Екологічна характеристика території природного заповідника 'Кам'яні Могили'

ВСТУП

Актуальність: у наш час степові екосистеми піддались найбільш сильному антропогенному впливу. Розорювання, зрошення, забудова, вплив хімічних реагентів, монокультура, вітрова та водна ерозія, збіднення генетичної різноманітності поставили на межу існування степову рослинність. Це у повній мірі торкається і степових заповідників, для яких характерні невеликі розміри, високий ступінь освоєності навколишніх сільськогосподарських територій, близькість до них індустріальних центрів, густа населеність, потужний рекреаційний прес. Тому на сьогодні дуже важливим є аналіз результатів дослідження флори і фауни та еколого-географічний аналіз території природних заповідників. У зв’язку з цим тема є актуальна.

Об’єкт - відділення Українського природного заповідника «Кам’яні Могили».

Предмет - тваринний і рослинний світ; рел’єф, гідрологія.

Мета - дослідити екологічний стан природних компонентів заповідника «Кам’яні Могили» в умовах сучасного режиму охорони та збереження.

Відповідно до мети нами були поствалені наступні завдання:

-      здійснити еколого-географічний аналіз території природного заповідника «Кам’яні Могили».

-        вивчити історію досліджень природних компонентів та об’єктів заповідника

         дослідити фауну та флору природного заповідника.

         виявити фактори впливу на природні компоненти та об’єкти «Кам’яних Могил».

Наукова новизна: вперше комплексно оцінені природні компоненти території природного заповідника «Кам’яні Могили». Практичне значення: одержані результати мають важливе значення для природоохоронної діяльності в заповіднику та для збереження унікальних природних об’єктів.

РОЗДІЛ 1 ЕКОЛОГО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕРИТОРІЇ

1.1 Еколого-географічне положення

Кам’яні Могили - відділення Українського степового природного заповідника (УСПЗ), яке розташовано біля с. Назарівка Володарського р-ну Донецької області (300 га) і Розівського р-ну Запорізької області (100 га) уздовж правого берега р. Каратиш, лівої притоки р. Берди. Заснований 5 квітня 1927 р. Статус заповідника надано Постановою Ради Міністрів УРСР № 1118 від 22 липня 1961 р [17].

Заповідник оточують 10 населених пунктів [22]. З боку Донецької області (Володарський район) - 5 сіл: Назарівка, Кальчинівка, Новокрасновка, Українка Новокраснівської сільської ради та с. Старченково Старченківської сільської ради. Від земель Запорізької області також 5 сіл. В Куйбишевському районі - 2 села: Труженка і Шевченківське Шевченківської сільської ради. В Розівському районі - 3 села: Першотравневе та Луганське Розівської селищної ради і село Зоряне - Кузнецівської сільської ради (рис. 1.1).

«Кам’яні Могили» знаходяться в південно-східній частині Приазовської височини (Андріївсько-Володарський географічний район) Лівобережнодніпровсько-Приазовського краю Північно-степової підзони Степової зони Східно-Європейської рівнини. Географічні координати відділення: північна точка - 47019'452'' північної широти і 37004'799'' східної довготи, південна точка - 47017'833'' північної широти і 37004'565'' східної довготи; східна точка - 47017'804'' північної широти і 37005'606'' східної довготи; західна точка - 47018'575'' північної широти і 37003'833'' східної довготи.

Рис.1.1 Схема-план відділеня УСПЗ «Кам`яні могили»

В системі геоботанічного районування територія заповідника відноситься до Володарського геоботанічного району різнотравно-типчаково-ковилових степів і рослинності гранітних відслонень Маріупольського геоботанічного округу смуги різнотравно-типчаково-ковилових степів Приазовсько-Чорноморської (Понтичної) степової провінції Європейсько-Азіатської степової області Голарктичного домініону.

Охоронна зона навколо відділення УСПЗ «Кам¢яні Могили» [16] виділена 10 грудня 1985 року. Вона має загальну площу 1383,4 га. З них - 917,9 га - землі Володарського р-ну Донецької облості, 374,7 га-Куйбишевського р-ну і 90,8 га - Розівського р-ну Запорізької області. Її ширина не менше 1 км, за виключенням південної сторони, де вона наближається на відстань 0,6 км до заповідної території. Землі охоронної зони належить до земель сільськогосподарського призначення: рілля, пасовища та сіножаті. Зі східного боку відділення в охоронну зону входить ставок площею 21,36 га; з північно-східного і південного боку невеликі збірні резервуари для водопою худоби, площею 0,5 і 0,2 га відповідно.

1.2 Клімат

Характеристика кліматичних умов відділення «Кам’яні Могили» наводиться згідно даних метеостанції, яка знаходиться у 2 відділенні УСПЗ «Хомутовський степ», яке розташовується майже в однакових умовах.

Так за матеріалами останніх 20 років досліджень середня річна температура становить 9,4° (коливання від 7,3 до 11,0°С), найхолодніші місяці-січень та лютий (відповідно -4,4 і -3,4°С), найтепліші-червень, липень, серпень (відповідно 21,1; 22,9; 25,9°С) [3].

Індекс Мартона - це показник, що характеризує ступінь сухості (аридності) клімату. За де Мартону, приватне від ділення річної суми опадів в см (R) на суму середньої річної температури (T), збільшеної на 10, тобто R/ ( Т + 10) [33].

Так цей індекс на досліджуваній території за грудень, січень та лютий склав відповідно: 123,2; 125,8 і 137,5; за за весняний період він складав 13,8; 40,9 і 14,1; літні місяці- 35,8; 2,9 і 2,8; за вересень- 14,5, жовтень- 31,4, листопад- 7,9.

Протилежним індексу Мертона є гідротермічний коефіцієнт Селянінова (ГТК) - це показник зволоженості території. Він встановлений радянським кліматологом Г.Т. Селяніновим. Встановлюється відношенням суми опадів в мм за період з середньодобовими температурами повітря вище 10°С до суми температур (∑t) за той же час, зменшеної в 10 разів. Чим нижче показник ГТК, тим посушливіша місцевість [34]. Так за 2011 рік ГТК для «Кам’яних Могил» склала у середньому 46,2, що говорить про те, що територія є досить посушливою. В такі місяці як липень, серпень, травень та вересень на території за 2011 рік випало найменше опадів, тому саме в ці місяці місцевість була найпосушливою (табл. 1.1.) [16].

Таблиця 1.1

Гідротермічні коефіцієнти (ГТК) у 2011 році для «Кам’яних Могил»

Таким чином, природний 2011 рік характеризувався наступними особливостями: зимою - тривалою, холодною, багатосніжною і затяжною, з частими хуртовинами, весною - відносно холодною, вологою та не тривалою, літом - не спекотним, вологим в червні і посушливим в липні і серпні місяцях, в цьому сезоні було відмічено 34 дня з температурою 300С і вище, осінню - прохолодною, посушливою і короткою. Індекс посушливості Мартона за рік склав 28,5. В поточному році відмічено 48 днів з дощем і 41 зі снігом, в результаті яких випало 467,1 мм. атмосферних опадів. Середньорічна температура дорівнювала 6,40С (нища на 3,90 за попередній рік і на 2,50 за середню багаторічну). В поточному природному році спостерігалось 278 днів з вітром і 87 без вітру. Домінували вітри східного напрямку (74 дня).

Всі наведені дані дали змогу розробити структуру сезонів 2010 - 2011 рр. (рис. 1.2).

1.3 Рельєф

Заповідник «Кам¢яні Могили» знаходиться в південно-східній частині Приазовської височини (Андріївсько-Володарський географічний район) Лівобережнодніпровсько-Приазовського краю Північно-степової підзони Степової зони Східно-Європейської рівнини [30].

Приазовська височина характеризується повсюдним оголенням кристалічних порід - гнейсів, магматитів, гранітів. Деякі скельні останки мають вигляд куполоподібних горбів (Токмак-могила, Бельмак-могила, Корсак-могила), що підносяться до 324 м над рівнем моря, інші утворюють невеликі гряди (Кам'яні Могили). Ці піднесення перекриті лесовидними породами потужністю від 1 до 25 м.

Рис. 1.2 Структура сезонів 2010 - 2011 природного року в районі відділення «Кам`яні Могил»

На території «Кам'яних Могил» з північного заходу на південний схід протягнулися дві гряди, розділені міжгрядковою лощиною. На південному сході східна гряда переходить в стілоподібне плоскогір'я, що досить круто обривається до р. Каратиш, яка протікає тут. На західній гряді виділяється вершина, що підноситься над міжгрядковою лощиною на 100 м. Поверхня обох гряд сильно вивітрена, їх схили поцятковані глибокими тріщинами, зустрічаються гроти і ніші [37].

1.4 Гідрологія

Гідрологічні умови відділення «Кам¢яні Могили» і його околиці визначаються геологічними, тектонічними, геоморфологічними і фізико-географічними умовами. Тут поширені водоносні горизонти сучасних алювіальних, нижньо-верхньо-антропогенових делювіальних відкладів і кристалічних порід протерозою.

Водоносний горизонт сучасних алювіальних відкладів розвинений у межах заплави р. Каратиш (притока р. Берди ) і днищ балок. Його потужність незначна - від кількох сантиметрів до 2 м. Підземні води грунтового типу. Витрати джерел не перевищують 0.01 л/сек, вміст сухого залишку становить 24 г/л. За хімічним складом це сульфатно - натрієво - кальцієві води. Загальна жорсткість їх досягає 12 - 57 мг-екв/л [16].

