Проблеми забруднення атмосфери та знищення озонового шару
Зміст
Вступ
. Розділ
I. Забруднення атмосфери
.1
Природні джерела
.2
Антропогенний фактор
.3
Наслідки забруднення атмосфери
. Розділ
II. Проблеми порушення озонового шару
.1
Джерела негативного впливу на озоновий шар
.2
Процес руйнування озонового шару
.3
Наслідки від знищення озонового шару
. Розділ
III. Пошук проблем збереження О3
.1
На світовому рівні
.2
На місцевому рівні
Висновок
Список
літератури
Вступ
Атмосфера - це повітряна оболонка
Землі, значення якої важко переоцінити. Збереження теплоти і захист живих
організмів від згубних доз космічного випромінювання, джерело кисню для
дихання, вуглекислого газу для фотосинтезу, енергії і всіляких хімічних
речовин, середовище розгортання метеорологічних процесів і електричних явищ
(атмосферна електрика), переміщення пари соди і дрібних матеріалів на планеті -
ось далеко не повний перелік значення повітря в природних процесах, які
розгортаються на Землі. Стан повітряного середовища має особливо важливе
значення для нормального функціонування людського організму й підтримки
здоров’я.
Не дивлячись на величину повітряного
басейну, він піддається дуже істотним діям, що викликають зміни його складу як
на окремих ділянках, так і на всій планеті. Повітря необхідне як джерело кисню
для дихання, окислення і спалювання сировини. Але велика кількість О2 витрачається
при випадкових пожежах торф’яників, лісів, покладів кам’яного вугілля при
спалюванні нафтових газів. В результаті діяльності людини постійно зростає
кількість вуглекислого газу в повітрі (за останніх 100 років від 0,004 до 0,032
%). Це може привести до зміни клімату на Землі, оскільки підвищена концентрація
СО2 викликає “парниковий ефект”.
Антропогенний вплив на атмосферу
спричинюють: підприємства металургійного комплексу, нафтовидобувна
промисловість,нафтохімічна промисловість, автотранспорт, виробництво
будівельних матеріалів. Як результат ми отримуємо смоги, різні типи кислотних
опадів, руйнування озонового шару, глобальне розігрівання нижніх шарів
атмосфери, погіршення умов мешкання аеробних живих організмів тощо.
Щодо знищення озонового шару, то
озоновий шар - це повітряний шар у верхніх шарах атмосфери (стратосфері), що
складається з особливої форми кисню - озону. Молекула озону складається з трьох
атомів кисню (О3). Озоновий шар починається на висотах близько 8 км над
полюсами (чи 17 км над екватором) і сягає висоти приблизно 50 км. Щільність
озону дуже низька, і якщо стиснути його до щільності, яку має повітря біля
поверхні землі, то товщина озонового шару не перевищить 3,5 мм. Озон
утворюється, коли сонячне ультрафіолетове випромінювання бомбардує молекули
кисню. Оскільки озоновий шар поглинає ультрафіолетове випромінювання, то його
руйнування призведе до більш високих рівнів ультрафіолетового випромінювання на
поверхні Землі.
Щодо його знищення , то установлено,
що його ушкодженню сприяють:оксиди азоту з двигунів надзвукових транспортних
літаків і ракет, використання фреонів ,як холодоагенти в рефрижераторах і
домашніх холодильниках, як аерозольні розприскувачі в балончиках з фарбою,
лаком, парфумерією, для очищення напівпровідникових схем. Як наслідком
руйнування озонового шару стало посилення проходження УФ проміння, що в свою
чергу підвищило кількість захворювання на рак шкіри та катаракту очей, знищення
культурних рослин.
Актуальність
курсової роботи полягає в дослідження джерел антропогенного та природного
впливу на атмосферу та озоновий шар, наслідки впливу цих джерел та шляхи
відновлення атмосфери та озонового шару через тяжкий їхній екологічний стан. Бо
на їх склад, захисну дію, функціонування впливають два фактори:природній та
антропогенний, але з них най значущіше впливає саме антропогенний фактор. Під
його дією в атмосфері відбуваються такі явища, як :смоги, кислотні дощі,
прогрівання нижніх шарів атмосфери, а озоновий шар майже зникає, утворюються
«озонові діри», які гарно пропускають УФ - проміння.
Об’єктами курсової
роботи є - забруднена атмосфера та озоновий шар тому,що на даний час їх стан не
задовільний.
Метою курсової роботи є висвітлення
та дослідження основних проблем забруднення атмосфери та знищення озонового
шару, пошук шляхів їх збереження.
Завданням курсової роботи є
вирішення проблем забруднення атмосфери та порушення озонового шару,
дослідження наслідків; пошук проблем збереження атмосферного повітря та О3.
Розділ I. Забруднення атмосфери
«Ми опинилися в такому самому
становищі в забрудненому повітрі, як і риби в забрудненій воді.» (А. Кніс,
американський біолог). Атмосфера - це газова оболонка, що оточує Землю.
Наявність атмосфери - одна з найголовніших умов життя на планеті. Без їжі
людина може обходитися місяць, без води - тиждень, а без повітря не проживе й
кількох хвилин.
Атмосфера, як
елемент глобальної екосистеми, виконує кілька основних функцій:
захищає живі
організми від згубного впливу космічних випромінювань та ударів метеоритів;
регулює сезонні й
добові коливання температури (якби на Землі не існувало атмосфери, то добові
коливання температури досягали б ± 200 °С);
є носієм тепла й
вологи;
є депо газів, які
беруть участь у фотосинтезі й забезпечують дихання;
зумовлює низку
складних екзогенних процесів (вивітрювання гірських порід, діяльність природних
вод, мерзлоти, льодовиків тощо).
Основні компоненти
атмосфери: азот (78,084 %), кисень (20,946 %) та аргон (0,934 %). Важливу роль
відіграють і так звані малі домішки: вуглекислий газ, метан тощо. Крім того,
атмосфера містить водяну пару: від 0,2 % у приполярних районах до 3 % поблизу
екватора. Такий хімічний склад атмосфера Землі мала не завжди. Первісна
атмосфера Землі була схожа з атмосферами деяких інших планет Сонячної системи,
наприклад Венери, й складалася з вуглекислого газу, метану, аміаку тощо.
Нинішня киснево-азотна атмосфера - результат життєдіяльності живих організмів.
Маса атмосфери
становить приблизно одну мільйонну маси Землі - 5,15 * 105 т. Та атмосферне повітря
лише умовно можна вважати невичерпним природним ресурсом. Річ у тім, що людині
необхідне повітря певної якості, а під впливом її ж діяльності хімічний склад і
фізичні властивості повітря дедалі погіршуються. На Землі вже практично не
залишилося місць, де повітря зберегло свої первозданні чистоту та якість, а в
деяких промислових центрах стан атмосфери вже просто загрозливий для людського
здоров´я.
Щонайменше в 60
містах США десятки мільйонів людей дихають повітрям, яке не відповідає сучасним
нормам і є шкідливим для їхнього здоров´я.
На кожного жителя
цих міст щорічно випадає близько тонни небезпечних для здоров´я
речовин.[2]
Проблема
забруднення повітря не нова. Більше двох сторіч серйозні побоювання викликає
забруднення повітря у великих промислових центрах багатьох європейських країн.
