Туризмознавча характеристика Республіки Казахстан

Туризмознавча характеристика Республіки Казахстан

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТОРГІВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Кафедра туризму і соціальних наук

РЕФЕРАТ

на тему:

Туризмознавча характеристика Республіки Казахстан

Виконав

студент групи ТР-11

Пархоменко I.B.

Прийняв доцент кафедри

туризму і соціальних наук

Яковчук O.B.

Харків 2012

План

I. Загальні передумови розвитку туризму

1.1Загальні відомості

.2Особливості природного середовища

.3Особливості історико-культурного розвитку

.4Особливості населення

.5Особливості економічного розвитку. Туристичні ресурси регіону

2.1 Ресурси оздоровчо-лікувального туризму

.2 Ресурси для активного відпочинку і спортивного туризму

.3 Національні природні парки, Державні заповідники та інші природні ресурси. Туристична індустрія регіону

Висновки

І. Загальні передумови розвитку туризму

.1 Загальні відомості

Республіка Казахстан знаходиться в центральній частині Євразії. Столиця - Астана. На території країни, на перетині 78 меридіану з 50 паралеллю, знаходиться географічний центр континенту. На півночі і заході межує з Росією, на сході - з Китаєм, на півдні - з Киргизстаном, Узбекистаном і Туркменістаном. На південному заході омивається водами Каспійського моря. Площа - 2 724 900 км² ,населення - 16 004 800 (перепис 2009 р.).

1.2 Особливості природного середовища

Понад 3/4 території Казахстану займають рівнини з висотами від 100 до 300 м над рівнем моря. На крайньому південному сході і сході простягаються хребти Тянь-Шаню, Джунгарського Алатау й Алтаю з висотами від 3000 до 6995 м (пік Хан-Тенгрі). На крайньому заході розташована Прикаспійська низовина, що частково лежить нижче рівня Світового океану (рівень Каспійського моря - 27 м). У центрі країни великі території займає зруйнована гірська система Казахстанського дрібносопковику. У межах рівнин поширені піщані і глинисті пустелі (Кизилкум, Муюнкум, Бетпак-Дала), напівпустелі і сухі степи. Для молодих гір південного сходу характерні сильна розчленованість і вертикальна поясність. На півночі республіки переважають степи і лісостепи. 23% території країни (північна частина) придатні для землеробства, 70% - для відгінного тваринництва.

Клімат країни різко континентальний і сухий. У передгірських і гірських районах випадає від 500 до 1600 мм опадів на рік, у степових - 200-500, у пустельних - 100-200 мм. Середня температура січня - від -18° С на півночі до -3° С на півдні; середня температура липня - від 19° С на півночі до 29° С на півдні. Річний перепад температур дуже значний: взимку температури можуть опускатися до -50° С, а влітку приземні температури місцями сягають 70° С. Добові перепади температур сягають 20-30° С.

Близько 80% території республіки належить до безстічних областей і басейнів внутрішнього стоку. Іртиш, Ішим і Тобол, що протікають по північній і північно-східній окраїнах країни, відносяться до басейну Північного Льодовитого океану. Всі інші великі річки на території країни несуть свої води в замкнуті внутрішні водойми: Урал - у Каспійське море, Сирдар'я - в Аральське море, Ілі - в озеро Балхаш. Багато малих і середніх річок влітку пересихають.

Каспійське море входить у межі республіки своєю північно-східною акваторією з невеликими глибинами (5-7 м). Крім Казахстану, ресурсами Каспійського моря володіють Росія, Азербайджан, Іран і Туркменістан. Аральське море розділене між Казахстаном й Узбекистаном. Площа цього водоймища, яке висихає, за останні 35 років скоротилася вдвічі. Озеро Балхаш повністю належить Казахстану. Водоймище має прісну західну акваторію і солону східну.

За винятком північних районів, ґрунти в Казахстані бідні і засолені. В цілому для країни характерна широтна зональність ґрунтів: на півночі - чорноземи, далі на південь - каштанові, бурі напівпустельні ґрунти, такири і піски пустель. У горах розвинуті каштанові, сірі лісові і гірничо-лугові чорноземні ґрунти.

Ліси займають всього 3,5% території Казахстану. Здебільшого це хвойні ліси, хоча в горах зустрічаються береза, осика, яблуня й арчевники. На іншій території країни поширена різнотравно-злакова, полиново-злакова, полиново-солончакова і пустельна рослинність. У високогір'ях є субальпійські та альпійські луки.

Тваринний світ Казахстану своєрідний. Комахи й рептилії переважають у пустелях і напівпустелях. У степовій зоні зустрічаються джейран, сайгак, вовк, заєць, лисиця, шакал, різні гризуни (миші, ховрашки). Багато казахстанських озер служать постійними або сезонними місцями проживання для гусей, лебедів, качок, чайок, фламінго. Найрізноманітнішою є фауна гір. Тут водяться ведмеді, гірські козли і барани, снігові барси, олені, багато видів птахів. Для охорони дикої природи створені заповідники у всіх природних зонах - від пустель до високогір'їв.

1.3 Особливості історико-культурного розвитку

Історичні корені казахів походять від тюркських племен, що заселяли простори степу між Росією і Китаєм у VIII ст. до н.е., і монголів, які переселилися на ці землі у ХІІІ ст. Важливе значення для становлення Казахстану мав Великий Шовковий шлях, а також караванний маршрут уздовж річки Сирдар`ї, завдяки чому з'являлися торгові міста і караван-сараї, інтенсивно розвивалася торгівля і сільське господарство.

У ХІІІ ст. казахська територія увійшла до складу імперії Чингісхана. Після смерті Чингісхана у 1227 році, імперія була розділена між його нащадками. У другій половині XV ст. з'явилося перше Казахське ханство, а остаточне формування казахської нації, створеної шляхом змішування монголів і тюрків, відносять до першої половини XVI ст.

У 1680-х рр. казахи воювали зі східними загарбниками ойротами та джунгарами. Їх набіги повністю розорили казахів у 1720 р. Під час нападів джунгарів казахи неодноразово зверталися до Росії з проханням про захист і постачання зброї. Протягом 1731-1742 років казахські жузи переходять під покровительство Російської імперії. Поступово Росія зайняла домінуюче положення в місцевому управлінні, обмежуючи повноваження казахських ханів і нав'язуючи російську адміністративну систему. Остаточно вся територія Казахстану увійшла до Російської імперії до 1848 року.

Завойовницькі війни Росії на півдні центральної Азії в кінці XIX століття сприяли значному припливу російських поселенців у Казахстан. Страждаючи від голоду та переселень, 1916 року казахи взяли участь у центрально-азіатському повстанні, направленому проти призову до російської армії, проте це повстання було придущене.

року після Жовтневого перевороту в Росії Казахська націоналістична партія Алаш-орда проголосила автономію казахського народу. Проте вже у лютому 1918 року більшовики почали масштабний збройний наступ в результаті якого в Казахстані було встановлено радянську владу. казахстан туризм заповідник природний

До 1925 Казахстан носив назву «Киргизький край» (декрет СНК РСФСР від 10 липня 1919). 26 серпня 1920 ВЦИК и СНК РСФСР прийняли декрет за підписами В. Леніна та М. Калініна «Про утворення Автономної Киргизької Радянської Соціалістичної Республіки» у складі РСФСР зі столицею у м. Оренбург. Після 5-го Всеказахського з'їзду Рад Казахстан став називатися Казакською АРСР з адміністративним центром у м. Кзил-Орда, а з 1928 - у м. Алма-Ата. Після грудня 1936 отримала статус союзної республіки СРСР.

Перші десятиліття радянської влади в Казахстані позначені голодом 1919-1922, а також 1932-1933, що призвів до загибелі сільського населення Казахстану, переважну більшість якого становили казахи. Сумарна чисельність жертв оцінюється у 2-2,5 млн. чоловік.

З 1936 року Казахстан - Союзна республіка. У 1950-х роках в Казахстані проводилася державна кампанія з освоєння цілинних земель, результатом стало швидке перетворення північних пасовищних рівнин Казахської республіки на сільськогосподарські угіддя. У кінці 1950-х у Казахстані було збудовано космодром Байконур, а також полігони для ядерних випробувань поблизу м. Семипалатинськ

Незалежність країни була проголошена 16 грудня 1991 після підписання Біловезької угоди (8 грудня 1991) між Росією, Білоруссю і Україною про створення СНД і фактичного розпаду СРСР. Комуністичну партію замінила Незалежна соціалістична партія Казахстану. Казахстан приєднався до СНД в грудні 1991. Незалежність визнана в 1992. Прийнятий у НБСЄ, став членом ООН в 1992.

1.4 Особливості населення

Станом на 1 липня 2001 року чисельність населення Казахстану становила 14,95 млн. осіб. За цим показником країна посідає 55 місце у світі.

Під час перепису населення 1999 року було зареєстровано 14,95 млн. осіб. З 1991 по 1997 народжуваність знизилася на третину (з 21 до 14,7 на 1000 жителів), а смертність зросла з 8 до 10,2 ос. на тисячу жителів. Природній приріст зменшився з 13 до 4,5%, що в сукупності призвело до скорочення чисельності населення республіки за 1991-1997 на 1150 тис. осіб.

Станом на 01.05.2009 року чисельність населення Казахстану становила 15,87 млн. осіб, казахи - 9,3 млн., россiяни - 3,7 млн. осіб.

Переселення слов'ян, німців, татар, чеченців і корейців у Казахстан у різні періоди ХІХ-ХХ стст. і вольове проведення кордонів республік за радянських часів призвели до того, що казахи в загальній чисельності населення республіки становили меншість (у 1980-х роках - 38-39%). У 1998 році частка казахів збільшилася до 50,6%, частка росіян знизилася до 32,2%, українців - до 4,5%, німців - до 1,9%.

У Північному Казахстані більшість становлять росіяни, у Східному Казахстані, Семиріччі і Західному Казахстані компактно проживають російські козаки, які виділяються своєрідною культурою і життєвим устроєм. У республіці проживають представники понад 100 національностей, в тому числі більше 300 тисяч українців.

За переписом 2009 року з 16 004 800 осіб населення країни: 63.1% Казахи, 23.7% Росіяни, 2.9% Узбеки, 2.1% Українці, 1.4% Уйгури, 1.3% Татари, 1.1% Німці, 4.5% Інші 1%.

Активна індустріалізація економіки Казахстану 50-70-х років сприяла розвитку міст і збільшенню частки міського населення (до 52%). Вже у 1970 році було 16 міст з населенням понад 100 тис. осіб, у тому числі два міста - Алмати і Караганда - понад 500 тис. мешканців (776 і 541 тис. осіб).

Великі центри індустрії виникли в районах Центрального Казахстану - Караганда, Теміртау (179 тис. жит.), Балхаш (78 тис.), Джезказган (68 тис.), у Північному Казахстані - Рудний (101 тис.), Єрмак, Аркалик; у Південному Казахстані - Каратау, Кентау, Текелі. Збільшилась чисельність населення і в старих містах: Алматі, Чимкенті (265 тис.), Семипалатинську (251 тис.), Усть-Каменогорську (241 тис.), Павлодарі (208 тис.), Джамбулі (205 тис.), Актюбінську (159 тис. жит.).

Найбільша частка міського населення в промислово-розвинутих областях: Східно-Казахстанській, Джезказганській, Карагандинській, Мангишлакській. У той же час у Тургайській, Кокчетавській областях, де природні умови сприятливі для сільського господарства, у містах живе тільки приблизно 1/3 населення.

Найбільша частка міського населення в промислово-розвинутих областях: Східно-Казахстанській, Джезказганській, Карагандинській, Мангишлакській. У той же час у Тургайській, Кокчетавській областях, де природні умови сприятливі для сільського господарства, у містах живе тільки приблизно 1/3 населення.

Понад 2/3 населення Алматинської, 63% Південно-Казахстанської і 62% Північно-Казахстанської областей проживають у сільській місцевості. Сільське населення становить меншість у Кизилординській (39,5%), Східно-Казахстанській (41,2%), Атирауській (41,8%) і Актюбінській (43,8%) областях.

З 7684 сіл республіки тільки 344 (4,3 % від їх загальної кількості) є великими, у кожному з них мешкає в середньому від 3 до 5 тис. жителів. На ці села припадає майже третя частина сільського населення, або 2010,7 тис. осіб. У той же час у 2084 малих селах (26%), з чисельністю населення до 200 осіб, проживає 3,2% від числа всіх селян, або 211,3 тис. осіб.

Кількість чоловіків порівняно з 1989 р. знизилася на 8,2% і становить 7201,8 тис. осіб, жінок, відповідно, на 7,2% і 7751,3 тис. Чисельність жіночого населення продовжує переважати над чоловічим. При цьому частка чоловічого населення знижується. Так, якщо в 1989 році чоловіки становили 48,4%, то в 1999 році - 48,2%.

Частка жіночого населення перевищує 52% у Карагандинській, Східно-Казахстанській, Павлодарській і Кустанайській областях, 53% - в Астані. Якщо загалом по країні у 1989 році на 1000 жінок припадало 939 чоловіків, то в 1999 році - тільки 929.

Розміщення населення дуже нерівномірне. Середня густота - 6 осіб на 1 кв. км. Найбільш густо заселена південна передгірська смуга, де в оазисах поливного землеробства густота сягає подекуди більше 100 осіб на 1 кв. км. Порівняно висока густота і на півночі, у чорноземній лісостеповій і степовій землеробській смузі - до 20 і більше осіб. Висока густота населення спостерігається в ряді промислових вузлів і районів. Разом з цим, величезні простори пустель і напівпустель дуже слабко заселені. У західній, центральній і південній частинах середня густота становить 1,4 - 1,8 ос. на 1 кв. км.

