Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.
1. Теоретико-психологічні аспекти людей похилого віку
.1 Люди літнього та старого віку як соціальна спільність
В останнє десятиріччя в багатьох країнах велике значення надається вивченню проблем старіння і старості. Це пов'язано не лише з демографічними і культурно-історичними змінами, що відбуваються у світі. Значне збільшення частки людей літнього і старого віку в загальній структурі населення впливає на багато сфер життєдіяльності суспільства, торкаючись галузей політики, економіки, медицини, громадсько-соціальних інститутів.
За даними ООН, у 1950 р. у світі проживало приблизно 200 млн. людей віком 60 років і старше, а в 1975 р. їх кількість зросла до 550 млн. За прогнозами, до 2025 р. чисельність людей старше 60 р. досягне 1 млрд. 100 млн. людей, тобто, порівняно з 1950 р. їх число зросте більше, ніж в 5 раз, тоді як все населення планети збільшиться лише в 3 рази [5, 221].
Головними причинами постаріння населення є зниження народжуваності, збільшення тривалості життя осіб старших вікових груп завдяки прогресу медицини, підвищення рівня життя населення.
У літературі відсутнє чітке визначення того, кого можна віднести до понять «літня» і «стара людина». Значний відрізок пізнього життя, який може тривати 20 років і більше, погано диференційований і розпливчастий. Його можна умовно поділити на літній вік, старість і довголіття.
Відповідно до класифікації Європейського регіонального бюро ВОЗ літній вік у чоловіків триває з 61 до 74 років, у жінок - з 55 до 74 років, з 75 років наступає старість. Люди, старші за 90 років, вважаються довгожителями.
Багато хто з дослідників вказує на те, що приведена градація стосується суто біологічного віку. Тому більшість з них приходить до висновку, що сутність віку не зводиться лише до тривалості існування, яке вимірюється кількістю прожитих років. Кількісні показники віку досить приблизно фіксують фізіологічну і соціальну «якість» людини і її самопочуття.
Найбільш поширеною серед дослідників є думка про те, що єдиного критерію старості не існує. Група людей 60-75 років, для якої є характерними, більшою чи меншою мірою, втрата можливостей матеріального забезпечення і майже повне збереження здатності до самообслуговування, визначається як група літніх людей. Інша група - люди віком 75-80 років і старші, з повною втратою працездатності, частковою чи повною втратою здатності до самообслуговування. Цю групу відносять до старих людей.
Важливу роль в організації соціальної роботи з людьми літнього віку відіграють теорії старіння. Вони інтерпретують і узагальнюють досвід, інформацію і результати спостережень.
У сучасній науці існують різноманітні точки зору на старість і на супутні з нею процеси і явища. Найбільш численними є біологічні теорії, що аналізують можливі вікові зміни на рівні генетично запрограмованого старіння окремих клітин, груп клітин, які стосуються окремих органів. У теоріях, що вивчають зміни на клітинному рівні, процес старіння самих клітин вважається визначальним. Такі «одновимірні» погляди враховують лише природно-біологічні закони старіння і не надають серйозного значення постійній взаємодії генетичного потенціалу з факторами навколишнього середовища [5, 222].
Серед соціальних моделей широкого поширення набула дефіцитарна модель. Вона оцінює старість наступним чином. Якщо уявити старіння людини як процес неухильного руйнування і розпаду, що призводить до втрат у її емоційних і інтелектуальних здібностях, до труднощів у пристосуванні й виявляється в прихильності до старого і звичного, у повній втраті активності, у зниженні та уповільненні реакцій, то, таким чином, за цим періодом закріплюються ознаки занепалості і неповноцінності, які дозволяють розглядати старість як хворобу. Слід зазначити, що негативний стереотип старості, який базується на цій теорії, не підтверджується науково. У своїй тривіальній формі дефіцитарна модель визначає ставлення суспільства до старої людини, формуючи уявлення про те, що кволість, хвороби, втрата соціальних ролей, нездужання є природними ознаками старості і, як наслідок, вони не можуть стати об'єктом терапевтичних зусиль.
Однією із найбільш відомих теорій старіння, яку можна віднести до дефіцитарної, є теорія відчуження (звільнення), яка виходить з того, що для продовження нормального функціонування і розвитку суспільства старі люди повинні поступово дистанціюватися від соціальних систем і знижувати свою взаємодію з іншими людьми. Таке звільнення від соціальних ролей і віддалення від міжособистісних контактів надає їм можливість підготуватися до наступного етапу - смерті. Відповідно до теорії звільнення процес відчуження людей старшого віку, у соціальному аспекті, є неминучим, оскільки посади, що вони займають, у певний момент повинні переходити до людей більш молодих, здатних працювати більш продуктивно. Ряд критиків називають цю теорію найбільш нелюдською.
Передова ж наука значною мірою орієнтована на створення нового соціального образу «торжествуючої (переможної) старості» і руйнування тих стійких забобонів, пов'язаних зі старістю, які є наслідком недбалої чи некритичної інтерпретації демографічних та історичних даних. Концепція «торжествуючої» чи благополучної старості протиставляється теорії відчуження. Вона опирається на принцип діяльності і активності, акцентує увагу на створенні в суспільстві і в самій людині таких умов, які б забезпечили оптимальне проходження процесу старіння як природного циклу життя людини. Старі люди мають бути активними членами суспільства, намагаючись зберігати потреби і бажання, стиль життя і цінності, що були властиві для них протягом попередніх, середніх років життя.
У нинішній період набуває поширення теорія активності, прихильники якої стверджують, що старіючі люди, розлучаючись зі своїми ролями, відчувають свою непотрібність в суспільстві. Тому для підтримки морального духу і позитивної самосвідомості їм слід не відмовлятися від активного життя, а, навпаки, зайнятися новою діяльністю. Продовжуючи виконувати активні, соціально значущі ролі і спілкуватись з оточуючими (наприклад, працювати неповний робочий день чи займатися добровільною громадською діяльністю), люди старшого віку можуть зберігати психологічний спокій. Науковці стверджують, що ступінь пристосування людей до старості значною мірою залежить від характеру їхньої діяльності на ранніх етапах життя. Люди, які мали емоційну і психологічну стійкість і активність у віці до 30-ти років, зберігають життєву енергію і після 70-ти років; якщо для людей у віці до 30-ти років характерними є страх і консерватизм, то вони виявляють тривогу до кінця свого життя [5, 222].
