Образ Голдена Колфілда у повісті Джерома Селінджера 'Над прірвою у житі'

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    Литература
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    22,04 Кб
  • Опубликовано:
    2012-09-30
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Образ Голдена Колфілда у повісті Джерома Селінджера 'Над прірвою у житі'













Курсова робота

тема

Образ Голдена Колфілда у повісті Джерома Селінджера «Над прірвою у житі»

Зміст

Вступ

Розділ I. Особливості зображення образу Голдена Колфілда в повісті Дж. Селінджера «Над прірвою у житі»

1.1. Засоби зображення образу Голдена Колфілда в повісті.

1.2. Образ Голдена Колфілда у зіставленні з іншими образами повісті.

Розділ II. Природа конфлікту людини та суспільства в образі Голдена Колфілда у повісті «Над прірвою у житі»

2.1. Відображення в характері головного героя конкретно-історичних і загальнолюдських рис.

2.2. «Правила гри», проти яких повстає головний герой повісті.

Висновки

Бібліографія

Вступ

Актуальність теми.

Актуальність обраної теми курсової роботи можна мотивувати тим, що творчість американського письменника Джерома Девіда Селінджера вивчається у курсі зарубіжної літератури в загальноосвітній школі та у вищих учбових закладах України. Слід зауважити, що така літературна особистість, як Дж. Д. Селінджер є дуже складною і суперечливою. Він є одним із тих видатних американських письменників, які, в міру своїх сил і таланту, мужньо ставали на захист правди, гуманності й краси проти варварських норм суспільства власників.

Повість Джерома Девіда Селінджера «Над прірвою у житі» (1951) - один із небагатьох творів цього автора, але саме вона та збірка « Девять оповідань» (1959) принесли йому світову славу та визнання. Не випадково повість вийшла у перекладах багатьма мовами світу: в цьому творі з особливою гостротою виявлено сутність «американського способу життя», змальовано сховану за блискучим фасадом бездушність, духовну порожнечу, породжену світом наживи й бізнесу.

Як представник екзистенціалізму Селінджер порушує у повісті такі «вічні» теми: батьки й діти, проблема спілкування між людьми взагалі, самотність людини у суспільстві, яка живе за своїми неписаними законами. Так, в образі Голдена Колфілда автор зобразив типового американського підлітка, хіба що трохи інфантильного як на свої шістнадцять років. У ньому письменник ніби втілив найкраще, найсвітліше із світобачення американських підлітків його віку, намалювавши свого роду збірний образ, у якому сприйняття «дорослого» світу загострене, але й пронизливо точне. Створений Селінджером образ ввібрав у себе одну з найсуттєвіших, суперечливих сторін американської свідомості, американського духу - індивідуалістичне бунтарство. Це єднає письменника з філософами-екзистенціалістами А. Камю, Ж.- П. Сартром, В. Голдінгом.

Багатий пізнавальний зміст твору (доступність, глибокий психологізм), зображення найгостріших проблем суспільства (викриття фальшивих людських цінностей) - це ті позитивні якості твору, які є необхідними для розвитку молодого покоління та для формування його світогляду. Отже, обрана наукова тема є актуальною в контексті формування молодої людини як мислячої, духовно-багатої, незалежної в судженнях особистості.

Стан розробки проблеми.

Переважна більшість критиків та читачів зустріли повість Дж. Селінджера «Над прірвою у житі» схвально. Після її виходу відомий американський критик К. Фрейдимен в бюлетені клубу «Книга місяця» написав: «Знову трапилось таке рідкісне диво в літературі: за допомогою чорнил, паперу і уяви створена людська особистість». І далі: «Як важливо митцю зацікавити суспільство новим типом психології, який склався під впливом сучасних історичних подій» [7;164]. Цей твір, на думку дослідника творчості А. Звєрєва, сприймається як прорив у інший літературний вимір.

Образ Голдена Колфілда і донині викликає суперечки серед літературних критиків, і їхні погляди на нього можна умовно розподілити на дві «групи». Частіше, Голдена характеризують як надзвичайно тонкого за своєю духовною організацією юнака, якого не розуміє ніхто, крім маленької сестри Фібі, а він мріє жити «біля протоку», рятувати дітей від прірви дорослих холодних стосунків. Він - романтичний лицар сьогодення, бунтівник проти фальші та усталених принципів дорослого життя. Але існують і прямо протилежні думки, згідно з якими перед читачами постає ледачий і вередливий егоїст та індивідуаліст, якого дратує те, що суспільство не збирається миттєво сприймати всі його ідеї як геніальні, хоча сам нездатен на реальне співчуття (хіба що міфічним дітям «у житі»). Існує навіть судження, що Селінджер поставив художній експеримент: викликати симпатії всього світу до героя, який цього просто не вартий (на цю версію образу Колфілда грає такий жахливий факт з життя реального: убивця Джона Леннона своєю настільною книгою назвав «Над прірвою у житі»...).