Релігія. Казахи традиційно є прихильниками ісламу, а росіяни сповідують православ'я. У Радянському Союзі релігійна діяльність була суворо обмежена. Після проголошення незалежності як мусульмани, так і християни доклали значних зусиль для збільшення числа своїх прибічників. Туреччина, Саудівська Аравія і ряд інших країн надали кошти для розвитку мусульманства і будівництва мечетей, а казахські студенти отримали можливість навчатися за кордоном, у тому числі в мусульманських навчальних закладах. Однак порівняно з іншими центральноазіатськими державами вплив ісламу в Казахстані залишається слабким. Виняток становлять південні райони країни, зокрема Шимкент.

Мова. До розпаду СРСР російська мова фактично була державною мовою; у 1991 році ухвалено закон, яким російській і казахській мовам було надано статус державних, але російська залишилася провідною в галузі освіти, у державних і громадських установах теж розмовляли російською мовою. Конституції 1993 і 1995 рр. проголосили казахську мову єдиною державною, а російській було надано статус мови національного спілкування. Більшість казахів погано володіють рідною мовою.

.5 Особливості економічного розвитку

Казахстан є найбільш розвиненою країною Центральної Азії. У Казахстані розвинена гірничодобувна промисловість. Активно добуваються вугілля, нафта, природний газ, залізняк, мідні руди, свинцевий-цинкові руди, нікелеві руди, боксити та інші корисні копалини.

Казахстан - аграрно-промислова країна з розвиненим гірничим сектором. Основні галузі промисловості: гірнича (нафта, вугілля, марганець, цинк, мідь, титан, боксити, золото, срібло, сірка, залізо), чорна і кольорова металургія, тракторобудування, моторобудування, будівельних матеріалів.

Транспорт: залізничний, автомобільний, трубопровідний, судноплавний (по Каспійському м., о. Балхаш, рікам Іртиш, Сирдаря, Урал). Розвивається повітряний транспорт (відкриті прямі авіалінії в Німеччину, Туреччину, Іран, Китай і ряд інших країн). Транспортна мережа Казахстану розвинена недостатньо. Основні перевезення вантажів і пасажирів здійснюються залізничним транспортом. Відсутні зручні шляхи для транспортування вантажів між східними і західними районами країни.

Казахстан є найбільш розвиненою країною Центральної Азії. У Казахстані розвинена гірничодобувна промисловість. Активно добуваються вугілля, нафта, природний газ, залізняк, мідні руди, свинцевий-цинкові руди, нікелеві руди, боксити та інші корисні копалини.

За даними Індексу економічної свободи : ВВП - $ 182 млрд. Темп зростання ВВП - (1,2%). ВВП на душу населення - $ 11 693. Прямі закордонні інвестиції - $ 12.6 млрд. За даними Центральне розвідувальне управління Імпорт (2010) $31.96 млрд (г.ч. Росія - 29,6%, Німеччина - 6,2%, США - 4%, Україна - 4,8%. Експорт (2010) 60,84 млрд (г.ч. Китай - 15,6%, Росія - 8,9%, Україна - 5,1% .

Казахстан - аграрно-промислова країна з розвиненим гірничим сектором. Основні галузі промисловості: гірнича (нафта, вугілля, марганець, цинк, мідь, титан, боксити, золото, срібло, сірка, залізо), чорна і кольорова металургія, тракторобудування, моторобудування, будівельних матеріалів. Транспорт: залізничний, автомобільний, трубопровідний, судноплавний (по Каспійському м., о. Балхаш, рікам Іртиш, Сирдаря, Урал). Розвивається повітряний транспорт (відкриті прямі авіалінії в Німеччину, Туреччину, Іран, Китай і ряд інших країн). Транспортна мережа Казахстану розвинена недостатньо. Основні перевезення вантажів і пасажирів здійснюються залізничним транспортом. Відсутні зручні шляхи для транспортування вантажів між східними і західними районами країни.

Провідні галузі промисловості: кольорова і чорна металургія, хімічна, машинобудування, легка, харчова. Розвинені також нафтопереробка і виробництво будматеріалів.

Економічна географія

Казахстан складається з п'яти великих економічних районів. На Півночі розвинуте зернове господарство, видобуток залізної руди і кам'яного вугілля, машинобудування, виробництво нафтопродуктів і феросплавів, енергетика. У Східному Казахстані переважають кольорова металургія, енергетика, машинобудування і лісове господарство. Західний Казахстан - найбільший нафтогазовидобувний регіон не тільки Казахстану, але й СНД. Основні галузі господарства Центрального Казахстану - чорна і кольорова металургія, машинобудування, тваринництво. У Південному Казахстані вирощують бавовну, рис, зерно, фрукти, овочі, виноград; розвинута кольорова металургія, приладобудування, легка і харчова промисловість, рибне і лісове господарство. Розміщення промислових об'єктів прив'язане до родовищ корисних копалин, великих міст і водних ресурсів. Висока концентрація гірничодобувної промисловості зумовила погіршення екологічної обстановки, що особливо характерно для міст Східного, Центрального і Південного Казахстану.

На Півночі розвинуте зернове господарство, видобуток залізної руди і кам'яного вугілля, машинобудування, виробництво нафтопродуктів і феросплавів, енергетика.

У Східному Казахстані переважають кольорова металургія, енергетика, машинобудування і лісове господарство.

Західний Казахстан - найбільший нафтогазовидобувний регіон не тільки Казахстану, але й СНД.

Основні галузі господарства Центрального Казахстану - чорна і кольорова металургія, машинобудування, тваринництво.

У Південному Казахстані виробляються бавовна, рис, зерно, фрукти, овочі, виноград; розвинута кольорова металургія, приладобудування, легка і харчова промисловість, рибне і лісове господарство.

Розміщення промислових об'єктів прив'язане до родовищ корисних копалин, великих міст і водних ресурсів. Висока концентрація гірничодобувної промисловості зумовила погіршення екологічної обстановки, що особливо характерно для міст Східного, Центрального і Південного Казахстану.

Трудові ресурси

Чисельність трудових ресурсів становить 8,8 млн. осіб (1997). Число зайнятих знизилося до 6,4 млн. осіб порівняно з 7,7 у 1991р.. На початку 1999 безробіттям було охоплено приблизно 25% працездатного населення країни. У сфері послуг працює майже 60% зайнятих, у сільському, лісовому і рибному господарстві - 24%, у промисловості - 16%. У промисловості в основному зайняті росіяни, серед селян і керівників переважають казахи. Значну частину працівників нафтової промисловості на заході країни становлять азербайджанці.

Транспортна мережа Казахстану розвинена недостатньо. Основні перевезення вантажів і пасажирів здійснюються залізничним транспортом. Відсутні зручні шляхи для транспортування вантажів між східними і західними районами країни.

ІІ. Туристичні ресурси регіону

Казахстан володіє різноманітними і багатими туристичними ресурсами, але його геотуристичне положення не вирізняється вигідністю через значну віддаленість від головних споживчих ринків і розташування у зоні дії різко континентального сухого клімату із суворими зимами і коротким спекотним літом. Найголовніший і, на перший погляд, малопомітний туристичний ресурс Казахстану - давній "Великий Степ", прабатьківщина багатьох сучасних народів Євразії.

Туристична індустрія Казахстану пропонує кінні маршрути, полювання та рибалку, тури "Великим Шовковим шляхом", санаторно-оздоровчі, екологічні, орнітологічні маршрути, гірськолижний і пізнавальний туризм.

До найбільш відомих курортів Казахстану належать: зони Медео з однією із найбільших у світі арен для швидкісного бігу на ковзанах і Чімбулак - одне із найкращих лижних місць у Центральній Азії; приморський район міста Актау, де на узбережжі Каспійського моря функціонує ряд санаторіїв ; степове озеро Алаколь, яке називають "перлиною Казахстану" - бальнеологічний курорт, де використовуються хлористо-натрієва вода і сірководневі лікувальні грязі.

Цікавими для туристів є Шимкент, місто, яке знаходилося на Великому Шовковому шляху і зберегло до сьогодні середньовічний колорит, Туркестан із мавзолеєм Ходжі Ахмета Ясаві (ХІІ ст.) і знаменитою Туркестанською мечеттю, Караколь із Меморіалом Пржевальського, Тамгали-Тас із Галереєю наскальних малюнків.

Мрія багатьох альпіністів і треккерів - пік Хан-Тенгрі, "семитисячник", який вважається однією із найкрасивіших гірських вершин світу.

Мавзолей Ходжі Ахмеда Ясаві - мавзолей на могилі поета і проповідника Ходжі Ахмеда Ясаві, розташований в місті Туркестані в Південно-Казахстанській області . Є центральним об'єктом на території історико-культурної резервації Азрет-султан. Одне з головних місць поклоніння мусульман регіону. Статус об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО, охороняється державою.

Айша-бібі - кумбез (мавзолей) XII століття будівлі, розташований в селі Айша-бібі Жамбилська району Жамбилськой області в 18 км від міста Тараз. Є пам'яткою архітектури республіканського значення. На його чотирьох кутах розміщені масивні колони. В оформленні використовувалися невеликі ніші, малі колонки, склепіння, стрілчасті арки, теракотова облицювальна плитка. В узорах мавзолею поєднуються традиційні види орнаментального мистецтва древніх племен Казахстану, що включають геометричний, зооморфний і солярний мотиви, що йдуть корінням у мистецтво Андронівська і сакських племен.

Про будівництво мавзолею не залишилося жодних достовірних відомостей. Однак існує казахська легенда про кохання Айша-бібі до свого нареченого. Існують 28 різних версій цієї легенди. Згідно з найпоширенішою - Айша-бібі була дочкою відомого вченого і поета XI століття Хакима Сулеймана Бикиргани. Після його смерті вона виховувалася у шейха Айкожи. Одного разу правитель Тараза Карахан Мухаммед (на честь якого зведено мавзолей Карахана в Таразі) попросив її руки, проте її вихователь не дав згоду. Тоді вона обманним шляхом поїхала в Тараз. До нещастя, її наречений ніколи не зміг її побачити більше, так як вона загинула на березі річки Аса від укусу змії, що сховалася в головному уборі. Уболіваючи за смерті дівчини, Карахан спорудив мавзолей казкової краси на місці її загибелі. Попутниця Айша-бібі Бабаджі хатун стала берегинею мавзолею і після смерті була похована в 20 кроках від Айша-бібі в мавзолеї Бабаджі хатун.

Першим дослідником мавзолею в 1893 році був російський археолог Василь Бартольді. У 1960 році був побудований захисний скляний ковпак для захисту мавзолею, і він використовувався для освітніх і туристичних цілей. У 2002 році для відновлення пам'ятника архітектури і будівництва парку навколо нього був найнятий Нішан Рамето.

Мавзолей представляє в своєму плані центричну, квадратну споруду розміром 7,6 х 7,6 м. Вхід розташовується зі східного боку. Кути мавзолею були оформлені тричетвертними колонами. У центрі споруди розташований надгробок (3 х 1,4 м). Стіни мавзолею товщиною 80 см складаються з трьох частин: внутрішньої - викладеної з випаленої цегли, зовнішньої - з плит з різьбленим візерунком, а також простору в середині стіни, забутован глиною і уламками бракованих плиток. У стінах прокладені дерев'яні балки з арчи для міцного з'єднання стін і колон.

Зовні стіни мавзолею повністю оформлені різьбленими теракотовими плитками, укріплених за допомогою клинів, розташованих на тильній стороні. В орнаментації плиток є більше 60 різновидів візерунків.

Свято-Казанський храм ікони Божої Матері - єдиний в Кизилорді і Кизилординській області діючий храм Російської православної церкви. Пам'ятник архітектури Республіки Казахстан державного значення. Названий на честь Казанської ікони Божої Матері.

Перша православна церква в Перовської, освячена 15 жовтня 1855 . З серпня 1856 до листопада 1864 року в ній служив Андрій Євграфович Малов. У 1863 році була побудована церква з сирцевої цегли з дахом з кошми, яка в 1868 році була розмита дощем. У тому ж році було побудовано будівлю церкви, також складене з сирцевої цегли, але на фундаменті з випаленої цегли і крите залізом. У цій будівлі служби в ім'я Казанської Божої Матері проходили до освячення сучасного будинку, після чого воно було розібрано. На місці колишнього вівтаря було встановлено каплиця, до теперішнього часу не збереглася.

Будівництво сучасної будівлі церкви почалося в 1890 році і тривало більше п'яти років. Будівництвом храму за проектом місцевого архітектора Єсакова керував інженер Калінін. Храм побудований з паленого цегли жовтого кольору. Освячення нового храму відбулося 6 грудня 1896 року.

Будівництво церкви обійшлося в 35 тисяч рублів, з яких 5000 були зібрані жителями Перовська, а решта відпущені з казни. У церкві було 9 дзвонів, найбільший з яких мав вагу 136 пудів.

До грудня 1906 церква складалася у віданні військового відомства, після чого перейшла у відання єпархії.

В середині 1930-х храм був закритий. У будівлі розміщувався пункт прийому спецпереселенців, потім обсерваторія, обласний краєзнавчий музей. У 1982 році музей переїхав у більш зручне приміщення. Будівля церкви було оголошено пам'яткою архітектури республіканського значення, але грошей на реставрацію виділено не було і воно не використовувалося.

У травні 1989 року міськвиконком передав будівлю у відання Руської православної церкви.

Велика частина розпису храму за роки його бездіяльності була втрачена, описів, за якими її можна було б відновити, не збереглося. Вціліла частина церковного начиння і кілька ікон, в тому числі похідна ікона оренбурзьких козаків.

Відновлення храму здійснювалося за рахунок прихожан, а також меценатів з інших регіонів та держав. На куполах були відновлені хрести. Новий розпис храму був виконаний казахстанськими художниками. Були встановлені дзвони, виготовлені майстрами Шувалова з Ярославля - до цього кілька років як дзвінниці використовувалися обрізані кисневі балони. Дах храму, яка в перші роки після відновлення забарвлювалася в блакитний колір, в 2008 році була крита позолоченим залізом.

