Соціально-педагогічна робота з безпритульними дітьми в сучасному суспільстві (на прикладі міста Хмельницького)

  • Вид работы:
    Дипломная (ВКР)
  • Предмет:
    Социология
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    271,63 Кб
  • Опубликовано:
    2012-11-17
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Соціально-педагогічна робота з безпритульними дітьми в сучасному суспільстві (на прикладі міста Хмельницького)

Зміст


Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи соціально - педагогічної роботи з безпритульними в сучасному суспільстві

1.1 Поняття про безпритульність

.2 Форми та методи роботи з безпритульними дітьми

Розділ 2. Форми та методи роботи з безпритульними дітьми в Хмельницькому обласному благодійному фонді "Карітас"

2.1 Соціально - педагогічна робота з безпритульними дітьми в благодійному фонді "Карітас"

.2 Виховна робота з безпритульними дітьми

.3 Соціально - педагогічний супровід безпритульних

.4 Методичні рекомендації соціальним педагогам щодо психодіагностичної та психокорекційної роботи з безпритульними дітьми в благодійному фонді "Карітас"

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ


Актуальність вибраної теми дипломної роботи.

Останніми роками політика держави щодо соціального захисту безпритульних дітей начебто почала ґрунтуватися на положеннях законів України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24.01.1995 р., "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" від 21.06.2001 р., "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 р., указів Президента України про Державну програму запобігання дитячій бездоглядності та про Комплексну програму профілактики злочинності.

Прийнято Закон України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", який набрав чинності з 1 січня 2006 року і нині є основним нормативним актом у роботі з безпритульними дітьми.

Задля подолання дитячої безпритульності і бездоглядності, запобігання соціальному сирітству, створенню умов для всебічного розвитку та виховання дітей Кабінет Міністрів України затвердив Програму подолання дитячої безпритульності та бездоглядності на 2006 - 2010 роки.

Особливо має насторожувати наше суспільство, що дитяча безпритульність не тільки стає перешкодою на шляху освіти, а зазвичай породжує соціальні умови для злочинності, до якої втягується малеча, щоб хоч якось існувати у "вуличному просторі". Слід особливо зауважити, що при цьому чимало правопорушень, а то й тяжких злочинів скоюються неповнолітніми у стані алкогольного на наркотичного сп’яніння.

На превеликий жаль, державними органами профілактики, освіти, керівництвом місцевих органах влади приділяється неналежна увага залученню неповнолітніх до занять у різноманітних гуртках, секціях та клубах. Послаблена, а то й зовсім не проводиться робота щодо пропаганди здорового способу життя, а тому вкорінюються, немов бур’яни, паління, вживання алкоголю та наркотиків. У багатьох навчальних закладах основні зусилля вчителів обмежуються лише організацією суто навчального процесу, виховна ж робота відходить на задній план, вважається другорядною. Незначна увага приділяється дотриманню норм загальнолюдської моралі: чесності і справедливості, гуманізму й доброті, працелюбності та вивченню основ законодавства України.

Не завжди відповідає вимогам Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" діяльність служб у справах неповнолітніх органів влади та місцевого самоврядування й кримінальної міліції у справах неповнолітніх міських та районних відділів органів внутрішніх справ, на які покладено обов’язки з профілактики злочинності серед дітей та підлітків. На жаль, в багатьох випадках працівники міліції виступають у ролі почесних спостерігачів та статистів, констатуючи лише наявність тієї чи іншої криміногенної ситуації, захоплюються надмірною паперовою тяганиною замість живої роботи. А зрештою, це і є однією з головних причин того, що досі не вирішено проблеми дитячої безпритульності та злочинності.

На теперішній час у монографіях, дисертаціях та інших наукових працях із соціальної педагогіки певною мірою висвітлено: науково-теоретичні засади соціально - правового, соціально - педагогічного та соціального захисту дитинства (Н. Агаркова, І. Звєрєва, А. Капська, О. Караман, М. Ковальчук, І. Ковчіна, І. Пєша, А. Платонова, Г. Сєм’я, Л. Яковлєва); причини виникнення соціального явища дитячої бездоглядності та питання розробки соціальних (соціально - педагогічних) механізмів його локалізації (А. Адлер, Т. Алєксєєнко, О. Безпалько, Л. Волинець, Л. Дулінова, А. Зінченко, А. Капська, П. Люблінський, Л. Мардахаєв, Ф. Мустаєва, І. Пінчук, С. Толстоухова); особливості професійної діяльності соціального педагога з дезадаптованими категоріями дітей та технології соціально-педагогічної роботи з ними (Л. Артюшкіна, Г. Бевз, Т. Василькова, Ю. Василькова, Н. Заверико, І. Звєрєва, А. Капська, Л. Коваль, А. Мудрик, А. Поляничко, С. Харченко, С. Хлєбік); соціально - психологічні аспекти впливу вулиці на розвиток особистості дитини (Л. Виготський, Н. Йорданський, М. Крупініна, А. Лурія, А. Макаренко, С. Шацький, В. Шульгін); питання вдосконалення нормативно - правової бази щодо захисту неповнолітніх та профілактики негативних явищ у дитячому середовищі (Н. Комарова, В. Оржеховська, В. Татушинський, І. Трубавіна); соціально -психологічні механізми роботи з дезадаптованими дітьми (Л. Оліференко, А. Реан, С. Рубінштейн, В. Шульга, Є. Холостова). Різні аспекти соціального явища дитячої бездоглядності розглядалися у дисертаційних дослідженнях Т. Бессонової, А. Кацеро, В. Кондратішко, Н. Павлік.

Аналіз літературних джерел та результатів наукових досліджень із проблем соціальної педагогіки показав, що фундаментальних досліджень з проблеми профілактики бездоглядності та безпритульності дітей немає, хоча є яскраво вираженою потреба у систематизації знань з даної наукової проблеми.

Актуальність і соціальна значимість роботи значною мірою обумовлена спрямованістю її результатів на вирішення таких питань:

стрімке зростання кількості бездоглядних і безпритульних дітей та відсутність у сучасній науковій теорії та практиці обґрунтованих ефективних шляхів, методів та засобів локалізації явища дитячої бездоглядності, покращення становища даної категорії дітей;

існує об’єктивна потреба соціального захисту бездоглядних дітей і недостатня теоретична та методична розробка педагогічних умов, змісту і технологій цієї діяльності у такій сфері;

необхідність підготовки педагогічних кадрів до роботи з даною категорією дітей та відсутність теоретико - методологічного обґрунтування й науково - методичного забезпечення такої підготовки.

Таким чином, недостатня наукова розробка обраної проблеми, необхідність її глибокого і послідовного рішення на рівні педагогічної теорії та практики зумовили вибір теми дослідження в цій дипломній роботі: „Соціально-педагогічна робота з безпритульними дітьми в сучасному суспільстві (на прикладі міста Хмельницького)".

Теоретичну основу дослідження становлять: положення наукових теорій і концепцій, висновків про сутність захисту дитинства і соціально -педагогічні механізми його регулювання (І. Звєрєва, А. Капська, О. Караман, М. Ковальчук, А. Платонова, Г. Сєм’я), соціально - психологічні властивості особистості та поведінки депривованих дітей (І. Дубровіна, А. Кацеро, Й. Лангмейер, З. Матейчик, В. Мухіна, А. Прихожан), ідеї гуманістичного підходу в організації соціальної взаємодії, міжсуб’єктних відносин та спілкування (М. Каган, А. Маслоу, К. Роджерс, В. Сухомлинський); ідеї педагогічної антропології у вихованні (Б. Бім-Бад, П. Блонський, А. Макаренко, К. Ушинський, С. Шацький).

На різних етапах наукового пошуку були використані такі методи дослідження:

теоретичні - класифікація і систематизація науково-теоретичного матеріалу для здійснення аналізу проблем дослідження, уточнення базових понять; порівняння, класифікація, систематизація й узагальнення теоретичних і емпіричних даних з метою визначення ефективності соціально-педагогічної роботи з безпритульними дітьми, умов взаємодії державних і громадських організацій, що займаються проблемами безпритульних дітей в м. Хмельницькому;

емпіричні - діагностичні (анкетування, спостереження, порівняння, бесіди), соціометричні (експертні оцінки, узагальнення незалежних характеристик) з метою отримання первинного емпіричного матеріалу;

Об’єкт дослідження: соціально - педагогічна робота з безпритульними дітьми та покращення якості їхнього життя в сучасному українському суспільстві.

Предмет дослідження: форми і методи соціально - педагогічної роботи з безпритульними дітьми у сучасному суспільстві (на прикладі міста Хмельницького, зокрема в благодійному фонді "Карітас").

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність форм і методів соціально - педагогічної роботи з безпритульними дітьми.

Гіпотеза дослідження: соціально - педагогічна робота з безпритульними дітьми буде ефективною при врахуванні таких психолого - педагогічних умов;

 ретельна діагностика дитини на всіх етапах соціально-педагогічної роботи з нею, що забезпечить створення індивідуального плану реінтеграції безпритульних дітей;

 активне научіння безпритульних дітей суспільно прийнятим формам поведінки, що забезпечить формування соціальної компетентності;

реалізація виховних задач через групові та індивідуальні форми діяльності, що сприятиме гармонізації суб’єктивного ставлення дитини до себе й інших;

Відповідно до мети дослідження було визначено такі завдання:

. Здійснити аналіз проблеми дитячої бездоглядності в Україні в існуючій соціально - педагогічній, правовій, педагогічній, соціологічній, психологічній літературі.

. Визначити соціально - психологічний портрет бездоглядної, безпритульної дитини.

. Теоретично обґрунтувати зміст і визначити особливості соціально -педагогічної роботи з бездоглядними дітьми.

. Визначити й обґрунтувати умови ефективних соціально-педагогічних заходів, щодо зменшення дитячої безпритульності та впровадити їх у практику роботи спеціальних закладів.

. Провести аналіз ефективності розроблених соціально - педагогічних заходів, щодо зменшення бездоглядності дітей та сформулювати практичні рекомендації щодо організації соціального захисту бездоглядних та безпритульних дітей у сучасному суспільстві.

Експериментальна база дослідження є благодійний фонд "Карітас", де мають можливість отримувати допомогу безпритульні дітия Всього дослідною роботою було охоплено 10 фахівців соціальної сфери та 30 клієнтів.

Практичне значення одержаних результатів полягають у тому, що обґрунтовано ефективність форм і методів соціально - педагогічної роботи з безпритульними дітьми; удосконалено положення про соціальний захист бездоглядних дітей в сучасному суспільстві

Основні положення, результати та висновки дослідження можуть використовуватися під час організації спеціалізованих семінарів, проведення засідань студентських рад.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та практичні результати було представлено у доповідях та повідомленнях на студентських наукових, науково - практичних і науково - методичних конференціях різного рівня.

Розділ 1. Теоретичні основи соціально - педагогічної роботи з безпритульними в сучасному суспільстві


1.1 Поняття про безпритульність


Нормативно - правову базу даного дослідження складають концептуальні положення Декларації прав дитини, Державної програми подолання дитячої безпритульності та бездоглядності на 2006 - 2010 роки, Загальнодержавної програми "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на 2006 - 2016 роки", Законів України "Про охорону дитинства", "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", Сімейного кодексу України тощо.

Розглядаючи соціальну поведінку, соціальну взаємодію людини, яка знаходиться у несприятливому соціальному середовищі, особливо це стосується (в межах даної роботи) дітей, які опинилися один на один із величезним і незрозумілим суспільством, які не мають необхідної допомоги та підтримки з боку найближчого оточення - батьків. Відомий дослідник Абрахам Маслоу висловив твердження, що людська поведінка визначається широким спектром потреб. Він розбив усі потреби на 5 категорій і розташував їх у визначеній ієрархії. В основі цієї ієрархії лежать самі насущні потреби (їжа, вода, сон, житло тощо), а на вершині більш високі індивідуальні запити (визнання, самовираження). Коли потреби самого нижчого рівня задоволені хоча б частково, людина починає рухатися до задоволення потреб іншого рівня ієрархії [15, c. 126 - 127].

Керуючись вищезазначеними основами теорії потреб, можна обґрунтувати необхідність розгляду дослідження становища безпритульної дитини в сучасному соціумі серед інших людей. За Маслоу, найпершими і найважливішими для задоволення виступають фізіологічні потреби у відпочинку, харчуванні, воді тощо. Але чи можна стверджувати, що дана категорія дітей має змогу повністю задовольнити ці потреби? Далеко не завжди, дуже часто потреби цього рівня задовольняються від випадку до випадку, несистематично; це пояснюється браком уваги, відсутністю турботи з боку дорослих (у повноцінній родині ці функції виконують батьки). Однак якщо не задоволені потреби нижчого рівня, то про решту потреб взагалі немає сенсу говорити. Дитина частіше за все зосереджена на своїх першорідних фізичних бажаннях і це дуже заважає їй повноцінно зростати і розвиватися. Також для дитини дуже важливу роль грають саме соціальні потреби: в любові, теплому і турботливому ставленні до неї. Але безпритульна дитина, в силу свого соціального становища, позбавлена цього. Також вона не може реалізувати свою потребу у безпеці, тому що вона самотня, одинока і практично не відчуває захисту та підтримки з боку оточуючих. У свою чергу, це свідчить про те, що безпритульна дитина позбавлена можливості повноцінно жити, зростати і розвиватися. Проте ці діти є, тому, якщо ми хочемо жити у повноцінному суспільстві, ми повинні звернути на них увагу, забезпечити їм умови, за яких вони змогли б у повній мірі задовольнити свої потреби і стати гідними, успішними членами соціуму, виконуючи певні соціальні ролі та функції.

Одним з найважливіших питань при розгляді теоретичного матеріалу є, звісно, визначення основних понять і термінів, що пронизують всю роботу і є основоположними в ній.

За визначенням ЮНІСЕФ, "діти вулиці" - це неповнолітні, для яких вулиця (в широкому розумінні слова, що містить і незайняте житло, і незаселені землі тощо) стала постійним місцем перебування [54, c. 268].

Безперечно, дане визначення не охоплює велику кількість варіантів існування дітей, які з різних причин опинилися на вулиці. Адже серед них є й такі, котрі мають домівку, батьків або близьких людей. У ряді країн паралельно функціонують два поняття: "діти, які працюють на вулиці" і "діти, які живуть на вулиці". Іноді зустрічається таке поняття, як "діти, котрі живуть на вулиці разом із своєю сім’єю".

За визначенням Дитячого Фонду Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ), до "дітей вулиці" належать:

·        діти, які не спілкуються зі своїми сім’ями, живуть у тимчасових помешканнях (покинутих будинках тощо) або не мають взагалі постійного житла і кожен раз ночують у новому місці;

·        їхніми першочерговими потребами є фізіологічне виживання і пошук житла (безпритульні діти);

·        діти, які підтримують контакт із сім’єю, але через бідність, перенаселення житла, експлуатацію та різні види насилля (фізичне, сексуальне, психічне) проводять більшу частину дня, а іноді й ночі, на вулиці (бездоглядні діти);

·        діти - вихованці інтернатів та притулків, які з різних причин втекли з них і перебувають на вулиці (діти, які перебувають під опікою держави) [4, c. 268 - 269].

У підручнику за загальною редакцією Т. В. Семигіної та І. І. Миговича подається таке визначення: "діти вулиці" - це діти, які законом не визнані позбавленими батьківського піклування, але можуть бути визнані сиротами, оскільки батьки з певних причин не займаються їхнім вихованням [63, с. 18]. Отже, в даному випадку поняття дітей вулиці подається у дещо звуженому вигляді (порівняно з визначенням ЮНІСЕФ), оскільки тут об’єктом уваги є лише ті діти, які офіційно не позбавлені батьківського піклування. Деякі фахівці з соціальної роботи не погоджуються з даним тлумаченням, оскільки до дітей вулиці відносяться і діти - сироти, і діти, батьки яких позбавлені батьківських прав через асоціальну поведінку, злочини, насилля в сім’ї тощо.

Тобто, всі діти, які з певних причин перебувають більшу частину доби, а іноді й цілодобово, на вулиці і не мають постійного місця проживання.

Дуже тісно пов’язані між собою поняття "дитяча безпритульність" і "дитяча бездоглядність".

"Безпритульні діти" - це діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім’ю або дитячі заклади, де вони виховувалися, і не мають постійного місця проживання.

Великий тлумачний словник подає таке визначення: "безпритульний - це той, хто не має притулку". Натомість, "бездоглядний - це той, хто позбавлений догляду" [16, с. 89].

Найбільш слушним, з даної точки зору, є наступне визначення: "дитяча бездоглядність - це суспільне явище, що заключається у відсутності необхідного догляду за дітьми з боку батьків та осіб, які їх замінюють, у відчуженні дітей від сім’ї, дитячого колективу й одночасно у байдужості батьків, вихователів до дітей".

У країнах Європи дитяча безпритульність розуміється по різному. Зокрема, це поняття включає в себе не лише дітей, які не мають постійного житла. Так, у Бельгії розрізняють три групи "дітей вулиці": діти, які протягом більшої частини дня жебракують, працюють на вулиці, прогулюють школу; діти, які втекли з дому; псевдопостійні діти вулиці, які живуть вдома, але вулиця є середовищем їх постійного місцеперебування.

У Швеції дітей, які не контактують з батьками, проводять більше часу в тимчасових приміщеннях та на вулицях, називають "покинутими". Молодіжна політика цієї країни є елементом добрезнаної "шведської моделі" економічного розвитку. Вона базується на пріоритеті молоді в різних галузях державної діяльності.

В Італії стосовно дитячої безпритульності вживається термін "неповнолітні групи ризику".

У Великій Британії осіб вулиці залежно від віку називають: "юні втікачі" - діти до 18 років, які пішли з дому чи виховної установи; "молоді бездомні" - особи, які не мають роботи та постійного місця проживання; "ті, що сплять на вулиці" - підлітки та молодь, які не мають постійного притулку і ночують під мостами та в місцях різних вуличних будівель [10, с. 56].

Законом України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. встановлено:

− дитина-сирота - це дитина, в якої померли батьки;

− діти, позбавлені батьківського піклування - це діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, визнанням батьків безвісти відсутніми чи недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуттям покарання у місцях позбавлення волі, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з відхиленням від сплати аліментів та відсутністю інформації про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, що перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти;

− безпритульні діти - діти, які були кинуті батьками, самі залишили сім’ю чи дитячі заклади, в яких вони виховувались, і не мають постійного місця проживання [31, с. 122].

За Законом України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" наведені нижче терміни вживають в такому значенні:

− безпритульність - стан людини, пов’язаний з неможливістю фактично проживати / перебувати у жилому приміщенні, на яке вона має право;

безпритульні діти - діти, які були вимушені залишити або самі залишили сім’ю чи дитячі заклади, де вони виховувалися, і не мають певного місця проживання [12, с. 87].

Звідси можна зробити загальний висновок про те, що всі ці поняття є доволі тісно пов’язаними між собою, деякі вчені їх взагалі ототожнюють.

Але поняття "діти вулиці" є дещо ширшим і включає, як складові, поняття "безпритульність", "бездоглядність". У свою чергу, поняття "дитяча безпритульність" торкається дітей, які взагалі не мають постійного місця проживання, або не хочуть повертатися додому. Тоді як "бездоглядні діти" все ж таки мають житло і сім’ю, але позбавлені батьківського догляду, виховання і з певних причин віддають перевагу перебуванню на вулиці.

Спираючись на вище зазначені дані, можна зробити висновок про те, що більш об’єктивним поняттям, яке охоплює в повній мірі всіх дітей, які перебувають за межами домівки, є поняття "діти вулиці".

Економічна криза, в якій перебуває українське суспільство, зумовлює появу нових і значне збільшення раніше існуючих соціально незахищених груп населення: безробітних, безпритульних, алкоголіків, наркоманів, людей з психічними захворюваннями та ін. Державна система соціального захисту, що трансформується, поки не є настільки гнучкою, щоб своєчасно й адекватно реагувати на такі соціальні прояви. За останні 10 - 15 років кількість дітей, які більшу частину свого часу, у тому числі нічного, перебувають на вулиці, має великі масштаби. З’явилася нова категорія дітей, яких журналісти називають "дітьми вулиці". У державних закладах про них говорять як про безпритульних, соціальних сиріт, позбавлених батьківської опіки [34, c. 267].

Цілком очевидний той факт, що проблема соціального і правового захисту бездоглядних неповнолітніх, профілактика негативних проявів у дитячому середовищі, практика роботи з неблагополучними сім’ями, з дітьми складної долі має бути предметом постійної уваги владних структур усіх рівнів, проблемою державного значення. Неупереджений аналіз стану справ у цій сфері оптимізму не додає. Комплекс програм, задекларований великою кількістю документів органів виконавчої влади, так і залишено без практичного вирішення. Тому масштаби соціально небезпечних явищ не тільки не зменшуються, а й навпаки, збільшуються. Розширюється географія негативних проявів. Якщо ще кілька років тому наркоманія, токсикоманія, дитяча проституція, важкі злочини підлітків були візитівкою великих міст, промислових центрів, то тепер метастази цієї страшної хвороби проникли в районні центри, селища й села, доходять до віддалених хуторів [57, c. 10].

Через фінансово - матеріальний занепад діти у цих місцевостях не одержують початкової та базової середньої освіти. За статистикою - це мало не кожна дев’ята сільська дитина. Негативний фінансовий чинник змушує батьків забирати дітей із закладів освіти і посилати на роботу, зокрема, жебракувати, красти, займатися проституцією тощо. А це істотно впливає на середній рівень освіти, що у таких дітей вдвічі нижчий, ніж у їхніх однолітків. Серед безпритульних дітей не вміють читати і писати 30,8 %, початкову школу закінчили 48 %. Значна кількість взагалі не бачила шкільної парти. Майже всі вони зазнали чи продовжують зазнавати морального і фізичного знущання, сексуальної експлуатації, обізнані з тютюном, алкоголем, наркотичними засобами [27, c. 10].

Збільшення кількості дітей вулиці, в першу чергу, зумовлено динамікою сімейного життя. Як зазначалось у доповіді ЮНІСЕФ, незалежної комісії з гуманітарних питань ООН у 1990 році, "дитина потрапляє на вулицю через те, що її сім’я переживає кризу, і якщо ще не розпалася, то перебуває на межі розпаду" [44, c. 268].

Починаючи з 1997 року, в Україні проводився ряд досліджень із визначення основних характеристик "дітей вулиці", з’ясування їхнього стилю життя і потреб. Це дозволило виявити наступні закономірності:

− більшість "дітей вулиці" - діти підліткового віку;

− хлопчиків на вулиці більше, ніж дівчаток;

− більшість підлітків виховується у багатодітних сім’ях;

− надто часто "діти вулиці" проживають у нетипових для України сім’ях: без батьків або тільки без матері чи без батька;

− серед батьків таких дітей нерідко зустрічаються освічені люди, які мають постійну роботу;

− значна частина "дітей вулиці" має проблеми з батьками, найближчими родичами;

− значний вплив на прискорення процессу переходу дитини до статусу "вуличної" має низьке матеріальне становище сім’ї;

− значна частина "дітей вулиці" заробляє гроші самостійно, причому досить часто робота дає гарні прибутки, але є асоціальною: крадіжки, жебракування, надання сексуальних послуг тощо;

− "діти вулиці" часто зазнають експлуатації й насилля з боку ровесників і дорослих на вулиці та вдома;

− діти нерегулярно харчуються, часто голодують;

− "діти вулиці" вживають алкоголь, наркотики, нюхають клей, палять [14, c. 269].

Отже, явище дитячої безпритульності й бездоглядності набуває надзвичайних масштабів в Україні за умов економічної нестабільності. Основним джерелом появи цих дітей є неблагополучні сім’ї, члени яких самі потребують сторонньої допомоги, а саме: сім’ї алкоголіків, наркоманів, бідні й малозабезпечені сім’ї.

Пріоритетним напрямом розвитку соціальної політики держави має стати підтримка та розвиток сімейних форм влаштування, на противагу інституційним закладам. Історично сформованими формами влаштування дитини, позбавленої батьківського піклування, у сім’ю в Україні є усиновлення та встановлення опіки над нею (піклування). Останнім часом набувають розвитку нові соціальні інститути сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування - прийомна сім’я та дитячий будинок сімейного типу. Розробка подальших напрямів соціальної політики держави стосовно захисту прав дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, потребує ґрунтовного вивчення та узагальнення існуючої практики влаштування таких дітей у сім’ї громадян України.

Саме на визначення цих питань було спрямоване масове опитування громадян України, проведене у березні 2004 року в межах соціологічного опитування "Ваша думка: березень 2004 р.".

Опитування проведене в 27 територіально - адміністративних одиницях України: в 24 областях, АРК, у м. Києві та у м. Севастополі. Всього опитано 2021 респондентів віком від 18 років і старше [19, с. 18].

За дослідженнями соціологів [29, с. 88], найбільш суттєві причини, що провокують зростання кількості дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в першу чергу, пов’язані з внутрішньосімейними процесами. А саме: із зростанням алкоголізації населення (58 %), низьким рівнем матеріального забезпечення сімей з дітьми (56 %), безвідповідальним ставленням батьків до виконання своїх обов’язків стосовно дітей (56 %), зловживанням батьками наркотичними речовинами (52 %). Перелічені причини тісно пов’язані між собою і, як правило, в кризових сім’ях спостерігається кілька факторів ризику виходу дитини з сім’ї.

Щодо державної політики підтримки сімей з дітьми, то її незадовільний рівень, відсутність дієвих програм роботи і, як наслідок, зростання соціального сирітства визначають 45 % опитаних громадян. Ще одним фактором відмови батьків від виховання власних дітей називається зниження рівня моральності населення України, знецінення сімейних устоїв (38 %).

Третина респондентів причиною поширення соціального сирітства визначає злочинну діяльність батьків, залучення дітей до кримінальних та протиправних дій. Засудження батьків, перебування їх у місцях позбавлення волі призводить до того, що дитина потребує влаштування, стає сиротою при живих батьках. Також, фактором ризику позбавлення дитини піклування батьків кожен четвертий респондент визначає агресивну поведінку батьків, брутальне та жорстоке поводження з дітьми, що становить загрозу дитячому життю і здоров’ю (25 %), збільшення смертності населення (25 %), психічні захворювання (22 %) [19, с. 67].

Цікавим є визначення рівня інформованості населення щодо проблем дітей - сиріт та безпритульних дітей. Частина населення (22 %) не володіє такою інформацією, дві третини опитаних (63 %) мають певну уяву з передач телебачення, радіо, періодичних видань, 14 % цілком обізнані, оскільки спілкуються з такими дітьми [49, с. 110].

Отже, основними причинами поширення явища дитячої безпритульності й бездоглядності, якправило, виступають, все ж таки, загальнодержавні фактори (недосконала державна соціальна політика щодо захисту й підтримки сімей з дітьми, недієві соціальні програми, бідність населення), а вже з них випливають внутрішньосімейні, а саме: алкоголізація сім’ї, вживання наркотичних засобів членами сім’ї, поширення агресивних форм поведінки стосовно дітей тощо. Звісно, це не завжди буває так. Є сім’ї, для яких зазначені форми поведінки є природними й звичними, незалежно від зовнішніх обставин, є батьки, які просто взагалі не бажають працювати й заробляти хоч якісь гроші, а жити треба, тож вони починають примусово схиляти своїх дітей, як правило, до нелегальних й протиправних методів отримання прибутку (жебракування, проституція, крадіжки тощо). Але найчастіше саме бідність, недостатня увага з боку держави до сімей з дітьми примушують батьків до асоціальних форм поведінки. Тому, політику щодо подолання соціального сирітства слід починати з сім’ї, з вирішення її нагальних проблем і задач.

На даний час дітьми, які перебувають у стані бродяжництва, опікуються такі установи й організації:

− управління (відділи) у справах сім’ї та молоді регіональних і місцевих державних адміністрацій;

− служби у справах неповнолітніх;

− центри соціальних служб для молоді;

− кримінальна міліція у справах неповнолітніх;

− притулки для неповнолітніх;

− інтернати;

− громадські та благодійні організації [38, с. 47].

Управління у справах сім’ї та молоді здійснюють координацію роботи соціальних працівників з дітьми з неблагополучних сімей та узгоджують вирішення питань, що належать до компетенції різних установ. Вони проводять соціальний патронаж неблагополучних сімей, організовують рейди (відвідування неблагополучних сімей з метою проведення профілактичних бесід), різноманітні заходи (акції) гуманітарного характеру.

Служби у справах неповнолітніх, відповідно до покладених на них функцій, організовують розроблення і здійснення заходів, спрямованих на запобігання бездоглядності і безпритульності дітей; здійснюють контроль за умовами утримання і виховання неповнолітніх у спеціальних установах; організацією виховної роботи у навчальних закладах; утворюють притулки для неповнолітніх; беруть участь в утворенні спільно з управлінням охорони здоров’я центрів медико - соціальної реабілітації неповнолітніх тощо.

Притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх забезпечують умови для тимчасового (90 діб) перебування дитини до моменту вирішення її подальшої долі - повернення в сім’ю (якщо вона є), в інтернат, прийомну сім’ю. Працівники притулку беруть безпосередню участь у вирішенні цього питання: пишуть листи - клопотання до відповідних державних установ. Крім того, вони проводять виховну роботу з дітьми.

Центри соціальних служб для молоді (ЦССМ) здійснюють соціально -реабілітаційні заходи щодо відновлення соціальних функцій, психічного та фізичного стану дітей, які зазнали жорстокості, насильства, потрапили в екстремальні ситуації. Із безпритульними дітьми ССМ практикують в основному вуличну соціальну роботу. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх займається розкриттям та профілактикою правопорушень, скоєних неповнолітніми. Працівники кримінальної міліції самостійно або спільно з іншими державними службами проводять рейди, спрямовані на виявлення та затримання дітей - бродяг. Після затримання дитини з’ясовується місце проживання дитини, її причетність до скоєння правопорушень, причини бродяжництва, з нею проводять профілактично - виховну бесіду. Залежно від того, чи скоювала дитина правопорушення, і якщо скоювала, то яке саме, її повертають у сім’ю, інтернат, доставляють у притулок для неповнолітніх або до приймальника -розподільника, направляють у колонію для неповнолітніх (за рішенням суду). Завдання інтернатних закладів - створити сприятливі умови для постійного проживання та соціалізації дитини, яка або не має сім’ї, або проживання в сім’ї з тих чи інших причин не можливе.

Кожна з громадських та благодійних організацій самостійно визначає коло тих проблем, які вона намагатиметься вирішувати, ті види діяльності, які вона здійснюватиме. Найчастіше громадські організації практикують такі форми роботи: надання гуманітарної допомоги бездоглядним і безпритульним дітям (харчування, одяг тощо), соціальний патронаж кризових сімей, надання психологічних та юридичних консультацій, профілактико - виховна та просвітницька робота [62, с. 84].

Отже, в межах нашої держави діє певна система соціального захисту і підтримки безпритульних дітей. Проблемами безпритульності в наш час займається ряд державних і благодійних організацій.

Однак, на даний момент проблема безпритульності і бездоглядності дітей вирішується не на достатньому рівні. Про це свідчить факт перебування на вулиці (часто - тривалий час) величезної кількості дітей - бродяг. Це пояснюється тим, що дана проблема є новою в українскому суспільстві. Тому, слід привернути увагу держави, вчених, науковців до цього питання. Корисно, було б створення інформатизованого банку даних на кожну дитину, що дало б змогу спостерігати і контролювати становище дітей, отримання ними необхідної освіти, надання, в разі необхідності, якісної і своєчасної медичної допомоги, відстежування загального стану здоров’я дітей. Також, важливо вдосконалювати і поліпшувати існуючу систему державних закладів та установ для дітей, які позбавлені домівки та батьківскої опіки. Задля здійснення запропонованих заходів необхідно залучити до цієї справи благодійні фонди та організації, що могли б надати фінансову, матеріальну допомогу.

Крім цього, не треба забувати, що корені даної проблеми виходять саме з інституту родини, з рівня морального і духовного розвитку батьків, культури народження та виховання дітей. В соціологічній літературі питання дитячої безпритульності розглядається через призму внутрішньосімейних відносин, на які, в свою чергу, впливають загальнодержавні фактори. Тому, задля поліпшення ситуації необхідно приділяти увагу соціальному, матеріальному, моральному становищу сучасної сім’ї, пропагувати засобами масової інформації здоровий спосіб життя, повноцінну родину, яка свідомо і серйозно ставиться до питання народження дитини і здатна її виховувати і забезпечувати.

1.2 Форми та методи роботи з безпритульними дітьми


Безпритульність є явищем, на перший погляд, малопомітним. А між тим, частка бездомних "мешканців" сучасних великих міст є досить вагомою. Так, наприклад, Міністерство праці та соціальної політики за результатами діяльності Центрів обліку бездомних громадян, які працюють в 14 - ти містах України, говорить, що офіційно зареєстрованих бездомних в Україні є приблизно шість тисяч. В той же час, окремі представники офіційних організацій, що займаються питаннями безпритульності, говорять про існування двох мільйонів безпритульних, які не "прив’язані" до жодної державної структури [11, с. 56], що вказує на те, що реальна кількість безпритульних є значно більшою, ніж це вказується в офіційних документах.

Точні масштаби проблеми бездомності важко визначити з кількох причин. Найперша з них - відсутність певної статистики через відсутність служби, яка б вела облік таких людей (Центри обліку реєструють тільки тих, хто сам до них звертається за поновленням документів). Іншою причиною "мало помітності" бездомних у місті є те, що вони здебільшого уникають людних місць.

Крім того, безпритульні є надзвичайно мобільними індивідами, які часто не "прив’язані" до жодної соціальної чи державної служби ні фактично, ні документально.

Не зважаючи на масштаби проблеми безпритульності в українських містах, у нас довгий час її намагалися "не помічати". Лише, в січні 2006 р. вступив в дію закон України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей". Приблизно в цей же час починає розвиватись і відповідний напрям соціальної роботи: для бездомних осіб створюються будинки нічного перебування (т. зв. нічліжки), різноманітні центри реінтеграції, соціальні готелі тощо.

Зазвичай, вони створюються у великих містах (або в їх приміській зоні), і мають на меті створення умов для організації повноцінного життя безпритульних і "повернення" їх у суспільство.

Безпритульними в місті теоретично опікуються державні соціальні служби. На жаль, вони не вважають організацію допомоги безпритульним перспективним напрямом роботи і не дуже охоче його підтримують, можливо тому, що особливих (а тим паче - швидких) дивідентів (потрібних, наприклад напередодні виборів) ця діяльність принести не може. Має значення і той факт, що бездомні люди в останню чергу звертаються за допомогою до таких закладів, оскільки таке звернення для них означає ідентифікацію себе з групою постійних користувачів цих послуг -безпритульними, і визнання перед собою свого принизливого соціального статусу. Отож, безпритульні в сучасних українських містах здебільшого постають як об’єкт опіки громадських організацій і Церкви. Останні часто консолідують свої зусилля, досягаючи при цьому хороших результатів. На жаль, український досвід такого роду діяльності до цього часу не узагальнений належним чином, що суттєво знижує ефективність роботи з безпритульними. Відтак акуталізовується потреба в аналізі форм і методів роботи з безпритульними у місті, їх систематизації та визначенні особливо перспективних напрямів доброчинної діяльності, скерованої на допомогу бездомним та їх ресоціалізації.

Проблема безпритульності як об’єкт наукового аналізу постає в працях дослідників різних галузей знання - філософів (С. К’єркегор, Т. Адорно, У. Еко), педагогів (М. Хусен, Б. Мадлен, С. Броґер), психологів (Е. Фром, А. Ескола, С. Ґроф) і, звісно ж - соціологів (Д. Дін, Д. Сноу, М. Барнер, А. Маркус та ін). Що ж стосується досліджень доброчинної діяльності Церкви, то ця тематика є популярною серед істориків та релігієзнавців. В даному контексті відзначаються праці С. Гелея, Л. Геник, С. Гнот, О. Краківського, Я. Малика, В. Марчука, В. Переверзія, Д. Степовика, О. Сурмач. Здебільшого, ці публікації присвячені діяльності окремих благодійних структур, носять описовий характер і не містять системного аналізу форм та методів організації соціальної роботи з бездомними в сучасних містах, зокрема, не вивчають специфічні форми діяльності, запропоновані в наші дні Церквою на шляху вирішення проблеми бездомності в сучасних містах. А між тим, такий досвід на даний момент вже є достатньо накопиченим і потребує осмислення. Тож, завдання даної публікації вбачається у розкритті спільної доброчинної діяльності Церкви та громадських організацій, скерованої на вирішення проблеми безпритульності у місті, зокрема - у висвітленні ролі Церкви в процесах ресоціалізації бездомних.

