Концепция развития тестовой технологии контроля уровня обученности студентов в системе профессиональ...

  • Вид работы:
    Доклад
  • Предмет:
    Педагогика
  • Язык:
    Русский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    17,61 kb
  • Опубликовано:
    2007-07-12
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Концепция развития тестовой технологии контроля уровня обученности студентов в системе профессиональ...













Дипломна робота

Психологічні особливості саморозкриття в юнацькому віці


1. Теоретико-методологічні аспекти дослідження проблеми саморозкриття особистості

У розділі проаналізовані літературні джерела з вказаної проблеми у зарубіжній та вітчизняній психології. Розкрито сутнісний зміст саморозкриття особистості. Розглянуто різні концепції та підходи щодо саморозкриття і зокрема - впливу кризових періодів на саморозкриття особистості у юнацькому віці.

1.1 Сутність саморозкриття та його роль у становленні особистості

Поняття «саморозкриття» увійшло до психологічної науки в 60-х роках ХХ століття, у контексті психотерапевтичної та психокорекційної практик і закріпилося у теоретичній психології як самостійна категорія. Визначення поняттю саморозкриття вперше дав американський психолог та психотерапевт гуманістичної орієнтації С. Джурард, він описав дане поняття як процес повідомлення інформації про себе людям, дане визначення і дотепер використовується при вивченні цього феномену.

Концепція саморозкриття має глибокі філософські корені, аналіз яких необхідний при з’ясуванні суті цього явища. Найбільшої розробки проблема саморозкриття дістала у екзистенційній та феноменологічній філософії Ф. Ніцше [53], М. Хайдеггера [89], Ж.-П. Сартра [74], М. Бубера [7], М. Мерло-Понті [45].

Ф. Ніцше у своїх працях «Несвоєчасні роздуми: Шопенгауер як вихователь», «Так говорив Заратустра» вказував на те, що особистість вільна та сильна, якщо вона усвідомлює себе особистістю, для цього вона присвячує все своє життя розкриттю свого внутрішнього, неповторного змісту, своєї унікальності оточуючому світу [53]. Втрата унікальності спричинена підчиненням загальноприйнятим нормам та вимогам, через це особистість втрачає саму себе, одягає маску. Філософ вказував на важливість розкриття свого Я оточуючим, що є необхідною умовою становлення повноцінної особистості.

М. Хайдеггер виділив такі типи спілкування: спілкування з речами, яке визначав як харчування, потреба в одязі, харчах, та спілкування з іншими - турбота про когось, турботу він визначав як сукупність всіх способів спілкування людей [89]. Філософ стверджував, що розуміння особистості того, що існує іший, та спілкування з ним, запобігає втраті почуття власної справжності.

Ж.-П. Сартр у своїй праці «Екзистенціоналізм - це гуманизм» відмічає необхідність людини постійно знаходитися поза зоною самого себе, саме проектуючи себе та втрачаючи себе зовні, в інших, вона існує як людина [74].

М. Бубер у своїй книзі «Я і Ти» виділив два підходи до розуміння буття, світу: раціоналістичний тип, в цьому випадку світ для людини є сукупністю предметів та знарядь, в тому числі і інші люди, які слугують задоволенню цілей; інший підхід «актуалізуючий», «особистісний», «діалогічний», коли людина звертається до інших як до Ти, як до особистості, більше того як до друга [7]. Найбільш важливим в розумінні буття філософ вважає відносини Я-Ти між людиною та людиною, саме тут виникає найбільш аутентичний контакт, що сприяє саморозкриттю особистості.

М. Мерло-Понті ввів поняття досвідомого («тілесного») існування (екзистенції), яке не замкнене у собі, а усвідомлене та відкрите світові [45]. Все буття людини є реалізацією і розкриттям його екзистенції, що здійснюється в безкінечному діалозі суб’єкта зі світом.

Відомий соціолог Г. Зиммель вказував на важливу роль саморозкриття у людських взаємовідносинах [29]. Вчений виділив принцип саморозкриття у спілкуванні: кожний повинен дати іншим такий же максимум цінностей спілкування (радість, легкість, жвавість), який є сумісним з максимумом цінностей, отриманих ним самим. Дослідник визначає світ спілкування - єдиним де можлива демократія рівноправних, саме тут людина знаходить звільнення та полегшення.

Саморозкриття як психологічне явище вперше почало розглядатися в контексті психотерапевтичної та психокорекційної практик. Найбільш тісно з концепцією саморозкриття пов’язані дослідження психологів гуманістичної орієнтації - К. Роджерса [72], А. Маслоу [44], Р. Мея [3] і особливо - С. Джурарда [3].

К. Роджерс розглядав саморозкриття як умову формування у людини внутрішнього локусу оцінки, усвідомлення і реконструкції Я-концепції або самості [72]. У своїй груповій психотерапевтичній практиці Роджерс дійшов таких висновків, що здорова особистість повинна мати об’єктивну самооцінку. Самооцінка людини будується та корегується на основі сприяйняття себе іншими людьми. Вчений у своїй практиці акцентував увагу на тому, що саме спілкуючись з іншими, індивід, сприймає себе очима інших, починає об’єктизувати своє власне самоприйняття та самосприйняття. Цей механізм психолог назвав оберненим зв’язком саморозкриття, або ж шляхом до себе через інших.

А. Маслоу вважав здатність до саморозкриття однією з характеристик самоактуалізуючої особистості [44]. Саме самоактуалізацію він помістив на вершину ієрархії потреб у своїй мотиваційній теорії. Для того щоб особистість досягла самоактуалізації, необхідно задовільними нижчі потреби, в тому числі і потребу у спілкуванні, взаєморозумінні, прийнятті іншими, повазі, в емоціях та емоційних контактах а також у співпереживанні. На думку вченого, прагнення людини спілкуватися у потребі бути глибоко зрозумілим та глибоко прийнятим іншими, що не можливо без процесу саморозкриття.

Р. Мей виділяє важливий етап консультативного процесу - сповідь, яка у саморозкритті клієнта [3]. Вчений наголошує на тому, що сам процес розкриття вже має оздоровчий ефект. До однієї з важливих функцій саморозкриття цей автор відносить можливість звільнення потоку думок з підсвідомості у свідомість, що допомагає людині побачити свої проблеми, почуття, емоції в світлі об’єктивної реальності.

С. Джурард визначив саморозкриття, як повідомлення іншим особистої інформації про себе, на його думку за допомогою саморозкриття ми даємо можливість іншим людям пізнати себе [3]. Вчений стверджує, що спонтанне та щире саморозкриття показує оточуючим справжнє Я людини, допомагає їй відійти від фальшивого образу себе та побудувати глибокі взаємовідносини.

Саморозкриття згідно з поглядами С. Джурарда володіє самостійною мотиваційною силою, у кожної людини існує потреба відкрити себе хоча б одному значущому іншому. Ця потреба повинна бути обов’язково реалізована, оскільки її пригнічення може стати причиною виникнення не тільки психологічних проблем, але й різноманітних психічних та соматичних захворювань. Повне саморозкриття перед іншим, за словами С. Джурарда є ознакою сильної та здорової особистості. Він стверджує, що «здорова особистість…. буде прагнути зробити так, щоб її повністю пізнала хоча б одна значуща людина» [3, с. 42]. Вчений вважав, що особистісне зростання блокується, якщо людина не розкриває себе іншим. В ході експериментальних досліджень С. Джурад дійшов висновку, що між психічним здоров’ям та саморозкриттям існує криволінійний зв’язок: відкритість позитивно пов’язана з психічним здоров’ям та негативно з «клінічною» непристосованістю. На думку вченого, щирість та відкритість сприяє отриманню та наданню іншим чесного оберненого зв’язку, тобто тієї інформації, яка є такою важливою для кожного учасника і яка запускає не тільки механізми самосвідомості, але й механізми міжособистісної взаємодії в групі.

Вивченням взаємозв'язку саморозкриття з психічним здоров’ям особистості також займалися такі вчені як Б. Шютц [73], О. Моурер [73], С. Медді [73]. Б. Шютц, стверджував, що ризик розкриття перед іншими може виявитися величезним, але приховування власних думок та почуттів також обійдеться не дешево. Уникаючи саморозкриття, люди можуть представити іншим деякий ідеальний образ себе, але в цьому випадку важко побудувати хоч якісь значимі відносини. Вчений вважав, що подавлення важливих внутрішніх переживань може призвести до багатьох психосоматичних розладів.

О.Г. Моурер, вивчаючи проблему здатності до саморозкриття та його впливу на психічне здоров’я, дійшов висновку, що багато симптомів психологічних проблем - такі як замкнутість в собі, переїдання або ж зловживання спиртним, приймання наркотиків, біль у шлунку або головний біль - можуть пояснюватися прагненням сховатися від болю, приховуванням неприглядних сторін своєї особистості [73]. Моурер визначає почуття самотності, почуття провини або депресії як наслідки приховування правди про себе. Вчений вважає, що дієвість сповіді у католиків можна частково пояснити наслідками саморозкриття.

Згідно С. Медді, відчужена особистість нечітко відчуває власне «Я» і схильна вважати себе не більш ніж «виконавцем соціальної ролі та вмістилищем біологічних потреб» [73]. В такому образі людина може задовольнити свої біологічні потреби - харчові та сексуальні - та мати соціально прийнятний, викликаючий одобрення фасад, але при цьому ігнорувати свої глибинні психологічні потреби. Психолог вважає, що для відкритого та чесного спілкування доцільним буде згадати поняття аутентичність, що означає відповідність реаліям; аутентична особистість виражає себе спонтанно, природно та відкрито ділиться з іншими думками. Ігнорування ж психологічних проблем може призвести до психічних та психосоматичних захворювань.

Р. Ачер вказував на факт сприяння саморозкриття самопізнанню, цей взаємозв’язок вчений прослідкував за наступною схемою: в «Я» виділяють відкриту сферу (відомо собі, відомо іншим); закриту сферу (відомо собі, але не відомо іншим); та сліпу сферу (не відомо собі, але відомо іншим) [3, с. 43]. Вчений вважає, що найбільш релевантною для саморозкриття є закрита сфера. В результаті саморозкриття вона стає частиною відкритої сфери. Розкриваючи себе та отримуючи обернений зв’язок (збільшуючи відкриту сферу та зменшуючи сліпу), можливо досягти кращого розуміння себе, що в свою чергу підвищує самоповагу та самоприйняття. Дану закономірність також відмічав С. Маргіліс.

Л. Т’юбс та В. Брайд відмічають важливість самопізнання в процесі саморозкриття у зв’язку з тим, що однією із основних проблем сучасної людини являється криза ідентичності: сучасна людина затрудняється відповісти на питання: «Хто я?» [3, с. 44].

Л.Міллер та Дж. Берг стверджували, що саморозкриття інших людей допомогає нам краще пізнати їх [3, с. 46]. Вчені відмічали, що таке пізнання залежить від ряду факторів: здатності людини викликати іншого на саморозкриття; власній здатності людини розкриватися і тим самим викликати саморозкриття інших; широти кола спілкування людини; здатності проявляти тепло; долати сором’язливість та страх аудиторії, а також від здатності концентрувати увагу; розвитку уяви.

Т. Альтман та Д. Тейлор розглядають саморозкриття як механізм та критерій розвитку відносин, згідно їх теорії, по мірі прогресування відносин до більш інтимних люди розкривають більше інформації про себе [3, с. 47]. Сама їх інформація стає більш інтимною (тобто зростає глибина саморозкриття) та починає охоплювати все нові життєві сфери (зростає широта саморозкриття).

Д. Джонсон, займаючись проблемою вивчення феномену саморозкриття визначив його як прояв того, як людина реагує на нинішню ситуацію і передаєте співбесідникові ту інформацію про своє минуле, що є релевантною з точки зору розуміння її реакцій на теперішні події [26]. Він вказує, що розкриватися - означає ділитися з іншою особою тим, що почуєте з приводу сказаного чи зробленого нею або що ви почуваєте стосовно подій, які щойно сталися. Автор стверджує, що людина пізнає і розуміє нас не тоді, коли довідується про наше минуле, а коли дізнається, як ми реагуємо на теперішні події. Знання про минуле є корисним лише тоді, коли воно дає відповідь на запитання, чому ми реагуємо саме так. Вчений окремо зупиняється на питанні доцільності саморозкриття: воно має бути доцільним з точки зору відносин з іншою особою і тієї ситуації, в якій ми опинилися. Дослідник виявив зв’язок між саморозкриттям та самоусвідомленням. Д. Джонсон стверджує, що усвідомлення того, як ми ставимося до різних ситуацій і що подобається нам як людині - перший крок на шляху до саморозкриття, встановлення тісних стосунків з іншими. Самоусвідомлення є також першим кроком до розуміння себе, до здійснення заміни нинішніх форм поведінки на більш ефективні.

Отже, Д. Джонсон наголошує, що гармонійні міжособистісні стосунки налагоджуються на засадах саморозкриття. Вчений вважає, що при встановленні дружніх стосунків важливими є не стільки інтимні подробиці минулого, а прояв ставлення до подій, які є спільно пережиті, вчинків, висловлювань.

І. Ялом розглядає саморозкриття як об’єднуючий фактор в будь-якій груповій терапії [100]. Його учасники бояться та цінять одночасно. Він стверджує, що для клієнтів важливо розкривати в групі особистісний матеріал - матеріал, який терапевт інакше з’ясувати для себе не може і який пацієнт рідко відкриває іншим. Вчений також наголошує на проблемі ризику під час саморозкриття, він говорить про те що будь-яке саморозкриття містить деяку частку ризику для того, хто розкривається, саме страх опинитися беззахисним перед іншим може бути перешкодою для процесу саморозкриття.