Однак тривалий час ці забруднення мали локальний характер. Дим і кіптява
забруднювали порівняно невеликі ділянки атмосфери й легко розбавлялися масою
чистого повітря в той час, коли заводів і фабрик було небагато. Швидке
зростання розвитку промисловості й транспорту в XX в. привів до того, що
кількість речовин, викинутих у повітря, не може більше розсіюватися.
Їхня концентрація
збільшується, що спричиняє небезпечні й навіть фатальні наслідки для біосфери у
ХХІ ст.
1.1 Природні
джерела забруднення
антропогенний атмосфера озоновий парниковий
До природних джерел
відносяться виверження попелу і газів вулканами, лісові і степові пожежі,
насичені солями морські бризки і тумани, пил з еродованих ґрунтів і тонкий
пісок пустель, рослинний пилок, мікроорганізми, виділення тварин, а також
космічний пил. Про деяких детальніше.
Вулкан -
геологічна освіта, часто конічної форми, яке виникло над каналом або тріщиною в
земній корі під час сильного і тривалого виверження. Коли відбуваються виверження,
розплавлена порода, або магма, з глибини Землі піднімається до поверхні і або з
гігантською силою викидається, або витікає через отвір разом з уламками скель і
виділенням газу.
На сучасному етапі
еволюції земної кори найбільша кількість рихлих порід викинута при виверженні
вулкана Тамбора на індонезійському острові Сумбава в 1815г. Загальний об’єм
викидів склав тоді близько 150км3. Друге по потужності виверження вулкана
відбулося в 1835г., коли огнедишна Козегвіна в Центральній Америці викинула 50км3
породи. Найбільша кількість отруйних газів пішла в атмосферу при виверженні
вулкана Маунт-Пеле на острові Мартініка в Карибському морі. Катастрофа
відбулася в 1902г. Вулканічні отруйні гази, що вивільняються з величезного
кратера сіяли смерть навколо себе в радіусі 10км.
Серед всіх відомих
природних катастроф наймогутніший вибух відбувся в 1883г. при несподіваному
пробудженні вулкана Кракатау на одному з островів-маляток, розташованих навколо
острова Ява (Індонезія). Вибух був такої колосальної сили, що був чутний на
тринадцятій частині земної поверхні. З жерла вулкана при цьому викинуто більше
20км3 порід. Камені летіли на відстань 55км, і через 10 днів пил розлетівся в
радіусі 5330км.
При виверженні
вулкана Святої Олени в 1980г. у небо піднявся стовп пороши і попелу заввишки
20км, осідання попелу випали в радіусі 800км. [6]
В атмосфері Землі
присутні різноманітні органічні домішки, які є продуктами
життєдіяльності організмів. Це вуглеводні спирти, органічні кислоти, ефіри,
альдегіди. Фітогенні хімічно активні газоподібні продукти виділення отримали
назву атмовітамінів. Вони використовуються багатьма організмами для життєвих
потреб. Органічні речовини, які згубно діють на бактерії, мікроорганізми, гриби
отримали назву фітонциди.
Щорічне поступлення
в атмосферу морських солей оцінюється від 0,700 до 1,5 млрд. т,
винесення ґрунтового пилу - 7-700 млн.т. Утворення аерозолей внаслідок лісових
пожеж - 35-360 млн.т. Сумарно від усіх джерел в атмосферу поступає до 2,3 млрд.
т. аерозолей природного походження.
Якщо природні
джерела забруднення не перевищуються ГДК, то вони не спричинюють істотних змін
повітря. Інтенсивне поширення природного джерела забруднення на певній
території (викиди попелу і газів вулканами, лісові і степові пожежі) може стати
серйозною причиною забруднення атмосфери.
Такі явища
зумовлюють іноді утворення світлонепроникного екрана навколо Землі, а також
зміну її теплового балансу. Проте природні забруднення атмосфери здебільшого не
завдають великої шкоди людині, бо відбуваються за певними біологічними законами
і регулюються кругообігом речовин, виявляються періодично.[5]
.2 Антропогенний
фактор
Штучне забруднення пов'язане із
викидами різних забруднюючих речовин у процесі діяльності людини. За агрегатним
складом викиди шкідливих речовин в атмосферу поділяються на газоподібні
(діоксид сульфуру SO2, діоксид карбону СО2, озон О3, оксид нітрогену NO), рідкі
(кислоти, луги, розчини солей та ін.) і тверді (канцерогенні речовини,
свинець і його сполуки, ртуть, кадмій, органічний і неорганічний пил, сажа,
смолянисті речовини тощо.).
На сьогодні основними забруднювачами
атмосферного повітря є різні галузі промисловості а саме:
теплоенергетика,
підприємства металургійного
комплексу,
нафтовидобувна промисловість,
нафтохімічна промисловість,
автотранспорт,
виробництво будівельних матеріалів.
Теплоенергетика
включає теплові й атомні електростанції,промислові та міські котельні. Близько
70-80% світової електроенергії виробляється на теплових електростанціях. У
процесі спалювання вугілля, нафти, природного газу, торфу в атмосферу
виділяється дим, що містить продукти повного (діоксин карбону і пари води) і
неповного (оксиди карбону, сульфуру,нітрогену, вуглеводні та ін.) згорання. При
спалюванні 20 тис. т вугілля на теплоелектростанції потужністю 2,4 млн кВт за
добу в атмосферу викидається 680 т SO2 і SO3, 200 т - NOX, 120-140 т - твердих
частинок (попіл, пил, сажа).
Атомні електростанції є джерелом
забруднення повітря радіоактивним йодом, радіоактивними інертними газами та
аерозолями.
Котельні утворюють мало оксидів
нітрогену, проте викидають багато продуктів неповного згорання.
Підприємства металургійного
комплексу посідають друге місце за загальною
кількістю викидів в атмосферу серед галузей промисловості (після
теплоенергетики). Переважно викиди цих підприємств складаються з оксидів
карбону, твердих речовин, діоксиду сульфуру, оксидів нітрогену. Основними
джерелами викидів у чорній металургій є агломераційне виробництво, виплавка
чавуну і сталі. У кольоровій металургії джерелами утворення викидів є виробництво
глинозему, алюмінію, купруму, плюмбуму, стануму, цинку, нікелю та дорогоцінних
металів. Забруднюючі речовини підприємств металургійного комплексу розносяться
на відстань до 60 км від джерела забруднення, як свідчить аналіз аерокосмічних
знімків снігового покриву.
Нафтовидобувна і нафтохімічна
промисловість утворює за обсягом відносно
небагато викидів. Проте вони характеризуються високою токсичністю, значною
різноманітністю і концентрованістю, тому становлять загрозу для всіх живих
організмів. На різноманітних виробництвах атмосферне повітря забруднюється
оксидами сульфуру, сполуками фтору, аміаком, сумішами окису нітрогену,
хлористими сполуками, сірководнем, неорганічним пилом тощо.
Викиди автотранспорту.