Церква Святого Карапета - вірменська церква в Алма-Аті, Казахстан. Це перший вірменський прихід в Казахстані. При громаді Алма-Ати діє недільна школа, гуртки з вивчення традиції, вокальна та хореографічна студії. Церква була відкрита 7 жовтня 2006 року на кошти Асоціації Вірменських культурних центрів Республіки Казахстан «Наірі» . Церква була освячена главою Ново-Нахічеванської та Російської Єпархії Вірменської Апостольської Церкви, єпископом Ерзасом Нерсісяном. Також був привезений з Вірменії та освячено хачкар.

Вірменська апостольська церква - одна з найдавніших християнських церков, що має ряд істотних особливостей в догматиці та обряді, що відрізняють її як від візантійського православ'я, так і римського католицизму. На початку IV століття Велика Вірменія стала першою країною, яка прийняла християнство як державну релігію, що пов'язано з іменами святого Григорія Просвітителя і вірменського царя Трдат III Великого. У богослужінні використовується вірменський обряд.

Благовіщенський собор міста Павлодара - кафедральний собор Російської православної церкви в місті Павлодарі. Був відкритий 23 жовтня 1999 року. Арки і склепіння храму побудовані з червоної цегли. На храмі - сім куполів, що символізують сім таїнств і сім Вселенських соборів. Ще три купола - символ Святої Трійці розташовані на дзвіниці. Куполи собору обшиті металом золотистого кольору, покритим нітритом натрію. Покрівля храму була виготовлена в місті Новосибірську за спеціальною технологією з оцинкованого заліза, покритого полімерною плівкою. Головний хрест над собором височить на 51 метр від землі. Всього в храмі 9 дзвонів (по числу ангельських чинів). Найбільший дзвін важить 1024 кг, найменший - 4 кг.

Собор оточений парком, який був закладений на честь третього тисячоліття. У парку також знаходиться каплиця в ім'я Святого Миколая, в якій знаходиться ікона Святого Миколая з часткою його мощей.

Свято-Введенський собор - каферальний собор Карагандинської єпархії в місті Караганда. У соборі з 2 травня 1998 року перебував мощі преподобноісповідника Севастіана Карагандинського, які до того, з 22 жовтня 1997 року, перебували в Богородице-Різдвяному храмі (нині Різдвяний Карагандинський жіночий монастир), де старець Севастіян прослужив одинадцять років: з 1955 по 1966 рік, до своєї кончини. У своєму підставі храм має форму Ноєвого ковчега. Архітектурні форми Собору з куполами, службовими переходами, прибудовами, драбинками, вікнами нагадують затишний, казковий терем-теремок.

На що проходив в 1994 році в Мінську конкурсі проектів споруджуваних храмів на території колишнього СРСР, проект Введенського храму міста Караганди зайняв перше місце.

Храм є найбільшим на території Казахстана.

липня 1991 - освячення місця під Собор і закладка першого каменя.

У 1993 році будівництво купола було завершено.

травня 1995 в недобудованому храмі відбулася перша служба - Пасхальна вечірня.

липня 1995 Караганду відвідав Патріарх Алексій II, який звершив заупокійну літію на могилі старця Севастіана.6 жовтня 2010 року - кафедральний собор Карагандинської і Шахтинський єпархії.

Жаркентська мечеть - центральна мечеть міста Жаркент, пам'ятник архітектури XIX століття. Мечеть була побудована в 1895 році за проектом архітектора Хон Піка, з ініціативи та на кошти Семіречинського купця першої гільдії Валі Ахун Юлдашева в центрі міста Джаркента (зараз - місто Жаркент). З 1982 року перебуває під охороною держави як пам'ятка архітектури та історії республіканського значення. Загальна площа мечеті 2854 м, висота 14,5 м, висота мінарету 19 м. Мінарет оточений 52-ма колонами. Антаблемент прикрашений дерев'яною різьбою. Колони виготовлені з тянь-шаньських ялин. При нарощуванні колон і інших дерев'яних частин цвяхів не застосовувалося. Стіни мечеті виготовлені з брусів, а дах - з жерсті.

Інтер'єр прикрашений арабською в'яззю, використані національні орнаменти. У дворі мечеті з північно-східного боку розташований маленький двірець, а з південної - медресе. Комплекс мечеті обгороджений кам'яним парканом висотою 2,3 м. З південної і північної сторін є ворота. Мечеть побудована в стилі архітектури Середньої Азії.

У 1969 році почалося відродження храму, були проведені інженерні вишукування, вивчено особливості будівельних конструкцій і декору. У 1975-1978 роках були проведені реставраційні роботи, які завершилися створенням незвичайного для того часу музею - архітектурно-мистецького комплексу «Жаркентська мечеть». У 2001-2004 роках на його частковий ремонт було виділено 26 мільйонів тенге, їх освоєння дозволило оновити дах, привести в порядок головний портал.

Мечеть Айтбая - найстаріша мечеть міста Кизилорда. Пам'ятник архітектури республіканського значення.

Розташована в історичному центрі міста. Місткість близько 500 чоловік. Мечеть побудована на кошти жителів Перовська з ініціативи купця з Бухари Айтбая Балтабаєва, який і вніс на будівництво найбільшу суму. Будівництвом керували майстри Шукав і Камал. Мечеть була відкрита в 1878 році і використовувалася також як медресе. Вартість цієї мечеті з мінаретом досягала 40000 рублів.

У радянські роки мечеть була закрита. У 1970-х роках в будівлі знаходився філіал обласного краєзнавчого музею. У 1982 році будівлю мечеті було включено до списку пам'ятників історії та культури республіканського значення та взято під охорону держави, до моменту передачі віруючим в кінці 1980-х було реставровано. На кошти, зібрані віруючими, до мечеті був прибудований мінарет.

Мечеть імені Машхура Жусупа - мечеть на 1500 місць, розташована в центрі міста Павлодара в парку площею 6 га з основними входами з вулиць Кутузова, Кривенко, Каірбаєва. Будівлю мечеті побудовано у формі восьмикінечної зірки розміром 48 метрів, висота мінаретів - 63 метри, висота купола з півмісяцем - 54 метри. Купол мечеті - небесного кольору, виконаний у формі шанирак. Висота купола чоловічого залу молитви на 1200 місць - 33 метри, діаметр - 30 метрів. Загальна площа мечеті становить 7240 м . Два поверхи основної будівлі та мінарети виконані з цегли, купол - з металевих конструкцій.

Кришталева люстра «Зумрад» з 434 лампочками, що прикрашає мечеть, була виготовлена в Ташкенті. Архітектурно мечеть схожа на розкрите серце, відкрите для світу і добра.

Перший поверх мечеті включає класні кімнати медресе, зал молитви для жінок на 300 місць, зал одруження, їдальню на 300 місць з допоміжними приміщеннями, приміщення для обмивання, гардероби. Зал одруження і їдальня можуть бути об'єднані в один великий зал. На другому поверсі знаходиться зал молитви з балконом на 1200 місць, музей ісламської культури, бібліотека, відеозал, службові приміщення, холи. Головний вхід в будівлю веде на другий поверх.

Палац культури гірників - один із символів міста Караганди. В його будинку проходять майже всі свята. На сцені ДКГ влаштувалися: Казахський драматичні театр і Театр музичної комедії. Загальний обсяг будинку - 70000 м.

Палац являє собою симетричну композицію з трьох об'ємів. Центральний обсяг складається з театрального комплексу - залу для глядачів на 1000 місць, вестибюля, верхнього і нижнього фойє, верхніх і нижніх бічних кулуарів.

В архітектурному образі будівлі відчувається вплив прогресивних форм народного казахського мистецтва. Головний фасад Палацу культури має триосьову симетричну композицію. Центральна частина будівлі являє собою потужний шестиколонний портик, що складається з восьмигранних колон, приставлених до далеко відсунутим від основної стіни пілонів. Ці пілони з'єднуються зі стінами ажурними Ганчева арками стрілчастої форми. Антаблемент портика увінчаний шістьма скульптурами: шахтаря, будівельника, пастуха з ягням, колгоспниці зі снопом, акина з домбрі і воїна.

Ризаліти крил оформлені нішами, увінчаними стрілчастими арками. Будівля поштукатурена кам'яної кольоровою штукатуркою, цоколь і пілони облицьовують гранітом. Ажурна Ганчева стіна, що відокремлює касовий вестибюль від нижнього фойє, прикрашена силуетами танцівниць. Блискучі стіни штучного мармуру в нижньому фойє, мармурові сходи з бронзовими перилами, розпис купола, кришталеві люстри, зручні і красиві меблі, килими, картини, бронзові скульптурні групи.

в 1940 році за проектом місцевих архітекторів І.Бреннера і Я.Яноша було розпочато будівництво ДК з початком Великої Вітчизняної війни будівництво ДКГ, було тимчасово призупинено. в кінці 1950 року центральні частини ДКГ були введені в дію.В 1952 році ДКГ був полнрстью введений в експлуатацію.

Зводили складний і дуже відповідальний об'єкт трест «Карагандажилстрой» і дніпропетровське СУ .

Розпис стелі ведуть високопрофесійні художники-монументалісти декоративно-оформлювального Московського товариства художників (художники Тутеволь і Аксьонов) на тему дружби людей різних національностей. Глядацька зала палацу оброблений ліпним казахським орнаментом по малюнках казахського художника нишпорила Тугембаєва.

Монумент Незалежності Казахстану - пам'ятник на центральній площі (Площа Республіки) Алма-Ати, основним мотивом якого є зображення Золотої людини. Поряд з Байтерек є символом сучасного Казахстану. Автор - Ш-А.Валіханов.

Палац Республіки - будівля в Алма-Аті, призначене для проведення концертів, фестивалів та інших культурних заходів, був однією з демонстраційних майданчиків кінофестивалю «Євразія». Укупі з фонтанами на площі перед Палацом і пам'ятником казахському поетові Абаю Кунанбаєва. Палац Республіки являє собою одну з визначних пам'яток Алма-Ати з часу правління Дінмухамеда Кунаєва. Палац Республіки розташований на перехресті проспекту Достик та проспекту Абая.

Побудований в 1970 році, раніше називався Палац культури імені В. І. Леніна, був відкритий в дні святкування 100-річчя від дня народження В. І. Леніна . Колектив творців палацу (В. Ю. Аллі, В. Н. Кім, Ю. Г. Ратушний, Н. І. Ріпінская, А. Г. Соколов, Л. Л. Ухоботов та інші) був удостоєний Державної премії СРСР в 1971 році.

Об'ємно-просторова композиція будинку включає його внутрішні обсяги, вільно розташовуються під єдиною потужною покрівлею (площа 10 тис. м). «Шатер» покрівлі спирається на 8 залізобетонних опор, а огороджувальні конструкції стін, не доходять до низу покрівлі, створюють враження її ширяння в повітрі. Глядацька зала на 3000 місць, вирішений єдиним амфітеатром, без балконів і ярусів, є центральним місцем всієї композиції палацу. Кольорове рішення залу складається з білого (стелю), золотистого (стіни) і червоного (крісла). У плануванні вестибюля і фойє палацу використано поєднання багатопланового простору різних рівнів, створення єдиного цілого за допомогою проміжного рівня головного входу і парадних сходів, оперізують фойє з 3-х сторін. Головне фойє (висота 13 м) прикрашає білосніжна люстра. В обробці вестибюля і фойє знайшов відображення національний характер споруди (малюнки ліній огорожі, мармурових підлог та ін.) Ширина сцени складає 48 м, глибина 18 м.

Мазар (гробниця) Домалак-Ана знаходиться в степах, на правому березі річки Або, в 182 км на північний схід від Алмати. Цей чотириярусний купольний мавзолей був побудований на честь Домалак-Ана, "Великої матері Бабішар, дочки Аксултана". Серед безкрайніх просторів споруда височить на вершині пагорба, нагадуючи силует прекрасної дівчини в білих шатах.

Домалак-Ана народилася в 1378 р., померла в 1456 р. Її справжнє ім'я - Нуріла, була молодшою дружиною національного казахського героя Байдібек-Ати, люблячою матір'ю, випромінюючої любов на всіх дітей. Вона вважається символом материнства і добра, розуму і мудрості, завдяки яким примиряла ворогуючі племена і заглушала образи між ними, а також чистоти душі і святості. Домалак-Ана - одна з легендарних матерів казахського народу: три казахських жуза (роду) походять від її сина Жарикшака, який був радником при Ташкентському Амір, а пізніше правителем Семиріччя і головним візиром хана Есенбуги, і від її онуків Алдана, Суана і Дулата. Домалак-Ана була ясновидиці, про її прогнозах і винахідливості збереглося безліч переказів. Останні дні свого життя вона провела в рідних горах Каратау, де померла під час молитви.

За однією з версій ім'я «Домалак-Ана» походить від перського «Діхнат мама» - Свята Мати. Також є думка, що Домалак-ана її прозвали через маленький зріст.

Мавзолей був закладений онуком Домалак-Ана Дулатов, який запросив для цього майстра Абдулла Шері з Бухари. Протягом XI-XV століть мавзолей кілька разів перебудовувався. Нинішній Мазар з білого мармуру побудований в XX столітті. За переказами, в мавзолеї є два священних каменю, пройти між якими може тільки праведна людина. Це місце до сих пір є об'єктом поклоніння і відвідування багатьох людей. У музеї мавзолею збереглися стародавні рукописи.

2.1 Ресурси оздоровчо-лікувального туризму

Алма-Арасан - бальнеологічний гірський курорт в Казахстані, знаходиться в 26 км від Алмати в Алма-Арасанській ущелині, Заілійського Алатау, в мальовничій місцевості, на висоті 1800-1850 метрів над рівнем моря. Відкритий в 1931 році. Функціонує цілорічно, на 220 місць влітку і 200 - взимку. Не є гірськолижним курортом, по дорозі в ущелині розташоване безліч ресторанів і кафе різного рівня, сама дорога в ущелину розділена на західне і східне напрямок, на території знаходяться піонерський табір, санаторій - «Алма-Арасан», космостанція.