Насамперед, варто зазначити, що основи надання допомоги безпритульним мають свої витоки саме з доброчинної діяльності Церкви. Власне, задоволення базових потреб найубогіших людей, надання найнеобхіднішої допомоги - це те, чим займалася і тепер займається Церква. Проте, коли йдеться про серйозніший рівень роботи, організацію цілої системи соціальної опіки безпритульних, то Церква не може взяти цього на себе, бо має перед собою інші завдання. Але так вже склалося, що, наприклад, основоположником сучасної системи соціальної опіки безпритульних були саме вихідці з Церкви.

Наприклад, засновником Міжнародного руху "Емаус", який об’єднує більше 400 закладів в 70 - ти країнах світу, був французький священик - католик Аббе П’єр [2, c. 38]. Заклад соціальної реабілітації в Копенгагені - Школа Кофоеда, яка зараз має філіали в 7 країнах, теж була заснована священиком [3, c. 25].

Доречно тут буде згадати і брата Альберта, засновника ордену Святого Франциска. Основною його діяльністю було відкриття притулків для бездомних. Такий притулок був і у місті Львові ще в 1903 році (в Польщі ці притулки працюють дотепер) [14, с. 67]. А вже у 20 - 30 рр. минулого століття цю роль перебрала на себе УГКЦ (Українська греко - католицька церква) та особисто митрополит Андрей Шептицький, який духовно і матеріально опікувався безробітними, людьми похилого віку, інвалідами УГА та армії УНР, вдовами, багатодітними родинами, особами, постраждалими від стихійних лих. Церква не обмежувалась у доброчинній діяльності підтримкою вірних однієї конфесії. Виходячи із засад християнської моралі і загальнолюдських принципів гуманізму, церковні структури поширювали допомогу особам інших релігійних конфесій, які її нагально потребували [55, c. 213].

Так, не декларуючи якоїсь конкретної віри чи приналежності до певної конфесії, церковні діячі зуміли організувати систему допомоги убогим та бездомним, керуючись лише християнським обов’язком допомоги ближньому. Створені ними заклади становлять до цього часу основу соціальної допомоги бездомним в сучасному світі. Через свою потужність та багатоскладовість вони мають право і повноваження впливати на політику держав у сфері соціального захисту, спільно визначати пріоритети боротьби з бідністю та бездомністю у світі та бути прикладом для наслідування для держав, які тільки починають свою працю з бездомними.

Для того, щоб краще зосередитися на методах діяльності цих закладів, у першу чергу потрібно визначити, як виглядає процес реінтеграції бездомної людини відповідно до українського законодавства.

Отже, Закон України "Про соціальний захист бездомних громадян та безпритульних дітей" передбачає, що бездомна людина у своїй реінтеграції повинна пройти через такі заклади соціального захисту для бездомних громадян:

центри обліку та реєстрації бездомних громадян. В цьому закладі бездомну людину ставлять на облік за її переважним місцезнаходженням на підставі особистого звернення або її виявлення відповідними спеціалізованими закладами, що створюються органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади. Діяльність таких закладів регулюється положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України. При постановці на облік бездомні громадяни отримують посвідчення встановленого зразка;

будинок нічного перебування - заклад соціального захисту для бездомних громадян, діяльність якого спрямована на забезпечення базових потреб людини (нічліг, харчування, медична допомога тощо);

центр реінтеграції - заклад соціального захисту для бездомних громадян, діяльність якого спрямована на поступове повернення особи до самостійного повноцінного життя шляхом надання їй комплексу послуг (соціальних, психологічних, юридичних, медичних тощо) з урахуванням індивідуальних потреб;

соціальний готель - заклад соціального захисту для перебування бездомних громадян, який має у своєму складі окремі номери (кімнати). Розміщення та проживання бездомних громадян у соціальному готелі є платними. Оплата за проживання в соціальному готелі може здійснюватися безпосередньо бездомним громадянином або іншою фізичною чи юридичною особою [61, с. 132].

Таким чином, держава переважно бере на себе обов’язок організовувати лише центри обліку та будинки нічного перебування. Натомість, опікуватися бездомними на наступних етапах їх ресоціалізації держава зазвичай довіряє різним громадським організаціям. Здебільшого, державні тендери на утримання бездомних утримують ті із них, які показують найкращі результати в організації роботи з безпритульними. Однією з найбільших і найвідоміших організацій такого типу є вже згадуваний міжнародний рух "Емаус" - об’єднання спільнот безпритульних. Засновником "Емаусу" є французький священик О. П’єр.

Будучи свого часу депутатом французького парламенту, він купив для бездомних Парижа будиночок, де утримував їх. За переконанням О. П’єра, у ситуації бездомності може опинитися кожна людина. Адже втрата даху над головою - це лише наслідок внутрішньої бездомності, того стану, коли потрапляєш у безнадію. З часом мешканці будинку, створеного О. П’єром, почали збирати по смітниках речі, реставрували їх і продавали. Таким чином, у світі почали з’являтися перші спільноти "Емаус", які цілком себе утримували. Саме перебування на самоутриманні є основною умовою вступу нових спільнот до міжнародного руху "Емаус". Іншими словами, має бути доведена їхня спроможність прогодувати самих себе [37, с. 88].

Такий підхід у роботі з бездомними є альтернативним до традиційних, які застосовують у роботі з бездомними та безпритульними. В середовищі працівників організацій, які працюють з бездомними, він отримав назву "допомоги для самодопомоги". Цей підхід має на меті не стільки власне самоутримання, скільки допомогу людині у набутті звичних соціальних навичок. За останні кількадесят років цю ідею запозичили багато європейських країн, оскільки вона на досвіді показала свою перевагу над традиційними підходами, які зазвичай полягають в тому, щоб забезпечити базові потреби людини. Натомість, метод "допомоги для самодопомоги" базується на активізації людини, активного залучення до трудового та соціального життя, мотивація до позитивних змін. Іншими словами, в цьому випадку людина постає не як пасивний клієнт, а як свідомо залучений і відповідальний учасник процесу розв’язання власних проблем. В реалізації цього підходу найважливішим елементом є прояв поваги, через яку людина отримує позитивний досвід.

Багато клієнтів закладів соціальної допомоги у своєму житті часто пересвідчувалися, що їхні власні рішення ніколи не приводили до чогось доброго, а навпаки, спричиняли поразки. Тому, дуже важливо дати їм шанс і можливості для набуття іншого життєвого досвіду. У такій ситуації потрібно проявляти до людини нові очікування та реакції, застосовувати ситуації та заняття, в яких негативний досвід і поразки не будуть тягарем. Через створення ситуації, яка не ставить індивіда в позицію клієнта, можна часто зауважити, що його негативне ставлення починає зменшуватися або зовсім зникати, він старається виконувати очікування оточення. При цьому, обов’язково потрібно проявляти повагу і будувати взаємність у відносинах з тим, кому допомагаємо. Людина потребує передусім набуття досвіду і віри в те, що щось вдасться зробити, і вона зможе чимось керувати, що вона сама спроможна змінювати оточення в позитивний спосіб і ця зміна великою мірою залежить від неї самої. Людина має переконатися, що її дії приносять не тільки негативні результати, але можуть також мати позитивні. Замість безпосередньої конфронтації з труднощами, особистими й емоційними конфліктами людини, наголос робиться на "тут і тепер". Цей метод призводить до нових переживань і досвіду, що суперечить більш традиційному способу, де увага скерована на безпосередню конфронтацію, аналіз негативного досвіду і неконструктивну поведінку, а також на спробу відзвичаїти клієнта від поганих навичок. Через новий досвід в людини створюється альтернатива до попереднього бачення самого себе, яке дуже часто викривлене низькою самооцінкою і поганим ставленням до оточення. Такий метод роботи веде до того, що соціальний працівник виконує роль не опікуна, а вчителя, ініціатора, консультанта і порадника. Вихідним пунктом тут є потреба людини у праці, активності, творенні чогось, що не обов’язково має зв’язок з актуальними матеріальними потребами [48, с. 112].

Враховуючи такі базові людські потреби, як активність, прагнення належати до певної соціальної групи, відчувати потрібність своєї праці та сенс життя - для забезпечення реінтеграції безпритульних громадян, "Емаус" та інші заклади організовують так звані спільноти життя та праці. В цих спільнотах проживають соціально виключені особи - убогі, безпритульні, неповносправні, залежні. Разом вони створюють потужні об’єднання людей, що потрапили в кризові ситуації та реалізують ідею солідарності та взаємодопомоги, спільної боротьби з бідністю.

Тут вони набувають основні навички життя в суспільстві - взаємодія в малій групі, чіткий розпорядок дня, контроль емоцій, взяття на себе відповідальності, дотримання встановлених правил, набуття певних професійних навичок. Зазвичай, ці спільноти живуть за рахунок збору від населення непотрібних речей - меблів, побутової техніки, одягу, господарських речей. При спільнотах створюються майстерні, де за необхідності ці речі ремонтують (саме тут людина вчиться якомусь ремеслу і, крім того, ремонт непотрібних, викинутих речей для безпритульної людини має терапевтичний ефект - повертаючи до життя стару річ, людина відновлює в собі надію на новее життя). Зібрані та відремонтовані речі продаються в магазинах, які так само функціонують при спільнотах. Відтак, спільнота стає фінансово незалежною.

Крім самоутримання та здобуття певних професійних навичок, життя в спільноті важливе ще й тим, що тут безпритульна людина отримує навички родинного життя, якого можливо їй бракувало в дитинстві і які зможе відтворити в майбутньому при створенні власної сім’ї Люди, які зараз є бездомними, у своїй більшості були покинутими дітьми - 23 % виховувалися в інтернатах, а 25 % в неблагополучних сім’ях [59, c. 12]. Вони не можуть влаштувати свій дім, мати відчуття дому, якщо самого дому (в широкому розумінні цього слова) у них ніколи не було. Відтак, ці індивіди не мають моделі сім’ї, яку б вони могли перейняти. Враховуючи відсутність у безпритульної людини досвіду сімейного життя, проживання у спільноті максимально уподібнене до родинного. Серед мешканців є неповносправні, і це дає змогу здоровим мешканцям піклуватися про них, а самому неповносправному - відчуття любові та потрібності.

Сироти, які не мали батьків, можуть віднайти їх у старших членах спільноти, а старші люди - реалізувати свою потребу опікуватися молодшими та побороти страх перед самотньою старістю. Спільні робота, відпочинок, трапеза, участь у тренінгах та групових заняттях об’єднують людей, дають відчуття підтримки та стабільності. І навіть відчуття того, що покинувши спільноту і розпочавши нове життя у суспільстві, кожен з них матиме свій родинний дім, а також дає могутній терапевтичний ефект.

На жаль, поява спільнот безпритульних, які працюють за такими принципами, не є поширеною в Україні. Однією з причин такого стану справ є відсутність розуміння потреб безпритульної людини - зазвичай вважають, що необхідно забезпечити базові потреби і цього ресурсу має бути достатньо, щоб людина повернулася в суспільство. Іншою причиною є недосконале українське законодавство, яке не передбачає здійснення соціального підприємництва, відтак прирікає громадські організації на постійний пошук грантодавців, спонсорів, благодійників, замість того, щоб самим себе утримувати.

На сьогоднішній день в Україні на засадах допомоги для самодопомоги та самоутримання функціонує лише одна організація - це Спільнота взаємодопомоги "Оселя", яка знаходиться у місті Винники неподалік міста Львова. З січня 2008 року "Оселя" є членом Міжнародного руху "Емаус" і працює відповідно до таких самих засад, а саме:

Спільнота є найоригінальнішою і первинною формою діяльності "Оселі", яка виникла, щоб надавати притулок соціально виключеним особам суспільства, повернути їм дах над головою, безпеку, дружбу, сенс існування. Гостинно приймають усіх, незважаючи на вік, походження чи минуле.

Праця - це одна з основних вимог й одна з основних цінностей. Вона повертає викинутим із суспільства людям їхню гідність, а спільноті надає засоби для існування і забезпечує незалежність. Це повинна бути праця, яка реалізує здібності конкретної особи і яку кожен може виконувати. Солідарність втілюється у матеріальній допомозі тим, кому вона потрібна. Основними завданнями, що ставить перед собою "Оселя", є:

створення спільнот взаємодопомоги;

організація навчальних майстерень, у яких можна набути професійних навиків;

проведення акцій солідарності з бідними та бездомними;

пропагування ідеї взаємодопомоги [10, с. 78].

Проживання у цій спільноті регламентується статутом та певними правилами. Кожен мешканець зобов’язаний виконувати посильну для нього працю, дотримуватися робочого графіку, відвідувати групи терапії залежностей (80 % безпритульних залежні від алкоголю), брати участь в тренінгах особистісного зростання, а також допомагати біднішим за себе. Кожного тижня мешканці "Оселі" за власні кошти готують гарячий обід для сотні безпритульних людей міста Львова. Термін перебування в спільноті не є обмеженим, хоча працівники постійно наголошують на зовнішній активності людини - пошуку праці та відновленні втрачених родинних зв’язків чи формуванні нових. За час функціонування організації, тут надали послуги більше тисячі особам. За весь час існування в спільноті проживало майже 500 людей. До нормального соціального життя повернулося 30 % людей. Зважаючи на цільову групу, ефективність праці з бездомними за таким методом є найефективнішою, хоча оцінювати ефективність діяльності, яку не можна виміряти за допомогою звичайних показників, доволі складно. Відносини клієнта та організації ґрунтуються на добровільній основі і завершуються без будь-яких формальностей, тому відомості про їхнє життя після виходу з закладу дуже фрагментарні. Важко також визначити критерії, за якими оцінювати успіх, зважаючи на індивідуальні особливості кожної людини. Працевлаштування, освіта, власне помешкання, фінансова стабільність, відсутність шкідливих звичок, користування іншими соціальними послугами - це ті критерії, які легко назвати, але зважаючи на відкриту структуру діяльності організації - важко відстежити.

Отже, економічна криза, в якій перебуває українське суспільство, зумовлює появу нових і значне збільшення раніше існуючих соціально незахищених груп населення: безробітних, безпритульних, алкоголіків, наркоманів, людей з психічними захворюваннями та ін. Державна система соціального захисту, що трансформується, поки не є настільки гнучкою, щоб своєчасно й адекватно реагувати на такі соціальні прояви. За останні 10 - 15 років кількість дітей, які більшу частину свого часу, у тому числі нічного, перебувають на вулиці, має великі масштаби. З’явилася нова категорія дітей, яких журналісти називають "дітьми вулиці". У державних закладах про них говорять як про безпритульних, соціальних сиріт, позбавлених батьківської опіки. Цілком очевидний той факт, що проблема соціального і правового захисту бездоглядних неповнолітніх, профілактика негативних проявів у дитячому середовищі, практика роботи з неблагополучними сім’ями, з дітьми складної долі має бути предметом постійної уваги владних структур усіх рівнів, проблемою державного значення. Комплекс програм, задекларований великою кількістю документів органів виконавчої влади, так і залишено без практичного вирішення. Тому масштаби соціально небезпечних явищ не тільки не зменшуються, а й навпаки, збільшуються. Велике місто виступає водночас і як основний "продуцент" бездомних, і як середовище їх захисту. Як показує існуючий український та зарубіжний досвід, успішних результатів соціальної реінтеграції бездомних можна досягнути, беручи до уваги весь комплекс потреб безпритульного, оскільки сама бездомність є лише свідченням, що людина має якісь інші проблеми, які не може вирішити самотужки, відтак з часом стає бездомною. В сучасному глобалізованому та урбанізованому суспільстві все більше загострюється проблема самотності та соціального виключення, що призводить як до психологічної, так і фактичної бездомності. Тож, надзвичайно важливо у роботі з бездомними та безпритульними брати до уваги саме першопричини бездомності, які, як свідчить досвід діяльності громадських організацій та Церкви, є наслідками послаблення соціальних функцій інституту сім’ї та загальної зміни системи соціальних контактів індивіда в сучасному суспільстві. Власне, такий метод праці, як допомога для самодопомоги, може задовільнити потреби у соціальних контактах, відчутті власного місця та ролі в суспільстві, а відтак сприяти реінтеграції безпритульних у суспільство. На сьогоднішній день, громадські організації, співпрацюючи з церковними структурами, мають необхідні ресурси для такого виду діяльності допомоги.

Розділ 2. Форми та методи роботи з безпритульними дітьми в Хмельницькому обласному благодійному фонді "Карітас"


2.1 Соціально - педагогічна робота з безпритульними дітьми в благодійному фонді "Карітас"


За деякими даними, в сучасній Україні більше двох мільйонів безпритульників. Інколи до втечі з дому підлітка штовхає схильність до фантазії і прагнення отримати сильні враження. Але в періоди соціальної нестабільності, що посилює родинне неблагополуччя, вихід дітей з будинку стає не таким вже рідким явищем і має соціально - економічні і соціально -педагогічні причини.

Діти до семи років практично не вирушають з дому. У 7 - 9 років це трапляється зазвичай через педагогічну некомпетентності батьків, а також через прагненні деяких дітей до підвищеної комунікативності. Найчастіше втечі з будинку здійснюють підлітки в 10 - 13 років. До причин може належати відсутність належної турботи про них батьків, часті нарікання і лайка в їх адресу в сім'ї, покарання по дурницях.

Основними рушіями до втечі є: приналежність до соціально неблагополучної сім’ї; сором за батьків (наприклад, алкоголіків, що негідно себе ведуть з іншими людьми тощо); байдужість батьків до труднощів їх дітей в школі. Сприятливий вихід з таких ситуацій багато в чому буває пов'язаний з допомогою школяреві з боку вчителів та соціального працівника. Їх завдання, побачивши неблагополуччя в поведінці дитини, - змістовно розібратися в тому, що відбувається довкола дитини в школі і неформальному середовищі спілкування (різних компаніях, молодіжних об'єднаннях у дворі дома і інших місцях). Соціальному працівникові при будь-яких конфліктах необхідно завжди приймати сторону дитини і його сім’ї, рішуче їх підтримувати [69, c. 72].

Втечі підлітків з дому можуть здійснюватися під впливом товаришів. У подібних випадках слід не лише присікати бродячий спосіб життя підлітка, але і зробити для нього привабливим перебування в сім’ї, учнівському колективі громадської організації. Соціальний працівник може за допомогою товаришів дитини по дворовій компанії вивчити район пересування, встановити зв'язки з дітьми - бродягами, що проживають там, і так далі

Діти можуть покинути рідне вогнище і через причину зайвого контролю і авторитарного стилю поведінки батьків. До цього додається тяга до подорожей. У таких випадках підліток заздалегідь вибирається і вивчає маршрут втечі, заготовлює необхідні речі і провіант, відбувається пошук попутників. Часом втечу з дому здійснюють діти з підвищеною активністю поведінки. Це пов’язано з тим, що їх велика жвавість і невгамовність викликають негативні реакції з боку дорослих і часто ведуть до конфлікту. Крім того, безпритульність відкриває повний простір для прояву їх активності і ініціативи. Для запобігання втечам таких дітей треба залучати до цікавої і напруженої соціально значиму діяльність, в якій вони могли б з користю для справи проявити свою енергію, наполегливість, вигадку.

Найдовше втікачами, залишаються сором’язливі, замкнуті школярі, що вирішуються на відхід з дому зазвичай під впливом більш старших і досвідчених товаришів.

Важка соціально - економічна ситуація в Україні в 1990 - х роках призвела до низки негативних соціальних моментів, які прямо впливають на загострення проблеми дітей у важких життєвих обставинах. Поява феномену дітей вулиці є наочним прикладом цього. Зменшення державного фінансування охорони здоров’я, освіти і соціальної сфери, з одного боку, та бідність населення призводять до того, що з 10,3 мільйонів українських дітей 120 тисяч постійно або ситуативно живуть на вулиці.

Останніми роками в Україні з’явилася помітна кількість підлітків -бомжів. Для дітей - безпритульників організовуються приймачі -розподільники, одне з головних завдань яких - попередження бездоглядності і протиправних дій серед дітей. Терміни розміщення в приймачі - розподільнику залежать від причин і обставин поміщення в приймач, але не перевищують шістдесяти діб. На жаль, багато безпритульних залишаються без освіти, професійної підготовки, власного житла, пройшовши приймачі - розподільники і притулки, потрапляють в основному в слідчі ізолятори і в’язниці [50, c. 123].

Головне завдання соціального працівника - проникнути в проблеми дитини і сім'ї і надати їм допомогу ще до того, як дитина стала безпритульною; необхідно утримати дитину в сім’ї, не дати їй піти, тому що в тисячу разів дешевше не допустити міграцію дітей на вулицю, ніж згодом шукати їх, лікувати, реабілітовувати і перевиховувати.

Карітас Німеччини в 2003 році підтримав ініціативу Карітасу України створити спільний проект допомоги дітям вулиці у ряді міст України, а саме Тернополі, Хмельницькому, Львові та Києві. До фінансування проекту долучались різні спонсори - Карітас Іспанії, Карітас Аахен (Німеччина), Ротарі клуби з Швейцарії, приватні благодійники, Український Католицький Університет. У 2006 - 2008 році основна сума коштів для забезпечення роботи мобільних служб для дітей вулиці та соціальних центрів надійшла від Європейської комісії в рамках програми підтримки громадянського суспільства. Проект Євросоюзу під назвою "Допомога дітям вулиці" охопив три регіони. Завдяки цьому проекту було створено ще один осередок для дітей вулиці в Хмельницькому. Європейський рух долучився до даного проекту в 2007 році коли група волонтерів запропонувала підтримати Карітас України шляхом розгортання широкої рекламної та фандрейзенгової компанії "Допомогти дітям вулиці". Ряд спеціалістів з ЄС, журналістів та вебдизайнерів працювали над створенням окремого вебсайту для проекту та започаткували ряд благодійних акцій в місті Києві та інших регіонах з метою залучити ініціативу громадян до проекту. Саме тому заради вирішення проблеми дітей вулиці свої зусилля об’єднали дві міжнародні організації Карітас та Європейський Рух, створивши проект "Допомогти Дітям Вулиці".

Основним завданням даного проекту є:

надати дитині шанс піти з вулиці та показати їй ряд можливостей, якими вона може скористатися для визначення свого подальшого життєвого шляху та стати повноправним членом суспільства

залучити особисту ініціативу громадян заради допомоги проекту "Допомогти Дітям Вулиці".

Для реалізації проекту "Допомогти Дітям Вулиці" фондом розпочато загальнонаціональну інформаційну кампанію із збору коштів. Основою кампанії є особиста та громадська ініціатива людей та компаній. До 2007 року проект повністю фінансувався ЄС та партнерськими організаціями із закордону. Сьогодні розширюється географія проекту та залучаються місцеві кошти. Саме участь у проекті та допомога українців є найбільш важливою, адже вирішення соціальних проблем є перш за все особистим обов’язком і не має покладатися лише на іноземні інституції. Діти вулиці живуть поруч з нами.

Першими з дітьми вулиці почали працювати у місті Тернополі у 1998 році. Потім у місті Києві - 2001, 2000 рік - м. Львів, 2003 - м. Хмельницький (під назвою "Допомога на колесах"), 2006 - м. Донецьк. У 2002 році був знятий фільм про дітей вулиці українською та німецькою мовами. Зараз проект "Допомогти дітям вулиці" працює в п’яти містах постійно, але підтримують цей проект у різних формах ще в чотирьох містах [39, c. 74].

Це дійсно унікальний комплексний підхід у роботі з дітьми вулиці метою якого є відвернути дитину від вулиці та надати їй якомога більшої кількості варіантів для вибору подальшого життєвого шляху.

В Хмельницькому фонді "Карітас", що діє на базі Греко - Католицької церкви першим кроком є налагодження контакту з дітьми безпосередньо на вулиці. Саме заради цього створили Допомогу на Колесах - пересувна станція з екіпажем з соціального робітника, медсестри і психолога. Переобладнаний мікроавтобус їздить по певному маршруту, який відомий дітям, і екіпаж розвозить їжу і одяг, іграшки, проводить на місці медичний огляд, а також бере аналізи. На кожну дитину заводиться картка. Діти щоденно отримують гаряче харчування, медичну допомогу, з ними працює психолог та соціальний працівник. Метою такої роботи є завоювати довіру дитини та вплинути на те, щоб дитина пішла з вулиці. Речовий ринок Хмельницького -одне з "улюблених" місць таких дітей.

Наступним кроком є робота з дітьми вулиці у стаціонарному соціальному центрі, що знаходиться в приміщенні храму. Тут дитина отримує тимчасовий притулок для відпочинку, може помитися, отримати гуманітарний одяг та взуття, випрати свої речі, поїсти, отримати першу медичну допомогу та медичний огляд, відвідувати різноманітні гуртки та навчатися. Водночас тут забезпечені для дітей стаціонарні умови, що дає змогу соціальним працівникам попрацювати із дитиною більш результативно.

Відомо, що перед початком соціально - педагогічної роботи з бепритульними дітьми потрібно обстежити дітей, що допоможе правильно скласти програму психодіагностичної роботи.

При розгляді питання інноваційних технологій соціальної роботи з дітьми-сиротами, дітьми з малозабезпечених і неповних сімей, дітьми-інвалідами представляє інтерес програма ДІМСИ "Діалог індивідуальностей", розроблена на основі американської програми "Великі Брати / Великі Сестри". Завдання програми - гармонізація соціального поля дитини; сприяння родинному вихованню; організація спільної діяльності дитини і дорослого, що знайшли один одного за допомогою соціального працівника; вирішення соціальних проблем, розвиток цивільної і соціальної активності. Програма передбачає укладення чотиристороннього типового договору між соціальним працівником (консультантом і контролером спільної діяльності молодших і старших братів та сестер), батьками (опікунами) дитини, дитям (молодшим братом / сестрою) і волонтером (старшим братом / сестрою). У більшості випадків волонтери - це студенти ВУЗів (не молодше 18 років), педагоги, молоді люди до 35 років, що не мають власних дітей. Пари молодший - старший спілкуються, допомагають один одному у вирішенні проблем, спільно готують домашні завдання, відвідують концерти, виставки, видовищні заходи, займаються спортом, організовують екскурсії в інші міста. Одна з українських особливостей даної роботи - спільні колективні творчі справи відразу декількох пар, використання дослідницьких методик, обов’язкове узагальнення і аналіз роботи, що проводиться, з фіксацією їх в соціально - педагогічних щоденниках.

"Діти вулиці", безумовно, вимагають допомоги, підтримки, захисту. Проте, щоб їх захистити, необхідно, насамперед, їх зрозуміти. Зрозуміти, хто вони, чому вулиця стала для них місцем, що заміняє сім’ю, близьких, затишок домівки?

Зрозуміти таких дітей - спробувати задіяти механізми, які б сприяли вилученню дітей з вулиці, з каналізаційних люків, підвалів тощо.

Для соціального працівника фонду "Карітас" важливим є питання: куди дитина піде вночі, з ким буде завтра, хто простягне їй руку, за ким вона піде. Адже "доброзичливих", котрі прагнуть обдурити дитину, використовують у своїх цілях - чимало. Тому, соціальному працівнику потрібно встигнути першому підійти до дитини, зрозуміти її проблеми, відгукнутися на дитяче горе.

Соціальний працівник фонду "Карітас" для таких дітей є своєрідною "швидкою допомогою". Він бере на себе відповідальність за її долю, підтримуючи у складних ситуаціях, намагаючись повернути до рідної сім’ї або ввести у новий світ. Цим світом спочатку може стати притулок, орієнтований на те, щоб повернути дитину до сім’ї (рідної, опікунської, прийомної). Новим світом для дитини можуть стати спеціальні центри, де працюють кваліфіковані фахівці, які здатні надати допомогу. Робота у таких центрах будується на індивідуальних потребах і зорієнтована на надання психологічної, соціальної і матеріальної допомоги, навчання дітей навичкам, що допоможуть уникнути хвороб, насильства, вчасно піти з вулиці.

В чому ж полягає робота соціального працівника для того, щоб допомогти дітям вулиці і дітям, які перебувають у складній життєвій ситуації?

У соціальній сфері існує два види організації роботи.

Менеджмент, зорієнтований на процес. Сутність його полягає в тому, щоб здійснювати певні дії або заходи, орієнтовані на надання допомоги клієнту. Передбачається, що результат цих заходів обов’язково буде позитивним.

Менеджмент, зорієнтований на результат - це організація надання послуг, головною метою яких є заздалегідь визначений результат. Методи досягнення є похідними від очікуваного результату.

Соціальні працівники фонду "Карітас" дотримуються такої позиції соціальної роботи, яка зорієнтована на результат. Це означає, що не важливо, скільки проведено бесід, консультацій чи рейдів. Важливо, скільки дітей не пішло на вулицю, повернулося до сім’ї, одержали навички самостійного життя й реалізували їх. Причому очікувані результати для кожної групи клієнтів будуть різними.

Відповідно реалізуються 5 основних напрямів соціальної роботи.

Профілактична соціальна робота. Дитина перебуває на стадіях "роздумів і підготовки", тобто розглядає вихід на вулицю як можливу перспективу. На цій стадії необхідна соціально - профілактична робота з дітьми та підлітками для вирішення конфліктів із батьками і вчителями; залучення дітей до клубів за інтересами, дитячих та молодіжних громадських організацій, різних спортивних секцій. Соціальні працівники "Карітасу" ведуть соціальний супровід таких сімей тримаючи під контролем ситуацію в сім’ї. Завданням етапу є повернення дитини до стану байдужості щодо виходу на вулицю. Тобто, потрібно створити умови, щоб дитина перестала розглядати вихід на вулицю як варіант вирішення своїх життєвих проблем.

Допомога у поверненні дитини з вулиці відповідає стадіям "дії і післядії". Тобто, дитина вже знаходиться на вулиці, а соціальний працівник повинен вживати дії, спрямовані на пробудження у дитини бажання залишити вулицю. Метою соціальної роботи у даній ситуації є повернення дітей з вулиці додому. Результат досягається шляхом виявлення та вирішення проблем дітей, пов'язаних найчастіше з сім’ями, особливо кризовими, школою, ровесниками. Допомогає вирішити ситуацію проект, який реалізується фондом "Карітас" - "Допомога на колесах" в процесі якого соціальні працівники можуть виїжджати в місця де перебувають "діти вулиці" і спілкуватися з ними.

Подолання невизначеності. Третій напрямок реалізується у ситуації, коли дитина перебуває на стадії індиферентного стану, тобто, живе на вулиці і не розглядає варіантів зміни свого способу життя. У такій ситуації метою роботи є подолання байдужості дитини до власної долі, пробудження бажання мати затишок, можливість спілкуватися з близькими чи рідними людьми, просто змінити обстановку тощо. Ця робота повинна спонукати дитину задуматися про своє майбутнє. Досвід спілкування з дітьми вулиці показує, що вони не думають, а найчастіше бояться думати про своє майбутнє, тому, що не бачать виходу із сформованої ситуації. Пробудження у дитини бажання змінити своє життя ґрунтується, насамперед, на реальній можливості зробити це. Такою реальною можливістю може бути наявність місця (центра), де дитині нададуть притулок, зрозуміють і допоможуть; це може бути варіант самостійного життя - працевлаштування, одержання житла тощо. Рідше - це варіант повернення до сім’ї, на жаль, до цього часу, як правило, усередині сімейні відносини остаточно зруйновані.

Закріплення за соціальним інститутом. Четвертий напрямок реалізується на стадіях роздумів і підготовки, коли вдалося розбудити інтерес дитини до зміни способу життя. При цьому активізується спілкування таких дітей із соціальними працівниками. Діти звертаються по допомогу до соціально - психологічних реабілітаційних центрів, соціальних служб для молоді тощо. Метою діяльності соціального працівника па цьому етапі є допомога дитині у поверненні до нормального життя.

Соціальний супровід. П’ятий напрямок - це вихід на своєрідний фініш: дитина повертається до рідної сім’ї або до сім’ї родичів, до інтернатної установи і починає самостійне життя. Цей період вимагає особливої уваги соціального працівника, який здійснює соціальний супровід дитини або сім’ї, до якої вона повернулася.

Отже, аналіз суті стадій, що проходить дитина, і напрямків діяльності, що реалізує соціальний педагог або соціальний працівник, дозволяють стверджувати, що всю соціально - психологічну роботу з дітьми вулиці можна розділити на три великі етапи:

1.Профілактика можливого виходу дітей на вулицю.

2. Створення соціальних, психолого - педагогічних умов для повернення дитини з вулиці.

3. Сприяння закріпленню дитини за соціальним інститутом (сім’єю, прийомною сім’єю, загальноосвітніми установи інтернатного тину тощо).

2.2 Виховна робота з безпритульними дітьми


Економічна криза у державі, незбалансованість економічних процесів викликає стан постійної соціальної напруженості.

Н. Ю. Максимова зазначає, що безпритульні діти не мають належного рівня життєвої компетенції, не готові до життя в суспільстві; мають неточні превентивні знання, викривлений особистісний розвиток: агресивні, емоційно нестійкі, імпульсивні, егоцентричні; не мають навичок самоаналізу, відрізняються низьким рівнем самоповаги; ці діти не вміють приймати рішення, планувати свої дії та нести за них відповідальність. Але за даними М. Ю. Кистяковської (1970 р.) їх моторний розвиток у багатьох випадках швидший та успішніший, ніж у дітей, які виховуються у сім’ях [3, с. 14].

Діти вулиці значно важче піддаються вихованню, оскільки життя на вулиці пропонує їм ціннісні орієнтації кримінальної субкультури, діти знаходяться в афективному стані, виявляють реакції протесту [64, с. 64 - 66]. В. Є. Виноградова-Бондаренко [35, с. 30] визначає такі особливості формування особистості та фізичного розвитку дітей вулиці: неврівноваженість, легка емоційна дратівливість, істеричність; фізичне виснаження, кволість, недокрів’я, нервово - м’язова та судинно - рухова збудливість, нічне нетримання сечі, неспокійний сон, млявість, підвищена вразливість до температурних коливань, статеві хвороби. Однак діти вулиці мають переваги у психічному розвитку, оскільки позбавлені більшості деприваційних впливів, хоча відрізняються хворобливістю та моральною занедбаністю, девіантною поведінкою.

Існують окремі дослідження щодо особливостей деприваційного впливу на дітей залежно від їх віку. Щодо безпритульних дітей у 20-х роках ХХ століття М. І. Левітіною (псевдонім - Маро) [5, с. 18] доведено: чим раніше неповнолітній стає безпритульним, тим важчий та незворотніший характер безпритульності він дістає.

Розглядаючи процес виховання депривованих дітей у контексті оволодіння ними соціальною компетентністю як виконанням сукупності просоціальних ролей слід відзначити, що найнезворотніші проблеми наступної реалізації чекають їх у сфері сімейних стосунків. Г. С. Красницька вважає, що в уявленні дітей-сиріт найчастіше формується дві моделі сім’ї: позитивна і негативна. Позитивна модель відображає радісний емоційний стан дитини, очікування свята; дитина ідеалізує свій сімейний досвід, не може його конкретизувати і, звичайно, не наповнює побутовими дрібницями. Не звертаючи уваги на аморальність батьків, неблагополучність родини, діти часто сумують за живими батьками, намагаються їх розшукати і повернуться до них. Негативна модель сімейних стосунків містить конкретний зміст того, чим не повинен володіти чоловік, дружина, мати, батько, якими не повинні бути їх стосунки з дітьми і між собою. Така група дітей зрікається батьків і не прагне їх наслідувати, але мріє (коли виростуть) змінити їх, допомогти їм виправитися, стати кращими. Досвід деяких закладів свідчить, що підтримка зв’язків дітей з кровними батьками значно змінює як соціально - емоційний розвиток дитини, так і батьків або родичів [28, с. 53].

