Особливості роботи соціального працівника із студентами в неформальних молодіжних об’єднаннях

Тема

Особливості роботи соціального працівника із студентами в неформальних молодіжних об’єднаннях

ВСТУП

Актуальність. Реформування сучасної системи освіти зорієнтоване на створення умов для вільного розвитку й саморозвитку особистості. Однак, вищий навчальний заклад сьогодні як провідний соціальний інститут не може ефективно розв’язувати виховні завдання без взаємодії з різноманітними неформальними молодіжними об’єднаннями, які відіграють важливу роль у соціалізації підростаючого покоління, задоволенні його потреб, самоствердженні та самореалізації.

Особливо гостру потребу в діяльності таких об’єднань відчуває молодь, оскільки вона в силу своїх вікових особливостей шукає саме у них визнання своєї особистості, гідності та поваги до себе. Юнацький вік є вирішальним етапом у соціалізації особистості. У цьому віці важливу роль у становленні особистості відіграють ровесники, у зв’язку з чим послаблюється педагогічний вплив саме сім’ї. Вимоги, які ставляться соціумом до молодої людини, не завжди співпадають з її потребами. У зв’язку з цим проблема самореалізації особистості полягає в тому, щоб максимально забезпечити рівновагу суспільних і особистих інтересів індивіда.

Ми розглядаємо соціалізацію в неформальних молодіжних об’єднаннях як процес засвоєння юнаком соціального досвіду, в ході якого він (юнак) перетворює соціальний досвід у власні цінності та орієнтації, вибірково вводить у свою систему поведінки ті норми, які прийняті в цій групі.

Сучасна наука розглядає процес соціалізації особистості в декількох напрямах: філософському (С. Батенін, Я. Гілінський, С. Дригулієв, М. Каган, В. Москаленко, В. Шепель), психологічному (Б. Ананьєв, О. Асмолов, І. Бех, Л. Божович, Д. Ельконін, В. Куєвда, Р. Нємов, М. Смирнов, Д. Фельдштейн, В. Шубинський), соціологічному (І. Кон, А. Харчев, Я. Щепанський), педагогічному (Л. Гордин, О. Дорошенко, М. Касьяненко, О. Литвинюк, А. Мудрик, В. Сухомлинський).

Характеристику процесу соціалізації як системи, розробку основ її теорії здійснено також у працях І.Звєрєвої, А.Капської, Л.Коваль, М. Лукашевича, Л. Міщик, І. Огороднікова, Ю. Сичова, В. Слюсаренка, Т. Філонова, С. Харченка, С. Хлєбнік, Н. Щуркової.

Актуальним у психолого-педагогічному розкритті поняття “соціалізації молодої людини” є особистісний та діяльнісний підходи, які базуються на працях педагогів і психологів Б. Ананьєва, І. Беха, Л. Виготського, П. Каптерєва, А. Леонтьєва, С. Рубінштейна та ін. У їхніх дослідженнях особистість розглядається як суб’єкт діяльності, яка сама формуючись у діяльності і в спілкуванні з іншими людьми, визначає характер цієї діяльності та спілкування.

Витоки особистісного підходу визначені в 60-ті роки ХХ ст. представниками напряму гуманістичної психології К. Роджерсом, А. Маслоу, Р. Мейем, В. Франкліном, які стверджували, що повноцінне виховання можливе лише в тому випадку, якщо соціум буде слугувати лабораторією для відкриття унікального “Я” кожної особистості.

Ідея особистісного підходу розроблялась з початку 80-х років ХХ ст. у зв’язку з трактуваннями виховання як суб’єкт-суб’єктного процесу (К. Абульханова-Славська, І.Кон, А.Мудрик, А.Орлова та ін.).

Проблемі впливу середовища на формування особистості присвятили ряд психолого-педагогічних досліджень Л. Виготський, С. Шацький, О. Лурія, А. Леонтьєв та ін., які розробили концепцію соціального розвитку особистості.

Актуальними стосовно проблеми нашого дослідження є концептуальні ідеї особистісно орієнтованого підходу у вихованні, обґрунтовані М. Акимовою, І. Бехом, А. Бойко, М. Боришевським, І. Єрмаковим, В. Кузем, В. Нечипоренко та ін.

Сьогодні здійснено ряд досліджень, які висвітлюють проблеми творення особистості, її ставлення до оточуючого світу, світу дорослих і однолітків, світу власного “Я” (Б. Ананьєва, Л. Божович, А. Валлона, Л. Виготського, М. Кагана, І. Кона, О.Леонтьєва, Н. Менчинської, Ж. Піаже, С. Рубінштейна та ін.

Історичні аспекти виникнення, розвитку та діяльності неформальних молодіжних об’єднань розглядали М. Малютін, Д. Ольшанський, В. Лісовський, А. Яковлєв, Ф. Штибіц та ін. Так, зокрема, вони наголошували на тому, що молода людина віддаляється від своєї первинної групи - сім’ї, а входить у нову групу - неформальну.

Значення неформальних об’єднань для соціалізації підростаючого покоління набуває сьогодні особливої уваги. Природний спад неформального молодіжного руху дещо знизив гостроту проблеми. Однак досвід передових країн Заходу переконує, що цей “спад” тимчасовий. Численні спостереження вітчизняних і зарубіжних педагогів і психологів, починаючи з 40-х років ХХ ст. (М. Малютін, Д. Ольшанський, В. Лісовський, І. Башкатов та ін.), зафіксували циклічність у проявах молодіжної активності і взаємопроникнення різних молодіжних культур. Отже, є всі підстави констатувати, що найближчим часом відбудеться новий сплеск молодіжної активності, представлений широким спектром інтересів і захоплень. Це змушує по-новому підходити до проблем молодіжного руху і вимагає тісної інтеграції різних наук (педагогіки, психології, соціології, філософії, етнографії) з метою вивчення теоретичних і прикладних проблем процесу соціалізації у неформальних молодіжних об’єднаннях.

Практика свідчить, що процес соціалізації підростаючого покоління здійснюється здебільшого стихійно, без належної координації виховних впливів різних соціально-педагогічних систем. Саме тому очевидними є суперечності: а) між необхідністю підвищення ефективності виховної діяльності - та відсутністю науково обґрунтованих організаційно-педагогічних засад їх соціалізації; б) потребою в інтеграції виховних впливів навчально-виховних закладів, громадських організацій та відсутністю означених вище зв’язків у реальній педагогічній практиці; в) проголошеним у Законах України “Про освіту”, “Про національну освіту”, Національній Доктрині розвитку освіти, пріоритетом загальнолюдських цінностей та орієнтацією значної частини сучасної молоді на матеріальні блага тощо.

Необхідність подолання виявлених суперечностей, відсутність науково обґрунтованих підходів до їх подолання, необхідність практичного вдосконалення змісту, форм, методів та умов соціалізації молоді у неформальних молодіжних об’єднаннях зумовили вибір теми дипломної роботи: “Особливості роботи соціального працівника із студентами в неформальних молодіжних об’єднаннях”.

Об’єкт дослідження - діяльність неформальних молодіжних об’єднань.

Предмет дослідження - зміст, форми та методи роботи соціального працівника із студентами в неформальному молодіжному об’єднанні.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати модель соціально-педагогічної діяльності, спрямованої на соціалізацію молоді у неформальних молодіжних об’єднаннях ( зміст, форми та методи роботи соціального працівника з молоддю в об’єднанні).

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що науково обґрунтована модель діяльності соціального працівника з соціалізації молоді у неформальних молодіжних об’єднаннях сприятиме підвищенню її результативності за умов:

1)  інтеграції виховних впливів усіх соціально-педагогічних систем;

2)      цілеспрямованого виховного впливу на неформальні молодіжні об’єднання асоціального спрямування з метою переорієнтації їх на соціально спрямовану діяльність.

Мета і гіпотеза обумовили основні завдання дослідження:

1. Розкрити сутність, причини виникнення, типи та функції молодіжних неформальних об’єднань.

2. Проаналізувати специфічні особливості соціалізації молоді у неформальному молодіжному об’єднанні.

. Дослідити реальний стан проблеми.

4. Теоретично обґрунтувати модель соціально-педагогічної роботи з соціалізації молоді у неформальних молодіжних об’єднаннях.

. На основі матеріалів дослідження розробити методичні рекомендації щодо оптимізації роботи соціального працівника із студентами в неформальних молодіжних об’єднаннях.

Методологічну основу дослідження становлять: особистісно орієнтований та діяльнісний підходи (М. Александрова, І. Бех, Є. Степанова, О. Сухомлинська, І.Якиманська); філософські, соціальні, психолого педагогічні ідеї щодо суспільних тенденцій створення нової системи виховання в Україні (В. Алфімова, І. Бех, Н. Миропольська, О. Олексюк, В. Оржехівська, Г. Пустовіт, О. Сухомлинська, Г. Шевченко); сучасні дослідження з проблеми самореалізації особистості (Л. Байбородова, І. Ісаєв, С. Кульнєвич, Л. Левченко, М. Рожков, М.Ситнікова); положення про соціалізацію молоді в об’єднаннях за інтересами (Н. Заверико, В. Полукаров, Н. Соломко); нові форми роботи з організації вільного часу молоді (Л.Біла, І. Дубровицький, Г. Камаєва, Т. Позднякова, Т. Сущенко).

Теоретичну базу дипломного дослідження становлять положення і висновки, викладені в працях з проблем: соціалізації особистості (Ж. Піаже, Дж. Мід, Е. Дюркгейм, Т. Парсонс); формування свідомості і переконань особистості (І. Бех, А. Бойко, М. Боришевський, О. Столяренко та ін.); соціальної орієнтації, самовизначення і самоствердження (О. Баранков, О. Киричук, Г.Сорока та ін.); формування світоглядної культури особистості (Р. Арцишевський, Є. Дурманенко, О. Шаповал); впливу активної діяльності на їх соціалізацію (В. Білоусова, Ю. Галон, Н. Заверико та ін.); розвиток соціальної активності особистості (М. Добринін, А. Сікорська, І. Федоришина, І. Тисячник); вплив на соціалізацію особистості (І. Звєрєва, Л. Коваль, Л. Орбан); діяльності неформальних молодіжних об’єднань (М. Малютін, Д. Ольшанський, В. Лісовський, А. Яковлєв) тощо.

Методи дослідження:

теоретичні: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікація науково-методичної літератури з метою обґрунтування доцільності фунціонування моделі соціально-педагогічної роботи з соціалізації молоді у неформальних молодіжних об’єднаннях;

емпіричні: опитування студентів, студентів, викладачів, адміністрації вищих навчальних закладів, завідуючих відділами соціальних служб для молоді обласних та районних державних адміністрацій, анкетування, тестування та бесіди з молоддю-неформалами; спостереження.

Практичне значення дослідження полягає у спробі розробити конкретні організаційно - методичні рекомендації щодо оптимізації роботи соціального працівника із студентами в неформальних молодіжних об’єднаннях, розробити; теоретично обґрунтувати модель соціально-педагогічної роботи з соціалізації студентської молоді у неформальних молодіжних об’єднаннях.

База дослідження: Хмельницький національний університет, кафедра соціальної роботи і соціальної педагогіки.

Апробація дослідження: про результати дослідження доповідали на засіданні кафедри соціальної роботи і соціальної педагогіки та отримали позитивні відгуки.

Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, додатків.

РОЗДІЛ 1. ФУНКЦІОНУВАННЯ НЕФОРМАЛЬНИХ МОЛОДІЖНИХ ОБ’ЄДНАНЬ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Неформальні молодіжні об’єднання: зміст поняття, причини виникнення та типи

Складний період переходу особистості із дитинства в дорослість супроводжується невпевненістю, невизначеністю, неможливістю вирішити різні життєві проблеми, іншими негараздами, які виникають тому, що студент покидаючи дитинство - період мінімальної відповідальності, вступає в дорослість - період максимальної відповідальності, не маючи належного життєвого досвіду, необхідних знань, умінь і навичок. Для пом’якшення такого переходу юнаку, як підтверджують результати нашого дослідження, необхідне об’єднання ровесників, які вирішують ті ж проблеми, мають такі ж цінності та ідеали, тобто таке молодіжне об’єднання, яке б акумулювало в собі нагромаджений досвід вирішення різних життєвих проблем.

Аналізуючи історичні аспекти виникнення та розвитку неформальних молодіжних об’єднань, ми виділяємо декілька загальних особливостей неформального середовища [ 8 ].

Першою особливістю неформальних молодіжних об’єднань є їх сталість і стабільність, тобто молодіжні групи, об’єднання, угрупування, рухи продовжують існувати, незважаючи на різні існуючі об’єктивні та суб’єктивні перешкоди.

Друга особливість полягає у своєрідному пульсаційному їх розвитку, циклічності підйомів і спадів, повторюваності хвиль неформального руху, тривалість яких є різною. Так, наприклад, діяльність неформальних молодіжних об’єднань у нашому суспільстві демонструє за останні п’ятдесят років циклічність, яка рівна приблизно десятьом рокам:

-1957 роки - перша післясталінська хвиля, яка завершає свій поступальний рух в 1963 році;

-1968 роки характеризуються новим підйомом молодіжного руху, пов’язаним зі злетом популярності авторської пісні, появою молодіжних об’єднань неформалів і різних способів їх презентації;

-1987 роки характерні започаткуванням молодіжного руху, який триває й досі [ 11 ].

Третьою істотною особливістю молодіжного неформального середовища є додаткова дія у ньому елементів діяльності формальних об’єднань. Аналіз молодіжного середовища підтверджує, що в ньому існують своєрідні неформально-формальні об’єднання. Неформали, як правило, не можуть існувати без певного співробітництва з офіційною системою, адже тільки в її рамках вони є “неформалами”. Вони виступають своєрідними внутрішніми соціальними деструктурами певної системи, тобто достатньо її лише забрати, щоб їх існування втратило будь-який зміст. Отже, ми можемо зробити висновок, що “офіціали” і неформали є взаємозалежними елементами нашого суспільства.

Нарешті, четвертою особливістю неформальних молодіжних об’єднань є соціальний детермінізм, який означає, що всі соціально-психологічні явища обумовлені соціальним середовищем, тобто вони витікають з умов життя молоді і виникають у процесі їхньої діяльності, відношень і спілкування [ ].

З огляду на це, актуальним для нашого дослідження є виділення деяких відмінностей формального об’єднання від неформального.

Формальне об’єднання у ставленні до своїх членів є зовнішнім фактором, незалежним від їх волі, бажань, емоцій. Вступивши до формального об’єднання, молода людина губить свої особисті якості, перетворюється на виконавця тієї соціальної ролі, яка приписана формальній організаційній групі (наприклад, у колективі, ВУЗі - студент). Тому, для формальної організації характерні раціональність і безособовість. Під раціональністю розуміється свідоме прагнення членів об’єднання до конкретної мети, під безособовістю - особливі стосунки, які встановлюються між членами цих об’єднань відповідно до заздалегідь складеної програми.

На відміну від формального неформальне об’єднання є складеною системою соціальних зв’язків, норм і дій, які є продуктом більш або менш тривалого міжособового та внутрішньогрупового спілкування. Якщо об’єднання у формальну групу продиктоване ззовні, то вступ до неформальної групи повністю залежить від індивіда. Саме тут виявляються його природні інтереси та самостійність.

Всі формальні організації юридично оформлені, мають структуру та функції, регламентовані відповідними документами, створені для досягнення соціально необхідних цілей. Тоді як неформальні об’єднання, характеризуючись усіма ознаками групи, переважно не мають юридичного оформлення.

Здебільшого авторитет окремих членів формального об’єднання визначається не особистісними якостями, а посадою, яку вони обіймають. У неформальній молодіжній організації таке неможливо, оскільки вона не має формального керівника і будується переважно за принципом демократичного спілкування. Тут порядок заснований на традиціях, на відносинах поваги, авторитету, іноді на страху. Не маючи офіційних виборних посад, неформальна група або організація функціонує на своєрідному моральному кодексі, за виконанням якого стежать усі члени. Неформальне молодіжне об’єднання не має реєстрації членів, але ввійти до нього буває непросто, навіть складніше, ніж у формальну структуру, оскільки неформальні зв’язки потребують більше часу на здобуття довіри з боку її членів. Для згрупування неформальних молодіжних об’єднань вирішальними факторами є симпатії, звички, інтереси їх членів. Характерною особливістю неформального молодіжного об’єднання є також наявність у ній неформального лідера, особистісні характеристики і цілі якого є близькими до об’єднання в цілому. Не завжди мета об’єднання досить чітко усвідомлюється його членами, але лідер, як правило, розуміє її і веде об’єднання до досягнення цієї мети, іноді аморальної.

Якщо у формальному об’єднанні контроль за поведінкою членів здійснюється через зафіксовані норми, правила, а також санкції, які приймаються на їх основі, то у неформальному об’єднанні - за допомогою неформальних норм і традицій, сутність яких залежить від рівня згуртованості групи, ступеня її “закритості” для членів інших соціальних систем. Тому на неусвідомленій неформальній основі виникають правила поведінки, порушення яких переважно карається суворіше, ніж у будь-яких формальних організаціях.

Неформальні об’єднання можуть бути організовані як у рамках формальних, так і поза ними. У першому випадку неформальні об’єднання є вторинними по відношенню до загальної організації. У другому випаду неформальні об’єднання існують незалежно від формальних. Вони утворюються на основі просторової близькості (сусіди), спільності інтересів (різного роду об’єднання), психофізіологічних характеристик (студентів ігрової групи), особистої симпатії тощо. Контакти таких неформальних об’єднань ширші, глибші та більш значущі для індивідів, ніж зв’язки у формальному об’єднанні, де вони мають поверхневий характер. Саме такі об’єднання суттєво впливають на соціалізацію студентів.

Неформальне молодіжне об’днання ми розглядаємо як організацію, що характеризується високим ступенем згуртованості, особистісним характером спілкування, нечітко вираженою метою групової діяльності і неформальним контролем, який ґрунтується на традиціях і залежить від ступеня усвідомлення групового членства.

Сьогодні поняття “неформали” є широко вживаним у повсякденному житті. У громадській думці поняття “неформали” асоціюється з розпливчастим визначенням молодіжного об’єднання, що конфліктує з суспільством. У соціології неформальні об’єднання визначаються як різновид самодіяльних об’єднань молоді, які характеризуються орієнтацією на забезпечення міжособистісного спілкування, на задоволення соціально-психологічних потреб [ 18 ].

