можна визначити як систему спостереження та перевірки процесу функціонування та фактичного стану об'єкта управління з метою визначення обґрунтованості й ефективності прийнятих управлінських рішень та результатів їх виконання, виявлення відхилень від вимог цих рішень, інформації про ці явища керівних органів та усунення несприятливих ситуацій. Таким чином, контроль виконує інформаційну та корекційну функції.
На інформаційному етапі контрольної діяльності здійснюються пошук та збирання інформації про об'єкт управління, порівнюється фактичне виконання з накресленими цілями. На корекційному етапі встановлюють спосіб та розробляють конкретні заходи щодо усунення виявлених розбіжностей, приймають рішення для нормалізації діяльності підконтрольного об'єкта.
Міжнародна організація вищих контролюючих органів (ІНТОСАІ) визначила, що організація контролю є обов'язковим елементом управління суспільними фінансовими ресурсами, тому що таке управління тягне за собою відповідальність перед суспільством.
Контроль - невід'ємна частина системи регулювання, метою якої є виявлення відхилень і порушень принципів законності від прийнятих стандартів та ефективності й економії витрачання матеріальних ресурсів на початковій стадії, щоб мати можливість притягнути винуватців до відповідальності, одержати компенсацію за збитки та розробити заходи щодо запобігання таких порушень у майбутньому.
Таким чином, контроль як соціальна функція існує у системі державного управління незалежно від суспільно-політичного устрою та типу економічних відносин. Однак зміст і місце контролю в системі управління зумовлюються характером суспільно-економічних відносин та політичною організацією суспільства.
Існуюча сьогодні в Україні система контролю та, відповідно, система контролюючих органів була сформована на базі командно-адміністративної системи, за якої упор робився на політичні функції контролю та його масовість, часто всупереч компетентності та об'єктивності. Останнім часом у колишньому СРСР, а тепер і в Україні, все сильніше стали виявлятися поряд із суб'єктивними об'єктивні чинники, які впливають на зниження якості контрольної діяльності.
У сучасних умовах складність об'єктів, що контролюються, значно перевищує можливості суб'єктів контролю (органів управління та контролюючих органів). Таким чином, контроль стає недостатньо ефективним, тому що його органи з об'єктивних причин не в змозі регулярно, своєчасно та повно переробляти інформацію, необхідну для якісної постановки контролюючої діяльності. Сама система контролю продовжує розвиватися, як правило, екстенсивним методом, тобто шляхом формування нових органів (хоча вже зараз фахівці нараховують більш як 100 різних систем зовнішнього контролю діяльності підприємств). При цьому якість керівних рішень значно знижується (одні рішення суперечать Іншим), а технічна та наукова база для їх прийняття не встигає за потребами суспільства та не відповідає сучасним вимогам.
Як результат - об'єкти управління поступово стали відходити з-під реального контролю; процес контролю стає все більш формальним, що перш за все впливає на темпи розвитку суспільного виробництва.
2. Предмет, обєкт, основні принципи та задачі контролю
Предметом будь-якого контролю є стан та поведінка об'єктів управління. Ця поведінка може бути описана системою показників, за допомогою яких можна встановити якісний стан об'єкта. Окрім того, кожний об'єкт оточує середовище, з яким він взаємодіє, тому завдання контролю полягає і втому, щоб виявити чинники, які істотно впливають на поведінку об'єкта контролю. Визначивши об'єкт контролю та істотні фактори, що впливають на його поведінку, встановлюють необхідні параметри об'єкта та їх відповідність до мети управління.
Від правильного визначення цих параметрів значною мірою залежить результат контролю.
Однак сутність контролю не може бути всебічно розкрита поза сферою управління, яку він обслуговує, тому що не існує контролю взагалі, а є контроль конкретного змісту і конкретних форм. У залежності від сфери управління, яку він охоплює, виділяють такі галузі контролю: адміністративний, технічний, екологічний та економічний (фінансово-господарський).
Предметом застосування економічного контролю є комплекс господарських процесів і фінансових відносин сфери матеріального виробництва та невиробничої сфери. Таким чином, під предметом економічного контролю слід розуміти господарські процеси І фінансові операції підприємств, організацій та їхніх структурних підрозділів, які розглядаються з позиції законності, доцільності та економічної ефективності, забезпечення збереження власності, правильності формування та використання фондів, достовірності обліку та звітності, їх повноти та відповідності встановленим нормативам.
