Валюта
|
2006 рік, EUR євро
|
2007 рік, EUR євро
|
2008 рік, EUR євро
|
Початок року
|
|
Початок року
|
Кінець року
|
Початок року
|
Долар США
|
1,1764
|
1,9769
|
1,9544
|
1,9504
|
Іншим
способом захисту від валютної риски такого роду може служити термінова
операція. Тобто імпортер, маючи 500 тис. доларів може продати його за євро з
постачанням валюти через три місяці (форвардний контракт на постачання валюти),
а зараз розмістити ці засоби в банці під відсотки або продати їх за гривну,
запустити у виробництво, але одночасно уклавши контракт на форвардне постачання
цієї ж кількості доларів через три місяці.
Банк
в цих операціях повинен брати активну участь, він може сам страхувати операції
клієнта, або виконувати такі операції через інші банки на основі комісійної
винагороди. А для своїх інтересів банк сам може спекулювати на валютних біржах,
укладаючи термінові контракти на покупку і продаж валютних засобів.
Ще
однією послугою, яку Банк не надає клієнтам в даний час може послужити послуга
відкриття мульти валютних
рахунків. Тобто клієнт маючи такий рахунок в банці може давати банку
розпорядження проводити з нього проплати в будь-якій валюті, здійснювати інші
операції в різних валютах. Така послуга звичайно ж буде зручна для клієнтів,
оскільки значно спростить процес конвертації валютних засобів, але тут існує
одна особливість Українського валютного законодавства, банк є агентом валютного
контролю, і при здійсненні операції по рахунку, пов'язаних з конвертацією
гривневих засобів у валюту, банк повинен буде вимагати від клієнта наявність
зовнішньоторговельного контракту.
Неторгові
операції – це операції не пов'язані з комерційною діяльністю підприємств,
організацій, громадян, експортом, імпортом товарів (послуг), а також рухом
капіталу.
Спільно
з розвитком банківських послуг у валюті для клієнтів банку – юридичних осіб
банк розширюватиме перелік і якість послуги для фізичних осіб. Однією з перших
тут можна згадати покупку – продаж наявної іноземної валюти через мережу своїх
обмінних пунктів, а також розширення переліку операцій здійснюваних обмінними
пунктами. Так само у банку відкриті обмінні пункти поза територією банку. Але в
даний час ця мережа розвинена не оптимально. Одне із завдань банку полягає в
тому, що б побудувати оптимальну по вигідності здійснення валютний – обмінних
операцій мережу обмінних пунктів. Оптимальність полягає в тому, що вже існує
велике число обмінних пунктів інших банків і АКБ ВАТ «ХК Банк», таким чином
конкуренція між банками в цій області достатньо висока і наступить момент коли
кожен наступний обмінний пункт вже не приноситиме доходів або не даватиме
необхідну рентабельність. Для підвищення конкурентоспроможності своїх обмінних
пунктів банк повинен розширити перелік послуг (бажано, щоб всі обмінні пункти
працювали з дорожніми чеками, кредитними картками, приймали валюту на інкасо,
проводили розмін валюти, здійснювали операції по крос курсам), і налагодити
доставку наявної валюти безпосередньо через іноземні банки, тим самим банк
зможе знизити собівартість валюти, і відповідно, зробити ціну продажу валюти
більш конкурентно здатною.
Вимагає
розвитку і робота банку по залученню і розміщенню внесків населення у валюті.
Потрібно переглянути ставки по термінових внесках і внесках до запитання у бік
збільшення і проведення широкої рекламної компанії по залученню валютних
внесків, ці внески є самими диференційованими з погляду безпеки їх одночасного
вилучення вкладниками. Але разом із залученням валютних внесків банку вже зараз
необхідно пропрацювати стратегію і тактику розміщення цих засобів. Перше, це як
вже мовилося видача валютних кредитів в різних формах. Друге, це розміщення
валютних засобів на міжбанківському ринку Зараз, коли йде падіння курсу долара,
то багато підприємств прагнуть його продати, а у банків виникає потреба у валютних
засобах для покриття поточних платежів. І нарешті третє, це робота з наявною
валютою, тобто обертання валюти, зданої у внески через обмінні пункти банку і
його філій.