Водоносний горизонт нижньо - верхньоантропогенових делювіальних відкладів розвинений у східній зниженій частині досліджуваної території. Він приурочений загалом до долювіальних суглинків. Його потужність коливається від кількох сантиметрів до 16 м. Дебіти джерел змінюються від 0.2 до 2.0 л/сек. Вміст сухого залишку 1.8-5.6 г/л, а загальна жорсткість води коливається у межах 19.0 - 54.8 мг - екв/л. За хімічним складом переважають сульфатні води змішаного катіонного складу.

Водоносний горизонт протерозою є основним. Він приурочений до верхньої, найбільш звітреної частини кристалічного фундаменту і є безнапірним. Рівень його поверхні закономірно знижується з півночі на південь і від вододілів до депресій. Положення рівня тісно пов´язане з кількістю атмосферних опадів і поверхневого нашаровування . Мінерелізація води 0.3 - 11 г/л, жорсткість незначна - 1.2 - 5.8 мг - екв /л. За хімічним складом води належать до сульфатного класу, натрієвої і кальцієвої груп, а там, де водоносний горизонт залягає близько до поверхні , води переходять до сульфатно - гідрокарбонатного класу кальцієвої - натрієвої групи.

РОЗДІЛ 2 ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИРОДНИХ КОМПОНЕНТІВ ТА ОБ’ЄКТІВ ЗАПОВІДНИКА «КАМ’ЯНІ МОГИЛИ»

Враховуючи досить велике різноманіття природних комплексів на території відділення, слід зазначити, що дослідженню їх стану приділялася значна увага.

Так вивченням флори «Кам’яних Могил» займалося багато науковців та спеціалістів. Наприклад, Шаталов Н.Н. та Сиренко В.А. у роботі «Роль неотектонічно активних розривних порушень у розміщенні індикаторної рослинності у межах масиву «Кам’яні Могили» [28] доводять, що у межах масиву «Кам’яні Могили» найбільш подновленими та неотектонічно активізованими на сьогодні є розривні порушення північно-східної (СВ 30° та СВ 75 ± 10°) орієнтації. Практично всі розривні порушення СВ 75° представляють собою тектоно-метасоматичні зони, де відмічені підвищення концентрації різноманітних мікроелементів та встановлені радіоактивні аномалії. По цим тектоно-метасоматичним зонам відбуваються тепломасообмінні та вологообмінні процеси, які сприяють формуванню грунтів та виростанню індикаторної рослинності. Безсумнівно, зазначають автори, процеси неотектонічної активізації розривних порушень і виростання в їх межах чагарникової та трав’янистої рослинності тісно взаємопов’язані між собою. У межах гранітного масиву «Кам’яні Могили» рослинність вельми часто є індикатором неотектонічно активних розломів. При цьому, в найбільш роздроблених та обводнених зонах росте один вид (вологолюбні осики, осока та ін.) рослинності, а в менш тектонічно роздроблених і обводнених - інший (шипшина, звіробій та ін.). Виростаючи в сприятливих для них умовах окремі види рослинності мають більш високі стебла, зелений колір, довше цвітуть.

Встановлені вище закономірності між неотектонічними рухами та індикаторною рослинністю, на погляд авторів статті, важливі для геоботанічних досліджень у межах заповідника «Кам’яні Могили» та для виявлення неотектонічно активних розломів в більш закритих ділянках Приазов’я.

У своїй статті «Сучасний стан, багаторічні зміни і прогноз розвитку рослинності заповідної ділянки «Кам’яні Могили» [26] Ткаченко В.С. та Генов А.П. зробили висновок, що прогноз розвитку рослинності відділення «Кам’яні Могили» можна оцінювати як несприятливий, оскільки можливі в майбутньому істотні втрати «типових» ценокомплексів плакорних степів. Таке попередження може служити формальним приводом для перегляду раніше встановленого заповідного режиму, однак це не відповідало б цілям мати на заповідній ділянці максимум біоценотичної різноманітності.

Праця Лисенка Г.Н. «Фітоіндикаційна оцінка екологічних режимів степових екосистем заповідника «Кам’яні Могили» (Донецька область)» [14] дозволяє зробити висновок, що за допомогою методу фітоіндикації були встановлені величини варіювання екологічних факторів, які відповідають фітоценозам петрофітного варіанту різнотравно-типчаково-ковилових степів. Автором відмічається залежність варіювання факторів, як і всього біоценотичного покриття (рослинності, грунтів), від особливостей рельєфу, який виступає таким чином провідним у розподілі відмічених величин. Отримані результати доповнюють проведені заздалегідь дослідження та можуть слугувати відправною точкою у наступних роботах по програмі моніторингу факторів середовища. Ці данні також можуть бути використані у научному обґрунтуванні впровадження певних режимів охорони рослинності заповідника у зв’язку зі специфікою постпосквальної демутації та резерватної трансформації степової рослинності «Кам’яних Могил».

Байрак Є.Н. та Навроцької І.Л. у своїй праці «Флора лишайників заповідника «Кам’яні Могили» [1] доводили, що в цілому флора лишайників заповідника «Кам’яні Могили» по флористичному складу і ценотичним угрупованням є еталонною для петрофітних комплексів гранітних виходів каменистих степів південних регіонів України.

Окрім флористиних лосліджень також вивчалося тваринне населення території. Так спеціалістами Грам В.М та Сіренко В.А була видана стаття «Зоологічні дослідження в заповіднику «Кам’яні Могили» [2], де вони оцінюють значення проведених зоологічних досліджень в «Кам’яних Могилах» і визначають, що заповідна територія виступає не лише як резерват аборигенної флори та фауни, а насамперед як еталон природних ценозів, характерних для підзони різнотравно-типчаково-ковилового степу приазовського варіанту, а також база для визначення формування фауни ценозів різного антропогенного впливу. У своїй статті авторами був зроблений висновок, що для збереження аборигенної флори та фауни цього унікального куточка природи, необхідно зберегти недоторканними ці ценози, не проводячи там ризикованих господарських заходів, навіть під благодійним приводом, бо сучасна флора та фауна заповідника «Кам’яні Могили» має острівний характер.

Незважаючи на помітне збільшення публікацій з проблем зоології у «Кам’яних Могилах», кількість їх значно поступається обсягу ботанічних робіт. Крім того, є ще багато таксономічних тварин, які до нашого часу не були охоплені науковими дослідженнями.

Стаття «Земноводні та плазуни заповідника «Кам’яні Могили» Котенко Т.І. [13] дає зробити висновок, що на сьогодні видовий склад герпетофауни «Кам’яних Могил» бідний та помітно уступає багатьом іншим заповідникам. Тут мешкають 2 види земноводних (18% від числа видів амфібій в степній зоні України чи 11% - від загального числа видів цієї групи в Україні) та 4 види плазунів (відповідно 25 чи 20%). Обидва види земноводних - найпростіші, багаточисельні, широко розповсюдженні та невибагливі амфібії нашої фауни. Вужи також широко розповсюджені види та найбільш багаточисельні на Україні змії. Вони також тим чи іншим чином зв’язані з водою та є по суті інтразональними елементами фауни. Та лише 2 види-прутка ящірка і степова гадюка (точніше, саме ті підвиди, які мешкають у заповіднику) - є справжніми степовими елементами.

Зникнення на території заповідника за останні 20 років двох рідкісних видів змій є, по-видимому, наслідком погіршення кормової бази, винищення частини особин туристами та домашніми тваринами, загибелі їх під колесами автотранспорту та інше. Для покращення стану заповідної екосистеми та підвищення її саморегуляційної функції необхідно максимально, на скільки це дозволяє місцевість, розширити територію заповідника «Кам’яні Могили».

Мартинов В.В. у своїй праці «Пластинчастовусі жуки (Coleoptera, Scarabaeidae) заповідника «Кам’яні Могили» [18] відзначив, що на сьогодні заповідник «Кам’яні Могили» має найбільший видовий склад серед усіх заповідників Південно-Східної України. Тільки на території заповідника відмічені для території Донбаса такі види як Onthophaqu slucidus (Sturm.), Aphodius rotundangulus Reit. В той же час звертає на себе увагу відсутність таких типових степових родів як Gymnopleurus та Scarabaeus, рідкість-Sisyphus.

Такі спеціалісти, як Ткаченко В.С., Андрієнко Т.Л., Прядко Є.І та Сиренко В.А. у дослідженні «Оптимізація структурно-функціональної цілісності охоронної зони заповідника «Кам’яні Могили» [25] зазначали, що заповідник відчуває вплив антропогенного фонового (хімічне забруднення вод та повітря, викиди промислових підприємств) та локального (використання добрив, пестицидів, меліоративні заходи та ін.) характеру. У зв’язку з цим, було б вельми важливо реалізовувати потенціальні можливості по локалізації, ослабленню, а по можливості і оптимізації природного середовища, виділеної навколо заповідної ділянки охоронної зони. По ряду характеристик, вона повинна забезпечувати захист природних комплексів заповідника від несприятливого впливу господарської діяльності на прилеглих територіях, зняти рекреаційні навантаження на еталонну територію та компенсувати неповночленність екосистем, які знаходяться на відносно невеликій площі заповідника. Фактично, задачі по вибору конфігурації, , визначенню загальної площі охоронної зони і включення її в склад тих чи інших ландшафтних структур зводяться до складних проблем екологічної оптимізації навколишніх територій та представляють собою ціленаправлену структуризацію з метою забезпечення екотонного переходу від заповідного ядра до сильно видозмінених в біотичному відношенні агроландшафтам.