У педагогіці неформальні об’єднання тлумачаться, з одного боку, як групи чи об’єднання підлітків і молоді, домінантою поводження яких є неформальне (тобто близьке, довірче) спілкування один з одним, а з іншого -масові рухи і групи, які виступають проти стагнації і бюрократизму, висувають і реалізують пропозиції, альтернативні офіційним суспільним і державним органам та організаціям. Так, М.Ярмаченко розглядає неформальні об’єднання дітей і молоді як “соціальні групи з різною суспільною орієнтацією” [ 56 ].

З поданого вище аналізу, ми трактуємо сутність поняття неформальних об’єднань молоді як різноманітних молодіжних груп і об’єднань, що створюються спонтанно, на основі спільності інтересів, місця проживання, віку, що розрізняються за своєю як позитивною, так і негативною соціальною спрямованістю. У процесі свого розвитку об’єднання висувають свого лідера (одного чи декількох), мають свої власні або запозичені стиль і манеру поведінки, атрибутику, жаргон, моральні й етичні цінності, що збігаються або протилежні загальноприйнятим.

Таким чином, неформальне об’єднання молоді формуються на основі загального інтересу, бажання спілкуватися, разом проводити вільний час. Кожне неформальне молодіжне об’єднання виробляє свою систему цінностей: гасла, символи, форму одягу тощо, на основі яких розвивається специфічне почуття спільності, що актуалізується словом “ми”. Усвідомлення “ми” є виявом психічного зв’язку, який об’єднує всіх членів і основою спільності та солідарності групи. Разом з цим в особистості виникає почуття уособлення, протистояння іншим. Члени об’єднання, зараховуючи себе до “ми”, виділяють цінності, які відрізняють їх від інших, що визначаються як “вони” або “чужі”.

Виникнення неформальних молодіжних об’єднань пов’язане:

1) з неможливістю формальних організацій охопити і регулювати всі процеси функціонування соціальної організації;

2) із своєрідністю діяльності юнака в організації, внесенням ним в організацію елементів більш широкого соціального середовища (інтересів, впливів), прагненням до “додаткової” (крім функціональної) взаємодії з іншими, до задоволення своїх різнобічних соціальних потреб [ 11 ].

Тому характерною ознакою неформальних молодіжних об’єднань є те, що вони легко вписуються в процес демократизації суспільства, однак можуть стати дестабілізаційним фактором. Психологічно для багатьох молодих людей, що конфліктують з дорослими, включення в неформальне об’єднання дає компенсаційний ефект. Не маючи раціональних засобів впливу на дорослих, вони за допомогою карнавальних, ритуально-символічних дій і зухвалого зовнішнього вигляду (наприклад, гребінь волосся на голові, залізні ланцюги, свастика, емблеми черепа як прикраси, розмальована джинсова куртка, сережка у вусі та ін.) частково знімає внутрішнє напруження, привертає увагу навколишніх. Такі шокуючі зовнішні засоби допомагають їм припинити внутрішній конфліктний діалог з дорослими, переводять їх в діалог зовнішній і допомагають зняти напругу. Результати психолого-педагогічних досліджень (М.Баяновська, І.Звєрєва, Л.Коваль, В.Прилуцький) підтверджують, що більшість активних неформалів після виходу з об’єднання вже не страждають комплексами, не “бунтують” з незначних приводів і за допомогою різноманітних інституційних форм інтегруються в суспільні відносини [ 8, 18, 24, 40 ].

Актуальним для нашого дослідження є з’ясування причин виникнення неформального молодіжного руху. Вагоме місце серед них займають психофізіологічні вікові особливості становлення особистості.

Важливим фактором виникнення неформальних молодіжних об’єднань є експансія засобів масової комунікації, що пропагують насилля, жорстокість, секс і т.д. Очевидним є зменшення їх духовного впливу на особистість молодої людини, що зумовлює девальвацію загальнолюдських цінностей Істини, Краси, Добра.

Сьогодні в Україні відсутня чітка молодіжна політика, яка б передбачала позитивну соціалізацію особистості. Очевидними є відсутність активної роботи з молоддю та управління нею, скоординованості культурно-дозвіллєвої, освітньо-виховної, організаційно-масової діяльності, відірваність її від інтересів молодих людей і формалізм у їх реалізації. Тому накопичується енергія, яка шукає свого втілення. Не відчуваючи взаєморозуміння, умов для самовираження в соціально-позитивних організаціях, юнаки йдуть у різні неформальні молодіжні об’єднання.

Однією з важливих причин виникнення молодіжних неформальних об’єднань, безумовно, лишається сувора регламентованість та адміністрування, де маса заходів проводиться “для галочки”. Ці заходи нецікаві молоді, не потребують від неї активності у підготовці та проведенні, а значить не проникають у її душу, не захоплюють, не дають виявити свої здібності.

Таким чином, в першу чергу в сім’ї та соціумі необхідно шукати причини входження молоді у неформальні молодіжні об’єднання, тому що, очевидно, саме вони не створили їм належних умов для адаптації в своїй групі. У результаті переважно непристосована і неадаптована молода людина змушена шукати визнання в неформальному оточенні. Так, Е.Перрі зазначає, що “...вибір групи переважно провокується неправильним вихованням або його відсутністю взагалі в батьківському домі. Саме відсутність любові та тепла штовхає особистість у неформальне молодіжне об’єднання, де вона надіється компенсувати цей недолік інтенсивною дружбою. Кожен шукає взірець, на який він міг би орієнтувати своє життя, і, якщо в батька немає часу для нього, він охоче підпорядковується ієрархічному порядку, який встановлений об’єднанням”.

У свою чергу М. Алемаскін, Л. Божович, К. Ігощев встановили, що порушення будь-яких потреб у сфері міжособистісних відносин в офіційних групах - сім’ї, групі, громадських організаціях - призводять до того, що особистість випадає із сфери їх впливу та потрапляє під вплив неформального оточення, стаючи учасником неофіційних об’єднань [ 6, 19 ].

Дотримується цієї позиції і О.Герд, який вважає психологічною основою об’єднання в стихійні організації “...природний потяг людей один до одного” . Така єдність досягається солідарністю для досягнення будь-якої цілі, єдністю правил, які визначають життя об’єднання. Цементуючою основою кожного об’єднання, на його думку, є “внутрішнє переконання” (свідомість) осіб та “дух групи”, тобто її громадська думка.

У свій час значну увагу вивченню неформальних об’єднань надавав С.Шацький. На його думку, стихійні об’єднання дітей і молоді “...хороші тим, що вони вільні, динамічні, наближені до життя та різноманітні”. Він вважав, що позитивна їх роль у тому, що саме вони найбільш повно задовольняють потребу у вибірковому спілкуванні, в активності та самоствердженні, завдяки чому “так звані “вуличні хлопчиська” володіють великою практичністю та добре орієнтуються у складних умовах оточуючого життя”.

На необхідності участі молоді у неформальних молодіжних об’єднаннях як важливому факторі формування їх особистості наголошував В.Сухомлинський. Він відзначав, що кожна особистість характеризується властивим їй колом спілкування. По мірі розвитку коло спілкування розширюється. Якщо в перші роки життя коло спілкування обмежується членами сім’ї, то з роками з’являються спільні знайомі, друзі, приятелі, товариші з навчання, роботи і т.д., тобто неформальне оточення, яке найчастіше називають найближчим побутовим оточенням. Чим старшим стає особистіть, тим ширшим є коло її знайомих, її зв’язки все більше виходять за межі сім’ї. Її поведінка все більше починає залежати від друзів, приятелів, а не від викладачів і батьків. Тісні контакти з ровесниками стають важливим джерелом формування поглядів і звичок. Однак у нормальних умовах залишається коло більш тісного спілкування. Чим вужчим є це коло, тим більшу роль відіграють люди, які беруть участь у процесі спілкування і тим більший їх вплив.

Основними, на нашу думку, ознаками сформованості неформальних молодіжних об’єднань молоді є:

1.  Наявність безпосередніх особистих контактів.

2.       Високе емоційне залучення кожного до справи об’єднання.

.        Яскраво виражене у всіх членів об’єднання відчуття належності до неї, відчуття “ми” та його протиставлення відчуттю “вони”.

.        Протиставлення засобів і способів задоволення виникаючих потреб, інтересів і нахилів.

.        Сувора стратифікація рольових позицій.

.        Специфічні (часто негативні) погляди на світ, вироблення загальних норм і правил поведінки, які втілюються в особливій “субкультурі”.

.        Створення певного мікроклімату об’єднання з інтимністю та довірливістю відносин.

.        Автоматизація, закритість, замкнутість об’єднання, існування кругової поруки, групових секретів і таємниць, віддалення її від інших соціальних спільнот.

З аналізу психолого-педагогічної та соціально-педагогічної літератури ми визначили основні чинники формування неформальних молодіжних об’єднань.

Першим чинником неформальності є потреба особистості в самореалізації, тобто прагнення особистості бути самим собою, без чого жодна людина не може себе почувати повноцінною. Молода людина ще остаточно не засвоїла механізми соціального гальмування, які переважно стримують дорослих. Вона прагне до самореалізації, хоче бути самою собою. Саме це прагнення за відсутності вміння бути самим собою штовхає його (студента) на шлях пошуку чогось незвичайного, яке й знаходить він у неформальному молодіжному об’єднанні [ 11 ].

Другий чинник психології неформальності - зараження і наслідування. Студенти заражаються один від одного незвичайністю одягу, дій, ритуалів. У їхньому середовищі діють підсвідомі закономірності поширення моди. Незвичайне і дивне “заражає”, вони починають один одного наслідувати. Саме зараження і наслідування полегшують завдання виділення його з навколишнього середовища [ 11 ].

Логічним продовженням є дія третього чинника неформальності - так званого “стадного інстинкту”. Груповим він здається лише ззовні, глибинно, психологічно - це ознака групового (“стадного”) поводження. Зрозуміло, що прагнення виділитися, знайти автономність і незалежність має індивідуальний характер - одному виділитися важко, а гуртом - легше. Зараження і наслідування, накладаючись на індивідуальне прагнення до виділення, спотворюють мету, заради якої особистість починає ті чи інші неформальні дії. В результаті вона не виділяється, а навпаки, розчиняється в натовпі собі подібних.

Важливим чинником молодіжної неформальності є також наявність конкурентів, недоброзичливих опонентів і навіть ворогів. Саме в цьому випадку знову спрацьовує потреба виділення і виокремлення, але вже не на індивідуальному, а на стадному рівні. Підтримка “образу ворога” є однією із умов існування подібних неформальних молодіжних об’єднань. У ході нашого дослідження ми враховували агресивність (переважно вона має біологічну основу - несформовані гальмівні механізми), а також досить високий загальний рівень бездушності (якщо не жорстокості) нашого повсякденного життя. Тоді стає зрозумілою озлобленість, бажання бачити ворога в кожному, хто не входить у його об’єднання. До прагнення самоствердитися додаються не менш сильні прагнення захиститися та підвищити групову самооцінку [ 11].

На підставі зазначеного вище ми робимо висновок, що виникнення неформальних молодіжних об’єднань має двоїстий, активно-реактивний характер. З одного боку, це - природний, переважно спонтанний витік нагромадженої і невитраченої енергії особистості, з іншого боку - саме суспільство провокує такі дії тими негативними явищами, які проявляються в її розвитку.

Для більш глибокого розкриття сутності проблеми нашого дослідження актуальною є проблема типологізації молодіжних неформальних об’єднань. На сьогоднішній час існує декілька варіантів класифікації неформальних молодіжних об’єднань. Так, В.Лісовський групує рух неформалів за ставленням їх до суспільства на: соціально-позитивні, соціально-нейтральні й антисоціальні. Відповідно до спрямованості інтересів і видів діяльності автор усі неформальні молодіжні об’єднання поділяє на такі групи:

А. Групи культурно-дозвіллєвої орієнтації:

сучасної молодіжної музики (“фанати” групи чи співака, шанувальники різних напрямів моди, брейк-дансисти, панки і т.д.);

спортивної орієнтації (військово-спортивні, шанувальники культу сили - “силовики”, “атлети” та ін., болільники - “фанати” і ін.);

- технічної спрямованості (рокери-мотоциклісти, комп’ютерники та ін.).

Б. Групи альтернативного способу життя:

містично-релігійні (кришнаїти, шанувальники гуру, східних філософій і т.д.);

всі напрями руху “хіпі” (“хіпі”, “пацифісти”, “системщики”).

В. Групи соціальної ініціативи:

екологісти (захисники природи, “зелені” і т.д.);

охорони і захисту пам’ятників історії і культури;

фонди соціальної ініціативи широкого спектру дій;

творчі спілки.

Г. Соціально-політичні групи:

народні фронти і рухи;

заочний соціально-політичний клуб [ 30, 31].

Власну типологію неформальних об’єднань підлітків і молоді створено також М. Топаловим , який виділяє:

. Групи технічної спрямованості - “рокери”, “скейтбордисти” та інші.

. Групи спортивної спрямованості - “люгери”, “силовики”, “атлети”, “чистильники”, “ремонтники” та інші.

. Філософсько-містичні групи - “панки”, “хіпі”, “будисти”, “йоги”, “пацифісти” та інші.

. Суспільно-політичні групи - дискусійно-політичні клуби.

. Групи правопорядкової спрямованості - “афганці”, “десантники”, “прикордонники”[ 56].

Сьогодні у психолого-педагогічній і соціально-педагогічній літературі існують також класифікації, в яких провідним критерієм неформальних об’єднань є самодіяльність, тоді об’єднання поділяються на: дозвіллєві; групи “забіяк”; “аутсайдери”; цивільної ініціативи [ 11 ].

У свою чергу А.Петровський, наприклад, вважає, що в наш час є три типи молодіжних об’єднань, які розподіляються насамперед за віком:

1)  до 17 років - або підлітки та неповнолітні;

2) 18-24 роки - “молоді” дорослі;

) від 25 до 29 років - молоді люди, які визначилися в житті, мають певний життєвий досвід [ 45].

На підставі зазначеного вище в залежності від вікових інтересів автор класифікує об’єднання на:

) дозвіллєві - спортивні фанати-болільники, металісти, шанувальники рок-музики, музфанати, акваріумисти і т.д. Це об’єднання підлітків і молодих людей, об’єднаних спільними захопленнями. Сюди ж відносяться і компанії з гітарами і магнітофонами, що збираються у дворах. Він вважає, що в цих об’єднаннях немає нічого асоціального, це просто об’єднання спільного проведення дозвілля.

2) політизовані - екологісти, неонацисти, зелені та ін. Особи, що об’єдналися в ці групи, шукають способи задоволення своєї соціальної активності і домагаються поставлених цілей не завжди правомірними способами.

) асоціальні чи антигромадські - наркомани, токсикомани, здирники-рекетири, гравці в азартні ігри - “наперсточники”. Ці об’єднання є найбільш криміногенними.

Крім цього А. Петровський вважає, що будь-яке формування студентів і молоді, стаючи на шлях задоволення своїх меркантильних бажань, має тенденцію “зісковзувати по аморальних східцях” униз. І в дозвіллєвих об’єднаннях вони можуть вживати алкоголь, здійснювати негативні вчинки і правопорушення. Але це не є системою, а трапляється ситуативно. В асоціальних об’єднаннях ці негативні явища стали вже нормою, тому межі допустимого у цих об’єднаннях звужуються і зростає імовірність правопорушень.

Найбільш поширеною є типологія неформальних молодіжних об’єднань, в основі якої лежить спрямованість діяльності, запропонована І. Сундієвим. Схематично цю класифікацію зображено на рис. 1.1.

Аналіз сучасного стану діяльності неформальних молодіжних об’єднань дає підстави нам стверджувати, що саме остання класифікація є найбільш повною і дієвою на сьогоднішній день, а саме:

. Агресивна неформальна діяльність.

До цих об’єднань відносяться ряд спортивних “фанатів”, шанувальників футбольно-хокейних клубів. Мета об’єднання - емоційна розрядка в процесі “вболівання” на матчах і післяматчевих демонстраціях, прагнення виділитися з навколишнього середовища, продемонструвати за допомогою стилізованого одягу - шарфів, шапочок, емблем, значків, прапорів тощо - свою приналежність до улюбленої команди. Тому, спорт, спортивні заходи для студентів є лише приводом до спільних дій.

Екстремістські неонацистські об’єднання (праві) - це нечисленні групи (20-30 чоловік), у яких час, як правило, витрачається на копіювання зовнішньої нацистської атрибутики, створення таємних документів, присвоєння один одному звань і ін. Учасники об’єднань носять чорні куртки, вузькі короткі штани, гостроносі черевики на каблуках або чоботи, білі сорочки, вузькі чорні краватки. Елементами зачіски є голені скроні, стрижена потилиця, чубчик, можливий їжачок. Вони іноді знебарвлюють волосся, часто проколюють вуха, в одному з яких можуть носити металевий хрестик. Поширене татуювання (переважно нацистська свастика чи дві блискавки - стилізована абревіатура “СС” німецькою мовою, виколюється на зовнішній стороні плеча або на внутрішньому передпліччі).

Групи мають складну систему посвяти аж до кровного братання, іспитового терміну чи протиправної дії (переважно, хуліганського характеру), якими новоприбулий повинен довести свою рішучість, мужність, продемонструвати фізичні якості. Часом іспит нового члена групи перетворюється для нього в катування, що межує із садизмом. Групи мають численних “фюрерів”, “босів”, “шефів”, “учителів” і т.д.

У цих групах акцентується увага на сильній особистості, відродженні духу “щирих чоловіків”, пишуться різні листівки націоналістичного, расистського, антисемітського характеру. Активно проповідуються ідеї антигуманізму, людиноненависництва, насильства. Практикується вживання алкоголю, паління. Вживання наркотиків не спостерігається. Залежно від цілей лідера групи, вона може стати злочинною. Однак не тільки громадськість, але і більшість неформальних об’єднань, крім правого крила “панків” і “сатанистів”, відносяться до правих екстремістів негативно, найчастіше вступаючи з “наці” у відкриті зіткнення.

Одночасно з утворенням “правих”, розвиваються об’єднання “лівих” екстремістів - “ремонтників”, їх різновиди: “люгери”, “консерватори”, “контролери”, “законники”, “чистильники”, “чисті”, “комісари” і т.ін. Вони об’єднуються для боротьби з іншими неформалами й, насамперед, з неофашистськими. Члени цих груп збираються і проводять багато часу поруч з тусовками “хіпі”, “панків”, “металістів”, щоб “знати ворога”. Чисельність груп - 30-40 чоловік. Групи можуть носити голосні назви, похідні від прізвищ видних політичних діячів, чиїм авторитетом прикриваються лідери цих об’єднань. Є такі назви як “Сполох”, “Люди революції”, “Друзі МВС”, “Відплата”, “Закон - для всіх” і т.п. Об’єднання цього типу відзначаються крайньою нетерпимістю до будь-яких проявів західної ідеології й особливо до зовнішніх ознак західної культури, що виявляється в гострій критиці та несприйнятті одягу іноземного виробництва, незвичайних зачісок і т.д. Це призводить до відмови від носіння імпортного одягу, паління іноземних сигарет, несприйняття закордонних артистів, що гастролюють у нас і т.п.