Р. Кочюнас вважає відвертість важливим аспектом сучасного консультування та психотерапії, що допомогає встановленню щирих відносин між консультантом та клієнтом [37]. Під саморозкриттям він розуміє - показ свого емоційного відношення до подій та людей. Вчений також виділяє негативні наслідки саморозкриття (надмірне саморозкриття або недостатнє).

К. Ясперс наголошує на тому, що людина не може стати сама собою, віднайти себе, не спілкуючись з іншими [101]. Він говорить, про те, що внутрішнє розкриття себе іншому, прагнення зрозуміти іншого у його внутрішньому житті, пов’язано з ризиком, оскільки кожний розкриває свої слабкості, але на цьому грунті відтворюється справжнє буття людини, його екзистенція.

У вітчизняній психології феномен саморозкриття почав активно досліджуватися нещодавно. Як самостійну категорію вперше запропонував використовувати І.С. Кон [33] при дослідженні дружби. Подальшого розвитку вивчення даного явища набуло в працях Н.В. Амяги [2, 3, 4], О.В. Зінченко [30], Т.П. Скрипкіної [75, 76, 77], І.П. Шкуратової [95, 96, 97], М.В. Бородіної [13, 14], Н.В. Перепелиці [60], А.В. Чайкіна, В.М. Дерліги [3], Ю.П. Кошелєвої [34, 35, 36]. Вчені України досліджують проблему саморозкриття у руслі вивчення проблеми амбівалентності антитюдів (Т.М. Зелінська [28], А.Е. Хурчак [90]).

І.С. Кон [33] вивчав дружбу не як стабільний стан, а як процес тісно пов’язаний з психологією таких явищ як саморозкриття та розуміння іншого. Він дає таке визначення саморозкриттю - це усвідомлення та добровільне відкриття іншому власного Я, своїх суб’єктивних станів, таємниць та намірів - одна з фунтаментальних психологічних потреб особистості, задоволення якої здавна асоціювалася з дружбою.

Т.П. Скрипкіна [75] займалася вивченням проблеми довіри, цей феномен є тісно пов’язаним з саморозкриттям, адже саморозкриття потребує відчуття довіри до того кому ми відкриваємося. Авторка підкреслює, що вступаючи у взаємодію з іншими, людина розраховує на взаємність власної міри довіри мірі довіри іншого. На думку дослідниці, в кожному акті спілкування завжди присутня певна міра довіри, без чого воно стає лише транслюванням змісту будь-якого тексту; вона виступає також вихідною умовою позитивності міжособистісних відносин, без чого відносини стають контрсугестивними, конфронтаційними. Т.П. Скрипкіна стверджує, що довіра у відносинах не стільки у пізнанні іншого, скільки залучення іншого або одне одного до власного внутрішнього світу. Отже, можна зробити висновок, що феномен саморозкриття тісно пов’язаний з явищем довіри, перед тим як людина вирішить відкритися іншому, у неї обов’язково для цього повинно виникнути почуття довіри до співбесідника.

Н.В. Перепелиця визначає саморозкриття як одну з форм існування та самовираження особистості, спосіб трансляції іншим індивідуальності, свого Я [60]. Авторка в ході свого дослідження вивчення саморозкриття дорослих людей та його зв’язок з Я-концепцією довела залежність самосвідомості та саморозкриття особистості, які є нероздільно пов’язаними, циклічно взаємодіючими, тісно переплітаючимися процесами. Дослідниця встановила, що уявлення про себе та самооцінка, проходять внутрішній фільтр, стають змістом процесу саморозкриття. Саморозкриття ж в свою чергу, слугує механізмом самореалізації та сприяє самопізнанню особистості, розвитком її Я-концепції.

О.В. Зінченко визначала саморозкриття як складний соціально-психологічний феномен, що представляє собою переважно добровільне безпосереднє або опосередковане повідомлення суб’єктом особистої інформації різного ступеня інтимності одному або декільком реципієнтам [30]. Авторка наголошує на тому, що в західному трактуванні під саморозкриттям розуміють в основному тільки вербальне та усвідомлене саморозкриття, насправді ж поняття саморозкриття потрібно розглядати більш широко, включаючи в нього передачу інформації за допомогою невербальних засобів спілкування. Індивідуальна невербальна поведінка, виступає знаком психологічних характеристик особистості, доповнює передачу інформації особистісного характеру іншій людині у вербальній формі.

Н.В. Амяга розглядає явище саморозкриття з точки зору концепції діалогічного спілкування, як «прояв діалогу, як його умову, передумову, а діалог в свою чергу, як умову та як внутрішню характеристику саморозкриття» [3].

І.П. Шкуртова займалася вивченням мотивації саморозкриття в міжособистісному спілкуванні. Авторка наголошує на тому, що вивчення даного феномену стає неможливим без звернення до мотивації саморозкриття, адже в залежності від цілей та мотивів взаємодії зміст саморозкриття може повністю змінюватися у однієї і тієї ж людини [97]. Для підтвердження цього вчена проводила дослідження і дійшла висновків:

1)      існує зв’язок між мотивацією спілкування та величиною саморозкриття: найбільший об’єм саморозкриття та максимальне прагнення до спілкування спостерігається по відношенню до найбільш емоційно близьких людей (матері, друзів, чоловіка або дружини);

2)      мотивація саморозкриття однієї і тієї ж людини може суттєво змінюватися в залежності від того кому адресоване повідомлення: по відношенню до близьких людей мета - отримати емоційну, моральну допомогу; по відношенню до сторонніх - прагнення справити гарне враження;

)        мотивація саморозкриття пов’язана з тематикою розповіді про себе: емоційні мотиви чи мотиви пов’язані з пізнавальною направленістю.

М.В. Бородіна визначила потребу в саморозкритті як соціогенну потребу, що обумовлена життєвим досвідом особистості та її рівнем самосвідомості. Адекватне її задоволення сприяє психічному здоров’ю особистості [14].

Ю.П. Кошелєва пропонує інтегрований підхід до проблеми вивчення саморозкриття, що поєднує гуманістичну та когнітивну орієнтації, який дозволяє розглядати самоподачу та саморозкриття як дві сторони самопред’явлення [35]. Авторка визначає самоподачу як прояв зовнішнього «Я» людини, а саморозкриття - внутрішнього.

А.В. Чайкін та В.М. Дерліга [3, с. 43] займалися проблемою взаємної відкритості, тобто саморозкриття у відповідь на саморозкриття, і пояснюють його в дусі теорії справедливості: оскільки будь-яка відвертість вважається цінною, людина, вислухавши чужу сповідь, почуває себе зобов'язаною відплатити тією ж монетою, незалежно від ступеня своєї симпатії до співрозмовника. Як показали дослідження вчених саморозкриття може бути засобом: спонтанної емоційної розрядки та катарсису; самопізнання; прояснення своїх почуттів та позицій; отримання соціального одобрення; підкріплення з боку іншого; розвитку та укріплення особистих відносин; соціального впливу на інших (викликати співчуття задля отримання якогось зиску).

А.Е. Хурчак та Т.М. Зелінська, вивчаючи проблему психологічних особливостей амбівалентності антитюдів, здатність до саморозкриття відносять до узгодженого рівня амбівалентних антитюдів особистості. [90, 28 с. 14] На думку вчених, особистість, яка здатна відкриватися, характеризується збалансованістю проявів позитивних і негативних оцінок особистості за силою в єдиному антитюді з позитивною спрямованістю в афективній, когнітивній, поведінковій сферах; довірою до себе (переживання цінності своєї особистості); потребою в пізнанні (прагнення як до процесу, так і до результату пізнання, самостійний пошук нових знань); з внутрішньою мотивацією; самоефективністю (впевненість у своїх здібностях з очікуванням успіху та бажанням працювати над собою, що веде до послідовної ефективної поведінки).

Виходячи з аналізу наукової літератури, прагнення особистості відкритися хочаб одній значущій людині, повідомлення особистої інформації про себе іншим, пов’язане із задоволенням потреби особистості у самопізнанні, у потребі прийняття іншими внутрішнього світу особистості. Саморозкриття є умовою формування у людини внутрішнього локусу оцінки, усвідомлення і реконструкції її Я-концепції; є однією з характеристик самоактуалізуючої особистості; є фактором переходу почуттів та емоцій з підсвідомості у свідомість. Прагнення відкриватися оточуючим є соціогенною потребою, що обумовлена життєвим досвідом та рівнем самосвідомості людини. Реалізація даної потреби є показником здорової особистості, оскільки забезпечує особистісне зростання, сприяє об’єктивізації самооцінки, адаптації в соціумі та оптимізації міжособистісних контактів. Ефект саморозкриття має як позитивні наслідки для всіх учасників (комунікатора та реціпієнта), і взагалі міжособистісних відносин, так і негативні (надмірне або недостатнє саморозкриття). Явище саморозкриття залежить від мотивації особистості, що відкривається.

Таким чином, сучасний етап розвитку суспільства вимагає вміння особистості правильно представити своє Я оточуючим. Саморозкриття як найбільш прямий спосіб трансляції своєї індивідуальності, свого Я є запорукою встановлення таких міжособистісних стосунків, які базуються на взаємопорозумінні, повазі та довірі. Детальний аналіз цього психологічного феномену буде здійснено у наступному підрозділі.

1.2 Науково-теоретичні концепції та підходи до вивчення проблеми саморозкриття

Узагальнення існуючих в зарубіжній та вітчизняній психології теорій та підходів вивчення саморозкриття є необхідним для виявлення психологічних особливостей даного феномену. Даний аналіз додасть до нашого дослідження більшої обґрунтованості та наукової достовірності.

В психологічній літературі синонімічними термінами даного психологічного явища можуть бути «саморозкриття», «презентація особистості», «трансляція Я», «особистісна представленість у спілкуванні». Саморозкриття, за визначеннями різних авторів, є формою існування та самовираження особистості, способом трансляції власної індивідульності, свого Я; проявом того, як людина реагує на нинішню ситуацію і передає співбесідникові ту інформацію про своє минуле, що є релевантною з точки зору розуміння реакцій на теперішні події.

Термін «саморозкриття» є генетично вихідним, що обумовлює доцільність розгляду основних підходів до його трактовки в психологічній науці. Це поняття було введене у широкий науковий обіг психологом гуманістичної орієнтації С. Джурардом, який підкреслював, що розкриття свого «Я» іншій людині є ознакою сильної та дорослої особистості [3]. Дослідник вказував, що намагаючись приховати самих себе від інших, люди тим самим прикладають активні зусилля для побудови фальшивого зовнішнього «Я». Хоча в такому соціальному середовищі, як школа або робота, виконувати ролі стає необхідним, ті люди, котрі переоцінюють значення рольової поведінки, на думку автора, відчувають себе самотніми, віддаленими та відстороненими від інших та відчуженими від самих себе.

Прагнучи підкоритися загальноприйнятим нормам, люди часто не проявляють істинних почуттів. Вчений вважає саморозкриття можливістю повністю відкрити душу симпатизуючому слухачеві, що може надати позитивну терапевтичну дію незалежно від реакції або зворотного зв’язку слухача.

Досліджуючи взаємозв’язок саморозкритя із самопізнанням, С. Джурард підкреслює, що внаслідок саморозкриття люди краще пізнають себе: висловлювання власних думок та почуттів сприяє кращому їх усвідомленню, зняттю невизначеності, невпевненості, тобто в результаті - саморозумінню [3, с. 44]. А краще усвідомлення людиною самої себе, на думку вченого, сприяє особистісному зростанню.

Саморозкриття, як зазначає автор, фіксує почуття людей. Виходячи з поглядів дослідника, якщо людина відкриває іншим свої почуття, то це затруднює їх спотворення та заперечення як для слухача, так і для реципієнта, що сприяє ефективному перебігу міжособистісної взаємодії. Отже, виходячи з поглядів дослідника, саморозкриття виступає важливим феноменом у структурі самосвідомості особистості та впливає на характер міжособистісної взаємодії.

Інший представник гуманістичного напрямку, К. Роджерс розглядає саморозкриття як умову формування у людини внутрішнього локусу оцінки, усвідомлення і реконструкції Я-концепції або самоті [72 с. 261]. Він вважає даний феномен однією з головних умов позитивного, оздоровчого результату групової психотерапії. Автор наголошує на тому, що особистість може стати сама собою тільки в оточенні, що викликає довіру. На його думку, розкриття почуттів, що виникають по відношенню до інших членів групи, можливе тільки після того, як група здобуде певний досвід та пройде через основні етапи групового процесу:

) відчуття фрустрації через відсутність вдалої структури саморозкриття;

) опір розкриттю особистості та вираженню її почуттів;

) опис минулих, відповідно, менше небезпечних життєвих подій та почуттів;

) відкрите вираження негативних почуттів для перевірки групової згуртованості та перше дослідження особистісно значимих тем [72, с. 137].

К. Роджерс стверджує, що ті ж етапи саморозкриття повинні бути присутні за межами групових процесів, тобто в реальних міжособистісних стосунках. Отже, виходячи з поглядів вченого, гармонійне саморозкриття, якого особистості набувають впродовж життя (або під час участі у груповій психотерапії), є основою для набуття функції «повноцінно функціонуючої особистості».

Іще один представник гуманістичного напрямку, А. Маслоу вважає здатність до саморозкриття однією з характеристик самоактуалізованої особистості [44]. Його заслуга в тому, що він вперше вказав на креативність як універсальну та природну функцію людини, яка веде до всіх форм самовираження. Як вказує А. Маслоу, більшість людей потребує внутрішнього удосконалення та прагне до нього. Цю потребу він назвав потребою в самоактуалізації, позначаючи цим терміном прагнення людини стати тим, ким вона може стати. На думку автора, люди, які успішно самоактуалізуються впродовж життя, внаслідок високої креативності відрізняються безпосередністю та гармонійністю саморозкриття, здатністю встановлювати глибокі міжособистісні стосунки.

