18 см. Незважаючи на те, що в період Великої Вітчизняної війни телевізійне мовлення було припинено, науково-дослідні роботи в галузі створення більш досконалої телевізійної апаратури не припинялися. Великий внесок у розвиток телебачення внесли радянські вчені і винахідники: С. Катаєв, П. Шмаков, П. Тимофєєв, Г. Брауде, Л. Кубецький А. Чернишов та ін [6]. У другій половині 40-х років розкладання зображення переданого Московським і Ленінградським центрами, було збільшено до 625 рядків, що істотно підвищило якість телевізійних передач.
Масовий випуск телевізорів КВН-49 на трубці з діаметром 17 см (розробники В. Кенігсон, Н. Варшавський, Н. Миколаївський) було розпочато у 1949 році. Вимоги до телевізійного мовлення, що невпинно зростали, привели до створення 4 березня 1950 року в Москві першого наукового центру, діяльність якого була спрямована на вивчення приймальної телевізійної мережі.
Бурхливе зростання передавальної і приймальної телевізійної мережі розпочався в середині 50-х років. Якщо в 1953 році працювали тільки три телевізійних центри, то у 1960 році вже діяли 100 потужних телевізійних станцій і 170 ретрансляційних станцій малої потужності, а до кінця 1970-го року - до 300 потужних і близько 1000 телевізійних станцій малої потужності. 1963 року були розроблені уніфіковані чорно-білі, а потім і кольорові телевізори.
Прийом кольорового телебачення проводився на телевізори "Веселка" з обертовим світлофільтром. Зауважимо, що така система вимагала значного розширення спектра відеочастот і була не сумісною з існуючою системою чорно-білого телебачення. У 1956 році в лабораторії Ленінградського електротехнічного інституту зв'язку ім. М. А. Бонч-Бруєвича під керівництвом П. В. Шмакова розробили і виготовили установку кольорового телебачення з одночасною передачею кольорів.
Протягом кількох років у Радянському Союзі та в інших країнах Європи та світу проводилися випробування різних систем кольорового телебачення. У березні 1965 року було підписано угоду між СРСР і Францією про співробітництво в галузі кольорового телебачення на основі системи СЕКАМ. 26 червня 1966 було прийнято рішення обрати для впровадження в Радянському Союзі спільну радянсько-французьку систему кольорового телебачення СЕКАМ-111. Перші передачі зі спільної радянсько-французької системи почалися в Москві з 1 жовтня 1967 р., до цього ж часу був приурочений випуск першої партії кольорових телевізорів.
Ціквою історичною подією стала перша кольорова телевізійна передача з Червоної площі параду і демонстрації трудящих, що відбулася у день 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції 7 листопада 1967 року. Впровадження кольорового телебачення відкрило широку можливість підвищити якість передач, дозволило істотно посилити емоційний вплив на процеси сприйняття телевізійних передач, забезпечило можливість передачі зображення у наближених до природних фарбах.
У 1960 році відбулася перша передача кольорового телебачення в Ленінграді з дослідної станції Ленінградського електротехнічного інституту зв'язку. Наголосимо на тому, що для прийому передач кольорового телебачення були виготовлені телевізори, що відповідали вимогам.
Перший обмін передачами між Москвою і Ленінградом, Ленінградом і Києвом по кабельних лініях було проведено 31 грудня 1960 року. У 1964 році було розпочато трансляцію передач з міжнародної радіорелейної лінії Київ - Бухарест - Софія і з міжнародної кабельної магістралі Москва - Львів - Катоніце - Прага - Берлін [13].
Упродовж 1950-х - 1970-х років у СРСР було побудовано понад 270 потужних телевізійних станцій і телецентрів, близько 900 телевізійних трансляторів малої потужності, створено розгалужену мережу кабельних і радіорелейних ліній для передачі програм міжміського та міжнародного телебачення.
До 1965 року вся приймальна телевізійна апаратура збиралася в основному на лампах. Напівпровідникові прилади замінялися тільки діодними радіолампами, що використовувалися як випрямлячі живлення й детектори, що пояснювалося відсутністю надійних і дешевих транзисторів.
року завод імені Козицького розробив і випустив перший лампово-напівпровідниковий телевізор "Вечір", перемикач телевізійних каналів, відеопідсилювач і рядкова розгортка цього телевізора були зібрані на лампах, а інші вузли і блоки - на транзисторах.
року Кунцевським механічним заводом у м. Москві був розроблений і випущений малогабаритний переносний телевізор "Юність", зібраний повністю на транзисторах.
Відмітимо, що у згадуваний історичний час телевізійне мовлення в СРСР здійснювалося в основному на 12 каналах в метровому діапазоні хвиль. Ширина кожного каналу становила 8 МГц, рознос між несучими частотами зображення і звуку нараховував 6,5 МГц.
До 1970 року було освоєно ще 19 каналів, які розміщувалися в області від 470 до 622 МГц. У зв'язку з тим, що довжина хвилі каналу в цьому діапазоні менше 1 м, їх назвали каналами дециметрового діапазону хвиль. [14]
Ці дані зазвичай наводилися в доступній літературі для того, щоб громадяни могли самостійно виготовляти приймальні антени індивідуального користування. Це пояснювалося тим, що навіть у 70-ті роки минулого століття антени колективного користування ще не знайшли широкого розповсюдження. Зауважимо, що і донині, особливо у районних центрах, особливо в малих селах, населення активно використовує індивідуальні антени телевізійного прийому сигналів.
Також варто звернути увагу на те, що у згаданий історичний період жителі Сибіру і Далекого Сходу бачили тільки місцеві програми, які майже всі йшли в прямому ефірі.
жовтня 1957 з виведенням на орбіту першого радянського супутника Землі (ШСЗ) почалася ера практичного застосування космонавтики, зокрема одного з її напрямів - космічного зв'язку [19, 20]. Починаючи з 23 квітня 1965 року, в СРСР було запущено ряд активних супутників зв'язку "Молния-1". Останні діяли на еліптичних орбітах з параметрами: максимальна відстань від поверхні Землі (апогей) -39957 км. (40 тис. км.); мінімальна відстань від поверхні Землі (перигей) -548 км (500 км.).
На непарних витках апогей ШСЗ (штучного супутника Землі) знаходився над територією СРСР і він забезпечував зв'язок між будь-якими пунктами СРСР, Європи та Азії протягом 9 годин. На парних витках апогей ШСЗ знаходився над Північною Америкою і підтримував зв'язок між Європейською частиною СРСР і Північною Америкою протягом 3 годин. Мала кутова швидкість руху ШСЗ поблизу апогею полегшувала стеження за ними з точністю до 7 хвилин.
Епохальною подією для ТВ мовлення в Західному і Східному Сибіру, став запуск в нашій країні першого супутника "Екран" на геостаціонарну орбіту. Через супутник телевізійний сигнал достатньої якості, що виходив з Москви, можна було приймати в будь-якій точці Радянського Союзу за допомогою простого вітчизняного обладнання, саме тому східна частина СРСР приймала телевізійний сигнал з технічними перервами. Час перерви становив від 5 до 15 хвилин.
Перша передача кольорових програм телебачення за системою SECAM з Москви до Парижа через супутник зв'язку "Молния-1" була проведено 29 листопада 1965 року, а з Парижа до Москви - 28 травня 1966 року. А 18 травня 1966 року вперше у світі відбувся показ по телебаченню земної кулі з відстані 40 тис. км телевізійною камерою, встановленою на супутнику зв'язку "Блискавка".
За короткий термін (менше двох років) була споруджена і 2 листопада 1967 введена в дію мережа станцій для прийому телевізійних програм від штучних супутників Землі "Блискавка - 1", що отримали назву "Орбіта". Перші станції цієї мережі були споруджені в найбільш важкодоступних і віддалених містах - Магадані, Якутську, Южно-Сахалінську, Петропавловську-Камчатському, Воркуті, Норильську, Хабаровську, Читі та ін Завдяки цьому аудиторія телеглядачів, які отримали можливість приймати передачі Центрального телебачення, збільшилася приблизно на 20 млн осіб.
Супутникові системи "Москва" і "Москва глобальна" вирішили проблеми розподілу сигналів телевізійних програм на значній території нашої країни і за кордоном, включаючи представництва СРСР у багатьох країнах.
Взагалі підкреслимо, що наприкінці 50-х років майже всі телевізійні програми передавалися в "прямому ефірі", і важко було собі уявити, що всього через кілька років більшість програм буде передаватися в ефір попередньо записаними на магнітній стрічці. Цю технологічну революцію на телецентрах усього світу зробили відеомагнітофони, першим виробником яких стала фірма Ampex (США). У 1956 р. в США такий магнітофон був продемонстрований як пристрій для запису телевізійних програм.
У листопаді 1972 року з'явилася можливість проводити позастудійних передачі з використанням пересувних телевізійних станцій (ПТС), а у квітні 1988 року почалося використання комплекту переносної тележурналістські техніки з відеомагнітофоном. Підготовка матеріалів для телепередач на кіноплівці була повністю припинена 1 січня 1989 року.[25]
Через супутникову систему "Екран" 26 жовтня 1976 почалися регулярні ТБ-передачі з Москви на територію Сибіру і Далекого Сходу, які приймалися на індивідуальні приймачі. Передачі з ХХII Олімпійських ігор у Москві велися всіма програмами центрального телебачення і 20 міжнародними телеканалами з 19 липня по 3 серпня 1980 року. До "Олімпіаді-80" був створений Олімпійський телерадіокомплекс (ОТРК). Перший супутниковий телеміст "Москва-Лос-Анжелес" 5 вересня 1982 року був присвячений діалогу музичних колективів СРСР і США.
У лютому 1999 року було розпочато багатоканальне цифрове супутникове ТБ-мовлення ("НТВ-плюс"). Тут передається до 69 каналів, приймальня парабола (антена) має діаметр до 60 см.
Досліджуючи історичні передумови появи та розвитку телебачення, дійшли висновку, що вагомий внесок в появу телебачення у всьому світі здіснив наш співвітчизник Б. Грабовський, який став основоположником історії телебачення вцілому. Телебачення пройшло важкий і тернистий шлях від аматорського і механічного до високопрофесійного і супутникового. На початку появи телебачення користуватися новою технологією могли собі дозволити лише одиниці, але з розвитком телебачення, нині, кожен бажаючий може дозволити собі переглядати улюблені передачі.
1.2 Історія появи та розвитку звукового телебачення
Історія телебачення України розпочалася у 1925 р., коли талановитому фізикові-експериментатору Борисові Грабовському, синові видатного українського поета Павла Грабовського, вдалося зробити першу в колишньому СРСР і в цілому світі телевізійну передачу.
Тоді винахід нашого земляка, на жаль, не зміг відіграти вирішальної ролі. Однак і замовчати його не вдалося. Один з істориків і теоретиків телебачення колишнього СРСР О. Юровський, ніби виправдовуючи негативне ставлення до відкриття українського винахідника, писав, що це був труд одинака, а в такій країні, як СРСР, мовляв, мають значення тільки колективні досліди. Насправді ж, крім політичних міркувань, пояснення тут таке: "гелефот" Грабовського був розрахований на електронний спосіб передавання зображення на відстань, а тогочасна нерозвиненість електронної промисловості не давала змоги швидко реалізувати відкриття.
Загалом же у 30-ті роки XX ст. в колишньому СРСР, до якого належала Україна, услід за СІЛА, Англією, Францією, почало розвиватися так зване механічне телебачення (диск Ніпкова), про яке йшлося вище. Зокрема, дослідні передачі механічного телебачення проводили в Одесі.
У 1939 р. першу телепередачу було здійснено в Києві. Проте відомий дослідник телебачення України Іван Мащенко у книзі "Телебачення України" назвав й іншу дату, посилаючись на енциклопедичний словник "Українська Радянська Соціалістична Республіка" (Головна редакція Української енциклопедії. К., 1987), де у статті "Телебачення і радіомовлення" повідомлено, що телевізійний передавач у Києві почав працювати 1938 р. Першими Передачами Київського телецентру були концерти майстрів мистецтв, у яких брали участь незабутні М. І. Литвиненко-Вольгемут, І. С. Паторжинський, О. А. Петрусенко та інші відомі артисти. Телебачення сприймалося тоді лише як засіб "транспортування" і "тиражування" (хоча й невеликого через обмежені можливості перегляду) творів інших видів мистецтва.