Серед
операцій банку у валюті для фізичних осіб не останнє місце займають операції по
обслуговуванню дорожніх чеків. АКБ ВАТ «ХК Банк» продає чеки ВІЗА в декількох
валютах: долари США, євро, фунти стерлінгів. Також банк приймає чеки до оплати,
маючи угоди з «Хоум Кредит» і банком «Російський Стандарт» про роботу з цими
чеками. Але на даному етапі необхідно збільшити кількість валют в яких
реалізуються чеки, а також кількість фірм емітентів (American Express, Citybank і так далі).
Необхідність розширення переліку валют чеків пояснюється тим, що туристи зараз
їздять в багато країн світу і прийняття як надійна тільки одній валюти – долара
США у людей поступово проходить. З практичної ж точки зору вигідно мати дорожні
чеки у валюті тієї країни, куди Ви їсте і тоді, обналичування чека обійдеться
Вам набагато дешевше, оскільки це не пов'язано з обробкою документів в
іноземній валюті для місцевих банків.
Самою
найближчою проблемою, яку належить вирішити банку, є випуск банківських
валютних карток ВІЗА. Для роботи з цими картками банком вже поміщені договори з
деякими банками, які є безпосередніми учасниками системи VISA International, про відкриття в
них спеціальних карткових рахунків для клієнтів АКБ ВАТ «ХК Банк». Банк в
даному випадку виступатиме в ролі банку – посередника в наданні послуг з
банківських карток. Банк здійснюватиме ведення і підтримку спецкартрахунків,
оброблятиме виписки і надаватиме їх клієнтам. Вступ же банку до системи VISA International в сучасний час
економічно не виправданий, оскільки вимагає великих капіталовкладень, а попит
на ці картки в нашому регіоні ще не так великий.
Одним
з прогресивних проявів карткової банківської системи може послужити розвиток
банком кредитних валютних карток, а не дебетних як це робиться зараз. Банк
відкриватиме для своїх клієнтів кредитну лінію у валюті під певний відсоток, і
клієнти зможуть користуватися своєю карткою не маючи грошей на картрахунку.
Звичайно ж перед банком встане питання забезпечення таких кредитних ліній
(поворотності засобів). Забезпечити карткові кредити можна буде цінними
паперами (у валюті або в гривні), нерухомим або рухомим (застрахованим) майном,
гарантіями підприємств або інших фізичних осіб. Для банку такі кредитні лінії
повинні представляти інтерес через велику розподілу позикових засобів дрібними
сумами серед великого числа позичальників, ліквідністю, оскільки самі засоби до
їх витрачення зберігатимуться на коррахунках банку, а у клієнтів банку почне
з'являтися кредитна історія.
2.3 Оцінка
ефективності валютного обслуговування клієнтів банку
Здійснення
розрахунків в іноземній валюті по зовнішньоекономічних угодах
Згідно
з чинним законодавством міжнародні розрахунки, пов'язані з експортом та
імпортом товарів, наданням послуг, іншими комерційними угодами, здійснюються
резидентами України лише через уповноважені банки. Міжнародні розрахунки за
комерційними угодами виконуються банками, як правило, у вільно конвертованій
валюті.
Уповноважені
банки здійснюють міжнародні розрахунки у формах документарного акредитива,
банківського переказу та інших. Можливість використання тих або інших форм розрахунків
може визначатися міждержавними угодами, встановлюватися в міжбанківських
кореспондентських угодах з іноземними банками. Залежно від стану платіжного
балансу України НБУ може коригувати форми розрахунків з окремими країнами.
Вибір конкретної іноземної валюти і форми розрахунків визначаються за
погодженням сторін і фіксуються в умовах контракту.
Зовнішньоекономічний
контракт – це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, якщо інше не
встановлено законом або міжнародним договором країни, спрямована на
встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав і обов'язків у
зовнішньоекономічній діяльності.
До
умов, які повинні бути передбачені в контракті, належать, зокрема:
*
умови поставки товарів відповідно до міжнародних правил;
*
ціна та загальна вартість контракту (визначаються ціна одиниці виміру
товару і загальна вартість товарів за контрактом та валюта платежу).
Валюта
ціни – це валюта, в якій встановлюється ціна контракту, а валюта платежу – це
валюта, в якій здійснюється платіж. Валюта ціни не обов'язково повинна
збігатись з валютою платежу. В останньому випадку в контракті обумовлюється
курс переведення однієї валюти в іншу.