Наслідки безпритульності також знаходять своє відображення у формуванні акцентуацій характеру. Є. І. Захарченко [19, с. 87] виокремлює деякі типи акцентуацій, характерних для сиріт.

Так, відсутність емоційної близькості з батьками, жорстоке ставлення, фізичне насильство провокує формування у дитини збудженого типу акцентуації, для якого характерним є пригнічений стан, підозрілість, корисливість, схильність до агресії, жорстокості. Підозрілість, як загострена риса характеру, відповідає застрягаючому типу акцентуації. Неадекватне вирішення кризи довіри призводить до дистимічного і тривожного типу акцентуації, що супроводжується репресивністю, страхами, загостреним почуттям власної неповноцінності. Постійна нестача уваги призводить до потреби зацікавити дорослого. Через неволодіння адекватними просоціальними методами привертання уваги, безпритульні вимушені вдаватися до брехні, фантазій, "гри на публіку", що відповідає демонстративному типу акцентуації. Одночасно відсутність соціальних контактів викликає замкненість, відчуження, емоційну холодність (інтровертована акцентуація). Відсутність батьків як еталона поведінки в поєднанні з нестачею морального виховання та соціального досвіду формують нестійкий і конформний типи акцентуацій характеру в сиріт.

Н. Ю. Максимовою визначені особистісні новоутворення, які перешкоджають процесу соціалізації та виховання дитини:

Феномен "смислового бар’єру" - дитина ніби не розуміє (не чує) те, що їй говорять. Проявляється стосовно певної людини або певної вимоги.

Феномен "афекту неадекватності" - стійкий негативний емоційний стан, що виникає як реакція на неуспіх у діяльності і характеризується або ігноруванням факту неуспіху, або небажанням визнати себе його винуватцем.

- Феномен "розрізненості стосунків" - неадекватність уявлень про свої стосунки у домінуючих сферах з реальним змістом [64, с. 15].

Отже, особливості особистості безпритульних дітей, викликані впливом різноманітних деприваційних факторів зумовлюють появу принципово нових механізмів регуляції поведінки дитини без сім’ї, які дозволяють їй пристосуватися до життя в певних умовах. Слід зауважити, що це не відхилення від психічної норми або хвороба, просто ці діти більше ніж інші вимагають для свого нормального розвитку більше зусиль.

Розглядаючи психологічні особливості дітей без сім’ї, слід зауважити, що вони створюють перешкоду на шляху реалізації цілей педагогічної взаємодії. Аналізуючи найпоширеніші психічні відхилення дітей залежно від віку, педагоги - практики розробили пріоритетні напрямки соціально -педагогічної реабілітації дітей у притулку [10, с. 23].

Пріоритетні напрямки виховної і корекційної роботи з дітьми вулиці:

·        3 - 9 років - Робота з емоційною сферою (подолання страхів), психокорекція агресивної та імпульсивної поведінки, корекція тривожності, індивідуальна робота

·        9 - 13 років - корекція агресивної поведінки; заняття, які формують позитивний образ "Я"; профілактика суїцидів

·        13 - 18 років - корекція агресивної поведінки; заняття, які формують позитивний образ "Я"; соціально - психологічний тренінг спілкування.

Потрібно також ноголосити на необхідності попереднього вивчення особистості дитини для реалізації виховних завдань лише на особистісно орієнтованих гуманістичних засадах.

Для молодої людини яка тільки робить кроки в доросле життя, про положення якої можна говорити як про ускладнене, характерні постійні фрустрації. Стани фрустрації приводять до напруженості, внаслідок чого безпритульна дитина демонструє неконструктивну поведінку, елементами якої можуть бути:

) агресія;

) репресія - пригнічення бажань та витіснення їх у підсвідомість;

) ескапізм - уникнення травмуючої ситуації;

) регресія - примітивізація поведінки;

) раціоналізація - спроба виправдати свою поведінку надуманими засобами;

) сублімація - переключення активності з первинної проблеми, у вирішенні якої йому не поталанило, на діяльність іншого роду, де досягається успіх, навіть і уявний;

) проекція - перенесення неусвідомлених мотивів поведінки на пояснення поведінки другого;

) аутизм - самозамикання особистості, її відмежування від спілкування та активної діяльності.

Результати моїх психодіагностичних досліджень та індивідуального консультування під час проходження переддипломної практики в Хмельнтцькому благодійному фонді "Карітас" дозволяють виділити кілька основних типів психологічних особистісних деформацій.

Прояв цих типів на поведінковому рівні залежить від різних, значущих для них ситуацій.

. Ситуація залежності - при спілкуванні безпритульної дитини з людиною, від якої залежить її подальша доля.

. Ситуація невизначеності - ситуація, в якій у безпритульної дитини відсутня необхідна інформація для її подолання та прийняття рішення.

. Ситуація тиску - ситуація, у якій на безпритульну дитину застосовують психологічний тиск у зв'язку з необхідністю вибору саме тих варіантів рішень, що пропонуються.

. Ситуацій байдужості - ситуація, в якій очікування допомоги не оправдовується або ігнорується.

Кожна з цих ситуацій проявляється:

у спілкуванні з працівниками відповідних соціальних служб;

у процесі прийняття рішення,

у конфлікті, що може протікати у конструктивній або деструктивній формах [29, c. 12].

Нами було розглянуто на практичних заняттях трьох клієнтів благодійного фонду Карітас: їх поведінку у ситуаціях байдужості, невизначеності, тиску та байдужості, яка привела їх в фонд.

Ігор - переживає відчуття самотності і на консультаціях психолога йому досить важко було відкритися. Тривалий період ведення "подвійного" життя залишив глибокі душевні переживання, що й спричинило Ігореву самотність та відчуженість, своєрідну відстороненість. Під час бесіди на тему "Чому люди стають самотні". психолог підвела Ігоря до розуміння , що людина істота соціальна і потребує спілкування. Тому, щоб позбутися самотності потрібно перш за все навчитися товаришувати і розвивати в собі позитивні якості свого характеру, що дасть можливість товаришувати з добрими і порядними людьми. Психолог створила приємну і теплу обстановку, що дозволило Ігореві дещо відкритися і не відмовлятися від допомоги.

Андрій - має дуже занижену самооцінку і високий рівень тривожності, що створювало проблеми у спілкуванні особливо з протилежною статтю. Під час виконання вправи "Я з хорошої сторони" Андрій довго не наважувався зізнатися самому собі, що у нього є такі риси характеру як - доброта, жалісливість, бажання турбуватися про когось. Він ніби зі сторони зміг побачити себе нового і побачити свої позитивні риси. Він погодився з тим, що їх необхідно розвивати. Андрій виявив бажання отримати освіту і це поставив для себе як перспективну на близьке майбутнє мету. Її успішне досягнення дозволить клієнту повірити у себе і свої можливості.

Ірина - дуже замкнена дівчина і під час індивідуальної консультації довго не могла розговритися. Як зясувалося, що це вже як звичка, що виникла в наслідок такого способу життя. На індивідуальній консультації відбулася бесіда-сповідь яка дозволила виявити причини замкнутості і Ірина виявила бажання змінюватися. Рекомендовані психологом психокорекційні заняття з метою формування комунікативних вмінь.

Однією з форм виховної роботи з дітьми вулиці є вулична соціальна робота. В Україні вона вже отримала досить широке поширення.

Вуличні соціальні працівники працюють не тільки і не стільки у своїх кабінетах. Їхніми робочими місцями є вокзали, парки, дискотеки, заклади для проведення вільного часу молоддю чи просто вулиця. Крім того, вони працюють з родичами, учителями, найближчим оточенням своїх клієнтів. Таким чином, створюються умови для молоді, що не має можливості чи бажання офіційно звернутися по допомогу, скористатися послугами компетентного фахівця.

Головною умовою вуличної соціальної роботи є створення для молодих людей, що мають різні проблеми, можливості користатися послугами фахівців, що професійно покликані їм допомагати. Допомога припускає не тільки підтримуючі бесіди і консультації, але й надання приміщення, у якому можна відпочити, пережити важкий час чи провести вільний, що і забезпечує благодійний фонд "Карітас".

В фонді "Карітас" працюють за такими видами вуличної соціальної роботи:

1) за місцем проживания, що припускає роботу з усіма категоріями підлітків і молоді в одному місті, мікрорайоні, зокрема охоплено мікрорайони Виставка та Зарічанська;

2) робота спрямована на конкретну цільову групу - безпритульних дітей та дітей із кризових сімей, що можуть вийти на вулицю.;

3) соціально - педагогічинй супровід під час подальшого навчання безпритульної дитини (ПТУ, професійні курси, учнівство тощо)

Форми вуличної соціальної роботи, які розглядаються в "Карітасі":

· психосоціальна профілактика;

· соціально - правові та соціально - педагогічні консультації;

· надання допомоги у вирішенні проблеми місця проживання;

- кризова інтервенція - надання допомоги у розв'язанні конкретної кризової ситуації;

· інтенсивна підтримка, орієнтована па досягнення визначеної мети;

· індивідуальні та групові заходи (педагогіка вільного часу);

· соціальне посередництво (між клієнтом й членами його родини, клієнтом й представниками різних державних установ тощо);

· співробітництво зі школами, державними установами, службами з метою вирішення проблем клієнта.

Важливою складовою виховної соціальної роботи є процес встановлення контакту з молодою людиною. Досвід показує, що через контакт з окремими особами соціальний працівник може встановити мережу контактів, що дозволить йому створити умови для індивідуальної і групової роботи, проведення заходів.

Тактика соціального працівника при встановленні контакту може бути наступаюча або очікувальна. Використання тієї чи іншої тактики визначається особистими якостями соціального працівника, специфікою оточення, поводженням клієнта тощо.

В "Карітасі" здійснюється індивідуальна виховна робота. Сутність індивідуальної роботи полягає в консультуванні і соціальному супроводі молодих людей відповідно до їхнього соціального стану, потреб, поглядів, інтересів і можливостей.

Дуже часто спостерігаються протиріччя між допомогою, яку треба отримати молодій людині і тим, що реально можна зробити - цілями, що ставить перед собою підліток; потенціалом особистісного розвитку (знання, уміння, компетенція); вимоги до підлітка з боку родини, школи, ровесників; реальними можливостями вирішення ситуації; стану на ринку праці, наявність потрібних навчальних закладів.

Непогодженість перерахованих вище позицій може привести до невдач у роботі з підлітками і молоддю, тому початок соціально - педагогічної підтримки полягає у визначенні й аналізі бажань, об'єктивних можливостей клієнта і навколишнього середовища, можливостей надання допомоги. Потім випливає розробка плану надання допомоги і самодопомога.

Очевидно, що індивідуальна робота соціального працівника з клієнтом є тривалою. Це принципово в тім аспекті, щоб зрозуміти, що вулична соціальна робота - це не "соціальна пожежна команда", а довгостроковий цілеспрямований соціальний супровід клієнта чи групи клієнтів.

Групова робота здійснюється в "Карітасі" і за її допомогою можна побачити не тільки проблеми кожного її члена, але і можливості їхнього вирішення. І, важливо мати можливість скористатися приміщенням для проведення групової роботи. Для ХОБФ "Карітас" це приміщення на базі Греко - Католицької церкви.

Переваги групової роботи різнобічні. Однією з причин об'єднання у неформальні групи є потреба підлітків оточити себе людьми з подібними інтересами та захопленнями, такими, що шанобливо ставляться до позиції кожного члена групи. Приналежність до групи додає молодій людині відчуття захищеності й комфорту і дуже важлива для підлітків із неблагополучних сімей. У групі молода людина одержує визнання своїх умінь, переконань тощо, чого їй так не дістає у сім'ї. Приналежність до групи може позитивно позначитися на розвитку особистості, диктує новий стиль поводження, нові навички спілкування, що можуть позитивно позначитися на комунікативних здібностях молодої людини, зокрема, доповнити існуючий досвід спілкування в родині і школі у майбутньому.

Група дає додатковий досвід проведення вільного часу, участі у масових заходах, тобто формує додаткові соціальні навички.

Групову роботу в ХОБФ "Карітас" соціальні працівники організовують завдяки організації: спортивних заходів, навчання корисним навичкам, неформальних зустрічей, гуртків за інтересами, подорожей тощо.

До роботи з громадськістю належить інформування про проблеми молоді в мікрорайоні, доповіді, виставки, робота із засобами масової інформації. Партнерами соціального працівника "Карітасу" є батьки і родичі, центри зайнятості, відділи у справах сім'ї та молоді, соцзабези, міліція, установи соціальної, культурної, освітньої сфери.

Отже, головним напрямком виховної діяльності соціального працівника є превентивна робота з молоддю. Консультації та підтримка молодих людей, які цього потребують, при вуличній роботі стають більш інтенсивними і якісними, тому що соціальний працівник не тільки слухає про проблеми клієнта, але і сам бачить їхній прояв. Важливо, що вулична робота здійснюється на тій стадії, коли молода людина ще не усвідомила своїх проблем, або усвідомила, але соромиться до кого-небудь звернутися. Тобто, вулична соціальна робота дозволяє розв'язувати проблеми молоді на ранніх стадіях їхнього існування.

Щодо системного підходу, варто запам’ятати головне: людина розглядається як активна особистісна система, залучена до соціальної системи міжособистісних взаємин більш високого порядку. Соціальний працівник у цьому випадку стає частиною системи сім’ї. Робота соціального працівника із сім'єю починається із вивчення всієї системи її соціальних зв'язків, де діють не тільки сім’я, але і школа, сусіди, родичі та інші.

2.3 Соціально - педагогічний супровід безпритульних


Хмельницька область - це один з найбільш розвинутих сільськогосподарських та промислових регіонів України. Найбільш розвинуті галузі промисловості: електроенергетика, деревообробна, легка та харчова промисловості.

Загальна чисельність населення міста Хмельницького 350 тис. чол. Чисельність дитячого населення - 80 тис. Станом на 1 січня 2010 року за даними обласної Служби у справах неповнолітніх в області зареєстровано:

· 1 тис. 605 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

· 1 тис. 806 дітей з особливими потребами;

· 13 тис. 659 дітей з багатодітних сімей;

· 19 тис. 872 дітей з малозабезпечених дітей;

· 7 тис. 236 дітей з кризових сімей;

Кількість дитячого населення зменшується. В той же час, зростає кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування:

2008 рік - 924;

2010 рік - 1 тис. 805.

Великою проблемою є безпритульні та бездоглядні діти. Обласна Служба у справах неповнолітніх разом з кримінальною міліцією проводять регулярні рейди по виявленню безпритульних та бездоглядних дітей. Під час таких рейдів на 1 січня 2010 року було зареєстровано 179 безпритульних та бездоглядних дітей. Основними причинами виходу дитини з сім'ї є зловживання, насильство в сім'ї та відсутність догляду. Протягом 2008 року обласною Службою у справах неповнолітніх в області зареєстровано 129 звернень з приводу жорстокого поводження з дітьми (2006 рік - 75 звернень).

В області реалізуються три національні програми в сфері охорони дитинства: "Діти України", Програма запобігання дитячій бездоглядності на 2008 - 2012 роки, Комплексна програма профілактики злочинності на 2010 -2015 роки. Дані програми направлені на створення належних умов для всебічного розвитку дітей, вирішення невідкладних завдань щодо поліпшення їх становища і захисту прав, удосконалення виховної роботи, пошуку ефективних форм, спрямованих на запобігання втягненню неповнолітніх до організованих злочинних угрупувань та іншої протиправної діяльності.

Працівники обласної адміністрації підтримують ініціативи реформування системи охорони дитинства. В області у сфері охорони дитинства спільно з обласною Службою у справах неповнолітніх та центром соціальних служб працюють декілька громадських організацій.

"Карітас" - громадська організація, яка має свій представницький офіс в Києві, реалізує в Хмельницькій області проект розвитку соціальних послуг для кризових родин та сімейних форм виховання для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. На даний час організація "Карітас" реалізує проект "Розвиток інтегрованих соціальних послуг для вразливих сімей та дітей".

Організація "Надія та житло для дітей" спеціалізується на розвитку дитячих будинків сімейного типу як альтернативи інституціалізації для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. В Хмельницькій області у восьми районах за підтримки цієї організації було створено вісім дитячих будинків сімейного типу (ДБСТ) - де мешкає 83 дитини.

В області працює два реабілітаційні центри. благодійна фундація "Отчий дім" надає послуги соціальної реабілітації дітям вулиці. Зараз в центрі мешкають 67 дітей. На базі "Отчого Дому" було створено чьтири прийомні родини.

Благодійна фундація "Сонячне Світло". її основна задача - соціально -психологічна реабілітація дітей вулиці. На данний момент в центрі обслуговується шістнадцять дітей.

В Хмельницькому районі розташовано дитячий будинок змішаного типу "Надія", в якому знаходиться тридцять три дитини.

Благодійна фундація "Сонячне Світло" надає послуги соціально -психологічної реабілітації вразливим групам дітей. Також, в Хмельницькому районі є три дитячих будинки сімейного типу, в якому виховується вісімнадцять дітей.

Центр соціальних служб має вісім працівників, що складає лише 60 % штатного розкладу. Центр має сім залучених спеціалістів, які у разі потреби можуть надавати юридичні консультації, консультації психолога, медичних спеціалістів.

На даний час центр соціальних служб працює при відсутності офіційно прийнятих, уніфікованих стандартів соціальної роботи. Як результат цього, наявні посібники представляють собою підборку матеріалів, різних за якістю та представлених різними виданнями. Основні функції центру соціальних служб полягають у наданні послуг кризовим родинам (субсидії, допомога з продуктами харчування, допомога в працевлаштуванні, влаштування дітей в дитячі садки, придбання медикаментів, захист прав людей). На 1 січня 2010 року в районі було зареєстровано 129 кризових сімей.

Центр соціальних служб Хмельницького району має досить обмежені ресурси для надання соціальних послуг сім'ям та дітям (відсутність транспорту, персоналу). Центр розміщено в місті Хмельницькому, а послуги необхідно надавати мешканцям сіл.

Служба у справах неповнолітніх має дванадцять працівників. Основні функції служб у справах неповнолітніх включають визначення юридичного статусу дитини без батьківської опіки, дослідження випадків насильства над дитиною, недбалого догляду, жорстокого ставлення, захист прав дитини.

Основні проблеми, з якими стикаються центри соціальних служб для молоді та служби у справах неповнолітніх - нестача та недостатня професійна підготовка кадрів, нестача ресурсів. Існує нагальна потреба у розвитку сімейних форм виховання.

В місті працюють декілька організацій в сфері охорони дитинства. Благодійна фундація "Сонячне Світло" надає послуги соціально -психологічної реабілітації вразливим групам дітей. Влітку благодійна фундація "Сонячне Світло" проводить табір, в якому реабілітаційні послуги отримують діти з кризових родин.

Громадська організація "Перемога" надає реабілітаційні послуги алко -та наркозалежним. В даний час ведеться робота по розширенню сфери надання послуг сім'ям та дітям, яких торкнулась проблема ВІЛ.

Центри соціальних служб працюють з кризовими родинами, тому їхні працівники можуть першими зафіксувати випадки насильства над дитиною та недбалого догляду. Служба у справах неповнолітніх досліджує та доповідає про випадки жорстокого ставлення до дітей, насильства та недбалого догляду. Представник кримінальної міліції та прокурор можуть прийняти рішення щодо вилучення дитини з родини.

Реабілітаційний центр "Сонячне світло", в якому отримують послуги шістнадцять дітей, також має реабілітаційні програми для кризових родин. Кожного року центр організовує літній табір для дітей з кризових родин з метою надання реабілітаційних послуг та розробки стратегій раннього втручання.

В місті Хмельницькому існує потреба створення реабілітаційних програм та послуг підтримки батьків / сімей, що опинилися в кризі. Нині соціальна робота з сім'єю включає юридичну допомогу (як і де отримати державні субсидії), допомогу продуктами харчування. Існує потреба удосконалити послуги по збереженню родини. Згідно статистичних даних процент реінтеграції дітей з інтернатних закладів в рідні родини досить низький. Однак, нещодавно в районі був випадок поновлення батьківських прав матері відносно дитини, яка було влаштована у будинок змішаного типу "Надія". Мати була позбавлена батьківських прав з причини зловживання алкоголю. Але вона пройшла курс реабілітації й через суд довела свою спроможність опікуватися дитиною.

Сьогодні існує нагальна потреба розвивати в області сімейні форми виховання з метою попередження інституціалізації дітей, позбавлених батьківської опіки.

В місті працює лише три дитячих будинки сімейного типу, в яких виховується вісімнадцять дітей. Неллі Поплавська, мати - вихователька одного з ДБСТ, намагається пропагувати ідею сімейних форм виховання в громаді. Завдяки її зусиллям вже знайшлося декілька потенційних прийомних батьків та батьків - вихователів, які готові взяти на виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. Більш того, її донька зараз займається підготовкою документів на відкриття ДБСТ.

Місцева влада декларує готовність розвивати сімейні форми виховання у регіоні.

Усиновлення залишається закритим процесом. Рідко відбуваються усиновлення (удочеріння) дітей віком старших за п’ять років. Необхідно розвивати послуги підтримки до та після усиновлення (удочеріння). Більшість усиновлень міжнародні.

Таблиця 2.3.1. Дані по дітям - сиротам

Рік

2008

2009

2010

Загальна кількість дітей

44

43

33

Дівчатка

19

15

6

Хлопчики

25

28

27

Кількість нових влаштувань

9

12

9

Кількість дітей, що повернулися до рідних родин

4

1

1

Кількість усиновлень

1

2

1

Національні

1


1

Міжнародні

2


-

Кількість дітей, влаштованих в сімейні форми виховання

-

-

-

Кількість персоналу - з них: вчителів

28 4

26 6

29 5


Рівень залучення громадськості не високий. Він обмежується наданням фінансової допомоги від міжнародних та місцевих донорських організацій, подарунками на свята та організацією літнього відпочинку.

Як бачимо робота по допомозі неповнолітнім проводиться але нестача фінансування не дозволяє в повній мірі вирішити проблему.

Соціально - педагогічний супровід на цьому не закінчується. Благодійний фонд "Карітас" співпрацює з училищами для подальшої соціалізації дітей вулиці у суспільстві. Зокрема налагоджена співпраці з ліцеєм "Авіант", що у місті Києві.

Діти вулиці - це завжди занедбані діти, на яких своєчасно не звернули уваги, не прийняли міри стосовно корекції їх поведінки. Діти вулиці - це діти вперті, недисципліновані, грубі, брехливі, ліниві. Після притулків цих дітей направляють в навчальні заклади,щоб вони могли отримати певну професію і заробляти собі на життя. З благодійного фонду "Карітас" направляють підлітків до Київського професійного ліцею "Авіант".

На мою думку, робота з такими дітьми повинна будуватися на основі поваги права дитини бути такою як вона є, на безумовному сприйнятті її та повазі до її особистості. Такий учень не заслуговує на негативну характеристику та осудження. Проблемний - не значить поганий, зіпсований, безнадійний. Просто він потребує особливого ставлення, великої уваги та індивідуального підходу у вихованні. Саме на такому підході до дітей даної категорії і базується робота професійному ліцеї "Авіант".

На основі спостережень та напрацьованого досвіду роботи викладачів з даною категорією дітей можна спробувати проаналізувати особливості поведінки таких дітей та дати рекомендації стосовно шляхів їх корекції.

До даного ліцею прийшли діти зі значними прогалинами у знаннях та порушеною поведінкою. Таким дітям не приділяли належної уваги вважаючи їх пропащими, тобто такими, які нічого не зможуть досягти у житті. Але тут застосовують зовсім інший підхід. В першу чергу, працюють над підвищенням самооцінки шляхом незначного завищення навчальних балів, заповнюючи прогалини у знаннях. Класні керівники виховують своїх учнів з опорою на позитивне, проводячи культурно - масові заходи, як то екскурсії до музеїв, Планетарію, Ботанічного саду, намагаючись розширювати їх кругозір, сприяти духовному розвитку та моральному вихованню, а також пробуджувати в цих учнів пізнавальний інтерес. Адже, саме відсутність пізнавального інтересу є ключовою проблемою у навчанні та вихованні таких дітей.

Працівники випробовують і пропонують до використання виховання на основі поєднання самостійності, ініціативи проблемного учня із вимогливістю та допомогою йому. Цей тип виховання розрахований на те, щоб зробити виконання соціальних норм більш привабливим для учня, ніж прагнення діяти за безпосереднім бажанням. У цьому випадку небажана потреба буде не просто подавлятись, а перемагатись зсередини іншим, більш сильним позитивним мотивом.

Для подолання недисциплінованості учнів ефективним є переключення їх активності і енергії на цікаві корисні справи, спрямування їх ініціативи у правильне русло.

Необхідно використовувати індивідуальний підхід до кожного окремого учня, який би відповідав не лише даній ситуації, але і особливостям його особистості. Обов'язково враховувати тип нервової системи учнів (схильність до збудження або гальмування). Також, потрібно враховувати виховний вплив колективу на особистість учня.

Отже, головним у роботі із дітьми вулиці є:

· по-друге, вміння педагога виявити те позитивне, що є у особистості кожного учня, навіть самого важкого, і спиратися на це позитивне у роботі по його перевихованню. Не останню роль відіграє і педагогічний оптимізм, віра у власні сили і можливості своїх учнів;

· по-третє, відкрите та постійне вираження довіри до учня. Діти цінують, коли їм довіряють, не дивлячись на їх погану репутацію. Вони сподіваються на те, що дорослі їх правильно зрозуміють.

В структурі особистості дітей з вулиці спостерігаються, часто навіть у комплексі, такі фактори:

· порушення у сфері спілкування;

· порушення емоційних реакцій, а саме: підвищена збудженість, недисциплінованість, неорганізованість, пасивність, байдужість тощо;

· недостатній фізичний, соціальний, моральний та інтелектуальний розвиток;

· недорозвиток волі;

· недоліки характеру.

Коротко тут перераховуються основні напрямки виховної роботи:

1.   Особистісно - орієнтоване виховання.

2.   Тепле, душевне, дружнє ставлення.

3.   Зміна мотивації діяльності.

4.   Допомога колективу групи.

5.   Усунення безцільного проводження часу.

6.   Педагогічна підтримка сім'ї.

7.   Засвоєння учнями позитивних зразків поведінки.

8.   Покарання, заохочення, змагання.

Хочеться додати, що безнадійних учнів не буває. Треба тільки вірити у те, що все вдасться, і тоді нас необмінно чекають позитивні зрушення у поведінці наших вихованців.

Починаючи з 1 - го вересня кожного року класні керівники та майстри виробничого навчання проводять різного типу анкетування з метою першого ознайомлення із здібностями, нахилами та інтересами учнів.

Зразок однієї з анкет подано в додатку А.

Аналізуючи ці анкети, можна дізнатися, що:

• найулюбленішими шкільними предметами в учнів є фізкультура та трудове навчання, а часто фігурує відповідь - ніякі предмети;

· вибрали наш навчальний заклад, тому що "подобається краще", "є стипендія", "хочу ремонтувати автомобілі", "щоб досягти своєї мети", "в ліцеї краще навчають", "тут дають знання";

· і, як у всіх дітей, в них є мрії: "стати Олімпійським чемпіоном", "стати президентом", "стати автослюсарем", "стати головою сім'ї", "заробляти багато грошей".

Отже, з цих анкет видно відношення учнів до навчання й життя, а також те, що ці учні мають звичайні людські бажання.

Згідно Угоди про співробітництво між Київським міським центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та Київським професійним ліцеєм "Авіант" з учнями Центру працюють два психологи та соціальний педагог, робота яких, в основному спрямована на адаптацію дитини в суспільстві; формування соціальної компетентності підлітка; сприяння повноцінному особистісному й інтелектуальному розвитку.

Робота психологів розпочинається набагато раніше, а саме при здачі документів для вступу до ліцею. Вони проводять співбесіди та анкетування вступників, щоб визначити на початковій стадії проблеми, з якими учні потрапили до такого центру та допомогти у формуванні груп.

І, визначаючи психологічний тип учня, на жаль, психологи констатують, що, в основному переважає:

· паранояльність - головною рисою є схильність до формування надцінних ідей. Це люди одностороннього розвитку, агресивні та злопам’ятні. Хто не згоден із ними або думає по-іншому, той сприймається або як нерозумна людина або ворог. Свої погляди вони активно нав'язують, тому мають конфлікти із оточуючими. Свої навіть найдрібніші здобутки вони завжди переоцінюють;

· шизоїдність - особи, які тонко відчувають та сприймають абстрактні образи, але повсякденні радощі та горе не викликають у них емоційного відклику. Таким чином, загальною рисою шизоїдного типу є поєднання підвищеної чутливості із емоційною холодністю у міжособистісних стосунках;

• гіпоманія - характеризується підвищеним настроєм незалежно від обставин. Такі особи активні, енергійні та життєрадісні. Вони люблять роботу, яка потребує частих змін, люблять контактувати з іншими людьми, але інтереси їх поверхові та нестійкі. Таким людям не вистачає витримки та наполегливості.

Таблиця 2.3.2. Осбливості розвитку мислення дітей вулиці

№ п/п

Мислення

%

1.

Абстрактно - логічне

50

2.

Конкретно - ситуаційне

50

АБСТРАКТНЕ МИСЛЕННЯ

№ п/п

Рівень

%

1.

Високий

10

2.

Вище середнього

10

3.

Середній

60

4.

Низький

10

5.

Абстрактне мислення відсутнє

10


Таблиця 2.3.3. Здатність дітей вулиці до узагальнення та абстрагування

№ п/п

Рівень

%

1.

Високий

10

2.

Середній

70

3.

Низький

20


Аналізуючи мислення вступників, то при вступі учні мають не зовсім втішні результати: абстрактно - логічне мають 50 % і конкретно - ситуаційне також 50 %. Якщо розглядати абстрактне мислення, то високий рівень у 10%, вище середнього у 10 %, середній - 60 %, низький 10 % та в 10 % відсутнє зовсім абстрактне мислення. Якщо взяти здатність учнів до узагальнення та абстрагування, то - високий рівень у 10 % учнів, середній рівень - 70 % та низький - 20 %.

Якщо розглянути пам'ять, то високий рівень має лише 10 % учнів і середній - 90 %. А процеси сприйняття та впізнавання високого рівня розвитку у 20 %, середнього - 50 % і низького - 30 %.

Таблиця 2.3.4. Розвиток пам'яті учнів ліцею "Авіант"

№п/п

Рівень

%

1.

Високий

10

2.

Середній

90

ПРОЦЕСИ СПРИЙНЯТТЯ ТА ВПІЗНАВАННЯ

№п/п

Рівень розвитку

%

1.

Високий

20

2.

Середній

50

3.

Низький

30


Економічна криза, в якій перебуває українське суспільство, зумовлює появу нових, яких раніше не було, і значне збільшення існуючих соціально незахищених груп населення. Державна система соціального захисту, яка трансформується в нових умовах, поки не є настільки гнучкою, щоб своєчасно і адекватно реагувати на існуючі негативні соціальні прояви. Незахищеною категорією в будь-якій країні є діти, члени сімей яких потребують допомоги від суспільства у вирішенні своїх проблем. Діти таких сімей, як правило, перебувають у складному матеріальному, психологічному і емоційному стані.

Центр створений на виконання Закону України "Про сприяння соціальному ставленню та розвитку молоді в Україні" (ст. 11), з дозволу Міністерства освіти і науки України (лист № 3.2 / 9 - 1124 від 05.11.04 р.) розпорядженням начальника Управління профтехосвіти Головного управління освіти і науки Виконавчого органу Київської міської Державної адміністрації (КМДА) № 55 від 16.11.2004 р., з метою забезпечення рівних конституційних прав молодих людей на одержання професійної освіти, надання можливості для їх соціальної реабілітації та адаптації в суспільстві. Центр створений в рамках проекту "Майбутнє для всіх і для тебе також".

Центр в своїй діяльності керується законами України "Про освіту", "Про професійно - технічну освіту", "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю", "Про охорону праці", "Положенням про професійно - технічний навчальний заклад", Статутом Київського професійного ліцею "Авіант", Тимчасовим положенням про Центр професійної підготовки та соціальної реабілітації проблемної молоді, а також іншими нормативними документами.

Основним завданням Центру є професійна підготовка учнів, створення соціальних умов для нормалізації життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку підлітків, профілактики негативних явищ свобод, законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб молоді.

На сьогоднішній день розроблені, затверджені і працюють навчальні плани з професій 7233.2 - слюсар механоскладальних робіт, 8211.2 - токар. Всі професії проліцензовані.

За три роки роботи Центру його чисельність становить 120 учнів, а саме: 76 випускників і 44 дійсних учнів. Розглядаючи по роках це: 2005 -2006 н. р. - 37 учнів (2 групи); 2006 - 2007 н. р. - 39 учнів (2 групи); 2007 -2008 н. р. - 45 учні (2 групи).

Це важкі учні, роботу з якими потрібно будувати на основі поваги до дитини, до її особистості. Тому, що "важкий учень" - не означає поганий, зіпсований, безнадійний, просто працюючи з ними потрібно приділяти їм більшу та велику увагу, а також підбирати індивідуальний підхід у вихованні та навчанні.

З групами Центру професійної підготовки і соціальної реабілітації проблемної молоді працюють найдосвіченіші майстри виробничого навчання та викладачі ліцею. Найголовніші якості, які використовують педагоги, це високий професіоналізм, чуйність, доброзичливість, людяність. Проте, заохотити дітей сісти за парти виявилося непросто. Педагоги, навіть, навмисно спочатку трохи завищують оцінки, адже саме від цих надоїдливих "двійок" свого часу і тікали хлопчаки.

Класні керівники та психологи сприяють моральному вихованню та духовному розвитку учнів, залучаючи їх до ліцейних заходів та проводячи культурно - масову роботу. Щоб пробуджувати в учнів пізнавальний інтерес педагоги з учнями відвідують музеї, театри. Ботанічний сад, Планетарій. Так як учням важко прочитувати програмні твори з літератури, то викладачі, виходячи з положення, замовляють перегляди однойменних кінофільмів, наприклад, "Собор Паризької Богоматері", В. Гюго.

При адекватних методах навчання, дезадаптовані підлітки здатні досягти такого загального розвитку, що дозволить їм в майбутньому мати улюблену роботу, гідне життя, достойних друзів і знайомих.

Отже, для поведінки неповнолітніх безпритульних характерні не лише загальні відхилення від норм, а й злочинна діяльність, яка поки що не тягне за собою кримінальної відповідальності. Частина цих дітей свідомо порушують закон, маючи певні знання про відповідальність. Для інших неповнолітніх характерні відсутність ціннісних орієнтацій, навичок самообслуговування; неусвідомлення соціальних норм; невміння продуктивно організовувати соціальну взаємодію (нерозвинуті навички соціально адекватної поведінки); небажання повернутися до сімейного життя; схильність до деструктивних форм поведінки в конфліктних ситуаціях. Через відчуття на собі дітьми цієї групи батьківської депривації в них не розвинуті також комунікативні навички та відсутня довіра до людей.

Більшість дітей-делінквентів покинули домівки або виховні заклади більше року тому й, як вважають психологи, майже не підлягають повній реабілітації, оскільки в них спостерігається "синдром бродяжництва", що є суто психічним розладом та має сильний психотравмуючий ефект на розвиток особистості.

Причини безпритульності таких дітей: намагання уникнути покарання або труднощів, набути авторитет серед однолітків, бути незалежним, робити, що забажається.

У безпритульних спостерігаються, здебільшого, такі соціальні відхилення, як: асоціальні дії заради користі (правопорушення, пов’язані з бажанням отримати гроші, матеріальну вигоду - крадіжки, жебракування, шахрайство) та асоціальні дії агресивної направленості (дії, направлені проти інших людей - ображання, хуліганство, фізичне насильство, убивства).