Об'єктом економічного контролю є центри фінансової відповідальності, тобто будь-яка виробнича організаційна одиниця, що очолюється керівництвом, яке відповідає за її діяльність. Таким чином, центр фінансової відповідальності - це об'єкт контролю, стан та поведінка якого вимірюються у грошових одиницях, що дозволяє точно встановити відповідальність окремих керівників за результати господарювання.
Змістом економічного контролю в умовах ринкових відносин є система конкретних заходів, спрямованих на раціональне та ефективне господарювання підприємств усіх форм власності, дотримання ними законодавства з фінансових питань.
Щоб успішно виконувати свою роль у системі господарського управління, контроль повинен бути об'єктивним, оперативним, безперервним, всеохоплюючим, науковим, економічним та дієвим.
Об'єктивність контролю передбачає незацікавлене та неупереджене виконання контрольних функцій особами, які здійснюють перевірки, точну фіксацію відхилень від встановлених параметрів у діяльності об'єктів, що перевіряються, та правдиве висвітлення результатів контролю.
Під оперативністю контролю слід розуміти виявлення недоліків у роботі об'єктів господарювання на якомога ранній стадії з метою швидкого їх усунення.
Безперервність контролю означає систематичне виконання контрольних функцій, що зумовлюється безперервним характером господарських та виробничих процесів.
Всеохоплюючий контроль повинен розповсюджуватися на всі сфери суспільної діяльності та на весь господарський механізм.
Науковість контролю означає використання останніх досягнень науки і техніки, передового досвіду в процесі проведення контролю. У сучасних умовах науково-технічного прогресу контрольний процес повинні здійснювати висококваліфіковані фахівці, які мають глибоку професійну підготовку та спеціальні дозволи (ліцензії) на проведення окремих видів контролю.
Економічність передбачає здійснення контролю з як найменшими витратами та мінімальною чисельністю робітників, які мають спеціальні знання і навички контрольної роботи.
Дієвість контролю - це активний вплив контролюючих органів на підконтрольні об'єкти шляхом прийняття ефективних рішень з метою усунення виявлених недоліків та їх попередження в майбутньому.
Важливим моментом при здійсненні контролю є коректне дотримання принципів конфіденційності та гласності.
З метою забезпечення законних прав та інтересів підприємців у ринкових умовах діюче законодавство України, зокрема ст. 232 Кримінального кодексу, передбачає відповідальність за розголошення комерційної таємниці для осіб, яким така інформація стала відома у зв'язку з їхньою професійною чи службовою діяльністю, в тому числі і при здійсненні контролю. Ст. 30 Закону України «Про підприємства в Україні» визначає комерційну таємницю як відомості, пов'язані з виробництвом, керівництвом, фінансами та іншою діяльністю підприємства (яка не є державною таємницею), але розголошення (передача) яких може зашкодити інтересам цього підприємства. Перелік та зміст таких відомостей, що складають комерційну таємницю, і порядок їх захисту встановлює керівник підприємства.
Законодавство України чітко визначає і відомості, які не можуть бути комерційною таємницею. Так, своєю постановою № 611 від 09.08.93 р. Кабінет Міністрів України (далі КМУ) встановив, що комерційну таємницю не становлять:
установчі документи, що дозволяють займатися підприємницькою або господарською діяльністю чи окремими її видами;
інформація за всіма встановленими формами державної звітності;
дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;
- відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;
- документи про сплату податків й обов'язкових платежів;
- інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, котра завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;
документи про платоспроможність підприємств;
відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;
відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.
Згідно з діючим законодавством, підприємства зобов'язані подавати перелічені вище відомості офіційним контролюючим органам за їх вимогою. Виявлення недоліків та порушень нормативно-правових актів у діяльності юридичних і фізичних осіб за результатами перевірки такої інформації і складає сутність економічного контролю.
У відповідності з принципом гласності, з метою профілактики виявлених недоліків, усунення причин, які призвели до їх скоєння, результати контролю мають бути висвітлені в періодичній та стінній пресі, про них повинні бути інформовані як трудові колективи підприємств, що були перевірені, так і широкі маси населення. Якщо виявлені порушення мають ознаки злочинів, інформація про них, яка була отримана під час проведення контролю, повинна передаватися правоохоронним органам для її подальшого розслідування, юридичної оцінки та винесення відповідних рішень.