На сьогодні, навколо заповідної ділянки виділена охоронна зона загальною площею 1384,4 га, що в 3,7 раз перевищує площу заповідного ядра (377,6 га).

Переслідуючи цілі оптимізації охоронної зони та збереження структурно-функціональної цілісності біоценозів, які охороняються, шляхом збільшення екологічної ємності, необхідно знизити господарський та рекреаційний вплив на ділянки, що сильно контрастують зі степовими і каменисто-степовими екотопами; створити в охоронній зоні спеціальні захисні сівозміни зі значною участю площ багаторічних кормових трав. Найбільш ідеальним рішенням збереження екологічної рівноваги у межах заповідника є створення тут заказників.

Свої міркування, які торкаються важливих сторін структурно-функціональної цілісності, переважно фітосистем охоронної зони «Кам’яних Могил» автори статті ставлять в ряд першого приближення до вирішення вельми важкої задачі по екологічній оптимізації цієї зони.

Шаталов Н. Н., автор статті «Тектонічна позиція масива гранітів «Кам’яні Могили» [27], зазначав, що масив гранітів «Кам’яні Могили» здавна привертають до себе увагу геологів, у зв’язку з унікальною геоморфологічною вираженістю у рельєфі, тектонічним положенням, складом і рудоносністю гранітів. Кам’яномогильний масив розташований в центральній частині Приазовського блоку Українського щита. В морфологічному відношенні район представляє собою хвилясту рівнину, яка полого нахилена в південному напрямку.

З моменту впровадження і до нашого часу граніти масиву «Кам’яні Могили» піддалися денудації на величину, яка складає приблизно 3-5 км.

Ряд дослідників Приазов’я відносять Кам’яномогильні граніти до нижнього протирозою, структурно і генетично пов’язуючи їх утворення з ранньопротерозойскими породами західноприазовського граносієнітного комплексу, виходи якого відомі у вигляді крупних Кальміус-Єланчикського, Південно-Кальчикського і Октябрського плутонів. На структурний зв’язок гранітів кам’яномогильного типу з плутонами граносієнитів, зокрема, вказували І.Д. Царовський, П.С. Карамзин та інші дослідники.

Однак далеко не всі дослідники, в тому числі і автор статті, розділяють вказану точку зору на природу гранітів кам’яномогильного типу і порід гранитосієнітного комплексу Приазов’я. Основою для цього служать нові, накопленні лише до нашого часу, структурно - геологічні, зростаючі і металогенні данні.

В гранитах «Кам’яних Могил» присутні системи як тектонічних, так і контракційних тріщин. Найбільш повну в масиві гранитів розвиненні системи тріщин прокольного, північно-західного (290-320°) та поперечного, північно-східного (24-45°) простягання. До них приурочена максимальна кількість лейкократових жил. Довжина цих тріщин сотні метрів, поверхні їх хвилясті, іноді з штрихами сковзання.

Таким чином, зазначає дослідник, для масива гранитів «Кам’яні Могили» установленні наступні закономірності :

         тектонічна позиція масива визначається приуроченістю його до західного крила Центральноприазовської синкленали.

         масив приурочений до вузла перетину унаслідуваних і довго живучих розломів північно-західного напрямку з розломами північно-східного, субмеридіального та субширотного простягання, при ведучій ролі першого.

         тріщинна тектоніка масива переважно є унаслідуваною. Контракціонні і тектонічні тріщини орієнтовані по діагональному і ортогональному напрямкам. К тріщинам приурочено дайки аплітів, онгонітів, пегматитів і жил кварцу з різною рідкоземельно - рідкоментальною акцесорною мінералізацією.

заповідник екологічний охорона

РОЗДІЛ 3 МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Для вивчення флори та фауни ми використовували такі методи, як спостереження на наукових полігонах та вивчення монографій і публікацій.

До наукових полігонів на природно-заповідних територіях належать стаціонарні ділянки спостережень, постійні пробні площі, профілі та трансекти. Вони забезпечують вивчення природного розвитку екосистем та змін внаслідок антропогенного впливу.

На сьогодні функціонує вісім постійних пробних площ, закладених попередніми дослідниками в 2000, 2002 і 2005 рр. в різних едафотопах і фітоценозах заповідника [16]. Постійні пробні площі призначені для вивчення фенологічного розвитку степових рослин і сукцесійних процесів в різних рослинних угрупуваннях заповідника (рис. 3.1).

Для закладання ділянок постійних пробних площ, призначених для стеження за станом різних компонентів природних комплексів, було використано ті самі ділянки, які були прилеглими одна до одної частинами одного угруповання. Це полегшило працю фахівців, які отримували всебічний опис даної ділянки, зменшило порушення наземного покриву, викликані закладанням площ, та проведенням на них спостережень, збільшило можливості для комплексного аналізу динаміки різних компонентів природних комплексів, в тому числі впливу рекреації.

Постійні пробні площі відбивають всю сукупність основних варіантів корінних або близьких до них угруповань, представлених в заповіднику «Кам’яні Могили».

Рис. 3.1 План протипожежних обкосів і схема розташування постійних пробних площ і флористичних точок фенологічного маршруту на території відділення УСПЗ «Кам’яні Могили»

Було забезпечено системою постійних спостережень похідні угруповання, динамічні процеси в яких виявляються особливо наглядно. Це були ділянки, на яких мали місце демутаційні процеси після зняття антропогенного пресу внаслідок створення заповідника «Кам’яні Могили». До таких ділянок належать території, де відобразилася дія стихійних факторів, в нашому випадку - пожеж, і ділянки із різним ступенем впливу рекреації.

Мережа постійних пробних площ забезпечує також спостереження за станом популяцій окремих видів рослин та тварин, тому пробні площі в заповіднику «Кам’яні Могили» охоплюють місцезнаходження рідкісних та цінних видів із врахуванням різних екологічних умов їх зростання.

Постійні пробні площі чітко фіксовані на місцевості системою маркувальних знаків і мають свою нумерацію. Кожна з них включається до мережі ділянок спостереження. Її місцезнаходження фіксується на схемі заповідника.

Крім спостережень на постійних пробних площах на території заповідника були також закладені профілі та трансекти, які закладаються з метою проведення різних видів спостережень - екологічних, фенологічних, зоологічних тощо - з тим, щоб ними були охоплені різні геоморфологічні елементи екосистем. Профілі, закладені в межах заповідника «Кам’яні Могили» проводилися через різні зони і виводилися на суміжні території в тих випадках, коли наявний не весь динамічний ряд угруповань.

Фенологічні маршрути (див. додаток А) або профілі були частково «накладені» на екологічні, зоологічні та інші види профілів, щоб на останніх могли бути використані фенологічні дані [15].

Протягом 2011 р. функціонували 31 флористична фенологічна точка, які були закладені ще в 1985 році з метою вивчення фенології степових рослин фенологічного маршруту. Загальна довжина маршруту становить 3000 м.

Для вивчення питань динаміки чисельності деяких видів наземних хребетних фахівцями було вичленено 12 основних біотопів, з урахуванням рельєфу і типу рослинності: 1 - Північний щебенистий степ, 2- Придонецький схил, 3- Присадибна ділянка, 4 - Долина річки Каратиш, 5 - Плакорний степ, 6 - Пасовище, 7 - Абсолютно заповідна ділянка, 8- Східна гряда, 9 - Західна гряда, 10 - Західне плоскогір’я, 11 - Східне плоскогір’я, 12 - Колодязьна балка.

З 1985 року в виділених біотопах функціонують маршрути для обліку мишоподібних гризунів і прудкої ящірки. Облік птахів в гніздовий та зимовий період проводиться на всій території заповідника.

Профілі та трансекти відмічалися стовпами через 250 - 500 м (на відкритих ділянках). На закладених трансектах проводиться картування рослинності (масштаб його залежить від ширини трансекти та типів рослинності), карта трансекти зберігається серед наукових матеріалів. Картування повторюється кожні 5 -10 років в залежності від переважаючих типів рослинності (на трав’яних типах частіше). Бажано проводити картування в певний місяць при оптимальному розвиткові рослинності.

Також останні 17 років на території заповідника проводяться спостереження за сезонними міграціями птахів. Спостережний пункт №1 для їх проведення розташований на Східній гряді, напроти садиби заповідника.

РОЗДІЛ 4. ЕКОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕРИТОРІЇ ПРИРОДНОГО ЗАПОВІДНИКА «КАМ’ЯНІ МОГИЛИ»

4.1 Характеристика флори

Склад флори відділення на 2011 рік подано згідно конспекту видів флори та мікробіоти заповідника, який опубліковано в монографії «Український природний степовий заповідник. Рослинний світ» [3], а також враховані доповнення, які внесені в «Літопис природи» [16].

Таблиця 4.1 Кількість видів рослин у флорі відділення «Кам’яні Могили» на 2011 рік

У заповіднику в кожному році проводяться фенологічні спостереження. В 2010 році фенологічні спостереження проводилися на 4 постійних пробних площах, закладенних в різних елементах рельєфу заповідника.

