професійний підготовка міліція екстремальний
- не очікував агресивності з їхнього боку;
не виявляв належної пильності за їх поведінкою;
підійшов до правопорушників чи дозволив їм підійти на відстань, що уможливлювала завдання удару руками, ногами, головою чи будь-якими предметами;
мав необережність стояти до правопорушників спиною;
не визначив при спільних діях з іншими працівниками міліції чи представником громадськості ролі кожного з правопорушників і не передбачив страхування один одного.
Схеми дій правопорушників, які нападають на працівників міліції, повторюються, що дозволяє виробити деякі типові правила поведінки працівника міліції, додержання яких унеможливлюватиме напад правопорушника, тобто виключатиме його чи в крайньому разі ускладнюватиме:
не підходити надто близько до правопорушника, залишатися на відстані, достатній для вчасного реагування щодо спроби раптового нападу;
не дозволяти сторонній особі, більше того, правопорушнику перебувати позаду Вас;
стежити за правопорушником і під час складання протоколу або читання документа, що посвідчує його особу;
не застосовувати спецзасіб "Терен" проти осіб, які перебувають у стані сильного алкогольного сп'яніння або наркотичного збудження, оскільки його ефективність у цьому разі низька;
пам'ятати, що в одязі правопорушника можуть міститись ніж, лезо, інші предмети, які він може застосувати проти Вас;
не тримати на поверхні робочих столів предметів, якими правопорушник може скористатись при нападі на Вас;
розподілити обов'язки під час дій у парі (втрьох), визначити порядок спільних дій, обов'язково передбачити страхування один одного від імовірного нападу;
чітко знати порядок застосування зброї та спеціальних засобів і впевнено користуватися ними у встановлених законом випадках.
Майстри рукопашного бою рекомендують ряд заповідей, котрі не можна порушувати при веденні двобою, якщо без нього не можливо обійтися в ситуації, яка виникла:
. Потрібно уникати таких негативних психологічних факторів, як розгубленість і паніка. Перед суперником потрібно тримати себе спокійно, швидко зорінтувавшись на самооборону.
. Уникайте поворотів до суперника повними грудьми. При обороні потрібно, по можливості, зменьшити поверхню вашого тіла відкриту для ударів. Стійте до суперника боком.
. Намагайтесь не діяти одночасно обома руками. У бою надзвичайно важливо приховувати (захищати) свої вразливі точки. Тому не слід нападати одразу обома руками, забуваючи про захист або захищатися, забуваючи про напад, що в однаковій мірі дає шанс супернику.
. Уникайте доводити будь-який рух до крайності, до втрати рівноваги, завжди слід залишати собі можливість маневру. Будь-яке зусилля не повинно бути безоглядним, воно має бути вчасно припинено, щоб не розкритися і не дати супернику можливості контратакувати.
. Уникайте одноманітності в прийомах. Протиставте силі нападника спритність, рішучість і хитрість. Потрібно використовувати свої сильні сторони, ввести нападника в оману, свої переваги спрямувати проти його недоліків.
. Удари ногами наносьте раптово, несподівано для нападника, поза полем його зору. Необхідно використовувати такі переваги ударів ногами, як можливість наносити приховано від уваги суперника та їх велику силу.
. Остерігайтесь недооцінки суперника. Завжди вважайте його небезпечним! Пам'ятайте, що навіть слабкий з першого погляду суперник може володіти хоч одним невідомим для вас прийомом. Разом з тим, не переоцінюйте суперника і не бійтесь його. Будь-який, навіть найсильніший суперник, має свої слабкі місця.
. Великою помилкою вважається передбачення закінчення бою. Ви не повинні думати хто переможе, і ваша зброя спрацює в потрібну хвилину.
. Бийте сильно, точно, не проводьте жодного прийому навмання. Стратегія серйозного бою заключається не у тому, щоб причинити нападнику біль, а знешкодити.
Якщо він небезпечний і рішучий, біль тільки спровокує його.
. Знешкодивши нападника, не розхолоджуйтесь, будьте готовими до різних несподіванок. Під час затримання не забувайте обшукати нападника. Можливо в нього є зброя, хоча в ході двобою він її не застосовував. В разі надання першої медичної допомоги особі, яка отримала ушкодження, дотримуйтесь необхідної обережності щодо неочікуваного нападу.
До можливих стресогенних чинників, на подолання яких у працівника МНС України спрямоване формування емоційного компонента психологічної готовності, ми відносимо:
. Блокування багатьох звичних і природних потреб особи через специфіку діяльності.
. Фізичні, інформаційні й емоційні навантаження.
. Ситуації невизначеності.