Неповнолітні середнього та старшого шкільного віку цієї групи нерідко мають різноманітні психологічні проблеми: схильність до конфліктів, афективні форми поведінки, незріла емоційно - вольова сфера, знижена критичність до себе, бажання привернути увагу до себе. Безпритульним дітям властиве почуття своєрідного протесту проти дорослої спільноти. Причина входження підлітка до такого угрупування - бажання не залишатися непоміченим, звернути на себе увагу. У стосунках з вихователями або вчителями демонструють незгоду, жорстокість і обурення, рідше ці взаємини добрі, але без належної довіри. Інколи спостерігаються емоційні розлади. Найбільш поширена форма поведінки - агресія, яка проявляється у фізичних і моральних нападках на інших дітей та дорослих, у порушенні дисципліни, у різних видах правопорушень. Такі неповнолітні зазвичай мають низький соціальний статус у групі.

Для 15 - 17 - річних безпритульних дітей характерне слабо розвинене почуття відповідальності за свої вчинки, байдужість до долі інших, споживацька психологія у взаєминах з близькими, у ставленні до держави, суспільства; несформованість вольової сфери, невизначеність життєвих планів, зловживання психоактивними речовинами.

Отже, неможливо представити влаштування дітей вулиці в соціумі без освіти і в цьому допомагає діяльність навчального закладу "Авіант". Адже, для нормального життя людини їй потрібні кошти, для цього потрібно влаштуватись на роботу а без освіти знайти нормальну роботу практично неможливо.

Отже, у Хмельницькому обласному благодійному фонді "Карітас", що діє на базі Греко - Католицької церкви першим кроком є налагодження контакту з дітьми безпосередньо на вулиці. Саме заради цього створили проект "Допомогу на колесах" - пересувна станція з екіпажем, що складається із соціального робітника, медсестри та психолога. Переобладнаний мікроавтобус їздить по певному маршруту, який відомий дітям, і екіпаж розвозить їжу і одяг, іграшки, проводить на місці медичний огляд і бере аналізи. На кожну дитину заводиться картка. Діти щоденно отримують гаряче харчування, медичну допомогу, з ними працює психолог та соціальний працівник. Метою такої роботи є завоювати довіру дитини та вплинути на те, щоб дитина пішла з вулиці.

Наступним кроком є робота з дітьми вулиці у стаціонарному соціальному центрі, що знаходиться в приміщенні храму. Тут дитина отримує тимчасовий притулок для відпочинку, може помитися, отримати гуманітарний одяг та взуття, випрати свої речі, поїсти, отримати першу медичну допомогу та медичний огляд, відвідувати різноманітні гуртки та навчатися. Водночас тут забезпечені для дітей стаціонарні умови, що дає змогу соціальним працівникам попрацювати із дитиною більш результативно. Соціальний працівник фонду "Карітас" бере на себе відповідальність за долю дітей, підтримуючи у складних ситуаціях, намагаючись повернути їх до рідної сім'ї або ввести у новий світ. Цим світом спочатку може стати притулок, орієнтований на те, щоб повернути дитину до сім'ї (рідної, опікунської, прийомної). Новим світом для дитини можуть стати спеціальні центри, де працюють кваліфіковані фахівці, які здатні надати допомогу. Важливою складовою виховної соціальної роботи є процес встановлення контакту з молодою людиною. Досвід показує, що через контакт з окремими особами соціальний працівник може встановити мережу контактів, що дозволить йому створити умови для індивідуальної і групової роботи, проведення заходів. В благодійному фонді "Карітас" здійснюється індивідуальна виховна робота. Сутність індивідуальної роботи полягає в консультуванні і соціальному супроводі молодих людей відповідно до їхнього соціального стану, потреб, поглядів, інтересів і можливостей.

Для забезпечення якості соціальної допомоги необхідне обговорення ходу і результатів соціальної допомоги безпритульній дитині й оцінка роботи. Під час спільних обговорень із дитиною перевіряються, а також встановлюються загальні і приватні цілі, та необхідні кроки для їхнього досягнення. Ведеться подальша спрівпраця з різними навчальними професійними закладами, де у них таких дітей готують у майбутнє доросле самостійне життя.

2.4 Методичні рекомендації соціальним педагогам щодо психодіагностичної та психокорекційної роботи з безпритульними дітьми в благодійному фонді "Карітас"


Під час проходження переддипломної практики в Хмельницькому обласному благодійному фонді "Карітас" мені була надана можливість виконати психодіагностичне дослідження та продіагностувати 30 - ть клієнтів та 10 соціальних педагогів.

Відповідно запланованим цілям і задачам дослідження здійснювалися в 3 етапи експерименту:

етап - проведення діагностики (констатуючий експеримент);

етап - впровадження запропонованої програми (формуючий експеримент);

етап - проведення повторного діагностування (контрольний експеримент).

На першому етапі дослідження були проведені спостереження за безпритульними дітьми під час занять та в період їхнього дозвілля; проведено аналіз документації соціальних працівників благодійного фонду "Карітас"; бесіди з вихованцями та соціальними педагогами; анкетування та тестування з метою виявлення ефективності соціально - педагогічної роботи з безпритульними дітьми в благодійному фонді "Карітас". В результаті вивчення нами умов перебування в благодійному фонді дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, виявлено таке.

Хоча метою відвідування безпритульних дітей благодійного фонду "Карітас" є систематичне навчання, і соціальні педагоги намагаються підтримувати освітній рівень дітей, цього явно недостатньо. Деякі діти дуже відстають від своїх однолітків, які проживають в сім’ях та навчаються у загальноосвітніх школах, в освіті. Багатьом з них не вдається в повному обсязі засвоювати шкільну програму, хоча їх показники інтелектуального розвитку знаходяться у межах припустимого.

Фінансування закладу здійснюється недостатньо, є потреба у засобах гігієни, посуді, миючих засобах, канцелярських товарах, одязі. Часто одяг дітей, які вперше приходять до благодійного фонду, підлягає знищенню внаслідок обстеження на педикульоз, а нового одягу в достатній кількості немає. Працівники фонду звертаються до громадян та благодійних організацій із проханням збирати старий одяг та передавати його для потреб безпритульних дітей.

Система діяльності благодійного фонду "Карітас" утілює в собі всю сукупну діяльність установ подібного типу в трьох сферах:

         в процесі навчання безпритульних дітей (діяльність педагога і дитини по засвоєнню навчального матеріалу в рамках програм музичної і художньої шкіл; самопідготовка, діяльність дитини із самоосвіти, а також її участь в роботі розвиваючих гуртків);

         у сфері життєзабезпечення вихованців (трудова діяльність дорослих і дітей в благодійному фонді, приймають участь в прані і прасувані власного одягу, підтримка порядку і охайності на території благодійного фонду і т.д.);

         у позанавчальній сфері (діяльність дітей за інтересами - організація дозвілля).

Клієнтів фонду "Карітас" та його працівників ми попросили прийняти участь у дослідженні для виявлення ефективних методів і форм соціально-педагогічної роботи з безпритульними. Діти та педагоги погодилися на відкрите спілкування і пройшли запропоновану програму психодіагностичної роботи яка була спрямована на діагностування особистості.

Метою нашого експериментального дослідження було експериментально перевірити ефективність форм і методів соціально -педагогічної роботи з безпритульними дітьми, які використовують соціальні педагоги благодійного фонду "Карітас".

Однією із особливих психологічних характеристик дітей, позбавлених батьківського спілкування дослідники вважають порушення соціально-психологічної сфери. Так, за даними В. В. Корнєвої [8, с.60 - 61] та Е. П. Тимошенко [8, с.45 - 46] безпритульних дітей від дітей із сімей відрізняють: неврівноваженість поведінки; зниження пам’яті; зниження соціальної активності; порушення спілкування; вдвічі нижча самостійність; у 2,5 рази вища агресивність; спотворені уявлення щодо ролі чоловіка та жінки у сімейному вихованні, спричинені відсутністю позитивного стереотипу сім’ї; слабка правова захищеність, що пов’язано з невмінням відстоювати власні права тощо.

У дослідженні брали участь 30 дітей (20 хлопчиків і 10 дівчаток), а також 10 соціальних педагогів. З цих осіб була складена експериментальна група - 15 осіб дітей і 5 педагогів і контрольна група - 15 дітей і 5 педагогів.

Констатуючий етап передбачав проведення першого зрізу на виявлення рівня соціальної компетентності клієнтів благодійного фонду, визначення рівня агресивності та тривожності, а також рівня самооцінки шляхом проведення психодіагностичних методик .

На цьому етапі в дослідно - експериментальній роботі брали участь усі безпритульні діти благодійного фонду "Карітас" (контрольна та експериментальна групи).

Формувальний етап. Забезпечує нівелювання негативних та підсилення позитивних компонентів соціальної компетентності клієнтів благодійного фонду на основі індивідуального підходу і впровадження активних форм соціального научіння: групових занять, тренінгів, рольових ігор, вправ, коректуючих бесід.

Підсумковий етап. Спрямований на обробку отриманих результатів, їх порівняння в контрольній і експериментальній групах, визначення ефективності проведеної роботи.

Для проведення нашого дослідження ми використовували метод для визначення самооцінки безпритульних дітей та методику визначення схильності до відхиленої поведінки /О.Н.Орел/, методику діагностики показників і форм агресії /А. Басса і А. Дарки/, психогеометричний тест /С’юзен Деллінгер/,

Самооцінка безумовно відноситься до базисних якостей особисті. За думкою авторів короткого психологічного словника, саме вона багато у чому визначає взаємовідношення з оточуючими, критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач [10, с. 89]. Самооцінка людини залежить від багатьох факторів. Разом з тим психологи давно вже користуються так званою "формулою Дженса", яка має наступний вигляд:

Самооцінка =

З цієї формули чітко видно, що підвищити самооцінку можливо або максимізуючи успіх, або мінімізуючи невдачі, і дітям вулиці необхідно чітко пояснити, що розбіжності між домаганнями і реальною поведінкою людини призводить до викривлення самооцінки і, як наслідок, неадекватній, що загрожує емоційними зривами, поведінці. Само по собі дослідження самооцінки виявляється дуже корисним для організації соціально-педагогічної роботи з безпритульними дітьми у яких відношення до себе, як відомо, описується формулою "геній або нікчема" [1, с. 67].

Цей опитувальник включає в себе 32 твердження, згідно яких можливі п’ять варіантів відповідей, кожен з яких кодується балами за схемою:

дуже часто - 4 бали;

інколи - 2 бали;

рідко - 1 бал;

ніколи - 0 балів.

часто - 3 бали;

Методика діагностики показників і форм агресії /А. Басса і А. Дарки/.

Великою популярністю, як у закордонній так і у вітчизняній психології, користується опитувальник А. Басса й А. Дарки, що є однією з найбільш популярних методик для дослідження агресивності. Опитувальник має 75 стверджень і два варіанти відповідей на питання - "так" або "ні". Обробка опитувальника відбувається за допомогою індексів різних форм агресивних і ворожих реакцій, котрі визначаються шляхом додавання отриманих відповідей. Методика містить у собі 8 основних шкал і 2 інтегральні шкали. При складанні автори користувалися наступними принципами:

) питання можуть відноситися тільки до однієї форми агресії;

) питання складені таким чином, щоб найбільшою мірою послабити вплив суспільного схвалення відповіді на питання.

Опитувальник виявляє наступні прояви й форми агресивних і ворожих реакцій:

Основні шкали:

·        фізична агресія - використання фізичної сили проти іншої особи;

·        непряма агресія - агресія, непрямим образом спрямована на іншу особу;

·        роздратування - готовність до прояву негативних почуттів при найменшому порушенні (запальність, брутальність);

·        негативізм - опозиційна манера в поводженні від пасивного опору до активної боротьби проти стійких звичаїв, традицій, правил;

·        образа - заздрість і ненависть до навколишніх за дійсні й вигадані дії;

·        підозрілість - від недовіри й обережності до переконання в тому, що інша особа планує й приносить шкоду;

·        вербальна агресія - вираження негативних почуттів як через форму (лемент, вереск), так і через зміст словесних відповідей (прокляття, погрози, лайки);

·        почуття провини - виражає можливе переконання суб'єкта в тому, що він є поганою людиною, що надходить зло, а також відчуття ним каяття совісті.

Інтегральні шкали:

·        індекс агресивності - ФА (фізична агресія) + ВА (вербальна агресія) + Р (дратівливість) / 3

·        індекс ворожості - О (образа) + П (підозрілість) / 2.

Для того, щоб допомогти дитині подолати агресію в цьому віці соціальні педагоги та психологи повинні стежити за змінами в поведінці дітей, проводити різні тести на виявлення стану агресії у дитини, знаходити індивідуальний підхід до кожної дитини.

Використовуючи дану методику, варто пам'ятати про те, що агресивність, як властивість особистості, і агресія, як акт поведінки, можуть бути зрозумілі в контексті психологічного аналізу мотиваційно-потребностної сфери особистості.

Для дослідження цих особистісних якостей можна використовувати такі методи як, тест "Знаходження кількісного вираження рівня самооцінки" за С.А. Будассі

Досліджуваним роздають картки з таблицею і проводять інструктаж: "Спочатку виберіть із перерахованих 20 слів найбільш неприємне для Вас. Поставте напроти цього слова (у колонку "ідеал") цифру 1. Далі із тих слів, що залишилися, так само виберіть найбільш неприємну якість і поставте напроти цього слова цифру 2. І так далі. Потім із цих же слів виберіть якість, найменш характерну для Вас. І поставте напроти цієї якості в колонку "Реальне Я" цифру 1. Далі із тих що залишилися (19 слів) так само виберіть найменш характерну для Вас якість і поставте напроти цього слова цифру 2. й так далі." (див. Додаток В).

Достатньо відомий є тест "Самооцінка психічних станів" (за Айзенком). Тест складається з чотирьох блоків, кожен з яких надає 10 запитань про різні психічні стани людини. Підсумок балів по першому блоку діагностує стан тривожності; ІІ - стан фрустрації; ІІІ - стан агресивності; IV - стан ригідності.

Методика визначення схильності до відхиленої поведінки /О.Н. Орел/. Це стандартизований тест-опитувальник, який служить для виміру готовності підлітків до реалізації різних форм відхиленої поведінки. Опитувальник являє собою набір спеціалізованих психодіагностичних шкал. Для вивчення агресивної поведінки безпритульних дітей нами була використана шкала "Схильність до агресії та насильства". Досліджуваному пропонується ряд тверджень та два варіанти відповідей - "так" і "ні". Він повинен вибрати лише одну відповідь, яка найбільше відповідає твердженню, що пропонується. Інтерпретація здійснюється за запропонованим ключем.

Психогеометричний тест /С’юзен Деллінгер/. Тест призначений для визначення основних домінуючих особливостей особистості та поведінки. Досліджуваному пропонується розмістити геометричні фігури (коло, квадрат, зигзаг, трикутник, прямокутник) у порядку їх переважання. Інтерпретація результатів здійснюється за фігурою, що розміщена на першому місці й відповідає певній психологічній характеристиці. Під час вибору методик ми враховували їх позитивну оцінку застосування та надійність; доступність методик для контингенту дітей, що вивчається; придатність; можливість математичної обробки здобутих результатів. У дослідженні також широко застосовувався метод спостереження, кількісний (кореляційний аналіз) та якісний методи обробки даних. Методика "Діагностика схильності до агресивної поведінки" А. Ассингера. Спрямована на виявлення ступеню агресивності. Респондент відповідає на запитання, які сформовані у ситуативні блоки. Підсумок балів дозволяє виявити рівні агресії: занадто агресивний, помірно агресивний, миролюбний. Крім того, завдяки цьому опитувальнику можна виявити провокує респондент сам агресію чи подавляє її. Дане експериментальне дослідження проводилося на базі благодійного фонду "Карітас". Вибірку склали тридцять осіб. Дослідження проводилося за методикою діагностики показників і форм агресії /А. Басса і А. Даркі/. Для того, щоб провести аналіз результатів, ми розділили нашу вибірку на дві групи по п'ятнадцять осіб. Мета - дослідження особистісних характеристик, які визначають віковий тип міжособових відношень у безпритульних дітей та їх соціальних педагогів. Для того, щоб дослідити рівень агресивності та ворожості у безпритульних дітей та їх соціальних педагогів, ми застосували методику А. Басса й А. Дарки. В результаті були отримані наступні результати, які відображені у зведених таблицях 2.4.1 та 2.4.2. Потім ці результати ми перевели у відсотки і виявлені значення занесли у таблицю 2.4.5, а також у таблицю 2.4.6. Для наочності зобразили ці дані на малюнку 2.4.1, а також на малюнку 2.4.2.

Таблиця 2.4.1. Результати експериментального дослідження факторів агресивності (І - ша група)

№ п/п

Досліджувані

Вік

Фактори агресії




1

2

3

4

5

6

7

8

Інт.

Рівень

Інт.

Рівень




ФА

КА

Р

Н

О

П

ВА

ЧВ

Ворож.


Агр.


1

Іван М.

11

4

4

3

4

3

2

4

4

4

Нижче середнього

3

Низький

2

Петро В.

13

3

4

3

2

3

3

3

5

3

Низький

4

Дуже високий

3

Денис К.

14

4

3

4

3

2

2

5

4

3

Низький

4

Високий

4

Ігор П.

12

4

3

4

5

3

3

3

3

4

Середній

3

Низький

5

Олексій Х

12

4

5

4

5

4

3

4

4

4

Низький

4

Нижче середнього

6

Яків С.

13

2

3

2

3

2

3

4

5

2

Дуже низький

4

Нижче середнього

7

Григорій П.

15

2

3

4

2

3

3

4

5

3

Низький

4

Нижче середнього

8

Андрій С.

12

6

8

7

2

7

6

4

6

6

Вище середнього

7

Високий

9

Олександр П.

11

3

4

4

5

2

2

4

3

4

Нижче середнього

4

Нижче середнього

10

Михайло М.

13

2

3

4

2

3

3

4

5

3

Середній

4

Дуже високий

11

15

4

3

2

3

3

2

3

2

3

Низький

3

Низький

12

Микола М.

14

4

3

3

4

4

3

4

5

3

Високий

4

Нижче середнього

13

Вікторія Ж.

12

3

3

4

5

3

3

4

4

3

Середній

4

Середній

14

Іванна М.

15

2

2

2

4

3

3

3

2

3

Низький

3

Низький

15

Марія Д.

16

4

4

5

4

3

2

5

4

3

Середній

4

Середній



З таблиці 2.4.1 видно, що з 15 - ти дітей низький рівень агресивності мають 4 дитини; 5 дітей мають нижче середнього рівня, 2 - середній рівень, 1- високий рівень, дві дитини мають дуже високий рівень агресивності. Щодо ворожості, то з 15 - ти дітей 6 - мають низький рівень ворожості, 1 - дуже низький, 2 - нижче середнього, 4 дитини мають середній рівень, 1 - вище середнього, 1 - високий.

Таблиця 2.4.2. Результати експериментального дослідження факторів агресивності (ІІ - га група)

№ п/п

Досліджувані

Вік

Фактори агресії




1

2

3

4

5

6

7

8

Інт.

Рівень

Інт.

Рівень




ФА

НА

Р

Н

О

П

ВА

ЧВ

Ворож.


Агр.


1

Андрій В.

11

4

7

6

7

8

7

6

4

6

Вище середнього

5

Середній

2

Сергій Д.

14

7

6

4

4

3

4

4

6

4

Нижче середнього

5

Середній

3

Юля Т.

13

6

8

6

7

5

6

6

4

5

Середній

6

Нижче середнього

4

Віктор Р.

13

7

8

7

8

8

7

6

7

7

Високий

7

Високий

5

Олексій О.

14

6

6

5

4

7

5

5

3

7

Низький

5

Високий

6

Вадим О.

12

6

7

6

7

6

4

6

3

5

Середній

6

Вище середнього

7

Іна М..

15

7

6

7

4

5

4

4

6

5

Середній

7

Високий

8

Валентина П.

15

7

7

6

6

5

7

7

4

6

Вище середнього

7

Вище середнього

9

Костянтин А.

13

4

5

5

6

3

7

5

4

3

Низький

5

Середній

10

Дмитро В.

13

5

4

4

6

7

3

5

6

6

Середній

6

Вище середнього

11

Лідія Р.

14

2

3

3

7

5

5

5

6

7

Вище середнього

5

Високий

12

Оксана В.

12

6

6

4

4

5

5

3

6

7

Нижче середнього

6

Середній

13

Федір Ц.

15

7

4

4

5

3

7

5

4

4

Середній

6

Низький

14

Едуард Л.

13

6

6

5

7

3

4

4

6

6

Низький

5

Нижче середнього

15

Ганна М.

14

7

5

6

6

3

4

3

3

7

Нижче середнього

5

Високий



З таблиці 2.4.2 спостерігаємо таке явище, що з 15 - ти безпритульних дітей: одна дитина має низький рівень агресивності, дві дитини має рівень агресивності нижче середнього, чотири дитини мають середній рівень, 2 - вище середнього, та 4 - високий рівень агресивності.

Щодо ворожості, то з 15 - ти безпритульних дітей: три дитини має низький рівень ворожості, три - нижче середнього, п’ять дітей мають середній рівень, дві - вище середнього та одна дитина має високий рівень ворожості.

Таблиця 2.4.3. Відсоткові значення індексу агресивності

Рівні

Дуже низький

Низький

Нижче середнього

Середній

Вище середнього

Високий

Дуже високий

І група

0 %

25 %

62 %

1 %

0 %

1 %

1 %

ІІ група

0 %

0 %

13 %

25 %

37 %

0 %


В результаті аналізу показників агресивності виявлено, що у першій групі досліджуваних домінуючим виступає рівень агресивності нижче середнього (62 %); у другій групі виявився високий рівень агресивності (37%).

Малюнок 2.4.1. Відсоткові значення індексу агресивності

Таблиця 2.4.4. Відсоткові значення індексу ворожості

Рівні

Дуже низький

Низький

Нижче середнього

Середній

Вище середнього

Високий

Дуже високий

І група

8 %

41 %

17 %

17 %

8 %

8 %

0 %

ІІ група

0 %

12 %

12 %

36 %

25 %

12 %

0 %


Проаналізувавши показники ворожості, ми отримали такі дані: у першій групі домінує низький рівень ворожості (41 %); у другій групі найбільш виражений середній рівень ворожості (25 %).

Малюнок 2.4.2. Відсотковий розподіл індексу ворожості

Дослідження самооцінки проводилось на вибірці з чисельністю 30 осіб безпритульних дітей, що відвідують благодійний фонд "Карітас".

Виявити самооцінку можливо з допомогою психологічного тесту - опитувальника.

В результаті проведеного нами експериментального дослідження самооцінки учнів отримали дані, наведені у таблиці 2.4.5, а також у таблиці 2.4.6. Порівнюючи дані, ми можемо зробити висновок, що у безпритульних дітей фонду "Карітас" спостерігається занижений тип самооцінки, для наочності відобразили ці дані на малюнку 2.4.3.

Таблиця 2.4.5. Результати дослідження самооцінки у І - ій групі безпритульних дітей

№ п/п

Досліджувані

Результат

Вид самооцінки

1

Іван М.

22

завищена

2

Петро В.

36

адекватна

3

Денис К.

58

занижена

4

Ігор П.

45

адекватна

5

Олексій Х

32

адекватна

6

Яків С.

11

завищена

7

Григорій П.

58

занижена

8

Андрій С.

87

занижена

9

Олександр П.

69

занижена

10

Михайло М.

74

занижена

11

Ігор З.

12

завищена

12

Микола М.

43

адекватна

13

Вікторія Ж.

10

завищена

14

Іванна М.

11

завищена

15

Марія Д.

34

адекватна


З досліджень самооцінки спостерігаємо таку картину, з 15 - ти безпритульних дітей п’ять дітей мають занижену самооцінку, п’ять - дітей мають адекватну самооцінку, п’ять дітей мають завищену самооцінку.

Таблиця 2.4.6. Результати дослідження самооцінки в ІІ - ій групі безпритульних дітей

Досліджувані

Результат

Вид самооцінки

1

Андрій В.

25

завищена

2

Сергій Д.

20

завищена

3

Юля Т.

78

занижена

4

Віктор Р.

52

занижена

5

Олексій О.

45

адекватна

6

Вадим О.

56

занижена

7

Іна М..

78

занижена

8

Валентина П.

35

адекватна

9

Костянтин А.

45

занижена

10

Дмитро В.

12

завищена

11

Лідія Р.

34

адекватна

12

Оксана В.

67

занижена

13

Федір Ц.

45

занижена

14

Едуард Л.

37

адекватна

15

Ганна М.

22

завищена


З досліджень самооцінки у групі № ІІ, безпритульних дітей, можна зробити висновок, що з 15 - ти осіб: 7 дітей мають занижену самооцінку, 4 - адекватну, 4 - завищену.

Таблиця 2.4.7. Відсоткові значення дослідження самооцінки


Занижена

Адекватна

Завищена

І група

41 %

25 %

34 %

ІІ група

50 %

25 %

25 %


У результаті аналізу показників рівнів самооцінки виявлено, що у І - ій групі безпритульних дітей більш вираженою є занижений рівень самооцінки 41 %, ці результати спостерігаються і в ІІ - ій групі безпритульних дітей -рівень заниженої самооцінки яких складає 50 %.

Окремо ми виділимо дослідження ефективності роботи соціальних педагогів з безпритульними дітьми. Використані нами проективні методи є дуже важливими психологічним інструментарієм пізнання особистості [2, с. 109]. Ці методи широко використовуються у сучасній психології з метою дослідження особистості, оскільки вони дозволяють передбачити не тільки якісну, а й кількісну оцінку отриманих результатів.

У нашому дослідженні проективний метод використовується у вигляді методики вільних описів у варіанті самоопису для дослідження покращення ефективності роботи соціального педагога внаслідок участі у проведені психокорекційної роботи з безпритульними дітьми. Саме цей метод дає можливість прослідкувати відтінки самоопису та проаналізувати продукти самосвідомості. Ми розділили десять соціальних педагогів на дві групи по п’ять осіб. 1 - ий етап дослідження (констатуючий експеримент) ми провели для обох груп, щоб виявити початкову ситуацію. Протягом переддипломної практики проводилися психокорекційні занняття з безпритульними дітьми в яких приймала участь І - а група соціальних педагогів, а ІІ - га група ні. У другому етапі дослідження (формуючий експеримент) ми виявили вплив процесу самоосвіти на професійну ідентичність соціальних педагогів.

В інструкції учасникам дослідження пропонувалося описати себе за трьома ключовими позиціями:

уявлення про своє "Я";

уявлення про своє реальне професійне "Я";

уявлення про своє ідеальне професійне "Я".

Тексти самоописів соціальних педагогів підлягали аналітичній обробці.

Проективний метод, застосований у дослідженні, також представлений методиками вивчення продукту творчості - проективного малюнку "Я в професії", виявився інформативним для визначення особливостей розвитку професійної ідентичності соціальних педагогів благодійного фонду "Карітас". При інтерпретації даної методики особлива увага зверталась на наступні ознаки: який образ зображений на малюнку, його розмір, деталі малюнку (що включали кольорову гаму, наявність супутніх образів, перспективу зображеного та інші показники).

Зокрема, адаптована методика проективного малюнку "Я в професії" виявилась інформативною щодо динаміки професійного становлення соціальних педагогів. У якості критеріїв інтерпретації малюнків ми спирались на класифікацію за Шнейдер Л. Б. [3, с. 98], що брала за основу символічність або реалістичність зображення. Відповідно до цього реалістичні зображення трактуються як конкретні образи, що є свідченням прямої проекції ситуації, яка пов’язана з поняттям конкретного "фотографічного" образу, що у більшості малюнків відповідає зображенню людської фігури.

Символічні зображення можна умовно поділити на метафоричні, символічні та атрибутивні.

У метафоричних зображеннях проекція відображена в асоціативних образах, опосередковано, через певний предмет або образ. В цьому аспекті також можуть зустрічатися зображення явищ природи, тварин, дерев, квітів тощо.

Символічні образи представлені у вигляді символів, букв, знаків (дорожніх, математичних та пунктуаційних), геометричних фігур (кола, трикутника, квадрата, ромба, прямокутника та інших), або у вигляді абстракції.

До атрибутивної групи можна віднести образи, що є певними доповненнями, деталями, атрибутами будь-якого явища, предмету, образу або ситуації. Аналіз малюнків свідчить, що у соціальних педагогів, що працюють перший рік у благодійному фонді переважають метафоричні зображення. Вони асоціюють себе з такими метафоричними образами (перелік образів наведено відповідно з усередненим ранговим місцем): дерево, квітка, сонце, тварини, птахи, метелик, море, річка та їх мешканці (осьминог, "золота" рибка, дельфін, кит тощо), корабель, книга, терези, будинок, місяць, гора, їжак, собака, драбина, лев, в’язниця. Негативнее забарвлення, на нашу думку, може бути свідченням незадовільного ставлення до себе та показником кризи професійної ідентичності, що пов’язана зі зміною соціальної ролі. Такі асоціативні образи більше розкривають особистісні аспекти розвитку, і майже не окреслюють професійних. Аналіз малюнків також підтверджує це припущення у тому ракурсі, що майже 60 % досліджуваних зобразили тільки один образ метафоричного зображення себе, що також є ознакою кризи ідентичності, пов’язаною зі змінами в системі "Я -концепції" .

У соціальних педагогів які працюють біля трьох років переважають реалістичні образи, що у більшій мірі, на нашу думку, може бути свідченням занурення у професійну діяльність.

Але значне місце у цієї категорії досліджуваних посідають малюнки з атрибутивними (навіть, фантастичними) образами: горн, чарівна паличка, квітка-семиколірка, підставка та інші. Такі відповіді, на нашу думку, є свідченням нереального сприйняття професійної діяльності, не достатньої усвідомленості нової соціальної ролі.

У соціальних педагогів із стажем роботи більше п’яти років домінують малюнки метафоричного зображення, що відображують проблеми становлення соціального педагога як фахівця. 90 % малюнків містять не один образ, а декілька, що є прикладом проекції певних взаємопов’язаних аспектів професійної діяльності.

Тексти самоописів за трьома ключовими позиціями: уявлення про своє "Я"; уявлення про своє реальне професійне "Я"; уявлення про своє ідеальне професійне "Я", разом узяті, визначають певну динаміку стану розвитку професійної ідентичності у соціальних педагогів благодійного фонду "Карітас". Реальне "Я" - відображає, яким бачить себе соціальний педагог на даний момент, реальне професійне "Я" дозволяє акцентувати увагу на професійних аспектах, ідеальне професійне "Я" - зразок, ідеал, яким повинен бути професіонал на підставі засвоєних моральних установок.

Зіставлення малюнків соціальних педагогів з текстами самоописів свідчать про деякі схожі тенденції у розгляді компонент професійної ідентичності. Обробка результатів відбувалась за наступними показниками: усвідомлюються професійних цілей, знання вимог щодо діяльності соціального педагога, окреслення власних можливостей до здійснення професійної діяльності. Результати фіксувались відповідно до виділених критеріїв, що були інформативними у парадигмі відслідковування особливостей формування професійної ідентичності. Результати самоописів за виділеними показниками в узагальненому вигляді представлені у таблиці.

Таблиця 2.4.8. Психокореляційні показники рівня розвитку професійної ідентичності та їх представленість на І - му етапі експерименту

Показники рівня розвитку професійної ідентичності

Експерементальна група № І

Експерементальна група № ІІ

Усвідомлення професійних цілей

Недостатньо усвідомлюються професійні цілі та завдання, визначається необхідність зрозуміти зміст діяльності та оволодіти практичними навичками

Більш детально усвідомлюються професійні завдання і цілі, усвідомлюється зміст діяльності соціального педагога, диференціюються практичні навички

Знання вимог щодо діяльності соціального педагога

У невеликому обсязі визначені вимоги до здійснення професійної діяльності; не визначаються, практично, функції діяльності соціального педагога; напрями діяльності визначаються не виразно

Окреслюються вимоги до здійснення професійної діяльності; визначаються напрями Професійної діяльності

Окреслення власних можливостей щодо здійснення професійної діяльності

Окреслення власних можливостей до здійснення професійної діяльності відбувається в парадигмі бажаного, майбутнього - чого „я хочу" та позначається відтінками мрійливості та фантазування; відмічається мотивація на самовдосконалення

Акцентується увага на усвідомленні власних можливостей щодо здійснення професійної діяльності, але у більшості за шаблоном, стереотипом; окреслення власних можливостей щодо здійснення фахової діяльності відбувається у парадигмі теперішнього часу - „я знаю" у поєднанні з майбутнім часом в аспекті набуття практичних навичок

Таблиця 2.4.9. Психокореляційні показники рівня розвитку професійної ідентичності та їх представленість на ІІ - му етапі експерименту

Показники рівня розвитку професійної ідентичності

Експерементальна група № І

Експерементальна група № ІІ

Усвідомлення професійних цілей

Усвідомлюються професійні завдання і цілі; окреслюються вимоги до здійснення професійної діяльності та оволодіння Практичним навичками

Більш детально усвідомлюються професійні завдання і цілі, усвідомлюється зміст діяльності соціального педагога, диференціюються практичні навички

Знання вимог щодо діяльності соціального педагога

Усвідомлюються власні можливості щодо здійснення фахової діяльності з наголосом на самостійність та творчість діяльності виконання завдання, пошук індивідуального стилю

Окреслюються вимоги до здійснення професійної діяльності; визначаються напрями професійної діяльності

Окресленні власних можливостей щодо здійснення професійної діяльності

Окреслення власних можливостей щодо здійснення професійної діяльності представлено у парадигмі теперішнього часу в рамках оцінки змісту сласних дій -„я можу".

Акцентується увага на усвідомленні власних Можливостей щодо здійснення професійної діяльності, але у більшості за шаблоном, стереотипом; окреслення власних можливостей щодо здійснення фахової Діяльності відбувається у парадигмі теперішнього часу - „я знаю" у поєднанні з майбутнім часом в аспекті набуття практичних навичок


Експерементальна група за № І складалася із соціальних педагогів, що працюють один рік. Зафіксовані результати експериментальної групи № І свідчать про недостатньо розвинену професійну ідентичність: недостатньо усвідомленість професійних цілей та завданнь; в невеликому обсязі визначені вимоги до здійснення професійної діяльності; не визначаються, практично, функції діяльності соціального педагога; окреслення власних можливостей до здійснення професійної діяльності відбувається в парадигмі бажаного, майбутнього - чого "я хочу" та позначається відтінками мрійливості та фантазування.

Склад експериментальної групи під № ІІ - соціальні педагоги з досвідом роботи близько трьох років. Професійна ідентичність визначена опосередковано, розмито: більш детально усвідомлюються професійні завдання і цілі, окреслюються вимоги до здійснення професійної діяльності; акцентується увага на усвідомленні власних можливостей щодо здійснення професійної діяльності, але у більшості за шаблоном, за певним зразком, окреслення власних можливостей щодо здійснення фахової діяльності відбувається у парадигмі теперішнього часу - "я знаю" у поєднанні з майбутнім часом у ракурсі набуття практичних навичок.

Після проведення соціальними педагогами першої групи психокорекційних занять для безпритульних дітей ми отримали відповідні зміни, які подали в таблиці. 2.4.10. Професійна ідентичність достатньо визначена: усвідомлюються професійні завдання і цілі; окреслюються вимоги до здійснення професійної діяльності; усвідомлюються власні можливості щодо здійснення фахової діяльності з наголосом на самостійні та творчість виконання завдання, пошук індивідуального стилю; окреслення власних можливостей щодо здійснення професійної діяльності представлено у парадигмі теперішнього часу в рамках оцінки змісту сласних дій -"я можу".

Таким чином, зіставлення результатів проективних методик визначає перспективні тенденції щодо формування професійної ідентичності у соціальних педагогів благодійного фонду "Карітас" (невираженість, опосередкованість, вираженість).

Процес формування професійної ідентичності має особистісно-індивідуальний відтінок.