Таким чином, на сучасному етапі реформування економіки України контроль фінансово-господарської діяльності повинен бути сконцентрованим на вирішенні таких задач:
- забезпечення виконання державних замовлень, планових завдань та встановлених платежів до державного і місцевих бюджетів;
- виявлення внутрішніх резервів підвищення ефективності виробництва та конкурентоспроможності виробленої продукції, зниження витрат трудових, матеріальних та грошових ресурсів;
зниження невиробничих витрат та збитків, попередження та виявлення нестач, випадків розкрадання і псування цінностей та нецільового використання коштів;
підвищення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності підприємств;
дотримання чинного законодавству та запобігання протиправної діяльності в економічній сфері.
3. Система органів, що контролює фінансово-господарську діяльність в Україні
Система органів, що контролює фінансово-господарську діяльність в Україні, вельми чисельна та різноманітна. Ця система, як і вся економіка країни, знаходиться сьогодні в процесі реформування та становлення.
Більшість органів контролю є державними організаціями. Державний економічний контроль здійснюють органи загальної та спеціальної компетенції за фінансово-господарською діяльністю не підлеглих їм підприємств. Згідно з діючим законодавством, органи, що контролюють окремі сторони діяльності підприємства, здійснюють свої повноваження тільки в межах своєї компетенції, яка визначається нормативно-правовими актами України. Підприємства мають право не виконувати вимоги таких органів, якщо ці вимоги виходять за межі їх повноважень.
Такими контролюючими державними органами в Україні є:
- Верховна Рада України та місцеві органи самоврядування; Президент України та його адміністрація;
- Кабінет Міністрів України і місцеві державні адміністрації;
- правоохоронні органи (Міністерства юстиції та внутрішніх справ, прокуратура, суд і арбітражний суд);
- державні спеціалізовані комітети та відомства, інспекції та департаменти (Державне казначейство, Державна податкова адміністрація, Державна інспекція з захисту прав споживачів, Фонд державного майна та ін.);
- органи фінансово-кредитної системи (Національний банк України та комерційні банки).
Основні принципи розподілу повноважень різних гілок державної влади закріплені у Конституції України та прийнятих на її основі законах, які уточнюють функції окремих державних органів, утому числі і контрольні. Питання про відповідність прийнятих законів та інших нормативно-правових актів Конституції України вирішує Конституційний Суд України.
Згідно зі ст. 85 Конституції, до повноважень Верховної Ради України у сфері економічного контролю належать:
- затвердження та контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
- здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України; здійснення контролю за використанням позик, одержаних Україною від Іноземних держав, банків та міжнародних організацій, не передбачених Державним бюджетом України.
- засади організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;
- правовий режим власності;
- правові засади і гарантії підприємництва, правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;
- засади зовнішньоекономічної діяльності, митної справи.
Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України, порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;
- порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний режим, відмінний від загального.
Згідно зі ст. 98 Конституції, контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради здійснює Рахункова палата Верховної Ради України.
Основними завданнями Рахункової палати є:
- організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням прибуткової та видаткової частин Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, утому числі загальнодержавних цільових фондів за обсягами, структурою та цільовим призначенням;
здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів;
контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля, використання об'єктів права державної власності, які не підлягають приватизації;
- контроль за додержанням законності щодо надання Україною позик, економічної та іншої допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, а також щодо укладання угод про державні позики і кредити, здійснення контролю за використанням кредитів, одержаних Україною від іноземних держав, банків та міжнародних фінансових організацій, і позик, які не передбачені Державним бюджетом України;
контроль за законністю та своєчасністю руху коштів Державного бюджету України, а також позабюджетних фондів в установах Національного банку України та уповноважених банків;
- здійснення контролю за грошовою емісією, використанням золотого запасу, дорогоцінних металів, каміння, наданням кредитів та здійсненням операцій із розміщенням золотого і валютного резервів;
аналіз встановлених відхилень від показників Державного бюджету України та підготовка пропозицій щодо їх усунення, а також удосконалення бюджетного процесу в цілому;
- регулярне інформування Верховної Ради України, її підрозділів прохід виконання Державного бюджету України та стан сплати внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій.
Крім перелічених завдань, Рахункова палата виконує інші доручення Верховної Ради України контрольного характеру.