Також дана проблема розроблювалась такими радянськими літературознавцями та дослідниками американської літератури як Лідськиий Ю. Я., Гаврилюк А. М., Єременко О. В., Засурський Я. Н., Таратута С. Л., Злобін Г. М. та іншими.

Мета роботи.

Мета даної роботи полягає у тому, щоб дослідити ідейно-художню своєрідність образу Голдена Колфілда у повісті Джерома Селінджера «Над прірвою у житі».

Завдання курсової роботи:

·Текстуально ознайомитись та проаналізувати повість Джерома Селінджера «Над прірвою у житі»;

·Опрацювати науково-теоретичні праці літературознавців, дослідників ідейно-художньої своєрідності повісті;

·Дослідити ідейно-художню своєрідність образу Голдена Колфілда;

·Розкрити життєву позицію головного героя повісті «Над прірвою у житі».

Структура роботи.

Курсова робота складається зі вступу, основної частини (що включає два розділи), висновків та бібліографії, яка нараховує 14 назв.

Розділ I. Особливості зображення образу Голдена Колфілда в повісті Дж. Селінджера «Над прірвою у житі»

1.1 Засоби зображення образу Голдена Колфілда в повісті

Художній світ творів Селінджера, як і художній світ кожного великого майстра, має свої властиві тільки йому особливості. Найхарактерніша ознака селінджерівського стилю - це висловлена в художніх образах проблема людського спілкування, людської спільноти, це - заперечення відчуженості людей, їхньої страшної самотності в бетонно-асфальтових джунглях. Саме така проблема висловлена в образі американського підлітка Голдена Колфілда, який не може знайти свого місця в навколишньому світі.

Вибір письменником головного героя повісті виявився дуже вдалим: не одне покоління відразу впізнавало в ньому свою репрезентативну фігуру, мовби нікому більше не дано було виявити сокровенне життя підлітків. Перш за все, такий образ ще треба було відшукати, і Селінджер - це підтверджують його новели - досить довго до нього підбирався, відкидаючи варіант за варіантом. Образ підлітка в повісті є найтоншим матеріалом для викриття фальшивих цінностей суспільства, оскільки діти за своєю суттю ще не зіпсовані нормами матеріального світу. «Пороки буржуазного мира особенно бросаются в глаза, если смотреть «чистым», «естественным» взглядом из «страны детства» (А. де Сент-Екзюпері) [10; 432]. У цьому героєві письменник ніби втілив найкраще, найсвітліше із світобачення американських підлітків його віку, намалювавши свого роду збірний образ, у якому сприйняття «дорослого» світу загострене, але й пронизливо точне.

Характер Голдена, його життєві принципи і філософію Селінджер розкриває поступово, використовуючи різноманітні засоби. Письменник знайомить читача з героєм у момент гострої духовної кризи, в момент, коли зіткнення з навколишнім світом стає для Голдена нестерпним. Таким чином, автор акцентує увагу на інфантильності свого героя, що є не даниною літературній моді, але свідомим авторським прийомом. Так, Колфілд, якому тільки шістнадцять, ще не встиг звикнути до неписаних законів, які регулюють взаємини людей в умовах соціальної нерівності. Він дуже болісно переживає перехід зі світу несвідомого дитячого демократизму в світ установлених серед дорослих престижних і майнових розмежувань. Як писав А. Гаврилюк: «Голден мріє рятувати дітей від прірви подорослішання. Більш за все на світі він боїться стати таким, як усі дорослі, пристосуватися до оточуючої неправди...» [13; 2].

Твір побудований як монолог головного героя. Селінджер вибрав форму роману-сповіді, найбільш експресивну із можливих романних форм. Сімнадцятилітній Голден Колфілд, головний персонаж роману, перебуваючи на лікуванні в центрі психічної реабілітації, розповідає про короткий, але складний період свого життя. В його оповіді дуже багато відступів, проте хронологічна послідовність дії не порушується, а навпаки образ оповідача, чітко накреслений на перших сторінках твору, надалі стає більш обємнішим.

Для більш повного розкриття образу Голдена Колфілда, письменник надає оповіді героя розмовний характер. Колфілд розмовляє на шкільному жаргоні, постійно вживає вульгаризми: «У мене ідея. Як ти на те, щоб утекти звідси к бісовій матері?.. Взимку я сам рубатиму для нас дрова і те де. Їй-Богу, влаштуємо таку житуху!» [12;38]. В залежності від ситуації змінюється і мова Голдена, зменшується або збільшується число жаргонізмів чи вульгаризмів, що дозволяє не лише поглибити портрет оповідача, але і мовними засобами охарактеризувати його ставлення до певної ситуації.

Отже, створюючи образ Голдена Колфілда, Селінджер використав різноманітні засоби: співвідношення авторського «я» і головного героя, використання розмовної мови тінейджерів, монологічну форму оповіді, сповідальну інтонацію. Все це дозволило письменнику створити складний, самобутній, неповторний і неоднозначний образ.