Між цими двома крайніми підходами (негативним та ідеалістичним) є й проміжні оцінки старості. Вони дають наступну її соціокультурну характеристику. Старість - це слабкість, на відміну від сили молодості, але закон виживання сильного відходить у неї на другий план: у старого не забереш його «місце під сонцем». Старі люди повністю розпоряджаються собою і своїм дозвіллям, у них менше стресів, менше справ, відкладених на потім. Люди цього віку перестають виконувати суспільні функції, вони стають самі собою, набуваючи самоідентичності. У старості поступово приходить усвідомлення якості речей, їх значущості у власному житті, міцно утверджується цінність сьогоднішнього дня.
Вираженням цього підходу може бути теорія субкультури. Вона відносить осіб старшого віку до певної субкультури старості, яка визначається як сукупність своєрідних норм і цінностей, відмінних від тих, що панують у суспільстві. Причиною появи субкультури старості називають дискримінацію у ставленні до осіб старшого віку і відчуття ними своєї спільності. Якщо старіючим людям вдається завести друзів і зберегти зв'язки, що вже склалися раніше, це допоможе зберегти їм почуття психологічної стабільності. На думку авторів вказаної теорії, збільшення числа поселень для пенсіонерів і інших подібних житлових комплексів, закладів сприяло б формуванню самобутньої субкультури старих людей.
Деякі спеціалісти вважають найбільш плодотворною теорію «вікової стратифікації», відповідно до якої кожне покоління людей унікальне і володіє лише йому властивим досвідом.
.2 Участь людей літнього віку в житті суспільства
літній старий соціальний похилий
Період старості тісно пов'язаний зі зміною соціального статусу людини. Соціологи називають зміну ролі й становища індивіда зміною статусу, яка проходить через усе життя. Ще в юності, наприклад, готують людину до вирішення завдань ранньої дорослості; а додаткові ролі та обов'язки ранньої дорослості готують її до виконання важливих завдань середньої дорослості. Однак зміни статусу, які проходять у пізній дорослості, можуть мати ряд суттєвих розбіжностей. Перехід до життя пенсіонера чи вдівця (вдови), так само як і пристосування до погіршення здоров'я, часто слугувало сигналом втрати влади, відповідальності та автономії. З іншого боку, вихід на пенсію може означати появу вільного часу, який людина вправі присвячувати своїм захопленням, а поява правнука - можливість частіше бачитися з рідними. Смисл, який вкладається в події-маркери - чи зміна статусу - часто є не менш (а іноді і більш) важливим, ніж самі ці події.
Таким чином, вплив на життя людини багатьох подій, які відбуваються в пізній дорослості, залежить великою мірою від того смислу, який вона вкладає в ці події. Наприклад, хтось може вважати вихід на пенсію сигналом кінця своєї корисності як продуктивного працівника чи безповоротної втрати головної частини власної ідентичності - як водія вантажівки, дантиста, танцівниці чи керівника корпорації. Але для людини, яка ненавидить свою роботу на заводі чи фабриці протягом останніх тридцяти років, пенсія може означати і дещо інше. Для такої людини вихід на пенсію може бути звільненням від стомливої і нудної роботи та необхідності підкорятися начальству. (Одним із факторів адаптації виходу на пенсію є ненависть до своєї роботи.)
Задоволеність життям та успішність пристосування до нього у пізній дорослості залежать від багатьох факторів. Але така задоволеність незначною мірою залежить від віку. Найважливішим фактором вважається здоров'я. Гроші, соціальне і сімейне становище, житлові умови, рівень спілкування з оточенням і навіть можливість безоплатно користуватися транспортними засобами також є важливими факторами, від яких залежить, чи задоволена людина похилого віку життям чи ні. Прогнози людини на майбутнє в ранні періоди дорослості також впливають на задоволеність життям в період пізньої дорослості. Більшість учених схильні вважати, що розвиток людини продовжується все життя, і тому розглядають пристосування до старіння як розвиток більш ранніх стилів життя особистості.
На думку спеціалістів, визнання і соціальний статус людина може отримати, лише беручи участь у житті суспільства. І хоча після виходу на пенсію літні люди часто продовжують вести активне життя, у них в цілому виникає дефіцит активних відносин.
Якщо вихід на пенсію розглядається як вихід «з нормального життя», то така втрата для літньої людини повинна компенсуватися іншою інтегративною діяльністю з метою уникнення соціальної ізоляції, що призводить до психологічних проблем і прискорення процесу старіння.
Участь людей літнього віку в суспільному житті може мати декілька форм. Одна з них, найбільш пряма, - політична, яка виявляється не лише у голосуванні на виборах, а й участі в політичному житті на місцевому, регіональному і національному рівнях. Іншою формою участі в житті суспільства є добровольча (волонтерська) робота, що охоплює широке коло різних видів діяльності: спорт, культуру, соціальну роботу.
Участь літніх людей в русі волонтерів такі широко поширена у всьому світі. Для добровольчої асоціації властиві риси [10, 327]:
♦ вона організована для захисту спільних інтересів своїх членів;
♦ членство є добровільним, тому лідери мають порівняно невеликий вплив на членів асоціації, завжди є можливість вийти із цієї організації;
♦ члени добровольчої організації працюють безплатно.
У Швеції з її високим рівнем розвитку системи державного соціального захисту до 50% громадян беруть активну участь в добровольчій діяльності. При цьому саме 60-70-річні лідирують за числом годин, відданих волонтерській роботі. У добровольчій діяльності літніх людей приваблює вільний вибір діяльності, незалежність, а також небажання бути зв'язаними будь-якими обмеженнями та жорстким графіком роботи.
Лише в останнє десятиріччя літні люди виділилися в специфічну соціальну групу, яка може стати свого роду козирем у політичній боротьбі. За даними зарубіжних дослідників, популярний стереотип про політичну пасивність літніх людей не знаходить підтвердження в емпіричних даних. У багатьох країнах відсоток тих людей, які беруть участь у виборах, зростає з віком і досягає максимуму у 60-70 років. У розвинутих країнах виборці літнього віку складають 25-30% електорату. Тому в багатьох країнах висуваються ідеї про створення партій старшого покоління, старших громадян.
Всі ці тенденції повинні враховувати соціальні працівники у роботі з громадянами літнього і старого віку.