З. Фрейд, засновник психоаналітичної школи, побіжно торкався проблеми саморозкриття в ході опису сеансів психоаналізу, говорячи про «лікування розмовою» [88]. Фундатор психоаналізу непрямо вказував, що даний процес приводить до катарсису - прориву самосвідомості, глибшого розуміння себе, відкриття власної природи.

Людина, на думку З. Фрейда, не має перед собою прозорої, ясної картини складного устрою власного внутрішнього світу з усіма його підводними течіями, бурями та вибухами. Саме метод «вільних асоціацій» дозволяє їй, за психоаналітика, усвідомити свої придушені потяги, що негативно впливають на поведінку. Розмова повинна мати форму сповіді, в атмосфері трансфера та довіри повідомляється практично все, що в процесі вільного асоціювання з’являється у свідомості людини [88, с. 34]. Отже, виходячи з поглядів З. Фрейда, процес саморозкриття на інтимно-довірчому рівні відвертості приводить до катарсису. Як наслідок, людина починає краще розуміти себе, доходить до першопричин проблем, відкриває свою природу та працює над тим, щоб прийняти її такою, яка вона є. Саморозкриття, виходячи з положень психоаналізу З. Фрейда, дає можливість повноцінному протіканню процесу сублімації, не обмеженому сурогатами реактивних утворень. Таким чином, з усвідомленням людиною своїх психологічних перешкод та проблем через глибинне саморозкриття та подолання витіснень починається нелегке сходження до творчої сублімації.

Представник аналітичної психології К. Юнг розгладив саморозкриття, як показник поєднання в особистості архетипів «персони, маски» та «тіні», яке заключається в гармонійному співіснуванні з іншими і в той же час можливості відкрито відображати свої імпульси [91].

Сучасний дослідник Д. Джонсон, який є прихильником аналітичної психології К. Юнга, досліджував зв’язок між саморозкриттям та самоусвідомленням. Він стверджує, що усвідомлення того, як ми ставимося до різних ситуацій і що подобається нам як людині - перший крок на шляху до саморозкриття, встановлення тісних стосунків з іншими [26]. Самоусвідомлення є також першим кроком до розуміння себе, до здійснення заміни нинішніх форм поведінки на більш ефективні. Вчений дослідив характер взаємозв’язку самоусвідомлення із отриманням зворотного зв’язку від інших. Він говорить, що зворотній зв’язок від людей, яким ми довіряємо, може підтвердити наші погляди на своє «Я» чи вказати на такі наші особливості й наслідки нашої поведінки, про які ми ніколи не дізнаємося. Автор вказує такі правила ефективного зворотного зв’язку, які сприяють узгодженому саморозкриттю:

1.       У зворотному зв’язку слід звертати увагу на поведінку партнера, а не його особистість.

2.       Базувати свій зворотній зв’язок необхідно на спостереженнях, а не на умовиводах.

.        Потрібно зосереджувати зворотній зв’язок на конкретній ситуації, а не на абстрактній поведінці.

.        Слід концентруватись на стані «тут і зараз», а не «там і потім».

.        Необхідно ділитися зі співрозмовником побаченим і пережитим, а не давати йому поради.

.        Не потрібно нав’язувати людям зворотній зв’язок силоміць.

.        Не потрібно давати людям у зворотному зв’язку більше того, що вони можуть зрозуміти в цей момент.

.        Необхідно зосереджувати свій зворотній зв’язок на тих діях, які людина може змінити [26, с. 49].

Отже, виходячи з поглядів Д. Джонсона, розкриття відчуттів і внутрішніх реакцій близьким людям приводить до нового усвідомлення себе і своїх переживань, така залежність саморозкриття та самоусвідомлення здійснюється завдяки зворотному зв’язку під час спілкування.

А. Адлер, засновник індивідуальної психології, розглядає саморозкриття в контексті концепції соціального інтересу [91, с. 166]. Вона відображає переконання вченого, що люди є соціальними створіннями і для того, щоб навчитися глибше розуміти себе, потрібно ефективно розкривати себе у відносинах з іншими людьми.

Вчений виділяє декілька типів особистості у зв’язку з їх установками, стилями життя: управляючий, споживацький, уникаючий, соціально-корисний. Саме соціально-корисний тип, за А. Адлером, має здатність до ефективного, з узгодженою широтою і глибиною, саморозкриття. Цей тип людини - втілення зрілості, в ньому поєднані висока ступінь соціального інтересу та високий рівень активності. Отже, виходячи з поглядів вченого, необхідно набувати навичок узгодженого саморозкриття, формувати особистість соціально корисного типу. Лише така людина проявляє справжню турботу про інших та зацікавлена у відвертому спілкуванні з ними.

Д. Майерс, один із представників соціально-когнітивного напрямку в психологічній науці, вважає, що суттю феномену саморозкриття є «розкриття сокровенних переживань та думок перед іншою людиною» [42, с. 94]. Дослідник зазначає, що глибокі дружні взаємовідносини відрізняються інтимною довірчістю. Ці відносини дають нам змогу дізнатися, які ми є насправді, та відчути, що нас сприймають такими, які ми є. Взаємозв'язок між близькими людьми, в якому настороженість витісняється довірою, а страх бути несхваленим долається бажанням відкритися, Д. Майерс визначає як суть явища саморозкриття. Розвиваючись, відносини викликають все більше розкриття патнерів; їх знання один про одного стають все глибшими. При відсутності таких відносин людина починає відчувати біль самотності.

Дж. Енрайт - гештальт-терапевт, розглядає саморозкриття як передачу людської правди в життєвому контексті, що породжує ефект довіри, яка дає людині більш чітко розуміти свої потреби та бажання [73]. Вчений у своїй психотерапевтичній практиці робить акцент на здатності самого терапевта розкриватися перед клієнтами, в наслідок чого виникає довіра клієнта, яка дає можливість найкращим чином застосовувати отриману ним інформацію: людина має можливість нібито подивитися крізь це та знайти, те що їй необхідно, за межами того, що, як вважаємо, ми надаємо їй.

На думку Дж. Енрайта, людям зазвичай важко виявляти чіткість відносно того, що їм необхідно або чого саме вони бажають - коли терапевт здійснює саморозкриття, клієнту вже непотрібно висловлюватися стосовно того, що саме йому потрібно. Достатньо подивитися крізь те, що пропонується, та взяти те, що знадобиться. Тобто, вчений вказує на наслідки ефекту саморозкриття для реципієнта (слухача): людина, прослухавши одкровення, усвідомлює власні проблеми ніби відсторонено, що дає змогу більш об’єктивно підійти до їх вирішення.

Г. Олпорт, представник диспозиціонального напрямку в теорії особистості, здатність до саморозкриття вважає однією з рис зрілої особистості [91]. Тільки така особистість, згідно поглядів цього вченого, здатна до теплих, сердечних соціальних відносин. Автор виділяє два різновиди теплих міжособистсісних стосунків: дружня інтимність та співчуття. Дружньо-інтимний аспект теплих взаємовідносин проявляється в здатності людини проявляти глибоку любов до родини, близьких друзів, прагненні відкриватися цим близьким людям. Співчуття виражається в здатності людини бути терпимим до відмінностей (в цінностях та установках) між собою та іншими, що є необхідною умовою встановлення глибоких інтимним міжособистісних відносин, які не можливі без прийняття позиції іншого.

Дж. Келлі, представник когнітивного напрямку, явище саморозкриття розглядає як компонент соціальної взаємодії, яка у спробах однієї людини зрозуміти, як інша людина усвідомлює дійсність [91]. Вчений стверджував, що для того, щоб плідно взаємодіяти з кимось, людині необхідно інтерпретувати якусь частину конструктивної системи іншої людини, що можливе лише за умови відкритих, дружніх взаємовідносин. Вчений вказував, що стійкі та відверті людські відносини не можуть розвиватися, якщо принаймні один із партнерів не буде намагатися стати на місце іншого, не буде намагатися зрозуміти його.

І. Ялом, представник екзистенційного напрямку в психології, займався вивченням адаптивних функцій саморозкриття [100]. Явище саморозкриття цей вчений визначає як необхідну передумову виникнення значущих відносин і в парі, і в групі. Під адаптивними функціями саморозкриття він розуміє сприяння процесу розкриття на адаптацію особистості в соціумі. Людина, яка вдало саморозкривається, часто стає популярною, симпатичною оточуючим. Окрім цього, І. Ялом дослідив неадаптивні функції саморозкриття, до яких, на його думку, відносяться надмірне саморозкриття (той хто розкривається занадто, викликає в інших не стільки симпатію, скільки тривогу) та недостатнє саморозкриття (той хто не вміє розкриватися у відносинах з людьми, як правило, розплачується за це втратою можливості отримувати зворотній зв’язок, це стримує розвиток відносин). Неадаптивне саморозкриття, згідно поглядів цього автора, призводить до неадаптивної міжособистісної поведінки.

Проведений аналіз основних напрямків дослідження саморозкриття в зарубіжній психології дозволяє зробити попередні висновки. Першовідкривачем значення даної проблеми і достатньо глибокою її розробкою є гуманістична теорія (С. Джурард, К. Роджерс, А. Маслоу). Саморозкриття трактується в ній як спосіб реалізації особистісного Я, що є умовою формування у людини внутрішнього локусу оцінки, усвідомлення і реконструкції Я-концепції або самоті. Представники психоаналітичної школи (З. Фрейд, К. Юнг, Д. Джонсон, А. Адлер) розглядають дане явище, як умову творчої сублімації, можливість гармонійно співіснувати з іншими та відкрито відображати свої почуття. Д. Майерс вказував на взаємозв’язок глибоких дружніх взаємовідносин з інтимною довірчістю. Дж. Енрайт визначив позитивні наслідки саморозкриття для реципієнта, встановив, що воно сприяє об’єктивізації його проблем. Г. Олпорт підкреслював важливість даного феномену з точки зору психологічної зрілості особистості. І. Ялом дослідив адаптивні функції саморозкриття.

У вітчизняній науковій парадигмі також висвітлена проблема саморозкриття такими вченими як І.С. Кон [33], Н.В. Амяга [3, 4], І.П. Шкуратова [95, 96, 97], М.В. Бородіна [13, 14], О.В. Зінченко [30], Ю.П. Кошелєва [34, 35, 36], Н.В. Перепелиця [60],

Вчені України Т.М. Зелінська [28], А.Е. Хурчак [90] досліджують дану проблему як супутню при вивченні психологічних особливостей амбівалентності антитюдів особистості.

І.С. Кон, вивчаючи особливості саморозкриття, виділяє п’ять самостійних параметрів, за якими його можна оцінювати:

1)      об’єм (ширина) інформації, яку повідомляють;

2)      ступінь її інтимності для суб’єкта;

)        тривалість, темп та швидкість саморозкриття;

)        емоційна тональність (вихваляння або, навпаки сором);

)        гнучкість саморозкриття, яка проявляється у здатності особистості регулювати свою відвертість в залежності від реакції співбесідника і ситуації спілкування [33].

На думку вченого, саморозкриття залежить від цілого ряду моментів: хто, кому, що саме, наскільки повно, коли, при яких обставинах та з якою метою відкривається. Дослідник наголошує, що зміст та рівень саморозкриття багато в чому залежать від ситуації спілкування. Тепла, затишна кімната сприяє інтимності, на відміну від формальної, холодної обстановки.

Згідно поглядів цього автора, ступінь саморозкриття у спілкуванні з посторонньою людиною, батьком, матір’ю, близьким другом, особою своєї чи протилежної статі буде відрізнятися. Відрізнятимуться і привілейовані теми, сюжети саморозкриття. І. С. Кон вважає дружбу найбільш глибокими, інтимними стосунками, так як в цих відносинах обов’язково присутня довіра. На думку автора, максимум саморозкриття досягається саме у спілкуванні з друзями.

Н.В. Амяга займалася проблемою виміру особистісної представленості людини у спілкуванні [3]. Авторка також проаналізувала підходи західних вчених до розуміння особистісної представленості людини у спілкуванні, виокремивши два основних терміна, які її характеризують [4]. Вона встановила, що в різних теоретичних орієнтаціях ці терміни використовуються по-різному: «саморозкриття» - в гуманістичній психології та «самопред’явлення» - в інтеракціонізмі. Під саморозкриттям західними вченими розуміється повідомлення іншим (партнерам) особистої інформації про себе; під самопред’явленням - різноманітні тактики та стратегії, які використовує людина, щоб справити певне враження на оточуючих.

Н.В. Амяга також встановила, що у літературі по саморозкриттю самопред’явлення розгядається як його окремий випадок, а в роботах по самопред’явленню - відповідно навпаки. Авторка співставила саморозкриття та самопред’явлення за двома критеріями: 1) через специфіку змісту та 2) специфіку мети інформації, що передається Вчена дійшла висновку що, з одного боку зміст саморозкриття обмежений тільки інформацією про себе, і за даним визначенням воно вужче від самопред’явлення. Але, як зазначає дослідниця, цілі саморозкриття значно різноманітніші, і тому за цим критерієм воно ширше за самопред’явлення. Також внаслідок того, що мета самопред’явлення головним чином полягає у керуванні враженням, що справляється на аудиторію, воно вужче від саморозкриття. Таким чином дослідниця дійшла загального висновку - саморозкриття та самопред’явлення два окремих, але тісно пов’язаних феномени.

