Економічна діяльність
Економічна діяльність
Економічна діяльність, як центральний і визначальний елемент економічної культури
Економічній культурі характерна кожному з елементів економічної системи, усім видам, способам і формам економічної діяльності суспільства, колективу, окремого працівника. Економічна культура є синтезом матеріального і духовного, вона формує і способу життя сучасного суспільства.
Сучасний економічний словник дає наступне визначення:
Економічна культура - це система цінностей і спонукань господарської діяльності, поважне відношення до будь-якої форми власності і комерційному успіху як до великого соціального досягнення, неприйняття настрою "зрівнялівки", створення і розвиток соціального середовища для підприємництва і т.п.
Довідник по культорології в більшій мірі торкає духовний і моральний початок економічної культури - це сукупність елементів і феноменів культури, економічної свідомості, поведінки, економічних інститутів, що забезпечують відтворення економічного життя суспільства.
Таким чином, економічна культура не існує сама по собі поза тканиною соціальних і політичних структур, культурних форм і структур, самосвідомості.
Формування економічного мислення людини, юриста, зокрема молоді, на даному етапі розвитку економічних відносин є актуальним для побудови незалежної Української держави: із власним державним устроєм, соціально - економічними відносинами, правовою системою й економічною культурою. В Україні після проголошення в 1991 році її як незалежної держави , почався процес переходу до ринкових відносин, що продовжується і зараз.
Одночасно з позитивними сторонами цього процесу варто відзначити непослідовність і суперечливість; залишається як пережиток минулого деформована економічна поінформованість і культура, бездуховність і беззаконня у різних сферах життєдіяльності суспільства, особливо в молодіжній сфері, що є небезпечним для державного будівництва.
Одним із самих оптимальних можливостей формування економічної культури в молоді, зокрема в студентів-юристів є, засвоєння знань, навичок і умінь, що здобуваються в процесі вивчення навчальної дисципліни "Основи економічної теорії".
Економічна освіта стала потребою сьогодення. Вона покликана сформувати в громадян України не тільки знання, діловитість, підприємництво, а й найголовніше - економічну культуру. Економічна освіта сприяє розвитку економічного мислення на основі глибокого розуміння економічних процесів, що дає змогу аналізувати факти і явища економічного життя, фактори та способи вирішення економічних завдань, установлювати звязки й відношення між ними. Саме вона уможливлює створення та функціонування ефективного ринкового простору, який є важливою складовою суспільного життя країни.
Вища й середня загальноосвітня школи покликані в межах базової освіти формувати в молодих людей економічне мислення на основі глибокого розуміння явищ, процесів, відношень в економічній системі суспільства, а також факторів, способів і засобів вирішення економічних проблем. Ідеться передусім про економічну освіту, бо вона найтісніше повязана зі створенням власної високоефективної економіки, яка є важливою умовою соціальної та державної безпеки.
Економіка є живою системою, особливим простором, у якому постійно перебуває кожен із нас. Саме це й зумовлює необхідність формування економічного мислення й культури, що досягається в процесі здобування економічної освіти.
Людина, яка є носієм економічної культури, виявляє її через вчинки. Економіка є творчою й поведінковою наукою, тому її вивчення сприяє розвитку вмінь осмислювати й систематизувати безліч економічних процесів, відношень, подій, фактів, явищ, спостережень економічного життя, а також приймати відповідні рішення.
Незалежно від профілю освіти кожна доросла людина протягом життя вирішує безліч економічних питань. Наслідки цих рішень відображаються в її повсякденному житті, роботі, участі в громадських організаціях, у соціальному аспекті, на її діяльності як субєкта економічних відносин. Вдумливе й осмислене ставлення до явищ економічного середовища передбачає не лише розуміння основних концепцій у даній економічній системі, а й здатність до самовираження й оволодіння соціальними ролями за розвязання економічних завдань, уміння застосовувати в різних поєднаннях елементи економічних знань до конкретних життєвих ситуацій, розуміти економічний зміст власної праці, бачити своє місце в економічному середовищі.
На даному етапі розвитку українського суспільства економічна освіта сприяє формуванню особистості, яка свої дії може коригувати відповідно до існуючих ринкових законів. Головне завдання економічної освіти - формування активних економічних субєктів (індивідів, здатних на мікрорівні впливати на економічні процеси, і на макрорівні - адекватно оцінювати дії держави), а не тільки пасивних споживачів і виробників продукції. Структурні зміни в національній економіці безпосередньо впливають на попит на кваліфікованих працівників на ринку праці. У звязку з цим зміст багатьох професій значно змінився. Чимало нових професій, повязаних із сучасними технологіями та функціонуванням ринкової системи, є дефіцитними. Серйозні проблеми стосуються підготовки працівників для малих і середніх підприємств, особливо неінструментального профілю. Завдяки економічним перетворенням попит на освіту й навчання змінився залежно від їхнього рівня, змісту, якості й спеціалізації. Багато професій застаріло, а нові користуються попитом.
Професійна освіта й підготовка реагують на ринкові зміни, напрями й потреби. У сучасних умовах реформування економіки України до фахівців висувають певні вимоги, оскільки за недосконалого законодавства робота підприємств та організацій дуже ускладнюється як обєктивними економічними законами, так і недосконалістю роботи самого підприємства. Фірми функціонують для отримання прибутку, і тому від фахівця вимагають професійних дій, які базуються на чіткому розрахунку, глибоких знаннях та аналізі економічної ситуації.