Лікувальні джерела - мінеральна слабомінералізована вода сульфатно-карбонатна натрієво-кремнієва;

Гарячі джерела - сірководневої води з радоном (t 36-40 градусів).

Розряджене гірське повітря сприяє лікуванню захворювань органів руху, органів дихання нетуберкульозного характеру, периферичної нервової системи та гінекологічних захворювань.

Тільки в 2009 році уряд взявся за розвиток інфраструктури «курорту» напередодні зимових азіатських ігор. Розпочато роботи з очищення території, організації санітарних служб, по повному асфальтування гірських доріг, що частково може ускладнювати відпочинок в даний час.

На в'їзді в ущелині стоїть екологічний пост, збір за одну машину складає 500-1000 тенге.

За засмічення «курорту» сміттям передбачений адміністративний штраф.

Санаторій «Алма-Арасан» в даний час знаходиться на повній реконструкції і тимчасово недоступний для туристів.

Баянаул - селище, райцентр Баянаульского району в Павлодарської області, біля озера Сабиндиколь біля підніжжя Баянаульского гір.

Околиці Баянаул - кліматична курортна місцевість, з 1985 оголошені Баянаульского національним парком. Перлини парку - озера Джасибай і Торайгиров. У державному національному парку створено турбаза, діють будинки відпочинку і дитячі оздоровниці, в яких щорічно відпочивають більше ста тисяч казахстанців.

Баян-Аульські гори із заходу на схід тягнуться на 40-50 км., З півночі на південь - на 20-25 км. Найвища точка - гора Акбет досягає 1026м. Гірничо - лісовий оазис, що займає площу 450 км, приваблює туристів химерними скелями (Баба - Яга, Голуб, Булка, Кінська Голова, Кам'яні Перини), красивими озерами Сабиндиколь (Площа 7,4 км) І Жасибай (Площа 4 км) , печерами (Ауліетас, довжина 22 м) і гротами (Драверт - з наскальними малюнками, Глек - з водоспадом висотою. 3 м), стрімкими вузькими ущелинами.

Станиця Баянаул була заснована в 1826 році російськими козаками. Першим отаманом станиці був Микола Потанін, батько майбутнього відомого географа, етнографа, ученого і мандрівника Григорія Потаніна. У 1833 році наказом уряду був створений Баянаульскій округ. До кінця XIX століття російське населення складало близько 800 осіб.

В Баянаульского районі народилися: перший казахський академік Каниш Сатпаєв, найбільший учений-енергетик Казахстану Шафік Чокін, філософ і літератор Машхур Жусуп Копе, перший казахський кінорежисер Шакен Айманом. З чотирьох років тут жив казахський поет Султанмахмут Торайгиров, в честь якого згодом було названо озеро Торайгиров.

Бурабай - селище, клімато-солелікувальний курорт з 1910 року в Акмолинської області Казахстану, воздведенний у однойменного озера.

Санаторії, грязелікарні і т.д. Сезон - круглий рік.

Селище знаходиться в 95 км на південний схід від Кокшетау (Кокчетава), в 20 км на північ від залізничної станції «Курорт Бурабай» (у місті Щучинськ).

Розташований на Кокчетавській височині, на висоті близько 480 м, в сосновому бору, на перешийку, що розділяє озера Бурабай і Велике Чебачье.

У листопаді 2009 року здано в експлуатацію перший в Казахстані 6-смуговий автобан Астана - Щучинськ, що повинно позитивно позначитися на розвитку курорту. Траса в подальшому буде продовжена до Кокшетау, де розташований обласний центр і ряд державних установ.

Бурабай з 2010 року став діючої ігровою зоною РК. Планується відкрити сотні офіційних казино.

Муялди - село, грязьовий курорт в Павлодарської області Казахстану, в 17 км від Павлодару, в західній частині Кулундинской степу.

Клімат різко континентальний, літо тепле (середня температура липня 21 ° C), зима холодна (середня температура січня 18 ° C); опадів 260 мм на рік. Лікувальні засоби: грязь мула і гірко-солона ропа озера Муялди. Лікування хворих із захворюваннями органів руху і опори, гінекологічними, нервової системи. Санаторій, грязелікарня.

2.2 Ресурси для активного відпочинку і спортивного туризму

У 25 км від Алмати в ущелині Заілійського Алатау на висоті 22 км розташований гірський курорт «Чимбулак». Це місце дуже привабливо своїм м'яким кліматом з великою кількістю сонячних днів, щільний сніжний покрив зберігається з листопада по травень, а також курорт має прекрасний навколишній вид з гірськими вершинами і хребтами.

Дикі долини і м'які схили для початківців, екстремальні спуски і хафпайп для сноуборда, підготовлені ратраками довгі траси. Все це - гірськолижний курорт Чимбулак в Казахстані.

Головні його переваги в тренувальному аспекті - це високогір'я і неймовірно слизький сніг. В Чімбулаці пройшов не один чемпіонат країни, а й про масовий туризм тут ніколи не забували: вчасно відреставрували готельний комплекс, встановили сучасні канатні дороги. Катання починається в грудні і триває до березня. Тут завжди багато сонця, а малосніжні зими - явище дуже рідкісні.

Чимбулак - це не тільки місце для любителів гірських лиж, сноубордистів, парапланів. Зовсім не обов'язково займатися яким-небудь видом спорту, можна просто приїхати і отримати масу дитячого задоволення - повалятися в снігу, позмагатися в спуску на балонах. Це буде захоплює і абсолютно безпечно, адже навіть схил для катання на балонах обладнаний на Чімбулаці за найсучаснішими вимогами.

Характеристики курота:

Довжина плато - 3800 метрів;

Ширина - від 100 до 600 метрів;

Перепад висоти - 943 м;

Зона катання - 2260 - 3163 м;

Середній ухил - 12-28 градусів;

Максимальний ухил схилу - 45 градусів;

Загальна площа катання - 99 акрів.

До ваших послуг:

Канатно-крісельні дороги, послуги транспорту, готель, гірськолижна школа, прокат та ремонт гірськолижного обладнання, магазин спортивних товарів, ресторани, бари, літні майданчики, дитяче містечко, катання на Ледянки, балонах, розважальні програми та конкурси для дітей.

Спортивні можливості:

Гірські лижі, сноуборд, сноублейди. Протягом усього сезону на Чимбулак проводяться професійні й аматорські змагання з гірських лиж та аматорські змагання зі сноуборду.

Режим роботи:

Гірськолижний курорт "Чимбулак" працює цілодобово.

Канатно-крісельні дороги працюють з 10 до 17-ти годин щодня.

У літню пору, з травня по жовтень, вівторок є профілактичним днем.

Медеу - найбільший в світі високогірний комплекс зимових видів спорту. Каток знаходиться в однойменному урочищі на висоті 1700 метрів над рівнем моря. Урочище Медеу розташоване на висоті 1520-1750 м над рівнем моря в долині річки Мала Алматинка, і оточене з усіх боків гірськими хребтами. На заході - Кімасарським, на сході - Кабиргатау і на південно-сході - Кумбель. Тут мається олімпійських розмірів каток, майданчик для катання на поні, на конях, парк атракціонів, готель "Прем'єр-Медеу", літній басейн і вдосталь шашличних. Це одне з улюблених місць городян і гостей міста.

Каток був побудований в 1972 році в мальовничій ущелині в 16 км від Алмати. М'який клімат, оптимальний рівень сонячної радіації, низький тиск, безвітряна погода і лід з найчистішої джерельної води роблять Медеу одним з найкращих світових ковзанок, а завдяки його розташуванню, можливо, і найкрасивішим. Крижане поле площею 10500 кв.м - найкраще місце для відкритих міжнародних змагань зі швидкісного бігу на ковзанах, хокею, фігурному катанню.

Тут встановлено понад 120 світових рекордів найсильнішими ковзанярами світі (в Давосі - 40). Каток відритий для вільного відвідування з листопада по березень. Можлива оренда ковзанів.

Льодовий Палац «Алауї» - критий ковзанярський стадіон в Астані, Казахстан. Сучасний спортивний комплекс, призначений для організації змагань з ковзанярського спорту та організації тренувань з хокею, шорт-треку, керлінгу, фігурного катання. Льодовий Палац «Алауї» розташований в лівобережній частині нового адміністративного центру столиці Казахстану, в місті Астана. Загальна площа нового комплексу складає більше 40 000 квадратних метрів. Проект комплексу розроблено казахстанським архітектурним бюро «ПЛ». Архітектори: В. А. Лаптєв і В. А. Поздняков. Побудований 2009-2011 р. Місткість 8000 глядачів.

Каїнди - популярне місце туризму в одній з ущелин Кунгей Алатау. Незважаючи на низьку температуру води, озеро Каїнди користується успіхом у любителів дайвінгу. У перекладі з казахської «Каїнди» означає «багате березами». Можливо, озеро назвали Каїнди через велику березового гаю, яка розташована в п'яти кілометрах від нього.

Озеро утворилося в результаті землетрусу в 1910 році. У 1980-і роки площа озера зменшилася після проходження селевого паводка. В лютому 2007 був прийнятий указ про створення національного парку, до території якого належить і озеро Каїнди.

Хан-Тенгрі - Пірамідальний пік на Тянь-Шані на хребті Тенгрі-Таг на кордоні Казахстану і Киргизії. Висота - 7010 метрів (з льодовиком), без урахування крижаної товщі - 6995 м. Його назва в перекладі з тюрського означає «Повелитель неба» .

У світогляді древніх народів тюрко-монгольського походження Тенгрі є верховним божеством, упорядником світу разом з богинею Умай і Ерлік. В тенгріанскім релігії Тенгрі (божество верхньої зони світу) представляє долі людей, розподіляє термін життя, дарує верховну владу в суспільстві, впливає на неї. Таким чином, вершина Тянь-Шаню Хан-Тенгрі - місце проживання верховного божества, на зразок Олімпу в стародавній Греції. Справжньою Меккою альпінізму став Центральний Тянь-Шань зі знаменитими вершинами Хан-Тенгрі (7010 м) і піком Перемоги (7439), що належить сусідньому Киргизстану. Пік Хан-Тенгрі (Повелитель духів), найвища точка Казахстану, вважається однією з найкрасивіших вершин Центрального Тянь-Шаню. Мармурова вершина у вигляді гострої піраміди видно майже звідусіль. Гора здавна оповита легендами. Її ще називають Тенгрітау (Гора Бога) або Кантана (Кровава гора), за червоний відтінок, який вершина набуває в години заходу. Це самий північний семитисячник світу. Пік Хан-Тенгрі важкодоступний, тому надзвичайно цікавий як для альпіністів, так і для любителів пригодницького туризму. Казахстану належить північна частина гори. Сходження по «Північній Стіні Хан-Тенгрі» є заповітною мрією багатьох альпіністів.

2.3 Національні природні парки, Державні заповідники та інші природні ресурси

У 193 кілометрах на схід від м. Алмати, крізь пласти Карбоніферского періоду та скелі протікає річка Чарин, формуючи гору Кулуктау. Чаринський Каньйон нагадує відомий Гранд Каньйон в Арізоні (США), але насправді він має свій неповторний вигляд. Цей незвичайний мальовничий район має різноманітний рельєф. Степові схили каньйону, колони і арки досягають до 150-300 метрів висоти. Поверхня землі поцяткована безліччю ярів і ущелинами. Річка Чарин нараховує в собі безліч різних течій. Там, де річка протікає по більш вологим районам її береги покриті заростями верби і тополі. Особливий інтерес представляють ясеневі ліси та тополині гаї. Любителі природи виявлять природний рай в Національному парку "Алтин-Ємеля", який розташований на терріторіі рівною 90 кв.км, між річкою Або і гірським ланцюгом Ак-Тау.

Тут ви також можете на власні очі ознайомитися з наскальними малюнками, багатою дикою природою і унікальним явищем природи - "Співаючі піски". Це величезні дюни, що імітують звук, схожий на сигнали річкових суден. Дюна, у висоті рівна 300 метрам, простягається на 3 кілометри. Співаючі бархани справляють незабутнє враження. Трохи помітний рух піску вниз по схилу створює звук дзижчання і вібрації. Тертя, утворене в результаті руху сухого піску разом з сухим повітрям, електризує його, створюючи тим самим вібрацію. Цей звук можна почути на відстані декількох кілометрів. У сиру погоду дюни не "співають".

Сари-Арка - степ та озера Північного Казахстану - перший природний об'єкт Світової спадщини в Казахстані та Центральній Азії. Внесений до списку 7 липня 2008 року на 32-й Сесії Комітету Всесвітньої спадщини в Квебеку, Канада.

Об'єкт складається з двох заповідників, розташованих у степовій зоні Казахстану, - Коргалжинського і Наурзумського, загальною площею 450 344 га. Об'єкт включає в себе дві групи озер з прісною і солоною водою, розташованих на вододілі, відділяє річки, які течуть на північ і на південь - до Арало-іртишських басейну і є важливими місцями зупинок для мільйонів перелітних птахів, щорічно мігруючих з Африки, Індії і південної Європи до місць гніздування в Західному і Східному Сибіру. Ці водно-болотні угіддя підтримують популяції глобально загрозливих видів, таких як стерх, рожевий фламінго, кречетка, орлан-білохвіст, савка, кучерявий пелікан і ін 200 тис. га самобутніх центрально-азіатських степів, які увійшли до складу об'єкта, є місцем проживання більше половини видів степової флори регіону, а також антилопи сайгака.

Коргалжинський державний природний заповідник - один з двох казахстанських заповідників, що входять до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в складі об'єкта Сариарка - Степу та озера Північного Казахстану.

Коргалжинскій заповідник розташований в 130 км на південний захід від м. Астана, створений в 1968 р. для збереження унікальних водно-болотних угідь, які є місцем проживання фламінго, кучерявого пелікана та інших птахів.

