Банківська система як інфраструктурний елемент сучасної ринкової економіки

Банківська система як інфраструктурний елемент сучасної ринкової економіки

Курсова робота

з Основ економічної теорії, мікроекономіки та макроекономіки

на тему: Банківська система як інфраструктурний елемент сучасної ринкової економіки

Вступ

Банківська система - одна з найважливіших та невід’ємних структур  економіки. Її функціонування - запорука успіху проведення економічних реформ у сучасних умовах.

У процесі становлення ринкової економіки в Україні важливого значення набуває вдосконалення банківської системи в державі та чітке правове регулювання всієї банківської діяльності.

Банківська система України зазнала докорінних змін, створено дворівневу банківську систему, дедалі більшого розвитку набуває діяльність інших банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, розширюються нетрадиційні сфери застосування банківського капіталу, істотно змінюється характер взаємовідносин банків з клієнтурою.

Перехід до ринкової економіки обумовлений підвищеною увагою до банківської системи. Як і будь-яке підприємство, банк є самостійним господарюючим суб'єктом, володіє правами юридичної особи, виробляє і реалізує продукт, надає послуги, діє на принципах госпрозрахунку. Широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів і залишатися рентабельними навіть при надто несприятливій господарської кон’юнктурі.

В умовах ринкової економіки, на етапі формування та розвитку ринкових інститутів банківська система України ще сповна не мобілізувала й не реалізувала усі властиві їй стимулюючі можливості. Нерозв’язаними залишаються проблеми: підвищення рівня капіталізації банків; ефективності функціонування банківської системи та способів оцінювання цієї ефективності; удосконалення державної стратегії розвитку банківської системи, яка б сприяла її надійній та ефективній діяльності. Відтак банківська система потребує удосконалення, розробки фундаментальних та прикладних засад її подальшого зміцнення, усунення негативних проявів, які мають місце в сучасній банківській практиці. У зв’язку з цим виникає об’єктивна необхідність проаналізувати теоретичні основи, охарактеризувати банківську систему, запропонувати практичні рекомендації для поліпшення управління її розвитком, спрямувати цей розвиток у необхідне для економіки та суспільства русло.

Актуальність даної роботи полягає в тому, що вплив світової фінансової кризи наглядно продемонстрував нездатність вітчизняної банківської системи протистояти її викликам, мобільно пристосовуватись до постійно змінюваних ринкових умов і проявив потенційні ризики її дестабілізації. У зв’язку з цим, питання дослідження причин і наслідків глобальних фінансових криз на банківський сектор України є на сьогодні надзвичайно актуальним.

Метою роботи є обґрунтування теоретичних і науково-методологічних положень щодо функціонування банківської системи, розробка шляхів забезпечення її стабільного та ефективного розвитку, проаналізувати структуру банківської системи, яка виконує функції "кровоносної системи" економіки, дослідити діяльність комерційних банків в ринковій економіці, дати оцінку їх впливу на формування ринкової соціально-орієнтованої економіки в Україні і показати перспективи розвитку. У цій курсовій роботі висвітлюються сьогоднішній стан банківської системи, її основні і найбільш наболілі проблеми та певні шляхи їх розв’язання, деякі заходи вдосконалення банківської структури.

Досягнення поставленої мети дослідження передбачає розв’язання таких завдань:

•    проаналізувати сучасні методологічні підходи до питання сутності банківської системи;

•    визначити критерії стабільного функціонування та сталого розвитку банківської системи перехідного типу;

•    проаналізувати макроекономічні умови становлення та розвитку банківської системи України;

•    визначити та розкрити основні напрями забезпечення сталого розвитку банківської системи України.

Об’єкт дослідження - банківська система України та зарубіжних країн як складова національної економіки, процеси її формування і розвитку в умовах ринкової економіки та механізми регулювання.

Предмет дослідження - теоретичні і практичні проблеми становлення, окремі показники функціонування та розвитку банківської системи України та інших розвинених країн світу.

Значний внесок у розробку питань теорії і практики функціонування банківської системи здійснили зарубіжні вчені: Дж. М. Кейнс, Й. Шумпетер, А.Пігу, Дж.Герлі, Е. Коен, Е. Шоу, М. Фрідмен, Ф. Мишкін, П. Роуз, Дж. Сінкі, А. Грязнова, Е. Жуков, В. Колесніков, Л. Красавіна, О. Лаврушин, Ю.А. Львов. Означеній тематиці присвячено праці вітчизняних вчених-економістів, зокрема: О. Барановського, О. Васюренка, А. Гальчинського, О. Дзюблюка, Б. Івасіва, Г. Карчевої, О. Кірєєва, В. Кротюка, В. Лисицького, І. Лютого, Б. Луціва, В. Міщенка, А. Мороза, Л. Примостки, М. Пуховкіної, М. Савлука, В. Суторміної, Р. Тиркала, С. Циганова.

Теоретичною та методологічною основою даної роботи стали фундаментальні положення зарубіжної та вітчизняної теорії функціонування та розвитку банківської системи. Для досягнення визначеної мети залежно від складності наукових завдань застосовувався комплекс загальнонаукових методів: аналітичний, статистичний, бібліографічний, аналіз і узагальнення, класифікація, оцінювання.

.    
Сутність та структура банківської системи

Банки є одними з найстаріших і найбільших за активами фінансових посередників. Вважають, що перші банки виросли з контор міняйл і з'явилися в епоху Відродження в італійських містах. Поняття «банк» від італійського «bаnсо» (лавка міняйлів, грошовий стіл). Міняйли не тільки здійснювали обмін одних монет на інші та займались зберіганням цінностей, а й сприяли появі та розвитку грошового обігу.

Найбільш впливовими були банки, пов'язані з керівництвом католицької церкви. Всесвітньо відомим є банк Медичі у Флоренції, прославлений класичною літературою. Ця династія панувала там з XV до XVIII століття. Головна контора банку, яка знаходилась у Флоренції, мала 16 філій у Парижі, Лондоні, Ліоні, Венеції, Генуї, Римі, Неаполі.

Перший банк у сучасному його розумінні виник в Італії в 1407 р.( Banka di San Georgio) в Генуї. До цього часу в Італії виникла і розвивалась подвійна система бухгалтерського обліку. В XII ст. тут з'явився перший вексель. В Італії на базі депозитів запроваджено перші банкноти. У XVII ст. в Англії банкноти набрали значного поширення після того як Банк Англії, який було створено в 1664 р., почав випускати їх в обіг.