Встановлення
валютних курсів називається котируванням валюти. Воно буває двох видів:
•
пряме (визначає кількість національної валюти за одиницю іноземної);
•
непряме (зворотнє) (визначає кількість іноземної валюти, що виражається в
одиницях національної валюти).
Співвідношення
між двома валютами, яке випливає з курсів цих валют до третьої валюти,
називається крос-курс;
*
умови платежів, тобто спосіб, порядок і строки фінансових розрахунків
і гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань.
Здійснення
розрахунків в іноземній валюті регулюється Законом України від 23.09.94 «Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Цим Законом передбачено
такі положення:
1.
Виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні
рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в
контракті, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення
продукції, що експортується. Перевищення зазначеного терміну потребує
індивідуальної ліцензії НБУ.
2.
Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки
в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту
здійснення авансового платежу, або виставлення векселя на користь постачальника
продукції, що імпортується, потребує індивідуальної ліцензії НБУ. При застосуванні
розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного
акредитива термін, який передбачений вище (90 днів), діє з моменту здійснення
уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.
3.
Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки, для
забезпечення виконання зобов'язань перед нерезидентами повинні здійснювати
перерахування таких сум протягом 5 робочих днів з моменту зарахування таких сум
на валютні рахунки резидентів.
4.
Порушення резидентами термінів, передбачених у пунктах 1 і 2, тягне за собою
стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3% від суми неодержаної
виручки в іноземній валюті, перерахованої в грошову одиницю України за валютним
курсом НБУ на день виникнення заборгованості.
5. У
разі порушення резидентами термінів, передбачених у пункті 3, придбана валюта
продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському
валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути
за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету. Негативна
курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.
6. У
випадку перевищення строків, зазначених у пунктах 1 і 2, у випадку виконання
резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного
будівництва, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального
призначення НБУ може надавати індивідуальні ліцензії. [29, c. 32]
Існують
такі форми розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності:
1.
Банківський переказ – це доручення клієнта банку перерахувати грошові кошти на
користь іншої особи. У міжнародних розрахунках банк здійснює переказ коштів за
допомогою свого банку-кореспондента. Бажано, щоб цей банк-кореспондент
знаходився в країні, де отримуються кошти. У зовнішньоекономічних розрахунках
банківський переказ використовується, зокрема, для оплати:
•
боргових зобов'язань по раніше одержаних кредитах, авансових платежах;
•
рекламацій за поставку неякісної продукції;
•
авансових платежів;
•
розрахунків нетоварного характеру.
Схема
розрахунків шляхом банківських переказів мало чим відрізняється від розрахунків
платіжними дорученнями у внутрішньогосподарському обороті. Експортер пересилає
імпортеру документи, передбачені контрактом. Імпортер виписує доручення своєму
банку перерахувати кошти на рахунок експортера (постачальника). Розрахунки
банківським переказом більш вигідні для покупця, але вони не захищають інтереси
експортера.
2.
Розрахунки по відкритому рахунку полягають у продажу товарів у кредит, при
цьому в експортера немає гарантій одержання платежу від імпортера. Тому такі
розрахунки застосовуються тоді, коли існують регулярні і стабільні ділові
відносини між покупцем і виробником (наприклад, асоційованими членами
транснаціональних корпорацій) і немає законодавчих обмежень.
Розрахунки
по відкритому рахунку передбачають, що експортер відвантажує на адресу покупця
товар, надсилає йому відповідні документи та записує суму у дебет рахунку
покупця. Цей рахунок відкривається не в банку, а ведеться
підприємством-постачальником. Імпортер повинен оплатити одержані товари
протягом заздалегідь обумовленого строку, причому він розпоряджається товарами
на свій розсуд.
3.
Інкасо означає операції, здійснювані банками на підставі одержаних інструкцій з
документами з метою:
*
одержання акцепту або платежу залежно від угоди;
*
видачі комерційних документів проти акцепту або проти платежу;
*
видачі документів на інших умовах.
Документи,
за якими здійснюються операції по інкасо, бувають такими:
•
фінансові – документи, по яких здійснюються розрахунки за контрактом (переказні
векселі, чеки, платіжні розписки або інші документи);
•
комерційні – документи, що надають право власності на товар і супроводжують
його (відвантажувальні документи, документи на право власності).
