Генные болезни

Генные болезни

Демографічна ситуація Західного Полісся

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ

.1 Населення і демографічна ситуація у працях суспільних географів

.2 Демографічна ситуація як об’єкт суспільно-географічного дослідження

1.3 Методи дослідження населення.

1.4 Методика дослідження демографічної світу

.5 Поняття про чинник. Види чинників.

Розділ 2. ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ.

2.1 Природно-географічні чинники

2.1.1 Географічне положення, природні умови та ресурси регіону

2.1.2 Екологічний стан території

.2 Суспільно-географічні чинники.

.2.1 Рівень та якість життя населення Західного Полісся

.2.2 Рівень урбанізації території

.2.3 Освітній рівень та зайнятість населення

.2.4 Рівень медичного обслуговування в регіоні.

.2.5 Асоціальні прояви в суспільстві та політика держави.

.3 Історія заселення території Західного Полісся

.4 Культурно-психологічні чинники.

Розділ 3. СУЧАСНА ДЕМОГРАФІЧНА СИТУАЦІЯ В ЗАХІДНОМУ ПОЛІССІ

.1 Адміністративно-територіальний поділ і склад населення Західного Полісся

.2 Природний рух населення

.2.1 Особливості народжуваності в регіоні.

.2.2 Основні риси смертності

.3 Шлюбний стан населення Західного Полісся

.4 Механічний рух населення регіону

.4.1 Внутрішньо-регіональна міграція.

.4.2 Зовнішні міграційні процеси

РОЗДІЛ 4. ДЕМОГЕОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ

.1 Основні принципи демогеографічного районування.

.2 Південний демогеографічний район

.3 Південно-Західний геодемографічний район

.4 Північно-Західний геодемографічний район

.5 Північний геодемографічний район

.6 Центральний геодемографічний район.

4.7 Південно-Східний демогеографічний район.

.8 Північно-Східний геодемографічний район.

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Актуальність теми. У період демографічної кризи в Україні виникає потреба у вимірюванні демографічних процесів. Адже кризові явища, що простежуються у демографічних процесах як на загальнонаціональному так і на регіональному рівнях, спричинені погіршенням майже усіх демографічних показників, зокрема характеристик природного та механічного руху населення. Демографічна ситуація є, з одного боку, чинником, а з другого - результатом соціально-економічного розвитку конкретного регіону. Тому, без комплексного дослідження і оцінки існуючої демографічної ситуації не можна забезпечити позитивного розвитку регіонів країни.

Регіон Західного Полісся є одним із специфічних регіонів України, що характеризується прикордонним географічним положенням, історико-географічними особливостями заселення краю, а також особливим станом протікання демографічних процесів у порівнянні з іншими регіонами України - найвищими показниками народжуваності, низькими показниками смертності та додатнім природними приростом, значним переважанням шлюбності над розводом, від’ємним міграційним сальдо в сільській місцевості за рахунок наявності значного числа трудових ресурсів і недостатньою кількістю місць прикладання праці.

Важливим також є виявлення територіальних особливостей демографічної ситуації в межах Західного Полісся та демогеографічне районування території, що дозволить встановити основні причини формування саме таких показників і специфіку управлінських рішень щодо поліпшення демографічної ситуації того чи іншого демогеографічного району зокрема та регіону загалом.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в розробці теоретичних засад та методичних підходів до оцінки демографічної ситуації на регіональному рівні, аналізі чинників процесу формування та сучасного стану демографічної ситуації регіону, обґрунтуванні її внутрішньорегіональних відмінностей та перспектив розвитку.

Відповідно до мети дослідження було визначено такі завдання:

• Обґрунтувати теоретичні і методичні засади вивчення демографічної ситуації;

• Визначити основні чинники формування демографічної ситуації і проаналізувати їх дію на компонентну та територіальну структуру населення регіону;

• Встановити тенденції розвитку демографічних процесів досліджуваної території;

• Виявити динаміку та особливості формування сучасної демографічної ситуації;

• Провести комплексний аналіз сучасної демографічної ситуації регіону та встановити її внутрішньо регіональні особливості;

• Здійснити демогеографічне районування досліджуваної території.

Об’єктом дослідження дисертаційної роботи є сукупність процесів народжуваності, смертності, природного приросту, шлюбного стану та механічного руху населення Волинської та Рівненської областей.

Предмет дослідження є процес формування, сучасний стан та тенденції розвитку демографічної ситуації Західного Полісся, її внутрішньо регіональна диференціація у розрізі адміністративних районів.

Методи дослідження. У процесі дослідження були застосовані традиційні загальнонаукові методи - термінологічний, системний, аналізу і синтезу, формалізації, індукції і дедукції, порівняння, а також конкретно-наукові і спеціальні методи - історичний, картографічний, математичний, соціологічний методи, методи загальної теорії статистики, метод статистичних групувань, а також графічний метод, який був застосований для наочного представлення демографічних процесів.

Наукова новизна проведеного дослідження:

-              Поглиблено методологічні та методичні основи дослідження демографічних процесів;

-        Визначено ієрархічну систему чинників, що впливають на формування та стан демографічної ситуації регіону;

-        Вперше всебічно розкрито динаміку, особливості формування та аналіз сучасної демографічної ситуації Західного Полісся;

-        Обґрунтовано методику аналізу територіальної диференціації демографічної ситуації регіону;

-        Вперше для регіону виконано демогеографічне районування території.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне цінність дослідження полягає у тому, що розроблені в ньому методичні підходи щодо дослідження демографічної ситуації і геодемографічного районування можуть бути використані під час дослідження інших регіонів; при розробці стратегії соціально-економічного розвитку регіону. Виконане демогеографічне районування може бути використане для проведення ефективної демографічної політики.

Отримані у роботі висновки можуть також використовуватись у практиці викладання курсів “Географія населення з основами демографії”, “Суспільно-географічний комплекс Волинської області”, “Суспільно-географічний комплекс Рівненської області”, “Основи соціальної географії”, “Економічна і соціальна географія України” та ін., а також при написання курсових та дипломних робіт.

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДЕМОГРАФІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Населення і демографічна ситуація у працях суспільних географів

Населення - сукупність людей, що населяють певну територію. Це може бути конкретний населений пункт (місто, село), країна, економічний регіон, континент і світ в цілому.

Населення характеризується певними кількісними та якісними ознаками, передусім структурою (статево-віковою, етнічною, професійною, соціальною та ін.), розселенням по території, рівнем культури, освіченості тощо.

Населення займає особливе місце у системі природа-населення-господарство, бо виступає виробником і споживачем матеріальних і духовних благ, посередником між виробництвом і природою. Слід також відмітити, що населення є найбільш динамічним компонентом в економічно-географічній системі.

Різні аспекти життєдіяльності населення розглядають різні науки, передусім географія, соціологія, етнографія, демографія, біологія, медицина, економіка, психологія та ін. Всі вони мають свій предмет дослідження, методику відбору, систематизації та аналізу інформації, свої методи вивчення. Предметом вивчення географії населення є географічні відмінності складу і відтворення населення, територіальний розподіл і розміщення населення, географічні відмінності в культурі, побуті і навиках населення, трудові ресурси та територіальні особливості їх використання, населені пункти та їх територіальні системи. Тобто, географія населення покликана комплексно характеризувати населення країни або окремого регіону і окремих поселень як місць життя і праці людей, виявляти закономірності і регіональні особливості їх формування, проблеми розвитку.

Географія населення має тісні і різнобічні зв’язки з іншими науками, що вивчають населення. Однією із таких наук є етнографія - історична наука, яка вивчає походження, культуру, побут і звичаї різних народів. Для географії необхідні відомості про типи жител, побут, виробничі навики різних народів, їх матеріальну культуру.

Географія населення також тісно пов’язана із соціологією, наукою про закони розвитку суспільства. Особливо цікавим для географів є напрям цієї науки, що вивчає конкретні взаємовідносини між окремими групами людей, які виникають у процесі їх спільного життя і трудової діяльності. Крім того, соціологічні дослідження дають матеріал про вивчення мотивів міграції, регулювання сімей та ін.

Значною мірою географія населення спирається на окремі галузеві економічні дисципліни та економіку трудових ресурсів, отримуючи від них методи складання і аналізу балансу трудових ресурсів, розрахунків їх потреби у різних галузях..

Географія населення як географічна дисципліна, перебуває у тісному взаємозв’язку із усіма вітками географії. Фізична географія дає знання про природні умови для життя людей, їх вплив на фізичний та духовний розвиток людей. Економічна географія використовує знання географії населення для вивчення особливостей розміщення виробництва, впливи трудових ресурсів на спеціалізацію і територіальну організацію виробництва. Особливо тісні контакти географії населення із соціальною географією, насамперед із такими її вітками, як: географією сфери послуг, медичною географією, географією релігії, географією соціального неблагополуччя, електоральною географією та ін. Вивчення цих наук повинно починатись з вивчення населення, яке є споживачем різноманітних послуг.

Оскільки географія населення використовує картографічний метод дослідження, то, відповідно, має зв’язки з картографією, від якої запозичує способи картографування населення та методи вивчення соціальних явищ за географічними картами. Але основною суміжною наукою географії населення є демографія. Ця наука вивчає процеси відтворення населення (“demos”- із грецької “народ”) і дає для географії населення відомості про природний та механічний рух населення, його статеву і вікову структуру. А без цих даних неможливо виявити географічні закономірності відтворення населення, його структуру і переміщення.

Як самостійна наука демографія сформувалася в другій половині XIX століття, хоча зародки її з’явилися набагато раніше. Основоположником демографії вважають Джорджа Граунта, автора книги “Природні і політичні спостереження, за бюлетенями смертності” (Лондон, 1662), в якій він зумів визначити деякі біологічні та соціально-економічні фактори смертності, а також виявив ряд демографічних закономірностей. Дослідження Дж. Граунта продовжив В.Петті.

В Україні перші ознаки зародження демографічної думки відносяться до зламу XVII-XVIII століть. ЇЇ фундатором став К. Зиновіїв, який створив енциклопедію способу життя українського народу того часу. В ній він відзначає

такі демографічні явища як високу смертність чоловіків, кількісну перевагу жінок у суспільстві, неплідність, тощо. Безпосереднє статистичне вивчення народонаселення України налічує більш ніж двохсотрічну історію. Відомості про чисельність дворів з’являються вже у 20-30-ті роки XVIII століття у працях І. К. Крилова та Г. Ф. Юнкера. Проте ці відомості стосувалися лише Лівобережної України. Г. Ф. Юнкер був першим, хто звернув увагу на причини, що стримували зростання заселеності краю.

У розвиток демографічної думки вагомий внесок зробив П. О. Румянцев, за ініціативою якого було проведено генеральне описання Лівобережної України. Вперше було враховано не лише чоловіче, а й жіноче населення, їхній стан здоров’я та працездатність. Вперше були отримані дані про міграції населення. Передбачений цією програмою принцип групування віків пізніше почав використовуватись при визначенні вікового складу населення Лівобережної України. Значний інтерес становлять погляди В.Г. Полетики, який наблизився до ідеї розвитку народонаселення і по-суті сформулював концепцію поступового зростання народонаселення пов’язуючи його з культивуванням родючості ґрунтів людиною .

Загалом демографічна думка в Україні у XVIII столітті пройшла важкий і значний шлях. Вирішальну роль у її розвитку відіграли російсько-українські наукові зв’язки: обмін ідеями та вченими, постійні контакти Києво-Могилянської академії, Петербурзької Академії наук та Московського університету.

Зародження істотко-демографічного вивчення народонаселення в Україні наукового напрямку належить до першої половини XIX століття. Важливе значення мають погляди М. А. Маркевича, який був першим українським істориком, котрий звернув увагу на вплив природного руху й міграції на темпи зростання населення в регіоні з історико-демогрфічних позицій. Його цілком заслужено можна вважати фундатором історико-демографічного вивчення населення України.

Також на початку XIX століття в Україні з’являються дослідження соціолого-демографічного характеру. Їх започаткував В.Н. Каразін, який займався вивченням природного приросту в різних соціальних групах населення, а також показав особливості природного руху міського і сільського населення.

Для становлення демографічних знань важливе значення мало відкриття вищих навчальних закладів, у яких викладали статистику й політичну економію. В цей період було відкрито Харківський (1805), Київський (1834) та Одеський (1865) університети.

Теоретичні проблеми вивчення населення дістали розвиток у Харківському університеті у працях І.М. Ланга та А.Ф. Павловського. Зокрема було запропоновано складати таблиці смертності по окремих соціальних групах. У 1840-1850-х років сформувалась Київська школа статистики, головні теоретичні тези якої були викладені Д.П. Журавським. Він зазначав, що для вивчення процесів відтворення населення недостатньо використовувати лише дані про природний рух. Повну картину можна отримати вивчаючи відтворення населення по соціальних групах, з урахуванням міграції та розселення. Також важливими для вивчення демографічної ситуації в Україні у другій половині XIX століття були розробки та дослідження соціал-гігієністів І.П. Скворцова, М.М. Кузнецова, О.Ю. Корчак-Чепурківського, А.І. Якобія, М.С. Уварова та інших. Головною проблемою демографічних досліджень на той час стало вивчення смертності,особливо дитячої, а також смертності сільського та міського населення в її віковому розрізі.

Наприкінці XIX - початку XX століття був зроблений певний крок уперед у вивчення соціальної структури населення і його міграції. Вагомий внесок у розвиток цього напрямку зробили праці А.С. Броневича, О.О. Русова, К.Г. Воблого. Центральною проблемою у розвитку демографії в Україні в 20-30-ті роки було теоретичне та конкретно-соціологічне вивчення смертності. Робота щодо вивчення смертності проводилась Інститутом демографії АН УРСР, а підсумки цього дослідження були підбиті в монографії М.В. Птухи. Вченим було розроблено спеціальну методику для побудови повних і сумарних таблиць смертності. Праці вченого та його учнів дозволили вперше виявити особливості сільської та міської смертності в Росії, встановити особливості смертності для одинадцяти народів європейської частини Росії. На особливу увагу також заслуговують праці українського демографа Ю.О. Корчак-Чепурківського, який вперше побудував таблиці смертності, що охоплювали як міське, так і сільське населення. Вперше у вітчизняній демографії вчений визначив на прикладі України вплив смертності від туберкульозу на загальну тривалість життя. Його монографія була присвячена дослідженню смертності жінок в Україні у зв’язку з реалізацією ними генеративної функції. Розвиваючи ідею М. Птухи про необхідність використання демометричних засобів при вивченні демографічних процесів, Ю. Корчак-Чепурківський побудував першу в СРСР таблицю шлюбності.

Увага українських географів була зосереджена на широкому колі проблем. Досліджували питання професійного складу населення, його грамотності, міграцій, комплексно вивчали населення великих міст. Ці проблеми знайшли своє відображення у працях А.П. Хоменка, Ю.М. Масютіна, М.М. Трачевського, І.В. Лебединського та інших. Значний крок був зроблений у розвитку історичної демографії. Ці дослідження проводилися вченими Всеукраїнської Академії наук С.В. Шамираєм, О.І. Барановичем, Б.В. Вологдіном та іншими.

Наприкінці 30-их років дослідження з проблем народонаселення в Україні були майже припинені й відновилися лише у 60-ті роки. Детальний опис демографічних процесів на території України початку XX ст. знаходимо у працях вчених Інституту демографії АН УРСР - М. Птухи, Ю. Корчак-Чепурківського, П. Пустохода, А. Хоменка та ін. Вони здійснили аналіз процесів смертності у різних регіонах і серед різних вікових груп населення, впливу вікової структури продуктивність праці у виробництві, демографічне прогнозування.

Дослідження також проводилися в секторі демографії й відтворення трудових ресурсів Інституту економіки АН УРСР. У розробках присутня комплексна оцінка демографічної ситуації в Україні, досліджено тенденції відтворення й міграції населення, розроблені заходи щодо вдосконалення демографічної політики.

Важливе значення також мали праці українського вченого В. Кубійовича, який написав багато наукових праць, в яких висвітлювались питання географії населення України та окремих її регіонів (передусім Галичини, Закарпаття, Волині). Поруч із ним у передвоєнний період у галузі демографії працювали О. Степанів, М. Кулицький, В. Огоновський. О. Степанів здійснила комплексне і найбільш повне дослідження міста Львова, яке вважають зразком географічної характеристики міста (“Географічний нарис Львова”, 1938; “Сучасний Львів”, 1943; “Архітектурне обличчя Львова”, 1945 та ін.). В. Огоновський видав серію статей та книжок з проблем демографії та етнографії Галичини, Полісся, західних земель України, в яких розкрив особливості природного руху, густоту населення, його етнічний склад. М. Кулицький автор великої кількості карт, що відображають населення, у “Атласі України і сумежних країв” (1937 р.) та “Енциклопедії Українознавства”.

Демографічні дослідження України ті її регіонів почали активно розвиватись у 60-70-ті і наступні роки XX ст. Різним аспектам цього напряму присвячені статті Є. Капчинської, Ф. Д. Заставного, Є. Янковчької, А. Єлоненка, І. Білоконя, Д. Стеченка, О. Коржа, М. Ковтонюка, Б. Заставецького, М. Петриги, Є. Качана, Т. Буличевої, П. Копчака, О. Топчієва, М. Фащевського, В. Джамана, Г. Анісімової, І. Горленко.

Зараз географічні аспекти відтворення й розвитку населення вивчають у ВНЗ України та в Інституті географії НАН України. Проблеми розселення, розвитку міст і сільських поселень досліджують у Київському науково-дослідному і проектному інституті містобудування. Історико-демографічні розробки здійснюють в Інституті економіки НАН України, комплексні соціально-демографічні дослідження - в Інституті соціології НАН України, Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Національному університеті “Києво-Могилянська академія”, Національному інституті стратегічних досліджень України, Волинському національному університеті імені Лесі Українки, Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, Львівському національному університеті імені Івана Франка, Харківському національному університеті імені С.Каразіна.

Вивченню загальних питань і проблем демографічного розвитку нашої держави й окремих її регіонів присвячено праці багатьох вчених, зокрема таких як В.О. Джаман, А.І. Доценко, І. Прибиткова, Г.Г. Старостенко, О.Г. Топчієв, О.У. Хомра, М.І. Фащевський, Е. Лібанова, С. Пирожков, А. Ревеноко, А.М. Слащук та інші. У багатьох дослідженнях ми бачимо висвітлення загальних та окремих питань, які стосуються демографічної ситуації в державі або великих регіонах. Зокрема, М.І. Фащевський, проводячи аналіз методологічних аспектів дослідження географії населення, особливу увагу звертає на необхідність вивчення соціально-демографічної ситуації в Україні та її регіонах, враховуючи тенденції в депопуляційних процесах. Аналізу демографічної ситуації в окремих регіонах України присвячено праці В.О. Джамана, Ю. Дехтяренка, Н. Гринчука, Н. Паньків, В. Яворсьої, А. Слащука та інших науковців, у яких висвітлено особливості регіональної диференціації населення та тенденції демографічного розвитку окремих територій. Питаннями вивчення міграцій займаються О. А. Малиновська, Е. Лібанова, О. Позняк. Але в той же час слід відмітити, що недостатнім залишається вивченість просторових особливостей протікання демографічних процесів в окремих регіонах України. Так, основними дослідженнями в Західному регіоні є дослідження науковців Львівського університету. Зокрема в дослідженні О.Р. Перхача (Демогеографія регіону в умовах депопуляції населення (на матеріалах Львівської області)), який досліджував демографічні процеси у Львівській області було здійснено наступне:

поглиблено погляди на систему понять та категорій у демогеографії;

розроблено поняття демогеогафічного положення області та його місце в системі суспільно-географічного положення;

проведено історико-географічний аналіз чисельності та розселення населення, виділено фази демографічного розвитку впродовж XX _ва. територіальні відміни;

- здійснено інтегральне демогеографічне районування.

Лабінська Г.М. (Жіноче населення регіону: суспільно-географічні аспекти (на матеріалах Львівської області)):

-    Поглиблено погляди на систему понять та категорій;

-        Сформовано авторську методику геоаналізу жіночого населення;

         Окреслено територіальні відмінності.

Паньків Н.Я. (Демографічний розвиток гірських районів Українських Карпат):

-    виявлено закономірності еволюції демографічного розвитку гірських районів Українських Карпат;

-        проаналізовано динаміку чисельності населення гірських районів у межах висотних поясів за 40-річний період;

         розроблено типологію і проведено районування демографічної структури населення, в основі якого покладені показники народжуваності, смертності, природного приросту, шлюбності і розлучуваності;

         виділено типи територій на основі урахування характеру динаміки демографічних процесів;

         узагальнено сукупні показники, які розкривають сучасні тенденції динаміки демографічної структури населення в гірських районах і їхній вплив на розселення.

Особливе місце зараз має регіональний підхід до вивчення населення і його розселення. Регіональна географія населення дає змогу побачити різноманітність та неоднорідність населення у різних регіонах країни, порівняти територіальні відмінності у його структурі, визначити вплив суспільних та природно-географічних чинників на розміщення населення.

1.1 Демографічна ситуація як об’єкт суспільно-географічного дослідження

Демографія має значний досвід своїх географічних розробок, користується достатньо сформованим понятійно-концептуальним апаратом. Однією із найслабкіших ланок науки на даний час залишаються динамічні та часові аспекти. Демографи традиційно користуються поняттями “руху населення” його кількісних та якісних змін. Тому особливої актуальності набув аналіз демографічної ситуації в певному регіоні. Методом порівняння основних демографічних характеристик на різний час, або співставленням різночасових демографічних ситуацій встановлюються певні зміни й тенденції розвитку населення.

Фактичний матеріал для дослідження демографічної ситуації збирається під час проведення переписів і поточного обліку населення. Використовуючи матеріали переписів і поточного звіту ми можемо прослідкувати зміни чисельності населення певної території за тривалий історичний період, виділити етапи в динаміці населення, дати їх аналіз.

При дослідженні демографічної ситуації виявляються тенденції зміни загальної чисельності населення, природного і механічного руху, виражені у відповідних коефіцієнтах. Основними демографічними показниками при цьому є:

-    постійне населення, у тому числі окремо чоловіки і жінки (тис. осіб);

-        міське населення;

         сільське населення;

         демографічне навантаження;

         вікова структура населення;

         очікувана тривалість життя при народженні;

         кількість народжених (тис. осіб);

         кількість померлих (тис. осіб);

         кількість народжених (на 1000 осіб);

         кількість померлих (на 1000 осіб);

         природний приріст (скорочення) (тис. осіб);

         природний приріст (на 1000 осіб);

         кількість померлих дітей у віці до 1 року;

         питома вага дітей, народжених жінками, що не перебувають у шлюбі.

Кількість населення, його склад, розміщення, а також природний і механічний рух на певній території у певний період часу являють собою демографічну ситуацію території.

Поняття “демографічна ситуація” є одним із найважливіших у демографії, і поєднує в собі частини інших демографічних категорій. До них відносяться, насамперед, “демографічний процес”, “демографічна подія”, “демографічне явище”.

Демографічний процесс являє собою послідовність певних подій у житті людей. Головними демографічними процесами є народжуваність, смертність, шлюбність, розлучуваність, міграція

Демографічна подія - подія, що відбувається з окремою людиною і має значення для зміни чисельності і структури населення.

Демографічне явище - значна зміна в чисельності й структурі населення, або в демографічних процесах. Найправильніше вважати демографічним явищем тільки ті зміни, які мають значні наслідки для відтворення населення. Прикладом демографічного явища може бути зниження (зростання) народжуваності або смертності.

Для того, аби провести демографічне дослідження території, потрібно проаналізувати її демографічну ситуацію. А для цього необхідно виділити систему показників, які дану територію характеризують. Ці показники розділяти на три окремі групи:

1)  Показники чисельності і складу населення;

2)      Показники природного руху населення;

)        Показники механічного руху населення.

Основними категоріями населення, за якими реєструється його чисельність, є абсолютна чисельність населення, наявне та постійне населення. Абсолютна чисельність населення характеризує загальну величину населення, кількість людей, які проживають на даній території в конкретний момент часу. Наявне населення (НН) - це чисельність осіб, які на момент реєстрації перебувають на території певного населеного пункту, незалежно від місця їх постійного проживання. Наявне населення даної території - це люди, які знаходяться на ній в момент перепису, незалежно від того, скільки часу вони тут знаходяться, збираються чи ні залишатись тут далі, враховані чи ні в списках. Постійне населення (ПН) - це чисельність осіб, які постійно, протягом тривалого часу проживають на території певного населеного пункту, незалежно від їх наявності на момент реєстрації. Постійне населення складається з людей, що постійно живуть в даному місці, незалежно від того, чи знаходяться вони тут в той чи інший момент і чи містяться в тих чи інших списках проживаючих даної місцевості.

Водночас враховуються ще такі категорії населення, як тимчасово проживаючі та тимчасово відсутні. Тимчасово проживаючими (ТП) називають частину наявного населення, що не належать до постійного, тобто, це населення, яке проживає в іншій місцевості, але на момент обліку (перепису) проживає в даному населеному пункті (за відсутності на постійному місці проживання не більше ніж 12 місяців). Тимчасово відсутні (ТВ) - особи, які постійно проживають в даному населеному пункті, але на момент обліку перебувають за його межами, якщо термін їх відсутності не перевищує 12 місяців.

Чисельність постійного та наявного населення є основою для визначення демографічних показників. Так постійне населення використовується з метою визначення складу населення (за статтю, віком, місцем проживання), співвідношення його окремих груп (демографічне навантаження), а наявне населення застосовують для розрахунку показників інтенсивності природного та механічного руху.

Показники чисельності населення, розглянуті вище, є моментним, оскільки реєструються на певну дату і характеризують стан населення в певний момент часу. В той же час демографічні події - народження, смерті, шлюби, розлучення, міграція - відбуваються упродовж певного періоду часу. Відповідно до цього, існує необхідність зіставлення даних про демографічні події за цей період з моментним даними про чисельність населення, і переходу від момент них показників чисельності населення до інтервального показника. Цим показником є середньорічна чисельність населення. Вона розраховується як середня арифметична з чисельності на початок і кінець календарного року. При цьому передбачається, що в проміжку між двома датами (на початок і кінець року), на які відома чисельність населення, вона змінювалась рівномірно. Якщо ця рівномірність значно порушується особливими переміщеннями населення, середню чисельність можна скоригувати спеціальними поправками (наприклад, поправка на міграцію).

Поряд із абсолютними показниками для аналізу чисельності населення використовують відносні показники. Одним із них є темп зростання чисельності населення, який показує, у скільки разів чисельність населення більша (менша) від чисельності на період, взятий за базу порівняння:

T_r= S_i / S₀ ,

 

де

T_r - темп зростання чисельності населення;

S_i - чисельність населення на початок i-го періоду;

S₀ - чисельність населення на початок базисного чи попереднього періоду.

Порівняння темпів зростання показує, в кільки разів певна група населення збільшується чи зменшується швидше ніж інша.