Окрім цього, Н.В. Амяга запропонувала схему функцій та наслідків саморозкриття, поділивши їх на три групи:

-        Функції та наслідки саморозкриття для комунікатора: 1) саморозкриття сприяє психічному здоров’ю комунікатора;

2) розвиваюча функція (або сприяння особистісному розвитку, самоусвідомленню, самопізнанню, особистісній ідентифікації);

) функція регуляції або соціального контролю завдяки зворотному зв’язку;

) функція сприяння задоволенню емоційних потреб;

) психотерапевтична функція.

-        Функції та наслідки саморозкриття для реципієнта: 1) саморозкриття інших людей допомагає краще пізнати їх;

2) саморозкриття інших дає реципієнту відчуття, що йому довіряють, позитивно оцінюють;

) саморозкриття комунікатора є ознакою любові для реципієнта.

-        Функції та наслідки саморозкриття для міжособистісних відносин:

1) регуляція міжособистісних стосунків у групі;

) сприяння розвитку та підтриманню міжособистісних відносин, зближенню людей, формування почуття «ми» [3, с. 41].

Отже, Н.В. Амяга встановила характер взаємозв’язку між такими самостійними, але тісно пов’язаними явищами, як саморозкриття та самопред’явлення, а також виділила позитивні наслідки саморозкриття для комунікатора, реципієнта та для міжособистісних відносин.


2. Експериментальне вивчення психологічних особливостей саморозкриття в юнацькому віці

В другому розділі подається аналіз психодіагностичних методів, використаних для вивчення особливостей саморозкриття у студентів юнацького віку. Кількісно та якісно аналізуються результати експерименту, на основі яких виявляються психологічні особливості саморозкриття у юнацькому віці. Також представлена психокорекційна модель підсилення саморозкриття у студентів юнацького віку.

2.1 Методичне забезпечення дослідження психологічних особливостей саморозкриття у юнацькому віці

Аналіз літературних джерел з проблеми дослідження свідчить про визнання саморозкриття як необхідної умови становлення гармонійної особистості, що пояснює інтерес до експериментального вивчення його психологічних особливостей на різних вікових етапах розвитку особистості.

Юнацтво характеризується як складний віковий етап. Особливо складними визнаються перші роки студентського життя, оскільки саме на них випадає переживання вікової та психологічних криз. Саме в цей період окрім становлення особистісної ідентичності, розвитку самосвідомості, самопізнання, бурхливого особистісного зростання, важливою є потреба у спілкуванні, у прийнятті оточуючими, у саморозкритті, що забезпечує можливість дослідження даного феномену на цьому етапі психічного розвитку.

Під саморозкриттям ми розуміємо найкращий спосіб трансляції своєї індивідуальності в результаті повідомлення особистісної інформації іншим людям.

Виходячи з даних положень, для досягнення мети та виконання завдань дипломної роботи ми визначили наступні напрямки експериментального дослідження психологічних особливостей саморозкриття у юнацькому віці:

1)         визначити особливості вікової та рівневої динаміки саморозкриття у студентів юнацького віку (17-19 років);

2)      виявити здатність викликати відвертість у співбесідника як умову зворотного зв’язку саморозкриття студентів юнацького віку;

)        встановити характер взаємозв’язку між саморозкриттям та самопред’явленням у студентів 17-19 років;

)        дослідити закритість/відкритість емоційно-ціннісного самоставлення студентів як складової саморозкриття;

Дослідно-експериментальною роботою було охоплено 60 респондентів - студентів І (17-18 років) та ІІ курсів (18-19 років) Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка факультетів педагогіки і практичної психології та природничо-географічного.

Виділені нами напрямки експериментального дослідження зумовлюють необхідність розгляду психодіагностичного інструментарію для вивчення психологічних особливостей саморозкриття в юнацькому віці.

Наявність невеликої кількості методик вивчення саморозкриття свідчить про новизну даної проблеми та недостатній рівень її вивчення, що дозволяє констатувати актуальність її експериментального дослідження в психологічній науці.

Відповідно до теми, мети та напрямків експериментального дослідження нами були підібрані такі методики: методика «Саморозкриття» С. Джурарда [2], методика «Саморозкриття» (модифікована Н.В. Амягою) [2], методика «Дружба або поверхневе знайомство» (опитувальник орієнтований на юнацький вік, розроблений Н.В. Амягою) [2]. Додатково для вивчення особливостей прояву цього феномену у різних груп досліджуваних використовувались наступні методики: методика «Опитувальник здатності викликати відвертість у співбесідника» Н.В. Амяги [2] та методика «Опитувальник здатності до управління самопред’явленням у спілкуванні» Н.В. Амяги[2]. Дані методики призначені для вивчення психологічних особливостей саморозкриття, а також явищ, пов’язаних з даним феноменом - самопред’явлення та здатністю викликати довіру у співбесідника. Шкала закритість-відкритість методики С.Р. Пантілєєва [58] застосовувалася і як показник саморозкриття (закритість-відкритість до розкриття перед іншими власних емоцій, думок, поведінки), і як показник достовірності даних.

При відборі методик враховувалася їх адекватність поставленим завданням, відповідність віковим особливостям респондентів, наявність даних про їх достовірність та надійність.

Для дослідження особливостей вікової та рівневої динаміки саморозкриття у студентів юнацького віку (17-19 років) використовувалися методика «Саморозкриття» С. Джурарда, методика «Саморозкриття», модифікована Н.В. Амягою та методика «Дружба або поверхневе знайомство», орієнтована на юнацький вік, розроблена цією ж авторкою.

Методика «Саморозкриття» С. Джурарда представляє собою опитувальник із 60 пунктів. Респонденти повинні були оцінити, в якій мірі вони обговорювали теми пунктів окремо з матір’ю, батьком, другом / подругою та хлопцем/дівчиною [2, с. 38-40]. Опитувальник включав 6 основних блоків тем: установки (наприклад, що я думаю та відчуваю у зв’язку з релігією; мої погляди стосовно вживання алкоголю; моя думка стосовно того як повинні поводити себе батьки з дітьми та інше), смаки (мої улюблені страви, мої смаки в одязі, що я особливо ціную в теперішньому та інше); навчання (що в моєму навчанні мене особливо пригнічує та викликає напруження; мої прагнення та цілі в навчанні; якої я думки про обране мною навчання та інше); гроші (скільки я отримую на витрати; чи позичають мені гроші, яку суму і хто позичає; для чого особливо мені потрібні гроші та інше); особистість (які риси моєї особистості мені не подобаються; що доводить мене до скаженості; що викликає пригнічення, хандру та інше); тіло (моє ставлення до мого обличчя; моя думка про різні частини мого тіла; моя думка про сексуальну поведінку та інше).

Методика дала можливість діагностувати загальний рівень саморозкриття, визначити рівень саморозкриття респондентів окремо з матір’ю, батьком, другом / подругою та хлопцем/дівчиною, а також виявити теми, які характеризуються більшим або меншим рівнем саморозкриття. Високий рівень саморозкриття мали респонденти із відповідно високими показниками. Відкритість у більшості тем із близькими людьми характерні для високого рівня саморозкриття. Низькі показники та надмірний рівень саморозкриття свідчили про неадаптивне саморозкриття. Характерними для респондентів цих рівнів були надмірна закритість чи навпаки надмірна відкритість по відношенню до близьких людей.

Методика «Саморозкриття», модифікована Н.В. Амягою, представляє собою опитувальник, який містить в собі 10 тем стосовно установок та думок, смаків та інтересів особистості [2, с. 33]. Досліджувані повинні були, в залежності від того, наскільки повно та детально вони розкривали хоча б одній знайомій людині інформацію про себе по кожній з тем, відмітити значення на шкалі від 0 до 4, які відповідно означали «нічого не говорив» та «говорив повно та детально», можливі проміжні варіанти.

Методика дала можливість визначити рівень саморозкриття досліджуваних відносно тем, що охоплювали різні сфери життєдіяльності респондентів. Про високий рівень саморозкриття свідчили показники з різних тем, які опитувані оцінили найвище. Низький рівень відмічався у респондентів, які переважно оцінювали низькими показниками ступінь свого розкриття стосовно більшості запропонованих тем.

Наступна методика «Дружба або поверхневе знайомство» Н.В. Амяги, орієнтована на юнацький вік, дозволила додатково діагностувати рівень саморозкриття досліджуваних, що дало змогу співставити отримані результати із результатами за попередніми методиками [2, с. 33-35]. Респондентам необхідно було згадати випадкового знайомого, людину з якою вони поверхнево знайомі та найближчого друга, потім окремо для кожного виписати номера 26 тем, стосовно яких вони довіряють інформацію цій людині в особистісній розмові.

Дана методика дала можливість встановити рівень саморозкриття респондентів з близькою людиною та малознайомою, дозволила вимірити широту (кількість охоплених тем), та глибину (рівень інтимності обраних тем) саморозкриття. Високий рівень саморозкриття з близькою людиною характеризувався більшою широтою та глибиною обраних тем, низький рівень саморозкриття характеризувався невеликою кількістю тем та рівнем їх інтимності. Неадаптивне саморозкриття відмічалося у переважанні більшої широти та глибини саморозкриття по відношенню до малознайомої людини.

Для виявлення здатності респондентів викликати відвертість у співбесідника як компоненту зворотного зв’язку саморозкриття, нами була використана методика «Опитувальник здатності викликати відвертість у співбесідника» Н.В. Амяги [2, с. 35]. Студенти повинні були в залежності від ступеня згоди з кожним з десяти висловлювань відмітити відповідне значення на шкалі від 0 до 4.

Дана методика дала можливість визначити здатність досліджуваних викликати відвертість у співбесідника, спонукати його до саморозкриття. Вищі показники характеризувалися більш яскраво вираженою здатністю респондентів викликати саморозкриття, відвертість співбесідника. Нижчі показники означали нездатність досліджуваних викликати співбесідника на відверту розмову.

Для дослідження визначення характеру взаємозв’язку між саморозкриттям та самопред’явленням використовувалася методика «Опитувальник здатності до управління самопред’явленням у спілкуванні» Н.В. Амяги [2, с. 36-37]. Респондентам було представлено 25 висловлювань, які стосувалися способів реагування на ряд різноманітних ситуацій, ступінь згоди респонденти висловлювали за допомогою двох варіантів відповідей: «вірно», «скоріше вірно» відповідно ставили відмітку «плюс» або «не вірно», «скоріше не вірно» - ставили відмітку «мінус».

Дана методика дала можливість визначити рівень здатності респондентів до управління самопред’явленням у спілкуванні. Респонденти, що мали високі показники за опитувальником, вміють добре регулювати свою поведінку та корегувати його відповідно до ситуації, вони можуть впливати на враження, що складається про них у оточуючих. Респонденти, які мали низькі показники, мало приділяють уваги інформації, що сигналізує про доречне самопред’явлення в певній соціальній ситуації, їх репертуар самопред’явлення не дуже широкий, а поведінка регулюється скоріше внутрішніми емоційними станами та установками, а не стилем та особливостями конкретної ситуації.

Для дослідження закритості/відкритості емоційно-ціннісного самоставлення респондентів використовувалася «Методика дослідження самоставлення» С.Р. Пантілеєва [58], а саме шкала «закритість/відкритість», яка використовувалася в якості шкали достовірності. Респондентам було запропоновано 12 тверджень, ступінь згоди з якими вони висловлювали за допомогою двох варіантів відповідей: «згоден» або «не згоден». Отримані студентами бали були переведені в стандартизовані оцінки - «стени»: 9-10 стенів, трактувалися як показник недостовірності. Дана шкала також дала можливість виявити у респондентів ступінь проникнення в себе - глибоке чи поверхове, відкрите чи закрите (захисне) відношення до себе.

Також нами була проведена математична обробка даних. За допомогою математичної статистики був обчислений t-критерій Ст’юдента. Завдяки цьому нами була підтверджена гіпотеза, покладена в основу дипломної роботи.

Апробація обраних психодіагностичних методів та аналіз отриманих даних дозволили нам зробити висновок про адекватність їх використання відповідно до визначених завдань дослідження. Обрані методики дозволили виявити психологічні особливості саморозкриття.

2.2 Психологічні особливості саморозкриття у студентів юнацького віку

саморозкриття особистість студент психологічний

Саморозкриття є необхідною умовою особистісного зростання, становлення самосвідомості, ідентифікації особистості, об’єктивізації її самооцінки. Даний феномен є необхідною передумовою виникнення значущих міжособистісних стосунків.

Переживання кризових періодів юнаками може негативно вплинути на рівень їхнього саморозкриття.

Для вивчення вікової та рівневої динаміки саморозкриття з близькою людиною нами були використані: методика «Саморозкриття», модифікована Н.В. Амягою [2, с. 33].

Отримані дані представлені у таблиці 2.1 та діаграмі (рис. 2.1); для встановлення відмінностей рівня саморозкриття з матір’ю, батьком, другом / подругою та хлопцем/дівчиною, ми використовували методику «Саморозкриття» С. Джурарда [2, с. 38-40], результати якої представлені на діаграмі (рис. 2.2.) а також в додатках А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З; для визначення рівневої динаміки широти та глибини саморозкриття з малознайомою людиною та другом у студентів юнацького віку ми використовували методику «Дружба або поверхневе знайомство», орієнтовану на юнацький вік, Н.В. Амяги [2, с. 33-35] (отримані результати представлені у таблицях 2.2. та 2.3. та діаграмах (рис. 2.3 та 2.4).

Отже, для вивчення психологічних особливостей саморозкриття у студентів юнацького віку ми провели дослідження в три етапи.

Таблиця 2.1. Вікові особливості саморозкриття студентів юнацького віку

Рівень розвитку саморозкриття

Вибірка 17 - 18 р.