Викидні гази двигунів внутрішнього згорання містять велику кількість токсичних
сполук -бенз(а)пірен, альдегіди, оксиди нітрогену і карбону і особливо
небезпечні сполуки свинцю. У світі нараховується декілька мільйонів
автомобілів, які спалюють велику кількість нафтопродуктів, істотно забруднюючи
атмосферне повітря. Встановлено, що найбільша кількість забруднюючих речовин
надходить в атмосферу при розгонці автомобіля, при рухові з малою швидкістю,
при гальмуванні та під час роботи двигуна на холостому ходу. Створення у містах
систем руху в режимі «зелена хвиля» зменшує кількість зупинок транспорту на
перехрестях і сприяє зменшенню забрудненості атмосферного повітря у містах.
Виробництво будівельних матеріалів.
Інтенсивне забруднення атмосферного повітря відбувається при видобутку і
переробці мінеральної сировини, при викидах пилу і газів із підземних гірських
виробіток тощо. В Україні найбільше викидів оксидів нітрогену, діоксинів
сульфуру та пилу, станом на 2004 p., спостерігалося на підприємствах
паливно-енергетичного комплексу - відповідно 58%,75% і 56%, вуглеводнів і
летких органічних сполук (ЛОС) - на підприємствах видобувної промисловості
(72%), оксиду карбону - на підприємствах обробної промисловості (72%). Аналіз
стану атмосферного повітря в Україні свідчить, що у 2004 р. середньорічний
вміст пилу в повітрі перевищував норматив екологічної безпеки у 23 містах;
вміст діоксиду нітрогену в повітрі - у ЗО містах; вміст оксиду карбону - в 11
містах; діоксиду сульфуру - у 4 містах. Рівень забруднення атмосферного повітря
в Україні залишається високим, незважаючи на значний спад виробництва,що
пов'язано зі збільшенням кількості автомобілів, у тому числі тих, які були в
користуванні.[1]
1.3 Наслідки забруднення атмосфери
Атмосфера має здатність до
самоочищення. Концентрація забруднювальних речовин через розпорошення їх у
повітрі, осідання твердих часточок під впливом сили гравітації, випадання
різних домішок з опадами (дощ інтенсивністю 1 мм/год за 45 хв вимиває з повітря
28 % часточок пилу діаметром 10 мкм).
Проте від величезної кількості
забруднювальних речовин, що надходять в атмосферу сьогодні, вона не встигає
самоочищуватись. Так, при спалюванні за рік 2,1 млрд т кам'яного вугілля і 0,8
млрд т бурого в навколишнє середовище потрапляє 225 тис. т арсену, 225 тис. т
германію, 153 тис. т кобальту і, крім того, мільйони тони пилу з металургійних
заводів, майже 1/5 частина світового виробництва цементу.
За приблизними підрахунками, маса
забруднювальних речовин в атмосфері становить 9-10 мли т. Порівняно з масою
земної атмосфери це мізерна величина, однак на висоті 50- 100 м від Землі, де
саме концентруються забруднювальні речовини, частка їх є істотною відносно
кількості чистого повітря.
ü парниковий ефект;
ü озонова дірка;
ü кислотні дощі;
ü смог.
Парниковий ефект.
Клімат Землі, що залежить в
основному від стану її атмосфери, протягом геологічної історії періодично
змінювався: чергувалися епохи істотного похолодання, коли значні території суші
вкривалися льодовиками, й епохи потепління (до речі, ми живемо саме в епоху
потепління, коли розтанули великі льодовикові щити в Євразії та Північній
Америці).
Та останнім часом учені-метеорологи
б´ють на сполох:
сьогодні атмосфера Землі розігрівається набагато швидше, ніж будь-коли в
минулому. За даними ООН, із кінця XIX до початку XXI ст. глобальна температура
на земній кулі підвищилася загалом на 0,6 °С. Середня швидкість підвищення
глобальної температури до 1970 р. становила 0,05 °С за 10 років, а останніми
десятиліттями вона подвоїлась. І це зумовлено діяльністю людини:
по-перше, людина підігріває
атмосферу, спалюючи велику кількість вугілля, нафти, газу, а також уводячи в
дію атомні електростанції;
по-друге, і це головне, в результаті
спалювання органічного палива, а також унаслідок знищення лісів у атмосфері
нагромаджується вуглекислий газ.
За останні 120 років уміст СО2 в
повітрі збільшився на 17 %. У земній атмосфері вуглекислий газ діє як скло в
теплиці чи парнику: він вільно пропускає сонячні промені до поверхні Землі, але
втримує її тепло (рис. 3. 1.).
Це спричинює розігрівання атмосфери,
відоме як парниковий ефект. За розрахунками вчених, найближчими десятиліттями
через парниковий ефект середньорічна температура на Землі може підвищитися на
1,5-2 °С.
Якщо людство не зменшить обсягу
забруднень атмосфери й глобальна температура зростатиме й надалі, як це
відбувається протягом останніх 20 років, то дуже швидко клімат на Землі стане
теплішим, ніж будь-коли впродовж 100 тис. років. Це прискорить глобальну
екологічну кризу.
У чому ж полягає небезпека парникового
ефекту? Розрахунки й моделювання на ЕОМ свідчать: підвищення середньорічної
температури спричинить зміни таких найважливіших кліматичних параметрів, як
кількість опадів, хмарний покрив, океанічні течії, розміри полярних крижаних
шапок. Внутрішні райони континентів стануть сухішими, а узбережжя - вологішими,
зима буде коротшою й теплішою, а літо - тривалішим і спекотнішим.
Занепокоєна загрозою
парникового ефекту світова спільнота намагається запровадити низку запобіжних
заходів. У 1992 р. Конференцією ООН із питань довкілля й розвитку прийнято
Рамкову конвенцію про зміну клімату, мета якої - «досягти стабілізації
концентрації парникових газів у атмосфері на такому рівні, який не допускав би
шкідливого антропогенного впливу на кліматичну систему». Конвенцію підписали
практично всі держави - члени ООН, у тому числі Україна. Згідно з цією Конвенцією
і Кіотським протоколом, що є її доповненням, промислово розвинені країни, до
яких віднесено й Україну, повинні з 2008 по 2012 р. знизити як мінімум на 5 %
порівняно з рівнем 1990 р. загальні викиди шести газів, котрі спричиняють
парниковий ефект. Україна має стабілізувати викиди цих газів на рівні 1990
р.[2]
Знищення
озонового шару Землі
Озоновий шар - це повітряний
шар у верхніх шарах атмосфери (стратосфері), що складається з особливої форми
кисню - озону. Молекула озону складається з трьох атомів кисню (О3). Озоновий
шар починається на висотах близько 8 км над полюсами (чи 17 км над екватором) і
сягає висоти приблизно 50 км.
Однак щільність озону дуже
низька, і якщо стиснути його до щільності, яку має повітря біля поверхні землі,
то товщина озонового шару не перевищить 3,5 мм. Озон утворюється, коли сонячне
ультрафіолетове випромінювання бомбардує молекули кисню. Оскільки озоновий шар
поглинає ультрафіолетове випромінювання, то його руйнування призведе до більш
високих рівнів ультрафіолетового випромінювання на поверхні Землі. Це,у свою
чергу, викличе збільшення випадків захворювання на рак шкіри. Іншим наслідком
підвищеного рівня ультрафіолетового випромінювання стане розігрівання поверхні
землі, а отже, зміна температурного режиму, режиму вітрів і дощів і підвищення
рівня моря.