Дуже важливим при оцінці демографічної ситуації є аналіз складу населення, під яким розуміємо його розподіл відповідно до значення якої-небудь ознаки. Для оцінки демографічного складу населення ми виділили такі характеристики:

• статево-віковий склад населення;

• шлюбний стан населення;

• особливості розміщення населення.

Розподіл населення за статтю є важливою характеристикою сучасної демографічної ситуації, він відіграє важливу роль в аналізі відтворення населення. Стать є однією з найважливіших природжених ознак людини. Аналіз чисельності населення за статтю охоплює чоловіків і жінок, а також обидві статі. Поруч з аналізом за статтю всього населення в демографічній статистиці широко використовують показники статевого складу окремих вікових груп, наприклад, новонароджених - хлопчиків та дівчаток, та контингентів, наприклад, працездатного населення. Статева структура населення складається під впливом трьох основних факторів:

• статеве співвідношення серед новонароджених;

• статеві відмінності в смертності;

• статеві відмінності в інтенсивності міграцій населення.

Для аналізу статевого складу населення застосовуються такі узагальнюючі показники: абсолютна чисельність чоловіків та жінок; розподіл чоловіків та жінок за віком у абсолютному та відносному вираженні; співвідношення чоловіків і жінок у середньому в населенні і за віковими групами. Показником збалансованості статі є коефіцієнт навантаження однієї статі іншою , що подається в розрахунку на 1000 осіб.

Узагальнюючим показником статевих пропорцій є вік балансування - вік максимальної рівноваги чисельності населення чоловічої та жіночої статі. Вік балансування легко визначити шляхом побудови ряду різниці чисельності чоловіків і жінок за віком. Вік з найменшим абсолютним значенням цієї різниці і є віком балансування статей. За оптимальних умов він має наближатись до верхньої межі плідного віку - 50 років. Низький вік балансування призводить до переважання жінок у дуже молодому віці, а отже до погіршення шлюбної ситуації для жінок

Ще однією важливою характеристикою населення є вік. Вік кожної людини вимірюється тривалістю її життя від моменту народження до моменту спостереження в повних роках, вік дітей, менших за рік (немовлят) - у повних місяцях життя, дітей, менших за місяць - у повних днях, годинах. У демографії вік використовується як найважливіша характеристика будь-якої демографічної події. Тоді говорять про вік смерті, вік одруження, про дітородний вік і так далі. Віковою структурою називають розподіл населення за віковими групами та віковими контингентами. Групування складаються за одно-, п’яти- та десятирічним інтервалом, залежно від вікової групи населення. Для молодших груп населення віком 0-4 роки застосовується однорічний інтервал, оскільки біологічні особливості їх існування в окремих роках різні. Для середніх та старших груп населення застосовується п’ятирічний інтервал. Для груп віком від 70 років і старше іноді використовують десятирічний інтервал. Також виділяють типові групи населення за їх соціальним змістом - контингенти населення, або за участю у процесі відтворення - демографічні покоління (діти, батьки, прабатьки).

Виокремлюють такі контингенти населення: немовлята (до 1 року), ясельний контингент (0-2 роки), дитсадків (3-6 роки), дошкільний (1-6 років), шкільний контингент (7-14 років - діти, 15-17 років - підлітки), дітородний контингент жінок (15-49 років), працездатний контингент (16-54 роки для жінок і 16-59 років для чоловіків), допрацездатний (0-15 років), після працездатний (жінки - 55 років і старше, чоловіки - 60 років і старше).

Визначають також частки окремих вікових груп та контингентів у загальній кількості населення, у межах окремої статі та за місцем проживання. Одним із таких показників є коефіцієнт старіння населення, яки показує частку осіб у загальній кількості населення, які досягли і перетнули віковий поріг 60 років.

Співвідношення окремих поколінь характеризують коефіцієнти демографічного навантаження, які подаються в розрахунку на тисячу населення, а саме: загальний коефіцієнт демографічного навантаження, коефіцієнт навантаження дітьми, коефіцієнт навантаження особами старше працездатного віку.

Однією із узагальнюючих характеристик вікової структури є середній вік населення. Його визначають як середнє арифметичне шляхом ділення загального числа людино-років на загальну чисельність населення.

Широко поширеним явищем є старіння населення (демографічне старіння), під яким розуміємо збільшення частки людей старших вікових груп в населенні. Виділяють два типи старіння населення:

• старіння “знизу”, що є результатом зниження народжуваності;

• старіння “зверху”, що є результатом збільшення середньої очікуваної тривалості життя, зменшення смертності в старших вікових групах за умови низької народжуваності.

Критерієм оцінки демографічного старіння використовують частку в населенні осіб, старших певного віку. В Україні це вік 60 років, в розвинених країнах Заходу та в міжнародній практиці - це 65 років.

Ступінь прояву процесу старіння відображають коефіцієнти старіння “зверху”, що характеризують частку осіб, які досягли та перетнули перший поріг старості, 60 років у загальній чисельності населення.

Для оцінки під час вимірювання старіння населення використовуються різні шкали, основані на вказаних значеннях віку. Якщо за критерій приймається вік 60 років, то відповідно застосовуємо шкалу Ж. Боже-Гарньє та Е. Россета. Рівень старіння за даною оціночною шкалою визначається наступним чином:

 

Табл. 1.1

Етап	d60+, %	Рівень демографічної старості
1-й	Нижче 8	Демографічна молодість
2-й	8-10	Перший поріг старості
3-й	10-12	Власне поріг старості
4-й	12 і вище	Демографічна старість
	12-14	Початковий рівень демографічної старості
	14-16	Середній рівень
	16-18	Високий рівень
	18 і вище	Дуже високий рівень

 

Коли ж за критерій приймається вік 65 років, то застосовується шкала демографічного старіння ООН. Згідно з нею, для оцінки відносного числа осіб у віці 65 років і старше встановлено такі градації:

• молоде населення, до 4%;

• на порозі старості, 4-7%;

• старе населення, 7% і більше.

Як правило, вікову структуру населення будують і розглядають разом із статевою структурою. Тоді її називають статево-віковою структурою населення. Вона показує розподіл чисельності кожної статі за віком і співвідношенням статей у кожній віковій групі.

Для наочного і загального представлення статево-вікової структури населення будують статево-вікові піраміди, які відображають склад населення на певний момент часу.

Наступною характеристикою складу населення є його шлюбний стан. Незалежно від форми шлюбу все населення поділяється на тих, хто перебуває у шлюбі, і на тих, хто в шлюбі не перебуває. Крім того, друга група, в свою чергу, поділяється на тих, хто ніколи не перебував у шлюбі, вдових і розлучених. Основним джерелом даних про шлюбну структуру населення є дані переписів. Знання шлюбної структури населення необхідне для кращого розуміння тенденції зміни народжуваності, смертності, відтворення населення в цілому.

При вивченні шлюбності населення використовується коефіцієнт несталості шлюбів, який показує, яка кількість одружених пар припадає на 100 розлучених.

Крім того, для визначення того, скільки одружених чи розлучених припадає на 1000 осіб середнього населення за період, що вивчається застосовують загальні коефіцієнти шлюбності та розлучуваності.

Спеціальні коефіцієнти шлюбності та розлучуваності розраховуються окремо для кожної статі стосовно населення шлюбоздатного віку (15 років і більше):

 

; ; ; ,

 

де - коефіцієнт шлюбності чоловіків, - кількість одружених чоловіків, -середньорічне населення шлюбоздатного віку, - коефіцієнт шлюбності жінок, - кількість одружених жінок, - коефіцієнт розлучуваності чоловіків, - кількість розлучених чоловіків, - коефіцієнт розлучуваності жінок, - кількість розлучених жінок.

Міське чи сільське місце проживання належить до характеристик складу населення, що визначають його розміщення. До сільського населення ми відносимо осіб, які проживають у селах, а до міського - жителів міст та селищ міського типу.

Кількість населення будь-якої території змінюється завдяки руху населення. За О.Г. Топчієвим основні показники руху населення - народжуваності та смертності, механічного притоку та відтоку - дають п’ять сумарних показників (табл. ).

 

Табл. 1.2

Природний рух	Народжуваність (Н)	Смертність (С)	Природний приріст (ПП)
Механічний рух	Прибуття (П)	Вибуття (В)	Сальдо міграції (СМ)
Загальна динаміка	Загальне збільшення (ЗЗб)	Загальне зменшення (ЗЗм)	Показник загальної динаміки (ЗД)

 

Згідно цієї таблиці сумарні показники руху населення можна обчислити таким чином:

 

Природний приріст - ПП = Н-С (різниця народжуваності і смертності);

Сальдо міграції - СМ = П-В (різниця між прибулими та вибулими);

Загальне збільшення населення - ЗЗб = Н+П (сума народжених та прибулих);

Загальне зменшення населення - ЗЗм = С+В (сума померлих та вибулих);

Показник загальної динаміки - ЗД = ЗЗб+ЗЗм, або ЗД = ПП+СМ;

 

Аналіз цих показників дає змогу встановити особливості демографічної ситуації на певній території: загальний напрям на зростання, стабілізацію або зменшення населення, динамічність змін населення, наявність та напрям новітніх тенденцій в демографічній ситуації.

Основними демографічнами процесами природного руху є народжуваність та смертність. Народжуваність являє собою масовий статистичний процес народження дітей у сукупності осіб, що складають покоління. Для вимірювання народжуваності застосовують систему показників, яка дозволяє визначити її загальний рівень, динаміку та інтенсивність. Першим відносним показником є загальний коефіцієнт народжуваності. Він розраховується як відношення кількості народжених живими протягом року до середньорічної чисельності населення і показує, скільки в середньому народжених припадає на 1000 осіб середнього населення.

Існує наближена шкала величин коефіцієнта народжуваності, запропонована демографами В. Борисовим та Б. Урланісом. Згідно з цією шкалою, значення коефіцієнта менші 16 ‰ вважаються низькими, 16-24 ‰ - середніми, 25-29 ‰ - вище середніх, 30-40 ‰ - високими, більше 40 ‰ - дуже високими. На величину народжуваності впливає статево-вікова структура населення. Цей вплив усувається використанням часткових і піввікових коефіцієнтів народжуваності. Їх розраховують окремо для чоловіків і для жінок, а також для конкретних вікових груп.

Інтенсивність процесу народжуваності в окремих -вікових групах визначає частковий коефіцієнт народжуваності:

 

,

 

де - частковий коефіцієнт народжуваності (плідності), - кількість народжених живими протягом року у віковій групі , - середньорічна чисельність жінок -вікової групи.

На підставі часткових коефіцієнтів народжуваності (плідності) розраховують сумарні коефіцієнти народжуваності (плідності), який показує, скільки дітей може народити в середньому жінка, за існуючого режиму плідності, якщо вона проживе весь дітородний період. Сумарний коефіцієнт обчислюється як сума вікових коефіцієнтів плідності:

 

,

 

де - сумарний коефіцієнт народжуваності (плідності), - довжина вікового інтервалу.

Для повного аналізу демографічної ситуації необхідними також є показники смертності населення. Смертність - демографічний процес припинення життя населення. Його розглядають як масовий процес, який складається з одиничних смертей. Система показників, які застосовуються для виміру смертності аналогічна до системи показників вивчення народжуваності.

Зокрема, загальний коефіцієнт смертності показує, скільки в середньому померлих припадає на 1000 осіб середнього населення за період, що розглядається.

Спеціальні коефіцієнти смертності обчислюються окремо для кожної статі.

Інтенсивність процесу смертності в окремих вікових групах визначають часткові коефіцієнти смертності.

Окремо обчислюється коефіцієнт смертності немовлят - відношення кількості померлих у віці до одного року до кількості народжених живими - оскільки інтенсивність їх смертності значно вища, ніж у наступних вікових групах. Коефіцієнт смертності немовлят має свої особливості розрахунку, оскільки частина немовлят, померлих в поточному році народилась у попередньому. Тому формула коефіцієнта смертності немовлят має вигляд:

 

,

 

де - коефіцієнт смертності немовлят, - чисельність померлих дітей до 1 року в році спостереження, - кількість народжених в поточному календарному році, - кількість народжених в попередньому календарному році, - частка померлих дітей серед народжених в поточному році, - частка померлих дітей серед народжених в попередньому році.

Окремо розраховується коефіцієнт смертності немовлят у межах кожної статі.

На основі даних про народжуваність та смертність визначають коефіцієнт природного приросту (скорочення) населення. Його розраховують як різницю між загальними коефіцієнтами народжуваності та смертності:

 

,

 

де - коефіцієнт природного приросту, - коефіцієнт народжуваності населення, - коефіцієнт смертності населення.

Розглянута система показників природного руху відображає процес відтворення населення. На підставі  визначається напрям відтворення населення: якщо - відтворення є розширеним, якщо  - простим, якщо - звуженим.

Повний аналіз демографічної ситуації неможливий без вивчення механічного руху населення, виявом якого є міграція. Міграції - це переміщення людей через кордони регіону, яке пов’язано зі зміною їхнього місця проживання. У результаті переміщення змінюється кількість і структура населення на території дослідження.

Міграції є досить складним процесом, який можна класифікувати за окремими ознаками. Зокрема, за типом кордонів, міграцію поділяють на внутрішньо-регіональну (відбувається в межах одного регіону чи області), міжрегіональну (міграція з одного регіону в інший в межах однієї держави), міждержавну (міграція з однієї держави в іншу). Міждержавна міграція, в свою чергу, поділяється на еміграцію (виїзд за межі держави) та імміграцію (в’їзд у державу).

За тривалістю міграції поділяються на постійні (зміна місця проживання назавжди), тимчасові (зміна місця проживання на обмежений, але тривалий період), сезонні (переміщення людей в окремі сезони) і маятникові (регулярні поїздки на роботу з постійним поверненням додому).

Також міграції населення поділяються залежно від причин. Виділяють міграції з соціально-економічних причин (переселення в пошуках роботи та покращення умов життя), з політичних причин (втеча від політичних утисків, повернення депортованих), з військових причин, з сімейно-побутових причин, з екологічних та релігійних причин.

Міграційні процеси характеризуються обсягом міграції, розміром та напрямом міграційних потоків. До загальних абсолютних показників обсягу міграції належать валова міграція та сальдо міграції.

Валова міграція є сумою кількості прибулих та вибулих і характеризує обсяг міграційних потоків певний період часу.

Сальдо міграції характеризує зміну чисельності населення за рахунок механічного руху.

Окремо визначаються показники інтенсивності міграційних процесів. Загальні коефіцієнти прибуття і вибуття показують скільки прибулих (вибулих) припадає в середньому на кожну тисячу населення, а також спеціальні коефіцієнти міграції для чоловічого та жіночого населення, для окремих вікових груп населення.

Не менш важливе значення має вивчення складу мігрантів - за статтю і віком, соціальною приналежністю, оскільки міграційна рухливість різних груп населення досить різна. Особливості складу мігрантів, призводять до зрушень у структурі населення. Під впливом міграцій трансформується вікова структура населення, а зміна вікової структури , в свою чергу, спричинює зміни в показниках природного приросту. Також міграція може викликати диспропорцію статей, що негативно позначається на шлюбності і народжуваності.

 

1.2     Методи дослідження населення

 

Демографічне дослідження, як і будь-яке інше наукове дослідження - не довільна процедура, а серія послідовних операцій, пов’язаних між собою єдиною метою, необхідністю отримання максимально достовірних даних про досліджуване явище чи процес.

Дослідження, які проводяться при вивченні населення,можуть бути як разовими, так і повторними. Як правило, разові дослідження проводяться як допоміжні у більш складних, оскільки разове дослідження дає інформацію про стан і кількісні характеристики населення лише в момент його вивчення і дана інформація не дає змоги визначити тенденції його зміни в часі.

Кожна наука має свої методи пошуку і обґрунтування наукової істини. Але необхідно використовувати різні методи дослідження, властиві багатьом іншим наукам. Оскільки досить поширеною є ситуація, коли теоретичні положення однієї науки використовуються в ролі методу в іншій науковій дисципліні. Разом з тим, різні науки, не дивлячись на відмінності, мають багато спільного, оскільки суттю всіх наук є відображення закономірностей матеріального та духовного світу. І всі вони, певною мірою служать інтересам суспільства.

Застосовуючи певні методи, ми за допомогою критеріїв або показників робимо кількісно-якісний аналіз та даємо оцінку досліджуваному явищу чи процесу. Під критерієм ми розуміємо ознаку, на підставі якої оцінюється, визначається або класифікується певне явище чи процес.

Як і будь-яка інша наука, демографія має свій визначений комплекс прийомів. Сюди входять як загальнонаукові, так і спеціальні методи демографії чи суміжних з нею наук. Сукупність усіх методів, якими користується демографія поділяється на три великі групи: 1) загальнонаукові; 2) конкретно-наукові; 3) спеціальні.

До першої групи належать методи, які використовуються в усіх, або в переважній більшості наук. Це такі методи як історичний, термінологічний, системний, аналізу і синтезу, формалізації, індукції і дедукції. Історичний метод дозволяє досліджувати виникнення, формування і розвиток процесів і подій у часі з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв’язків, закономірностей а суперечностей. Адже відомо, що нові наукові і накопичені знання перебувають у діалектичній взаємодії. Найкраще і прогресивне зі старого переходить у нове і надає йому дієвості.

Будь-яке теоретичне дослідження потребує описування, аналізу та уточнення понятійного апарату конкретної галузі науки, тобто термінів і понять, що їх позначають. В даному випадку застосовують метод термінологічного аналізу, який передбачає вивчення історії термінів і позначу вальних ними понять, уточнення змісту та обсягу понять, їх місця в понятійному апараті теорії.

До загальнонаукових методів слід віднести системний метод, сутність якого полягає у комплексному дослідженні великих і складних об’єктів (систем), дослідженні їх як одного цілого з функціонуванням усіх елементів і частин. Він також передбачає виділення в системних об’єктах структурних елементів і визначення їхньої ролі у системі.

Одним із найпопулярніших загальнонаукових методів є порівняння, який являє собою процес встановлення подібності або відмінності предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, яке властиве двом або кільком об’єктам. Для того, щоб метод порівняння був результативним, необхідно дотримуватись певних вимог, а саме:

-    можна порівнювати лише ті явища, між якими є певна об’єктивна спільність;

-        порівняння необхідно здійснювати за найсуттєвішими, найважливішими рисами.

Об’єкти чи явища можуть порівнюватись безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об’єктом (еталоном). У першому випадку отримують якісні результати (більше-менше, вище-нижче), а в другому - кількісні.

Важливу роль у теоретичних дослідженнях займають методи аналізу та синтезу. Аналіз - це спосіб наукового дослідження, за яким явище поділяється на складові. Синтез - дослідження явища в цілому, на основі об’єднання елементів, пов’язаних між собою в єдине ціле. Метод синтезу дозволяє узагальнити поняття і закони.

Друга група методів включає в себе географічні, картографічні, математичні, соціологічні методи. Географічні методи належать до традиційних методів економіко-географічних досліджень. До них насамперед слід віднести метод порівняльно-географічного аналізу, який застосовується для порівняльної характеристики географічних об’єктів, процесів і явищ. Він дає змогу знайти їх спільні та відмінні риси і з’ясувати причини цього.

В наукових дослідженнях населення та особливостей його розміщення широко застосовується особливий метод - картографічний, суть якого зводиться до використання карт для пізнання зображуваних на них явищ. Сучасний картографічний метод дослідження володіє великим числом прийомів для вивчення найрізноманітніших властивостей об’єктів, визначення їх кількісних характеристик і закономірностей розміщення в просторі. У демографії метод охоплює весь процес дослідження територіальних аспектів розміщення і діяльності населення. Всі соціально-економічні карти населення складаються з чотирьох основних груп: 1) розміщення населення і його розселення; 2) демографічні особливості населення; 3) етнографічні особливості населення; 4) соціально-економічні особливості населення. Карти першої групи детально розкривають зв’язки населення з географічними особливостями території. Другої групи - відображають структуру і динаміку населення в результаті природного та механічного руху. Етнографічні карти відображають національні, історичні та релігійні особливості населення. Карти четвертої групи особливості розміщення сільського та міського населення, а також трудових ресурсів на певній території.

До конкретно-наукових методів також математичні методи, використання яких забезпечує отримання стислих і водночас точних кількісних характеристик. Математичні методи відіграють важливу роль при обробці сатиричних даних. Одним із таких методів є метод середніх величин, який використовують для побічного узагальненого аналізу регіональних особливостей розселення.

Важливе місце також посідають методи загальної теорії статистики, яким користуються всі галузеві статистики, в тому числі і демографічна статистика. Це, насамперед мето статистичного спостереження, завдяки якому збирається фактичний матеріал для дослідження населення під час проведення спеціально організованих вибіркових спостережень - переписів і поточного обліку населення. Переписи поводяться по єдиній програмі, методології та плану. Метою переписів є отримання статистичних даних про чисельність та структуру населення, його розміщення та умови життя. В сучасних переписах застосовуються два методи отримання інформації про населення: шляхом опитування та самовичислення. Оскільки переписи неможливо проводити щорічно, то вони доповнюються даними інших досліджень, а саме поточного обліку природного та механічного руху населення. Поточний облік кількості та структури населення базується в основному на матеріалах реєстрації актів громадянського стану населення, в яких враховуються факти народження та смерті, шлюбів і розлучень, виїздів та в’їздів в межах державного кордону, тощо.

До загально-статистичних також належить метод статистичних групувань. Його застосовують для вивчення населення як складної системи статево-вікового, етнічного, соціально-економічного складу. Метод групувань має велике значення не лише для вивчення населення загалом, а й для аналізу його окремих груп.

До даної групи також відносять численні системи узагальнюючих показників, які виражені абсолютними, відносними і середніми величинами, що використовуються при аналізі розподілів та динаміки.

Третя група охоплює специфічні методи демографічного дослідження. До них, зокрема, належать методи умовного та реального поколінь, які ще називають методом поздовжнього та опереного аналізу. Перший застосовують для вивчення динаміки якого-небудь демографічного процесу протягом тривалого часу життя конкретного покоління - сукупності людей, які одночасно вступили в той чи інший стан. Метод поздовжнього аналізу дозволяє одержати дані про динаміку демографічних процесів і вплив на неї зовнішніх умов в певному поколінні людей. Метод умовного покоління ґрунтується на даних статистичного спостереження, що визначалися протягом короткого терміну (рік-два) і характеризують представників різних поколінь. Цей метод дозволяє представити сучасний стан демографічних процесів.

До особливих, специфічних методів належать і методи моделювання найважливіших процесів природного руху населення: народжуваності, смертності, шлюбності, розлучуваності. Їх називають методами демографічних таблиць. Вони є графічними моделями демографічних процесів, пов’язаних зі зміню демографічного стану у часі. Дані таблиць смертності використовують для виявлення, описування та аналізу закономірностей демографічних процесів.

Відносно новим напрямом вивчення населення є метод потенційної демографії. Він дозволяє обчислити життєвий потенціал, який характеризує кількість майбутніх років життя особи або групи осіб певного віку, обчислену за умови збереження наявного віку піввікової смертності на підставі таблиць смертності. Життєвий потенціал вимірюють у людино-роках, і він може бути розрахований як на весь період життя (повний потенціал), так і для певного його інтервалу (частковий потенціал).

Важливою частиною демографічного аналізу чисельності та складу населення за статтю та віком є графічний метод, який застосовують для наочного представлення демографічних процесів. Найбільш поширеними серед них є застосування гістограм (при зображенні конкретного населення), кривих розподілу (для теоретичного населення), перетвореної гістограми - піраміди статево-вікової структури населення, також демографічної сітки, а також лінійних графіків, для зображення динаміки окремих процесів. Статево-вікова - це графічне зображення розподілу населення за статтю та віком. Піраміда являє собою двобічну гістограму, на якій вікові інтервали в роках відкладені по вертикальній осі, а абсолютна кількість осіб кожного віку та статі чи їх відносна часка в населенні відображені горизонтальними прямокутниками або горизонтальними відрізками з довжиною однакового масштабу. Прямокутники будують окремо для кожної статі та кожного віку. Їх довжина по горизонтальній осі пропорційна чисельності населення даної статі та віку. Прямокутники розміщені один над іншим в порядку збільшення значень віку, як правило від 0 до 100 років і більше, ліворуч для чоловіків, праворуч для жінок. Піраміда зображує статево-віковий склад населення в той чи інший момент часу. У оді її аналізу з точки зору типу статево-вікової структури розглядають такі характеристики графіка:

. Висота піраміди. Вона характеризує тривалість життя населення.

. Ширина основи. Показує забезпеченість контингентом новонароджених.

. Кути нахилу при основі та загальний силует. Кути нахилу граней піраміди до основи характеризують темп або швидкість зміни чисельності покоління новонароджених. Чим менші за величино кути нахилу, тим менше перевищення числа новонароджених над числом дорослих.

. Обрис бічної сторони. Якщо населення розвивається в нормальних умовах, тобто режим відтворення не зазнає якихось суттєвих зовнішніх впливів, то вікова піраміда має відносно рівні грані без виступів і западин. І навпаки - наявність западин і виступів свідчить про порушення плавності зміни поколінь.

Також за допомогою графіка можна визначити вік балансування. Так, віком балансування є точки перепаду значень від знаку плюс до знаку мінус з мінімальним абсолютним значенням, а зокрема - точка перетину кривих з віссю абсцис (вікових груп), причому перевага чисельності чоловіків знаходиться над нею, а перевага чисельності жінок - під віссю значень віку.

Демографічна сітка дозволяє одержати кількісні значення деяких величин, які безпосередньо не можна спостерігати, а також показати динаміку кількості груп населення в часі. На демографічній сітці подають у взаємозв’язку кількість населення, його вік, кількість демографічних подій (смертей, народжень, тощо), час спостереження і час тривалості процесу. Для графіка використовують прямокутну систему координат. На осі абсцис відкладають календарний час, на осі ординат - тривалість перебування в тому чи іншому стані. Осі координат поділяють на одинакові відрізки, які відповідають однаковим одиницям часу та тривалості стану, а перпендикуляри до осей утворюють сітку з квадратів зі стороною, яка відповідає одиниці часу. Аналіз демографічних подій здійснюють за допомогою трьох різних видів паралельних ліній: ліній віку, іній часу та ліній життя. Демографічна сітка дає можливість за будь-якими двома координатами очки події визначити її третю координату.

Вибір конкретних методів дослідження зумовлюється характером фактичного матеріалу, умовами і метою конкретного дослідження. Сукупність методів являє собою упорядковану систему, в якій визначається їх місце відповідно до конкретного етапу дослідження. В одній і тій же науковій галузі може бути декілька комплексів методів, які постійно вдосконалюються під час наукової роботи. Успіх кожного наукового дослідження певною мірою залежить від вибору найрезультативніших методів, оскільки саме вони дають можливість досягти поставленої мети. Але для цього кожен науковий метод повинен відповідати таким вимогам:

-    цілеспрямованість на розв’язання дослідницьких завдань певних видів;

-        правильність, або істинність, яка підтверджується повторювальністю його результатів: правильний метод при його повторному застосуванні повинен дати той самий результат;

         чіткість і зрозумілість;

         надійність, стійкість щодо незначних змін і коливань вихідних даних;

         економічність щодо витрат часу, засобів та коштів.