На протязі вегетаційного періоду проводився облік видового і кількісного складу степової рослинності на 8 постійних пробних площах, описувалися рослинні угрупування [16].

Постійна пробна площа №1.

Закладена 14 липня 2000 року для вивчення фенологічного розвитку степової рослинності.

Ділянка займає площу в 100 м2. Географічні координати кутових точок: 47018′37,8″ північної широти і 037004′36,8″ східної довготи; 47018′37,8″ північної широти і 037004′36,3″ східної довготи; 47018′38,1″ північної широти і 037004′36,4″ східної довготи; 47018′38,1″ північної широти і 037004′36,9″ східної довготи.

Висота над рівнем моря 179 м.

Рослинне багатство представлено 61 видом. Загальне проективне покриття становить - 80 %. Рослинний покрив утворює домінант Crinitaria villosa (L.) Grossh., частка проективного покриття якого становить 55%; со-едефікатор - Festuca rupicola Heuff, частка проективного покриття якого становить 10%. Також в злаковій основі присутні Poaangus tifolia L. - 5%, Festuca valesiaca Gaudin. - 2%; Stipa сapilatta L., Elytriqiain termedia (Nost) Nevski та Вromopsis riparia (Rehm.) Nolud. мають частку проективного покриття по 1% на кожен вид. У Stіpa grafіana Stev., Phleum phleoides (L.) Karst. і Elytrigiat richophora (Link) Nevski частка проективного покриття менше 1%. На пробній ділянці відмічено 48 видів різнотрав’я. З різнотрав’я у Falcaria vulgaris Bernh., Thymu smarschallianus Willd., Artemisia repens Pall. Ex Willd. та Achillea nobilis L частка проективного покриття становить 1% на кожен вид. Інші види різнотрав’я зустрічаються в невеликій кількості (меньше 1%).

Аспект травостою зеленкувато-сизий, місцями з білими вкрапленнями квітуючого Falcaria vulgaris. В оточенні ділянки трапляються плями Poaangu stifolia, Elytriqiain termedia і Elytrigiat richophora, Вromopsis riparia і Crinitaria villosa.

Слід відмітити, що зустрічаються слабко вкриті травостоєм плями. В березні поточного року з’явилася одна, а на початку травні 3 нових в південно-західній частині ділянки.

В вертикальній структурі виділяється ярус чагарника - шипшини, висотою до150 см. В трав’яному ярусі виділяється три під¢яруси. Високий під’ярус (60-110 см.), який утворює шавлія поникла, холодок багатолистий а також генеративні пагони злаків. Середній під’ярус (30-50 см.) утворює середне різнотрав’я і вегетативні частини злакових. Під’ярус низького різнотрав’я (10-20 см.) складається з прикореневих розеток подорожника степового, перстача розпростертого і напіврозсіченого, кульбаби пізньої а також грудниці шерстистої, чебреця Маршаллова, самосила повстистого. Моховий покрив виражено слабко.

Підстилка не щільна, місцями висяча, 2-3 см.

Видовий і кількісний склад, проективне покриття, висота і фаза розвитку рослин на час опису (21 липня 2010 року) представлено в таблиці 1 додатоку Б.

Постійна пробна ділянка № 2.

Закладена 13 липня 2000 року для вивчення фенологічного розвитку степової рослинності. Ділянка займає площу 100 м2 і представляє собою мілку улоговину на схилі Західної гряди з північною експозицією - 100. Географічні координати кутових точок площі: 47018′50,4″ північної широти і 037004′26,3″ східної довготи; 47018′50,7″ північної широти і 037004′26,3″ східної довготи; 47018′50,7″ північної широти і 037004′26,8″ східної довготи; 47018′50,4″ північної широти і 037004′26,8″ східної довготи. Висота площі над рівнем моря 184 м.

Рослинне багатство представлено 43 видами. Загальне проективне покриття - 85 %. Рослинний покрив утворює Phleum phleoides L. Karst. з часткою проективного покриття - 30%, Festuca valesiaca Gaudin. - 25%. З інших видів злакових Poaangus tifolia L. має частку проективного покриття - 5%, Festuca rupicola Heuff. та Carex praecox Schreb мають частку проективного покриття - 1%. Інші злакові мають частку проективного покриття менше 1%. На пробній ділянці відмічено 31 вид різнотрав’я. Серед цих видів різнотрав’я виділяються слідуючи види: Filipendul avulgaris Moench. з часткою проективного покриття - 15%, Viscaria vulgaris Bernh. - частка проективного покриття - 3%, Betonica peraucta Klok. - частка проективного покриття - 2%, Trifolium arvense L. та Verbascum orientale Bieb. мають частку проективного покриття 1% на кожен вид. Частка проективного покриття у інших видів різнотрав’я становить менше 1% на кожен вид.

Аспект травостою починає набирати палевого кольору в верхньому під’ярусі травостою від засихаючих генеративних пагонів злакових. В основному на ділянці зелений, насичений аспект травостою. По східній межі ділянки бордовий аспект утворює буквиця перебільшена, інша частина ділянки має біло-жовтий аспект, який утворює деревій та дивина.

Травостій розвинутий добре, ярусність виражена. У вертикальній структурі виділяється ярус чагарників, до складу якого входить шипшина і кизильник чорноплодний, висотою до 180 см. В трав’яному ярусі виділяється високий (50-90 см) під’ярус, частка проективного покриття - 30%, який утворюють генеративні пагони злаків, гадючника звичайного, буквиці перебільшеної, дивини східної, деревію степового, пижми звичайної, а також генеративні пагони тимофіївки степової. Середній, (20-50 см) під’ярус утворює середнє різнотрав’я і вегетативні частини злаків, частка проективного покриття 40%. Під’ярус низького (10-15 см) різнотрав’я складається з конюшини польової, перстача сріблястого, чебреця Маршалла, прикореневих розеток віскарії звичайної, гадючника звичайного і буквиці перебільшеної. Частка проективного покриття складає 25%. Моховий покрив відсутній.Трав’яна підстилка товщіною 3-5 см, висяча, місцями відсутня.

Видовий і кількісний склад, проективне покриття, висота і фаза роз-витку рослин на час опису, 22 червня 2011 року, представлено в таблиці 3 додатку Б.

Отже, все вище зазначене, включаючи ще 6 пробних площ, дає змогу констатувати, що на території заповідника в залежності від екологічних умов можна виділити наступні види-едифікатори - грудниця волохата (Crinitaria villosa (L.) Grossh), тимофіївка степова (Phleum phleoides L. Karst), овсянниця валлійська (Festuca valesiaca Gaudin), ковила опущеннолиста (Stipa dasyphylla Czern), пирій повзучий (Elytriqia repens), ковила вузьколиста (Stіpa stenophylla Czern) (табл.4.2). Їх проективне покриття складає від 30 до 60 %. Також, враховуючи дану специфіку необхідно зазначити, що на кожній пробній площі реєструється від 11 до 50 видів рослин, проектне покриття яких становить <1 %.

Таблиця 4.2

Едифікаторна рослинність відділення УСПЗ « Кам’яні Могили»

4.2 Характеристика фауни

4.2.1 Плазуни

Прудка ящірка. В поточному році розподіл прудкої ящірки по території заповідника і щільність в його біотопах вивчались в першій декаді червня на постійних маршрутах шириною 10 м і довжиною 300 м. В цей час тварини легко помітні завдяки, по-перше, ще рідкому і не високому травостою, по-друге, тому, що ящірки в цей час знаходяться в зеніті статевої активності.

В цьому році облік даного виду проводився лише на 3 біотопах. Чисельність прудкої ящірки на цих ділянках дещо відрізняється від показників минулого року. Різниця сягає до 20 особин в сторону зменшення.

Таке явище мабуть пояснюється дуже високою середньою температурою на протязі першої декади червня.

4.2.2 Орнітофауна

Облік гніздових видів птахів у заповіднику «Кам’яні Могили» проводився методом реєстрації заселених і незаселених сорочих гнізд, підрахунком по голосах співаючих самців соловейка та обліком гніздових пар решти гніздових видів на їх гніздових ділянках по всій території заповідника. Всього відмічено 36 видів птахів (1788 гніздових пар), що на 225 пари більше ніж в минулому році [16].

До масових на гніздуванні по результатах обліків потрапляє трав’янка лучна. Кількість гніздуючи пар даного виду на 2011 рік збільшилась на 95 пар (з 209 - в 2009 р до 304 - в 2010 р) і перейшла з категорії «багаточисельних» в дану категорію. Також з тієї категорії потрапили сюди вівсянка садова, збільшивши свою чисельність на 73 пар (з 202 - в 2009 р. до 275- в 2010 р.) і кропив’янка сіра з результатом 261 гніздових пар проти 216 в 2009 р., збільшивши свою чисельність на 45 пар.

Трав’янка лучна присутня на всіх обстежених біотопах. Домінує на Плоскогір’ї (69 пар), але найбільш сконцентрована на Абсолютно заповідному степу (АЗС), Східній гряді, Плакорному та Північно-щебенистому степах. На інших біотопах представлена від 18 до 13 гніздових пар. Менше ніж в інших біотопах гніздуючих птахів відмічено на Західній гряді - 5 і в Колодязній балці - 2 пари.