. Змінену аферентацію як різку зміну набору подразників, що іють на органи відчуттів і психіку людини раніше, або їх відсутність, а також достатньо тривала одноманітність.
. Слабкі професійні знання, навиків і уміння, що обмежує можливість одержувати повною мірою задоволення від виконуваної діяльності.
3. Психологічна підготовка до дій в екстремальних умовах
Структура психологічної готовності розглядається як сукупність мотиваційного (потреба успішно виконати поставлене завдання, інтерес до діяльності, прагнення досягти успіху і показати себе з кращого боку), пізнавального(розуміння обов'язків, завдання, оцінки її значущості, знання засобів досягнення мети, представлення імовірнісних змін обстановки), емоційного (відчуття відповідальності, упевненість в успіху, натхнення) та вольового (управління собою і мобілізація сил, зосередження на завданні, подолання сумнівів) компонентів.
Проблеми психологічної готовності знайшли своє відображення і одержали подальшого розвитку в теорії і практиці психологічної підготовки до проходження військової служби, перш за все втих галузях психологічних знань, які вивчають діяльність людини в особливих, напружених умовах.
Під психологічною готовністю розуміється стан, що передує певним діям, при якому можливості людини, що концентруються у неї, досягають вищого ступеня, а також набір професійно важливих особистісних якостей, знань, умінь та навичок, що сприяють досягненню такого стану і загалом успішному проходженню служби.
Психологічна готовність до діяльності виявляється перед виконанням, в ході роботи і при завершенні завдань, має складну динамічну структуру, що включає сукупність емоційних, вольових, мотиваційних, інтелектуальних, операціональних процесів, властивостей, станів психіки людини в їх співвідношенні із зовнішніми ситуаційними умовами і майбутніми завданнями.
У функціонально-системному відношенні психологічна готовність визначає, перш за все, цільові, тимчасові, ресурсні, операційно-інструментальні, продуктивні параметри діяльності працівника ОВС України.
В рамках ситуації психологічна готовність як інтегральний системний параметр психіки правоохоронця характеризує функціональні особливості активації, доцільності і спрямованості діяльності, ефективності її реалізації, регульованості і стійкості до подразників чинників, а також відновлюваності системи професійно важливих якостей працівників для його подальших дій.
Узагальнюючи дані з аналізу особливостей діяльності працівників ОВС України при виконанні завдань в екстремальних умовах, потрібно відмітити те, що дана ситуація вимагає від них наступного:
сформованості у працівників ОВС України реального уявлення майбутніх службових дій в екстремальних ситуаціях, здатності реально сприймати майбутню загрозу при виконанні своїх професійних обовязків;
здатності до достатньо високого ступеня адаптованості працівників ОВС до службової діяльності в екстремальних ситуаціях;
адаптованості до службового колективу та адаптованості довиконання завдань - до мети, умов, інформації, способів та засобів дій;
високого ступеня психологічної стійкості;
переваги позитивних психологічних станів у всього особового складу ОВС. Здійснення професійної діяльності в цих умовах вимагає від офіцерів граничної зібраності, мобілізованості, пильності, уваги, активної мисленнєвої роботи, упевненості в успіху, стану емоційно-вольової стійкості, готовності до активної діяльності, а також специфічних професійних знань, навичок і вмінь.
Враховуючи специфіку професійної діяльності прцівників ОВС України, необхідно відмітити, що структура психологічної готовності являє собою вияв сукупності взаємоповязаних компонентів, а саме мотиваційних, вольових, регуляторних (емоційного), когнітивних та типологічних сторін психіки працівників з їх співвідношенням із зовнішніми умовами та тими завданнями, котрі покладені на них при виконанні своїх обовязків.
У структурі психологічної готовності до діяльності емоційний компонент у різний час визначали його, використовуючи такі поняття, як: «емоційне збудження», «емоційна стійкість», «відчуття відповідальності», «упевненість в успіху», «натхнення», «самоконтроль». Емоційний компонент психологічної готовності до діяльності тісно пов'язаний з іншими її структурними елементами, сприяє створенню оптимального напруження, загальної активації організму на майбутню діяльність, спонукає, скеровує і регулює її, забезпечує емоційну стабільність, стійкість до зовнішніх стресогенних чинників.
Виявляється у двох формах: тривалій (як емоційна стійкість і емоційне напруження) і тимчасовій (емоційне напруження виступає елементом психічного стану).
Емоційна стійкість як елемент тривалої форми емоційного компонента психологічної готовності є особистісною межею, що забезпечує емоційну стабільність, виражається у несприйнятливості до негативних стресогенних чинників і здатності контролювати астенічні емоції,знижувати емоційну напруженість.