Як правило, під банком розуміють кредитну організацію, яка має виключне право здійснювати в сукупності такі банківські операції: залучення до вкладів грошових коштів; розміщення зазначених коштів від свого імені, за свій рахунок і на власний ризик, на умовах поворотності, платності, строковості; відкриття та обслуговування банківських рахунків і здійснення розрахунків. Банківські установи, на відміну від так званих "негрошових" кредитних установ, постійно створюють фінансові активи та керують їх переміщенням [8, c.75].

Розкриваючи зміст поняття "банк", необхідно звернути увагу на триваючий процес гармонізації банківського законодавства (зокрема в межах Європейського Співтовариства), оскільки міжнародне співробітництво в галузі банківського регулювання передбачає наявність щонайменше двох механізмів його здійснення - інституційного та нормативного. Європейське співробітництво знайшло відображення в банківських директивах, обов'язковість яких як нормативно-правових документів мала своїм джерелом Римський договір 1957 р. про створення ЄЕС. У першу чергу йдеться про так звану першу банківську директиву - Директиву "Про координацію законів, правил і адміністративних положень, що регулюють організацію і ведення бізнесу кредитних організацій" від 12 грудня 1977 р. № 77/780, яка містить поняття кредитної організації. Стаття 1 Директиви визначає кредитну організацію як "підприємство, чий бізнес полягає в отриманні депозитів або інших належних поверненню грошових коштів від невизначеного кола осіб та в наданні кредитів за свій рахунок". Основною метою першої Директиви стало встановлення подібної системи контролю та ліцензування діяльності кредитної організації в країнах - учасницях ЄЕС. У той же час слід зауважити, що Директива лише дала загальне визначення кредитної організації, залишивши за кожною країною право встановлювати критерії для ліцензування діяльності кредитних установ.

Друга банківська Директива ЄС, прийнята 15 грудня 1989 р., була покликана скасувати недоліки попереднього документа і містила три основні принципи, що виражають сучасні сутнісні елементи європейського банківського законодавства: 1) єдина банківська ліцензія, основана на принципі взаємного визнання; 2) принцип контролю органів банківського нагляду держави походження; 3) принцип формулювання мінімальних стандартів пруденційного регулювання. Ці норми дістали подальший розвиток у наступних банківських директивах [11, c.115].

На сьогодні в сучасній ринковій економіці банківська система має величезне значення завдяки її зв'язкам з усіма секторами економіки.

Банківська система являє собою цілісність, як багатоманітність частин, підлеглих єдиному цілому. Це означає, що її окремі частини (різноманітні банки ) зв'язані таким чином, що можуть при необхідності замінити одна одну. У випадку, якщо ліквідується один банк, вся система не стає недієздатною - з'являється інший банк, який може виконати ті ж банківські операції та послуги. В банківську систему при цьому можуть увійти нові складові, які доповнюватимуть специфіку цілого.

Банківська система як єдине ціле завжди знаходиться в русі, доповнюючись новими компонентами і вдосконалюючись. В ній постійно виникають нові зв'язки. Взаємодія утворюється як між центральним банком і комерційними банками, так і між різними комерційними банками.

Банківська система виступає як керована система. Центральний банк, проводячи належну грошово-кредитну політику, в різних формах підзвітний лише парламенту чи виконавчій владі. Ділові банки, які є юридичними особами, функціонують на основі загального і спеціального банківського законодавства, їх діяльність регулюється економічними нормативами, які встановлюються центральним банком, що здійснює контроль за діяльністю кредитних інститутів.

Отже, банківська система - це не єдиний банк, що керується з одного офісу (центрального банку), а специфічна економічна та організаційно-правова структура, що забезпечує функціонування грошового ринку та економіки в цілому. Вона покликана виконувати такі функції:

      трансформаційну;

-        створення платіжних засобів та регулювання грошової маси;

         забезпечення сталості банківської діяльності і грошового ринку.

Трансформаційна функція зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб'єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб'єктам, банки мають можливість змінювати (трансформувати)

строки грошових капіталів, їх розміри, фінансові ризики.

Трансформаційні функції на грошовому ринку виконує кожний вид банків, що входить у банківську систему. А банківська система надає цим функціям нові якості - робить їх більш масштабними і ефективними: збільшує рівень трансформації в часі, в обсягах та просторі, знижує рівень фінансових ризиків. Тому є підстави стверджувати, що банківська система виконує особливу трансформаційну функцію на грошовому ринку [20, с.451].

Функція створення грошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Іншими словами банківська система управляє пропозицією грошей. Це ключова функція банківської системи. В її виконанні беруть участь усі ланки системи - центральний банк, всі банки другого рівня. Вона стосується усіх напрямків банківської діяльності, насамперед кредитної.

Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку (стабілізаційна) пов'язана з надзвичайно високою ризиковістю банківської діяльності..

Виконання банківською системою стабілізаційної функції проявляється двояко:

у прийнятті ряду законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність всіх її ланок - від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків;

у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків взагалі.

На практиці відомо декілька типів банківських систем:

      розподільча (централізована) банківська система ;

-        ринкова банківська система;

         система перехідного типу.

На противагу розподільчій системі банківська система ринкового типу характеризується відсутністю монополії держави на банки. Кожний суб'єкт виробництва будь-якої форми власності (не тільки державної) може утворити банк. В ринковій економіці функціонує багато банків із децентралізованою системою управління. Емісійні і кредитні функції розподілені ними між собою. Емісія сконцентрована в центральному банку, а кредитування підприємств і населення здійснюється різними діловими банками - комерційними, інвестиційними, інноваційними, іпотечними, ощадними і іншими. Ділові банки не відповідають за зобов'язаннями держави, також як держава не відповідає за зобов'язаннями ділових банків; ділові банки підпорядковуються Раді свого банку, а не адміністративному органу управління держави.

Щодо елементів банківської системи, то ними являються банки, деякі спеціальні фінансові інститути, що виконують банківські операції, але не мають статус банка, а також деякі додаткові установи, що утворюють банківську інфраструктуру і забезпечують життєдіяльність кредитних інститутів. Елементи банківської системи утворюють єдність, виражаючи при цьому специфіку цілого і виступають носіями його властивостей.

Банки - це особливі кредитно-фінансові підприємства, що виконують комплекс базових операцій.

До елементів банківської системи також відносять і банківську інфраструктуру. До неї належать різного роду підприємства, агентства і служби, які забезпечують життєдіяльність банків. Банківська система включає інформаційне, методичне, наукове, кадрове забезпечення, а також засоби зв'язку, комунікації і ін.

Інформаційне забезпечення передбачає функціонування різноманітних спеціалізованих організацій, які визначають рейтинги банків, проводять аудит їхньої діяльності, здійснюють аналіз та надають повідомлення про стан банківської системи у засобах масової інформації, а також випускають власні інформаційні видання (бюлетені, звіти, довідники), що створює можливість для бізнесу і широкого загалу отримувати належну інформацію про діяльність банків країни, їхню надійність, прибутковість, ефективність управління.