Правова основа організації та діяльності Рахункової палати визначається Конституцією України та Законом України «Про Рахункову палату», іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до завдань, покладених на Рахункову палату, вона здійснює такі функції:
- контролює виконання законів і Державного бюджету України, фінансування загальнодержавних програм, збереження та використання державного майна органами державної виконавчої влади та посадовими особами, які обираються або затверджуються Верховною Радою України;
- за дорученням Верховної Ради України перевіряє використання органами виконавчої влади коштів загальнодержавних цільових та позабюджетних фондів;
- контролює ефективність управління коштами Державного бюджету України, Державного казначейства України, законність і своєчасність руху коштів загальнодержавних цільових фондів у Нацбанку України, уповноважених банків та кредитних установ; за дорученням Верховної Ради України здійснює контрольні функції щодо фінансування загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля та інших програм, які затверджуються Верховною Радою України;
контролює інвестиційну діяльність органів державної виконавчої влади, перевіряє законність та ефективність використання фінансових ресурсів, що виділяються із Держбюджету України на виконання загальнодержавних програм;
контролює діяльність Антимонопольного комітету Україна і Фонду державного майна України;
- перевіряє за дорученням Верховної Ради України відповідно до свого статусу кошторис витрат, пов'язаних із діяльністю Верховної Ради України, та її апарату, допоміжних органів і служб Президента України, апарату Кабінету Міністрів України, а також витрати коштів державними установами і організаціями, що діють за кордоном і фінансуються із Держбюджету України;
здійснює зв'язки з контрольними органами іноземних держав та відповідними міжнародними організаціями, укладає з ними угоди про співробітництво.
Рахункова палата має повноваження здійснювати контрольно-ревізійні, експертно-аналітичні, інформаційні та інші види діяльності, що забезпечують єдину систему контролю за використанням коштів загальнодержавних цільових та позабюджетних фондів, фінансово-кредитних і валютних ресурсів. Крім того, їй надано право проводити перевірки і ревізії діяльності Нацбанку України, Фонду державного майна, інших підзвітних Верховній Раді України органів, а також на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності у межах її функції.
Деякі положення Закону України «Про Рахункову палату Верховної Ради України» Конституційним Судом визнано такими, що не відповідають Конституції. Зокрема, щодо визначення Рахункової палати як органу «вищого державного фінансово-економічного» контролю. Визнано також такими, що не відповідають Конституції України, положення Закону, за якими на Рахункову палату покладено завдання організації і здійснення контролю за своєчасним виконанням «прибуткової» частини Державного бюджету; повноваження здійснювати «контрольно-ревізійні» види діяльності, що забезпечують «єдину систему контролю за виконанням Державного бюджету України» та інші повноваження.
Існує також Головне контрольне управління Адміністрації Президента України, яке головним чином займається питаннями реалізації Президентом своїх функцій, як гаранта Конституції та глави держави. Зокрема, згідно з Положенням про Адміністрацію Президента України та Указу Президента України «Про заходи щодо вдосконалення організації контролю за виконанням доручень Президента України» від 29 березня 2000 року, Головне контрольне управління:
- здійснює перевірки виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині делегованих їм повноважень, їх керівниками, а також відповідними підприємствами, установами і організаціями доручень Президента України, актів КМУ, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, доручень Глави Адміністрації Президента України;
вивчає та аналізує здійснення центральними та місцевими органами виконавчої влади, їх відповідними органами і службами контрольно-наглядових функцій, узагальнює практику контрольної діяльності та вносить пропозиції щодо її вдосконалення;
вносить пропозиції щодо притягнення в установленому порядку до відповідальності посадових осіб, винних у невиконанні або несвоєчасному чи неналежному виконанні актів та доручень Президента України.
До виконання покладених на нього функцій Головне контрольне управління:
- залучає у встановленому порядку спеціалістів, науковців, працівників контролюючих і правоохоронних органів для проведення перевірок та підготовки відповідних пропозицій;
- одержує від Секретаріату КМУ, центральних та місцевих органів виконавчої влади, контролюючих і правоохоронних органів, а також відповідних підприємств, установ і організацій інформацію, довідкові та інші матеріали з питань виконання актів та доручень Президента України;
одержує від посадових осіб органів виконавчої влади, відповідних підприємств, установ і організацій пояснення, що виникають під час перевірок виконання актів та доручень Президента України.
До функцій Кабінету Міністрів України, згідно зі ст. 116 Конституції, належать забезпечення і контроль за проведенням фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці і зайнятості населення; розробки і здійснення загальнодержавних програм економічного розвитку України; здійснення управління об'єктами загальнодержавної власності; забезпечення виконання Державного бюджету України; організація і здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи.
Міністерства України в межах своїх повноважень організують виконання законодавчих актів, видають на їхній основі накази і контролюють їх виконання. Для реалізації своїх контрольних функцій міністерство має право притягати до дисциплінарної відповідальності керівників територіальних органів міністерств та підконтрольних підприємств.