1.3 Правовий захист престарілих людей
Старіння населення є однією з глобальних проблем сучасного світу. Відповідно до класифікації Всесвітньої організації охорони здоров'я до людей похилого віку належить населення віком від 60 до 74 років, до старого - від 75 до 89, а до довгожителів - 90 років і старше. Соціологи називають ці періоди життя людей «третім віком», а демографи вводять поняття «третього» (60-75 років) і «четвертого» (понад 75 років) віків.
У розвинутих країнах, де процес старіння громадян проходить як мінімум протягом трьох десятиліть, частка осіб похилого віку становить від 15 до 20%. У країнах, що розвиваються, простежується зниження народжуваності та початок активного старіння населення [10, 328].
Концептуальні погляди ООН на місце і роль людей були відображені в Принципах ООН щодо людей похилого віку, прийнятих Генеральною Асамблеєю у 1991 р. Ці принципи зумовлюють забезпечення людей похилого віку:
продуктами, житлом, одягом і медичним обслуговуванням; можливістю займатися діяльністю, яка приносить дохід, жити у безпечних умовах із урахуванням особистих нахилів і стану, який змінюється, перебувати якомога більше в домашніх умовах; можливістю брати участь у розробці політики, яка торкається їх благополуччя, і створювати власні рухи та асоціації;
доглядом і турботою з боку сім'ї і общини, медичним обслуговуванням з метою підтримки чи відновлення оптимального рівня фізичного, психічного й емоційного благополуччя і попередження захворювань; можливістю отримувати соціальні та правові послуги, послуги закладів опіки і піклування; можливістю користуватися у будь-якому соціальному закладі правами людини і основними свободами, включаючи повну повагу гідності, переконань, потреб і особистого життя, а також права приймати рішення щодо догляду та якості життя;
можливістю всебічної реалізації свого потенціалу, тобто доступу до суспільних цінностей в галузях освіти, культури, духовного життя і відпочинку;
можливістю вести гідний і безпечний спосіб життя, тобто не зазнаючи експлуатації, фізичного чи психологічного насилля, а також мати право на справедливе поводження незалежно від віку, статі, расової чи етнічної приналежності, інвалідності чи іншого статусу [10, 328].
Люди старшого віку розглядаються світовим співтовариством як позитивний фактор, а не як тягар. Сучасне розуміння старіння поєднує ідеї повноправної участі престарілих і старих людей в житті суспільства і турботи про них. Коли люди старшого віку відіграють активну, творчу і корисну роль і відчувають турботу про себе, молодші покоління бачать, що їх може очікувати у майбутньому.
Стратегія міжнародного співтовариства відображена в Міжнародному плані дій з проблем старіння (1983 p.), в матеріалах Всесвітньої конференції з проблем старіння (1952 р.) і глобальних цілях з проблем старіння до 2001 p., прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН в 1992 р. Особливі інтереси людей похилого віку знайшли відображення в конвенціях і рекомендаціях Міжнародної організації праці (МОП):
про мінімальні норми соціального забезпечення і встановлення прожиткового мінімуму (1952 p.);
про основні цілі й норми соціальної політики (1962 p.);
про професійну орієнтацію і професійну підготовку в сфері розвитку людських ресурсів (1975 p.);
про трудящих людей похилого віку (1980 р.).
В Україні соціальне забезпечення людей похилого віку здійснюється через систему пенсійного забезпечення, передбаченого законодавством (Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. №1788-12). У законі гарантується право на трудові пенсії за віком, соціальні пенсії та інші види пенсій для окремих категорій громадян [10, 329].
Право на пенсію за віком мають:
чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років;
жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Пенсії визначаються за віком на пільгових умовах, особлива увага приділяється пенсійному забезпеченню окремих категорій працівників: зайнятих на підземних і відкритих гірничих роботах та в металургії, громадянам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи. Спеціальні умови пенсійного забезпечення створені для інвалідів, учасників війни, сімей загиблих (померлих) військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ; багатодітних матерів і матерів інвалідів з дитинства та інших категорій громадян.
Розміри пенсій за віком. Пенсії за віком призначаються в розмірі 55% заробітку (ст. 64), але не нижче мінімального розміру пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на 1% заробітку, але не менш як на 1% мінімального розміру пенсії. Працівникам, зайнятим на роботах, передбачених пунктом «а» ст. 13 і ст. 14 закону, за кожний рік роботи, яка дає право на пенсію на пільгових умовах, пенсія збільшується на 1% заробітку. Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету. В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі не нижче межі малозабезпеченості. Мінімальний розмір пенсії за віком підвищується у зв'язку із збільшенням величини вартості мінімального споживчого бюджету чи межі малозабезпеченості. Максимальний розмір пенсії не може перевищувати трьох, а для працівників, зайнятих на роботах, передбачених пунктом «а» ст. 13 і ст. 14 закону, чотирьох мінімальних пенсій за віком. Розмір пенсії за віком не може перевищувати 75% заробітку, за винятком мінімальних пенсій, підвищених за роки роботи понад 25 років у чоловіків і 20 у жінок, а працівникам, зайнятим на роботах, передбачених пунктом «а» ст. 13 і ст. 14 цього закону, 85% заробітку. З метою коригування рівнів пенсій провадиться їх перерахунок з огляду на рівень заробітної плати відповідних категорій працівників [10, 330].
Люди похилого віку мають право на пенсію при неповному стажі роботи, на надбавки до пенсії за віком. Пенсії за віком призначаються довічно, незалежно від стану здоров'я.
1.4 Ставлення до людей похилого віку у зарубіжних країнах
У різних культурах і спільнотах протягом історії формувалося шанобливе ставлення до людей похилого віку. Як краще виявляти турботу про слабких і старих членів суспільства - питання, яке хвилює всіх: самих старих людей, членів їхніх родин, політиків. Турбота про престарілих - частина політики суспільства. За останнє десятиріччя в ряді країн (наприклад, у Великій Британії, Швеції, Данії, Нідерландах, Австралії) у цій сфері відбулися великі зрушення - як у мисленні, так і в реальному житті. З одного боку, вони були викликані тиском престарілих людей і членів їхніх родин, з іншого - це результат дій політиків, які бажають знизити швидко підвищені витрати платників податків на догляд за людьми похилого віку, по-третє - підвищити ефективність і рентабельність всіх видів турботи про престарілих.