Аудиторія перших трансляцій складалася з кількох десятків власників телеприймачів у Києві. Перервала освоєння можливостей телебачення війна. Київський телецентр був зруйнований.
У 1949 р. на Хрещатику, 26 розпочалося будівництво нового телецентру. Через два роки було завершено першу чергу Київського телецентру - передавальну станцію з вежею, висота якої сягала понад 190 м. Тривало будівництво апаратно-студійного комплексу. Ще не було павільйонів, тому першими передачами стали два художні кінофільми. А після того, як став до ладу "малий павільйон", 1 травня 1952 р. з нього було передано в ефір великий святковий концерт за участю оперних співаків столичного театру ім. Т. Г. Шевченка.
Згодом уведено в дію "великий павільйон" № 1 площею 270 м. У 1951-1952 роках Київ увійшов у першу десятку європейських столиць, де постало електронне телебачення. Над руїнами Хрещатика виріс Київський телецентр, збудований у дуже стислі терміни. Однак телевізори були рідкістю. Спочатку в Києві їх налічувалось 200-220, у 1952 - понад півтори тисячі. А 1953 р. київську телестанцію приймали уже 7 тис. телевізорів - спочатку одноканальних, а згодом - триканальних. Подивитися передачі ходили до сусідів, родичів, друзів.
Отже, більш-менш регулярне мовлення Київської телестудії почалося 1952 року. Першими дикторами були Новела Серапіонова та Ольга Даниленко. До речі, один із перших дослідників телебачення у колишньому СРСР В. Саппак так писав про побачену на телеекрані О. Даниленко: "Красуня-українка ніби зійшла зі святкового плаката". У лютому 1956 р. кияни побачили перший випуск "Останніх вістей", точніше, почули - диктор читав з екрана усні повідомлення. Лише через три роки, у 1959 р., в інформаційних випусках з'явився зоровий ряд. Передача новин мала назву "Телевізійний кіножурнал".[31]
Поява першої на українському телеекрані аналітичної передачі пов'язана з приходом у студію журналістів - учорашніх працівників друкованих видань, зокрема газет, а також працівників радіо. Ставало зрозуміло, що телебачення, передусім, є засобом масової інформації, тобто полем діяльності нового розділу журналістики. Подібно до відповідних відділів газет і редакцій радіо, на телебаченні створили галузеві редакції.
У 1956 році почала діяти Харківська студія телебачення, яка стала другою студією в історії ТБ після Київської. Через рік засвітилися голубі екрани в Донецьку й Одесі. У 1957 р. стала до ладу і Львівська телестудія. На 700-му році існування міста Лева тут, на верхів'ї гори Високого Замку було побудовано телевізійну вежу, а трохи нижче - апаратно-студійний комплекс Львівського телебачення. У квартирах кількох десятків львівських сімей 24 грудня 1957 р. уперше засвітився екран телевізора. Цього зимового вечора з ложі місцевого оперного театру звернулася з привітанням до нечисленних глядачів чарівна жінка - перший диктор Львівського телебачення Стефанія Харчук. З 1958 р. почали працювати телестудії у Дніпропетровську і Луганську, а з 1959 р. - у містах Сімферополі, Херсоні, Запоріжжі та Миколаєві.
У 1965 р. вперше вийшла в ефір загальноукраїнська (загальнореспубліканська) телепрограма, яку підготувала для УТ Харківська телестудія; цим започатковано "виходи" місцевих телестудій на Українське телебачення, хоча провідну роль у ньому й надалі відігравала Київська телестудія.
року в Україні з'явилось кольорове телебачення. Новий телецентр у столиці разом із телевежею будували з 1967 по 1973-й роки. Місце під будівництво знаходилося на 92-метровій висоті над рівнем моря. Висота самої вежі сягала 383 м. Радіус дії нараховував понад 100 км. Сконструював вежу Інститут електрозварювання, який очолював Борис Патон. Унікальність конструкції полягала в тому, що вона - перша у світі цільнозварна і не має аналогів. І хоч вежа, як і весь комплекс, розрахована на п'ять програм, завдяки закладеному резерву нині має 20 телепередавачів.
Наприкінці 80-х років телебачення охоплювало територію України, де проживало 97 відсотків населення, серед нього - практично все сільське населення. Другу і третю програми мали змогу дивитися, відповідно, 93% і 65%. Це були найвищі технічні показники в колишньому СРСР.
Досягнення таких результатів вимагало великих зусиль, адже розподіл техніки повністю залежав від Москви. Українське телебачення було складовою частиною всесоюзного (центрального) телебачення і перебувало у його технічному, адміністративному та, особливо, політичному підпорядкуванні. Тоталітарній системі потрібно було телебачення, яке б відповідало певним ідеологічним та політичним інтересам.
З ухваленням Верховною Радою "Закону про телебачення і радіомовлення", утворенням Державного комітету телебачення і радіомовлення України (Держтелерадіо) і Національної телекомпанії України (НТКУ), яку створено як юридичну особу, Українське телебачення перестало бути додатком до "центрального", а стало цілком самостійною телесистемою.
Звуковим телевізійним мовленням називають процес циркулярної передачі різноманітної звукової інформації широкому колу територіально розосереджених слухачів. У процесі телевізійного мовлення звукова інформація компонується в окремі закінчені в тематичному відношенні блоки, звані передачами. Деякі передачі, як, наприклад, "Вікна", "Підйом" та інші, повторюються періодично у визначений час. Інші передаються відповідно до розкладу.
Сукупність передач, що розподіляється по призначеним для цього каналах, називається програмою. Передачі можуть бути мовними, музичними і змішаними. До змішаних відносять літературно-драматичні передачі та художні монтажі, в яких мова супроводжується музичним фоном або окремими музичними вставками. Характер передачі визначає вимоги до студій, де відбувається їх формування, а також до каналів зв'язку, що з'єднує студії зі слухачами.
Телебачення в Україні народилося в першій половині минулого століття. У 1930 році в лабораторії телебачення Всесоюзного електротехнічного інституту в Москві була розроблена механічна система для передачі зображень по радіохвилях. 29 квітня і 2 травня 1931 лабораторія здійснила перші в СРСР досвідчені передачі. Перші зображення були нерухомими - фотографії відомих артистів та заслужених діячів країни. 1 жовтня 1931 в центральних газетах з'явилося повідомлення про те, що в Москві, вперше в СРСР, починаються регулярні передачі "рухомих зображень" /телебачення/ з Московського радіотехнічного вузла. Система була недосконалою, звукове телевізійне мовлення велося окремо від відеоряду - зображення передавалося на одних хвилях, а звук - на інших. "Товариші радіоглядачі, - говорили диктори, - починаємо передачі радянського дальнобачення ...". [2]
Слово "телеглядач" і поняття "телебачення" ще не увійшли до широкого ужитку, у Москві налічувалося всього 30 саморобних телевізорів. Проте передачі, що транслюються зі столиці по радіохвилях, можна було приймати на просторі всього Радянського Союзу і навіть за кордоном.
У 1934 році з'явилося звукове телебачення. На Нікольській вулиці Москви був побудований новий телевізійний передавач, підключений до двох широкомовних радіостанцій. 24 жовтня газета "Правда" повідомила, що Всесоюзний комітет з радіофікації і радіомовлення приступає до регулярного - два рази на п'ятиденку - телемовлення.
листопада 1934 вийшла перша звукова телепередача. Рівно о 24 год 00 хв народний артист СРСР Іван Москвін прочитав оповідання Чехова "Зловмисник". Глядачі впізнавали знаменитого мхатівського актора лише по голосу - розглянути обличчя на екрані можна було насилу. Тривала передача 25 хвилин і мала величезний резонанс. Через кілька днів Всесоюзний комітет з радіофікації і радіомовлення ухвалив рішення про створення у своїй структурі відділу телебачення.
Незважаючи на посередню якість зображення, телебачення набуло величезної популярності - щасливі володарі телевізорів збиралися біля екранів цілими сім'ями, звали сусідів і друзів.
Наприкінці 30-х років телебачення стало електронним. У березні 1938 року на базі Шаболовской радіостанції був побудований перший телецентр, регулярні передачі якого почалися в 1939 році.
У роки Великої Вітчизняної війни телевізійне мовлення було тимчасово припинено. Перша повоєнна передача з Московського телецентру на Шаболовці була проведено 7 травня 1945 року, а 15 грудня того ж року телецентр першим у Європі почав регулярне мовлення - двічі на тиждень.
З 1948 року почалося позастудійне мовлення, яке значно розширило можливості телебачення. Перша така передача - трансляція футбольного матчу - пройшла в 1949 році. У цьому ж році почався перший масовий випуск телевізора "КВН" з розміром екрану з поштову листівку і кількістю рядків 625.
У 1951 році на базі Московського телецентру була створена Центральна студія телебачення, з'явилися перші редакції: літературно-драматичного мовлення, музичного, передач для дітей і т.д. Всі програми йшли в прямому ефірі, запис і монтаж з'явилися пізніше. Розширився формат мовлення: крім суспільно-політичних передач, фільмів, концертів, театральних постановок з'явилися нові жанри - тележурнали, репортажі, теленариси. На Шаболовці прийшли працювати журналісти - Юрій Фокін, Євген Синіцин, Дамир Бєлов, Валентин Зорін та ін.. Але головним "обличчям" ТВ завжди були диктори: Ніна Кондратова, Валентина Леонтьєва, Ганна Шатілова, Ігор Кирилов, Віктор Балашов, Нонна Бодрова - заслужили всенародну любов і визнання глядачів. Саме завдяки першим дикторам телебачення стало справжнім засобом спілкування. Коли диктори віталися чи прощалися з телеглядачами, ті, не замислюючись, відповідали: "Доброго дня" або "До побачення!". А що здаються сьогодні примітивними перші програми радянського телебачення досі вважаються фахівцями та глядачами дивно душевними.
Телебачення стрімко розвивалося. З 1959 року в СРСР почало діяти супутникове телебачення - 7 жовтня з допомогою міжпланетної станції "Луна-3" на Землю вперше було передано зображення зворотної сторони Місяця. З 1 жовтня 1967 року в Москві почалися регулярні передачі кольорового телебачення. У тому ж році була створена супутникова система розподілу телевізійних програм на мережу наземних приймальних станцій "Орбіта". У 1967-1970 роках введено в експлуатацію Технічний телевізійний центр "Останкіно". При ньому було створено творче об'єднання "Екран", яке стало найбільшою студією телефільмів в країні. 60-і роки стали часом народження так званого "авторського ТВ" - разом з дикторами на екрані з'явилися ведучі або автори програм. Величезною популярністю користувалися передачі "Від щирого серця", "Світ тварин", "Клуб кіномандрівників", "Естафета новин", "Блакитний вогник", "КВК", "На добраніч, малюки" та ін
Наприкінці 80-х - початку 90-х років на телебаченні з'явилися нові програми: телемости США - Росія, "12-й поверх", відеоканал "П'яте колесо", виникли ранкові та нічні програми, знову зросла кількість прямих ефірів, сократившихся в 70 -80-х рр.. Розпочато реорганізацію телемовлення, з'явилися перші комерційні телеканали, намітилося поділ телекомпаній на мовні і виробляють / ВИД, АТВ та ін /, які готували програми для інших телекомпаній. Поступово провідне місце в телеефірі зайняли новинні та суспільно-політичні програми.
Отже, проаналізувавши історію появи та розвитку звукового телебачення, стало зрозуміло, що телевізійне мовлення не відразу стало звуковим. На початку свого розвитку телемережа мала здатність передавати виключно візуальний ряд, тобто глядачі могли спостерігати тільки відео, а перші телевізори не мали у своїй конструкції приладів для відтворення звуку. Згодом, телебачення набуло ознак звукового: щоб отримати звук до відеоряду, що йшов по телебаченню, необхідно було ввімкнути радіо, по якому транслювався звуковий ряд. Тільки з часом, до трансляції телевізійного мовлення додали додаткву хвилю передач - звукову. Ще в 90-х роках ХХ ст. трансляцію засідань Верховної Ради України передавали синхронно по телебаченню та радіомовленню. Сьогодні вітчизняне телемовлення не досягло свого розквіту, адже транслюється виключно в форматі "моно".
Розділ 2. Засоби звукоапаратного комплексу на телебаченні
2.1 Розвиток звуку на телебаченні на території України
За спостереженнями мистецтвознавців та кінознавців, за роки незалежності в Україні відбулася повна реструктуризація телевізійного простору, який перетворився у потужний чинник національного відродження і державотвотворення.