Вівсянка садова виявлена на всіх біотопах. Найвища чисельність даного виду спостерігалась на Плоскогір’ї і Абсолютно заповідній ділянці. Бідніше представлена на Східній гряді, Плакорному степу, Північно-щебенистому степу. На Пасовищі, Придонецькому схилі, Долині річки Каратиш та Присадибній ділянці від 18 до 13 пар. На Західній гряді і Колодязній балці враховано всього 6 і 3 пари відповідно.

Кропив’янка сіра присутня на всіх біотопах. Найвища чисельність даного виду відмічена на Плоскогір’ї і дещо менше на Абсолютно заповідній ділянці. На Східній гряді, Плакорному та Північному щебенистому степах відмічено по 36, 29 і 28 пар. На Присадибному схилі, Пасовищі, Придонецькому степу, та в долині річки Каратиш чисельність значно нижча. На Західній гряді і в Колодязній балці враховано 5 і 2 гніздовій пари.

До «дуже багаточисельних» потрапляє жайворонок польовий, перекочуваший з категорії масових в минулому році, зменшивши свою присутність з 334 до 244 пари. Він представлений на всіх біотопах, окрім Західної гряди та Колодязної балки. Основними місцями концентрації даного виду є Плоскогір’я, Абсолютно заповідний степ та Східна гряда. Дещо нижча чисельність польового жайворонка на Північно - щебенистому і Плакорному степах. На інших біотопах від 22 до 28 пар. Найбідніше представлений в Долині річки Каратиш та на Присадибній ділянці по 2 і 7 пар відповідно.

До «багаточисельних» уже третій рік стабільно входить кам’янка звичайна, чисельність якої за останні три роки знаходиться в межах від 193 до 146 пар. В цьому році порівняно з минулим кількість гніздових пар знизилась на 47. Також сюди попадає соловейко східний, порівняно з минулим роком чисельність якого збільшилась на 41 пару.

Кам‘янка звичайна представлена на восьми з одинадцяти обстежених біотопів. Основні місця гніздування зосереджені на Східній гряді (84 пари), в 2,5 рази менша чисельність даного виду на Плоскогір’ї. На Плакорному степу і на Західній гряді відмічено по 8 гніздових пар. Найменші запаси на Придонецькому схилі, Пасовищі і АЗС від 5 до 1 пари. На гніздуванні в Долині річки, в Колодязній балці і на Північно - щебенистому степу не зафіксована.

Соловейко східний представлений на всіх біотопах окрім Західної гряди. Основні місця концентрації зосереджені на Східній гряді та на Плоскогір’ї, по 32 і 28 пар відповідно. Майже в двічі менше на АЗС (17 пар) і в Долині річки (15). На інших біотопах відмічено від 7 до 11 гніздових пар. Найбідніше він представлений на Плакорному степу і на Пасовищі - по 3 пари.

До «звичайних» в цьому році відносимо трав’янку чорноголову, яка збільшила свою чисельність порівняно з минулим роком на 19 пар (16 -2009 р і 35 - 2010 р) і перейшла сюди з категорії «малочисельні». Доповнюють її також коноплянка і сорокопуд терновий, які нараховують по 45 і 50 пар відповідно, порівняно з минулим роком (55 і 49), а ще щиглик - 24 пари, який зменшив свою чисельність на 15 пар, сорока - 30, чисельність якої в цьому році зменшилась на 15 пар. В цю категорію також потрапили фазан - 26 пар, перепілка - 47, які також зменшили свою чисельність порівняно з минулим роком на 9 і 19 пар відповідно, а чисельність куріпки сірої суттєво не змінилася, вона зросла з 26 до 28 пар.

До категорії «малочисельні» відносимо деркача, чисельність якого за останні три роки суттєво не міняється і знаходиться в межах 8-10 гніздових пар. Уже два роки поспіль чисельність ремеза в р-ні р. Каратиш стабільна і під час обліків спостерігалося 9 гніздових пар, а також вівсянку звичайну і удода, які зменшили свою чисельність порівняно з минулим роком на 5 і 8 пар відповідно. Цю категорію поповнюють жайворонок чубатий, синиця велика, сич хатній, зеленяк, щеврики лучний і польовий.

Жайворонок чубатий присутній на гніздуванні в 6 біотопах. Чисельність чубатого жайворонка в заповіднику порівняно з минулим роком збільшилась на 6 гніздуючих пари. Найбільше даний вид сконцентрований на Східній гряді, Плоскогір’ї та на Північному щебенистому степу - по 6 - 6 - 7 пар відповідно. На Абсолютно заповідному степу - 5, в інших біотопах зафіксовано по 3 гніздові пари. В Колодязній балці, Присадибному схилі, Долині річки Каратиш, Пасовищі та на Західній гряді не відмічався.

Чисельність щиглика порівняно з попереднім роком зменшилась на 10 пар. Даний вид представлений на 10 біотопах. Основні місця гніздування щиглика зосередженні на Східній гряді і Плоскогір‘ї (10 і 8 пар). Бідніше представлений на Плакорному степу (6 пар). На інших біотопах відмічено від 1 до 3 пар. Як і в минулому році, не гніздився в Колодязній балці.

Велика синиця представлена всього на 3 біотопах. Порівняно з минулим роком чисельність даного виду зменшилася більше ніж в три рази. В Долині р. Каратиш відмічено на гніздуванні 3 пари на Плоскогір‘ї і на Північному щебенистому степу - по - 2 і 1 пари відповідно.

До «дуже малочисельних» зараховуємо дрімлюгу, точних обліків чисельності якого нема, але побічні спостереження дають підстави до таких висновків. За своїми показниками сюди підходить і очеретянка велика, яка зменшила свою чисельність з 12 пар в 2009 р. до 3 - в 2010 р. До цієї категорії відносимо також вівсянку чорноголову, плисок - жовту і білу, кам’янку лису, шпака звичайного, крутиголовку, горихвістку чорну, припутня, рибалочку, ворону сіру та зяблика.

До категорії «звичайні» входить одуд, ремез, сорока, коноплянка, сорокопуд терновий, фазан, сіра куріпка, перепілка.

Одуд представлений на 5 із 11 обстежених біотопах. Чисельність даного виду порівняно з попереднім роком знизилась на 12 гніздових пар.

Найвища кількість виявлена на Плоскогір’ї - 3 пари, на Придонецькому схилі - 2, на Північно-щебенистому і Плакорному степах та на Західній гряді було враховано по 1 гніздовій парі. Відсутній на Східній гряді в Колодязній балці, в Долині річки Каратиш, Присадибній ділянці, Пасовищі та на АЗС.

Такий вид, як Ремез представлений на 4 біотопах. За останні два роки чисельність даного виду стабільна. В цьому сезоні, як і в минулому, відмічено на гніздуванні 9 пар. В Долині р. Каратиш - 5, на Східній гряді - 2, на Пасовищі та Плоскогір’ї по 1 гніздовій парі. На інших ділянках не виявлений.

Сорока, як і в минулому 2010 році, присутня на всіх біотопах за виключенням Колодязної балки. Найбільше сконцентрований даний вид на Плоскогір‘ї і Абсолютно заповідній ділянці (9 і 5 пар відповідно). Дещо нижча чисельність сороки на Східній гряді і в Долині річки Каратиш (3 і 4). На інших біотопах відмічено по 1-2 гніздовій пари.

Чисельність такого виду, як коноплянка, порівняно з минулим роком, зменшилась на 10 гніздових пар. Присутня на 10 обстежених біотопах. Основні місця гніздування зосереджені на Абсолютно заповідній ділянці, Східній гряді та Плоскогір‘ї (від 6 до 9 пар). Бідніше представлений даний вид на Присадибному схилі та Плакорному степу по 5 пар. В Долині річки Каратиш і Пасовищі було враховано по 4 пари. На інших біотопах відмічено від 1 до 2 гніздових пар цього виду. Відсутня коноплянка на Придонецькомусхилі.Сорокопуд терновий представлений на 9 обстежених біотопах, окрім Колодязної балки і Західної гряди.

Порівняно з минулим роком чисельність сорокопуда тернового стабільна. Основні місця гніздування даного виду були зосереджені на Абсолютно заповідній ділянці і Східній гряді - по 11 і 8 пар відповідно. Дещо нижча чисельність на Плоскогір’ї і Північно-щебенистому степу - по 7 пар. На Плакорному степу та на Пасовищі спостерігалось по 5 і 4 пари. Найбідніше представлений на Присадибній ділянці, Придонецькому схилі і в Долині р. Каратиш (від 2 до 3 пар).

Фазан представлений на 7 із 11 біотопів. Порівняно з минулим роком чисельність фазана знизилась на 9 особин. Найвища чисельність даного виду в гніздовий період відмічена на Плоскогір’ї (10 пар.). Значно менше відмічено на Абсолютно заповідній ділянці і Східній гряді (по 4 пари), на Плакорному степу (3). На всіх інших біотопах було відмічено від 1 до 2 гніздуючих пар. На Придонецькому і Присадибному схилі, Західній гряді і в Колодязній балці в цьому році відсутній.

Чисельність сірої куріпки порівняно з попереднім роком збільшилась на дві гніздові пари. В поточному році представлена на 9 із 11 обстежених біотопах. Основні місця гніздування даного виду зосереджені на Плоскогір’ї, Абсолютно заповідному і Північно-щебенистому степу на яких відмічено від 5 до 9 пар. На Пасовищі і Східній гряді спостерігалось 3 і 2 пари відповідно.