Для діагностики змін підструктур самосвідомості було застосовано опитувальник визначення самоставлення Р. С. Пантилєєва. На основі цього опитувальника було відокремлено певні показники, що використовуються в процесі аналізу когнітивної, афективної та регуляторної підструктур самосвідомості соціальних педагогів благодійного фонду. Відповідно цього опитувальника самоставлення розглядається як уявлення особистості про сутність власного "Я". Самоставлення у значній мірі виражається у переживаннях власної цінності, що позначається на широкому діапазоні почуттів: від самоповаги до самознищення. Статистичний аналіз даних указує на те, що самоставлення особистості, не зважаючи на його певну сталість, знаходиться в динаміці, в процесі неперервного розвитку. Воно має інтегративну тенденцію до розвитку, супроводжується великою кількістю переживань різноманітних станів, почуттів, оцінки дій відносно власної особистості. Почуття, емоції, дії, оцінки у зв’язку з роздумами про себе не можуть не позначитися на розвитку особистості, змінах у підструктурах самосвідомості.

Узагальнюючи отримані дані за шкалами самоставлення, можна констатувати, що всі запропоновані шкали інтегруються в загальне позитивне чи негативне ставлення до себе, що не може не відобразитися на становленні соціального педагога як майбутнього фахівця.

Позитивне ставлення до себе, позитивна оцінка власного "Я", уявлення про себе як самоцінність сприяє активізації процесу становлення професійної ідентичності соціального педагога. Позитивне ставлення до себе підвищує рівень домагань, сприяє розвитку особистості як професіонала; сприяє усвідомленню переконань, ідеалів, планів, життєвих цінностей тощо.

Саморозуміння, самоставлення виступає внутрішньою детермінантою, що значною мірою визначає розвиток особистості і формування індивідуально-типологічних особливостей її структури та сприяє конструктивним змінам у розвитку особистості фахівця.

Несприйняття власної особистості, самозвинувачення, внутрішня конфліктність можуть призвести до неадекватної поведінки, вчинків з відтінком фатальної приреченості, коли людина, приписуючи причини всіх невдач лише собі , навіть не намагається щось змінити. Негативне ставлення до власного "Я" може призвести до деструктивних змін у розвитку особистості: зниженні самоповаги та самооцінки, недовіри до людей, невпевненості у спілкуванні, сором’язливості, пасивності у вирішенні професійних завдань та проблем тощо. Все це негативно позначається на становленні професійної ідентичності, гальмує процес навчання, спілкування, знижує ініціативність та призводить до інертності у професійній діяльності. Результати дослідження самоставлення відображені на малюнку.

Малюнок 2.4.4. Показники самоставлення соціальних педагогів на першому етапі експерименту (експериментальна група № І) за тестом Р. С. Пантилєєва

У соціальних педагогів, що працюють перший рік відбувається процес адаптації до професійної діяльності з досить складною категорією дітей -безпритульними. Саме в цей період проходить руйнування раніше сформованих стереотипів, пристосування до умов нового закладу де працюють, до нового соціального оточення (перебудова соціальних навичок і звичок), до самостійного життя, опанування різноманітних форм, методів, змісту професійної діяльності, самоосвіта, самовдосконалення, опанування нової соціальної ролі "соціального педагога". Про проходження процесу адаптації свідчать високі бали за шкалою "Закритість" - високий рівень у 53,0 % опитаних. Труднощі процесу адаптації можуть бути пов’язані зі зміною соціального середовища (пристосуванням до нового соціуму, зміною соціальних ролей тощо). Дані, отримані за шкалами "Самоцінність" - середній рівень - 76,7 %, високий - 22,2 %, "Самовпевненість"- середній рівень - 44,8 %, високий - 45,5 % опитаних дозволяють зробити висновок про позитивні аспекти, що у подальшому можуть сприяти активізації механізмів становлення професійної ідентичності. Дещо завищені бали за шкалами "Внутрішня конфліктність"- середній рівень - 55,3 %, високий - 22,2 %, "Самозвинувачення" - середній рівень - 55,8 %, високий - 10,9 % респондентів, на нашу думку, можуть бути обумовлені руйнуванням раніше сформованих стереотипів (криза у розвитку особистості), опануванням новою інформацією, наслідуванням ідеалів, норм поведінки, цінностей, стереотипів, що визначають входження в нову соціальну роль "соціальний педагог". Високі бали за наведеними шкалами можуть свідчити про кризові ситуації, що обумовлені соціальними і психологічними чинниками, спрямованими на зміну життєвих та професійних установок. Порівняльний аналіз даних діагностики самоставлення соціальних педагогів після проведення занять з психокорекційної програми з безпритульними дітьми показує динаміку змін в аспекті самоставлення за методикою Пантилєєва.

Малюнок 2.4.5. Особливості самоставлення соціальних педагогів (експериментальна група № І), за тестом Р. С. Пантилєєва у другому етапі експеримента

Результати співставлення даних (малюнок 2.4.4, а також малюнок 2.4.5) дозволяють констатувати за шкалою "Закритість" зниження рівня до 28,9 %, що на нашу думку свідчить про успішний процес адаптації у соціальному середовищі. Збільшення балів за шкалами "Самоцінність" та "Самовпевненість" засвідчує позитивне сприйняття цінностей, власного "Я" у професійній групі. Результати діагностики за факторами "Самозвинувачення" та "Внутрішня конфліктність" соціальних педагогів у другому етапі дослідження порівняно з першим етапом дослідження нижче, що дозволяє припустити певну переоцінку цінностей та внутрішніх ресурсів на основі поєднання теоретичного і практичного досвіду. Соціальні педагоги в процесі підготовки психокорекційної програми для безпритульних дітей ретельно ознайомились з особливостями своєї спеціальності під час роботи, тому їх діяльність спрямована на пошук оптимальних підходів щодо вдосконалення професійного рівня.

Дані стосовно регулятивного аспекту самоставлення у соціальних педагогів на першому та другому етапах експерименту суттєво не відрізняються. За шкалою "Самокерівництво" домінує середній показник, що свідчить про недостатню сформованість системи саморегуляції та самоконтролю, пошук оптимального режиму роботи та відпочинку, вдосконалення вміння організовувати самостійну роботу.

Таким чином, аналіз результатів дослідження самоставлення за методикою Р. С. Пантилєєва свідчить про формування позитивної "Я-концепції" соціальних педагогів, що виражається у наявності особистісних компонентів у структурі уявлень про себе (прийняття і розуміння себе, певна система цінностей, повага до інших), внутрішньою цілісністю, стабільністю уявлень про себе, високим рівнем самоповаги. Для визначення спрямованості особистості на домінування певних рефлексивних механізмів щодо становлення професійної ідентичності соціального педагога ми використали орієнтаційну анкету Б.Басса [4, с. 67].

За допомогою цієї методики виявляються наступні види спрямованості:

. Спрямованість на себе (Я)

. Спрямованість на спілкування (С)

. Спрямованість на справу (Д)

Аналіз експериментальних даних свідчить про те, що у більшості досліджуваних домінує спрямованість на спілкування (44,4 % у соціальних педагогів із стажем роботи до одного року, 58,6 % у соціальних педагогів із стажем роботи близько трьох років, 39,8 % - у соціальних педагогів із стажем роботи близько п’яти років). Дані свідчать про прагнення за будь-яких умов підтримувати стосунки з людьми, орієнтацію на сумісну діяльність та соціальне схвалення. Оскільки основний зміст роботи соціального педагога - пізнання і розуміння внутрішнього світу інших людей, то перевага направленості на спілкування є на нашу думку закономірною.

У соціальних педагогів із стажем роботи до одного року ми можемо констатувати високі бали за шкалою "Спрямованість на власне "Я". Оскільки пізнання інших починається з пізнання себе, то у процесі становлення професійної ідентичності соціальних педагогів власне "Я" відіграє важливу роль. Власне "Я" -своєрідний технологічний елемент, знаряддя розуміння, підтримки, розвитку клієнта, сприяння його самореалізації [4, с. 81].

У соціальних педагогів із більшим стажем роботи домінує шкала "Спрямованість на справу". Ми пов’язуємо це з намаганням ефективно виконувати професійні обов’язки, розвитком інтелектуальних рефлексивних механізмів стосовно професійних дій та вирішення професійних завдань.

Низькі бали у соціальних педагогів із стажем роботи до одного року за шкалою "Спрямованість на діло" на нашу думку, пов’язане з адаптаційним періодом, коли основна роль у побудові стосунків з новим соціальним оточенням належить спілкуванню.

Таким чином, застосовані нами методики з визначеними критеріями та шкалами, дадуть змогу відобразити досліджуване явище та оцінити його у поєднанні структурних компонент. Інтерпретація отриманих даних дозволяє окреслити особливості становлення професійної ідентичності у соціальних педагогів та здійснити аналіз цього явища.

Програма психокорекційної роботи

Етапи роботи

Задачі

Тактика поведінки студента-практиканта

Засоби і методи





Власні розробки

І етап. Психо-профі-лактичний.

1. Знайомство і встановлення емоційно-позитивного контакту з клієнтами. 2. Орієнтування в проблемах клієнта.

Поєднання недерективності в представлені вибору способу спілкування, прояв ініціативи та самостійності клієнтів в процесі спілкування. Директивність як організації в забезпеченні умов для проведення занять.

1. Щоденні заняття клієнтів. 2.Індивіду-альна цільова психодіагнс-тика.

1. Включали в себе релаксаційні та психогімнастичні вправи. 2. Читання історій з подальшим виконанням малюнка. 3. Робота з незакінченими малюнками. Підбір тестів та опитувальника для виявлення астенії.

ІІ етап Психо-корек-ційний

Розвиток особистості за допомогою: Розвитку комунікативної комперентності; Формування адекватних способів поведінки в конфліктних ситуаціях; Розширення сфери усвідомлення почуттів та переживань; Подолання емоційно-особистісного егоцентризму; Розвиток здатності до усвідомлення своїх можливостей; Формування здатності до довільної регуляції власної діяльності.

Поєднання недериктивності, що виражається в наданні ініціативи і самостійності на тренінгових заняттях та дериктивності як в орнанізації для забезпечення умов переносу нового досвіду в реальну життєдіяльність.

1. Індиві-дуальна психокорек-ційна робота. 2. Групова психокорек-ційна робота.

1. Індивідуальна робота з клієнтами Карітасу, що включає прийоми арттерапії. 2.Програма особистісного саморозвитку, що складається з 10 занять тривалістю по 90 хвилин які проводяться по три рази на тиждень.

ІІІ етап. Узагаль-нююче -закріплюючий.

1.Аналіз стосунків психолог - клієнт. 2.Узагальнення сформованих на попередньому етапі адекватних способів комунікації. 3.Перенос нового позитивного досвіду в реальну життєдіяльність.

Недерективний - у виборі способу спілкування.

Здійснення зворотнього зв’язку від клієнтів фонду "Карітас".

1.Інформаційні заняття та тематичні вечори для близького оточення клієнтів фонду "Карітас".


Психокорекційна програма являє собою психологічний тренінг інтегративного типу з елементами різних психотерапевтичних і психологічних технік.

Пропонований варіант програми особистісного саморозвитку складається з десяти занять, тривалість кожного 1,5 години (90 хвилин), які проводяться три рази на тиждень. Кількість учасників в одній групі 5 - 6 осіб.

Мета психологічної програми розвитку здатності до самопізнання і саморегуляції в осіб, що не мали належного сімейного виховання: гармонізація Я - концепції особистості, її уявлень про себе і ставлення до себе; актуалізація й активізація процесів особистісного саморозвитку; формування навичок емоційної і поведінкової саморегуляції.

Завдання, що випливають із мети програми:

1.  Розвиток навичок рефлексії. Забезпечення клієнтів благодійного фонду "Карітас" засобами самопізнання.

2.  Підвищення рівня прийняття себе, зміцнення почуття власної гідності, впевненості в собі.

3.  Зниження внутрішньоособистісних суперечностей та емоційного напруження. Формування адекватної самооцінки.

4.  Навчання способів ефективної поведінки в різних життєвих ситуаціях.

5.  Формування мотивації самовиховання й саморозвитку. Навчання способів внутрішнього самоконтролю.

Кожне заняття складається з трьох елементів, подавати які можна в будь-якому порядку:

1. Рефлексія попереднього кроку, аналіз домашніх завдань із самопізнання і саморозвитку, формування найближчої мети.

2. Подальше просування у вивченні предмета, що передбачає пошук і освоєння засобів досягнення поставленої мети.

3. Підвищення групової згуртованості, що має на меті саморозкриття учасників, довірче спілкування, почуття захищеності кожного всередині цієї групи.

Опис кожного заняття складається з мети, процедурного забезпечення, опису найбільш важливих моментів, на які ведучому потрібно звернути увагу.

У цій програмі використовувались такі методичні засоби: вступне й заключне слово ведучого, бесіду, групову дискусію, рольові ігри, аналіз ситуацій, метод "репетиції поведінки" (тренування ефективної поведінки), проективне малювання, елементи психогімнастики, психодрами, тілесної терапії, терапію музикою, релаксаційні методи, завдання на самопізнання. Останнньому слід приділити особливу увагу, тому, що в результаті таких завдань досвід, одержаний в групі, аналізується й осмислюється самостійно. Ведення щоденника дозволяє клієнту усвідомлювати те, як він розвивається, що з ним відбувається, які особливості його реакцій у тій чи іншій ситуації. Якщо при цьому будуть розв'язуватися питання: "За рахунок чого відбуваються ці зміни?", "Хто це зробив?", "Чи в бажану сторону я змінився?", то буде закладена основа саморозвитку і прийняття відповідальності за власне становлення.

Після впровадження психокорекційної програми та виховної роботи з метою особистісного саморозвитку безпритульних дітей ми маємо можливість провести повторне діагностування щодо визначення результативності проведення данної психокорекційної програми.

Таблиця 2.4.10. Результати експериментального дослідження факторів агресивності (І - ша група)

№ п/п

Досліджувані

Вік

Фактори агресії




1

2

3

4

5

6

7

8

Інт.

Рівень

Інт.

Рівень




ФА

КА

Р

Н

О

П

ВА

ЧВ

Ворож.


Агр.


1

Іван М.

11

4

3

3

4

3

2

4

4

4

Нижче середнього

3

Дуже низький

2

Петро В.

13

3

4

3

2

3

3

3

3

3

Низький

4

Середній

3

Денис К.

14

3

4

3

2

2

5

4

3

Дуже низький

4

Середній

4

Ігор П.

12

4

3

4

3

3

3

3

3

4

Середній

3

Дуже низький

5

Олексій Х

12

4

5

4

3

4

3

4

4

3

Низький

4

Нижче середнього

6

Яків С.

13

2

3

2

3

2

3

4

3

2

Дуже низький

4

Низький

7

Григорій П.

15

2

3

4

2

3

3

4

3

3

Низький

4

Нижче середнього

8

Андрій С.

12

6

4

7

2

4

6

4

6

6

Середній

7

Вище середнього

9

Олександр П.

11

3

4

4

5

2

2

4

3

4

Нижче середнього

4

Низький

10

Михайло М.

13

2

3

4

2

3

3

4

3

3

Середній

4

Нижче середнього

11

Ігор З.

15

4

3

2

3

3

2

3

2

3

Низький

3

Низький

12

Микола М.

14

3

3

3

4

3

3

4

5

3

Нижчесереднього

4

Нижче середнього

13

Вікторія Ж.

12

3

3

4

5

3

3

4

4

3

Середній

4

Середній

14

Іванна М.

15

2

2

2

4

3

3

3

2

3

Низький

3

Низький

15

Марія Д.

16

4

4

5

4

3

2

3

4

3

Середній

4

Низький



З таблиці видно, що після проходження психокорекційної програми з 15 - ти дітей дуже низький рівень агресивності мають дві дитини, низький рівень агресивності мають п’ять дітей, чотири дитини мають нижче середнього рівня, три дитини мають середній рівень агресивності, одна дитина має вище середнього рівень агресивності. Щодо ворожості, то з 15 - ти першої експериментальної групи дітей: п’ять - мають низький рівень ворожості, дві дитини - дуже низький, три - нижче середнього, п’ять дітей середній рівень.

Таблиця 2.4.11. Результати експериментального дослідження факторів агресивності (ІІ група)

№ п/п

Досліджувані

Вік

Фактори агресії




1

2

3

4

5

6

7

8

Інт.

Рівень

Інт.

Рівень




ФА

НА

Р

Н

О

П

ВА

ЧВ

Ворож.


Агр.


1

Андрій В.

11

4

7

6

4

8

7

6

4

6

Середній

4

Нижче середнього

2

Сергій Д.

14

7

4

4

4

3

4

4

6

4

Нижче середнього

5

Низький

3

Юля Т.

13

6

8

6

7

4

6

6

4

5

Середній

6

Дуже низький

4

Віктор Р.

13

7

5

7

8

5

7

6

4

7

Низький

6

Середній

5

Олексій О.

14

6

6

5

4

5

5

5

3

7

Низький

5

Вище середнього

6

Вадим О.

12

6

4

6

7

6

4

3

3

5

Нижче середнього

6

Середній

7

Іна М..

15

7

6

7

4

5

4

4

6

5

Середній

7

Вище середнього

8

Валентина П.

15

7

7

6

6

5

7

7

4

6

Вище середнього

7

Низький

9

Костянтин А.

13

4

5

5

6

3

7

5

4

Низький

5

Середній

10

Дмитро В.

13

5

4

4

6

7

3

5

6

6

Середній

6

Вище середнього

11

Лідія Р.

14

2

3

3

4

5

3

5

6

5

Низький

5

Вище середнього

12

Оксана В.

12

6

6

4

4

5

5

3

6

7

Нижче середнього

6

Середній

13

Федір Ц.

15

7

4

4

5

3

7

5

4

4

Нижче середнього

6

Низький

14

Едуард Л.

13

6

6

5

4

3

4

4

6

6

Низький

5

Нижче середнього

15

Ганна М.

14

7

5

6

6

3

4

3

3

4

Нижче середнього

5

Вище середнього



З таблиці 2.4.11 спостерігаємо таке явище, що з 15 - ти безпритульних дітей після проведення психокорекційної програми одна дитина має дуже низький рівень агресивності, три дитини має низький рівень агресивності, дві дитини має рівень агресивності нижче середнього, чотири дитини мають середній рівень, п’ять - вище середнього рівень агресивності. Щодо ворожості, то з 15 - ти безпритульних дітей благодійного фонду "Карітас": три дитини має низький рівень ворожості, чотири дитини - нижче середнього, сім дітей мають середній рівень, та одна дитина - вище середнього.

виховний безпритульний діти карітас

Таблиця 2.4.12. Відсоткові значення індексу агресивності

Рівні

Дуже низький

Низький

Нижче середнього

Середній

Вище середнього

Високий

Дуже високий

І група

13,3 %

33,3 %

26,6 %

20 %

6,6 %

0 %

0 %

ІІ група

6,6 %

20 %

13,3 %

26,6 %

33,3 %

0 %

0 %


В результаті аналізу показників агресивності виявлено, що у першій групі досліджуваних домінуючим виступає рівень агресивності нижче середнього (26,6 %); у другій групі домінуючим виступає рівень вище середнього 33,3 %. Перший рівень агресивності висркий та вище середнього взагалі відповідають значенню 0 % в обох групах.

Малюнок 2.4.6. Відсоткові значення індексу агресивності

Таблиця 2.4.13. Відсоткові значення індексу ворожості

Рівні

Дуже низький

Низький

Нижче середнього

Середній

Вище середнього

Високий

Дуже високий

І група

13,3 %

33,3 %

20 %

33,3 %

0 %

0 %

0 %

ІІ група

0 %

20 %

26,6 %

46 %

6,6 %

0 %

0 %


Проаналізувавши показники ворожості, ми отримали такі дані: у першій групі домінує низький і середній рівень ворожості (по 33,3 %); у другій групі найбільш виражений середній рівень ворожості (46 %). У першій групі рівень ворожості вище середнього, високий та дуже високий відповідають значенню 0 %. У другій групі рівень ворожості високий та дуже високий також відповідають значенню 0 %.

Малюнок 2.4.7. Відсотковий розподіл індексу ворожості

Повторне дослідження самооцінки проводилось на вибірці чисельністю 30 - ть осіб безпритульних дітей поділеній на дві групи по 15 - ть осіб, що відвідують благодійний фонд "Карітас".

Виявити самооцінку можливо за допомогою психологічного тесту - опитувальника.

В результаті проведеного нами повторного експериментального дослідження самооцінки учнів після проведеної психокорекційної роботи ми отримали дані, що наведені у таблиці 2.4.14, а також у таблиці 2.4.15. Порівнюючи дані, ми можемо зробити висновок, що у безпритульних дітей фонду "Карітас" спостерігається занижений тип самооцінки, для наочності відобразили ці дані на малюнку 2.4.8.

Таблиця 2.4.14. Результати дослідження самооцінки у першій групі безпритульних дітей

№ п/п

Досліджувані

Результат

Вид самооцінки

1

Іван М.

30

адекватна

2

Петро В.

36

адекватна

3

Денис К.

37

адекватна

4

Ігор П.

45

адекватна

5

Олексій Х

32

адекватна

6

Яків С.

14

завищена

7

Григорій П.

50

занижена

8

Андрій С.

65

занижена

9

Олександр П.

40

адекватна

10

Михайло М.

74

занижена

11

Ігор З.

32

адекватна

12

Микола М.

43

адекватна

13

Вікторія Ж.

10

завищена

14

Іванна М.

33

адекватна

15

Марія Д.

34

адекватна


З досліджень самооцінки першої експериментальної групи спостерігаємо таку картину: з 15 - ти безпритульних дітей після проведених психокорекційних занять рівень самооцінки становив у трьох дітей занижена самооцінка, десять - дітей мають адекватну самооцінку, дві дитини мають завищену самооцінку.

Таблиця 2.4.15. Результати дослідження самооцінки у другій групі безпритульних дітей

№ п/пДосліджуваніРезультатВид самооцінки




1

Андрій В.

25

завищена

2

Сергій Д.

20

завищена

3

Юля Т.

45

адекватна

4

Віктор Р.

52

занижена

5

Олексій О.

45

адекватна

6

Вадим О.

56

занижена

7

Іна М..

39

адекватна

8

Валентина П.

35

адекватна

9

Костянтин А.

45

занижена

10

Дмитро В.

12

завищена

11

Лідія Р.

34

адекватна

12

Оксана В.

67

занижена

13

Федір Ц.

45

адекватна

14

Едуард Л.

37

адекватна

15

Ганна М.

22

завищена


З досліджень самооцінки у другій групі безпритульних дітей після проходження психокорекційної програми, зробимо висновок, що з 15 - ти осіб: чотири дитини мають занижену самооцінку, сім - адекватну, та чотири - завищену.

Таблиця 2.4.16. Відсоткові значення дослідження самооцінки


Занижена

Адекватна

Завищена

І група

20 %

66,6 %

13,3 %

ІІ група

26,6 %

46,6 %

26,6 %


У результаті аналізу показників рівнів самооцінки після проведеної психокорекційної роботи виявлено, що в обох групах безпритульних дітей більш вираженою є адекватний рівень самооцінки, відповідно 66,6 % у першій експериментальній групі та 46,6 % у другій експериментальній групі. Рівні заниженої і завищеної самооцінки істотно знизилися.


Таким чином, досягнутий результат в ході повторного діагностування дозволив зробити висновки про те, що впровадження психокорекційної програми з метою здійснення особистісного саморозвитку та виховної діяльності в роботі з безпритульними дітьми в благодійному фонді "Карітас" м. Хмельницького сприяло покращенню стану їхнього внутрішнього світу.

Отже, внаслідок проведеної роботи бездоглядні діти змогли побачити шлях для вирішення власних проблем.

Перше, що змінилося, це їхнє ставлення до майбутнього. Діти змогли повірити у власні можливості, змінився рівень домагань у кращу сторону. Бездоглядні діти виявили бажання навчатися, здобувати освіту.

По друге, в спільній проведеній роботі психокорекційного процесу психолог і соціальний педагог працювали над рівнем самооцінки дітей. Спеціальний цикл занять сприяв формуванню адекватної самооцінки в цих підлітків. Відповідно вдалося досягти суттєвого зниження рівня ворожості та агресивності у клієнтів благодійного фонду "Карітас".

По третє, теоретичні заняття були тісно переплетені з практичними для підвищення ефективності психокорекційної роботи та надання більш якісної реабілітації таких дітей для успішного входження таких клієнтів у норми соціуму та по можливості повернення їх до сімей.

Так як проведене дослідження підтвердило висунуту нами гіпотезу ми можемо дати певні методичні рекомендації соціальним педагогам щодо подальшої ефективної роботи з безпритульними дітьми.

Сама особистість педагога, що працює із безпритульними дітьми, має величезне значення для розвитку дитини. Це є відомим фактом, через що до фахівця висуваються особливі вимоги. У педагогічних працях відомих зарубіжних і вітчизняних педагогів підкреслюється, що особистість педагога, який працює з безпритульними дітьми, має бути прикладом для їх вихованців.

Таким чином, під час роботи соціальних педагогів з безпритульними дітьми необхідно враховувати, що особистість педагога є фактично завжди зразком для наслідування і формування у вихованців певних якостей. Одночасно до соціального педагога висуваються особливі вимоги: ця людина повинна відрізнятися високоморальними цінностями, бути гуманною і любити дітей. З огляду на це одним із критеріїв оцінювання згаданих фахівців до роботи з безпритульними дітьми має бути морально-ціннісний.

На сьогодні визначено основні вимоги до змісту знань, на основі яких потрібно формувати професійні вміння соціальних педагогів. Перш за все, це знання нормативно-правової бази діяльності, теорії та історії соціальної педагогіки, методик і технологій соціально-педагогічної роботи з різними категоріями дітей.

В процесі експерименту для діагностики внутрішнього стану особистості соціального педагога та його професійної ідентифікації ми використали також емоційно-вольовий критерій. Адже емоційно -особистісна включеність може призвести до професійної деформації особистості фахівця, пов’язаної зі змінами емоційно-вольової сфери, тобто до ефекту "емоційного вигорання".

Таким чином, провівши експериментальне дослідження, з урахуванням найбільш істотних характеристик та вимог до особистості соціального педагога, аналізу змісту, функцій, професійних ролей фахівця, особливості соціально-педагогічної роботи з безпритульними дітьми, можна визначити такі критерії готовності до соціально - педагогічної роботі з безпритульними дітьми: морально - ціннісний, емоційно - вольовий, когнітивний, мотиваційний, операційно - діяльнісний, а також їх показники.

Отримані результати дали змогу виділити знання, уміння і якості, які найдужче впливають на ефективність реалізації соціально-педагогічних функцій у роботі з безпритульними дітьми.

Вагомий внесок в роботу з безпритульними дітьми вносить благодійний фонд "Карітас" здійснюючи соціально - педагогічний супровід цих дітей.

У роботі з безпритульними дітьми має значення конструктивістська перспектива кожного з ким працює соціальний працівник. Це означає, що на поводження людини у конкретній ситуації впливає не тільки поводження партнерів у інтеракції, але і власне бачення дійсності (конструкція дійсності).

У ході професійної роботи з безпритульною дитиною у благодійному фонді "Карітас" застосовуються різні методи. Важливим є ставлення соціального працівника до дитини: повага, емпатія і послідовність у своїх діях.

Методи роботи не можна розглядати ізольовано один від одного. У залежності від вимог конкретної ситуації може застосовуватися той або інший метод, або їхня комбінація. Важливою є необхідність співробітництва з іншими установами і використання їхніх пропозицій і можливостей.

Соціально - педагогічна робота з безпритульними дітьми припускає співробітництво з усіма членами колишньої родини. При цьому використовуються методи сімейно - терапевтичного мислення і поводження, що співвідносяться із ситуацією у конкретній проблемній ситуації. Робота проводиться за двома напрямками:

·        вирішення проблем на соціально - економічному рівні;

·        вирішенням проблем па рівні відносин.

Це є методами соціальної роботи і сімейної психології. Першочергова увага приділяється проблемам, від яких безпритульна дитина страждає найбільшою мірою або які вважає головними найближче оточення безпритульної дитини. Причому важливим є усвідомлення цих проблем членами сім'ї.

Як одна з ефективних форм роботи з дитиною для повернення її в сім’ю є сімейна терапія часто застосовується метод "сімейних конференцій". Сутність його полягає у спільному обговоренні сімейних ситуацій і проблем. Результатом чого є відновлення контактів між членами сім'ї, виявлення і нівелювання неконструктивних стереотипів поводження, заміна їх конструктивними і функціональними. Таким чином дитина має шанс повернутися в сім’ю.

Відносини безпритульних дітей з соціальним працівником повинні бути, з одного боку, досить довірливими, щоб можна було обговорювати проблеми, у тому числі і делікатного характеру. З іншого - повинні бути досить діловими для того, щоб соціальний працівник завжди міг висловити свою думку, навіть якщо її не розділяють клієнти.

Поряд із усіма соціальними й економічними труднощами, властивими безпритульній дитині, яку опікують, вона характеризується ще й тим, що негативні взаємини переживає досить часто, а в побудові гармонійних відносин має дуже малий досвід. Дії соціального працівника спрямовані на ініціювання практичних дій, бесід, у результаті яких у дитини здобувається досвід позитивних відносин, конструктивного вирішення кризових ситуацій.

Основні напрямки дій, що формують нові взаємини і навички, це планування витрат, ведення домашнього господарства, організація дозвілля, підтримка вирішення шкільних проблем тощо. Головне, що повинно стати результатом такої роботи - це досвід позитивних відносин і почуття самоповаги. Саме самоповага є головним інструментом у соціальній роботі із безпритульною дитиною.

Ситуація з безпритульною дитиною часто характеризується соціальною ізоляцією і низькою самооцінкою. У ході групової роботи діти вулиці здобувають досвід налагодження контактів і спілкування з іншими людьми. Таким чином, можна боротися із соціальною ізоляцією.

Ще один важливий елемент групової роботи полягає в тому, щоб виявити індивідуальні сильні сторони членів групи, підтримати їх і зробити очевидними для окремого члена групи і для групи в цілому.

У рамках співробітництва з місцевими державними органами влади можна проводити різні види групової роботи, наприклад, жіноче свято або дитячий день.

Крім того, до видів робіт, що виходять за межі сім'ї, відносяться також організація канікул, дозвілля і спільні заходи для безпритульної дитини. Спільно пережиті позитивні емоції зменшують почуття соціальної ізольованості і позитивно впливають на формування почуття власної гідності.

У цих акціях діти мають можливість побачити соціальних працівників в інших умовах, наприклад, як керівників якої-небудь групи, що може внести свіжий струмінь у спільну роботу.

Важливим аспектом для дитини вулиці, якою опікуються, залишається її інтеграція у безпосереднє соціальне оточення, так що в рамках роботи з місцевими органами влади починається спроба залучення таких дітей у заходи, уже проведені місцевою владою, чи ж виявлення якихось нових можливостей у співробітництві з іншими установами й організаціями.

Організація соціально - педагогічної допомоги безпритульній дитині включає певні фази. Співробітництво із дитиною у рамках соціально -педагогічної допомоги можна розділити на п'ять фаз, що переходять одна в одну й у залежності від особливостей сім'ї вимагають різної кількості часу.

1.Фаза встановлення контакту і знайомства.

На початковому етапі роботи із дитиною вулиці важливим є знайомство дитини й соціального працівника. У цей час з'ясовуються взаємні очікування і визначаються цілі роботи. Метою цієї фази є створення довірливих взаємин із дитиною, що складають основу для успішного співробітництва.

2.Фаза психо - соціальної діагностики.

На етапі психо - социальної діагностики вивчаються проблеми безпритульної дитини, ресурси їхнього вирішення в рідній сім'ї й у найближчому оточенні.

3.Фаза інтервенції.

Фаза інтервенції є головною робочою фазою надання допомоги. У цей час проводиться робота з досягнення мети щодо безпритульної дитини. У ході роботи можуть коректуватися і мінятися не тільки погоджені спочатку методи, але й мета.

4.Фаза згортання роботи.

На цій фазі необхідно підготувати безпритульну дитину до завершення надання допомоги даним соціальним працівником влаштувавши дитину у сімю або відпвідний заклад. Якщо сімейна система дитини є досить стабільною, то можна поступово скорочувати обсяг допомоги.

5.Фаза додаткового курирування.

У проблемних ситуаціях дитина або її нова сімя повинна мати можливість звернутися до соціальної служби та після надання соціально -педагогічної допомоги. Крім того, члени сім'ї дитини можуть у рамках додаткової допомоги брати участь у проведених групових заходах, в організації дозвілля і сімейних свят [29, c. 42].

Соціально - педагогічна допомога безпритульній дитині планується як процес і орієнтується на проблеми конкретної дитини та її індивідуальні можливості. Якщо дитина і соціальний працівник досягли запланованих цілей, ставиться питання про завершення співробітництва.

Це принципова позиція для українських соціальних працівників: допомога надається клієнту в тому випадку, якщо він усвідомлює її необхідність і робить усе, що потрібно від нього для досягнення результатів. У іншому випадку робота з клієнтом (чи індивідуумом, сім'єю) припиняється. Як правило, на соціально - педагогічну роботу з безпритульною дитиною приділяється більше часу.

Для забезпечення якості соціальної допомоги необхідне обговорення ходу і результатів соціальної допомоги безпритульній дитині й оцінка роботи. Під час спільних обговорень із дитиною перевіряються та встановлюються загальні і приватні цілі, а також необхідні кроки для їхнього досягнення.

В фонді "Карітас" здійснюється індивідуальна виховна робота. Сутність індивідуальної роботи полягає в консультуванні і соціальному супроводі молодих людей відповідно до їхнього соціального стану, потреб, поглядів, інтересів і можливостей.

Дуже часто спостерігаються протиріччя між допомогою, яку треба отримати молодій людині і тим, що реально можна зробити - цілями, що ставить перед собою підліток; потенціалом особистісного розвитку (знання, уміння, компетенція); вимоги до підлітка з боку родини, школи, ровесників; реальними можливостями вирішення ситуації; стану на ринку праці, наявність потрібних навчальних закладів.

Непогодженість перерахованих вище позицій може привести до невдач у роботі з підлітками і молоддю, тому початок соціально - педагогічної підтримки полягає у визначенні й аналізі бажань, об'єктивних можливостей клієнта і навколишнього середовища, можливостей надання допомоги. Потім випливає розробка плану надання допомоги і самодопомога.

Очевидно, що індивідуальна робота соціального працівника з клієнтом є тривалою. Це принципово в тім аспекті, щоб зрозуміти, що вулична соціальна робота - це не "соціальна пожежна команда", а довгостроковий цілеспрямований соціальний супровід клієнта чи групи клієнтів.

Групова робота здійснюється в благодійному фонді "Карітас" і за її допомогою можна побачити не тільки проблеми кожного її члена, але і можливості їхнього вирішення. І, важливо мати можливість скористатися приміщенням для проведення групової роботи. Для ХОБФ "Карітас" це приміщення на базі Греко - Католицької церкви.

Переваги групової роботи різнобічні. Однією з причин об'єднання у неформальні групи є потреба підлітків оточити себе людьми з подібними інтересами та захопленнями, такими, що шанобливо ставляться до позиції кожного члена групи. Приналежність до групи додає молодій людині відчуття захищеності й комфорту і дуже важлива для підлітків із неблагополучних сімей. У групі молода людина одержує визнання своїх умінь, переконань тощо, чого їй так не дістає у сім'ї. Приналежність до групи може позитивно позначитися на розвитку особистості, диктує новий стиль поводження, нові навички спілкування, що можуть позитивно позначитися на комунікативних здібностях молодої людини, зокрема, доповнити існуючий досвід спілкування в родині і школі у майбутньому.

Група дає додатковий досвід проведення вільного часу, участі у масових заходах, тобто формує додаткові соціальні навички.

Групову роботу в ХОБФ "Карітас" соціальні працівники організовують завдяки організації: спортивних заходів, навчання корисним навичкам, неформальних зустрічей, гуртків за інтересами, подорожей тощо.