Науково-методичне забезпечення передбачає розробку для банків методики здійснення окремих видів операцій, управління активами й пасивами, формування оптимальних портфелів вкладень, мінімізації ризиків. Нині основна маса подібної роботи виконується Національним банком.

Кадрове забезпечення діяльності банківської системи в інституційному плані являє собою мережу різноманітних навчальних закладів, центрів підготовки та перепідготовки фахівців для роботи у банківських установах.

Законодавчо-правове забезпечення банківської діяльності відіграє важливу роль у процесі й державного контролю й регулювання. Саме наявність належного правового поля є вихідним і необхідним моментом у забезпеченні стабільного функціонування усіх банків. При цьому сукупність чинних законодавчих актів має регулювати не лише загальні моменти діяльності кредитних установ (закон «Про банки і банківську діяльність»), а й окремі аспекти банківської справи в країні та основ діяльності різних елементів банківської системи.

Залежно від впорядкованості банків, відповідно до діючого банківського законодавства розрізняють два основних типи побудови банківської системи:

• однорівнева банківська система;

• дворівнева банківська система

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні (включаючи й центральні банки), перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури.

Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинених країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

За дворівневим принципом може бути організована банківська система в умовах цивілізованої ринкової економіки, що об'єктивно випливає із потреб реальної координації й регулювання діяльності банків при наявності широкого розмаїття банківських установ. В результаті організація банківської системи має вигляд чіткої ієрархічної підпорядкованості: перший (вищий) рівень - центральний банк із функціями організації грошового обігу, підтримання стабільності національної валюти, контролю й нагляду за діяльністю інших банківських установ: другий (нижчий) рівень - комерційні банки з функціями безпосереднього кредитно-розрахункового обслуговування суб'єктів економічних відносин та надання їм усього можливого спектра інших фінансових послуг.

Банківська система - законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю. Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків, а будується по заздалегідь виробленій концепції. Отже, банківська система - це специфічна економічна та організаційно - правова структура, що забезпечує функціонування грошового ринку та економіки в цілому.

2.   Особливості становлення та розвитку банківської системи в Україні

Розвиток банківської справи в Україні починається пізніше, ніж в розвинутих країнах, з першої половини 19 століття. Це пов’язано насамперед з історичним розвитком економіки Росії. В Україні на початку 19 століття стали проводитися біржові операції і широко використовувались різні форми кредитування, це було пов’язано з розвитком ярмаркової торгівлі. Українські банки проводили кредитно-розрахункові операції, які стали невід’ємною частиною господарського життя. Основне завдання банків в дореформений період полягало в підтримці поміщицьких господарств. Важливою рисою дореформеної банківської системи було те, що держава тримала монополію на використання грошових коштів, але це не відповідало вимогам розвитку індустріального сектора економіки держави. Тому необхідно було створювати нову банківську систему, яка б сприяла розвитку економіки.

Створюючи банківську систему, царський уряд не хотів втратити керівних позицій у банківсько-кредитній справі, тому заснований в 1860 році Державний банк мав право здійснювати звичайні комерційні операції, а також мав вирішальний вплив на діяльність інших банківських установ. Основним напрямом у розвитку банківської справи в Україні залишається кількісне зростання кредитних та банківських установ з принципом взаємного кредитування. З 90-х років 19 століття поширюється кооперативний кредит та іпотечний.

Початок двадцятого століття в Росії був позначений серйозними потрясіннями в кредитно-банківській системі. Особливо важко це відобразилось на українських банках, насамперед криза застала приватну банкірську справу під час революції 1905-1917рр. Таким чином, незважаючи на існування розгалуженої мережі банків і кредитних товариств, Росія, в тому числі й Україна так і не ввійшли у світову кредитно-фінансову систему. Цьому перешкодила революція 1917-1921 рр. і наступні за нею події, які призвели до розриву Радянської держави зі світовою економічною системою.

Новий етап у розвитку банківської системи України має місце з 1988р. В 1988р. у листопаді з’являється перший кооперативний банк у Феодосії “Таврія” . Із січня 1989 року починається створення нової мережі комерційних та кооперативних банків. До кінця 1989р. в республіці діяло вже 12 комерційних і 5 кооперативних банків. За своїм характером вони деякою мірою копіювали кредитно-банківську систему 20-х років. Головною метою комерційних банків було оперативне отримання їх засновниками та клієнтами широкого кола банківських послуг. На відміну від державних банків, що працювали під керівництвом уряду, ці банки намагалися вкладати кошти у високодохідні операції.

Так, Україна поступово починає створювати нову банківську систему, яка включала як державні банки, так і приватні (акціонерні, кооперативні). Спочатку комерційні банки створювалися як галузеві, ці банки мали вирішувати, перш за все, проблеми в середині певної галузі щодо науково-технічного прогресу, збільшення об’ємів виробництва. Галузеві міністерства та підзвітні їм підприємства таким чином намагалися мобілізувати капітал для розвитку галузі і якоюсь мірою захиститись від фінансової та кредитної політики держави. У 1990 р. офіційно було зареєстровано на території України 25 банків. Вони були розміщені вкрай нерівномірно й оперували обмеженими капіталами. Розміри статутних капіталів кооперативних банків становили від 0,5 до 3,5 млн. карбованців, акціонерних - від 5 до 15 млн карбованців. Переважна більшість банків знаходилася в Києві, у Західній та Південно-східній Україні, у Криму [19].

Структура банківської системи України докладно показана в додатку А.

Банкіри розуміли, що лише за умови об’єднання та реальної консолідації зусиль банківська система зможе зміцніти, чітко визначити свої пріоритети та накреслити шляхи їх реалізації, посівши, таким чином, належне місце в суспільстві. Тому спільними зусиллями 11 банків України в червні 1990 року було створено Асоціацію українських банків (АУБ). На даний момент це найбільше й найвпливовіше об’єднання банків у державі. АУБ об’єднує діючі в Україні комерційні банки та представляє їх системні інтереси у відносинах з Національним банком, Верховною Радою, Адміністрацією Президента, Кабінетом Міністрів, Державною податковою адміністрацією, Верховним судом України, іншими державними та недержавними установами та організаціями. Призначення АУБ полягає у сприянні розвитку банківської системи України.

Призначення (місія) Асоціації українських банків полягає у сприянні розвиткові національної банківської системи.

З прийняттям Декларації “ Про державний суверенітет України ” 16 липня 1990 було покладено початок створення банківської системи України, бо саме у цьому документі вперше зустрічаються слова “банківська система України” та йдеться про створення Національного банку України. Взагалі, розвиток банківської системи залежно від поставлених завдань можна розподілити на декілька етапів [19].

