Критика постіндустріального суспільства

  • Вид работы:
    Реферат
  • Предмет:
    Эктеория
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    11,34 Кб
  • Опубликовано:
    2012-11-25
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Критика постіндустріального суспільства















Критика теорії постіндустріального суспільства

Вступ

Актуальність вибраної теми полягає в тому, що сучасна теорія постіндустріального суспільства має певні визначні характеристики, не всі з яких є позитивними в контексті подальших перспектив її розвитку. Огляд деяких критичних думок дозволить виявити теоретичні недоліки та подивитись на сучасний етап розвитку суспільства з альтернативної сторони.

Мета дослідження - дослідити деякі теоретичні праці, що критикують теорію постіндустріального суспільства, визначити їх позиції, засновки та обєктивність.

Для досягнення мети поставлені такі завдання:

1)Визначити основні засади та характеристики теорії постіндустріального суспільства;

2)Проаналізувати основні критичні думки таких авторів як Жак Еллюль, Сімон Нора, Ален Мінк, Марк Постер і Ендрю Вебстер, визначити їх ключові позиції по відношенню до теорії постіндустріального суспільства;

Обєктом дослідження є ключові характеристики теорії постіндустріального суспільства, які підлягають критиці.

Предметом дослідження є наукові роботи, в яких виявлено критичне ставлення до теорії постіндустріального суспільства.

Методи дослідження: загальнонауковий, критичний, теоретичний.

постіндустріальний суспільство інформація критика

1. Основні засади постіндустріального суспільства

Теорія постіндустріального суспільства - концепція, створена для опису шляху розвитку сучасного суспільства американським соціологом Деніелом Беллом в 70-х роках ХХ століття.

Сам термін «постіндустріалізм» було введено в науковий обіг англійським соціологом Артуром Пенті ще на початку ХХ ст. Він дав і йому перше визначення: «стан суспільства, який буде актуальним після розвалу індустріалізму». Пенті наполягав на тому, що індустріалізм є приреченим і пропонував використовувати термін «постіндустріалізм» щодо майбутнього етапу розвитку суспільства.

Як сформована концепція «постіндустріалізм» склався в 70-х рр. і він повязаний з імям професора соціології Гарвардського університету Деніела Белла. Ще з кінця 50-х рр. він активно пропагував цю концепцію. В 1970 р. на VII Міжнародному соціологічному конгресі Белл проголосив свою концепцію «постіндустріального суспільства». В 1973 р. Белл опублікував працю «Прийдешнє постіндустріальне суспільство», в якій оприлюднив найновіший удосконалений варіант концепції.

Спочатку теоретики «постіндустріалізму» розглядали цей термін тільки в якості поліпшеного варіанту «індустріалізму», але згодом їхня концепція стала значно критичнішою по відношенню останнього через недостатність у ньому ціннісної орієнтації і технократизм.

Загальнометодологічною основою концепції «постіндустріального суспільства» є (так само, як і концепції «індустріального суспільства») еволюційний підхід до історичного розвитку і принцип технологічного детермінізму. Щоправда, останній доповнюється іншими принципами [1].

Белл визначає постіндустріальне суспільство як «суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що найважливіше, в якому впровадження нововведень все більшою мірою залежить від досягнення теоретичних знань. Постіндустріальне суспільство передбачає виникнення інтелектуального класу, представники якого на політичному рівні виступають як консультанти, експерти або технократи» [2].

Тобто центральною ознакою «постіндустріального суспільства», за Беллом, є панування науки, наукових знань. Белл відриває науку від економіки, проголошує її автономність, розглядає її розвиток як передумову нової організації і структури суспільства. Основними елементами цієї структури стануть університети, наукові інститути, науково-дослідні організації. Оскільки «велика наука» перебуває поза ідеологією, то Белл намагається протиставити її «великому бізнесу».

На думку Белла, перехід від «індустріального» до «постіндустріального» суспільства зумовлюється вже не стільки матеріальними факторами, скільки соціальними інститутами. Він висуває ідею про те, що розвиток будь-якого суспільства відбувається одночасно за кількома «осьовими лініями», які визначають його економічну, політичну і культурну еволюцію. Залежно від вибору «осі» історію суспільства можна розглядати по-різному: як еволюцію форм власності, його політичної організації, або культурних традицій. Сам Белл бере за основу схему побудови суспільства навколо «осі виробництва і типів використовуваних знань». У визнанні визначальної ролі наукових знань він бачить докорінну різницю між своєю концепцією і поглядами прибічників «індустріалізму», які виводять всі суспільні зміни лише з прогресу техніки і технології.