Основний вид діяльності “лівих” об’єднань - фізичне насильство стосовно інших неформалів: відбираються атрибути в металістів, імпортні речі в мажорів, зрізується довге волосся в хіпі. Причому всі ці дії супроводжуються побиттям, якому надається “виховне” значення. Діапазон форм діяльності дуже широкий: від демагогічних міркувань про користь соціально-економічних реформ - до систематичного насильства на межі садизму.

Характерно, що ці об’єднання діють тільки проти тих неформалів, які активно критикуються засобами масової інформації, тобто є забороненими. Якщо неформальному об’єднанню дається позитивна оцінка чи воно десь реєструється, виступи проти нього припиняються (випадки зі скейтбордистами, брейкерами).

Більшість із цих об’єднань активно займаються фізичною підготовкою: атлетичною гімнастикою, карате, самбо, боксом і т.д. Для цих цілей члени об’єднання самі охоче переобладнують горища, підвали, різні приміщення, створюючи імпровізовані спортивні зали. На заняттях, насамперед, відпрацьовуються прийоми нападу. В об’єднаннях “лівих” найбільшою популярністю користуються фізично розвинуті агресивні особи. Процвітає культ сили і жорстокості. Словниковий запас (сленг) бідний. Найбільш популярним є слово “ремонтувати”, тобто змінювати відношення когось до предметів і явищ. “Ремонт” означає фізичний вплив.

У наш час спостерігається посилення криміногенності в подібних об’єднаннях. Особливо очевидно це на прикладі “качків”, що все частіше використовуються кримінальними елементами як охоронці, а часом і виконавці.

Паління і вживання спиртних напоїв у цих групах допускається, тому що це вважається традиційним для нашої країни. Наркоманія засуджується. Середній вік об’єднання від 15 до 20 років. Причинами виходу з об’єднання для юнаків є армія, а для дівчат - заміжжя. Групи “Карате”, “Конфу”, “Ушу”, “Кікбоксінгу” своєю метою проголошують фізичне і духовне самовдосконалення, оволодіння різними прийомами самооборони. Перші об’єднання виникли на початку 70-х років ХХ ст. Спочатку діяльність об’єднань цілком відповідала проголошуваним цілям. У них входили особи 20-35 років, переважно представники творчої, науково-технічної інтелігенції, студентства.

До початку 80-х років такі неформальні молодіжні об’єднання існували вже практично у всіх великих містах. Середній вік членів об’єднань почав складати 15-19 років. До їх складу ввійшло чимало учнівської та студентської молоді. Одночасно спостерігається відхід від початкової мети, посилення криміногенності [40]. На сьогодні кількість згаданих об’єднань збільшується. Одна з причин - поширення закордонних відеофільмів за участю Брюса Лі, Чака Норріса, Джекі Чана й інших кіноакторів-суперменів. Криміногенність подібних об’єднань полягає в тому, що карате, кунфу, ушу, кікбоксінг є не просто комплексами фізичних вправ, а системою рукопашного бою, оволодіння якими може бути використане в злочинних цілях.

Рис. 1.1 Типологізація неформальних молодіжних об’єднань

Крім того карате, кунфу, ушу й ін. припускають не тільки засвоєння техніки (прийомів), але і прийняття певної філософії, що ґрунтується на положеннях дзен-буддизму, синтоїзму, інших східних релігійних концепцій, головними постулатами яких є повне саморозчинення і безумовна покора “гуру” (вчителю, наставнику).

. Неформальні об’єднання епатажної самодіяльності, в основі діяльності яких лежить виклик сформованим нормам, канонам, правилам: від одягу, зачіски - до мистецтва, науки.

Метою об’єднання молоді у такі групи є:

) підтвердження належності до елітарної групи;

) претензії на утворення “нової еліти”.

Для сучасних студентів зовнішній епатаж часто є єдиною доступною (за рівнем розвитку, психологічним складом, соціальними можливостями) формою самовияву, самоствердження, прояву власного існування, спробою знайти адекватне середовище спілкування.

Найбільш характерним проявом неформальної епатажної самодіяльності є панки. Спосіб життя панка спрямований на епатаж публіки будь-якими засобами.

Його зовнішній вигляд покликаний викликати відразу, роздратування й обурення навколишніх. Зачіска - довгий “півнячий” гребінь - “ірокез” від потилиці до чола, що закінчується великим чубом. Волосся із боків вибрите до гребеня. Можливі модифікації: гребінь пофарбований в один колір, коротко підстрижене волосся над вухами - в інший. Використовуються зчеплені шпильками різних розмірів ланцюжки, що пронизують м’які тканини обличчя, хрящі і мочки вушних раковин. Шокує різнобій в одязі: полотняна роба на сорочці з жабо, шкіряний піджак на голе тіло, тільники, куртки з хутряними комірами та ін. Поширені значки, що символізують крайню неповагу до навколишнього оточення, наприклад, зображення відкритого рота з висунутим язиком, дулі, сексуальні символи тощо.

Словниковий запас, сленг панків грубий і принизливий. Наприклад, панкуючих дівчат називають “жабами”. Клички панків: Свиня, Пацюк, Гній, Свищ і т.п.

Збираючись разом по 10-20 чоловік, панки роблять демонстративно епатажні акції. Ритуали насичені активною пантомімою, непристойними позами. Демонструється крайня неповага до дівчат. Відкрито пропагується сексуальна розпуста. Спілкування примітивне, переважно розповідаються численні “легендарні” історії про ті чи інші епатажні акції. У середовищі панків поширене вживання наркотичних і токсичних речовин. Демонстративний епатаж досить часто супроводжується відверто протиправними вчинками: бійки, наруги над особистістю, пам’ятниками, могилами, грабежі з метою приниження особистого достоїнства і т.д.

Неформальні об’єднання мажорів використовують для одягу речі якоїсь однієї західної країни. Відповідно, з’являються “псевдомериканці”, “псевдоанглійці”, “псевдофіни” тощо. Мажори, що входять у ці об’єднання, називають один одного “псевдюшниками” чи просто “псевдоамерика”, “псевдоіталія” і т.д. “Псевдофранцуз”, наприклад, зобов’язаний носити всі речі - від шкарпеток і нижньої білизни до верхнього зимового одягу, - виготовлені винятково французькими фірмами. Використання речей, виготовлених в іншій країні, суворо засуджується. Лише на рівні “солідняків”, тобто найбільш “шановних” в ієрархії мажорів дозволені будь-які комбінації елементів одягу, незалежно від країн-виробників.

Як правило, основним мотивом включення в об’єднання мажорів є прагнення до матеріального збагачення і володіння фірмовими речами. Вік мажорів - від 14 до 25 років. Зазвичай, це діти забезпечених батьків - школярі, студенти, діти підприємців і “нових українців”.

Починаючі мажори - “реднеки”, тобто студенти, що прагнуть наслідувати “соліднякам”.

Ідеал мажорів - активна, ділова, сильна людина, спрямована своїми поглядами на процвітання Заходу. Відповідно, вони не вживають наркотики, що руйнують розумові здібності і псують зовнішній вигляд. Багато з них займаються спортом, особливо популярні атлетична гімнастика, різні види боротьби, теніс, вивчення на побутовому рівні іноземної мови. Все це, на їхню думку, може знадобитися в жорстких умовах тіньового ринку.

Неформальні об’єднання рокерів - це об’єднання, в яких обов’язковим атрибутом є мотоцикл. Основний контингент - школярі, студенти училищ і технікумів середнім віком від 14 до 20 років. Рокер зобов’язаний прекрасно їздити на мотоциклі, вміти робити визначені акробатичні трюки, наприклад “козлити”, що означає установку мотоцикла в русі на заднє колесо і подолання в такий спосіб певної відстані, стрибати з трампліна на мотоциклі, “джигітувати” і т.д.

Рокери змінюють технічні характеристики своїх мотоциклів з метою посилення потужності двигуна. Збираючись групами по 50-100 чоловік у нічний час, вони демонструють один одному майстерність водіння. Закінчується збір ритуальною подорожжю вулицями міста, коли знімаються глушники і розвивається максимальна швидкість [ 40 ].

Наркоманія і токсикоманія не розповсюджені. Багато рокерів мають супутниць, яких називають “рокерами” чи “вершницями” і які, зазвичай, супроводжують у нічних поїздках своїх “наїзників”. Спільні нічні прогулянки сприяють встановленню сексуальних контактів між “наїзниками” і “вершницями”. Значна частина рокерів не має водійських посвідчень. Зафіксовано випадки викрадення мотоциклів. Антисоціальність поводження рокерів різко збільшується, якщо відбувається зближення рокерських лідерів з карними елементами. На сьогоднішній день рух рокерів швидко поширюється, зокрема і за рахунок залучення до нього значної частини молоді, що повернулася зі служби в армії.

“Попери” - неформальні об’єднання молоді віком від 14 до 20 років (школярі, студенти, переважно із забезпечених родин), що зараховують себе до “еліти” суспільства. Їхній основний принцип - не звертати увагу на негативне в житті, а насолоджуватися тим, що є, концентруючись на зовнішніх ознаках “елітарності”: модний одяг (частіше - “класичний” стиль), акуратні модні зачіски, вишукано-правильна мова. Модним є володіння іноземними мовами, особливо англійською. Епатажність поперів виявляється в підкреслено зневажливому ставленні до навколишніх, прагненні до зухвалої респектабельності. Вони активно бойкотують будь-яку суспільну діяльність, а також роблять спроби залучатися до роботи офіційних інститутів.

. Неформальні об’єднання культурної самодіяльності - спрямовані не стільки на створення нових художніх цінностей, скільки на створення “культури для себе”, культури, що відповідає насущним потребам конкретної особистості, групи. Об’єднання цієї спрямованості можуть також обслуговувати інші форми самодіяльності, наприклад, субкультуру хіпі, панків, “чорну романтику”, злочинні об’єднання та ін. [ 11 ].

Найбільш характерним проявом культурної самодіяльності є рок-музика. Серед музичних розваг молоді цей напрям став домінуючим. Відповідно до результатів опитування рок-музикою захоплюються від 47% до 73% молоді. З усіх жанрів музики саме рок-музика користується в молоді найбільшою популярністю.

До сьогоднішнього дня серед рокерів виділяються групи “бітломанів” - шанувальників ансамблю “Бітлз”, шанувальників “Нової хвилі” (ньювейвщики), рок-н-ролу, хард-рокери - шанувальники “важкої долі”. Металісти - шанувальники одного з напрямів “важкого металу”, є найбільш поширеними. Особливості зовнішнього вигляду металістів виражені певною мірою модифікованим стилем “панк”: здиблена фіксована, часто багатобарвна зачіска, атрибутика насичена виробами зі шкіри і численних металевих заклепок, пряжками тощо. Стиль одягу й атрибутика змінюються залежно від регіонів. Ритуально активна поведінка “металістів” на концертах приводить часто до безладу в залі.

До металістів приєднується значне число “несправжніх металістів”, так званих “лохів”. Саме на них припадає велика доля хуліганських дій. Для лохів характерна поверхнева інформованість, переважно на рівні назв ансамблів чи імен їх лідерів. Лохи беруть на себе роль “хранителів чистоти прихильників справжнього металу”, що приводить до відверто протиправних вуличних зіткнень. Серед металістів багато осіб невротизованих, з високим рівнем тривожності.

Усе це не стосується студентів, які дійсно глибоко цікавляться історією і специфікою рок-музики. Вони проводять свій вільний час, прослуховуючи різні музичні надбання, обговорюючи проблеми “хеві-метал” і інших напрямів року. Підлітки цієї категорії мало цікавляться атрибутикою, неагресивні і зазвичай є справжніми знавцями рок-музики [ 7 ].

Існують також неформальні музичні групи, що об’єднують шанувальників певного ансамблю чи співака тощо.

Неформальні групи брейкерів об’єднують шанувальників брейк-дансу (дослівно - ламаний, рідкий) - танцю з елементами акробатики, спортивної гімнастики. До складу брейкерів входять учні шкіл, училищ, технікумів, студенти вузів віком від 14 до 22 років. Зовнішній вигляд визначається елементами “верхнього брейку” (стиль “робот”, “гумова людина”) - вузькі темні окуляри, рукавички та “нижнього брейку” (“цеглини”) - спортивний стиль одягу, взуття, налобні стрічки. Брейкери, як правило, не вживають наркотиків, токсичних речовин, алкоголю, не палять.

Найбільш складним проявом неформальних об’єднань культурної самодіяльності є групи “хіпі”. Головний атрибут хіпі - це довге розпущене волосся, що носять як чоловіки, так і жінки, часто розчісуючи його на прямий проділ. Вони досить часто носять тонку пов’язку, яка охоплює чоло, скроні і потилицю. Юнаки часто відпускають бороду. Слово “хіпі” походить від англійського прикметника “хап” - жаргонного слова, що означає “схиблений”. Поступово воно трансформувалося в “хіп”, а потім і в “хіпі”.

Є й інша версія походження цього слова. Деякі автори вважають його похідним від “хіп”, що на сленгу негрів-джазистів означає інтуїтивну здатність відчуття якості звуку. Це вказує на зв’язок руху хіпі з барово-джазовим середовищем великого міста.

Основна світоглядна позиція хіпі - заперечення традиційних морально-етичних норм. Так, наприклад, еталону “ділової людини” - завжди вишукано одягненої, яка витрачає свої зусилля на досягнення успіху, хіпі протиставляють лахміття. Ігноруючи норми моралі, законний шлюб, вони віддають перевагу вільному коханню.

Одним з ідолів руху хіпі стали наркотики - той головний засіб, за допомогою якого вони намагалися змінити свідомість людей, звільнити його від тиранії суспільства. Хіпі стверджували: “наркотики - рай на землі”. Саме з хіпі пов’язане зародження і широке поширення наркоманії серед молоді Заходу. Вітчизняні хіпі наслідують західні не тільки в стилі поведінки, одязі, атрибутиці, але й взяли на озброєння і деякі їх ідеї. Все, що сковує волю в їх розумінні, - “зло”. Зло - служба в армії, тому що це суперечить пацифістським поглядам хіпі; зло - міліція (“полісі”), тому що обмежує свободу тощо.

Так, багато хіпі вважають, що довге волосся допомагає спілкуванню на рівні біоенергії: волосся є ніби своєрідною антеною для прийому і передачі біоімпульсів від людини до людини. Дотепер у середовищі хіпі існує думка, що на талант людини багато в чому впливає довжина волосся.

Хіпі поділяються на “олдових”, тобто хіпі зі стажем, які є своєрідними хранителями традицій гіпруху, і “піонерів”, тобто молодих, що тільки освоюють “систему”. “Піонери” зазвичай великого значення надають зовнішній атрибутиці: “хайратники” (гумка чи пов’язка, що стягує волосся на рівні чола), “ксивники” (нагрудна сумочка, у якій носять паспорт), “фенечки” (браслети-напульсники з бісеру) тощо. “Олдові” хіпі не так строго дотримуються “системної” атрибутики і можуть відрізнятися тільки одним з елементів - довгим волоссям або “фенечками” (особливо, якщо це учні профтехучилищ, інших навчальних закладів, де існують традиційні вимоги до охайності в одязі і зачісці). Деякі хіпі намагаються проявити себе в живописі, музиці, літературі, вважаючи себе невизнаними, відкинутими суспільством геніями. Серед них дійсно бувають талановиті, але, як правило, перебування в “системі” нівелює їхні задатки до рівня інших.

Основна частина хіпі - підлітки і молоді люди до 22-23 років, хоча зустрічаються й такі, кому за тридцять. Більшість “олдових” хіпі соціально дезадаптувалися (алкогольна та наркотична залежність, кримінальна діяльність та ін.).

Принципово новими неформальними об’єднаннями можна вважати “об’єднання комп’ютерної самодіяльності”, де основним інструментом творчості є комп’ютер. Межі комп’ютерної самодіяльності поки досить вузькі, переважно - це розробка ігрових і навчальних програм. Але по мірі розвитку комп’ютерної грамотності діяльнісні можливості цих об’єднань розширюються аж до такого злочинного явища як хакерство.

. Неформальні об’єднання економічної самодіяльності. Діяльність таких об’єднань спрямована на створення і реалізацію матеріальних благ для себе чи свого об’єднання. Тривалий час ця форма була найменш популярна й існувала лише у вигляді так званої “технічної творчості” і “садово-городнього руху”.

З відродженням приватного бізнесу ситуація різко змінилася. В суспільній свідомості було зняте табу на легальне прагнення до матеріального статку. У підприємницькій справі розпочався різкий приплив молодих енергійних людей, які прагнуть до швидкого збагачення і матеріального благополуччя не тільки для себе, але й для інших.

Підприємницький вид діяльності підлітків і молоді є реальним конкурентом для самодіяльності інших рівнів - соціальної і політичної. На відміну від них, економічна діяльність неформальних об’єднань у формі індивідуально-підприємницької діяльності практично гарантує своїм учасникам відчутні матеріальні блага. Масштаби цього руху та його вплив на умонастрої серед підлітків і молоді швидко зростають. За рівнем популярності економічна самодіяльність неформальних об’єднань перемістилася на одну з основних позицій. Проте стрімке матеріальне збагачення тісно переплітається з участю молоді у протиправних і кримінальних діях.

. Неформальні об’єднання соціальної самодіяльності, спрямовані на вирішення конкретних соціальних проблем суспільства. Серед них найбільш поширеними є наступні.

Групи “екологістів” - підлітково-молодіжні об’єднання, що охоплюють учнів старших класів, студентів, представників творчої і науково-технічної інтелігенції, молодих робітників віком від 15 років і старших, діяльність яких спрямована на захист навколишнього середовища як в окремих регіонах, так і в цілому по країні.

Етнокультурні об’єднання спрямовують свою діяльність на відродження чи збереження культурно-історичної спадщини різних етнічних спільностей. Як показує практика останніх років, досить часто ці об’єднання переростають у політичні і можуть займати відверто екстремістські позиції. Прикладом цьому можуть служити дії “Пам’яті”, “Батьківщини” та інших, які роблять на молодь особливу ставку.

