталом висота монументу становить 102 м, а вага - 530 т. Його виготовлено з титанового сплаву за спеціальною технологією. Монумент виблискує особливим сріблястим блиском. Вражають уяву розміри як самого монументу, так і його деталей. Наприклад, меч, завдовжки 16 м і вагою 12 т. У підніжжя меморіалу ви можете побачити чашу "Вогонь Слави", майданчик військової техніки і 7 композицій зі 100 бронзових скульптур, що символізують героїчну боротьбу з фашистами.
Список використаних джерел
1."27 листівок Києва" Мистецтво, Київ-1999
2.Анисимов А. Скорбное бесчуствие // Киев: Tabachuk Ltd., 1992 (рос.)
.Вулиці Києва. Довідник // За ред. Кудрицького А.В. - Київ: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1995
.Енциклопедичний довідник "Київ" // Під ред. Кудрицького А.В. - Київ: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. - 736 с.
.Історія забудови Києва - Міст пішохідний на о. Труханів
.Історія забудови Києва - Міст ім. Є. Патона
7.http://mapia.ua/ua/kyiv/pamyatki/richkoviy-vokzal--35853
8.http://kiyany. obozrevatel.com/news/2006/7/4/18980. htm
.Сайт КО "Київзеленбуд" - http://www.zelenbud. kiev.ua/mz_park. htm
10.http://toursdekiev.com.ua/uk/pamiatnik-osnovateliam-kieva