Також необхідно дотримуватись принципу репрезентативності - достатності фактичного матеріалу. Так, при дослідженні демографічної ситуації певної території вибірка має включати всі групи населення - чоловіків і жінок, дітей, економічно активне населення і пенсіонерів, міське і сільське населення, тощо. При недотриманні цих умов завдання, поставлені в дослідження не виконаються і мета не буде досягнута.

 

1.3     Методика дослідження демографічної ситуації

 

На основі запропонованих методів дослідження розроблено методику дослідження населення Західного Полісся. Оцінка демографічної ситуації регіону здійснюється за відповідними показниками, без виходу на один узагальнюючий показник. Це зумовлено необхідністю дослідження основних складових демографічної ситуації та динамічних зрушень за кожним окремим показником. А це, в свою чергу, дає змогу провести поглиблений аналіз демографічної ситуації, впливу на неї різноманітних чинників.

Дослідження проводилось за певним алгоритмом, поетапно. Весь процес охопив чотири основних етапи. На першому етапі, який ми назвали підготовчим, основою було вивчення цієї проблеми в публікаціях географічного та суміжного з ними змісту, систематизація отриманої інформації-результатів, для чіткого визначення і формулювання об’єкта, та предмета дослідження, їхньої функціональної структури. Крім того, було визначено основні методи дослідження демографічної ситуації. Перший етап є досить тривалим за часом виконання і дуже відповідальний, бо формує теоретико-методичні засади роботи.

Другий аналітичний етап полягав у з’ясуванні значення кожного чинника, або системи чинників, у формуванні демографічної ситуації регіону через їх взаємозв’язок та взаємний вплив.

На третьому експедиційному етапі здійснювався збір і обробка інформації, в основному статистичної, а також проводилися розрахунки показників демографічної ситуації Західного Полісся, а також їх аналіз та порівняння із відповідними середньо українськими показниками. На цьому етапі встановлювалися і вивчалися такі показники, як кількість і склад населення (статевий та віковий), коефіцієнти народжуваності, смертності, природного приросту, коефіцієнти шлюбності та розлучуваності, сальдо внутрішньої та зовнішньої міграції, механічний приріст населення. Збиралися також дані минулих років, завдяки яким можна було прослідкувати особливості динаміки демографічної ситуації за останні десять років.

Другим принциповим завданням цього етапу було здійснення аналізу демографічної ситуації у територіальному розрізі, тобто виділення і об’єднання адміністративних районів регіону у певні групи на основі подібності відповідних показників народжуваності, смертності, шлюбності, розлучуваності, природного та механічного приросту. Для цього застосовувалися відповідні шкали.

Ще одним завданням цього етапу було створення графічних моделей (графіків, кругових та секторних діаграм, картограм, гістограм), які б показували особливості динаміки та структури відповідних демографічних показників, а також давали змогу наочно побачити відмінності у цих показниках в Західному Поліссі та Україні.

Слід зазначити, що безпосередній аналіз демографічних показників досліджуваної території теж складався з певних етапів і відбувався у такій послідовності:

. Визначення кількості постійного та наявного населення, в тому числі окремо міського та сільського населення, а також чоловіків та жінок.

2. Виявлення кількісного співвідношення населення за статтю, віком та місцем проживання, яке було здійснено на основі розрахунку коефіцієнта навантаження однієї статі іншою , який являється показником збалансованості статі:

 

 і навпаки: ,

 

де  - кількість чоловічого населення станом на початок року,  - кількість жіночого населення станом на початок року.

Крім того, було визначено коефіцієнт старіння населення:

 

,

 

де  - кількість населення у віці 60 років і старше, - кількість всього населення.

А також коефіцієнти демографічного навантаження різних поколінь:

• загальний коефіцієнт демографічного навантаження

;

 

• коефіцієнт навантаження дітьми

 

;

 

• коефіцієнт навантаження особами старше працездатного віку

 

,

 

де - кількість осіб вікової групи 0-14 років,  - кількість осіб віком 15-49 років,  - кількість осіб віком 60 років і старше.

. Аналіз процесу народжуваності, який включав визначення загального коефіцієнту народження:

 

 

де - загальний коефіцієнт народжуваності, - кількість народжених живими протягом року, - середньорічне населення.

Також було визначено спеціальний коефіцієнт народжуваності та частки народжень за віком матері.

 

,

 

де - спеціальний коефіцієнт народжуваності (коефіцієнт плідності), - кількість народжених живими протягом року, - середньорічна чисельність жінок у віці 15-49 років.

. Наступним кроком було визначення основних показників, що характеризують процеси смертності. Зокрема загального та спеціального коефіцієнтів смертності та інтенсивності смертності у різних вікових групах:

 

,

 

де - коефіцієнт смертності, - кількість померлих протягом року, - середньорічне населення;

 

; ,

 

де - коефіцієнт смертності чоловіків, - кількість померлих чоловіків протягом року, - середньорічне чоловіче населення, - коефіцієнт смертності жінок, - кількість померлих жінок протягом року, - середньорічне жіноче населення;

 

,

 

де - частковий коефіцієнт смертності, - кількість померлих за рік у -віковій групі, - середньорічна чисельність населення -вікової групи.

Окремо було визначено загальний коефіцієнт смертності немовлят, а також виявлення основних причин смертності як в загальному, так і окремо серед чоловіків, жінок та немовлят.

. Після визначення коефіцієнтів народжуваності та смертності, як їхня різниця було визначено природний приріст населення.

. Ще одним кроком було встановлення особливостей шлюбного стану населення в Західному Поліссі. Це стосувалося визначення загальних коефіцієнтів шлюбності та розлучуваності:

 

, ,

 

де -коефіцієнт шлюбності, - кількість одружених за рік, - середньорічне населення, - коефіцієнт розлучуваності, - кількість розлучених за рік.

Кількість одружених пар, яка припадає на 100 розлучених показує коефіцієнт несталості шлюбів, його ми визначили за формулою:

 

,

 

де -коефіцієнт несталості шлюбів, - кількість одружених, - кількість розлучених пар.

Ще було проаналізовано особливості розподілу одружених за статтю та віком, а також зареєстрованих шлюбів за віком та дошлюбним станом подружжів.

. Останнім кроком при аналізі основних демографічних показників було визначення структури внутрішньої та зовнішньої міграції за напрямками та структури мігрантів за потоками. Розрахунок валової міграції, тобто суми кількості прибулих та вибулих:

 

,

 

де  - валова міграція, - кількість прибулих,  - кількість вибулих.

Також ми обчислили сальдо міграції, показники інтенсивності міграційних процесів і коефіцієнт рухомості (валової міграції):

 

,

 

де - сальдо міграції, - кількість прибулих, - кількість вибулих.

 

; ,

 

де - коефіцієнт прибуття, - кількість прибулих, -середньорічна чисельність населення, - коефіцієнт вибуття, - кількість вибулих.

 

, або ,

 

де - коефіцієнт рухомості, - кількість прибулих, - кількість вибулих, -середньорічна чисельність населення, - коефіцієнт прибуття, - коефіцієнт вибуття.

Останнім етапом в алгоритмі дослідження демографічної ситуації Західного Полісся був конструктивний. На ньому була узагальнено результати обчислень і розрахунків, які були проведені на третьому етапі і здійснено демогеографічне районування досліджуваної території. Також було проаналізовано основні фактори, що визначають певні особливості того чи іншого демогеографічного району і запропоновано основні напрямки вирішення проблем.

 

1.4 Поняття про чинник. Види чинників

 

Першочерговим завданням дослідження суспільно-географічних аспектів народонаселення є аналіз впливу різних умов і чинників, які власне формують демографічну ситуацію у конкретному регіоні.

Під поняттям “чинник” ми розуміємо певну силу, необхідну для протікання або вдосконалення певного процесу чи явища. Чинник - це ланцюг причинно-наслідкових зв’язків та умов, що регулюють кількісні та якісні характеристики певного процесу, формують у сукупності його механізм.

Класифікацію чинників демографічної ситуації здійснюють за багатьма ознаками. Багато дослідників вважають, що головною класифікаційною ознакою під час дослідження чинників народонаселення є територіальне охоплення. Беручи за основу дану класифікаційну ознаку ми виділимо чотири основні групи чинників, що мають вплив на формування демографічної ситуації (рис. 2.1).

 

Рисунок 2.1. Чинники формування демографічної ситуації

 

У сукупності чинників, що мають вплив на формування демографічної ситуації будь-якої території можна виділити ті чинники, що впливають на розміщення населення, і ті, які визначають основні показники природного і механічного руху населення, його статеву і вікову структуру.

Чинниками розміщення населення є сукупність територіальних нерівноцінних умов і ресурсів, що визначають оптимальну локалізацію об’єкта. Основними чинниками, що впливають на розміщення населення є природно-географічні. Вони оцінюють весь природно-географічний потенціал досліджуваної території, і становлять основу життєдіяльності населення та формують соціально-економічну та соціально-демографічну основи розвитку суспільства.

З точки зору дії природно-географічних чинників на процеси народонаселення їх поділяють на дві групи:

чинники, що впливають на демографічні процеси безпосередньо, тобто всі природно-географічні чинники, які визначають демографічні умови території, сприяють процесам заселення та розселення населення (рельєф, гідрологічні та кліматичні ресурси);

чинники, що впливають на життєдіяльність населення опосередковано (ґрунти, рослинний і тваринний світ).

Отже, до основних природно-географічних чинників ми відносимо географічне положення, геологічну будову і запаси мінеральних ресурсів, рельєф території, гідрологічні умови, кліматичні ресурси, ґрунтовий покрив.

Говорячи про географічне положення ми маємо на увазі фізико-географічне розташування території відносно природних об’єктів.

Важливим чинником розселення є територія (рельєф території). При розташуванні поселень на плоскій рівнині при відсутності стоків, зазначають райони заболочення та підтоплення. Найсприятливішим для заселення є території зі слабо розчленованим рельєфом.

При розгляді геологічних умов території виділяють райони із складною геологічною будовою, неотектонічною та сейсмічною активністю.

Важливим чинником є місцева гідрографія, оскільки наявність водних ресурсів є однією із найважливіших передумов формування населених пунктів і їх господарського розвитку. Аналіз гідрологічних умов включає в себе оцінку поверхневих та підземних вод.

Кліматичні умови мають справляють свій вплив через господарську діяльність та здоров’я людей. Оцінка кліматичних умов передбачає характеристику багатьох показників: температурного режиму, швидкості та напряму вітру, вологості повітря, суми опадів, типів погоди. За результатами оцінки клімату проводять визначення придатності території для проживання.

Ґрунтовий покрив - один із найважливіших компонентів природних комплексів. Ще з найдавніших часів розселення населення найактивніше здійснювалось там, де були родючі ґрунти. Саме ґрунтовий покрив був вирішальним чинником у формування демографічної сітки. Ця тенденція зберігається і тепер, хоча слід зазначити, що з’явився ряд додаткових чинників, які змушують людей поселятися на менш родючих ґрунтах. До них ми відносимо техногенне забруднення земель, неправильне ведення господарства, наслідок чого землі стають непридатними для використання, а також розвиток яружно-балкової сітки.

При дослідженні демографічної ситуації не можливо не згадати про роль екологічного чинника. Стан довкілля на конкретній території у визначений час значною мірою впливає на самопочуття і працездатність людини. Чинники довкілля, а саме стан атмосфери, питної води, міра їх забруднення, рівень шуму, наявність зелених просторів та їх доступність суттєво впливають на рівень дитячої смертності певної території, оскільки саме у віці до одного року дитина найбільше піддається негативним впливам середовища внаслідок ще не сформованих адаптаційно-пристосувальних реакцій організму. Прямим наслідком негативного впливу якості навколишнього середовища є збільшення кількості абортів та мертвонароджень, що несе загрозу репродукції населення в цілому.

Соціально-економічні чинники впливають на демографічну ситуацію не безпосередньо, а через репродуктивну поведінку, через зміни у структурі потреб, цінностей норм. Серед основних соціально-економічних чинників важливе значення має якість життя - характеристика рівня та умов життя населення. Низький рівень матеріального забезпечення та незадовільні житлові умови є одними із головних причин обмеження дітонародження. Відмічається низький або навіть і зворотній зв’язок між забезпеченістю житлом та народжуваністю. Це можна пояснити тим, що величина сім’ї при народженні кожної дитини збільшується в 1,5-2 рази, а покращення житлових умов конкретної сім’ї відбувається рідше і на меншу частку. Проблемою є забезпечення житлом населення у містах, що пов’язано з високими цінами на нього. Недостатня забезпеченість житловою площею знижує інтенсивність народжуваності. При цьому на народження першої дитини житлові умови впливають значно менше, ніж на народження наступних дітей, котре найчастіше відбувається після покращення житлових умов.

Ще одним чинником якості життя населення є дохід на одного члена сім’ї. Величина доходу впливає на рівень і структуру потреб сім’ї і тим самим - на народжуваність. Доходи включають обсяг нарахованих в грошовій та натуральній формі: заробітної плати, прибутку та змішаного доходу, одержаних доходів від власності, соціальних допоміг та інших поточних трансфертів (страхові відшкодування, виплати одноразової матеріальної допомоги, компенсації). Розрізняють реальний та наявний доход. Наявний доход - це максимальний обсяг грошових доходів, які можуть бути використані на придбання споживчих товарів та оплату послуг. Реальний доход - це наявний доход, визначений за виключенням впливу цін. Але слід зазначити, що з одного боку, підвищення матеріального рівня життя населення може сприяти підвищенню народжуваності, а з іншого - при наростанні економічного добробуту зростання потреб населення може обганяти можливості їх задоволення, що призводить до зниження народжуваності. Досить цікавою є думка польського вченого-демографа Г. Смолинського. Він вважає, що ріст доходів сім’ї збільшує вплив чинників, що обмежують дітонародження. Він створив модель розвитку населення, у якій в оберненій залежності знаходяться два фактори: фактор А - прагнення до дітонародження та фактор В - обмеження прагнення до дітонародження (зниження життєвого рівня батьків з появою дитини). Фактор В діє при будь-яких обставинах, однак за умов низького життєвого рівня він не може протистояти факторові А, зрівноважити його. Коли життєвий рівень високий, дія фактора В незначна.

Дуже важливим чинником, який впливає на рівень народжуваності, є частка міського населення в регіоні. Дослідження показують, що під впливом зростання урбанізації коефіцієнт народжуваності знижується. Репродуктивна поведінка сільських та міських жителів відрізняється. Так історично склалося, що в селах велика кількість дітей була необхідною для виконання трудомістких робіт, а в містах такої потреби немає. Крім того, народження першої дитини тут часто зміщується на вік 25-29 років. Також процес урбанізації створює значні проблеми соціального, економічного та демографічного характеру. Встановлено, що при рівні урбанізації до 20 % чим вона є вищою, тим вищою є захворюваність, при зростанні рівня урбанізації до 75 % спостерігається зниження захворюваності, і при збільшенні частки міського населення вище 75 % показники захворюваності зростають. Така залежність пояснюється особливістю зміни способу життя населення, рівня соціально-економічного розвитку, параметрів медичного обслуговування.

Необхідно також відмітити і такий чинник, як самореалізація та кар’єра. Як правило, молоді люди вважають за необхідне спершу здобути вищу чи спеціальну освіту та зробити кар’єру, що відсуває терміни вступу в шлюб і тим самим знижує народжуваність. Крім того, жінки з високим освітнім рівнем прагнуть мати більше вільного часу для задоволення своїх потреб, і тому в більшій мірі обмежують кількість дітей. У таких сім’ях зазвичай народжується лише одна дитина, але її народження часто ставиться під загрозу через старший вік матері, що ускладнює перебіг вагітності і пологів та може негативно позначитись на стані здоров’я матері та дитини. Залежність між освітнім рівнем матерів та кількістю народжених дітей, а також зниження рівня дітності жінок молодшого й середнього віку порівняно зі старшими поколіннями наочно ілюструють показники таблиці 2.3. Вони зокрема показують середню фактичну дітність жінок, тобто середню кількість дітей у розрахунку на одну жінку з числа тих, які народжували дітей, залежно від віку та рівня освіти, а також типу місцевості, в якій вони проживають.

 

Табл. 1.3 Середня фактична дітність жінок залежно від віку та рівня освіти за типом поселення (за даними Всеукраїнського перепису населення)

Рівень освіти	Всі жінки у віці, років			Міські жінки у віці, років			Сільські жінки у віці, років
	15-39	40-49	50 і ст.	15-39	40-49	50 і ст.	15-39	40-49	50 і ст.
Повна вища	1,4	1,7	1,7	1,3	1,6	1,6	1,6	2,0	2,0
Базова і неповна вища	1,5	1,9	1,9	1,4	1,8	1,8	1,7	2,1	2,2
Повна загальна середня	1,6	2,1	2,1	1,5	1,9	1,9	1,86	2,4	2,4
Базова загальна середня	1,7	2,4	2,3	1,5	2,1	2,1	1,9	2,8	2,6
Початкова загальна середня, не мають початкової освіти й неписьменні	1,9	2,8	2,6	1,8	2,5	2,0	1,9	3,0	2,7
Всі жінки, народжували дітей	1,6	2,0	2,2	1,4	1,8	1,9	1,8	2,4	2,5

Джерело: розрахунки за даними першого Всеукраїнського перепису населення

 

Значний вплив на величину народжуваності має зайнятість населення. Проте цей влив є неоднозначним. З одного боку, у людини скорочується вільний час для догляду і занять із дітьми, і тому вона не схильна до народження наступної дитини. А з іншого - наявність місця роботи сприяє підвищенню матеріального рівня населення, а відповідно і можливості забезпечити дітей. Слід також наголосити, що зайнятість саме жінок у суспільному виробництві є одним із найважливіших чинників народжуваності. Зокрема проблема жіночої зайнятості пов’язана із нестачею вільного часу, втратою доходу у зв’язку з припиненням роботи по вагітності та пологах. Також існує залежність між зайнятістю жінки та її віком. З віком економічна активність жінок зростає, і найвищою є у віковій групі 40-49 років. Економічна активність жінок знижується пропорційно зростанню кількості дітей, а також протягом того часу, коли жінка має малолітніх дітей. Основні причини, через які жінка виходить на роботу поділяються на внутрішні та зовнішні. До першої групи належить прагнення використати набуті в процесі навчання знання, незадоволення становищем лише домогосподарки, небажання залежати від чоловіка, а до другої - бездітність, фінансовий стан, хвороба чи інвалідність чоловіка. Саме зовнішні причини і відіграють визначальну роль. Сьогодні жінки постаючи перед питанням - мати більше дітей чи працювати, в більшості випадків вибирають останнє.

Важливим чинником формування демографічної ситуації стан медичного обслуговування в регіоні. Рівень медичного обслуговування визначається кількістю лікарняних та амбулаторно-поліклінічних закладів, загальною кількістю лікарняних ліжок, а також в розрахунку на 10000 населення, та кількістю лікарів та середнього медичного персоналу (загальна кількість та на 10000 осіб).

За недостатнього забезпечення медичним обладнанням, зниження доступності якості медичної допомоги, використання застарілої техніки, обмеженості фінансування буде спостерігатися підвищення захворюваності населення, що в свою чергу може підвищувати рівень смертності. І навпаки - високий рівень сфери медичного обслуговування, і її доступність дає змогу зберігати репродуктивне здоров’я населення, створює можливості народжувати здорових дітей. Але з іншого боку, доступ до сучасних контрацептивів зумовлює різке скорочення народжуваності.

Серед асоціальних проявів ми можемо виділити алкоголізм, наркоманію, проституцію, самогубства, вбивства тощо.

Зростання культурного рівня населення сприяє пониженню народжуваності. Відомо, що люди з високими духовними і культурними потребами значну частину витрачають на їх задоволення. Це потребує певних матеріальних затрат, і, відповідно, не сприяє створенню багатодітних сімей. Сім’ї з високим культурним рівнем значну частину коштів витрачають на свої культурно-освітні потреби. Тому такі сім’ї переважно малодітні.

Релігійні вірування завжди були і залишаються важливим чинником народжуваності. Усі релігії схвалюють створення сімей та народження великої кількості дітей. Релігійні догмати певним чином регулюють демографічну поведінку населення: християнство та індуїзм забороняють аборти, іслам не заперечує проти повторних шлюбів, що позитивно впливає на кількість народжень. Деякі течії буддизму закликають чоловіків до чернечого життя, що створює диспропорцію у віковій структурі населення регіонів, де вони поширені, і, таким чином, знижує показники шлюбності та народжуваності.

Демографічна поведінка людини етнічними стереотипами: деякі етноси впродовж століть зберігають традицію багатодітності; багато етносів через високу дитячу смертність повинні підтримувати високий рівень народжуваності; у деяких народностей традиційним є пізній вік вступання у шлюб, що зумовлює нетривалий період перебування людей репродуктивного віку у шлюбі та, як наслідок, малу кількість дітей.

Вплив психологічного чинника на формування демографічної ситуації напряму залежить від культурного рівня населення, релігійних вірувань та виховання. Доведено, що демографічні установки (прийнятність перебування у шлюбі, кількість дітей, можливість розлучення) формуються у дитячому віці під впливом сімейних традицій соціального оточення. Небажання виділятися серед людей свого соціального статусу забезпечує збереження традиційного рівня народжуваності. Негативний вплив на народжуваність населення мають такі етико-психічні прояви як жорстокість, агресивність та конфліктність у сім’ї, подружня невірність, тощо.

Як чинник варто розглянути також систему державного забезпечення та її роль у соціологізації опіки над найстаршою та наймолодшою віковим групами населення. Той факт, що піклуванні про осіб похилого віку значною мірою перейшло від сімейних обов’язків до суспільних, зменшує зацікавленість батьків у дітях як було раніше. Також зменшилась роль батьків у “соціалізації”, вихованні дітей. Батьківське піклування про долю дітей зменшується тим відчутніше, чим більша функція соціалізації дітей переходить до приватних або державних установ. Важливим моментом щодо покращення демографічної ситуації є відповідна соціальна політика держави, а саме надання значної матеріальної допомоги матерям при вагітності та пологах, по догляду за дітьми віком до 3 років, надання пільг молодим сім’ям у кредитуванні та покупці житла, допомоги молодим сім’ям та сім’ям з дітьми, в тому числі багатодітними.

 

РОЗДІЛ II. ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ

 

2.1 Природно-географічні чинники

 

2.1.1 Географічне положення, природні умови та ресурси регіону

Західне Полісся в адміністративно-територіальному поділі охоплює Волинську і Рівненську області. Разом з тим Західне Полісся у різних наукових виданнях Виступає як Волинське Полісся. Можливо сьогодні сучасні межі Полісся визначаються південними кордонами районів, які відносяться до цієї зони. Так, у межах Волинської області Полісся визначається смугою, яка починається північніше Володимира-Волинського від місця впадіння річки Луги у Західний Буг. Далі проходить через Локачинский та Ківерцівський райони, що добре ілюструє фізико-географічна карта Волинської області (дод. ). У межах Рівненської області межа проходить північніше Рівного по лінії Клевань-Оржев-Тучин-Корець (дод. ). Отже, Західне або Волинське Полісся визначається на півдні умовною межею Устилуг-Корець.

Ми у нашому досліджені розглядаємо Західне Полісся з точки зору економічної і соціальної географії. І оскільки Волинська та Рівненська області об’єднуються в єдиний регіон як історико-географічна область України, пропонуємо розглядати Західне Полісся як всю територію цих двох областей. Вибір саме цього регіону зумовлений

Регіон Західного Полісся розташований в північно-західній частині України і займає 40,3 тис. км. кв. Територія регіону простягається із заходу на схід на 280 км, а з півночі на південь - на 210 км. На заході він межує з Польщею, на півночі - з Білоруссю, на сході і півдні - з Житомирською, Хмельницькою, Тернопільською та Львівською областями України.

Територія Західного Полісся знаходиться в межах двох природно-географічних зон - мішаних лісів та лісостепу. Близько 73% всієї площі досліджуваної території розташовано в низинній зоні мішаних лісів, а менша частина - у лісостеповій зоні на Волинській височині. По території регіону проходить частина Головного Європейського вододілу, що ділить басейни рік Чорного та Балтійського морів.

У геоструктурному відношенні Західне Полісся розміщене в межах Волино-Подільської плити Руської (Східно-Європейської) платформи. У межах регіону кристалічний фундамент нахилений із сходу на захід. Глибина його залягання вимірюється від сотень метрів до 2-3 км, а в зоні Львівського палеозойського прогину сягає 5 км. На північ від Володимир-Волинського розлому фундамент утворює Волинське палеозойське підняття, в межах якого виділяється Прип’ятський вал з Ротнівським та Хотешівськким виступами.

Надра регіону багаті горючими та нерудними корисними копалинами. Для Західного Полісся у структурі потенціалу мінерально-сировинних ресурсів характерне переважання комплексу будівельних корисних копалин, що мають майже повсюдне поширення і широкі перспективи подальшого приросту запасів, а також комплексу паливно-енергетичних ресурсів (кам’яне вугілля, природний газ, торф), використання яких визначає спеціалізацію і місце районів у обласному поділі праці.

Кам’яне вугілля залягає в північно-західній частин регіону в межах Львівсько-Волинського вугільного басейну (Нововолинсвьке родовище). Перспективним для вивчення нафти та газу є Радехівсько-Вижівська ділянка. А у девонських пісковиках відкрите Локачинське родовище газу. За запасами торфу регіон посідає перше місце в Україні (поклад приурочені переважно до долин рік північної частини). Значними також є запаси сапропелю, які пов’язані з озерами. Сировиною для будівельних матеріалів є леси і суглинки, що використовуються для виробництва цегли. Основні їх запаси находяться в південній частині регіону. Піски поширені на півночі. Досить часто зустрічаються граніт та базальти. Будівництво шахт у 50-х рр. минулого століття і подальший видобуток вугілля справило вагомий вплив на зміну територіальної локалізації трудових ресурсів області. З видобутком кам’яного вугілля прямо пов’язане виникнення і розвиток таких міст як Нововолинськ і Жовтневе, що спричинило наплив значної кількості трудових ресурсів в даному районі. Однак, у зв’язку з інтенсивним освоєнням Волинського родовища кам’яного вугілля у попередні роки, а також погіршенням гірничо-геологічних умов та нерентабельністю виробництва у період економічної кризи, припинили свою діяльність 5 шахт із 9. Істотно підвищить значення вугільної промисловості розпочате будівництво шахти „Нововолинська №10” потужністю 900 тис. т. вугілля на рік. Одним з головних напрямків соціально-економічного розвитку Нововолинська і Жовтневого як на сьогодні, так і на перспективу є комплексний підхід до розробки кам’яновугільних родовищ, широке використання відходів вуглевидобутку тощо.

