Форми і методи соціальної роботи 'Червоного Хреста' в сучасних умовах

Форми і методи соціальної роботи 'Червоного Хреста' в сучасних умовах

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи соціальної роботи в громадських організаціях

1.1 Сутність соціальної роботи в системі громадського руху

1.2 Законодавчо-нормативна база соціальної роботи громадських організацій в Україні

1.3 "Червоний Хрест" - складова соціальної роботи в системі громадських рухів

Розділ 2. Форми і методи соціальної роботи Червоного Хреста в сучасних умовах

2.1 Організаційна структура Червоного Хреста

2.2 Основні напрямки і форми соціальної роботи організації Товариство Червоного Хреста України

2.3 Аналіз досвіду роботи Червоного Хреста в Хмельницькій області

Висновок

Список використаних джерел та літератури

Додаток

Вступ

На сучасному етапі суспільного розвитку громадські організації є важливим субєктом соціальної політики, тому тема "Соціальна робота громадських організацій Червоного Хреста в сучасних умовах" є актуальною. Створюються нові передумови для докорінної зміни місця та ролі цих організацій як субєктів суспільного життя. Виражаючи інтереси різних соціальних спільнот, класів, соціальних груп, верств суспільства, такі організації здатні зробити вагомий внесок у стабілізацію процесів розвитку соціального життя, сприяти зміцненню соціального добробуту населення.

Громадські організації - це один із ефективних і доступних засобів впливу на офіційні структури влади з боку населення. За своєю суттю громадський рух - це форма безпосереднього народовладдя, що здійснюється в умовах демократичного суспільства і правової держави тільки в порядку, передбаченому Конституцією і законодавством. Останнім часом значно активізувався процес утворення масових організацій і рухів, пожвавилась і їх діяльність. Причини активності зумовлені такими обставинами:

-наростанням явищ і процесів у різних сферах людського життя;

-загрозою війни з застосуванням зброї масового знищення;

-дедалі більшим руйнуванням життєвого середовища людини виникненням екологічної катастрофи;

-реакцією-відповіддю на наступ консервативних сил у різних країнах сучасного світу, які намагаються ущемити права, свободи людини, життєвий рівень людей;

-актуалізацією гуманістичних цінностей та ідеалів у суспільній свідомості й боротьбою за їхнє практичне втілення в життя;

-зростаючим культурним рівнем широких верств населення;

-стрімким розвитком усіх видів комунікацій, які полегшують спілкування людей та сприяють їхньому обєднанню.

Питання, повязані з аспектами дослідження розвитку громадських організацій в Україні та проблем їх функціонування, ролі у розбудові громадянського суспільства та в житті держави загалом, відображені в працях українських дослідників. Внесок у теоретико-методологічні та емпіричні дослідження діяльності громадських організацій зробили такі вчені: С. Левченко, В. Балабін, О. Михайловська В. Новохацький, О. Стегній, О. Тарасов, О. Клименко, В. Нанівська та інші. Серед останніх досліджень та публікацій уваги заслуговують роботи С. Круглик, зокрема статті "Громадські організації як інститути громадянського суспільства" та "Роль неурядових організацій у розбудові громадянського суспільства в сучасній Україні", де автор досліджує вплив громадських організацій на розвиток громадянського суспільства, їх роль в напрямку утвердження демократії. Значний інтерес до дослідження складають публікації Є. Пожидаєва, що присвячені розгляду питання діяльності громадських організацій в суспільно-політичних процесах. У даному контексті варто згадати про статтю на тему: "Неурядові організації у суспільно-політичному житті України: межі участі та пріоритети діяльності". Створенню методологічної основи дослідження неурядових організацій та визначенню їх стану та перспектив в Україні присвячена дисертація В. Пащенко на тему: "Неурядові організації як інститут громадянського суспільства: методологія дослідження та стан в Україні" [65]. Разом з тим ступінь дослідження діяльності громадських організацій, а зокрема їх ефективності в напрямку розбудови громадянського суспільства, ще не є достатнім і потребує подальшого аналізу.

Обєкт дослідження - соціальна робота громадянських організацій Червоного Хреста в Україні.

Предмет дослідження - особливості діяльності громадських організацій Червоного Хреста в Україні.

Мета дослідження - аналіз діяльності громадських організацій в напрямку розбудови громадянського суспільства в Україні. Вивчення форм і методів соціальної роботи в умовах громадських організацій Червоного Хреста.

Завдання дослідження:

.Здійснити науковий аналіз соціологічної, педагогічної літератури діяльності громадських організацій в Україні.

2.Прослідкувати динаміку та розширення сфери діяльності громадських організацій в сучасному суспільстві.

.Вивчити форми і методи соціальної громадських організацій Червоного Хреста.

.Розробити методичні рекомендації, щодо удосконалення форм і методів роботи організації.

Гіпотеза дослідження - полягає у припущенні, що соціальна робота в громадських організаціях буде ефективною при використанні форм і методів, за допомогою яких буде забезпечена стабільність як суспільства в цілому, так й особистісну рівновагу кожного громадянина.

Структура - робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, список використаної літератури і джерел (68 найменувань), додатків. Загальний обсяг дипломної роботи становить 103 сторінки.

База дослідження Хмельницька міська організація Червоного Хреста; нормативно-правові акти статті законів про обєднання громадян.

Значення роботи - полягає в тому, що на даному етапі розвитку суспільства, коли активізувався процес утворення масових організацій і рухів, створюються нові передумови для докорінної зміни місця та ролі цих організацій як субєктів суспільного життя.

База дослідження - також журнали вісники Червоного Хреста

Апробація дослідження - результати дослідження доповідалися і обговорювалися у в Хмельницькій міській організації Червоного Хреста.

соціальна робота червоний хрест

Розділ 1. Теоретичні основи соціальної роботи в громадських організаціях

1.1 Сутність соціальної роботи в системі громадського руху

Невідємною складовою будь-якого демократичного суспільства є різноманітні обєднання громадян, їх соціально-політичне призначення полягає насамперед у тому, що вони допомагають людям у розвязанні проблем повсякденного життя, відкривають широкі можливості для виявлення суспільно-політичної ініціативи, здійснення функцій самоврядування.

Свідчення про обєднання людей зі спільними поглядами на природу, суспільство, літературу, мистецтво можна знайти вже у стародавніх суспільствах. У різних народів виникають різноманітні громадські обєднання, що певною мірою впливають на суспільно-політичний розвиток. До таких можна віднести численні філософські школи Стародавньої Греції, середньовічні лицарські ордени, літературні й художні обєднання епохи Відродження, різноманітні таємні організації (наприклад, масонські ложі або товариства декабристів) і політичні клуби Нового часу. Паралельно відбувалося осмислення сутності громадських обєднань, їх місця і ролі у суспільстві. Починаючи з середньовіччя, мислителі намагалися розрізняти державу і суспільство. І вже у XVIII ст. Ш. Монтескє розглядає їх як окремі феномени. На початку XIX ст. цей підхід у І. Канта втілюється в концепції громадянського суспільства, що характеризується правовим статусом і свободою. За вченням К. Маркса та його послідовників, політичні відносини у державі виступають як суспільні, оскільки держава є похідною від суспільства. Відповідно й виникнення громадських обєднань - процес обєктивний, закономірний, зумовлений потребою людей у колективній творчості розвитку ініціативи, здібностей. Лише через обєднання індивід досягає особистої свободи.

Ряд західних соціологів висувають на перший план біологічні та психологічні причини обєднання людей у різноманітні спілки, асоціації, групи. Підкреслюється роль у цьому процесі інстинкту самозбереження: індивід у громадському обєднанні шукає захисту від страху буття. Не менш популярні інші аргументи: інстинктивна потреба у спілкуванні, прагнення до самоствердження (особливо характерне для лідерів). Американський соціолог П. Плау висунув припущення про взаємозвязок між виникненням громадських обєднань і раціональним прагненням людини до певних вигод, досягнення яких можливе за умови соціальної взаємодії та суперництва [23].

Всупереч розбіжностям у тлумаченні причин виникнення громадських обєднань, сенс існування останніх визначається як спільна життєдіяльність людей, що передбачає їх взаємну залежність і потребу одне в одному, забезпечує збереження і розвиток соціального організму. Це життя людей безпосередньо в колективі, соціальній групі, де відбуваються спільна діяльність, спілкування, обмін послугами, користування спільними речами і вартостями.

З розширенням демократії і зростанням рівня політичної культури посилюється тенденція до урізноманітнення громадських обєднань у соціально-політичному житті, їх впливовості в конкретно-історичних ситуаціях, зрештою, до їх чіткої диференціації на громадські організації і громадські рухи. Причому особлива активність названих обєднань, а також динаміка їхнього розростання та впливу спостерігаються у суспільствах перехідного типу, де одночасно виникає безліч складних суспільно-політичних проблем.

Загальноприйняте у сучасній політології поняття "громадські організації і рухи" виникло на основі ширшого поняття "суспільні обєднання" як більш наближеного до сучасних суспільно-політичних реалій. Виходячи із специфіки діяльності громадських організацій і рухів, слід розглядати їх диференційовано.

Громадські організації - це масові обєднання громадян, що виникають за їх ініціативою для реалізації довгострокових цілей, мають свій статут і характеризуються чіткою структурою.

Найбільш поширеними різновидами громадських організацій у сучасному світі є: профспілки; організації інвалідів; ветеранські, жіночі, молодіжні, дитячі організації; наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та інші добровільні товариства; творчі спілки; різноманітні земляцтва, фонди, асоціації, товариства і т. ін. Характерною ознакою їх є документальне оформлення мети і завдань, організаційно-структурне забезпечення, що, власне, й відрізняє їх від громадських рухів.

Громадські рухи також мають масовий характер і створюються з певною метою. На відміну від громадських організацій громадські рухи - це структурно неоформлені масові обєднання громадян і організації різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність яких, як правило, має тимчасовий характер і найчастіше спрямована на виконання певних тактичних завдань, після чого вони або розпадаються, або консолідуються в нові політичні партії чи громадські організації.

Основними різновидами громадських рухів є: політичні рухи (Народний рух України на початковій стадії); масові демократичні (рухи за демократичні перетворення, спрямовані на захист прав і свобод людини, антифашистські й антидиктаторські, проти расової та національної дискримінації та ін.); соціальні (локальні) рухи; так звані "нові соціальні рухи", що набули поширення в останні десятиліття (антивоєнний, екологічний, неофеміністський та ін.). Одні з названих рухів висувають у своїй діяльності порівняно вузькі завдання, інші порушують питання загальнонаціонального і загальнолюдського характеру. В цілому такі рухи шукають і часто знаходять нові форми взаємовідносин громадян з державою.

Суттєвою причиною піднесення ролі громадських рухів у соціально-політичному житті й у політичній системі суспільства є неспроможність традиційних партійно-політичних інституцій своєчасно помітити і оцінити нові реалії, повязані з можливостями участі населення у здійсненні демократичних перетворень, формуванням принципово нових вартостей людського буття. Аналізуючи виникнення і розвиток громадських рухів, польський політолог Єжи Вятр розрізняє пять основних стадій їхнього становлення:

) створення передумов руху;

) висловлення прагнень;

) агітації;

) розвиненої політичної діяльності;

) згасання.

У загальному означенні громадські організації і рухи являють собою добровільні формування, що виникають у результаті вільного волевиявлення громадян на основі спільних інтересів і завдань. Відносна відстороненість від політики повязана насамперед з тим, що держава безпосередньо не втручається в їх діяльність, а лише регулює її, відповідно до чинного законодавства. До того ж громадські організації і рухи на відміну від державних інституцій не наділені владними повноваженнями. Відрізняються вони й від політичних партій, оскільки не ставлять за мету оволодіння державною владою. Відмінність їх від усіх інших суспільних угруповань повязана з особливостями функціонування (виникнення за ініціативою знизу, фактична єдність, забезпечення інтересів своїх членів та прихильників незалежно від мети та характеру обєднання, нетрадиційність) та принципами діяльності (добровільність, поєднання особистих і суспільних інтересів, самоврядування, рівноправність, законність, гласність). Отже, за своєю природою і характером діяльності громадські організації і рухи не є політичними організаціями. Однак їх діяльність почасти набуває політичного характеру, оскільки громадські організації і рухи, по-перше, обєднують людей, що входять до спектру політичних сил (патріотичні сили, національно орієнтовані групи, прихильники реформування суспільства тощо), по-друге, є потенційною базою для виникнення на їх основі нових політичних партій.

Для того щоб розібратись у широкому спектрі громадських обєднань і рухів, які виникають найчастіше поза офіційними державними структурами і не вкладаються в жодні схеми, треба окремо зупинитися на їх типології. Щодо цього існують різні критерії:

) за родом діяльності - конструктивно орієнтовані, пізнавальні, опозиційні, аматорські, національні та ін.;

) за поставленими цілями - соціально-вартісні й асоціальні, політизовані й неполітизовані;

) за інтересами - економічними, професійними, суспільно-політичними та ін.;

) за правовим статусом - легальні й нелегальні;

) за соціально-класовими ознаками - наприклад, робітничий, фермерський рухи;

) за рівнем масовості й ступенем впливу - профспілки, антивоєнний і феміністський рухи, з одного боку, та фермерські рухи у США чи рух англійських докерів - з іншого;

) за спонукальними мотивами виникнення - соціально усвідомлені (спілки ветеранів, студентської молоді, кооператорів); вартісно-орієнтовані (рух "зелених", спілка "Чорнобиль"); традиціоналістські зумовлені (релігійні, національні обєднання);

) за масштабами діяльності - міжнародні, внутрішньодержавні, локальні;

) за ставленням до існуючого ладу - консервативні, реформістські, революційні, контрреволюційні;

) за ступенем і формою організації - стихійні й організовані, слабо - й високоорганізовані.

Широке розмаїття цілей і завдань громадських організацій і рухів визначає багатоваріантність їх функціональної спрямованості. Усі функції, які вони виконують у суспільстві, можна поділити на дві основні групи:

) щодо забезпечення захисту інтересів своїх членів;

) щодо системи влади в державі, розвитку суспільства в цілому.

З першої групи функцій слід виділити захисну й допоміжну. Громадські організації та рухи захищають своїх членів від державних структур, що важливо для посттоталітарних держав колишнього СРСР, де законотворчий демократичний процес перебуває у стадії формування й де існує негативна стала тенденція невиконання законів, неповаги до особистості у державних структурах. Допоміжна функція виявляється у наданні членам громадських організацій та рухів через власні структури можливості вирішувати їхні особисті проблеми. Однією з найпоширеніших традиційних організацій, що забезпечує виконання цієї функції у будь-якому демократичному суспільстві, є профспілки. Роль останніх набуває в Україні дедалі більшого значення з переходом від держави, відчуженої від населення, до правової держави і громадянського суспільства.

З другої групи функцій особливо значущі опозиційна і творча, які тісно взаємозвязані, хоча за певних умов діяльності громадських організацій та рухів може скластися враження про їх відносну незалежність. Досягнення певної гармонії між ними можливе лише за умови порозуміння між державними органами та громадськими обєднаннями.

Діяльність останніх є однією з найголовніших перешкод на шляху до надмірної державної централізації, важливим чинником створення системи соціального управління із зустрічним рухом "зверху - донизу", "знизу - догори". Отже, якщо держава дбатиме, аби діяльність громадських організацій і рухів здійснювалась у межах правових норм, і водночас турбуватиметься про те, щоб заручитися їхньою підтримкою або нейтралітетом щодо політичних проблем, громадські обєднання сприятимуть державотворчому процесові. Тоді опозиційна функція, яскраво виражена у революційні, нестабільні періоди, поступово витіснятиметься творчою.

Такий поділ функцій є досить умовним. Адже лише деяка частина громадських організацій і рухів (належать до першої групи) стоїть на позиціях "групового егоїзму", ігнорує законні інтереси інших соціальних груп і суспільства в цілому й іноді навіть "призводить до створення тупикових політичних ситуацій, до деградації і навіть розвалу політичної системи та (або) найважливіших компонентів її зовнішнього середовища". Решта громадських обєднань і рухів щодо політичної системи суспільства обєднуються у виконанні спільної для них функції тиску на офіційні інституції влади. Не претендуючи на політичну владу, вони, однак, так чи інакше намагаються впливати на неї, зокрема на прийняття політичних рішень. Названа функція є інтегративною для громадських обєднань. Якщо ж її диференціювати, то можна виділити цілу групу функцій громадських організацій і рухів у політичній системі суспільства. На думку сучасних білоруських політологів, вони можуть бути представлені таким чином: політична соціалізація й мобілізація; агрегування й артикуляція політичних інтересів; соціальна інтеграція; представництво соціальних інтересів і звязок між іншими політичними інституціями та громадськістю; створення додаткових каналів політичної участі, котрі компенсують їхні недоліки на формально-інституційному рівні; моделювання нових політичних структур, пошук і випробування нових, нетрадиційних форм соціальних звязків.

Характерно, що саме на основі громадських організацій і рухів виникають і розвиваються в сучасній політиці так звані групи тиску. Переслідуючи неполітичні цілі, вони задля їх виконання активно займаються політикою і справляють неабиякий вплив на неї. Аналізуючи групи тиску, сучасний французький політолог Ж. - М. Денкен запропонував два основних критерії їх типології. По-перше, це природа відстоюваних інтересів. Відповідно вчений виділяє: групи, що захищають матеріальні інтереси; профспілки найманих працівників; підприємницькі організації; комерційні і сільськогосподарські організації; групи за моральними інтересами; церкви; спеціалізовані політичні організації; політичні клуби. По-друге, протилежність приватних і публічних груп. До приватних груп, вважає Ж. - М. Денкен, належать підприємницькі організації; групи за моральними інтересами; політичні клуби та ін.; до публічних - групи громадян (наприклад, територіальні колективи); військові групи (скажімо, представники фірм, що працюють на виконанні військових замовлень) та ін. [45].

Отже, групи тиску представляють досить широкий спектр організацій громадян. Однак їх можна обєднати загальним, прийнятим у сучасній політології поняттям. Групи тиску - це громадські обєднання, які прагнуть задоволення власних інтересів шляхом впливу на органи державної влади або політичні партії. Групи тиску мають у своєму арсеналі значну кількість засобів впливу на тих, хто приймає політичні рішення, і на громадську думку. До найпоширеніших належать різноманітні інформаційні впливи (підготовка обєктивної інформації для представників влади, відкрита і замаскована пропаганда своїх цілей через засоби масової інформації); створення при владних структурах консультативних груп з компетентних спеціалістів; таємний вплив (особисті звязки, шантаж і т. ін.); насильство і тероризм (політичного, ідеологічного характеру).

Наявність груп тиску в політичному житті, з одного боку, примножує кількість опосередкованих політичних субєктів, розширюючи плюралізм, а з іншого - веде до зрощування найсильніших груп тиску з партійними і бюрократичними угрупованнями, посилення олігархічних і корпоративних тенденцій.