До роботи з громадськістю належить інформування про проблеми молоді в мікрорайоні, доповіді, виставки, робота із засобами масової інформації. Партнерами соціального працівника "Карітасу" є батьки і родичі, центри зайнятості, відділи у справах сім'ї та молоді, соцзабези, міліція, установи соціальної, культурної, освітньої сфери.


Висновки


Розгляд основної літератури за темою, практичні спостереження, а також отримані у ході дослідження емпіричні дані та їх аналіз дозволяють зробити такі висновки.

Дітям вулиці притаманні складні психологічні проблеми, що заважають зміні небезпечної по відношенню до себе та найближчого оточення поведінки, на більш безпечну, вибору життєстверджуючої альтернативи.

Серед дітей вулиці осіб, можна виділити певні психологічні типи. У поєднанні з психологічними настановами, травмами, комплексами, негативними особистісними якостями вони утворюють внутрішні чинники, що зумовлюють хибні життєві вибори та небезпечні моделі поведінки підлітків та молоді.

Професійна допомога дітям вулиці може ефективно сприяти позитивному життєвому вибору, надати позитивного спрямування змінам у її поведінці. У якості ефективних засобів можуть бути використані психотехнології та методики, тренінги, групи спілкування.

Для досягнення стабільності та незворотності особистісних змін доцільно включати молодь у систему реабілітації та ресоціалізації, поєднувати індивідуальну роботу з груповою, зокрема сімейною терапією та участю у групах взаємодопомоги за методикою "рівний рівному", залучати інших дітей вулиці, що пройшли ресоціалізацію до системи соціально -психологічних та інших послуг, які надають державні та недержавні організації.

В цілому суть психологічної допомоги у вірному життєвому виборі дітей вулиці, на мій погляд, полягає у тому, щоб: визначити ідеали і життєві цінності, які свідомо чи несвідомо становлять смисл життя і діяльності особистості; домогти їх усвідомити і відчути їх реальність; визначити основний, адекватний цім цінностям шлях життя і самореалізації, свідомі чи несвідомі психологічні обмеження, негативні настанови, що перешкоджають особистості у їх досягненні; сприяти їх усвідомленню і трансформації у позитивні настанови.

Допомога у визначенні персональної життєвої програми, мобілізації особистих ресурсів, конкретизації та забезпеченні соціально-психологічного супроводу її реалізації; організація чи включення безпритульнтх дітей до групи "рівних", однодумців, забезпечення соціально - психологічного простору життєздійснення, життєдайних стосунків.

Таким чином, психологічна допомога може ефективно сприяти вибору позитивної життєвої стратегії для дітей вулиці (соціально адаптованої поведінки, здорового способу життя), впливати на зменшення темпів поширення наркоманії та ВІЛ - інфекції у молодіжному середовищі і цим допомогти зберегти життя багатьом молодим людям.

Конструктивно вирiшувати проблеми безпритульних дітей можливо тiльки за умов комплексного поєднання медичної, педагогічної, психологічної та соцiальної допомоги, взаємодії у цьому процесі державних і недержавних організацій.

Узагальнюючи власне соціально - педагогічне дослідження, можна поділяти думку про те, що основними причинами бездоглядності, а відтак і потрапляння дітей на вулицю, а відтак до притулків є:

·        матеріальна неспроможність сім’ї утримувати дітей, жорстоке поводження, фізичне насилля, моральне знущання;

·        збільшення кризи в стосунках між дітьми та батьками аж до втечі дітей з дому; неспроможність сім’ї виконувати покладені на неї функції, внаслідок чого зростає кількість соціальних сиріт, які потребують допомоги влаштування.

За результатами соціально - педагогічного аналізу контингенту дітей, що відвідували Хмельницький обласний благодійний фонд "Карітас" за 2009 рік по цей час, встановлено, що в основному до них звертались близько 30 дітей в рік; це були діти віком 10 - 15 років. Але на теперішній час кількість безпритульних підлітків, яким надається допомога у стаціонарному відділені складає разом 95. Також було виявлено, що це переважно безпритульні хлопці з різних причин з регіону Хмельницької області.

Аналізуючи проведені дослідження з відвідувачами благодійного фонду "Карітас" було відмічено, що вони намагаються довести оточуючим свою дорослість, самостійність і правильність своїх дій.

Хоча в подальшому спілкувані з соціальним працівником фонду "Карітас" якому вони довіряють усі без винятку говорили про дім, про навчання і страх перед майбутнім.

Для дітей вулиці характерні емоційна нестійкість,схильність до обману, агресивність, демонстративна поведінка.

На кожну дитину в процесі діагностики складається соціально -психологічна карта, в яку вносяться відомості про батьків, причини, через які дитина залишилась бездоглядною, складається медичний анамнез та рекомендації щодо подальшої виховної та корекційної роботи.

Обовязково в процесі роботи визначаються показники розвитку особистості на момент обстеження і визначаються завдання подальшої роботи з розв’язання певних проблем.

Медичні працівники благодійного фонду "Карітас" стверджують, що безпритульні діти мають суттєві відставання у фізичному, психічному та фізіологічному розвитку. Соціальні працівники відзначають психічну нестабільність та порушення адаптаційних процесів.

Практично всі, хто звертається, хворі на дерматологічні, венеричні, простудні, шлункові хвороби.

Практично усі діти вулиці вживають алкоголь та наркотики, зустрічаються випадки ВІЛ - інфекції.

Як свідчить дослідження практично всі діти вулиці, з якими працюють працівники фонду "Карітас" неосвіченні і мають низький рівень пізнавальних інтересів.

В дослідженні по вибраній темі дипломної роботи обґрунтовані методи вуличної роботи соціального працівника ХОБФ "Карітас" як допомоги бездоглядним і безпритульним дітям. Це соціально - педагогічна робота, яка може застосовуватись як профілактичний засіб.

В перекладі з латинської мови на українську мову слово "kảritas" означає - милосердя.

Досвід роботи фонду "Карітас" вказує на те, що діти потребують комплекс юридичних, медико - психологічних і соціально - педагогічних послуг, спрямованих на лікування, адаптивності у соціумі, налагодження нормальної комунікації і таке інше.

Узагальнення емпіричної інформації дозволило мені виділити основні актуальні проблеми безпритульних неповнолітніх, а саме: перервані родинні зв’язки; відсутність повноцінної батьківської любові й турботи; відсутність базової довіри до світу; викривлене сприйняття дійсності та, відповідно, викривлення в структурі образу свого "Я"; невідповідність ціннісних орієнтацій нормам суспільства; серйозне відставання в інтелектуальному розвитку; несформованість навичок ведення здорового способу життя; негативний досвід бродяжництва, жебракування, фізичного насильства, недоїдання; психологічні відхилення - синдром бродяжництва, підвищений рівень тривожності, імпульсивності, агресивності чи віктимності, емоційна нестабільність, песимізм, споживча психологія; неадекватна поведінка, невміння продуктивно реалізувати соціальні взаємини.

Відповідно до зазначених проблем вважаю, що в безпритульних дітей наявні такі потреби, як: потреба батьківської любові та піклування; відновлення довірливих стосунків з оточенням; необхідних соціальних та соціально - педагогічних умов для навчання та виховання; спеціальної соціально - психологічної допомоги та корекції негативних проявів у розвитку; інформаційної допомоги щодо захисту своїх прав та ведення здорового способу життя.

Отже на основі проведеного психодіагностичного дослідження під час проходження мною переддипломної практики в ХОБФ "Карітас" було з’ясовано, що головною причиною дитячої бездоглядності та безпритульності є економічна криза, в якій перебуває українське суспільство, зумовлює появу нових і значне збільшення раніше існуючих соціально незахищених груп населення: безробітних, безпритульних, алкоголіків, наркоманів, людей з психічними захворюваннями тощо. Державна система соціального захисту, що трансформується, поки не є настільки гнучкою, щоб своєчасно й адекватно реагувати на такі соціальні прояви. А сім’ї не завжди є настільки міцними і готовими до випробувань.

Список використаної літератури


1.   Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. - М.: Фонд экономической грамотности, 1999 - 296 с.

2.       Азаров Ю. Педагогика любви и свободы. - М., 1998 - 237 с.

.        Амонашвили Ш. А. Психологические основы педагогики сотрудничества. К., 1999 - 134 с.

.        Амонашвили Ш. А. Школа жизни. М.: Изд. дом Ш. Амонашвили., - 2009 - 348 с.

.        Амонашвили Ш. А. Размышления о гуманной педагогике. М.: Изд. дом Ш. Амонашвили., 2008 - 187 с.

6.       Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания. - Л., 1989 - 459 с.

.        Апрановская Е. В. Правовая культура и обеспечение прав личности; отв. ред. Е. А. Лукашева. - М.: Наука, 1998 - 48 с.

8.   Балл Г. А. Концепция самоактуализации личности в гуманистической психологии. - К. - Донецк, 1998 - 345 с.

9.       Баранов В. В надії вилікувати зло: Дитяча злочинність // Директор школи. - 2009 - № 10, с. 1 - 11.

10.     Батьків не обирають. (проблеми відповідального батьківства в сучасній Україні) - К.: А. Л. Д., 2009 - 144 с.

.        Безпалько О. В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2003 - 134 с.

12. Бейсебаев К. М., Попова Г. М. Правовое воспитание несовершеннолетних и его формы в деятельности горрайорганов внутренних дел. Учебное пособие. - М., 1993 - 46 с.

13.     Бениаминова М.В. Воспитание детей-М.: Медицина, 1996-122 с.

.        Берн Є. Игри в которые играют люди. Люди которые играют в игры. М.: Прогресс. 1998 - 400 с.

15. Бернэ Р. Развитие Я - концепции и воспитание. - М., 1996 - 234 с.

16.     Бех І. Д. Наукові засади створення особистісно орієнтованих виховних технологій // Початкова школа. - 1997 - № 9, с. 45 - 52.

.        Бех І. Д. Наукове розуміння особистості як основа ефективності виховного процессу // Початкова школа. - 1998 - № 1, с. 34 - 45.

18. Бех І. Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково - методичний посібник. - К.: 3МН, 1998 - 123 с.

19.     Божевич Л. И. Личность и ее формирование в детском возрасте (Психологическое исследование). - М., 1998. - 135 с.

20. Болтівець С. Дитяча безпритульність набула характеру епідемії // Директор школи. - 2009 - № 18. - 103 с.

21.     Вікторов В. Г. Контролюючі засоби навчальних закладів // Практична філософія - науковий журнал. - К., 2007 - № 4, с. 114 - 121.

.        Вікторов В. Г. Контроль знань: функції та методи // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 7 - Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. - Вип. 5 (18), - 2008, с. 32 - 41.

.        Вікторов В. Г. Світовий досвід стандартизованого тестування // Людина і політика. - К., 2008 - № 5 (35), с. 81 - 87.

24.     В. М. Бенюмов. Вред алкоголя, никотина и наркотиков. К.: 1996 - 67 с.

25.     Выготский Л. С. Педагогическая психология.-М.: Педагогика, 1999-567 с.

26.     Гольдбер В. А. Гуманистическая воспитательная система школы становление и развитие. - М.: Новая школа, 2009 - 345 с.

.        Горелик И. Ф. Характерные черты личностно ориентированного урока. Завуч. К., - 2009 - № 6, с 34 - 38.

28.     Гроф С. Путешествие в поисках себя. М. 1998, с. 27 - 54.

29.     Гулдинг К. М., Гулдинг Р. Л.. Психотерапия нового решения. Теория и практика. М. 1997 - 279 с.

30.     Гуманистические воспитательные системы вчера и сегодня. // Под общей ред. Н. А. Селивановой. - М., 2008 - 273 с.

31.     Давыдов В. В. О понятии личности в современной психологии / Психологический журнал. М.: - 1996 - т. 9. - № 4, с 45 - 89.

32.     Дацюк Л. 2800 неповнолітніх нині перебувають за гратами // Хрещатик. - 2009 - 7 червня. - С. 6.

.        Делинда Е. Марсер, Джордж Вуди. Индивидуальное консультирование наркозависимых. Варшава. 2009 - 232 с.

34.     Державна національна програма освіта // Освіта. - К.: Райдуга, 2000 - 75 с.

35.     Джеймс У. Психология / Под ред. Л. А. Петровской. - М.: Педагогики 1997 - 367 с.

36.     Дильс. Л. Изменение убеждений с помощью НЛП. - М. 1999 - 187 с.

37.     Е Берн. Трансактный анализ в группе. М. 1997 - 176 с.

38.     Євдокієва Т. До гуманістичної педагогіки В. Сухомлинського і Р. Штайнера // Рідна школа. - 1998 - № 3, с. 23 - 34.

39.     Караковский В. А., Новикова А., Селиванова Н. Воспитание. Восспитание!....Восспитание!: Теория и практика школьных восспитательных систем. - М, 1998 - 128 с.

.        Карпенчук С. Самовиховання особистості: Науково - методичний посібник - К., 1998 - 87 с.

41.     Кирей В. Діти вулиці: ми можемо їм допомогти. - Урядовий кур'єр. -2008 - 9 червня - с.16.

42.     Кирей В. Коли межу дозволеного переступає підліток: Підліткова злочинність // Урядовий кур'єр. - 2009 - 5 жовтня - с. 10.

.        Клейберг Ю. Психология девиантного поведения. - М., 2009.

.        Кобзар Б. Дитячому сирітству - соціальний захист // Директор школи. -2009 - № 35 - с. 4.

45.     Коваль Л. Позбавлені дитинства: Дитяча праця безпритульних // Урядовий кур'єр. - 2008 - 10 серпня - с. 5.

46.     Комментарий в "Европейской конвенции о защите прав человека" / под ред. Донны Ромиен. - Страстбург: Совет Европы, 1998 - 25 с.

47.     Конвенція про права дитини. - К.: Столиця, 1997 - 32 с.

.        Корнилова Т., Григоренко Е., Смирнов С. Подростки групп риска. - С -Пб.: Питер, 2005 - 146 с.

.        Корнякова Т. Інтереси держави - це і права дітей, права кожного з громадян // Вісник прокуратури. - 2005 - № 2 - с. 14 - 17.

50.     Кукса Ж. Кримінал з дитячим обличчям // Урядовий кур'єр. - 2008 - 17 липня. - С. 18.

51.     Лазоренко Б. П. Засоби допомоги при психотравматизації. - Психологія життєвої кризи. / Відп. Ред. Т. М. Титаренко. - К.: Агропромвидав України, 1998 - 252 с.

.        Лазоренко Б. П. Пінчук, І. М., Сановська В. А. Методичний посібник з профілактики ВІЛ - інфекції серед молодих споживачів ін‘єкційних наркотиків. (для соціальних працівників). К. 2009 - 111 с.

53.     Лазоренко Б. П. Психокорекція стресових станів. // Вісник Харківського державного університету № 439. Серія Психологія, політологія. "Особистість і трансформаційні процеси у суспільстві. Психолого - педагогічні проблеми сучасної освіти. - № 1 - 2". Харків. 1999 - с. 241 - 243.

.        Левандовський С. Гинуть дитячі душі: Стан дитячої злочинності // Завуч. - 2008 - № 17 - 18 - с. 7.

55.     Лисенко І. Кримінально - правовий захист дітей від експлуатації // Право України. - 2005 - № 4 - с. 65 - 69.

56.     Лоуэн.А. Биоэнергетика. С - Пб.: Питер - 1998 - 384 с.

.        Макаров Ю. В., Исаков В. В. Тренинг как объект психологического анализа. - С - Пб.: Питер - 1996 - 32 с.

58.     Макарычева Г.И. Коррекция девиантного поведения. - С - Пб.: Питер - 2008 - 68 с.

59.     Макшанов С. И. Психология тренинга. С - Пб.: Питер-1997-65 с.

60.     М. А. Харрис. Я благополучен, ты благополучен. Н. Новгород. 1999 -285 с.

61.     Методичний посібник з профілактики наркоманії та ВІЛ / СНІДу у шкільному та молодіжному середовищі (для лідерів з числа підлітків, молоді, вчителів, батьків). За ред. Лазоренко Б. П., Пінчук І.М. - К., 2002 - 144 с.

62.     Міллс Дж., Кроу Р. Терапевтичні метафори для дітей і внутрішньої дитини. - М., 1996 - 215 с.

63.     Мороз О.Г., Падалка О. С., Юрченко В.І. Психологія і психологія вищої школи. - К., 2000 - 364 с.

64.     Москаленко В. Ф Діяльність системи охорони здоров’я України за 2009 рік. // Вісник соціальної гігєни та організації охорони здоров’я України - 2010 - № 2, с. 5 - 10.

65.     Національний звіт з виконання рішень Декларації про відданість справі боротьби із ВІЛ / СНІДом. Україна: Звітний період: січень 2008 р. - грудень 2009 р. - К., 2010 - 116 с.

.        Нерівність умов щодо формування здорового способу життя молоді: Науково - аналітична доповідна записка / Інститут економіки та прогнозування НАНУ. - К., 2010 - 23 с. [Не опубл].

67.     Нове покоління незалежної України (1991 - 2001 роки). Щорічна доповідь Президентові України, Верховній раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді в Україні (за підсумками 2001 року). К. 2002.: Державний інститут проблем сім‘ї та молоді. 2002 - 211 с.

.        Овчарова Р. В. Справочная книга социального педагога - М.: Сфера, 2006 - 236 с.

69.     Овчарова Р. В. Технологии практического психолога образования - М: Сфера, 2000 - 139 с.

.        Олефіра А. "Діти вулиці": інтеграція в суспільство // Голос України. -2009 - 11 вересня. - с. 10.

.        Охорона материнства і дитинства" // Голос України. - 2009 - 8 червня. - с І4.

72.     Охрімчук Р. Багатолика агресія: Насильство серед дітей та підлітків // Початкова школа. - 2006 - № 6 - с. 4.

73.     Панорама охорони здоров’я населення України. К.: Здоров’я - 2006 - 36 с.

.        Перрон Р. Трудный ребёнок: что делать? С - Пб.: Питер. 2009 - 136 с.

75.     Петрусенко М. У суспільстві не повинно бути чужих дітей: "Круглий стіл" за участю глави держави "З любов'ю та турботою до дітей" // Урядовий кур'єр. - 2005 - 11 червня. - с. 12.

.        Райгородский Д. Я. Диагностика семьи. - Самара: Изд. дом БАЙРАХ - 2004 - 214 с.

77.     Рівень і тенденції поширення тютюнокуріння, вживання алкоголю та наркотичних речовин серед учнівської молоді України: монографія / О. М. Балакірєва, Т. В. Бондар, Н. О. Рингач та ін. - К.: Український ін-т соціальних досліджень ім. О. Яременка, 2009 - 152 с.

78.     Римская Р. Практическая психология в тестах, или как научиться понимать себя и других - М.: АСТ - ПРЕСС, 1997 - 215 с.

79.     Рогов. Е. И. Настольная книга практического психолога - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999 - 516 с.

80.     Сиомичев А. В. Психологические особенности адаптации студентов в сфере познания и общения в ВУЗе. - Л., 1990 - 158 с.

81.     Становище дітей та жінок в Україні: Ситуаційний аналіз. - К., 2009 -63с.

82.     Шапарь В. Б. Практическая психология. Психодиагностика отношений между родителями и детьми - Д.: Феникс. 2006 - 205 с.

Додаток А


Анкета для учнів ліцею "Авіант"

1.   Ваше прізвище, ім'я, по батькові.

2.   Які предмети Вам найбільше подобаються?

3.   Яка Ваша мрія.

4.   Які гуртки відвідували у школі?

5.   Чи займаєтесь Ви спортом?

6.   Чим займаєтесь у вільний час (крім того, що їсте і спите)?

7.   Чи є у Вас серед одногрупників знайомі? (однокласники, з одної школи, знайомі чи друзі).

8.   З ким Ви проживаєте?

9.   Чи є у Вас брати та сестри?

10.   Які у Вас є домашні тварини?

11.   О котрій годині Ви зазвичай прокидаєтесь?

Додаток Б

ТЕСТ

"Яка твоя адаптивність?"

Розглянь кожне з наведених нижче тверджень і поміркуй, чи стосуються вони тебе. Залежно від твого рішення, обери один із варіантів відповідей ("так" або "ні") і підрахуй кількість позитивних відповідей. Залежно від цієї кількості ти зможеш визначити рівень своєї адаптивності.

1.Я втомлююся, коли працюю.

2.Я не можу зосередитися на чомусь одному.

3.В мене виникає занепокоєння з будь-якого приводу.

4.Коли я щось роблю, в мене тремтять руки.

5.Я часто хвилююсь.

6.Мені нерідко сняться жахи.

7.Я пітнію навіть у прохолодну погоду.

8.Я весь час відчуваю голод.

9.У мене часто болить шлунок.

10.Іноді через занепокоєння я страждаю безсонням.

11.Мене легко роздратувати.

12.Я більш чутливий, ніж інші.

13.Я часто чимось занепокоєний.

14.Шкода, що я не такий щасливий, як інші.

15.Я легко можу заплакати.

16.Я нервую, коли мені доводиться чекати.

17.Іноді я відчуваю себе таким щасливим, що не можу всидіти на місці.

18.Я пасую перед труднощами.

19.Іноді я відчуваю свою нікчемність.

20.Я сором'язлива людина.

21.Я вважаю, що в усьому для мене є труднощі.

22.Я завжди в напруженні.

23.Іноді я відчуваю себе розбитим.

24.Я уникаю труднощів.

Оціни свої результати.

Якщо відповідей "так":

¾      не більше 3 - ти маєш високу адаптивність і порівняно легко зможеш пристосуватись до нових умов навчання;

¾      від 4 до 10 - адаптивність середня, переступивши поріг училища ти можеш мати певні труднощі, негативний вплив яких зможеш порівняно легко подолати, якщо налаштуєшся на успіх;

¾      від 11 до 20 - адаптивність низька, зміна умов навчання може викликати багато негативних емоцій, відчуття неможливості подолати труднощі, проте при наполегливій роботі над собою й терпінні ти маєш шанси їх подолати, тільки не замикайся в собі і поділися своїми проблемами з друзями (бажано звернутись до психолога);

¾      понад 20 - адаптивність дуже низька, у тебе може скластись враження, що неприємності набирають лавиноподібного вигляду, все в цьому світі спрямоване проти тебе; не соромся звернутись за допомогою до кваліфікованого фахівця - психолога або соціального педагога (до речі, у розвинених державах кожна особа, яка поважає себе, вважає за честь мати власного психолога).

Додаток В

ТЕСТ

Оцінка рівня конфліктності особистості.

Інструкція: прочитайте уважно запитання. Під час відповідей на запитання тесту з трьох запропонованих варіантів відповіді виберіть один і запишіть його.

Наприклад: 1 - а; 2 - б; 3 - в і т.ін.

Запитання:

Чи є характерним для вас прагнення домінувати, тобто підкоряти своїй волі інших?

а) ні;б) коли як;в) так.

Чи є у вашому оточені люди, котрі вас побоюються, а можливо і ненавидять?

а) так;б) відповісти важко;в) ні.

. Хто Ви більшою мірою?

а) байдужий;б) принциповий;в) підприємницький.

. Як часто Вам доводиться виступати з критичними зауваженнями?

а) часто;б) періодично;в) рідко.

. Що для Вас було б найхарактернішим, якби ви очолили новий колектив?

а) розробив(ла) би(б) план роботи колективу на рік вперед і переконав(ла)би(б) колектив в її доцільності;

б) вивчив(ла) би(б), хто є хто і встановив(ла) би(б) контакт з лідерами;

в) частіше б радився(лась) з людьми.

. У випадку невдач, який стан для Вас найхарактерніший?

а) песимізм;б) поганий настрій;в) образа на самого себе.

. Чи є характерним для Вас прагнення відстоювати і дотримуватись традицій Вашого колективу?

а) так;б) швидше так;в) ні.

. Чи відносите Ви себе до людей, яким краще сказати гірку правду в очі, ніж промовчати?

а) так;б) швидше так;в) ні.

. Із трьох особистих якостей, з котрими Ви боретесь, найчастіше намагаєтесь викорінити в собі:

а) роздратованість;б) уміння ображатись;в) нетерпимість до критики інших.

. Хто Ви з точки зору ваших друзів?

а) байдужі до того, що твориться навколо;б) лідер;в) генератор ідей.

. Якою людиною вважають Вас друзі?

а) екстравагантним;б) оптимістом;в) наполегливим.

. З чим Вам найчастіше доводиться боротись?

а) з несправедливістю;б)бюрократизмом;в) егоїзмом.

. Що є для Вас найхарактернішим:

а) недооцінюю свої здібності;б) оцінюю свої здібності досить об’єктивно;в) переоцінюю свої здібності.

. Що найчастіше Вас приводить до зіткнення і конфлікту з іншими людьми?

а) зайва ініціатива;б) зайва критичність;в)зайва прямолінійність.

Таблиця оцінювання відповідей рівня конфліктності особистості

Запитання

Оціночні бали відповідей

Рівні розвитку конфліктності

Сумарне число балів


а)1 б)2 в)3

- дуже низький

14-17


а)3 б)2 в)1

- низький

18-20


а)1 б)3 в)2

- нижче середнього

21-23


а)3 б)2 в)1

-трохи нижче середнього

24-26


а)3 б)2 в)1

- середній

27-29


а)2 б)3 в)1

-трохи вище середнього

30-32


а)3 б)2 в)1

- вище середнього

33-35


а)3 б)2 в)1

- високий

36-38


а)2 б)1 в)3

- дуже високий

39-42


а)3 б)1 в)2




а)2 б)1 в)3




а)3 б)2 в)1




а)2 б)1 в)3




а)1 б)2 в)3




Додаток Г

Алгоритм роботи практичного психолога і соціального педагога з дітьми вулиці

1.       Виявлення дітей та учнів, схильних до правопорушень, вживання алкогольних напоїв, наркотичних та психотропних речовин, схильних до бродяжництва та жебрацтва, проявів жорстокості та насилля, які мають проблеми в поведінці, ознаки емоційних розладів, схильні до аутоагресивної, самоушкоджуючої або суіциїдальної поведінки та мають труднощі в навчанні і вихованні.

2.       Визначення причин труднощів дітей та учнів різних категорій "групи ризику", індивідуальна діагностика „важковиховуваних".

.        Корекційно - відновлювальна і розвивальна робота з учнями вищезазначених категорій (індивідуальна / групова).

.        Просвітницька робота з педколективом навчального закладу з питань взаємодії педагогів і працівників психологічної служби у профілактиці злочинності та проявів насилля серед учнівської молоді, попередження дитячої безпритульності і бездоглядності, вживання алкоголю, наркотиків та психотропних речовин, важковиховуваності дітей та учнів.

.        Просвітницька робота з сім'ями важковиховуваних дітей (консультації, відвідування вдома).

.        Взаємодія з адміністрацією навчального закладу у профілактиці негативних явищ у дитячому та учнівському середовищі (рада профілактики, малі педради тощо).

.        Взаємодія з інспекцією у справах неповнолітніх, соціальною службою та іншими організаціями з питань профілактики злочинності та проявів насилля серед учнівської молоді, попередження дитячої безпритульності і бездоглядності тощо.

Додаток Д

Зміст папки

„Методичні матеріали для роботи з дітьми / учнями, з числа дітей вулиці

І. Психодіагностичні методики ( підбір психодіагностичних методик здійснюється відповідно до типу важковиховуваності дітей/учнів).

1.1. Александровська Е. М., Гільяшева І. Н. „Модифікований варіант особистісного опитувальника Кетелла Р. ( форма „Д") 12 - РF, 14 - РF".

.2. Ануфрієв О., Костроміна С. „ Мотивація навчання". 1.3.Айзенк „Тип темпераменту".

.3. Басс А., Дарк А. „Дослідження показників і форм агресії".

.4. Бернс Р., Кауфман С. „Кінетичний малюнок сім’ї".

.5. Бойко В. В „Визначення інтегральних форм комунікативної агресивності особистості".

1.6. Варга А. Я., Столін В. В. „Методика діагностики батьківського ставлення".

.7. Кетелл Р. „Особистісний опитувальник" „16 - РF".

.8. Коломінський М. С. „Соціометричне дослідження".

.9. Лічко А. Е. „Патохарактерологічний діагностичний опитувальник".

.10. Люшер М. „Кольоровий тест" (проективна методика).

1.11. Методика, розроблена Вологодським центром гуманітарних досліджень і консультувань „Розвиток" „Схильність до делінквентної поведінки".

.12. Морено Дж. „Соціометрія".

1.13. Овчарова Р. В. „Приблизна схема аналізу особливостей та недоліків сімейного виховання учнів".

.14. Овчарова Р. В. „Типовий сімейний стан".

.15. Овчарова Р. В. „Експертна діагностика соціально - педагогічної занедбаності дітей".

.16. Спілберг Ч. „Шкала особистісної тривожності".

.17. Стреляу Я. „Характеристика типу нервової діяльності"(адаптація Н. Р. Данилової, Ф. Г. Шмелева ).

1.18. Філліпс „Визначення рівня шкільної тривожності".

1.19. Ейдеміллер Е. Г. „Аналіз сімейного виховання" (АСВ): опитувальник АСВ для батьків дітей віком 3 - 10 років, опитувальник АСВ для батьків підлітків віком від 11 до 21 року.

2. Корекційно - відновлювальні, розвивальні, просвітницькі та інформаційні матеріали (програми тренінгів, конспекти занять, виступів тощо) за напрямками:

.1. Формування та розвиток характерологічних особливостей особистості учнів.

.2. Тренінги модифікації поведінки.

.3. Мотивація та саморегуляція.

.4. Корекційна робота практичного психолога / соціального педагога з аутичною дитиною.

.5. Корекційна робота з агресивними дітьми / учнями.

.6. Робота з тривожними дітьми / учнями.

.7. Корекційна робота з дітьми із синдромом дефіциту уваги та гіперактивністю.

2.8. Просвітницькі матеріали (для учнів, батьків, педагогів) з питань профілактики важковиховуваності, злочинності та проявів насилля серед учнівської молоді, профілактики вживання дітьми та підлітками алкогольних напоїв, наркотичних та психотропних речовин попередження дитячої безпритульності і бездоглядності, аутоагресивної поведінки, самоушкоджуючої та суїциїдальної поведінки.

Додаток Е

Орієнтовна схема психолого - педагогічної характеристики учня (учениці) з числа дітей вулиці (за Овчаровою Р.В.)

І. Стан здоров’я і розвиток учня.

1.1. Загальна оцінка стану здоров’я учня. (за даними медичної картки)

.2.Ознаки підвищеної нервозності (відсутні; підвищена втомлюваність, понижена працездатність; подавлений настрій; підвищена збудливість; спалахи гніву; агресивне ставлення до однолітків, учителів; уникнення контактів, спільних справ, схильність до руйнівних дій, садизм, інші вияви).

.3. Шкідливі звички (палить, вживає спиртні напої, вживає токсико -наркотичні речовини; вказати епізодично чи систематично).

.4. Перебуває на диспансерному обліку і з приводу чого.

ІІ. Психологічна атмосфера сім’ї (сприятлива, несприятлива, вкрай несприятлива).

2.1. Дані про батьків (освіта, професія, місце роботи).

.2. Інші члени сім’ї.

.3. Тип сім’ї (благонадійна, неблагонадійна: педагогічно -некомпетентна / морально неблагонадійна / конфліктна).

.4. Характеристика взаємин батьків з дитиною (сімейний диктат, гіперопіка, потурання, інше).

.5. Організація режиму праці та відпочинку (які обов’язки виконує в сім’ї, чи дотримується режиму дня, хто і якою мірою контролює виконання домашніх завдань, як організовано дозвілля дитини).

ІІІ. Особливості навчальної діяльності

3.1. Успішність учня.

.2. Ставлення до навчання (позитивне, нейтральне, байдуже, негативне).

3.3. Інтелектуальні можливості учня (високі, середні, низькі).

3.4. Мотиви навчання (пізнавальний інтерес до предметів; усвідомлення необхідності навчальної діяльності; прагнення одержати оцінку, схвалення дорослих; уникнення покарань, намагання утвердитися серед однокласників тощо).

ІV. Ставлення до колективу класу.

4.1. Позиція учня в класі (лідер, прийнятий, відторгнений, ізольований).

.2. Характер стосунків з однокласниками (з ким частіше спілкується, дружить).

.3. Взаємини з іншими однокласниками (ділові, виважені, рівноправні, дружні, теплі, конфліктні, агресивні, байдужі, відчужені, ні з ким не спілкується).

.4. Манера, стиль спілкування з оточуючими:

(домінантний стиль: упевнений у собі, прагне нав'язати свою думку, безапеляційно перебиває співрозмовника, але не дозволяє робити цього із собою, майже ніколи не визнає своєї неправоти; недомінантний стиль: сором'язливий, поступливий, легко визнає власні помилки, потребує постійної підтримки в розмові; екстравертований стиль: постійно націлений на спілкування, легко контактує, допитливий, відкритий, уважний до оточуючих; інтровертований стиль: замкнутий, уникає контактів, надає перевагу діяльності, в розмові небагатослівний).

4.5. Ставлення до громадської думки:

(активно-позитивне: намагається виправити недоліки, врахувати зауваження; пассивно - позитивне: з розумінням сприймає критику, погоджується з висловленими зауваженнями, але недоліки не виправляє; байдуже: не реагує на критику, не змінює поведінку; негативне: сперечається, не погоджується із зауваженнями).

V. Ставлення до фізичної праці

(позитивне: працелюбний, надає перевагу фізичній праці, а не розумовій, має "золоті руки"; байдуже: не розглядає фізичну працю як цікавий вид діяльності, не відмовляється від трудових справ, але виконує абияк; негативне: лінивий, до трудових доручень ставиться зневажливо).

.1. Ставлення до громадського майна (бережливе, господарське, байдуже, демонстративно зневажливе, навмисно псує).

VI.     Спрямованість інтересів.

6.1. Проявляє інтерес до діяльності (фізичної, розумової, трудової, технічної, громадської, суспільно - політичної, організаторської, художньої, спортивної).

.2. В яких гуртках, секціях, клубах працює.

.3. Культурно - естетичний світогляд (як часто відвідує театри, виставки, музеї; які має читацькі інтереси: книг не читає, читає епізодично, читає систематично, перевагу надає художньо оформленим молодіжним журналам; скільки часу проводить біля телевізора: які передачі дивиться систематично, з ким обговорює зміст телепередач).

VII.   Особливості нерегламентованого спілкування (скільки часу проводить у дворі, коли ввечері повертається додому; з ким дружить, який вплив вони мають; місце спілкування поза домом, постійне чи випадкове: кафе, дискотеки, під'їзд; зміст спілкування поза домом: робота з технікою, відвідування відеосалонів, гра на гітарі, прослуховування музичних творів, розмови на різні теми, комп'ютерні ігри, безцільне проведення часу, випивки, паління, азартні ігри).

VIII.  Самооцінка особистості.

8.1. Рівень самооцінювання (адекватний: реально оцінює свої позитивні та негативні риси, можливості і досягнення;

завищений: некритичний до себе, перебільшує досягнення;

занижений: занадто самокритичний, недооцінює свої можливості та якості).

.2. Яких рис характеру хотів би набути?

VIIII. Особливості поведінки.

9.1. Позитивні вчинки (як часто учень їх здійснює, можливі мотиви їх здійснення)

.2. Негативні вчинки

(їх прояв: епізодично, систематично;

їх характер: грубість, бійки, пропуски уроків, запізнення на уроки, порушення дисципліни в класі, відмова виконувати вимоги, не працює на уроках).

.3. Правопорушення учня (крадіжки, побиття молодших і слабших, вимагання грошей, жорстоке поводження з тваринами, прояв садистських нахилів, хуліганство).

.4. Ставлення до своїх вчинків (байдуже, стурбоване, з наміром виправдати, засуджує).

.5. Як сприймає педагогічний вплив (байдуже, з вираженою протидією, намагається виконувати вимоги).

.6. Чи перебуває на обліку в правоохоронних органах.

Додаток Ж

Коди складної життєвої ситуації

Відповідно до спільного наказу Міністерства освіти і науки України від 14 червня 2006 р. № 1983 / 388 / 452 / 221 / 556 / 596 / 106 „Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів соціальної роботи із сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 липня 2006 р. за № 824 / 12698 та наказу Міністерства освіти і науки України від 28.12.2006 р. № 864 „Про планування діяльності та ведення документації соціальних педагогів, соціальних педагогів по роботі з дітьми - інвалідами".