Об’єднання інтернаціоналістів мають своїм завданням інтернаціональне виховання молоді в ході конкретних акцій, спрямованих на відродження героїко-патріотичних традицій народу, історичних ратних подвигів, відродження СРСР, об’єднання братніх народів Росії, Білорусії й України тощо.

Об’єднання взаємної підтримки складають особи, що відчувають адаптаційні складності до соціального середовища. Ці об’єднання різнорідні, до складу яких входять інваліди, воїни-інтернаціоналісти, особи, що прагнуть вилікуватися від наркоманії й алкоголізму та ін.

Неформальні об’єднання “Милосердя”, які надають добровільну допомогу людям похилого віку, інвалідам, дітям-сиротам. Як і інші об’єднання соціальної самодіяльності, “Милосердя” діє саме там, де діяльність державних і громадських органів є найменш ефективною.

. Неформальні об’єднання політичної самодіяльності свою діяльність спрямовують на зміну політичної ситуації і політичних умов у країні відповідно до ідей, проголошених конкретним об’єднанням. У контексті політичної самодіяльності доцільним є виділення неформальних об’єднань захисту і підтримки соціально-економічних реформ - політичні клуби, фонди соціальних ініціатив, федеративні утворення.

Таким чином, різноплановість і багатогранність соціально-педагогічних характеристик неформальних об’єднань підлітків і молоді свідчать про масштабність, суперечливість і складність цього соціального явища.

1.2 Функціональний аналіз діяльності молодіжних неформальних об’єднань

З аналізу, поданого вище ми робимо висновок, що в основі будь-якої типологізації неформальних об’єднань молоді повинні лежати не стільки індивідуальні особливості їх членів (вік, соціальний стан, рівень об’єднання, характер правопорушення чи злочину), скільки їх сукупний асоціальний досвід і мотиви асоціальної діяльності. Такий підхід до розгляду неформальних молодіжних об’єднань, на наш погляд, є найбільш продуктивним.

У цьому аспекті соціально обумовлена спільна діяльність виділяється вченими Г.Андрєєвою, Л.Буєвою, Б.Паригіним, А. Петровським та іншими як основний фактор формування всієї структури внутрігрупових взаємин.

У цьому контексті важливе значення має концепція діяльнісного опосередкування міжособистісних відносин у групах, розроблена А.Петровським [ 45 ]. Відповідно до цієї концепції, взаємини і взаємодія між членами малих груп може здійснюватися на різній принциповій основі. У соціально значимих групах, групах-колективах взаємодія опосередковується суспільно значимими цілями і змістом діяльності. У групах низького рівня розвитку, асоціальних групах взаємовідносини, навпаки, носять безпосередньо особистісно-значущий характер і визначаються насамперед особистою симпатією чи антипатією.

Виникнення неформальних об’єднань студентів асоціальної спрямованості відбувається всупереч діяльності соціально корисних груп, у результаті деформацій, що нагромадилися в соціальних відносинах і спілкуванні на основі психологічних відносин між їх членами. Вони вторинні за своїм походженням від формальної організації. Їх зародженню передує низка умов, що сприяють консолідації розрізнених відчужених особистостей у єдине ціле.

Тому й вважаємо за доцільне розглядати спільну асоціальну діяльність студентів як головну системотворчу ознаку стихійних самовиникаючих груп. Механізми групової інтеграції і диференціації в цих групах, так само як і у всіх інших, спочатку мають соціально-психологічний характер. Однак формуються і розвиваються тільки в процесі асоціальної діяльності. Без аналізу такої діяльності практично неможливо зробити жодної групової характеристики. Аналізуючи ж асоціальну діяльність об’єднань студентів, ми можемо визначити особливості внутрігрупових взаємин, композицію групи, внутрігрупові комунікації, норми, цінності й інші характеристики.

Саме тому ми всі стихійно виникаючі неформальні об’єднання студентів поділяємо на чотири види:

1)       соціально нейтральні групи вільного спілкування;

2)      передкримінальні чи асоціальні групи;

)        нестійкі кримінальні чи антигромадські групи;

)        стійкі кримінальні або злочинні групи.

Кожен вид складається з декількох типів груп, які знаходяться на різних рівнях криміногенного розвитку і характеризується різними параметрами. У цьому переліку суттєвим є виділення соціальних (кількісних) і психологічних (якісних) показників, які взаємозалежні між собою, тобто зміна одного з них спричиняє пряму чи непряму зміну інших. Але всі вони залежать від характеру, мети і спрямованості діяльності, відносин і спілкування, що формуються в групах.

До соціальних (кількісних) показників неформальних молодіжних об’єднань нами віднесено: віковий і чисельний склад; тривалість існування; частота і тривалість зустрічей їх членів; соціальний і статевий склад; місця зустрічей, способи задоволення групових потреб і інтересів; криміногенна зараженість членів; рівень групового розвитку; відповідальність за асоціальну і протиправну діяльність; способи впливу на об’єднання.

До психологічних (якісних) показників неформальних молодіжних об’єднань, за нашим висновком, відносяться: підготовленість до асоціальної діяльності, що виражається в ефективності і результативності спільної діяльності, характері, меті, мотивах і спрямованості цієї діяльності; рівень організованості, згуртованості, стійкості, конфліктності, групової прийнятності; внутрігрупова структура; тип спілкування і відносин; групові інтереси, потреби, норми і цінності.

Характеризуючи діяльність різних неформальних молодіжних об’єднань, ми однозначно стверджуємо, що факт виникнення неформальних організацій сам по собі є позитивним. Неформальні молодіжні об’єднання задовольняють різноманітні потреби молоді, виконуючи при цьому такі функції як самовизначення особистості, її самоствердження, інформаційно-розважальну, комунікативну, виховну тощо.

Найважливішою в аспекті соціалізації особистості студента є функція самовизначення. Для особистості, яка формується, особливу цінність має можливість виявити свою самостійність, право на самостійні дії та вчинки. Ця потреба у самостійності та незалежності не завжди повністю задовольняється у формальній організації тому що в ній більшість справ здійснюється за вказівкою. Відсутність значущої справи, в якій можна розкрити себе як особистість, приводить до зовнішньої демонстрації самостійності, що виявляється у незвичному одязі, небачених зачісках, молодіжному жаргоні, у захопленні певними напрямами музики тощо.

Така демонстративність з одного боку розглядається як доказ негативної природи неформальних об’єднань, а з іншого, вона викликає зневажливе ставлення до них.

Близькою до функції самовизначення особистості є функція самоствердження, яка полягає в тому, що молода людина шукає у неформальному об’єднанні визнання своєї особи і своєї гідності, поваги до себе. Потреба в самоствердженні особливо загострюється, якщо повага до молодої людини у формальному об’єднанні не є достатньою. Самоствердження у неформальних молодіжних об’єднаннях може відбуватися поза соціально значущою діяльністю і призводити до різного роду правопорушень.

Дефіцит престижу не лише підвищує значущість неформального об’єднання, а й може викликати серед членів спільності боротьбу за розподіл знаків уваги, за авторитет. Хоча більшість молодих людей впевнена, що вони у своєму колі спілкуються на рівні, вивчення реальних взаємин дає підставу не погоджуватися з цією думкою. Більшість неформалів має свою ієрархічну структуру, в ній виокремлюється особа, яка користується найбільшим впливом (лідер), є також інші впливові члени, рядові та “низи”. Розташування за ступенем впливу буває досить значним, залежно від того, як сильно відрізняються один від одного члени об’єднанння за фізичним і розумовим розвитком, життєвою енергією та іншими показниками. Чим менше таких відмінностей, тим менш помітною є ця ієрархічна структура, тим важче виділити в ній “верхи” та “низи”.

Частина молодих людей переслідує в об’єднанні свої цілі. В одних - це захист від нападів хлопців з іншої вулиці (або навпаки - бажання налякати інших), в інших - перспектива познайомитись з дівчиною на основі загальних інтересів, наприклад, захоплення технікою, музикою, спортом, модним одягом. У цьому випадку неформальне молодіжне об’єднання буде виконувати для соціалізації особистості інструментальну функцію.

Потреба в емоційній близькості з оточуючими не може бути повністю задоволена ні у навчальному середовищі, ні вдома. Тому більшість молоді шукають у неформальних молодіжних об’єднаннях задоволення своєї потреби у симпатіях або товариському ставленні до себе.

Значна частина студентів у неформальному об’єднанні шукає задоволення потреби у певній інформації; в цьому випадку об’єднання виконує інформаційно-розважальну функцію. В об’єднанні здійснюється інтенсивний обмін інформацією, яка цікавить її членів, відбувається обговорення питань, що мають нерідко віддалене відношення до повсякденного життя; тут шукають відповіді на запитання, порад або просто розваг.

Аналіз функцій дає підстави для висновку, що формальна і неформальна організації не протистоять, а доповнюють одна одну. І та й інша задовольняють різні потреби молоді, обидві вони необхідні для ефективної соціалізації особистості - пристосування до життя у суспільстві, засвоєння вимог, які пред’являються суспільством індивіду. Неформальні молодіжні об’єднання є незмінними як метод самостійного спілкування рівних із рівними [ 8 ].

На основі визначених і охарактеризованих нами ідей, концепцій та різних підходів щодо сутності, типології, функцій неформальних молодіжних об’єднань, ми зробили висновок, що неформальні молодіжні об’єднання є стихійно виникаючими в процесі діяльності студентів та молоді об’єднання, життєдіяльність яких характеризується спільними справами, відносинами, спілкуванням і розкривається в процесі взаємодії, взаємовпливів, єдності та загостренні розбіжностей або злитті конкретних видів діяльності. У процесі спільної діяльності у всіх членів об’єднання формується уявлення про діяльність кожного молодої людини в єдиній системі. Шляхом ранжування основних занять, інтересів і нахилів можна розкрити відношення між різними видами діяльності, що являє собою складну систему, куди входять притягування або відштовхування, доповнення або заміщення, зумовленість або витіснення.

Тобто, неформальні молодіжні об’єднання молоді - це новий, особливий соціальний організм зі своїми специфічними законами виникнення, розвитку та функціонування. Ці об’єднання мають свої норми, цінності, цілі, інтереси, групові мотиви та потреби. У процесі діяльності такі об’єднання виступають як сукупні суб’єкти активної взаємодії з оточуючим середовищем. За цих умов молодіжне неформальне об’єднання завжди виступає як система різних видів діяльності. У рамках цієї системи відбувається складна сітка міжособистісних відносин та взаємодій як між членами об’єднання, так і з іншими об’єднаннями, суспільством в цілому.

Кожен учасник неформального молодіжного об’єднання може одночасно входити в інше об’єднання, займати в них певне місце та виконувати певні ролі. Тому важливо знати, яке місце займає кожен не тільки в “ієрархії діяльності” свого об’єднання, але й в інших групах і колективах та які при цьому виконуються ролі. За зовнішньої організованості в неформальних молодіжних об’єднаннях завжди існує функціональна підлеглість і виконання кожним студентом певних ролей (“організатора”, “підлеглого”, “виконавця”), а також певного статусу в конкретній діяльності (”вожак-лідер”, “прийнятий”, “неприйнятий”).

1.3 Міжособистісні відносини в неформальних молодіжних об’єднаннях студентів

Міжособистісні відносини в неформальних молодіжних об’єднаннях студентів опосередковуються змістом і цінністю мети та завдань діяльності, які можуть бути як соціально значимими, так і асоціальними. В залежності від змісту та соціальної цінності спільної діяльності об’єднання змінюють себе, проходять певні етапи розвитку, видозмінюють композицію, структуру, характер зв’язків, впливів та ін.

У молоді, на думку В.Мясищева, набагато сильніше розвинена потреба у спілкуванні у зв’язку з чим він вважав, що людина як суспільна істота характеризується тим, що вона не може жити без іншої людини. В результаті взаємодії з іншою людиною вона набуває потребу спілкування з нею [ 37 ].

Як відзначає Т.Драгунов, “...спілкування з близьким товаришем виділяється в особливу діяльність студента. Вона здійснюється як самостійна діяльність, яка може бути названа діяльністю спілкування. Предметом цієї діяльності є інша людина: товариш-ровесник. Така діяльність існує, з одного боку, у вигляді вчинків молоді по відношенню один до одного, з іншого - у формі роздумів про вчинки товариша і взаємовідносини з ним” [ 14 ]. Тобто, студент шукає сферу спілкування, де він може бути особисто помітним, може задовольнити свої потреби й інтереси, ціннісні орієнтації. І знаходить її найчастіше в “дворових командах”, у різних об’єднаннях і групах позитивної чи негативної соціальної спрямованості. Тому переважно “компанія друзів”, як неформальне об’єднання істотно впливають на розвиток молодої людини. Саме тут відкривається можливість для своєрідного “примірювання” майбутніх соціальних ролей. У неформальних молодіжних об’єднаннях студент нерідко вперше дізнається про ціну людяності, дружби, колективізму, зіштовхується зі зрадництвом, обманом, насиллям.

На думку Ф.Штибіца, студенський вік особливо відображається на виборі групи. У цей період кожен для досягнення самостійності поступово віддаляється від своєї первинної групи - сім’ї. Він входить у нову групу [63].

Як зазначалося вище, сім’я є первинним осередком і важливим фактором соціалізації особистості, і саме в ній дитина отримує необхідний соціальний захист і емоційну прив’язаність. Однак, підростаючи, вона прагне вийти за її межі, набути належну свободу дій, зберігаючи почуття захищеності та належності. Однак сьогодні, слабшає сімейний канал соціалізації, який забезпечує передачу соціальної інформації, вмінь і навичок від старшого покоління молодшому, знижується вплив авторитету батьків на дітей через відсутність уваги з їхнього боку. Не сприяє зміцненню батьківського авторитету і зростаюча кількість неповних і алкоголізованих сімей, які не в змозі ефективно виконувати свої виховні функції [ 63 ].

Викладене вище дозволяє розглядати життєдіяльність сучасної молоді як складну міжособистісну взаємодію в формальних та неформальних об’єднаннях. З одного боку, вони живуть і діють в умовах відкритої, безпосередньої колективності, оскільки є членами навчальних, трудових, суспільних та інших колективів, а з іншого - їх діяльність відбувається в умовах прихованих асоціальних об’єднань. Більше 90% студентів професійних училищ, технікумів вважають себе членами відносно стабільних неформальних груп (“компаній”), у яких проводять значну частину свого вільного часу 63].

У вивченні соціально-педагогічних і психологічних особливостей діяльності неформальних об’єднань молоді доцільно керуватись такими провідними принципами.

) Принципом конкретно-історичного підходу - стосовно об’єднань підлітків та молоді він означає те, що необхідно вивчати соціальні джерела, причини та умови виникнення, розвитку та функціонування цих об’єднань, з притаманними для них груповими особливостями, структурою діяльності та відносин на конкретному етапі розвитку суспільства. Такий підхід дозволяє розглядати соціально-психологічні особливості діяльності студентів у неформальних молодіжних об’єднаннях як результат всієї сукупності умов, які склались і мають на певне об’єднання вирішальний вплив. Цей принцип дозволяє охарактеризувати психологію молодіжного об’єднання в динаміці, з просторово-часових позицій, пояснити не тільки минуле й сучасне конкретного об’єднання, але також прослідкувати особливості розвитку, функціонування, дезорганізації, реорганізації та можливості переходу її на просоціальний шлях розвитку.

) Принципом системності, що означає розгляд об’єднання студентів як складного соціального організму, що виникає в процесі асоціальної діяльності та характеризується певною композицією (складом учасників), структурою (тип взаємовідносин керівництва і підлеглих, статусною стратифікацією, поділом ролей та ін.), системою міжособистісних відносин, групових норм, цінностей, рівнем розвитку. Всі ці соціально-психологічні компоненти неформальних молодіжних об’єднань тісно пов’язані між собою та утворюють деяку цілісність, систему, з особливим відчуттям внутрішньої приналежності (відчуття “ми”). Щоб розкрити сутність тих чи інших особливостей неформальних молодіжних об’єднань, необхідно враховувати те, що вони займають певне місце в цілісній суспільній системі, пов’язані з іншими суспільними явищами, процесами, взаємодіють з ними та виконують у цій системі певні функції.

) Принципом індивідуально-особистісного підходу, що дозволяє не тільки глибоко вивчити характеристику окремих членів об’єднань, але й виявити певну “спорідненість душ” студентів, схожість їх індивідуально-психологічних особливостей.

) Принципом діяльнісного підходу, який в аналізі неформальних молодіжних об’єднань дає підстави вивчати параметри групового розвитку.

Виділення діяльності в якості домінуючої в діагностиці групового розвитку дозволяє ефективніше реалізовувати принципи відображення, соціального детермінізму, історизму, просторово-часового та індивідуального підходів. Провідною та найбільш адекватною одиницею соціально-педагогічного вивчення неформальних молодіжних об’єднань є цілісно-повний акт діяльності, а не окремі дії або операції, оскільки одна і та ж дія чи операція можуть бути зафіксовані в найрізноматніших видах діяльності.

Висновки до першого розділу

Людина соціалізується протягом усього життя, однак стрижневим періодом у цьому процесі є молодь. Специфіка соціалізації молоді полягає в тому, що вони в силу свого особистісного становлення, з одного боку, засвоюють норми та вимоги соціумів критично не оцінюючи їх (переважно підкоряються авторитету і правилам, що склалися в оточуючому їх середовищі), а з іншого - вносять свої корективи в базові ціннісні орієнтації, формуючи таким чином мотивацію нової поведінки, часто - асоціальної.

Саме тому аналіз сучасного стану розвитку суспільства, місця та ролі навчальних і культурно-виховних закладів у ньому дозволяє стверджувати, що поряд із цілеспрямованою соціалізаційною діяльністю, яку здійснюють школа, позашкільні навчальні заклади, існує стихійна “вулична соціалізація”, що переважно є більш інтенсивною і результативною. Найчастіше вона реалізується у неформальних молодіжних об’єднаннях.

Неформальне молодіжне об’єднання молоді ми розглядаємо як специфічне об’єднання, яке створюється спонтанно, добровільно, формується на основі їх спільного інтересу, бажання спілкуватися, разом проводити вільний час. Головними ознаками цих об’єднань є: високий ступінь згуртованості, особистісний характер спілкування, нечітко виражена мета групової діяльності і неформальний контроль, який ґрунтується на традиціях і залежить від ступеня усвідомлення групового членства. Молодь у таких об’єднаннях мають можливість самостверджуватись, самовиражатись.