Перший етап - 1990-1993рр. - проходить реорганізація та перереєстрація існуючих раніше банків, а також створення перших українських банків .

На підставі всесоюзних законів від 2 грудня 1990 року Центральний банк Української РСР із простої республіканської контори Держбанку СРСР перетворюється на автономну ланку загальносоюзної резервної системи. Центральний банк одержував право самостійних дій у всіх сферах банківських операцій, крім емісії кредитних знаків, не порушуючи проведення єдиної грошової політики.

З цього моменту банківська система України, поки що залишаючись складовою частиною всесоюзної кредитної системи, також набуває дворівневої форми. У 1991році з початком введення в дію Закону України “Про банки та банківську діяльність” були зроблені перші спроби створення банківської системи ринкового типу, якій була притаманна дворівнева структура. Крім того, з 1992 року починають з’являться перші українські банки ринкового типу, як великі (“Аваль”, “Інко” ), так і дрібні (Правекс банк, Діамант-банк). Таким чином, можна зробити висновок, що на першому етапі формування банківської системи в Україні повільно формується дворівнева банківська система, що складається з Національного банку та комерційних банків. За цей період стрімко збільшилась кількість комерційних банків, але не було сформовано ефективного механізму впливу з боку НБУ на комерційні банки. Що стосується регулювання в банківській сфері, то в цей час ще залишається недосконалою нормативно-правова база, яка сприяла створенню дрібних “кишенькових” банків, які заробляли грошовий капітал лише за рахунок використання гіперінфляції.

Другий етап 1994-1996рр. характеризується позитивними змінами у формуванні банківської системи. З одного боку, інфляційні процеси виявили банки, які не здатні функціонувати в ринкових умовах, з другого боку, виникає необхідність регулювання банківської діяльності. В цей період на основі монетарної політики були призупинені інфляційні процеси, ліквідовані банки, які були не готові працювати в умовах більш жорсткого контролю з боку НБУ. Натомість на кредитно-фінансовому ринку України починають працювати іноземні банки та їхні представництва. Національним банком розробляються нові форми і методи регулювання банківської діяльності. банківський депозит дохід витрата

Третій етап - 1996-1998рр. характеризується якісним оздоровленням банківської системи. На цьому етапі НБУ було проведено роботу по боротьбі з інфляційними процесами, створено умови для введення грошової одиниці України, поліпшено регулювання та вдосконалена система банківського нагляду, завдяки чому на сьогодні досягнуто стабілізація фактичної кількості комерційних банків, а також постійно відбувається покращання їх фінансового стану. Однак залишилася проблема недовіри до банківської системи.

Четвертий етап - 1999р. - теперішній час. Він характеризується створенням нової нормативно-правової бази щодо банківської діяльності. Був прийнятий закон України “Про Національний банк України”(1999р.), в якому вже чітко визначенні функції та статус Національного банку. Крім того, відбувся перехід до міжнародних стандартів обліку банківських операцій. З метою повернення довіри населення до банківської діяльності був виданий Указ Президента “Про створення системи гарантування вкладів населення” (2000р.), а пізніше й Закон України “Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб” (2001р.) і нарешті, був прийнятий новий Закон “Про банки та банківську діяльність” (2000), який також сприяє утворенню нових, як вітчизняних, так і іноземних банків [13].

В Україні побудовано дворівневу банківську систему, яка основана на взаємовідносинах між банками у двох площинах - по вертикалі та по горизонталі. По вертикалі - відносини підлеглості мі" центральним банком як таким, що керує, управляє і низовими ланками - комерційними банками; по горизонталі - відносини рівного партнерства між будь-якими низовими ланками. Розподіл адміністративних функцій і операцій, пов'язаних з обслуговуванням центральним банком грошового обігу, дає можливість враховувати інтереси двох категорій клієнтів - комерційних банків і урядових структур, причому перевага віддається функціям "банк банків" та управлінню діяльністю банківських установ з метою регулювання та контролю за функціонуванням ринку кредитно-фінансових послуг [20, c.232].

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень Закону України "Про банки і банківську діяльність". Детальна структура банківської системи України показна в додатку А.

Конституція України визначила головні аспекти діяльності Національного банку як центральної ланки і керівного органу грошово-кредитної і валютної системи країни, закріпивши його автономний статус у структурах влади. Наявність владних повноважень є однією з найважливіших ознак Національного банку України, що свідчить про право центробанку встановлювати формально-обов'язкові правила поведінки і домагатися здійснення їх за допомогою передбачених законами засобів впливу. Національний банк України є центром банківської системи і виступає водночас у двох іпостасях - як орган держави, що виконує функцію забезпечення стабільності національної валюти, і як своєрідний центр самоврядування банківської системи.

Прийнятий у 1999 р. Закон України "Про Національний банк України" заклав нові підходи щодо організаційної структури та правового статусу органів управління центрального банку України. Згідно з Конституцією України та статусним законом керівними органами центробанку держави є Голова НБУ, Рада НБУ та Правління НБУ.

Однією з важливих ознак Національного банку є його статутний капітал. Відповідно до чинного законодавства (стаття 3 Закону “Про Національний банк України”) Національний банк має статутний капітал, що є державною власністю. Розмір статутного капіталу становить 10 млн. гривень. Розмір статутного капіталу може бути збільшений за рішенням Ради Національного банку. Джерелами формування статутного капіталу є доходи його кошторису, а при необхідності - Державний бюджет України.

Національний банк організується та функціонує відповідно до загальних правових принципів, які притаманні більшості державних органів. Згідно зі ст. 22 Закону України "Про Національний банк України" до системи НБУ входять: центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади та інші структурні одиниці й підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

Розробка та впровадження грошово-кредитної політики є ключовою функцією центрального банку. Саме за допомогою її інструментів центральний банк спроможний виконувати своє основне завдання - забезпечувати стабільність грошової одиниці [11, c157].

Згідно з чинним законодавством Національний банк України є центральним банком держави, який стоїть на першому рівні банківської системи і виконує резервні функції. Він у своїй діяльності підзвітний лише ВРУ і має право законодавчої ініціативи. НБУ проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту та стабільності національної грошової одиниці.

Основні функції НБУ, згідно з законом:

· емісія грошей та організація їх обігу;

· кредитор останньої надії для комерційних банків;

· організація розрахунків між банками;

· обслуговування державного боргу країни;

· проведення операцій на ринку державних цінних паперів та валютному ринку;

· видача комерційним банкам ліцензії на здійснення банківських операцій та операцій з іноземною валютою;

· контроль за діяльністю комерційних банків.