Західне Полісся відзначається рівнинною поверхнею, пересічна висота якої 184 м. Найвища точка 372 м знаходиться на крайньому півдні, найнижча 134 м - на крайній півночі. В орографічному відношенні регіон поділяється на дві частини. Більша, північна, частина лежить в межах Поліської низовини, поверхня якої являє собою слабо хвилясту рівнину з однаковим рельєфом, який порушується лише крейдяними горбами. Характерною рисою рельєфу є незначна відносна висота і невеликий нахил на північ, дуже виражений мезо- та мікрорельєф, представлений дюнами, грядами, крейдяними підвищеннями і невеликими блюдце подібними впадинами, дно яких, як правило, заболочене. Південна частина розташована в межах Волинської височини і являє собою підвищене, сильно порізане річковою і болотно-балковою сіткою лесове плато зі складним хвилястим рельєфом. Відносна висота тут становить 40-60 м, а біля річок Західний Буг та Стир сягає майже 100 м. Значне підвищення плато і є однією із причин його великої розчленованості річковою і балковою сіткою. Особливістю рельєфу Волинської височини є дуже розвинений мікрорельєф у вигляді западин і дрібних підвищень між ними. Такий рельєф є дуже несприятливим для сільськогосподарського виробництва і сприяє виникненню ерозійних процесів та зниженню родючості ґрунту. На території Західного Полісся розвинуті сучасні екзогенні процеси. В північній частині спостерігаються заболочення, підтоплення, вітрова ерозія і карстові явища. На півдні, в межах Волинського лесового підвищення інтенсивно проявляється балкова і площинна ерозія, підтоплення і карстоутворення.

Досліджувана нами територія належить до регіонів України, що мають значні водні ресурси. Обсяг місцевого стоку в середньому становить близько 4000 млн. куб. м. за рік. Водні ресурси включають в себе поверхневі (річки, озера, ставки, водосховища) та підземні води. У регіоні нараховується близько 300 річок, які належать до басейнів Дніпра, Прип’яті та Західного Бугу, а також близько 700 озер. А наявність водних ресурсів є однією із найважливіших передумов формування системи населених пунктів та їх господарського розвитку є наявність водних ресурсів. Загальні запаси водних ресурсів формуються як за рахунок місцевого, так і транзитного річкового стоку. Найбільше поверхневих вод на технічні потреби забирається з таких річок як Стир - економічними центрами Луцьк, Рожище, Кузнецовськ, Горинь - центром Рівне, Турія - центрами Ковель та Турійськ, Луга - центром Володимир-Волинський, Західний Буг - центром Нововолинськ, Случ - центром Сарни. Дефіциту водних ресурсів для водоспоживання населення, промисловості, сільського та рибного господарства в регіоні не спостерігається.

Західне Полісся знаходиться в межах Волино-Подільського артезіанського басейну в зоні надлишкового зволоження і володіє значними запасами підземних вод. На глибині 60-170 м їхній горизонт напірний. Особливо важливе значення мають лікувальні мінеральні води, які відносяться до двох провінцій: Волино-Подільської провінції сульфатних, сульфатно-хлоридних вод, та провінції радонових вод Українського щита та його схилів. Саме лікувальні води, що знаходяться в межах другої провінції мають важливе значення в оздоровленні населення Західного Полісся, оскільки в межах селища міського типу Степань на Рівненщині знаходиться один з найбільших в Україні курортів органів травлення на базі мінеральних вод. Це дозволяє знизити ризик захворювання та домогтися ефективнішого лікування. А це, в свою чергу, знижує показники смертності і, відповідно покращує демографічну ситуацію.

В регіоні домінує помірно континентальний клімат з теплим вологим літом, м’якою зимою з частими відлигами, відносно тривалою осінню та затяжною весною. Формування клімату здійснюється під впливом повітряних мас, які надходять з Атлантичного океану. Також деякий вплив мають повітряні маси тропічних зон. Через те, що північна частина регіону знаходиться на пониженій терасовій рівнині, а південна - на підвищеному Волинському плато, географічна широта е впливає на зростання температур з півночі на південь, бо температури в південній частині знижуються за рахунок збільшення висоти поверхні над рівне моря. Саме тому кліматичні показники північної та південної частини майже однакові. Найтеплішим місяцем є липень із середньою температурою +18ºС +18,6ºС, а найхолоднішим - січень (-4,5ºС -5,6ºС). Середня температура повітря за рік + 7ºС. Найнижча температура (абсолютний мінімум) -35ºС -39ºС буває в січні-лютому. Найвища (абсолютний максимум) досягає +36ºС +39ºС і припадає на липень-серпень. Річна сума опадів складає 540-640 мм, причому більшість випадає в теплу пору року (до 80-90 мм на місяць). Їхня кількість збільшується у напрямку з північного заходу (540 мм) на південний схід (640 мм і більше). В регіоні основними вітрами є західні, які значно пом’якшують температурний режим і створюють умови достатнього зволоження. На території Західного Полісся можна спостерігати несприятливі атмосферні явища. Зокрема, у північній частині до 50-60 днів може тривати бездощовий період. Близько 30-40 днів можна спостерігати явище туману. Бувають атмосферні посухи, суховії, пилові бурі, влітку - грози (30-35 днів на рік), зливи і рідше град. Взимку 10-15 днів можуть тривати хуртовини. Північно-західна частина регіону належить до вологої, помірно теплої, південно-східна - до недостатньо вологої, теплої зон. Отже, кліматичні умови загалом сприятливі для розвитку сільського господарства і не створюють додаткових труднощів для промислового, транспортного і цивільного будівництва. А це позитивно впливає на перебіг демографічних процесів, оскільки зумовлює наявність робочих місць, підвищення добробуту, і, як наслідок підвищення народжуваності.

Ґрунтовий покрив Західного Полісся досить різноманітний. У північних районах поширені дерново-підзолисті неоглеєні і оглеєні, дернові і дерново-карбонатні ґрунти. У південних районах - сірі, темно-сірі опідзолені ґрунти та опідзолені чорноземи. Близько 32% загальної площі регіону займають дерново-підзолисті ґрунти та їх відміни: дерново-слабопідзолисті, дерново-середньо- та дерново-сильнопідзолисті. Значне поширення також мають дерново-карбонатні, дернові і лучні ґрунти, а також перегнійно-карбонатні, які відзначаються високою родючістю. В річкових заплавах зустрічаються лучні, болотні, торфово-болотні, лучно-чорноземні ґрунти та торфовища.

У південній частині поширені опідзолені ґрунти на лесових породах, серед яких зустрічаються типові мало гумусні чорноземи. Тут розорано біля 80% території. Це район, де проводиться найінтенсивніше сільськогосподарське виробництво в регіоні. Ще тут можна зустріти сірі ґрунти в комплексі з ясно-сірими лісовими. Серед основних проблем, що стосуються ґрунтового покриву слід відмітити те, що заболочені і перезволожені ґрунти вимагають цілого комплексу меліоративних заходів: осушення, вапнування, внесення мінеральних добрив. А ґрунти південної частини - проведення заходів по боротьбі з ерозією, оскільки утворилися в умовах розчленованого рельєфу. Також тут частка деградованих і малопродуктивних орних земель становить 35%, а це на 15 % більше ніж в середньому по Україні (20%).

Отже, ми робимо висновок про те, що регіон Західного Полісся займає вигідне для життя і господарської діяльності людей природно-географічне положення і характеризується різноманітним природно-ресурсним потенціалом, так як його територія знаходиться в двох природних зонах. Географічне положення визначає особливості природних умов регіону. Територія характеризується рівнинним рельєфом, відсутністю районів з неотектонічною та сейсмічною активністю, помірно-континентальним кліматом, родючим ґрунтами у південній частині і дещо збідненими у північній, значними масивами лісів та заболочених земель, особливо на півночі. В цілому територія не має яскраво виражених природних меж і природні умови змінюються поступово у всіх напрямках. Сукупність усіх цих природних чинників сприяє тому, що територія регіону заселена досить компактно, з незначним переважанням концентрації населення на півдні та в центрі.

 

.1.2 Екологічний стан території

Екологічне дослідження ОБСЄ свідчить, що токсичні викиди, відходи виробництва, забруднення водоймищ та наслідники вибуху на ЧАЕС наближають Україну до екологічної катастрофи. Зокрема, сьогодні  населення України споживає неякісну питну воду, об’єм токсичних відходів сягає 5 мільярдів тонн. А однією із найбільших загроз екології є армійські залишки радянського періоду. Їхня утилізація буде коштувати десятки мільйонів гривень. Щодо Західного Полісся, то екологічна ситуація тут в середньому краща ніж в Україні, проте регіон не є екологічно чистим.

Основними забруднювачами навколишнього середовища тут є атомні реактори Рівненської АС, Рівненський комбінат „Азот”, відходи військових баз, сховища радіоактивних компонентів ракетного палива та токсичних пестицидів. Досить значним є забруднення території цезієм-137, концентрація якого надзвичайно зросла після аварії на Чорнобильській АС. Щільність його особливо висока у північно-східній частині Західного Полісся і коливається в межах 1-5кі/кв.м., що вважається зоною періодичного та посиленого радіологічного контролю. Це, зокрема, території Любешівського, Камінь-Каширського, Маневицького, Володимирецького, Сарненського, Дубровицького, Рокитнівського та південної частини Зарічнянського районів. А північ Зарічненського району належить до зони добровільного відселення населення. Це найбільш складна екологічна проблема Західного Полісся.

Забрудненість атмосферного повітря незначна, хоча і збільшується в останні роки. Так, за період 1998-2007 рр. кількість шкідливих викидів в атмосферне повітря збільшилась на 12,7 тис. т. (рис. 2.2).

 

 

Більша половина викидів (70% і більше) здійснюється пересувними джерелами, зокрема автомобільним та залізничним транспортом. Рівень сумарної максимальної забрудненості атмосферного повітря вважається низьким, а у містах Луцьк, Рівне, Ковель та Кузнецовськ - допустимим. Щороку на території регіону утворюється від 0,2 до 1,5 і більше млн. т. відходів I-III класу небезпеки. При цьому знешкоджується лише незначна частина, а решта утилізовуються (табл. 2.1).

 

Таблиця 2.1 Відходи I-III класів небезпеки

	Утворилось	Утилізовано	Знешкоджено
1998	0,2	0,1	0,0
1999	0,3	0,1	0,0
2000	0,3	0,1	0,1
2001	0,6	0,2	0,0
2002	1,6	0,6	0,0
2003	1,1	0,8	0,0
2004	0,7	0,3	0,0
2005	1,1	0,3	0,3
2006	0,9	0,2	0,2
2007	1,0	0,2	0,2
2008	1,3	0,3	0,4

 

Та слід відмітити, що у 2008 р. Волинська та Рівненська області разом із Тернопільською, Чернівецькою та Львівською склали п’ятірку областей, в яких утворилась найменша кількість відходів I-IIIкласів небезпеки (дод. ).

На території регіону погіршений агроекологічний потенціал ґрунтів, існують проблеми раціонального землекористування у Іваничівському Ковельському, Турійському, Ратнівському районах, де нерозумно проводилася меліоративна робота (що призвело до складних змін біогеоценозів, зниження або навпаки підняття рівня ґрунтових вод). Більшість річок, озер, а значить і земель, забруднюються виробничими та побутовими стоками.

Головними місцями зосередження екологічних протиріч між людиною і природним середовищем є міста. Особливості спеціалізації промисловості Волинської області, її переважно екстенсивний розвиток, використання у виробництві застарілих технологій, високий рівень урбанізації - все це спричинило надмірне навантаження навколишнього середовища шкідливими речовинами [Доценко]. Погіршення екологічної ситуації у міських поселеннях поступово охопило й сільські. Суттєвий вплив екологічних чинників на сільське розселення та демографічну ситуацію спостерігається в приміських зонах міст. Однак у сільській місцевості є й власні джерела забруднення - це великі тваринницькі комплекси з їх вкрай недостатніми очисними спорудами, мінеральні добрива, пестициди та гербіциди, які у великих дозах вносяться у ґрунти і змиваються дощами.

Внаслідок того, що промисловість розвинена і сконцентрована в основному в Луцькому, Ковельському, Іваничівському, Рівненському, Костопільському, Сарненському, Рожищанському районах, та містах обласного підпорядкування то й екологічна ситуація тут досить складна. Ще більш складною вона є в районах радіоактивного забруднення. Існує екологічна проблема, яка пов’язана із розміщенням смт Шацьк і ряду сіл, де проводиться господарська діяльність, у межах Шацького природного національного парку.

Вплив екології на демографічну ситуацію здійснюється через її безпосередній вплив на здоров’я населення. Даний вплив є прямо пропорційним - із погіршенням екологічної ситуації погіршується стан здоров’я жителів, а це призводить до підвищення смертності населення. Саме тому смертність у містах, промислових районах, та зонах радіоактивного забруднення Західного Полісся є вищою ніж у сільській місцевості.

Саме тому усі ці екологічні проблеми потребують вирішення. Але для покращення екологічної ситуації необхідно не тільки вирішувати існуючі проблеми, але й робити все необхідне для того, щоб не створювати нових. Це можна здійснити надавши підприємствам нові, прогресивні екологічно чисті технології. Можна також здійснити переведення транспорту на газове пальне, що зменшить викиди в атмосферу.

Важливим кроком також є здійснення політики, спрямованої на захист життя і здоров’я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи.

 

.2 Суспільно-географічні чинники

 

.2.1 Рівень та якість життя населення Західного Полісся

Рівень і якість життя населення необхідно трактувати як можливість людей під дією низки геопросторово організованих чинників задовольняти власні потреби та інтереси в умовах сталого розвитку. Як ми вже зазначали раніше, основними показниками оцінки рівня життя є житлові умови та рівень матеріального забезпечення.

За останніми статистичними даними весь житловий фонд Західного Полісся складає 45,4 млн. м² - становить 4,3% всього житлового фонду України. В середньому на одного жителя припадає 20,3 м² загальної площі, що на 2,5 м² менше середнього в Україні (він становить 22,8 м²). Загальна кількість квартир становить 736 тис. (3,8% від загальнодержавного), з них однокімнатних - 129,7 тис. (17,6%), двокімнатних - 220,5 тис. (30%), трикімнатних - 251,6 тис. (34,2%), чотири- і більше кімнатних - 134,6 тис (18,2%) (рис. ):

 

 

Як бачимо, найбільший відсоток трикімнатних квартир. Якщо говорити про благоустрій, то він перебуває на досить посередньому рівні навіть половина всієї загальної площі не обладнана водопроводом (44,2% від загальної площі), каналізацією (42%), центральним опаленням (46,6%), а гарячим водопостачанням забезпечено лише 27,5%. Значно краща ситуація із забезпеченням газом - 76,6 всієї площі. Всі ці показники є дещо нижчими ніж в середньому по Україні. Різниця між ними коливається в межах 13-14%, винятком є лише забезпеченість газом, тут вона становить 4,7% (рис.). Порівнюючи ці дані із даними попередніх років зауважимо, що ситуація із забезпеченням населення житловим фондом і покращення благоустрою з кожним роком стабільно покращується (дод. А). І, якщо у 1998 р. на квартирному обліку перебувало 90,5 тис. сімей та одинаків, то у 2007 р. ця цифра становила 64,6 тис.

 

 

 

Наступним показником, що характеризує рівень життя населення є рівень матеріального забезпечення. Загальний дохід населення Західного Полісся у 2007 р. становив 23498 млн. грн., наявний дохід на одну особу - 8154,1 грн. За останні роки помітне суттєве підвищення наявного доходу на одну особу (табл. 2.2). Водночас близько 32% всього населення має загальний дохід на місяць нижчий від прожиткового мінімуму.

 

Таблиця 2.2 Доходи населення Західного Полісся

	2002	2003	2004	2005	2006	2007
Доходи всього,	7317	8644	10616	14629	18070	23498
Наявний дохід на одну особу,.	2577,1	2979,5	3758,7	5299,3	6464,1	8154,1
Частка населення , що має місячний дохід, нижчий прожиткового мінімуму	90,5	87,3	78,7	76,8	56,4	30,8

^*Джерело: Головне управління статистики у Волинській області та Головне управління статистики у Рівненській області

 

Як бачимо Західне Полісся належить до регіонів України невисоким рівнем соціально-економічного розвитку, невисокими прибутками населення, високою часткою працівників, яким нараховано заробітну плату нижче прожиткового мінімуму, але це не впливає негативно на рівень народжуваності. В той час, як Харківська, Луганська, Запорізька, Донецька області, які лідирують за рівнем доходів населення, характеризуються значно нижчими показниками народжуваності. Крім того, ми помічаємо позитивні зрушення у динаміці рівня доходів населення, оскільки з кожними роком вони стабільно збільшуються, а частка осіб, з заробітною платою нижчою прожиткового мінімуму поступово скорочується.

Вище проаналізовані показники дають змогу зробити висновок про те, що показники забезпеченості житлом, якість благоустрою та доходи населення у Західному Поліссі є дещо нижчими ніж в Україні, це не зумовлює зниження показників народжуваності і в регіоні вони є вищими. До того ж, якщо врахувати стабільне покращення житлової ситуації, то можна спрогнозувати підвищення кількості народжень при збільшенні кількості житла. Однак це можливе лише за умови стабільності та доступності цін, та можливістю надання кредиту на житло молодим сім’ям, чого зараз, на жаль, ми не спостерігаємо.

 

.2.2 Рівень урбанізації території

Регіон Західного Полісся належить до середньо-урбанізованих. Середній рівень урбанізації тут складає 49,3%. Проте існують пені територіальні відмінності в рівні урбанізації. Так, найщільніша мережа міських поселень сформувалась в лісостеповій та перехідній зонах де розміщено 17 міст та 25 селищ міського типу, що становить 70% всіх міських поселень регіону. У поліській зоні зосереджено лише 5 міст та 13 селищ (30% усіх міських поселень).

Найвищий рівень урбанізації на південному сході Західного Полісся, а саме в Рівненському, Корецькому, Костопільському, Гощанському адміністративних районах, і становить 75,4%, та на південному заході (Луцький, Локачинський, Іваничівський, Володимир-Волинський адміністративні райони) - 72,5%. На всій іншій території регіону рівень урбанізації нижчий середнього: на півдні (Горохівський, Дубенський, Демидівський Млинівський, Радехівський, Острозький, Здолбунівський райони) - 36%, на північному заході (Турійський, Ковельський, Любомльський, Старовижівський, Шацький) - 48,3%, на північному сході (Березнівський, Рокитнівський, Сарненський) - 28,6%, в центрі (Маневицький, Рожищанський, Ківецівський, Володимирецький) - 40,8%, і нарешті найнижчим він є на півночі регіону (Камінь-Каширський, Ратнівський, Любешівський, Зарічненський, Дубровицький) і становить лише 20%.

Із 22 міст і 38 селищ міського типу тільки міста Луцьк та Рівне мають населення понад 100 тис. осіб, Ковель та Нововолинськ - від 50 до 100 тис., а всі інші - менше 50 тис. осіб.

За проаналізувати динаміку рівня урбанізації у Західному Поліссі, то помітимо, що зараз його значення таке ж, як і десять років тому. Але можна виділити три етапи його змін: на першому етапі тривало хоч і не значне але зниження рівня урбанізації з 1998 р. до 2002 р., далі на другому етапі він був стабільним три роки, а на третьому етапі відбулось його поступове зростання (рис. ).

 

 

Умови життя населення у різних типах поселень регіону зумовлюють територіальну специфіку демографічних процесів. Тому існують відмінності у значеннях загальних коефіцієнтів природного руху населення, які залежать від різної величини міських поселень.

 

.2.3 Освітній рівень та зайнятість населення

Аналізуючи рівень освіти населення Західного Полісся, слід зазначити, що регіон належить до тих, які досить слабо забезпечених вищими навчальними закладами I-IV рівнів акредитації, але мають досить розвинену мережу закладів професійно-технічної освіти. Так, тут знаходиться 24 вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації, 10 - III-IV рівнів акредитації і 44 професійно-технічних закладів. В останні роки помітна тенденція до зменшення кількості учнів у ПТУ і студентів ВНЗ I-II рівнів акредитації, і збільшення їхньої кількості у ВНЗ III-IV рівнів акредитації. Це свідчить про бажання молодих людей здобути вищу освіту, стати висококваліфікованими спеціалістами та влаштуватися на роботу. Територіальна специфіка рівня населення Західного Полісся полягає у значно вищому освітньому рівні жителів міст обласного підпорядкування, особливо Луцька та Рівного, незначних відмінностях у рівні вищої освіти в розрізі адміністративних районів. Рівень освіти тісно пов’язаний з віковими особливостями населення. Найвища частка осіб з вищою освітою спостерігається у віковій групі від 25 до 44 років, а якщо її розбити на менші, то найвищою є у групі 30-34 роки. Найбільше осіб з незакінченою вищою освітою серед осіб у віці 20-24 роки. Середня спеціальна освіта переважає у людей віком 20-44 роки, середня загальна освіта - віком 15-44 роки. У старших вікових групах домінує населення з неповною середньою освітою. Серед міських жителів частка чоловіків з вищою освітою більша ніж жінок, а серед сільських навпаки - менша.

Такі відмінності в освітньому рівні населення зумовлюють певні особливості у формуванні демографічної ситуації. Так, концентрація вищих навчальних закладів у містах зумовлює відтік значної частки молодих людей з сільської місцевості у міста для здобуття вищої освіти, а потім значний відсоток лишається там на роботу Відповідно до цього змінюється вікова структура населення у селех, а саме зменшується кількість осіб у трудоактивному та дітородному віці. А це, в свою чергу, може призвести до народжуваності. Проте є і негативна сторона - більшість осіб, які приїжджають у міста не мають свого житла і дуже часто не наважуються на народження дитини.

Важливе значення у формуванні демографічної ситуації є зайнятість населення, а точніше рівень зайнятості населення. У Західному Поліссі основна частина населення зайнято у сільському, рибному і лісовому господарстві 32,7%. Майже втричі менше в промисловості - 14,1%, у сфері освіти, культури, мистецтва, науки та наукового обслуговування -10,8%. Значно менше зайнятих у сфері охорони здоров’я, фізкультури і соціального забезпечення - 6,8%, торгівлі, громадському харчуванні, матеріально-технічному забезпеченні, збуті, заготівлі - 5,6%, в апараті органів державного та господарського управління, органів управління кооперативних та громадських організацій - 4%, транспорті і зв’язку - 3,9%, будівництві - 3,4%. Найменша зайнятість в житлово-комунальному господарстві - 2,8%, та у сфері фінансування і страхування - 0,8%. Решта 15,1% припадає на інші галузі господарства. Ці показники практично не змінилися за десять років. Єдиними змінами є лише зменшення частки зайнятих у транспорті та зв’язку на 0,6% та у промисловості на 0,8%, та збільшення - у сільському господарстві на 2,2% (табл.):

 

Таблиця 2.3

	Частка зайнятих у галузях господарства
	1998 р.	2008 р.
Промисловість	14,9	14,1
Сільське, рибне та лісове господарство	30,5	32,7
Транспорт і зв’язок	4,5	3,9
Будівництво	3,6	3,4
Торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання, збут і заготівля	5,8	5,6
Житлово-комунальне господарство	2,9	2,8
Охорона здоров’я, фізкультура і соціальне забезпечення	6,7	6,8
Освіта, культура, мистецтво, наука та наукове обслуговування	10,8	10,8
Фінансування і страхування	0,8	0,8	3,7	4
Інші галузі	15,8	15,1

^*Джерело: Головне управління статистики у Волинській області та Головне управління статистики у Рівненській області

Майже 90% усіх зайнятих становить працездатне населення у працездатному віці, а 10% - особи старшого віку та підлітки, зайняті в різних галузях економіки. Більше половини (53%) чисельності населення зайнятих у народному господарстві регіону складають чоловіки. Найбільша питома вага чоловіків у структурі зайнятих спостерігається в лісовому господарстві, будівництві, транспорті, промисловості, сільському господарстві, а найменша кількість чоловіків зайнята в громадському харчуванні, соціальному забезпеченні, охороні здоров’я, освіті і культурі, торгівлі. Тобто ми бачимо, що чоловіки зайняті в основному на більш шкідливих та травматичних видах виробництва, що зумовлює більшу захворюваність чоловіків, а також значну частку нещасних випадків на виробництві. Це, в свою чергу, призводить до вищих показників смертності серед чоловічого населення Західного Полісся.

Крім того, необхідно зазначити, що в регіоні існують певні територіальні відмінності у особливостях зайнятості населення. Так, найбільша кількість працівників проживає в містах обласного підпорядкування Луцьк, Рівне, Ковель, Володимир-Волинський, Нововолинськ, Кузнецовськ, а також південних адміністративних районах. Натомість, через надлишок вільних трудових ресурсів стоїть проблема працевлаштування населення в Поліських районах (Шацький, Ратнівський, Старовижівський, Любешівський, Зарічненський, Дубровицький, Володимирецький). Це зумовлено порівняно високим природним приростом населення, переважно сільськогосподарською спеціалізацією даних районів, недостатністю місць прикладання праці. Основну масу безробітних становлять жінки і молодь, причому, частина молоді серед безробітних швидко зростає. Це пояснюється тим, що кожного року на ринок праці виходить значна частка молоді, а частка робочих місць при цьому не тільки не збільшується, а й навіть скорочується. Жіноче безробіття зароджується в основному у сфері інфраструктури що негативно впливає на умови роботи всіх працюючих. Ці причини змушують місцеве населення покидати свої місця в пошуках роботи, як у південних районах регіону, де сконцентровано більшість промислових підприємств і сільськогосподарських угідь, так і за його межами. Це зумовлює від’ємний міграційний приріст населення в північних районах. Проблема зайнятості населення частково може бути розв’язана при дальшому розвитку приватного сектора економіки, шляхом створення нових форм господарювання (малі підприємства, приватні фірми, тощо).

 

.2.4 Рівень медичного обслуговування в регіоні

На території Західного Полісся знаходиться 132 лікарняних заклади, що становить 4,4% від загальної кількості лікарняних закладів в Україні. Загальна кількість лікарняних ліжок - 19,1 тисяч, тобто, на одне лікарняне ліжко припадає 115 осіб, що на 12 осіб більше ніж в середньому по Україні (103 особи). До речі, це один із найгірших показників в державі, більше осіб на одне ліжко лише в Житомирській області - 124 особи. Також в регіоні знаходиться 350 лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів з плановою ємністю 41,6 тис. відвідувань за зміну. Лікарі усіх спеціальностей становлять 8707 тис. осіб (3,9% від загальної кількості лікарів в Україні). Це дуже низький показник, оскільки на 251 особу населення припадає лише 1 лікар (в Україні 1 лікар припадає на 213 осіб). Гірша ситуація лише в Сумській, Кіровоградській та Сумській областях де на одного лікаря припадає 275 осіб. Середній медичний персонал становить 254478 осіб (116 на 10000 населення), що теж досить низький показник.