Особливу небезпеку для будь-якої політичної системи являють різноманітні мафіозні структури, що виникають внаслідок зрощування злочинного світу з представниками влади і соціального управління. Вони, по-перше, підривають довіру громадян до існуючих політичних інституцій, легальних засобів реалізації суспільно значущих і особистих потреб, по-друге, готують ґрунт для виникнення або реставрації тоталітаризму.

Отже, громадські обєднання є важливою складовою політичної системи й можуть бути кваліфіковані як громадсько-політичні організації і рухи. Право на громадські обєднання як невідємне право людини й громадянина проголошене Загальною декларацією прав людини. Усі обєднання громадян рівні перед законом [36]. Заборона діяльності обєднань громадян здійснюється лише у судовому порядку [37].

Громадські організації і рухи на сучасному етапі суспільно-політичного розвитку нашої держави є своєрідною сполучною ланкою між політичним і громадянським суспільством, між "низами" й "верхами". І саме в цьому полягає їх стабілізуюча, інтегративна роль у суспільстві.

1.2 Законодавчо-нормативна база соціальної роботи громадських організацій в Україні

Правові засади діяльності обєднань громадян у нашій державі закріплені у Законі України "Про обєднання громадян", який був прийнятий Верховною Радою України 16.06.1992 р., вступив в силу з 17.06.1992 р., а 11.11.1993 р. в нього були внесені зміни та доповнення в цілий ряд статей [14].

Даний закон складається з Преамбули, 6 розділів, які містять у собі 34 статті. У Преамбулі закону проголошується право громадян на обєднання, як невідємне право людини, закріплене Загальною декларацією прав людини. Держава бере на себе обовязок сприяти розвитку політичної і громадської активності, а також творчої ініціативи громадян. Розділи закону мають таку назву: І - загальні положення; II - принципи діяльності і статус обєднань громадян; III - порядок створення і припинення діяльності обєднань громадян; IV - права обєднань громадян, господарська і інша комерційна діяльність; V - нагляд і контроль за діяльністю обєднань громадян, відповідальність за порушення законодавства; VI - міжнародні звязки обєднань громадян, міжнародні обєднання громадян. Даний закон по сутності є механізмом реалізації конституційного права громадян на свободу обєднання.

Прийняття закону мало велике значення, тому що він забезпечив врегулювання суспільних відносин, повязаних з діяльністю громадських організацій. Він закріпив принципи створення і діяльності, статус обєднань громадян, визначив основні положення, порядок їх створення і легалізації, право на судовий захист у разі відмови у реєстрації, права зареєстрованих обєднань громадян, у тому числі здійснення права власності. Закон регулює діяльність двох видів обєднань громадян-політичних партій і громадських організацій. Його дія не розповсюджується на релігійні; кооперативні організації; обєднання громадян, які своєю метою ставлять отримання прибутку; комерційні фонди; органи громадської самодіяльності; органи місцевого самоврядування; профспілки. Окремі положення закону стосуються обмежень на створення і діяльність обєднань громадян (ст.4).

У політичній системі України, як і в інших державах важливим елементом демократичного суспільства є недержавні організації, до яких відносяться політичні партії, соціально-економічні і соціально-культурні обєднання, масові громадські рухи. Як елемент громадського суспільства вони виконують функції посередників між державою і суспільством, враховують інтереси громадян у сфері державного життя. Історичний ракурс до історії розвитку суспільства свідчить про те, що люди ще здавна створювали різного роду й типу громадські обєднання: спілки літераторів, політиків, художників, філософські школи та інші.

В Україні згідно Закону "Про обєднання громадян" діє два види обєднань громадян: політичні партії та громадські організації. А виходячи з положень Конституції України професійні спілки є громадськими організаціями [14]. Це найбільш масові організації, які будуються за різними ознаками. На сьогодні в Україні діє чотири профспілкові обєднання (за винятком галузевих, релігійних та інших профспілок), і вони охоплюють майже все працездатне населення країни.

Обмеження щодо діяльності обєднань громадян закріплені насамперед у ст.37 Конституції України і у ст.4 Закону України "Про обєднання громадян". Згідно Конституції, обмеження щодо членства у політичних партіях і професійних спілках встановлюються виключно Конституцією і законами України. Згідно Конституції і закону членами політичних партій не можуть бути іноземці, судді, прокурори та інші категорії громадян. Зокрема, забороняється відмовляти у прийнятті до політичної партії або громадської організації, або виключати з них осіб у звязку з їх статтю, національністю, належністю і ін.

Відповідно до Конституції (ст.37) і закону (ст.4) не підлягають легалізації, а діяльність зареєстрованих обєднань громадян забороняється у судовому порядку, якщо їх програмні цілі і дії спрямовані на ліквідацію незалежності України; зміну шляхом насилля конституційного ладу і територіальної цілісності держави; підрив її безпеки у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганду війни, насильства або жорстокості, фашизму і неофашизму; розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав і свобод людини. На Міністерство юстиції України покладається обовязок перевіряти статутні документи обєднань громадян, які вони подають на реєстрацію, їм може бути відмовлено в реєстрації, якщо в цих документах будуть передбачені вище зазначені програмні цілі. Слід зазначити, що не допускається утворення і діяльність організаційних структур будь-яких політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях збройних сил, Національної гвардії, органах СБУ, прокуратури та МВС, прикордонних військах, а також на державних підприємствах, в установах, навчальних закладах та інших державних організаціях.

Таким чином, програмні цілі або дії політичних партій і громадських організацій, які порушують законодавство України, є підставами для заборони їх діяльності. Згідно законодавства, заборона діяльності обєднань громадян здійснюється в судовому порядку. У розділі V Закону "Про обєднання громадян" містяться норми, за якими суд своїм рішенням згідно подання органу, який здійснив реєстрацію, або прокурора може примусово розпустити обєднання громадян або тимчасово (на строк до трьох місяців) заборонити окремі види або всю діяльність обєднання громадян. Саме у судовому порядку на клопотання обєднання може бути відновлена діяльність політичних партій або громадських організацій у повному обсязі, при умові, що вони усунули причини, які стали підставою для тимчасової заборони.

Можливість обєднань громадян приймати участь в політичному житті нашої держави передбачено діючою Конституцією. Так, наприклад, згідно зі ст.15 Основного Закону суспільне життя в Україні ґрунтується на принципах політичного, економічного та ідеологічного різноманіття. Ця норма знайшла свою більш детальну конкретизацію в ст.36 і ст.37 Конституції, а також в деяких сучасних законодавчих актах. Діюче законодавство передбачає для обєднань громадян досить широкий вибір форм такої участі в політичному житті держави. Насамперед, серед таких форм слід назвати участь громадян України в політичних партіях. Саме вони сприяють формуванню і висловленню волі громадян шляхом прийняття участі у виборах Президента і депутатів, представництві в місцевих органах самоврядування, у Верховній Раді України, в Уряді України. Згідно з діючим Законом "Про вибори народних депутатів України" політичні партії та громадські організації мають право висунення претендентів в кандидати в депутати і Президента України.225 народних депутатів вибираються від політичних партій по єдиному багатомандатному виборчому округу. Обрані народні депутати мають право у Верховній Раді створювати свої фракції, з допомогою яких також мають можливість впливати на політичні процеси в державі, які відбуваються. Останнім часом зростає значення і роль професійних спілок. Це - громадські організації, які обєднують громадян, повязаних загальними інтересами по роду їх професійної діяльності. Профспілки можуть створюватися без попереднього погодження на засадах вільного вибору їх членів.

На сьогодні правовий статус обєднань громадян (неприбуткових організацій) регулюють Закон України "Про обєднання громадян" від 16.06.1992 р., прийнятий Верховною Радою України Закон "Про благодійництво та благодійні організації" від 16.09.1997 р., Закон "Про професійних творчих працівників та творчі спілки" від 7.10.1997 р. та постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 р. за №№ 140, 143,144,145.

Базовим законом у цій сфері є Закон України "Про обєднання громадян", але з прийняттям нової Конституції України деякі положення його вже застаріли і не відповідають нормам Конституції. Так, згідно ст.1 Закону, в Україні існують 2 види обєднань громадян, а згідно ст.36 Конституції України окрім цих 2 видів до громадських організацій відносяться профспілки.

Поняття обєднання громадян розкривається в ст.1 Закону України "Про обєднання громадян". Обєднанням громадян є добровільне громадське формування, яке створене на підставі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав та свобод. Згідно положень закону в Україні діють два види обєднань громадян: політичні партії і громадські організації.

Розділом 2 вище зазначеного Закону закріплюється статус обєднань громадян. Згідно вимогам ст.9 цього Закону, обєднання громадян утворюються і діють в Україні з трьома видами статусу: всеукраїнським, місцевим та міжнародним.

Діяльність всеукраїнських обєднань громадян розповсюджується на територію всієї України, і вони мають місцеві осередки у більшості її областей. Політичні партії утворюються і діють в Україні завжди з всеукраїнським статусом, а це означає, що реєструються вони Міністерством юстиції України. З всеукраїнським статусом можуть утворюватися і діяти і громадські організації.

До місцевих обєднань відносяться обєднання, діяльність яких розповсюджується на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону, яка ними визначається самостійно. Легалізація (офіційне визнання) здійснюється шляхом реєстрації місцевими органами державної виконавчої влади, виконкомами сільських, селищних, місцевих Рад депутатів. Взагалі легалізація може відбуватися як у формі реєстрації, так і у формі письмового повідомлення про заснування.

У випадку, коли діяльність місцевої громадської організації розповсюджується на територію двох і більше адміністративно-територіальних одиниць, їх легалізація здійснюється відповідним вищестоящим органом.

Громадська організація є міжнародною за статусом, якщо її діяльність поширюється на територію України і хоч однієї іншої держави. Міжнародні організації підлягають обовязковій реєстрації Міністерством юстиції України. Після реєстрації обєднання громадян набувають статус юридичної особи. Згідно ст.14 Закону "Про обєднання громадян", легалізуючий орган зобовязаний повідомляти в засобах масової інформації про легалізацію (офіційне визнання) обєднання громадяни.

Стаття 6 Закону "Про обєднання громадян" передбачає принципи створення і діяльності обєднань громадян: добровільності, рівноправності її членів (учасників), самоврядування, законності, гласності, свободи у виборі спрямованості своєї діяльності.

Згідно ст.9 Закону, обєднання громадян в Україні утворюються з всеукраїнським, місцевим і міжнародним статусом.

Стаття 10 Закону "Союзи обєднань громадян" встановлює, що обєднання громадян мають право на добровільних засадах установлювати або вступати між собою в союзи (союзи, асоціації і т.п.), створювати блоки і коаліції, заключати між собою угоди про співробітництво та взаємодопомогу.

Засновниками союзів обєднань громадян є обєднання громадян, а їх членами - члени самих обєднань громадян. Створення та легалізація, (офіційне визнання) союзів обєднань громадян, порядок їх діяльності і ліквідації здійснюється згідно з діючим Законом.

Практика свідчить, що найвідомішими і найвпливовішими з них на світовій арені є такі, які виступають за збереження і розвиток загальнолюдських цінностей, миру, прав людини, морального і фізичного здоровя людей, охорони природи. Наприклад, Всесвітня Рада миру стала керівним органом Всесвітнього руху прихильників миру (1950 р.). Вона обєднує 200 національних організацій прихильників миру із 140 країн.

Заслуговують на увагу і союзи студентської молоді. У 1946 р. на початку "холодної війни" був створений Міжнародний союз студентів, який включає в себе 122 національні спілки студентів із 110 країн світу.

Вагоме місце в цьому напрямку належить екологічним обєднанням.

Діючий Закон "Про обєднання громадян України" регламентує взаємовідносини держави і обєднань громадян. Надзвичайно важливим є положення Закону про те, що держава забезпечує дотримання прав і законних інтересів обєднань громадян, при умові, якщо вони легалізовані в порядку, передбаченому даним Законом.

Державні органи і посадові особи не мають права втручатися в діяльність обєднань громадян. Така ж вимога стосується і обєднань громадян, яким заборонено втручатися в діяльність державних органів, посадових осіб і в діяльність інших обєднань громадян. Разом з тим, законодавством передбачені випадки, коли таке втручання допустиме. Наприклад, в судовому порядку може бути заборонена діяльність обєднань громадян, якщо будуть порушені вимоги ст.37 Конституції і відповідних статей поточного законодавства.

Взаємовідносинам держави і обєднання громадян характерно також і те, що Верховна Рада України може встановлювати пільги в оподаткуванні доходів по окремим видам господарської чи іншої комерційної діяльності обєднань громадян, створених ними установ і організацій, заснованих підприємств. Парламент встановлює також максимальні розміри окремих і загальних річних пожертвувань на користь політичних партій. Держава також може надавати матеріальну допомогу Всеукраїнським громадським організаціям, їх перелік підлягає затвердженню Верховною Радою України.

Забороняється створення політичних партій, керівні органи чи структурні осередки яких знаходяться за межами України. Згідно Конституції та Закону "Про обєднання громадян" заборона діяльності обєднання громадян здійснюється у судовому порядку. За поданням реєструючого органу або прокурора, суд своїм рішенням може примусово розпустити обєднання громадян або тимчасово (на строк до трьох місяців) заборонити окремі види чи всю діяльність певного обєднання громадян. У разі усунення причин, що стали підставою тимчасової заборони, на клопотання обєднання громадян його діяльність може бути відновлена судом в повному обсязі.

Спостерігається орієнтація конституційного регулювання їх статусу на міжнародні стандарти. Положення ст.36 Закону конкретизують і розвивають положення ст.20 Загальної декларації прав людини та статті 22 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права Щодо свободи асоціацій, і передбачає, що право на обєднання є невідємним правом громадян України.

Закріплені гарантії статусу обєднання громадян: це є рівність перед законом, невтручання в їх діяльність державних органів, службових осіб, крім випадків, передбачених законом, захист порушених прав у судовому порядку.

Громадські організації посідають важливе місце в житті нашої держави. Наявність недержавних неприбуткових організацій, як їх ще називають, їх величезна кількість свідчить про розвиненість громадянського суспільства та його демократичної системи. Громадські організації, насамперед, задовольняють потреби громадян щодо власної самореалізації у позаробочий час. Звичайно, вони є важливим елементом демократії, громадянського і економічного життя. Аналіз діяльності величезної кількості таких різноманітних обєднань свідчить про їх високу ефективність. Пояснюється це відданістю своїй ідеї членів цих організацій,, відсутністю бюрократичного апарату. Нині діючий Закон України "Про обєднання громадян" регулює діяльність громадських організацій, передусім, членського типу, тобто таких, які мали характер асоціацій і які створювалися за ініціативою декількох громадян (згідно Постанови Кабінету Міністрів №140 від 26.02.93 р не менше 3-х громадян)" для захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових. та інших спільних інтересів". Виходячи з положень Закону про порядок створення і діяльності громадських організацій, інших організаційно-правових форм не регламентується.

Зараз в Україні демократизація і гласність висвітлили передумови і уможливили обєднання людей для розвязання складних проблем поза межами державних структур. Створено сотні громадських організацій, самодіяльних організацій і рухів. Взагалі існує кілька варіантів класифікації громадських і "неформальних" обєднань. До них відносяться: екологічні, соціально-екологічні, природоохоронні; правозахисні групи і обєднання; борці за справедливість; робітничий рух; громадсько-культурні, творчі, спортивні, здорового способу життя; жіночі рухи; миротворницькі; історико-патріотичні. Перелік цих організацій дається в додатку.

Виходячи з положень ст.1 Конституції України, наша держава є демократичною. З точки зору політичної організації суспільства Україна є демократичною, а єдиним джерелом влади є народ, який здійснює свою владу як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст.5). Взагалі, демократичну державу неможливо уявити без існування громадянського суспільства, важливу роль в якому відіграють політичні партії і громадські організації. В Україні, як і у будь-якій іншій демократичній державі існує велика кількість таких недержавних неприбуткових організацій. Практика свідчить, що саме такі громадські організації впливають на різні аспекти життя держави, у тому числі і на громадську думку.

Демократичні засади внутрішнього життя громадських організацій регулюються їх статутами. Згідно ст.13 Закону України "Про обєднання громадян", обєднання громадян діють на підставі статутів. Закон встановлює вимоги щодо статутів. Статут обєднання громадян не повинен протирічити законодавству України.

Демократичні засади внутрішнього життя громадських організацій проявляються у принципах їх створення і діяльності: добровільності, рівноправя їх членів, самоврядування, законності, гласності, свободи у виборі напрямку своєї діяльності. Демократизм внутрішнього життя громадських організацій проявляється і в виборності керівних органів на загальних зборах, конференціях, зїздах.

Для конституційно-правового регулювання статусу політичних партій і громадських організацій в Україні на сучасному етапі характерно наступне. Насамперед, Конституція України у ст.36 розширила статус обєднань громадян. Так, згідно цієї норми в Україні діють такі види обєднань громадян, як політичні партії, громадські організації. По-друге, в Основному Законі чітко регламентуються поняття усіх видів обєднань, хто може бути членом політичної партії, закріплюється дуже важливе положення, що усі обєднання рівні перед законом. По-третє, стаття 37 Конституції закріплює, що забороняється діяльність політичних партій і громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободі людини, здоровя населення.

Політичні партії і громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань. Також не допускається утворення і діяльність організаційних структур будь-яких політичних партій в органах місцевого самоврядування, військових формуваннях Збройних Сил, Національної гвардії, органах СБУ, прокуратури та МВС, Прикордонних військ тощо, а також на державних підприємствах, в установах, навчальних закладах та інших державних організаціях.

Діюче законодавство передбачає різні умови, при наявності яких можуть бути створені вищезгадані обєднання громадян. Це стосується як засновників, так і порядку їх легалізації. Згідно з ч.2 ст.36 Конституції України право на свободу обєднуватися в політичні партії надається тільки громадянам України. Цілком закономірно, що і засновниками партій можуть виступати громадяни України. Вони повинні досягти віку 18 років, мати право голосу, тобто в судовому порядку не визнанні недієздатними. Важливою умовою для таких осіб є те, що вони не повинні знаходитися в містах позбавлення волі. В інших випадках судимість значення не має.

Дещо інші вимоги предявлені для засновників громадських організацій. Ними можуть бути не тільки громадяни України, але й громадяни інших країн, в тому числі і особи без громадянства Вени повинні, досягти 18 років, а при створенні молодіжних та дитячих організацій - 15-річного віку. Інших вимог для них законом не передбачено.

Що стосується членства в обєднаннях громадян, то членами політичних партій можуть бути особи, які досягли 18 років, громадських організацій - 14 років. Вік наймолодших членів передбачається статутом.

Діють обєднання громадян на основі статутів, причому ці статути повинні відповідати законодавству України.

Свою діяльність політичні партії та громадські організації можуть розпочинати тільки після своєї легалізації (офіційного визнання), яка здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про створення.