Для забезпечення належного виконання цих функцій, необхідно більш чітке врегулювання взаємовідносин НБУ з органами влади , насамперед виконавчої, визначення його місця в системі органів влади, тобто створення гарантій незалежності НБУ у здійсненні його функцій [15] .

Національному банку належить виключне право випуску грошей в обіг та їх вилучення з обігу, тобто виконання функцій резервної системи. У зв'язку з цим Національний банк України:

· визначає порядок ведення касових операційну народному господарстві;

· організовує виготовлення банкнот і металевих грошей;

· встановлює правила перевезення, зберігання та інкасації готівкових грошей ;

· забезпечує створення резервних фондів банкнот та металевих грошей;

· визначає прикмети та порядок плати грошових знаків, також порядок обліку пошкоджених банкнот і монет та їх знищення.

Для регулювання діяльності комерційних банків НБУ визначає для них такі економічні нормативи:

· мінімальний розмір статутного фонду;

· граничне співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою його активів;

· показники ліквідності балансу (визначаються у вигляді нормативного співвідношення між активами і зобов'язаннями банку з урахуванням терміну їх погашення, а також можливості реалізації активів);

· розмір обов'язкових резервів, що розміщується в Національному банку;

· максимальний розмір ризику на одного позичальника (визначається у процентному співвідношенні до загальної суми власних коштів банку, в розрахунок ризику включається вся сума вкладень і кредитів даному позичальнику, а також видані за його дорученням гарантії на інші зобов'язання);

•    максимальні розміри валютного, процентного та курсового ризиків (являють собою максимальну суму незбалансованості різних видів активів і пасивів за їх валютною і процентною структурою )[15].

Банки в Україні функціонують як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Коло операцій, які може виконувати сучасний універсальний банк наведене в на рис. 2.2.

Рис.2.2. Основні види операцій та послуг сучасного універсального комерційного банку*

*Джерело: Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. - К.: кнеу, 2001.

На таблиці 2.1 наведені зміни показників кількості банків за реєстром з 2005 по 2009 рік.

Табл. 2.1 Дані про кількість банків

*Джерело: Офіційний сайт Національного банку України - www.bank.gov.ua/ <#"578225.files/image002.gif">

Рис. 3.3 Темпи зростання доходів та витрат банків України у 2009 році*

*Джерело: Офіційний сайт Асоціації українських банків - <#"578225.files/image003.gif">

Рис. 3.1. Організаційна структура банку Англії*

*Джерело: Лисенков Ю.М., Коротка Т.А. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн. - К: Зовнішня торгівля, 2005.

Банківську систему Великої Британії очолює Банк Англії, який було засновано як акціонерну компанію в 1694 р. У 1946 р. його було націоналізовано.

На сьогодні Банк Англії виконує всі функції центрального банку і відіграє важливу роль у регулюванні грошово-кредитної та валютної сфери, в управлінні державним боргом [14]. Кредитно-банківська система Німеччини має дворівневу будову, верхній рівень - Німецький Федеральний банк; нижній рівень - система комерційних банків та спеціалізованих кредитних установ, кількість яких становить 4,5 тис., а кількість їх відділень у країні - майже 49 тис. Німецький Федеральний банк (Дойче Бундесбанк) має центральне правління у Франкфурті-на-Майні, дев’ять земельних центральних банків як головних управлінь і майже 200 головних відділень і філій. Центральний банк виступає безпосередньо як федеральна юридична особа публічного права і на 100% належить федерації. Компетенція і завдання центрального банку країни визначаються Законом про Німецький Федеральний банк у редакції від 16 липня 1994 р. Відповідно до зазначеного Закону завданням Німецького Федерального банкуй є регулювання за допомогою валютно-грошових інструментів грошового обігу і кредитного забезпечення господарства з метою збереження стабільності валюти, а також турбота про банківське виконання системи розрахунків у країні та з іншими державами.

Побудова німецької банківської системи та її функціонування забезпечують високу стабільність на підставі ефективності диверсифікації і пов’язану з цим високу надійність вкладів у банках.

Для кредитно-банківської системи Франції характерна система державного регулювання банківської справи. Основні ланки включають:

на верхньому рівні: Центральний банк Франції - Банк де Франс, Центральна кредитна рада. Комітет з банківської регламентації. Комітет з кредитних установ та Банківська комісія;

—  на нижньому рівні: комерційні банки різних видів, у тому числі універсальні, народні банки, фінансові компанії, кооперативні кредитні установи, ощадні і страхові каси, товариства взаємного кредиту, каси муніципального кредиту асоціації та союзи тощо.

*Джерело: Лисенков Ю.М., Коротка Т.А. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн. - К: Зовнішня торгівля, 2005.

Організація кредитно-банківської системи Франції свідчить, що вона є досить вдосконаленою системою в механізмі управління кредитними установами в світовій практиці, спрямована на проведення демонополізації процесом управління банківською системою і недопущення монополізму Центрального банку. На верхньому рівні системи діють чотири суб’єкти, які тісно взаємодіють один з одним, функції яких розподілено так, що створено реальний механізм взаємного контролю, виключається концентрація управління цією системою, передбачається можливість здійснення єдиної державної грошово-кредитної політики, усунення безконтрольної діяльності кредитних установ [14].

Сучасна кредитно-банківська система США є дворівневою і складається з таких основних елементів: на верхньому рівні банківської системи знаходиться Федеральна Резервна система (ФРС), яка включає: Раду Керуючих Федеральної резервної системи, 12 федеральних резервних банків, які є центральними для округів і розташовані у різних регіонах країни. Крім того, до цього рівня належать Управління Контролера грошового обігу і Федеральна корпорація страхування; депозитів (ФКСД). Нижній рівень банківської системи США становить 14,5 тис. комерційних банків, до числа яких входять: банки - члени ФРС (5,5 тис.); банки штатів, що не є членами ФРС (1100), однак застраховані в Федеральній корпорації, страхування депозитів і нарешті, банки, які не є членами ФРС і не застраховані в ФКСД (623). Сюди ж належать різні небанківські спеціалізовані кредитні інститути: поштові ощадні каси, фінансові і страхові компанії, кредитні кооперативи, пенсійні фонди, фонди соціального страхування, товариства взаємного кредиту, федеральні кредитні установи тощо.

Спеціалізовані фінансово-кредитні інститути відіграють важливу роль в економіці держави і сприяють інтенсифікації процесів фінансових інновацій. Отже, досвід побудови та функціонування кредитно-банківської системи США відображує специфіку федерального устрою США, враховуючи величезні розміри її території, масштаби розвитку господарства, існування соціально-економічних, національних, демографічних та інших факторів. Все це зумовило потребу в створенні унікальної системи подвійного підпорядкування кредитно-банківських установ та паралельно на рівні Федерації і штатів розгалуженої структури фінансово-банківських установ та посилення державного втручання в банківську сферу у такій федеративній державі, як США .