У 1985 р. британські науковці
повідомили результати спостереження за атмосферою, згідно з якими за попередні
вісім років весняний вміст озону над Північним і Південним полюсами зменшився
на 40% - це явище отримало назву «озонових дір».
Існують різні причини цього
феномену:
) руйнування озонового шару
оксидами нітрогену, що надходять із двигунів надзвукових транспортних літаків і
ракет;
) особливості циркуляції
атмосфери - повітряні потоки з нижніх шарів атмосфери під час руху вгору
розштовхують озон;
) руйнування озону в
атмосфері сполуками хлорфторвуглеводнями.
Проте переважна більшість
науковців вважають, що сполуки хлору - хлорфторвуглеводні (ХФВ), які широко
використовувалися в промисловості та у побуті, руйнують озоновий шар Землі.
ХФВ вже більше 60 років
використовуються як холодоагенти в холодильниках і кондиціонерах, як пропеленти
для аерозольних сумішей, піноутворюючі агенти у вогнегасниках, очищувачі для
електронних приладів, при виробництві пінопластиків.
ХФВ дуже стійкі й неактивні,
проте, коли вони піднімаються до висоти приблизно 25 км, де концентрація озону
максимальна, вони руйнуються під інтенсивним впливом ультрафіолетового
проміння. Зруйновані компоненти ХФВ володіють високою реакційною здатністю,
зокрема, хлор.
При руйнуванні озону хлор діє
подібно до каталізатора: в ході хімічного процесу його кількість не
зменшується. Унаслідок цього один атом хлору може зруйнувати до 100 000 молекул
озону, перш ніж: він буде дезактивований або повернеться в нижні шари атмосфери.
Вважається, що час життя в атмосфері для двох розповсюджених ХФВ - фреон-11 і
фреон-12 становить 75 і 100 років відповідно.
У середині вересня 1987 р.
представники 24 країн зустрілися у Монреалі і підписали угоду, за якою
зобов'язалися скоротити вдвічі використання озоноруйнівних ХФВ до 1999 р.
Однак у зв'язку із ситуацією,
що погіршується, у 1990 р. в Лондоні було прийнято поправки до Монреальського
протоколу.
Відповідно до Лондонських
поправок у список регульованих ХФВ увійшло ще десять речовин, і було прийнято
рішення припинити використання ХФВ, галогенів і чотири хлористого вуглецю до
2000 p., а метилхлороформу - до 2005 р.[1]
Смог
У грудні 1952 р. світові
інформаційні агентства передавали тривожні повідомлення про біду, що спіткала
Лондон. Через безвітряну й дуже холодну погоду над цим величезним містом
утворився так званий чорний смог («смог» у перекладі з англійської означає
«дим») - скупчення шкідливих газів, причиною якого була посилена робота
котелень, що використовували вугілля, мазут і солярову оливу.
В приземному шарі повітря
різко (до 10 мг/м3, а подекуди й більше) зріс уміст отруйного оксиду азоту та
інших шкідливих сполук. Це призвело до загибелі близько 4 тис. чоловік, а
десятки тисяч потрапили до лікарень із захворюваннями легень.
Над іншим великим містом -
Лос-Анджелесом - через велику загазованість його території внаслідок роботи
автотранспорту досить часто з´являється
так званий білий смог. Це явище серйозно загрожує здоров´ю
жителів і таких міст, як Нью-Йорк, Чикаго, Бостон, Токіо, Мілан, Мехіко, а
найближчим часом може виникнути й у наших великих індустріальних містах, до
того ж іще й перевантажених автотранспортом (Київ, Харків, Дніпропетровськ,
Одеса, Сімферополь, Запоріжжя та ін.). Утворенню смогу сприяє спекотна
безвітряна погода. Сьогодні 400 суперміст світу щороку викидають в атмосферу
близько З млрд. т відходів (газів, аерозолів, пилу та ін.). Це на 500 млн. т
більше, ніж дають 578 активних вулканів нашої планети.
Дослідження вчених свідчать,
що смог виникає внаслідок складних фотохімічних реакцій (тому його ще називають
фотохімічним смогом) у повітрі, забрудненому вуглеводнями, пилом, сажею та
оксидами азоту під дією сонячного світла, підвищеної температури нижніх шарів
повітря й великої кількості озону, який утворюється в результаті розпаду
діоксиду азоту під впливом олефінів у парах несповна згорілого автомобільного
палива.
В сухому, загазованому,
теплому повітрі з´являється
синюватий прозорий туман, який має неприємний запах, викликає подразнення очей,
горла, задишку, спричинює розвиток бронхіальної астми, емфіземи легень тощо.
Листя на деревах в´яне, стає плямистим, жовкне.
Набагато прискорюються корозія металів, руйнування мармуру, фарб, гуми, швидко
псуються одяг, взуття, порушується робота транспорту.[2]
Кислотні
дощі
Оксиди сірки й азоту, що
викидаються в атмосферу внаслідок роботи теплових електростанцій (ТЕС) та
автомобільних двигунів, сполучаються з атмосферною вологою й утворюють дрібні
крапельки сірчаної та азотної кислот, які переносяться вітрами у вигляді
кислотного туману й випадають на землю кислотними дощами. Ці дощі вкрай
шкідливо впливають на довкілля:
знижується врожайність
більшості сільськогосподарських культур через ушкодження листя кислотами;
з ґрунту вимиваються кальцій,
калій і магній, що призводить до деградації рослинності й, як наслідок, -
збіднення тваринного світу;
гинуть ліси (найчутливіші до
кислотних дощів кедр, бук і тис);
отруюється вода озер і
ставків, у них гине риба, зникають комахи;
щезають водоплавні птахи й
тварини, що живляться комахами;
загибель лісів спричинює в
гірських районах (таких як Карпати) зсуви та селі;
прискорюється руйнування пам´яток
архітектури, споруд, особливо тих, що побудовані з вапняку, оздоблені мармуром;
збільшується захворюваність
людей (найчастіше хворобами очей, органів дихання тощо). [2]
Взимку поблизу ТЕС і
металургійних заводів іноді випадає також кислотний сніг, іще шкідливіший, ніж
кислотний дощ, що пояснюється більшим вмістом у ньому кислот. Райони випадання
такого снігу дістають одразу 4-5-місячну дозу забруднення, а внаслідок його
танення навесні відбувається концентрація шкідливих речовин, тому тала вода
інколи містить удесятеро більше кислот, ніж сам сніг. [2]
Більш як 230 озер у горах
Адірондак (штат Нью-Йорк) мають критичний рівень забруднення сірчаною та азотною
кислотами, принесеними кислотними дощами й снігом.До небезпечного для водних
екосистем рівня закиснена також третина озер штату Флорида, 20 % озер штатів
Массачусетс, Нью-Гемпшир, Род-Айленд.У такому самому стані перебувають 20 тис.
озер півдня Швеції, сотні озер у Південній Канаді.[2]
[2]
Розділ II.