У регіоні помітною є тенденція до повільного зменшення кількості лікарняних закладів та медичного персоналу, що може негативно позначатись на рівні захворюваності, і в свою чергу смертності населення (дод. В). Зменшення забезпеченості населення середнім медичним персоналом зумовлено падінням престижності спеціальності середнього медичного працівника. Медичні сестри залишають сферу охорони здоров’я на користь інших секторів економіки, перш за все через низьку заробітну плату і відсутність можливостей для кар’єрного зростання. Ще однією проблемою сфери охорони здоров’я є недостатній рівень виявлення хвороб на ранніх стадіях, незадовільна організація процесу діагностики та лікування, незадовільне забезпечення лікарень технікою.

 

.2.5 Асоціальні прояви в суспільстві та політика держави

Серед асоціальних проявів ми можемо виділити алкоголізм, наркоманію, проституцію, самогубства, вбивства тощо.

Явище наркоманії протягом останнього десятиріччя набуло стрімкого поширення в Україні. Суспільство та його здоров’я потерпає від багатьох наслідків наркоманії: це збільшення рівня захворюваності на інфекційні хвороби та розлади психіки, підвищений ризик смертності через передозування наркотиків, зростання злочинності. Крім того, споживання наркотиків залишається основним джерелом розповсюдження ВІЛ/СНІДу. Особливо насторожує те, що кожного року кількість зареєстрованих споживачів наркотиків зростає, до споживання наркотиків залучаються у досить ранньому віці (13-15 років) і з кожним роком середній вік споживачів наркотиків зменшується в середньому на 0,1-0,15 року. Головним демографічним наслідком споживання наркотиків полягає у зростанні кількості передчасних смертей та скорочення середньої тривалості життя. На сьогоднішній день найтривожніша ситуація спостерігається у південних та південно-східних областях: Дніпропетровській, Одеській, Запорізькій, Херсонській, Миколаївській, АР Крим, а також містах Київ, Дніпропетровськ, Кривий Ріг. Рівень поширеності наркологічних розладів у цих регіонах значно перевищує загальнодержавний. Зокрема, поширеність розладів психіки та поведінки через вживання наркотичних речовин у Дніпропетровській області становить 417 на 100 тис. населення, Одеській - 342, Запорізькій - 289, тоді як в Україні 187. В Західному Поліссі цей показник є нижчим ніж в Україні, проте продовжує залишатись досить високим 137 на 100 тис. осіб. Крім того, як уже зазначалося тяжким наслідком наркоманії є поширення вірусу імунодефіциту людини. І хоча Західне Полісся є одним із регіонів з найменшою кількістю ВІЛ-позитивних осіб, практично щоденно реєструється одна-дві інфіковані особи. Все це негативно позначається на рівні народжуваності та смертності населення.

 

.3 Історія заселення території Західного Полісся

 

Землі Західного Полісся були заселені з давніх-давен. Найперші свідчення проживання людей на території цього краю належать до кам’яного віку - палеоліту, що в цілому тривав від 3-2,5 мільйонів до 11 тисяч років тому. Подальший розвиток заселення відбувався у середньому кам’яному віці, або мезоліті, який тривав з 10 до 6 тис. років тому. На основі матеріалів, знайдених у мезолітних поселеннях, можна припустити, що основними видами господарювання у цей час були мисливство, збиральництво і рибальство. У добу неоліту, який охоплював 5-4 тисячоліття до н. Хр., тут проживали племена, що вели осілий спосіб життя, займалися землеробством, скотарством та мисливством.

Загалом поселення групувалися поблизу лісових масивів, уздовж рік та озер на високих і низьких терасах. У 4-3 тисячоліттях до н. Хр. Продовжується процес освоєння нових територій.

Важливим періодом у формуванні давнього заселення України і Полісся був бронзовий вік. Люди займалися землеробством і скотарством, тому заселяли не лише береги, а й широкі заплави рік. Часто з оборонних міркувань для поселень обирались і берегові масиви, оточені ярами. У VІІ-Х ст. формуються ранні феодальні відносини, а з ними заселяються нові території, виникають нові поселення. Численні слов’янські племена змінюють свій традиційний спосіб життя, полишають обжиті місця в пошуках кращих земель. Водночас відбуваються зміни і в самому східнослов’янському суспільстві, зокрема занепадає родовий лад, що стає передумовою виникнення першої держави.

У VІ-ІХ ст. виникають “гради” (городища) - невеликі поселення, укріплені валами, ровами, дерев’яними або кам’яними стінами. Багато з них пізніше перетворилися на міста - ремісничо-торговельні осередки чи адміністративно-політичні центри [16]. У Х - першій половині ХІ ст. виникли міста Червен, Волинь, Берестя, Любомль, Дорогобуж, Луцьк, Белз, Дзенцьоли. Одночасно з містами розвивалися й сільські поселення.

Більшість селищ були землеробсько-скотарськими осередками, а в окремих випадках - ще й ремісничими та промисловими центрами. Порівняльна характеристика селищ лісостепової та поліської зон Х - середини XIV ст. вказує, що на тлі значного зростання селищ у лісостеповій зоні їх розвиток у поліській зоні йшов значно повільніше, а подекуди навіть припинявся.

У 1349 р. Галицько-Волинська держава і Волинь потрапили під владу Литви. До Волині належала північно-західна частина Галичини та землі Володимирського, Луцького, Кременецького, Острозького, Дубенського, Ковельського, Старокостянтинівського, Заславського, Рівненського і частини Новоград-Волинського повітів. У 1452 р. були ліквідовані удільні столи і утворилися три повіти - Луцький, Володимирський і Кременецький. Вони існували до середини 1560-х років. Після Люблінської унії 1569 р. Волинське воєводство потрапило під владу Польщі. Починаючи з цього часу у зв’язку з розвитком козацького землеволодіння поширюється така форма розселення як хутори. Поява хутірського типу поселень на Поліссі пов’язується з проведенням лісорозробок і виплавкою заліза. У XVI ст. мережа міських поселень стала щільнішою. У цей період існувало вже два типи міських поселень: міста і містечка. Міста, яких у XV ст. налічувалося тільки два - Луцьк і Володимир, - виконували функції політико-адміністративних, ремісничих, торговельних, культурно-освітніх центрів. Луцьк був одним із найбільших міст не лише Волині, а й України.

На період розквіту феодалізму (початок XVII - XVIII ст.) припадає процес формування міських поселень. За своїми функціями вони відрізнялися від навколишніх сільських поселень, усе ж зберігаючи з ними тісні зв’язки. Малі міські поселення були основною формою міського розселення.

З розвитком товарного виробництва і капіталістичних виробничих відносин характер розселення істотно змінився. Капіталістичні підприємства використовували працю робітників, які проживали поряд з підприємствами, що зумовило концентрацію населення у таких поселеннях. Розвиток капіталістичних відносин на селі, ріст продуктивності аграрної праці зумовив вивільнення значної кількості селян, які в умовах вільного переміщення населення по території держави прямували до міста, поповнюючи лави робітників і збільшуючи кількість міського населення.

Перша світова та громадянська війни, безперечно, вплинули на характеристики розселення регіону. Так, скоротилася загальна кількість населення та середня людність поселень.

Протягом повоєнних років важливу роль у розвитку міст відіграв новий адміністративно-територіальний поділ України. Загальна кількість поселень зросла за рахунок перейменування сіл і райцентрів у міста й селища міського типу. Виконання функцій районних центрів сприяло росту їх за рахунок підприємств і закладів районного значення, а також збільшення міського населення. Оскільки основні кошти у післявоєнний період спрямовувалися на відновлення і розвиток великих міст, насамперед Луцька, Рівного, Ковеля, то ці міста зростали швидшими темпами.

У зв’язку з освоєнням Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну (кінець 50-х - початок 60-х років XX ст.) виникають нові міські поселення: Нововолинськ (1957), Жовтневе (1960). Більшість міських поселень розвивалися екстенсивно, ріст промислового виробництва супроводжувався різким збільшенням чисельності зайнятих у промисловості. Це зумовило збільшення міського населення загалом.

Таким чином, на середину 1990-х років сформувалася сучасна система розселення Західного Полісся та її адміністративно-територіальний поділ. Як бачимо, система розселення регіону є результатом дії двох взаємопов’язаних і взаємозалежних процесів - заселення і розселення. Вихідними моментами цього процесу є населення як визначальний фактор процесу розміщення поселень по території; час, протягом якого ці процеси здійснюються, і природа, що безпосередньо чи опосередковано діє на людину або детермінує різні види її діяльності [10, c. 372].

 

.4 Культурно-психологічні чинники

 

Західне Полісся має розгалужену систему закладів культури. На початок 2008 р. діяло 1172 масових та універсальних бібліотеки з книжковим фондом 13970,3 тис. примірників, 1380 закладів культури клубного типу на 303,2 тис. посадочних місць, 30 демонстраторів кіно/відео/фільмів із загальною кількістю відвідувань кіносеансів 113,4 тис. за рік, 4 професійні театри (музично-драматичні та лялькові), які відвідує 306,8 тис. осіб на рік, 2 філармонії, 22 державних музеї (включаючи філіали).

Клубами чи будинками культури охоплено 85% сільських поселень, бібліотеками - 86%. Проте, матеріально-речова база галузі не відповідає сучасним вимогам. Близько 10% бібліотечних і 32% клубних установ знаходиться в аварійних приміщеннях, в 60% клубів відсутні кімнати для занять в гуртках, площа більшої половини бібліотек не перевищує 50 кв. м.

В середньому по Західному Поліссю на 100 чоловік населення припадає 13 місць в закладах культури клубного типу. В межах регіону високим ступенем забезпеченості місцями у клубних закладах відзначаються Володимир-Волинський, Турійський, Локачинський, Горохівський, Іваничівський, Рівненський, Сарненський райони.

Забезпеченість населення книжковим фондом бібліотек становить 850 примірників на 100 жителів (в середньому по Україні 706 примірників). Найвищі значення цього показника спостерігаються в Рівненському, Млинівському, Радивилівському, Костопільському районах.

В останні роки у розвитку культурного обслуговування населення регіону спостерігалися певні зміни. Так, зменшилась кількість бібліотек, і відповідно бібліотечного фонду, а також кількість демонстраторів кіно/відео/фільмів та кількість закладів культури клубного типу. Особливістю є те, що практично усі ці зміни відбулись у сільській місцевості. Щодо міських населених пунктів то тут ситуація дещо інша. Зокрема спостерігається тенденція до збільшення кількості відвідувань жителями театрів та музеїв.

Таким чином ми бачимо, що культурний рівень населення більшим є у містах. Тому міські жителі значно більшу частину часу і коштів витрачають на задоволення своїх культурних потреб ніж сільські жителі. Це не сприяє створенню багатодітних сімей. Тому сім’ї в містах переважно малодітні.

 

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНА ДЕМОГРАФІЧНА СИТУАЦІЯ В ЗАХІДНОМУ ПОЛІССІ

 

.1 Адміністративно територіальний поділ і склад населення Західного Полісся

 

Як вже зазначалося раніше, Західне Полісся формують Волинська та Рівненська області. В адміністративно-територіальному устрої регіону за роки, що минули після перепису населення 1989 року, відбулись такі зміни: утворились Шацький район (центр смт Шацьк) та Демидівський район (центр смт Демидівка), місто Острог набуло статусу міста обласного підпорядкування, збільшилась загальна кількість міст - смт Рожище та смт Березне набули статусу міст районного підпорядкування, села Рокині та Дубище були віднесені до категорії селищ міського типу, збільшилась кількість сільських рад та сільських населених пунктів - відповідно на 75 і 16. Зараз регіон включає в себе такі адміністративно-територіальні одиниці: 32 райони, 22 міста, з них 8 - обласного підпорядкування, 38 селищ міського типу, 717 сільських рад та 2057 сільських населених пункти (табл. 3.1).

 

Таблиця 3.1 Адміністративно-територіальний поділ Західного Полісся^*

	Райони	Всього міст	у т.ч. обласного підпорядкувння	Селища міського типу	Сільські ради	Сільські населені пункти
ЗАХІДНЕ ПОЛІССЯ	32	22	8	38	717	2057
ВОЛИНСЬКА ОБЛАСТЬ	16	11	4	22	379	1054
Луцьк	-	1	1	-	-	-
Володимир-Волинський	-	1	1	-	-	-
Ковель	-	1	1	-	-	-
Нововолинськ	-	1	1	-	-	-
РАЙОНИ
Володимир-Волинський	1	1	-	-	20	77
Горохівський	1	2	-	2	36	90
Іваничівський	1	-	-	1	23	58
Камінь-Каширський	1	1	-	-	31	64
Ківецівський	1	1	-	2	24	72
Ковельський	1	-	-	2	28	91
Локачинський	1	-	-	1	19	53
Луцький	1	-	-	2	29	83
Любешівський	1	-	-	1	20	46
Любомльський	1	1	-	1	22	68
Маневицький	1	-	-	2	30	69
Ратнівський	1	-	-	2	22	67
Рожищенський	1	1	-	1	28	66
Старовижівський	1	-	-	1	19	46
Турійський	1	-	-	2	20	74
Шацький	1	-	-	1	8	30
РІВНЕНСЬКА ОБЛАСТЬ	16	11	4	16	338	1003
Рівне	-	1	1	-	-	-
Дубно	-	1	1	-	-	-
Кузнецовськ	-	1	1	-	-	-
Острог	-	1	1	-	-	-
РАЙОНИ
Березнівський	1	1	-	1	23	53
Володимирецький	1	-	-	2	30	65
Гощанський	1	-	-	1	23	63
Демидівський	1	-	-	1	11	30
Дубенський	1	-	-	1	23	102
Дубровицький	1	1	-	-	23	58
Зарічненський	1	-	-	1	16	51
Здолбунівський	1	1	-	1	20	54
Корецький	1	1	-	-	25	49
Костопільський	1	1	-	-	19	61
Млинівський	1	-	-	1	29	93
Острозький	1	-	-	-	21	55
Радивилівський	1	1	-	-	20	73
Рівненський	-	-	3	22	94
Рокитнівський	1	-	-	2	14	38
Сарненський	1	1	-	2	19	64

^*Джерело: Головне управління статистики у Волинській області та Головне управління статистики у Рівненській області

Впродовж останніх років спостерігалось абсолютне зменшення загальної кількості наявного населення регіону Західного Полісся. За десятиліття воно склало 74,4 тисячі осіб тобто скоротилося на 3,4%. Кількість міських жителів скоротилась на 37 тис. осіб (3,3%), а сільських жителів - на 37,4 тис. осіб (3,6%). Найбільше скорочення населення спостерігалося у 2002-2004 рр. (табл. 3.2, рис. 3.1).

 

Таблиця 3.2 Кількість наявного населення Західного Полісся^*

Роки	Кількість наявного населення
	Всього, тис. осіб	у тому числі
		міське	сільське
1998	2262,8	1115	1147,8
1999	2258,9	1111,7	1147,2
2000	2251	1105,7	1145,3
2001	2242,9	1094,5	1148,4
2002	2234	1082,9	1151,1
2003	2223	1077,6	1145,1
2004	2213	1072,6	1140,4
2005	2205,5	1072,8	1133
2006	2196,9	1073,7	1123,2
2007	2192,4	1076	1116,4
2008	2188,4	1078	1110,4

^*Джерело: Головне управління статистики у Волинській області та Головне управління статистики у Рівненській області

 

Рисунок 3.1. Динаміка кількості міського та сільського населення Західного Полісся

Тенденція зменшення кількості населення, яка спостерігалася в Західному Поліссі збігається із ситуацією, яка склалася в загальному по Україні. Так, протягом останніх десяти років загальна кількість населення нашої держави скоротилася на 3998,1 тис. осіб, або на 8%, причому більше скорочення спостерігалося серед сільських жителів - їх стало менше на 10% (загальне скорочення 1618,7 тис. осіб), тоді як міське населення скоротилося на 7% (2379,4 тис. осіб) (див. дод. ).

Взявши до уваги ці дані, ми можемо зробити висновок, що хоча для Західного Полісся і характерні процеси зменшення кількості населення, проте вони є значно повільнішими ніж в середньому по Україні.

Зараз кількість наявного населення Західного Полісся становить 2188,4 тис. осіб. Співвідношення сільського і міського населення є майже рівним і складає 50,7% та 49,3% відповідно. Найбільш заселеними є міста Рівне (11% всього населення регіону), Луцьк (9,6%) та Ковель (3,1%), а також Сарненський (4,5%), Рівненський (4%), Ківецівський (3%), Костопільський (2,9%), Камінь-Каширський (2,8%), Березнівський (2,8%) та Володимирецький ( 2,7%) райони (табл. 3.3).

 

Таблиця 3.3 Кількість наявного населення Західного Полісся в адміністративному розрізі^*

	Кількість наявного населення
	Всього,  тис. осіб	у тому числі
		міське	сільське
ЗАХІДНЕ ПОЛІССЯ	2188,4	1078	1110,4
ВОЛИНСЬКА ОБЛАСТЬ	1036,4	530,2	506,2
Луцьк	209,0	209,0	-
Володимир-Волинський	38,4	38,4	-
Ковель	67,5	67,5	-
Нововолинськ	57,5	57,5	-
РАЙОНИ
Володимир-Волинський	26,0	2,3	23,7
Горохівський	54,5	15,2	39,3
Іваничівський	33,7	6,8	26,9
Камінь-Каширський	62,0	11,5	50,5
Ківецівський	64,5	24,6	39,9
Ковельський	41,0	8,6	32,4
Локачинський	23,5	4,0	19,5
Луцький	59,2	6,0	53,2
Любешівський	35,7	5,6	30,1
Любомльський	40,4	13,2	27,2
Маневицький	55,5	14,3	41,2
Ратнівський	51,7	13,7	38,0
Рожищенський	40,8	15,3	25,5
Старовижівський	31,5	5,1	26,4
Турійський	27,0	8,8	18,2
Шацький	17,3	5,4	11,9
РІВНЕНСЬКА ОБЛАСТЬ	1152,0	547,8	604,2
Рівне	248,9	248,9	-
Дубно	38,0	38,0	-
Кузнецовськ	40,5	40,5	-
Острог	15,3	15,3	-
РАЙОНИ
Березнівський	62,6	15,4	47,2
Володимирецький	60,8	12,1	48,7
Гощанський	36,3	5,3	31,0
Демидівський	15,2	2,6	12,6
Дубенський	46,2	2,7	43,5
Дубровицький	48,7	9,3	39,4
Зарічненський	35,1	6,9	28,2
Здолбунівський	57,0	28,1	28,9
Корецький	35,4	7,7	27,7
Костопільський	64,1	30,5	33,6
Млинівський	39,2	8,4	30,8
Острозький	29,4	-	29,4
Радивилівський	38,3	10,4	27,9
Рівненський	88,3	19,8	68,4
Рокитнівський	52,7	9,3	43,4
Сарненський	99,2	37,1	62,1

^*Джерело: Головне управління статистики у Волинській області та Головне управління статистики у Рівненській області

Зменшення кількості спостерігається і серед постійного населення регіону. Так, впродовж останніх 10 років воно із 2256,9 тис. осіб зменшилось до 2184,6 тис осіб, тобто на 3,2 %, або 72,3 тис. осіб. При чому жінок стало менше на 36,9 тис. осіб (3,1%), а чоловіків - на 34,8 тис. осіб (3,3%). У віковій структурі населення теж сталися певні зміни, зокрема на 112,2 тисяч зменшилась кількість осіб у віці молодшому за працездатний та на 37,6 тисяч - у віці, старшому за працездатний, а кількість працездатного населення зросла на 78,1 тисяч (табл. 3.4 і 3.5, 3.6, рис. 3.2, 3.3, 3.4. ).

 

Таблиця 3.4 Кількість постійного населення Західного Полісся^*

Роки	Кількість постійного населення
	Всього, тис. осіб	у тому числі
		чоловіки	жінки
1998	2256,3	1062,3	1194
1999	2250,7	1058,4	1192,3
2000	2243,5	1054	1189,5
2001	2235,9	1047,6	1188,3
2002	2228,6	1052	1176,6
2003	2219,3	1037,5	1181,8
2004	2209,2	1033	1176,2
2005	2201,7	1030,8	1170,9
2006	2193,1	1028,4	1164,7
2007	2188,6	1027,9	1160,7
2008	2184,6	1027,5	1157,1

^*Джерело: Головне управління статистики у Волинській області та Головне управління статистики у Рівненській області

 

Рисунок 3.2. Динаміка частки чоловічого та жіночого населення Західного Полісся

Таблиця 3.5 Розподіл постійного населення за віком^*

	Кількість населення
	Всього, тис. осіб	молодшому за працездатний	працездатному	старшому за працездатний
1998	2256,3	556,6	1219,7	480
1999	2250,7	1226,6	477
2000	2243,5	533,3	1237	473,2
2001	2235,9	517,8	1251,6	466,5
2002	2228,6	503,5	1261,3	463,8
2003	2219,3	486,2	1273,2	459,9
2004	2209,2	472,8	1281,3	455,1
2005	2201,7	462,1	1286,8	452,8
2006	2193,1	453,7	1292,8	446,6
2007	2188,6	448,4	1296,4	443,8
2008	2184,6	444,4	1297,8	442,4

^*Джерело: Головне управління статистики у Волинській області та Головне управління статистики у Рівненській області

 

Рисунок 3.3. Динаміка частки вікових груп населення Західного Полісся

 

Кількість постійного населення в Україні за вказаний період теж зменшилась, але цей показник є значно нижчим і складає 7,6%. Чоловіче населення зменшилось на 8%, а жіноче на 7,7%. Що ж до вікової структури населення, то тут зміни є дещо іншими. Зокрема, якщо в Західному Поліссі ми спостерігаємо зменшення кількості дитячого населення та пенсіонерів і збільшення осіб працездатного віку, то в Україні працездатне населення навпаки скоротилось на 3,6%, а кількість пенсіонерів зросла на 4%. Кількість дитячого населення теж зменшилась, але набагато вищим і складає 32%. Таким чином ми бачимо, що зміни, які відбулись у віковій структурі населення в Західному Поліссі є набагато більш позитивними, ніж в Україні.

 

Таблиця 3.6 Кількість постійного населення Західного Полісся в адміністративному розрізі^*

	Кількість постійного населення
	Все населення, тис. осіб	У тому числі
		міське	сільське
ЗАХІДНЕ ПОЛІССЯ	2184,6	1069,8	1114,8
ВОЛИНСЬКА ОБЛАСТЬ	1033,7	526,6	507,1
Луцьк	205,9	205,9	-
Володимир-Волинський	38,1	38,1	-
Ковель	66,9	66,9	-
Нововолинськ	57,4	57,4	-
РАЙОНИ
Володимир-Волинський	26,2	2,2	24,0
Горохівський	54,5	15,0	39,5
Іваничівський	33,6	6,7	26,9
Камінь-Каширський	62,3	11,4	50,9
Ківецівський	64,0	24,1	39,9
Ковельський	41,3	8,6	32,7
Локачинський	23,5	3,9	19,7
Луцький	59,4	6,0	53,4
Любешівський	36,0	5,5	30,5
Любомльський	40,3	13,1	27,2
Маневицький	55,7	14,1	41,6
Ратнівський	51,7	13,5	38,2
Рожищенський	40,9	15,3	25,6
Старовижівський	31,6	5,0	26,6
Турійський	26,9	8,5	18,4
Шацький	17,3	5,4	11,9
РІВНЕНСЬКА ОБЛАСТЬ	1150,9	543,2	607,7
Рівне	245,5	245,5	-
Дубно	37,6	37,6	-
Кузнецовськ	41,3	41,3	-
Острог	14,8	14,8	-
РАЙОНИ
Березнівський	63,0	15,2	47,8
Володимирецький	61,1	11,8	49,3
Гощанський	36,3	5,1	31,1
Демидівський	15,1	2,5	12,6
Дубенський	46,3	2,9	43,4
Дубровицький	49,3	9,4	39,9
Зарічненський	35,4	6,9	28,5
Здолбунівський	57,3	27,9	29,4
Корецький	35,5	7,5	28,0
Костопільський	64,2	30,2	34,0
Млинівський	39,4	8,3	31,1
Острозький	29,4	-	29,4
Радивилівський	38,3	10,3	28,0
Рівненський	87,4	19,3	68,1
Рокитнівський	52,8	9,2	43,6
Сарненський	100,2	37,3	62,9

^*Джерело: Головне управління статистики у Волинській області та Головне управління статистики у Рівненській області

 

Таким чином, кількість постійного населення у Західному Поліссі становить 2184,6 тис. осіб. В 22 містах та 38 селищах міського типу проживає 1069,8 тис. осіб. Селяни, а їх 1114,8 тисячі, мешкають у 2057 селах. Тобто частка сільського населення дещо більша ніж міського, тоді як в Україні міські жителі складають 68,5%, а сільські 31,5%. Тобто в загальному наша держава є індустріально-аграрною, а регіон Західне Полісся аграрно-індустріальним. Статева структура населення характеризується перевагою жінок - коефіцієнт демографічного навантаження на чоловіків складає 1126, тобто, на кожну тисячу чоловіків припадає в середньому 1126 жінок. Але це не найгірший показник, адже по Україні на 1000 чоловіків приходиться 1167 жінок. Причому, зазначимо, що у дитячій та молодших вікових групах переважають чоловіки (виняток - вікова група 20-24 роки), а у всіх старших вікових групах, починаючи з 39 років спостерігається перевага жінок. Особливо збільшується перевага жінок у віці 60 років і старше - їх тут майже вдвічі більше ніж їхніх однолітків протилежної статі. Це зумовлюється, насамперед, значно вищим рівнем смертності чоловіків, який обумовлений як природними так і соціальними факторами. Так, щороку чоловіків у віці від 35 до 50 років помирає у 3,5-4,5 рази більше ніж жінок. Ця значна різниця у рівнях смертності визначає показник середньої тривалості життя , який у чоловіків становить 62 роки, а у жінок - 75 років.

Щодо вікового складу населення, то майже п’яту частину становлять діти віком до 15 років, близько третини - молоді люди у віці 15-34 роки, приблизно 25% - громадяни пенсійного віку [дод.]. Приблизно 18% у віковому складі населення Західного Полісся становлять особи у віці 60 років і старше. В Україні в цілому цей показник становить 20%, що є досить високим рівнем старіння. Загальний коефіцієнт демографічного навантаження рівний 680‰, тоді як в Україні 516,9‰, загальний коефіцієнт навантаження дітьми - 342‰, в Україні 213,5‰, коефіцієнт навантаження особами старше працездатного віку - 340‰, в Україні - 303,4‰. Коефіцієнт демографічної старості становить 20,2%, що за шкалою Ж. Боже-Гарньє та Е. Россета є дуже високим рівнем демографічної старості.