1.2. Образ Голдена Колфілда у зіставленні з іншими образами повісті

Твір Селінджера містить образи-символи, що допомагають глибше зрозуміти головного героя і його звязок з навколишнім світом. Найопредмеченіший із них - червона мисливська шапка Голдена, яку він придбав під час поїздки до Нью-Йорка, коли через його неуважність команда фехтувальників втратила можливість виступати на змаганнях. Мисливська з великим козирком і навушниками шапка символізує виклик, який кидає Голден усім - ровесникам, дорослим, життю, стає для нього рятівною соломинкою, за яку він хапається скрутної хвилини. Водночас саме завдяки їй Колфілд жартома симулює сліпоту, насуваючи шапку на очі (жест, що є ключем до розгалуженої сюжетної лінії зіткнень головного героя з іншими персонажами: підліток наділений загостреною проникливістю, не властивою його вікові, проте часто ховає її за блазнюванням, відверто інфантильною поведінкою). Навіть недалекий Стредлейтер здогадується, наскільки цінує Голден шапку як знак власної незалежності, а сам хлопець неодноразово наголошує особливо тепле ставлення до екстравагантної речі, використовуючи її і в помешканні, і надворі. Так, він натягає на себе шапку, коли пише твір про бейсбольну рукавицю свого рано померлого брата Аллі, яку той усіяв віршами. Шапка-талісман скрізь супроводжує Голдена, зокрема і в його мандрах Нью-Йорком. Розповідь про неї завершується лише тоді, коли Колфілд вирішує докорінно змінити своє життя, але виявляється неспроможним зробити це (герой дарує шапку Фібі, молодшій сестричці).

На відміну від символу «шапочки», образ качок зявляється не в момент розумового чи емоційного напруження, а під час сюжетних зупинок, психологічних пауз. З двома різними таксистами розмовляє Колфілд про качок, і це дуже схоже на інтермедію, що нібито не стосується сюжетної лінії, однак стає одним із компонентів моделювання образу головного героя: розкриває його ставлення до всього живого загалом, а не лише до людей чи суспільства. Ще з дитинства Колфілду запамятались качки, що плавали на ставку в парку, його непокоїть питання: «Куди ж діваються качки, коли все озеро вкривається кригою? Може, хтось бере машину й перевозить їх у зоопарк абощо? А може, качки просто кудись відлітають?» [12; 36]. Героя вражає незахищеність птахів, і він асоціативно згадує про незахищеність людей, які не можуть пристосуватися до навязаних суспільством норм та законів.

Селінджер створив систему образів-двійників Голдена Колфілда: Аллі та Фібі. Лейтмотивом-символом проходить через весь роман згадка про померлого брата Аллі, що був надзвичайно душевним і талановитим хлопчиком. Для Голдена він - втілення доброти, гармонії, щирості. Впродовж твору яскравими візерунками розкидано вставні новели - спогади про брата, віртуозно побудовані мініатюри із завершеним сюжетом. Ці позасюжетні елементи стосуються не лише проблематики твору, вони передусім сприяють розкриттю характеру головного героя: безпосередній, витончений Аллі і після його смерті протистоїть облудному світові, підтримує духовні поривання брата.

Фібі, як і Аллі, до певної міри, - образ-двійник Голдена, точніше, тієї Особистості, якою він хотів би бути. Дівчинка художньо обдарована, наділена логічним мисленням, доброзичлива і стримана, відверта і потайна. У свої десять років вона вже здатна не лише осягнути трагічну самотність брата, а й вчинити по-жіночи виважено: піти з тим, кого любиш, «на край світу», перебравши на себе частину його болю, подарувати ближньому всю свою увагу й чуйність, аби він хоч на час позбувся глибокого песимізму та пізнав невимовне щастя взаєморозуміння. І якщо Саллі із здивуванням і досадою реагує на пропозицію Колфілда поїхати з ним подалі від цивілізації, то Фібі зустрічає брата з уже складеною валізою.

Джейн Галлахер входить до тріади моральних зразків для Колфілда, причому з усіх трьох вона - найсформованіша особистість. Адже Аллі - принципово недосяжний взірець на відстані між життям і смертю, Фібі ще занадто маленька, і лише Джейн з притаманними їй природністю, щиросердністю, добротою є найбажанішим і, можливо, тому найменш досяжним супутником у мандрах Голдена, мандрах не стільки в географічному, скільки у філософському розумінні.