Виконавчу владу в областях і районах та відповідний економічний контроль здійснюють місцеві державні адміністрації.
Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня, а також місцевим радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.
Згідно зі ст. 143 Конституції, обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного розвитку відповідних територій та контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних рівнів та організовують контроль за їх виконанням.
Обласні та районні адміністрації в межах, визначених Конституцією та Законом України «Про місцеві державні адміністрації», здійснюють на відповідних територіях державний контроль за:
1) збереженням і раціональним використанням державного майна;
2) станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконанням державних контрактів і зобов'язань перед бюджетом, належним і своєчасним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі;
) дотриманням виробниками продукції стандартів, технічних умов та інших вимог, пов'язаних з її якістю та сертифікацією;
) дотриманням правил торгівлі, побутового, транспортного, комунального обслуговування законодавством про захист прав споживачів.
Значна роль в організації економічного контролю належить різним спеціалізованим контролюючим органам, державним міністерствам та відомствам.
Так, відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 10 грудня 2001 року, КМУ своєю постановою № 194 від 18.02.2002 р. затвердив положення про Державний департамент фінансового моніторингу, основними завданнями якого є:
- участь у реалізації державної політики у сфері протидії легалізації прибутків, одержаних злочинним шляхом;
- збір, обробка і аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому контролю;
створення відповідної єдиної інформаційної системи і ведення бази даних;
налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного обміну з органами державної влади, компетентними органами іноземних держав та міжнародними організаціями в зазначеній сфері;
- забезпечення представництва України в міжнародних організаціях з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
У зв'язку з розширенням масштабів приватизації розширюються і контрольні функції Фонду державного майна України. Фонд та його регіональні відділення відповідно до покладених на них завдань мають право:
- здійснювати контроль за виконанням обов'язків, що передбачені у договорах продажу об'єктів приватизації, та додержанням умов договорів оренди;
- створювати комісії з інвентаризації та оцінки майна, що знаходиться у державній власності, затверджувати акти інвентаризації та оцінки вартості майна;
контролювати виконання законодавчих актів щодо приватизації державного майна;
- видавати у межах своєї компетенції нормативно-правові документи, обов'язкові для виконання органами державної виконавчої влади, іншими юридичними особами, контролювати їх виконання.
Центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію єдиної державної політики щодо цінних паперів і функціонування фондового ринку в Україні, є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка виконує такі контрольні функції:
забезпечує державний контроль за додержанням законодавства України з питань функціонування фондового ринку;
- готує пропозиції щодо запобігання монополізації фондового ринку, створення умов для розвитку добросовісної конкуренції між учасниками фондового ринку та здійснює контроль за їх реалізацією;
забезпечує контроль за біржовою діяльністю, діяльністю на позабіржовому ринку цінних паперів, видачею дозволів на здійснення діяльності з випуску, та обігу цінних паперів, та їх анулюванням, додержанням передбачених законодавством обмежень щодо випуску цінних паперів, пов'язаних з використанням коштів, отриманих у кредит;
забезпечує контроль за рекламою цінних паперів, здійснює заходи, спрямовані на запобігання несумлінної реклами у цій сфері;
- розглядає звернення, скарги фізичних і юридичних осіб з питань, віднесених до її компетенції, входить з пропозиціями до фінансових органів про застосування до суб'єктів фондового ринку санкцій, передбачених законодавством.
Антимонопольний комітет України здійснює контроль за дотриманням антимонопольних вимог при створенні, реорганізації або ліквідації монопольних утворень, а також при придбанні часток (акцій, паїв), що можуть призвести до монопольного становища підприємця на ринку.
Ліцензійна палата України здійснює контроль за дотриманням порядку видачі ліцензій органами державної виконавчої влади, а також за виконанням суб'єктами підприємницької діяльності вимог нормативних актів щодо здійснення видів підприємницької діяльності, які ліцензуються.
Основними завданнями державного казначейства України є:
- організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю за ним;
- здійснення контролю за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів;
- розробка нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, які є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій, що використовують бюджетні кошти та кошти державних позабюджетних фондів. Організації, що фінансуються із державного бюджету, не можуть переказувати кошти іншим суб'єктам із поточних рахунків без попереднього контролю органів Державного казначейства України.
Державний комітет статистики України здійснює контроль за достовірністю звітних даних та порушенням звітної дисципліни.