Проблеми порушення озонового шару
Розташований в атмосфері на
висоті 20-35 км озоновий шар є природним захисним бар'єром від проникнення на
поверхню Землі жорсткого ультрафіолетового випромінювання Сонця з довжиною
хвилі 325-400 нанометра. Цей шар має відносно невелику товщину, він надійно
захищає живу речовину біосфери від згубного впливу такої радіації.
Якби не існувало озонового
шару, то життя на Землі було б неможливим. Руйнування озонового шару атмосфери
уперше помітили метеорологи США. Цей процес інтенсивно відбувається під дією
деяких хімічних речовин - фреонів, які широко застосовують у техніці й побуті,
як холодоагенти, розпорошувачі в аерозолях і т.д. Руйнування озонового шару
спричиняють також космічна і реактивна техніка та сучасні надзвукові літаки.
Внаслідок руйнування
озонового шару утворюються "озонові дірі” з вмістом на 40-50% менше і це
призводить до раку шкіри і катаракти.
За даними "Грінпіс”
зменшення шару на 10% призводить до збільшення захворюваності на 300 тис.чол. З
метою запобігання подальшого руйнування в 1985 році в Відні (Австрія) було
підписано Конвенцію про охорону атмосферного озону і скорочення виробництва
фреонів та інших речовин, що руйнують озон.[9]
2.1 Джерела
негативного впливу на озоновий шар
Вперше думка про небезпеку
руйнування озонового шару була висловлена ще в кінці 1960-х років, тоді
вважалося, що основну небезпеку для атмосферного озону представляють викиди
водяної пари і оксидов азоту з двигунів надзвукових транспортних літаків і
ракет. Однак, надзвукова авіація розвивалася значно менш бурхливими темпами,
ніж передбачається.
У цей час в комерційних цілях
використовується тільки "Конкорд", що здійснює декілька рейсів в
тиждень між Америкою і Європою, з військових літаків в стратосфері літають
практично тільки надзвукові стратегічні бомбардувальники, такі, як B1-B або
Ту-160 і розвідувальні літаки типу SR-71. Таке навантаження навряд чи
представляє серйозну загрозу для озонового шару.
Викиди оксидов азоту з
поверхні землі внаслідок спалення викопного палива і масового виробництва і
застосування азотних добрив також представляє певну небезпеку для озонного
шару, але оксиди азоту нестійки і легко руйнуються в нижніх шарах атмосфери.
Запуски ракет також відбуваються не дуже часто, проте, тверде паливо, що
використовується в сучасних космічних системах, наприклад в твердопаливних
прискорювачах "Спейс-Шаттл" або "Аріан", може наносити
серйозний збиток озонному шару в районі запуску.
Установлено, що руйнуванню
озонового шару сприяють також деякі хімічні речовини (зокрема оксиди азоту):
потрапляючи в стратосферу з висхідними повітряними течіями, вони вступають у
реакцію з озоном і розкладають його на кисень. Проте вміст оксидів азоту в повітрі
невеликий, вони нестійкі й суттєво не впливають на кількість озону в
стратосфері.
З´явилося
також інше джерело озоноруйнівних речовин - діяльність людини. Сучасна
промисловість широко використовує так звані фреони (хлорфторметани) - СРС13,
СР2С1Вг тощо - як холодоагенти в рефрижераторах і побутових холодильниках, як
аерозольні розбризкуванні в балончиках із фарбою, лаком, парфумами, для
очищення напівпровідникових схем і т. п. Щорічно в світі випускається кілька
мільйонів тонн фреонів. Для людини пари фреонів не шкідливі. Та вони
надзвичайно стійкі й можуть зберігатися в атмосфері до 80 років. Пари фреонів
із висхідними повітряними течіями потрапляють у стратосферу, де під впливом
УФ-випромінювання Сонця розпадаються, вивільняючи атоми хлору. Ця речовина діє
на озон як дуже сильний каталізатор, розкладаючи його молекули до кисню.
Занепокоєні загрозою
руйнування озонового шару керівники багатьох країн світу вживають заходів для
його збереження, 16 вересня 1987 р. було прийнято Монреальський протокол по
речовин, що руйнує озоновий шар. Згодом з ініціативи ООН вона став відзначати
як День захисту озонового шару.
Призводить до руйнування
озонового шару й військова діяльність, зокрема запуск балістичних ракет. їхні
двигуни викидають в атмосферу дуже багато оксидів азоту. Під час кожного
запуску ракети в Космос в озоновому шарі «пропалюється» величезна «діра», яка
«затягується» лише за кілька годин. Світова громадськість дізналася про
злочинні досліди мілітаристів щодо дії на озоновий шар планети (розробка «озонової»
зброї).
У 70-ті роки американські
військові розсіяли в стратосфері над одним із безлюдних атолів у Тихому океані
спеціальні хімічні речовини, внаслідок чого в озоновому шарі над цим острівцем
утворилася «діра», яка затягнулася тільки через багато годин.
В результаті на атолі
загинула майже вся наземна біота: пальми та інші рослини, тварини,
мікроорганізми; з хребетних тварин залишилося кілька великих черепах (їх
урятував товстий кістяний панцир), але вони осліпли - сітківка їхніх очей була
спалена ультрафіолетом.[2]
2.2 Процес
руйнування озонового шару
Встановлено, що утворення
«озонових дір» пов’язане із широким застосуванням в усьому світі речовин, що
містять хлор і фтор, і використовуються в аерозольних балончиках та
холодильниках, побутовій хімії і полістиролі. Кількість цих газів, що надходять
у повітря, перевищує поглинаючі можливості атмосфери. Піднімаючись нагору, вони
розпадаються й утворюють хлор, що і руйнує озон. Один атом хлору здатний
розкласти 100 тис. молекул озону!
Руйнування озонового шару
відбувається так[3]:
активне функціонування
хімічної промисловості, яка випускає речовини, що містять хлор і бром,
спричинює нагромадження в атмосфері озоноруйнівних газів (ОРГ);
ОРГ піднімаються на висоту
20-50 км над поверхнею Землі, де розташований озоновий шар (особливо сприятливі
умови для цього в приполярних районах);
сонячні промені діють на
техногенні гази, з яких виділяється хлор;
[4]
За останні 15 років
спостерігається руйнування озонового шару над континентальною Європою. За
прогнозами, в першій чверті XXI ст. озоновий шар може стати тоншим на 30 %.
За даними екологічного
відділу ООН і Всесвітньої метеорологічної ради, відбувається руйнування
озонового шару над усією Північною Америкою, Європою, територією колишнього
СРСР, Австралією, Новою Зеландією та частиною Південної Америки.
Для виявлення озонових
аномалій аналізується відхилення значень загального вмісту озону в одиницях
стандартного відхилення. Якщо ці відхилення становлять від - 2,0 а до - 2,5 а,
то це свідчить про критичну ситуацію, а коли перевищують значення -2,5 а, то
констатується озонова аномалія («діра»).
2.3 Наслідки від знищення озонового
шару
Роль озону у збереженні біологічного
життя на Землі винятково велика. Молекули озону поглинають тверде
ультрафіолетове випромінювання Сонця саме в тій спектральній області, що є
найбільш руйнівною для біологічних систем. Органічні молекули руйнуються
ультрафіолетовим (УФ)-випромінюванням.