1)Перехід від виробництва товарів до виробництва послуг;

2)Переважання серед працівників «класу» професійних фахівців і техніків;

)Провідна роль теоретичних знань, як основи нововведень в економіці, політиці і соціальній структурі суспільства;

)Орієнтація в майбутньому на методи контролю і оцінка можливих напрямів розвитку технології;

)Прийняття рішень на засадах нової «інтелектуальної технології».

Ці процеси, на думку американського соціолога, уже набирають реальних життєвих форм, тоді як риси традиційного капіталізму поступово зникають [1].

2. Критика постіндустріального суспільства

На теперішній час в рамках ідеології інформаційного суспільства позначились різноманітні напрями і тенденції, що концентрують увагу на тих чи інших сторонах відносин, що існують у суспільстві, з приводу інформації та техніко-технологічних засобів її передачі, зберігання і переробки, що розглядають різноманітні соціальні перспективи в якості можливих, бажаних або негативних.

Так, якщо в роботах одного з головних ідеологів інформаційного суспільства, американця Деніела Белла, робився явний опір, з однієї сторони, на нові, позитивно оцінювані, можливості державного регулювання економіки в інформаційному суспільстві, прийняття законодавчих мір для забезпечення вільного доступу до інформації, і, з іншої сторони, на запобігання загрози політичного і поліцейського нагляду за індивідами з використанням витонченої інформаційної техніки, то французький соціолог Жак Еллюль вважав, що інформаційне суспільство, яке є «здійсненням ідей соціалістичного, анархічного і пацифістського характеру», припускає ліквідацію централізованої бюрократичної держави.

Критичне відношення до Белла характерне для ряду авторів, що висунули конкуруючі технологічно-детерміністські концепції, в тому числі концепції інформаційного суспільства. Так, в комплексному багатоплановому дослідженні, проведеному групою французьких спеціалістів в середині 70-их років, і представленому в книзі Сімона Нора і Алена Мінка «Компютеризація суспільства. Доклад президенту Франції» (Париж, 1978), виражено скептичне відношення до постіндустріалізму.

Автори вбачають в концепції Белла варіант ліберального підходу, що «розглядає конфлікти лише термінами ринку та прагне повернути їх в цю область, коли вони виходять за її межі». При такому підході, вважають вони, перспектива соціального розвитку завершується «транквілізованим постіндустріальним суспільством», де достаток і все більша рівність життєвих стандартів зробить можливим подолання соціальних напружень і обєднання нації навколо величезного культурно гомогенного середнього класу. На думку цих авторів, постіндустріальний підхід є «продуктивним у відношенні інформації, що управляє поведінкою виробників і покупців», але «даремним при зіткненні з проблемами, що виходять за сферу комерційної діяльності і залежать від культурної моделі».

Марксистський підхід, вони вважають, також нездатний прийняти до уваги зростаючу складність сучасного суспільства, тому що, визнаючи конфлікти, він зводить розвиток таких конфліктів до протиріччя між двома класами, що організовані навколо виробництва. Марксистське управління, «як воно практикується у східних країнах», не бере до уваги індивідуальні плани, але надає кожній групі і кожному індивіду відповідну роль у виконанні колективного плану, «намагаючись встановити систему репрезентації, яка забезпечує звязок між колективним планом і поведінкою індивіду. Слабкість даної системи полягає в її внутрішніх протиріччях. Громадянське суспільство не говорить. Те, що воно виражає, ховається в прірвах, в розщелинах. Таким чином, логіка центру має тенденцію відірватися від реальності».

Кваліфікуючи і ліберально-постіндустріалістський, і марксистський підходи як «містифікуючі», Нора і Мінк висунули ідеал такого інформаційного суспільства, де «організація має співпадати з добровільністю». Це «досконале ринкове суспільство, в якому освіта та інформація зроблять кожну людину усвідомлюючою колективні обмеження, і суспільство досконалого правління, де центр отримує від кожної одиниці базису вірні повідомлення про її цілі та переваги і відповідно до цього формує власну структуру і позицію.

Інформація і участь в управління розвиваються в єдиному процесі». В інформаційному суспільстві, підкреслюють французькі автори, групові плани в більшій мірі, ніж раніше, виражають соціальні і культурні устремління. Одночасно будуть зростати і зовнішні тиски. В цих умовах «лише влада, що володіє належною інформацією, зможе сприяти розвитку країни і гарантувати їй незалежність».

Назва однієї з книг Сімона Нора і Алена Мінка - «Чи буде компютеризоване суспільство суспільством культурних конфліктів?». Вважаючи, що інформаційне суспільство буде менш чітко соціально структурованим і більш поліморфним, ніж суспільство індустріальне, автори вважають, що одним з факторів поліморфізму є відношення різноманітних груп до тенденції спрощення мови, повязаної, зокрема, з міркуваннями ефективності баз даних і інших електронно опосередкованих комунікацій. Таким чином, пропонуючи єдину мову, компютеризація сприяє подоланню культурної нерівності [3].