Свою діяльність обєднання громадян можуть здійснювати тільки на основі статутів. Ці статути розробляються і приймаються на зїздах (конференціях) політичної партії та громадських організацій і являються для них найбільш важливим документом, який регламентує діяльність конкретного обєднання громадян.

Вказані статути можуть включати в себе будь-які положення по створенню і діяльності обєднання громадян, якщо вони стосуються особливостей створення і діяльності. Разом з тим, в статуті обовязково повинні бути положення відносно цілей і задач обєднання; умов і порядку прийняття громадян в члени обєднання та вибуття із нього; права та обовязки членів (учасників) обєднання; порядок створення і діяльності статутних органів обєднання, місцевих осередків та їх повноваження; указані джерела і порядок використання коштів та іншої власності обєднання; порядок звітності, контролю здійснення господарської та іншої комерційної діяльності, необхідної для виконання статутних задач. Статут повинен передбачати і положення відносно порядку внесення змін і доповнень в статут обєднання, а також порядок припинення діяльності обєднання громадян та вирішення питань власності, повязаних з його ліквідацією.

І, звичайно, статут повинен мати в собі назву обєднання громадян, яка не повинна повторювати назви уже існуючих обєднань громадян, юридичну адресу обєднання і його статут.

Що стосується членства в обєднаннях громадян, то питання про нього вирішується залежно від виду обєднання. Так наприклад, членом політичної партії можуть бути тільки громадяни України і при умові, що вони досягли 18-річного віку.

Членами громадських організацій можуть бути як громадяни України, так і не громадяни. Вік членів молодіжних і дитячих організацій встановлюється в їх статутах, а в інших громадських організаціях вік встановлений в 14 років.

Закон допускає можливість колективного членства в діяльності громадських організацій, а також необовязковість фіксованого індивідуального членства.

Правові засади легалізації обєднань громадян України передбачені ст. ст.14-17 Закону. Обєднання громадян можуть здійснювати свою статутну діяльність тільки після їх офіційного визнання державою. Таке визнання (легалізація) може бути здійснено як шляхом реєстрації обєднання, так і шляхом повідомлення про створення.

Офіційне визнання обєднання громадян шляхом реєстрації має для обєднання особливе значення. Адже саме у випадку реєстрації обєднання отримує статус юридичної особи, що дає можливість такому виду обєднання в повній мірі користуватися своїми повноваженнями, займатися господарською та іншою комерційною діяльністю тощо.

Закон передбачає два види органів, які наділені правом здійснювати реєстрацію - Міністерство юстиції України та місцеві органи виконавчої" влади.

Міністерство юстиції України здійснює реєстрацію політичних партій, а також міжнародних і Всеукраїнських громадських організацій.

Легалізація громадських організацій з місцевим статусом здійснюється органами виконавчої влади на місцях.

Якщо діяльність місцевої громадської організації розповсюджується на територію двох і більше адміністративно-територіальних одиниць, то її легалізація здійснюється відповідним вищестоящим органом.

Законодавче урегульовані і питання про реєстрацію місцевих осередків, зареєстрованих Міжнародних і Всеукраїнських обєднань. Вони підлягають реєстрації в обовязковому порядку, але при умові, що це передбачено їх статутними документами. Обовязок здійснити реєстрацію таких осередків покладено на місцеві органи виконавчої влади.

Засновники обєднання громадян в легалізуючий орган подають відповідні документи. Це, насамперед, заява про реєстрацію. Якщо реєстрації підлягає політична партія, то така заява повинна бути підтримана підписами не менше однієї тисячі громадян України, які мають право голосу.

До заяви додається: статут (положення); протокол зїзду (конференції) або загальних зборів засновників; дані про склад керівництва центральних статутних органів, про місцеві осередки; документи про сплату реєстраційного збору. Політичні партії повинні подати свої програмні документи.

Заява про реєстрацію повинна бути розглянута в двомісячний строк із дня надходження документів. Якщо в цьому е необхідність, реєструючий орган може провести перевірку відомостей, вказаних у представлених документах. В 10-денний строк заявнику в письмовому вигляді повинно бути повідомлено рішення про реєстрацію або про відмову в ній. Представники обєднання громадян мають право бути присутніми при розгляді питання про реєстрацію.

Легалізуючий орган може відмовити в реєстрації, якщо статутні або інші документи, які були представлені для реєстрації, не відповідають законодавству України.

Закон допускає можливість легалізації громадських організацій і їх союзів шляхом письмового повідомлення легалізуючих органів - Міністерство юстиції України або місцевих органів виконавчої влади.

Якщо в статутні документи обєднання громадян внесло зміни після реєстрації, то воно повинно повідомити про це реєструючий орган на протязі 5 днів.

Важливим є і положення закону про те, що перереєстрація обєднання громадян здійснюється у відповідності з чинним законом, тобто вона проходить в тому самому порядку, що і реєстрація.

Легалізуючий орган веде реєстр обєднань громадян. Кабінет Міністрів України встановлює розмір реєстраційного збору, про що буде вказано у відповідному питанні.

Обєднання громадян можуть мати свою символіку.

Символіка - важлива сторона функціонування обєднання громадян, як універсального механізму самоорганізації суспільного життя. До таких символів звичайно відносять прапори, гімн, вимпели, емблеми тощо. При цьому не всі види обєднань громадян можуть ці символи мати. Більшість із них мають тільки один - прапор.

Закон допускає і можливість для обєднання громадян використовувати власну символіку, яка повинна реєструватися у відповідності із статутом обєднання Міністерством юстиції України.

Спеціальна стаття закону забороняє політичним партіям встановлювати власну символіку, яка б повторювала державні або релігійні символи, що є цілком зрозумілим і логічним. Тим часом подібної заборони не передбачено у відношенні до символіки громадських організацій. Вважаємо, що в цій частиш законодавство повинно бути доповнено.

Символіка обєднань громадян підлягає державній реєстрації. Цей порядок у повній відповідності з законом передбачений Постановою Кабінету Міністрів України № 144 від 26 лютого 1993 року, яким було затверджено Положення про порядок реєстрації символіки обєднань громадян [36].

Згідно з цим Положенням заява про реєстрацію символіки обєднання громадян при наявності всіх необхідних документів повинна бути розглянута у двомісячний термін. Якщо з заявою про реєстрацію символіки звертаються обєднання громадян, що мають тотожну чи схожу символіку, перевага віддається тому обєднанню, яке першим подало заяву про реєстрацію символіки. За результатами розгляду заяви приймається рішення про реєстрацію символіки або про відмову в її реєстрації. У разі реєстрації символіки обєднання громадян заявнику видається свідоцтво про реєстрацію і рішення про це у 10-денний строк надсилається заявникові. Зареєстрованій символіці присвоюється відповідний номер, а дані про це вносяться до Реєстру символіки обєднання громадян.

У реєстрації символіки обєднання громадян може бути відмовлено, якщо вона:

а) тотожна чи схожа з уже зареєстрованою символікою;

б) складається з позначень, які не мають відмітних властивостей;

в) являє собою державні герби, прапори або офіційні назви держав, нагороди, печатки та інші відмітні знаки;

г) належать до загальнодержавних символів і термінів;

д) за своїм змістом суперечить державним інтересам, принципам гуманності й моралі;

є) містить прізвища, імена, псевдоніми, портрети, факсиміле окремих осіб без їх згоди;

ж) якщо символіка політичної партії відтворює державні чи релігійні символи;

з) в інших випадках, якщо це суперечить законодавству України.

Діяльність обєднання громадян може бути припинена згідно подання органа, який проводив легалізацію або прокурора. Рішенням суду обєднання громадян може бути примусово розпущене (ліквідується), якщо для цього е відповідні підстави. Закон передбачає кілька підстав для винесення такого рішення. Діяльність обєднання громадян може бути припинена підставами, які) передбачені ст.32 Закону. Це такі підстави:

-в разі здійснення діяння, передбаченого ст. Закону;

-системного або грубого порушення вимог ст.21 Закону;

-продовження противоправної діяльності після накладання стягнень, передбачених цим Законом;

-зменшення кількості членів політичної партії до числа, коли вона не називається такою, тобто менше 1000 чоловік.

Рішення суду про припинення діяльності обєднання громадян не е остаточним. Воно може бути оскаржене сторонами судового процесу, або опротестоване прокурором. Рішення вступає в силу тільки після розгляду скарги в суді 2-ї інстанції. Легалізуючий орган згідно рішення суду вносить відповідний запис в реєстрі політичної партії чи громадської організації і з цього часу таке обєднання громадян перестає існувати як юридична особа. Більш детально це питання буде висвітлене у відповідних параграфах.

Питання "Про порядок реєстрації філіалів, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні" урегульоване Постановою Кабінету Міністрів України № 145 від 26.02.1993 р. [37]. Цією постановою Уряду України затверджено однойменне Положення.

Згідно із Положенням така реєстрація здійснюється Міністерством юстиції України, куди подаються відповідні документи, причому статут (положення) і документ, що підтверджує легалізацію громадської організації зарубіжної держави повинні бути легалізовані відповідно до чинного законодавства України та з урахуванням порядку, передбаченого національним законодавством країни громадської організації.

Така заява розглядається у двомісячний термін. За результатами розгляду заяви приймається рішення про реєстрацію структурного осередку або про відмову в його реєстрації. У разі реєстрації заявнику видається свідоцтво про реєстрацію, а дані про це вносяться до реєстру обєднань громадян, що ведеться Мінюстом.

Мінюст може прийняти рішення про відмову в реєстрації структурного осередку, якщо статутні або інші документи, подані на реєстрацію, суперечать законодавству України. Рішення про відмову в реєстрації в 10-денний термін надсилається заявникові. Про зміни в статутних документах представник громадської організації зарубіжної країни в 5-денний термін повинен письмово повідомити Міністерство юстиції.

Постанова передбачає необхідність внесення грошових виплат за реєстрацію. Від сплати реєстраційного збору звільняються структурні осередки дитячих громадських організацій.

Кошти збору за реєстрацію у розмірі 50 відсотків зараховуються до Державного валютного фонду України. Решта коштів збору, а також кошти за видачу дублікатів свідоцтв про реєстрацію надходять на валютний рахунок Міністерства юстиції України.

Відповідне Положення регламентує процедурні питання, повязані з майбутньою реєстрацією осередків неурядових організацій зарубіжних держав в Україні.

Питання про порядок справляння і розміри збору за реєстрацію обєднань громадян знайшло своє відображення в Постанов Кабінету Міністрів України № 143 від 26 лютого 1991 року "Про порядок справляння і розміри збору за реєстрацію обєднань громадян" [38], яка була прийнята Урядом України на підставі Закону України "Про обєднання громадян" і на виконання постанови парламенту про введення його в дію.

Постанова Уряду передбачає перелік тих органів, у бюджет яких перераховуються кошти збору:

а) Державний бюджет України та Державній валютний фонд України кошти збору за реєстрацію всеукраїнських: та міжнародних обєднань громадян у розмірі 50 відсотків;

б) розрахунковий та валютний рахунки Міністерства юстиції решта коштів за реєстрацію, а також кошти збору за видачу дублікатів свідоцтв про реєстрацію всеукраїнських і міжнародних обєднань громадян;

в) бюджети органів місцевого самоврядування кошти збору за реєстрацію місцевих обєднань громадян, видачу дублікатів свідоцтв про їх реєстрацію.

Діюче законодавство наділяє обєднання громадян досить широкими повноваженнями. Причому такими повноваженнями можуть користуватися тільки зареєстровані обєднання тільки для здійснення тих цілей і задач, які зафіксовані в їх статутних документах.

Ці права для обєднань громадян є надзвичайно важливими. Так, з моменту, коли обєднання набуває права юридичної особи, воно може виступати учасником цивільно-правових відносин, отримувати майнові та немайнові права. Можуть представляти і захищати свої законні інтереси і своїх членів (учасників) в державних і громадських органах, їм дозволяється створювати установи і організації, засоби масової інформації, розповсюджувати інформацію та пропагувати свої ідеї і цілі, вносити пропозиції в органи влади і управління. Важливим правом обєднання громадян є їх право приймати участь в політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо), отримувати від органів державної влади і управління, а також органів місцевого самоврядування інформацію, яка необхідна їм для реалізації своїх цілей і задач. Дозволяється ідейно, організаційно і матеріально підтримувати інші обєднання громадян, надавати допомогу в їх створенні.

Окрім цих важливих повноважень, якими обєднання громадян можуть користуватися незалежно від того, являються вони політичною партією чи громадською організацією, закон надає їм додаткові права. Наприклад, громадські організації мають право для виконання своїх статутних цілей створювати, підприємства, що заборонено політичним партіям.

Важливої є і норма Закону, згідно з якою обєднання громадян можуть користуватися і іншими правами, передбаченими законом України. А це свідчить про те, що права, якими обєднання громадян можуть користуватися згідно спеціальних законів, не є вичерпними.

Зареєстровані обєднання громадян в цілях виконання своїх статутних задач і цілей можуть здійснювати господарську та іншу комерційну діяльність, яку вони вважають за необхідну. Такі види діяльності можуть бути реалізовані шляхом створення господарських розрахункових установ і організацій, які набувають статусу юридичної особи. Вони мають право також, згідно з діючим законодавством України, створювати підприємства.

Певні обмеження стосовно зайняття господарської та іншої комерційної діяльності установлені відносно політичних партій, ціль створення яких кардинальним чином відрізняється від громадських організацій. Політичним партіям, а також створеним ними установам і організаціям заборонено створювати підприємства і займатися господарською та іншою комерційною діяльністю. Винятки становлять тільки засоби масової інформації, які політичні партії можуть створювати. Разом з тим, закон дозволяє займатися продажем суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів з власною символікою. Вони можуть проводити фестивалі, свята, виставки, лекції, інші суспільно-політичні заходи.

Якщо обєднання громадян і створені ними установи і організації скористалися своїм правом і займаються такими видами діяльності, то вони повинні зареєструватися в органах державної податкової інспекції. Зобовязані вести оперативний і бухгалтерський облік, статистичну звітність, вносити в бюджет платежі в порядку і розмірі, передбаченому законодавством.

Обєднання громадян можуть мати власність, яка включає в себе фінанси та іншу власність, в тому числі і те, що було пожертвуване їм громадянами. Відношення законодавця відносно можливих пожертвувань обєднанням громадян неоднозначне. Із тексту Закону не випливає того положення, що відносно громадських організацій установлені які-небудь обмеження, що звичайно означає можливість отримання таких пожертвувань без будь-яких обмежень. Разом з тим, досить жорсткі, але мабуть виправдані, обмеження предявлені, до політичних партій України, їх установ і організацій. Згідно із ст.22 Закону їм заборонено прямо або опосередковано отримувати пожертвування від іноземних держав і організацій, міжнародних організацій, іноземних громадян і осіб без громадянства; державних органів, державних підприємств, установ і організацій, крім випадків, передбачених законами України; підприємств, які створені на засадах змішаної форми власності, якщо участь держави або іноземного учасника в них перевищує 20 відсотків; нелегалізованих обєднань громадян та анонімних пожертвувачів.

Політичні партії не мають права отримувати доходи від акцій та інших цінних паперів, їм заборонено також мати рахунки в іноземних банках та зберігати в них цінності.

Кожного року політичні партії зобовязані доводити до загального відома свої бюджети шляхом публікації в засобах масової інформації. Громадським обєднанням така вимога не передбачена.

Діюче законодавство наділяє обєднання громадян досить широкими повноваженнями. Причому такими повноваженнями можуть користуватися тільки зареєстровані обєднання тільки для здійснення тих цілей і задач, які зафіксовані в їх статутних документах.

Ці права для обєднань громадян є надзвичайно важливими. Так, з моменту, коли обєднання набуває права юридичної особи, воно може виступати учасником цивільно-правових відносин, отримувати майнові та немайнові права. Можуть представляти і захищати свої законні інтереси і своїх членів (учасників) в державних і громадських органах, їм дозволяється створювати установи і організації, засоби масової інформації, розповсюджувати інформацію та пропагувати свої ідеї і цілі, вносити пропозиції в органи влади і управління. Важливим правом обєднання громадян є їх право приймати участь в політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо), отримувати від органів державної влади і управління, а також органів місцевого самоврядування інформацію, яка необхідна їм для реалізації своїх цілей і задач. Дозволяється ідейно, організаційно і матеріально підтримувати інші обєднання громадян, надавати допомогу в їх створенні.

Окрім цих важливих повноважень, якими обєднання громадян можуть користуватися незалежно від того, являються вони політичною партією чи громадською організацією, закон надає їм додаткові права. Наприклад, громадські організації мають право для виконання своїх статутних цілей створювати підприємства, що заборонено політичним партіям.

Важливої є і норма Закону, згідно з якою обєднання громадян можуть користуватися і іншими правами, передбаченими законом України. А це свідчить про те, що права, якими обєднання громадян можуть користуватися згідно спеціальних законів, не є вичерпними.

Зареєстровані обєднання громадян в цілях виконання своїх статутних задач і цілей можуть здійснювати господарську та іншу комерційну діяльність, яку вони вважають за необхідну. Такі види діяльності можуть бути реалізовані шляхом створення господарських розрахункових установ і організацій, які набувають статусу юридичної особи. Вони мають право також, згідно з діючим законодавством України, створювати підприємства.

Певні обмеження стосовно зайняття господарської та іншої комерційної діяльності установлені відносно політичних партій, ціль створення яких кардинальним чином відрізняється від громадських організацій. Політичним партіям, а також створеним ними установам і організаціям заборонено створювати підприємства і займатися господарською та іншою комерційною діяльністю. Винятки становлять тільки засоби масової інформації, які політичні партії можуть створювати. Разом з тим, закон дозволяє займатися продажем суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів з власною символікою. Вони можуть проводити фестивалі, свята, виставки, лекції, інші суспільно-політичні заходи.

Якщо обєднання громадян і створені ними установи і організації скористалися своїм правом і займаються такими видами діяльності, то вони повинні зареєструватися в органах державної податкової інспекції. Зобовязані вести оперативний і бухгалтерський облік, статистичну звітність, вносити в бюджет платежі в порядку і розмірі, передбаченому законодавством.

Обєднання громадян можуть мати власність, яка включає в себе фінанси та іншу власність, в тому числі і те, що було пожертвуване їм громадянами. Відношення законодавця відносно можливих пожертвувань обєднанням громадян неоднозначне. Із тексту Закону не випливає того положення, що відносно громадських організацій установлені які-небудь обмеження, що звичайно означає можливість отримання таких пожертвувань без будь-яких обмежень. Разом з тим, досить жорсткі, але мабуть виправдані, обмеження предявлені, до політичних партій України, їх установ і організацій. Згідно із ст.22 Закону їм заборонено прямо або опосередковано отримувати пожертвування від іноземних держав і організацій, міжнародних організацій, іноземних громадян і осіб без громадянства; державних органів, державних підприємств, установ і організацій, крім випадків, передбачених законами України; підприємств, які створені на засадах змішаної форми власності, якщо участь держави або іноземного учасника в них перевищує 20 відсотків; нелегалізованих обєднань громадян та анонімних пожертвувачів.