Емоційне напруження - характеристика тимчасової форми емоційного компоненту психологічної готовності, що відображає збудження, необхідне для оптимального виконання майбутнього завдання і таке надає позитивного мобілізуючого ефекту на виконання діяльності.
Формування емоційного компонента психологічної готовності до діяльності пов'язане із проблемою адаптації, достатньо глибоко розробляються питання взаємозв'язку психологічної готовності до діяльності й адаптації.
Емоційний компонент психологічної готовності працівників ОВС України пов'язаний з їхньою ефективною адаптацією до діяльності в екстремальних ситуаціях. Їх співвідношення розкривається в силу екстремальності характеру служби за допомогою психологічних категорій «стрес», «фрустрація», «тривога» та їх емоційних складових.
До можливих стресогенних чинників, на подолання яких у працівника ОВС України спрямоване формування емоційного компонента психологічної готовності, ми відносимо:
. Блокування багатьох звичних і природних потреб особи через специфіку діяльності.
. Фізичні, інформаційні й емоційні навантаження.
. Ситуації невизначеності.
. Змінену аферентацію як різку зміну набору подразників, що діють на органи відчуттів і психіку людини раніше, або їх відсутність, а також достатньо тривала одноманітність.
. Слабкі професійні знання, навиків і уміння, що обмежує можливість одержувати повною мірою задоволення від виконуваної діяльності.
Висновок
Різноманітний характер діяльності підрозділів органів внутрішніх справ в умовах ускладнення оперативної обстановки під час охорони громадського порядку, специфіка виконуваних ними різнопланових завдань потребують належного рівня професійної підготовки працівників міліції до дій в екстремальних умовах та налагодженого механізму їх взаємодії як невідємної складової всього процесу управління ОВС. Чим досконалішими є диспозиції норм права та порядок їх застосування, тим з більшою результативністю функціонують усі ланки правоохоронної системи. Система професійної підготовки повинна бути спрямована на посилення правових відносин (міліціонер - громадянин, міліціонер - правопорушник, міліціонер - злочинець і т.п.), норм права відносно небезпек, засобів ураження, спеціальних засобів тощо і, у підсумку, вдосконалення правового регулювання у сфері правоохоронної діяльності в різних умовах, особливо тих, що стосуються умов несення служби.
При ускладненні оперативної обстановки регулююча та організуюча роль нормативних документів ще більше зростає, оскільки без чіткого правового регулювання значно збільшується ступінь ризику при прийнятті управлінських рішень, значення яких за таких умов є досить високим.
Органи внутрішніх справ наполегливо працюють над створенням сприятливих правових умов для працівників, діяльність яких повязана з виконанням своїх службових обовязків в екстремальних умовах.
До організаційних заходів діяльності міліції відносяться, перш за все, заходи по підвищенню професійної підготовки на різних етапах, зокрема, первинна підготовка, перепідготовка, стажування, підвищення кваліфікації, інструктажі, вивчення документів, досвіду, навчання особового складу безпечним діям при виконанні службових обовязків.
Одним з ефективних методів діяльності міліції щодо забезпечення правопорядку є метод переконання у спілкуванні з населенням та окремими громадянами. В практичній діяльності міліції цей метод реалізується у різних формах, до яких належить і поширення та популяризація передового досвіду в боротьбі з порушеннями громадського порядку тощо.
Правові основи управління силами і засобами, організацією професійної підготовки органів внутрішніх справ являють собою складну систему правових документів законодавчого характеру, підзаконних актів органів державної влади, відомчих нормативних актів, які безпосередньо регламентують діяльність підрозділів органів внутрішніх справ у сфері охорони громадського порядку при ускладненні оперативної обстановки.
Список використаної літератури
1. Методи психологічного впливу на емоційну сферу правопорушника при проведенні переговорів // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Кос-тюка АПН України. - 2000. - Т. ІІ, ч. 4. - С. 146-151.
. Психологічні особливості професійного спілкування працівників правоохоронних органів // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - 2000. - Т. ІІ, ч. 5. - С. 159-161.
. Деякі аспекти професійної діяльності працівників правоохоронних органів в екстремальних умовах // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Кос-тюка АПН України. - 2002. - Т. IV, ч. 1. - С. 71-77.
. Переговори зі злочинцями як напрям правоохоронної діяльності // Науковий вісник НАВСУ. - 1999. - № 3 - С. 171-174.
. Проблема духовності і культура в професійному спілкуванні працівників правоохоронних органів // Науковий збірник НДІ Проблеми людини. - 1999. - Т. 14. - С. 226-233.