Тиск з боку осіб, які отримують догляд, тобто престарілих, є особливо сильним у країнах, де є організоване лобі престарілих людей. У Швеції, наприклад, 30% людей похилого віку входять до асоціації пенсіонерів, які відстоюють свої права та інтереси в органах місцевого і центрального управління. Навіть у країнах, де таких організованих груп мало, урядові чиновники зрозуміли, що до бажань людей похилого віку та їхніх сімей необхідно прислухатися і що слід враховувати їхні потреби. У цілому, політики, вислухавши своїх виборців, визначили три основні мети діяльності, які мають змінити характер турботи про людей похилого віку [4, 67].
Перша мета - досягти максимально можливої інтеграції старих людей у суспільство, одночасно намагаючись поліпшити умови їхнього життя і якість догляду за ними. Вона зумовлює підвищену турботу про тих, хто проживає в будинках для престарілих та інших закладах такого типу. Крім того, вона зумовлює пом'якшення режиму в наявних будинках для престарілих і, по можливості, переведення старих людей із цих закладів додому чи в денний стаціонар.
Друга мета - визнання навантаження турбот і стресів, які лягають на тих, хто здійснює такий догляд, і розробка програми допомоги цим людям для того, щоб попередити ефект «вигоряння». Сьогодні в різних країнах політики починають визнавати роль членів родини у догляді за людьми похилого віку і вважати таких осіб працюючими, а іноді навіть клієнтами служб соціальної роботи (поряд з тими, за ким вони доглядають), такими, що мають право на допомогу від держави. Політики Великої Британії у своїх заявах підкреслюють, що особам, які здійснюють догляд за престарілими, насамперед потрібна практична підтримка. У Швеції, відповідно до чинного законодавства, органи місцевого управління повинні прислухатися до вимог осіб, які забезпечують догляд за людьми похилого віку, і надавати їм підтримку. З 1989 р. вона виявляється, зокрема, в наданні оплачуваної відпустки протягом 30 днів, причому ці гроші вважаються страховими виплатами по хворобі. У Великій Британії та Австралії питання відпочинку для людей, які протягом тривалого часу доглядали за престарілими, виноситься на загальнонаціональне обговорення.
Третя мета - підвищення ефективності й рентабельності програм з догляду за престарілими. На витратах фокусують увагу, головним чином, ті країни, які намагаються скоротити обсяг соціального забезпечення для всіх вікових груп. Тим не менше, це завдання входить до порядку денного і тих країн, які надають великого значення соціальному забезпеченню. У Нідерландах, наприклад, перед комітетом з фінансування охорони здоров'я було поставлене завдання розробки стратегії підвищення обсягу допомоги і зниження витрат за умов старіючого населення. Так само нова австралійська стратегія догляду за престарілими зводиться до ефективного і виправданого використання громадських коштів [4, 68].
У більшості країн для того, щоб задовольнити потреби людей похилого віку, які невпинно підвищуються, і осіб, які за ними доглядають, ведеться робота зі зміни культурних традицій, які глибоко вкоренилися, включаючи суспільну свідомість, моделі поведінки і звичаї. Крім того, вважається, що необхідно подолати опір, яким населення зустрічає спроби передачі на потреби людей похилого віку мізерних коштів, які відведені на фінансування інших соціальних програм.
2. Особливості соціальної роботи серед людей похилого віку в сучасній соціокультурній ситуації
.1 Основні завдання та напрямки соціальної роботи з людьми похилого віку
У соціальній роботі з людьми похилого віку вирішуються такі завдання:
попередження причин, які породжують проблеми літніх людей;
сприяння практичній реалізації прав і законних інтересів, забезпеченню можливостей самореалізації і самовиявлення людей похилого віку і попередження соціальної ізоляції, відсторонення від активного життя;
додержання рівності і врахування можливостей літніх людей при отриманні соціальної допомоги і послуг;
диференціація підходів до розв'язання проблем різних груп людей похилого віку на основі врахування факторів соціального ризику, які впливають на їхній стан;
виявлення індивідуальних потреб людей похилого віку в соціальній допомозі і обслуговуванні;
адресність при наданні соціальних послуг з пріоритетом сприяння літнім людям в ситуаціях, які загрожують їхньому здоров'ю і життю;
забезпечення інформованості престарілих громадян про можливості соціальної допомоги і послуг.
Соціальна робота з людьми похилого віку провадиться у таких напрямках [7, 234]:
соціальне забезпечення, соціальна допомога, створення необхідних матеріальних і фінансових умов для підтримання нормальної життєдіяльності;
догляд і соціальна допомога в стаціонарних установах Міністерства праці і соціальної політики;
соціальна робота з людьми похилого віку в територіальних центрах і відділеннях денного перебування;
догляд і соціальна підтримка вдома.
Соціальна допомога людям похилого віку - це забезпечення у грошовій чи натуральній формах, у вигляді послуг чи пільг, які надаються із урахуванням законодавчо закріплених державою соціальних гарантій із соціального забезпечення. Соціальна допомога має характер періодичних чи разових доплат до пенсій і допомог, натуральних видач та послуг з метою надання адресної, диференційованої підтримки різним категоріям літніх людей, ліквідації чи нейтралізації критичних життєвих ситуацій, які викликані важкими соціально-економічними умовами життя.
Виділяють термінову соціальну допомогу, адресну соціальну допомогу, бригадну соціальну допомогу для важкохворих.
Термінова соціальна допомога - це надання допомоги разового характеру людям похилого віку, які її гостро потребують. Вона включає разове забезпечення безкоштовним гарячим харчуванням чи продуктовими наборами; забезпечення одягом, взуттям, предметами першої необхідності; разове надання матеріальної допомоги; сприяння в отриманні тимчасового житла; надання екстреної соціально-психологічної підтримки за Телефоном довіри і юридичної допомоги у межах компетенції служби.
В окремих великих містах України у підпорядкуванні органів соціального захисту населення перебувають соціальні аптеки, соціальні лікарні. До них слід додати соціальні їдальні, спеціалізовані магазини, будинки побуту та інші життєво важливі заклади для престарілих людей, які почали створюватися в останні роки. Працюють перукарні, майстерні з ремонту побутової техніки, пункти прокату, які надають пенсіонерам послуги за прийнятними цінами [7, 235].
Адресна соціальна допомога надається літнім людям, які перебувають в особливо складній життєвій ситуації. їх відвідують соціальні працівники, які надають необхідну побутову чи соціально-психологічну допомогу.
Бригадна форма допомоги важкохворим пенсіонерам - це комплексне обслуговування з надання соціальних і медичних послуг. Соціальні працівники надають пенсіонерам послуги побутового характеру, а медичні сестри здійснюють сестринський догляд.