Державними телеорганізаціями зазвичай називають ті, засновниками яких виступають органи державної влади. Їхнім основним завданням є:
а) оперативно інформуванти телеглядачів про суспільно-політичні та інші події в Україні і за кордоном, розповсюджувати офіційні повідомлення, розяснювати рішення органів законодавчої, виконавчої та судової влади;
б) створювати та розповсюджувати економічні, публіцистичні, культурно-освітні, художні, навчальні, розважальні, спортивні програми для дітей та юнацтва;
в) сприяти зміцненню міжнародних звязків України, зростанню її авторитету в світі.
Приватною є телеорганізація, створена у будь-якій формі, передбаченій чинним законодавством, засновниками якої є приватні юридичні і (чи) фізичні особи України, які своїм основним завданням ставлять одержання комерційної вигоди від діяльності у сфері телемовлення (приватна комерційна телеорганізація) чи не ставлять такої мети (приватна некомерційна телеорганізація). Приватне телебачення може діяти на загальгнонаціональному, регіональному і місцевому рівнях [28].
Відповідно до сформованої в Україні структури національного телебачення [16], "5 канал" це підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "НБМ". Тому насамперед необдіно визначитися в правильності структурного поділу.
"5 канал" засвічує "голубі вогники" екранів із 1997 року. Почавши передачі з примітивного технічного телевізійного обладнання, телеканал невпинно дбав про підвищення рівня і якості, невдовзі програми транслювалися не тільки по київських каналах, а, навіть, по Інтербаченню.
Таблиця 1 ЗАГАЛЬНА СТРУКТУРА
Підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "НБМ" та "5 канал" (вересень 2012 року)
Статус телеканалуПідприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "НБМ""5 канал"Середньодобовий обсяг мовлення5 год19 годПеріодичність виходу в ефірЩодняЩодняВиди програмІнформаційно-публцистичні, релігійні, освітніІнформаційні, навчально-інформаційні, навчальні, суспільно-політичні, художні, дитячі, юнацькі, молодіжні, спортивні
Кінець ХХ століття ознаменувався в історії "5 каналу" залученням молодіжної аудиторії до активного тележиття, було сформовано експериментальну молодіжну редакцію "Дека", завданням якої стало виготовлення сучасних культурно-просвітницьких програм. Продовження цієї теми реалізувалося 1999 року у телефестивалі авторської пісні та акустичної музики "Срібна підкова". Тематику культурних програм продовжила телепередача "Томи" (присвячена новинкам книговидання), а основою для зйомки літературних вечорів була щопятнична телепрограма "Третє тисячоліття". Згодом ефірний час регулярно заповнювала молодіжна програма "Тайстра". Згідно творчого задуму це мала бути передача "легкого жанру", яка інформувала глядачів про різні події в житті регіону. На початку свого існування передача складалася з авторських сюжетів різноманітної тематики. Втім, телеглядачі прагнули більшого, і згодом в ефір вийшла відкоригована програма з проблемними сюжетами світоглядного спрямування. Таким чином, проект "Тайстра" став своєрідним "творчим полігоном" для нових програм [25].
Поступово в телекомпанії сформувався професійний колектив, своя школа редакторів та режисерів. Програми "5 каналу" користувалися популярністю не лише серед глядачів Києва, а й знаходили аудиторію по всій Україні. Останнім часом став помітним прогрес, що відбувається у всіх тележанрах, якими послуговується "5 канал", зберігаючи достатньо високий художній рівень. Однак, можна зустрітися з думкою кінознавців та телезнавців про те, що часті зміни "творчого іміджу", не завжди йде на користь, адже подекуди страждають рівень та якість телепрограм.
У нелегкий період становлення української держави, самоутвердження українців як нації започаткував своє існування "5 канал" (1997 року). Паростком її творчих успіхів стала щотижнева годинна трансляція інформаційного випуску новин, продюсером та редактором якої був М. Репецький. Варто додати й те, що програму перед ефіром зазвичай не монтували, через брак працівників, інтервю чи репортаж намагалися записати в найзручнішому ракурсі, щоб відразу транслювати. Це був початок творчих пошуків, знахідок, а часто-густо - прорахунків колективу, котрий присвятив себе новонародженій музі - телебаченню. Однак не маючи нічого досконалішого на місцевому рівні, канал мав і дотепер має свого глядача.
Для телекомпанії характерний безперервний процес реформування каналу, відповідно до вимог і потреб сучасності народження нових, оригінальних ідей. Тут створено цілий комплес заходів, спрямованих на органічне, високопрофесійне поєднання традиційного та новітнього. Директор Дубик І. та головний редактор Боднарчук С. з незначним редакційним колективом, крізь призму телевізійного зображення пропонують місцевим телеглядачам різножанрові передачі про складні та водночас важливі явища їхнього життя.
Щотижнева інформаційно-публіцистична передача "Наше місто" повідомляє про найважливіші події міста, висвітлені в економічному, соціальному, освітньому та культурному контекстах. Чимало уваги приділяється проблемам навколишнього середовища, політичним подіям та проблемам, що відбуваються у міських органах управління. Редактор програми Боднарчук С. намагається тлумачити кожен факт надає відповідні коментарі події. Окрім того, редактор прагне тісно розкрити взаємозвязок згаданих подій. Таким чином, сюжети програми, а також окремі сегменти сюжетів виглядають як завершений драматургічний твір, чим підкреслюється правильність вибору жанру передачі.
Щосезону всеукраїнська аудиторія насолоджується літніми багатогранними розважальними проектами "Тато, мама і я" (спортивна програма) та "Карооке-шоу"(музична), щирими і професійно зрілими є релігійні передачі - "Дорога до Бога" й "Зерно духовності", які допомагають утверджувати морально-етичні та християнські норми.
Знаменним роком кінопроб для "5 каналу" став 2004 р. Успішно відзнявши, за кращим сценарієм школярки Юлії Возняк було відзнято короткометражний фільм "Життя, наче сон". Творчий запал надихнув журналістів на ще один проект: у співпраці з іншими телеканалами України було відзнято дитячий всеукраїнський фестиваль естрадної пісні "Різдвяні дзвіночки". Методика праці, концепція творчої діяльності та ідейна спрямованість цієї телекомпанії імпонує місцевим жителям, хоча й серед них є вибагливі критики.
Маємо звернути увагу на одну особливість організації професійної діяльності у телекомпаніях, де особливо важливим є відкрите прагнення до досконалості та активне самоствердження колективу, кількість членів якого може нараховувати декілька осіб, а може бути великою. Варто зауважити, що такого прагнення до досягнення успіху і долання перешкод часто-густо бракує державним телерадіокопаніям.
Як писав Карл Попер: "Щоб утримати аудиторію, канали змушені виробляти дедалі більше сенсаційних програм. А сенсаційне рідко буває якісним. До того ж телебачення стало сьогодні колосальною силою, можна навіть сказати, що потенційно наймогутнішою силою, яка ніби замінила голос Бога..."[29].
Отже, процес формування творчого обличчя "5 каналу" та підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "НБМ", має свої визначальні риси й безперервно триває та удосконалюється в напрямку відповідності менталітету українського глядача, задовільнення потреб у якісних високопрофесійних телепрограмах.
Регіональні телеканали наполегливо прагнуть перейняти європейські стандарти мовлення. Ці інновації змушують електорнні ЗМІ кардинально змінити свій усталений сценарій і неухильно дотримуватись чітких вимог до змісту програм, забезпечувати їх незаангажованість, що повинно стати на заваді концентрації і монополізації телебачення.
Розглянемо особливості розвитку історичних етапів становлення телебачення в Україні, то перші телевізійні передачі для більш-менш масового глядача почали транслювати в лютому 1951 року в Харкові. На той час групою ентузіастів під керівництвом В. Вовченка було споруджено любительський телецентр. Він відрізнявся від наступників тим, що його стандарт був 330 рядків у кадрі, а в професійному телецентрі має нараховуватися 625. Тим не менше, передачі почалися і мали дуже великий попит у харківян.
Харків став фактично третім містом у Радянському Союзі, після Москви і Ленінграду, де телебачення працювало на досить професійній основі. Цікаво, що існують історичні підтвердження того, що про цю подію доповіли особисто Сталіну.
Аматорський телецентр в Харкові працював три роки, а вже 1954 р. в тому ж Харкові було збудовано професійний телецентр. Тоді Харків був єдиним у Європі містом, де на двох різних каналах, за різними системами, велося двопрограмне телебачення.
З кінця 1951 року почав діяти телецентр у Києві. З лютого 1960 р. почався регулярний обмін телепрограмами між Москвою і Києвом, а з 1961 р. між Києвом й іншими містами СРСР.
Важливою датою в історії телебачення стало 20 січня 1965 року - вперше в ефір вийшла загальнореспубліканська телепрограма України - "УТ". З 1967 року телецентри УРСР тільки приймали кольорові пересилання, з 1969 р. Київський, а з 1976 р. також і Львівський телецентри пересилають кольорові програми. У 1988 році була створена перша недержавна телекомпанія "ТОНІС", заснована в м. Миколаєві.
В місті Харкові 13 жовтня 1990 року вперше на теринах Радянського Союзу, розпочинає ефірне мовлення приватна телекомпанія "ТОНІС-Центр", а вже в 1991 році своє активне мовлення розпочинає телеканал "Ютар+" в Києві. Наступною подією, яка мала історичну вагу в історії вітчизняного телебачення стало 1 липня 1991 року, в цей день телеканал "Мегапол" розпочав мовлення в Києві. Грудень 1991 рік був відзначений в українському телебаченні, як день створення недержавної телекомпанії з іноземними інвестиціями "ICTV". 15 січня 1992 рік телеканал "Тет-А-Тет" розпочав мовлення в Києві. 1 липня 2007 року згідно з даними Нацради, було зареєстровано понад 60 каналів супутникового мовлення.
Отже, підсумовуючи вищесказане, ми можемо дійти висновків про те, що звукове обладнання сучасного телебачення досить застаріле. Результати праці телевізійників державних та приватних компаній вагомо відрізняються, адже на приватних канал матеріальне забезпечення і його оновлення знаходяться на кращому рівні, ніж в державних. До 2015 року Україна має перейти на цифрове телевізійне мовлення, що зумовить покращені умови трансляції звуку та роботи телевізійних звукорежисерів, адже цефрове телевізійне мовлення забезпечить високоякісну передачу звукової інформації, а акож можливість передачі звуку у будь-яких сучасних телевізійних форматах, які відповідають світовим стандартам.
.2 Принцип побудови телевізійного звукового тракту
З появою перших кінострічок стало зрозуміло, що один візуальний ряд не може повноцінно передати необхідний настрій, з яким глядач має сприймати ту чи іншу дію, і для цього потрібно створити ще й якісний звуковий супровід.
Якість аудіовізуального твору багато в чому залежить від професійного озвучування, яке проходить в три етапи: у шумовий студії, тон-студії та студії зведення. Грамотне використання звукового обладнання дозволяє виконати художні завдання і домогтися повного злиття звуку з картинкою.
На перших етапах становлення і розвитку кіно звуковий ряд відтворював піаніст, який грав різну за характером та образністю (залежно від сюжету) музику. Зараз технології зробили крок далеко вперед, і звукове обладнання здатне наблизити фонограму до реального звукосприйняття людини, що робить і візуальний ряд більш реалістичним. У результаті злагоджених дій усіх людей, відповідальних за етапи виробництва, глядач відчуває себе справжнім учасником подій, що відбуваються на екрані.
Шумова студія. Для створення реалістичного й однорідного звучання потрібно повне тонування картини, але зараз для малобюджетних фільмів записують звук в павільйонних сценах відразу в чистовому варіанті, а тонують матеріал, знятий на натурі. В принципі такий підхід можливий, тому що в павільйоні можна досить якісно записати звук.
Але треба визнати, що ні про яку однорідность звучання не може бути й мови (якщо, звичайно, не знімати весь фільм у павільйоні), є проблеми і з реалістичністю, оскільки шуми одягу і предметів пишуться разом з голосом. Зупинимося на особливостях повного тонування.
Для економії коштів при озвучуванні фільму всі роботи розділені між студіями, які виконують вузький спектр завдань. Цих студій, як правило, три: шумова, тон-студія, студія зведення.