На інших біотопах було враховано всього по 1 гніздовій парі. В Долині р. Каратиш, Західній гряді і Колодязній балці в цьому році відсутня.

Порівняно з минулим роком чисельність перепілки зменшилась на 19 гніздуючих пар. Вона представлена на 9 біотопах. Найбільш зосереджена на Абсолютно заповідній ділянці (11 пар) та на Плоскогір‘ї (9 пар). Дещо нижча чисельність перепілки відмічалась на Плакорному степу, Східній гряді (8 і 6 пар). Значно бідніше представлена на Північному щебенистому степу (5), на Пасовищі - (4) і Придонецькому схилі - 3 пари. В Долині річки Каратиш, на Західній гряді та в Колодязній балці на гніздуванні не спостерігалася.

Чисельність сича хатнього третій рік поспіль зменшується щорічно на одну пару. Під час обліків в поточному році зафіксовано 3 пари на двох біотопах. На Східній гряді - 2 пари і на Придонецькому схилі -1. На інших біотопах не відмічався.

За останні роки кількість гніздових пар трав’янки чорноголової у заповіднику різко коливається. Чисельність даного виду порівняно з минулим роком зменшилась майже в три рази. Спостерігалась на 8 із 11 обстежених біотопах. На Східній гряді і Плоскогір‘ї було враховано по 3 і 4 пари відповідно, на інших біотопах - від 1 до 2 пар. Відсутня на Плакорному степу, Західній гряді і в Колодязній балці.

Категорія «Рідкісні» включає деркача, жовту плиску, зеленяка, шпака звичайного, вівсянку звичайну, щеврика лучного, щеврика польового.

Присутність деркача в районі заповідника «Кам’яні Могили» і в його охоронній зоні за останні 15 років на гніздуванні відмічалась лише в 2008 - 2010 роках. Порівняно з минулим роком цей вид збільшив свою присутність із п’яти до семи біотопів з 11 обстежених. Найвища чисельність деркача відмічена на Придонецькому схилі - 3 пари. На Північному щебенистому степу, Присадибній ділянці, Пасовищі, Долині р. Каратиш і на Східній гряді відмічено по 1 гніздовій парі. В Колодязній балці, АЗС, Західній гряді і на Плоскогір’ї в цьому сезоні відсутній.

Чисельність жовтої плиски в поточному році, порівняно з минулим роком, збільшилась на одну гніздову пару. Вона присутня всього на 2 біотопах. Відмічено 6 гніздових пар. По три пари на Північно - щебенистому степу і Присадибному схилі.

За останні два роки чисельність зеленяка в заповіднику стабільна і знаходиться в межах 11-12 гніздових пар. Цей вид представлений на гніздуванні на 5 біотопах. Найвища чисельність даного виду відмічена на Східній гряді - 5 пар. По 2 пари зафіксовано в Долині річки Каратиш та на Плоскогір’ї. На Північно - щебенистому степу і Присадибній ділянці відмічено по 1 гніздовій парі.

Шпак звичайний представлений на 2 біотопах. Порівняно з минулим роком кількість гніздових пар знизилась від 8 до 6. В основному цей вид зосереджений на Північно - Щебенистому степу, на якому відмічено 5 пар. Ще одна пара під час обліків зафіксована на Плоскогір’ї.

Присутність вівсянки звичайної на гніздуванні в цьому році, порівняно з минулим, зменшилась на 5 пар. Відмічена на 7 біотопах. В Долині річки і на Абсолютно заповідній ділянці спостерігалось по 2 гніздовій пари. На Північно - Щебенистому і Плакорному степу, Придонецькому схилі, Східній гряді та на Плоскогір’ї було враховано по 1 парі.

Щеврик лучний представлений на 7 із 11 обстежених біотопах. Найвища чисельність гніздових пар в цьому році відмічена на Плоскогірї -4 пари. На Північно-Щебенистому степу і на АЗС відмічено по 2 пари. На Придонецькому схилі, Присадибній ділянці, Пасовищі та на Східній гряді було враховано по 1 парі.

Щеврик польовий в минулому році на гніздуванні не зафіксований. Представлений на 5 біотопах десятьма гніздовими парами. В основному зосереджений на Плоскогір’ї - 5 пар. На АЗС відмічено 2 пари і по одній на Північно-щебенистому, Плакорному степу і Східній гряді.

До категорії «Дуже рідкісні» входять дрімлюга, очеретянка велика, вівсянка чорноголова,кам‘янка лиса, плиска біла, крутиголовка, горихвістка чорна, зяблик, ворона сіра, рибалочка голубий.

Дрімлюга, як і в минулому році представлений на двох біотопах. На Східній гряді 2 гніздові пари і 1 пара - на Плоскогір’ї.

Чисельність очеретянки великої порівняно з минулим роком зменшилась на 9 гніздових пар. Можливо такий різкий спад чисельності обумовлений посушливим літом. В поточному році під час обліків виявлено всього 3 пари в Долині р. Каратиш - 2 і 1 пара на Плоскогір’ї.

Чисельність вівсянки чорноголової порівняно з минулим роком зменшилась на 1 пару. В попередньому році, представлена на гніздуванні на двох біотопах, а в поточному на трьох. На Плоскогір’ї було відмічено 2 пари, на Східній гряді і в Долині р. Каратиш по 1 парі.

Чисельність кам‘янки лисої за останні два роки стабільна і знаходиться в межах 3 - 5 пар. Під час обліків відмічено 3 гніздові пари. Це на дві пари менше ніж в минулому році. Під час обліків відмічено 2 пари на Плоскогір’ї і 1 на Західній гряді.

Чисельність плиски білої за останні роки коливається від 1 до 6 пар. В поточному році представлена всього на одному біотопі. Три гніздові пари під час сезонних обліків виявлені на Абсолютно заповідній ділянці. Порівняно з минулим роком кількість гніздових пар зменшилась в двічі.

Крутиголовка представлена лише на одному біотопі. Порівняно з минулим роком чисельність даного виду знизилась від 6 пар до 1. Одна гніздова пара виявлена на Плакорному степу.

Горихвістка чорна як і попередній вид представлена на одному біотопі. Лише одна гніздова пара відмічена на Придонецькому схилі. В минулому році на гніздуванні спостерігалося дві пари.

Зяблик в попередні роки на гніздуванні в заповіднику не виявлений. В цьому році відмічений на 3 біотопах. На Плоскогір’ї - 2 пари і по 1 парі на Плакорному степу і Абсолютно заповідній ділянці.

Ворона сіра на гніздуванні в заповіднику, за останні роки, відмічена вперше. Представлена 1 парою на Східній гряді.

Рибалочка голубий в минулому році на гніздуванні був відмічений двома гніздовими парами. В поточному році під час сезонних обліків не виявлений.

Також для характеристики стану орнітофауни заповідника був проведений аналіз сезонних міграцій птахів в районі заповідникаи в 2010 році [16].

Для розподілу видів по групах чисельності мігрантів використані слідуючи терміни:

1.   «Масовий» вид - вид з чисельністю мігрантів в 5001 особин і більше;

2.       «Дуже багаточисельний»- 3001-5000;

.        «Багаточисельні» - 1001-3000;

.        «Звичайні»- 501-1000;

.        «Небагаточисельні» - 101-500;

.        «Малочисельні» - 51-100;

.        «Рідкісні» - 11-50;

.        «Дуже рідкісні» - 1-10.

Для порівняльної характеристики кількості мігрантів одного й того ж виду по роках введена наступна термінологічна шкала:

.     «Не відрізняється, або мало відрізняється» - коли частка від розділу більшої кількості особин виду з порівнювального року на меншу кількість особин цього виду в другий рік знаходиться в межах - (1-1,09).

2.       «Незначно» - збільшили, або зменшили свою кількість - (1,1: 1,5).

.        «Помітно» - (1,6-2);

.        «Значно» - (2,1-5);

.        «Сильно» - (5,1-10);

.        «Набагато» - ( 10,1-50);

.        «Вражаюче» - (51-100);

.        «Колосально» збільшили, або «Катастрофічно» зменшили (в 100 і більше раз).

Весняний переліт мігрантів в видовому відношенні (98 видів), порівняно з минулорічним (100 видів) суттєво не відрізнявся.

До категорії «масових» (5001 і більше) цієї весни відносимо 5 видів птахів: серпокрилець чорний, жайворонок польовий, шпаки звичайний та рожевий і грак.

Це на 3 види ( ластівки сільська і міська та дрізд - чикотень) менше чим ніж в минулому році.

До категорії «дуже багаточисельних» (3001 - 5000) в цьому році відносимо 4 вида : гуска велика білолоба, бджолоїдка звичайна, ластівка сільська і дрізд - чикотень. Це на три вида більше за відповідний сезон 2009 року.

До категорії «багаточисельних» (1001 - 3000) ввійшли цієї весни 16 видів птахів, зимняк, припутень, голуб - синяк, ластівки берегова і міська, плиска жовта, мухоловка строката, просянка, вівсянка звичайна, вівчарик - ковалик, зеленяк, зяблик, пуночка, коноплянка, костогриз та чи біс, що на 5 вида більше ніж в 2009 р.