Разом з тим, хоч така спрощена мова, вважають вони, буде вдосконалюватися та ставати придатною для все більше розвинутих діалогів, вона буде все-ж зустрічати супротив. Прийнятність цієї кодифікованої мови буде залежати від культурного рівня субєктів, що обумовить дискримінаційний ефект телематики. «Більше ніж коли-небудь мова стає ставкою культури. Опозиційні групи будуть боротися за його привласнення».

Якщо для Белла, як було показано вище, компютеризація та інформатизація суспільства означає зростання ролі саме наукового знання, то видатний представник «критичної соціології», американець Марк Постер наполягає на тому, що адекватне соціологічне дослідження електронно опосередкованих комунікацій можливе лише в тому випадку, якщо дискурс науки позбавляється привілейованого положення серед інших видів дискурсу.

Постер наполягає, що для адекватного розуміння соціальних відносин в епоху конвергенції обчислювальної техніки та техніки засобів звязку необхідне дослідження змін в структурі комунікаційного досвіду. Концентруючись на змінах в мовленнєвому аспекті культури, повязаних з електронним письмом, базами даних, компютерними мережами, він пропонує концепцію засобу інформації в якості кроку на шляху до теорії, яка була би в змозі «розшифрувати» лінгвістичний замір цих нових форм соціальних взаємодій. Термін «засіб інформації», підкреслює автор, перекликається з марксистською теорією засобу виробництва і служить для періодизації минулого у відповідності з різноманітними засобами інформації та в якості метафори для сучасної культури, що надає «інформації» в деякому роді фетишистського значення.

Виділяються такі ступені виробництва інформації:

1)Усно опосередкований обмін «обличчям до обличчя». Для нього характерні узгодження симолів. Субєкт задається як розташування промовленого через впровадження його в сукупність міжособистісних відносин;

)Електронно опосередкований обмін. Для нього характерне інформаційне моделювання. Субєкт децентралізується, розсіюється та множиться в суцільній нестійкості - надаючи інформацію про себе для різноманітних баз даних, «роздвоюючись» в процесі написання текстів на компютері завдяки дзеркальному ефекту екрана, обумовленому піддатливістю тексту, використовуючи нові можливості колективного авторства та ігор з ідентичністю, що представляються компютерними мережами.

Основний недолік концепції Деніела Белла Марк Постер знаходить в тому, що не дивлячись на видиме прагнення першого до обмеження сфери постіндустріального суспільства лише рівнем соціально-економічної структури, він все-ж «протягом всієї своєї роботи змітає в одну загальну дефініцію постіндустріального суспільства економічні, політичні і культурні фактори», в результаті чого «характеристика нових явищ стає характеристикою всього суспільства».

Твердження Белла, що «значення є незалежною змінною в постіндустріальному суспільстві, якою визначаються інші змінні, такі як праця і капітал», могло би, на думку Постера, служити гіпотезою в майбутньому дослідженні - однак Белл представляє це твердження читачу в якості висновку, «за допомоги чарівної риторики трансформуючи посилку у висновок» і «надаючи теоретичному доводу видимість доведеного факта».

Погоджуючись з Беллом в тому, що в якомусь сенсі знання (або інформація) є основною «віссю» сучасного суспільства, Постер вважає, що Белл, висовуючи ідею інформаційної економіки, неправомірно зводить комунікацію до економічної метафори, відсуваючи в бік питання культури. Теоретики постіндустріалізму, пише він, не бачать останніх трансформацій, тому що дивляться на них крізь «соціально-економічні» окуляри. Нові тенденції в економіці, що відмічаються Беллом та іншими авторами, мають місце, однак їх заяви про фундаментальну перебудову суспільства та виникнення постіндустріального світу в результаті цих змін, є вразливими для критики з позицій марксизму та інших напрямів, оскільки, з точки зору Постера, всі ці зміни є кількісними, але не якісними.

Теоретичну ваду концепції постіндустріального суспільства Постер вбачає в тому, що вона «пригнічує лінгвістичний рівень явищ, які розглядаються в її рамках як нові. Теоретики постіндустріального суспільства схильні ігнорувати проблему мови як на рівні теорії, так і на рівні області соціального, що ними задається. Постер вважає неправомірною трактовку інформації як економічної сутності і теоретичні виправдання поширення товарних відносин на інформаційну сферу. Легкість, з якою інформація може відтворюватись і передаватись, вже руйнує, стверджує він, правову систему, підвалини якої були сформульовані для захисту приватної власності на матеріальні речі [4].