Тенгіз-Коргалжинські озерні системи є одним з найбільш важливих водно-болотних угідь для перелітних птахів у Казахстані й у всій Азії. У 1976 році водно-болотні угіддя Тенгіз-Коргалжинской системи озер були включені в Рамсарський список. У 2000 р. озеро Тенгиз увійшло до міжнародної мережі «Живі озера», куди входять самі унікальні озера світу.

Постановою Уряду Республіки Казахстан «Про деякі питання розширення території державної установи" Коргалжинскій державний природний заповідник "» від 18 грудня 2008 року № 1183 була розширена територія заповідника на 284 208 га. Площа Коргалжинского заповідника офіційно склала 543 171 га (до розширення - 258 963 га). Розширення відбулося за рахунок передачі земель з Коргалжинского району Акмолинської області та Нурінского району Карагандинської області.

Велика частина території зайнята солоними і прісними водоймами. Територія являє собою в загальних рисах систему подвійного озера: проточного озера Коргалжин і безстічного озера Тенгіз, з'єднаних між собою. Тенгіз-Коргалжинскі озера це не тільки найбільша акваторія степової зони, а й одне з унікальних місць на всьому євразійському континенті: тут схрещуються два найважливіших міграційних шляхи птахів - центрально-азіатській і Сибір-південно-європейський.

Починаючи з 1994 року на території заповідника регулярно зустрічається рожевий пелікан. Гніздові популяції фламінго і савки є найбільшими в Центральній Азії.

Наурзумський державний природний заповідник був відкритий Постановою Ради Народних Комісарів УРСР № 826 від 30 червня 1931 року. У 1951 році заповідник був закритий, але знову відновлений в 1966 році. Метою функціонування заповідника є збереження в природному стані типових, рідкісних і унікальних природних комплексів, тваринного і рослинного світу степової зони Північного Казахстану, їх моніторинг та вивчення.

Територія Наурзумском заповідника складається з трьох ділянок,розташованих на відстані від 9 до 14 км один від одного.

Наурзум включає системи прісних і солоних озер з оточуючими їх заливними злаковими луками і галофітних спільнотами, а також унікальний Наурзумський бор, який розташований на крупнобугристих і грядово-горбистих пісках, степову річку Аккансай, різні типи степів (різнотравно-пісчаноковильні, чагарниково-різнотравно- красноковильні, типчаково-ковилові, комплексні), схили східного борту улоговини з колкові березняками і осичняки і ділянки плато.

Сипсин представляє дрібнолисті колкові лісу, сухі луки, різнотравно-пісчаноковильні, різнотравно-пісчано-ковильно-красноковильні степи, невеликі заболочені озера і галофітні спільноти в заплаві річки Наурзум-карасу.

Терсек включає однойменний колкові сосновий бір, схилові варіанти зональних типчаково-ковилкових степів, чагарниково-різнотравно-красноковильние, типчаково-ковилові степи і галофітні спільноти та їх комплекси в долині річки Дана-Біке.

Загальна площа складає 191 381 га в складі трьох ділянок - Наурзум (139714 га), Терсек (12947 га) і Сипсин (38720 га), об'єднаних і оточених охоронною зоною загальною площею 116 726,5 га. Заповідник розташований на території Наурзумском і Ауліекольского районів Костанайської області, в 190 км на південь від Костаная.

Баянаульський державний національний природний парк - національний парк , розташований на півдні-сході Павлодарської області (Баянаульскій район), в 100 км від промислово розвиненого міста Екібастуз. Входить до числа особливо охоронюваних природних територій Казахстану.

Парк був заснований в 1985 році, з'явившись першим національним парком Казахстану. Підставою для створення парку з'явилася необхідність збереження і відновлення природної флори і фауни Баянаульского гірського масиву.

Загальна площа парку становить 68 453 га. Територія парку розташована в межах Казахського мілкосопочника, який, оформившись як велика гірська країна ще у верхньому палеозої, пережив довгу історію континентального руйнування і тому в даний момент має відносно невеликі висоти (від 400 до 1027 м над рівнем моря). Найвища точка Баянаул (1027 м) - гора Акбет. За легендою гора була так названа на честь дівчини Акбет, яка викинулася з неї, коли її віддали заміж за нелюба.

На території парку розташовані чотири відносно великих прісноводних озера - Сабиндиколь, Джасибай, Торайгиров і Биржанколь. Крім них є багато невеликих озер, деякі з яких у посушливий час року значно міліють.

Саме прозоре і друге за величиною - озеро Джасибай, розташоване в улоговині між гірськими пасмами. Джасибай є одним з улюблених місць для купання завдяки красивому вигляду, що відкривається з пляжу і своєї чистій воді. За легендою названо озеро було в честь казахського батира Джасибая, який загинув на березі в битві із загарбниками.

Торайгиров є третім за величиною і найбільш високо розташованим над рівнем моря. Вода його не так прозора як в Джасибае, тому він менш популярний для купання, зате в ньому водиться багато риби, зокрема сазан, що робить його привабливим місцем для рибалок. Це озеро було названо на честь казахського поета Султанмахмута Торайгирова, дитинство якого пройшло в цих краях (в однойменному селищі, розташованому недалеко від озера і також названому в його честь діє музей поета).

Биржанколь є найменшим озером з чотирьох. Його діаметр близько 800 метрів. На його березі розташований однойменний аул, з числом жителів 56 осіб. Дане озеро уявляє, як і Торайгиров, інтерес для рибалок. У ньому водиться сазан, короп, карась. Свою назву озеро отримало від казахських слів. Бір - один, жан - душа, коли - озеро. В перекладі це означає «Озеро однієї душі».

Флора. У парку представлено чотири види рослинності - ліс, лісостеп, степ і луг.

Флористичне різноманіття парку налічує близько 460 видів, включаючи Баянаульского сосну і чорну вільху. Баянаульского сосна характерна тим, що росте переважно на скелях, створюючи химерне поєднання каменю і рослинності. Особливо дивує різноманітність рослинності в парку, враховуючи що він перебуває серед напівпустельній степи з мізерною рослинністю. Поряд з березою, сосною, вільхою та осикою, в парку росте багато чагарників, в тому числі ягідних - малина, шипшина, смородина, глід. На луках в достатку зустрічаються зарості суниці. Лісові зарості рясніють грибами. У парку налічується до 50 видів реліктових рослин, включаючи реліктову чорну вільху і реліктову кам'яну смородину.

Фауна. В Баянаул мешкають близько 50 видів птахів і 40 видів звірів, серед яких, як мають велику цінність, можна виділити групу борової дичини, а також архара, косулю, борсука, білку. Особливою гордістю парку є архар, занесений до Червоної книги, як рідкісний і зникаючий вид тварин, що потребує охорони.

З птахів у парку можна зустріти журавля, лебедя, чаплю, дрохву, з хижих - беркута, боривітер і шуліки.

Клімат. Баянаульского гори розташовані в центрі Азійського материка і тому мають клімат континентального типу. Середньорічна температура становить 3,2 ° С. Середня температура січня 13,7 ° С, мінімальна 17,8 ° С.

Середня температура липня +14,6 ° С, максимальна сягає 32,6 ° С. Середня тривалість безморозного періоду складає всього 140 днів. Річна кількість опадів становить 340 мм з варіаціями в окремі роки від 190 до 494 мм. Середня річна швидкість вітру в Баянаул становить 2,9 м / сек.

Хоча для місцевості характерний різко континентальний клімат, в Баянаул не буває сильних вітрів і піщаних бурь, які звичайні для степових районів Павлодарської області.

Туризм. Баянаул є одним з улюблених місць для туристів, переважно з довколишніх міст Центрального і Північного Казахстану. На території парку діє велика кількість будинків та зон відпочинку. Більшість з цих зон однак забезпечені лише примітивною інфраструктурою та умовами проживання близькими до спартанських. Зокрема там відсутня каналізація, в котеджах немає джерел питної води та умивальників, а для того щоб потрапити в душ, як правило потрібно вистояти чергу.

Все це однак не зупиняє туристів, ваблених красою тутешньої природи а також окремими місцями, які вважаються у релігійних людей «священними».

У парку доступні кілька видів відпочинку, включаючи купання, прогулянки по горах, скелелазіння, поїздки на гірських велосипедах. У багатьох зонах відпочинку діють туристичні екскурсії, де заплативши відносно невелику плату (близько 500 тг станом на 2007 рік) можна побачити основні визначні пам'ятки парку - «священну печеру», «кам'яну голову», камінь «чоловіче достоїнство» і інші. Основним місцем для купання є озеро Джасибай, як саме чисте і прозоре серед інших озер. Крім того з його берегів відкривається мальовничий вид. Саме на березі цього озера діє найбільша кількість зон відпочинку, а на пляжі доступні прокат катамаранів, гребних і моторних човнів.

Особливий інтерес для туристів в Баянаул представляють окремі скелі і камені, що прийняли в результаті багатовікової обробки вітром і водою химерні обриси і часом нагадують тварин, людей або навіть вантажівка, що спускається з гори. Серед найбільш відомих - статуя «кам'яна голова» . При спостереженні під певним кутом воно дійсно віддалено нагадує голову лисою беззубою старої з підступною усмішкою. Інший не менш відоме створення тутешньої природи - камінь «чоловіче достоїнство», що говорить своєю назвою сам за себе. Серед інших каменів химерної форми - верблюд, голови мамонта і горили, профіль, літаюча тарілка, динозавр, голуб, кінська голова і багато інших.

У скелелазів популярністю користуються гора «Найзатас» що з казахського перекладається як «кам'яне спис» і Пік Сміливих, а також гора Акбет, як найвища. На вершині гори «Найзатас» розташовані шість озер, пересихаючих в посушливий період.

Одна з тутешніх місць - «священна печера». Згідно з повір'ям вважається, що в кожного, хто увійде в печеру і загадає бажання, доторкнувшись долонею до її стіні, а потім вийде, не повертаючись головою до виходу, загадане бажання збудеться. Також існує повір'я, що печера допомагає безплідним батькам завести дитину, для чого в ній відбувається спеціальний ритуал. Так це чи ні, але потік туристів до печери в ті дні, коли вона відкрита для відвідування не припиняється. Розташована вона на досить значній піднесенні і підйом довжиною більш ніж у кілометр до неї доводиться долати пішки. В останні роки на особливо крутому, останній ділянці шляху для цих цілей була споруджена спеціальна дерев'яні сходи.

На західних відрогах хребта Джунгарський Алатау розташований Національний природний парк Алтин-Емель, найбільший заповідник Казахстану. Площа в 460 000 гектарів призначена для збереження рідкісних видів тварин і рослин. Тут можна насолодитися неповторним видом різнокольорових гір Актау, піщаних гір Катутау.

На території Парку розташовується кілька історичних пам'ятників - скіфські (сакські) похоронні кургани Біс-Шатир, що датуються 1-м тисячоліттям до н.е. і Тамгали-Тас з давніми наскальними зображеннями, найдавніші з яких відносять до 16-14 вв. до н.е. Тут, на правому березі річки Або знаходиться знаменитий Співаючий Бархан.

Вирушаючи на сафарі ви зустрінете безліч тварин: сибірських гірських козлів - теке, пустельних газелей - джейранів, куланів, гірських баранів - архарів, вовків, лисиць, таких птахів як беркут, бородань, гірська куріпка - кеклик і багатьох інших, більшість з яких занесені в Світову та Казахстанську Червоні Книги.

Визначною пам'яткою парку є пам'ятник природи "Співаючий Бархан", заповідні гори Катутау і Актау, а також безліч цікавих історико-археопогіческіх пам'яток VIII-III ст. до н.е.

Територія парку становить 460 тис. га і явпяется унікальною, як місце проживання великих ссавців, занесених до Міжнародної Червоної книги та Червоної книги Казахстану, таких як архар, купати, джейран, а також рідкісних зникаючих видів тварин і птахів.

У парку спостерігається дивне явище - прямо із землі випливають: цілі річки найчистішої джерельної води і живлять собою гаї дерев і тугайні зарості. І ось тут-то ростуть в'язи, які бачили воїнів Чингісхана, які п'ють воду з джерел і поящіх своїх коней. Найстарішому з них - понад 700 років .

Співаючий Бархан - гора з піску світлих тонів, має довжину до 3 км і висоту 150 м. Бархан розташований в коридорі між гребенями Джунгарського Алатау - Великого і Малого калканів на території національного парку Алтин-Емель в Алматинській області , в 182 км на північний схід від Алма-Ати. Співаючий бархан - феномен природи, знаменитий тим, що в суху погоду піски видають звук, схожий на мелодію органу.

З бархана відкривається гарний вид навколишньої місцевості. На півдні видно тонка смуга річки Або, фіолетові гори Согети і Богути, за якими визирають білими вершинами хребти Кетмень. Із заходу горизонт закриває стрімчаста сторона Великого калкана, зі сходу - Малого. А на півночі за ним видна бузково-блакитна гряда відрогів Джунгарського Алатау, гори Чулак, Матай і Алтин-Ємеля. У їх підніжжя розкинулася підгірська долина, порізана тонкими смужками сухих русел дощових потоків. Південно-західний схил бархана гладкий, тоді як протилежний на північному сході має кілька гребенів з пологими схилами. Співаючий бархан - популярна туристична пам'ятка.

Бархан утворився в результаті видування пісків з мілин річки Або. В даній частині долини річки Або (між калканів і горами Богути і Сюгати) дме сильний вітер, який піднімає з річкових мілин хмари піщаного пилу. У Великого і Малого калканів, що стоять під невеликим кутом один до одного, вітер зустрічає перешкоду і, ослабнувши, залишає пісок. Так, за багато тисячоліть, виросла величезна піщана гора. Бархан НЕ кочує по рівнині, незважаючи на хиткість піску і сильні вітри, а залишається на місці ось уже кілька тисячоліть.