Вибірка 18 - 19 р.


абс.

%

абс.

%

Високий

11

37

7

23

Середній

7

23

13

43

Низький

8

27

5

17

Надмірний

4

13

5

17

Всього

30

100

30

100

=60

Рис. 2.1

Вікові особливості саморозкриття студентів юнацького віку

Примітка: рівні саморозкриття: 1 - високий рівень; 2 - середній рівень; 3 - низький рівень; 4 - надмірний рівень.

Високий рівень саморозкриття свідчить про готовність респондентів повністю відкриватися близьким людям, стосовно особистісної інформації. Середній рівень свідчить про дещо недостатню відвертість у спілкуванні, даний рівень характеризується більшою поверхневістю тем, стосовно яких відкриваються студенти. Надмірна закритість, замкненість, недовіра до оточуючих, приховування особистісної інформації - ознаки характерні для низького рівня саморозкриття. Надмірний рівень саморозкриття визначається як нерозбірливість у дозуванні інформації, що повідомляється, респонденти, що мають даний рівень саморозкриття, відкриваються надмірно, що є неадаптивною ознакою і може викликати неприязність оточуючих.

Результати дослідження показали, що серед студентів першого курсу високий рівень саморозкриття мають 37% досліджуваних, середній - 23%, низький - 27% та надмірний - 13%. Студенти другого курсу мають такі показники: високий - 23% респондентів, середній - 43%, низький - 17% та надмірний рівень саморозкриття - 17%. Тобто, якщо підсумувати результати, то деструктивно-неузгоджені рівні саморозкриття (середній, низький та надмірний) є провідними у 63% досліджуваних 17-18 років та у 77% 18-19 річних досліджуваних. На нашу думку, неузгодженість саморозкриття у студентів другого курсу в порівнянні з першокурсниками, пов’язана з переживанням ними кризи ідентичності та кризи інтимності. Статистичну значущість вікової динаміки саморозкриття у студентів першого та другого курсів підтвердили результати t-критерію Ст’юдента (t= 2,40, p<0,05).

На другому етапі нашого дослідження ми встановлювали відмінності саморозкриття з матір’ю, батьком, другом / подругою та хлопцем/дівчиною. Кількісний аналіз отриманих даних із цими категоріями близьких людей наведено нами у додатках А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З.

Проаналізуємо динаміку узгоджених рівнів саморозкриття із близькими у особистостей юнацького віку. Теми з блоку «установки та погляди» демонструють наступний розподіл узгоджених рівнів саморозкриття: з матір’ю: перший курс - 53%; другий курс - 43%; з другом: перший курс - 43%, другий курс - 43%; з хлопцем/дівчиною: перший курс - 33%, другий курс - 33%; з батьком: перший курс - 27%, другий курс - 17%. Теми з блоку «смаки та інтереси» демонструють наступний розподіл узгоджених рівнів саморозкриття: з матір’ю: перший курс - 47%; другий курс - 30%; з другом: перший курс - 44%, другий курс - 30%; з хлопцем/дівчиною: перший курс - 43%, другий курс - 33%; з батьком: перший курс - 30%, другий курс - 23%.

Рис. 2.2

Примітка: установки та погляди: 1 - з матір’ю; 2 - з другом / подругою; 3 - з хлопцем/дівчиною; 4 - з батьком; смаки та інтереси: 5 - з матір’ю; 6 - з другом / подругою; 7 - з хлопцем/дівчиною; 8 - з батьком; навчання: 9 - з матір’ю; 10 - з другом; 11 - з хлопцем/дівчиною; 12 - з батьком; гроші: 13 - з матір’ю; 14 - з другом / подругою; 15 - з хлопцем/дівчиною; 16 - з батьком; особистість: 17 - з матір’ю; 18 - з другом / подругою; 19 - з хлопцем/дівчиною; 20 - з батьком; тіло: 21 - з матір’ю; 22 - з другом / подругою; 23 - з хлопцем/дівчиною; 24 - з батьком.

Теми з блоку «навчання» демонструють наступний розподіл узгоджених рівнів саморозкриття: з матір’ю: перший курс - 43%; другий курс - 23%; з другом: перший курс - 37%, другий курс - 30%; з хлопцем/дівчиною: перший курс - 50%, другий курс - 27%; з батьком: перший курс - 27%, другий курс - 17%. Теми з блоку «гроші» демонструють наступний розподіл узгоджених рівнів саморозкриття: з матір’ю: перший курс - 47%; другий курс - 40%; з другом: перший курс - 27%, другий курс - 20%; з хлопцем/дівчиною: перший курс - 27%, другий курс - 20%; з батьком: перший курс - 24%, другий курс - 20%. Теми з блоку «особистість» демонструють наступний розподіл узгоджених рівнів саморозкриття: з матір’ю: перший курс - 50%; другий курс - 30%; з другом: перший курс - 50%, другий курс - 44%; з хлопцем/дівчиною: перший курс - 37%, другий курс - 30%; з батьком: перший курс - 13%, другий курс - 17%. Теми з блоку «тіло» демонструють наступний розподіл узгоджених рівнів саморозкриття: з матір’ю: перший курс - 37%; другий курс - 33%; з другом: перший курс - 27%, другий курс - 17%; з хлопцем/дівчиною: перший курс - 37%, другий курс - 27%; з батьком: перший курс - 23%, другий курс - 17%.

Отримані результати дозволили виявити відмінність узгоджених рівнів саморозкриття респондентів з близькими людьми: матір’ю, батьком, другом / подругою, хлопцем/дівчиною. Виявилося, що респонденти обох курсів у всіх темах найбільше відкриваються матері, дещо менші показники саморозкриття з другом, потім з хлопцем або дівчиною та найнижчі результати показало дослідження саморозкриття з батьком, що здивувало нас та прикро засмутило. Можливо такі стосунки з батьком у студентів є наслідком соціальної ситуації в суспільстві, яка характеризується відведенням дуже малої кількості часу для спілкування з дітьми у зв’язку з надмірним навантаженням на роботі. Різниця між узгодженими рівнями саморозкриття студентів першого та другого курсу, на нашу думку, зумовлена кризою ідентичності та особистісною кризою 18-19 річних респондентів.

З блоку «установки та погляди» респонденти обох курсів були більш відкритими в таких темах: «що я думаю та відчуваю у зв’язку з релігією»; «мої політичні уподобання»; «мої погляди з приводу українізації в школах». Та найнижчі показники саморозкриття, особливо з матір’ю та батьком, виявилися стосовно наступних тем: «мої погляди стосовно вживання алкоголю»; «мої особисті погляди на мораль, пов’язані з питаннями сексу»; «моя думка стосовно того як батьки повинні поводитися з дітьми». Найбільш відкритими з питань «смаків та інтересів» студенти були у наступних темах: улюблені страви, напої, музика, фільми, та меншу відвертість досліджувані проявили в темі - «що я особливо ціную в теперішньому». Щодо тем з блоку «навчання», відвертість проявлялася в таких темах: «що в моєму навчанні особливо пригнічує та викликає напруження»; «які аспекти навчання я вважаю найбільш нудними». Нижчі показники були отримані з наступних тем: «як насправді я ставлюся до людей, з якими я навчаюся разом»; «моє відношення до нагород, які я отримую за навчання».

Перелічені вище блоки з темами у всіх респондентів характеризувалися більш високими показниками саморозкриття. Такі блоки, як «гроші», і особливо - «особистість» та «тіло» оцінилися респондентами найнижче. Результати стосовно цих тем демонструють мінімальне бажання студентів розкриватися навіть близьким. Теми з блоку «гроші», стосовно яких респонденти відкриваються більш охоче: «скільки я отримую на витрати»; «всі мої джерела на сьогодні». Теми у цьому блоці, які демонструють мінімальну відвертість студентів, є наступними: «заборгував я комусь грошей чи ні»; «як я розпоряджаюся бюджетом - яка частина йде на необхідні покупки, на розваги і т. ін.».

Теми з блоків «особистість» та «тіло», як вже було вказано, демонструють найнижчий рівень саморозкриття, особливо в наступних темах: «які риси моє особистості мені не подобаються»; «факти мого теперішнього сексуального життя»; «що глибоко зачіпає мої почуття»; «моє ставлення до мого обличчя, різних частин тіла», «моя думка про сексуальну поведінку - вважаю я чи ні, що можу поводитися нормально в сексуальних контактах».

Отже, можна зробити висновок, що теми, які не потребують високого рівня інтимності, характеризуються достатнім проявом відвертості у респондентів; теми ж, що стосуються фінансів, особистісних характеристик та відношення до власного тіла, викликають значні затруднення для саморозкриття, так як вони відрізняються достатньою глибиною та викликають у юнаків страх опинитися беззахисними, осудженими, незрозумілими навіть перед близькими людьми.

Таблиця 2.2. Вікові особливості прояву ширини саморозкриття з малознайомою та близькою людиною у студентів юнацького віку

Параметри саморозкритя

Рівні

Вибірка 17 - 18 р. (30 чол.)

Вибірка 18 - 20 р. (30 чол.)



абс.

у%

абс.

у%

Ширина саморозриття з малознайомою людиною

Високий

-

-

-

-


Середній

4

13

2

7


Низький

11

37

10

33


Дуже низький

15

50

18

60


Надмірний

-

-

-

-

Ширина саморозкриття з другом

Високий

13

44

10

33


Середній

7

23

5

17


Низький

3

10

7

23


Дуже низький

-

-

-

-


Надмірний

7

23

8

27


Рис. 2.3

Примітка: Широта саморозкриття з малознайомою людиною: 1 - середній рівень; 2 - низький рівень; 3 - дуже низький рівень; Ширина саморозкриття з другом: 4 - високий рівень; 5 - середній рівень; 6 - низький рівень; 7 - надмірний рівень;

Ширина саморозкриття - це кількість тем, які обрали респонденти. Ширина саморозкриття з малознайомою людиною студентів першого та другого курсу не представлена взагалі на високому рівні. Отримані результати наступні: перший курс: середній рівень - 13%; низький рівень - 37%; дуже низький - 50%; другий курс відповідно: середній рівень - 7%; низький - 33%; дуже низький - 60%. Такий рівневий розподіл свідчить про те, що респонденти обох курсів розкриваються з малознайомою людиною на середньому, низькому та дуже низькому рівні. Студенти першого курсу у спілкуванні з випадковим знайомим, розкриваючись, охоплюють більшу кількість тем, що підтверджує різниця показників рівня ширини саморозкриття між першим та другим курсом, яка становить 6%. Надмірно низький рівень ширини саморозкриття з малознайомою людиною виявився у студентів як першого так і другого курсів, відповідно - 50% та 60%, але в другокурсників в більшій мірі проявилася тенденція до обмеженої кількості обговорюваних тем з випадковим знайомим. Така тенденція на нашу думку викликана кризами, що переживають студенти 18-19 років.

Показники широти саморозкриття з другом у студентів обох курсів виявилися значно вищими за показники широти саморозкриття з малознайомою людиною. Отримані результати наступні: перший курс: високий рівень - 44%; середній рівень - 23%; низький рівень - 10% та надмірний - 23%; другий курс відповідно: високий рівень - 33%; середній - 17%; низький - 23% та надмірний - 27%. Різниця між узгодженими рівнями ширини саморозкриття у студентів першого курсу та другого становить 11%, що свідчить про більшу кількість обговорюваних тем з другом у першокурсників. Представлені результати на надмірному рівні широти саморозкриття з другом у студентів першого курсу (23%) та другого курсу (27%), свідчать про готовність студентів обох курсів розкриватися другові стосовно максимальної кількості тем.

Таблиця 2.3. Вікові особливості прояву глибини саморозкриття з малознайомою та близькою людиною у студентів юнацького віку

Параметри саморозкритя

Рівні

Вибірка 17 - 18 р. (30 чол.)

Вибірка 18 - 20 р. (30 чол.)



абс.

у%

абс.

у%

Глибина саморозкриття

Неузгоджений рівень

2

7

6

20


Узгоджений рівень

28

93

24

80


Рис. 2.4.

Глибина саморозкриття визначається через середній рівень інтимності обраних респондентами тем. Узгоджений рівень глибини саморозкриття свідчить про переважання рівня інтимності тем спілкування з другом над рівнем інтимності тем спілкування з малознайомою людиною. Студенти обох курсів представили наступні результати узгодженого рівня глибини саморозкриття: перший курс - 93%; другий курс - 80%. Тобто у більшості студентів як першого так і другого курсу інтимність обговорюваних тем з другом значно переважає над рівнем глибини обговорюваних тем з малознайомою людиною. Але показники неузгодженого рівня: перший курс - 7%; другий курс - 20%, свідчать про наявність певної невідповідності у рівнях глибини саморозкриття з другом та випадковим знайомим. Студенти, результати яких виявилися на неузгодженому рівні, мають тенденцію до переважання більшої інтимності обговорюваних тем з малознайомою людиною аніж з другом. Теми, які обиралися респондентами для обговорення з малознайомою людиною були наступні: яку кількість дітей я хочу мати; чи надав би я перевагу багатокімнатному будинку для проживання після одруження (заміжжя); як часто мої рідні збираються разом. Теми які переважали у спілкуванні з другом: як часто я хотів би мати секс; які методи контрацепції я буду використовувати у шлюбі; випадки, коли я обманював(ла) хлопця (дівчину); що глибоко зачіпає мої почуття. Отже теми, які обиралися респондентами обох курсів для спілкування з малознайомою людиною відрізняються поверхневістю та низьким коефіцієнтом глибини саморозкриття; теми, що стосуються особистості, що потребують більшої інтимності та відвертості респонденти обирали для обговорення з другом.