Політичні партії не мають права отримувати доходи від акцій та інших цінних паперів, їм заборонено також мати рахунки в іноземних банках та зберігати в них цінності.

Кожного року політичні партії зобовязані доводити до загального відома свої бюджети шляхом публікації в засобах масової інформації. Громадським обєднанням така вимога не передбачена.

За діяльністю обєднань громадян держава здійснює державний контроль. Здійснюють цей контроль такі органи: органи, які здійснюють легалізацію обєднань громадян; органи прокуратури; фінансові органи; органи державної податкової інспекції; суд. Кожний із цих органів здійснює контроль в межах своїх повноважень, згідно діючого в Україні законодавства:

а) органи, які здійснюють легалізацію обєднань громадян - Міністерство юстиції України і органи місцевої виконавчої влади. Вони здійснюють контроль за дотриманням обєднаннями громадян їх статутних положень. Мають повноваження бути присутніми на тих заходах, які проводять обєднання громадян, отримувати пояснення, вимагати необхідні документи і таке інше;

б) органи прокуратури - здійснюють нагляд за виконанням і дотриманням законності. В разі порушення законодавства прокурори окрім винесення застереження про недопустимість порушення законодавства, можуть звертатися в державні органи, які мають право застосувати стягнення з відповідною вимогою. Наприклад, до суду з питанням про накладення стягнення;

в) органи державної податкової інспекції - вони здійснюють державний контроль за своєчасними і правильними виплатами податків до бюджету;

г) органи фінансового контролю - здійснюють контроль за джерелами і розмірами доходів і витрат обєднань громадян, зобовязуючи їх щорічно подавати в фінансові органи декларації про свої доходи і витрати.

Підвищені вимоги закон предявляє до політичних партій. Так, в разі, якщо пожертвування, які вони отримали на свою діяльність, перевищують розмір, який установлюється Верховною Радою України, то в газеті "Голос України" публікуються списки таких осіб. Ці публікації здійснюються на підставі фінансових декларацій і щорічно.

Спеціальна комісія Верховної Ради, до складу якої входять народні депутати - представники всіх політичних партій, які представлені в парламенті, розглядають фінансову діяльність політичних партій за минулий рік. Свій висновок вона доводить до відома Верховної Ради України на пленарному засіданні парламенту.

Якщо буде встановлено порушення фінансової дисципліни політичною партією, то вона повинна бути притягнута до юридичної відповідальності і до неї може бути застосовано одне із стягнень, передбачене ст.28 Закону "Про обєднання громадян". Крім того незаконні надходження вилучаються в безперечному порядку та зараховуються до державного бюджету.

Відповідальність за порушення законодавства про обєднання громадян, особливості притягнення до відповідальності

За порушення законодавства України до юридичної відповідальності можуть бути притягнуті як обєднання громадян, так і посадові особи і громадяни. Обєднання громадян несуть відповідальність за порушення законодавства про обєднання громадян. До них може бути застосовано одне із стягнень, закріплених в ст.28 Закону. Відповідальність може бути передбачена і іншими законодавчими актами України.

Посадові особи легалізуючих актів обєднань громадян і громадяни за порушення законодавства про обєднання громадян можуть бути притягнуті до дисциплінарної і цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності.

Звертав на себе увагу той факт, що, незважаючи на наявність вимог Закону, випадки притягнення посадових осіб до відповідальності е досить рідкими, про що свідчить відповідна статистика. Досить рідкими є випадки притягнення до відповідальності і обєднань громадян.

Види стягнень за порушення законодавства про обєднання громадян

За порушення даного законодавства обєднання громадян несуть юридичну відповідальність і до них можуть бути застосовані адміністративні стягнення, а також застосовані конституційно-правові санкції.

До числа адміністративних стягнень відносяться:

а) попередження - воно повинно бути винесено в письмовій формі. Відноситься до числа найбільш мяких видів покарання. Застосовується органом, який проводив легалізацію обєднання громадян і при умові, що допущене обєднанням громадян правопорушення не передбачає обовязкового застосування іншого виду стягнення;

б) штраф - застосовується у випадках грубого та систематичного здійснення правопорушення. Штраф накладається в судовому порядку по поданню легалізуючого органу або прокурора.

Конституційно-правові стягнення:

а) тимчасова заборона (припинення) окремих видів діяльності;

б) тимчасова заборона (призупинення) діяльності;

в) примусовий розпуск (ліквідація).

У випадку порушення обєднанням громадян діючого законодавства України, в цілях припинення його незаконної діяльності до такого обєднання можуть бути застосовані стягнення, передбачені ст.31 Закону. Дана стаття передбачає 2 види стягнення:

а) тимчасова заборона (призупинення) окремих видів діяльності. Вона може здійснюватися шляхом встановлення заборони на проведення масових заходів - зборів, мітингів, демонстрацій, походів тощо. Тимчасово може бути припинена видавнича діяльність, проведення банківських операцій, операцій з матеріальними цінностями і т. ін.;

б) тимчасова заборона (призупинення) всієї діяльності. Цей вид стягнення являє собою тимчасове повне припинення діяльності обєднання громадян.

Рішення про накладення вказаних вище стягнень може прийняти суд по місцю знаходження обєднання громадян, на строк до 3 місяців на основі подання легалізуючого органу або прокурора.

За поданням органу, який звертався до суду відносно тимчасової заборони окремих видів чи всієї діяльності обєднання громадян, суд може продовжити цей строк, але саме стягнення не може перевищувати 6 місяців.

В Законі міститься важлива норма, згідно з якою суд може в повному обсязі поновити діяльність обєднання громадян, якщо будуть усунуті ті причини, які послужили підставою для тимчасової заборони. Звертатися до суду з такою заявою може тільки те обєднання громадян, яке притягувалося до юридичної відповідальності.

Обєднання громадян можуть бути примусово розпущені (ліквідовані) згідно з рішенням судових органів. Порушити справу в суді відносно покладання такого виду стягнення може легалізуючий орган або прокурор. Закон допускає можливість застосування такого стягнення в таких випадках:

а) за здійснення дій, передбачених ст.4 чинного Закону (наприклад, в разі пропаганди війни, насилля або жорстокості, фашизму і неофашизму);

б) систематичного або грубого порушення вимог ст.22 даного Закону (наприклад, політична партія отримала від анонімних пожертвувачів гроші або інше пожертвування);

в) продовження противоправної діяльності після застосування стягнень, передбачених цим Законом;

г) зменшення кількості членів політичної партії до числа, коли вона такою не признається - тобто стало менше 1 тисячі чоловік.

Рішення суду може бути оскаржене в касаційному порядку або опротестоване прокурором. З моменту вступу рішення в законну силу, обєднання громадян втрачає статус юридичної особи.

Обєднання громадян можуть вступати у відносини і підтримувати звязки з обєднаннями громадян інших країн. Що стосується політичних партій України, то вони мають право створювати або вступати в міжнародні спілки, статутами яких передбачено створення лише консультативних або координуючих центральних органів.

Громадські організації отримали більш широкі можливості в сфері міжнародних звязків. Вони, а також їх спілки у відповідності зі своїми статутами можуть не тільки створювати або вступати в міжнародні громадські (неурядові) організації, але і створювати міжнародні спілки обєднань громадян, підтримувати прямі міжнародні контакти і звязки, заключати відповідні угоди, їм не заборонено приймати участь в здійсненні різних заходів при умові, що вони не суперечать міжнародним зобовязанням України.

У відповідності із законодавством про обєднання громадян та іншими законодавчими актами України на території України можуть діяти міжнародні громадські організації. Це можуть бути як самі міжнародні організації так і їх філії, відділення, представництва, а також інші структурні осередки громадських (неурядових) організацій іноземних держав.

Закон регулює і статус легалізованих громадських організацій України, які виступили засновником, або стали членом міжнародної організації чи іншим шляхом розповсюдили свою діяльність на територію іноземної держави. Така громадська організація зобовязана змінити свій правовий статус на міжнародний, для чого їй потрібно в місячний термін подати в Міністерство юстиції України відповідні документи. Практика свідчить про те, що в Україні діє досить багато таких організацій. До них слід віднести Червоний Хрест і Полумісяць, Рух "зелених", "Грінпіс" та інші.

Аналіз діючого законодавства свідчить про те, що норми українського законодавства в цілому відповідають високим міжнародним стандартам прав людини. Разом з тим, ще далеко не всі можливості поточного законодавства використані для більш результативного впливу на політично-правові процеси в цілому і на розвиток конституційного права громадян України в процесі створення і участі в своїх обєднаннях.

Отже, формування демократичного законодавства про обєднання громадян безпосередньо повязано із забезпеченням конституційних політичних прав і свобод громадян, становленням конституційного ладу, де права і свободи людини і громадянина будуть визначати функції і задачі державних органів. Тому для побудови в Україні правової демократичної Держави, взаємовідносин між державою і обєднаннями громадян подальше вдосконалення відповідного законодавства має вирішальне значення.

.3 "Червоний Хрест" - складова соціальної роботи в системі громадських рухів

Вперше ідея надання неупередженої допомоги людям, постраждалим в ході військових дій була реалізована швейцарським бізнесменом і гуманістом Анрі Дюнаном в 1859 році. Тоді їм був організований загін добровольців, які допомагали жертвам битви при Сольферіно (Північна Італія), де брало участь близько 160 тис. франко-італійських солдатів і стільки ж австрійських. Дюнану вдалося врятувати багатьох поранених, для яких він знайшов їжу, воду та догляд.

Необхідність створення такого загону стала очевидна йому по приїзді в Кастільйоне, де він виявляє велику кількість поранених, які залишилися без необхідної їм допомоги. Причина цього крилася в тому, що чисельність медико-санітарної служби в ті часи була вкрай недостатня для надання допомоги всім нужденним. Фактично, солдати, які втратили можливість боротися через отримані рани опинялися кинутими напризволяще.

Побачене в Кастільйоне сильно вразило Анрі Дюнана і він описує побачене і формулює свої пропозиції в книзі "Спогади про Сольферіно". У цій книзі він пропонує створити в кожній країні добровільні товариства, які в період військових дій взяли б на себе обовязок по наданню допомоги солдатам, пораненим в боях, допомагаючи штатному медичному персоналу воюючих армій. Створення таких товариств, на думку Дюнана, повинно проводитись в мирний час.

Ця ідея знайшла відгук у всьому світі і в 1863 році Дюнан, знайшовши однодумців, створює комітет. Спочатку цей комітет складається лише з пяти швейцарських громадян, які проживають в Женеві. Однак, це не стало перешкодою на шляху створення плану, згідно з яким у багатьох країнах повинні були бути створені Товариства допомоги пораненим. На думку членів цього комітету, поранені, військові лікарі, медичні візки, військово-польові госпіталі не піддавалися нападу або обстрілу. У результаті для вирішення цієї проблеми знайдено лише одне вірне рішення: домовитися про введення певного розпізнавального знака, спільного для всіх армій. Ця емблема буде відрізняти всіх тих, хто, перебуваючи в лавах збройних сил, не бере ніякої участі у військових діях і, отже, не може бути підданою нападу.

Для реалізації задуманого, Дюнан розсилає листи всім володарям Європи з запрошенням їх на Міжнародну Женевську конференцію, щоб уряди різних країн взяли на себе відповідні взаємні зобовязання, підписавши договір. Він зустрічається з главами держав та військовими міністрами. На конференції підписано безпрецедентний на ті часи документ. Його положення свідчать, що у всіх державах повинні бути організовані відповідні товариства. В обовязки членів цих товариств буде входити надання допомоги пораненим на полях битв. Крім того, відмінним знаком членів цих товариств, що демонструють їх нейтралітет у бойових діях, приймається червоний хрест на білому тлі. (Видозмінений швейцарський прапор). Комітет пяти був перетворений в Міжнародний комітет Червоного Хреста, в завдання якого входила координація діяльності благодійних груп.

День, коли був підписаний цей документ, вважається днем народження Червоного Хреста, - це 29 жовтня 1863р. Менш ніж за рік зявилося на світ 10 нових товариств допомоги пораненим. Важливим завданням на той час було підписання договору про нейтралітет товариств допомоги пораненим. Це угода, що іменується також Женевською конвенцією 1864 р., гарантувала нейтралітет медичного персоналу та обладнання і офіційно приймала червоний хрест як розпізнавальний знак. Більшість держав з часом визнали положення цієї та інших конвенцій.

На сьогоднішній день це положення закріплено у статті 19 і звучить наступним чином: "Постійні санітарні установи і рухомі санітарні формування медичної служби не можуть ні за яких обставин бути піддані нападу, але будуть повсякчас користуватися заступництвом та охороною сторін, що перебувають у конфлікті. Потрапивши під владу супротивної сторони, вони зможуть продовжувати функціонувати до тих пір, поки держава, що захопила їх, не забезпечить сама необхідного догляду за пораненими та хворими, що знаходяться в цих установах і формуваннях" [14]. Таким чином, установи, що мають відмітний знак у вигляді червоного хреста на білому тлі (або Червоного Півмісяця або Червоного Лева і Сонця [6]), а також особи, що мають такий же знак меншого розміру (наприклад, у вигляді нарукавної повязки) визнавалися нейтральними і могли надавати необхідну допомогу особам з числа воюючих.

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що Міжнародний Комітет Червоного Хреста був створений, щоб допомагати жертвам збройних конфліктів. Основоположними принципами роботи цієї гуманітарної організації були: гуманність, незалежність, неупередженість, нейтральність, єдність, добровільність, універсальність.

Всі ці принципи забезпечують головну мету діяльності Товариства - надати допомогу потребує в ній, полегшити страждання людей, що опинилися в біді.

У рік свого заснування (1864) Міжнародний Червоний Хрест приступив до своєї діяльності, надаючи допомогу пораненим в ході датсько-прусського конфлікту. За короткий час в багатьох країнах були створені національні товариства Червоного Хреста, які в 1919 році обєдналися в Лігу товариств Червоного Хреста. Перше серйозне випробування Червоний Хрест отримав в період з 1914 року по 1919 рік, під час Першої світової війни під час якої було взято на облік 7 млн. полонених, встановлена ​​доля кількох сотень тисяч безвісти зниклих. У табори було відправлено більше 2 млн. посилок; співробітники Червоного Хреста стежили за дотриманням вимог Гаазької мирної конференції 1907р. про утримання військовополонених. Хоча представники Червоного Хреста не могли відвідувати табори вільно, вони часто отримували на це дозвіл.

Контроль з боку Червоного Хреста привів до значного поліпшення становища військовополонених, переговори про репатріацію дозволили багатьом з них повернутися додому. За свою діяльність в 1917 році Міжнародному Червоному Хресту була присуджена Нобелівська премія миру, єдина за цей період.

Після закінчення війни співробітники Червоного Хреста надавали допомогу біженцям військового часу і військовополоненим при їх поверненні додому. Крім того, були вдосконалені положення, раніше прийнятих конвенцій. У результаті в 1929 році була прийнята 3 Женевська конвенція, положення якої розширювали дії положень перших двох конвенцій (2 Женевська конвенція була прийнята в 1906 році.) та поширювали свою дію на всіх осіб, не дивлячись на громадянство. Завдяки зусиллям Червоного Хреста, ця конвенція була ратифікована всіма країнами світу, за винятком СРСР і Японії.

Крім того, Міжнародний Комітет Червоного Хреста в період з 1935 року по 1939 рік прагнув полегшити долю постраждалих під час італо-ефіопської війни та громадянської війни в Іспанії.

З початком другої світової війни в 1939 р. при Міжнародному Комітеті Червоного Хреста було організовано центральне агентство у справах військовополонених. Більше 3 тис. добровольців обробляли 200 тис. поштових відправлень в день. За допомогою Міжнародного Комітету Червоного Хреста полоненим було відправлено понад 34 млн. посилок і більше 1,3 млн. книг. Це ж агентство спостерігало за умовами утримання в таборах для військовополонених, в тому числі і японських, незважаючи на те, що ця країна не ратифікувала Конвенції 1929 р.

Обєднана комісія Міжнародного Комітету Червоного Хреста та Ліги товариств Червоного Хреста надавала допомогу і населенню країн, що постраждали від війни. Хоча нацистський уряд не схвалював допомогу євреям, що піддавалися гонінням у Німеччині, Червоний Хрест доставляв продукти, одяг і медикаменти до деяких концентраційних таборів. Червоний Хрест виступив на захист більш ніж 30 тис. євреїв, багатьом з них вдалося врятуватися. Червоний Хрест отримав доступ до німецьких концентраційних таборів ще в 1935 році, але, незважаючи на це та на володіння безпрецедентними відомостями про нацистський план знищення євреїв, керівництво Червоного Хреста в Женеві не оприлюднило те, що знало, і не висловило ніяких публічних протестів. Це повязано з тим, що Міжнародний Червоний Хрест дотримується політики нерозголошення.

Після закінчення Другої Світової війни МКЧХ допоміг повернутися на батьківщину мільйонам інтернованих та військовополонених. Репатріантам видавався документ Червоного Хреста, який заміняв паспорт. За діяльність в роки війни Міжнародному Комітету Червоного Хреста в 1945 році була присуджена друга Нобелівська премія.

Враховуючи, що у Другій Світовій війні постраждала велика кількість цивільних, осіб що не брали участі у військових діях, узагальнюючи отриманий досвід, 12 серпня 1949 року Червона Хрестом була створена 4 Женевська конвенція в якій встановлювалися жорсткі правила і стандарти захисту цивільного населення, як у зоні військових дій, так і на окупованих територіях. Так за вищевказаною конвенцією заборонялися військові злочини. Це знайшло відображення в частині 1 статті 3 Конвенції:". особи, які безпосередньо не беруть участі у військових діях, включаючи тих осіб зі складу збройних сил, які склали зброю, а також тих, які перестали приймати участь у військових діях внаслідок хвороби, поранення, затримання або з якоїсь іншої причини, повинні за всіх обставин користуватися гуманним зверненням без будь-якої дискримінації з причин раси, кольору шкіри, релігії чи віри, статі, походження чи майнового стану або будь-яких інших аналогічних критеріїв. З цією метою забороняються і завжди і всюди будуть заборонятися наступні дії щодо вищевказаних осіб: посягання на життя і фізичну недоторканність, зокрема різні види вбивства, каліцтва, жорстоке поводження, тортури і катування; взяття заручників; посягання на людську гідність, зокрема образливе і принижує звернення; засудження і застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного належним чином заснованим судом, за наявності судових гарантій, визнаних необхідними цивілізованими націями " [10].