У шумовий студії звукорежисер накладає природні шуми: звучання вітру, спів птахів, звук мотора машини та інші, використовуючи бібліотеку шумів або особисті записи необхідних звуків.
Організація тон-студії. У тон-студії записуються синхронні шуми (foley) і голоси акторів. Основне завдання звукорежисера на цьому етапі - підготувати до синхронізації з картинкою мову і шуми, а вже в студії зведення відбувається остаточне озвучування фільму. Для підбору шумів не потрібно великої кількості обладнання, досить обійтися звуковим редактором, відеосистемою та мобільним пристроєм "мікрофон-магнітофон". Приміщення може бути без особливих акустичних властивостей.
Для організації тон-студії потрібно шумоізоляційні кімната для запису голосу з помостом для запису синхронних шумів, а також звуковий редактор, набір мікрофонів і мікрофонних стійок. Поміст конструюється з матеріалів, за якими можуть ходити люди: паркет, бруківка, щебінь, земля та ін Своє приміщення має бути і у звукорежисера, щоб він міг контролювати якість записуваного звуку. Необхідні також теле-або відеосистеми для звірки звукозапису з картинкою.
Студія зведення. Для цієї студії потрібно приміщення строго визначених розмірів, особливо якщо зведення проводиться в режимі surround, зі спеціальною акустичною системою, встановленою в строго певних точках, а також проекційна система з великим екраном, щоб бачити всі дрібниці на картинці. Акустика приміщення повинна бути чітко вивіреною: необхідно погасити відбиті звуки, так як звукорежисер може помилитися у виборі акустичного звучання різних сцен фільму. Студія зведення обладнується звуковим редактором (як і в перших двох студіях), цифровим пультом мікшера, що підтримує кодування "5 плюс 1", і різними процесорами ефектів. Пульт обов'язково повинен мати автоматизацію або підтримувати автоматизацію звукового редактора.
Основна складність для звукорежисерів полягає в тому, щоб домогтися повного злиття звуку з картинкою, іншими словами, синхронності. Тому при зйомці сцен фільму обов'язково записується чорновий звук для подальшого орієнтування при чистовому озвучуванні. Цей звук пишеться на мікрофони вузьконаправленої діаграми спрямованості ("пушки"), останні прикріплюють до "вудок" або штативів, щоб найбільш точно зняти мову акторів для подальшого спрощення озвучування при тонування.
На цьому ж етапі відео синхронізується зі звуком для монтажу за допомогою найпростішого пристрою - хлопавки. Монтажер візуально підставляє звук хлопавки під картинку. Це дозволяє робити монтаж фільму під чорновий звук. Особлива складність виникає тоді, коли проводиться зйомка на декілька камер. Для запису чорнового звуку використовуються два-чотири мікрофона, аналоговий пульт і хард-диск-рекордер або інші записувальні цифрові пристрої, наприклад DAT.
Кожен мікрофон має свою звукову доріжку. Іноді для запису чорнового звуку використовуються радіопетлі, які поміщають акторам під одяг. Однак такий запис виходить не дуже якісним, тому що в ньому немає звукової атмосфери.
У павільйонах можна споруджувати спеціальні мікрофонні системи, підвішені на тросах. Також там можна використовувати і додаткові прилади, наприклад обмежувачі рівня звуку. Під час чорнового запису пишуться і атмосферні шуми, шум масовки, звуки природи, пересування людини по певній місцевості тощо.
Вся техніка, яка є у звукорежисерів, повинна бути уніфікованою. Тільки добре навчені фахівці, які є компетентними у володінні всіма тонкощами роботи з цим обладнанням можуть займатися озвучуванням. Високої якості звукового оформлення можна домогтися при злагодженій роботі та високому професійному рівні кожного члена звукового цеху, а також точно вивіреній технології виробництва.
Оскільки у проекті бере участь велика кількість людей, то обов'язково повинні бути сформульовані чіткі вимоги до кожного члена технологічного процесу. Помилка навіть одного працівника на кожному з етапів виробництва може перекреслити роботу всього колективу, що призведе до додаткових часових і фінансових витрат. Уміло створений звуковий ряд робить картинку емоційно багатою, реалістичною, здатною викликати людські емоції та почуття.
Технологія телевиробництва націлена на отримання якісного продукту, а починається все з первинного запису звукових матеріалів. Весь обсяг робіт контролює звукорежисер, який потім буде зводити остаточний звуковий тракт. Він же і підбирає обладнання (мікрофони, пульти, прилади тощо), щоб досягти того результату, якого вимагають від нього продюсери.
В Україні ліцензію на значок "Dolby Surround" - звуку в кодуванні "5 плюс 1" - не має жодна зі студій звукозапису. Вся справа в тому, що "5 плюс 1" - це додаткове кодування до стереопари, а значить, зводити звук все одно потрібно буде в стереоваріанті, а потім додавати додаткові звукові ефекти. Якщо порушити цю технологію, то власники стереотелевізоров та інших стереосистем (підсилювачів, магнітол, музичних центрів і т.д.) при прослуховуванні трансляції не будуть чути деякі звуки.
Для того, щоб цього не сталося, продюсери повинні вирішити, чи вистачить їм значка "Stereo" або потрібно використовувати інший спосіб кодування: "5 мінус 1". Якщо значок "Dolby Surround" все-таки необхідний, то вихід із ситуації дуже простий: потрібно поєднати свій звуковий редактор з тим редактором, який знаходиться в студії, де буде кодуватися звук в системі "5 плюс 1". Це дозволить заощадити час для підбору вихідного, їх зведення як в стереоваріанте, так і в кодуванні "5 плюс 1" в своїй студії і максимально підготувати сесію звукового редактора до подальшого кодування прктика доводить, що така організація технологічного процесу дуже ефективна.
Записана сесія з розкладеним багатотрековим записом приноситься в студію, яка має ліцензію на кодування звуку у форматі "5 плюс 1". На жаль, всі українські продукти даного формату своє кінцеве зведення проходять в російких студіях звукозапису, які мають ліцензію.
Організація звукового мовлення в кожній країні суто індивідуальна. Програми звукового мовлення передаються по території України по каналах і трактах, організованим в супутникових, волоконно-оптичних, кабельних і радіорелейних системах передачі, до входу антени передавача або абонентської розетки. Передача програм звукового мовлення по ефіру називається радіомовленням.
Вихідними сигналами звукового мовлення і звукового супроводу на телебаченні є аналогові звукові сигнали. Тому параметри і відповідні нормативні дані для сигналів звукового мовлення і звукового супроводу на телебаченні залежать від властивостей цих сигналів, до яких відносяться ширина спектра, динамічний діапазон і потужність. Краще звучання досягається при найбільшій відповідності цих параметрів при передачі звукових сигналів на передавальному і приймальному кінцях каналів і трактів звукового мовлення і звукового супроводу телебачення.
Оскільки амплітуда аналогових звукових сигналів змінюється в дуже широких межах, то потужність і напруга цих сигналів звичайно визначаються рівнями, вираженими в логарифмічних одиницях - децибелах. Прийнято застосовувати рівні двох видів: відносні і абсолютні. Відносні рівні потужності Np і напруги Nu:
Np=10log(P/P0) і Nu=20lg(U/U0)
де P0 і U0 - потужність і напруга, відповідні нульовому рівню. За нульовий рівень приймається значення, якому відповідає потужність синусоїдального сигналу, рівна 1 мВт, на опорі R = 600 Ом, тобто
P0=U20 /R або P0=J20/R
Отримані з цих співвідношень рівні напруги і потужності дорівнюють відповідно: U0 = 0,775B і J0 = 1,29 мА. За допомогою рівнів визначається динамічний діапазон D сигналів звукового мовлення на телебаченні:
D=Nmax-Nmin
де Nmax і Nmin - це максимальні і мінімальні рівні звукових сигналів. Зазвичай при передачі звукових сигналів за максимальний приймається рівень, імовірність перевищення якого становить 0,98, тобто 98% часу, а за мінімальний - рівень, ймовірність перевищення якого становить 0,02 або 2% часу проведення вимірювань. Мінімальний рівень повинен перевищувати рівень шуму на 6-10 дБ.
При цьому, якщо максимальний рівень звукових сигналів однозначно визначено, то точно обчислити мінімальний рівень сигналу не можна, так як шуми можуть скласти частина самого сигналу, наприклад, шум дощу, шум морського прибою, звук кроків і т. п. Динамічний діапазон переданих сигналів звукового мовлення телебачення менше вихідних звукових сигналів. Це пояснюється обмеженим динамічним діапазоном каналів звукового мовлення, по яких передаються дані сигнали, передавальною і приймальною апаратурою, а також неможливістю сприйняття звучання звукових сигналів, що мають великий динамічний діапазон, наприклад, симфонічного оркестру в квартирних умовах. Обмеження динамічного діапазону здійснюється вручну - звукорежисером і спеціальними пристроями - компресорами. Обмеження динамічного діапазону звукових сигналів авторегуляторами до певного рівня адекватно збільшенню потужності передавачів.
Одним з основних параметрів сигналів звукового мовлення на телебаченні є відносна середня потужність (ВСП) звукових сигналів:
Pвсп=P/Pном=1/t2-t1 ∫P(t)dt
середнє значення потужності в період часу t = t2 - t1; Pном - потужність синусоїдального сигналу з амплітудою, рівної норманій напрузі звукового сигналу. Для цих сигналів вводяться такі поняття: рівень довгострокової середньої потужності і рівень максимальної средньохвилинної потужності. Рівень довгострокової середньої потужності - це відношення потужності сигналу звукового мовлення, усередненого за весь час передавання програм звукового мовлення протягом доби, до потужності синусоїдального сигналу нормованого максимального рівня в децибелах.
Рівень средньохвилинної потужності - це величина, що дорівнює відношенню потужності сигналу звукового мовлення на телебаченні, усередненою за одну хвилину, до потужності синусоїдального сигналу нормованого максимального рівня, вираженого в децибелах.
Рівень максимальної средньохвилинної потужності - це рівень средньохвилинної потужності, перевищеної під час передачі програм звукового мовлення. Для порівняння: потужність телефонного сигналу зі смугою частот 300-3400 Гц складає 30 мкВт, тобто потужність сигналу звукового мовлення приблизно в 23 і 38 разів більше.
В даний час широке розповсюдження одержала передача звукових сигналів, перетворених в цифрову форму. У цих випадках здійснюються аналогово-цифрове (АЦП) і цифро-аналогове перетворення (ЦАП) вихідних аналогових звукових сигналів.
В основі всіх перетворень лежить теорема Котельникова, сенс якої полягає в тому, що будь-яка функція з обмеженим спектром повністю визначається своїми значеннями, вираженими через інтервали часу
∆t=1/2Tгр
де tгр - гранична частота спектра функції. Звукові сигнали описуються функцією з обмеженим спектром. При цьому здійснюється передача звукових сигналів в дискретній (імпульсній) формі, для яких значно розширюється спектр переданих сигналів. Тому при ЦАП для збільшення кількості каналів при передачі сигналів використовується метод стиснення. Стиснення - це фактично усунення із спектру вихідного аналогового сигналу низки частотних складових.
Для обгрунтування закономірності цього методу вводяться поняття статичної чи психоакустичної надмірності частот у вихідному аналоговому сигналі. У природі такої надлишковості не існує. При АЦП і ЦАП аналоговий звуковий сигнал піддається багаторазовим перетворенням: дискретизації, нерівномірному квантуванню, кодуванню, компресії миттєвої або майже миттєвої дії, усунення із спектру сигналу низки частотних складових. У результаті багаторазових перетворень формується синтетичний звуковий сигнал, спектральний склад і огинаюча сигналу, якого відрізняються від вихідного аналогового сигналу.
При цифровому перетворенні аналогових сигналів звукового мовлення в цифрову форму використовується серія міжнародних стандартів MPEG: 1 ISO/IEC 11172-3, 2 ISO/IEC 13818-3, 3 ISO/IEC 13818-7, 4 ISO/IEC 14496-3. У цих стандартах для кодування звукових сигналів рекомендуються певні значення частот дискретизації, які дозволяють отримати швидкості цифрового сигналу від 256 до 32 і 16 кбіт/с.