Таким чином, результати отримані в даному досліджені, свідчать про залежність близькості відносин між людьми та широтою і, особливо, - глибиною саморозкриття. Дана тенденція проявилася у більшості студентів як першого так і другого курсу. Але студенти першого курсу мають кращі навички комунікативної поведінки в ситуаціях, що відповідають поверховому або більш глибокому спілкуванні. Студенти другого курсу проявляють нижчі показники як інтимності так і ширини саморозкриття з малознайомою людиною та другом; особливо неадаптивність процесів саморозкриття в студентів - другокурсників демонструють показники неузгодженого рівня інтимності саморозкриття. Дана закономірність спричинена переживанням студентами другого курсу кризи ідентичності та особистісних криз.

Наступним етапом нашого дослідження було виявлення психологічних особливостей здатності викликати відвертість у співбесідника як умови зворотного зв’язку саморозкриття студентів юнацького віку.

Вміння проявляти щиру зацікавленість у розмові, є необхідною умовою саморозкриття. Здібності, які дозволяють викликати відвертість у співрозмовника, є важливим компонентом встановлення дружніх стосунків. Людина, яка є «вдячним» слухачем, на саморозкриття розповідача відповідає також відвертістю. Таким чином реалізується обернений зв’язок саморозкриття.

Таблиця 2.4. Вікові особливості прояву здатності викликати відвертість у співбесідника

Рівень розвитку здібності

Вибірка 17 - 18 р. (30 чол.)

Вибірка 18 - 20 р. (30 чол.)


абс.

у%

абс.

у%

Високий

11

37

8

26

Середній

3

10

11

37

Низький

3

10

-

-

Надмірний

13

43

11

37

Всього

30

100

30

100


Рис. 2.5

Студенти першого курсу мають наступні рівні здатності викликати відвертість у співбесідника: високий - 37%; середній - 10%; низький - 10% та надмірний рівень - 43%; студенти другого курсу відповідно: високий рівень - 26%; середній - 37% та надмірний - 37%. Різниця між узгодженими рівнями здатності викликати відвертість у співбесідника першого та другого курсу становить 11%, що підтверджує правило зворотного зв’язку - людина здатна щиро вислухати, здатна до більшого саморозкриття. Студенти-першокурсники мають вищі показники саморозкриття, відповідно результати з дослідження здатності викликати відвертість у співбесідника у них є також вищими за результати студентів другого курсу. Другий курс, за результатами дослідження, проявляє дещо нижчий рівень вміння проявляти щиру зацікавленість у розмові, що спричинено їх більшою закритістю у порівнянні з першокурсниками. Надмірний рівень вміння викликати відвертість у співбесідника відповідає підвищеній допитливості, надмірному прагненні отримати максимальний об’єм інформації від співрозмовника. Приблизно однакові показники даного рівня отримали студенти обох курсів, що пояснюється кризою адаптації першокурсників та кризою ідентифікації, кризою інтимності студентів другого курсу.

Наступний етап нашого дослідження полягав у встановленні психологічних особливостей взаємозв’язку саморозкриття та самопред’явлення.

Самопред’явлення є сукупністю стратегій, що використовуються з метою контролю та управління враженням, яке здійснюється на оточуючих. Це спосіб представлення максимально вигідного образу Я, який є соціально схваленим. Саморозкриття - є способом трасляції своєї індивідуальності, яка відповідає дійсності. Самопред’явлення демонструє зовнішні сторони Я, які є доречними в певній ситуації, а саморозкриття навпаки відкриває реальний внутрішній світ особистості.

Для встановлення характеру взаємозв’язку саморозкриття та самопред’явлення нами була використана методика «Опитувальник здатності до управління самопред’явленням у спілкуванні» Н.В. Амяги [2, с. 36-37]. Результати представлені у таблиці 2.5. та діаграмі (рис. 2.6.).

Таблиця 2.5. Вікові особливості самопред’явлення у студентів юнацького віку

Рівень

Вибірка 17 - 18 р.(30 чол.)

Вибірка 18 - 20 р.(30 чол.)


абс.

у%

абс.

у%

Високий

10

33

15

50

Середній

15

50

11

37

Низький

5

17

3

10

-

-

1

3


Рис. 2.6

Високий рівень самопред’явлення свідчить про вміння добре регулювати свою поведінку та корегувати її відповідно ситуації, з метою представлення себе у максимально вигідному світлі. Середній рівень відповідає більш збалансованому співвідношенню саморозкриття та технік самопред’явлення. Низький рівень свідчить про низьку здатність аналізувати інформацію, що сигналізує про відповідне самопред’явлення в певній соціальній ситуації.

Отримані результати виявили наступну рівневу динаміку самопред’явлення: перший курс: високий рівень - 33%; середній рівень - 50%; низький рівень - 17%; другий курс відповідно: високий рівень - 50%; середній рівень - 37%; низький - 10% та надмірний - 3%. Студенти другого курсу мають вищі показники на високому рівні у порівнянні з першим курсом, різниця становить 17%, що говорить про те, що студенти - другокурсники надають перевагу технікам самопред’явлення, демонстрації позитивних рис особистості, представленню соціальносхваленого образу Я. Результати середнього рівня самопред’явлення (перший курс - 50%; другий курс - 37%), демонструє вміння студентів першого курсу регулювати поведінку відповідно ситуації, але вона задається частіше внутрішніми емоційними станами та установками, що свідчить про наявність високого рівня саморозкриття.

Отже студенти другого курсу мають вищі здібності використання технік самопред’явлення у міжособистісному спілкуванні, що свідчить про нижчий рівень саморозкриття, який продемонстрували результати попередніх досліджень. Таке співвідношення саморозкриття та самопред’явлення є наслідком кризових переживань студентів другого курсу. Результати рівневої динаміки самопред’явлення студентів першого курсу підтверджують взаємозалежність самопред’явлення та саморозкриття. Вищий рівень відкритості у студентів першого курсу, який був визначений попередніми методиками, та відповідно нижчий рівень самопред’явлення свідчить про переважання процесів саморозкриття у міжособистісному спілкуванні.

Важливим аспектом розвитку самосвідомості виступає цілеспрямована саморефлексія, глибина самоусвідомлення особистістю сутності власного «Я». Як додатковий показник саморозкриття студентів юнацького віку в нашому дослідженні ми розглядали шкалу «закритість/відкритість емоційно-ціннісного самоставленя» «Методики дослідження самоставлення» С.Р. Пантілеєва [58]. Отримані результати представлені в таблиці 2.6. та діаграмі (рис. 2.7). Дану шкалу (закритість/відкритість) ми також розглядали як показник достовірності отриманих даних. Для всіх досліджуваних в обох вибірках показники були нижчі, ніж 9-10 стенів, що підтверджує достовірність отриманих результатів.

Таблиця 2.6. Вікові особливості прояву закритості відкритості, як параметру самооцінного самоставлення в студентів юнацького віку

Параметр самооцінного самоставлення

Рівень розвитку

Вибірка 17 - 18 р. (30 чол.)

Вибірка 18 - 20 р. (30 чол.)



абс.

%

абс.

%

Закритість-відкритість

Високий

-

-

-

-


Середній

21

70

20

67


Низький

9

30

10

33


Всього

30

100

30

100


Рис. 2.7

Наявність ознак саморефлексії у студентів виявилася на основі аналізу показників за шкалою «закритість/відкритість», відповідно для першого курсу - низький рівень - 30%; середній - 70%; для другого курсу - низький рівень 33%; середній - 67%. Наведені дані говорять про середню розвиненість у респондентів здатності до глибокого розуміння власної особистості.

Отже, виходячи з отриманих нами результатів дослідження ми можемо зробити наступні висновки: вищі показники узгодженого рівня саморозкриття демонструють результати першого курсу. Студенти другого курсу відкриваються близьким людям менше, що на нашу думку викликано переживанням кризи ідентифікації та кризи інтимності. Респонденти обох курсів найбільше відкриваються матері, менш відверті вони з друзями та хлопцем/дівчиною, та найменше розкривають особистісну інформацію юнаки батькові, що на нашу думку викликано соціальною ситуацією у суспільстві.

Широта саморозкриття та, особливо, - глибина, як показали результати дослідження, у всіх респондентів залежить від ступеня близькості стосунків з людиною, якій відкриваються. Студенти як першого, так і другого курсів для спілкування з близьким другом обирають більшу кількість тем, що мають вищі показники глибини, тобто більш інтимні за змістом. Студенти другого курсу мають вищий показник неузгодженого рівня інтимності з другом та малознайомою людиною, що доводить присутність у міжособистісному спілкуванні тенденції до використання неадаптивного саморозкриття.

Вищі результати за дослідженням здатності викликати відвертість у співбесідника виявилися у респондентів 17-18 років, які мали вищі показники саморозкриття. Студенти другого курсу продемонстрували нижчі показники здатності спонукати людину до відвертої розмови.

Дані дослідження закритості/відкритості емоційно-ціннісного самоставлення у респондентів обох курсів говорять про середню розвиненість у них здатності до глибокого розуміння власної особистості.

Дослідження самопред’явлення підтвердило взаємозв’язок саморозкриття з даним феноменом: студенти другого курсу, що мали нижчі показники саморозкриття, надають перевагу у спілкуванні використанню технік самопред’явлення, що забезпечують демонстрацію соціально схвалюваного образу їх особистості.

Отже, отримані результати вказують на домінування у юнацькому віці неузгоджених рівнів саморозкриття, що підтвердила статистична обробка даних за t-критерієм Ст’юдента. Дана негативна тенденція свідчить про необхідність проведення психокорекційної роботи зі студентами юнацького віку, спрямованої на підсилення їх саморозкриття. У наступному підрозділі нами буде обгрунтовано психокорекційну модель підвищення рівня саморозкриття у юнацькому віці.

2.3 Психокорекційна модель підвищення рівня саморозкриття у юнацькому віці

Аналіз психологічної літератури та результати констатувального експерименту підтверджують сенcитивність юнацького віку для розвитку саморозкриття як психологічного утворення. Складність даного процесу в сучасних умовах зумовлена як суб’єктивними факторами (зміна ролі дитини на роль дорослого, в наслідок чого з’являється страх незправитися з новим соціальним статусом; переважання «зовнішніх масок» та маніпулятивних тактик самопред’явлення з метою показу своєї особистості у максимально вигідному світлі, приховуючи справжні сторони індивідуальності), так і об’єктивними (соціально-економічними, культурними змінами суспільного життя), що пояснює переживання особистістю юнацького віку подвійної кризи - вікової та соціальної.

Дані особливості розвитку особистості у юнацькому віці свідчать про необхідність психокорекційної роботи зі студентами, яка б полегшувала проходження кризових етапів розвитку за рахунок підвищення рівня саморозкриття.

Отже, на основі аналізу психологічної літератури та результатів проведеного експериментального дослідження, нами була створена психокорекційна модель підвищення рівня саморозкриття у юнацькому віці.

Для підсилення саморозкриття у студентів юнацького віку нами пропонується групова форма роботи, у зв’язку з певними її особливостями: група являється штучною моделлю соціального середовища, в якому учасники можуть навчитися новим комунікативним навичкам та здобути більш ефективні навички міжособистісної взаємодії, нові форми поведінки та спілкування учасники переносять у реальне життя.

При розробці програми ми виходили з того, що психокорекційні заняття повинні включати 3 етапи:

І. Вступний (з’ясування теми, мети заняття) - 5-10 хвилин;

ІІ. Виконавчий (виконання завдань, вправи) - 65-75 хвилин;

ІІІ. Підсумковий (підведення підсумків, особистісних висновків) - 10-15 хвилин.

Тривалість псхокорекційного процесу розраховано нами на 15 занять. Перше заняття полягає у процесі знайомства учасників.

Представляємо характеристику вправ, що входять до психокорекційної програми.

Вправа «Знайомство через картку з ім’ям» [26, с. 54] (заняття №1)

Мета: якнайбільше дізнатися про інших членів групи й водночас дати знати їм якомога більше про себе.

Інструкція: Учасникам необхідно оформити картки, на яких повинни бути написано: у центрі - ім’я (великими літерами); у лівому верхньому кутку - місце де народилися, і улюблене місце; у правому верхньому кутку - два улюблених заняття: хобі, спорт, робота, розвага чи інше; у лівому нижньому кутку - три прикметники, які найбільш влучно характеризують особистість власника картки; у правому нижньому кутку - сподівання, захоплення, прагненнями на майбутнє. Картки прикріплюються на одяг, і носяться учасниками протягом всіх наступних занять.

Необхідний час: 15 хвилин.

Обговорення: Які елементи картки було найскладніше заповнювати? Що нового ви дізналися з карток про інших учасників?

Необхідні матеріали: папір, олівці, шпильки для кріплення карток.

Вправа «Я для себе і для інших» [94, с. 14] (заняття №2)

Мета: активізувати самопізнання, сформувати розуміння своїх соціальних ролей.

Інструкція: Учасникам необхідно виготовити маски. На одній половині маски вони зображають себе для себе, а на іншій - себе для інших. Потім маску прикріплюють до обличчя та розказують про неї.

Час проведення: 35 хвилин.

Необхідні матеріали: папір, ножиці, олівці, фломастери, стрічки для кріплення маски.

Обговорення: Учасники, презентуючи маску, розповідають, чому вони різні для себе та для інших, наскільки відрізняються ці частини, наскільки протирічать одна одній.

Вправа «Начіплювання ярликів» [26, с. 58] (заняття №3)

Мета: стимулювати самопізнання, саморозкриття, навчитися аналізувати зворотній зв’язок на основі першого враження.