Надалі діяльність Міжнародного Комітету Червоного Хреста була повязана з багатьма локальними конфліктами, в тому числі міжнародного характеру, що відбувалися в різних регіонах. Це війна в Кореї, і Суецька криза, угорське повстання 1956 року, і багато інших. Не було ні одного випадку, коли при збройному конфлікті Червоний Хрест не прийшов на допомогу людям. Його представники відвідали мільйони військовополонених під час двох світових воєн і передали їм повідомлення і посилки Червоного Хреста, його агентства з розшуку допомогли воззєднатися сотням тисяч сімей біженців; його делегати були свідками всіх великих збройних конфліктів починаючи з 1864 року.

В даний час МКЧХ має представництва в більш ніж пятдесяти країнах, трохи менше половини яких знаходяться в Африці. Річний бюджет організації понад 550 мільйонів доларів, більша частина яких надходить від урядів, в основному зі Сполучених Штатів, країн Європейського Союзу, Скандинавських країн і Швейцарії. Виконавчий комітет повністю складається з громадян Швейцарії, більшість представників в інших країнах - також швейцарці, хоча зараз зявилася тенденція приймати на роботу і громадян інших країн.

Представники МКЧХ, більш відомі як "делегати", здійснюють свою практичну роботу спільно з національними комітетами Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, більшість їх місцевих працівників є громадянами тієї країни, де працює представництво.

Міжнародне Товариство Червоного Хреста - організація, яка у своїй діяльності найсуворіше керується писаним законом, і закон цей називається Женевськими Конвенціями, з усіма їх статтями і пунктам статей. Ця пристрасть до букви закону надає роботі МКЧХ точність і дисциплінованість, але деякі інші гуманітарні організації (наприклад, "Лікарі без кордонів") критикують Міжнародний Червоний Хрест за надмірну обережність, нейтральність законника. Можливо це повязано з ще і з тим, що офіційно його представники дистанціюються від інших неурядових організацій, що працюють у тій же області, і від ООН. Наприклад, в ході війни в Боснії вони всіляко намагалися відмежовувати свою діяльність від дій агентств ООН, відмовляючись супроводжувати колони миротворців ООН, оскільки це могло б скомпрометувати їх нейтралітет.

Червоний Хрест відіграє центральну роль у кампаніях по гуманізації військових дій, наприклад кампанії по забороні засліплюючої лазерної зброї і наземних протипіхотних мін [26].

Можна з упевненістю стверджувати, що першим у зону будь-якого конфлікту, а також лиха з пропозицією допомоги приходять представники саме цієї організації. Такі дії реалізують негласний принцип роботи МКЧХ: "Прийти першим, піти останнім". Найчастіше представники Червоного Хреста залишаються в зоні конфлікту навіть тоді, коли всі інші місії ООН виведені [31].

Саме це дозволяє МКЧХ зберегти своє особливе положення у все більш тісному від конкурентів галузі міжнародної гуманітарної допомоги. Але іноді Міжнародний Червоний Хрест жорстоко розплачується за своє перебування в зоні збройного конфлікту. Відомі випадки, коли його співробітників вбивали або викрадали. Але, незважаючи на це, МКЧХ відмовляється від збройної охорони своїх співробітників, госпіталів і супроводу колон, демонструючи, тим самим, свою готовність надати допомогу будь-якому звернувся за нею і свою незалежність від яких би то не було державних структур.

Таким чином, Міжнародний Комітет Червоного Хреста протягом усього свого існування, з моменту створення і до наших днів, здійснює діяльність з надання допомоги жертвам різних конфліктів. Починаючи з практичної діяльності, тобто безпосередньо лікування постраждалих, доставки продуктів і медикаментів тощо і закінчуючи теоретичними розробками документів, що мають міжнародне значення, а також прийняттям заходів щодо обмеження розповсюдження зброї, що заподіює зайвих страждань, і нелюдських методів ведення воєн.

Товариство Червоного Хреста України є неприбутковою, всеукраїнською, добровільною, громадською, гуманітарною організацією, діяльність якої ґрунтується на Женевських конвенціях ратифікованих Україною 8 липня 1954 року, а також Додаткових протоколах до них.

Свою діяльність Червоний Хрест в Україні розпочав під час Першої світової війни у Києві 18 квітня 1918 року. За ініціативи Маріїнської громади сестер милосердя Червоного Хреста, яка з 1878 року надавала благодійну медичну допомогу нужденним Києва 15-18 квітня відбувся І Зїзд Товариства Червоного Хреста України.

Серед першочергових завдань, які постали перед Товариством, була допомога біженцям та військовополоненим, турбота про інвалідів і дітей-сиріт, боротьба з голодом та епідеміями, організація лазаретів, госпіталів і харчувальних пунктів. Червоний Хрест мав у своєму розпорядженні два хірургічних і пять протиепідемічних шпиталів у Києві, польові шпиталі у Бердичеві, Сарнах, Рівному, Радзівілові, Проскурові, Bолочиську, Черкасах, Коростені, Жмеринці, Козятині, Ярмолинцях, два протиепідемічні шпиталі в Конотопі й Одеській евакуаційний шпиталь. Одним із найважливіших завдань тоді була визначена реевакуація військовополонених усіх армій, що воювали в Україні. Після встановлення 1918 року майже на всій території Радянської влади починає діяти радянський Український Червоний Хрест.

Український Червоний Хрест продовжував діяти і у міжвоєнний період. За ініціативою активістів товариства були збудовані громадські пральні та лазні, засновані та обладнані фельдшерсько-акушерські пункти, аптеки та магазини санітарної гігієни. Незабаром при ньому створено 18 рухомих санітарних загонів, 60 пунктів харчування. Для боротьби з епідемією висипного тифу Український Червоний Хрест створив лікувальні пункти на тисячі місць. Під час голоду 1921-23 років Товариство організувало сотні безкоштовних їдалень, наддало селянам мільйони продовольчих пайків. На початку 1930-х років Червоний Хрест України мав у своїй власності 119 медичних, 206 профілактичних та дитячих закладів, четверту частину всіх протитуберкульозних диспансерів, 36 оздоровчих установ, 800 лазень, 300 фельдшерсько-акушерських пунктів, 400 аптек і магазинів санітарії та гігієни. Особлива увага приділялась заснуванню загонів санітарної авіації, кваліфікованій підготовці сестер милосердя, санітарних дружинниць та інструкторів. Саме в цей час всюди розгорнулося навчання населення у гуртках першої допомоги.

В роки Великої Вітчизняної війни Товариство підготувало і направило на фронт понад 100 тисяч медичних сестер, саніструкторів та сандружинниць. Завдяки своєчасній та кваліфікованій медичній допомозі вдалося повернути у бойові частини більше половини поранених. Медичні сестри рятували бійців на полі бою, не зважаючи на те, до якої армії вони належать. Tак вони виконували не тільки свій обовязок медичного працівника, а й проявляли милосердя до ворога. Подвигами уславили себе й Червоний Хрест тисячі дівчат та жінок, які в лихоліття, закінчивши курси медсестер і санінструкторів, добровільно пішли на фронт - туди, де свистіли кулі, рвали землю снаряди, де лилася кров і страждали люди. У радянському тилу осередки Червоного Хреста України значну увагу приділили не лише підготовці санітарних інструкторів та медсестер, але й збиранню крові для забезпечення нею шпиталів. Перший донорський пункт був відкритий у червні 1941 року в Києві на вулиці Виноградній. Саме Червоний Хрест тоді став ініціатором безоплатного донорства, що дає змогу медичним закладам оперативно надавати допомогу в екстремальних ситуаціях і в наші дні. У повоєнні роки для Червоного Хреста важливе значення мало подальше зміцнення звязків та співпраці з органами й установами здоровя та залучення широких мас до участі в заходах щодо ліквідації санітарних наслідків війни.

квітня 1986 року Чорнобильська катастрофа стала новою перевіркою Українського Червоного Хреста на дієздатність та милосердя. Співробітники Червоного Хреста розселяли десятки мешканців Припяті, проводили обходи, аби знайти для переселенців тимчасові помешкання. Були складені списки евакуйованих і таких що прийшли самі. Евакуйованим надавалася грошова та медична допомога, для обслуговування мешканців забруднених районів було виділено 213 сестер милосердя. За ініціативою Червоного Хреста України в 1990 році починає діяти комплексна Чорнобильська програма, у рамках якої проведено більш як 240 тисяч дозиметричних обстежень у 70 населених пунктах. У Житомирській та Рівненській областях успішно діють пересувні діагностичні лабораторії Українського Червоного Хреста, за допомогою яких щороку обстежується до 30 тисяч жителів із радіаційно забруднених районів.

Сьогодні в лавах Червоного Хреста України понад 6,3 мільйони прихильників та активістів. Патронажна служба Червоного Хреста нараховує понад 3200 високо кваліфікованих сестер милосердя. До складу Національного товариства входять 657 міських та районних організацій і майже 39000 первинних осередків. Товариство Червоного Хреста реалізовує понад 40 проектів і різноманітних програм на всій території України, які фінансуються за рахунок публічних пожертв та угод про партнерство. Щороку обслуговується понад 105 тисяч самотніх хворих похилого віку, майже 23 тисячі інвалідів війни та праці, більше ніж 25 тисяч учасників Великої Вітчизняної війни, понад 8 тисяч інвалідів дитинства.

Товариство реалізує:

медико-соціальна підтримка малозахищених верств населення (інваліди, самотні хворі люди похилого віку, безпритульні, діти-сироти, біженці, багатодітні сімї);

Міжнародна Чорнобильська програма;

надання допомоги людям похилого віку;

програма готовності і організацій Червоного Хреста до надання допомоги при надзвичайних ситуаціях;

розвиток волонтерського та молодіжного рухів;

молодь Червоного Хреста проти туберкульозу і ВІЛ/СНІДу;

робота служби розшуку;

поширення знань про ідеали у та принципи Червоного Хреста;

міжнародне гуманітарне право.

За ініціативи Червоного Хреста Верховна Рада України прийняла Закон про символіку Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, який вступив у силу в серпні 1999 року. Товариство Червоного Хреста України завжди надає підтримку при надзвичайних ситуаціях та стихійних лихах.

Товариство Червоного Хреста України проводить різноманітні гуманітарні програми, основними з яких є медико-соціальна допомога, профілактика ВІЛ/СНІДу та туберкульозу, Міжнародна Чорнобильська програма, заохочення донорського руху.

Товариство Червоного Хреста України здійснює практичні заходи щодо зясування долі членів розєднаних родин, розшуку документів, зясування стану могил, забезпечує підтримку через послання Червоного Хреста.

Товариство Червоного Хреста України підтримує розвиток молодіжного руху в рамках своєї діяльності. Стаючи волонтерами Товариства Червоного Хреста України молодь отримує необхідні знання та навички а також виховується в світлі ідеалів гуманізму.

Товариство Червоного Хреста України протидіє торгівлі людьми та виховує ідеали гуманізму та толерантності в суспільстві шляхом популяризації гуманітарних цінностей, основ Міжнародного Гуманітарного права, впровадження кампаній зі зменшення стигми та дискримінації уразливих верств населення.

Товариством з 1997 видається часопис - Вісник Червоного Хреста України. Часопис виходить за сприяння Регіональної делегації Міжнародного Комітету Червоного Хреста.

Отже, Міжнародний Комітет Червоного Хреста, будучи створеним в середині XIX століття продовжує функціонувати до цих пір згідно тим принципам, які була закладені при його створенні. Цю діяльність важко переоцінити, оскільки завдяки їй були врятовані мільйони людських життів. Незважаючи на труднощі з якими доводиться стикатися працівникам Червоного Хреста у своїй діяльності вони самовіддано приходять туди, де люди чекають допомоги. Але допомога постраждалим - не єдина мета Червоного Хреста. Надаючи підтримку, він служить не менш важливому завданню: відстояти під час війни ідею солідарності людей та поваги до людської гідності, коли реальні чи уявні потреби війни відсувають моральні цінності на другий план. За довгі роки роботи Червоний Хрест накопичив унікальний досвід роботи і став справжньою найбільшою в світі гуманітарною організацією. Тісна співпраця між регіональними організаціями дозволяє швидко і ефективно реагувати на проблемні ситуації, що виникають в усьому світу.

Товариство Червоного Хреста України від початку ХХ століття і до наших днів активно діє у складі Міжнародного руху. Воно відразу ж взяло на себе благородну місію утвердження принципів гуманності, захисту життя людини, попередження та полегшення людських страждань, насамперед під час збройного конфлікту, стихійного лиха, аварій та катастроф, надання допомоги медичній ї службі Збройних Сил та органам охорони здоровя.

Розділ 2. Форми і методи соціальної роботи Червоного Хреста в сучасних умовах

2.1 Організаційна структура Червоного Хреста

Міжнародний Комітет Червоного Хреста управляється Асамблеєю Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ) (вища інстанція), Радою Асамблеї (орган Асамблеї, що діє на постійній основі від її імені) і Дирекцією МКЧХ (виконавчий орган організації). Президент Міжнародного Комітету Червоного Хреста Якоб Келленбергер - доктор Цюріхського університету і колишній міністр закордонних справ Швейцарії, одночасно очолює Раду Асамблеї й саму Асамблею [64].

Асамблея Міжнародного Комітету Червоного Хреста здійснює основний контроль за діяльністю Червоного Хреста, розробляє доктрину МКЧХ, його основні цілі, організаційну стратегію і визначає ключові напрями діяльності цієї організації. Асамблея також приймає бюджет МКЧХ та здійснює контроль за його виконанням. Асамблея складається з членів МКЧХ (Members of the ICRC) і, по суті, представляє з себе колегіальний орган прийняття рішень. Президент Асамблеї і два віце-президента є, відповідно, президентом і віце-президентами МКЧХ. Іноді Асамблея делегує деякі зі своїх повноважень Раді Асамблеї [64].

Рада Асамблеї МКЧХ складається з п'яти членів, безпосередньо обираються Асамблеєю. Президент МКЧХ також очолює і сама Рада Асамблеї. Рада забезпечує повсякденне функціонування Асамблеї, розробляє основні стратегічні напрямки діяльності МКЧХ: бюджетну, інформаційну і кадрову політику Червоного Хреста, зв'язок з громадськістю, підтримка контактів між Дирекцією та Асамблеєю.

Дирекція МКЧХ, що є виконавчим органом МКЧХ, несе відповідальність за реалізацію основних завдань та проведення в життя організаційної стратегії, в тому вигляді як її визначають Асамблея і Рада Асамблеї. Дирекція також відповідає за ефективність роботи адміністрації Червоного Хреста. Вона призначається Асамблеєю і складається з генерального директора (Анжело Гнедінгер) і п'яти директорів (директора з операційної підтримки, проведення місій, з кадрів, з інформації і зв'язку з громадськістю, за міжнародним правом та співробітництва).

Міжнародна конференція Червоного Хреста - вищий дорадчий орган Червоного Хреста. У перший раз пройшла в Парижі в 1867. З тих пір вона проводиться регулярно, раз на чотири роки. У її роботі беруть участь представники національних організацій Червоного Хреста, МКЧХ, Міжнародної федерації Червоного Хреста і Червоного півмісяця, а також делегації країн, що підписали основні Женевські конвенції. Міжнародна федерація національних товариств Червоного Хреста, створених в 178 країнах і МКЧХ є складовими Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця МКЧХ. МКЧХ та Федерація керуються ідентичними принципами, будучи одночасно з цим, незалежними організаціями. Національні товариства Червоного Хреста є автономними організаціями. Слід, однак, відзначити, що частина їх повноважень делегується урядами відповідних країн. У своїй діяльності національні товариства керуються своїми статутами (що базуються на основних принципах МКЧХ) і національним законодавством при вирішенні насущних завдань, таких як: надання гуманітарної допомоги, розробка та впровадження освітніх програм, допомога у сфері охорони здоров'я.

Товариство Червоного Хреста проводило активну гуманітарну політику: у роки громадянської війни у нього були свої шпиталі й протиепідемічні загони, за радянських часів Червоний Хрест побудував на свої гроші піонерський табір "Артек" [65]. У 1919 національні товариства Червоного Хреста організували Лігу товариств Червоного Хреста (пізніше - Міжнародна Федерація товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця) для розробки програми взаємодопомоги та розвитку в мирний час. Допомога новим національним товариствам Червоного Хреста, розширення сфери діяльності національних організацій та координація їх зусиль для подолання масштабних стихійних лих входять до числа головних завдань Ліги. Постійний секретаріат Ліги знаходиться в Женеві, сама Ліга, що міститься на добровільні пожертвування, включає понад 100 національних товариств з загальною кількістю членів більше 108 мільйонів чоловік. На даний момент об'єднання МКЧХ, Ліги товариств Червоного Хреста і національних товариств позначається як Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.

Законодавча база. Женевські конвенції та Статути Міжнародного Комітету Червоного Хреста, прийнятий 24 червня 1998 на Асамблеї МКЧХ є юридичною основою, що визначає діяльність руху. Статути, що складаються з 18 статей, визначають місію Червоного Хреста, нову організаційну структуру, контроль за витратою коштів та управлінням власністю, бюджет МКЧХ, питання членства в Червоному Хресті і взаємини цієї організації з урядовими та неурядовими організаціями. Статути також підкреслюють той факт, що МКЧХ є одним з основних захисників верховенства міжнародного права.

Указом Президента України від 28 жовтня 1992 року "Про Товариство Червоного Хреста України" Товариство Червоного Хреста України офіційно визнане єдиним національним Товариством [55]. Товариство керується в своїй діяльності Конституцією України, чинним законодавством України та Статутом Товариства Червоного Хреста України [53].

Товариство Червоного Хреста України є юридичною особою з необмеженим часом діяльності. Має відокремлене майно, самосійний баланс, рахунки (в тому числі валютні) в установах банків, бланки, штампи, печатки з зображенням червоного хреста, символіку та іншу атрибутику, зразки яких затверджуються Президією Правління Товариства. Символіка реєструється у встановленому порядку.

Керівництво Товариства та Національний комітет знаходяться в столиці України місті Києві за адресою: 01004, Україна, м. Київ, вул. Пушкінська, 30.

Товариство за своєю структурою відповідає адміністративно-територіальній ознаці та поділу і складається з організацій: організація Автономної Республіки Крим Товариства Червоного Хреста України; Вінницька обласна організація Товариства Червоного Хреста України; Волинська обласна організація Товариства Червоного Хреста України; Дніпропетровська обласна організація Товариства Червоного Хреста України; Донецька обласна організація Товариства Червоного Хреста України; Житомирська обласна організація Товариства Червоного Хреста України; Закарпатська обласна організація Товариства Червоного Хреста України; Запорізька обласна організація Товариства Червоного Хреста України; Івано-Франківська обласна організація Товариства Червоного Хреста України; Кіровоградська обласна організація Товариства Червоного Хреста України; Київська обласна організація Товариства Червоного Хреста України; Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України; Луганська обласна організація Товариства Червоного Хреста України; Миколаївська обласна організація Товариства Червоного Хреста України; Одеська обласна організація Товариства Червоного Хреста України; Полтавська обласна організація Товариства Червоного Хреста України; Рівненська обласна організація Товариства Червоного Хреста України; Сумська обласна організація Товариства Червоного Хреста України; Тернопільська обласна організація Товариства Червоного Хреста України; Харківська обласна організація Товариства Червоного Хреста України; Херсонська обласна організація Товариства Червоного Хреста України; Хмельницька обласна організація Товариства Червоного Хреста України; Черкаська обласна організація Товариства Червоного Хреста України; Чернігівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України; Київська міська організація Товариства червоного Хреста України; Севастопольська міська організація Товариства Червоного Хреста України.