Найбільш заселеними є Сарненський (100,2 тис. осіб), Рівненський (87,4 тис. осіб), Костопільський (64,2 тис. осіб), Ківецівський (64,1 тис. осіб), Березнівський (63,0 тис. осіб) та Камінь-Каширський (62,2 тис. осіб) райони, а також міста Рівне (245,5 тис. осіб), Луцьк (206 тис. осіб) та Ковель (66,9 тис. осіб). Найменше населення мешкає в місті Острог (14,8 тис. осіб), Демидівському (15,1 тис. осіб) та Шацькому (17,3 тис. осіб) районах.

 

.2. Природний рух населення

 

.2.1 Особливості народжуваності в регіоні

Чисельність населення зазнає змін у часі внаслідок його відтворення (природного руху) та міграції. Основна частка припадає на природний рух населення, який, як вже зазначалося вище включає в себе показники народжуваності, смертності, природного приросту або скорочення, а також шлюбності та розлучуваності.

Одним із найважливіших факторів формування чисельності населення є народжуваність. За період 3 1998 по 2008 рік загальна кількість новонароджених зменшилась з 27,7 тис. до 26,9 тис. Зменшення кількості народжених відбувалось не поступово, а певними періодами. Так, протягом 1998-2001 рр. народжуваність зменшалась на 10,9%, далі почалося зростання кількості народжень, яке тривало до 2007 р. (народилось 29,7 тис. дітей, що на 6,9% більше ніж у 1998 р.). У 2008 році народилось 26,9 тис. осіб, що на 2,8 тис. менше ніж у 2007 р [рис. 3.4].

 

Рисунок 3.4. Динаміка народжуваності в Західному Поліссі

 

В Україні порівняно із 1998 р. кількість народжених збільшилась на 91,4 тис. осіб. Процес підвищення народжуваності також почався після спаду 1998-2001 рр. У 2008 р. народилось на 91, 4 тис. осіб більше ніж у 1998 р. [рис. 3.5].

 

Рисунок 3.5. Динаміка народжуваності в Україні

 

Загальний коефіцієнт народжуваності становить 14,8 дітей на 1000 жителів. Порівняно із 1998 р. він суттєво підвищився, що є позитивним для загальної демографічної ситуації регіону. Зазначимо - це найвищий показник в Україні (див. дод. ). Крім того, він значно перевищує середньо український показник (рис. 3.6).

Рисунок 3.6. Динаміка коефіцієнта народжуваності в Україні та в Західному Поліссі

 

Найбільша кількість дітей - 34,4 % народжується у матерів віком 20-24 рр. (в 1998 р. - 42,6 %), 30,6 % - у матерів віком 25-29 рр. (в 1998 р. - 26,4 %), 17,1 % - у матерів віком 30-34 рр. (у 1998 р. - 12,3 %), 9,2 % - у матерів віком 15-19 рр. (в дану групу включено число народжених у матерів до 15 років) (у 1998 р. - 12,9 %), 6,9 % - у матерів віком 35-39 рр. (у 1998 р. - 4,6 %), 1,7 % - у матерів віком 40-44 рр. (у 1998 р. - 1,1 %), 0,1 % - у матерів віком 45-49 рр. (в дану групу включено число народжених у матерів старше 49 років) (у 1998 р. - 0,1 %). Всі ці показники є практично ідентичними з аналогічними показниками в Україні (рис. 3.7).

 

Рисунок 3.7. Частка народжених за віком матері

 

Концентрація народжень у молодих вікових групах є традиційною для українського етносу, а також пов’язана з практикою матеріальної підтримки молодих родин батьками. Разом з тим спостерігається зростання кількості народжень у старших вікових групах (25-39 років), коли, як правило, з’являються другі чи треті діти, але є і велика частка первістків. Аналіз черговості народжень дітей свідчить про те, що в структурі домінують первістки. Частка дітей народжених жінками, які не перебували у зареєстрованому шлюбі становить 9,1% (в Україні цей показник становить 20,9%). І хоча порівняно із 1998 р. цей показник зріс на 2,1 %, проте він залишається одним із найнижчих в Україні. Якщо розглянути розподіл народжених поза шлюбом за порядком народження у матері, то серед них найвищою є частка первістків, і нижчою - частка народжених другими. Що ж до питомої ваги позашлюбних народжень, то найвищою вона є у молодих матерів, найнижчою - серед 20-29 річних. У старших вікових групах частка позашлюбних народжень підвищується.

По районах і містах Західного Полісся спостерігаються значні відмінності у рівні народжуваності. Найвище значення цей показник має у Рокитнівському (23,8 народжених на 1000 жителів), Березнівському (20,6), Володимирецькому (19,9) та Камінь-Каширському (19,1) районах, а найнижчого значення набуває у Демидівському та Гощанському районах (11,2 та 11,4 народжених відповідно), а також у містах Острог (8,9), Володимир-Волинський (11,4) та Нововолинськ (11,5) (табл. 3.7)

 

Таблиця 3.7

Кількість народжених  на 1000 жителів	Міста і райони з відповідними показниками народжуваності
14,8	Регіон
до 12,0	м. Острог, Демидівський, Гощанський, м. Володимир-Волинський, м. Нововолинськ, Острозький, м. Рівне, Іваничівський
12,0-13,3	м. Дубно, Горохівський, Дубенський, Радивилівський, Здолбунівський, Турійський, Шацький, Млинівський, м. Луцьк
13,4-14,7	Корецький, Володимир-Волинський, Локачинський, Рожищенський, Дубровицький, Рівненський, Старовижівський, Любомльський
14,8-16,1	Ковельський, Костопільський, Зарічненський
16,2-17,5	м. Кузнецовськ, Ратнівський, м. Ковель, Ківецівський, Маневицький
17,6-18,9	Луцький, Любешівський, Сарненський
понад 18,9	Камінь-Каширський, Володимирецький, Березнівський, Рокитнівський

^*Джерело: Головне управління статистики у Волинській області та Головне управління статистики у Рівненській області

 

.2.2 Основні риси смертності

Не менш важливим при вивченні факторів формування чисельності населення є аналіз тенденцій смертності населення. За досліджуваний нами період, а саме починаючи з 1998 р. природний рух населення Західного Полісся характеризується перевищуванням смертності над народжуваністю. Найвищого значення 14,7 померлих на 1000 жителів коефіцієнт смертності набув у 2005 р. Далі розпочалось повільне зниження смертності населення. І вже у 2008 р. кількість померлих становила 26,5 тис. осіб, що на 7,8% менше ніж у 1998р., на 18,4 % менше ніж у 2005р., і на 16,3 % менше ніж у 2007 р. (рис. 3.7).

Загальний коефіцієнт смертності Західного Полісся завжди був стабільно нижчим ніж в середньому по Україні, і зараз залишається таким же (рис. 3.8).

 

Рисунок 3.8. Динаміка смертності населення Західного Полісся

 

Рисунок 3.9. Динаміка коефіцієнта смертності в Україні та Західному Поліссі

Проаналізувавши коефіцієнти смертності населення за віковими группами, помічаємо певну закономірність. Зокрема, досить високим (8,4 ‰) коефіцієнт смертності є у віковій групі до 1 року. Далі спостерігається його помітне скорочення і він набуває значень, які не перевищують 1 ‰ у вікових групах 1-4 р., 5-9 р., 10-14 р., 15-19 р. Починаючи з вікової групи 20-24 р. коефіцієнт смертності починає поступово збільшуватись на 1-2 ‰. Його стрімке зростання ми бачимо у старших вікових групах: 45-49 р. - на 3,2 ‰, 50-54 р. - на 3,7 ‰, 55-59 р. - на 4,5 ‰, 60-64 р. - на 7,4 ‰, 65- 69 р. - на 10,0 ‰, 70-74 р. - на 12,5 ‰, 75-79 р. - на 26 ‰.

Смертність серед чоловічого населення регіону є вищою ніж серед жіночого - 53% проти 47%. Особливо помітною ця різниця є серед працездатного населення - 78% всіх померлих у працездатному віці - чоловіки. Це так звана “надсмертність чоловіків”, що є надзвичайно загрозливим і для сфери економічного розвитку, і для відтворення нації. Втрати чоловіків репродуктивного віку деформують співвідношення статей у суспільстві, обумовлюють наявність значної кількості одиноких жінок, неповних сімей та дітей-сиріт. Надсмертність чоловіків зумовлюється високою зайнятістю на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, зловживанням тютюнопалінням та алкоголем, а також вищою суіцидальністю представників сильної статі.

І серед чоловічого і серед жіночого населення смертність є вищою у сільській місцевості ніж у міській. Але якщо серед чоловіків ця різниця є помітною у всіх вікових групах крім 5-9р., та 10-14 р., то у жінок чітко прослідковується лише у трьох вікових групах: 15-19р, 25-29 р. та 65-69 р.

Середня очікувана тривалість життя населення з 1998 р. до 2008 р. зросла на 0,7 роки (у 1998 р. - 68,3 роки, у 2008 - 69,0 років). Середня очікувана тривалість життя для чоловіків становить 63,2 роки, а для жінок - 75,0 років. Різниця у тривалості життя чоловіків та жінок - 11,8 років. Ці показники відрізняються від середніх по Україні, а саме: середня очікувана тривалість життя в Україні становить 68,27 років, чоловіки живуть в середньому 62,51 рік, а жінки на 11,7 років більше - 74,28 роки. За останні десять років середня тривалість життя в Україні зросла на 0,2 роки, причому вона зросла лише серед жіночого населення (на 0,78 роки), а серед чоловічого - зменшилась на 0,2 роки.

При аналізі основних причин смертності слід відмітити певні особливості. Зокрема, високий рівень смертності населення від ендогенних причин неінфекційного походження (хвороби системи кровообігу та новоутворення) поєднуються з не менш високим рівнем смертності від екзогенних причин (нещасних випадків, отруєнь і травм, інфекційних та паразитарних захворювань, хвороб органів дихання та органів травлення).

Основними причинами смертності населення регіону є хвороби системи кровообігу (65,2 %), новоутворення (10,4 %), зовнішні причини смерті, серед яких слід виділити отруєння, спричинені отруйними речовинами, транспортні нещасні випадки, навмисні самоушкодження, нещасні випадки на воді, нещасні випадки, пов’язані з дією природних факторів, напади з метою вбивства чи нанесення ушкоджень (8,0 %), хвороби органів травлення (4,7 %), хвороби органів дихання (4,6 %), інфекційні та паразитичні хвороби (1,8 %), 5,3 % припадає на інші захворювання (рис. 3.7), що майже аналогічно причинам смертності в Україні.

 

Рисунок 3.7. Основні причини смертності населення Західного Полісся

 

Рисунок 3.8. Основні причини смертності населення України

 

Причини смертності відрізняються залежно від віку та статі померлих. Зокрема, домінування в структурі причин смерті жінок смертей, обумовлених хворобами системи кровообігу, значною мірою пов’язано з тим, що у складі населення похилого віку частка осіб жіночої статі є значно вищою ніж чоловічого. Зростання смертності відбувається і за рахунок підвищення смертності осіб молодшого і середнього віку від нещасних випадків, отруєнь, травм, тобто від зовнішніх причин.

Крім того спостерігаються певні особливості у структурі причин смерті серед осіб у молодшому трудоактивному віці (15-24 роки) - 64% смертей зумовлюють екзогенні патології.

Хвороби системи кровообігу значного поширення набувають серед осіб, старших 30 років, проте все частіше серед молоді спостерігається поширення інфарктів та мозкових інсультів. Основними причинами, що зумовлюють дані захворювання, є вплив емоційних та інтелектуальних переживань, темп у та розвиток сучасного життя, не нестача рухової активності, якість та структура харчового раціону та питної води, тютюнопаління, а також недостатній рівень виявлення хвороб на ранніх стадіях, незадовільна організація процесу діагностики та лікування.

Смертності від новоутворень найбільш пов’язані із забрудненням навколишнього середовища. Крім того, виникнення пухлин пов’язано із вживанням алкоголю та тютюнопалінням, недостатнім надходженням в організм вітамінів групи В та С, дається взнаки генетична схильність. Головне місце серед локалізації раку чоловіків посідають новоутворення трахеї, трахеї і легенів. У структурі смертності жінок перше місце належить новоутворенням молочної залози та жіночих статевих органів (це зумовлюється високою частотою абортів та відсутністю ранньої діагностики хвороб).

Смертність від зовнішніх причин серед чоловічого населення у 5 разів вища ніж серед жіночого, особливо високою вона є у віці 30-44 роки. Це дає підстави вважати, що висока смертність у молодому віці від зовнішніх дій перешкоджає дожити їм до старості.  Вони гірше адаптуються до раптових змін і більш соціальнозалежними. А це, в свою чергу, може призвести до прояву девіантної поведінки, і , як наслідок, передчасної смерті.

Серед інфекційних та паразитарних хвороб, найбільше людей помирає від туберкульозу. Основними причинами його виникнення є незадовільні умови проживання та праці, погіршення харчування, хронічні хвороби та шкідливі звички. Крім того, незадовільне забезпечення лікарень технікою та медичними кадрами знижує ефективність діагностики та лікування і запущення хвороби. Туберкульозом хворіють переважно чоловіки.

Смертність населення в адміністративних районах Західного Полісся має значні коливання і при середньому коефіцієнті 14,6 ‰ змінюється від 6,4 ‰ у м. Кузнецовську до 20,5 ‰ у Гощанському районі (табл. 3.8).

 

Таблиця 3.8

Кількість померлих на 1000 жителів	Міста і райони з відповідними показниками смертності
14,6	Регіон
до 11,5	м. Кузнецовськ, м. Рівне, м. Луцьк, м. Ковель
11,6-13,4	м. Острог, Рокитнівський, м. Володимир-Волинський, Сарненський
13,5-15,3	Камінь-Каширський, м. Дубно, Березнівський, Володимирецький, м. Нововолинськ, Ратнівський, Любешівський, Костопільський, Рівненський
15,4-17,2	Зарічненський, Маневицький, Локачинський, Луцький, Дубровицький, Старовижівський, Ківерцівський
17,3-19,1	Острозький, Іваничівський, Шацький, Рожищенський, Ковельський, Здолбунівський, Радивилівський, Горохівський, Любомльський, Дубенський, Млинівський, Демидівський
понад 19,1	Корецький, Володимир-Волинський, Турійський, Гощанський

^*Джерело: Головне управління статистики у Волинській області та Головне управління статистики у Рівненській області

 

Дуже важливим показником є рівень смертності немовлят. Він є інтегральним відображенням соціально-економічних умов життя. Зокрема цей показник тісно пов’язаний із якістю харчування та медичного обслуговування населення, способом життя, санітарною культурою населення тощо. Коефіцієнт смертності немовлят у Західному Поліссі становить 8,4 дитини на 1000 живонароджених, що на 1,6‰ нижче, ніж в середньому по Україні (10,0‰). До речі, за останні десять років цей показник в Україні не набував такого низького значення, як в Західному Поліссі. Хоча, якщо порівняти з минулими роками, то коефіцієнт смертності немовлят порівняно з минулим роком знизився на 0,8 ‰ в а з 1998 р. - 4,6 ‰ в Західному Поліссі на 1,0‰ та 2,8‰ відповідно в Україні (рис. 3.8).

 

Щодо вікового розподілу серед померлих дітей у віці до 1 року, то 60 % всіх померлих дітей становлять хлопчики. Ця тенденція спостерігається вже більше як 10 років. Основними причинами смертності немовлят є деформаційні та хромосомні аномалії, паразитарні хвороби, зовнішні причини смерті, хвороби нервової системи, хвороби органів дихання. Значну роль також відіграє репродуктивне здоров’я батьків. Стан здоров’я вагітних жінок не може забезпечити очікувань народження здорового покоління: частота анемій серед вагітних, що зокрема залежить від нераціонального харчування постійно зростає, і зараз нею страждає близько 40% вагітних. Майже втричі за останні роки зросли хвороби сечостатевої системи, як наслідок безвідповідальної статевої поведінки. Також спостерігається поширеність хвороб системи кровообігу, що значною мірою пов’язана із нездоровим способом життя. Складна екологічна ситуація зумовлює підвищення рівня захворюваності щитовидної залози. Такий незадовільний стан здоров’я вагітних значно підвищує ризик материнської та дитячої патології, є причиною ускладнених пологів (більше 10% пологів закінчується кесаревим розтином). Спостерігається несприятлива тенденція до підвищення кількості абортів у вперше вагітних, наслідком якого є високий рівень гінекологічної захворюваності. Значна кількість випадків смертності немовлят пов’язана із передчасними пологами. З кожним роком зростає кількість мало вагових дітей (з масою тіла при народження менше 1000 грамів), а рання смертність цих новонароджених у 18 разів вища, ніж серед доношених дітей.

Показники смертності дітей до 5 років використовуються як доповнення до показника смертності немовлят. Передусім це зумовлено успіхами сучасної медицини, яка дуже часто в змозі “відтягти” на рік - два летальний кінець, але не в змозі остаточно вилікувати дитину. Дається взнаки і загальне поліпшення якості догляду немовлят. У досліджуваному регіоні цей показник не є високим і становить 0,6‰.

Різниця між кількістю народжених живими і кількістю померлих становить природний приріст (скорочення) населення. Для Західного Полісся природний приріст населення становить 0,2‰, тобто в середньому в регіоні спостерігається переважання народжуваності над смертністю. Необхідно відмітити, що в Україні крім Західного Полісся, лише Закарпатська область має додатній природний приріст, а власне середньо український показник становить -5,8‰ (див. дод.). Причому, зазначимо, що додатного значення цей показник набув лише у 2008 р., а до цього він був від’ємним (рис. 3.9).

 

Рисунок 3.9. Динаміка природного приросту населення Західного Полісся

 

Найвищими коефіцієнти природного приросту є у Рокитнівському районі (10,7‰), та місті Кузнецовску (10,4‰), а найнижчими - у Гощанському районі (9,1‰) (табл. 3.9).

 

Таблиця 3.9

Природний приріст на 1000 жителів	Міста і райони з відповідними показниками природного приросту
0,2	Регіон
-9,5 - -7,0	Гощанський, Демидівський, Турійський
-6,9 - -4,4	Дубенський, Горохівський, Корецький, Острозький, Радивилівський, Іваничівський, Володимир-Волинський, Млинівський Здолбунівський, Шацький, Любомльський
-4,3 - -1,8	Рожищенський, м. Нововолинськ, Ковельський, м. Острог, Локачинський, Старовижівський, Дубровицький, м. Володимир-Волинський, м. Дубно
-1,7 - 0,8	Рівненський, Зарічненський, Ківецівський, Костопільський
0,7 - 3,2	Маневицький, Луцький, Ратнівський, м. Луцьк, м. Рівне
3,3 - 5,8	Любешівський, Камінь-Каширський, Сарненський, Березнівський, м. Ковель, Камінь-Каширський, Сарненський,
понад 5,8	Березнівський, Володимирецький, м. Кузнецовськ, Рокитнівський

^*Джерело: Головне управління статистики у Волинській області та Головне управління статистики у Рівненській області

 

Таким чином, основними тенденціями природного руху населення в Західному Поліссі є наступні:

• 34,4 % народжень припадає на вік матерів 20-24 роки, в той же час спостерігається збільшення кількості народжень у старших вікових групах, а саме: 25-39 років;

• у структурі народжених переважають первістки;

• коефіцієнт смертності серед чоловіків репродуктивного віку є дуже високим;

• смертність серед дітей віком до 1 року продовжує залишатись високою і зумовлюється незадовільним станом здоров’я батьків та складною екологічною ситуацією;

 

3.3 шлюбний стан населення у Західному Поліссі

 

Основним осередком відтворення населення є сім’я. Саме тому важливим напрямком державної демографічної політики є формування системи особистих і суспільних цінностей, орієнтованих на сім’ю. Об’єктами безпосередньої уваги повинні бути молоді сім’ї, сім’ї з малолітніми дітьми та багатодітні. Утвердження високого соціального статусу сім’ї повинно відбуватися шляхом пропаганди дітонародження, досвіду організації сімейного життя у засобах масової інформації, започаткування сучасних форм підготовки школярів, молоді до шлюбу та сім’ї; збагачення шлюбно-сімейних традицій, підвищення статусу материнства та батьківства у суспільстві.

Несприятлива демографічна ситуація в загальному по Україні, насамперед різке падіння народжуваності, пов’язана із загостренням проблем функціонування сімей як осередків відтворення населення, зниження їх демографічного потенціалу. Для держави характерне посилення деформації шлюбно-сімейних процесів, негативними проявами яких є відкладання шлюбів і народження дітей, безшлюбне материнство та соціальне сирітство (покинуті батьками діти), зменшення кількості і частки зареєстрованих шлюбів, підвищення рівня розлучуваності та овдовіння. Рівень повторних шлюбів не відповідає рівневі розлучень, а повторні шлюби виявляються ще більшою мірою нестійкими ніж перші. Водночас переважання сім’ї з двома батьками, заснованої на офіційному шлюбі, дедалі більше поступається місцем одно батьківським сім’ям, очолюваним здебільшого жінками. У неповних сім’ях виникає проблема “важких” дітей і підлітків, в результаті чого знижується рівень народжуваності.

В Україні серед розлучених понад 80% бездітних або однодітних подружжів. З цього можна зробити висновок, що малодітність знижує стабільність сім’ї. Однак на кількість дітей впливає і характер подружніх відносин, родинна ситуація перед розлученням. Розлучення - крайня форма дестабілізації сім’ї. Воно є наслідком того періоду, коли в подружніх відносинах сталася взаємна відчуженість, відсутність взаєморозуміння, конфлікти. Останнім часом Україна посідає лідируючі позиції в Європі за кількістю розлучень.

На загальноукраїнському фоні з досить позитивного боку виділяється регіон Західного Полісся. Тут коефіцієнт шлюбності становить 7,6‰, коефіцієнт розлучуваності - 2,7‰, тобто кількість шлюбів значно перевищує кількість розлучень. Така ситуація спостерігається протягом останніх десяти років, причому кількість зареєстрованих шлюбів на 1000 населення постійно зростає, а кількість зареєстрованих розлучень практично не змінилась в порівнянні з 1998р. (рис. ).

 

 

Найбільша кількість шлюбів зареєстрована у містах обласного підпорядкування Ковель (9,9 на 1000 населення), Луцьк (9,5), Дубно (8,8), Рівне (8,7), Володимир-Волинський (8,6), а також Костопільському районі, найменше одружуються в Ковельському (5,7), Гощанському (5,6), Іваничівському (5,5), Луцькому (5,0) та Володимир-Волинському (4,5) районах (табл.).

 

Таблиця 3.10

Кількість зареєстрованих шлюбів 1000 жителів	Міста і райони з відповідними показниками шлюбності
7,6	Регіон
4,0-5,0	Володимир-Волинський, Луцький
5,1-6,1	Іваничівський, Гощанський, Ковельський, Горохівський, Зарічненський
6,2-7,2	Дубенський, Локачинський, Сарненський, Любешівський Млинівський, Старовижівський, Турійський, Маневицький, Острозький, Шацький, Рівненський, Рокитнівський, м. Острог, Дубровицький, Демидівський, Рожищенський, Камінь-Каширський
7,3-8,3	Ратнівський, Ківерцівський, Здолбунівський, Володимирецький, Корецький, Любомльський, м. Нововолинськ, Радивилівський, Березнівський, м. Кузнецовськ
8,4-9,4	м. Володимир-Волинський, м. Рівне, м. Дубно, Костопільський
понад 9,4	м. Луцьк, м. Ковель

^*Джерело: Головне управління статистики у Волинській області та Головне управління статистики у Рівненській області

 

Ситуація із розлучуваністю є майже аналогічною. Ті ж самі міста та райони мають найвищі та найнижчі показники розлучень. Так, найбільша кількість сімей розлучається в містах Дубно - 4,1‰, Володимир-Волинський - 4,0‰, Кузнецовськ, Рівне, Луцьк - по 3,5‰, а також Гощанському - 3,3‰ та Здолбунівському - 3,2‰ районах. Найменша кількість розлучень припадає на Любешівський (1,5‰), Березнівський (1,4‰), Володимирецький (1,4‰), Зарічненський (1,3‰) та Камінь-Каширський (1,0‰) райони (табл.).

 

Таблиця 3.11

Кількість зареєстрованих розлучень 1000 жителів	Міста і райони з відповідними показниками розлучуваності
2,7	Регіон
1,0-1,5	Камінь-Каширський, Зарічненський, Березнівський, Володимирецький, Любешівський
1,6-2,1	Сарненський, Старовижівський, Турійський, Ратнівський, Маневицький, Шацький, Рокитнівський, Ковельський, Острозький
2,2-2,7	Любомльський, Рівненський, Рожищенський, Демидівський, Дубровицький, Горохівський, Луцький, Іваничівський, Млинівський, Дубенський, Ківерцівський, Локачинський
2,8-3,3	м. Острог, Костопільський, Радивилівський, Корецький, Володимир-Волинський, м. Ковель, Здолбунівський, Гощанський
3,4-3,9	м. Рівне, м. Кузнецовськ, м. Луцьк, м. Нововолинськ
понад 3,9	м. Володимир-Волинський, м. Дубно

^*Джерело: Головне управління статистики у Волинській області та Головне управління статистики у Рівненській області

 

Найсприятливішим для одруження і для чоловіків і для жінок є віковий проміжок до 29 років. У цей період одружується 87,1% жінок і 80,5% чоловіків. Причому найбільше одружень відбувається у інтервалі 20-24 років у обох статей. Далі значна частка жінок (23,4%) виходить заміж до 20 років, а чоловіків у цьому віковому проміжку одружується у 4,5 рази менше - 5,1%. Від 25 до 29 років у шлюб вступає 27,2% чоловіків і лише 15,1% жінок. Найменша кількість людей одружується після 50 років (рис.).

 

 

 

Рисунок Розподіл одружених за статтю та віком

 

Найчастіше одружуються особи, які ніколи не перебували у шлюбі. Цей показник однаковий як для чоловіків, так і для жінок, і становить 86,1%. Значно менше вступає у повторний шлюб тих, хто вже був одружений. І зовсім мала частка вдівців ті вдів які знову вступають у шлюб, причому жінок у цьому випадку одружується на 1% більше ніж чоловіків (рис.). Серед осіб, що вперше вступають у шлюб, найбільша частку серед чоловіків становлять особи у віці від 20 до 29 років (84%), а серед жінок - у віці від 18 до 24 років (76,3%). Розлучені чоловіки повторно вступають у шлюб найчастіше у віці 30-34 роки, а жінки - у віці 25-29 років. Цікавим фактом є те, що жінки-вдови одружуються у віці 35-39 років та 60 років і старше, а чоловіки у понад 60 років. Це свідчить про те досить часто жінки стають вдовами у досить молодому віці, що зумовлено високою смертністю чоловіків у працездатному віці.