2.2 Соціальна робота з людьми літнього та старого віку
Однією з особливостей ситуації, що склалася в нашій країні, є те, що «входження в старість» відбувається на фоні зниження рівня життя значної кількості людей. Люди літнього і старого віку найперше попадають в групу високого ризику, стають надто залежними від медичних, економічних послуг і особливо потребують соціально-психологічної підтримки.
Це і покликана забезпечити соціальна робота з людьми літнього та старого віку. Насамперед слід зазначити, що вирішального значення для спеціалістів, результат діяльності яких багато в чому залежить від успішної взаємодії із старими людьми, набувають знання про психологічні особливості людей старого віку, їхні потреби і можливості.
Серед підходів, що пропонуються в галузі соціальної роботи з людьми літнього та старого віку, вирізняється концепція «селективної оптимізації життєдіяльності літніх людей з компенсацією соціальних амортизаторів». Вона базується на розрізненні нормального, патологічного і оптимального процесу старіння. За організації соціальної роботи на основі названої концепції з людьми старшого віку практична діяльність складається із трьох основоположних елементів.
По-перше, селекції (чи відбору), що розуміється як пошук основних чи стратегічно важливих елементів життєдіяльності старої людини, які були втрачені з віком. Йдеться про те, щоб індивідуальні потреби були приведені у відповідність із реальною дійсністю, що дозволило б індивіду отримувати відчуття вдоволення від свого повсякденного життя та контролювати його. По-друге, із оптимізації, яка полягає в тому, що літня людина завдяки сприянню кваліфікованого спеціаліста з соціальної роботи знаходить для себе нові резервні можливості, оптимізує своє життя як в кількісному, так і якісному відношенні. По-третє, із компенсації, яка полягає в створенні додаткових джерел, що компенсують вікову обмеженість в адаптивному процесі, у використанні нових сучасних технік і технологій, які покращують пам'ять, компенсують втрату слуху і т. ін. [6, 316].
Основне завдання соціальної роботи з людьми похилого віку пов'язане з їхнім соціальним захистом. Соціальний захист - це комплекс економічних, соціальних і правових гарантій для громадян літнього і старечого віку, що ґрунтується на принципах людинолюбства й милосердя з боку держави у ставленні до тих членів суспільства, які цього потребують.
У свою чергу, соціальний захист верств населення літнього і старечого віку складається з профілактики, підтримки і представництва.
Профілактика має на меті зберегти добробут старої людини шляхом зменшення чи усунення чинників ризику, і тим самим запобігти її влаштуванню в стаціонарних установах соціального обслуговування.
Підтримка - це допомога, необхідна старим людям для збереження максимально можливого рівня самостійності.
Представництво - захист інтересів старих людей, визнаних недієздатними, від їхнього імені, для надання необхідної допомоги.
На п'ятдесятій сесії Генеральної Асамблеї ООН, що відбулася в березні 1995 р., для підготовки і проведення Міжнародного року літніх (1999 р.) були визначені принципи роботи з людьми літнього і старого віку, що об'єднані в п'ять груп.
1. Принципи групи «незалежність» ґрунтуються на тому, що літні й старі люди повинні мати доступ до основних благ та обслуговування, можливість працювати чи займатися іншими видами діяльності, які дають прибуток, брати участь у визначенні термінів припинення трудової діяльності, жити в безпечних умовах, одержувати допомогу в проживанні в домашніх умовах доти, допоки це можливо.
. Принципи групи «участь» відбивають питання щодо залучення людей похилого віку до суспільного житія та активної участі в розробці й здійсненні політики, що стосується їхнього добробуту, можливості створювати рухи чи асоціації осіб літнього віку.
. Принципи групи «відхід» стосуються проблеми забезпеченості доглядом і захистом з боку родини, громади, доступу до медичного обслуговування з метою підтримки чи відновлення оптимального стану й запобігання захворюванням, доступу до соціальних і правових послуг.
. Принципи групи «реалізація внутрішнього потенціалу» закликають до того, щоб літні та старі люди мали можливість всебічно реалізувати свій потенціал, щоб їм завжди був відкритий доступ до суспільних цінностей у галузі освіти, культури, духовного життя й відпочинку.
. Принципи групи «гідність» торкаються питання недопущення експлуатації, фізичного і психічного насильства стосовно людей похилого віку, забезпечення їм прав на справедливе ставлення до них незалежно від віку, статі, расової чи етнічної приналежності, інвалідності чи іншого статусу, а також незалежно від їхнього трудового внеску [6, 317].
На думку соціальних геронтологів західних країн, важливим завданням соціальної роботи є те, щоб пов'язати індивіда, сім'ю чи общину із зовнішніми і внутрішніми джерелами тих ресурсів, які необхідні для виправлення, покращання чи збереження певної ситуації.
Старі люди мають право на повноцінне життя. І це стає можливим лише у тому випадку, якщо вони самі беруть діяльну участь у вирішенні питань, що їх безпосередньо стосуються.
Важливу роль у вирішенні подібного роду завдань у нинішній час відіграють групи взаємодопомоги.
Групи взаємодопомоги - це невеликі, прив'язані до певного місця групи, члени яких, маючи загальні проблеми, допомагають один одному. Такі групи, як свідчить практика, складаються з 5-7 чоловік, які живуть поблизу і мають періодичні контакти. Ці групи іноді виникають спонтанно, але найчастіше їх організовує один із найбільш активних майбутніх її членів. Групи самодопомоги потребують спеціальної підтримки соціальних працівників. Мета роботи в групі - пом'якшення впливу негативних явищ, а не повне їх переборення (що є неможливим), підтримка людини, а не формування нового стилю життя, поступове навчання позитивним життєвим навичкам, а не повне відкидання минулих форм життєдіяльності. Разом з тим групи самодопомоги не є панацеєю від усіх бід, і багато з проблем не можуть бути вирішені з їх допомогою. Досить частою для старих людей є ситуація «важкої втрати» (смерть близької людини). У цьому випадкові допомогою для людини є групи «важкої втрати». Така група є тим «безпечним сховищем», де можна бути самим собою серед людей, які тебе розуміють і співчувають тобі. Якщо людина знаходить місце, де вона може виразити своє горе і печаль без осудження зі сторони інших, це може звільнити її від важких переживань і мати важливий терапевтичний результат [6, 318].