Організація Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міська складаються з міських, районних та міськрайонних організацій за адміністративно-територіальною ознакою та поділом.

Міські, районні та міськрайонні організації Товариства об`єднують первинні організації. В основі перебудови первинної організації лежить територіальна ознака за місцем проживання чи роботи членів Товариства.

В Хмельницькій області діють: 23 районі та міські організації Товариства Червоного Хреста, 123 працівники патронажної служби; 1954 голови первинних осередків; понад 1 тис. волонтерів.

Вищими керівними органами організацій Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, міськрайонних, міських та районних організацій Товариства є конференції, які скликаються один раз на 5 років, а первинних - загальні збори, які скликаються один раз на 5 років.

Конференція обирає членів правління організації та ревізійну комісію у кількості і складі, що визначаються конференцією.

Правління організації на своєму засіданні з числа членів правління обирає голову, заступників голови організації з правом переобирання членів президії правління та бюро президії правління; вводить до свого складу нових членів правління та бюро президії правління замість вибулих; для виконання поточної роботи своїм рішенням створює виконавчий невиборний орган - комітет, підзвітний правлінню, президії, бюро президії правління, який очолює виконавчий директор, що призначається та звільняється з посади рішенням правління за пропозицією голови організації.

У первинній організації з числом членів Товариства менше як 100 чоловік рішенням президії правління районної, міської та міськрайонної організації визначається уповноважений первинної організації.

У первинній організації з числом членів Товариства від 100 до 300 чоловік проводяться загальні збори, на яких обираються голова та ревізор первинної організації.

Голова та уповноважений первинної організації за своїм статусом представляють свої організації на районній, міській та міськрайонній конференції як делегати.

У первинній організації з числом членів Товариства понад 300 чоловік проводиться конференція, яка обирає правління та ревізійну комісію первинної організації, а також делегатів на міськрайонну, міську або районну конференцію у кількості і складі, що визначаються правлінням вищестоящої організації.

Правління обирає голову первинної організації на 5 років.

Всі організації Товариства вирішують питання внутрішньої діяльності, визначаючи напрями роботи відповідно до Статуту Товариства та положень про них, розроблених відповідно до рекомендацій Правління Товариства з урахуванням місцевих умов, проводять звіти і вибори, формують статутні органи.

Рішення нижчою за рангом організації, прийняте з перевищенням свої повноважень, або якщо воно суперечить Статуту та іншим нормативним актам, що регулюють діяльність Товариства, відміняється вищестоящою організацією.

Для набуття юридичного статусу організації Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські підлягають реєстрації у відповідних державних органах на підставі Статуту Товариства і положення про них.

Статут є основним документом, що регламентує діяльність товариства. Розроблений відповідно до Статуту Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Статуту Міжнародної Федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, а також основоположних принципів Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.

Членом Товариства може бути кожен громадянин України, іноземний громадянин, а також особа без громадянства, які визнають Статут Товариства і сплачують вступні та щорічні членські внески.

Членство у Товаристві відкрите без обмеження віку для всіх незалежно від національних, расових, класових, релігійних ознак або ідеологічних переконань.

Прийом у члени Товариства здійснюється на підставі заяви фізичної особи.

Колективними членами Товариства можуть бути трудові колективи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і господарювання, громадські організації на підставі рішень колегіальних органів, які вносять щорічні внески та визнають Статут Товариства. Колективні члени беруть участь у діяльності Товариства через своїх представників і мають рівні права та обов'язки з індивідуальними членами.

Почесними членами Товариства можуть бути громадяни України, а також громадяни інших країн, які мають особливі заслуги перед Товариством у сфері милосердя, благодійній чи іншій діяльності в інтересах Червоного Хреста. Рішення про визнання громадянина почесним членом Товариства приймається правлінням Товариства за поданням Президії правління Товариства та за поданням президій правлінь організації Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських організацій Товариства.

З числа почесних членів Товариства Правління Товариства обирає Патрона, який постійно підтримує розвиток Товариства, підвищує його авторитет в країні та за її межами.

Правління Товариства має право позбавити Патрона його звання за неблагопристойні справи, компрометацію принципів Міжнародного Руху, недодержання його основоположних принципів, а також у разі недостатнього представництва інтересів Товариства.

Вибуття з членів Товариства здійснюється за рішенням первинної організації за бажанням члена Товариства на підставі заяви.

Членство припиняється: через 12 місяців, якщо не поновлюється сплата членських внесків; у зв'язку із смертю фізичної особи.

Міська, районна та міськрайонна організація Товариства може виключити будь-яку особу з членів Товариства за скоєння дій, несумісних з основоположними принципами Міжнародного Руху та цим Статутом. Це рішення може бути оскаржене до вищестоящої організації. Рішення про виключення з членів Товариства, прийняте Президією Правління Товариства, є остаточним.

Член Товариства має право:

• обирати і бути обраним до керівних органів Товариства;
• обговорювати на загальних зборах, конференціях, з'їздах, у засобах масової інформації питання життя та діяльності Товариства;
• особисто брати участь у загальних зборах, засіданнях правлінь та президій правлінь організацій Товариства при обговоренні його діяльності або поведінки;
• звертатися із заявами та пропозиціями до будь-якого керівного органу Товариства, одержувати інформацію про його роботу та давати їй оцінку;
• вийти з Товариства на підставі заяви індивідуального члена та рішення зборів колективу підприємства, установи, організації - колективного члена.
• Член Товариства зобов'язаний:
• виконувати вимоги Статуту Товариства;
• щорічно сплачувати членські внески;
• дотримуватись і пропагувати основоположні принципи Міжнародного Руху, мету і завдання Товариства, діяльність його організацій;
• сприяти виконанню рішень керівних органів Товариства;
• брати участь у гуманітарних, благодійних, милосердних акціях;
• піклуватися про громадян, які потребують необхідної допомоги, захищати їх здоров'я та гідність;
• виконувати покладені на нього громадські обов'язки.
• Вищим керівним органом Товариства є з'їзд, він уособлює Товариство в цілому, організації якого представляють делегатів з'їзду.
• Делегати з'їзду обираються на звітно-виборних конференціях організацій Товариства з числа членів правління, голів та активістів організацій Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських.
• Представництво визначається залежно від кількості членів Товариства в організаціях Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських.
• Кількість делегатів визначається Правлінням Товариства за рік до з'їзду.
• Кожний делегат має один голос. Рішення з'їзду є обов'язковим для всіх організацій Товариства.
• З'їзд Товариства:
• затверджує Статут Товариства, вносить до нього зміни та доповнення, заслуховує звіти Президента про діяльність Товариства та ревізійної комісії Товариства, дає оцінку їхньої діяльності;
• обирає на 5-річний термін Президента Товариства з правом переобрання, членів Правління Товариства і ревізійну комісію Товариства у кількості і складі, що визначаються з'їздом. Форма голосування відкрита (при наявності кворуму, який має складати більше 50% обраних делегатів), простою більшістю голосів тих, які присутні і беруть участь у голосуванні;
• реалізує право власності на майно та кошти Товариства;
• приймає рішення щодо припинення діяльності (реорганізації чи ліквідації) Товариства.
• Черговий з'їзд скликається Правлінням Товариства один раз на 5 років.
• Позачерговий з'їзд скликається за ініціативою Президента Товариства, за рішенням Правління Товариства або на вимогу не менш як 1/3 організацій, які об'єднує Товариство.
• У період між з'їздами діяльністю Товариства керує Президент Товариства, Правління Товариства і Президія Правління Товариства.
• Президент є вищою посадовою особою Товариства, керує роботою Товариства, Правління, Президії і Бюро Президії Правління Товариства.
• За посадою Президент Товариства входить до складу Правління Товариства.
• Президент Товариства:
• звітує перед з'їздом Товариства,
• скликає засідання Президії Правління Товариства;
• ініціює скликання позачергового з'їзду та засідання Правління Товариства;
• затверджує положення та інструкції, які необхідні для впровадження в життя цього Статуту, і вносить в них поправки;
• координує діяльність керівних органів Товариства;
• представляє і реалізує інтереси Товариства у державних органах та громадських організаціях України, Міжнародному Русі, національних Товариствах Червоного Хреста або Червоного Півмісяця інших держав, в інших міжнародних організаціях;
• пропонує Правлінню Товариства кандидатуру для обрання віце-президента, який виконує свої функції на громадських засадах;
• пропонує Правлінню Товариства для призначення кандидатуру виконавчого директора Національного комітету Товариства, вносить пропозицію про звільнення його з посади.
• підписує договори, зобов'язання, доручення, фінансові та інші юридичні документи від імені Товариства;
• виконує інші повноваження, покладені на нього рішеннями з'їздів.
• Президент Товариства частину своїх повноважень може делегувати Віце-президенту.
• На час відсутності Президента Товариства його обов'язки виконує Віце-президент.
• Якщо Президент Товариства не спроможний виконувати свої обов'язки, то його обов'язки виконує Віце-президент до скликання позачергового з'їзду.
• Президент Товариства має право вето у випадку, якщо рішення Правління або Президії Правління Товариства суперечать його рішенню.
• Для вирішення розбіжностей з Правлінням або з Президією Правління Товариства Президент Товариства зобов'язаний скликати позачерговий з'їзд або позачергове засідання Правління Товариства, рішення яких остаточне і підлягає виконанню.
• Правління Товариства є вищим керівним органом в період між з'їздами.
• До складу Правління Товариства входять:
• Президент Товариства;
• голова фінансової комісії;
• члени, які обрані з'їздом;
• голови організацій Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських;
• представники інших організацій.
• Кількість членів Правління Товариства визначається з'їздом Товариства в межах 60-90 осіб.
• Правління Товариства на своєму засіданні, за пропозицією Президента Товариства, з числа членів Правління Товариства обирає на 5-річний термін Віце-президента Товариства та членів Президії Правління Товариства. Форма голосування відкрита (при наявності кворуму, що складає не менш як 50% його членів), простою більшістю голосів тих, які присутні і беруть участь у голосуванні. Кожний член Правління має один голос. Рішення Президента Товариства та Правління Товариства є обов'язковими для всіх організацій Товариства.
• Правління Товариства:
• затверджує при необхідності громадські комісії Товариства за напрямами його діяльності; вносить зміни в їх кількісний та персональний склад;
• організовує виконання рішень з'їзду Товариства;
• розглядає і затверджує план розвитку Товариства та його бюджет;
• встановлює порядок і розмір щомісячних відрахувань коштів (або членських внесків) організаціями Товариства;
• обговорює та затверджує звіти про роботу Президії Правління Товариства;
• розглядає питання, пов'язані з діяльністю Товариства, приймає відповідні постанови, забезпечує їх виконання;
• приймає рішення про скликання з'їздів;
• вносить зміни в кількісний та персональний склад Правління та Президії Правління Товариства (вводить до складу нових членів замість вибулих);
• ратифікує договори з національними Товариствами та міжнародними організаціями Червоного Хреста і Червоного Півмісяця;
• звітує перед з'їздом Товариства;
• приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію організацій Товариства, затверджує положення про них;
• за пропозицією Президента Товариства призначає на посаду та звільняє з посади виконавчого директора Національного комітету;
• приймає рішення про заснування благодійних організацій, про вступ разом з іншими громадськими організаціями в спілки (асоціації тощо).
• Засідання Правління Товариства скликаються за рішенням Президії Правління Товариства не рідше одного разу на рік.
• Позачергове засідання Правління Товариства може бути скликане за ініціативою Президента, за рішенням Президії Правління Товариства або на вимогу не менш як 1/3 організацій, які об'єднує Товариство, а також на вимогу ревізійної комісії Товариства.
• Для виконання поточної роботи Правління Товариства своїм рішенням створює виконавчий невиборний орган - Національний комітет Товариства, який підзвітний Правлінню Товариства, Президії та Бюро Президії Правління Товариства. Правління Товариства затверджує структуру, бюджет Національного комітету та положення про нього. Керує роботою Національного комітету виконавчий директор.
• У період між засіданнями Правління роботою Товариства керує Президія Правління Товариства, до складу якої входять:
• Президент;
• Віце-президент;
• члени, обрані Правлінням Товариства з свого складу терміном на 5 років на умовах ротації 1/4 складу щорічно.
• Президія Правління Товариства:
• обирає із свого складу Бюро Президії Правління Товариства для розгляду та вирішення питань оперативної діяльності Товариства;
• приймає рішення про скликання засідань Правління Товариства;
• затверджує плани роботи Президії Правління Товариства;
• заслуховує хід виконання організаціями та їх комітетами, підприємствами й установами Товариства рішень з'їзду, Президента Товариства, Правління Товариства та власних постанов;
• підводить підсумки роботи організацій, їх комітетів, підприємств та установ Товариства;
• розглядає та затверджує документи, пов'язані з фінансовою діяльністю організацій і підприємств Товариства та Товариства в цілому;
• приймає рішення про створення госпрозрахункових установ і організацій з правами юридичної особи, засновує підприємства та затверджує їх статути;
• затверджує склад делегацій для участі в роботі форумів міжнародних організацій Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та для переговорів з національними Товариствами Червоного Хреста або Червоного Півмісяця, заслуховує звіти цих делегацій;
• розглядає інші питання, пов'язані з діяльністю Товариства, якщо вони не належать до компетенції з'їзду, Президента або Правління Товариства;
• затверджує розмір вступного та членського внесків для членів Товариства.
• Засідання Президії Правління Товариства проводяться не рідше одного разу на квартал, засідання Бюро Президії Правління Товариства - в міру необхідності. Бюро Президії підзвітне Президії Правління Товариства.
• Президент і Віце-президент Товариства за посадою входять до складу Бюро Президії Правління Товариства.
• Виконавчий директор призначається на посаду та звільняється з посади Правлінням Товариства за поданням Президента і є вищою посадовою особою Національного комітету Товариства.
• Виконавчий директор:
• виконує повноваження, покладені на нього рішеннями Правління, Президії та Бюро Президії Правління Товариства;
• затверджує чисельність, визначає систему та форму оплати праці, затверджує штатний розпис Національного комітету, подає за погодженням з Президентом на затвердження Правління Товариства структуру, бюджет Національного комітету відповідно до статутних завдань Товариства та положення про нього;
• затверджує плани роботи, розглядає та затверджує документи, пов'язані з фінансовою діяльністю Національного комітету Товариства;
• звітує про роботу Національного комітету Товариства перед Президентом, Правлінням, Президією та Бюро Президії Правління Товариства;
• після узгодження з Президентом кандидатур призначає на посади та звільняє з посад в установленому порядку заступників виконавчого директора та штатних працівників Національного комітету;
• підписує договори, зобов'язання, доручення, фінансові та інші юридичні документи від імені Національного комітету;

бере участь у засіданнях Правління, Президії та Бюро Президії Правління Товариства з правом дорадчого голосу.

На з'їзді Товариства відкритим голосуванням обирається ревізійна комісія Товариства.

Ревізійна комісія із свого складу обирає відкритим голосуванням голову, заступника голови та секретаря комісії.

До складу ревізійної комісії не можуть обиратися Президент, Віце-президент Товариства, штатні працівники Національного комітету Товариства.

Члени ревізійної комісії не можуть бути членами Правління, Президії та Бюро Президії Правління Товариства.

Члени ревізійної комісії можуть брати участь у роботі засідань Правління, Президії та Бюро Президії Правління Товариства з правом дорадчого голосу. Вони мають право вимагати проведення позачергового засідання Правління чи Президії Правління Товариства з питань, що стосуються діяльності комісії.

Ревізійна комісія обирається терміном на 5 років.

Засідання ревізійної комісії проводяться в міру необхідності, але не рідше як раз на рік.

Ревізійна комісія перевіряє та контролює фінансово-господарську діяльність Товариства, звітує про свою роботу на з'їзді Товариства.

Ревізійна комісія Товариства надає методичну допомогу ревізійним комісіям організацій Товариства.

Ревізійна комісія діє на підставі затвердженого з'їздом положення про неї, а також Статуту.

2.2 Основні напрямки і форми соціальної роботи організації Товариство Червоного Хреста України

Основні напрямки діяльності організації Товариства Червоного Хреста України:

надання медико-соціальної та соціально-побутової допомоги самотнім громадянам похилого віку та інвалідам;

-надання грошової та гуманітарної допомоги малозахищеним верствам населення;

робота в рамках програми "Протидія поширення ВІЛ/СНІД серед молоді України";

надання допомоги громадянам, що постраждали при стихійних лихах та техногенних катастрофах;

участь у реалізації Програми Червоний Хрест проти туберкульозу та СНІДу";

поширення руху донорів крові та вшанування почесних донорів України;

участь в реалізації Програми "Протидія торгівлі людьми";

служба розшуку Червоного Хреста;

реалізація Проекту "Досліджуючи гуманітарне право";

підготовка населення з надання першої допомоги та догляду за хворими в домашніх умовах;

створення запасів речей першої необхідності на випадок надзвичайних ситуацій;

проведення благодійних акцій та заходів;

забезпечення роботи лікарні Червоного Хреста, кімнат і центру медико-соціальної допомоги, пунктів прокату речей догляду за хворими.

Надання медико-соціальної допомоги незахищеним верствам населення (самотнім непрацездатним громадянам похилого віку, ветеранам війни та праці, інвалідам, багатодітним та неповним сімям, дітям-сиротам, дітям вулиці, біженцям та ін.) є основною програмою, яку останніми роками розширює Товариство Червоного Хреста України, бо кількість людей цих категорій зростає. Відповідно до виголошеного Президентом України головного завдання, а саме подолання бідності в країні, було проведено розширене засідання президії Товариства і визначено по кожній області, яка допомога їй найбільше потрібна: продуктовими чи промисловими товарами.

Нині в країні існує 450 центрів і кімнат медико-соціальної допомоги населенню, відкритих за сприяння Товариства Червоного Хреста, передусім там, де немає жодних лікарняних закладів, щоб пенсіонери, інваліди, інші незахищені категорії населення мали доступ до первинної ланки медичної допомоги.

Окрім того, за сприяння Товариства із 1990 року в Житомирській, Рівненській, а з серпня 2010 року - у Волинській областях функціонують мобільні діагностичні лабораторії з УЗ-досліджень щитоподібної залози. На Закарпатті, у Хмельницькій, Тернопільській та Чернігівській областях України працюють чотири лікарні Червоного Хреста, де обслуговують передусім нужденних і стражденних. Досвід останніх років свідчить, що коли в Україні з різних причин закривають дільничні лікарні, то керівники охорони здоровя передусім пропонують відкривати на їх місці медико-соціальні заклади Товариства Червоного Хреста. По Україні відкрито понад 900 пунктів першої допомоги в сільській місцевості, де є близько 400 пунктів прокату потрібних речей (наприклад, візки для інвалідів, милиці), а також безкоштовні пункти роздачі одягу та взуття [5].