Інструкція: У кожного учасника повинно бути десять чистих карток та копія «списку категорій», в якому наведені наступні якості: щасливий, щирий, загадковий, сердечний, дружній, кмітливий, смішний, агресивний, відлюдькуватий, наївний. Учасники переписують кожну категорію на окрему чисту картку, потім ходять по кімнаті, обирають людину, якій підходить та чи інша якість - чіпляють їй на одяг картку і розмовляють з нею протягом однієї хвилини.

Необхідний час: 35 хвилин.

Необхідні матеріали: папір, олівці, скотч.

Обговорення: учасники обговорюють своє ставлення до начіплювання ярликів за першим враженням; обговорюють, з якими власними ярликами вони згодні, а з якими - ні, і чому; запитують один у одного, чому партнер дав йому саме цей ярлик.

Вправа «Я унікальний» [94, с. 27] (заняття №4)

Мета: активізувати самопізнання, підвищити самооцінку.

Інструкція: Учасникам потрібно аргументувати власну унікальність. Необхідною умовою є визначення життєвої сфери, де унікальність проявляється найяскравіше.

Необхідний час: 20 хвилин.

Обговорення: чи є ви успішними в тій сфері життя яку ви обрали?

Вправа «Мій герб [94, с. 23]» (заняття №5.)

Мета: активізувати самопізнання, навчити презентувати себе.

Інструкція: вам необхідно зобразити свій власний герб. Він повинен містити: життєве кредо; діяльність, яка захоплює, або хобі; люди, які є найбільш впливовими у ващому житті; мрія; найяскравіша якість вашої особистості.

Необхідний час: 20 хвилин.

Необхідні матеріали: фарби, олівці, фломастери, папір, ножиці, клей, скотч, кольоровий папір.

Обговорення: кожен учасник розповідає про свій герб.

Вправа «Міжособистісна йога» [4, с. 41] (заняття №6)

Мета: активізувати саморозкриття, навчити відкритватися іншим.

Інструкція: Учасники розбиваються на пари, їм пропонується дев’ять тем: 1) мої звички, інтереси та улюблений спосіб проведення вільного часу; 2) що мені подобається та не подобається в моєму тілі - зовнішній вигляд, стан здоров’я; 3) моє навчання - що задовольняє та що засмучує; 4) моє фінансове становище: дохід, борги, внески і т.д.; 5) що мені подобається та не подобається в батьках, проблеми в родині під час мого дорослішання; 6) мої релігійні погляди, філософія життя, котрі визначають зміст життя; 7) кохання в моєму житті, минуле та теперішнє; 8) проблеми заміжжя або взаємодії з представниками протилежної статі в теперішній момент; 9) що мені подобається та не подобається в моєму партнерові в результаті цієї зустрічі. Основне правило: чесність, повага до того, що можливості іншого мають межі (це проявляється як тревожність, затруднення) в даному випадку людина повідомляє, що вона досягла межі.

Необхідний час: 50 хвилин.

Обговорення: Партнери по-черзі відкриваються один одному стосовно представлених тем, до тих пір, доки вони обидва не прийдуть до висновку, що сказати більше нічого. Партнери можуть обговорити причини мовчання, і людина, що розкривається, можливо подолає бар’єр. Кожен учасник розповідає про труднощі, які виникали під час обговорення тієї чи іншої сфери, які теми здалися найскладнішими, які більш легкими і чому.

Вправа «Лист самоусвідомлення» [26, с. 56 - 57] (заняття №7)

Мета: активізувати самопізнання, спонукати до саморозвитку, підвищувати самооцінку.

Інструкція: Зараз вам необхідно заповнити лист самоусвідомлення, що складається з чотирьох зон (на прикладі «Вікна Джогарі»).

«Вікно Джогарі»: ілюстрація зон «Я» особистості


Відоме мені

Невідоме мені

Відоме іншим

Відкрита зона

Сліпа зона

Невідоме іншим

Таємна зона

Невідома зона


Лист самоусвідомлення складається з трьох зон: відкритої, таємної та сліпої. На кожну зону необхідно написати 10 позицій. Перші дві заповнюються індивідуально, сліпа зона заповнюється іншими учасниками.

Необхідний час: 35 хвилин.

Обговорення: Що нового ви дізналися про себе? Чи є такі позиції, з якими ви незгодні? Чи є щось, чого ви свідомо не написали?

Вправа «Розповідь про свій родовід» [26, с. 55-56] (заняття №8)

Мета: активізувати саморозкриття, стимулювати процес знайомства та розкриття учасників під час їхніх розповідей про свої родоводи.

Інструкція: Учасникам необхідно заповнити картку наступним чином: написати імена бабусь та дідусів, а також батьків (якщо якась інформація не відома, запитують у рідних, якщо немає батьків - пишуть імена тих людей, що замінили батьків). Далі учасники розбиваються на невеликі групи (по 2-5 чоловік).

Необхідний час: 45 хвилин.

Необхідні матеріали: папір та олівці, ручки.

Обговорення: Учасники обговорюють по черзі питання, які стосуються одного з членів їх родини (окремо про маминого батька, маминої мами, батькового тата, маму тата, власного батька та маму): Де народився та виріс? Як він починав своє життя? Які особливі риси характеру йому притаманні? Яка в нього була (є) професія? Чи успадкував Я від нього певні риси характеру й соціальні установки? Чи започаткував він якісь сімейні традиції (у дозвіллі, стравах, помешканні тощо)? Учасники у свої малих групах обговорюють такі питання: а) Чи сподобалася вам ця вправа? б) Чи дізналися ви про себе щось нове? в) Чи важливо для вас знати про свою сім’ю? г) Як ви реагували на розповіді інших про свій родовід?

Вправа «Інтерв’ю» [26, с. 59] (заняття №9)

Мета: активізувати саморозкриття, поглибити знайомство членів групи.

Інструкція: Кожен учасник повинен мати копію «Запитань інтерв’ю». Запитання інтерв’ю наступні:

1.     Що для вас важко робити?

2.       Який ваш улюблений жарт?

.        Чим, по-вашому, є дружба?

.        Що ви найбільше цінуєте?

.        Коли ви почуваєтесь найкраще?

.        Якби ви не були тим, ким є зараз, ким би ви хотіли бути?

.        Як ви справляєтеся зі своїм гнівом?

.        Куди б ви пішли, якби захотіли побути наодинці?

.        Яка ваша улюблена річ?

.        Про що ви найчастіше мрієте?

.        Кому ви найбільше довіряєте?

.        Коли почуваєтеся дуже незручно?

.        За яких обставин ви сказали б неправду?

.        Де найбільше до вподоби вам проживати?

.        Яка ваша головна мета в житті?

.        Що сказав би про вас ваш найзапекліший ворог?

.        Що сказав би про вас ваш найкращий друг?

Учасники розбиваються на пари, і беруть по-черзі один у одного інтерв’ю, для цього обирають п’ять запитань зі списку. Під час інтерв’ю учасники занотовують почуте, оскільки потім їм необхідно буде відрекомендувати один одного всій групі.

Необхідний час: 50 хвили.

Необхідні матеріали: ручки, папір, копії запитань.

Обговорення: Учасники презентують один одного групі на основі інтерв’ю. Обговорюються такі питання: а) Як почуває себе людина, у якої беруть інтерв’ю і яку відрекомендовують іншим? б) Чи дізналися ви що-небудь нове про себе з цієї вправи?

Вправа «Поглянемо один на одного» [94, с. 5] (заняття №10)

Мета: активізувати спостережливість, самоприйняття, самопізнання.

Інструкція: Учасникам необхідно взяти кишенькові люстерка. Вони повинні уважно роздивитися своє обличчя, а потім на аркуші записати його опис. Ведучий збирає ці аркуші та роздає їх учасникам так, щоб ніхто не отримав свого аркуша. Кожен учасник по-черзі зачитує опис обличчя, а група відгадує, хто ця людина.

Необхідний час: 35 хвилин.

Необхідні матеріали: кишенькові люстерка.

Обговорення: Учасники обговорюють, які риси обличчя вони забули написати і чому, наскільки важко було відгадувати, що нового вони дізналися про себе.

Вправа «Уявні ситуації» [26, с. 65-66] (заняття №11)

Мета: стимулювати саморозкриття, самопізнання, розширити знання учасників один про одного.

Інструкція: учасники створюють групи з трьох осіб, ведучий пропонує незакінчену уявну ситуацію, кожен обдумує, як би він завершив цю ситуацію потім розповідає свій варіант закінчення ситуації групі. Учасники міняються партнерами, утворюють нові групи.

Уявні ситуації:

1.     Ви йдете темною вулицею. Попереду - вуличний ліхтар. Ви підходите ближче. Під ліхтарем стоїть і плаче дівчина. Ваші дії. Що відбувається?

2.       Ви обідаєте в студентській їдальні. Берете піднос і сідаєте за столик. У їдальні багато людей, усі гомонять. А в кутку сидить самотній хлопець. Ваші дії. Що відбувається?

.        Ви на баскетбольному матчі. Час перерви. Ви розмовляєте зі своїми друзями. Неподалік стоїть чоловік, якого ви випадково бачили тиждень тому. Він робить в’їдливі зауваження, які не подобаються людям, що його оточують. Вони всі відходять. Тоді ви підходите до нього і він вас ображає. Що ви робите? Що відбувається?

.        Ви сидите в аудиторії. Кілька студентів глузують з одногрупника. Йому прикро, він ловить ваш погляд і дивиться на вас. Ваші дії. Що відбувається?

.        Одногрупник постійно заважає викладачеві та групі. Спочатку його поведінка видається смішною, та невдовзі набридає. Після перерви він заходить до аудиторії і сідає біля вас. Що ви зробите?

.        У групі з’явилася нова дівчина. Вона часто говорить, що одногрупники в її попередній групі були набагато кращі, ніж у новій. Ви зустрічаєте її, коли вона виходить з університету. Що ви зробите? Що відбувається?

Необхідний час: 50 хвилин.

Обговорення: Кожен розповідає про те, що нового взнав про себе та про інших за допомогою цієї вправи.

Вправа «Сумка» [26, с. 66-67] (заняття №12)

Мета: активізувати саморозкриття, самопізнання, формувати самосприйняття, підвищити самооцінку.

Інструкція: Кожен учасник отримує паперову сумку. Протягом півгодини кожен конструює свою сумку із матеріалів, що знаходяться в кімнаті. На зовнішньому боці прикріплюються чи приклеюються матеріали, що відображають риси характеру відомі іншим. А всередину кладуться речі, які відображають те, про що іншим учасники не розповідають (вирізки з журналів, висловлювання, гасла, власні малюнки).

Необхідні матеріали: ілюстровані журнали, аркуші кольорового паперу, пряжа, мотузка, маленькі іграшки, кольорова крейда, фарби, кольорові олівці, ножиці, клей, скотч.

Необхідний час: 30 хвилин.

Обговорення: Учасники розповідають про свою сумку.

Вправа «Стилі міжособистісних стосунків» [26, с. 69-70] (заняття №13)

Мета: стимулювати самопізнання та саморозкриття.

Інструкція: Учасники розбиваються на групи по 3 чоловіки. Кожний отримує список дієслів, в цьому сприску кожен обводить ті дієслова, що найповніше його характеризують. Потім всім роздаються кратки на яких зображена наступна таблиця, яка містить попередньо пропоновані учасниками дієслова:

І. Радить, координує, керує, верховодить, проявляє ініціативу.

ІІ. Погоджується, неохоче підкоряється, допомогає, підкоряється, обіцяє.

ІІІ. Відступає, ухиляється, іде на поступки, відлучається, відмовляється.

ІV. Аналізує, критикує, не погоджується, судить, заперечує.



Учасники знаходять в таблиці дієслова, що вони обрали раніше та відмічають їх. Комплект, в якому учасники обвели три або більше з п’яти дієслів, репрезентує їх міжособистісний стиль.

Необхідний час: 30 хвилин.

Необхідні матеріали: копії списків дієслів, копії таблиць, ручки.

Обговорення: Керівник групи аналізує заповнену таблицю разом з учасниками: блок І характеризує високу домінантність та високу у міжособистісних стосунках; блок ІІ - високу товаристськість, низьку домінантність, блок ІІІ - низьку товаристськість та високу домінантність, блок ІV характеризує низьку товаристкість та низьку домінантність у міжособистісних стосунках. Учасники, визначивши свій стиль міжособистісних стосунків, повідомляє результати своїй групі. Обговорюють чи сприймають вони один одного так, як вони самі себе охарактеризували і чому.

Вправа «Ромашка відвертості» [94, с. 29] (заняття №14)

Мета: активізувати самопізнання, розвивати самоприйняття.

Інструкція: Учасникам надається паперова ромашка, на пелюстках якої написано: 1. я відрізняюся від інших тим, що… 2. моя найбільша проблема - це… 3. я щасливий, тому що… 4. я радію, коли… 5. я роздратований, коли… 6. я собі не подобаюсь за те, що… 7. найкраща моя якість - це… 8. я ображаюсь, коли… 9. я себе люблю за те, що… 10. я хочу, щоб…11. коли я закінчу університет… 12. якщо я був би чаклуном… 13. мені хотілося б змінити… 14. моє життєве кредо… 15. друзі мене цінують за… 16. я не зможу пробачити людині, якщо вона… 17. в людях я найбільше всього ціную… 18. світ навколо мене здається мені… 19. іноді люди не розуміють мене тому, що… 20. мені буває соромно, коли…

Кожен учасник відповідає на питання ромашки відверто, група сприймає безоціночно.

Необхідний час: 20 хвилин.

Обговорення: учасники обговорюють питання: а) Наскільки важко було відповідати? б) Що нового про себе ви дізналися?

Вправа «Самоусвідомлення» [26, с. 72] (заняття №15)

Мета: підведення підсумків.

