Виконання договірних зобов’язань
Міністерство освіти та науки України
Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»
Інститут економіки та менеджменту
Спеціальність: менеджмент організацій і адміністрування
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни «Договірне право»
на тему: «Виконання договірних зобовязань»
Виконала:
Чорноудова Д.М.
Перевірив: к.е.н., доцент
Шевченко О.В.
Київ 2012
Будь-яке зобовязання, у тому числі й договірне, має тимчасовий характер. Учасники цивільного обороту укладають договори заради певного правового результату, який досягається виконанням зобовязання, що виникає з договору. Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК). Виконання договірних зобовязань повинно здійснюватися відповідно до умов договору, загальних положень щодо виконання зобовязань, визначених у п. 48 ЦК, та спеціальних правил стосовно виконання окремих видів договірних зобовязань.
Виконання договірного зобовязання - це вчинення боржником на користь кредитора або третьої особи певних дій, що становлять предмет виконання договірного зобовязання. Виходячи з того, що дії боржника є правомірними і спрямовані на припинення договірного зобовязання, вони за своєю юридичною природою є правочинами. Отже, на них поширюються загальні правила щодо правочинів.
Виконання договірного зобовязання завжди полягає у вчинені боржником певних дій, визначених у договорі. Пасивна поведінка боржника, тобто утримання від певних дій, не може розглядатися як виконання договірного зобовязання.
Відповідно до умов договору дії боржника можуть бути різноманітними: передача речі кредитору у власність або тимчасове користування, сплата грошової суми, виконання роботи, надання послуги тощо.
Щоб виконання договірного зобовязання призвело до припинення правовідносин між його сторонами, воно має відповідати певним загальним правилам, які називаються принципами виконання зобовязань. Традиційно виділяють принципи: а) реального виконання (ст. 622 ЦК); б) належного виконання (ст. 526 ЦК); в) добросовісності, розумності та справедливості (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК).
Принцип реального виконання зобовязання передбачає, що боржник має вчинити саме ті дії, які складають зміст договору, тобто виконати зобовязання в натурі. Кредитор заінтересований саме у виконанні боржником обовязку, визначеного договором, адже тільки це призведе до задоволення його потреб. Наприклад, наймач, укладаючи договір найму, бажає одержати в користування певну річ, а не грошову компенсацію. Саме тому кредитор має право витребувати у боржника річ, визначену індивідуальними ознаками (ст. 620 ЦК), або виконати зобовязання за рахунок боржника (ст. 621 ЦК). Як правило, не допускається заміна реального виконання договірного зобовязання іншими діями, зокрема, передачею кредитору грошового еквівалента предмета виконання. Крім того, у разі порушення боржником договірного зобовязання сплата неустойки і відшкодування збитків, як правило, не звільняють його від виконання зобовязання в натурі. Однак чинне законодавство, враховуючи інтереси кредитора, передбачає обмеження сфери дії принципу реального виконання зобовязання. Так, боржник звільняється від обовязку виконати зобовязання в натурі у разі передання ним кредиторові відступного (ст. 600 ЦК), відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (ст. 612 ЦК) або відмови кредитора від договору в разі порушення боржником зобовязання, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом (ст. 615 ЦК).
Зобовязання припиняється лише виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК). Принцип належного виконання зобовязання закріплений у ст. 526 ЦК, згідно з якою зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. При цьому, виходячи із положень ст. 6 ЦК, виконання договірного зобовязання, у першу чергу, повинно відповідати умовам договору.
Виконання зобовязання вважається належним, якщо воно виконано належними субєктами, належним предметом і способом, у належному місці та в належний строк.
Що стосується особи, на користь якої здійснюється виконання зобовязання, то вона може визначатися як в момент укладення договору (договір на користь третьої особи), так і після укладення договору, але до моменту його виконання. В останньому випадку має місце переадресування кредитором виконання на користь іншої особи. Так, відповідно до п. 43
Статуту залізниць України вантажовідправник має право змінити зазначеного в накладній вантажоодержувача без зміни станції призначення.