За останні пятнадцять років практично не було випадку, щоб Товариство Червоного Хреста не підтримало нужденних, мігрантів тощо. Сьогодні у складі Товариства працює 3 тисячі 200 патронажних сестер милосердя, які надають допомогу незахищеним верствам населення вдома. Ведеться облік людей, які конче потребують нашої допомоги. Нині на обліку перебуває близько 400 тисяч нужденних, серед яких 40-50 тисяч - прикуті до ліжка.

Гуманітарна допомога від Червоного Хреста здійснюється також шляхом переказу коштів як у постраждалі регіони, так і конкретним громадянам.

З 1991 року і понині за сприяння Червоного Хреста триває реалізація Міжнародної чорнобильської програми гуманітарної допомоги в трьох постраждалих від аварії на ЧАЕС областях, вартість якої щорічно становить 600 тисяч гривень. Загалом за весь період після аварії для допомоги постраждалим Товариство, за підтримки Міжнародної федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, залучило понад 35 млн доларів CША. Нещодавно до України з візитом приїжджав президент МФТЧХ/ЧП Тадатеру Коное, за сприяння якого протягом усіх цих років Японський Червоний Хрест є постійним донором Міжнародної чорнобильської програми [5].

Протягом 1999-2001 рр. також за сприяння Міжнародної федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця виконувалася довгострокова гуманітарна програма боротьби з туберкульозом, ВІЛ/СНІДом, іншими хворобами, що передаються статевим шляхом. Загальні витрати на цю програму становили понад 20 млн. грн. Понад 20 років діє спільна з Міжнародною Федерацією програма лікування в клініках Люксембурга українських дітей із хірургічними вадами серця. Протягом усього цього періоду на програму витрачено близько 30 млн. гривень, а на оснащення сучасною апаратурою Львівського центру дитячої серцево-судинної хірургії і на підготовку дитячих кардіохірургів у європейських клініках витрачено 2 млн. грн. Гуманітарна допомога населенню Закарпатської області, яке постраждало в 1999-2001 роках від повені, становить понад 10 млн. грн. позабюджетних коштів. Щорічно конкретну адресну допомогу отримують в середньому 350-360 тисяч людей. Звісно, це не весь перелік гуманітарної допомоги здійснюваної Товариством Червоного Хреста [67].

На сьогоднішній день уряди багатьох країн повязують свої надії у розвязанні різних питань із Червоним Хрестом, який, використовуючи свою унікальну позицію нейтральності, неупередженості та незалежної організації, стає на захист найбільш незахищених прошарків населення, незалежно від їх віросповідання, кольору шкіри, місця проживання тощо.

Діяльність Червоного Хреста передусім спрямована на гуманне ставлення до людини, хоч де б вона перебувала. Саме Червоний Хрест був ініціатором Женевських Конвенцій і додаткових протоколів до них, які вважають основним інструментом міжнародного гуманітарного права. Ці документи ратифіковані і нашою державою і є обовязковими до виконання. Наша організація є символом захисту і порятунку в гарячих точках планети, під час катастроф і конфліктів. Адже ключовими засадами міжнародного гуманітарного права є захист життя та гідності людини, не використовувати зброю масового знищення, щоб не заподіяти шкоди цивільному населенню та не спричинити додаткових страждань людям чи руйнувань споруд тощо.

Роботи у Червоного Хреста чимало сьогодні і ще більше буде завтра. Зокрема, збільшується міграція населення, бо люди шукають безпечних місць, щоб вижити; більше стає самотніх і бідних, хворих і голодних тощо. Місія спрямована на гуманізацію суспільства, яка здійснюється через конкретну щоденну діяльність. Вдосконалюється робота в кожній обласній і районній організації Товариства Червоного Хреста на випадок надзвичайних ситуацій; ведеться розшук людей, які пропали безвісти під час бойових дій, міграції; готуються волонтери. Активно реагується на все, що відбувається у світі, адже в статуті Міжнародної федерації записано про взаємодопомогу під час надзвичайних ситуацій усіх Товариств, для яких кордони не мають значення [12].

Товариство послідовно реалізує комплексні гуманітарні програми, спрямовані на вдосконалення надання допомоги. Найзначніші з них - "Громадськість проти туберкульозу і СНІДу", надання першої допомоги населенню, підтримка потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, від стихійних лих та природних катаклізмів. Докладається чимало зусиль для створення медико-соціальних центрів і кімнат, лікарень Червоного Хреста, банків одягу.

За 2010 рік було реалізовано 20 програм і проектів. Серед них - міжнародні: "Досліджуючи гуманітарне право", "Медичний догляд вдома ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД", "Підготовка до пандемії людського грипу" тощо. У рамках цих програм соціальну та гуманітарну допомогу у вигляді продуктових і санітарно-гігієнічних наборів, одягу, взуття, ліків, тощо, медичні послуги отримали понад 50 тис. осіб з числа соціально-вразливих категорій та груп ризику, хворі на СНІД, туберкульоз, ВІЛ-інфіковані, біженці, споживачі інєкційних наркотиків.

Реалізуючи програму "Служба катастроф Червоного Хреста" надано допомогу коштами, харчовими продуктами, ліками, одягом, білизною, тощо населенню регіонів, яке постраждало від надзвичайної ситуації або стихійного лиха на 1 млн. 211 тис. грн. (Гаїті, Івано-Франківськ, Чернівці, Волинь, Дніпропетровськ).

За програмою "Донорство" проводилася медико-соціальна підтримка колишніх донорів і вшанування почесних донорів України. Наприклад, Київською міською станцією переливання крові у медико-соціальних центрах Деснянської, Дарницької, Шевченківської районних організацій Червоного Хреста організовано заходи, на яких здано мешканцями майже 200 л крові [68].

У кожному регіоні є штатні співробітники, які займаються організацією медичної допомоги населенню та питаннями соціального захисту людей похилого віку й інвалідів.

Активно залучаються студенти і школярі до волонтерської та червонохрестної діяльності.

В Хмельницькій області діють: 23 районі та міські організації Товариства Червоного Хреста, 123 працівники патронажної служби; 1954 голови первинних осередків; понад 1 тис. волонтерів [20].

З метою привернення уваги суспільства до проблем найбільш соціально незахищених верств населення, поліпшення умов їх життя шляхом надання цій категорії громадян адресної матеріальної та натуральної допомоги, у звязку з проголошенням 2011 року Міжнародним роком волонтера з 4 квітня по 4 травня 2011 року в Україні проводиться Всеукраїнський місячник Червоного Хреста під гаслом "Відкрий волонтера в собі" [68].

Доброчинна акція Товариства Українського Червоного Хреста направлена на:

розширення та вдосконалення патронажної служби сестер милосердя Червоного Хреста, які обслуговують одиноких людей похилого віку;

-розширення мережі медико-соціальних центрів та кімнат;

створення банків одягу та пунктів прокату;

допомогти потерпілим під час надзвичайних ситуацій;

допомогти одиноким похилого віку, хворим на туберкульоз та СНІД, протитуберкульозним та пеніціарним закладам, дітям-сиротам;

забезпечення матеріальної бази, навчання населення з питань першої допомоги на випадок надзвичайних ситуацій.

Матеріали, що надійшли з регіональних комітетів Товариства, свідчать: місячник у більшості організацій досяг поставленої мети. Він надав співпраці з держадміністраціями, засобами масової інформації, громадськими, релігійними, молодіжними організаціями, благодійними фондами, комерційними структурами нового імпульсу, допоміг налагодити зв'язки з банками, компаніями і фірмами.

Проведення доброчинних ярмарків і концертів, аукціонів, молодіжних оглядів-конкурсів, інших масових заходів дало змогу зібрати пожертв у грошовому і натуральному вигляді на суму близько 2,5 мільйона гривень, які підуть на фінансування гуманітарних програм Товариства, розвиток служби милосердя, допомогу потерпілим від стихійних лих, підтримку хворих на туберкульоз і СНІД, мігрантів, дітей вулиці, поширення знань з міжнародного гуманітарного права тощо.

Найактивніше проводилася робота в Черкаській області, де зібрано пожертв на загальну суму 272 тис. грн., Києві - понад 260, Київській області - 229, Закарпатській - 216, Івано-Франківській - 193, Чернівецькій області - 177 тисяч гривень. Найменше пожертв зібрано в Сумській, Харківській та Хмельницькій областях [68].

Одночасно зі збором коштів був організований і збір пожертв у натуральному вигляді. Зібрано понад 397 тонн продуктів харчування, 115 тисяч одиниць одягу, 6,2 тисячі пар взуття, 14,3 тонни миючих засобів, 24,5 тисячі упаковок медикаментів, інших товарів на суму понад 124 тисяч гривень.

Найбільше продуктів харчування зібрано в Черкаській області - 124 тонни, Чернівецькій - 72, Київській - 36, Житомирській - 33, Івано-Франківській - 23 тонни.

Всього у натуральному вигляді зібрано пожертв на суму понад 1 мільйон 587 тисяч гривень.

Під час проведення місячника особлива увага приділялася проведенню інформаційно-пропагандистських заходів у навчальних закладах, місцях молодіжного дозвілля, на стадіонах, автостанціях і вокзалах, в міському транспорті, зокрема, в метрополітені.

З метою формування громадської думки на користь милосердя були проведені брифінги і прес-конференції, засідання круглих столів, лекції і бесіди, благодійні вистави і спортивні змагання, молодіжні конкурси, виставлені ілюстративні стенди, фотомонтажі. Висвітлювалася діяльність Товариства в центральних і регіональних засобах масової інформації, були підготовлені звернення, тематичні видання, рекламні аудіо - та відеоролики, популяризувалися імена благодійників, меценатів і волонтерів.

Більшість організацій своєчасно надали Національному Комітетові інформацію та звітність про хід проведення Всеукраїнського місячника. Із значним запізненням надійшли звіти з Донецької, Вінницької, Одеської, Полтавської обласних організацій.

Щорічне проведення місячника сприятиме підвищенню авторитету Товариства, значно розширить можливості виконання статутних завдань [68].

Незважаючи на складні економічні умови, їх надходження на благодійну та статутну діяльність Товариства зросли майже вдвічі. Їхні джерела - індивідуальні та колективні внески, пожертвування, благодійні заходи та лотереї, скриньки, дотації органів місцевої влади, доходи у натуральній формі. Ці кошти спрямовано на щорічну допомогу майже 100 тисячам одиноких громадян похилого віку, інвалідів, іншим соціально незахищеним верствам населення, на здійснення благодійних заходів та акцій, реалізацію програм медико-соціального спрямування.

Сьогоднішня демографічна і економічна ситуація сприяє щорічному збільшенню кількості тих, хто потребує допомоги. У 2010 році центр "Социс", на замовлення Товариства Червоного Хреста України, провів дослідження. Його результати показали, що підопічні Товариства загалом позитивно відгукуються про роботу патронажної служби, але вважають, що перелік послуг має зрости, а їхня якість - покращитися. На сьогодні попит набагато перевищує можливості Червоного Хреста. У патронажних сестер колосальні навантаження, від цього страждає й якість. Сестрам не завжди вистачає часу на 5-10-хвилинну розмову, адже спілкування відіграє дуже велику роль, особливо для пристарілих та одиноких людей. Втім показники з кожним роком покращуються [68].

Розширилася мережа й банків одягу. Протягом минулого року послугами 379 пунктів скористалися близько 30 тисяч осіб. Але цього не достатньо. Розширюватися заважає як невеликий асортимент речей (традиція масово приносити непотрібні речі в Україні ще відсутня), так і відсутність інформації про банки одягу.

Одна з проблем, це проблема з кадрами, не вистачає патронажних сестер, через складнощі роботи, яка вимагає великої витримки. Кваліфікація наявного персоналу знаходиться на високому рівні.96% працівників патронажної служби - це фахівці зі середньою спеціальною освітою, із них майже 30% мають кваліфікаційні категорії. І це зважаючи на те, що сестри не мають тих прав і гарантій, якими забезпечені їхні колеги, котрі працюють у державній системі охорони здоровя, - мається на увазі пенсія за вислугу років, надбавка за тривалість безперервної роботи. Єдине, чого вдалося добитися (крім бюджетної зарплати), - це занесення патронажних сестер у список професій і посад із важкими умовами праці. Це дає їм право на щорічну додаткову відпустку [45].

В майбутньому планується збільшити чисельність ставок патронажної служби за рахунок місцевих джерел фінансування та центрів зайнятості, підвищити якісний рівень обслуговування населення на дому, запровадити в медико-соціальних центрах Червоного Хреста нові види послуг медичної та соціально-побутової допомоги самотнім людям похилого віку, ветеранам війни та праці, інвалідам, розширювати обсяг "стаціонарів на дому", "денних стаціонарів", залучити до цієї справи червонохресний актив і волонтерів, більш активно навчати населення навичкам надання першої медичної допомоги та догляду за хворими.

Планується вдосконалення патронажної служби та медико-соціальної допомоги, збільшення кількості та якості наданих послуг, розширення мережі медико-соціальних кімнат Червоного Хреста, розширення співпраці з Всеукраїнською організацією ветеранів та районними ветеранськими центрами.

Таким чином, в умовах складної економічної ситуації в країні, коли законодавчі та виконавчі органи влади вишукують нові можливості і резерви для посилення соціального захисту найбільш незахищених верств населення, одним із основних напрямків роботи організацій Товариства Червоного Хреста України є допомога державі у розв'язанні проблем надання медико-соціальної, побутової і гуманітарної допомоги найуразливішим верствам населення.

Отже, основна мета діяльності Товариства Червоного Хреста України: захист життя людини, попередження та полегшення людських страждань під час збройних конфліктів, стихійного лиха, катастроф та аварій, надання допомоги медичній службі збройних сил і органам охорони здоровя, сприяння органам державної влади України у їх діяльності в гуманітарній сфері.

2.3 Аналіз досвіду роботи Червоного Хреста в Хмельницькій області

Хмельницька міська організація Товариства Червоного Хреста тісно співпрацює з управліннями: освіти, охорони здоровя, соціального забезпечення, центром зайнятості населення, міською Радою ветеранів.

В Хмельницькій області діють: 23 районі та міські організації Товариства Червоного Хреста, 123 працівники патронажної служби; 1954 голови первинних осередків; понад 1 тис. волонтерів.

На території Хмельницької області працює: лікарня Червоного Хреста (с. Святець Теофіпольського р-ну); центр медико-соціальної допомоги (с. Волиця Польова Теофіпольського р-ну); кімнати медико-соціальної допомоги (смт. Білогіря, м. Старокостянтинів, м. Старокостянтинів, м. Полонне, м. Камянець-Подільський); 10 банків одягу; 8 пунктів прокату речей догляду за хворими; 25 пунктів першої допомоги Червоного Хреста у найвіддаленіших селах області.

Міська організація надає посильну допомогу людям похилого віку всіх категорій: інвалідам війни, учасникам бойових дій, вдовам фронтовиків, одиноким людям похилого віку.

Уся робота патронажної служби направлена на чуйне і уважне ставлення до людей, особливо хворих, забезпечення життєдіяльності підопічних та зміцнення матеріальної бази Товариства.

серпня 2010 року на президії правління Хмельницької Обласної Організації Товариства Червоного Хреста України звітувала голова Хмельницької Організації Товариства Червоного Хреста Старчеус О.П. щодо питань медико-соціальної діяльності Товариства.

Протягом 2010 року міською організацією Товариства Червоного Хреста взято на медико-соціальне обслуговування 865 одиноких хворих похилого віку, інвалідів війни, праці та дитинства.

За звітний період 8 медсестрами Червоного Хреста надана медико-соціальна допомога 810 хворим, з них первинним - 357 чоловік. З них: одиноким хворим похилого віку - 130 чоловік, інвалідам війни - 21 чоловік, учасникам війни - 105 чоловік, інвалідам праці - 7 чоловік, інвалідам дитинства - 10 чоловік, одиноким - 197 чоловік, іншим категоріям - 17 чоловік, лежачим хворим - 90 чоловік.

Зроблено до них 11862 відвідування, надано 27204 медичних та 15850 соціально-побутових послуг (медсестрами - 3220, молодшою сестрою та соцробітниками з центру зайнятості - 12330).

Середнє навантаження на 1 медсестру на день більше 8 чоловік.

В стаціонарах на дому поправили своє здоровя 179 чоловік.

По догляду за хворими вдома медичними сестрами підготовлено і залучено волонтерів з числа сусідів, знайомих, колишніх працівників - 166 чоловік в т. ч. молоді 97 чоловік.

Медичні сестри залучаються до збору коштів на статутну діяльність. За кожною медсестрою закріплено 6-7 первинних організацій Товариства. Зібрано 53026 грн. членських внесків це 41,5% від плану 2010 року - 128340 грн.

Вагомою складовою медико-соціальної допомоги є надання допомоги: одягом, взуттям, засобами гігієни, коштами.

Звернулися в міську організацію Червоного Хреста за допомогою: впала стеля в будинку Глухих Н.Л. - надана допомога в розмірі 300 грн., сталася пожеже в домі Ташецької Н. В - надана допомога. в розмірі 150 грн.

Хворому на туберкульоз Клівіцькому О.П. надана допомога в розмірі 120 грн.

чоловік отримали продуктові набори вартістю по 40 грн. на загальну суму 320 грн.

Надано допомогу ветераном (Дод. 1. Таблиця 1.) та інвалідам війни (Дод.1. Таблиця 2.).

Проведено 17 благодійних акцій та 2 заходи (Дод. 2. Таблиця 3.).

Допомога надана Геріартричному пансіонату для ветеранів війни праці у 2010 році становить 1119 грн.

Всього за 2010 рік було забезпечено одягом 187 одиноких стариків, 42 дітей сиріт, 539 малозабезпечних громадян, 254 інвалідів, 32 багатодітні сімї на загальну суму 19261 грн. (Дод.3. Таблиця 4), взуттям 223 чоловік, на суму 1330 грн. (Дод.3. Таблиця 5).

Продуктовими наборами з 2010 рік було забезпечено 66 чоловік, з них 45 чоловік люди похилого віку та 21 чоловік незахищених верств населення та інваліди на загальну суму 2000. Діти-інваліди та малозабезпечені (50 чоловік) на загальну суму 2000 грн.

Цукерки і шампунь До Дня Святого Миколая отримало 47 дітей-інвалідів на загальну суму 1000 грн., 45 одиноких людей похилого віку - на суму 1350 грн., дітей-сиріт - на суму 240 грн., малозабезпечених - на суму 690 грн., інвалідів - на суму 2200 грн., багатодітних сімей - на суму 520 грн., всього 163 чоловік на загальну суму 5000 грн.