Державний комітет України у справах захисту справ споживачів перевіряє у господарюючих суб'єктів сфери торгівлі, громадського харчування і послуг якість товарів, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки товарів (робіт, послуг), а також дотримання правил торгівлі та надання послуг населенню.
Експортний контроль в Україні здійснюють Урядова комісія з політики експортного контролю та Державна служба експортного контролю в Україні.
Деякі функції у сфері економічного контролю мають: Державний комітет України зі стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України), Державна митна служба, Державна автомобільна інспекція, Державна пожежна інспекція, Державна санітарна інспекція, Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України. Менш відомі контрольні функції таких органів, як Державна пробірна палата, Державна комісія з питань впровадження електронних систем та засобів контролю і управління товарним та грошовим обігом, Торгово-промислової палати України та інших. Окрім того, в Україні постійно створюються різні тимчасові слідчі комісії та комісії з питань перевірки окремих нагальних питань господарчої діяльності, таких як тимчасова комісія з питань забезпечення своєчасної оплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів та ефективного використання бюджетних коштів.
Найбільш відомими органами державного економічного контролю в Україні є Національний банк України, Державна контрольно-ревізійна служба та Державна податкова служба України.
Національний банк України контролює дотримання касової дисципліни, правил розрахунків при проведенні господарчих операцій, використання кредитів за цільовим призначенням, здійснює емісію грошей та регулює грошові відносини у державі. Окрім того, він контролює діяльність комерційних банків, проводить їх ревізії, вносить пропозиції щодо поліпшення їхньої діяльності або про їх закриття, коли вони порушують діюче законодавство України про банківську діяльність.
Установи комерційних банків, виходячи зі своїх завдань фінансового контролю за ходом виробництва, періодично перевіряють кількісні та якісні показники підприємств, що кредитуються. Особливе місце при цьому відводиться контролю збереження власних обігових коштів, стану запасів товарно-матеріальних цінностей, ефективності використання наданих кредитів, цільовому витрачанню фонду оплати праці, стану платіжної дисципліни та дотримання правил обігу готівки та касового ліміту.
Найбільш повно перевіряють діяльність підконтрольних об'єктів органи державної контрольно-ревізійної служби України, їхнім головним завданням є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності, подання пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень нормативних актів та запобігання їх у подальшій діяльності. Сфера контролю Державної контрольно-ревізійної служби законодавчо обмежується міністерствами, відомствами, державними комітетами та державними фондами, а також підприємствами та організаціями, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів.
Органи Державної контрольно-ревізійної служби (далі ДКРС) мають право проводити ревізії та перевірки суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності за постановою прокурора або слідчого, а також за дорученням Прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки. Особливості проведення таких ревізій будуть розглянуті в окремому розділі.
Оскільки сьогодні найпоширенішим правопорушенням у сфері економіки є ухилення від сплати податків, то найбільш відомим органом фінансово-господарського контролю є державна податкова служба України.
Державні податкові інспекції в районах і містах виконують такі функції:
1) здійснюють контроль за додержанням законодавства про податки, інші обов'язкові платежі;
2) забезпечують облік платників податків, правильність обчислення І своєчасність надходження цих податків, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків;
) контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків;
) здійснюють у межах своїх повноважень контроль за законністю валютних операцій, дотриманням установленого порядку розрахунків із споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг, лімітів готівки в касах та її використанням, а також за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів;
) ведуть облік та здійснюють контроль за погашенням векселів при здійсненні операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах;
6) забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій і адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства;
7) аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства;
8) проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків;
9) за дорученням спеціальних підрозділів у боротьбі з організованою злочинністю проводять перевірки достовірності документів про сплату податків;
10) передають відповідним правоохоронним органам матеріали з фактами правопорушень, за які передбачено кримінальну відповідальність;
11) подають до судів позови до підприємств та громадян про визначення угод недійсними і здійснюють стягнення у фонд держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом за рахунок їх майна;
12) проводять роботу, пов'язану з виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією у встановленому порядку безгосподарського і конфіскованого майна;
13) розглядають звернення громадян і підприємств з питань оподаткування, а також скарги на дії посадових осіб державних податкових інспекцій;
) здійснюють контроль за наявністю марок акцизного збору;
15) роз'яснюють через засоби масової інформації порядок застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів про податки.