Предметом виконання договірного зобовязання є конкретна річ, робота чи послуга або певна грошова сума, яку відповідно до змісту договору боржник повинен, відповідно, передати, виконати, надати чи сплатити на користь кредитора або відповідно до умов договору на користь третьої особи. Предмет виконання залежить від виду договірного зобовязання і має відповідати вимогам, що встановлюються договором, законом, а у разі їх відсутності - вимогам, що звичайно предявляються. Так, предмет виконання може мати такі характеристики: якість, кількість, асортимент, комплектність тощо. Вимоги до предмета виконання бажано точно зазначати в договорі, щоб уникнути суперечок щодо належного виконання боржником свого обовязку.
Спосіб виконання договірного зобовязання - це порядок вчинення боржником дій щодо виконання зобовязання. Спосіб виконання договірного зобовязання, зазвичай, визначається в договорі. Наприклад, за договором поставки товар може поставлятися періодично окремими партіями. Однак у більшості випадків здійснюється одноразове виконання договірного зобовязання в повному обсязі. Виконання ж зобовязання частинами вважається неналежним, якщо такій спосіб виконання прямо не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту. Кредитор має право не приймати від боржника виконання його обовязку частинами, якщо це не відповідає його інтересам.
Певні особливості має спосіб зустрічного виконання зобовязання (ст. 538 ЦК). Зустрічним виконанням зобовязання є виконання свого обовязку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обовязку. При зустрічному виконанні зобовязання сторони повинні виконувати свої обовязки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобовязання або звичаїв ділового обороту. Такій спосіб виконання зобовязання обумовлює право однієї сторони зупинити виконання свого обовязку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі у разі невиконання другою стороною свого обовязку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає його у встановлений строк (термін) або виконає не в повному обсязі.
Строк договору (ст. 631 ЦК) та строк (термін) виконання договірного зобовязання можуть не співпадати. Час виконання договірного зобовязання може визначатися в договорі шляхом зазначення: 1) строку (періоду часу, протягом якого виконується зобовязання); 2) терміну (дати виконання зобовязання або події, яка неминуче має настати в майбутньому).У першому випадку належним є виконання зобовязання в будь-якій день зазначеного строку. При цьому необхідно враховувати загальні положення щодо обчислення строків (статті 253-255 ЦК). Наприклад, якщо в договорі поставки зазначено, що постачальник зобовязаний надати покупцеві товар у другому кварталі, то строком виконання цього обовязку є період з 1 квітня по 30 червня включно. У другій ситуації належним є виконання, яке здійснено у відповідний день (календарну дату) або з настанням відповідної події, наприклад, виконання договору перевезення вантажу з початком навігації.
Іноді строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений договором чи законом або визначений моментом предявлення вимоги. У цьому разі кредитор має право вимагати виконання договірного зобовязання в будь-який час. При цьому боржнику для належного виконання надається семиденний строк від дня предявлення вимоги кредитором. Договором або законом може бути встановлений обовязок негайного виконання договірного зобовязання або передбачений інший строк, який надається боржникові для виконання. Наприклад, якщо за договором роздрібної купівлі-продажу з використанням автоматів покупцеві не надається оплачений товар, продавець повинен на вимогу покупця негайно надати покупцеві товар або повернути сплачену ним грошову суму (ст. 703 ЦК).
Дострокове виконання договірного зобовязання можливе, якщо тільки інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту. Зазвичай дострокове виконання зобовязання вважається належним, якщо воно відповідає інтересам кредитора. Наприклад, дострокова поставка продукції може призвести до здійснення кредитором додаткових витрат на її зберігання, що, безумовно, негативно вплине на його становище. Отже, наведене дострокове виконання договірного зобовязання суперечить інтересам кредитора і вважається таким, що порушує строк його виконання.