Останнє значення дорівнює швидкості передачі звукової мови в телефонних каналах. Об'єктивних параметрів або параметрів, що визначають допустимий ступінь відмінності, в даний час ще не розроблено. Всі способи прослуховування експертами переданих звукових сигналів, які оцінюють вплив усунення надмірності, носять обмежений суб'єктивний характер і не мають статистичної достовірністі, яка виражається в отриманні певних законів статистики. Сигнали передаються по відповідних каналах і трактах.
Термін "тракт" був введений в 1965 р. в, оскільки існувало й існує безліч термінів, що використовують слово канал. До них відноситься канал звукового мовлення (КЗМ), електричний канал звукового мовлення, міжміський канал звуково мовлення (МКЗМ) і т. п.
За своїм призначенням тракти діляться на три види: формування, первинного та вторинного розподілу програм звукового мовлення.
Тракт формування програм звукового мовлення на телебаченні - це канал, який представляє комплекс технічних апаратних засобів, в яких створюються дані програми.
Тракти первинного розподілу - це цифрові і аналогові канали, з'єднувальні лінії і апаратні засоби, за якими по території країни передаються програми звукового мовлення на телебаченні.
Тракти вторинного розподілу програм звукового мовлення на телебаченні - це передавачі та системи дротового мовлення.
До складу трактів первинного розподілу входять МкЗм, що включають міжміські мовні апаратні зєднувальних ліній. Останні є каналами обмеженої протяжності. Основна ланка мкЗм - це канали звукового мовлення на телебаченні, організовані у супутникових, волоконно-оптичних, кабельних і радіорелейних системах передачі.
Канали звукового мовлення на телебаченні бувають двох типів: магістральні та внутршньозонові. Номінальний (еталонний) ланцюг магістрального каналу має протяжність 2500 км: для аналогових каналів - два переприйому по звуковій частоті, що ділить канал на три ділянки приблизно рівної довжини; для цифрових каналів із стисненням - без переприйому. Номінальний ланцюг внутрішньозонового каналу має протяжність, рівну приблизно одній третині магістрального каналу.
Для характеристики каналів і трактів звукового мовлення на телебаченні розроблені параметри, які введені на основі великого обсягу суб'єктивних статистичних експертиз. Ці парамери, названі "параметрами якості", дозволяють дати об'єктивну оцінку властивостей каналів і трактів. Ці параметри названі параметрами якості. До числа таких параметрів відносяться: смуга переданих частот, нерівномірність амплітудно-частотної характеристики, коефіцієнт гармонік, захищеність від зваженого шуму, захищеність максимального сигналу від виразної перехідної перешкоди, різниця фаз між каналами, утворюючими стереопару, різниця рівнів на виходах каналів, що утворюють стереопару, тощо.
Згадані параметри були розроблені для аналогових каналів звукового мовлення на телебаченні. Додатково для цифрових каналів вводяться такі параметри, як захищеність від продуктів внутрішньо смугової перехресної модуляції другого і третього порядку і захищеність від продуктів озасмугової перехресної модуляції першого і другого порядку. На жаль, для цифрових каналів звукового мовлення на телебаченні немає інших параметрів якості, визначених міжнародними рекомендаціями. Перераховані параметри визначаються за допомогою вимірювальних сигналів або без них. Наприклад, в останньому випадку - для вимірювання рівня шуму.
Спочатку, на початку зародження звукового телевізійного мовлення, було прийнято в залежності від смуги частот ділити канали звукового мовлення на класи: вищий, перший і т. д. Від назви "класи" в міжнародних рекомендаціях 80-х рр.. минулого століття відмовилися у зв'язку з введенням стандартних смуг частот: 50 Гц - 7 кГц і 30 Гц - 15 кГц. Канал 50 Гц - 10 кГц був визнаний неперспективним. Втім, нині в даний час в Україні в деяких видах каналів забезпечення тракту апаратури звукового мовлення цей канал ще зустрічається.
В звуковому мовленні велике значення мають питання термінології. Будь-яке неточне визначення і застосування терміна призведе до невірного тлумачення організаційної структури каналів звукового мовлення, неправильного використання нормативних даних на параметри каналів і трактів. Наслідком може бути порушення безперебійної роботи всієї мережі звукового мовлення.
Досліджючи звуковий тракт телевізійних студій, дійшли висновків, що звуковий тракт - це ланцюг звукотехнічних засобів, які забезпечють звукозапис, обробку, збереження, редагування та відтворення звуку на телебачення. Для якісних звукових показників необхідно створити не лише високопрофесійний програмно-апаратний комплес, а і просторе та правильно акустично оформлене приміщення.
Розділ 3. Сучасне телебачення та перспективи розвитку
3.1 Звукові формати сучасного телебачення
В системі "стерео" звук записується за допомогою двох мікрофонів, при цьому сигнали записуються окремо один від одного, і в сукупності несуть інформацію про просторове розташування та переміщення записуваних джерел звуку. При запису в студії кожне джерело звуку записується окремо. Потім всі записані канали зводяться звукооператором у два канали. При цьому задається їх необхідне просторове розташування. При відтворенні стереосигнал подається на дві рознесені в просторі звукові колонки, причому кожна відтворює свій канал. Слухач, перебуваючи в певній зоні перед колонками, сприймає злиту звукову картину, в якій різні її складові розподілені в просторі між колонками.
Одним з недоліків стереозвучання є те, що слухач ніби сприймає звукову картину ззовні, перебуваючи перед нею, а не всередині неї, адже звуки, що приходять з тильної сторони відсутні. Так само було відмічено, що стереоефект виявляється повною мірою лише в обмеженій зоні прослуховування. Ці недоліки спробували подолати в популярних у 70-і роки чотирьохканальних системах запису і відтворення звуку, які одержали назву квадрофонічна. Розташувавшись посередині між двома фронтальними і двома тиловими колонками, слухач знаходився в центрі звукової картини і отримував звукову інформацію зі всіх боків. На жаль, через свою громіздкість та порівняно високу ціну, ці системи не отримали широкого розповсюдження, хоча досвід їх створення був використаний при розробці багатоканальних систем домашнього кінотеатру.тереозвучання давно стало звичною приналежністю високоякісної побутової апаратури для приймання, запису та відтворення звуку. До недавнього часу телевізор залишався прикрим винятком. Розроблені в 50-60-і роки телевізійні стандарти не припускали наявності стереозвуку. Лише наприкінці 70-х років стерео почало завойовувати телебачення. З початку 80-х років в Японії і Німеччині починають вести регулярне телемовлення зі стереозвуком. У німецькій системі для передачі сигналу другого каналу використовується додатковий радіопередавач, що працює на частоті, відмінній від першого. У системі, прийнятої в Японії, через один передавач транслюється комплексний сигнал, який містить інформацію обох каналів. В обох системах звук передається в аналоговій формі. В даний час найбільш поширеною є німецька система стереомовлення, що отримала назву А2 (також German stereo - "німецьке стерео" або Zwei stereo).
У 1986 році фахівцями англійської телерадіокорпорації ВВС була розроблена цифрова система телевізійного стереовещанія NICAM, більш якісна, ніж аналогові системи. Спочатку NICAM передбачалося використовувати, головним чином, у супутниковій системі телебачення покращеної якості - D2-MAC. Але потім, в 90-і роки, NICAM почали широко використовувати і в наземних системах ефірного телебачення.
Поряд з "справжнім" стерео існують системи "псевдостерео", які перетворюють одноканальний монозвук в два канали, зі звучанням, що імітує просторовий стереозвук.
Останнім часом з'явилися телевізори, оснащені так званим "стерео по AV-входу" або "стерео по НЧ" (низькій частоті). Їх схеми не містять стереодекодера, але мають два роздільних звукових канали, які дозволяють відтворювати стереозвук із зовнішніх джерел, наприклад - Hi-Fi відеомагнітофона або відеопрогравача.
Системи багатоканального звуку. Подальший розвиток системи звуку в телебаченні одержують в процесі реалізації ідеї "домашнього кінотеатру". В результаті розвитку вдосконалених систем телебачення та телебачення високої чіткості було досягнуто значне поліпшення якості телевізійного зображення. Картинка на екрані телевізора за якістю впритул наблизилася до зображення на кіноекрані. Лише звук, навіть стерео, не створював атмосфери кінотеатру.
Справа в тому, що в кінотеатрах розвинених країн вже давно стандартом став багатоканальний звук. Перші багатоканальні звукові системи для кіно були розроблені на початку 50-х років. Вже в ті часи "кіношне стерео" використовувало як мінімум чотири канали: лівий, середній і правий, розташовані за кіноекраном, а також канал ефектів, що звучить за спинами кіноглядачів. Канал ефектів служив для створення фонових звуків, наприклад віддалених шумів, гуркоту грому і тощо. В даний час існують різні системи запису звуку для кінофільмів, число каналів в яких варіюється від чотирьох і більше. Саме широке поширення отримала система Dolby Stereo.Stereo. У середині сімдесятих років фірма Dolby Laboratories (США), відома своїми винаходами в галузі звуку, розробила систему запису звуку на кіноплівку, що отримала назву Dolby Stereo. Ця система дозволяє закодувати необхідні чотири канали в двох звукових оптичних доріжках, розташованих на кіноплівці. У кінотеатрі трековий сигнал зчитується з плівки і за допомогою декодера перетворюється у чотири канали. Без декодера звук відтворюється як при звичайному стерео. В даний час за цією технологією озвучується більшість художніх кінофільмів. Апаратурою Dolby Stereo обладнано понад 17500 кінотеатрів світу.Surround. Згодом виникає ідея застосувати розробки багатоканальних звукових систем для кінотеатрів і для перегляду відеопрограм, з телевізора. На початку 80-х років фірмою Dolby Laboratories представлена система Dolby Surround Sound (DSS) для домашнього відео, яка за допомогою декодера Dolby Surround дозволяє з закодованого двоканального сигналу виділяти три звукових канали: лівий, правий і тиловий. При відсутності декодера відтворюється звичайний двоканальний стереозвук. Наступним кроком у розвитку багатоканального звуку для систем "домашнього кінотеатру" стала поява більш досконалого декодера Dolby Surround Pro-Logic (DPL), що виділяє вже чотири канали: лівий, центральний, правий і тиловий. Декодери DSS і DPL продаються як окремо, так і вбудованими в підсилювачі, телевізори та супутникові ресивери.. Однією з причин створення стандарту ТНХ стало різко негативне ставлення продюсера і режисера, творця знаменитих "Зоряних воєн", Джорджа Лукаса до відтворення звуку його фільмів у кінотеатрах, обладнаних системами багатоканального звуку фірми Dolby. В результаті тривалих досліджень співробітниками Lucasfilm Ltd. був створений новий стандарт звуковідтворення. Роботи проводилися під керівництвом головного інженера фірми Тома Холмана, тому новий стандарт отримав назву Tom Holman's eXperiment (експеримент Тома Холмана) або, скорочено, ТНХ.
Цей формат визначив нову концепцію просторового звучання, найбільш природну і максимально пристосовану до умов домашнього відеоперегляду. Використовуючи результати декодування процесора Dolby Pro-Logic, який утворює всього чотири канали, ТНХ додатково поділяє монофонічний канал ефектів на два псевдостереофонічних - лівий та правий і створює додатковий наднизькочастотних канал (канал сабвуфера - гучномовця, який спеціально призначений для відтворення потужних низькочастотних звуків).
Водночас досягається поліпшення відтворення низьких частот (20-80 Гц), корекція звуку фронтальних каналів, що адаптує звуковий супровід до умов прослуховування з близької відстані (у звичайній кімнаті). Також використовується коригуюча схема для збереження спектрального балансу при русі уявного джерела звуку від фронтальних до тилових гучномовців. Подальшим розвитком THX стала поява більш досконалого стандарту - THX Ultra.