Швейцарія. Найбільш надійною для іноземних компаній є швейцарська банківська система. Розвинена ринкова економіка, висока банківська культура, фінансова стабільність та стабільна валюта, розвинута юридична система зробили Швейцарію дуже привабливою для іноземних інвесторів. Швейцарська банківська система очолюється Національним банком, який має статус акціонерного товариства. Банківська система об'єднує понад 500 банківських організацій, з яких понад 140 відділень великих іноземних банків.

Характерною рисою швейцарської банківської системи е надзвичайно високий ступінь контролю за діяльністю банків та інвестиційних компаній. На цьому ґрунтується загальноприйняте в світовій практиці ставлення до швейцарських банків як еталона надійності. Контроль за банками має триступінчасту структуру і здійснюється Федеральною банківською комісією. Національним банком і Швейцарською банківською асоціацією.

Діяльність банків, їх регулювання і контроль за ними регламентуються Федеральним банківським законом про банки і ощадні каси від 8 листопада 1934 р. У функціонуванні швейцарської банківської системи важливу роль відіграє Банківський комітет. Це незалежний орган, який не підпорядковується ні уряду, ані Національному банку. Банківський комітет контролює додержання банками Закону про банківську діяльність, зведених правил і встановлених нормативів. Важливим завданням Банківського комітету є захист інтересів акціонерів і клієнтів. У своїй діяльності комітет спирається на незалежні аудиторські служби, які знаходяться поза банком. Банківському комітету надано право при призначенні на керівні посади висловлювати свою думку, а рішення його обов’язкові для виконання.

Японія. На сьогодні кредитно-банківська система Японії є однією з найбільш могутніх і розвинених у всьому світі. Збільшується кількість японських банків, які входять до групи провідних банківських установ світу, спостерігається розширення масштабів діяльності фінансово-кредитних інститутів, посилюються тенденції до інтернаціоналізації японського банківського бізнесу.

Кредитно-банківська система Японії є трирівневою і складається з різноманітних видів банків. Також вона є найбільш могутньою і розвиненою і характеризується надійністю, що є результатом політики держави у сфері банківського контролю і нагляду, а також тих заходів, що здійснюються з метою підтримки комерційних фінансово-кредитних організацій.

Основою банківської системи Японії є загальнонаціональні комерційні банки, які охоплюють міські банки, регіональні банки, трастові банки, банки довгострокового кредиту.

Сучасна банківська система Російської Федерації склалась внаслідок проведення різних перетворень, які почались з 1987р Законодавчу основу функціонування, банківської системи Росії ринкового типу було створено у грудні 1990 р. з прийняттям законів “Про Центральний банк РРФСР” і “Про банки і банківську діяльність”. Відповідно до них у Росії склалась дворівнева банківська система: перший рівень - Центральний банк Російської Федерації; другий - кредитні установи: комерційні банки та інші небанківські фінансово-кредитні установи.

Рис.3.3. Структура банку у Росії*

*Джерело: Лисенков Ю.М., Коротка Т.А. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн. - К: Зовнішня торгівля, 2005.

Характеризуючи банківську систему Росії, слід виходити з того, що при розрахунку на 100 тис. чол. загальна кількість банків у країні явно недостатня. Особливо мало їх у сільській місцевості та у віддалених регіонах країни. Крім того, іпотечні та муніципальні банки тільки зароджуються. Практично не існує інвестиційних, кооперативних та клірингових, банків. Мляві темпи розвитку ринкових відносин та самого ринку капіталу в Росії стримують створення належної системи спеціалізованих кредитно-фінансових установ.

Сучасна практика розвитку банківської системи Росії зумовлює потребу у подальшому вдосконаленні побудови та функціонуванні, створенні наукової концепції стратегії розвитку банківської системи з використанням світової практики та поліпшенні співробітництва Банку Росії з банківським співтовариством з метою інтеграції Росії в європейські структури [14].

Отже, банківська система як складова частина фінансової системи будь-якої держави відіграє вирішальну роль в економічному розвитку країни, є головним механізмом фінансово-кредитних відносин у державі. Для сучасної практики характерне використання різних моделей організації і функціонування банківських систем зарубіжних країн. Банківські системи різних країн, їх організаційна структура та правове регулювання залежать від багатьох факторів, до яких поряд з історичними, політичними та національними традиціями, слід також віднести рівень розвитку товарно-грошових відносин у країні, загальний економічний розвиток, засоби регулювання грошового обігу тощо.

4.   Проблеми та перспективи розвитку банківської системи в Україні

Банківська система є важливою складовою ефективного розвитку економіки України. Сьогодні банківська система України знаходиться в тяжкому стані. Причиною цьому є світова економічна криза. Слід зазначити, що українська банківська система аж до вересня 2008 року працювала стабільно, а фактори, які викликали світову фінансову кризу, в нашій країні не настільки значні, щоб її підірвати. Неповернення іпотечних кредитів, як у США, у нас не мало масового характеру, їх сума становила всього 15% від ВВП, тоді як в США - 75 %. Фінансову кризу в Україні спричинили інші фактори: тривалий час у вітчизняній банківській системі спостерігалося безліч розривів між основними показниками їх діяльності. Насамперед, невідповідність термінів наповнення ресурсами українських комерційних банків і строків, на які вони надавали кредити юридичним та фізичним особам. Також значна «доларизація» операцій: реальний розрив між валютами надання кредитів та доходів, які отримують українці, що негативно впливає на фінансову стійкість комерційних банків України; слабкість юридичного захисту прав кредиторів; недостатньо ефективні стандарти надання кредитів; відставання заходів регулювання сектора і банківського нагляду від розвитку ринку. Зарубіжні інвестори під впливом кризових подій на американському і європейському фінансових ринках почали виводити свій капітал з України. Основні вітчизняні експортери переживають не кращі часи, а тому значно скоротився приплив валютної виручки в нашу державу. Всі ці чинники разом і зумовили розгортання фінансової кризи в Україні до таких масштабів [21].

Упродовж останніх років банківський сектор економіки був одним із найприбутковіших та розвивався найбільш динамічно порівняно з іншими галузями. Станом на 01.01.2008 р., власний капітал усіх банків становив 69,6 млрд. грн., а вже на 01.01.2009 - 103,2 млрд. грн., тобто зріс в 1,48 раза. Доходи банків у 2008 р. становили 104,6 млрд. грн., зокрема відсоткові доходи становили 77,5 млрд. грн. (або 74,0 % від загальних доходів), комісійні доходи - 17,6 млрд. грн. (16,8 %). Витрати банків становили 94,5 млрд. грн., зокрема відсоткові витрати - 44,5 млрд. грн. (або 47,1 % від загальних витрат), комісійні витрати - 1,9 млрд. грн. [10].