Існує
два види інкасо:
*
чисте (означає інкасо фінансових документів, що не супроводжуються
комерційними документами);
*
документарне (означає інкасо фінансових документів, що супроводжуються
комерційними документами, або інкасо лише останніх документів).
У
зовнішньоекономічній діяльності в основному використовують документарне інкасо,
бо воно краще захищає інтереси постачальника. Постачальник має бути впевнений,
що комерційні документи потраплять до покупця лише після оплати продукції.
Існує
два різновиди документарного інкасо: документи проти платежу та документи проти
акцепту.
Техніка
розрахунків у цих двох різновидах багато в чому схожа. Розрахунки починаються в
банку експортера. Однак у першому випадку експортер здає своєму банку разом з
товарними документами інкасове доручення, яке банком експортера пересилається
через банк імпортера покупцеві, а той виписує на його підставі платіжне
доручення і через свій банк проводить платіж.
У
другому випадку експортер разом з товарними документами здає своєму банку
переказний вексель (тратту). Ці документи пересилаються банку імпортера.
Імпортер акцептує вексель і через свій банк повертає банку експортера. Той
обліковує вексель і надає своєму клієнтові обліковий кредит до закінчення
строку погашення векселя. При настанні строку погашення векселя імпортер
здійснює платіж через свій банк банку експортера. Оскільки переказний вексель
не виключає ризик неплатежу при настанні строку погашення векселя, банк
імпортера може вживати заходи щодо захисту своїх інтересів. Це робиться таким
чином: товари, призначені для отримання імпортером, затримуються в місці
вивантаження до строку погашення векселя. Після оплати векселя банк імпортера
віддає клієнту документи, необхідні для отримання вантажу.
4.
Акредитив являє собою угоду, відмежовану від договору купівлі-продажу або
іншого контракту, на якому він може базуватися.
Застосування
акредитивів у міжнародних розрахунках регулюється Уніфікованими правилами і
звичаями для документарних акредитивів, які розроблені Міжнародною Торговою
Палатою і затверджені в 1993 р. Ці Уніфіковані правила визначають
документарний акредитив як угоду, згідно з якою банк, що діє на прохання та на
підставі інструкції свого клієнта, повинен зробити платіж третій особі або за
наказом клієнта сплатити чи акцептувати, чи негоціювати (тобто купити чи взяти
на облік) тратти проти передбачених документів, якщо було додержано всіх умов
акредитива.
Інакше
кажучи, документарний акредитив – це грошове зобов'язання банку, яке
виставляється на підставі доручення його клієнта-імпортера на користь
експортера.
Банк,
який видає зобов'язання, повинен виконати платіж експортеру або забезпечити
здійснення платежу іншим банком. Коли банк виставляє акредитив, він надає
гарантію платежу від імені свого клієнта. Тому банк погоджується на виставлення
акредитива тільки у випадку, коли він довіряє своєму клієнту.
Залежно
від ступеня забезпечення платежу для продавця документарні акредитиви
поділяються на:
*
безвідзивні;
*
відзивні
*
непідтверджені;
*
підтверджені; [33, c. 65]
У
зовнішній торгівлі доцільно застосовувати тільки безвідзивні акредитиви,
оскільки безвідзивний акредитив може бути змінений чи відмінений тільки після
отримання згоди всіх сторін цього акредитива.
Відзивний
акредитив дозволяє іноземному покупцеві, навіть після відвантаження товарів,
змінити чи відмінити цей акредитив без попереднього повідомлення експортера.
Непідтверджений
акредитив означає, що банк експортера обмежується тільки повідомленням
експортера про відкриття акредитива і платить тільки в тому випадку, якщо банк
імпортера перерахує йому відповідну суму.
Підтверджений
акредитив – це зобов'язання двох банків (один з яких, як правило, знаходиться в
країні експортера, а інший – у країні покупця).
Схема
розрахунків за допомогою акредитива така. Після укладення контракту, в якому
передбачена акредитивна форма розрахунків, імпортер звертається до свого банку
з проханням виставити акредитив на експортера. Банк виставляє акредитив і тим
самим гарантує платіж експортеру за умови, що будуть дотримані умови
акредитива. Банк імпортера просить банк експортера повідомити останнього про
виставлення акредитива. Банк експортера слідкує за дотриманням умов акредитива
(зазначених банком імпортера). При цьому банк експортера не приймає на себе
жодних зобов'язань щодо гарантії платежу за акредитивом. Цю гарантію надає
тільки банк імпортера.