Слід зазначити, що існують й інші системи, більш прості, ніж ТНХ, які розвивають ідею Dolby Pro-Logic. Одним із яскравих прикладів цієї думки є 5CH Cinema, що обробляє тільки тилові канали, перетворюючи їх у псевдостерео.. Системи DSS і DPL є аналоговими, і при бурхливому розвитку систем цифрового звукозапису цілком логічним стала поява цифрової системи Dolby Digital AC-3 (Audio Coding - 3). Вперше вона була застосована в 1992 році, в кінотеатрах з багатоканальним звуком, а з 1994 року її почали використовувати для звукового супроводу безпосереднього теле- і радіомовлення з супутників. Система АС-3 дозволяє отримувати на виході шість каналів звуку. З них п'ять є повнодіапазонними (30-20000 Гц): три - фронтальними, а саме лівий, центральний, правий і два тилових, а так само низькочастотний (20-120 Гц) канал сабвуфера. Система АС-3, на думку експертів, вважається на сьогоднішній день однією з найбільш перспективних систем об'ємного звучання. Вона прийнята в якості звукового стандарту для лазерних відеодисків формату DVD.Multichannel. MPEG Multichannel або MPEG-2 Audio: так само, як і попередній стандарт, застосовується для запису звуку на DVD відеодиски. Цей стандарт був створений у рамках розробки цифрового стандарту мовлення телебачення MPEG-2. AC-3 та MPEG-2 Audio забезпечують приблизно однакову якість шестиканального звуку. Зауважимо, що деякі фахівці відзначають велику гнучкість останнього, внаслідок можливості змінної швидкості запису звукових даних. Також MPEG-2 Audio більш сумісний з простими аудіосистемами, які працюють в стереорежимі.. DTS (Digital Theater System) - це шестиканальна цифрова система запису звукового супроводу кінофільмів, широко поширена в США. У цьому стандарті, наприклад, записана звукова доріжка фільму "Парк юрського періоду". Вважається, що ця система забезпечує кращу якість звуку, ніж АС-3 через менший стиснення вихідної звукової інформації.
Звукові процесори. Звукові процесори, якими оснащують свою відеотехніку виробники побутової електроніки, призначені для підстроювання параметрів звучання багатоканальних звукових систем під умови прослуховування в конкретному приміщенні. Вони також містять певні предустановки, що імітують конкретні умови прослуховування. Насамперед, це широковідомі процесори фірми Yamaha - аналоговий CINEMA DSP, для системи DPL і цифровий TRI-field CINEMA для AC-3, а також Dolby Cinema Sound і Cinema Digital Sound фірми SONY. Аналогічно системам "псевдостерео", що імітують стереозвучання моносигнала, в галузі багатоканального звуку застосовуються процесори тривимірного (3D) звуку, призначені для створення ефекту псевдобагатоканального звуку при відтворенні останнього через два динаміки стереотелевізора. В якості прикладу можемо тут назвати Virtual Dolby Surround, Virtual Surround Sound (VSS), Virtual 3D Surround, 3D-Phonic, Spatializer та інші. Отже, з вищевказаного можна дійти висновку, що різноманітність звукових форматів просто вражає. Вони можуть відворювати звук в домашніх умовах на рівні із сучасними кінотеатрами. Звукове обладнання, яке б забезпечило високий рівень звуковідтворення є як і в продажу в Україні, так і у користувачів. Але, на жаль, професійний рівень створення, канали передачі звуку та стан вітчизняного телебачення, нині, не можуть забезпечить відтвореня вітових сучасних звукових форматів у домашніх умовах.
.2 Перспективи розвитку звуку на телебаченні
Розвиток сучасних технологій тісно пов'язаний з розвитком світової науки. Кожного дня з'являються не тільки новинки серед комп'ютерів, стільникових телефонів чи автомобілів, але також і у сфері послуг, однією з яких є цифрове телебачення.
Цифрове телебачення (від англ. Digital Television, DTV) - галузь телевізійної техніки, в якій передача, обробка та зберігання телевізійного сигналу відбувається у цифровій формі. Передаючи iнформацiю про картинку та звук в байтах, провайдер цифрового телебачення може передавати набагато бiльше iнформацiї, нiж це можливо при використаннi аналогової технологiї сьогоднi.
Згідно угоди підписаної в Женеві 2006 року до 2015 року телевізійні станції по всій країні повинні перейти від старого методу передачі телевізійного сигналу - аналогового, до цифрового телебачення, що є новим інноваційним типом технології передачі сигналу, який дозволяє підвищити якість зображення та звуку, кількість каналів, і навіть транслювати сигнал високої чiткостi (HDTV).(Проект "Цифрове телевізійне мовлення") - це промисловий консорціум, що складається з більш, ніж 270 мовників, виробників, мережевих операторів, розробників програмного забезпечення, органів управління в більш, ніж 35 країнах і спрямований на розробку глобальних стандартів надання всесвітнього цифрового телебачення і доступу до даних.
Існує 4 стандарти цифрового телебачення DVB: DVB-S (satellite - супутник) поширення цифрового телевізійного сигналу через супутник; DVB-C (cable - кабель) поширення цифрового телевізійного сигналу по кабельних мережах (за даним стандартом працює ТРК "Діскавері"); DVB-T (terrestrial - ефір) поширення цифрового телевізійного сигналу через ефір; DVB-H (handheld) поширення цифрового телевізійного сигналу на мобільний телефон. DVB вимагає використовувати пакети MPEG-2 в якості "транспортних контейнерів для даних" і критичної службової інформації DVB, яка оточує та ідентифікує ці пакети. Окрім систем телевізійного мовлення, методи та засоби цифрового телебачення лягли в основу сучасних систем відеозв'язку, до яких відносяться відеоконференції та відеотелефон. В кінці 1998 року був затверджений стандарт MPEG-4, який забезпечував передачу відео та звуку по вузькосмугових каналах передачі даних.
Технологія DTV дозволяє передавати програми з кінематографічною якістю зображення і CD-якістю звуку, рядом інших удосконалень. Технологія DTV може бути використаною і для передачі великих об'ємів даних, доступ до яких можливий з допомогою комп'ютера чи телевізора.
Розділяють формати цифрового цифрового телебачення:
1.TV стандартного розширення SDTV - це базовий рівень з розширенням аналогового телебачення. Програми SDTV можуть іти в звичайному (4:3) чи широкому (16:9) форматі.
2.TV високого розширення - HDTV широкого формату (16:9) забезпечує розширення і якість зображення найвищі із всіх форматів телевізійного мовлення. В поєднанні з цифровою технологією підвищення якості звучання, HDTV встановлює для телебачення нові стандарти якості і зображення звуку.
Перехід України на цифрове мовлення - надзвичайно важливий проект для держави, телеглядачів та телевізійної індустрії. Такий перехід вiд аналогового на цифрове мовлення був закрiплений мiжнародною угодою пiдписаною у 2006 роцi в Женевi. Незважаючи на те, що всі українські телеканали сьогодні здійснюють аналогове мовлення, більшість загальнонаціональних станцій в експериментальному режимі в містах Києві та Одесі транслюються в "цифрі". Згідно програми НКТР, з 2012 року до відкриття Євро-2012 українське телебачення має перейти на цифрове мовлення. Починаючи з 2015 року всi канали України будуть транслюватися тiльки в цифровому форматi.
Цифрове мовлення, або аналогове відключення - це проект переходу держави на цифрове ефірне телевізійне мовлення, у звязку з відмовою від старого аналогового формату мовлення. Через пакетування телевізійних каналів у мультиплекси (по 8-10 програм в кожному мультиплексі), кількість використаних частот суттєво зменшиться. Відповідно до плану "Женева-2006" в Україні має бути включено 8 мультиплексів.
Основною метою державних органів є виконання міжнародних зобовязань України, натомість інтерес телеканалів полягає у максимально беззбитковому переході на новий формат мовлення. У свою чергу, телеглядач має залишатися захищеним та не втратити можливість доступу до якісного, сучасного телебачення. Крім того, масова заміна телевізорів населенням - сприятливий час для відновлення ринкових позицій українських виробників, економічні показники яких помітно зменшилися в минулі, зокрема 90-ті роки.
Переваги цифрового телебачення очевидні, втім, кожне українське домогосподарство має зробити декілька важливих кроків для отримання цифрового сигналу, бо інакше - ризикує залишитись взагалі без телебачення.
Більшість телевізорів, якими користуються сьогодні споживачі не взмозі прийняти цифровий сигнал. Але це зовсім не означає, що його потрібно встигнути замінити до 2015 року. Підходить будь-який, навіть найстаріший телеприймач. Посередником між телевізором і середовищем поширення сигналу послужить ТВ-тюнер (цифровий кабельний ресивер). Прилад приймає цифровий сигнал, перетворює його і подає на вхід ТВ-приймача - глядачу залишається обрати канал. Для старих телевізорів підходять тільки тюнери стандарту SDTV. Однак, завдання прийому телепрограм високої чіткості (HDTV) в пониженій SDTV-якості на звичайний телевізор не ставилося, тому при переході на HDTV-мовлення користувачам потрібно буде замінити свої сьогоднішні ТВ-приймачі.
Відмітимо, що для сучасних телевізорів (окрім тих, які вже мають вмонтований тюнер стандарту DVB-C) підходять тюнери як SDTV, так і HDTV. Після підключення цифрового кабельного телебачення кожен телевізор в квартирі матиме "свій" телетюнер і "свій" пульт керування. І глядачі кожного телевізора в одній квартирі зможуть одночасно дивитися різні передачі, вибираючи те, що їх цікавить найбільше.
Цифрове телебачення - це, в першу чергу, новий стандарт якості для сучасного телебачення. Від аналогового телебачення його відрізняють висока якість картинки, стерео чи 5.1 звук, велика кількість закордонних і вітчизняних каналів, можливість індивідуальної підписки на тематичні пакети каналів - наприклад, "Спорт" чи "Кіно". Цікави є той факт, що нацифровому телебаченні фактично відсутнє рекламне мовлення. Цифрове телебачення є бiльш ефективною технологiєю для провайдерів, оскiльки за його допомогою останні можуть одночасно передавати більше, нiж один сигнал.
Таким чином, використання цифрового телебачення має ряд відмінностей в порівнянні з іншими видами телебачення:
1.Підвищення перешкодостійкості трактів передачі та запису телевізійних сигналів.
2.Зменшення потужності передатчиків.
.Значне збільшення числа телевізійних програм, що передаються в тому ж частотному діапазоні. В цифрових мережах кількість доступних каналів може бути в декілька раз більша, ніж в аналоговому.
.Суттєве підвищення якості зображення і звуку телевізійного приймача. В аналогових мережах важко добитися якості зображення для всіх каналів.
.Створення телевізійних систем з новими стандартами розкладення зображення (телебачення високої чіткості).
.Розширеня функціональних можливостей студійної апаратури.
.Передача в телевізійному сигналі різноманітної додаткової інформації.
.Можливість індивідуально підписатися на пакети, які цікавлять глядачів.
.Створення інтерактивних телевізійних систем, при користуванні якими глядач отримує можливість вплинути на програму, що транслюється.
.Наявність функції "На початок програми".
.Архів і запис телевізійних програм.
.Можливість вибору мови і субтитрів.
.Цінова доступність, адже відмінність цифрового телебачення від супутникових тарілок полягає в тому, що супутникові комплекси, як правило, розраховані на людей з доходами вище середнього.
Хочеться додати, що на сьогоднішній день перевагою цифрового телебачення в порівнянні зі стандартними системами аналогового телебачення, є не лише те, що якість зображення краща - суб'єктивне сприйняття кольорового телевізійного сигналу в системі PAL і цифрового телевізійного сигналу зі швидкістю 5 Мбіт/с для глядача є практично однаковим. Головним чинником в цьому питанні виступає те, що значно підвищується пропускна здатність транспортного середовища (супутникові лінії, кабельні мережі, ефірна радіолінія і тощо). Це надає можливостей транслювати суттєво більше телевізійних каналів в тій же виділеній полосі пропускання.
Також підкреслмо, що якість цифрового телебачення в будь-яких умовах прийому є високою як для стаціонарних телевізійних приймачів, так і для мобільних, які працюють, наприклад, в рухомому транспорті. Перешкодостійкість цифрового телебачення, у порівнянні з аналоговим телевізійним мовленням, зумовлена використанням високоефективних каскадних коректуючих кодів. Цифрове телебачення також означає прихід інтерактивності (зворотнього зв'язку з глядачем), яка включає маркетингові і соціологічні опитування, голосування в конкурсах, навчальні програми, новий, якісний рівень телевізійних продажів тощо.
Цифрові телевізійні стандарти дозволяють передавати додатково до відеоряду не тільки одну, але і декілька звукових доріжок, які можуть нести в собі як різні мовні версії телепередачі, так і однакові за змістом варіанти однієї і тієї ж звукової доріжки в різних форматах (наприклад, закодована в Dolby Digital п'ятиканальна доріжка та її звичайний стереофонічний аналог). Необхідність передачі однієї і тієї ж версії звукового супроводу в кількох різних стандартах може виникнути через те, що не всі приймальні пристрої здатні декодувати ті чи інші стандарти звуку.