Промінчики почуттів до неї Голден дозволяє собі випускати лише зрідка, ледь не натяками, й водночас не знаходить собі місця від хвилювання, коли дізнається про майбутнє побачення ловеласа сусіда з Джейн. Врешті Колфілд провокує красеня простими, але іронічними запитаннями, схожими на допит, і наражається на сутичку, хоча сам визнає, що битися не любить, не вміє і найчастіше сам страждає в конфліктних ситуаціях. Образ Джейн супроводжує героя впродовж усієї оповіді, але його почуття настільки делікатні, стримані, що жодна спроба реалізувати їх навіть не доходить до стадії прийняття рішення. Так, по приїзді до Нью-Йорка перша думка Голдена - зателефонувати Джейн. Але він одразу вигадує привід, аби того не зробити - «немає настрою», саме за цими словами Голден приховує свою соромязливість. голден колфілд повість селінджер

Селінджер для зображення образу Голдена Колфілда в повісті використав принцип контрасту з оточенням. Голден не такий, як Стредлейтер, Моріс чи Саллі. Юнак не може вписатися в суспільство, де панують лицемірство і обман. Стредлейтер - повна йому протилежність. Він егоїстичний, абсолютно позбавлений відчуття прекрасного, відрізняється надзвичайною красою, є втіленням грубої сили, філософії «кулака». Як і його соціальне середовище, Стредлейтер наскрізь аморальний і, що особливо обурює Голдена, фальшивий: «Клеїти дівчину він починав з того, що спершу запудрював їй мізки таким щиросердним, ангельським голосочком, ніби він не тільки найвродливіший хлопець у світі, а й страх який милий та щирий.» [11; 43].

Отже, образи, що створив Селінджер в повісті «Над прірвою у житі» допомагають глибше зрозуміти головного героя і його звязок з навколишнім світом.

Розділ II. Природа конфлікту людини та суспільства в образі Голдена Колфілда у повісті «Над прірвою у житі»

2.1 Відображення в характері головного героя конкретно-історичних і загальнолюдських рис

Голден Колфілд - типовий американський підліток, в образі якого письменник ніби зібрав найкраще, найсвітліше із світобачення американських підлітків його віку, намалювавши свого роду збірний образ, у якому сприйняття «дорослого» світу загострене, але й пронизливо точне.

Голден представник молодої повоєнної генерації, в якому яскраво втілилось його світовідчуття. Він каже про себе: «Якщо хочете знати правду, то я пацифіст» [12;34]. Друга світова війна закінчилася, але герой роздумує, як би він поводився, якщо йому довелося б брати участь у воєнних діях: «Мабуть, я б не витримав, якби довелося йти на війну. Серйозно кажу. Коли б тебе просто послали куди-небудь і відразу вбили абощо, то це було б іще пів лиха, але щоб нидіти в армії цілі роки… Слово честі, якщо коли-небудь буде ще війна, то нехай мене краще зразу виведуть і поставлять до стінки» [12;34]. Коли знецінюється людське життя - це незрозуміло для героя Селінджера.

Психологічний портрет Голдена винятково суперечливий і складний. На перших сторінках твору він постає, як неврівноважений, конфліктний підліток, що часто здійснює безглузді вчинки. Проте щирість та відвертість, з якою він розповідає про себе, роблять його близьким кожному читачеві; в ході розповіді стає очевидною головна і надзвичайно приваблива риса його, по суті, ще не сформованого характеру. Ця риса - категоричне неприйняття будь-якої фальші, глибокий внутрішній протест проти всього надуманого, показного в навколишньому світі. Голдена бісить загальноприйняте лицемірство, вульгарність, що стали нормою поведінки. Йому гидкі і солоденька реклама Пенсі, і фальш директора Хааса, і благодійництво «похоронного» ділка Оссенбергера, і непорядність, що криється за прилизаною, «альбомною» красою Стредлейтера. І в більшості випадків ця моральна оцінка людей та ситуацій знаходить своє втілення в словах «паскудно», «огидно», «мерзенно», «мерзотно» та їм подібних.

Не маючи достатньої освіти та досвіду, Колфілд, однак, наділений особливим, загостреним етичним і естетичним чуттям, завдяки якому він негативно реагує на навіть незначні прояви неправди або нещирості, наприклад, у мистецтві. Тут Голден не тільки заперечує відверту халтуру, а й скептично ставиться до деяких загальновизнаних майстрів своєї справи (музикант Ерні, актори Ланти), засуджує свого старшого брата, письменника, що працює на Голлівуд. Він говорить: «Коли намагаєшся робити що-небудь надто добре, то згодом, якщо за собою не стежиш, починаєш працювати на публіку. Тоді вже добра не жди» [3; 11].

Голден - максималіст, він вимагає справжньої, повної гармонії, а віднайти її нелегко. Тому часто негативне сприйняття героєм всього, що його оточує, перебільшене, його напівдитяча «туга за ідеалом» поєднується з таким самим напівдитячим невмінням прощати людські слабкості. Навіть розмовляючи з людьми, яких він цінує і поважає (вчителі Спенсер, Антоліні), Голден ніби автоматично зауважує всі неприємні йому деталі і підтримує розмову з деяким зусиллям зі свого боку. «Не люблю», «терпіти не можу», «ненавиджу» - слова рефрени, які він часто вживає.