Причиною звучання піску є тертя піщинок при його русі (вітер, ходіння по ньому і т. п.). У 1962 році ленінградський фізик В. Арабаджи провів ряд спостережень. Чим більше рухається маса піску, тим виразніше звук - від слабкого писку до мелодії органу і навіть гуркоту. Видає звуки лише суха піщана маса.

Співаючі піски з глибокої давнини викликали безліч народних забобонів. У дійшли до наших днів легендах спів пісків пояснювалося діяльністю духів пустелі, фантастичних тварин, звучанням дзвонів похованих міст, потужними, що вирували під землею річками і багатьма іншими незвичайними причинами.

Одна з легенд говорить: «В стародавні часи подорожував по світу шайтан (тобто чорт). Підглядав за людьми, будував підступи, встигав скрізь і не пропускав нічого. Одного разу розгнівався на нього Всевишній і позбавив можливості блискавично пересуватися з одного місця в інше. Тоді шайтанові довелося пішки добиратися до свого будинку - а будинок стояв на вершині гори. Довго шайтан йшов по степу, пробирався по звивистих стежках уздовж берегів річки Або, нарешті втомився і приліг відпочити. Так важкий був його шлях і так важко було тягар здійснених ним діянь, що шайтан заснув міцним сном. І спить він до цих пір, звернувшись одиноким барханом, і ніщо й ніхто не можуть його розбудити - ні палюче сонце, ні дощі, ні грози, ні вітри. Тільки іноді самотній стогін виривається з його грудей, коли хтось намагається потривожити назавжди заснув шайтана ».

За іншою легендою, під пісками бархана похований Чингіз-хан і його бойові соратники, а пісок співає, коли душа хана «знемагаючи від душевних мук, розповідає нащадкам про свої подвиги».

Гори Актау. Актау - це грандіозні крейдяні гори. Дивовижна країна, що долає величчю і безжиттєвістю. Але навіть тут самі живучі. рослини на Землі і архари дивують: своєю красою.

Гори Актау (Білі гори) - це музей далекого минулого Землі. 15 мільйонів років тому тут було гігантське озеро-море, тепер - шари осадових порід химерних форм і кольорів: червоного, жовтого, блакитного і білого. Величезні конічні гори нагадують єгипетські піраміди. Час від часу тут знаходять викопні останки динозаврів і стародавніх ссавців.

У водно-бопотних угіддях парку мешкають багато видів цапепь, куликів, качок і. Інших навколоводних птахів. Річка Або і Капчагайска водосховищі багаті рибою. Тут водяться сазан, білий амур, товстолоб, лящ, сом, судак, жерех і інші види риб, службовці; бажаним трофеєм для рибалки-любителя.

Балхаш - безстічне, напівпрісноводне озеро в східній частині Казахстану, одне з найбільших в світі. Озеро розташоване в обширній Балхаш-Алакольськой западині.

Висота над рівнем моря - 340 м (Рівень води піддається коливанням різної періодичності) Площа 17-22 тис. км, Довжина 605 км, ширина від 9-19 км в східній частині до 74 км в західній. Обсяг водної маси 112 км. Площа басейну близько 501 тис. км. Найбільша глибина 26 м.

Озеро Балхаш ділиться протокою шириною в 3 км на дві різко розрізняються частини: Західна частина мілководна і має прісну воду, Східна частина - глибока і має велику солоність (від 3,5 до 6 г / л).

У західну частину Балхаша впадає велика річка Або (80% усього припливу води), в східну - невеликі річки Каратал, Аксу, Лепсе, Аягуз та інші.

Берегова лінія досить звивиста. Береги розчленовані численними затоками і бухтами. Островів мало, найбільші - Басаран і Тасарал.

Клімат в районі озера пустельний. Середня температура липня близько 24 ° C, січня біля -8 ° С. Опадів в середньому 120 мм на рік. Відносна вологість повітря 55-60%. Середня річна швидкість вітру близько 4,5-4,8 м / сек. Температура води на поверхні від 0 ° C в грудні до 28 ° C в липні, на глибині змінюється мало (різниця температур не більше 3,3 ° C). Озеро щорічно замерзає, крига зазвичай тримається з листопада до березня.

Течії вітрові, в західній частині постійне кругове. Існує легенда, що у багатого бая Балкаша була красуня дочка Або. Бай оголосив свято-тій і переможцю обіцяв в дружини дочка. Красуня Або і бідний пастух Каратал любили один одного. Або допомогла Караталу виграти змагання женихів. Але Балкаш не хотів віддати дочку біднякові. Тоді Каратал і Або бігли. Розгніваний батько не міг наздогнати втікачів. І тоді він перетворює їх у річки, а сам кидається на шляху між ними і перетворюється на озеро, поглинаючи неслухняну дочку. І озеро має колір сивої блакиті.

Тут можна зустріти такі рослини, як туранга, верба, очерет і очерет. Білі лебеді є справжньою окрасою і символом озера Балхаш. В даний час їх можна побачити тільки в деяких частинах озера.

Зате пелікани - справжні власники своїй території. Озеро Балхаш також є ареалом проживання великих бакланів, чирков, фазанів, беркутів, білих чапель і ондатр. У заростях очерету зустрічаються дикі кабани.

Для сміливих туристів озеро Балхаш пропонує полювання з навченими птахами на тетерева, качку, куріпку, зайця, лисицю і навіть вовка. Іхтіофауна озера також дивовижна. Ви зможете насолодитися риболовлею на судака, ляща, сома та ін

Озеро Балхаш одне з найбільших безстічних озер після Каспійського і Аральського морів. Його довжина становить 614 км, ширина - від 3.5 до 44 км., Максимальна глибина досягає 26 м. Унікальність озера полягає в різній мінералізації західної і східної частин, пов'язаної з вузькими затоками. Західна частина підживлюється водами річок Або і наповнена прісною водою, східна частина - солона. Природа озера Балхаш відрізняється контрастністю.

Барсакельмеськиий державний природний заповідник - заповідник в Аральському районі Кизилординської області Казахстану. Територія заповідника складається з двох кластерних ділянок - «Барсакельмес» і «Каскакулан». Ділянка «Барсакельмес» включає в себе колишню територію заповідника (16975 га) і осушене дно моря, загальна площа 50 884 га (з них заповідне ядро - 37725 га, буферна зона - 13 159 га). Ділянка «Каскакулан» займає 109 942 га (заповідне ядро - 68154 га, буферна зона - 41 788 га).

Барсакельмеськй заповідник - єдиний в Казахстані та СНД заповідник з екстремальними екологічними умовами, що знаходиться в зоні екологічної катастрофи глобального масштабу (зниження рівня Аральського моря). Це унікальна «природна лабораторія» для вивчення процесів аридизації клімату, опустелювання природних комплексів, перебудови складу і структури екосистем, арена видоутворення, формування рельєфу, ландшафтів, біорізноманіття. Все це має важливе значення для розуміння процесів еволюції та адаптації біоти до катастрофічно змінюються факторам природного середовища.

Флора і фауна. Флора судинних рослин заповідника включає 278 видів, у тому числі ендемічні казахстанські види: полин (Аральське і прутьевідная), лобода Пратова, жузгун (курчеватий, присадкуватий, Талібіна), тюльпан Борщова.

На території заповідника мешкають рідкісні, занесені до Червоної книги види тварин. Це представники орнітофауни: кучерявий пелікан, белоглазий нирок, мармуровий чирок, мала біла чапля, лебідь-кликун, малий лебідь, савка, змієїд, степовий орел, могильник, беркут, джек, кречетка, чернобрюхая рябок, білочеревий рябок, саджа, бурий голуб, пугач. З ссавців до рідкісних і зникаючих видів відносяться джейран, туркменський кулан, сайгак, перев'язка, рідкісний карликовий тушканчик, вухатий їжак. На ділянці Каскакулан в даний час знаходяться основні популяції кулана і джейрана, завдяки наявності джерел питної води.

Заповідник «Аксу-Джабагли» організований в 1926 р. на 30 тис. га; в 1948 р. його територія збільшилася до 73 тис. га. Заповідник займає більшу частину північно-західній частині Таласського Алатау і суміжний з ним ділянку Угамський хребта. Він входить до складу Чімкентской області Казахстану, займаючи її крайню південно-східну частину. У 120 км на північний захід від основної території, на Боролдайском хребті Сирдар'їнської Каратау, розташована філія заповідника - палеонтологічний ділянку Карабастау площею 125 га.

Жабаглінський державний природний заповідник - перший заповідник у Казахстані.

Розташований в Тюлькубасского, Толебійском і Байдібекском районах Південно-Казахстанської області, а також в Жуалинском районі Жамбилська області на загальній площі в 131 934 га.

Каньйон Аксу глибиною близько 1800 м - це і палеонтологічний заповідник з наскальними малюнками. Флора заповідника Аксу-Жабагли, за новітніми даними, включає 1737 видів, у тому числі 235 видів грибів, 64 види лишайників, по 63 виду водоростей і мохоподібних і 1312 видів вищих рослин.

Емблема заповідника - тюльпан Грейг, який став предметом експорту. Розмір його багрово-червоних пелюсток 12-15 см.

Фауна риб включає 7 видів, найбільш типові з них - звичайна марінка і голий османів .

У заповіднику зустрічаються 11 видів рептилій і 3 види амфібій, що складає більше 70% регіональної фауни цих груп, а 3 види занесені до Червоної книги Казахстану. Найбільшу тривогу в охороні викликає безнога ящірка - жовтопузик.

З хребетних тварин найбільш численною є фауна птахів, вона включає 267 видів. З цих птахів на території заповідника гніздяться 130 видів, а решта 137 є прогоновими, залітними або зимуючими, в Червону Книгу занесені 11 видів, крім цього ще 2 види птахів визнані МСОП (IUCN) глобально загрожує - деркач і білокрилий дятел .

Ссавці в заповіднику представлені 52 видами, що становить 80% від усієї теріофауни Західного Тянь-Шаню, з них - гризуни (44%), хижі (24%), рукокрилі (18%), копитні (9%), Зайцеподібні і комахоїдні ( по 3%). Копитних представляють архар, гірський козел, козуля, марал і кабан, хижих ссавців - ведмідь, борсук, кам'яна куниця, ласка і горностай, а гризунів і Зайцеподібні - довгохвостий бабак, дикобраз, заєць-толай і ондатра.

У Червону Книгу Казахстану занесені 10 видів рідкісних і зникаючих видів ссавців. Особливої уваги в охороні заслуговують 3 види ссавців - сніжний барс, занесений в список загрозливих видів МСОП (IUCN), ендемічний західно-Тяньшаньского вид бабак Мензбира і зникаючий в даний час ендемічний підвид архара.

Алакаль - солоне безстічне озеро , розташоване на Балхаш-Алакольськой низовины, що знаходиться на кордоні Алматинської і Східно-Казахстанської областей, у східній частині Балхаш- Алакольськой улоговини в південно-східному Казахстані. На південний схід від озера розташовується перевал Джунгарська ворота. На західному березі озера знаходиться курортне селище Коктума (N 45.87178o E 81.64285o), приблизно в 80 кілометрах від казахстансько-китайського кордону, на східному селище Кабанбай (колишня назва Жарбулак) із стрімко розвивається туристичною інфраструктурою. Приблизно в 15 км на схід від селища Кабанбай розташований бальнеологічний курорт Барлик-Арасан. Назва з казахської мови на російську перекладається як «строкате озеро». В період з XII по XIX ст. воно мало кілька назв: Турге-Нор (з монг. «міст-озеро»), Алактагол, Алатеніз, Алакта.

Гідрографія. Розташоване в напівпустельній зоні на сході Балхаш-Алакальської улоговини, на висоті 343 метрів. Площа близько 2200 км, Глибина до 45 м. Річні коливання рівня становлять 1,2 м Льодостав триває з січня по квітень. Купальний сезон триває близько 3,5 місяців (з червня до середини вересня). Вода має хлоридно-натрієвий склад.

Алакаль і мілководні озера Уяли, Сасикколь і Жаланашколь утворюють озерну систему, площа басейну якої складає до 55 тис. км. Ось вже як 10 років успішно розвивається туризм на озері Алаколь, зараз це цивільний і доступний відпочинок, як для жителів Казахстану, так і для іноземців. Численні пансіонати і бази відпочинку щодня зустрічають туристів, різного віку від немовлят до людей похилого віку. Люди прагнуть на озеро Алаколь не просто відпочити, а й підлікуватися, адже озеро здавна цінувалося своїми лікувальними властивостями, що вже не одноразово було доведено вченими. Дістатися до заповітного озера можна на комфортабельних автобусах, самостійно на машині або на поїзді.

Іссик - озеро в Іссикского ущелині Заілійського Алатау, приблизно в 70 км на схід від Алма-Ати. Висота над рівнем моря - 1756 метрів. Як стверджують геологи, утворилося воно приблизно 8-10 тисяч років тому в результаті грандіозного гірського обвалу, який створив природну греблю заввишки близько 300 метрів. Спочатку довжина Іссик становила 1850 м, ширина 500 м, глибина 50-79 м. Вода була зелено-блакитна, риба не водилася. У 1939 році на березі озера почала працювати турбаза ВЦРПС.

У 1959 році був відкритий парк озера Іссик з готелем, рестораном. До озера була пробита упорядкована асфальтована дорога. На березі діяла турбаза. Працював автовокзал. Тисячі алматинцев і гостей міста щоліта відпочивали в околицях озера. Його зображення друкувалося на листівках і в туристичних брошурах ...

липня 1963 селевий потік з верхів'їв річки Іссик (гора Жарсай) зруйнував природну греблю в західній частині, спустошивши водойму. Селевий потік став причиною значних жертв і руйнувань в місті Іссик. Річка Іссик змінила русло, в результаті сходу селевого потоку. Деякий час на місці Іссик було невелике озерце.

На початок 1990-х років завершилося відновлення прорваної селем греблі і пристрій водозливних споруд. На початку XXI століття, за 40 років, обсяг озера відновився на 3/4.