Як і у випадку з відео, для стиснення якого на сьогоднішній день застосовуються два основні стандарти, старий MPEG-2 і більш сучасний MPEG-4, для стиснення звуку може використовуватися як сучасний стандарт MPEG-4 AAC, так і застарілий MPEG-1 Layer II . Стандарт MPEG-4 AAC (разом з його нізкобітрейтной версією HE AAC) на сьогоднішній день є самим досконалим стандартом стиснення звуку в світі. За своєю суттю, це - поліпшена версія добре всім нам знайомого MP3. Хоча перша версія стандарту AAC з'явилася на світ ще в 1997 році (на шість років пізніше, ніж MP3), широко відомим він став лише в 2003-му, коли фірма Apple оголосила його "рідним" форматом для плеєрів iPod і магазину музики iTunes. У тому ж році в Японії було запущено цифрове ефірне телевізійне мовлення, що використовує AAC для передачі звуку.
У 2003 році з'явилося розширення HE AAC, покликане поліпшити якість звуку при низьких (наприклад, нижче 128 кбіт/с) бітрейтах, а в 2006 році побачив світ HE AAC v2, назад сумісний з HE AAC кодек для ще більш низьких бітрейтів. У цифровому телебаченні "покоління MPEG-4" зазвичай використовують саме HE AAC, і все AAC-сумісні DVB-приймачі його обов'язково підтримують.Layer II, старіший з використовуються в DVB-мовленні стандартів стиснення звуку, є повною протилежністю AAC. Якщо AAC - це поліпшена версія MP3, то MPEG-1 Layer II - його погіршена версія, причому погіршена в буквальному сенсі цього слова: абревіатура "MP3" розшифровується як MPEG-1 Layer III, а ось MPEG-1 Layer II - це його спрощений , менш ресурсномісткий варіант. Ресурсомісткість була важливою проблемою у ті часи, коли навіть дуже дорогий персональний комп'ютер не володів достатньою швидкістю для відтворення MP3 в реальному часі. Це сьогодні здатністю декодувати MP3 володіють навіть найпростіші електронні пристрої, але п'ятнадцять років тому ситуація була зовсім іншою. Часи змінилися, а стандарт MPEG-1 Layer II так і залишився таким, що відповідає потребам п'ятнадцятирічної давності.
Таким чином, для того, щоб отримати рівень якості звуку, аналогічний 192 кбіт/с для MP3, при використанні AAC нам знадобиться бітрейт 128 кбіт/с, а MPEG-1 Layer II - цілих 320 кбіт/с.
На жаль, не всі ще розуміють, наскільки застарілим є MPEG-1 Layer II, тому існує цілком реальний ризик того, що хтось раптом вирішить використовувати для українського DVB-T не AAC, а MPEG-1 Layer II. Мотивуватися це може хіба що тим, що і дотепер тестове мовлення DVB-T велося саме в цьому форматі, і хтось уже міг встигнути обзавестися несумісним з AAC прийомним обладнанням.
Така аргументація не витримує ніякої критики: людей, що дивляться зараз DVB-T, взагалі надзвичайно мало, а переважна більшість ресиверів DVB-T/MPEG-4 все-таки підтримують AAC. Тому прирікати всю країну на низьку якість звуку через таку дрібницю було б просто нерозумно. До речі, чим раніше буде здійснено переклад тестового мовлення DVB-T/MPEG-4 з MPEG-1 Layer II на MPEG-4 AAC, тим менше буде збитків після того, як це станеться. Постачальники компютерного обладнання, які мислять помірковано, вже зараз завозять в Україну тільки ті моделі DVB-T ресіверів, які підтримують формат AAC, адже вони розуміють, що мовлення в застарілому форматі MPEG-1 Layer II може бути переведено на AAC в будь-який момент, а після цього не працюють із цим форматом сет-топ-бокси просто ніхто не купить.
Зрозуміло, технічні можливості звукового супроводу цифрового телебачення не обмежуються звичайним двоканальним стереозвуком, і багатоканальні формати об'ємного звуку (Dolby Digital) вже давно увійшли в світове телевізійне життя. Такою звуковою доріжкою може оснащуватися будь-який цифровий канал - як звичайної чіткості зображення, так і високої (HDTV). Серед неспеціалістів побутує хибна думка, що звуковий супровід HDTV (телебачення високої чіткості) обов'язково має бути багатоканальним, і що багатоканальний звук є частиною поняття HDTV поряд з високою якістю зображення. Насправді ж HD-канали цілком можуть супроводжуватися і звичайною стереодоріжкою, адже далеко не у всіх випадках додаткові витрати на виробництво телепередач з "оточуючим" звуковим супроводом можуть бути виправдані.
Чимало помилок пов'язано і з самими форматами багатоканального звуку. Взагалі-то, розібратися з ними лише трохи складніше, ніж із звичайним стереозвуком: головне - зрозуміти, що один і той же "комплект" з певної кількості каналів звуку (наприклад, п'яти) може бути "упакований" у будь-який з можливих алгоритмів стиснення, і сама суть цих звукових каналів від цього не зміниться. Вибір алгоритму стиснення багатоканального звуку (Dolby Digital, DTS і тощо) впливає, як і у випадку зі стереозвуком, виключно на кількість спотворень внесених компресією при тому чи іншому бітрейті. При цьому нерідко цей вибір визначається навіть не технічними, а маркетингово-політичними міркуваннями.
Що ж до вибору кількості каналів звуку, то для звукового супроводу телевізійних трансляцій використовуються (і очікується, що будуть використовуватися в осяжному майбутньому) тільки два формати об'ємного звучання: 5.1 і 7.1. Число перед точкою означає кількість повноцінних каналів звуку, а число після крапки - кількість так званих каналів низькочастотних ефектів (low-frequency effect, LFE). Це канали, частотний діапазон яких надзвичайно обмежений: як випливає з назви, вони можуть передавати тільки низькі частоти, що становить, грубо кажучи, одну десяту від смуги пропускання повноцінного звукового каналу. Саме тому низькочастотний канал позначається як одна десята від звичайного каналу, і саме тому формат 5.1 правильніше називати не шестиканальним, а п'ятиканальним.
Треба сказати, що на сьогоднішній день низькочастотний канал є майже атавізмом: спочатку формат звуку 5.1 призначався для кінотеатрів (не домашніх, а справжніх), в системі звукового обладнання яких низькочастотний канал був безпосередньо з'єднаний з сабвуфером, окремої акустичною системою, призначеної виключно для відтворення низьких частот. Оскільки в кінотеатрах демонструється тільки ретельно підготовлений для кінотеатрів матеріал, додаткових втручань у звуковий сигнал при такій схемі не потрібно. Втім, побутові системи об'ємного звуку набагато різноманітніше кіно театральних: так, сабвуфер в них може просто відсутній. Не менш різноманітним є такоє матеріал, який на них програється, тому перед тим, як направити сигнал LFE-каналу на сабвуфер, побутовій системі необхідно підмішати в нього ще й витягнуту з інших каналів низькочастотну складову. На англійській мові цей процес називається "bass management" або "управління басом". У розрахунку на нього при мастерингу багатоканального звукового супроводу для телепередач канал низькочастотних ефектів нерідко просто залишають порожнім, доручаючи витяг низьких частот системі bass management звуковідтворювального пристрою. У разі використання формату 5.1 п'ять основних каналів розташовуються в такий спосіб: два з них є основними (фронтальними) - по суті, це звична нам стереопара. Акустичні системи ще двох каналів розташовуються позаду від слухача - саме вони додають той самий ефект об'ємності, заради якого це все і затівалося. П'ятий канал - центральний: він розташовується в безпосередній близькості від екрану телевізора або кінотеатру, так, щоб йде з нього звук сприймався як такий, що йде від екрану.
Формат 7.1 відрізняється від 5.1 тільки тим, що до п'яти перерахованих вище каналів додаються ще два бічних, для більш точного позиціонування оточуючих глядача звукових ефектів. У разі відсутності додаткових бічних акустичних систем, семиканальний звук можна легко перетворити в п'ятиканальний, просто змішавши бічні канали з тими, що є. Подібним же чином можна і з багатоканальної звукової доріжки при необхідності отримати звичайне стерео: ніяких складнощів тут немає. В даний час деякі канали з платних супутникових пакетів (зокрема, фільмові канали) забезпечуються багатоканальної звуковою доріжкою в форматі Dolby Digital на додачу до звичайної стереодоріжки у форматі MPEG-1 Layer II. Dolby Digital в даному випадку використовується через те, що до недавнього часу тільки цей формат належним чином підтримувався масовими моделями недорогих супутникових ресіверів і декодерів "домашнього кінотеатру", а також інтерфейсами з'єднання між ними. Інших переваг у такого підходу немає: бітрейт нераціонально витрачається як самої доріжкою Dolby Digital (через те, що це далеко не самий сучасний стандарт стиснення звуку), так і необхідністю використання дублюючої стереодоріжки, закодованої в ще більш застарілий MPEG-1 Layer II. Більш нове, сучасне й ефективне рішення цього завдання вже існує, і називається воно MPEG Surround. Ідея MPEG Surround полягає в тому, щоб на додачу до звичайної стереодоріжки передавати компактний набір спеціальної службової інформації, використовуючи яку із стереодорожкою можна відновити початковий набір з будь-якої кількості каналів об'ємного звуку. При цьому основна стереодоріжка може бути закодована яким завгодно кодеком (MPEG-1 Layer II, MPEG-4 AAC або будь-яким іншим), таким чином залишаючись сумісною з тими пристроями, які не підтримують MPEG Surround. Обсяг такої додаткової інформації вражаюче малий: звук 5.1 хорошої якості можна вмістити всього лише в 32 кбіт/с додаткового бітрейта. Наприклад, при використанні аудіокодека AAC для основної стереопари, MPEG Surround дозволяє вмістити навколишній звук формату 7.1 всього в 160 кбіт/с, зберігаючи при цьому сумісність з ресиверами, що сприймають лише звичайний стереозвук. Варто порівняти це з 384 кбіт/с для Dolby Digital, додатково до якого знадобиться також нести і звичайну стереодорожку. Для того, щоб використовувати MPEG Surround на практиці, його підтримка повинна бути зашита в DVB-ресівер, а передавати багатоканальний звук на підсилювач (ресивер домашнього кінотеатру) можна буде у вже декодувати і розкладеному по каналах вигляді по HDMI або якому-небудь іншому сучасному інтерфейсу. До речі, переваги MPEG Surround дають можливість багатоканальному звуку зайняти і деякі інші нові ніші, наприклад, він чудово підійде і для цифрового радіо.
Висновки
1.Вивчивши історичні передумови появи та розвитку телебачення, було зроблено висновок, що телебачення до своєї появи пройшло важкий та тернистий шлях. Одночасно в Росії та Україні, США та країнах Європи техніки та винахідники працювали над реалізацією ідеї передачі рухомих зображень на відстані. Отже, сучасне електронне телебачення зародилось в Санкт-Петербурзі в проекті викладача Технологічного інституту Б. Розінга, але його трансльована картинка була нерухомою. 26 липня 1928 року в Ташкенті вперше відбулася передача рухомого зображення на відстані, створена винахідниками Б. Грабовським та І. Бєлянським.
Звичайно, на появу ТБ величезну роль зіграло створення кінематографа. Але спочатку телебачення не мало такої популярності, тому що його аудиторія була мінімальною, але за дуже короткий проміжок часу телебачення стало масової і загальної хвилею. У США піком розповсюдження телебачення вважаються 50-і роки. А от у Росії, вирішальну роль зіграв період 60-х років, хоча зароджуватися цей глобальний процес став у період так званої "відлиги".
Друга Світова війна, стала основним фігурантом у процесі зупинки розвитку телебачення. А так, як СРСР був безпосередньо одним з основних учасників цієї трагічної події, це і стало причиною запізнілого розвитку телебачення у нашій країні.
.Розкриваючи основні етапи історії появи та розвитку звукового відео, варто відзначити, що телебачення, так як і кінематограф не завжди мало і візуальну, і звукову складові. Питання появи звуку на телебаченні залишається недослідженим. Усі науковці опираються, в першу чергу, на появу звуку синхронно із зображення у кінематографі. Телебачення до телеглядачів надходило із телефонів - "примітивних" телеприймачів, а звуковий супровід із радіоприймачів. Навіть в спеціалізованих виданнях неможливо віднайти інформацію про перший телевізійний пристрій, який передавав би рухоме зображення зі звуком на відстані.