Миючими засобами та засобами гігієни було забезпечено одиноких людей похилого віку, інвалідів, малозабезпечених сімей, дітей-інвалідів, багатодітні сімї, всього 340 чоловік на загальну суму 8500 грн.

Іншими товарами отримало допомогу 832 чоловік на загальну суму 8500 грн. ліки отримало 30 чоловік на суму 170,10 грн.21 людині надана допомога грошима на загальну суму 3378 грн.

Висновок

Науковий аналіз проблеми дослідження дав змогу розкрити суть поняття громадські обєднання, які являються складовою політичної системи. Громадські організації - це один із ефективних і доступних засобів впливу на офіційні структури влади з боку населення. Виражаючи інтереси різних соціальних спільнот, класів, соціальних груп, верств суспільства, такі організації здатні зробити вагомий внесок у стабілізацію процесів розвитку соціального життя, сприяти зміцненню соціального добробуту населення.

Прослідкувавши динаміку та розширення сфери діяльності громадських організацій в сучасному суспільстві, варто відзначити, що громадські організації і рухи на сучасному етапі суспільно-політичного розвитку нашої держави є своєрідною сполучною ланкою між політичним і громадянським суспільством, враховують інтереси громадян у сфері державного життя. І саме в цьому полягає їх стабілізуюча, інтегративна роль у суспільстві.

Було розглянуто основні напрямки роботи Товариства Червоного Хреста, а саме: уміння діяти у разі лиха - діяльність по підготовці до лих, надання допомоги біженцям і мігрантам; охорона здоровя - діяльність проти розповсюдження ВІЧ/СНІДу, навчання населення першої допомоги і зміцнення служби сестер милосердя; розвиток потенціалу - організаційний розвиток Товариства і поліпшення технічних можливостей; гуманітарні цінності - підвищення усвідомленості серед різних груп населення відносно Міжнародного гуманітарного права і Основоположних принципів Руху.

Відсутність стабільних фінансових надходжень, нового покоління управлінців і керівників, - особливо в регіонах, готового плану національного розвитку і плану дій на декілька років вперед є проблемами поточного десятиліття. Лише ефективні методи планування дозволять керівництву Українського Червоного Хреста визначати ресурси і будувати свою роботу так, щоб забезпечити суспільству отримання бажаних результатів.

В своїй роботі Товариство Червоного Хреста України використовує такі форми і методи соціальної роботи: проводить різноманітні гуманітарні програми, основними з яких є медико-соціальна допомога, профілактика ВІЛ/СНІДу та туберкульозу, Міжнародна Чорнобильська програма, заохочення донорського руху; здійснює практичні заходи щодо зясування долі членів розєднаних родин, розшуку документів, зясування стану могил, забезпечує підтримку через послання Червоного Хреста; підтримує розвиток молодіжного руху в рамках своєї діяльності. Стаючи волонтерами Товариства Червоного Хреста України молодь отримує необхідні знання та навички а також виховується в світлі ідеалів гуманізму.

Товариство послідовно реалізує комплексі гуманітарні програми, спрямовані на вдосконалення надання допомоги. Найзначніші з них - "Громадськість проти туберкульозу і СНІДу", надання першої допомоги населенню, підтримка потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, від стихійних лих та природних катаклізмів. Докладається чимало зусиль для створення медико-соціальних центрів і кімнат, лікарень Червоного Хреста, банків одягу.

Що стосується рекомендацій щодо удосконалення форм і методів роботи організації то можна виділити наступні: Соціальне обслуговування (створення умов та забезпечення формування чи підтримки життєздатності особистості, розвиток соціальних знань, ставлень та особистісних навичок з використанням різноманітних форм навчання, залучення молоді до участі у процесі засвоєння соціального досвіду); Соціальний супровід (створення умов для спільного визначення з молодою людиною можливостей та шляхів подолання перешкод що заважають їй зберегти людську гідність та самостійно досягати бажаних результатів у навчанні, самовихованні, спілкуванні, способі життя); Соціальна реабілітація (забезпечення належних умов та добір найбільш ефективних методик, відповідних фахівців для організації та здійснення навчання й виховання молоді та дітей з особливими потребами).

Список використаних джерел та літератури

1.Аніпчук В. Форми правового забезпечення діяльності політичних партій в Україні // Право України - 2000 - №2 - с.95-97.

2.Білоус А. Виборче законодавство та партійна система України. В порівнянні з деякими країнами Східної Європи. // Нова політика - 1999 - №1 - с.2.

.Білоус А.О. Політичні об'єднання України. - К.: Україна, 1993. - 108 с. - Бібліогр.: с.106-107.

.В.Е. Чиркин. Основ Конституционного права. Учебное пособие. 1996. - 265с.

.Ваше здоров'я // № 01 (1079) 07.01 - 13.01.2011.

.Військові злочини. під редакцією Р. Гутмена і Д. риф. Москва, "Текст", 2002 рік.

.Вісник Червоного Хреста України // 1 (35) 2009.

.Гражданское право. Том 1. Учебник. Издание четвертое, переработанное и дополненное. /Под ред.А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. - М.: "ПБОЮЛ Л.В. Рожников", 2000. - 624с.

.Громадські організації в Україні у 2009 році: Статистичний бюлетень /Державний комітет статистики України. - К.: ДП "Інформаційно-аналітичне агентство", 2010. - 22 с.

.Грудницька С. Щодо питання про напрями розвитку законодавства про обєднання. // Право України - 1998 - №11 - с.40-42.

.Дія норм міжнародного права в період збройних конфліктів. Кукушкіна А.В., "Держава і право", 1994 р. № 1, ст.102 - 108.

.День // №45, 16.03.2005

.Держалюк О. Динаміка та розширення спектру діяльності громадських організацій як складові демократизації українського суспільства // [Електронний ресурс] // Режим доступу: #"justify">."Думки і погляди населення України - березень 2005 р." (Фонд "Демократичні ініціативи", Київський міжнародний інститут соціології) // [Електронний ресурс] // Режим доступу: #"justify">.Є такі партії в Україні: Зареєстровані Міністерством Юстиції України за станом на 9 березня 2000р. // Українська газета - 2000 - 25 травня - №10 - с2.

.Женевські конвенції та додаткові протоколи до них. Міжнародний Комітет Червоного Хреста, Москва, 1997 рік. Військові злочини. під редакцією Р. Гутмена і Д. риф. Москва, 2002 рік.

.Закон України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р.

.Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16.09.1997 р.

.Закон "Про професійних творчих працівників та творчі спілки" від 7.10.1997 р.

.Звіт з надання медико-соціальної допомоги Хмельницькою організацією Товариства Червоного Хреста України за 2010 рік.

."Злагода" від громадського обєднання до обєднання суспільства. // Україна - 1999 - №9 - с.3-5.

.Кількість субєктів ЄДРПОУ за галузями економіки та організаційно-правовими формами господарювання станом на 1 січня 2009 // [Електронний ресурс] // Режим доступу: р. // #"justify">.Князев В. Конституційні гарантії прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні. // Право України - 1998 - №11 - с.29-31.

.Коментар до Конституції Україні. Київ 1996 р.

.Комментарий к гражданскому кодексу российской федерации, части первой /отв. ред.О.Н. Садиков. - М.: 1997. - 448с.

.Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва іпередачі протипіхотних мін та про їхнє знищення. Відкрита для підписання в Оттаві 3 грудня 1997. Набула чинності 1 березня 1999.

.Конституція України від 28 червня 1996 р.

.Кравчук В. Про правоздатність юридичних осіб: окремі питання // Право України - 1999 №1, - с.16-20.

.Международная защита прав и свобод человека: - Сборник документов. - М.: Юридическая литература, 1990. - 672с.16.

.Михайловська О. Держава і розвиток інститутів громадянського суспільства // Політичний менеджмент. - 2005. - №3 (12). - С.108 - 114.

.Міжнародний Комітет Червоного Хреста. Майкл Ігнатьефф. Збірник "Військові злочини" изд. Текст, Москва, 2002 р., стр.270.

.Мороз О. Партії і суспільство. // Голос України - 1999 - №8 - с.54-58.

.Нужна ли партия? // Юг - 1998 - 10 июня - с.1.

.НУО та протидія корупції: роль, стан, перспективи. Звіт про результати дослідження.К., БФ "Творчий центр "Каунтерпарт", 2007. - 56с.

.Опалько Ю. Розвиток громадянського суспільства в Україні: відповідність стандартам Ради Європи // [Електронний ресурс] // Режим доступу: #"justify">.Политические партии: Справочник /Под общ. ред. Загладина В.В., Киселева Г.А. - М.: Политиздат, 1981. _351с.

.Політична арена України: Дійові особи та виконавці. - К.: Абрис, 1994. - 495с., 1л. (б-ка "Укр. оглядача";

.1).

.Політологія: Навчальний посібник для вузів/ Упоряд. та ред.М. Сазонова. - Харків: Фоліо, 1998. - 735с.

.Політологія: Підручник /І.С. Дзюбко, К.М. Левківський, В.П. Андрущенко та ін.; За заг. ред.І.С. Дзюбка, К.М. Левківського. - К.: Вища шк., 1998. - 415с.

.Постанова Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 р. за №№ 140, 143,144,145.

.Постанова Кабінету Міністрів України № 144 від 26 лютого 1993 року "Про Положення порядку реєстрації символіки обєднань громадян".

.Постанова Кабінету Міністрів України № 145 від 26.02.1993 р. "Про порядок реєстрації філіалів, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні".

.Постанова Кабінету Міністрів України № 143 від 26 лютого 1991 року "Про порядок справляння і розміри збору за реєстрацію обєднань громадян".

.Примуга В. Правова регламентація ідеологічних та організаційних засад політичних партій. // Право України - 2000 - №11 - с.25-30.

.Прокопенко В. Правове становище професійних спілок: сьогодення і перспективи. // Право України №6, 1999 - ст.106-109.

.Рева С. Участь громадськості у процесі формування та реалізації державної політики // Політичний менеджмент. - 2006. - №3 (18). - С.67 - 73.

.Ромовська З. Закон України про політичні партії (Бути чи не бути? Бути! Але яким?) // Право України - 1999 - №8 - с.54-58.

.Сіленко А. Сила та слабкість профспілок як показник ефективності соціального захисту працівників: порівняльний аналіз. // Право України - 2000 - №2 - ст.22-25.

.Скільки їх - партій і організацій? // Думська площа - 2000 - 9 червня - №23 - с.1.

.Слипченко С.А., Кройтор В.А. Гражданское право Украины. Часть 1. Учебное пособие. Харьков: Эспада, 2000.

.Стан та динаміка розвитку неурядових організацій України. 2002-2006 роки: Звіт за даними дослідження /Підготовлено Творчим центром Каунтерпарт.Л. Паливода, О. Кікоть. - К.: "Макрос", 2006. - 160с.

.Статут Товариства Червоного Хреста України від12 квітня 2009 року. // [Електронний ресурс] // Режим доступу: #"justify">.Степаненко І. Концептуальна невизначеність громадянського суспільства в Україні: можливості подолання / Розвиток демократії в Україні: матеріали міжнародної наукової конференції (Київ, 29 вересня - 1 жовтня 2000 р.). - К.: "Центр освітніх ініціатив", 2001. - С.581 - 597.

.Указ Президента України від 28 жовтня 1992 року "Про Товариство Червоного Хреста України".

.Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки - 2005/За ред.О. Власюка. - К.: Знання, 2005. - 608 с.

.Українське суспільство 1992 - 2008. Соціологічний моніторинг / За ред. д. е. н.В. Ворони, д. соц. н.М. Шульги. - К.: Ін-т соціології НАН України, 2008. - 636 c.

.Уряду України. Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Політична культура і політичні партії України. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. /Керівники авторського колективу А.І. Комарова, О.М. Рудакевич. - Київ, 1997. - 448с.

.Федеральный закон "Об общественных объединениях" (с изменениями от 17 мая 1997 г.). Принят Государственной Думой 14 апреля 1995 года.

.Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довчерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 864 с.

.Цивільне право: підручник для юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 1997.480 с.

.Цивільний кодекс України. Проект від 25 червня 1997р., прийнятий Верховною Радою України в першому читанні 5 червня 1997р. // Українське право - 1999 - №1 - с.55-66.

.Шевчук Т. Недержавні організації в громадському житті Рівненщини // #"justify">.Юдин Ю.А. Политические партии и право в современном государстве. - М.: Издательская группа "Форум - ИНФА - М", 1998.228с.

65. Автореф. дис. канд. політ. наук: 23.00.02/В.І. Пащенко; НАН України. Ін-т політ. і етнонац. дослідж. - К., 2005. - 16 с. - укp. // [Електронний ресурс] // Режим доступу: #"center">Додаток

Додаток А

Таблиця 1.

Надана допомога ветеранам війни Хмельницькою міською організацією Товариства Червоного Хреста у 2010 році

1. Кейно Ванда ВолодимирівнаСтароконст. шосе, 7, кв.7Одяг - 4 од. - 40 грн. Продукт. набір - 40 грн. 2. Рожков Анатолій МихайловичЧорновола, 26Одяг б/в - 2 од. - 110 грн. 3. Гнатюк Марія ФедорівнаПодільська, 25, кв.4Одяг - 2 од. - 70 грн. 4. Лаба Фаїна СтаніславівнаПрибузька, 26 кв.169Гігієнічні засоби - 33 грн. Продукт. набір - 40 грн. 5. Дзера Валентина Іванівна Пр. Миру, 67, кв.24Гігієнічні засоби - 77 грн. 6. Попова Майя ВолодимирівнаФранка, 4/1, кв.9Гігієнічні засоби - 60 грн. Продукт. набір - 40 грн. 7. Свята Валентина Іванівна Лісна, 23Гігієнічні засоби - 40 грн. Продукт. набір - 40 грн.

Таблиця 2.

Надана допомога інвалідам війни Хмельницькою міською організацією Товариства Червоного Хреста у 2010 році

1. Захожий Дмитро ІвановичКамянецька, 69, кв.7Гігієнічні засоби - 77 грн. 2. Фадєєв Олександр ОлексійовичПилипчука, 36 кв.44Гігієнічні засоби - 77 грн. 3. Маркова Ядвіга КарлівнаКомунарів, 47Продуктовий набір - 40 грн.

Додаток Б.

Таблиця 3.

Проведені акції та заходи Хмельницькою міською організацією Товариства Червоного Хреста у 2010 році

Захід Надана допомогаК-сть чоловікКількість одиниць Загальна сума 28.05.2010Благодійна акція "Подаруймо любов і надію" Допомога дітям новим і б/у одягом Соколівської школи-інтернату120 дітей191 од. 1230 грн. 8.06.2010Благодійна акція "Додаючи тепла"Допомога безпритульним центру реабілітації "Промінь надії"50 чол. Одяг 90 од. Ч 5 грн. = 450грн. Взуття 100 пар Ч 5 грн. = 500грн. Шампунь 15 уп. Ч 12,90 грн. = 193,5грн. 1143,50 грн. Благодійна акція "Повір у себе"Надана допомога гігієнічними засобами52 чол. 260 од. 2224,62 грн. Всеукраїнський місячник Червоного Хреста (благодійна акція) Допомога незахищеним верствам населення43 чол. 124 од. 1920 грн. 16.09.2010 Благодійна акція "Промінь надії"Передано Центру реабілітації бездомних50 чол. Одяг 90 од. Ч 5грн. = 450грн. Взуття 100 пар Ч 5грн. = 500грн. Шампунь 15 уп. Ч 12,90грн. = 193,5 грн. 1143,50 грн. 08 - 09.2010Благодійна акція "Не забуваймо про милосердя"Допомога незахищеним верствам населення42 чол. 96 од. 1855 грн. Жовтень 2010Благодійна акціяДопомога незахищеним верствам населення94 чол. Гігієнічні засоби 229 од. 118,20 грн. 1.10.2010Благодійна акція до Всесвітнього дня людей похилого вікуПродуктові набори для одиноких хворих45 чол. 45 од. Ч 30,69 грн. 1381, 23 грн. 21.10.2010Благодійна акціяПередано обласному благодійному Фонду "Сіон" одяг та миючі засоби 150 чол. Одяг 259 од. - 2156 грн. (в т. ч. гуманіт. доп.100 од.) Миючі засоби 14 уп. - 143,80 грн. 2299,80 грн. Листопад - грудень 2010Благодійна акція "Додаючи тепла"До Міжнародного дня інвалідів продуктові набори71 чол. 71 од. Ч 40 грн. 2600 грн. Благодійна акція "Від серця до серця"Надана допомога гігієнічними засобами98 чол. 190 од. 1935 грн. 8.11.2010Благодійна акціяПередано обласному благодійному Фонду "Сіон" одяг та взуття 150 чол. Одяг 401од. (в т. ч. гуманіт. доп.360 од.) Взуття 6 пар Ч 20 грн. = 120 грн. 2119,60 грн. 10.11.2010Благодійна акція Передано Центру реабілітації бездомних "Промінь надії"40 чол. Одяг б/в та новий 99 од. - 700 грн. Взуття 10 пар - 100 грн. Гігієнічні засоби 18 од. - 208,30 грн. 1008,30 грн. 19.11.2010Благодійна акція "Старість без самотності"Надано новий одяг Геріартричному пансіонату для ветеранів війни праці 61 чол. 62 од. 1119 грн. Благодійна акція до дня Святого Миколая подарункові набори дітям-інвалідам47 дітей47 од. Ч 35 грн. 1625 грн. Благодійна акція "З людьми і для людей"Надана допомога одягом 22 чол. 116 од. з гум. доп. 1412 грн. 20.12.2010Благодійна акціяПередано обласному Фонду "Сіон" одяг, засоби гігієни150 чол. Одяг 651 од. в т. ч. з гум. доп.627 од. = 1412,60 грн. Шампунь 10 шт. = 129 грн. Ленор - 2 шт. б/ц1541,60 грн. Захід по вшануванню активістів Товариства Червоного Хреста Надана допомога одягом та гігієнічними засобами36 чол. 1200 грн. Підписка на журнал "Вісник Червоного Хреста України"Зроблено заохочувальну підписку на журнал "Вісник Червоного Хреста України"15 чол. 15 примірників599,70 грн.

Додаток В

Таблиця 4.

Надана допомога одягом незахищеним верствам населення Хмельницькою міською організацією Товариства Червоного Хреста у 2010 році

Одинокі184 чол. 272 од. 1904 грн. Діти-сироти42 чол. 124 од. 870 грн. Малозабезпечені 539 чол. 1619 од. 11333 грн. Інваліди 254 чол. 582 од. 4074 грн. Багатодітні сімї 32 чол. 156 од. 1080 грн.

Таблиця 5.

Надана допомога взуттям незахищеним верствам населення Хмельницькою міською організацією Товариства Червоного Хреста у 2010 році

Одинокі5 чол. 30 грн. Діти-сироти12 чол. 70 грн. Малозабезпечені 92 чол. 552 грн. Інваліди 101 чол. 604 грн. Багатодітні сімї 13 чол. 84 грн.