Часом Колфілд дозволяє собі зовсім вже непрощенні витівки: він може, наприклад, пустити дим сигарети в обличчя своїй подрузі Саллі, голосним сміхом образити симпатичну йому дівчину, глибоко позіхнути у відповідь на дружні умовляння викладача. Як виявляється з подробиць історії, що ним розказана, Голден не за віком інфантильний: почуття обганяє в нього думку, і він готовий одним махом поквитатися зі своїми кривдниками, серед яких далеко не всі заслуговують суворого вироку. Однак, з іншого боку, зрозумілі і юнацький максималізм Голдена Колфілда, і його ненаситна жага до справедливості, відкритості в людських відносинах.

Водночас Голден не егоїст і не людиноненависник. У його розповіді немає ані крихти милування собою і самовдоволеності, про себе він говорить не менш різко, ніж про інших. І бути самотнім йому нелегко, його тягне до людей. Він розмовляє з водіями таксі, з випадковими або ледь знайомими людьми, призначає зустріч у Нью-Йорку з якимось Карлом Льюсом, якого, однак, за його ж словами, не любить. Усі ці зустрічі закінчуються або нічим, або невдачею. Єдину, крім рідних, близьку людину - Джейн Галлахер - Голден так і не спромігся розшукати. І якщо випадково матері свого однокласника він приносить утіху розмовою про її сина, то це йому вдається тільки завдяки брехні.

До речі, схильність до брехні - характерна риса суперечливого душевного складу Колфілда. «Другого такого брехуна, як я, світ ще не бачив. Просто кошмар… Бо я вже як почну, як розохочусь, годинами не можу спинитися. Правду кажу. Годинами, » [12; 35] - каже він про себе. Деякі критики за цю рису навіть називають селінджерівського героя «брехун Колфілд» [12; 35]. У Нью-Йорку, приміром, у нічному барі Голден називається не своїм імям, додає собі кілька років, обдурює місцевих шльондр про те, що у барі знаходиться відомий голлівудський актор. Звичайно, він не злісний брехун, просто у Голдена надзвичайно багата уява. Колфілда тягне щось видумувати, фантазувати, оскільки це дає йому змогу, хай ненадовго і безрезультатно, втекти від реального життя, в якому йому незатишно. Його брехня - зовсім не та загальноприйнята брехня, котру він ненавидить. Частіше це забава, дитяча витівка. Так, Голден часто уявляє, як його підстрелять, чи як він відлупцює ліфтера Моріса.

Часом він змушений лицемірити, або, за його висловом, розводити «усю цю бузу» заради дотримання пристойності (як, наприклад, у розмові з учителем Спенсером). Все це пригнічує Колфілда. «У таких випадках я щоразу кажу: «Радий був з вами познайомитись!» А насправді зовсім не радий. Та, якщо хочеш жити, доводиться говорити й таку гидь» [3; 11].

Надмірність почуттів (у коханні і ненависті) - риса, що притаманна підліткам - Селінджером дуже вірно зображена у образі Голдена Колфілда і супроводжує героя протягом усієї повісті. Герой часто говорить, що ненавидить все навкруги : «Слухай, як же я есе це ненавиджу! Не тільки школу. Все! Ненавиджу жити в Нью-Йорку, і взагалі. … Навіть давніх машин не люблю. От не цікавлять вони мене, і край. Краще б уже завести коня. В конях принаймні є щось людське…» [12; 35]. Герой Селінджера - добра людина від природи. Дратівливість і нервовість - це лише зовнішні ознаки, які насправді є захисною реакцією на оточуючу бездуховність і фальш. Є вчинки, які читачам показують справжнє обличчя Голдена Колфілда. Так, у екзаменаційній роботі з історії він робить приписку для свого вчителя Спенсера: «Я не ображусь, якщо ви мене зріжете. Однаково я провалюсь на решті предметів, крім англійської літератури», - тим самим знімаючи тягар з його душі [12; 35].

Насправді Голден Колфілд не відокремлює себе від світу, не намагається протиставити себе йому. Основа його поведінки - порив, нестриманий і майже завжди неусвідомлений. Вчинки Голдена неочікувані для нього самого, що дає йому привід називати себе «ненормальним» і «божевільним». Дивакуватість Голдена важлива для нього і потрібна йому, бо вона - частина його власного, а не навязаного йому ззовні світу. Вона є своєрідною формою протесту героя проти абсурдного світу, його викликом світові. На якийсь бунт або ґрунтовніший виклик Голден Колфілд просто нездатен. Прикладом такого виклику світові може бути той епізод, коли Голден, покидаючи шкільний гуртожиток, горлає щосили: «Добраніч, кретини!» [8; 165], щоб одразу ж втратити під собою опору вже не в переносному, а в прямому значенні, послизнувшись на горіховій шкарлупі.

Є підстава пояснювати «важкий» характер Колфілда хворобливістю, надломленістю його психіки, особливо, якщо памятати про те потрясіння, яким для нього була смерть молодшого брата Аллі, котрого Голден дуже любив. Це нещастя трапилося за три роки до подій, про які розповідає Колфілд. Воно, безумовно, глибоко вплинуло на героя.