Окрім того, на органи Державної податкової служби, відповідно до Указу Президента України «Про деякі заходи з дорегулювання підприємницької діяльності» № 817/98 від 27.07.98 р., покладається обов'язок координації планових виїзних перевірок усіх органів, що контролюють фінансово-господарську діяльність. Цим Указом, зокрема, передбачається, що планові виїзні перевірки повинні проводитися всіма контролюючими органами в один день.
У пункті 1 Порядку координації проведення планових виїзних перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності контролюючими органами, затвердженого постановою КМУ № 112 від 20.01.99 р., передбачається проведення перевірок у різні строки різними органами у випадку неможливості проведення одночасно перевірки всіма контролюючими органами.
Крім того, Указом Президента передбачається тільки два види перевірок - планові та позапланові. Однак, у Порядку періодичності перевірок і проведення обстежень виробничих, складських, торговельних та інших приміщень, затвердженому наказом ДПАУ № 371 від 30.07.98 р., вже говориться про оперативні перевірки виконання окремих законів України («Про застосування реєстраторів розрахункових операцій», «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»), проведення яких може здійснюватися за окремими планами.
У цьому ж наказі ДПАУ говориться, що обстеження будь-яких складських, торговельних та інших приміщень підприємств може здійснюватись «у необхідності їх проведення».
Така практика державної організації контрольного процесу господарської діяльності в Україні, яка характеризується наявністю значної кількості контролюючих органів, у цілому дозволяє перевірити законність усіх господарських операцій та зафіксувати випадки економічних правопорушень.
Відсутність конституційно затвердженого Головного органу економічного контролю, який би здійснював координацію діяльності всіх інших державних контролюючих органів, а також наявність значної кількості нормативно-правових актів (які інколи суперечать один одному), що регулюють контрольно-ревізійну діяльність, призводить до того, що, як відмічав Президент України на IX з'їзді Українського союзу промисловців і підприємців, деякі підприємства перевіряються більше 100 разів на рік. Це робить державний контроль своєрідним гальмом розвитку підприємницької діяльності в Україні, тому більшість іноземних фахівців слушно вказують на те, що всі позапланові перевірки всіх контролюючих органів повинні бути скасовані. Проводитися позапланові перевірки повинні лише за постановою правоохоронних органів або за рішенням суду.
Висновки
У сучасній системі фінансового контролю важливе місце посідає Міністерство фінансів України як центральний спеціалізований орган виконавчої влади з управління фінансами.
Міністерство фінансів не лише розробляє фінансову політику держави, а й безпосередньо контролює її здійснення. Для реалізації цих завдань його наділено різноманітними функціями, серед яких: організаційна, аналітична, нормотворча, координаційна, контрольна, експертна, інформаційна, правозастосовна та функція прогнозування.
Контрольна функція Міністерства фінансів щодо бюджетної установи випливає з того, що згідно з положенням про Міністерство фінансів України (від 1999 р.) одним з основних завдань Мінфіну визначено забезпечення ефективного використання бюджетних коштів і здійснення в межах своєї компетенції державного фінансового контролю.
До основних суб'єктів державного фінансового контролю в бюджетній установі належить також Державне казначейство України.
Одним із завдань Державного казначейства визначено здійснення контролю у процесі виконання державного бюджету (а віднедавна і місцевих бюджетів) за надходженням і використанням коштів державних цільових фондів.
Головною інституцією з контролю за збереженням у бюджетній установі матеріальних цінностей і раціональним використанням нею фінансових ресурсів є Державна контрольно-ревізійна служба.
Повноваження органів цієї служби стосовно здійснення фінансового контролю в бюджетній установі випливають зі ст. 2 Закону "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", де визначено, що її головним завданням є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності в міністерствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів і державних валютних фондів; розроблення пропозицій щодо усунення виявлених вад і порушень та запобігання їм у подальшому.
Органи державної податкової служби здійснюють у бюджетній установі контроль за дотриманням законодавства щодо обчислення і сплати податків та інших обовязкових платежів.
Контроль за дотриманням у бюджетній установі митного законодавства забезпечує Державна митна служба України, органи якої, зокрема, перевіряюсь, правильність декларування товарів, що перетинають митний кордон України, нарахування, повноту і своєчасність внесення з них податків (ПДВ, акцизного збору й мита) та інших платежів, дотримання встановленого порядку переміщення через митний кордон України валютних цінностей.
Дотичні до державного фінансового контролю і Фонд державного майна України (ФДМУ) та Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку.
У частині здійснення фінансового контролю за діяльністю бюджетної установи завданням ФДМУ є нагляд за дотриманням законодавства лід час оренди та відчуження державного майна.