До категорії «звичайних» (501 - 1000) відносимо 8 видів підсоколик великий, журавель сірий, дрохва, плиска біла, щеврик лісовий, щиглик, в’юрок і вівсянка садова.

До категорії «небагаточисельних» (101 - 500) попадає 12 видів: галагаз, канюк звичайний, кібець, мартин сріблястий, коловодники лісовий і звичайний, голуб сизий, щеврики лучний і польовий, горихвістки звичайна і чорна та чиж.

До категорії «мало чисельних» (51 -100) на прольоті весною цього року, як і в минулому, попадає 13 видів: чаплі сіра і руда, квак, лебідь шипун, гуска сіра, чирянка велика, лунь польовий, боривітер звичайний, журавель степовий, сова болотяна, зозуля, одуд, та іволга.

До категорії «рідкісних» (11 - 50) - відносимо 20 видів: баклан великий, огар, чепурна мала, гуска мала, яструби великий і малий, орел - карлик, скопа, шуліка чорний, луні степовий і лучний, підсоколик малий, мартин озерний, кулик - довгоніг, рибалочка голубий, сорокопуди сірий і чорнолобий, кам’янка звичайна, сойка та вільшанка, що на 4 вида менше ніж в 2009 році.

До «дуже рідкісних» (1 - 10) на весняному перельоті в цьому році, як і в минулому, попадає 16 видів мігрантів: пірникоза велика, яструб коротконогий, курганник, орлан - білохвіст, орел - беркут, змієїд, осоїд, сапсан, мартин малий, дрімлюга, посмітюха, сорокопуд терновий, трав’янка чорноголова, дрозди омелюх і співочий та кам’янка лиса.

Із мігрантів 2010 року, які своєю чисельністю «не відрізняються, або мало відрізняються» від кількості перелітних птахів в весняний період попереднього року виділяємо тільки чаплю сіру.

Види, що «незначно» (в 1,1 - 1,5) збільшили свою чисельність мігрантів на перельоті порівняно з весною минулого року: гуска велика білолоба (1,4), зимня (1,2), курганник (1,1), орлан- білохвіст (1,1), Сапсан (1,2), Лунь степовий (1,1), лунь лучний (1,2), підсоколик малий (1,5), боривітер звичайний (1,3), мартин сріблястий (1,2), припутень (1,5), серпокрилець чорний (1,1), жайворонок польовий (1,2), плиска жовта (1,3), плиска біла (1,1), просянка (1,5), вівчарик-ковалик (1,1), щиглик (1,5), пуночка (1,2), коноплянка (1,2), костогриз (1,4), іволга (1,1), грак (1,4). Всього 23 види.

Види, що «не значно» (в 1,1-1,5) зменшили свою чисельність мігрантів на перельоті порівняно з весною минулого року: яструб великий (1,5), яструб малий (1,2), шуліка чорний (1,4), лунь польовий (1,1), журавель сірий (1,5), бджолоїдка звичайна (1,1), дрізд - чикотень (1,5), чи біс (1,1). Всього вісім видів.

Всіх вище названих видів мігрантів, враховуючи погрішності в підрахунках їх чисельності при спостереженнях, припустимо об’єднати в категорію видів, які «мало відрізняються» по кількісному складу від тих що пролетіли в весняний сезон попереднього року. Їх загальна кількість нараховує 32 види.

Решту птахів, що збільшили свою чисельність під час весняної міграції 2010 р. можна розділити на наступні 6 категорій .

До тих, що збільшили:

«помітно» (в 1,6-2 рази) відносимо галагаза (1,6), гуску сіру (1,7), мухоловку строкату (1,7), вівсянку звичайну (1,9), зеленяка (1,6), зяблика (1,8), шпака звичайного (1,9) і сойку (1,6) - всього 8 видів;

«значно» ( в 2,1 - 5 раз): чапля руда (2,8), чирянка велика (3), орел - карлик (3,50, дрохва (3,5), горихвістка звичайна (2,4), горихвістка чорна (2,4), вівсянка садова (4,9) - всього 7 видів;

«сильно» (в 5,1 - 10 раз) - кулик довгоніг (5,5) і кам’янка звичайна (5,3) - всього 2 види;

«на багато» (в 10,1 - 50 раз) - коловодник лісовий (10,7) - 1 вид;

«вражаюче» (в 51 - 100 раз) - ні один із мігрантів; «колосально» (=101≥) - голуб синяк (161,3) - один вид.

Всього за весну 2010 року, свою чисельність під час весняної міграції збільшили 19 видів.

І нарешті з тих хто під час весняної міграції зменшили свою чисельність порівняно з минулорічною відносимо до тих хто зробив це:

«помітно» (в 1,6 - 2 рази) - канюка звичайного (1,6), орла - беркута (1,7), ластівку сільську (1,6), щеврика лучного(2), шпака рожевого (1,6) - 5 видів;

«значно» (в 2,1 - 5раз) - баклан великий (3,03), гуска мала (3,1), підсоколик великий (3,4), журавель степовий (3,6), мартин озерний (4,1), мартин малий (2,3), сова болотяна (3,5), рибалочка голубий (2,5), сорокопуд чорнолобий (2,1), сорокопуд терновий (5), дрізд чорний (5) - 11 видів;

«сильно» (в 5,1- 10 раз) - одуд (6,3), ластівка міська (6,3), трав’янка чорноголова (5,5), дрізд- омелюх (7), дрізд співочий (5,8) - всього 5 видів.

«на багато» (в 10,1 - 50 раз), «вражаюче» (в 51 - 100 раз) і «катастрофічно» (в 101 і більше) ні один вид.

Всього за весну 2010 року свою чисельність під час весняної міграції зменшили 21 вид.

До категорії «масові» цієї осені відносимо 10 видів - гуску велику білолобу, крижня, бджолоїдку звичайну, жайворонків польового і білокрилого, ластівок берегову та сільську, щеврика лісового, шпака звичайного та грака. Це на три вида більше порівняно з минулим роком.

В категорію «дуже багаточисельні» в цьому сезоні входить 9 видів: шпак рожевий, нерозень, журавель сірий, припутень, голуб - синяк, серпокрилець чорний, жайворонок степовий, ластівка міська, вівчарик - ковалик (на 2 вида менше ніж за осінь 2009 року).

До «багаточисельних» ввійшли 10 видів птахів: канюк звичайний, голуб сизий, плиски жовта і біла, щеврик червоногрудий, просянка, вівсянка садова, зеленяк, коноплянка та костогриз, на 6 видів менше ніж минулої осені.

До категорії «звичайних» потрапило 6 видів: дрохва, трав’янка лучна, мухоловка строката, вівсянка звичайна, щиглик та пуночка.

До «небагато чисельних» - відносимо 17 видів: галагаз, чапля сіра, лебідь кликун, кібець, підсоколик великий, журавель степовий, мартин сріблястий, коловодники лісовий і звичайний, дрімлюга, щеврик лучний, сорокопуд терновий, горихвістка чорна, славка сіра, кам’янка звичайна, вівсянка очеретяна та іволга.

До категорія «малочисельні» ввійшло 5 видів: лебідь шипун, гуски сіра і мала, боривітер звичайний і зозуля, на 6 видів менше ніж восени 2009 року.

В категорію «рідкісні» відносимо 27 видів птахів: чапель руду і жовту, гуменника, яструбів великого і малого, зимняка, курганчика, орлана - білохвоста, орла - беркута, могильника, орла - карлика, підорлика великого, скопу, шуліку чорного, сапсана, лунів степового, лучного і очеретяного, підсоколика малого, перепілку, сову болотяну, рибалочку голубого, сорокопуда чорнолобого, дрозда омелюха, синицю вусату, вівсянку чорноголову та сойку, на 2 вида більше ніж за попередній рік.

До «дуже рідкісних» відійшло 8 видів: гуска біла, орел степовий, мартин малий, щеврик польовий, дрізд чорний, ремез, очеретянка велика та горихвістка звичайна, на 3 вида менше за попередню осінь.

Не реєструвались на весінній та осінній міграції в 2010 році 14 видів. Це лелеки чорний і білий, чернь червоноголова, нерозень, чирянка мала, деркач, лиска, кулик - сорока, сова вухата, горлиця звичайна, крутиголовка, жайворонок чорний, синьошийка і сиворакша.

Із осінніх мігрантів, які своєю чисельністю, «мало відрізняються, або не відрізняються» зовсім від кількості перелітних птахів в попередній рік відмічаємо тільки чотири види - скопа ( в 1 раз), лунь польовий (1), костогриз ( 1,06 ) і рожевий шпак (1,01).

Види що «незначно» (в 1,1-1,5 раз), збільшили свою чисельність мігрантів на перельоті порівняно з весною минулого року: чапля сіра (1,5), гуска мала (1,1), гуменник (1,3), крижень (1,2), орел - карлик (1,1), дрохва (1,4), ластівка міська (1,1), щеврик лісовий (1,3), трав’янка чорноголова (1,2), дрізд - чикотень (1,3), просянка (1,2), вівсянка звичайна (1,4), вівсянка садова (1,3), щиглик (1,4).