Одним із методів соціально-психологічної допомоги старіючим людям є клубна робота. Клуби для старих людей почали з'являтися після Другої світової війни. У деяких соціальних службах може нараховуватися декілька таких клубів: «Любителі романсів», «Просвіта», «Любителі тварин» та ін. Завдання клубу - задовольнити різноманітні духовні потреби його учасників.
Оптимальна кількість членів клубу - 40-50 чоловік. Деякі клуби видають членські квитки і збирають членські внески. Таємним голосуванням вибирається правління клубу (6-7 чол.). Клуб повинен налагодити зв'язок з місцевою громадськістю, вибирати різні форми співробітництва. Одночасно він може стати центром, де вирішуються різноманітні питання, що стосуються людей літнього віку [6, 310].
Програма занять спланована і пристосована до потреб старіючих людей. Найбільш популярними формами занять є просвітницькі лекції, зустрічі з цікавими людьми, колективне читання книг і журналів, робота різних гуртків (театрального, вокального, в'язання та ін.) Велика увага приділяється туризму, організації екскурсій.
Залучення людей літнього віку до діяльності клубів, може, безперечно, принести оздоровчий ефект, оскільки в процесі спілкування відновлюються навички і інтерес, створюється певне соціальне середовище, змінюються особистісні установки, виникає більш оптимістичне сприйняття себе й інших. По-іншому, у даному випадку має місце «ефект групи».
2.3 Обслуговування громадян похилого віку в будинках-інтернатах та територіальних центрах
В Україні спеціальною державною установою, що надає послуги пенсіонерам, інвалідам, одиноким непрацездатним громадянам та іншим соціально незахищеним громадянам вдома, в умовах стаціонарного, тимчасового та денного перебування, та які спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності й соціальної активності, є територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян управлінь соціального захисту населення.
Практично в кожному місті та районі функціонують територіальні центри соціального обслуговування, які опікуються непрацездатними громадянами (порівняно з 1997 р. їх кількість у 2002 р. збільшилася з 530 до 753). Вони обслуговують понад 402 тис. осіб, у тому числі 36 тис. інвалідів війни. Органи праці та соціального захисту населення обслуговують близько 260 тис. одиноких інвалідів, з них майже 137 тис. отримують послуги в територіальних центрах [10, 330].
Територіальний центр соціального обслуговування є спеціальною установою, яка надає послуги громадянам похилого віку та самотнім непрацездатним громадянам, спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності та соціальної активності.
Територіальний центр утримують за рахунок коштів, виділених з місцевого бюджету на соціальний захист населення, інших надходжень, у тому числі у вигляді прибутку від діяльності підсобних сільських господарств, спеціальних цехів і дільниць центру, а також коштів благодійних фондів, пожертвувань тощо.
Напрямки роботи територіального центру: якісне надання різних видів (до 40) побутових, медично-соціальних послуг громадянам похилого віку відповідно до висновків лікарів про ступінь втрати здатності до самообслуговування; придбання та доставка товарів з магазину або ринку за рахунок обслуговуваних громадян, приготування їжі, доставка гарячих обідів, годування, у тому числі у пунктах харчування, їдальнях тощо; виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів, відвідування хворих в закладах охорони здоров'я, здійснення лікувально-оздоровчих, профілактичних заходів та соціально-психологічної реабілітації, госпіталізація, консультування у лікарів та інших спеціалістів; створення умов для посильної праці, у тому числі навчання і трудової перекваліфікації громадян похилого віку; надання платних послуг через пункти побуту (хімчистка, прання білизни, ремонт одягу, взуття і побутової техніки, перукарські послуги тощо); оплата платежів; читання вголос преси; обробіток присадибних ділянок; оформлення документів на санаторно-курортне лікування, влаштування до будинку-інтернату, будинку для ветеранів тощо; організація надання різних видів протезно-ортопедичної допомоги; оформлення замовлень та організація контролю за своєчасним і якісним обслуговуванням підприємствами торгівлі, громадського харчування, побуту, зв'язку, службами житлово-комунального господарства, закладами культури, колективними сільськогосподарськими підприємствами тощо; встановлення і підтримання зв'язків з підприємствами, установами та організаціями, де колись працювали підопічні, для надання їм допомоги.
До складу територіального центру можуть входити такі структурні підрозділи (не менше двох) [10, 331]:
1) відділення соціальної допомоги вдома, в тому числі спеціалізовані - для обслуговування інвалідів з порушенням рухової активності, сліпих, глухих тощо, (створюється для обслуговування не менше як 80 одиноких непрацездатних громадян, які потребують побутової, медико-соціальної допомоги в домашніх умовах за висновками лікарів закладів охорони здоров'я);
) відділення організації надання грошової та натуральної адресної допомоги малозабезпеченим непрацездатним громадянам (створюється у разі необхідності та за наявності не менше ніж 500 осіб малозабезпечених непрацездатних громадян, які потребують, за актами обстеження матеріально-побутових умов проживання, грошової та різних видів натуральної допомоги);
) відділення соціально-побутової реабілітації (створюється для забезпечення не менше як ЗО відвідань на день з метою проведення соціально-оздоровчих заходів, соціально-психологічної, трудової реабілітації, консультацій лікарів та інших спеціалістів, дозвілля тощо);
) відділення медико-соціальної реабілітації (створюється за наявності 50 відвідань на день або 25 ліжко-місць для проведення медико-соціальної реабілітації одиноких громадян похилого віку шляхом використання медичних, психологічних, соціальних методів реабілітації);
) спеціальні житлові будинки для одиноких непрацездатних громадян з комплексом служб соціально-побутового і медичного обслуговування (будуються в разі необхідності для поліпшення умов проживання та соціально-побутового і медичного обслуговування одиноких непрацездатних громадян);
7) лікувально-виробничі майстерні, спеціальні цехи, дільниці, підсобні господарства (створюються для проведення трудової терапії, забезпечення потреб малозабезпечених непрацездатних громадян);
8) їдальні, магазини, що діють на основі госпрозрахунку.
У разі необхідності, за погодженням з місцевими органами виконавчої влади, можуть створюватися інші підрозділи, дільниці, діяльність яких спрямована на соціальний захист непрацездатних громадян.
Основні завдання територіального центру [10, 332]:
♦ виявлення одиноких непрацездатних громадян, які потребують соціально-побутового і медико-соціального обслуговування та допомоги, обстеження разом з представниками закладів охорони здоров'я, житлово-комунальних контор, громадських організацій їх матеріально-побутових умов проживання і визначення потреб у необхідності надання різних видів послуг;
♦ встановлення зв'язків з підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, з питань соціального обслуговування та надання допомоги непрацездатним громадянам.