Та все ж на формування характеру Голдена найбільше впливає його вік. Голден Колфілд дуже молода людина, вірніше, він не дуже доросла людина. Юнак наче опинився між світами - дитячим і дорослим, але повністю не належить жодному з них. Та все ж тягнеться до обидвох. Інколи він більш безпорадний, ніж дитина, деколи розумніший, ніж старі, а частіше - все разом. Це хлопчик з посивілою головою : «Річ у тім, що запас слів у мене, як у малої дитини. Та й поводжусь я іноді, як на свій вік, також по-дитячому… Сміх, та й годі, а надто як зважити на те, що зріст у мене шість футів і два з половиною дюйми та ще й чуб з сивиною. Їй-бо, не брешу. З одного боку, з правого, на голові в мене мільйон сивих волосин. Ще з самого малечку. І все ж інколи я поводжуся, немов дванадцятирічний шмаркач… А інколи я взагалі поводжуся так, ніби я набагато старший, ніж є насправді, слово честі. Тільки цього чомусь ніхто не помічає» [8; 105]. Тобто, як би не поводив себе Голден, як би не тримався - дорослим або дитиною - він ніколи не виражає себе повністю: завжди є ще й інший Голден, внутрішній, часто протилежний зовнішньому. «Бути »і «виглядати» - це різні речі для Колфілда. Він ще не вміє зосередитися, він перебуває у становленні, у пошуку, він формується.

Вік Голдена Колфілда - пора безпосередніх вражень, інтуїтивного досвіду, тому герой далекий від усвідомлених рішень та відповідального вибору. Повчання Антоліні про важливість знань Голден вислуховує, стримуючи позіхання. Знання - не його стихія. Він не зовсім уявляє, чого хоче досягти, і зовсім не уявляє - як.

Ряд критиків підкреслює нездатність селінджерівського героя на вчинок. І насправді, формально, за що не береться Колфілд, усе приречене на провал: будучи капітаном команди, забуває спортивну амуніцію у вагоні метро, позбавляючи хлопців можливості брати участь у змаганнях; купує сестричці її улюблену грамплатівку і випадково розбиває її на шматочки; і це не кажучи про те, що його було вигнано з четвертої за рахунком школи через неуспішність. Навіть сніжку, зроблену ним, не судилося влучити в ціль, тому що пошук цієї цілі займає багато часу. Але ж не долітає до цілі сніжок, зліплений Голденом через те, що занадто білою і красивою виявляється та поверхня, куди повинен був влучити цей сніжний ком і, звичайно ж, зіпсувати красу.

Занадто сильне в Колфілді - це відчуття краси, прекрасного, причому краси в усіх своїх проявах, починаючи із зовнішньої, закінчуючи моральною. У Голдена дуже розвинуте підсвідоме прагнення до ідеалу. Головний герой у більшості випадків не знає, як повинно бути, але чітко відчуває, як бути не повинно. Дуже тонка душевна організація дозволяє йому інтуїтивно відкидати усе, що загрожує красі в широкому смислі слова, що і є для нього проявом ідеального.

Незважаючи на те, що йому огидні брудні, ніколи нечищені зуби Еклі та іржава, завжди в милі бритва Стредлейтера, який ховає внутрішню неохайність за зовнішнім лоском, - усе ж таки не це найголовніше для Колфілда. Краса душі, краса вчинків, краса помислів - от його підсвідоме життєве кредо. Його душа повстає проти фальші, непорядності, вульгарності.

Герой Селінджера - юнак із чутливою душею, розвиненою уявою, культурною основою. Єдиний предмет, з якого Колфілд встигає - англійська література. Він багато читає, серед його улюблених письменників - рідний брат, Рінг Ларднер, Томас Гарді. Юнак говорить: «По-справжньому мене захоплюють лише ті книжки, після яких зринає думка» [12; 34].

Отже, при всій своїй пасивності і бездієвості герой Селінджера наділений такою кількістю позитивних рис, що він незмінно завойовує симпатію читача. Крім того, у своєму ставленні до життя Голден виступає втіленням принципів справжньої людяності, щирості і доброти на противагу оточенню, і вже це одне робить його гідним наслідування, справжнім героєм роману.


У повісті зображена Америка середини ХХ століття, в якій головному герою твору дуже незатишно, дискомфортно. Хоча сфера розкриття американської дійсності обмежується вибором оповідача, вона залишається достатньо масштабною. Тут і система освіти та виховання, мистецтво, кіно і література, армія, побут, питання карєри та ін. Усі враження героя, його пригоди, розповіді, зіткнення із зовнішнім світом, підсумовуються одним - домінуючим, стрижневим, лейтмотивним поняттям «phony» (лицемірство, фальш).

Голдена більш за все гнітить пануючий в США дух загальної брехні та недовіри між людьми, а не особисті обставини. Його турбує відсутність простої людяності у відносинах. Сприймаючи світ своїм ще багато в чому дитячим поглядом, Колфілд робить зовсім не дитячі висновки.