З аналізу психолого-педагогічної та соціально-педагогічної літератури ми стверджуємо, що виникнення неформальних молодіжних об’єднань молоді пов’язане:

з неможливістю формальних об’єднань охопити і регулювати всі процеси функціонування соціальної організації;

зі своєрідністю діяльності студента в організації, зумовленої внесенням ним (студентом) елементів більш широкого соціального середовища (інтересів, впливів);

з прагненням молоді до “додаткової” (крім функціональної) взаємодії з іншими, до задоволення своїх різнобічних соціальних потреб.

Актуальним для нашого дипломного дослідження став також аналіз різних класифікацій неформальних молодіжних об’єднань. Ми вважаємо за доцільне виділити головним критерієм у їх типологізації - спрямованість діяльності молоді. У зв’язку з цим неформальні молодіжні об’єднання класифікуємо на: соціально орієнтовані тобто просоціальні та асоціальні, відповідно означивши їх таким чином:

–   просоціальні об’єднання молоді- це об’єднання, які розвиваються в процесі соціально корисної діяльності; позитивні групові норми та цінності в ці групи потрапляють із соціального середовища, формуються та закріплюються в процесі соціально значимої навчальної, трудової, суспільно корисної діяльності, яка обумовлена соціально значимими завданнями;

–       асоціальні молодіжні групи - це групи, що спонтанно виникли та розвиваються в процесі асоціальної діяльності, в яких домінують неприйнятні для суспільства погляди, звичаї, традиції, антисуспільні норми поведінки.

студентський неформальний соціальний працівник

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ У НЕФОРМАЛЬНИХ МОЛОДІЖНИХ ОБ’ЄДНАННЯХ

2.1 Дослідження актуального стану проблеми

Перспективи розвитку будь-якого суспільства цілком справедливо пов’язуються з молоддю. Але об’єктивно енергія, сила і потенції молодого покоління здатні відігравати позитивну роль у розвитку суспільства лише за певних умов. Визначальними серед них є ставлення старших поколінь до молоді, суспільних інституцій та особливо держави, що виявляється в державній молодіжній політиці. Молода людина особливо відчуває це ставлення через провадження молодіжної політики безпосередньо на місцях. Якщо в результаті здійснення молодіжної політики створюються необхідні умови, надаються достатні гарантії для соціального становлення і розвитку молодого покоління, то воно буде здатне і матиме бажання спрямувати свої потенції у відповідності з інтересами суспільства у всіх сферах своєї життєдіяльності.

Державна молодіжна політика, особливо регіональна, активно розвивається, реагуючи на всі зміни в суспільстві. З одного боку, вона є похідною від того, як відбуваються реформи в Україні, а з іншого, сам об’єкт молодіжної політики - молодь, за своєю природою є постійно змінним, тому вимагає відповідного корегування державної молодіжної політики на місцях. Така політика не може бути жорстким нормативним документом, який регламентує діяльність у молодіжній сфері. Сьогодні вона вже не така, якою була два-три роки раніше, а тим паче на початковому етапі свого становлення. Для практичної роботи важливо знати, що відбувається у молодіжній сфері, як змінювалися напрями і пріоритети молодіжної політики, які форми і методи діяльності виявилися ефективними, а від яких за нових умов довелося відмовитися.

За наявності значної кількості досліджень державної молодіжної політики, регіональний її аспект поки що залишається малодослідженим.

Відповідно до змісту розділу Х “Громадські об’єднання” Постанови Кабміну України від 20 березня 1998 р. № 348 “Про належні заходи Кабміну України щодо реалізації державної молодіжної політики в Україні” в розділі “Підтримка діяльності молодіжних громадських організацій творчої обдарованої молоді” у Хмельницькій області офіційно зареєстровано 43 громадські молодіжні об’єднання.

З метою вивчення реального стану функціонування неформальних молодіжних об’єднаннях нами було проведено дослідження, в ході якого проаналізовано соціально-педагогічну діяльність закладів, які так чи інакше здійснюють цілеспрямоване виховання або перевиховання підростаючого покоління. Серед них: Обласний центр соціальних служб для молоді при Хмельницькій обласній державній адміністрації, Управління у справах сім’ї та молоді у Хмельницькій області, районні центри соціальних служб для молоді, Хмельницькі обласні молодіжні центри: “Нові імена”, “Нова хвиля”, ”Асоціація молодих реформаторів”; Хмельницьке молодіжне об’єднання “Молодь за злагоду”.

Як свідчить аналіз результатів їх діяльності виховну роботу вони переважно здійснюють з соціально активними студентами шляхом проведення різноманітних культурних і спортивних масових заходів, залучення їх до участі в розробці та проведенні радіо- і телепередач для молоді тощо. На базі Хмельницького обласного управління у справах сім’ї та молоді періодично (один раз у квартал) проводяться конференції, семінари, бесіди, диспути представників різних молодіжних організацій. Під час їх проведення затверджуються звіти обласного та районних управлінь у справах сім’ї та молоді про проведену роботу, вивчається та узагальнюється досвід діяльності найбільш дієвих молодіжних організацій тощо. У ході дослідження ми з’ясували, що головним завданням діяльності цих організацій є залучення молоді області до активної громадської діяльності, допомога в розкритті здібностей і обдарувань молодих людей, спонука їх до подальшого розвитку творчої особистості.

Водночас під час бесід з представниками зазначених вище державних соціальних структур спостерігається неоднозначне упереджене ставлення з їхнього боку до молодіжних об’єднань, функціонування яких не є офіційно визнаним. Незаперечним є той факт, що переважно саме їх діяльність є набагато відчутнішою і суттєвішою, ніж діяльність офіційних молодіжних об’єднань. Однак у багатьох випадках, як доведено нами вище, їх діяльність є незаконною і навіть суперечить чинному законодавству та нормам моралі суспільства. Тому такі організації змушені йти в “підпілля”, одержуючи статус неформальних.

У контексті цього висновку директор Обласного центру соціальних служб для молоді під час бесіди з нами зазначає, що проблема соціалізації молоді у неформальних об’єднаннях є досить актуальною, складною та невивченою, але для співпраці з неформалами, що дуже прикро, не вистачає ні часу, ні грошей. Аналогічне ставлення до неформальних молодіжних об’єднань спостерігається і у Хмельницькому Управлінні у справах сім’ї та молоді. Так, І.Д., яка координує діяльність молодіжних організацій, в ході нашої бесіди пояснила відсутність роботи з членами неформальних молодіжних об’єднань тим, що це не входить в їх компетенцію. Така ситуація призводить до негативного ставлення та осуду діяльності неформальних молодіжних об’єднань з боку громадськості.

За результатами дослідження нами встановлено, що, насамперед, це ставлення присутнє у 78,0% педагогів, тобто у тих, які за своїми посадовими обов’язками, мають здійснювати соціально-педагогічну корекцію негативних проявів поведінки серед молоді.

На основі аналізу планів діяльності обласної та районних соціальних служб для молоді, даних Управління у справах сім’ї та молоді (як Хмельницького обласного та міських, так і районних), анкетування викладачів, соціальних працівників нами з’ясовано, що проведення цими службами спільних заходів з неформальними молодіжними об’єднаннями майже не практикується, тобто відсутня будь-яка співпраця з неформалами. Аналіз діяльності названих служб дозволяє зробити висновок, що причиною такого явища є те, що вони працюють переважно з особами девіантної поведінки, з неблагополучними сім’ями, з громадськими молодіжними об’єднаннями та обдарованою молоддю, тобто з такими категоріями населення, яких так чи інакше фінансово та законодавчо підтримує держава.

Однак бесіди, проведені нами з студентами підтвердили наше припущення, що неформальні молодіжні об’єднання в нашому регіоні існують і діють. Цю ж думку підтвердила, під час проведених нами бесід, психолог ХНУ Вона нам пояснила входження студентів у неформальні молодіжні об’єднання специфікою цього вікового періоду, який характеризується прагненням особистості зайняти таку соціальну позицію, в якій відбивалося б свідоме ставлення до себе як до члена суспільства та до оточуючих. Актуалізація зв’язків і взаємин у цьому віці досягає таких масштабів, що соціальна активність виявляється не лише у звичайних формах, які підтримує суспільство, але й у формах, які часто шокують громадськість (зачіска, манера одягатися, поведінка). І хоча ці форми поведінки, які слугують засобом самоствердження особистості, переважно не є асоціальними, однак знижують рівень активного людського “я”, що призводить до розвитку у чималої частини молоді пасивної тенденції слідувати “за всіма”.

Аналіз анкетування викладачів та студентів ХНУ підтвердив наш висновок про те, що ще саме в школі, у підлітковому віці, починають з’являтися перші ознаки неформальної поведінки. Однак вони відзначили, що в сучасній школі, яка ще не зовсім змінилась з часів “зрівнялівки”, звикли до того, що всі однакові, і те, що дитина відрізняється або хоче відрізнятись від своїх ровесників, є патологією і аномалією, а отже, це потрібно усувати. Помилковими є також пояснення вчителями такої поведінки розбещеністю, вседозволеністю.

Психолог ХНУ В.І.Р. під час бесіди розповіла нам про цікавий приклад зі своєї практики щодо залучення студентів-неформалів до наукової роботи. Вона помітила у поведінці та одязі студентки Олени Т. дещо нестандартне. Поспілкувавшись з Оленою, педагог переконалась, що дівчина дійсно вважає себе неформалкою. Спланувавши свою діяльність з студенткою, В.І.Р. залучила її до науково дослідницької роботи з проблеми “Психологічні аспекти самовираження і самоствердження особистості через неформальність”, що зацікавило Олену. Навчаючись у міському науковому студенському товаристві, студентка експериментальне дослідження здійснювала в своєму неформальному середовищі. Успішно захистивши свій проект, Олена Т.

Актуальним для проблеми дослідження стало проведене нами інтерв’ю з Оленою Т. Так, дівчина з задоволенням розповіла про себе, своїх друзів, про те, як було важко їй звикнути до реакції оточуючих на її одяг, зачіску, про деякі проблеми з батьками, рідними. Олена наголосила також, що однією з тих не багатьох, хто з розумінням поставився до її неформальності, була психолог В.І.Р. Також дівчина детально охарактеризувала місця та зміст зустрічей неформалів у місті Хмельницькому.

З метою з’ясування мотивів, причин входження студентів у неформальні молодіжні об’єднання, сутності їх діяльності ми відвідали відомі серед неформалів місця їх “тусовок”. Вагому допомогу у вирішенні поставлених завдань надав лідер Хмельницького неформального молодіжного руху Сергій Т., який є автором молодіжних передач на Хмельницькому обласному радіо, ведучим багатьох молодіжних конкурсів і фестивалів, які проводяться як в м. Хмельницькому, так і в інших містах України.

У ході дослідження ми з’ясували, що місця зустрічей неформалів частково змінюються, насамперед, залежно від пори року.

Аналіз відповідей респондентів (опитано 86 студентів, що входять у різні неформальні молодіжні об’єднання, і 15 експертів, у ролі яких виступали інспектори комісій і інспекцій у справах неповнолітніх) дав змогу виділити і систематизувати найбільш типові причини, що сприяють виникненню неформальних молодіжних об’єднань студентів за місцем проживання у Хмельницькій області.

Студенти й експерти на перше місце ставлять причину неблагополуччя в родині - 85,4%, а також “відсутність умов для організованого дозвілля” - 65,3%, “розчарування молоді в ідеалах дорослих” - 64,2%, “соціальна несправедливість” - 60,5% і наявний “бюрократизм і формалізм у роботі державних органів, органів управління освітою” - 56,5%, “бюрократизм і формалізм у роботі молодіжних громадських організацій” - 55,1%.

Як підтверджують результати емпіричного дослідження, серед мотивів, що спонукають 58,6% молоді до участі у неформальних молодіжних об’єднаннях, є внутрішній дискомфорт і внутріособистісний конфлікт, які в 41,4% з них спричинені нездоровим психологічним, моральним мікрокліматом у сім’ї. Це є основним фактором, що спричиняє пошук доброти, взаєморозуміння, співчуття за межами колективу, вузу, сім’ї, а саме “на вулиці”.

Таким чином, ми виділяємо наступні причини виникнення неформальних молодіжних об’єднань:

. Наявність різних деформацій у діяльності, відносинах і спілкуванні соціально корисних об’єднань, що формують ті чи інші негативні якості в молоді. До них відносяться деформації в сімейних відносинах, недоліки в навчально-виховній роботі вузів, інших навчальних та позанавчальних закладів, виробничих колективах, громадських організаціях та інших первинних колективах.

. Виникнення на основі цих деформацій порушення природної взаємодії молоді із соціальним середовищем, а також поява перших відхилень у їх діяльності та поведінці, відсутність у них стійких моральних поглядів і переконань.

. Перенесення комунікативної та громадсько-корисної активності молоіді у сферу вільного спілкування, що має пошуковий характер, і в зв’язку з цим активізація в них неформальної, стихійно виникаючої, неорганізованої (інколи асоціальної) діяльності та відносин.

. Поступове відчуження молоді від первинних соціально корисних груп (родини, групи, навчальної групи, виробничого колективу), що спричиняє порушення соціалізації особистості.

. Поява в рамках формальних груп перших ознак неформальності її членів (інколи асоціального спрямування), які проявляються в незвичних, часто аморальних поглядах, нормах і цінностях, що вступають у протиріччя з установками офіційної організації.

. Наявність за межами формальних груп відчужених осіб, схильних до антигромадської поведінки, а також груп асоціальної спрямованості.

. Прагнення відчужених молоді задовольнити свою потребу в інтимно-особистісному спілкуванні і цим самим поліпшити своє становище в системі міжособистісних відносин з ровесниками.

. Потреба молоді в емоційному благополуччі, визнанні, взаєморозумінні, співчутті, престижі, самоствердженні.

. Страх перед соціальною ізоляцією, самітністю.

. Прагнення відокремитися від дорослих, показати свою “дорослість”, самостійність.

. Можливість вільного встановлення міжособистісних відносин і спілкування, свобода вибору, обміну думками, уявленнями, почуттями, інтересами і т.п. у процесі спільної діяльності та відсутність контролю з боку офіційних органів.

. Подібність (схожість) соціально несхвалюваних потреб, інтересів, схильностей, ціннісних орієнтацій.

. Єдність цілей спільної діяльності з індивідуальними потребами молоді і прагнення до їх задоволення.

Поряд з названими мотивами і причинами, за нашим висновком, існує ще цілий ряд соціально-психологічних факторів, що сприяють залученню молоді у неформальні молодіжні об’єднання. Серед них, на думку студентів, найбільш поширеними є такі, як “свобода і необмеженість діяльності” у юнаків - 97,1%, у дівчат - 89,0%, “наявність зайвого вільного часу” у юнаків 96,2%, у дівчат - 85,1%, “відсутність нагляду і контролю з боку дорослих” в юнаків - 73,3%, у дівчат - 61,0%, “прагнення спілкування, що виражається в “зустрічах з дівчатами” і “зустрічах із хлопцями” в юнаків - 65,6%, у дівчат - 86,0%. З цим тісно пов’язані високі показники і таких факторів, як “захоплення порнографією” в юнаків - 84,4%, у дівчат - 56,2%, “вільне статеве життя” в юнаків - 54,3%, у дівчат майже - 99,1%. Щоб полегшити налагодження контактів з особами протилежної статі, відчувати себе рівноправним, молоді в цих об’єднаннях починають палити, вживати спиртні напої. Особливо насторожує поява таких факторів, як “вживання наркотиків” і “токсикоманія” відповідно в юнаків - 20,1% і 17,8%, у дівчат - 13,2% і 9,3%.

Таким чином, відсутність активної творчої роботи з молоддю, відірваність від її інтересів, формалізм у культурно-дозвіллєвій діяльності, непомірне зростання негативних соціально-економічних, суспільних явищ породили в -молодіжному середовищі нігілізм, песимізм, зневіру, що в свою чергу й сприяло виникненню неформальних молодіжних об’єднань, в яких іде пошук засобів самовираження молоді

Вивчаючи реальний стан діяльності неформальних молодіжних об’єднань, ми мали на меті визначити спрямованість об’єднання, його склад, структуру взаємовідносин, уточнити комплекс установок та орієнтацій.

У процесі діагностики (анкетування, тестування, опитування, бесід, спостереження тощо) ми враховували наступні кількісні та якісні показники: віковий, кількісний, соціальний і статевий склад об’єднання; тривалість його існування, частоту та тривалість зустрічей членів; рівень групового розвитку на основі самодіагностики; відповідальність за групову діяльність; підготовленість до самостійної діяльності, яка виражається в її ефективності та результативності; характер, цілі, мотиви та спрямованість діяльності; рівень організованості, згуртованості, стійкості, конфліктності; внутрішньогрупову структуру; типи спілкування та відносин; групові інтереси, потреби та способи їх задоволення, норми і цінності; способи впливу на об’єднання.

У своїй діяльності ми використовували паспортизацію неформальних молодіжних об’єднань молоді. Паспорт неформального молодіжного об’єднання заповнювався в результаті аналізу бесід з членами молодіжних об’єднань, спостереження за ними, співставлення інформації, отриманої від різних молоді, після чого проводилось як взаємодоповнення, так і виключення неправдивої інформації (додаток А, Б).

Таким чином, ми виявили у Хмельницькій області існування неформальних молодіжних об’єднань такого спрямування:

1.  Музичного - гра та захоплення різними напрямами музики.

2.       Естетичного - захоплення малюванням, танцями, віршами тощо.

.        Спортивного - основним мотивом об’єднання є захоплення одним із видів спорту.

.        Технічного - об’єднання навколо захоплення комп’ютерною технікою, мотоциклами та ін.

Емпіричне дослідження дозволило вивчити особистісні якості лідера (лідерів) об’єднання та групи, оскільки саме лідер переважно визначає групову спрямованість об’єднання, її відкритість зовнішнім контактам, можливість переорієнтації, корекції установок і діяльності.

На основі аналізу психолого-педагогічної та соціально-педагогічної літератури, даних проведеного дослідження щодо вивчення реального стану діяльності неформальних молодіжних об’єднань Волині, ми визначили головні етапи розвитку найбільш поширених неформальних молодіжних об’єднань молоді. Так, першим етапом виникнення неформальних молодіжнихх об’єднань є соціально нейтральні групи спілкування, основу яких складають самовиникаючі “бешкетні” групи дітей і молоді, які сформувалися за будинковим, дворовим чи вуличним принципом - за місцем проживання. Майже в кожному дворі, на кожній вулиці і навіть у багатоквартирному будинку є свої різновікові компанії дітей і молоді, що складаються з 3-6 чоловік. Середній віковий склад членів цих груп складають студенти у віці 17 років, чисельність їх рідко перевищує 6-7 чоловік. Переважна більшість з таких груп складається із хлопців. У цих групах практично відсутня спільна організована діяльність. Об’єднуються в них як благополучні, так і педагогічно запущені, відчужені в родині, школі, громадських організаціях студенти. Найчастіше виникають ці об’єднання стихійно, і збираються у вільний від навчання час, згуртовуючи незайнятих справами студентів. Періодичність зустрічей у вільний час не обмежується лише зібраннями, студенти багато спілкуються зі своїми друзями по телефону. Заздалегідь вони рідко планують мету зустрічі й конкретний зміст діяльності. Головний мотив для них - бути разом. Місця зустрічей у них заздалегідь визначені: у затишному куточку двору, на вулиці, біля під’їзду будинку, у сквері і т.д.