Контрольно-ревізійні підрозділи міністерств і відомств функціонують на підставі Порядку здійснення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2002 р. № 685. їх головним завданням є здійснення відомчого контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів підприємствами, установами й організаціями, що входять до сфери управління відповідного центрального органу влади та управління.
Безперечне право здійснювати державний фінансовий контроль у бюджетній установі має і Рахункова палата, яка як конституційний орган парламентського контролю проводить ревізії та перевірки за витрачанням коштів Державного бюджету України й державних позабюджетних фондів в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, Національного банку України, Фонді державного майна, інших підзвітних Верховній Раді України органах, а також на підприємствах і в організаціях незалежно від форми власності. До її функцій віднесено також здійснення контролю за законністю та своєчасністю руху бюджетних коштів в уповноважених банках і кредитних установах України.
Основними завданнями Державного департаменту фінансового моніторингу, який здійснює обов'язковий фінансовий контроль за всіма фінансовими операціями, визначеними законом як чималі або сумнівні, встановлено збір, опрацювання та аналіз інформації про такі операції. Для цього його наділено правом отримувати від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань.
Право на здійснення державного фінансового контролю мають і підрозділи державних цільових та позабюджетних фондів.
Наприклад, Пенсійний фонд України, що є позабюджетним державним фондом, має право на проведення за установленим порядком на підприємствах, в установах та організаціях, незалежно від форми власності, планових і позапланових перевірок фінансово-бухгалтерських документів, планів, кошторисів та інших документів щодо правильності обчислення та сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів до пенсійного фонду, а також використання його коштів.
Аналіз чинної системи загальнодержавного фінансового контролю в Україні засвідчує, що головні її недоліки виявляються:
- по-перше, у можливості використання розпорядниками коштів державного бюджету, місцевих бюджетів не за цільовим призначенням, неефективно та нераціонально, неповного повернення (або неповернення) бюджетних кредитів і позик;
по-друге, у роз'єднаності й невпорядкованості дій контрольних органів, відсутності єдиного погодженого плану заходів щодо фінансового контролю як за надходженням податкових і неподаткових прибутків до бюджетної системи (включаючи державні позабюджетні фонди), так і за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів. В Україні дотепер відсутня теоретично пророблена й законодавчо оформлена концепція загальнодержавного фінансового контролю.
Порушення свідчать про потребу подальшого вдосконалення механізму державного фінансового контролю. Здійснення ревізіями й перевірками лише подальшого контролю не забезпечує достатнього рівня профілактичних заходів щодо запобігання правопорушенням, а відсутність публічної оцінки бюджетного управління на всіх рівнях відповідальності та неврегульованість застосування жорстких заходів впливу за допущені зловживання і правопорушення спонукає до запровадження якісно нової, випереджувальної форми державного фінансового контролю. Цей контроль має бути спрямований на запобігання правопорушенням при використанні бюджетних коштів, державного та комунального майна. Такою формою контролю бачимо державний аудит, який дає змогу запобігти фінансовим порушенням, мінімізувати їх наслідки, здійснити оцінку ефективності витрачання державних ресурсів, запропонувати обґрунтовані шляхи вдосконалення механізмів управління ними.
Контроль має бути спрямований на запобігання правопорушенням при використанні бюджетних коштів, державного та комунального майна. Такою формою контролю бачимо державний аудит, який дає змогу попередити фінансові порушення, мінімізувати їхні наслідки, здійснити оцінку ефективності витрачання державних ресурсів, пропонувати обґрунтовані шляхи удосконалення механізмів управління ними.
Список використаної літератури
контроль державний комерційний ревізійний україна
1. Басанцов І.В. Система фінансового контролю в Україні // Фінанси України. - 2005. - № 11. -С. 132-139.
2. Гончарук А.О. Система фінансового контролю в Україні та її реформування // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2007. - № 1. - С. 378-380.
. Іванова І.М. Реформування системи державного фінансового контролю // Фінанси України. - 2005. - № 6. - С. 145-150.
. Калюга Є.В. Фінансово-господарський контроль у системі управління: Монографія. - К.: Ельга, Ніка-центр, 2002. - 360 с.
. Курків М.В., Полікарпов В.Д. Ревізії та перевірки за зверненнями правоохоронних органів. - Харків, 2003. - 412 с.
. Сивульський М.І. Державний внутрішній фінансовий контроль в Україні: результати, проблеми та перспективи розвитку // Фінанси України. -2005. - № 7. - С. 8-18.