Пенсі - третя школа, з якої Голдена виключено через погану успішність, причини якої криються не у відсутності здібностей чи небажанні навчатися, а у глибокому душевному конфлікті юнака зі світом фальшивих американських цінностей. Голден Колфілд віддаляється від суспільства, у якому йому доводиться жити. Ця ідея з перших сторінок повісті виражена розгорнутою метафорою - «гра за правилами». «Життя - це гра. І в неї свої правила», [12; 38]- каже юнакові його вчитель Спенсер.

Голден не може чи не хоче грати за цими правилами. Будь-яка гра неприйнятна для нього. І його похід у театр - яскраве тому підтвердження. Навіть талановита гра акторів на сцені не радує його, тому що грають вони краще, ніж у житті, а значить, неправдоподібно. Що вже й казати про те, коли гра відбувається не на сцені, а в житті. І неважливо, хто це: два естети, що діляться враженнями про спектакль навмисне голосно, намагаючись вразити мимовільних свідків бесіди незвичайним інтелектом, чи приятелька Голдена Саллі, що картинно кидається обіймати знайомого, з яким (Голден у цьому упевнений) навряд чи бачилася двічі.

Особливо дістається від Колфілда тому американському мистецтву, що вже в 50-60-ті роки одержало в США найменування «масової культури». Шаблонні голлівудські фільми з перемогою чесноти і неодмінним псевдо комедійним вивертом у фіналі викликають у селінджерівського героя приступ відрази: «Кляте кіно! Занапастити може людину. Чесно кажу». І далі: «Я ще розумію, коли людина йде в кіно через те, що їй нема чого робити. Та коли тобі справді хочеться в кіно й ти біжиш у нього мов на пожежу - тоді це мене просто вбиває» [12; 34].

Голден Колфілд усією душею ненавидить непотріб, що випускається Голлівудом. Він переповідає зміст одного з кінофільмів і попереджає: «… Коли не хочете, щоб вас цілий тиждень після того нудило, не йдіть на цей фільм.» [12; 34]. Героя страшенно виводять з себе люди, які очі не можуть відвести від великого екрану та переймаються екранним життям, а в реальному житті не здатні на добрі, щирі вчинки. Так, йому незрозуміла недалекість дорослої жінки, що всерйоз ридає під час перегляду фільму. І абсолютно «земне» бажання маленької дитини цієї жінки, що хоче в туалет, сприймається Голденом з більшим розумінням, ніж екстаз від тупої штучності мелодрами.

Краса душі, краса вчинків, краса помислів - от його підсвідоме життєве кредо. Його душа повстає проти фальші, лицемірства, вульгарності.

З цими ненависними йому пороками головний герой зіштовхується всюди і насамперед у школі. Його дратує моральна неохайність директора, що, здороваючись з батьками малозабезпечених учнів, зневажливо подає їм два пальці й підлабузнюється, улесливо заглядаючи в очі, перед багатими батьками сімейства. Це та ряд інших спостережень приводять Голдена до висновку, що усе в школі - «одна суцільна липа» [13; 3].

Голдена Колфілда доводить до нестями те, що взаємини між людьми, які природно грунтуються на бажанні самовиявитися, регламентовано суспільними «правилами гри». Головний герой частково залучений до неї, зокрема він розуміє, що абсолютну свободу дає тільки смерть (випадок з Джеймсом Каслом). Та його небажання на кожному кроці дотримуватися загальноприйнятого регламенту настільки помітне, що не тільки фіксується сторонніми, а й формує сприйняття дійсності Колфілдом. Так, його відчуття часу значно відрізняється від реального: години він вимірює десятиліттями, а людей бачить значно старшими, ніж вони є насправді.

Дистанціювавшись від «гри», що відбувається у суспільстві, герой опинився «на дистанції» від життя загалом, що і змінило його бачення світу. Те, що не впадає у вічі зблизька: схильність до позування, нещирість, лицемірство, використання моральних норм з корисливою метою, набуває страхітливих розмірів звідалля. Тому, можливо, Голден Колфілд і мріє застерегти усіх, зокрема дітей, бо вони - предмет особливої уваги, від небезпеки потрапити в тенета неправди.

Власне, саме на основі даної проблеми виникає мотив «ловця у житі», рятівника дитячих душ, що дав назву творові. Таким чином, Голден Колфілд постає перед читачами як романтичний лицар сьогодення, бунтівник проти фальші та усталених принципів дорослого життя .