01 - інвалідність батьків або дітей;

- вимушена міграція;

- наркотична або алкогольна залежність одного з членів сім’ї;

- перебування одного з членів сім’ї у місцях позбавлення волі;

- важковиховуваність дитини, девіантність;

- насильство в сім’ї;

- безпритульність;

- сирітство;

- складні стосунки в сім’ї, психологічний розлад;

- відсутність житла або роботи;

- бездоглядність;

- виникнення ризику для здоров’я та життя (зокрема, проживання на екологічно забруднених територіях, в районі епідемії, антисанітарних умовах тощо);

- інше (дописати).

Додаток И

Назва навчального закладу

ІНДИВІДУАЛЬНА КАРТКА

СОЦІАЛЬНО - ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ

УЧНЯ (УЧЕНИЦІ) ___________ КЛАСУ

__________________________________________________________

(Прізвище, ім'я та по батькові)

Дата народження_____________________________________________

Домашня адреса______________________________________________

Телефон (дом., моб. )__________________________________________

Розпочато__________________________________________________

Закінчено __________________________________________________

(вказати, з яких причин)

Від кого, коли і з якого приводу надійшов запит на соціальний супровід дитини (№ протоколу, дата педради, рішенням якої учня поставлено на облік)____________________

Прізвище, ім'я та по батькові батьків (опікунів)____________

Місце роботи батьків (опікунів), контактний телефон (якщо не працюють, вказати причину: інвалід / пенсіонер / домогосподарка / безробітний. Якщо обоє з батьків працюють за кордоном, вказати, хто займається доглядом та вихованням дитини на цей момент: бабуся (дідусь) / тітка (дядько) / знайомі тощо)___________

Кількість дітей у сім'ї (1/2/3/4 і більше)________

Соціально - побутові умови (акти обстеження житлово побутових умов додаються)________

Соціальні пільги, якими користується дитина ________

Код життєвої ситуації (01 - 13)__________________

Охоплення позашкільною освітою: „_______" у ________н. р.

„_______" у ________ н.р., „________" у ____________н. р.

Дані про особливості перебігу психофізіологічного розвитку дитини (проходження вагітності, пологів, дані про захворювання дитини в перший рік життя; особливості історії розвитку дитини (наявність психічних травм, важливих змін у житті дитини, важких захворювань) _____________________________

Стан здоров'я (здорова; стоїть на "Д" обліку; дитина з особливими потребами (вказати ваду розвитку).

__________________________

Взаємини дитини в сім'ї :(з ким із членів сім'ї більше спілкується, до кого більше звертається по допомогу чи пораду; із ким найчастіше виникають конфлікти)_________________

Характер взаємин батьків з дитиною, підлітком: (сімейний диктат (систематичне придушення ініціативи і почуття власної гідності дитини); надмірна опіка (задоволення всіх потреб дитини, огородження від труднощів, турбот, зусиль); потурання (визнання повної автономності дитини; усунення батьків від активної участі у вихованні); співробітництво (стосунки взаємної поваги, спільне переживання радощів, біди, тощо)_____________

Методи заохочення та покарання в сім'ї___________

Що викликає стурбованість батьків у поведінці та навчанні дитини

______________________________

Психологічні показники (витяг з індивідуальної картки психологічного супроводу) _____________

Характер стосунків дитини з однолітками________________

Соціометричний статус учня в колективі:______________

Типові конфлікти та шляхи їх вирішення ______

Педагогічні показники (темп навчання, труднощі в навчанні, навчальні інтереси, які переважають, зауваження щодо поведінки дитини)____________________

Соціальні шкідливості (рання алкоголізація; нікотинова залежність; вживання токсичних і психотропних речовин; потяг до азартних ігор; потяг до асоціальних ігор; ранній сексуальний потяг; негативізм в оцінці явищ дійсності)__________________

Відхилення в соціальній поведінці (грубість; бійки; прогули; недисциплінованість; побиття слабких; вимагання;жорстоке ставлення до тварин; крадіжки; порушення суспільного порядку (облік в інспекції у справах неповнолітніх); невмотивовані вчинки; втечі з дому, інтернату)

__________________________________________

Рівень соціальної адаптації

а)Високий (1.Усвідомлене прийняття і виконання норм колективного життя. 2.Баланс індивідуального і соціального. 3.Гармонія взаємин з дорослими та однолітками. 4.Адекватне ставлення до педагогічних впливів. 5.Самоконтроль поведінки. 6.Активна участь у житті дитячого колективу. 7.Задоволення своїм статусом і взаєминами)_______________

б)Середній (1.Конформізм по відношенню до норм колективного життя. 2.Переважає або індивідуальне, або соціальне. 3.Нестійкі взаємини з оточуючими. 4.Суперечливе ставлення до педагогічних впливів. 5.Зовнішній локус контролю. 6.Періодична участь у житті дитячого колективу. 7.Неповне задоволення своїм статусом і взаєминами)._____________

в)Низький (1.Неприйняття і невиконання норм колективного життя. 2.Дисбаланс індивідуального і соціального. 3.Конфліктні взаємини з оточуючими. 4.Неадекватне ставлення до педагогічних впливів. 5.Некерована поведінка. 6.Пасивна участь у житті дитячого колективу. 7.Незадоволення своїм статусом і взаєминами________________________

Облік проведеної роботи:

Результати і висновки спостережень, протоколи консультацій учнів, батьків, педагогів, протоколи соціально - педагогічного діагностування учня, оформлені за відповідною формою, акти обстеження житлово - побутових умов дитини вкладаються в індивідуальну картку соціально - педагогічного супроводу. Проведена робота фіксується у відповідних фахових журналах.

Додаток К

Заняття по психокорекції з безпритульними дітьми в благодійному фонді "Карітас"

Заняття № 1

Мета: самовизначення членів групи й визначення групою цілей своєї роботи; актуалізація внутрішньої готовності до змін і самозмін; створення в групі атмосфери психологічної безпеки, яка б сприяла самопізнанню і самовиявленню; розширення уявлень клієнтів про себе.

Ведучий розповідає дітям вулиці про мету занять, їх особливості. Пояснює, що участь у групі може допомогти кожному розібратися в питаннях, які непокоять його, зрозуміти себе, знайти способи особистісного розвитку, знизити внутрішні суперечності й напруження; визначити свої сильні і слабкі сторони, цілеспрямовано розвивати перші і компенсувати другі; допоможе конструктивно розв'язувати конфлікти в спілкуванні, навчить керувати своїми емоціями й поведінкою, будувати самого себе, впливати на власне життя.

Ведучий пропонує правила роботи групи. Ці правила однаково стосуються і ведучого, і учасників (вони роздруковані для кожного, діти підклеюють їх до психологічного щоденника):

. Добровільність участі при чіткому визначенні своєї позиції:

не хочеш говорити або виконувати яке-небудь завдання - не роби цього, але сповісти про це за допомогою умовного знака (вигадується "заборонний" знак, що вказує - "не хочу говорити", "не хочу брати участь").

2. Щирість у спілкуванні. Якщо хто-небудь з вас не готовий бути щирим в обговоренні якогось питання, краще промовчати, ніж говорити не те, що ти думаєш, або говорити неправду.

3. Анонімність ситуацій, випадків із життя, про які розповідають. Це означає, що і ведучий не буде висловлюватися про внутрішній світ учасників групи без їхнього спеціального прохання і згоди. На деякі запитання ведучий відповідатиме тільки наодинці. Таємниця інформації гарантується.

4. Право на думку. Немає правильних чи не правильних відповідей. Правильна відповідь - та, яка насправді виражає твою думку.

5. Не критикувати і не оцінювати іншого учасника, якщо він сам тебе про це не просить. Кожний має право на свою особисту думку.

6. Слід бути уважним до того, що говорять, роблять і почувають інші і ти сам.

7. Не виносити обговорювані проблемі, переживання та дії учасників за межі групи. Не обговорювати чиїсь проблеми з людьми, що не беруть участі в тренінгу.

Після того як ведучий викладе правила й відповість на запитання дітей, проводиться ритуал прийняття правил (ведучий і клієнти "урочисто обіцяють" дотримуватися цих правил).

Примітка: Добре було б відразу домовитися про ритуал початку й кінця заняття. Умовні спільні дії рекомендують проводити для підвищення згуртованості групи. Це можуть бути, наприклад, групова пісня, яку співають усі члени групи до і після заняття, або ритуальні вітання і прощання. Найкраще, щоб кінцівка була тиха й об'єднуюча, наприклад, стати в коло, усім обійнятися за плечі й мовчки погойдуватися. Обрана форма закінчення заняття повинна залишатися незмінною.

На заняттях в благодійному фонді "Карітас" діти обрали під час прощання взятися по колу всім за руки і хвилинку помовчати, щоб кожен відчув тепло долоні кожного і в голос разом промовляли: "Ти не один, я поряд з тобою"

Вправа 1. "Станьте в коло".

Призначення: формування в членів групи настановлення на взаєморозуміння, уміння діяти узгоджено.

Учасники групи з заплющеними очима хаотично рухаються, дзижчать як бджоли, що збирають мед. За сигналом ведучого учасники зупиняються й замовкають, а потім, не розплющуючи очей і ні до кого не торкаючись, пробують вишикуватися в коло (діяти треба в повній тиші, намагаючись відчути людей, що знаходяться поруч). Коли всі учасники гри займуть свої місця, ведучий подає сигнал, і підлітки розплющують очі, оцінюючи фігуру, яка в них вийшла.

Обговорення результату гри приводить до висновку: повного узгодження поки не вийшло; ніхто особисто в цьому не винуватий.

Почуття спільності, згуртованості в групі ще не з'явилося, але ми його можемо виплекати.

Вправа 2. "Коло знайомств".

Призначення: надати кожному учасникові можливість представити себе групі, виразити свою індивідуальність у максимально захищеній, жартівливій формі за допомогою пантоміми.

Учасники стають у коло. Ведучий одночасно розповідає і показує правила гри, яка складається з п'яти кроків:

) один з учасників робить крок до центра кола;

) називає своє ім'я або псевдонім, яким він хотів би називатися в цій групі;

) демонструє якісь рухи і жести, що виражають його уявлення про себе;

) назвавши і показавши "себе", гравець повертається на своє місце в колі;

) усі інші гравці якомога точніше повторюють назване ім'я, намагаючись імітувати інтонацію і показати дію. Після цього всю процедуру повторює наступний гравець. Ведучий повинен дати настановлення на розшифровку невербального повідомлення.

Обговорення і розшифровку переданих і отриманих повідомлень краще провести неформально, дозволивши дітям "проінтерв'ювати" будь-якого члена групи, чию думку їм хочеться почути. Можна запропонувати таку схему інтерв'ю: "Я запам'ятав твій рух (коротка пантоміма). Мені здається, що він виражає те-то... Чи правильно я тебе зрозумів?". Або: "Ти запам'ятав мій рух (коротка пантоміма)? Мені цікаво знати, як ти його зрозуміла... Спасибі, це цікаво, але я хотів сказати ще от що...".

Щоденник або психологічний зошит. Ведучий розповідає про призначення щоденника. Кожна людина так чи інакше за собою спостерігає, але далеко не кожна усвідомлює це, і тому забуває про свої спостереження. Якщо ми будемо записувати свої спостереження, то дістанемо багато цікавого матеріалу для міркувань про себе самого. Для того щоб навчитися аналізувати свої думки, почуття, вчинки, емоційні стани, ми будемо виконувати в щоденнику різні завдання на самопізнання. Ведучий підкреслює, що не можна без дозволу читати чужий щоденник, вказує на суверенність внутрішнього світу іншої людини, на те, що ніхто не має права вторгатися в цей внутрішній світ.

В випадку клієнтів фонду "Карітас" це нагода нагадати дітям про те, що потрібно вчитися писати. Діти вулиці не всі письменні по можливості на стаціонарі педагоги з ними займаються. Хто не вміє писати робить в щоденику умовні позначки, але спостереження показали, що ведення щоденника на заняттях є потужним стимулом для навчання грамоти.

Вправа 3. "Хто Я?".

Дітям пропонується протягом 5 - 7 хвилин письмово відповідати на запитання "Хто Я?".

Обговорення. Відповіді учасників аналізуються, визначається тематика висловлювань, проводиться диференціація суджень про себе. Дана процедура повторюється наприкінці тренінгу. Результати порівнюються.

Вправа 4. "Проективний малюнок".

Намалюйте себе кольоровими олівцями тричі. Автопортрети мають назву:

) "Я - яким я себе уявляю";

) "Я - яким мене бачать інші";

) "Я - яким би я хотів бути".

Обговорення. Автор малюнка розповідає про себе (через малюнок) у довільній формі. Ведучий пропонує клієнтам звернутися до друзів і батьків із проханням оцінити портрети. Який із них їм сподобався більше? Чому? Який вони б назвали "Я - реальний", "Я - очима інших" і "Я -ідеальний"? Чи збігаються їхні оцінки з вашими? Яку нову інформацію про себе ви дістали?

Домашнє заннятя

Вправа 5. "Мій Всесвіт".

Роздається кожному учаснику на окремому аркуші. У центрі альбомного аркуша намалюй коло - сонце. У його центрі напиши велику букву Я. Потім від Я - центра твого Всесвіту - накресли лінії-промені до інших зірок і планет:

1. Моє улюблене заняття... 11. Моя улюблена рослина...

2. Мій улюблений колір... 12. Мій улюблений вид спорту...

3. Моя улюблена тварина... 13. Мій улюблений виконавець...

4. Мій найкращий друг... 14. Місце, де я люблю бувати...

5. Мої улюблені книги... 15. Я маю здібності до...

6. Моя улюблена гра... 16. Найкраще я вмію...

7. Мій улюблений запах... 17. Мій улюблений герой...

8. Мій улюблений одяг... 18. Людина, якою я захоплююся...

9. Моя улюблена музика... 19. Мій улюблений урок...

10. Моя улюблена пора року... 20. Я впевнений у собі, тому що...

Заняття № 2

Мета: розвиток навичок рефлексії, уваги до своїх почуттів; усвідомлення своєї індивідуальності, неповторності; навчання прийомів регулювання емоційних станів; зниження внутрішнього напруження; підвищення групової згуртованості, створення комфортної і довірчої атмосфери в групі.

Вправа 6. "Вишикуватися за зростом".

Призначення: формування настановлення на взаєморозуміння, уміння діяти узгоджено.

Учасники стають тісним колом. Потрібно із заплющеними очима і без жодного слова вишикуватися в шеренгу за зростом. Гру проводять кілька разів, фіксуючи секундоміром час і обговорюючи результати.

Обговорення. Якими способами можна домовитися, досягти кращого результату. Завдання ведучого підвести клієнтів до висновку про те, що домовитися заважають негативні емоції: роздратування, злість, звинувачення інших.

Вправа 7. "Викидання негативних почуттів".

Потрібно вчитися керувати своїми почуттями. Ведучий пропонує дітям викинути за коло всі негативні почуття, що накопичилися між ними. Далі вводиться символічний жест "викидання" поганих почуттів: усі "зважили" на долонях запас роздратування, що накопичився, і з голосним подихом полегшення "закинули" його далеко за спину (такий ритуал допомагає розрядити атмосферу та може вживатися досить часто).

Вправа 8. "Усі - дехто - тільки Я".

Призначення: знайомство з поняттями - "загальне", "особливе", "одиничне", розширення уявлення про себе, власну індивідуальність.

Діти сідають широким колом. У колі має бути стільки стільців, скільки учасників. Ведучий стоїть у центрі й пояснює умови гри: "Я зараз скажу щось про деяких людей. Усі, кого моє висловлення стосується, підхоплюються зі своїх стільців і намагаються зайняти один зі стільців, що звільнився". Ведучий ставить три питання. У відповідь на перше повинні встати всі, у відповідь на друге -дехто, у відповідь на третє - тільки одна людина. Наприклад: усі, хто сьогодні прийшов до фонду; усі, хто сьогодні прокинувся в гарному настрої; усі в кого... (вибирається прикмета одного з учасників). Цю гру корисно періодично повторювати, даючи завдання дітям самостійно готувати питання (спочатку діти згадують лише зовнішні властивості, що належать до Я - фізичного, але поступово в ігровій Я -характеристиці з'являються більш глибинні якості).

Вправа 9. "Учимося розслаблюватися".

Психолог розповідає про те, що у випадках, коли відчуваєш напруження, скутість, тривогу, можна допомогти собі, розслабляючись за допомогою простих прийомів, що допомагають не тільки відчути себе більш комфортно й спокійно, але й створити умови для більш зваженої, обміркованої поведінки. Найбільш простим і ефективним способом розслаблення є глибоке, ритмічне дихання.

· Сядьте зручніше, спина спирається на спинку стільця, розслабтеся. Руки спокійно лежать на колінах. Можна заплющити очі. Увагу спрямуйте на дихання. Супроводжуйте дихання фразами: "Я відчуваю свій вдих... свій видих... відчуваю свій вдих... і т.д". Дітям можна запропонувати уявити хвилю, яка набігає і відкочується на пустельний берег, повітряну кульку в грудях або рахувати подумки до десяти на вдих і видих: "Раз (при вдиху), два (при видиху) і т. д. до десяти.

•А тепер спробуйте дихати по-іншому: вдих - довший видих. Наберіть повні груди повітря й обережно випустіть його. Уявіть себе повітряною кулькою, що піднімається й опускається в ритмі дихання. На вдиху кулька стає легкою і злітає вгору. На видиху - важкою і опускається вниз. З кожним вдихом потрібно прагнути піднятися все вище, а на видиху зупинятися на досягнутому рівні. При цьому потрібно ніби не помічати видиху, роблячи його повільно й обережно. Таке дихання називають "ранковим". Воно піднімає настрій, бадьорить.

Примітка: 1) навчання дихальних вправ відбувається під керівництвом психолога, а потім дітям рекомендують виконувати їх кілька разів на день; 2) під час вправ на релаксацію або тонізацію, які в ході тренінгу проводяться регулярно, бажано давати музичний супровід.

Обговорення. Розкажіть, що ви відчували, виконуючи цю вправу. Психолог починає першим. Він показує, як можна говорити про свої почуття, намагаючись описати те, що відчував, докладніше.

Обговорення домашнього завдання. Бажаючі показують свої малюнки. Висновок: "Який багатий світ у кожного!".

Вправа 10. "Інтерв'ю".

У кожного члена групи по черзі всі бажаючі беруть інтерв'ю. Ставлять запитання такого характеру: "Які вірші ти любиш?", "Чим ти захоплюєшся?", "Як ти проводиш вільний час?", "Яку музику ти любиш слухати?", "На кого ти хотів би бути схожий?", "Чого ти боїшся найбільше?", "Що для тебе найцінніше в людях?" тощо. Можна проводити ускладнений варіант інтерв'ювання. Учасники гри задають запитання "у ролях": від імені батьків того, кого опитують, інопланетян, літературного героя і т. д.

Проводиться коротке обговорення. Висновок - ми різні, але в нас багато й спільного. Чим ми схожі і чим відрізняємося один від одного?

Домашнє завдання

Вправа 11. "Футболка з написом".

Ведучий говорить про те, що будь-яка людина "подає" себе іншою. Говорить про футболки з різними написами, наводить приклади таких написів. Дітям пропонується придумати і записати на обкладинці щоденника занять напис для своєї "футболки". Обумовлюється, що цей напис з часом може змінитися. Важливо, щоб він що-небудь говорив про автора зараз - про його захоплення, ставлення до інших, про те, чого він хоче від інших тощо.

Заняття № 3

Мета: розвиток навичок рефлексії досвіду, що напрацьовується; формування чутливості до невербальних засобів спілкування; навчання прийомів саморегуляції емоційних станів; підвищення групової згуртованості, почуття психологічної безпеки.

Обговорення домашнього завдання "Футболка з написом".

Кожний зачитує свій напис. Ведучий у всіх випадках надає емоційну підтримку. Коротке обговорення: про що в основному говорять написи на "футболках"? що ми хочемо повідомити про себе іншим людям? На закінчення ведучий показує напис на своїй "футболці" (бажано виконаний у жартівливій формі).

Вправа 12. "Зіпсований телефон жестів".

Учасники стають один за одним так, щоб не бачити, що відбувається позаду в колоні. Останній у цій колоні повертає до себе того, хто стоїть попереду, і показує йому якийсь жест. Той, хто прийняв повідомлення, повертає до себе наступного і передає йому повідомлення, як він його зрозумів. Коли повідомлення доходить до першого учасника, воно найчастіше виявляється перекрученим до невпізнаванності.

Обговорення приводить до висновку: ми погано розуміємо навколишніх, ми слухаємо один одного неуважно, коли слухаємо, то привносимо своє.

Ставиться завдання: бути спостережливим, учитися розуміти себе й інших.

Вправа 13. "Перевтілення".

Призначення: навчання релаксації й мобілізації. Учасники сідають у коло. Ведучий стає "чарівником". Він називає й описує предмети, що являють собою упредметнене розслаблення: перестигла, така, що ледь не зривається з гілки, груша; розплавлена лава, що повзе схилом вулкана; олія, яка тане, і т. д. Усі "перетворюються" на те, що уявив "чарівник". Очі в усіх заплющені. Може звучати тиха музика. "Перетворені" від імені "речі" по черзі розповідають про те, що з ними відбувається в даний момент, і що вони при цьому відчувають. Спокій, розслабленість, знемога охоплюють усіх, дихання м'яке, тихе. Настає особлива тиша... (ніякої критики, ніякого сміху). Той, хто закінчив розповідь, дотиком передає слово іншому... Але ось у кімнаті "подув" свіжий вітерець, і всі учасники відчули його прохолоду, сонливість минула, з'явилася бадьорість. Для того щоб вийти із розслабленого стану, ведучий пропонує кожному учаснику уявити який-небудь "тонізуючий" образ, наприклад: пантера, що готується до стрибка; орел, що злітає; стрілець із луку і т. д. Чим глибше ви "ввійшли в образ", тим кращий ефект від подібних вправ. Діти "перевтілюються", а потім діляться враженнями про те, що вони відчували.

Вправа 14. "Який Я".

Ведучий пропонує учасникам виписати в стовпчик із заданого списку прикметників слова, що максимально точно характеризують кожного з них, проранжувати їх і відповісти на запитання: які якості вам у собі подобаються, які ні (можна відзначити кольоровим олівцем); скільки тих та інших; що хотіли б набути, від чого позбутися. Проводиться обговорення з використанням запропонованих вище запитань.

Список прикметників до вправи "Який Я".

Акуратний, активний, ввічливий, ощадливий, життєрадісний, вдумливий, уважний, запальний, добрий, щирий, допитливий, надійний, наполегливий, товариський, слабовільний, організований, чуйний, терплячий, господарський, спортивний, сміливий, самостійний, скромний, кмітливий, старанний, стриманий, працьовитий, умілий, упевнений, сумлінний, ініціативний, цікавий, компетентний, обережний, рішучий, боязкий, привітний, розважливий, уразливий, лагідний, захоплений, чесний, справедливий, чуйний, цілеспрямований, ерудований, спритний, життєрадісний, упертий, відповідальний, грубий, гордий, мрійливий, уміє володіти собою.

Вправа 15. "Чарівний базар".

Психолог пояснює умови гри: "Ми всі, імовірно, маємо такі якості, які нам допомагають або, навпаки, заважають жити. Пропоную зіграти в гру "Чарівний базар". Особливість цього базару полягає в тому, що на ньому обмінюються особистісними якостями людей. Візьміть по аркушу паперу і вгорі аркуша великими буквами напишіть "Куплю", нижче розбірливо, щоб могли прочитати торговці, великими буквами напишіть якості, які ви хотіли б придбати. Приколіть цей аркуш шпилькою на груди. Тепер візьміть маленькі листочки і на кожному напишіть по одній якості, яку ви хотіли б обміняти або продати на базарі. І ось ви на "чарівному базарі". Походіть, придивіться до товару, дізнайтесь, кому які якості потрібні, хто чим торгує. Поводьтеся вільно, поторгуйтеся. Ви можете обміняти свій товар на одну чи кілька якостей, робити подвійний чи потрійний обмін. Тільки пам'ятайте, не можна просто віддавати якості, нічого не діставши взамін. Обов'язково необхідно обмінятися якостями. Якщо вас щось не влаштовує, шукайте варіанти". У ході гри психолог допомагає гравцям, стимулює їх.

Обговорення: учасники групи діляться своїми враженнями. Легко чи важко було знайти якості, які хотілося б придбати? А від яких хотілося позбутися? Що вдалося, що не вдалося реалізувати на "чарівному базарі" й чому? Що відчували, про що думали, коли були в ролі продавця або покупця? Яка роль більше сподобалася?

Домашнє завдання

Вправа 16. "Словесний психологічний портрет".

Зі списку прикметників (див. вправа "Який Я") випишіть слова, що характеризують ваш ідеал. Проранжируйте їх. Попросіть людей, яким ви довіряєте, скласти з декількох прикметників ваш портрет. Порівняйте свої психологічні портрети: Я - реальне, Я - ідеальне, Я - очима інших.

Заняття № 4

Мета: активізація самосвідомості; перетворення особистісного досвіду, що переробляється в групі, в усвідомлений матеріал для внутрішньої роботи; підвищення рівня позитивного самосприйняття; зниження внутрішньоособистісних суперечностей; навчання способів внутрішнього самоконтролю.

Обговорення домашнього завдання: чи збіглися ваші психологічні автопортрети з портретами, складеними іншими? Які якості для вас найбільш бажані? Якими вас бачать інші? Що ви відчули, коли подивилися на себе очима інших?

Вправа 17. "Старий покинутий магазин".

Учасникам пропонують дати розгорнутий образ, метафору, що відбиває їхню "сутність", те, як вони себе розуміють і почувають.

Заплющте очі й розслабтеся. Уявіть собі, що ви йдете міською вулицею ввечері. Що ви бачите, чуєте, почуваєте? Ви помітили маленьку бічну вуличку, де знаходиться старий забутий магазин. Його вікна брудні, але, якщо зазирнути в них, ви можете помітити якийсь предмет. Уважно його розгляньте. Відійдіть від покинутого магазину й поверніться в місто. Опишіть предмет, який ви побачили в магазині. Потім уявіть себе цим предметом, описуючи його від першої особи. Як ви почуваєте себе? Чому вас залишили в магазині? Хто й коли забере вас звідси? Через кілька хвилин "станьте собою". Поділіться своїми враженнями: ким ви себе уявили, що ви відчували.

Існує багато варіантів цієї вправи. Наприклад, учасники можуть уявити себе хатнім начинням і створити "затишне приміщення", або книгами в книжковій шафі, або квітами й описати свій колір, форму, ґрунт, на якому виростають, те, як вони відчувають сонце, дощ, вітер і тощо. Ідентифікуючи себе з предметами, ми проектуємо на них якісь свої особистісні аспекти. Це допомагає краще зрозуміти себе.

Вправа 18. "Я не такий, як усі, і всі ми різні".

Клієнтам пропонується за допомогою кольорових олівців намалювати або описати, що таке "радість". Підкреслюється, що малюнок може бути конкретним, абстрактним, яким завгодно. Після виконання завдання (яке не підписується) усі малюнки й описи складають у "чарівну шухляду". Усе перемішують, виймають, і клієнти розглядають малюнки, передаючи аркуші один одному. Ведучий просить звернути увагу на розбіжності в розумінні й уявленні поняття "радість". Проводиться невелике обговорення й робиться висновок про те, як по-різному люди розуміють ті самі речі. Далі кожному пропонується знайти свій аркуш.

Обговорюється, легко чи важко це було зробити, аналізується чому. Робиться висновок про те, що кожна людина - особлива, неповторна. Тому, кожна людина незамінна, і це важлива підстава для того, щоб вона відчувала свою цінність і поважала інших людей.

Вправа 19. "Частини мого Я".

Ведучий пропонує клієнтам згадати, якими вони бувають у різних випадках, залежно від обставин (часом так несхожі на себе, ніби це різні люди). Трапляється, частини Я ведуть навіть діалог між собою. Спробуйте намалювати ці різні частини свого Я. Це можна зробити символічно або так, як вийде. Після виконання завдання учасники, у тому числі і ведучий, по черзі показують свої малюнки групі, розповідають, що на них зображено.

Обговорення. Чи важко було виконати завдання? Скільки частин може бути в "Я", чи миряться вони, чи сваряться? Чи є домінуюча частина? Яка частина вашого "Я" домінує в школі, вдома, у спілкуванні з друзями? А яка з частин більше подобається? Від якої хотілося б позбутися?

Інформування. Американський психолог Е.Берн вважає, що в кожній людині співіснують три стани "Я": "Батько", "Дитина" і "Дорослий" (психолог розкриває зміст трьох станів "Я", наводить приклади). Спілкуючись з іншими людьми, людина знаходиться в одному з цих станів, ніби грає певну роль.

Домашнє завдання 1.

Вправа 20. "Рефлексія особистісного досвіду".

Поспостерігайте за своїм спілкуванням з однолітками і старшими від вас віком. У якій ролі - "Дорослого", "Батька" чи "Дитини" ви найчастіше спілкуєтеся? Які ролі приводять до конфліктів, чому?

Вправа 21. "Перевтілення".

Уміння грати різні ролі допомагає справитися зі складними життєвими ситуаціями. Учасникам групи пропонують "перевтілитися" у квітку й подивитися на світ "її очима" (відсторонення, відволікання); на чайку що кружляє над морем (розслаблення, відчуття польоту, висоти); на літак, який злітає (набір енергії); на сонячний зайчик (легкість, невагомість, піднесений настрій) та інше.

Обговорення. Після виконання вправи підлітки обмінюються враженнями: що вони відчули, як змінився світ навколо тощо. Робиться висновок про те, що граючи різні ролі, можна змінити свій внутрішній стан, а отже, керувати своїм настроєм, почуттями, поведінкою.

Домашнє завдання 2

Вправа 22. "Мій портрет у променях сонця".

Ведучий просить відповісти на запитання "Чому я заслуговую на повагу?" таким чином: "Намалюй сонце, у центрі сонячного кола напиши своє ім'я або намалюй свій портрет. Потім уздовж променів напиши всі свої достоїнства, усе гарне, що ти про себе знаєш. Постарайся, щоб було якнайбільше променів".

Заняття № 5

Мета: формування уміння аналізувати себе та інших у ситуаціях спілкування, розпізнавати емоції, виражені невербально; розвиток уваги до своїх почуттів і почуттів іншого; підвищення рівня прийняття себе, самооцінки; забезпечення учасників засобами для безоцінних зворотних зв'язків, організація процесу обміну зворотними зв'язками між учасниками.

Групова дискусія.

Ведучий просить згадати малюнки й описи "радості". Ставиться проблема: чи можна було говорити про те, що в когось радість зображена більш правильно, а в когось менш? Розглядаються питання: чим ми схожі й у чому різні, що дає нам можливість і що заважає розуміти один одного? Що означає поважати почуття іншої людини?

Обговорення домашнього завдання № 2. Бажаючі зачитують список своїх достоїнств, показують намальоване ними "сонце". Якщо в групі вже панує досить відверта й разом з тим безпечна атмосфера, ведучий може запропонувати тому, хто читає свій самоопис, звернутися до інших учасників за "зворотним зв'язком" . Дітей знайомлять із "Положенням про зворотний зв'язок" (подано на плакаті й вивішується щоразу, коли мова йде про зворотні зв'язки).

"Положення про зворотний зв'язок".

Зворотний зв'язок - це повідомлення, адресоване іншій людині, про те, що я про неї думаю, як я сприймаю наші з нею відносини, які почуття в мене викликають її слова, дії, вчинки.

Пам'ятай:

1. Давай зворотний зв'язок тільки тоді, коли тебе про це попросять.

2. Говорячи про свої думки й почуття, скажи про те, які конкретно слова, вчинки їх викликали. Не говори про людину в цілому.

3. Говори так, щоб не скривдити іншої людини й не образити її.

4. Не давай оцінок.

5. Не давай порад. Вислови "Я б на твоєму місці...", "Ти повинен..." - під забороною.

Увага!

Зворотний зв'язок - не привід звести рахунки з тим, хто тобі давно не подобається. Якщо ти відчуваєш, що не можеш бути об'єктивним, краще промовч. Зворотний зв'язок говорить про тебе стільки ж, скільки ти говориш про іншого. Говори про те, що тобі приємно, і про те, що тобі неприємно.

Примітка: Якщо необхідна атмосфера в групі не склалася, "зворотний зв'язок" може бути введений пізніше або навіть не вводитися зовсім. Критерієм тут може служити уявлення ведучого про те, чи зможе він працювати з негативним зворотним зв'язком, зняти його наслідки.

Після того як бажаючі прочитали свої самоописи й одержали зворотний зв'язок (ведучий стежить, щоб виконувалися вимоги до нього і зупиняє тих, хто їх не виконує), обговорюються такі питання: Важко чи легко було виконувати завдання? Що ви відчували, коли думали про свої достоїнства й недоліки? Як ви до себе ставитеся? Може, ви себе недооцінюєте або переоцінюєте? Як про це довідатися?

Обговорення домашнього завдання № 1. Далі ведучий пропонує клієнтам поговорити про їхні спостереження за спілкуванням оточуючих. Аналіз і узагальнення висловлювань клієнтів про рольові позиції в спілкуванні приводить до висновку: спілкуванню заважає роль "Батька" (не враховуємо точку зору іншої людини) і "Дитини" (не стримуємо своїх емоцій, дратуємося, "поводимося як маленькі", а негативні емоції можуть руйнувати спілкування).

Вправа 23. "Наші почуття і емоції".

Психолог пропонує записати під диктовку на окремому аркуші "імена" деяких почуттів і емоцій: радість, сум, гнів, страх, спокій, нудьга, роздратування. Далі дітям пропонують протягом двох хвилин продовжити самостійно список емоцій ("Напишіть стільки, скільки встигнете"). Після цього перегляньте ваш список і підкресліть лінією ті емоції, які ви відчували часто. Хвилястою лінією - ті, які б ви хотіли відчувати часто. Хрестиком позначте ті почуття, які ви не хотіли б відчувати.

Обговорення завдання. Які почуття ви відчуваєте частіше - приємні чи неприємні? Які почуття й емоції ви хотіли б відчувати частіше, які - зовсім не хотіли б? Чи хотіли б ви, щоб у вас узагалі не було ніяких емоцій? Чи були випадки у вашому житті, коли емоції вам заважали (приклади з життя)? Чи були випадки у вашому житті, коли вам заважали емоції інших людей? Чи траплялося, що інші люди не розуміли ваших почуттів? Чи було так, що ви не розуміли почутів інших людей? До чого це приводило?

Групова дискусія щодо питання: "Чи згодні ви, що деякі почуття треба приховати, придушувати, ні в якому разі не виражати?".

Висновок: ми не завжди розуміємо свої почуття й почуття інших людей, потрібно вчитися впізнаватися їх; до почуттів треба бути уважними, вони не виникають просто так, а повідомляють нам про щось; почуття не треба придушувати, а треба розібратися, проаналізувати і правильно виразити їх соціально прийнятним способом.

Ведучий просить згадати, які способи керування своїм емоційним станом уже відомі підліткам? Якими вони користуються?

Вправа 24. "Поплавок".

Психолог пропонує учасникам уявити, що вони маленькі поплавці у величезному океані... У вас немає мети, компаса, карти, керма, весел... Ви рухаєтеся туди, куди несуть вас хвилі й вітер... Велика хвиля може накрити вас на якийсь час, але ви знову зринаєте на поверхню... Спробуйте відчути ці поштовхи й виринання... Відчуйте рух хвилі... тепло сонця... краплі дощу... подушку води під вами, що підтримує вас... Які ще відчуття виникають у вас, коли ви уявляєте себе маленьким поплавцем у великому океані?

Вправа 25. "Почуття без слів".