Це стосується також і молекул ДНК,
що відповідають, як відомо, за передачу спадкових ознак. Озоновий шар, немов
щит, не тільки оберігає живу речовину від прямого руйнування, але й забезпечує
хід еволюції.
Рис. 1 Озон в атмосфері Землі
Якби товщина озону
зменшилася, це нанесло б непоправну шкоду усім живим організмам. Твердий
ультрафіолет погано поглинається водою й тому становить більшу небезпеку для
морських екосистем. Експерименти показали, що планктон, що живе в
приповерхньому шарі, при збільшенні інтенсивності твердого УФ може серйозно
постраждати й навіть загинути повністю.
Після 1991 р. в Чилі
неодноразово реєструвалися випадки сліпоти лососевих риб, диких кроликів,
овець, пов´язані
з істотним зростанням інтенсивності ультрафіолетового випромінювання. Водночас
із тієї самої причини зменшилася кількість планктону в районі Антарктиди. В
районах підвищеного ультрафіолетового опромінення пригнічується ріст рослин,
знижується врожайність багатьох культур Повне зникнення озонного шару,
безсумнівно, означало б і зникнення вищих форм життя.
Що стосується людей, то зараз
підраховано, Якщо озоновий шар зменшиться на 10 %, то це спричинить розвиток
раку шкіри додатково у 300 тис. чоловік, катаракти - у 1 млн. 750 тис чоловік.
Постане серйозна загроза здоров´ю всього
населення Землі, оскільки знизиться опірність людського організму. Проте
людство легко знайде спосіб захиститися від твердого УФ-випромінювання але при
цьому ризикує померти з голоду. Інший розподіл озону по висоті істотно вплине й
на клімат, тому що зміниться характер поглинання УФ-випромінювання озоном, а
отже, і температура стратосфери.[4]
Розділ III.
Пошук проблем збереження О3
Озоновий шар - це
шар атмосферного озону навколо Землі. Озоносфера розташована на висоті від 10
до 45 км. Загальний вміст у ній озону порівняно невеликий. Проте значення
озонового шару для біологічного життя на Землі надзвичайно велике. Цей шар
надійно захищає поверхню планети від надмірних ультрафіолетових випромінювань
Сонця. Поглинаючи ці випромінювання, озон справляє істотний вплив на
температурний режим Землі.
Неконтрольоване
надходження в атмосферу фреонів та інших забруднювачів є однією з головних
причин виснаження озону. Це вже призвело до появи «озонових дірок», а в
перспективі загрожує так званим парниковим ефектом з потеплінням клімату,
таненням океанічного льоду тощо.
Відповідно до
Конвенції про охорону озонового шару сторони взяли на себе зобов'язання вживати
належних заходів для захисту здоров'я людини і навколишнього середовища від
негативних наслідків, які є чи можуть бути результатом людської діяльності, яка
змінює чи може змінити стан озонового шару. 3 цією метою вони:
а) співробітничають
шляхом систематичних спостережень, досліджень і обміну інформацією з тим, щоб
глибше пізнати і оцінити вплив антропогенної діяльності на озоновий шар;
б) узгоджують
програми заходів щодо скорочення чи запобігання впливу людської діяльності на
озоновий шар;
в) співробітничають
у розробці узгоджених процедур і стандартів з відповідних питань;
г) співробітничають
з компетентними міжнародними органами з метою забезпечення виконання конвенції.
3.1 На світовому рівні
Всесвітня
організація охорони здоров'я (ВООЗ) звернула увагу на шість «класичних»
речовин, що забруднюють повітря: СО, свинець, двоокис азоту, суспензії
(включаючи пил, серпанок і дими), і тропосферного озону. Атмосферне повітря
охороняється наступними міжнародними конвенціями.
Конвенція про
транскордонне забруднення повітря на великі
відстані від 13 листопада 1979 Транскордонне забруднення повітря на великі
відстані означає забруднення повітря, фізичне джерело якого знаходиться
повністю або частково в межах території, яка знаходиться під національною
юрисдикцією однієї держави, і негативний вплив якого проявляється на території,
яка знаходиться під юрисдикцією іншої держави, на такій відстані, що в цілому
неможливо визначити частку окремих джерел або групи джерел викидів. Учасники
Конвенції взяли на себе зобов'язання поступово скорочувати і запобігати
забрудненню повітря, включаючи його транскордонне забруднення на великі
відстані.
У Конвенції
закріплені наступні основоположні принципи співробітництва:
а), обмеження, а
надалі поступове скорочення і запобігання забруднення повітря, включаючи його
транскордонне забруднення на великі відстані;
б) розробка
політики і стратегії як боротьби з викидами забруднювачів повітря;
в) проведення
консультацій між державами, на які поширюються несприятливі наслідки
транскордонного забруднення повітря, і державами, в межах яких і під
юрисдикцією яких виникає або може виникнути значна частка транскордонного
забруднення повітря на великі відстані в зв'язку з здійснюваної або планованого
ними діяльності.
У ст. 7 Конвенції
визначено основні напрямки у проведенні досліджень або розробок щодо
запобігання забруднення повітря на великі відстані. Зокрема, держави
зобов'язуються співпрацювати за наявною і передбачуваної технології скорочення
викидів сполук сірки та інших основних забруднювачів повітря, включаючи техніко-економічні
обгрунтування і наслідки для навколишнього середовища. Вони будуть
удосконалювати моделі для поліпшення розуміння транскордонного переносу
забруднювачів повітря на великі відстані. У переліку проблем вказана також
розробка новітньої апаратури та інших засобів спостереження і вимірювання рівня
викидів і концентрації забруднювачів повітря в атмосфері.
Механізмом,
координуючим діяльність держав - учасниць Конвенції, є Виконавчий орган. У його
рамках держави здійснюють обмін даними про викиди за певні періоди часу, а
також про нові зміни в національній політиці з питань транскордонного
забруднення повітря на великі відстані.
У розвиток даної
Конвенції прийнятий ряд протоколів, що встановлюють межі зниження викидів для
головних забруднюючих повітря речовин, що стимулювало застосування урядами
країн Європи, Канади і США державних заходів по зниженню викидів.
Останній з
протоколів називається Протокол щодо зниження закислення, евтріфікаціі і
концентрації тропосферного озону. Він передбачає нові зобов'язання держав
по скороченню викидів сірчистого газу, оксидів азоту, летких органічних речовин
та аміаку.
Щодо охорони
озонового шару було проведено наступні конвенції.
Віденська конвенція
про охорону озонового шару від 22 березня
1985 Озоновий шар означає шар атмосферного повітря над пограничним шаром
планети. Несприятливий вплив означає зміни у фізичному середовищі або біоті,
включаючи зміну клімату, які мають значні шкідливі наслідки для здоров'я людини
або для складу повітря,відновлювальної здатності чи продуктивності природних і
регульованих систем або для матеріалів, використовуваних людиною.