Нині, в Україні, телевізійні трансляції супроводжуються звуком у моно-форматі і потребує значного розвитку.
.Дослідивши еволюцію техніки звукозапису на вітчизняному телебаченні, стало відомо, що вітчизняні телебачення використовують часто не суто спеціалізовану техніку: так у звукові засоби на телебаченні потрапляють концертні мікшерні пульти, студійні мікрофони, портативні побутові диктофони, аматорська комутація тощо. Акустика приміщень вітчизняного телебачення є недосконалою. Розподіл на тон-кімнати та апаратні є доволі умовною. Дана ситуація склалася, зі стрімким переходом телебачень від державних форм власності до приватних, відсутністю в них матеріального забезпечення та висококваліфікованих кадрів. Рівень звуку на вітчизняному телебаченні не контролюється державою, що зумовило появу низки непрофесійно озвучених телевізійних продуктів, до яких в першу чергу, відносимо більшість рекламних продуктів.
.Виявивши принцип побудови телевізійного звукового тракту, варто зазначити, що структура побудови звукового тракту на регіональних та Національних телебаченнях є схожою. Відмінність складових звукового тракту лише у якості, виробникові, отже, і вартості звукових засобів. Звуковий тракт "5 каналу" відповідає світовим вимогам і побудований за європейськими стандартами телевізійного звукового тракту.
.Проаналізувавши звукові формати сучасного телебачення, зробимо висновок, що в близькому майбутньому, при переході на цифрове телебачення, кожен телевізійний канал буде в змозі задовільнити найвибагливіших телеглядачів, транслюючи звукову інформацію на рівні кінотеатрів: 5.1 і 7.2, що забезпечить максимально реальне відчуття звуку навколо слухача.
.Оцінивши перспективи розвитку звукорежисури на українському телебаченні, стало зрозуміло, що українське телебачення має усі задатки для переходу на європейський рівень діяльності. Українська телевізійна звукорежисура на достатньому рівні забезпечена висококваліфікованими кадрами, рівнем освіченості в спеціалізованих програмних редакторах, досвідом роботи та творчими здібностями. Щороку збільшується кількість, телевізійних продуктів, що випускається не лише на вітчизняном телебаченні, а й на закордонному також.
телебачення електронний звукорежисура відео
Список використаних джерел
.Антонечко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо: 4-е вид. перероб. і доп. - К.: 1997. - 336.
.Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч. посібник. - Львів: Світ, 2003. - 432 с.
.Бабич Н. Основи культури мовлення. - Львів, 1990.
.Багиров Э. Г. Очерки теории телевидения. - М.: Искусство, 1978. - С. 18-24.
.Бакинська О. Культура телевізійного мовлення та його вплив на телеаудиторію. Телерадіожурналістика: історія, теорія, практика, погляд у майбутнє / Збірник науково-методичних праць - Львів: Ред. - вид. відділ Львівського університету, - 1997. - 160 с.
.Білянська О. Мовна агресія як антипод культури мовлення // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. - метод. праць. Львів, 2003.
.Богатова Л.Ю., "Права авторов произведений науки, литературы и искусства", Москва: Диалог-МГУ, 1999.
.Богуславский М.М., "Международное частное право", Москва: Международные отношения, 1997.
.Борецкий Р. А. Информационные жанры телевидения. - М., 1961. - С. 27-31.
.Браун Л. Имидж - путь к успеху. - СПб: Питер Пресс, 1996. - С. 10-14.
.Бугрим В. В., Мащенко І. Г. Телебачення прямого ефіру: Навч. посіб. - К.: Либідь, 1991. - С. 46-53.
.Ваніна О. Значення голосу і манери говорити для теле - і радіожурналістів // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. - метод. праць. Львів, 2002.
.Васильева Т. В. Теле- и радиоинформация: Учеб. пособ. - Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1987. - С. 17.
.Вишневецкий Л.М., Иванов Б.И., Левин Л.Г., "Формула приоритета. Возникновение и развитие авторского и патентного права", Ленинград: Наука, 1990.
.Гаврилов Э.П., "Комментарий Закона об авторском праве и смежных правах", Москва: Правовая культура, 1996.
.Гоян В. В. Інформаційна телевізійна програма: типологічна характеристика, параметри діяльності журналіста: Дис...канд. філол. наук. - К., 1999. - С. 34-45.
.Гоян О. Я., Гоян В. В. Телебачення і радіомовлення України: роздержавлення і приватизація // Роль ЗМІ в процесах державотворення. - 1998. - С. 59-63.
.Григораш Д. С. Журналістика у термінах і виразах. - Л.: Вища шк., 1976. - С. 187.
.Григорян С.А., "Всемирная торговая организация: правовые проблемы вступления России", Ростов-на-Дону: Рост. гос. экономическая академия, 1998.
.Гуревич П. С. Приключения имиджа: типология телевизионного образа и парадоксы его восприятия. - М.: Искусство, 1991. - С. 9-16.
.Гуревич С.М., "Экономика средств массовой информации: Учебное пособие", Москва: Изд-во им. Сабашниковых, 1999.
.Держкомтелерадіо України. Концепція розвитку державного телебачення і радіомовлення на 2005-2009 рр. - .
.Дмитровський З. Є. Інформаційне телемовлення України: здобутки і прорахунки // Українська журналістика: формування сучасного обличчя / Вісн. Львів. ун-ту. - Сер.: Журналістика, 1993.
.Дмитровський З. Є. Телевізійна журналістика. Навч. посібник. Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2006. - 208 с.
.Жильцов Е.Н., "Основы формирования хозяйственного механизма в сфере услуг", Москва: Изд-во МГУ, 1991.
.Жильцов Е.Н., Восколович Н.А., Казаков В.Н., "Экономика сферы платных услуг", Казань, 1996.
.Жугай В. Проблеми якісної продукції в українському телеефірі // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. - метод. праць. Львів, 2000.
.Капелюшний А. Росіянізми в телевізійному мовленні і в газетному тексті // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. - метод. праць. Львів, 2002.
.Короткі новини // Львівська Газета. - № 235.
.Кузнецов М.Н., "Охрана результатов творческой деятельности в международном частном праве", Москва: Изд-во Ун-та дружбы народов, 1988.
.Кузнецов М.Н., "Правовые вопросы охраны интеллектуальной собственности в международном частном праве", Москва: Изд-во Ун-та дружбы народов, 1977.
.Кузнєцова О. Д. Засоби масової комунікації. Посібник: Вид. 2-ге, перероблене й доповнене. - Серія "Навчальні та наукові видання професорсько-викладацького складу Львівського національного університету імені Івана Франка" - Львів: ПАІС, 2005. - 200 с.
.Лизанчук В. В. Засоби масової інформації і духовне відродження України: формування національних ідеалів та інтернаціональних почуттів. - Л.: Вид-во Львів. ун-ту, 1990. - С. 27.
.Лизанчук В. В. Радіожурналістика: засади функціонування. Підручник. - Львів: ПАІС, 2000. - 366 с.
.Матвеев Ю.Г., "Международная охрана авторских прав", Москва: РусДвор, 2000.
.Мітчук О. Нова суспільно-політична лексика сучасних ЗМІ // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. - метод. праць. Львів, 2003.
.Монро П. Телебачення, телекомунікації і перехідний період: право, суспільство і національна ідентичність // Ґлобалізм, телебачення і суспільство. - 2005. - С. 23-25
.Москаленко А. З. Журналістика на сторожі інтересів людини // Українська журналістика - 96: Матеріали наук.-практ. конф. - К., 1996. - С. 3-6.
.Никифорова Н.В., "Услуги в системе мировой торговли. Научно-аналитический обзор", Москва: АН СССР ИНИОН, 1990.
.Николин В.А., "Компакт-диски и CD-устройства", С.-Петербург: Лань, 1997.
.Новий словник української мови: У 4 т. - К., 1999. - Т. 1.
.Новий тлумачний словник української мови/ Уклад.: Радченко І. О. - К. - Подільський: Абетка, 2006. - 544 с.
.Пиндайк Р., Рубинфельд Д., "Микроэкономика", Москва: Дело, 1992.
.Пономарів О. Д. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. посібник. 2-ге вид., стереотип. - К.: Либідь, 2001. - 240 с.
.Почепцов Г. Г. Теорія комунікації. - К., 1996. - С. 20-24.
.Про інформацію: Закон України від 2 жовт. 1992 р. // Голос України. - 1992. - 13 листоп. - С. 3-9.
.Ростокер М., "Экономические основы защиты прав интеллектуальной собственности в условиях информационной революции", Москва, 1998.
.Сербенська О. А. Ефірне мовлення у взаєминах з усною мовою // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук-метод. Праць. - Львів, 2002.
.Сербенська О. А. Культура усного мовлення. Практикум: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 216 с.
.Сербенська О. А., Волощак М. Й. Актуальне інтервю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей. - К.: Вид. центр "Просвіта", 2001. - 204 с.
.Сербенська О. Актуальні проблеми екології української мови та сучасні засоби масової комунікації // Українська періодика: Історія і сучасність: Доповіді та повідомлення сьомої Всеукр. наук. - теорет. конф. / За ред. М. М Романюка. - Львів, 2002.
.Сербенська О. Суржик: "низька мова" безлад чи мовна патологія // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. - метод. праць. Львів, 2001.
.Сергеев А.П., "Авторское право России", С.-Петербург: Изд-во С.- Петербургского ун-та, 1994.
.Терехова О.В., "Индустрия досуга в США: Экономическое исследование", Москва: Наука, 1983.
.Фейгельсон В.М., "Интеллектуальная собственность, недобросовестная конкуренция и ноу-хау", Москва: Российское агентство по патентам и товарным знакам, Всероссийский НИИ патентной информации, 1997.
.Фенг И. Теленовости: Секреты журналистского мастерства. - М., 1993. - С. 23-29.
.Чуковская Е.Э., "Аудиовизуальный бизнес. Договорное регулирование", Москва: РосКонсульт, 1999.
.Шаповал Ю. Г. Телевізійна публіцистика: методологія, методи, майстерність: Монографія. - Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2002. - 233 с.
.Шатров В.П., "В.О.И.С.", Москва: Международные отношения, 1969.
.Шатров В.П., "Международное сотрудничество в области изобретательского и авторского права", Москва: Международные отношения, 1982.
.Штурнак О. Порушення мовних норм на українських телеканалах (УТ-1, 1+1, ІНТЕР) // Телевізійна й радіожурналістика: Зб. наук. - метод. праць. Львів, 2003.
.Щербатюк Т. В. Украинское телевидение как тип республиканской телевизионной программы: Дис...канд. філол. наук. - К., 1982. - С. 54.
.Юровский А. Я. История советской телевизионной журналистики. - М.: Изд-во Москов. ун-та, 1982. - С. 43-45.
.Юровский А. Я. Телевидение: поиски и решения: Очерки истории и теории советской телевизионной журналистики. - М.: Искусство, 1975. - С. 18-19.
.Bailey J., "Electronic commerce: prices and consumer issues for three products: books, compact discs and software", Paris: OECD DSTI/ICCP/IE(98)4/Final, 1998.
.Degeratu A., Rangaswamy A., Wu J., "Consumer choice behaviour in online and regular stores: the effects of brand name, price and other search attributes", Cambridge, Massachusetts, 1998.
.Denisoff R. S., "Tarnished Gold: The Record Industry Revisited", New Brunswick, NJ: Transaction Books, 1986.
.Fink M., "Inside the Music Business: Music in Contemporary Life", New York: Schirmer Books, 1989.
.Hietala M., "Services and Urbanization at the turn of the century: the diffusion of innovations", Helsinki: Studia Historica, 1987.
.Kurabashi Y., Matsuda Y., "Economic and social aspects of the performing arts in Japan", Tokyo: Hitotsubashi Univ., 1988.
.Maddison A., "Monitoring the World Economy, 1870-1992", Paris: OECD, 1995.
.Porter M., "How competitive forces shape strategy", Harvard Business Review, p. 137-145, March-April 1979.
.Salkever A., "Digital Music's New Battle Hymn", Business Week, June 21,2001.
.Schreyer P., "The contribution of information and communication technology to out1.put growth: a study of the G7 countries", Paris: OECD, 2000.