Взаємодії між членами такого об’єднання поверхневі і носять ситуативний характер. Основна мета діяльності - задоволення потреби в інтимно-особистісному спілкуванні з однолітками, що найчастіше проявляється в бесідах і добровільних розмовах, в іграх.

У пошуках розваг, як підтверджують результати дослідження, члени цих об’єднань можуть безпідставно чіплятися до перехожих, або ж скоювати різні негативні вчинки (як наприклад, бити скло у вітринах магазинів, писати на стінах нецензурні слова, сексуальні малюнки, ламати ліфти, дерева тощо). Такими діями вони утверджуються серед своїх ровесників. 75,1% студентів у цих об’єднаннях починають палити, 89,0% - вживають у розмовній мові нецензурні і жаргонні слова, 32,8% - об’єднань уперше почали вживати спиртні напої. Майже 43,5% членів неформальних молодіжних об’єднань за асоціальну поведінку в школі, на вулиці перебувають на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх.

Однак це не означає, що всі члени цих об’єднань педагогічно занедбані чи важковиховувані студенти. Понад 45,1% таких молоді характеризуються позитивно, виявляють різні соціально-позитивні інтереси. Багато з них, наприклад, займається в музичних школах, творчих гуртках, спортивних секціях, захоплюється нумізматикою, філателією, розводять акваріумних рибок, птахів, дрібних тварин і т.д. Однак зіштовхуючись з байдужністю старших до своїх інтересів і здібностей, не маючи підтримки з боку батьків і відчувши безперспективність власних зусиль, деякі студенти припиняють соціально корисні заняття, інші - продовжують займатися улюбленою справою, але їхні захоплення починають набувати асоціальної спрямованості. Так, наприклад, спочатку колекціонери обмінюються зібраними значками, марками, потім починають робити на них дрібний “бізнес”, купуючи і перепродуючи їх. У процесі купівлі-продажу вони привчаються хитрити, обманювати, збирати гроші для більш цінних речей.

На цьому етапі студенти ще не роблять спільних правопорушень і злочинів, але бешкетні провини вже відбуваються в 86,0% представників цих об’єднань. Деякі з провин (вимагання та віднімання грошей в учнів молодших класів, їх побиття, псування шкільного майна, биття скла у громадських закладах і транспорті тощо) виходять за межі студенського бешкетництва і є проявами відкритого хуліганства, що вимагає крім моральної та адміністративної вже й матеріальної, а в окремих випадках і кримінальної відповідальності.

Спрямованість діяльності такого об’єднання переважно залежить від попереднього досвіду кожного студента, від його включеності в соціально корисну діяльність. Тобто, якщо молодь в таких неформальних молодіжних об’єднаннях будуть включені в позитивну суспільно значиму діяльність, то ці об’єднання будуть розвиватися за соціально орієнтованим, колективістським напрямом. Якщо ж дворові та вуличні компанії студентів виявляться поза контролем дорослих, школи і громадських організацій, то вони будуть розвиватися за асоціальним, і навіть криміногенним напрямом.

Дослідження неформального руху Волині дало підстави нам стверджувати, що 78,8% неформальних молодіжних об’єднань області перебувають на цьому етапі свого розвитку. Це й актуалізує проблему дослідження й змусило нас шукати нові форми і методи роботи з студентами-неформалами з метою їх ефективної соціалізації.

Другим етапом розвитку неформальних молодіжних об’єднань є асоціальні групи наслідування. До них ми віднесли самодіяльні групи молоді, що сформувалися на основі наслідувального інтересу до закордонної рок-музики, “важкого металу” - групи “металістів” і “музо-фанатів”, техніки - групи “нічних мотоциклістів-рокерів”; політизованої моди - групи “хіпі”, “панків”, “чорносорочечників”; групи спортивних болільників - “фанатів” і інші.

За віком представники цих об’єднань є старшими, ніж члени соціально нейтральних, і складаються переважно із старших студентів. Кількість членів в об’єднанні є помітно більшою в порівнянні із соціально нейтральними групами. У соціальному складі цих об’єднань переважають учні професійних училищ, технікумів, особи, що ніде не працюють і не вчаться. Більше половини членів цих об’єднань перебували (або ж перебувають досі) на адміністративному обліку, на обліку в інспекції у справах неповнолітніх, були засуджені. “Географія” місць зустрічей членів таких об’єднань значно розширюється і віддаляється від будинку і під’їзду, де вони проживають. Найбільш розповсюдженими місцями збору є: кінотеатри, вокзали, стадіони, дискотеки, бари, сквери, парки, квартири тощо. Тривалість зустрічей членів об’єднань також збільшується.

Головна мета діяльності учасників цих молодіжних неформальних об’єднань полягає в тому, щоб їх помітили, звернули на них увагу, виділили із середовища дорослих і однолітків. Тому кожний із них намагається виділитися, привернути на себе увагу інших різними засобами, наприклад, одягом, зачіскою, поведінкою, знанням техніки, музичних ансамблів і т.д. Але, оскільки для позитивного самовираження в них не вистачає знань, умінь, навичок і досвіду в цілому, то проявляють усе це, як правило, в асоціальних формах. Тобто це є протиправним і аморальним способом задоволення групових і особистих потреб, інтересів, які мають престижний характер і спрямовані на виділення, виокремлення від навколишнього середовища.

Характер і орієнтація групової діяльності цих неформальних молодіжних об’єднань визначаються в інтимно-особистісному спілкуванні з асоціальним ухилом. Спільно вони ще не роблять серйозних злочинів, оскільки не вистачає для цього організованості і підготовленості. Найчастіше їх спільна діяльність носить хуліганський характер, що проявляється у порушенні громадського порядку, образі особистості та гідності інших громадян. Представники цих об’єднань, як правило, галасують, вживають спиртні напої, наркотичні і токсичні речовини, їх мова насичена лайливими, нецензурними і жаргонними словами. Окремі члени можуть скоювати більш серйозні злочини, як, наприклад, вживання, збут і збереження наркотичних речовин, хуліганські дії, розкрадання особистого і державного майна, тілесні пошкодження тощо. Але ці злочини не є груповими, тому що здійснюються не всім об’єднанням, а тільки окремими її членами. Виникають такі молодіжні об’єднання, як уже було зазначено, не з метою скоєння злочинів, а для задоволення потреби її членів у самоствердженні. Відхилення від моральних норм у поведінці студентів, асоціальна орієнтація в поглядах на життя свідчать про те, що ці об’єднання знаходяться на грані протиправної діяльності, тому й називають їх асоціальними або ж передкримінальними. Почуття асоціального “ми” в них тільки формується. За своєю внутрішньою структурою це об’єднання, які стихійно формуються і мають асоціально спрямовану діяльність. У них тільки починають з’являтися елементи організації, викристалізовується “керівний центр”, з’являються лідери-ватажки. Багато студентів, які входять у групи наслідування, взагалі далекі від спорту, музики чи техніки. Фанатизм для них став специфічним способом виділитися, звернути на себе увагу. За даними нашого дослідження, на другому етапі свого розвитку у Хмельницькій області перебуває 21,2% неформальних молодіжних об’єднань студентів. Сюди відносяться такі групи студентів як: “панки” (1,1%), “рокери” (1.2%), “брейкери” (0,9%), “графіті” (3,5%), “скінборди” (1,5%), “гопи” (4,1%), “хіпі” (1,6%), “хакери” (3,8%), “фанати” (2,3%) та інші малочисленні групи. Головним завданням соціально-педагогічної діяльності з цими студентами-неформалами ми вбачали у переорієнтації їхньої асоціальної діяльності в просоціальному напрямі.

Третім етапом розвитку неформальних молодіжних об’єднань є організоване функціонування асоціальних і криміногенних молодіжних угрупувань, діяльність яких є свідомою, організованою, асоціальною. З аналізу неформального молодіжного руху на Волині участі студентів у діяльності таких об’єднань не зафіксовано.

З метою більш детального вивчення актуального стану діяльності неформальних молодіжних об’єднань студентів у Хмельницькій області ми зробили також порівняльний аналіз входження в них дівчат і хлопців, залежно від їхнього віку, визначили мотивацію їхнього входження в об’єднання, поширеність неформальних молодіжних об’єднань в залежності від віддаленості населеного пункту від обласного центру та встановили залежність входження студентів у неформальні молодіжні об’єднання від їх зайнятості.

Так, за результатами відповідей на запитання анкети: “У якому віці ти став неформалом?” з’ясувалося, що серед дівчат явище неформальності поширюється і популяризується в більш ранньому віці та досягає апогею в 13-14 років; стосовно хлопців - 15-16 років.

Рис. 2.1 Статево-вікове співвідношення студентів у неформальних молодіжних об’єднаннях

Проаналізувавши ці дані, ми зробили висновок про те, що природа молодіжної неформальності ґрунтується, насамперед на біологічних особливостях розвитку людини у юнацькому віці, у період, коли відбувається переосмислення особистісних цінностей, становлення життєвих цілей і активний пошук нових ідеалів та шляхів самоствердження.

Наступний виявлений нами критерій, за яким студенти об’єднуються в неформальні об’єднання - це спільні інтереси і захоплення (рис. 2.2.). Опитуваним було запропоновано визначити ті мотиви, що об’єднують і утримують їх в об’єднанні:

1)  спільні інтереси, захоплення;

2)      музичні смаки;

)        потреба в самоствердженні;

)        розваги;

)        давня дружба;

)        свій варіант.

Рис. 2.2 Мотивації об’єднання молоді у неформальні молодіжні об’єднання

Більше половини опитуваних відзначили одночасно декілька варіантів. Однак, більшість з них (29,8%) відмітили як найголовніший інтегруючий мотив спільні інтереси та захоплення. Серед власних варіантів найчастіше зазначається “свободи спілкування та поведінки”, “психологічний комфорт” тощо. Тобто завдяки неформальному об’єднанню студент реалізує прагнення до свободи спілкування та поведінки, отримує змогу задовольнити свої інтереси та потребу в розвагах, що є важливим фактором у юнацькому періоді розвитку особистості.

Ще одним аспектом дослідження було з’ясування залежності поширення неформального руху студентів від типу поселення (рис. 2.3.). Зустрічі-бесіди з студентами-неформалами у м. Луцьку (обласний центр), містах-районних центрах - Рожище (24 км від обласного центру, Любомль (127 км від обласного центру), а також селищах Романів (Луцького району, 20 км від обласного центру) та c.Куснище (Любомльського району, 134,5 км від обласного центру) дали змогу кількісно зафіксувати в них явище юнацької неформальності.

Рис 2.3 Поширення неформальності в різних населених пунктах

Дані графіка дозволяють констатувати, що поширення неформальності серед студентів залежить від економічного, соціально-культурного розвитку населеного пункту. Так, наприклад, поширення неформальності в місті Любомлі та селі Романів Луцького району Волинської області приблизно однакове і визначається наявністю діючих будинків культури, бібліотек, культурно-освітніх молодіжних центрів тощо.

Важливою для нашого дослідження була також проблема з’ясування залежності входження студентів у неформальні молодіжні об’єднання від їх зайнятості (рис. 2.4.).

Так, було з’ясовано, що більшість студентів-неформалів (58,4%) навчаються лише у школі, не відвідують гуртків, інших позашкільних закладів, як правило, не зайняті домашнім господарством; 20,6% - тимчасово не вчаться і не працюють (після закінчення 9-го класу), не продовжують навчання в середніх спеціальних навчальних закладах, не влаштовані на роботу, або ж не відвідують школу; 21,0% - навчаються в школі, відвідують позашкільні навчально-виховні заклади і є також членами неформальних молодіжних об’єднань.

Рис. 2.4 Залежність входження студентів у неформальні молодіжні об’єднання від їх зайнятості

У процесі дослідження ми прагнули з’ясувати також ті чинники неформальної поведінки та поглядів, які визначаються самими студентами. Нами було запропоновано такі варіанти закінчення речення:

“Я є неформалом тому, що ... “

а) це дає мені відчуття свободи, змогу бути самим собою;

б) цим я самостверджуюсь;

в) цим я виділяюсь серед інших;

г) свій варіант.

Відповіді студентів дали змогу нам чітко визначити два види неформальності: 1) через переконання; 2) через прагнення не бути схожим на всіх, тобто просто виділятися серед інших.

Цю думку підтвердила наша бесіда з неформалом Олексієм (учнем 9 класу НВК “ЗОШ № 26 - ліцей” м.Луцька), з якої випливає, що він не відносить себе до конкретного типу неформалів, йому просто подобається рок-музика. У неформали він пішов тому, що спочатку йому було цікаво як бути не таким як усі, а потім стан неформальності став нормою його життя. Олексій і його товариші є учасниками рок-гурту “Rade”, тобто вони об’єдналися навколо захоплення музикою. На запитання: “Чи міг би ти стати учасником будь-якої музичної студії”, студент відповів: “Не міг би, тому що не можу, коли мене примушують робити те, чого я не хочу, через це зникає бажання працювати, творити”. Єдиною проблемою Олексій вважає відсутність приміщення для занять музикою членів об’єднання та коштів для проведення концертів.

Таким чином, наше дослідження дало змогу виділити два напрями соціально-педагогічної діяльності з неформальністю студентів:

1)    соціально-педагогічний вплив на неформальність першого виду (керована соціалізація) з метою зміни переконань студентів, оскільки без такого впливу ці переконання стануть їх способом життя;

2)      співпраця соціального педагога з іншими соціальними інститутами щодо соціалізації студентів другого виду неформальності, в результаті чого студенти-неформали позбуваються її характерних рис.

2.2 Зміст, форми і методи роботи соціального педагога з молоддю в неформальних молодіжних об’єднаннях

На основі аналізу реального стану поширення неформального руху молоді у м. Хмельницькому ми визначили зміст, форми і методи соціально-педагогічної роботи з молоддю у неформальних молодіжних об’єднаннях, у ході якої забезпечувалося б просування просоціальних об’єднань на більш високий рівень їх розвитку, в свою чергу - асоціальних - на рівень діяльності просоціальних об’єднань.

Реалізація змісту та завдань функціонування об’єднання повинна базуватись на дотриманні таких головних підходів.

. Особистісно орієнтований підхід в організації всієї соціально-педагогічної діяльності з молоддю: орієнтація соціального педагога на особистість вихованця як мету, суб’єкт, результат і показник ефективності виховання; обов’язкове врахування індивідуальних здібностей студента та його особистісних можливостей у різних видах творчої діяльності; задоволення потреб та інтересів, визнання його суверенності, прав і свобод.

. Суб’єкт-суб’єктна взаємодія соціального педагога і вихованців на основі діалогу та гуманних відносин, що на нашу думку, стимулює розвиток взаємин педагогів і вихованців як рівноправних партнерів. Діалог сприяє розвитку взаєморозуміння, поваги до особистості, співпереживання. У рівноправному спілкуванні студент учиться розуміти цінність думок співрозмовника, поважати його і свою гідність, усвідомлює особисту значимість.

. Гуманізація спілкування, що дає змогу створити атмосферу психологічного комфорту, встановлення особистого контакту на основі паритетного партнерства з урахуванням етичних норм людських взаємин, забезпечення емоційного благополуччя вихованців, використання вербальних і невербальних засобів взаємодії; а також створює умови для самовираження та подолання комплексу неповноцінності окремих студентів.

. Створення ситуацій успіху. Нами враховано, що діяльність, яка приносить успіх і задоволення суб’єкту, буде ефективно впливати на процес соціалізації та формування його соціальної активності. Не є ефективною діяльність, що здійснюється примусово або за необхідністю.

. Розвиток власної активності студента, його неформальності та саморозвитку. Виховний процес у нашій дослідно-експериментальній роботі був спрямований на те, щоб юнак пізнавав і засвоював істинно Людське, розкривав себе як Людину моральну, творчу і активну, прагнув до олюднення навколишнього середовища. Педагог у цьому випадку лише допомагав йому в реалізації цього процесу, будучи також активним його учасником.

Важливими вимогами, визначені нами, стосовно організації соціально-педагогічної діяльності були:

партнерські взаємини, творча співпраця у вирішенні всіх проблем; діалог - основа взаємодії соціального педагога і вихованців;

зняття в молоді страху та невпевненості перед діяльністю та його психологічна підтримка;

супроводження діяльності порадою і власним прикладом;

авансування успіху, показ його досягнення;

опора на прийом персональної необхідності як важливий фактор мотивації діяльності вихованця;

визначення в діяльності молоді найбільш вдалих моментів;

плюралізм і відкритість думок і суджень у розв’язанні різних проблем, аналізі подій і явищ тощо.

Важливе місце в роботі з молоддю мають займати тести та тренінги: етичні, міжособистісного спілкування, духовної орієнтації та ін. Їх метою є навчити студентів самостійно аналізувати та усувати причини своїх комунікативних, перцептивних, інтерактивних труднощів, визначати рівень своєї конфліктності, глибше пізнавати себе, своє місце у суспільстві, у світі; пізнавати своїх ровесників; аналізувати діяльність своїх лідерів, різних громадських організацій, неформальних об’єднань і тим самим визначати свою життєву та соціальну позицію та компетентність.

За результатами дослідження нами встановлено, що найбільш ефективними в організації виховної роботи з молодіжною неформальною молоддю були наступні методи.

Моделювання конкретних ситуацій, як вид гри, що залучав студентів-неформалів до абстрактної або вигаданої ситуації, котра представляла спрощений, але живий приклад реальної події. Вдале моделювання ставило перед ними важливу проблему чи дилему, яку вони вирішували у запропонованій ситуації. Таким чином, група стала мініатюрою правдивого випадку, що переважно мав спільну тему для обговорення, суперечки та дискусії. Тому, її учасники створювали власне відчуття світу, розвивали свою точку зору. Студенти розпочинали моделювання переконані в тому, що необхідно досягнути певної мети, однак нерідко, захоплюючись грою, вони забували про визначальну мету і ставили перед собою нові завдання.