Або - річка в Алматинській області Казахстану. Бере початок на Тянь-Шані в Китаї на висоті 3540 м. Початок річки знаходиться в місці злиття річок Кунгес і Текес. Довжина - 1439 км, з яких 815 км на території Казахстану, де є однією з найбільших річок. Впадає в західну частину озера Балхаш, сильно опріснити його. При впадінні утворює обширну дельту з декількома постійними рукавами: Жіделі, Топар, безліччю невеликих озер і затонів. По праву сторону від сучасної річки пролягають численні стародавні русла Або, найбільше з яких - Жанатас. Найбільш великі притоки річки: Чарин, Каш

Ще на початку XX століття річка була жвавою дорогою із західного Китаю. Сьогодні вона популярна серед любителів пригодницького туризму, особливо сплавами на плотах по Або до Балхаша. З хребта Заилийский Алатау в Або впадає річка Чарин, знаменита своїм каньйоном. Недалеко від впадіння Чарин на березі Або знаходиться знаменита піщана гора - Співаючий бархан, а нижче Капчагайска греблі (за течією) відоме серед скелелазів урочище Тамгали-Тас (Писані скелі). На правому березі Або вище Капчагайска водосховища розташований Національний природний парк Алтин-Емель, де нині розводять куланів і кінь Пржевальського. На річці Або в 1729 році відбулася битва казахів і джунгар.

Через низький рівень долини води середньої течії Або було часто важко використовувати для зрошування, у зв'язку з чим в період 1965-1970 рр. у містечка Ілійський на трасі Алма-Ата - Талдикорган була побудована гребля Капчагайска ГЕС, що утворила Капчагайска водосховище (в 70 км від Алма-Ата). А містечко було перейменовано в Капчагай. Нижче Капчагайска водосховища в 2004 році, був знятий фільм Кочівник.

Велике Алматинське озеро розташоване в ущелині річки Велика Алматинка на висоті 2511 м над рівнем моря, в 28,5 км на південь від Алма-Ати. Лежить у западині, оточеній з усіх боків гірськими вершинами.

Як і переважна більшість озер Тянь-Шаню, виникло в результаті землетрусів. Над озером височать три основні піку, які можна побачити з північного кінця греблі: пік Рад (4317 м) - на південно-сході, пік Озерний (4110 м) - на півдні, вгору по річковій долині, пік Турист (3954 м) - до північний захід від озера. На захід піку Турист знаходиться гребінь піка Великий Алмати, піраміда висотою З681 м, яка добре видна з центру міста. В залежності від пори року, озеро змінює свій колір - від світло-зеленого до бірюзово-блакитного. Харчується льодовикової водою озеро простягається на 1,6 км в довжину, майже кілометр в ширину і 40 м в глибину.

Велике Алматинської озеро є частиною Іле-Алатауського національного парку. Довжина шляху до озера становить 23 км від міста. Підйом в ущелину сам по собі дуже ризикований в силу сельонебезпечній, і на думку фахівців з сходу селей, це озеро витримує випробування природи до цього дня. Велике Алматинської ущелина - пам'ятка. На озері розташовано водозабірних споруд ГЕС Алматинському каскаду.

Організовано постановою Уряду РК за № 212 від 1 грудня 1998 року. Постановою Уряду Республіки Казахстан «Про деякі питання окремих особливо охоронюваних природних територій Карагандинської області» від 6 лютого 2009 року № 122 територія парку була розширена з 90 323 га до 112 120 га. лесообразующие породи: сосна, береза, осика, верба, ялівець. Особливістю флори є велика наявність реліктових рослин льодовикового періоду, рідкісних і зникаючих видів рослин - 66 видів.

Рослини занесені до Червоної книги: барбарис Каркаралінскій, мох сфагнум.

Фауна. 2 види амфібій, 6 видів рептилій, 40 видів ссавців і близько 114 видів птахів. Клімат Каркаралінского національного парку більш помірний, ніж на навколишньої території. Середня річна температура повітря - 2 градуси тепла. У липні вона становить в середньому +18, +20 градусів, в січні 12, 15 градусів.

Державний національний природний парк «Кокшетау» - Національний парк в Зерендінском районі Акмолинської області та Айиртауском районі Північно-Казахстанської області Казахстану. Утворений згідно з Постановою Уряду РК № 415 від 10 квітня 1996 року.

Клімат. Територія національного парку відноситься до зони лісостепових і степових природних зон. Клімат різко континентальний. Температура січня: від -5 до -35 градусів, температура липня: від +3 до +27 градусів. Річна кількість опадів становить від 250-310 мм в рівниною частині і до 440 мм в піднесеною. Влітку дощі мають зливовий характер, що супроводжується грозами.

Весна - коротка (20-30 днів), починається зазвичай з другої половини квітня, суха і прохолодна, нерідко з частими поворотними холодами, що затримують танення снігу. У травні іноді спостерігаються заморозки. Літо - спекотне та сухе, незважаючи на значне випадання опадів, які випадають у вигляді рідкісних, але інтенсивних дощів. Середня температура червня 18-20 градусів, абсолютний максимум 38-40. Панують антициклони, повітря прозоре, з не високою вологістю. Вітри південно-західні сухі. максимум опадів припадає на початок осені. Осінь - похмура, нерідко дощова, у другій половині вересня можливі заморозки, а в першій декаді жовтня температура повітря падає нижче +5 градусів. В кінці жовтня випадає перший сніг. Зима - сувора, холодна. T счн. = -17-18; при антициклонах падає до -30 градусів. Часті хуртовини, які обумовлені циклонами, що переміщаються в північно-східному напрямку на північ Сибіру.

Флора і фауна. Тваринний світ державного національного природного парку «Кокшетау» дуже багатий. Фауна хребетних тварин нараховує 282 види. Вони розподіляються по класах наступним чином: ссавці - 47 видів, птахів - 216 видів, плазуни - 7 видів, риби - 12 видів.

Рослинність на території національного парку багата різновидами і тісно пов'язана з ландшафтними особливостями всього регіону. Рослинність представлена наступними типами: лісова, степова, лучна.

На території національного парку знаходиться 13 пам'яток природи республіканського значення: Зелений мис, Смольна сопка, Сопка «дременув», Малиновий мис, Сопка «Пожежна», Сопка «Два брата», Гостра сопка, Водоспад з печерою, Розколота сопка, Острів озера Імантау ( «Козачий»), Сопка «Огляд», Сопка «Котелок», Реліктовий масив.

Гора Білуха - найвища точка Гірського Алтаю (4506 м), що вінчає Катунський хребет. Знаходиться на території Усть-Коксинского району. Тут бере свій початок річка Катунь. Назва походить від рясного снігу, що покриває гору від вершини до самого заснування. Гора Білуха представлена двома вершинами у вигляді неправильних пірамід - Східної (4506 м) і Західної Білухи (4435 м), майже прямовисно падають на північ до Аккемское льодовику і поступово знижуються на південь, у бік Катунського льодовика.

Зниження між вершинами, що отримало назву «Сідло Білухи» (4000 м.) також круто обривається на північ до Аккемское льодовику (т. зв. Аккемское стіна) і більш полого спускається на південь до річки Катунь.

Геологія. Гірський масив Білухи складний породами середнього і верхнього кембрію. Багато відроги масиву є виходи пісковиків і сланців. Менш поширені конгломерати. Частина масиву складають типові флішеобразние формації. Про тектонічної нестабільності території Білухи свідчать розломи, тріщини і надвіги гірських порід. Круті, майже прямовисні зони ковзання характерні для північного схилу Білухи, особливо з боку долини р. Аккем.

Район Білухи розташований на кордоні зон 7-8-ми бальній сейсмічній активності. Мікроземлетрясіння тут дуже часті. Наслідки їх - ломка крижаного панцира, схід лавин і обвалів. З палеогену територія відчуває інтенсивне тектонічне підняття, яке продовжується і нині.

Палеогенові підняття відбилося в характері рельєфу - він всюди високогірний, типово альпійський, з глибокими ущелинами, вертикальні альпійські гребені підносяться над ними до 2500 м. Великі площі масиву зайняті скелями, осипами і моренами. Схили схильні руйнівному впливу селів і лавин. Білуха - це музей найрізноманітніших геоморфологічних процесів і форм рельєфу.

Клімат району Білухи суворий з тривалою холодною зимою і коротким влітку з дощами і снігопадами. Він змінюється, відповідно до висотної зональністю, від клімату долин - біля підніжжя вершини до клімату високих снігів і льодовиків. Інструментальні спостереження ведуть дві станції - Метеостанція Аккем і Метеостанція Каратюрек, розташовані відповідно на абсолютних висотах 2050 і 2600 м. Поблизу льодовика Геблера, на південному схилі Білухи, раніше працювала метеостанція Катунь. Середня температура липня в долинах біля верхньої межі лісу 8,3 градуса С (Метеостанція Аккем), а на платоподібні вершинах 6,3 градуса С (Метеостанція Каратюрек). Влітку на вершині Білухи не рідкісні морози до? 20 градусів С.

Взимку негативні температури повітря спостерігаються в січні до 45 градусів С і залишаються низькими навіть в березні до - 4 градусів С. Широко поширені температурні інверсії. За А. М. Комлева і Ю. В. Титової, норма річних опадів для Метеостанції Аккем і Метеостанції Каратюрек становить 512-533 мм. Тверді опади випадають на висоті 3000-3200 м, і їхня річна величина становить 35-50 відсотків від загальної кількості. В нівально-гляціальні зоні Білухи за рік випадає більше 1000 мм опадів. Тут поширені гірничо-долинні вітри і фени.

Льодовики. На схилах масиву Білухи і в долинах відомо 169 льодовиків, загальною площею 150 квадратних кілометрів Гора Білуха несе на собі майже 50% льодовиків Катунського хребта, що становить понад 60 відсотків площі його заледеніння. За кількістю льодовиків і заледенінню р. Білуха займає перше місце на Катунського хребті. М. В. Тронів виділив Белухінскій льодовиковий район в самостійний «тип льодовиків Білухи». Для нього характерні: високе положення басейнів харчування, крутизна фірнових потоків, низьке положення мов льодовиків, що заповнюють ложе глибоких річкових долин і щільне примикання до схилів вершин. Тут зосереджено 6 великих льодовиків, серед них льодовик Сапожникова - один з найбільших на Алтаї - 10,5 км завдовжки, площею 13,2 квадратних кілометрів, а також Великий і Малий Берельський льодовики, довжиною 10 і 8 км і площею 12,5 і 8,9 км відповідно.

Для Білухи не характерні, як для інших центрів зледеніння, великі відмінності в площі заледеніння між схилами північної і південної експозицій. Це компенсується, за рахунок режиму обороту речовини, великим випаданням і більш інтенсивним танення на південному схилі, меншим числом опадів і великий затененность протилежного схилу. Швидкість руху льоду неоднакова і в середньому коливається від 30 до 50 м в рік. Найбільша відзначена на льодовику Братів Тронових, біля підніжжя ледопада вона складає 120 м в рік. Накопичення снігу на крутих схилах призводить до сходу лавин. Білуха - один з інтенсивних лавинонебезпечних районів Алтаю.

Річки Білухи належать головним чином басейну річки Катунь, яка витікає з південного схилу льодовика Геблера. Тут також беруть початок річки Кучерла, Аккем, Ідигем. Річка Біла Берель дренує південно-східний схил і відноситься до басейну річки Бухтарми. Водні потоки, народжені у льодовиків Білухи, утворюють особливий алтайський тип річок. У харчуванні річок беруть участь талі води льодовиків, снігів, дощові опади мають невелике значення.

Для річок характерний максимальний стік влітку і низький в інший час року. Річки швидкоплинні, нерідко утворюють водоспади. Гарний водоспад розсипному знаходиться на однойменній річці, правій притоці Катуні.

Озера в районі гори Білухи лежать в глибоких карах і трогових долинах. Походження їх пов'язане з діяльністю стародавніх льодовиків. Великі озера - Велике Кучерлинское, Нижнє Аккемское та ін

Рослинність. Для Белухінского масиву, як і для будь гірської країни, характерна строкатість рослинності. За даними багатьох дослідників, основна частина хребта відноситься до Катунського високогірного району, де відзначено велику різноманітність лісових і високогірних формацій. Лісовий пояс простягається до висот 2000 м, в західній та східній до 2200 м і більше розвинений на північному макросхилі.

У східній частині південного макросхилу (верхів'я річки Катунь і річки Коксу) пояс виражений фрагментарно. Нижня межа умовна, тут переважають формації темнохвойних лісів з переважанням ялини сибірської, кедра, ялиці сибірської. Звичайні модрина та листяні породи: береза, горобина. Чагарники представлені таволгою, жимолостю, караганой. З висотою істотно зростає роль кедра, з чагарників і чагарничків починають переважати жимолость і брусниця.

У верхній частині лісового поясу з чагарників з'являється берізка круглолиста; з трав - субальпійські і альпійське різнотрав'я. Також тут поширена смородина і малина.

Субальпійський пояс на нижній межі представлений кедровими і кедрово-модриновими рідколіссям з фрагментами субальпійських лук та чагарників. Альпійський пояс представлений крупно-травня, мелкотравно і кобрезієвиє лугами. Значні площі займає ерниковиє, лишайникова, дріадовая і трав'яниста тундри. Високогірні болота представлені формаціями осокових, пушіцевимі і зеленомошних боліт.

Оскільки Белухінскій масив займає значну частину високогір'я, тут представляють інтерес рідкісні види, що виростають в альпійському поясі. Це - аконіт незнайдений, жівокость укокская, родіоли: морозна, чотиричленна, рожева, перстач Крилова, луки: алтайський, карликовий та інші (всього понад 30 видів). Багато хто з них включені в Червону книгу Республіки Алтай.