 

 

Рисунок Розподіл зареєстрованих шлюбів за віком та дошлюбним станом подружжів

 

Щодо розлучень, то найчастіше розлучаються особи, що прожили у шлюбі від 1 до 9 років (50,7% всіх розлучень), а найрідше - що перебувають у шлюбі до 1 року (2,6%). Крім того, на розлучення впливає наявність та кількість дітей. Зокрема, сім’ї, що мають одну спільну дитину, або не мають дітей зовсім, розлучаються частіше ніж ті, які мають двоє і більше дітей (рис.).

 

 

.4 Механічний рух населення

 

.4.1 Внутрішньо-регіональна міграція

Міграції населення - це складний процес, що зазнає впливу економічних, соціальних, психологічних, політичних, нормативно-правових та інших факторів. Сутність загального процесу міграції полягає в зміні місця проживання особи, що бере в ньому участь - мігранта.

Міграції класифікують за різними ознаками:

1.       За фактом перетину державного кордону: внутрішні (переміщення людей в межах однієї країни) та зовнішні (пов’язані з перетином державного кордону), які в свою чергу поділяються на еміграцію (виїзд за межі країни) та імміграцію (в’їзд в країну);

2.       За тривалістю: постійні, що пов’язані зі зміною місця проживання, сезонні, які передбачає сезонне працевлаштування, епізодичні - відбуваються з метою відпочинку чи у ділових справах та маятникові, що являють собою поїздки до місць праці або навчання;

.        За причинами: соціально-економічні - пов’язані з пошуком роботи, покращенням житлових умов, політичні, зумовлені расовими, релігійними чи іншими проблемами, військові, спричинені веденням військових дій на певній території та екологічні, які зумовлені екологічними катастрофами, або зміною природних умов;

.        За способом прийняття рішення про переїзд: примусові та добровільні;

.        За ступенем організованості: організовані та неорганізовані.

Міграція впливає на динаміку чисельності населення як безпосередньо так і опосередковано. Так, по-перше призводить до безпосередньої зміни кількості територіальних спільнот людей, збільшуючи чисельність мешканців в регіонах-донорах і зменшуючи у регіонах-реципієнтах; по-друге - спричиняє трансформацію інтенсивності народжуваності та смертності; по-третє - змінює статево-вікову структуру населення регіонів, яка власне є чи не основним чинником динаміки чисельності населення, оскільки визначає величину загальних коефіцієнтів демографічних процесів.

Одним з основним наслідків розвитку міграційних процесів є зрушення територіальної структури населення, які призводять до змін співвідношення носіїв різних норм репродуктивної поведінки. Оскільки ж переміщення відбуваються головним чином з регіонів з нижчим рівнем життя населення до більш благополучних, то враховуючи взаємозв’язок між економічним становищем регіону та кількістю дітей в сім’ї, можна зробити висновок про те, що активізація міграційних процесів спричиняє зниження народжуваності. З іншого боку, прибуття достатньо чисельної групи мігрантів, може позначитись на репродуктивній поведінці корінного населення, однак, слід зазначити, що таки випадки є досить поодинокими.

Абсолютно протилежним є вплив трудових міграцій на народжуваність населення. Зовнішня трудова міграція, особливо довгострокова, призводить до розірвання сімейних зв’язків, що відображається у втратах народжень. Крім того, які стали жертвами торгівлі людьми, що є непоодиноким випадком у практиці нелегальної трудової міграції,отримують важкі психологічні травми, і надовго випадають з репродуктивного процесу.

На смертність міграція впливає значно менше ніж на народжуваність. В основному це через те, що смертність фактично не може регулюватися людиною. Вплив міграції проявляється зокрема в тому, що сам факт переїзду може спричинити підвищення захворюваності та смертності через зміну способу життя та кліматичних умов, але з іншого боку, оскільки переміщення мігрантів , як правило, здійснюється в напрямку більш благополучних щодо умов життя регіонів, розвиток міграційних процесів може призводити до збільшення середньої тривалості життя людей. Трудова міграція за кордон, особливо наших громадян, досить часто пов’язана з важкими умовами праці, що може погіршувати рівень здоров’я осіб, водночас кошти, зароблені за кордоном роблять медичне обслуговування значно доступнішим.

Варто зазначити, що найінтенсивніший вплив міграційна динаміку чисельності населення пов’язаний із трансформацією статево-вікової структури населення. Оскільки участь в міграціях беруть, як правило, молоді люди репродуктивного віку, то міграції спричиняють постаріння населення і погіршення трудоресурсного потенціалу в регіонах, з яких відбувається міграція, і збільшення кількості молодих людей на територіях прибуття мігрантів.

Характерними рисами сучасних міграційних процесів є те, що в два-три рази зменшилися обсяги щоденних потоків трудової маятникової міграції; практично припинився масовий відтік сільських жителів до міст, натомість має місце переорієнтація міграційних потоків з міських поселень у сільську місцевість; в декілька разів зросли обсяги еміграції, сезонної трудової міграції та зовнішніх трудових міграцій за кордон.

За інтенсивністю міграцій населення Західне Полісся належить до групи наймобільнішого населення України разом із Автономною Республікою Крим, Черкаською, Житомирською, Полтавською, Чернігівською, Кіровоградською, Сумською та Херсонською областями.

На сьогоднішній день в регіоні простежується тенденція перевищення чисельності вибулих з області (20,3 на 1000 жителів) над прибулими (19,4), тобто міграційне сальдо є від’ємним (-0,9‰), яка вже зберігається протягом останніх десяти років (рис. ). Цікаво, що існують відмінності у міграційному обороті серед міського та серед сільського населення. Так, серед міських жителів кількість прибулих (22,6‰) переважає кількість вибулих (20,9‰) і, відповідно, міграційне сальдо тут додатне і становить 1,7‰. А у сільській місцевості кількісно переважають від’їжджаючі (17,8‰ проти 15,8‰) і тому міграційне сальдо негативне - -2,0‰. Міграційний приріст у 2008 р. відбувся лише у містах обласного підпорядкування, а також Горохівському та Луцькому районах. Найбільш негативно вплинули міграційні переміщення на формування чисельності населення Локачинського та Любомльського районів.

 

 

Загалом в регіоні основу міграційного обороту складає внутрішньорегіональна міграція, яка відображає рух населення в межах регіону і складає 53,9% від усіх міграційних потоків. Не впливаючи на зміну чисельності населення в цілому, вона має суттєве значення для її формування в міських поселеннях та сільській місцевості. На 1000 жителів припадає 13,5 внутрішньорегіональних переміщень. Найбільшу питому вагу у цьому потоці міграцій займає рух населення із сіл у міста - 37,9% та у протилежному напрямку - 33,4%. На обмін між міськими поселеннями та обмін між сільськими населеними пунктами припадає разом 28,7% переміщень (рис. ).

 

Рисунок. Структура внутрішньо-регіональної міграції за напрямками

 

Внаслідок такого внутрірегіонального обороту кількість міських жителів збільшується, а сільських - навпаки, зменшується приблизно на 1,2 особи на 1000 жителів. Найчастіше виїздять в інші райони Західного Полісся жителі Володимир-Волинського, Ківерцівського, Костопільського та Луцького районів (18,3, 13,9, 13,6 та 13,2 вибулих на 1000 жителів), а найпривабливішими для в’їзду є міста Володимир-Волинський та Острог, а також Луцький район, де рівень прибуття складає 19,8‰, 16,9‰ та 18,6‰ відповідно. Як наслідок, у цих районах та населених пунктах рух населення в межах регіону відбувається високим рівнем міграційного приросту. Зокрема, найвищим він є у Луцькому районі і становить 5,4‰, високими показниками також характеризуються м. Нововолинськ (4,1‰), Володимир-Волинський (3,6‰) та Луцьк (3,2‰). Найнижчий міграційний приріст у Старовижівському (-3,9‰), Рокитнівському (-4,0‰), Локачинському (-4,1‰), Володимир-Волинському (-4,3‰) районах (табл. ). Активнішими серед мігрантів є жінки, їх питома вага складає 55,9%, та молоді люди 15-34 років - 56,6%.

 

Таблиця 3.12

Міграційний приріст  на 1000 жителів	Міста і райони з відповідними показниками міграційного приросту
0	Регіон
-4,5 - -3,0	Володимир-Волинський, Локачинський, Рокитнівський, Старовижівський, Ківерцівський, Корецький
-2,9 - -1,4	Горохівський, Камінь-Каширський, Любешівський, Турійський, Рожищенський, Любомильський, Маневицький, Іваничівський, Березнівський
-1,3 - -0,2	Ратнівський, Демидівський, Сарненський, Радивилівський, Острозький, Зарічненський, Дубровицький, Володимирецький
-0,1 - 1,4	Млинівський, м. Ковель, Ковельський, Шацький, Костопільський, Здолбунівський, м. Острог, м. Рівне
1,5 - 3,0	м. Дубно, м. Кузнецовськ, Дубенський, Гощанський, Рівненський
3,1 - 4,6	м. Луцьк, м. Володимир-Волинський, м. Нововолинськ,
понад 4,6	Луцький

^*Джерело: Головне управління статистики у Волинській області та Головне управління статистики у Рівненській області

 

.4.2 Зовнішні міграційні процеси

У зовнішньому міграційному обороті більша частина (88,4%) припадає на рух населення між областями України. Середня міграційна активність становить 10,2‰, причому серед мешканців міських поселень є більшою - 12,8‰, а в сільській місцевості меншою - 7,6‰. Найвище позитивне сальдо у містах Луцьк, Ковель, Нововолинськ, а також Луцькому та Шацькому районах (1,6‰, 1,0‰, 1,0‰, 1,1‰ та 1,3‰ відповідно), а найвища інтенсивність міграційного скорочення у Володимирецькому (-2,9‰), Корецькому (-2,9‰), Зарічненському (-3,0‰) та Рокитнівському (-3,5‰) районах (табл.).

 

Таблиця 3.13

Міграційний приріст на 1000 жителів	Міста і райони з відповідними показниками міграційного приросту
	Регіон
-3,5 - -2,5	Рокитнівський, Зарічненський, Корецький, Володимирецький, Дубровицький, Сарненський
-2,4 - -1,4	Демидівський, Млинівський, Рівненський, Старовижівський, м. Кузнецовськ, Любешівський
-1,3 - -0,3	Острозький, Любомльський, Маневицький, Березнівський, Гощанський, Ратнівський, Здолбунівський, м. Рівне, м. Дубно, Локачинський, Турійський, Рожищенський
-0,2 - 0,8	Ковельський, Камінь-Каширський, Горохівський, Костопільський, Іваничівський, м. Острог, Дубенський, Ківерцівський, Радивилівський
понад 0,8	м. Володимир-Волинський, Володимир-Волинський, м. Ковель, м. Нововолинськ, Луцький, м. Луцьк

^*Джерело: Головне управління статистики у Волинській області та Головне управління статистики у Рівненській області

 

Близько 40% всього міжрегіонального обороту припадає на Львівську та Житомирську області, високий показник і з Київською областю (17%) на територію якої виїжджає найбільша кількість мігрантів із Західного Полісся. Серед прибулих жінки становлять 53,4%, а чоловіки 46,6%, а серед вибулих частка жінок дещо більша - 54,8%. Виїжджає більше молоді, а приїжджає - осіб у працездатному віці.

У міграційних процесах з іншими країнами майже дві третини становить обмін з країнами СНД. Найінтенсивнішим є рух із Російською Федерацією та Білоруссю - 93,6% всього міграційного обороту з країнами СНД. Особливістю є те, що в обміні з Білоруссю міграційне сальдо є від’ємним, а обмін з Росією з незначним позитивним сальдо. Слід відмітити, що в межах цих країн є значна територіальна диференціація чисельності мігрантів. Зокрема, значна частка мігрантів працює в Архангельській, Мурманській, Тюменській та Камчатській областях Росії. У Білорусі основна частина мігрантів зосереджена в сусідній Брестській області. Як правило, туди виїжджають жителі трудонадлишкових районів Полісся (Ратнівський, Старовижівський, Любешівський, Камінь-Каширський, Шацький).

Міграційні зв’язки з іншими країнами СНД, зокрема з Азербайджаном, Вірменією, Грузією, Казахстаном, Киргистаном, Молдовою, Таджикистаном носять імміграційний характер, а з країнами Балтії та “далекого зарубіжжя” - еміграційний.

Серед країн вибуття найпривабливішими є країни Америки, зокрема Сполучені Штати Америки, європейські країни Німеччина, Польща, Чехія, Угорщина. Досить незначною є частка осіб, що виїжджають до країн Азії (рис.).

 

Рисунок. Структура зовнішньої міграції за напрямками

 

Водночас рух у зворотному напрямку відбувається менш активно: із Сполучених Штатів Америки прибуває в 6,3 рази менше ніж туди вибуло, із Польщі і Німеччини - в 4 рази. Найінтенсивніший відплив до країн “далекого зарубіжжя” фіксується в Луцькому районі, а також місті Ковелі (0,8 та 0,6 осіб на 1000 населення). В той час як середнє значення по області - 0,2‰. Жінок виїжджає у 1,8 рази ніж прибуває, а чоловіків - в 1,5 рази. Особливо чисельними є втрати молодих людей у віці 18-34 роки та жінок дітородного віку.  Загальна структура мігрантів за потоками і серед прибулих і серед вибулих в Західному Поліссі є практично однаковою: більше половини припадає на мігрантів, які переміщаються в межах регіону, менше 5% мають міграційні зв’язки з іншими країнами, решта припадає на міжрегіональні потоки (рис.).

Отже слід відзначити, що хоча частина мігрантів із Західного Полісся і виїжджає до Росії, європейський напрямок переважає. Зокрема, жінки старшого працездатного віку виїжджають до Італії, де працюють у домашньому господарстві, нянями, доглядають хворих. До Португалії виїжджають в основному чоловіки робітничих професій. У будівництві і галузях сільського господарства працюють мігранти в Іспанії. Численними є поїздки до Польщі, Чехії, Угорщини, Словаччини. Ці країни є основними для сезонних працівників. Тимчасове сезонне працевлаштування переважно відбувається шляхом частих виїздів для виконання певних робіт (будівництво, збір врожаю та ін.). Центральноєвропейські країни також приваблюють кваліфіковану робочу силу, зокрема вчителів, науковців, медичних працівників.

 

Рисунок. Структура мігрантів за потоками

 

Слід також відзначити особливості соціально-демографічного складу осіб, які виїжджають на заробітки. Так, серед трудових мігрантів помітна незначна чисельна перевага чоловіків над жінками і міських жителів над сільськими. Середній вік мігрантів становить 30-35 років. Щодо розподілу трудових мігрантів за статусом зайнятості, то численною є група осіб, які не працюють. Крім того, джерелом додаткового доходу закордонні поїздки є для найманих працівників, а також тих, хто отримує дохід від власної справи.

Таким чином міграція, а особливо трудова, є типовою ознакою жителів прикордоння, а Західне Полісся є типовим прикордонним регіоном. Наслідки міграції, як і будь-якого соціального явища є неоднозначними. З одного боку, люди мають можливість покращити своє матеріальне становище, а з іншого - позначається на здоров’ї працівників унаслідок несприятливих побутових умов проживання і недотримання вимог безпеки праці.

Таким чином, проаналізувавши особливості природного та механічного руху населення у Західному Поліссі, ми можемо встановити сумарні показники руху населення в регіоні. Так природний приріст є додатнім і становить 0,2‰. Що вигідно відрізняє його серед інших регіонів України, оскільки поряд із Західним Поліссям додатній природний приріст спостерігається лише в Закарпатті, а у інших регіонах України - від’ємний.

Стосовно міграційного руху, то Західне Полісся вирізняється високою міграційною активністю, оскільки належить до прикордонних регіонів. Міграційне сальдо становить -0,9‰.

Загальне збільшення населення складає 34,2‰, загальне зменшення - 35,1‰. Тобто зменшення населення в Західному Поліссі відбувається дещо швидше і переважає збільшення на 0,9‰. Причому основне скорочення відбувається внаслідок міграційного руху.

 

РОЗДІЛ 4. ДЕМОГЕОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ

 

.1 Основні принципи демогеографічного районування

 

Територіальні відмінності демографічної ситуації, особливостей і режиму відтворення населення відображає демографічне районування.

Районування є універсальним методом дослідження територіальної диференціації явищ будь-якої природи. Тому сутність демографічного районування визначається особливостями його предмета. Відносно до традиційних уявлень сіткою демографічного районування відображується територіальна диференціація демографічної ситуації у “вузькому” її розумінні як показників динаміки кількості населення, його природного та механічного руху, статевої та вікової структури.

Врахування соціально-економічних та інших факторів, що формують регіональні відмінності перебігу демографічних процесів розширює предмет районування до демографічної ситуації в “розширеному” трактуванні, тобто до демоекономічної ситуації.

Трактування демоекономічної ситуації як стану єдиного демовідтворювального процесу передбачає “з’ясування механізмів” формування і підтримання її сталих територіальних відмінностей. Функціональною основою таких “механізмів”, як стверджує А. У. Хомра, є демоекономічні цикли відтворення населення, а територіальною основою - реально існуючі автономні демовідтворювально-територіальні комплекси зі своєю структурою, зв’язками, механізмами.

Названі феномени є різними аспектами відображення єдиної регіонально-цілісної демореальності. Вони утворюють ієрархію послідовних стадій ідентифікації та опису територіальних аспектів демографічної еволюції регіональних субнаселень. Кожній з них відповідає свій вид демографічного районування, а також рівень і спосіб територіального узагальнення: зонування (за близькістю характеристик демографічної ситуації у “вузькому” трактуванні або факторів її формування), районування (за однорідністю демоекономічної ситуації), структурне районування (за демовідтворювальними територіальними комплексами), інтегральне районування (за регіональними субнаселеннями). В цих процедурах демографічний район являє собою відображення реально існуючої територіальної системи.

 

.2 Південний геодемографічний район

 

До складу Південного геодемографічного району ми відносимо Горохівський, Дубенський, Демидівський, Млинівський, Радивилівський, Острозький та Здолбунівський адміністративні райони, а також міста обласного підпорядкування Дубно та Острог. На території даного геодемографічного району проживає 332577 осіб, що становить 15,2% всього населення Західного Полісся. Чисельність сільського населення тут значно перевищує чисельність міського - 213007, або 64%, проти 119570, або 36%. Причому 44% усіх міських жителів проживає у двох містах обласного підпорядкування - у місті Дубно 37629 осіб (31%), у місті Острог - 14847 (13%).

Народжуваність у районі є досить низькою. Зокрема коефіцієнт народжуваності коливається від 8,9‰ у місті Острог, до 13,1‰ у Млинівському районі, а середнє його значення становить 11,9‰. Це значення у 1,2 рази менше від середнього по регіоні і мало відрізняється від середньо українського, яке, як ми вже зазначали раніше, становить 11,0‰. Коефіцієнт смертності є досить високим і становить 17,2‰, тобто перевищує коефіцієнт смертності не лише у Західному Поліссі (14,6‰), а й в Україні (16,3‰). Найменше значення він має у місті Дубно - 14,1‰, а найбільше - у Демидівському районі 19,0‰. Таким чином у районі простежується від’ємний природний приріст - -5,3‰, до речі такий же, як і в Україні.

Не дивлячись на це показники шлюбного стану населення тут мало чим відрізняються від середніх по регіону. Так, коефіцієнт шлюбності лише на 0,5‰ є меншим ніж в Західному Поліссі і становить 7,1‰. Крім того, місто Дубно займає третє місце по кількості зареєстрованих шлюбів після міст Луцька та Ковеля. Коефіцієнт розлучуваності складає 2,8‰, що лише на 0,1‰ менше ніж в регіоні.

Міграційне скорочення тут також не є значним, характерне лише для зовнішніх міграційних процесів і складає - -0,6‰. А міграційний оборот в межах регіону відбувається хоч і з незначним, але з додатнім міграційним приростом - 0,1‰.

Таким чином, ми робимо висновок, що основною проблемою Південного геодемографічного району є висока смертність при порівняно низькій народжуваності.

 

4.3 Південно-Західний геодемографічний район

 

До Південного-Західного геодемографічного району входять Луцький, Локачинський, Іваничівський, Володимир-Волинський райони та три міста обласного підпорядкування: Луцьк, Володимир-Волинський, Нововолинськ. На його території проживає 447619 осіб, або 20,5% від усього населення регіону. В даному районі спостерігається значна перевага міського населення над сільським. Так, у містах мешкає 324326 осіб, що становить 72,5% всього населення, а у сільській місцевості - 123293 особи (27,5%). Зазначимо, що 94,2% всього міського населення проживає у містах обласного підпорядкування - Луцьку (64,6%), Володимирі-Волинському (11,8%) та Нововолинську (17,8%). Крім того, за кількістю населення Луцьк займає друге місце в Західному Поліссі після Рівного.

Загальний коефіцієнт народжуваності в Південно-Західному геодемографічному районі складає 13,3‰, і змінюється від 11,4‰ у місті Володимир-Волинську, до 17,7‰ у місті Луцьку. Як бачимо, він є нижчим від середнього в регіоні, але перевищує середньо-український на 2,3‰. Смертність у регіоні є досить високою. Значення коефіцієнта смертності коливається від 10,5‰ у м. Луцьку, до 19,5‰ у м. Володимирі-Волинському. Середнє значення становить 15,5‰. Таким чином, природний приріст у районі є від’ємним і набуває значення - -2,2‰.

Такі низькі показники народжуваності і високі коефіцієнти смертності, в деякій мірі можна пояснити в свою чергу порівняно низьким коефіцієнтом шлюбності і високим - розлучуваності. Зокрема, не дивлячись на те, що в Луцьку і Володимирі-Волинському число шлюбів значно перевищує їх середню кількість в Західному Поліссі, середній коефіцієнт шлюбності є досить низьким, і становить 6,7‰. Тоді, число розлучень в 1,5 рази перевищує середній показник в регіоні - 3,1 на 1000 жителів.

Щодо міграційних процесів на території району, то Південно-Західний район є районом-реципієнтом. Міграційний приріст і у внутрішніх, і у зовнішніх міграційних процесах є додатнім - 0,9‰ і 0,7‰ відповідно.

Таким чином, Південно-Західний геодемографічний район характеризується порівняно невисокими показниками народжуваності, високими показниками смертності, значним числом розлучень при невисокому коефіцієнті шлюбності, та додатнім міграційним приростом. Останнє свідчить про те, що даний район є досить розвинутим в економічному плані, проте це не дуже позитивно впливає на природний приріст населення, який є від’ємним. Особливо невтішна картина складається в місті Володимирі-Волинському, в якому найнижча в районі народжуваність, найвища смертність і найвище число розлучень. Тому ми його відносимо до депресивних у демографічному плані територій.

 

.4 Північно-Західний геодемографічний район

 

Даний геодемографічний район формують Турійський, Ковельський, Любомльський, Старовижівський та Шацький адміністративні райони, а також місто обласного підпорядкування Ковель. Кількість населення, що проживає в даному районі становить 224449 осіб, що відповідає 10,3% населення регіону. Цей геодемографічний район характеризується майже рівною часткою міського та сільського населення, з перевагою останнього на 3,4% - 48,3% проти 51,7%. Більша половина міського населення, а саме 62,2% проживає у місті Ковелі.

Середній коефіцієнт народжуваності майже відповідає середньо регіональному і становить 14,5‰. Смертність в районі є високою. Значення коефіцієнтів смертності змінюється від 11,4‰, що є одним із найнижчих показників в Західному Поліссі, до 20,1‰ в Шацькому районі, який ми відносимо до групи із найвищими показниками смертності. Середнє ж значення є вищим не лише в регіоні, а й в Україні і складає 17,2 ‰. Оскільки кількість померлих значно перевищує кількість народжених, то і природний приріст тут відповідно є від’ємним і становить -2,7‰.

Якщо говорити про шлюбний стан у даному районі, то ситуація не є такою негативною. Кількість осіб, які вступають у шлюб є досить високою, а кількість розлучень є однією із найнижчих в Західному Поліссі. Так, середній коефіцієнт шлюбності становить 7,3‰, а місто Ковель взагалі є лідером по кількості зареєстрованих шлюбів, при цьому коефіцієнт розлучуваності становить 2,1‰.

Міграційні переміщення і в межах району і за його межі відбуваються з від’ємним міграційним приростом: коефіцієнт внутріміграційного приросту становить -1,4‰, а зовнішнього міграційного приросту - -0,3‰. І зовнішня і внутрішня міграція з позитивним міграційним приростом відбувається лише в м. Ковелі та в Шацькому адміністративному районі. Основними причинами цього явища є те, що м. Ковель є розвинутим економічним центром регіону, який приваблює до себе населення з трудонадлишкових районів, а Шацький район, як відомо, є надзвичайно привабливим для туризму та відпочинку, особливо влітку.

Як ми можемо побачити, Північно-Західний геодемографічний район, не дивлячись на досить високі показники шлюбності та низький коефіцієнт розлучуваності, не характеризується позитивними демографічними показниками. Не зважаючи на досить високий показник народжуваності, смертність тут досить висока, що і спричиняє негативний природний приріст населення.

 

.5 Північний геодемографічний район

 

Даний район формують Ратнівський, Камінь-Каширський, Любешівський, Зарічненський та Дубровицький адміністративні райони. Це найменш заселений район Західного Полісся. Тут проживає 233999 осіб, а це становить 10,7% всього населення регіону. Чисельність сільського населення явно переважає чисельність міського. У містах проживає лише 47069 осіб, або 20%, а жителі сільських населених пунктів становлять 186930 осіб, або 80%.

В районі зареєстрована найбільша кількість багатодітних сімей, що свідчить про високий рівень народжуваності. Середній коефіцієнт народжуваності становить 16,8‰, що є найвищим показником в регіоні. Він коливається від 14,2‰ у Дубровицькому районі, до 19,1‰ у Камінь-Каширському. Коефіцієнт смертності є вищим ніж в середньому у регіоні і рівний 15,2‰. За рахунок високої народжуваності природний приріст Північного району додатній і становить 1,6‰.

Шлюбність у районі не висока. Коефіцієнт шлюбності є навіть нижчим ніж у регіоні - 6,9‰, а от розлучуваність - найнижча у регіоні, і становить 1,6‰. Особливістю є те, що тут у шлюб вступають у досить ранньому віці, зокрема дуже висока частка осіб у віці до 20 років, а також 20-24 роки. Це зумовлює народження великої кількості дітей.

Міграційна ситуація у районі досить складна. Традиційно північні райони Полісся є трудонадлишковими, а місць прикладання праці не вистачає. Це змушує молодих людей працездатного віку шукати роботу у інших областях нашої держави, а також за кордоном. Причому, оскільки територія є прикордонною, то за кордон, зокрема Білорусію та Російську Федерацію, виїжджає досить багато осіб. Коефіцієнти внутрішньої та зовнішньої міграції становлять -1,4‰ та -1,7‰ відповідно.