Стаціонарне обслуговування громадян похилого віку здійснюється в будинках-інтернатах, пансіонатах для ветеранів війни та праці. Основним завданням будинку-інтернату є забезпечення належних умов для проживання, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги особам, які потребують стороннього догляду і допомоги. Переважне право на влаштування до будинку-інтернату мають ветерани згідно із Законом України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні». Як виняток, до будинку-інтернату можуть прийматися особи похилого віку та інваліди, які мають працездатних дітей або родичів, зобов'язаних відповідно до чинного законодавства їх утримувати, якщо останні з об'єктивних причин не можуть цього робити. За наявності вільних місць до будинку-інтернату можуть прийматися особи, які мають працездатних дітей або родичів, які відповідно до чинного законодавства зобов'язані їх утримувати, за умови 100-відсоткового відшкодування будинкові-інтернату витрат на їх утримання. Громадяни похилого віку та інваліди, ветерани війни та праці за наявності вільних місць у будинку-інтернаті можуть прийматися до будинку-інтернату на тимчасове проживання терміном від 1 до 6 місяців як на загальних підставах, так і на платній основі.
Будинок-інтернат системи соціального захисту - стаціонарна соціально-медична установа для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни і праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.
Завданнями будинку-інтернату є: матеріально-побутове забезпечення громадян похилого віку та інвалідів, створення для них сприятливих умов життя, наближених до домашніх, організація догляду, надання їм медичної допомоги, здійснення заходів, спрямованих на соціально-трудову реабілітацію, організація раціонального і дієтичного харчування з урахуванням їхнього віку і стану здоров'я, забезпечення інвалідів і старих, які того потребують, протезуванням і немоторними засобами пересування, проведення культурно-масової роботи [10, 334].
До будинків-інтернатів приймають на повне державне забезпечення громадян похилого віку (жінок з 55 років, чоловіків з 60 років) та інвалідів І і II груп старших 18 років.
Пенсіонерів у будинках-інтернатах забезпечують одягом, взуттям, м'яким інвентарем, чотириразовим харчуванням. В усіх будинках-інтернатах є медпункти, ізолятори, карантинні кімнати, які обладнані необхідною медичною апаратурою та інструментарієм. Медичну допомогу особам похилого віку та інвалідам надають 350 лікарів і 2150 медсестер.
З метою соціальної адаптації і трудової реабілітації людей похилого віку при стаціонарних установах створено 252 лікувально-виробничі майстерні. Для організації трудової реабілітації громадян похилого віку та інвалідів і для поліпшення харчування літніх людей при будинках-інтернатах функціонує 233 підсобні сільські господарства, які за рахунок власного виробництва забезпечують від 60 до 100% потреби інтернатних установ в основних продуктах харчування - м'ясі, молоці, овочах, картоплі [10, 336].
Проблема перебування людей похилого віку у будинках-інтернатах досить складна і потребує значної уваги зі сторони суспільства. Практика підтверджує актуальність установки ООН на те, щоб дозволити жити старіючим людям у власних сім'ях, адже в будинках-інтернатах людина старшого віку потрапляє в складну ситуацію: з однієї сторони, різка зміна оточуючої обстановки, з іншої - перехід до колективного життя, необхідність підкорятися встановленому порядку, страх втрати незалежності. Це посилює нестійкість нервово-психічного стану, служить причиною пригніченого настрою, невпевненості в собі, своїх діях, негативно позначається на стані здоров'я. Тому соціальні працівники повинні спрямовувати свої зусилля на підтримку проживання людей старшого віку в домашніх умовах.
.4 Компетентність соціального працівника в роботі з людьми похилого віку
Робота зі старими людьми завжди вважалась і вважається скрізь однією з найбільш важких у психологічному плані. Ось чому соціальні працівники повинні мати універсальну підготовку щодо всіх аспектів похилого та старечого віку, усвідомлювати величезну кількість психологічних, психопатологічних, соматичних, морально-етичних проблем, які виникають у людей цього вікового періоду. Слід розуміти, що населення старших вікових періодів - це група, яка характеризується широким спектром внутрішніх відмінностей. Важливо не змішувати всі групи людей третього віку, а розглядати кожну групу із розривом не більше, ніж 5-10 років. Для прогнозування потреб у соціальному обслуговуванні і соціальній роботі необхідне визначення динаміки зростання чисельності осіб віком від 75 років і старших, а не загального збільшення числа людей віком від 55 років. За даними досліджень, 80% осіб, старших 75 років, - найбільш безпомічні люди і вони потребують повної сторонньої допомоги й обслуговування.
Для людей, які працюють з людьми старшого покоління, важливо враховувати, що старі люди мають різноманітний життєвий досвід - це їх відмітна риса. Тому слід орієнтуватися у наявних індивідуальних можливостях конкретної особистості. У молодого і середнього покоління є різноманітні уявлення, якими мають бути дідусі і бабусі, як вони повинні себе поводити, що їм краще робити чи не робити. Соціальному працівнику під час взаємодії з старими людьми слід звільнитися від цих уявлень і звернути всю свою увагу на те, що сама стара людина вважає для себе важливим. Пріоритетними напрямами роботи з людьми літнього і старого віку є надання соціальної підтримки і зміцнення у них відчуття компетентного функціонування. У роботі з цією категорією людей бажаними і необхідними для спеціаліста вважаються такі якості [5, 228]:
♦ справжня, щира повага до старості;
♦ позитивний досвід життя зі старими людьми;
♦ здатність і бажання навчитися чому-небудь у старих людей;
♦ переконання, що останні роки життя можуть бути досить наповненими;
♦ терпіння;
♦ знання психологічних і соціальних особливостей старих людей;
♦ здатність протистояти стереотипам і міфам про старих людей;
♦ здорові установки у ставленні до власної старості.