Різноманітні статистичні джерела свідчать про те, що сьогодні в Україні є значний потенціал людських ресурсів. Населення має високий рівень освіти: близько 800 чоловік із 1000 у віці від 15 років і більше мають середню або вищу освіту . У кінці ХХ ст. в Україні з усіх працюючих 38,5 % мали середню загальну освіту, 20,9 % - середню професійну, 29,6 % - вищу. Частка шукачів роботи з вищою освітою становила 36,4 %, з повною середньою - 30,5 %, загальною середньою - 27,6 %, неповною середньою освітою - 5,5 %. Однак зміни в попиті на знання зроблять більшість видів освіти й навчання застарілими, і тому виникає необхідність навчати людей іншій професії або підвищувати їхню кваліфікацію. Значна частина тих, хто навчається, - жінки та молодь.
Особливих підходів потребують висококваліфіковані працівники, які мають ригідне мислення й часто не здатні набувати нових навичок. Негнучкість багатьох навчальних закладів і навчальних центрів, їхня неспроможність як слід реагувати на новий попит на знання призводять до того, що багато випускників не можуть знайти роботу за спеціалізацією й потребують перенавчання, тому що в них не сформовані або не розкриті професійно важливі риси. Додаткове навчання дуже важливе для осіб, які не мають необхідних умінь для певної роботи.
Ринкові умови діяльності підприємств та організацій, з одного боку, і надлишок фахівців-економістів - з іншого, ставлять випускників відповідної професійної спеціалізації в жорсткі конкурентні умови на ринку праці. Щоб досягти успіху, вони повинні мати високу професійну підготовку та вміти виявляти свої професійно важливі якості під час проходження виробничої практики, стажування чи випробування за вступу на роботу. Тільки в такий спосіб, викликавши зацікавлення з боку роботодавця до себе як до прекрасного майбутнього працівника, випускник може отримати хорошу роботу за спеціальністю.
Роботодавці висувають певні вимоги до потенційних працівників, основними з яких є глибока теоретична підготовка, комунікабельність, здатність до швидкого "реагування", здатність мислити на перспективу, організованість, трудова дисциплінованість. У сучасному індустріально-інформаційному суспільстві актуальною лишається важливість основної (базової) освіти. Найпоширенішою ознакою певного рівня кваліфікації спеціалістів є диплом про вищу освіту, який свідчить про наявність необхідної суми знань для виконання тих чи інших обовязків та про порівнянні переваги випускника. Потенційний роботодавець визначає абсолютність переваг, достатність знань випускника за допомогою різних показників, зокрема й тих, які характеризують роботу навчального закладу. Зростання попиту на висококваліфікованих спеціалістів підвищує вимоги до якості професійної підготовки спеціалістів, чинить тиск на системи освіти та є сильним фактором їхніх змін та адаптації. Згадані вище вимоги формуються державними інституціями відповідно до потреб суспільного розвитку, проте все важливішу роль у цьому процесі відіграють роботодавці та профспілки, які окреслюють потреби в професійній освіті ("революції майстерності"), пропонують навчальні цілі для досягнення мінімальних стандартів, необхідних для збільшення конкурентоспроможності країни, певним чином беруть участь у регулюванні процесу підготовки, планування, забезпечення, коригування освітніх можливостей. Описи посадових обовязків, які існують сьогодні, є надзвичайно структурованими, у їхній основі лежать особливості виконання головної функціональної ролі працівника (Work-role).
Для зростання ефективності організації відбувається вдосконалення вимог до фахівця за критеріями "типові - екстремальні". Частковий аналіз вимог до спеціаліста на сучасному ринку праці в Україні наведено в табл. 1.1*. Безумовно, без глибокої базової освіти людина не зможе реалізувати себе як спеціаліст та отримати відповідну винагороду. Сьогодні роботодавця мало цікавить колір диплома та середній бал. Знати все неможливо, а вміти швидко розбиратись у проблемному питанні та вирішувати його - цілком реально. Але без глибоких теоретичних знань працювати складніше, оскільки в пізнанні теорії можна розвинути свої інтелектуальні здібності. Існує тісний взаємозвязок між хорошою роботою та здатністю до навчання. Потенційний працівник повинен уміти відповідно спілкуватися. Цінується його здатність відстоювати свою думку, підтверджувати її фактичними даними, підбирати зрозумілі аргументи, пояснювати всі питання вдало та зрозуміло. Якщо в гарного спеціаліста немає цієї риси, йому буде дуже складно не тільки знайти спільну мову з іншими, а й зробити карєру.
Роботодавці велику увагу приділяють так званій "здатності до швидкого реагування". Вони бажають, щоб працівник швидко відстежував зміни та пристосовувався до них. Фахівець повинен мислити на перспективу, аналізувати тенденції розвитку організації, виявляти пріоритетні напрями роботи, покращувати позитивні сторони й наслідки та здійснювати заходи з ліквідації негативних. Співробітнику необхідно вміти грамотно протистояти негараздам, які виникають у процесі професійної діяльності, не опускати рук за певних помилок, аналізувати їх, відповідати за них і вирішувати проблему. Для цього знадобляться вольові якості. Серед особливих вимог - надійність у роботі та спроможність витримувати її рутинність (як правило, ці риси притаманні старшим працівникам), а також гнучкість та мобільність.
Звичайно, ці та багато інших вимог взаємодіють у різних пропорціях і залежать від специфіки конкретної трудової діяльності. Реальна можливість підвищити ефективність роботи найманих працівників повязана з удосконаленням їхньої теоретичної підготовки, розвитком практичних умінь і навичок аналізу проблемних ситуацій.
Список використаної літератури
1.Полікарпов В. С. Лекції з історії світової культури К., 1993 348 с
2.Левчук Історія світової культури К., 1995 - 300 с
.Теорія та історія світової і вітчизняної культури 1994 . 400 с
.Українська та зарубіжна культура Занович к. 1998 р