Враховуючи це, нами були визначено умови проведення виховних заходів, а саме:

. Забезпечити студентів-неформалів доступом для отримання інформації з метою розвитку творчих здібностей та уяви.

. Запропонувати їм вільну дискусію для обговорення в парах певних поглядів і цінностей.

. Стимулювати виявлення студентами-неформалами проблеми та вирішення її в умовах, що моделюють реальне життя.

. Сприяти аналізу та оцінюванню альтернативних дій.

. Залучити студентів-неформалів до процесу прийняття рішень, що є частиною суспільної діяльності.

. Надати можливість переглянути та проаналізувати прийняті рішення, порівняти вигадану ситуацію з реальною.

Таким чином, моделювання конкретних ситуацій ґрунтувалося на соціально-моральних проблемах, які відображають реальне життя. Обравши конкретну тему, ми пропонували для розв’язку декілька важливих задач, в іншому випадку гра внаслідок відсутності зацікавленості не буде проведена або ж буде проведена формально.

Оскільки сократівський стиль характеризується використанням аналогії як способу виявлення суперечностей у висловлюваннях, тому у процесі дослідження створювались умови, за яких студенти змогли перевірити логічність і послідовність своєї позиції та визначити сферу її застосування.

Напередодні проведення сократівського діалогу ми визначали суспільну проблему - об’єкт обговорення. Це були різноманітні питання, що стосуються управління державою чи суспільством, які вимагають прийняття офіційними особами рішення або певних дій громадян. Вивчаючи ці питання, студенти вчилися знаходити шляхи їх вирішення. Суспільна проблема, наприклад, нами формулювалась у вигляді запитань такого типу: “Чи необхідно забороняти смертну кару?”, “Чи є корисним для людства використання атомної енергії?”, “Чи можу я звернутися до представників влади із протестом проти обов’язкової військової служби?” тощо.

Ефективним у процесі активізації пізнавальної діяльності студентів-неформалів виявився метод можливих варіантів (“дерево рішень”). Цей метод використовувався для раціоналізації процесу прийняття рішення в ситуації, коли неможливо однозначно розв’язати поставлене завдання. Ми використовували його також у процесі аналізу соціально-моральних ситуацій, що допомогло нам досягнути повного розуміння причин поставленої проблеми, механізм прийняття складних рішень, проаналізувати суперечливі дані. Це дало змогу нам точніше оцінити загальний культурний, інтелектуальний рівень розвитку особистості студентів.

Обговорення проводилось за таким планом:

. Ми формулювали завдання для обговорення.

. Учасникам пропонували базову інформацію з проблеми, фактичний матеріал тощо.

. Ми ділили об’єднання студентів-неформалів на підгрупи по чотири-шість чоловік. Кожній підгрупі роздавали таблиці, фломастери та визначили час для виконання завдання (10-20 хв.).

. Працюючи в підгрупах, студенти-неформали заповнювали таблицю, записуючи у стовпчики переваги та недоліки кожного варіанту і приймали рішення з проблеми.

. Представники кожної підгрупи звітувалися про результати.

. Порівнявши отримані результати, ми пояснювали, чому підгрупи прийняли такі рішення, відповідаючи на запитання студентів-неформалів.

Таким чином, обговорювалася, наприклад, проблема суїциду (табл. 2.1).

Кожен студент-неформал повинен обрати для себе один із запропонованих варіантів і аргументувати його.

Таблиця 2.1 Чи має людина право добровільно піти із життя

Дієвими з точки зору соціалізації студентів у неформальних молодіжних об’єднаннях виявились також дискусії в них, які дозволили нам і їх учасникам продемонструвати знання, поділитися певним досвідом, ідеями. Однак досвід проведення дискусій у студенських групах свідчить, що їх організатори зустрічаються з багатьма труднощами, наприклад, такими як:

а) переважно окремі учасники дискусії переймають всю ініціативу в обговоренні, не даючи можливості висловитися іншим;

б) інколи учасники відхиляються від теми обговорення; важко вести логічно зв’язаний запис усіх пропозицій та ідей, які висловлюються учасниками;

в) непередбачуваний розвиток дискусії перешкоджає досягненню конструктивних рішень тощо.

Аналіз результатів дослідження дозволив зробити висновок, що ефективне дискусійне обговорення проблемної ситуації можливе лише в об’єднанні до двадцяти студентів-неформалів, це обговорення має проводити добре підготовлений і досвідчений керівник, який користується авторитетом серед членів об’єднання час його проведення не повинен перевищувати 45 хв.

Під час підготовки дискусії ми планували загальний хід бесіди. Так, відкриваючи дискусію, ми нагадували її тему та пропонували план проведення обговорення. У ході дискусії чітко дотримувалися виступів учасників до 3-5 хв, а також обов’язково залучали до дискусії якомога більшу кількість її учасників. Після закінчення обговорення ми підводили загальний підсумок обговорення.

Були запропоновані нами, такі теми для дискусій:

1.  Краса людини.

2.       Оригінальність, нестандартність - це проблема чи перевага.

.        Як народжуються лідери?

.        Свобода і відповідальність.

.        Етикет і сучасність.

6.       Евтаназія: за і проти.

Не менш активно проводилося обговорення студентами-неформалами соціально-моральних проблем у формі дебатів. Дискусія у формі дебатів використовувались нами у тому випадку, коли обговорювалася складна або суперечлива проблема. Погляди учасників були вже чітко визначені і відрізнялися один від одного. Метою дебатів було навчити студентів-неформалів аргументувати свої думки і погляди спокійно, доброзичливо; спілкуватись в товариській і толерантній атмосфері.

Учасники дискусії мали вміти привести аргументи “за” чи “проти” ідеї, що обговорювалася; за допомогою чіткої аргументації прагнути переконати опонентів у правильності своєї позиції. Неприйнятними за такого підходу були будь-які прояви агресивного ставлення до співрозмовників. Час виступу кожного учасника під час дебатів був обмежений, однак обов’язковий для всіх. Обиравши таку форму проведення дискусії, ми були готові до того, що оцінки багатьох її учасників будуть суб’єктивними.

Під час проведення дебатів учасників ми ділили на дві групи (їх кількість залежала від наявності точок зору стосовно проблеми). В одних випадках учасники самостійно обирали позицію, яку вони відстоювали, в інших - розподілялися у групи за звичайним жеребкуванням. Ми повідомляли тему дебатів і правила проведення дискусії: час на підготовку в групах (10-15 хв.), загальний час на виступ групи в дебатах (15 хв.).

Представники груп виступали за чергою, кожна група мала право на три виступи.

У ході підготовки дебатів студентии-неформали розподіляли ролі між членами групи та вирішували, яким чином краще використати відведений час. Представники однієї групи могли запитувати представників інших груп, а також коментувати аргументи своїх опонентів. Групи використовували малюнки, схеми та іншу наочність. Ми розпочинали дебати, надавали учасникам слово, слідкували за регламентом.

Для дебатування пропонувалися наступні проблеми:

1.  Друг став наркоманом - твої дії.

2.       Сучасна молодіжна музика: данина моді чи мистецтво?

.        Ранні шлюби: за і проти.

.        Життєвий вибір та доля особистості.

.        Хто вони - сучасні лідери?

На завершальному етапі дебатів ми опитували учасників таємним голосуванням з метою виявлення їхньої думки стосовно даної проблеми.

Досягнення мети, виконання завдань і реалізація змісту соціалізації здійснюється за допомогою сукупності методів, засобів і форм, які є складовими різноманітних особистісно зорієнтованих технологій діяльності соціального педагога у неформальних молодіжних об’єднаннях, вихідними принципами функціонування яких є:

1.  Принцип цілеспрямованого створення емоційного збагачення проблемних ситуацій.

2.       Принцип особистісно розвиваючого спілкування.

.        Принцип використання співпереживання як психологічного механізму у вихованні особистості.

.        Принцип систематичного аналізу студентами-неформалами власних і чужих вчинків [18].

У відповідності до цих принципів функціонування особистісно орієнтованих виховних технологій, обираються такі форми і методи роботи з студентами-неформалами, які б максимально створювали можливість для їх життєвого самовизначення, для розкриття ними складної системи людських взаємин, розвитку в них людяності, толерантності, поваги до інших, бажання творити, бути активним учасником усіх суспільних процесів. Тобто саме таке організаційно-методичне забезпечення сприяло досягненню важливого результату соціалізації - розвитку соціальної активності студентів-неформалів.

Таким чином, соціальними педагогами сьогодні запропонована функціональна модель соціалізації студентів у неформальних молодіжних об’єднаннях, яка є дієвою лише при сталості її компонентів. Адже, заміна одного з компонентів методичної системи неминуче викликає зміну кожного з наступних і системи в цілому. Наприклад, зміна мети соціалізаційного процесу спонукає шукати відповідний зміст цього процесу, що в свою чергу вимагає нових засобів і методів соціалізації.

Тобто єдиного алгоритму у вирішенні цієї складної проблеми практично немає і ми переконані - бути не може.

Проведене дослідження дає змогу стверджувати, що керовану соціалізацію студентів у неформальних молодіжних об’єднаннях на основі перерахованих вище принципів може забезпечити висококваліфікований фахівець - соціальний працівник. Саме він організовує взаємодію вузу та позавузівських закладів, сім’ї, громадськості з метою створення в соціальному середовищі умов для соціальної адаптації та благополуччя в мікросоціумі дітей та молоді, їх всебічного розвитку.

Аналіз соціально-педагогічної літератури та результатів дипломного дослідження дає можливість нам стверджувати, що соціальний працівник може бути дієвим за умови коли: вивчає психолого-медико-педагогічні особливості студентів-неформалів; умови їх життя в мікросоціумі; виявляє інтереси, потреби, труднощі, проблеми, конфліктні ситуації відхилення в їхній поведінці; надає їм своєчасну допомогу та підтримку; є посередником між особистістю та організацією, сім’єю, спеціалістами різних соціальних служб, відомств та адміністративних органів; здійснює реабілітацію студентів-інвалідів; організує роботу з дітьми та молоддю за місцем проживання; забезпечує соціальний супровід студентів-сиріт; працює по профілактиці негативних явищ студентів-неформалів.

За результатами проведеного дослідження нами встановлено, що придатність спеціаліста до виконання перерахованих посадових обов’язків визначається рівнем сформованості в нього когнітивного (знання) та операційного (вміння) компонентів готовності до соціальної діяльності. До системи базових теоретичних знань соціального працівника відносять знання: основ соціальної політики держави та соціально-правового захисту молоді; основ соціології, психології та педагогіки; основних закономірностей розвитку особистості; специфіки потреб та інтересів різних вікових груп студентів-неформалів; специфіки роботи в різних мікросоціумах; особливостей діяльності з сім’єю, різними групами студентів-неформалів; функцій державних і недержавних організацій в системі соціально-педагогічної діяльності; способів психолого-педагогічної діагностики; сучасного стану і тенденцій розвитку студенських і молодіжних об’єднань, у т.ч. і неформальних. Ці знання реалізуються в практичній діяльності соціального працівника.

2.3 Методичні рекомендації що до оптимізації функціонування студентів у неформальних молодіжних об’єднаннях

Особистісно орієнтований підхід в організації всієї соціально-педагогічної діяльності з молоддю: орієнтація соціального працівника на особистість вихованця як мету, суб’єкт, результат і показник ефективності виховання; обов’язкове врахування індивідуальних здібностей студента та його особистісних можливостей у різних видах творчої діяльності; задоволення потреб та інтересів, визнання його суверенності, прав і свобод.

Суб’єкт-суб’єктна взаємодія соціального педагога і вихованців на основі діалогу та гуманних відносин, що на нашу думку, стимулює розвиток взаємин педагогів і вихованців як рівноправних партнерів. Діалог сприяє розвитку взаєморозуміння, поваги до особистості, співпереживання. У рівноправному спілкуванні студент учиться розуміти цінність думок співрозмовника, поважати його і свою гідність, усвідомлює особисту значимість.

Гуманізація спілкування, що дає змогу створити атмосферу психологічного комфорту, встановлення особистого контакту на основі паритетного партнерства з урахуванням етичних норм людських взаємин, забезпечення емоційного благополуччя вихованців, використання вербальних і невербальних засобів взаємодії; а також створює умови для самовираження та подолання комплексу неповноцінності окремих студентів.

Створення ситуацій успіху. Нами враховано, що діяльність, яка приносить успіх і задоволення суб’єкту, буде ефективно впливати на процес соціалізації та формування його соціальної активності. Не є ефективною діяльність, що здійснюється примусово або за необхідністю.

Розвиток власної активності студента, його неформальності та саморозвитку. Виховний процес у нашій дослідно-експериментальній роботі був спрямований на те, щоб юнак пізнавав і засвоював істинно Людське, розкривав себе як Людину моральну, творчу і активну, прагнув до олюднення навколишнього середовища. Педагог у цьому випадку лише допомагав йому в реалізації цього процесу, будучи також активним його учасником.

Партнерські взаємини, творча співпраця у вирішенні всіх проблем; діалог - основа взаємодії соціального педагога і вихованців.

Зняття в молоді страху та невпевненості перед діяльністю та його психологічна підтримка.

Супроводження діяльності порадою і власним прикладом.

Авансування успіху, показ його досягнення.

Опора на прийом персональної необхідності як важливий фактор мотивації діяльності вихованця.

Визначення в діяльності молоді найбільш вдалих моментів.

Плюралізм і відкритість думок і суджень у розв’язанні різних проблем, аналізі подій і явищ тощо.

Моделювання конкретних ситуацій, як вид гри, що залучав студентів-неформалів до абстрактної або вигаданої ситуації.

Забезпечення студентів-неформалів доступом для отримання інформації з метою розвитку творчих здібностей та уяви.

Пропозиції вільних дискусій для обговорення в парах певних поглядів і цінностей.

Стимулювання виявлення студентами-неформалами проблеми та вирішення її в умовах, що моделюють реальне життя.

Сприяння аналізу та оцінюванню альтернативних дій.

Залучення студентів-неформалів до процесу прийняття рішень, що є частиною суспільної діяльності.

Надання можливості переглянути та проаналізувати прийняті рішення, порівняти вигадану ситуацію з реальною.

Висновки до другого розділу

Наше дослідження підтвердило, що робота соціального працівника з студентами-неформалами вимагає формування професійних умінь, які ми поділили на наступні групи:

комунікативні уміння передбачають володіння культурою міжособового спілкування, налагодження контакту з студентом-неформалом, розвиток взаємодії з ним у позитивному емоційному напряму;

аналітичні вміння спрямовані на аналіз процесів, що відбуваються у неформальних молодіжних об’єднаннях, аналіз впливу мікросоціуму на студента-неформала; визначення кола його проблем та розуміння спільної діяльності з ним щодо їх подолання;

організаторські вміння - створення і розвиток офіційної та неофіційної мережі соціальної підтримки особистості студента-неформала, залучення волонтерів, що можуть надати ресурси, послуги та інші види допомоги;

прогностичні вміння передбачають прогнозування розвитку особистості студента-неформала з врахуванням його проблем; постановку мети діяльності та її завдань, передбачення можливого результату роботи у неформальному молодіжному об’єднанні; планування етапів майбутньої діяльності;

–   проектувальні вміння дозволяють створювати програми діяльності з студентами-неформалами за окремими напрямами роботи; здійснювати відбір необхідних методів і форм виховної діяльності; конкретизувати зміст роботи в кожному окремому випадку.

Таким чином, можна зробити висновок, що соціальна робота належить до таких видів професійної діяльності, в яких не лише знання та вміння, а особистісні якості спеціаліста впливають у багатьох випадках на її результативність. Визначаючи особистісні характеристики соціального працівника, ми враховували те, що він працює в сфері “людина-людина”, яка вимагає від нього, насамперед, здатності до ефективного забезпечення умов функціонування системи міжособистісних відносин.

Тому професійна компетентність соціального працівника визначалась нами за наявності в нього системи особистісних якостей, куди входять:

психологічні характеристики: емоційна врівноваженість, низька тривожність, творче мислення, послідовність у діях, наполегливість, стриманість, уважність, спостережливість;

морально-етичні якості: гуманність, доброта, терпимість, справедливість, тактовність, емпатійність, скромність, відповідальність;

психоаналітичні якості: адекватна самооцінка, самокритичність, самоаналіз, прагнення до самовдосконалення;

психолого-педагогічні якості: комунікабельність, зовнішня привабливість, вміння навіювати та переконувати, оптимізм.

З аналізу соціально-педагогічної літератури та результатів дослідження ми можемо зробити висновок, що головним в організації соціально-педагогічної діяльності з студентами-неформалами є створення умов для цілеспрямованого систематичного їхнього розвитку як суб’єкта соціально орієнтованої діяльності. Тому, соціальна діяльність з об’єднаннями різної спрямованості, як підтверджують результати нашого дослідження, може реалізовуватись за декількома напрямами:

) використання потенціалу існуючих просоціальних об’єднань з метою вирішення завдань педагогізації соціального середовища, створення опосередкованих умов розвитку, реабілітації або корекції конкретної особистості, надання просоціальним об’єднанням необхідної підтримки;

) ініціювання створення об’єднань соціальної спрямованості таких як групи “Милосердя”, молодіжних соціальних ініціатив, групи взаємодопомоги та взаємопідтримки; включення цих груп у систему діяльності соціально-педагогічної установи, мікросоціуму;

) спільна робота з організаторами дитячого і молодіжного руху з переорієнтації асоціальних об’єднань в просоціальні;

) спільна робота з психологами, батьками, педагогами з метою виведення окремих студентів з об’єднань асоціальної спрямованості, переорієнтації їхніх установок та поведінки

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

На основі аналізу соціально-педагогічної, психологічної літератури, а також результатів проведеного експериментального дослідження нами зроблено наступні висновки.

. Важливим фактором соціалізації студентів є неформальні молодіжні об’єднання. Неформальне молодіжне об’єднання студентів є об’єднанням, в яку вони добровільно об’єднуються з метою самовираження та самоствердження на основі спільних інтересів та потреб спілкування.

Виділено два головні види неформальності студентів, які визначаються їхньою мотивацією свого входження в об’єднання: а) бажання виділитися;

б) особистісні переконання.

. Найбільш вагомими чинниками виникнення неформального студенського руху є: деформації в сімейних відносинах, недоліки в навчально-виховній роботі навчальних закладів; порушення нормальної взаємодії студентів із соціальним середовищем, поява первинних форм дезадаптації та девіації, відсутність у студентів стійких моральних поглядів і переконань; перенесення суспільно-організаційної та комунікативної активності студентів у сферу вільного спілкування; поступове відчуження студентів від первинних соціально корисних груп (сім’ї, класу, навчальної групи, виробничого колективу); поява в цих групах перших ознак неформальності; наявність за межами соціально корисних груп соціально відчужених осіб, які схильні до антисуспільної поведінки та об’єднань неформальної спрямованості та ін.