Стан активів та зобов’язань українських банків наведено у додатку Б.

До кризи банки здійснювали адекватну економічній ситуації політику. У країні був економічний бум - банки вели бізнес згідно із ситуацією. При цьому ніщо не віщувало бурі: макроекономічні прогнози 2006-2007 рр. в усьому світі й, зокрема в Україні, були позитивними. Про можливу кризу за кордоном почали активно говорити лише в першій половині 2008 р., а в Україні - ще пізніше. Фінансова криза, яка розпочалась у жовтні 2008 р., вплинула на українську банківську систему та виявила ті фундаментальні дисбаланси системи, які в умовах економічного підйому були не помітні, або ж просто ігнорувалися.

Першим проявом фінансової кризи, стала ситуація з Промінвестбанком - одним із найбільших банків України, який займав 6 місце за активами (близько 27,5 млрд. грн.). Проблеми цього банку були викликані не світовою фінансовою кризою, а фінансовим шахрайством, яке мало на меті підірвати довіру вкладників до банку. Так, люди, остерігаючись втратити власні заощадження, стояли в довгих чергах аби зняти депозити. Всього за кілька днів вкладники вилучили понад 3 млрд. грн.

Для порятунку Промінвестбанку НБУ в останніх днях вересня 2008 року відкрив кредитну лінію в розмірі 5 млрд. грн. А 7 жовтня в банку було запроваджено тимчасову адміністрацію. Але ситуація навколо Промінвестбанку спровокувала кризу довіри до банківської системи України загалом. За офіційним даними НБУ, з 1 жовтня 2008 відплив депозитів з вітчизняних банків сягнув понад 3 млрд. доларів США (близько 10% від усіх строкових депозитів). У результаті 11 жовтня 2008 року Національний банк України прийняв постанову № 319, якою передбачалася можливість надання банкам стабілізаційних кредитів, обмеження обсягів активних операцій та встановлення заборони на дострокове повернення депозитів фізичних осіб, вилучення вкладниками коштів із банків. Водночас зросли обсяги коштів, які має повертати фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Ці події зумовили підвищення у банківській системі України ризиків ліквідності й неефективності діяльності. Банки почали скорочувати штати або відправляти працівників у вимушені відпустки. За таких умов вони неспроможні відповідати за своїми зобов'язаннями. Також відбувається зміна джерел фінансування, ресурси стають дорожчими [16].

За станом на 01.01.2010 року в Україні зареєстровано 197 банків. (Рис. 4.1)

Рис 4.1 Динаміка кількості банківських установ в Україні за станом на 01.01.2010р.*

*Джерело: офіційний сайт НБУ #"578225.files/image007.gif"> 

Рис. 4.5 Депозити фізичних осіб*

*Джерело: Офіційний сайт Асоціації українських банків - <http://aub.org.ua/>

Конфлікт інтересів у Національному банку України, який поєднує функції грошово-кредитного регулювання й банківського нагляду є однією з основних проблем банківської системи України. Такий конфлікт породжує ускладнений доступ до кредитів НБУ та непрозорість роботи валютного ринку. У НБУ немає чітких критеріїв визначення того, кому він надає рефінансування, а кому ні. Вже існують негативні прецеденти, коли надане рефінансування зникало із проблемних банків разом з їхнім керівництвом. Наприклад, у даний момент в розшуку перебуває екс-голова банку «Надра», також йде розслідування щодо розподілу рефінансування у фактично націоналізованому банку Родовід і т.д.

Також у системі є значно глибші проблеми, пов’язані з конфліктом інтересів між монетарною та наглядовою функціями НБУ. До таких проблем можна віднести непрозорість відносин на валютному ринку. У період кризи осені 2008 р. механізм інтервенцій на валютний ринок був абсолютно невідпрацьований. Нацбанк проводив інтервенції за заниженим курсом, але більшість учасників ринку не бачили цієї валюти, що створювало негативний інформаційний ефект і тільки підсилювало паніку на ринку.

Однак головною проблемою залишається той факт, що в Україні ліквідацією банків займається не Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, а НБУ, тобто той інститут, що не несе відповідальності за виплати перед вкладниками. Більше того, наприклад, в одному з банків тимчасовими адміністраторами були призначені особи, близькі до колишнього керівництва, що сприяло виведенню активів з банку. Міжнародні організації вже давно рекомендують НБУ змінити алгоритм ліквідації банків, однак робити він це не поспішає. Тому сьогодні Фонд гарантування вкладів у нас виконує тільки формальну функцію зі збору й розподілу коштів між вкладниками банків, які проходять стадію банкрутства [26, с.31].

Отже, для забезпечення фінансової стабільності банківської системи України у період економічної кризи необхідно підвищити рівень капіталізації банківського сектора шляхом залучення додаткового акціонерного капіталу; підвищити прозорість фінансових установ і диверсифікованість напрямів діяльності банків; удосконалити процедури санації, реорганізації та ліквідації банків; підвищити конкурентоспроможність банківських послуг шляхом заміщення готівкових розрахунків на безготівкові платіжні інструменти; запровадити стимули для комерційних банків, які кредитують інноваційні проекти; запровадити державне обмеження відсотків за кредитами та здійснювати контроль за дотриманням цього обмеження; розробити програму покриття бюджетного дефіциту за рахунок, переважно, внутрішніх запозичень;

Спираючись на вищезазначені заходи можна сподіватись на оздоровлення національної економіки у найближчий час.

Висновки

1. Банківська система - законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю. Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків, а будується по заздалегідь виробленій концепції. Сучасну банківську систему слід розглядати як велику динамічну цілеспрямовану відкриту систему, яка характеризується: наявністю значної кількості елементів, що виконують різні функції і мають багаторівневу ієрархічну структуру; динамічністю поведінки елементів, підсистем і системи в цілому, наявністю складних взаємозв’язків, включаючи зворотні; нерегулярністю впливу зовнішнього середовища та стохастичністю в поведінці системи; наявністю визначеної процедури прийняття рішень.

2. В умовах становлення ринкового механізму господарювання в країні значення стабільної і ефективної банківської системи суттєво зростає, і вона перетворюється на одну із найважливіших складових успішного розвитку економіки. Удосконалення теоретичних засад функціонування і розвитку банківської системи з урахуванням специфіки перехідного періоду є необхідною умовою створення ринкового господарства в Україні. Банківська система України є системою перехідного типу, якій притаманні такі особливості: порушення фінансової рівноваги; надзвичайно велике значення банківського капіталу як основи фінансової стабільності банківської системи; високий рівень взаємозалежності елементів та компонентів системи; недосконала організаційна структура; низька ефективність виконання функцій; розвиток за рахунок екстенсивних факторів; більш динамічний розвиток банківських інститутів порівняно з розвитком підприємств реального сектора економіки. Визначальний вплив на розвиток банківської системи України має грошово-кредитна політика Національного банку України.