Відповідно до ст. 2
Конвенції її учасниці співробітничають шляхом систематичних спостережень,
досліджень і обміну інформацією, для того, щоб глибше зрозуміти й оцінити вплив
діяльності людини на озоновий шар і наслідки зміни стану озонового шару для
здоров'я людини і навколишнього середовища. Держава приймає відповідні
законодавчі або адміністративні заходи і співпрацює у погодженні відповідних
програмних заходів для контролю, обмеження, скорочення чи запобігання
діяльності людини, якщо буде виявлено, що ця діяльність спричиняє чи може
спричинити несприятливий вплив, змінюючи або створюючи можливості зміни стану
озонового шару.
Учасники Конвенції
зобов'язуються організувати дослідження й наукові оцінки та співробітничати
безпосередньо або через компетентні міжнародні органи в їх проведенні з таких
питань: фізичні і хімічні процеси, які можуть впливати на озоновий шар; вплив
змін стану озонового шару на клімат; вплив будь-яких змін стану озонового шару
і будь-якого наступної зміни інтенсивності випромінювання УФ-Б на природні і
штучні матеріали, що використовуються людиною .
Для забезпечення
виконання вимог Конвенції скликається Конференція сторін. Вона проводить огляд
наукової інформації про стан озонового шару, про його можливу зміну та про
можливі наслідки будь-якого такої зміни. Конференція за необхідності розглядає
і приймає протоколи до Конвенції. Наприклад, у вересні 1987 р. держави -
Сторони Конвенції 1985 взяли Монреальський протокол про речовини, що
руйнують озоновий шар .
Первісна редакція
Монреальського протоколу передбачала до грудня 1999 лише 50-відсоткове
скорочення споживання п'яти широко застосовуються хлорфторвуглеців (ХФУ) і
заморожування споживання трьох речовин-галогенів. Регулярні наукові оцінки
стали основою для подальших поправок і коректив, внесених до Монреальський
протокол в 1990 р. в Лондоні, в 1992 р. в Копенгагені, в 1995 р. у Відні, в
1997 р. в Монреалі, в 1999 р. в Пекіні. До 2000 р. обмеження поширювалися в
цілому на 96 хімічних сполук.
До кінця 1995 р. в
промислово розвинених країнах було повністю згорнуто виробництво і споживання
більшості з'єднань, що руйнують озоновий шар (ОРВ), включаючи всі речовини,
перераховані в початковій редакції Протоколу 1987 Для країн, що розвиваються
Протоколом передбачається десятирічна відстрочення та спеціальний механізм
фінансування для покриття витрат цих країн з припинення випуску та використання
озоноруйнуючих речовин. Так, був реалізований принцип загальної, але в той же
час диференційованої відповідальності. [5]
Майже кожна з
сторін Монреальського протоколу вжила заходів щодо припинення випуску та
використання ОРВ. У результаті скорочення споживання ОРВ до 2000 р. становило
85%.
Рамкова конвенція
ООН про зміну клімату від 9 травня 1992
Зміна клімату - це така зміна, яка прямо або непрямо обумовлена діяльністю
людини, що викликає зміни у складі глобальної атмосфери, і накладається на
природні коливання, що спостерігаються протягом порівняльних періодів часу.
Мета даної
Конвенції полягає в тому, щоб домогтися стабілізації концентрацій парникових
газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав би небезпечного
антропогенного впливу на кліматичну систему. Такий рівень має бути досягнутий у
строки, достатні для природної адаптації екосистем до зміни клімату, що
дозволяють не ставити під загрозу виробництво продовольства і забезпечують
подальший економічний розвиток на стійкому рівні.
У своїй діяльності
по досягненню цілей Конвенції її учасники керуються такими принципами:
а) загальна, але
діфференответственность за зміну клімату;
б) облік конкретних
потреб і особливих обставин країн, що розвиваються;
в) прийняття
запобіжних заходів з метою прогнозування, запобігання або зведення до мінімуму
причин зміни клімату і пом'якшення його негативних наслідків;
г) право на сталий
розвиток.
У число основних
зобов'язань держав входять: представлення національних кадастрів антропогенних
викидів; розробка та затвердження програм, що містять наслідки зміни клімату.
Для забезпечення
виконання вимог Конвенції держави-учасники скликають Конференцію сторін. Вона
проводить періодичний огляд зобов'язань сторін, заохочує і полегшує обмін
інформацією про прийняті сторонами заходи з реагування на зміну клімату та її
наслідки. Кожна сторона подає Конференції національний кадастр антропогенних
викидів із джерел і абсорбції поглиначами усіх парникових газів, які не
регулюються Монреальським протоколом.[5]
Будучи рамковим
документом, дана Конвенція містить лише необов’язкові рекомендації для
промислово розвинених країн вийти до 2000 р. за масштабами викидів СО2 та інших
парникових газів, які не регулюються Монреальським протоколом, на рівень 1990
р. Проте більшість розвинених країн не реалізували дану рекомендацію.
Загальносвітова емісія практично всіх парникових газів (ПГ), і в першу чергу
СОГ, зберігає тенденцію до збільшення.[5]
У цьому зв'язку в
грудні 1997 р. підписано Кіотський протокол до Рамкової конвенції ООН
про зміну клімату.
Даний Протокол вперше передбачає
зобов'язання зі зниження емісії ПГ для більшості промислово розвинених країн. У
той же час характер зобов'язань варіює на 8% зниження викидів для країн
Європейського союзу і багатьох держав Центральної Європи до вирішення збільшити
емісію на 10% (Ісландія) і на 8% (Австралія). У цілому від промислово
розвинених країн потрібно за період до 2008-2012 рр.. знизити сукупний емісію
щонайменше до рівня, який був би на 5% нижче за рівень викидів 1990 р. Для
країн, що розвиваються не вводиться ніяких нових зобов'язань.[5]
3.2 На місцевому рівні
Результатом Монреальського протоколу
для багатьох країн була угода про поступове виведення фреонів з промислового
обороту.
Так в холодильних установках йде
процес поступового переходу на більш дорогі фреони, такі як фторуглеводороди
(CHF2CHF2, CH3CF3), фторхлорметани.
Всі вони містять хоча б один атом водню і тому розкладаються вже в нижній
атмосфері.
Час їхнього життя коротше. Тому вони
менш небезпечні для озону. Але й у них є свої слабкі сторони. Якщо попередні
фреони нетоксичні в силу своєї хімічної інертності, то цього не можна сказати
про їх замінниках та продуктів їх розкладу. Для розпилення рідини з аерозольних
балончиків, можна використовувати інші гази, такі як пропан або бутан.
Щоправда, вони горючі.
Хорошим підмогою в збереження озонового
шару стало заборону наземних атомних вибухів. Тільки при проведенні підземних
вибухів, все одно, яка то частина окислів азоту потрапляє в атмосферу. Цей
захід буде дієвою тільки після того, як усі країни відмовляться від проведення
ядерних випробувань.
У освоєнні космосу теж намітилися
зміни. Так при запуски «шатлів» їх бічні прискорювачі відрегульовані таким
чином, що б їх потужність знижувалася при проходженні озонового шару.
В літакобудуванні нові конструкції
двигунів зменшили викиди оксидів азоту.
Також я пропоную розглянути пошук
проблем збереження О3 на місцевому рівні, на прикладі України.