Учасники групи діляться на пари за взаємним бажанням. Пари по черзі виходять у центр кола. Один з учасників загадує якесь почуття (таке, щоб його можна було назвати одним словом чи словосполученням) і намагається зобразити його без допомоги слів, тільки жестами й мімікою. Його партнер має відгадати, що зображено. Потім клієнти міняються ролями, і "відгадник", загадавши почуття, намагається його зобразити. Інші учасники групи теж можуть брати участь у відгадуванні, але тільки після того, як у "відгадника" закінчаться всі пропозиції.

Домашнє завдання.

Вправа 26. "Фіксація почуттів".

Протягом тижня, відчуваючи яке-небудь почуття, особливо сильне й неприємне, обов'язково усвідомте, яке саме почуття ви відчуваєте. Назвіть їх і зафіксуйте в щоденнику: "Я відчуваю...".

Вправа 27. "Рефлексія емоційного стану". Проаналізуйте, коли у вас виникають ті чи інші емоційні стани. Закінчіть речення (роздається кожному): Мені добре, коли... Мені смутно, коли... Я почуваю себе нерозумно, "коли... Я серджуся, коли... Я відчуваю себе непевно, коли... Я боюся, коли... Мені легко й радісно, коли... Я пишаюся собою, коли...". Намалюйте вираз свого обличчя, коли ви відчуваєте ці почуття.

Заняття № 6

Мета: усвідомлення й вербалізація свого психологічного стану; розвиток уваги до своїх почуттів і почуттів іншого; формування вміння виразити свій стан невербальними засобами; пошук найбільш прийнятного способу розрядки внутрішнього напруження, відреагування негативних емоцій.

Обговорення домашнього завдання. Легко чи важко було називати свої переживання, емоції? Що ви при цьому почували? Що викликало частіше позитивні чи негативні переживання? Упізнавання емоцій за малюнками.

Вправа 28. "Загальний настрій".

У групі оголошується конкурс на найкраще пластичне вираження емоції (почати слід із трьох, далі набір емоцій може розширитися), наприклад: радість, страх, гнів. Кожен учасник згадує якусь подію зі свого життя, яка викликала в нього дане почуття і намагається зобразити свій стан за допомогою поз і міміки. Бажано, щоб усі виконували завдання з заплющеними очима, щоб не наслідувати один одного. Коли ведучий бачить, що багато хто вже знайшли свою позу, він просить придумати і видати який-небудь звук, що виражає емоційний стан, наприклад, радість. Тепер можна розплющити очі. Ведучий указує на найбільш виразні прийоми, знайдені різними учасниками, поєднуючи їх у групи й позначаючи певним знаком. Домовившись про спільні знаки радості, страху, гніву й повторивши їх кілька разів у різній послідовності, щоб запам'ятати, група поділяється на трійки. У кожній трійці вибираються два гравці й суддя. Гравці стають один до одного спинами і на рахунок судді: "раз, два, три" - різко повертаються один до одного й зображують один із трьох станів. Якщо їхні стани збіглися, то це означає, що вони "зрозуміли один одного". їхнє завдання: набрати якнайбільше збігів за встановлену заздалегідь кількість раундів. Якщо стани (пози і звуки) не збігаються, то один із гравців стає суддею і нова пара пробує досягти взаєморозуміння.

Вправа 29. "Символічний жест".

Жести попередньої гри можна переносити в життя. Якщо дитина відчуває невпевненість, спілкуючись з іншими, то група зображує знак підтримки (наприклад, стиснутий кулак), це допоможе боязкомуневпевненому перебороти напругу. Перебільшений знак гніву може розсмішити тих, що сваряться, і розрядити обстановку тощо.

Вправа 30. "Моя агресивна енергія".

Ведучий просить дітей згадати, які почуття вони відчувають найчастіше, а які зовсім не хотіли б відчувати. Пропонує поговорити про гнів, агресивність, про почуття, які можуть зашкодити іншим людям або з якими найважче справитися.

Інформування. Кожній людині від природи дана агресивна енергія, однак люди використовують її по-різному. Одні - щоб творити, і тоді агресивну енергію можна назвати конструктивною. Інші - щоб знищувати чи руйнувати, і тоді їхня агресія - деструктивна. Конструктивна агресія - це активність, прагнення досягнень, захист інших людей і власної гідності. Деструктивна агресія - це насильство, жорстокість, ненависть, недоброзичливість, злість, причепливість, сварливість, гнів, роздратування, упертість, самозвинувачення. Тому, щоб розуміти, що з нами відбувається, дуже важливо розпізнавати свої агресивні імпульси, керувати ними й направляти в бажане русло, не заподіюючи шкоди іншим.

Ведучий просить учасників проаналізувати власну поведінку та спробувати відповісти на запитання: "У якій формі (деструктивній чи конструктивній) найчастіше виявляється ваша агресивна енергія? Як ви справляєтеся зі своєю агресивною енергією (зі своїми негативними почуттями): даєте їй вихід чи, навпаки, намагаєтеся стримуватися? Як ви ставитеся до власної агресивної енергії: боїтеся її чи одержуєте від неї задоволення? Які ваші звичні способи розрядки цієї енергії?".

У процесі виконання вправи необхідно надати можливість висловитися кожному учаснику групи, не обмежуючи його в часі і не звужуючи тематику його розповіді.

Вправа 31. "Відреагування негативних емоцій".

Ведучий говорить, що в процесі виконання цієї вправи підлітки познайомляться з різними "нешкідливими" способами розрядки власного гніву й агресивності.

Сядьте зручніше, розслабтеся, глибоко вдихніть 3 - 4 рази і заплющте очі. Уявіть, що ви потрапили на невелику виставку. На ній виставлені фотографії людей, на яких ви розгнівані, які викликають у вас злість, які вас скривдили або обійшлися з вами несправедливо. Виберіть, будь-яку з них і зупиніться біля неї. Постарайтеся пригадати якусь конфліктну ситуацію, яку спричинила ця людина. Спробуйте подумки побачити самого себе в цій ситуації.

· Уявіть, що висловлюєте свої почуття людині, на яку розгнівані, говорите їй усе, що про неї думаєте, але "тарабарською" мовою.

· А тепер уявіть, що в ході розмови вона зменшується, голос її стає дедалі слабкішим і невпевненішим. Зменшуйте її доти, поки вона не видаватиметься вам менш значущою і величною.

· А тепер простежте за вашою розмовою ніби з боку. Яким ви бачите себе? Якою вам видається ситуація?

· А зараз поверніться до початку сюжету, але тепер переверніть картинку, щоб усе було догори ногами, і додивиться сюжет до кінця.

· Знову поверніться на початок і зробіть те саме, але уявіть, що всі учасники ситуації, у тому числі й ви, говорять голосами героїв мультфільмів.

Якщо ви закінчили вправу, дайте знак - кивніть головою. 3 - 4 рази глибоко вдихніть і розплющте очі.

· А тепер візьміть у руки аркуш паперу й уявіть, що це - фотографія вашого кривдника або неприємної для вас сцени (ситуації). Порвіть його на шматочки! Якщо одного аркуша недостатньо для розрядки - розірвіть декілька.

· Тепер кілька разів глибоко вдихніть і скажіть подумки: "Я зовсім спокійний! Я володію своїми почуттями, діями! Я зібраний, холоднокровний і незворушний!".

· Уявіть образ, який викликає у вас почуття зібраності і спокою.

Обговорення. Поділіться з групою своїм досвідом. Що легко, що важко було робити в цій вправі? Що сподобалося, що не сподобалося? Хто з оточуючих увійшов у вашу галерею? На кому ви зупинилися? Яку ситуацію уявили? Розкажіть про неї. Як змінювався ваш стан у процесі вправи? Чим відрізняються почуття на початку і наприкінці вправи? Що ви відчуваєте тепер? Який образ незворушності і спокою ви придумали?

Домашнє завдання.

1.       Проаналізуйте, що найчастіше викликає у вас роздратування і злість?

2.       Спробуйте різні способи розрядки внутрішнього напруження. Що вам найбільше підходить?

.        Придумайте свої формули самонавіювання. Апробуйте їхню дію в різних ситуаціях.

Заняття № 7

Мета: усвідомлення й вербалізація мотивів свого психологічного стану; розвиток уваги до своїх почуттів і почуттів іншого; навчання способів ефективної поведінки, внутрішнього самоконтролю й саморегуляції; зниження імовірності спрацьовування компенсаторних психологічних захистів, які спотворюють самосвідомість і перешкоджають особистісному розвитку; зниження внутрішньоособистісних суперечностей і емоційною напруження.

Обговорення домашнього завдання. Які ситуації найчастіше виводять вас зі стану рівноваги, викликають роздратування, злість?

Вправа 32. "Мотиви агресивної поведінки".

Кожний із вас часто бачить наслідки своєї агресії, але не завжди розуміє її мотиви, тобто не може пояснити причини, що її викликали. Наші істинні мотиви або наміри часто ховаються від нас. Коли ви знайдете причину вашої агресії, визначите мету, якій вона служить, ви, нарешті, навчитеся розуміти її природу. Спробуємо розібратися в цій проблемі.

Розбийтеся на пари і сядьте один проти одного. Подумки поверніться до галереї "негативних образів" (див. заняття 6). Ви можете звертатися до будь-якого персонажа. Визначте, що вам не подобається в цій людині, і проговоріть це вголос партнеру навпроти, начебто він і є та сама людина. Починайте фразу зі слів: "У цій людині мені не подобається..." і закінчуйте словами: "...і тому я злюся на неї". Потім передайте слово партнеру. Вимовляйте фрази по черзі.

Обговорення. Легко чи важко було знайти те, що викликає гнів і агресію; яким персонажам найважче було висловлювати свої почуття? Робиться висновок: найчастіше викликає гнів образа на іншу людину й невдоволення її діями або словами. Приймається рішення обговорити проблему "Почуття образи".

Вправа 33. "Аукціон ідей".

Діти пропонують якнайбільше способів, що допомагають справитися з негативними емоціями (гнівом, роздратуванням, злістю та ін.). Способи, прийняті аукціонником (ведучим), записуються на дошці й у щоденнику.

Вправа 34. "Дитячі образи".

Ведучий пропонує учасникам згадати випадок із дитинства, коли вони відчули сильну образу, згадати свої переживання і намалювати або описати їх у конкретній чи абстрактній формі. Як ви зараз ставитеся до цієї образи (намалюйте чи опишіть)? Бажаючі розповідають про те, що вони згадали, і показують малюнки, зачитують описи "тоді" і "зараз".

Обговорення. Що таке образа? Як довго зберігаються образи? До чого вони приводять? Справедливі й несправедливі образи.

Вправа 35. "Незакінчене речення".

Дітям пропонують закінчити речення: "Я ображаюся, коли..." і намалювати обличчя скривдженої людини.

Обговорення. Бажаючі зачитують закінчення речення, а ведучий запитує, у кого ще подібні ситуації викликають образу. Підкреслюється, що названі ситуації образливі для більшості людей і про це слід пам'ятати, коли ви кривдите іншого.

Вправа 36. "Природа образи".

Можливо, і зараз у момент образи ви почуваєте себе маленьким? Знову згадайте одну з болісних ситуацій із щойно названих. А тепер уявіть себе збільшеним у розмірі - великим, дорослим... Віддаліть цю ситуацію в часі - уявіть, наприклад, що це сталося рік тому... Чи варто тепер ображатися?

Вправа 37. "Як виразити образу і досаду".

Із "чарівної шухляди" усі по черзі виймають половинки листівок. На цих половинках записано:

а) роль "кривдника", у чому полягає образа;

б) роль "скривдженого", як він реагує на образу, як поводиться (упевнено, грубо, боязливо, невпевнено, губиться).

Завдання - з'єднати листівку разом (знайти свою половину) і розіграти сценку для всіх. Ведучий підкреслює, що сценка має бути зіграна в перебільшеній формі, з підкреслено акцентованою поведінкою. Складність полягає в тому, що половинок з роллю "кривдника" у три рази менше, ніж з роллю "скривдженого". У результаті повинні вийти групи по чотири особи, у чому підлітки переконуються самі, ніби на власні очі побачивши, що можлива різна реакція на ту саму ситуацію. Дається 10 - 15 хвилин на підготовку виступу. Потім кожна група показує свою сценку. Після кожного виступу повторюються "вдалі" й "невдалі" способи реагування (діти в шаржованій формі зображують найбільш яскраву рису своєї ролі, наприклад, невпевнений починає тремтіти і плакати, грубий - гавкати і т. д.

Обговорення. Про що свідчать ті чи інші форми поведінки? На дошці й у щоденниках записуються ефективні та неефективні способи вираження образи. Робляться висновки: "Я - висловлювання" повідомляють інформацію про переживання, почуття людини, яка говорить; "Ти - висловлювання" - найчастіше обвинувачення, докори, образа іншої людини або вказівки на те, що вона повинна чи не повинна робити (позиція "Батька"). Не треба приховувати свої почуття, слід виявляти їх "правильно", не агресивно.

Домашнє завдання.

Вправа 38. "Рефлексія особистісного досвіду".

Спостерігайте, як ви і ваше оточення реагують на образу. Проаналізуйте, чи досягають ці реакції мети, і якої. Пошукайте способи виходу з таких ситуацій.

Вправа 39. "Образ психологічного стану".

Перед дзеркалом "виліпіть" із самого себе скульптуру під назвою "Бадьорість, впевненість, сила, життєрадісність". Запам'ятаєте позу і міміку. "Одягайте і носіть" цю позу три рази на день. Запам'ятайте почуття, які відчуваєте при цьому.

Заняття № 8

Мета: розвиток навичок рефлексії, уваги до своїх почуттів і почуттів іншого; зниження внутрішніх суперечностей; навчання способів самоконтролю, прийомів психоемоційної саморегуляції; створення умов для свідомого прийняття дітьми вулиці відповідальності за розвиток свого "Я" і відносин з іншими людьми за межами групи.

Обговорення домашнього завдання. Як допомогла вам маска бадьорості, впевненості, сили і життєрадісності вирізних життєвих ситуаціях? Що ви почували, коли "надягали" її? Як це відбилося на вашій поведінці?

Вправа 40. "Діамант".

Яскраво уявіть гранчастий діамант. Ви бачите як виблискують усі його грані, гармонійно поєднані в одне ціле. Ви бачите досконалість його форми. Утримуйте його перед внутрішнім поглядом і дайте собі пройнятися його красою.

Слово "діамант" походить від грецького "адамас", що означає "незламний". Ототожнюючись з діамантом, ви відчуєте, що він пов'язує вас із такою ж незламною частиною вашої істоти, вашого Я. Ваше Я незламне перед страхом, неуцтвом, повсякденною суєтою і життєвими обставинами. Воно недосяжне для тіней минулого, монстрів занепокоєння, примар майбутнього. Це ваша виблискуюча численними гранями єдина сутність.

Усвідомте себе як Я і після того, як образ діаманта згасне, дайте цьому відчуттю себе як Я підсилитися і стати більш виразним.

Вправа 41. "Корабель".

Уявіть великий корабель, що відчалює від берега. Вітер наповнює його вітрила, і він рухається у відкрите море.

Жваво уявіть, як здіймаються вітрила, і як ніс корабля розсікає хвилі. Відчуйте рушійну силу вітру і почуйте шум хвиль.

Тепер уявіть себе на кораблі. Ви біля штурвала, перед вами відкрите море. Вода іскриться на сонці, і ви ледь розрізняєте далеку лінію обрію, де сходяться море й небо. Ви відчуваєте запах моря і вітер, який б'є вам в обличчя. Руками ви відчуваєте дерев'яну поверхню штурвала. Ви повертаєте штурвал то вправо, то вліво, відчуваючи свою владу над кораблем.

Зосередьтеся на своїй здатності направляти корабель у будь-якому напрямку. Керування ним не вимагає від вас зусиль, і кожне ваше рішення негайно втілюється в дію. Ви відчуваєте, що корабель вам підвладний. Усвідомте це відчуття влади, панування, виявляючи різні його відтінки, а потім нехай образ згасне.

Вправа 42. "Атлет".

Уявіть себе атлетом, який виступає на конкурсі з атлетизму перед численними глядачами - вашими захопленими шанувальниками. Ви на яскраво освітленій сцені демонструєте свої міцні і красиві м'язи, набираєте різні пози. Ось одна з них (виконується реально). Зробіть повільний глибокий вдих через ніс і одночасно з силою зігніть руки в ліктях, граючи біцепсами й усміхаючись сліпучою посмішкою кінозірки. Відчуйте, як разом із вдихом тіло наповнюється пружною силою й енергією, а ви відчуваєте свою могутність. "Потримайте" цей стан 10 - 15 секунд і постарайтеся передати його глядачам.

Обговорення. Після виконання цих вправ учасники групи діляться своїми враженнями про те, що вони відчували.

Вправа 43. "Як виразити образу і досаду (закінчення).

Учасники знову збираються в групи (як у попередньому занятті). У групах обговорюється, що почуває кривдник, коли йому відповідають: упевнено; невпевнено; грубо. Потім кожна група пропонує свої варіанти відповідей.

Обговорення. У чому смисл реакції на образу - прагнення "зберегти обличчя" і "почуття реваншу". Якої мети прагне досягти людина, виражаючи образу? Чим відрізняється реакція на образу людини впевненої, невпевненої, грубої.

Вправа 44. "Скарбничка образ".

Дітям пропонується намалювати чи описати "скарбничку" й помістити в неї всі образи, яких вони зазнали до сьогодні. Завдання виконується протягом 8 - 10 хвилин.

Обговорення. Що робити з цією скарбничкою? Ведучий говорить про безплідність накопичення образ, про жалість до самого себе як про одну з найгірших звичок. Група вирішує, що можна зробити зі скарбничкою. Ведучий підтримує пропозицію розірвати її і пропонує дійсно це зробити. Всі обривки складаються в яку-небудь посудину й урочисто спалюються. Порушується проблема: що робити з "поточними" образами? Як надалі ставитися до кривдника? Ще раз підкреслюється, що вміння виразити образу, досаду важливе для самого себе, але не є розв'язанням проблеми, так само як і реванш, помста тощо.

Вправа 45. "Аукціон ідей".

Клієнти фонду "Карітас" пропонують якнайбільше способів, що допомагають справитися з образою. Способи, прийняті ведучим, записуються на дошці, у щоденник і по можливості обігруються. Підтримуються пропозиції типу:

· записувати образу, а потім рвати записку;

· подумки відправити образу в небо (чи пустити за вітром, за водою), стежачи, як у міру віддалення образа стає все меншою і меншою.

Психолог пропонує свої способи:

· "кульбаба" (здмухнути образи, неприємності, як пух кульбаби);

· "водоспад" (вода змиває всі образи, а шум водоспаду заспокоює);

· відстрочка реакції (у даному випадку образи) у часі, наприклад, порахувати до десяти або уявити, що пройшло кілька років;

· стирання неприємності з пам'яті (уявити, що неприємність згоряє в полум'ї свічі, змивається з піску морською хвилею, чи стирається ластиком з аркуша паперу та ін.);

· подивитися на те, що трапилося, ніби з боку, очима стороннього спостерігача й запитати: "А що, власне, відбулося?" (переоцінка важливості проблеми).

Домашнє завдання

Вправа 46. "Мої удачі та перемоги".

Згадай: тобі було погано, сумно, не хотілося щось робити, а ти справився, переміг свій настрій, узяв ситуацію під контроль. Напиши список своїх удач, перемог. Згадай той стан, що ти відчував при цьому. Переймися почуттям: який я щасливий! Я можу справитися з усіма труднощами і проблемами.

Заняття № 9

Мета: підвищення рівня прийняття себе, зміцнення почуття власної гідності, впевненості в собі; напрацювання особистісного знання; навчання способів ефективної поведінки в різних життєвих ситуаціях.

Обговорення домашнього завдання. Діти зачитують ситуації і розповідають про свої удачі, перемоги. Що ви відчували в цих випадках? Хто вам допоміг?

Групова дискусія з питань: як ви розумієте впевнену поведінку? чим вона відрізняється від невпевненої? грубої?

Вправа 47. "Упевнена, невпевнена і груба поведінка".

Психолог говорить про те, що призначення цієї вправи - тренування впевненої поведінки. Впевненість у собі створюється внутрішнім спокоєм, вмінням передавати цей спокій і силу через міміку, жести, слова, тон, позу.

· Ведучий пропонує дітям вимовити не впевнено, впевнено й агресивно фрази: "Ні", "Так", "Йди сюди", "Я не вивчив вірш", "Чому ти тут сидиш?", "Куди ти пішов?" і т. д. Доповнюйте слова жестами, мімікою, позами. Головне - відчуйте всередині себе або слабість, коливання і невизначеність; або силу, спокій; або силу - слабість (силу заради нападу, приниження іншого), гнів і роздратування.

· Щоб вам легше було створювати внутрішні психологічні стани, згадаєте своїх знайомих: найменш упевнених у собі, упевнених, агресивних. Спробуйте ототожнити себе з ними, зрозуміти, внаслідок чого у вас склалося таке враження про них.

· Далі психолог пропонує певну ситуацію і запитує, як поводитиметься в ній упевнена, невпевнена і груба людина. Сценки розігруються в ролях. Після декількох ситуацій, запропонованих ведучим, розігруються ситуації, пропоновані клієнтами. Важливо, щоб у вправі брали участь усі клієнти і щоб вони самі кваліфікували відповідь як упевнену, невпевнену чи грубу, пропонуючи свої варіанти відповідей. Приклади пропонованих ситуацій: незаслужено звинуватили у певному вчинку; друзі кличуть прогулятись, а ти хочеш зайнятися чимось іншим; не приймають у компанію; кілька людей спілкуються, ти прагнеш, щоб тебе прийняли; батьки не не дозволяють тобі...; просиш в друзів допомогти тобі...; друг розповідає тобі про щось, а тобі потрібно йти; відмовляєш кому-небудь у проханні; хочеш познайомитися з особою протилежної статі та ін. На кожну сценку має витрачатися в середньому не більше 3 - 4 хвилин.

Обговорення. З'ясовується, що означає упевнена, невпевнена, груба поведінка. Звертається увага на пози, міміку, жести, інтонацію голосу, на тип висловлювань (Я - висловлення і Ти - висловлення), на "Я - стан", у якому знаходиться той що говорить - "Дитина", "Батько" чи "Дорослий" ("прибудова знизу", "зверху" чи "поруч").

Можна запропонувати повторити деякі сценки з вираженим програванням прибудови "знизу" і "зверху". Обговорити, що відчували ті, що розігрували ці сценки. Кому що краще вдається - "прибудова знизу" чи "прибудова зверху".

Мета обговорення - підвести дитини до поняття прав людини, дотримання яких сприяє його впевненості в собі.

Вправа 48. "Мої права".

Дітям пропонують поділитися на 3 - 4 групи й написати "Декларацію про права колишньої безпритульної дитини". Після цього починає працювати "Конституційна комісія" у справі вироблення спільної декларації. Ведучий уводить правила, на підставі яких "Конституційна комісія" затверджує права. Критерії оцінки прав може запропонувати сам ведучий або виробити їх разом з підлітками. Основні критерії:

1) твої права не повинні утискати прав інших людей;

2) здійснення твоїх прав має залежати не від інших людей, а від тебе самого.

Проводиться обговорення прав, запропонованих кожною з груп розробників. Інші групи відіграють роль "Конституційної комісії". Членам "групи розробників" надається право відстоювати свої пропозиції. Прийняті пропозиції записуються на дошці. Потім ведучий зачитує остаточний список. Ведучий говорить про те, що такі "списки прав" складали багато людей і знайомить дітей з деякими з таких списків, наприклад, зі списком, що склала К. Д. Заслофф. Бажано запропоновані списки прав представити у вигляді плаката, щоб діти могли мати їх перед очима.

"Список прав" за Д. К. Заслофф.

"У дітей з моменту народження є право бути такими, якими вони є. Існують особисті права, якими всі можуть користуватися як механізмом захисту при розв'язанні всіляких конфліктів. Ці права відрізняються від юридичних. Для захисту своїх прав ми не в праві звернутися до закону, а можемо розраховувати тільки на себе і свої власні можливості. Але для цього треба знати, на що маєш право.

Ви маєте право:

·іноді ставити себе на перше місце;

·просити про допомогу й емоційну підтримку;

·протестувати проти несправедливого ставлення або критики;

·на свою власну думку і переконання;

·робити помилки, поки не знайдете правильний шлях;

·дозволяти людям вирішувати свої власні проблеми;

·говорити "ні, спасибі", "вибачите, ні";

·не звертати увагу на поради оточуючих і керуватися своїми власними переконаннями;

·побути одному(ній), навіть якщо іншим хочеться нашого товариства;

·на свої власні почуття - незалежно від того, чи розуміють їх оточуючі;

·змінювати свої рішення або обирати інший спосіб дій;

·домагатися зміни домовленості, що вас не влаштовує. Ви ніколи не зобов'язані:

·бути бездоганним(ою) на 100%;

·пливти за юрбою;

·любити людей, які завдають вам шкоди;

·робити приємне неприємним людям;

·перепрошувати за те, що були самим(ою) собою;

·вибиватися із сил заради інших;

·почувати себе винуватим за свої бажання;

·миритися з неприємною ситуацією;

·жертвувати своїм внутрішнім світом заради кого б то не було;

·зберігати відносини, які стали образливими;

·робити більше, ніж вам дозволяє час;

·робити щось, що насправді не можете зробити;

·виконувати нерозумні вимоги;

·віддавати щось, що насправді не хочете віддавати;

·нести на собі тягар чиєїсь неправильної поведінки;

·відмовлятися від свого "Я" заради будь кого (чого).

Примітка. Повний перелік прав людини, запропонований Д. К. Заслофф, пропонується для обговорення з урахуванням рівня розвитку самосвідомості учасників тренінгу.

Обговорення. Заявляючи про свої особисті права, треба пам'ятати: вони є й у всіх інших людей. Вчіться поважати особисті права інших так само, як ви хочете, щоб поважали ваші.

Домашнє завдання

Вправа 49. "Угода із собою".

Скласти контракт (офіційну угоду) із самим собою з переліком прав, які клієнт має намір реалізувати. Обов'язковий пункт контракту -поважати права інших (із зазначенням, які саме).

Заняття № 10

Мета: розвиток навичок рефлексії, уміння аналізувати себе й інших у ситуаціях спілкування; визначення стилю реагування в конфліктних ситуаціях; навчання способів ефективної поведінки в різних життєвих ситуаціях; створення умов для свідомого прийняття дітьми відповідальності за розвиток свого "Я" і відносин з іншими людьми за межами групи.

Вправа 50. "Поведінка в конфліктних ситуаціях".

Учасники групи відповідають на питання тесту, мета якого з'ясувати характер поведінки підлітків у конфліктних ситуаціях. Психолог пропонує: "Не задумуйтеся над деталями, уявіть себе в типових ситуаціях і швидко давайте відповідь. Якщо ви згодні із запропонованими твердженнями, ставте плюс, якщо ні - мінус. Нічого не пропускайте, обов'язково відповідайте підряд на кожне питання".

1. Не можна не зважати на настрій товариша.

2. Я рідко відчуваю почуття провини.

3. Часто думаю над тим, чого від мене чекають оточуючі.

4. Після сварок швидко приходжу в себе.

5. Ніколи не траплялось, щоб я безтактно повівся стосовно вчителя.

6. Я рідко дорікаю друзям за колишні помилки.

7. Я не маю ніяких недоліків.

8. Майже ніколи не вплутуюся в скандали в автобусі, на вулиці.

9. Мене стали дратувати знайомі, часто з ними сварюсь.

10.Я часто сам собі неприємний.

11.На зло, заподіяне мені товаришем, відплачую тим же.

12.Часом мені так хочеться вилаятися.

13.У мого близького друга практично немає недоліків.

14.Товариші часто навмисно мене кривдять.

15.Коли мене зачіпають, я довго не можу цього забути.

16.Мені часто шкода себе.

17.Не бажаю обговорювати з другом свої недоліки, у нього вистачає своїх.

18.Я рідко жартую над друзями.

19.Звичайно не думаю про сварку з другом, намагаюся на неї не зважати.

20.Ніякі справи не знижують мого внутрішнього напруження, не дозволяють забувати хоч на час конфлікти з однокласниками.

22.Я звичайно поступаюся друзям, щоб поліпшити відносини.

.Буває, я довго не розмовляю з кривдником.

.Я міг би вибачити образу, але не забути її.

.Часто задумуюся, як би на моєму місці вчинив інший.

.Іноді люблю трохи похвалитися.

.З'ясування відносин - не для мене.

.Я спокійний і тоді, коли суперник не хоче визнавати помилки.

.Я завжди намагаюся зрозуміти товариша, навіть якщо зустрічних спроб немає.

.Зазвичай мені вдається стриматися і не наговорити зайвого.

Обговорення. Проаналізуйте свої відповіді.

1. Чи є у вас спроби розв'язати проблему конструктивно? Перегляньте відповіді на питання 1, 6, 17, 22, 25, 27та 29.

2. Наскільки ви агресивні? Перегляньте відповіді на питання 8, 9, 11, 12, 18 та 30 і побачите - у вас чи не тільки у вас причина конфлікту.

3. Перевірте, чи не захищаєтеся ви від недуже приємної інформації про себе: З, 13 та 19. Не виключено, що ви намагаєтеся не помічати труднощів, що накопичуються.

4. Як ваш настрій впливає на спілкування з оточуючими? Перегляньте свої відповіді на питання 2, 10, а також 16.

5. Чи не схильні ви занадто фіксуватися на образах? Поверніться до питань 4, 14, 15, 23, 24, 29.

6. Перевірте, наскільки ви були щирі у своїх відповідях, чи не прикрасили свій образ свідомо або несвідомо. Для цього подивіться свої відповіді на питання контрольної шкали: 5, 7, 21 та 26.

Обговорення домашнього завдання. Бажаючі зачитують свої контракти. Ведучий просить пояснити, чому вони включили те чи інше право. Як у контракті враховані права інших людей. Що ви відчували, про що думали, коли перелічували права людини у своєму контракті?

Підсумки обговорення: дотримання прав людини сприяє підвищенню її впевненості в собі. Поводитися впевнено - означає зберігати почуття власної гідності, поважати себе і поважати інших людей. Порушується питання: як поводить себе в конфліктних ситуаціях впевнена, невпевнена і груба людина?

Вправа 51. "Розв'язання важких ситуацій".

Діти об'єднуються в групи по дві або чотири особи. Кожна підгрупа обігрує запропоновану ким-небудь з підлітків конфліктну ситуацію, пропонуючи свій спосіб її розв'язання. Інші учасники можуть запропонувати свій варіант виходу із цього становища. У результаті аналізу ситуацій і способів їх подолання знаходять найбільш оптимальне рішення. Психолог може запропонувати для розігрування й обговорення свої конфліктні ситуації, заготовлені заздалегідь і написані на картках.

Обговорення. Аналізуються найбільш типові способи поведінки в складних конфліктних ситуаціях. Психолог записує їх на дошці:

· Придушення своїх почуттів. Так найчастіше поводиться невпевнена в собі людина. Чи добре це? Що при цьому відчуває невпевнена людина? Образу, розгубленість, засмучення, розчарування - "їй погано".

· Агресивне вираження почуттів. Що при цьому відчуває людина? Гнів, роздратування, досаду, злість, у спілкуванні звучать погрози, звинувачення, образи, ультиматуми, узагальнення ("ти завжди...", "ти ніколи...") - "іншим погано".

· Мирне розв'язання ситуації: людина не ховає своїх почуттів, але при цьому нікого не ображає, а пропонує знайти мирний вихід із ситуації, який влаштував би обидві сторони.

У щоденник записується пам'ятка поведінки в конфліктній ситуації:

1) говорю про своє почуття, але не звинувачую іншого;

2) пропоную вихід з неприємної ситуації, але даю тобі волю вибору;

3) говорю дружелюбно.

Домашнє завдання.

Вправа 52. "Рефлексія особистісного досвіду".

Спостерігайте за собою й іншими людьми у спілкуванні. Які способи вираження почуттів, розв'язання конфліктних ситуацій найчастіше трапляються? Знайдіть серед них мирний спосіб розв'язання й опишіть у щоденнику. Запишіть важкі для вас ситуації, у яких ви не знали, як вчинити.

Додаток Л

Анкета для працівників

Хмельницького обласного благодійного фонду "Карітас"

Проходячи переддипломну практику в благодійному фонді "Карітас" на посаді соціального працівника, мені була надана анкета - опитування з ціллю вивчення проблем з життя та існування даного фонду. Таку анкету в кінці практики заповнює кожний, хто приходить на практику в ХОБФ "Карітас". Доброго дня шановний респондент! Просимо Вас, надати розлогі відповіді та цим самим допомогти нам, та не залишитись осторонь існуючих проблем.

1.       Що являється для Вас найбільш обов’язковим у роботі в благодійномуфондіКарітас? ____________________

2.       Які особистісні чинники відіграють важливу роль у проведені роботи з дітьми вулиці, наданні їм соціальної та психологічної допомоги?______________________

3.       Чи приймає громадськість участь у роботі благодійного фонду?

.        Чи залучаються до роботи з безпритульними дітьми волонтери?

5.       Чи є на сьогодні необхідність в залучені додаткових коштів для кращоїдіяльностіблагодійногофонду"Карітас"? ___________

.        Чи змінила цілеспрямована робота фонду загальний стан дітей, які обслуговуються ним в порівняння з тим коли вони ще не користувалися послугами фонду?____________

.        Що позитивного відбулося в стані клієнтів від того часу знайомства з працівникамиблагодійногофонду"Карітас"? _________

.        Чи мали місце негативні наслідки, які вплинули на стан клієнтів за час обслуговування у фонді, якщо так, то які саме? _____________

Що, на вашу думку, заважає чи не дозволяє розвиватися в повному обсязі благодійномуфонду"Карітас"? __________________

Додаток М

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПЛАН РОБОТИ

(для проходження переддипломної практики

з 31.01.2011 - по 26.02.2011 в ХОБФ "Карітас")

№ п/п

Зміст роботи

Термін виконання

Примітка про виконання

1.

Знайомство з адміністрацією та працівниками Благодійного фонду Карітас. Вивчення історії благодійного фонду, вивчення проекту "Допомога дітям вулиці", ознайомлення із статутною та плануючою документацією працівників благодійного фонду. Опис у щоденнику структури благодійного фонду, його основних завдань, особливостей роботи з клієнтами, близьким оточенням клієнтів, працівниками благодійного фонду Карітас.

31.01.2011-04.02.2011

Виконано

2.

Складання індивідуального плану роботи переддипломної практики та його затвердження.

05.02.2011-06.02.2011

Виконано

3.

Складання програми психологічного обстеження трьох клієнтів фонду Карітас. Підбір психодіагностичних методик та обладнання. Оформлення протоколу психодіагностичного обстеження з висновками.

09.02.2011-11.02.2011

Виконано

4.

Складання програми корекційної роботи. Підготовка наочних матеріалів та обладнання до корекційних занять.

12.02.2011-13.02.2011

Виконано

5.

Аналіз протоколів консультативної роботи психолога та соціального працівника благодійного фонду. Складання конспектів проведеної роботи.

16.02.2011

Виконано

6.

Консультативна робота з клієнтами благодійного фонду Карітас

17.02.2011

Виконано

7.

Просвітницька робота з клієнтами благодійного фонду, що відвідують стаціонар. Написання 3-х просвітницьких сценаріїв, бесід, театральних постановок. Складання просвітницьких інформаційних матеріалів.

18.02.2011

Виконано

8.

Складання професіограми практичного психолога. Робота з методичною літературою.

19.02.2011-20.02.2011

Виконано

9.

Складання сценарію до свят та заходів за запитом працівників благодійного фонду.

23.02.2011

Виконано

10.

Складання план - конспекту усного журналу для гостей та клієнтів благодійного фонду.

24.02.2011

Виконано

11.

Складання плану-конспекту ігрового тренінгу для ЛЖВ.

25.02.2011

Виконано

12

Оформлення звітної документації.

26.02.20011

Виконано


Похожие работы на - Соціально-педагогічна робота з безпритульними дітьми в сучасному суспільстві (на прикладі міста Хмельницького)

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!