Висновки

Багатьом читачам став дуже близьким Голден Колфілд, головний герой повісті Дж. Селінджера «Над прірвою у житі». Близьким, хоча цього героя не можна назвати ні ідеальним, ні романтичним, ні навіть «позитивним». Шістнадцятилітній Голден, неврівноважений, конфліктний підліток, що часто здійснює безглузді вчинки, викликає до себе співчуття і симпатію. Насамперед щирість та відвертість, з якою він розповідає про себе, роблять його близьким кожному читачеві; в ході розповіді стає очевидною головна і надзвичайно приваблива риса його, по суті, ще не сформованого характеру. Ця риса - категоричне неприйняття будь-якої фальші, глибокий внутрішній протест проти всього надуманого, показного в навколишньому світі. Голден ненавидить загальноприйняте лицемірство, вульгарність, що стали нормою поведінки.

Створюючи образ Голдена Колфілда, Селінджер використав різноманітні художні засоби: співвідношення авторського «я» і головного героя, використання розмовної мови тінейджерів, монологічну форму оповіді, сповідальну інтонацію. Все це дозволило письменнику створити складний, самобутній, неповторний і неоднозначний образ.

Голден Колфілд - типовий американський підліток, в образі якого Селінджер ніби зібрав найкраще, найсвітліше із світобачення американських підлітків його віку, намалювавши свого роду збірний образ, у якому сприйняття «дорослого» світу загострене, але й пронизливо точне. Створений письменником образ ввібрав у себе одну з найсуттєвіших, суперечливих сторін американської свідомості, американського духу - індивідуалістичне бунтарство.

Головний герой - максималіст, він вимагає справжньої, повної гармонії, а віднайти її нелегко. Тому часто негативне сприйняття героєм всього, що його оточує, перебільшене, його напівдитяча «туга за ідеалом» поєднується з таким самим напівдитячим невмінням прощати людські слабкості.

Насправді Голден не відокремлює себе від світу, не намагається протиставити себе йому. Основа його поведінки - порив, нестриманий і майже завжди неусвідомлений. Вчинки Голдена неочікувані для нього самого, що дає йому привід називати себе «ненормальним» і «божевільним». Дивакуватість Голдена важлива для нього і потрібна йому, бо вона - частина його власного, а не навязаного йому ззовні світу. Вона є своєрідною формою протесту героя проти абсурдного світу, його викликом світові.

Однак головний герой повісті усе ж не втратив остаточно віри в життя. Попри всі знегоди і хворобу, лишається в ньому головне й принципове - віра в людину, в те, що повинна існувати справедливість і правда, бо людина за своєю природою добра. І хоч це й приховано під машкарою скепсису й удаваного суто підліткового цинізму, по суті Голден Колфілд навіть у відчаї не втрачає свого оптимізму.

Крім того, у своєму ставленні до життя Голден виступає втіленням принципів справжньої людяності, щирості і доброти на противагу оточенню, і вже це одне робить його гідним наслідування, справжнім героєм роману.

Поривання героя Селінджера до чистоти людських взаємин, до добра та справедливості, його заперечення ницості та зла викликає до нього симпатії і українського читача, відкриває перед ним ще одну сторінку в книзі життя тогочасної молоді США.

Бібліографія

1.Американская литература и общественно-политическая борьба. - Под ред. Г. М. Злобина. - М., 1977. - 233 с.

2.Єременко О. В. Дж. Селінджер. «Над прірвою у житі»: матеріали до варіативного вивчення. // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2000. - №4. - с. 56-58.

.Засурский Я. Н. Американская литература ХХ века. - М., 1984. - 504 с.

.История американской литературы. - Под ред. Н. И. Самохвалова. - М., 1971. -318с.

.Конева Т. М. Безодня, в яку ти летиш... (Дж. Селінджер «Над прірвою в житі») // Зарубіжна література в навчальних закладах. -1998. - №5. - с.47-48.

.Косоговський А. В. Життя - це гра?.. (Дж. Д. Селінджер «Над прірвою в житі») // Зарубіжна література. - 1999. - №37. - с. 7-8.

.Красуцька І. Крутий обрив дорослості.// Вікно в світ.-1999.- №6.- с. 163-167.

.Лидский Ю. Я. Очерки об американских писателях ХХ века.-К., 1968.-248 с.

.Литература США ХХ века: опыт типологического исследования. - Под ред. Я. Н. Засурского. - М., 1978. - 568 с.

.Писатели США. - Под общ. ред. Я. Засурского, Г. Злобина, Ю. Ковалева. - М., 1990. - 624с.

.Селінджер Дж. Д. Над прірвою у житі. - К., 1993. - 278 с.

.Скобельська О. І. Виклик над безоднею: роман Дж. Д. Селінджера «Над прірвою у житі») // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2004. - №9. - с. 33-37.

.Таратута С. Л. Світ, що руйнує красу (деякі аспекти аналізу роману Дж. Д. Селінджера «Над прірвою у житі») // Зарубіжна література в школах України. -2005. - №7. - с. 2-3.

.Штейнбук Ф. Щоб книга стала особистішою (Дж. Селінджер. «Над прірвою у житі» // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2000. - №4. - с. 58-59.

Похожие работы на - Образ Голдена Колфілда у повісті Джерома Селінджера 'Над прірвою у житі'

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!