Види що «незначно» (в 1,1-1,5 рази) зменшили свою чисельність мігрантів на перельоті порівняно з весною минулого року: галагаз (1,3), лебідь - кликун (1,1), гуска велика білолоба (1,3), яструб малий (1,3), орел - беркут (1,2), лунь лучний (1,3), підсоколик малий (1,2), боривітер звичайний (1,5), бджолоїдка звичайна (1,1), ластівка міська (1,1), щеврик лучний (1,2), сорокопуд сірий (1,5), горихвістка чорна (1,3), трав’янка лучна (1,2), синиця вусата (1,1,), мухоловка строката (1,2), вівчарик - ковалик (1,5), коноплянка (1,5), грак (1,5).

Враховуючи не достатній рівень методик візуальних спостережень за міграцією ми можемо узагальнити вище наведену інформацію як таку, що може бути умовно об’єднана в категорію «види, які не значно змінили свою чисельність порівняно з минулорічним сезоном». Таким чином ми відмічаємо ледве помітні зміни чисельності і однозначно не стверджуємо про збільшення чи зниження кількості мігрантів.

Види, які восени на перельоті зменшили свою чисельність:

«Помітно (в 1,6 - 2 рази)» - гуска Сіра (1,9), яструб великий (1,6), орлан - білохвіст (1,8), могильник (1,8), сапсан (1,7), дрімлюга (2,) жайворонок польовий (1,9), плиска жовта (1,7), пуночка (1,9), снігур (2), голуб - синяк (1,6).

«Значно (в 2,1 -5 разів)» - лунь степовий (2,9), лунь очеретяний (2,1), сова болотяна (4,2), зозуля (4,3), рибалочка голубий (3), одуд (3,8), сорокопуд чорнолобий (2,1), сорокопуд терновий (3,3), кам’янка звичайна (2,3), вівсянка очеретяна (2,6), очеретянка велика (3,5), іволга (2,1), сойка (4,5).

«Сильно (в 5,1 - 10 раз)» - лебідь шипун (7,3), орел степовий (10), мартин сріблястий (5,1).

«Дуже сильно (в 10,1 - 5,0)» - зимняк (20), омелюх (33).

«Вражаюче (в 51 - 100 раз)» - кібець (24,8), підсоколик великий (20,4), вівсянка чорноголова (74,7).

«Катастрофічно (в 100 і більше)» - ні одного виду.

Видовий склад і чисельність основних сезонних мігрантів в районі заповідника “Кам’яні Могили” в 2011 році представлені в таблиці 1 додатку Б.

4.2.3 Ссавці

Вовк. В попередні роки, в основному зимою, періодично фіксувався в заповіднику і в його охоронній зоні. В поточному році, в першій декаді січня, на території заповідника, в районі Південного плоскогір’я, спостерігався 1 мешкаючий вовк. Ще одна зустріч в цьому році, з трьома вовками, відбулася через три дні (10.01.) біля підніжжя гори Панорамної [24].

Порівняно з попереднім роком кількість випадків зіткнення з вовками на території заповідника дещо менша. В цьому році, як і в минулих роках, в навколишніх населених пунктах і на сусідніх з заповідником територіях неодноразово відмічалися випадки зустрічі вовка з людиною.

Заєць-русак. Весною поточного року представлений в заповіднику на 8 із 11 обстежених біотопах. На Східній гряді відмічено 5 особин, на Плоскогір’ї -3, в інших біотопах від 1 до 2 зайців. В Колодязній балці, Долині р. Каратиш та на Західній гряді не спостерігався. Під час літніх обліків виявлений на дев’яти біотопах. Було враховано 18 особини, порівняно з минулим роком це на 14 зайців менше. За останні три роки спостерігається тенденція зменшення чисельності зайця - русака в заповіднику та в його охоронній зоні. Найвища кількість даного виду відмічена: на Східній гряді і Плоскогір’ї по 4 особин, на Пасовищі - 3, на Придонецькому схилі - 2, на Північному щебенистому, АЗС, Присадибному схилі, в Долині річки та на Плакорному степу було враховано всього по 1 особині. В Колодязній балці та на Західній гряді не відмічався.

Лисиця. В останні роки кількість жилих виводкових нір лисиці стабільна, з коливанням в 2 - 3 виводка. Деякі нори використовуються лише один сезон, а інші залишаються жилими по 2-3 роки. В Північному степу, на відміну минулого року, знову було виявлено одну жилу нору. На Східній гряді та на Плакорному степу відмічено теж по одні виводкові нори. Таким чином в заповіднику виявлено три виводка. В кожному з них було як і в минулому році, в середньому, 4 - 5 лисенят.

Борсук. В 2011 р. на території заповідника та в його охоронній зоні даний вид не виявлений.

Коза. В останні роки даний вид на території заповідника зустрічається періодично. Під час перебування тримається балок (Джерельної і Міжгрядової), Долини річки, або Міжгрядової долини. В поточному році під час обліків відмічались по 3-6 особин. Найчисельніша група кіз, що спостерігалася в охоронній зоні заповідника, налічувала 18 особин.

Таблиця 4.3 Результати обліку ссавців у заповіднику в 2011 р.

Мишоподібні гризуни.

Восени цього року відстежувалось одинадцять основних біотопів заповідника на чисельність, розподіл і щільність дрібних ссавців методом обліку ловушколініями з застосуванням давилок Герра.

На території заповідника під час осінніх обліків виявлено 4 види гризунів і один представник комахоїдних - білозубка мала.

Результати відносного обліку дрібних ссавців мишоловками в заповіднику «Кам’яні Могили» в 2011 році представлені в таблиці 2 додатку В [16].

Кількість впійманих мишоподібних гризунів на всіх обстежених біотопах, за кожний із минулих років, під час осінніх обліків показала, що чисельність їх знаходиться в межах 100-150 особин. В цьому році на одинадцяти біотопах було впіймано 101 гризун. Найвищі показники даної осені відмічені на АЗС, Східному плоскогір’ї та на Придонецькому схилі - по 12 особин. Дещо менша кількість гризунів спостерігалася в Джерельній балці, Західному плоскогір’ї і на Плакорному степу - по 10 - 11 звірків. На інших біотопах кількість гризунів нараховувалася від 6 до 9 особин. Даної осені найбідніше представлена мишоподібними гризунами Східна гряда.

Хатня миша восени поточного 2011 р., як і в минулі роки, виявилася найчисельнішим видом. Представлена на всіх біотопах заповідника, окрім Східної гряди. Домінує при обловах на Присадибній ділянці, Пасовищі, Північному степу і на АЗС. Дещо нижчі показники на Західному та Східному плоскогір’ях. Бідніше представлена в Джерельній балці та на Придонецькому схилі. Всього по 1 особині впіймано в Долині р. Каратиш і на Плакорному степу.

Звичайна полівка в цьому році за чисельністю поступається вище згаданому виду в два рази. Відсутня на Західному плоскогір’ї і на Абсолютно заповідній ділянці. На всіх інших біотопах, як і в минулому році, даний вид представлений 1 - 2 особинами.

Група лісових мишей в цьому році була відсутня на Присадибній ділянці, Північному степу, Східній гряді та Пасовищі. Домінує в Долині р. Каратиш. Дещо нижча кількість лісової миші спостерігалась на Придонецькому схилі, Східному плоскогір’ї та в Джерельній балці. Найнижча чисельність на Абсолютно заповідній ділянці та на Західному плоскогір’ї.

Сірий хом'ячок- малочисельний вид. Він відсутній на Пасовищі, Східній гряді та в Долині річки Каратиш. Як і минулому році по одній - дві особини врахований на всіх біотопах.

Комахоїдні.

Білозубка мала під час осінніх обловів, була представлена на десяти біотопах. Найвища чисельність білозубки малої на Плакорному степу. Дещо нижчими показники були в Джерельній балці, Східному плоскогір‘ю і на Придонецькому схилі. Найбіднішими виявилися Північний щебенистий степ, Західне плоскогір’я, Пасовище, Східна гряда та Долина річки Каратиш на яких було враховано всього по дві особини. На Присадибній ділянці - відсутня.

РОЗДІЛ 5 РАРИТЕТНЕ БІОРІЗНОМАНІТТЯ ВІДДІЛЕННЯ УСПЗ «КАМ’ЯНІ МОГИЛИ»

Територія УСПЗ «Кам’яні Могили» характеризується великим різноманіттям рослин та тварин, які занесені до природоохоронних переліків державного та міжнародного значення. Так зокрема реєструються види Червоної книги України, додатків міжнародних конвенцій, Європейського Червоного списку видів рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі.

Червона Книга України [35] - анотований та ілюстрований перелік рідкісних видів та підвидів, що знаходяться під загрозою зникнення на території України, і підлягають охороні. Це основний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних і таких, що знаходяться під загрозою зникнення, видів тварин і рослин, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання.

До Червоної книги України <#"581920.files/image004.gif">

ДОДАТОК Б

ТАКСАЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФЛОРИ

Таблиця 1 Видовий і кількісний склад, проективне покриття, висота і фази розвитку рослин постійної пробної площі № 1

Таблиця 2 Видовий і кількісний склад, проективне покриття, висота і фази розвитку рослин на постійній пробній площі № 2

ДОДАТОК В

ТАКСАЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФАУНИ

Таблиця 1 Видовий склад і чисельність основних сезонних мігрантів в районі заповідника “Кам’яні Могили” в 2011 році

Таблиця 2. Результати відносного обліку дрібних ссавців мишоловками в заповіднику «Кам’яні Могили» в 2011 р.