Тваринний світ. З дрібних ссавців по кам'янистих розсипів і ерниками поширені: тундряная бурозубка, червоно-сіра, червона і большеухая полівки. У витоках річки Катунь, за її правобережжю мешкають алтайська мишовка і цокорь. Сюди зрідка заходять рись, сніговий барс, а з копитних: сибірський гірський козел.

Набагато різноманітніший представлені птиці. З мисливсько-промислових: біла і тундряная куріпки. З горобиних мешкають: клушіца, альпійська галка, гімалайська завирушка. Значно рідше зустрічаються сибірський гірський вьюрок і екзотичний вид - арчевих дубоніс. З видів, внесених до Червоної книги Республіки Алтай, мешкають велика сочевиця, беркут, алтайський улар

Охорона навколишнього середовища. У 1978 році як пам'ятник природи Гірничо-Алтайській автономній області затверджено сесією Алтайського крайового Ради народних депутатів. У 1996 році статус пам'ятника природи підтверджений Постановою Уряду Республіки Алтай.

У червні 1997 року створено перший в Республіці Алтай природний парк "Білуха" загальною площею 131337 га.

У січні 2000 року Катунський заповідник отримав статус біосферного.

Маркакольский державний природний заповідник - заповідник в Східно-Казахстанській області, в околицях озера Маркаколь. Заснований 4 серпні 1976 року, площа 71,3 тис. га. Постановою Уряду Республіки Казахстан від 11 грудня 2007 року N 1214 «Про надання земельних ділянок в постійне землекористування державній установі" Маркакольскій державний природний заповідник "Комітету лісового та мисливського господарства Міністерства сільського господарства Республіки Казахстан» площа заповідника розширена до 102 979 га.

Охороняє природні комплекси лугів, степів, гірських темнохвойних лісів, чагарників пихтового стланика, субальпійських і альпійських лугів і кам'янистих тундр на схилах гір південного Алтаю в районі лежить на висоті 1.5 км високогірного озера.

Флора включає більше 700 видів вищих рослин.

У фауні заповідника представлено 55 видів ссавців, серед яких лось, косуля, марал, кабан, бурий ведмідь, вовк, росомаха, горностай, тхір, ласка, борсук, колонок, солонгой, видра, соболь, американська норка, зрідка сніжний барс, а також 250 видів птахів (качки, поганки, чорний лелека, кулики, чайки, крячки, дикі голуби, тетерев, глухар, рябчик, сіра куріпка, улар, кеклик, чеглок, боривітер, луні, чорний шуліка, беркут, орлан-білохвіст, Сарич, осоед, скопа, яструб-тетерев'ятник, сови та інші пернаті). У водах озера Маркаколь зустрічаються харіус, голець, піскар і озерний ускуч (ленок).

Устюртський державний природний заповідник . Розташований в Каракіянському районі Мангістауської області.

Створений в 1984 р. на площі 223 300 гектарів для охорони пустельних ландшафтів на плато Устюрт. Ідея створення заповідника на Устюрті виникла в 60-70-х роках у зв'язку з почався в ці роки освоєнням пустельних просторів Західного Казахстану. Заповідник був організований 12 липня 1984 Мета установи заповідника - збереження в природному стані природного комплексу північних пустель плато Устюрт, в тому числі ряду рідкісних видів фауни і флори. Заповідник перебував у віданні Головного управління заповідників та мисливського господарства при Раді Міністрів Казахської РСР.

У географічному районуванні територія Устюрт входить в Ірано-Туранська підобласть Афро-Азіатської пустельній області, а заповідник знаходиться на стику Устюртского і Мангишлацького округів південної підзони пустель. Територія заповідника займає частину західного Чинка плато Устюрт, вузьку прічінковую смугу самого плато і велике зниження Кендірлісор. Абсолютна висота - від 50 до 3000 м. Найвища точка заповідника знаходиться на Західному чинки Устюрт в районі колодязя Кугус (+340 м над ур.м.), найнижча - в північній частині Кендерлісора (-52 м).

Адміністрація заповідника розташована в м. Жанаозен. Відстань між територією і адміністрацією складає більше 200 км.

Флора і фауна. Різноманітність грунту обумовлює формування своєрідної флори. На глинистих грунтах переважають біюргуновие, кейреуковие; на щебністих тасбіюргуновие; на кам'янистих ежовніковие, полин, берізка, курчавковие; белобояличевие і Саксаулові: на солончаках реомюріевие, Поташникова і сарсазановие спільноти. На території заповідника зустрічається близько 263 видів рослин, з них 5 червонокнижних: мягкоплоднік крітмолістний, катран беззубий, марена крейдяна, молочай твердобокальчатий і солянка хівинські.

Клас земноводні представлений 1 видом - жаба зелена, клас плазуни 22 видами, клас ссавці 45 видами, клас птиці 111 видами, включаючи пролітних. З них до Червоної книги занесені: птахів - 11 видів: фламінго, балобан, сапсан, стерв'ятник, степовий орел, беркут, пугач, джек, змієїд, чернобрюхая рябок, коровайка; ссавців - 9 видів: Устюртского муфлон, джейран, каракал, манул, перев'язка, бархани кіт, медоед, білочеревий стрелоух, гепард; плазунів - 1 вид: четирехполосий полоз.

Державний національний природний парк «Буйратау» - Національний парк Казахстану. Національний парк створений 11 березня 2011 року; до його складу увійшли природний парк «Буйратау» (ООПТ місцевого значення), Белодимовскій і Ерейментаускій державні зоологічні заказники і територія, зарезервована раніше під Ерейментаускій державний заповідник . Розташований в Ерейментауском районі Акмолинської (північна частина - 60 814 га) і Осакаровском районі Карагандинської області (південна частина - 28 154 га).

Парк створено з метою збереження унікальних степових екосистем подзонального типу сухих степів, а також реліктових черноольхових лісів і березових кілків, що знаходяться на південній межі ареалу.

Державний національний природний парк «Бурабай» .Розташований в Бурабайском (Щучинськ) районі Акмолинської області Казахстану.

Національний парк «Бурабай» знаходиться у віданні Управління справами Президента Республіки Казахстан.

В межах заповідних зон національного парку забороняється будь-яка господарська діяльність, рекреаційне використання і діє режим, відповідний режиму заповідників.

У зонах замовного режиму допускається суворо регульоване їх використання, в тому числі в підзонах рекреаційного використання, обмеженої господарської діяльності, адміністративно-виробничого призначення та обслуговування відвідувачів.

Першим кроком, спрямованим до охорони природи краю стало утворення в Боровому в 1898 році Казенного лісництва. У 1920 році Борове було націоналізовано і визнано курортом загальнодержавного значення. У 1935 році був організований «Державний заповідник Борове». У 1951 році заповідник був ліквідований і замість нього був утворений Борівської лісгосп. Постановою Уряду РК від 6 травня 1997 року № 787 Борівське лісове господарство перетворено в державну установу «Природно-оздоровчий лісової комплекс« Бурабай ». У 2000 році Постановою від 12 серпня за № 1246 створено державну установу «Державний національний природний парк« Бурабай »на площі 83 511 гектарів, з них 47 600 га вкрито лісом. У 2010 році площа парку була розширена до 129 935 га.

Флора і фауна. На території росте 757 видів рослин. 109 з них потребують охорони. 12 занесені до Червоної книги. 65% всієї деревної рослинності складає сосна, 31% береза, 3% осика і 1% чагарники.

Завдяки різноманітності рослинного світу дуже багата фауна: тут мешкає 305 видів тварин, що становить 36% всієї фауни Казахстану, причому 40% з них мешкають тут на кордонах своїх ареалів проживання, 13 видів занесені Червону книгу.

Тваринний світ Борового значно багатшими, ніж в оточуючих його степах. Характерно змішання елементів фауни степів, лісів і гір. Тут зустрічаються як європейські, так і сибірські види, представники типових північних і південних видів тварин.

В даний час в лісах Борового водяться олень, лось, кабан, козуля, білка, горностай, ласка, лісова куниця. З хижаків зустрічаються вовк і рись. У степу і лісостепу часто зустрічаються лисиці, корсаки, тхори і зайці - русак і біляк, в лісах звичайний борсук.

Різноманітний світ пернатих: гоголь, крижень, сіра качка, шилохвіст, чирок, огар, зуек, чайка, перевізник, черниш. Велика кількість водоплавної птиці буває на озерах восени, під час перельоту.

У сухих кам'яних борах і по околицях лісів, в березовому лісостепу, зустрічається сіра куріпка і глухар.

Петрогліфи археологічного ландшафту Тамгали - один з найбільш давніх і яскравих пам'яток наскального мистецтва Семиріччя, з 2004 року є об'єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Тут в кінці 1950-х років було виявлено святилище з великою кількістю наскальних малюнків, його вивчення почалося в 1970-1980-і роки. Урочище Тамгали розташоване в 170 км на північний захід від міста Алма-Ати в горах Анракай.

Більшість петрогліфів розташоване в нижній частині головного ущелини і в примикає до нього із заходу бічному ущелині, а також в 7 саях, розташованих на північний захід від основного ущелини. Загальна кількість малюнків в головному ущелині - близько 2000. Всі вони умовно розділені на 7 груп. Відлік груп йде від гирла ущелини.

Зустрічаються зображення сонцеголових божеств, ряджених, воїнів-паліценосцев, шлюбних пар, породіль, а також багатофігурні композиції з зображенням людей і тварин, сцени полювання на тварин і сцени жертвоприношення биків. Сюжети із зображенням колісниць зустрічаються рідко. Відомі численні солярні знаки.

Велика частина петрогліфів відноситься до епохи бронзи. Малюнки, виконані в сакському «звіриному» стилі, розміщені в основному окремо від більш давніх петрогліфів, але в деяких випадках доповнюють або навіть перекривають їх. Середньовічні наскальні зображення вибиті на оточуючих ущелині сопках і в прилеглих безводних саях. Центральний комплекс виділяється найщільнішою концентрацією петрогліфів і, ймовірно, вівтарів, що вказує на можливе церемоніальне призначення цього місця для жертвоприношень.

Крім петрогліфів в Тамгали виявлено велику кількість стародавніх поховань: кам'яні ящики-цисти середнього і пізнього бронзового століття, кургани із землі і каменів періоду від раннього залізного століття до теперішнього часу.

III. Туристична індустрія регіону

Готелі Казахстану

Алмата всього готелів - 18Готелі в Астані всього готелів - 11Готелі в Атирау всього готелів - 2Готелі в Кизилорді всього готелів - 3Готелі в Шимкенті всього готелів - 5Готелі в Таразі всього готелів - 3

Звичайно є й інші, менш престижні заклади розміщення, але у статистиці наведені найвідоміші з них. Із закладами харчування у Казахстані проблем немає, найбільше їх у Алматі, Астані,Актау.

Кухня

Основні страви є м'ясними, одне з популярних казахських страв називається «Ет» (м'ясо), це блюдо часто називається і відомо в російськомовній літературі і пресі як бешбармак, з вареної свіжої баранини з шматочками розкотив вареного тіста (камир). Також популярні куирдак (смажені шматочки печінки, нирок, легень, серця і т. п.), кеспе або Салма (локшина), сорпа (м'ясний бульйон), ак-сорпа (молочний суп з м'ясом, або просто м'ясний суп з Куртом). До основних страв нерідко відносять також і різноманітні варені ковбаси - кази (ковбаса з конини, ділиться за ступенем жирності), карта, шужик. Раніше до основних страв також ставився колись популярний у пастухів фарширований шлунок, іспекаемий в золі (аналог хаггиса), але зараз він ставиться до екзотики навіть у казахів.

Популярними блюдами є: «сiрне» (приготовлена ??в казані смажена молода баранина з цибулею та картоплею) і «палау» (плов по-казахськи з великою кількістю м'яса і моркви)

З рибних блюд найбільш відомий «Коктал» - нанізаная на гілки верби, смажена на вугіллі, заправлена овочами риба.

Куирдак - традиційне казахське м'ясне блюдо. Для приготування страв широко використовуються баранина, яловичина, конина, рідше верблюжатини. Використання риби і морепродуктів традиційно для жителів узбережжя Каспію і Аралу. У зв'язку з кочовим способом життя, птиця не розлучалася, і була присутня лише як дичини у мисливців.

Крім м'ясних страв, існує велика різноманітність молочних страв і напоїв: кумис (кисле кобиляче молоко), шубат (кисле верблюже молоко), діб (коров'яче молоко), айран (кефір), каймак (сметана), кілегей (вершки), сари-травень (підсоленій вершкове масло), сузбе (творог), катик (середнє між кисляком і сиром), курт (висушений солоний сир), ірімшик (сушений сир з овечого молока), шалап або ашмал (рідкий йогурт), шкірі (напій зі злаками) та ін.

До відомих солодощів відноситься «шертпек» - це суміш меду і кінського жиру від «кази». В основному було на дастарханом у казахських баїв.

Основні різновиди традиційного хліба: Таба-нан (таба-сковорода) - хліб спечений на вугіллі (тісто печеться між двох сковорід), баурсаки (маленький колобок), шельпек (тонка коржик), шек-шек (чак-чак) і тандир-нан .

З напоїв основним є чай. Будь дастархан закінчується чаюванням. Причому, чай по-казахськи - це міцний чай з вершками, також, як чай по-англійськи. Споживання чаю жителями Казахстану одне з найвищих у світі - 1,2 кілограма на рік на людину. Для порівняння, в Індії воно складає лише 650 грамів на душу населення.

Висновки

Казахстан неймовірно багатий на туристичні ресурси, особливо природні. Але через недостатню рекламу не використовує свій потенціал і на третину тому і не є популярним місцем серед іноземних туристів. Природа Казахстану одна із найгарніших на континенті і вражає своєю різноманітністю та контрастністю, але мало хто з простих людей про це знає. Але зараз країна починає свій підйом до туристичної еліти і має гарні перспективи для розвитку. Туризм може стати гарним поповненням національного бюджету, а тому державі необхідно фінансувати та розвивати цю галузь.