Місце виконання зобовязання, як правило, встановлюється в договорі. Якщо в договорі не вказано місце виконання, воно визначається відповідно до загальних положень, закріплених у ст. 532 ЦК.
При виконанні договірного зобовязання сторони мають також керуватися загальним принципом цивільного права, а саме - принципом справедливості, добросовісності та розумності.
Боржник, який виконав зобовязання, має право вимагати від кредитора підтвердження факту такого виконання (ст. 545 ЦК). Підтвердженням виконання зобовязання може бути розписка кредитора про одержання виконання частково або в повному обсязі, повернення боргового документа тощо. Якщо кредитор відмовляється повернути борговий документ або видати розписку, боржник має право затримати виконання зобовязання. У цьому разі настає прострочення кредитора (ст. 613 ЦК).
Виконання деяких видів зобовязань потребує врахування їх специфіки. Зокрема, це стосується зобовязань зі множинністю осіб, а також альтернативних, факультативних, регресних та грошових зобовязань.
Альтернативним є зобовязання, в якому боржник зобовязаний вчинити одну з двох або кількох дій (ст. 539 ЦК). Отже, при укладенні договору предмет зобовязання зазначається альтернативно. Наприклад, боржник зобовязується передати кредитору певну річ або сплати вартість цієї речі. Тільки в момент виконання альтернативного зобовязання здійснюється визначення конкретного предмета виконання із зазначених у договорі варіантів. Учинення боржником будь-якої дії, що визначена договором, вважається належним виконанням альтернативного зобовязання. При цьому право вибору предмета зобовязання має боржник, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобовязання або звичаїв ділового обороту. Отже, договором може бути встановлено, що право вибору предмета виконання альтернативного зобовязання належить кредиторові. У певних випадках право кредитора визначати предмет виконання альтернативного зобовязання закріплено в актах цивільного законодавства, зокрема, право покупця у разі передання йому товару неналежної якості (ст. 678 ЦК), право замовника у разі неналежної якості роботи підрядника (ст. 858 ЦК) тощо.
На відміну від альтернативного, факультативне зобовязання має конкретно-визначений предмет виконання. Разом з тим у договорі передбачено можливість заміни боржником зазначеного предмета зобовязання іншим у випадку настання певних обставин. Наприклад, договором визначено, що у разі загибелі індивідуально-визначеної речі боржник зобовязаний сплатити кредиторові певну грошову суму. Якщо ж зазначені в договорі обставини відсутні, боржник не може замінювати предмет виконання.
При множинності осіб на боці боржника та (або) кредитора має місце часткове або солідарне зобовязання. Такі зобовязання можуть також виникати із договору. Виконання зазначених договірних зобовязань має певну специфіку. У законі закріплено презумпцію, що зобовязання зі множинністю осіб є частковим, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 540 ЦК). Це означає, що кожний із боржників повинен виконати зобовязання тільки в певній частці, що визначена договором або актами цивільного законодавства. Якщо ж розмір частин обовязку боржників не встановлений, то вони вважаються рівними. Боржник, який виконав свою частину обовязку, вибуває із зобовязання. Отже, кредитор не може вимагати від нього виконання зобовязання в цілому, якщо інші боржники не виконали зобовязання у своїй частині. За наявності в частковому зобовязанні кількох кредиторів кожний із них має право вимагати від боржника виконання обовязку на його користь у певній, як правило, рівній частці. боржник зобовязання грошовий договір
Солідарне зобовязання має місце лише у випадках, встановлених договором або законом (ст. 541 ЦК). Наприклад, солідарним є зобовязання, предмет якого неподільний. У разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із них має право предявити боржникові вимогу в повному обсязі. До предявлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обовязок будь-кому із них на свій розсуд. Виконання боржником свого обовязку одному із солідарних кредиторів у повному обсязі припиняє зобовязання та звільняє боржника від виконання іншим солідарним кредиторам. При цьому солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобовязаний передати належне кожному з решти солідарних кредиторів у рівній частці, якщо інше не встановлено договором між ними.