Отже, як ми бачимо, природний рух населення у Північному геодемографічному районі характеризується позитивними демографічними показниками і природний приріст є додатнім, до того ж досить високим. А от проблемою є слабкий економічний розвиток району, недостатня кількість робочих місць, що спричинює високу міграційну рухливість жителів район, і як наслідок - негативний міграційний приріст.

 

.6 Центральний геодемографічний район

 

До Центрального геодемографічного району ми віднесли Маневицький, Рожищенський, Ківерцівський, Володимирецький райони та місто обласного підпорядкування Кузнецовськ. На його території проживає 262991 осіб - 12% всього населення регіону. 107207 осіб проживає у містах та селищах міського типу, вони складають 40,8% усіх жителів. З них 43,3% мешкає у місті Кузнецовську. Жителі сільських населених пунктів, яких є 155784 осіб, становлять 59,2%.

Коефіцієнт народжуваності досить один із найвищих в регіоні і становить в середньому 16,9‰. Водночас коефіцієнт смертності є не дуже високим - 14,3‰. Такого значення він набуває завдяки включенню до нього міста Кузнецовська, де смертність найнижча в Західному Поліссі і становить лише 6,4‰. Відповідно до таких показників народжуваності та смертності склався додатній природний приріст, який становить 2,8‰.

І коефіцієнт шлюбності, який становить 7,3 шлюбів на 1000 жителів, і коефіцієнт розлучуваності - 2,3 розлучення на 1000 жителів, збігаються із аналогічними середньорегіональними показниками.

Міграційна ситуація досить нестабільна. З однаковою інтенсивністю міграційний рух відбувається і в межах регіону і за його межі. Коефіцієнт міграційного приросту становить -1,2‰.

 

.7 Південно-Східний геодемографічний район

 

Даний район формують Рівненський, Корецький, Костопільський, Гощанський адміністративні райони та місто обласного підпорядкування Рівне.

Це найбільший за чисельністю населення район, на його території проживає 468900 осіб, що становить 21,4% всього населення регіону. Міське населення перевищує по своїй чисельності сільське більш ніж у 3 рази. Жителі міст становлять 353752 осіб (75,4%), а жителі сіл - лише 115148 осіб (24,6%).

Народжуваність одна із найнижчих у Західному Поліссі. Коефіцієнт народжуваності змінюється від 11,4‰ у Гощанському районі, до 14,9‰ у Костопільському районі, а середнє значення становить 13‰. Смертність досить висока і перевищує народжуваність. Саме в цьому районі зафіксовано найвищий коефіцієнт смертності - 20,5‰ у Гощанському районі, і саме в ньому найнижчий природний приріст -9,1‰. Середній коефіцієнт смертності тут дорівнює 15,6‰. Природний приріст становить -2,6‰.

Південно-Східний район характеризується найбільшим числом шлюбів на 1000 населення - 7,5. А розлучуваність одна із найвищих, коефіцієнт розлучуваності становить 3‰.

Населення району приймає активну участь у міграційних переміщеннях, особливо в тих, які відбуваються за межі регіону. Внутрішня міграція відбувається з додатнім міграційним приростом - 0,4 ‰. А кількість осіб, які виїжджають за межі регіону (зовнішня міграція) значно переважає кількість прибулих осіб, і міграційний приріст рівний -1,4‰.

Таким чином, Південно-Східний геодемографічний район ми віднесемо до депресивних районів, оскільки незважаючи на велике число шлюбів, розлучуваність тут одна із найвищих в регіоні; високою є смертність, а народжуваність навпаки низька.

 

.8 Північно-Східний демогеографічний район

 

Цей район формують Березнівський, Рокитнівський та Сарненський адміністративні райони. Це найменш заселений район Західного Полісся. На його території проживає 215984 осіб, а це лише 9,9% всього населення. Міські жителі становлять лише 61679 або 28,6%, а от у селах проживає 154305 осіб, або 71,4%.

Це район з найсприятливішою демографічною ситуацією. Тут зареєстрований найвищий в регіоні коефіцієнт народжуваності - 19,9‰. При цьому коефіцієнт смертності становить 12,7‰, а це найнижчий показник в регіоні. Відповідно і коефіцієнт природного приросту найвищий в Західному Поліссі і становить 7,2‰.

Коефіцієнт шлюбності не є високим, а навіть нижчим, ніж в деяких інших геодемографічних районах і становить 7,3‰. Та число розлучень є низьким - 1,6 на 1000 жителів.

При таких високих показниках природного приросту, коефіцієнти міграційного руху є абсолютно протилежними, і є найнижчими в регіоні. Причому зовнішня міграція перевищує внутрішню. Коефіцієнти міграційного приросту відповідно становлять -2,4‰ та -2,1‰. Основними причинами такого інтенсивного переміщення людей є наявність великої кількості трудових ресурсів і недостатня кількість місць прикладання праці.

 

Висновки

 

У період становлення ринкових відносин в Україні відбулися зрушення в усіх аспектах життєдіяльності населення. Соціально-економічна криза зумовила загострення негативних тенденцій демографічного розвитку усіх регіонах України. Проте існує регіональна диференціація демографічної ситуації в Україні, яка зумовлена комплексною дією різноманітних природно-географічних, історичних, економічних, політичних факторів, таких, як різний ступінь розвитку господарської та соціальної інфраструктури, структура виробництва, регіональні відмінності рівня та якості життя населення, специфіка ринків праці, особливості способу життя сільського та міського населення, динаміка міграційних процесів, тенденції урбанізації, екологічна ситуація, культурно-історичні традиції тощо.

В нашій роботі особлива увага приділена унікальності сучасної демографічної ситуації Західного Полісся, а саме Волинської та Рівненської областей, її внутрірегіональним особливостям. Головні висновки роботи зводяться до наступного:

. Всі найважливіші чинники, що впливають на формування демографічної ситуації поділено на чотири групи: природно-географічні, соціально-економічні, історичні, культурно-психологічні фактори.

. Упродовж досліджуваного періоду - 1998-2008 рр. - спостерігалось абсолютне зменшення загальної кількості населення регіону Західного Полісся. Кількість міських жителів скоротилась на 3,3%, а сільських - на 3,6%. Чоловіків стало менше на 3,3%, а жінок - на 3,1%. Певні зміни сталися і у віковій структурі населення зокрема зменшилась кількість осіб у віці молодшому за працездатний та у віці, старшому за працездатний, а кількість працездатного населення навпаки зросла.

. З початку періоду дослідження, а саме з 1998 р. відбувається зменшення народжуваності серед населення регіону, яке триває до 2001 р., після чого розпочинається повільне зростання числа народжених до 2007 р. У 2008 р. кількість народжених була меншою ніж у 2007 р., проте коефіцієнт народжуваності досягнув найвищого значення за весь період спостереження - 14,8‰. Протилежні зміни спостерігалися у процесах смертності. Так, за період з 1998 по 2005 р. відбувається зростання кількості смертей серед населення, причому у 2005 р. цей показник досягнув свого найвищого значення 14,8‰, далі смертність починає поступово знижуватись. Як наслідок таких особливостей народжуваності та смертності природний приріст населення в регіоні неухильно зменшувався і набував від’ємного значення і лише в 2008 р. кількість народжених перевищила кількість померлих. Зазначимо, що інтенсивність природного скорочення міського населення є вищим ніж сільського. Відбувається це за рахунок значної переваги кількості народжень та попри вищу смертність у селах.

. Міграційні процеси населення виявляються в еміграції, зменшенні обсягів щоденних потоків трудової маятникової міграції, падінні інтенсивності міграційних процесів, переорієнтації міграційних потоків з міських поселень у сільську місцевість, формуванні значної кількості потоків трудових мігрантів. Головний чинник міграційного відпливу населення - економічний. Більша частина всього міграційного обороту припадає на внутрішньо-регіональну міграцію. Найбільшу питому вагу у цьому потоці міграцій займає рух населення із сіл у міста - 37,9% та у протилежному напрямку - 33,4%. У зовнішньому міграційному обороті більша частина (88,4%) припадає на рух населення між областями України, а оскільки регіон займає прикордонне положення, є всі зручні передумови та можливості закордонних міграцій, зокрема трудових. Найінтенсивнішим є рух із Російською Федерацією та Білоруссю. Найбільші втрати кількості населення внаслідок міграційного скорочення зафіксовано у Володимирецькому, Корецькому, Зарічненському та Рокитнівському районах. Унаслідок міграції зменшилась кількість населення у всіх вікових групах, але найбільшим є у віковій групі 15-28 років. Із 100% від’ємного сальдо більше половини припадає на жіноче населення.

. Сучасний склад населення регіону характеризується перевагою жінок в статевій структурі - на кожну тисячу чоловіків припадає в середньому 1126 жінок. Особливо збільшується перевага жінок у віці 60 років і старше - їх тут майже вдвічі більше ніж їхніх однолітків протилежної статі. Щодо вікового складу населення, то майже п’яту частину становлять діти віком до 15 років, близько третини - молоді люди у віці 15-34 роки, приблизно 25% - громадяни пенсійного віку. Крім того, приблизно 18% у віковому складі населення становлять особи у віці 60 років і старше. Відбувається процес старіння населення та поступовий перехід вікової структури до “регресивного” типу.

6. Західне Полісся характеризується найкращими демографічними показниками порівняно із іншими регіонами України. Тут зафіксовано найвищий середній коефіцієнт народжуваності 14,8‰, та порівняно невисокий коефіцієнт смертності - 14,6‰. Відповідно природний приріст в регіоні є додатнім 0,2‰. Проте показники механічного руху не є надто позитивними - загальна кількість вибулих перевищує кількість прибулих і міграційне сальдо рівне -0,9‰. Як наслідок, показник загальної динаміки населення рівний -0,7.

. Просторова диференціація показників та їхня динаміка, що характеризують сучасну демографічну ситуацію в регіоні, дали змогу виділити сім демогеографічних районів: Північно-Східний - з найвищим рівнем демографічної ситуації, Центральний та Північний - з середнім рівнем демографічної ситуації, Південно-Західний, Північно-Західний та Південно-Східний - з низьким рівнем демографічної ситуації та Південний - з найнижчим рівнем демографічної ситуації. Осередком найбільших втрат населення, що поєднує нестачу народжень та надлишок смертей є Південний, Південно-Західний та Південно-Східний райони, а найменших - Північно-Східний та Центральний. Такі показники зумовлені збереженням традиційного способу життя, що передбачають традиційно підвищену дітородну активність населення.

Література

 

1. Балабанов Г.В., Балабанов О.Г. Графічна модель регіонального розвитку// Укр. Геогр. журн. - 2001. - № 3. -С. 78.

2.       Бандур С.І., Богиня Д.Б. Дослідження в Україні проблем економіки праці, демографії, соціальної економіки (Науково-інформаційне видання). - К.: РВПС України, НАН України, 2000. - 69 с.

.        Барановський В.А. Екологічна географія та екологічна картографія. - К.: Фітосоціоцентр, 2001. - 252 с.

.        Батюшков П.М. Волинь: історичні долі південно-західного краю / Пер. з рос. М.А. Миколаєнка. - Д.: Січ, 2004. - 424 с.

.        Бездушный Н.И., Бурчак Н.В., Ищук С.И., Луцишин П.В. Волынская область (экономико-географическая характеристика) // Экономическая география: Респ. межвед. научн. сб. - К.: Из-во при Киев. ун-те “Вища школа”, 1984. - Вип. 36.

6.       Білуха М.Т. Основи наукових досліджень: Підручн. для студ. економ. спец. вищ. навч. закладів. - К.: Вища школа, 1997. - 271 с.

7.       Бондаренко Г.В. Історичне краєзнавство Волині. Кн. 2. - Луцьк: Вежа, 2003. - 214 с.

.        Борисов В.А. Демография: учеб. для студентов вузов. - 4-е изд., испр. и доп. - М.: NOTA BENE, 2005. - 340 с.

9.       Боярский А.Я. Курс демографии (для экономических специальностей вузов) / Под ред. проф. А.Я. Боярского. - М.: Статистика, 1967. - 400 с.

.        Вавринюк А.А. Сучасна діяльність польської частини єврорегіону “Буг” (суспільно-географічний аналіз): Монографія. - Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. нац. ун-ту ім.. Лесі Українки, 2008. - 260 с.

11.     Валентей Д.И., Кваша Н.Я. Основы демографии: Учеб. для студ. эконом. спец. высш. учебн. Зав. - М.: Мысль, 1989. - 286 с.

12.       Вісник Пенсійного фонду України / Вид. Спец підприємство ПФУ, № 1-6. - 2003.

13.     Воблий К.Г. Організація роботи наукового працівника (методи і техніка). - 3-є вид. -К.: Наук. думка, 1969. - С. 3-4.

.        Волинська область. Адміністративно-територіальний поділ. - Львів: Каменяр, 1981.

.        Волинська область // Географічна енциклопедія України: В 3-х т. - К.: УРЕ, 1989.

.        Волинь 2005: Стат. Щорічник / Головн. упр. Стат. у Вол. обл.; Відп. за вип. С. М. Козлова. - Луцьк, 2006. - 584 с.

.        Гайдуцький А.П. Масштаби трудової міграції за кордон // Економіка та держава. - 2007. - № 8. - С. 82-86.

.        Гендерний портрет Волинської області: [збірник] / Волин. обл. промисл. орг. “Тендерний центр”; [за заг. ред . О. Ярош та ін.]. - Луцьк: Вежа, 2007. - 398 с.

.        Географія Волинської області / За ред. Луцишина П.В. / - Луцьк: ЛДПІ, 1991. - 163 с.

.        Географія українських і суміжних земель. В 2 т. Т. 1. Загальна географія / Опрац. і зрад. В. Кубійович. - К.: Обереги, 2005. - 512 с.

.        Герасименко Г.В. Гендерні аспекти трудових міграцій населення України / Г.В. Герасименко, О.В. Позняк // Демографія та соціально економіка. - 2006. - № 1. - С. 46-54.

.        Гофман І.Р. Сучасні проблеми географії. - М.: Наука, 1976. - 286 с.

.        Грунти Волинської області / М.Й. Шевчук, П.Й. Зінчук, Л.К. Колошко та ін.; За ред. М.Й. Шевчука. - Луцьк: Ред-вид. від. “Вежа”, 1999. - 164 с.

24. Демографічні дослідження. Вип. 10-й. - К.: Наук. думка, 1986. - 97 с.

25.     Дещинський Л.Є. Міжнародні відносини України: історія і сучасність. Ч. 1, 2. Навч. посібн. для студ. внз. - 3-є вид. допов. - Л.: Бескид Біт, 2004. - 320 с.

26.     Демографический энциклопедический словарь. - М.: Советская энциклопедия, 1985. - 233 с.

.        Джаман В.О. Природно-ресурсні можливості як чинник розселенської ємності території // Український географічний журнал. - 2006. - № 4. - С. 5-55.

.        Долішній М.І. Розвиток регіонів України // Вісник НАН України. - 2001. - № 3. - С. 33-41.

29.     Доценко А.І. Регіональне розселення: проблеми та перспективи. - К.: Наукова думка, 1994. - 188 с.

30.     Дудник І.М., Панасенко Т.В. Низова демографічна система. - Полтава, 1996. - 200 с.

.        Економічна активність населення Волині у 2002 році / Вол. обл. упр. Статистики; Відп. за вип. Л. С. Біда. - Луцьк, 2003. - 80 с.

.        Економічна і соціальна географія Волині / За ред. Луцишина П.В. / Вип. 1. - Луцьк: МІСГІМ, 1994. - 254 с.

.        Економічне і соціальне становище Волинського регіону за січень-серпень 2006 року: Головн. управл. статистики у Волинській області; Відпов. за вип. В.С. Барчук. - Луцьк, 2006. - 146 с.

.        Економічний і соціальний стан області за 9 місяців 2004 року. Вип. 9/ Головн. управл. статистики у Волинській області; Відпов. за вип. В.С. Барчук. - Луцьк, 2004. - 182 с.

.        Єврорегіон Буг: Волинська область / За ред. Б.П. Клімчука, П.В. Луцишина, В.Й. Лажніка. - Луцьк: РВВ ”Вежа”, 1997. - 562 с.

.        Єріна та ін. Методологія наукових досліджень: Навч. посібн. для студ. внз - К.: Центр. навч. л-ри, 2004. - 216 с.

.        Жупанський Я.І. Історія географії в Україні: Навч. посібник. - Львів: Світ, 1997. - 262 с.

.        Жупанський Я.І. Словник термінів і понять з географії. - Чернівці: Технодрук, 2006. - 192 с.

39.     Заставецька О.В., Заставецький Б.І., Ткач Д.В. Географія населення України. Навчальний посібник. - Тернопіль, 2001. - 147 с.

40.     Заставний Ф.Д. Населення України. Національно-територіальні питання. - Львів: Просвіта, 1993. - 223 с.

.        Западню С.О. Суспільно-географічні фактори міграції населення //Укр. геогр.. журн. - 2007.- № 3. - С. 40-45.

.        Зовнішні трудові міграції населення України / За наук. редакцією Е. Ліанової, О. Позняка. - К.: РВПС України, 2002. - 206 с.

.        Історично-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. праць. - К.: Наук. думка, 1994. - 208 с.

.        Історія географічної вивченості Волинського Полісся (XIX поч. XX ст.) / Ф.П. Тарасюк, Н.А. Тарасюк, С.І. Семенюк, Р.Я. Циц. - Луцьк, 2002. - 78 с.

.        Клиновий Д. В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України: Нав. посіб. для студ. внз / Д.В. Клиновий, Г.В. Пепа; М-во освіти і науки України; За ред. Л.Г. Чернюк. - К.: Центр навч. л-ри, 2006. - 726 с.

.        Ковальов С.А., Ковальская Н.Я. География населения СРСР. - М.: МГУ, 1980. - 269 с.

.        Ковалев С.А. Изучение сель ской местности в экономической и социальной географии. - Вопросы географии, 1980. - Вип. 115. - С. 172-184.

48.     Кравчук П.А. Рекорди Волині. - Любешів, 19994 - 64 с.

.        Крисаченко В.С. Динаміка населення: популяційні, етнічні та глобальні виміри: Монографія / Нац. ін-тстратегічних досліджень. - К.: НІС, 2005. - 368 с.

.        Кубійович В. Наукові праці / За ред. О.І. Париж. Львів: (Т.1), 1996. - 441 с.

.        Лажнік В.Й. Напрямки і можливості використання економіко-географічного положення Волинської області в умовах формування єврорегіону ”Буг” // Євро регіон Буг: Проблеми і перспективи транскордонного співробітництва / За ред. Б.П. Клімчука, В.П. Луцишина. - Луцьк: Вол. обл. держадміністрація, 1996.

.        Лібанова Є.М. Новітні тенденції смертності населення України // Демографічна та соціальна економіка. - 2006. - № 1. - С. 23-37.

.        Лугінін О.Є., Білоусова С.В. Статистика: Підручн. для студ. внз. - К.: Центр навч. л-ри, 2005. - 580 с.

.        Луцишин П.В. Вступ до економічної і соціальної географії. К.: НМКВО, 1993. - 159 с.

.        Людський розвиток в Україні: інноваційний вимір (колективна монографія) / За ред. Е.М. Ліанової. - К.:. Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, 2008. - 316 с.

.        Максаковский В.П. Географическая культура. - М.: ВЛАДОС, 1998. - 416 с.

.        Малиновська О.А. Мігранти, міграція та Українська держава: аналіз, управління зовнішніми міграціями. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - 235 с.

.        Малиновська О.А. Прикордонні міграції: характер, значення, шляхи оптимізації регулювання: на прикладі поїздок населення українського прикордоння до Білорусі // Вісн. Нац. Акад. держ. управ. При Президентові України. - 2003. - № 3. С. 458-465.

.        Малиновська О.А. Транскордонні міграції населення західного прикордоння України в умовах розширення ЄС / за даними опитування мешканців прикордонних регіонів Волинської, Закарпатської та Львівської областей // Формування ринкової економіки: Зб. наук. праць. Спец. вип..: Мат. Наук. практ. конф. “Демографічний розвиток України та пріоритетні завдання демографічної політики” / М-во освіти і науки України, Київськ. нац. економ. ун-т ім.. Вадима Гетьмана; Відпов. ред. О.О. Бєляєва. Т. 1. - К.:, 2006. - С. 125-134.

.        Малиновська О.А. Україна, Європа, міграція: Міграції населення України в умовах розширення ЄС. - К.: Бланк-Прес, 2004. - 170 с.

.        Методологія наукових досліджень: Підручник / Д.М. Стеченко, О. С. Чмир. - 2-ге видання, перероб. і допов. - К.: Знання, 2007. - 320.

.        Муромцева Ю.І. Демографія. К.: Кондор, 2006. - 300 с.

.        Населення як джерело трудового потенціалу суспільства // Управління трудовим потенціалом: Навч. посібн. / В.С. Васильченко, А.М. Гриненко, О.А. Грішньова, Л.П. Керб; М-во освіти і науки України. Київський національний економічний ун-т. - К.: КНЕУ, 2005. - С. 10-65.

.        Пальян З.О. Демографічна статистика: Навч.-метод. посібн. для самост. вивч. Дисципліни. - К.: КНЕУ, 2003. - 132 с.

.        Паньків Н.М. Демографічний розвиток гірських районів Українських Карпат: Автореф. дис. канд. геогр. наук. - Львів, 2002.

.        Перспективи участі України в європейській регіональній моделі поділу праці // Україна в системі міжнародних відносин в умовах глобалізації. - К., 2005. - С. 219-223.

.        Пілюшенко В.Л., Шкрабак, І.В., Словенко Е.І. Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення: Нав. посіб. для студ. внз. - К.: Видавництво “Лібра”, 2004. - 342 с.

.        Пістун М.Д. Комплексно використовувати територію // Український географічний журнал. - 1993. - № 1. - С. 32-35.

.        Пістун М.Д. Основи теорії суспільної географії. - К.: Наукова думка, 1996. - 268 с.

.        Понятійно-термінологічний словник із курсів “Географія населення з основами етнографії”, ”Демографія” та ”Геоурбаністика” / Скл. Г.Н. Анісімова, М.Р. Влах. - Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 1996. - 70 с.

.        Поросенков Ю.В., Поросенкова Н.И. История и методология географии. - Воронеж: Изд-во ВГУ, 1991. - 224 с.

.        Праця як сфера життєдіяльності й основний фактор виробництва // Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навч. посібн. -., 2005. - С. 28-37.

.        Прибиткова І.М. Основи демографії. - К.: Артек, 1997. - 256 с.

.        Природа Волинської області / За ред. К.І. Геренчука. - Львів: Вища школа, 1975. - 147 с.

.        Прицюк Н.І. Демографічна ситуація українсько-польського пограниччя: Автореф. дис. канд. геогр. наук. - Львів, 2005. - 20 с.

демографічний населення західне полісся

 

Додаток А

Динаміка житлового фонду

	Весь житловий фонд, загальної площі, млн.м2	В середньому на одного жителя, м2 загальної площі	Кількість квартир, всього, тис.
			Всього	З них:
				Однокімнатних	Двокімнатних	Трикімнатних	Чотири- і більше кімнатних
1998	42,7	19,0	715,1	125,7	216,1	243,9	129,4
19991	-	-		-	-	-	-
2000	43,2	19,4	-	128,2	214,9	246,8	129,6
2001	43,5	19,3	719,5	128,7	216,3	246,8	129,2
2002	43,6	19,5	721	129,3	218	246,6	129,5
2003	43,7	19,7	724,6	128,7	217,6	248,1	130,3
2004	44,2	19,6	727,1	128,3	218,6	248,5	131,4
2005	44,7	19,8	728,6	128,1	218,1	249,6	132,8
2006	45,1	20,1	733,4	129,2	219,5	250,6	134,1
2007	45,4	20,3	736,4	129,7	220,5	251,6	134,6

¹ За 1999 р. звіт не розроблявся

 

Додаток Б

 

Динаміка благоустрою жител

	Питома вага загальної площі обладнаної, %
	Водопроводом	Каналізацією	Центральним опаленням	Газом	Гарячим водопостачанням
1998	38,9	36,2	39,5	75,3	21,9
1999	-	-	-	-	-
2000	39,3	36,7	40,2	75,4	22,5
2001	39,4	37	41,2	75,1	23,6
2002	39,7	37,2	41,6	75,3	23,4
2003	40,1	37,8	42,0	75,6	24,2
2004	41,3	38,9	43,2	76,9	24,3
2005	42,4	39,8	44,7	76,7	23,9
2006	43,4	41,1	45,6	76,5	26,9
2007	44,2	42	46,6	76,6	27,5

 

Додаток В

	Кількість лікарняних закладів	Кількість лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів	Кількість лікарів усіх спеціальностей	Кількість середнього медичного персоналу
1998	144	305	8631	25934
1999	144	329	8641	25639
2000	142	338	8768	25028
2001	138	337	8808	24998
2002	138	337	8653	24950
2003	133	345	8665	25335
2004	133	346	8658	25678
2005	134	344	8751	24791
2006	135	345	8841	25412
2007	132	350	8707	25448

 

Додаток Г

Адміністративний район	Рівень урбанізації	Коефіцієнт народжуваності	Коефіцієнт смертності	Природний приріст
Володимир-Волинський	63,0	12,5	16,5	4,0
Горохівський	27,9	12,4	18,6	-6,2
Іваничівський	70,5	11,7	16,2	-4,5
Камінь-Каширський	18,5	19,1	13,8	5,3
Ківецівський	38,1	17,0	17,1	-0,1
Ковельський	70,1	15,9	14,7	1,2
Локачинський	17,0	13,8	16,3	-2,5
Луцький	80,2	15,5	13,5	2
Любешівський	15,7	18,3	14,8	3,5
Любомльський	32,7	14,6	18,8	-4,2
Маневицький	25,8	17,2	16,2	1,0
Ратнівський	26,5	16,8	14,7	2,1
Рожищенський	37,5	14,0	17,8	-3,8
Старовижівський	16,2	14,5	17,0	-2,5
Турійський	32,6	13,0	20,1	-7,1
Шацький	31,2	13,1	17,8	-4,7
Березнівський	24,6	20,6	14,1	6,5
Володимирецький	51,9	18,5	10,3	8,2
Гощанський	14,6	11,4	20,5	-9,1
Демидівський	17,1	11,2	19,0	-7,8
Дубенський	48,3	12,4	16,5	-4,1
Дубровицький	19,1	14,2	16,5	-2,3
Зарічненський	19,6	15,7	16,0	-0,3	49,3	12,7	18,2	-5,5
Корецький	21,8	13,4	19,3	-5,9
Костопільський	47,6	14,9	14,9	-
Млинівський	21,4	13,1	18,8	-5,7
Острозький	34,2	10,3	14,6	-4,3
Радивилівський	27,2	12,6	18,5	-5,9
Рівненський	79,7	13,0	12,1	1,1
Рокитнівський	17,6	23,8	13,1	10,7
Сарненський	37,4	15,4	11,0	4,4