Встановлено, що серед найголовніших причин входження студентів у неформальні молодіжні об’єднання (на прикладі Хмельницької області) є: неблагополуччя в сім’ї - 85,4 %; погана організація дозвілля - 65,3%; розчарування в ідеалах дорослих - 64,2 %; соціальна несправедливість - 60,5%; наявний бюрократизм у роботі державних структур - 56,5 %; формалізм у діяльності молодіжних громадських організацій - 55,1 %.

. Доведено, що найбільш ефективним критерієм класифікації студенських неформальних об’єднань є соціальна спрямованість їх діяльності. З огляду на це всі неформальні об’єднання студентів поділено на соціально спрямовані, тобто просоціальні та асоціальні об’єднання.

Виділено три провідні функції діяльності неформальних об’єднань: інформаційну, адаптаційну і діяльнісну. Інформаційна функція дає можливість студентам у процесі соціалізації отримувати інформацію, знання про соціальний досвід, традиції, ціннісні орієнтації, норми взаємовідносин між людьми. Адаптаційна функція дозволяє студентам включатись безпосередньо в суспільні відносини, засвоювати соціальні норми, а також узгоджувати свою поведінку з очікуваннями оточуючих людей. Діяльнісна функція визначається тим, що, соціалізуючись, особистість студента включається в різноманітну реальну діяльність, стаючи при цьому не тільки об’єктом життєдіяльності соціуму, але й творцем нових громадянських відносин.

. Результатом соціалізації студентів у неформальних молодіжних організаціях є їх соціальна активність, сутність яку ми трактуємо як характеристику способу життєдіяльності індивіда, що фіксує свідому спрямованість його діяльності і поведінки на зміну соціального середовища, умов, інститутів відповідно до назрілих потреб, інтересів, цілей, ідеалів; вияв соціальних ініціатив, участь у вирішенні актуальних соціальних завдань, постійна взаємодія з іншими соціальними суб’єктами. За допомогою соціальної активності реалізуються діяльнісні потенції студента-неформала, його культура, уміння, знання, потреби, інтереси, прагнення, здатність охоплювати своєю діяльністю світ. На відміну від соціальної пасивності, яка гальмує та гнітить соціальну активність, відчужує людину від участі у розв’язанні суспільних проблем і завдань, соціальна активність є також особливим способом реагування людських індивідів і соціальних груп на запити, що їх постійно їм “надсилає” суспільство.

Аналіз реального стану поширення неформального молодіжного руху дозволяє констатувати переважно низький рівень соціальної активності студентів-неформалів. Найважливішим у зв’язку з цим є розробка та впровадження нових змісту, форм і методів соціально-педагогічної роботи з студентами у неформальних молодіжних об’єднаннях.

. Важливим завданням соціальних працівників у роботі з студентами є реалізація ними функціональної моделі соціалізації студентів у неформальних молодіжних об’єднаннях, основними структурними компонентами якої є:

–    мета, яка полягає у створенні сприятливих умов соціалізації студентів у неформальних молодіжних об’єднаннях;

–       завдання, що включають сприйняття студентами-неформалами суспільних норм, цінностей, досвіду, життєвих орієнтацій; моральне та раціональне удосконалення життєдіяльності студента-неформала, розвиток його соціально позитивної життєвої позиції, громадянської зрілості;

–    зміст, який полягає в забезпеченні можливостей для свідомого оволодіння студентами-неформалами системою знань, умінь і навичок, на основі яких вони могли б: аналізувати навколишню дійсність, програмувати перетворюючу життєдіяльність, здійснювати контроль перетворень життєвих обставин і самоконтроль, здійснювати регуляцію перетворюючої діяльності і саморегуляцію;

–    функції: виховна, самовизначення, самоствердження, комунікативна, інформаційно-розважальна, реалізація яких забезпечується виконанням названих вище завдань;

–    організаційно-методичне забезпечення, яке полягає у виборі таких форм, методів, засобів соціалізації студентів у неформальних молодіжних об’єднаннях, які ґрунтуються на принципах особистісно орієнтованих педагогічних технологій; важливою діяльнісної складовою цього забезпечення є секції та клуби за інтересами студентів-неформалів;

–       результати, які ми вбачаємо у розвитку соціальної активності студентів-неформалів, головними критеріями якої є: діяльнісна активність, критичне ставлення до самого себе та навколишнього світу, відповідальність та умотивованість діяльності, ціннісна спрямованість особистості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.     Байярд Р.Т., Байярд Д. Ваш беспокойный подросток: Практическое руководство для отчаявшихся родителей.- М., 1991.- С.45.

2.       Бандура А., Уолтерс Р. Подростковая агрессия. Изучение влияния воспитания и семейных отношений.- М., 1999.- С.72.

.        Башкатов И.П. Психология групп несовершеннолетних правонарушителей: Социально-психологические особенности.- М. 1993.- 123с.

.        Бех І.Д. Виховання особистості. У 2 кн. Кн. 1. Особистісно орієнтований підхід. Теоретико-технологічні засади: Навч.-метод. посіб.- К.: Либідь, 2003.- 278 с.

.        Блонский П.П. Мои воспоминания.- М.: Педагогика, 1971.- 176 с.

.        Божович Л.И. Проблемы формирования личности: избранные психологические произведения - М.: Воронеж, 1995.- С. 37-48.

.        Бойко О. Не всі неформали вибиваються в люди // Віче.- 2003.- № 7.- С. 61-65.

.        Бойко О. Предтеча Руху: неформальні організації як фактор громадсько-політичного життя України у період перебудови // Людина і політика.- 2001.- № 1.- С. 44-58.

.        Бочарова В.Г., Плоткин М.М. Школьник в микрорайоне.- М.: Знания, 1986.- С. 79.

.        Выготский Л.С. Проблема возраста. Собр. соч. В 6 т. Т. 4.- М.: Педагогика, 1984.- 405 с.

.        Громов А.В., Кузин О.С. Неформалы: кто есть кто?- М.: Мысль, 1990.- 270 с.

.        Дементьева И.Ф. Семья в системе стартовых жизненных условий старшеклассников // Социологические исследования.- 1995.- № 6.- С. 12.

.        Дольова О.І. Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних.- М.: Юрид. лит, 1981.- С. 20-21.

.        Дольто Ф. На стороне подростка.- С.Пб., 1997.- 146с.

.        Доценко В.С. Діти поза школою: форми і методи роботи з дітьми і підлітками по місцю проживання.- М.: Просвещение, 1970.- 219 с.

.        Життєві кризи особистості: Метод. посіб. У 2 ч. Ч. 1. Психологія життєвих криз особистості / Ред. рада: В.М. Доній, Г.М. Несен, Л.В.Сохань та ін.- К.: ІЗМН, 1998.- С. 70.

.        Заверико Н.В. Соціалізація старшокласників в самодіяльних організаціях: Дис…канд. пед. наук.- К., 1992.-24с.

.        Заплоцкий А., Файн А. Эта непонятная молодёжъ… // Проблемы неформальных молодёжных обьединений.- М., 1990.- 168с.

.        Злобіна О.Г., Тихонович В.О. Особистість сьогодні: адаптація до суспільної нестабільності.- К., 1996.- С. 17.

.        Карпенко О.Г. Соціальне становлення особистості в тимчасових об’єднаннях за інтересами: Автореф. ... канд. пед. наук.- К., 1999.- 21с.

.        Ковбас Б.І. Підготовка майбутнього вчителя до роботи з тимчасовими дитячими об’єднання: Автореф. на здоб. наук. ступеня канд. пед. наук.- Івано-Франківськ, 1998.- 17 с.

.        Кон И.С. Психология ранней юности: Кн. для учителя.- М.: Просвещение, 1989.- С. 7; 66-192.

.        Кон И.С. Психология старшеклассника.- М., 1988.- С. 217-223.

.        Кочетов А.И. Перевоспитание подростка.- М., 1972.- С.43-51.

.        Краковский А.П. О подростках.- М., 1970.- С.32, 56-61.

.        Криминологи о неформальных молодежных объединениях / Отв. ред. И.И. Карпец.- М.: Юрид. лит., 1990.- 272 с.

.        Левичева В. Неформальные группы: ищем себя // Смена.- 1987.- № 12.- С. 3-8.

.        Лейтес Н.С. Умственные способности и возраст.- М., 1971.- 280 с.

.        Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность.- М., 1975.- С. 215-216.

.        Лисовский В.Т. Молодёжная политика: проблемы и перспективы.- М., 1991.- С. 31-40.

.        Лісовський В.Т. Молодь про час і про себе // Педагогіка.- 1998.- № 4.- С. 40-46.

.        Лисовский В.Т. О чём спорят старшокласники.- М.: Педагогика, 1990.- С. 171-180.

.        Малютин М.В. Неформалы в перестройке: опыт и перспективы // Иного не дано.- М., 1988.- С. 210-227.

.        Мальковская Т.Н. Социальная активность старшеклассников (педагогическая наука - реформа школы).- М.: Педагогика, 1988.- 144 с.

.        Махов Ф.С. Підліток і вільний час.- Л., 1982.- С. 101-103.

.        Молодіжна політика в Україні: практична реалізація.- К., 1993.- С. 81-109.

.        Молодцова Т.Д. Психолого-педагогические проблемы предупреждения и преодоления дезадаптации подростков.- Ростов на Д., 1997.- 234с.

.        Немировский В.Т. Красные, зелёные, белые… // Человек.- 1992.- № 3.- С. 69-72.

.        Ненашев С.В. Молодіжні об’єднання: проблеми істинні і надумані.- Л.: Лениздат, 1998.- С. 51-60.

.        Ольшанський Д.В. Неформали: Груповий портрет в інтер’єрі.- М.: Педагогіка, 1990.- С. 11-18, 37-49.

.        Осьмак Л. Профілактика асоціальних форм самоствердження підлітка // Рідна школа.- 1997.- № 3-4.

.        Отклоняющиеся поведение молодежи: Краткий словарь-справочник / Под ред. В.А. Попова, С.А. Завражина.- Владимир, 1994.- С.25, 42-63.

.        Панасенко Е.С. Критичний аналіз дослідження соціалізації шкільної молоді в США: Автореф. дис. … канд. пед. наук.- М., 1982.- 22 с.

.        Перепелиця М.П. Державна молодіжна політика (регіональний аспект).- К., 2001.- 244 с.

.        Петровский А.В., Петровский В.А. Индивид и его потребность быть личностью // Вопросы философии.- 1982.- № 3.- С. 15-17.

.        Полонский И.С. Психологические особенности стихийных внешкольных групп подростков и юношей: Автореф. дисс. … канд. психолог. наук.- М., 1970.- 19 с.

.        Полторак В.В. Молодёжь о себе // Философская социологическая линия.- М., 1989.- № 9.

.        Приманенко М. Неформалы - большие формалисты // Всё для учителя.- М., 1997.- № 17-18.- С. 24.

.        Психологические проблемы изучения неформальных молодёжных обьединений / Под ред. Д.И. Фельдштейна, Л.А. Радзиховского.- М., 1988.- 160 с.

.        Рубинштейн Н.Н. Психология, педагогика и генетика юности.- М., 1926.- С. 214-216.

.        Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии.- М., 1976.- 424 с.

.        Самодеятельные обьединения молодёжи как социальное явление // Лисовский В.Т. Советское студенчество: Социологические очерки.- М., 1990.- С. 158-193.

.        Сас Н.М. Формування педагогічної взаємодії у шкільних об’єднаннях підлітків за інтересами: Автореф. дис. ... канд. пед. наук.- Кривий Ріг, 2001.- 20 с.

.        Сундиев И.Ю. Неформальные молодежные обьединения. Опыт экспозиции // Социологические исследования.- 1987.- № 5.- С. 97.

.        Сухомлинський В.О. Духовний світ школяра // Вибрані твори. В 5 т. Т.1.- К.: Рад. школа, 1976.- С. 305; 386.

.        Толстых А.В. Подросток в неформальной группе.- М., 1993.- С. 51-61.

.        Фельдштейн Д.И. Психологические основы общественно-полезной деятельности подростков.- М.: Педагогика, 1982.- С. 213-217.

.        Формальні та неформальні об’єднання і групи // Менеджмент у державному секторі.- Ужгород, 1997.- С. 58-62.

.        Формирование личности в переходной период: от подросткового к юношескому возрасту / Под ред. И.В. Дубровиной.- М.: Педагогика, 1987.- С. 83-87; 182.

.        Шайгородський Ю.Ж. Ціннісні орієнтації учнівської молоді у сфері спілкування // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання. Вип. 5.- К., 1986.- С. 17.

.        Шацкий С.Т. Годы исканий // Педагогические сочинения. Т. 1.- С. 68-152.

.        Шацкий С.Т. Работа для будущего: Книга для учителя / Сост. В.И. Малинин, Ф.А. Фрадкин.- М.: Просвещение, 1989.- 222 с.

.        Школа - микрорайон: Научно-методологический бюллетень ВМИК. Вып. 1-6, 1989-1991гг. - С. 34 - 48.

.        Штефан Б. Молодёжь и помощь несовершеннолетним США (общественные условия, учреждения, организации). Попытка структурного анализа.- М., 1991.- С. 108-123.

Додаток А

Паспорт Неформальної молодіжної групи

1.     Кількість членів (постійний та епізодичний склад).

2.       З якого часу існує.

.        Вік, місце роботи, навчання її членів.

.        Принцип включення в групу (за місцем проживання, на основі спільних цілей і т.д.).

.        Основні місця зустрічей.

.        Середня періодичність зборів.

.        Найбільш бажанні спільні заняття (випивка, гра в карти, рухливі ігри, ходіння вулицями, відвідування кіно, спів під гітару, вживання наркотиків і т.д.).

.        Найбільш улюблені теми бесід та обговорень (обговорення різних проблем у навчанні, на роботі, конфліктів з батьками, вчителями, обговорення прочитаного, кіно- та відеофільмів, обговорення спільних дій, життєвих планів, відносин з протилежною статтю, розповіді про взаємовідносини дорослих жінок та чоловіків, розповіді про місця ув’язнення, про злочинні звичаї, обговорення способів пошуку засобів для розваг, випивки, наркотиків і т.д.).

.        Жаргонні слова, які використовуються в групі.

.        Прізвиська членів групи.

.        Лідер групи і його характеристика.

.        На чому тримається авторитет лідера (потрібне підкреслити): на страху перед фізичною силою; на повазі до інтелекту; на вмінні знайти спільну мову з друзями; на досвіді і т.д.

.        Як часто і з приводу чого найчастіше бувають конфлікти?

.        Як, зазвичай, вирішуються конфлікти (мирно, бійкою, завдяки втручанню лідера, компромісом частини членів)?

.        Як часто виникають конфлікти, бійки з іншими угрупуваннями і з приводу чого?

.        Чи підтримується зв’язок з дорослими злочинцями, з особами, які відбували покарання в місцях позбавлення волі (так, ні, епізодично).

.        Який вплив вони здійснюють на членів групи (потрібне підкреслити: застерігають проти можливості скоєння злочину; провокують на злочин; передають злодійський жаргон, пісні, звичаї).

.        Які якості характеру і вчинки найбільше засуджуються і які міри впливу групи застосовуються стосовно винуватця?

.        Чи можливий зворотній вихід з групи? Перехід в іншу? Чи бували такі випадки, з якої причини і яка реакція на це лідерів та членів групи?

.        Як відносяться дорослі до угрупувань підлітків:

–      батьки (доброзичливо, не забороняють зустрічей на квартирах, нейтрально, не звертають уваги, вороже, забороняють спілкування, забороняють зустрічі в своєму домі).

–       Вчителі.

–       Сусіди.

21.   Чи перебуває хтось із підлітків на обліку в міліції і які міри впливу на групу?

22.     Чи займається хто-небудь з підлітків в гуртках, секціях, клубах? Як впливає на інших підлітків і як до цих занять відносяться в групі?

Додаток Б

Карта дослідження життєвого простору

1.     П.І.П. юнака.

2.       Дата народження (дата, місяць, рік).

.        Місце народження (місто, село, область) і його екологічна характеристика (природні умови та їх збереженість, віддаленість дому від великого скупчення техніки та людей).

.        Географічний характер місця постійного проживання.

.        Житлово-побутові умови (окремий будинок, квартира, наявність дитячої кімнати, подвір’я, де дитина може бути без нагляду дорослих).

.        Фізичний розвиток дитини (повністю здоровий, хронічно хворий, як часто хворіє).

.        Культурно-побутові умови домашнього життя: наявність спеціального навчального кутка, кімнати-майстерні для занять за інтересами; книг, спортивного інвентаря, музичних інструментів; побутової техніки, з якою студент має справи вдома; власного куточка природи, тварин, рослин, за якими він постійно доглядає.

.        Відношення дорослих до позанавчальних занять дитини вдома (заохочуюче, контролююче, байдуже, негативне).

.        Відношення сім’ї до навчальних справ дитини (постійно зацікавлене, контролююче, безпосереднє, постійно контролююче через оцінки).

.        Чи карають вдома за шкільні успіхи чи невдачі (практично ні, доволі часто, ні, ніколи).

.        Традиційне проведення часу дитиною вдома (самостійне, під контролем батьків, за участю дорослих у справах дітей, за її участю в справах дорослих, безконтрольне, дитина сама контролює свій час).

.        Як часто дитина конфліктує з членами сім’ї (батьками, старшими, молодшими).

.        Улюблена справа на дозвіллі (праця, спілкування, читання, перегляд передач, заняття музикою, мистецтво, захоплення технікою, спорт).

14.   Ставлення дорослих до спілкування та друзів дитини (зацікавлене, байдуже, негативне).

15.   Основні поза навчальні заняття дитини в школі після уроків (гра з ровесниками, самопідготовка до занять, фізична праця, спортивні заняття, заняття в гуртках, комп’ютерні ігри).

16.     Відвідання дитиною закладів додаткової освіти (відвідує бібліотеку (щотижня, час від часу, ніколи); ходить на заняття клубних гуртків, об’єднань, секцій, ходить в клуб на пізнавально-розважальні програми).

.        Чи бере участь у корисній праці по благоустрою свого будинку (так, рідко, ні), двору (так, ні), школи (так, ні).

.        Чи працює разом з батьками на присадибно-городній ділянці (постійно і з охотою, тільки на прохання батьків, бере участь періодично (весною, літом, осінню), не бере участі).

.        Чи заохочується самостійний заробіток грошей (так, дуже рідко, ні).