У разі солідарного обовязку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обовязку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обовязку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобовязаними доти, доки їх обовязок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обовязку в повному обсязі одним із боржників припиняє обовязок решти солідарних боржників перед кредитором. Як бачимо, обовязок солідарних боржників ґрунтується на принципі «один за всіх - всі за одного». Саме тому такий вид зобовязання зі множинністю осіб на боці боржника вважається найбільш прийнятним для кредитора, який може предявити вимогу виконання обовязку в повному обсязі до одного платоспроможного боржника.
Регресне (зворотне) зобовязання виникає у разі виконання боржником основного зобовязання замість іншої особи. У регресному зобовязанні боржник, який задовольнив вимоги кредитора, сам набуває прав останнього. Так, право на зворотну вимогу (регрес) до солідарних боржників має той із них, хто повністю виконав договірне зобовязання. Субсидіарний боржник (поручитель, гарант), який виконав договірне зобовязання замість основного боржника, також набуває права на зворотну вимогу до останнього.
Грошовим є договірне зобовязання, за яким гроші виступають як предмет або ціна договору. Особливість грошового зобовязання, перш за все, полягає в тому, що воно не може припинитися неможливістю його виконання (ст. 625 ЦК). При виконані грошового зобовязання важливо розрізняти такі поняття, як «валюта боргу» і «валюта платежу». Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких виражається зобовязання. Відповідно до ст. 524 ЦК договірне зобовязання може бути виражене як у грошовій одиниці України - гривні, так і в її грошовому еквіваленті в іноземній валюті. При цьому грошове зобовязання має виконуватися в гривнях (ч. 1 ст. 533 ЦК). Іншими словами, валютою платежу є валюта України. Якщо в договорі визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається тільки у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Сьогодні порядок використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України регулюється Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», що має силу закону, і Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Якщо при здійсненні платежу виявляється недостатність його суми для виконання грошового зобовязання в повному обсязі, у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, повязані з одержанням виконання, потім сплачуються проценти й неустойка і в останню чергу - основна сума боргу.
Законом встановлюється особливий спосіб виконання грошового зобовязання шляхом внесенням боргу в депозит нотаріуса (ст. 537 ЦК). Боржник має право виконати грошове зобовязання в такій спосіб у разі: 1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи в місці виконання зобовязання; 2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або іншого прострочення з їхнього боку; 3) відсутності представника недієздатного кредитора.
Зазначений перелік підстав внесення грошових сум у депозит нотаріуса є вичерпним. Своєчасне внесення грошових сум у депозит нотаріуса вважається належним виконанням боржником свого обовязку. Нотаріус видає боржникові квитанцію про внесок або на його прохання робить напис про внесок у документі, що встановлює заборгованість. Про внесення боргу в депозит нотаріус повідомляє кредитора і на його вимогу видає йому належні грошові суми.
Список використаної літератури
1. Бервено С.М. Проблеми договірного права України: Монографія. - К.: Юрінком Інтер, 2006.
. Боднар Т.В. Виконання договірних зобовязань у цивільному праві. - К.: Юрінком Інтер, 2005.
. Зобовязальне право: теорія і практика / За. ред. О.В. Дзери. - К.: Юрінком Інтер, 1998.
. Ігнатенко В. Договірні та позадоговірні зобовязання // Підприємництво, госп-во і право. - 2002. - № 11. - С. 7-9
. Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві України. - К.: Школа, 2004.
. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. - К.: Юрінком Інтер, 2001.
. Луць В.В. Цивільний та господарський договори: співвідношення понять за Цивільним та Господарським кодексами України // Акт. проблеми господ. права: Зб. наук. пр. за матеріалами «круглого столу» від 16 груд. 2004 р. - К.: НДІ приват. права і підприємництва АПрН України, 2005.