3. Застосування методів синтезу і порівняння дало змогу не тільки виділити етапи розвитку банківської системи, але й виявити тенденції у функціонуванні банківської системи України та зарубіжних країн. Отже, банківська система як складова частина фінансової системи будь-якої держави відіграє вирішальну роль в економічному розвитку країни, є головним механізмом фінансово-кредитних відносин у державі. Для сучасної практики характерне використання різних моделей організації і функціонування банківських систем зарубіжних країн. Банківські системи різних країн, їх організаційна структура та правове регулювання залежать від багатьох факторів, до яких поряд з історичними, політичними та національними традиціями, слід також віднести рівень розвитку товарно-грошових відносин у країні, загальний економічний розвиток, засоби регулювання грошового обігу тощо.

4. Проблеми сучасної банківської системи пов’язані перш за все з світовою економічною кризою. З метою підвищення рівня капіталізації комерційних банків запропоновано стимулювати злиття та об’єднання невеликих банківських установ. Це допоможе збільшити капітал, врятувати від банкрутства суспільно важливі банки, підвищити ефективність через скорочення витрат. Особливу увагу слід приділяти невеликим за капіталом, але фінансово стійким, рентабельним банкам. У методиці оцінки економічної ефективності злиття і об’єднання банківських установ запропоновано використовувати не показники дохідності акцій, а оцінку майбутньої прибутковості створених об’єднань.

Стабільний та ефективний розвиток банківської системи значною мірою залежить від державної політики в сфері банківської діяльності, основними принципами якої мають бути принципи ринковості, невтручання, добровільності, конкурентності. Одним із напрямів підвищення якості державного регулювання є розроблення стратегії розвитку банківської системи України, яка повинна відображати пріоритетні напрями забезпечення стабільного та ефективного розвитку банківської системи, шляхи її пристосування до внутрішнього і зовнішнього середовища.

Список використаної літератури

1.     Закон України "Про банки і банківську діяльність".- К.: Ін Юре, 2006.- 520 c.

2.       Закон України "Про Національний банк України" - К., 2002.- 42 с.

.        Положення НБУ "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями від 06.07.2000 р. // Нормативні акти НБУ -2000- №9-с.50.

.        Алексеєнко М.Д. Капітал банку: питання теорії і практики. Київ: КНЕУ, 2002, 276 с.

.        Васюренко О.В. Банківський менеджмент. Київ: Видавничий центр "Академія", 2001 - 320 с.

.        Васюренко О.В. Банківські операції. Київ: Знання, 2004, 324 с.

.        Грушко В.І., Лаптєв С.М., Любунь О.С., Раєвський К.Є. Банківський нагляд. К.: ЦНЛ, 2004. -264 с.

.        Денисенко М.П. Гроші та кредит у банківській справі. Київ: Алерта, 2004, 478 с.

.        Івасів Б.С. Гроші та кредит. Тернопіль: Карт-бланш, 2000, 510 с.

.        Карманов Є. Банківський кодекс України - об`єктивна необхідність // Вісник Національного банку України.- 2005.- № 11.-C.44-46.

.        Коваленко В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика. - К.: Знання України, 2006.- 332 c.

.        Конопатська Л., Раєвський К. Деякі питання регулювання банківської діяльності в період світової економічної кризи.// Вісник НБУ, 2010. №2.

.        Лаптєв С.М., Денисенко М.П. Кабанов В.Г., Любунь О.С. Банківська діяльність (вітчизняний та зарубіжний досвід). - К.: ВД «Професіонал», 2004. - 320 с.

.        Лисенков Ю.М. Грошово-кредитна політика системи зарубіжних країн. - К.: Зовнішня торгівля, 2005.- 118 с.

.        Любунь О.С. Національний банк України: основні функції, грошово-кредитна політика, регулювання банківської діяльності : - К. : Університет економіки та права "Крок", 2005. - 512 с.

.        Миськів Г.В., Пилипяк О.В. Розвиток банківської системи України в сучасних умовах. - Науковий вісник НЛТУ України. - 2009. - Вип. 19.8. - С. 203

.        Міщенко В.І., Яценюк А.П., коваленко В.В.. Коренєва О.Г. Банківський нагляд. - К.: Знання, 2004. - 406 с.

.        Мороз А.М. Банківські операції. - К.;КНЕУ, 2000. - 384 с.

.        Петрук О.М. Банківська справа.: Навч. Посібник/ За ред.. Ф.Ф.Бутинця. - К.: Кондор, 2004. -461 с.

.        Савлук М.І.:. Гроші та кредит. Підручник/ За ред. М.І.Савлук, А.М.Мороз, М.Ф.Пуховкін - К.: КНЕУ, 2001. - 602 с.

.        Сметанська Ю.С., Мироненко М.Ю. Сучасний стан та проблеми розвитку банківського сектору України., Наукова конференція. Вінницький торговельно-економічний університет.

.        Сорока А.А. Специфіка розвитку банківського сектору в перехідних економіках // Економіка. Фінанси. Право.- 2005.- № 1.- C. 17-22.

.        Тігіпко С.Л. Напрями розвитку банківської системи України: проблеми вибору і впровадження // Вісник Національного банку України.- 2004.- № 6.- C. 5-7.

.        Тігіпко С.Л. Стратегічні завдання розвитку банківської системи України в умовах глобалізації світової економіки // Вісник Української академії банківської справи.- 2003.- № 2.- C. 3-8.

.        Уманців Ю. Розвиток національної банківської системи в умовах глобалізації світової економіки // Вісник Національного банку України.- 2006.- № 10.-C. 60-64.

.        Шапран Н. Банківська система України: проблеми галузі.// Цінні папери України. 2009 р. №48.

.        Шевцова О.Й. Банківська система в контексті економічного розвитку та економічної безпеки // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Зб. тез доповідей VIIІ Всеукраїнської науково-практичної конференції (10-11 листопада 2005 р.).- Суми: УАБС НБУ,2005.- C.8-10

.        Шейко О.П. Аналіз сучасного стану та перспектив розвитку національної банківської системи // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 9.- Суми: Мрія-1 ЛТД; УАБС,2004.- C.301-305.

.        Яворенко О.В. Банківські операції: Навч. Посібник. - К.: Т-во "Знання",КОО, 2000р.-243 с.