Працівник соціальної сфери повинен враховувати, що психіка старих людей нестійка і для них властива є часта роздратованість. Соціальному працівникові необхідно оволодіти мистецтвом спілкування зі старою людиною, адже в протилежному випадкові можуть виникнути міжособистісні непорозуміння і навіть неприхована ворожість один до одного. Оволодіння навичками спілкування із старою людиною - непросте завдання. Крім вміння вислухати її, необхідно в той же час зібрати і об'єктивну інформацію про неї, проаналізувати і оцінити ситуацію, в якій вона знаходиться, визначити, у чому полягають об'єктивні труднощі старої людини, а що є результатом суб'єктивних переживань. Важливо не дозволити старій людині бути головною в бесіді і в подальших контактах. Слід досить доброзичливо переводити бесіду в необхідне для соціального працівника русло. Суттєвим є вміння гідно завершити бесіду, не образивши стару людину і переконавши її своєю поведінкою, що всі її проблеми будуть враховані і по можливості задоволені [5, 230].
Найвищим показником професіоналізму соціального працівника є довіра старої людини, сприйняття його порад, вміння спеціаліста спрямувати людину похилого віку на самостійне вирішення особистих проблем.
Висновки
Дипломна робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної соціальної роботи - соціальне обслуговування людей похилого віку. Дослідження, вивчення та аналіз низки літературних джерел, спостереження за практикою дали змогу зробити такі висновки і узагальнення:
Соціальна робота з людьми похилого віку в Україні прирівнюється до соціальної роботи на рівні помічника соціального працівника в соціальних службах розвинених країн світу. За своїм характером вона є малопрестижною і низькооплачува-ною. Робота із людьми пізнього віку дорослості завжди вважалась і вважається, на думку спеціалістів соціальної сфери і науковців, однією із найтяжчих як у фізичному, так і в психологічному плані. Нині більшість співробітників соціальної сфери (лікарі, медичні сестри, адміністрація, керівний та обслуговуючий персонал) вимушені працювати зі старими людьми через певні життєві обставини, а не внаслідок справжнього професійного покликання. У той час, коли за кордоном створюються вищі навчальні заклади для людей похилого віку, є розгалужена система рекреаційних і реабілітаційних закладів для цієї категорії населення, у нашій державі основна увага приділяється підтримці нормального життєвого рівня громадян похилого віку на рівні виживання.
В Україні спеціальною державною установою, що надає послуги пенсіонерам, інвалідам, одиноким непрацездатним громадянам та іншим соціально незахищеним громадянам вдома, в умовах стаціонарного, тимчасового та денного перебування, та які спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності й соціальної активності, є територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян управлінь соціального захисту населення.
Територіальний центр соціального обслуговування є спеціальною установою, яка надає послуги громадянам похилого віку та самотнім непрацездатним громадянам, спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності та соціальної активності.
Стаціонарне обслуговування громадян похилого віку здійснюється і в будинках-інтернатах, пансіонатах для ветеранів війни та праці. Основним завданням будинку-інтернату є забезпечення належних умов для проживання, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги особам, які потребують стороннього догляду і допомоги.
Основне завдання соціальної роботи з людьми похилого віку пов'язане з їхнім соціальним захистом. Соціальний захист - це комплекс економічних, соціальних і правових гарантій для громадян літнього і старечого віку, що ґрунтується на принципах людинолюбства й милосердя з боку держави у ставленні до тих членів суспільства, які цього потребують.
У свою чергу, соціальний захист верств населення літнього і старечого віку складається з профілактики, підтримки і представництва. Профілактика має на меті зберегти добробут старої людини шляхом зменшення чи усунення чинників ризику, і тим самим запобігти її влаштуванню в стаціонарних установах соціального обслуговування. Підтримка - це допомога, необхідна старим людям для збереження максимально можливого рівня самостійності. Представництво - захист інтересів старих людей, визнаних недієздатними, від їхнього імені, для надання необхідної допомоги.
Робота зі старими людьми завжди вважалась і вважається скрізь однією з найбільш важких у психологічному плані. Ось чому соціальні працівники повинні мати універсальну підготовку щодо всіх аспектів похилого та старечого віку, усвідомлювати величезну кількість психологічних, психопатологічних, соматичних, морально-етичних проблем, які виникають у людей цього вікового періоду.
Список використаної літератури
1. Богданов С. Соціальний захист інвалідів. - К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2002.
. Гриненко A.M. Соціальна політика: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: КНЕУ, 2003.
3. Життєві кризи особистості: Наук.-методичний посібник: У 2 ч. / Ред. рада: В.М. Доній (голова), Г.М. Несен (заст. голови), Л.В. Сохань, І. Г. Єрмоков (керівники авторського колективу) та ін. - К.: ІЗМН, 1998. - Ч. 1: Психологія життєвих криз особистості.
4. Краснова О.В., Лидере А.Г. Социальная психология старения: Уч. пособие для студентов высш. уч. заведений. - М.: Изд.центр «Академия», 2002.
5. Соціальна робота в Україні: Навч. посібник / І.Д. Звєрєва, О.В. Без-палько, С.Я. Харченко та ін. За заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 256 с.
. Соціальна робота: технологічний аспект: Навч. посіб. / За ред. проф. А.Й. Капської. - К.: Центр навч. літ., 2004. - С. 316-327.
7. Технології соціально-педагогічної роботи: Навчальний посібник / За заг. ред. А.Й. Капської. - К., 2000.
. Технология социальной работы.: Учеб. пособие / Под ред. И.Г. Зай-нышева. - М.: Гуманит. изд. центр «ВЛАДОС», 2000. - С. 145-158.
9. Технологии социальной работы: Учебник / Под общ. ред. проф. Е.И. Холостовой. - М., 2001. - 400 с.
10. Тюптя Л.Т., Іванова І.Б. Соціальна робота (теорія і практика): Навч. посіб. - К.: ВМУРОЛ «Україна», 2004. - С. 327-337.
. Тюптя Л.Т. Концепція наскрізної підготовки фахівців із соціальної роботи // Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами: Зб. наук, праць. - К.: Вид-во «Університет «Україна», 2004. - С. 122-129.
. Тюптя Л.Т. Концептуальна модель соціальної служби на підприємстві // Соціальна служба в Україні: соціально-психологічні засади формування й ефективного функціонування: Матеріали наук.-практ. конф. 12 травня 2005 року, м. Черкаси / Ред. кол.: В.В. Москаленко, H.I. Кривоконь, Н.М. Дембіцька. - К.: Фенікс, 2005. - С. 354-359.
13. Холостова Е.И. Социальная работа с пожилыми людьми: Учеб. пособие. - 2-е изд. - М.: Изд.-торг. корпорация «Дашков и Ко», 2003. - 296 с.
14. Шахрай В.М. Технології соціальної роботи. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 464 с.