Україна до 2002 року повністю
припинила використання ОРР, враховуючи повну заборону експорту та імпорту
ОРР(озоноруйнуючі речовини). Рішення Монреальського протоколу відносно України
також містить рекомендацію щодо організації діяльності по збору та відновленню
відпрацьованих холодоагентів та галонів, підготовки відповідних спеціалістів,
налагодження координації з відповідними міністерствами установами та закладами
стосовно визначення та впровадження замінників ОРР.
Впровадження Проекту вилучення
речовин, що руйнують озоновий шар та поступовий перехід українських промислових
підприємств на ОБР та озонобезпечні технології дозволяють з прогнозувати
припинення використання ОРР в Україні. Проте, з метою повного припинення
використання ОРР відповідно до Монреальського протоколу в Україні ще необхідно
здійснити низку технологічних, нормативно-правових та організаційних заходів.
Щодо технологічних
заходів,враховуючи світовий досвід переходу до використання альтернативних
озоноруйнівним речовин,програма передбачає[8]:
• припинення використання
розчинників - ХФВ-113, тетрахлормета-ну, метилхлороформу і перехід на миючі
засоби та інші замінники;
• перехід на використання в аерозольній
продукції суміші вуглеводнів (пропану та бутану), стислого повітря, двоокису
вуглецю;
• використання озонобезпечних
речовин, систем та вогнегасників в установках автоматичного пожежогасіння на
об’єктах паливно-енергетичного комплексу, космічної галузі, авіації,
транспорту, морського та річкового флоту.
Нормативно-правові заходи[8]:
• розробка програми сервісного
обслуговування холодильної та іншої техніки;
• формування квоти та подання заявки
до Озонового секретаріату на використання ОРР для життєво необхідних потреб;
• впровадження інформаційних
наклейок та екологічного маркування ОРР та продукції, що їх містить,
• розробка норм і правил
обслуговування холодильної техніки з метою запобігання викидів ОРР,
• впровадження економічного
стимулювання.
Організаційні заходи :
• консолідація зусиль причетних
міністерств та відомств з метою виконання вимог Монреальського протоколу;
• оновлення складу та підвищення
рівня МКК, введення до складу комісії представників депутатського корпусу,
громадських та міжнародних організацій;
• організація інформування населення
щодо екологічної небезпеки ОРР для озонового шару;
• запровадження екологічного
контролю та нагляд за діяльністю підприємств - користувачів (сектор
обслуговування холодильної техніки) та постачальників холодоагентів;
• створення фонду Монреальського
протоколу з урахуванням надходжень від митних зборів за ввезення ОРР та
продукції, що їх містить;
• вивчення питання щодо створення в
Україні виробництва ОБР;
• розвиток міжнародного
співробітництва.
3 метою вирішення
цих питань до участі в реалізації заходів залучено Українську асоціацію
користувачів та постачальників холодоагентів, підприємства, наукові установи,
експертні та громадські організації відповідної спрямованості, діяльність яких
може сприяти належному виконанню вимог Монреальського протоколу в Україні.
Завдання, що стоять перед Україною у сфері переходу на виробництво і використання
замінників озоноруйнівних речовин, значно складніші, ніж ті, що стоять перед
високорозвиненими країнами.
По-перше, Україна
запізнилася з початком виконання обов'язків, які випливають з вищезазначених
документів.
По-друге, період
заміни ОРР на озонобезпечні речовини збігалося в Україні з глибокою економічною
кризою. 3 цього випливає, що наша країна не може розраховувати на приватні
інвестиції у виробництво замінників ОРР. Дефіцит державного бюджету не дозволяє
отримати необхідні асигнування. Ці та деякі інші обставини визначають специфіку
екологічної політики України, зокрема її можливості залучитись до вирішення
такої глобальної проблеми, як захист озонового екрану.[8]
Висновок
Отже,зробивши деякі дослідження в
рамках курсової роботи, ми впевнилися, що в наш час атмосфера забруднюється
дуже сильно,бо до природних джерел забруднення приєднуються ще і антропогенні
джерела забруднення.
До природних джерел відносяться
виверження попелу і газів вулканами, лісові і степові пожежі, насичені солями
морські бризки і тумани, пил з еродованих ґрунтів і тонкий пісок пустель,
рослинний пилок, мікроорганізми, виділення тварин, а також космічний пил.
Штучне забруднення пов'язане із
викидами різних забруднюючих речовин у процесі діяльності людини. За агрегатним
складом викиди шкідливих речовин в атмосферу поділяються на газоподібні,
рідкі і тверді . Існують такі основні види антропогенних
забруднень:теплове,шумове забруднення, електромагнітне та радіаційне
забруднення.
На сьогодні основними забруднювачами
атмосферного повітря є різні галузі промисловості а саме:
теплоенергетика,
підприємства металургійного
комплексу,
нафтовидобувна промисловість,
нафтохімічна промисловість,
автотранспорт,
виробництво будівельних матеріалів.
Наслідками забруднення атмосферного
повітря стали такі глобальні проблеми, як:
Ø парниковий ефект;
Ø озонова дірка;
Ø кислотні дощі;
Ø смог.
Також у наш час дуже актуальна
проблема-знищення озонового шару.
Основними джерелами знищення
озонового шару є:
Ø фреони
(хлорфторметани), які використовуються, як холодоагенти в рефрижераторах і
побутових холодильниках, як аерозольні розбризкуванні в балончиках із фарбою,
лаком, парфумами, для очищення напівпровідникових схем і т. п.
Ø оксиди азоту з
двигунів надзвукових транспортних літаків і ракет
Встановлено, що утворення «озонових
дір» пов’язане із широким застосуванням в усьому світі речовин, що містять хлор
і фтор,піднімаючись нагору, вони розпадаються й утворюють хлор, що і руйнує
озон. Один атом хлору здатний розкласти 100 тис. молекул озону! Як наслідок
знищення О3-катаракта очей, опіки та рак шкіри у людей, зниження
врожайності багатьох культур.
Для збереження
озонового шару, були проведені такі заходи:
Ø підписання
Віденської конвенції про охорону озонового шару (1985 рік) і Монреальського
протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар (1987 рік),
Ø Рамкова
конвенція ООН про зміну клімату (Ріо-де-Жанейро,
1992
Ø Кіотський
протокол, підписаний у м. Кіото (Японія) в
грудні 1997 року
Список літератури
1) Н.М.Заверуха,
В.В.Серебряков,Ю.А.Скиба «Основи екології»(сторінки146-158)
2) http://h.ua/art.php?id=5364#photo
<http://h.ua/art.php?id=5364>
) <http://dspace.univer.kharkov.ua/bitstream/123456789/3639/2/%D0%A6%D0%B8%D0%B3%D1%96%D1%87%D0%BA%D0%BE.pdf>
) <http://www.kuksin.dp.ua/pryrodni-dzherela-zabrudnennya-atmosfery.html>
) <http://www.eco.com.ua/content/dzherela-zabrudnennya-atmosferi>
) <http://geografica.net.ua/publ/galuzi_geografiji/geoekologija/antropogenne_zabrudnennja_atmosferi/37-1-0-504>
7) <http://www.menr.gov.ua/>