Інструкція: Учасники на папері описують себе, відповідаючі на наступні запитання: Хто я? На кого схожий? Як інші сприймають мене? Наскільки я сильний як особистість? У яких сферах я хочу розвиватися більше?

Необхідний час: 25 хвилин.

Необхідні матеріали: папір, ручки.

Обговорення: Учасники обговорюють представлені їм запитання, які узагальнюють все те що кожен з учасників дізнався про себе під час виконання вправ. Учасники разом з ведучим обговорюють чому саме вони навчилися, що нового вони дізналися, які нові здібності розкриття перед іншими здобули під час виконання всіх раніше проведених вправ.

Висновки

У дипломній роботі представлене теоретичне узагальнення та експериментальне дослідження проблеми саморозкриття в юнацькому віці: розкрито суть цього феномену, його психологічні особливості, встановлений взаємозв’язок з іншими психічними явищами, виявлені рівні прояву, розроблено систему корекційного впливу з метою підвищення здатності до саморозкриття у студентів юнацького віку.

.        Саморозкриття є найбільш прямим способом трансляції своєї індивідуальності, свого Я. Даний феномен є соціогенною потребою, задоволення якої є показником здорової особистості. Саморозкриття забезпечує особистісне зростання, сприяє об’єктивізації самооцінки, адаптації в соціумі та оптимізації міжособистісних контактів. Ефект саморозкриття має як позитивні наслідки для всіх учасників (комунікатора та реципієнта) і взагалі міжособистісних відносин, так і негативні (надмірне або недостатнє саморозкриття). Характерною особливістю саморозкриття є його позитивний вплив на самопізнання. Дане явище тісно пов’язане з Я-концепцією, воно є умовою реконструкції та усвідомлення самості, виступає зовнішнім проявом особистісного Я.

.        Явище саморозкриття в перші роки студентського життя ускладнюється кризовими періодами юнацького віку: кризою ідентифікації та кризою інтимності. Перша полягає у затрудненні пошуку свого Я, свого місця в суспільстві. Дана криза вимагає перебудови системи внутрішнього світу людини, взаємовідносин із зовнішнім світом. Криза інтимності виражається у страху зближення з іншою людиною, як наслідок молода людина почуває себе самотньою, відчуженою, нікому не потрібною. Дана криза вимагає готовності встановлювати близькі стосунки, які є основою міжособистісної довіри, відкритості та взаємопорозуміння. Отже, вікові кризи ускладнюють процес саморозкриття в юнацькому віці. Таким чином, підвищення рівня саморозкриття особистості юнацького віку внаслідок конструктивного подолання кризових періодів цього віку є особливо актуальним. Отже юнацький вік є сенситивним для розвитку саморозкриття.

.        Аналіз психологічних особливостей саморозкриття показав, що на його рівень впливають кризи перших років студентського життя. Вищі результати на узгодженому рівні показали студенти першого курсу, які є більш відвертими у міжособистісному спілкуванні. Нижчу здатність до саморозкриття продемонстрували показники узгодженого рівня студентів другого курсу, що свідчить про переживання ними кризи ідентифікації та кризи інтимності. Респонденти обох курсів найбільш відверті з матір’ю, менше відкриваються друзям, хлопцеві/дівчині та найнижчий рівень саморозкриття у досліджуваних виявився з батьком. Студенти 17-18 років мають вищі показники саморозкриття із близькими людьми (мамою, батьком, другом та хлопцем/дівчиною) на узгодженому рівні. Дослідження таких параметрів саморозкриття, як широта та глибина виявило, що кількість обговорюваних тем та рівень їх інтимності залежить від ступеня близькості з людиною, якій відкриваються. У респондентів обох курсів в більшості виявилися узгоджені рівні інтимності та ширини саморозкриття, тобто у спілкуванні з другом досліджувані обирають більшу кількість тем, що характеризуються більшою інтимністю; у спілкуванні з малознайомою людиною респонденти обирають обмежену кількість тем, що за змістом не вимагають повідомлення особистісної інформації. Студенти другого курсу мають вищі показники неузгодженого рівня інтимності з другом та малознайомою людиною, що свідчить про переважання у міжособистісному спілкуванні неадаптивного саморозкриття.

.        Вивчаючи психологічні особливості здатності викликати відвертість у співбесідника як умови зворотного зв’язку саморозкриття студентів юнацького віку, ми виявили, що різниця у результатах пояснюється кризовими періодами 18-19 років. Студенти першого курсу мають кращі здібності до створення атмосфери довіри у спілкуванні, що спонукає співбесідника до саморозкриття. Студенти другого курсу, які мають нижчі показники саморозкриття, менше проявляють здібності викликати людину на відверту розмову, що яскраво характеризує наявний вплив кризи ідентифікації та інтимності.

.        Досліджуючи характер взаємозв’язку між саморозкриттям та самопред’явленням у студентів юнацького віку, ми дійшли висновку, що вищі показники технік самопред’явлення характерні для респондентів з нижчим рівнем відкритості у спілкуванні. Студенти першого курсу мають нижчий рівень самопред’явлення, що свідчить про їх вищий рівень саморозкриття у спілкуванні. Респонденти другого курсу, навпаки, схильні до використання технік самопред’явлення.

.        Дослідження закритості/відкритості емоційно-ціннісного самоставлення студентів як компоненту саморозкриття, показало приблизно однакові показники у студентів обох курсів отриманих за шкалою «закритість/відкритість», що свідчить про однаково недостатню здатність студентів до поглиблення у свій внутрішній світ.

.        Дослідивши психологічні особливості саморозкриття, а також явищ тісно пов’язаних з ним, нами було виявлено, що у студентів переважають дисгармонійні середній, низький та надмірний рівні саморозкриття. З метою корекції та розвитку даного феномену нами була розроблена психокорекційна програма, яка спрямована на активізацію саморозкриття юнаків. Впровадження даної психокореційної програми у практику, на нашу думку, зменшить вплив кризових періодів на рівень саморозкриття у юнаків.

Проведене експериментальне дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Перспективи подальшого аналізу ми вбачаємо у вивченні умов та засобів підвищення здатності відкриватися оточуючим, адаптації існуючих у зарубіжній психології та створенні нових психодіагностичних методик дослідження, виявленні статевих та ін. особливостей цього психологічного феномену, що може бути предметом подальших наукових пошуків.

Список джерел

1.   Абрамова Г.С. Возрастная психология: учеб. Пособие. / Г.С. Абрамова. - М. Академ. Проект: Альма Матер, 2005. - 702 с.

2.       Амяга Н.В. Методики для измерения личностной представлености человека в общении // Журнал практического психолога. - 1998. - №1. - С. 42-53.

.        Амяга Н.В. Самораскрытие и самопредьявление личности в общении // Личность. Общение. Груповые процессы. Современные направления теоретических и прикладных исследований в зарубежной психологии. Сб. Образов. - М.: ИНИОН АН ССР, 1991. - С. 37-75.

.        Амяга Н.В. Измерение личностной представлености человека в общении // Журнал практического психолога. - 1997. - №2. - С. 29-41.

.        Барцалкина В.В. Развитие самосознания в подростковом и юношеском возрастах как основа личностного самоопределения // Психологические условия формирования социальной ответственности школьников: Сб. науч. трудов. - М.: Изд-во АПН СССР, 1987. - С. 22-28.

.        Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. Изд. 2-е, М., 1986. - С. 429-432.

.        Братченко С.Л., Леонтьев Д.А. Диалог // Экзистенциальная традиция: философия, психология, психотерапия. - 2007. - №2. - С. 23-28.

8.   Белова О.В. Общая психодиагностика. Методические указания. - Новосибирск: Научно-учебный центр психологии НГУ, 1996. - 50 с.

9.       Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. - М.: Изд-во МГУ, 1982. - 199 с.

.        Бодалев А.А. Личность и общение: Избр. тр. - М.: Педагогика, 1983. - 271 с.

.        Болотова А.К. Психология времени в межличностных отношениях. М.: изд-во МПСН, 1997. - 120 с.

.        Большой психологический словарь. / Под ред. Б.Г. Мещерякова, В.П. Зинченко. - СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. - 672 с.

.        Бородина М.В. Мотивация самораскрытия молодежи психологу-косультанту / Теоретические и методические аспекты психологической помощи. Ростов - на - Дону: Изд-во ЮРГИ, 2000. - С. 91-93.

.        Бородина М.В. Мотивация самораскрытия студентов в межличностном общении / Психологический весник РГУ. Вып. 4. Ростов - на - Дону: Изд-во РГУ, 1999. - С. 138 - 146.

.        Брайнинг Т. Руководство по ведению переговоров. Пер. с нем. ЗМ: ИНФА. - М., 1996. - 112 с.

.        Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1976. - 272 с.

.        Вишневский Ю.Р., Шапко В.Т. Студент 90-х - социокультурная динамика // Социологические исследования. - 2000. - №3. - С. 56-63.

.        Волков Б.С. Психология юности и молодости: Учеб. Пособие. - М.: Академический проект: Триста, 2006. - 256 с.

.        Войскуйский А.Е. Я говорю, мы говорим… Очерки о человеческом общении - 2-е изд., дораб. и доп. - М.: Знание, 1990. - 240 с.

.        Гейник О. Криза адаптації першокурсників - випускників сільських шкіл - до умов студентського життя. // Особистісні кризи студентського віку: Зб. наук. статей / За ред. Т.М. Титаренко. - Луцьк: «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2001 - С. 31-44.

.        Головаха Е.И., Панина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания. - К., 1989. - 256 с.

.        Горностай П.П. Криза як зміна життєвих ролей особистості. // Психологія життєвої кризи. / Відп. ред. Т.М. Титаренко. - Київ, Агропромвидав України, 1998. - С. 69-96.

.        Гоцева Ю.А. Особенности самопредьявления подростков и их связь с отношениями с родителями: Автореф. дисс… канд. психол. наук: 19. 00.01 - Ростов - на - Дону: ЮФУ, 2008. - 25 с.

.        Греков А.А. Личность в современных условиях. Ростов - на - Дону, 1996. - С. 59-60.

.        Дубчак Г.М. Внутрішньоособистісні конфлікти студентів у період навчання у вузі: Автореф. дис…канд. психол. наук: 19.00.01 / Ін-т психології ім. Г.С. Костюка. - К., 2000. - 19 с.

.        Джонсон Д.В. Соціальна психологія. Тренінг міжособистісного спілкування. / Пер. з англ. В. Хомик. - К.: Видав. дім «КМ Академія», 2003. - С. 42-73.

.        Журавлев А.Л., Журавлева Е.В., Хащенко В.А. Динамика представления личности о себе в экстремальных условиях жизнедеятельности группы / Психическая напряженность в трудовой деятельности. - М., 1989. - С. 272 - 278.

.        Зелінська Т.М. Амбівалентність особистості: шлях до гармонії чи душевного болю: Навчальний посібник. 2-е вид. допов. - Черкаси: видавництво «Сан», 2005. - 200 с.

.        Зиммель Г. Избранное. Том 2 Созерцание жизни. - М.: Юрист, 1996. - С. 486 - 500.

.        Зинченко Е.В. Самораскрытие как социально-психологический феномен // Прикладная психология. - 1998. - №5. - С. 59-69.

.        Ічанська О.М. Становлення особистісної ідентичності в ранньому юнацькому віці: Автореф. дис…канд. психол. наук: 19.00.07. /НПУ ім. М.П. Драгоманова. - К., 2002. - 19 с.

.        Кравченко І. Роль наслідування в житті студентської молоді та криза життєтворчості особистості. // Особистісні кризи студентського віку: Зб. наук. статей / За ред. Т.М. Титаренко. - Луцьк: «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2001. - С. 21 - 31.

.        Кон И.С. Дружба. Этико-психологический очерк. М.: Политиздат, 1980. - 220 с.

.        Кошелева Ю.П. Самопредьявление одиноких людей в тексте газетных обьявлений // Вопросы психологии. - М., 1998. - №2. - С. 107-117.

.        Кошелева Ю.П. Стратегии самопредьявления одиноких людей в ситуации знакомства: Автореф. дис… канд. психол. наук: 19.00.05 / Московский гос. ун-т им. М.В. Ломоносова. - М., 2002. - 1-23 с.

.        Кошелева Ю.П. Одиночество: традиции и ракурсы // Психология зрелости и старения. - М., 2001. - №4. - С. 29-69.

.        Кочюнас Р. Основы психологического консультирования. - Москва: Академический проект, 1999. - 240 с.

.        Кузікова С.Б. Теорія і практика вікової психокорекції: Навч. посібник. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. - 384 с.

.        Лабунская В.А. Психологическая интерпретация невербального поведения / Эмоциональные и познавательные характеристики общения. - Ростов - на - Дону, 1990. - С. 74 - 80.

.        Леви В.Л. Исскусство быть другим. М., 1981. - С. 147 - 148.

.        Лушин П.В. О психологии человека в переходный период (Как выжить, когда все рушится?) - Кировоград: КОД, 1999. - 208 с.

.        Майерс Д. Социальная психология. СПб., 1997. - С. 94 - 98.

.        Малкина - Пых И.Г. Возрастные кризисы: Справочник практического психолога. - М.: Изд-во ЭКСМО, 2005. - 896 с.

.        Маслоу А. Мотивация и личность. / Пер. с англ. - СПб.: Питер, 2006. - 352 с.

.        Мерло-Понти М. Феноменология восприятия. - СПб.: «Ювента», «Наука», 1999. - С. 153 - 163.

.        Мілютіна К.Л. Адаптація студентів до навчання. - К.: 2009. - 74 с.

Похожие работы на - Концепция развития тестовой технологии контроля уровня обученности студентов в системе профессиональ...

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!