Тенденція все більшого «обнаучування» техніки та економіки, що була основою концепції постіндустріалізму та споріднених їй (генетично або ідейно) концепцій сучасної техніки, безперервно повязана з тенденцією «технологізації» науки, а також «економізації» та «комерціалізації» науки та техніки. Дана тенденція веде до зміни образу науки: на зміну уявленням про науку як асоціальну, аполітичну, компетентну та прогресивну силу приходить усвідомлення її залежності від зовнішніх структур. Ця обставина відзначається соціологами науки незалежно від оцінки постіндустріалізму як такого. «В результаті попередніх історичних і філософських досліджень, а також останніх соціологічних досліджень науки стало очевидним, - пише британський соціолог Ендрю Вебстер, - що вчені та їх ідеї не можуть трактуватися яким-небудь привілейованим чином як вільні від «соціального впливу». Виявилось, що наука «здійснюється» через соціальні та технічні переговори, інтерпретацію та визнання, як і будь-яка система знання.

Вебстер визнає за наукою право прагнути бути найобєктивнішою, найраціональнішою і найнадійнішою формою знання, однак вважає, що, оскільки не існує безперечних правил, яким мали би підкорятися вчені для забезпечення саме таких якостей, мала бути визнана соціально конструйована природа науки як найбільш складного та цікавого соціального інституту.

Співставлення вузлових моментів постіндустріальної концепції з доводами її критиків виявляє проблемний характер універсалістських домагань ідеології інформаційного суспільства, що розвивається на основі постіндустріалізму. Однак усвідомлення проблемності такого роду домагань не є рівносильним їх неправомірності. Універсалістська направленість - одне з найбільш цінних якостей класичного постіндустріалізму, що припускає поступальний рух всього людства до нової стадії суспільного розвитку, - наявність в цьому руху лідерів не розглядається як показник неможливості досягнення даного ступеня якими-небудь країнами через особливості їх політико-економічних або культурних систем.

Принципова досяжність для всіх «суспільства, заснованого на знанні» повязана з загальною значимістю наукових теорій, інтернаціональним характером науки, з процесами «обнаучування» техніки, економіки, політики. Ідеологія інформаційного суспільства, що розвивається на основі постіндустріалістських передумов, може слугувати реальною альтернативою ідеологіям національного та цивілізаційного егоїзму, що набирають силу на фоні розчарувань як в ліберальних, так і в марксистських доктринах. Успіх же буде залежати від того, яким чином універсалістські можливості цієї реалізуються в конкретних умовах діяльності індивідів і груп [5].

Висновки

1)Основними характеристиками постіндустріального суспільства є: перехід від виробництва товарів до виробництва послуг; переважання серед представників «класу» професійних фахівців і техніків; провідна роль теоретичних знань як основи нововведень в економіці, політиці і соціальній структурі суспільства; орієнтація в майбутньому на методи контролю і оцінка можливих напрямів розвитку технології; прийняття рішень на засадах нових високоінтелектуальних технологій;

2)Різні автори критикують постіндустріальне суспільство через різні причини. Жак Еллюль вважає, що постіндустріальне суспільство носить анархічний характер, що може призвести до ліквідації сучасної бюрократичної держави. На думку Сімона Нора і Алена Мінка, інформаційне суспільство не зможе справитись з проблемами, що виходять за сферу комерційної діяльності і залежать від культурної моделі. Марк Постер критикує теорію Деніела Белла за те, що він розглядає економічні, політичні та культурні чинники в одній площині, в результаті чого характеристика нових явищ стає характеристикою всього суспільства. Критика Ендрю Вебстера полягає в тому, що постіндустріальне суспільство є вкрай універсалістським і його ідеї розповсюджується на всі соціальні групи і на кожного індивіда, не враховуючи при цьому їх відмінні потреби і інтереси.

Список джерел

1.Концепція постіндустріального суспільства [Електронний ресурс] / Вікіпедія - вільна енциклопедія. - 2012. - Режим доступу: #"justify">2.Bell D. Notes on the Post-Industrial Society / D. Bell // The Public Interest. - 1967. - №7. - P. 102-118;

.Nora S. The Computerisation of Society. A Report to the President of France / S. Nora, A. Minc. - L.: Cambridge, 1980. - 186 p.;

.Poster M. The Mode of Information: Poststructuralism and Social Context / M. Poster. - Cambridge: Polity Press, 1990. - 188 p.;

.Webster A. Science, Technology and Society / A. Webster. - Houndmills etc.: Macmillan, 1991. - 208 p.

Похожие работы на - Критика постіндустріального суспільства

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!