Банк
імпортера може попросити банк експортера додати до вже існуючого підтвердження
своє підтвердження акредитива. Підтвердження акредитива банком експортера буде
означати, що банк експортера також стає гарантом платежу за акредитивом при
дотриманні умов останнього. Таким чином, підтверджений акредитив має гарантію
двох банків (одного – в країні імпортера, а іншого – в країні експортера).
Після
відвантаження товарів експортер повинен подати у зазначений в акредитиві банк
документи, що відповідають умовам акредитива (транспортні документи, копії
рахунків-фактур та інші).
Документарні
акредитиви можуть передбачати подання експортером разом з іншими документами
переказного векселя, виписаного постачальником на:
• банк
імпортера;
•
імпортера;
•
інший банк, зазначений в акредитиві.
Якщо
документи подані експортером і на думку перевіряючого банку оформлені
правильно, постачальник може вибрати один із способів платежу залежно від того,
що передбачено умовами акредитива:
•
негайний платіж по векселю;
•
відстрочений платіж по векселю;
•
акцепт векселя;
•
облік векселя.
Ця
форма розрахунків гарантує отримання платежу експортером при додержанні
останнім умов акредитива і дозволяє до того ж імпортеру отримати
короткостроковий кредит, якщо умови платежу передбачають акцепт чи облік
торгового чи банківського векселя. Експортер також може отримати платіж
достроково шляхом обліку строкового векселя.
Крім
вищезгаданих, існують спеціальні види акредитивів: резервний, переказний, револьверний
та компенсаційний.
Револьверний
акредитив – це зобов'язання зі сторони банку-емітента відновити акредитив до
початкової суми після того, як він був використаний.
У
свою чергу, револьверний акредитив може бути комулятивним та некомулятивним. [32, c. 68]
Комулятивний
– це коли невикористані суми можуть бути додані до наступного чергового внеску.
Некомулятивний
– це коли додавання невикористаних своєчасно сум за строками не проводиться.
Компенсаційний
акредитив – це новий акредитив, відкритий на базі вже існуючого, непереказного
(базового акредитива) на користь іншого бенефіціара (експортера). Технічно цей
акредитив роздрібнюється на два простих акредитиви:
•
перший, який виставляється від імені зарубіжного покупця на посередника в банку
покупця, тобто бенефіціаром виступає посередник;
•
другий, який виставляється від імені посередника в його банку, при цьому
бенефіціаром є постачальник.
2. Фінансування експортно-імпортних угод
Комерційні
банки надають своїм клієнтам ряд кредитів і послуг кредитного характеру на
проведення операцій, пов'язаних з експортом та імпортом продукції.
Банківське
кредитування здійснюється у таких формах:
*
акцепт векселів;
*
видача гарантій;
*
облік векселів;
*
підтвердження акредитивів;
*
кредитування по відкритому рахунку;
*
видача позички в іноземній валюті під контракт і під заставу.
Підтвердження
акредитива застосовується як форма кредитування імпортера і виражається в тому,
що банк, який обслуговує імпортера, повинен: або перевести в банк експортера на
свій коррахунок суму коштів, зазначену в акредитиві; або якщо на цьому рахунку
достатньо коштів для виконання акредитива, послати повідомлення оплатити
акредитив зі свого коррахунку без додаткового переказу грошей.
Підтвердження
акредитива може проводити і банк експортера, але при цьому збільшуються витрати
імпортера при розрахунках акредитивами.
Кредитування
по відкритому рахунку як форма кредитування експортно-імпортних операцій може
надаватися як у розрізі міжбанківських, так і міжурядових відносин.
У
міжбанківських відносинах такий рахунок відкривається в комерційному банку, що
обслуговує експортера. По цьому рахунку встановлюється ліміт кредитування або
кредитна лінія, в межах яких здійснюються платежі експортеру. На цей же рахунок
надходять платежі від імпортера. Дозволяється наявність дебетового сальдо по
відкритому рахунку в межах ліміту і протягом певного періоду. При використанні
ліміту оплата експортно-імпортних операцій не проводиться (подібно до
контокорентного рахунку).
Кредит
під контракт на виробництво продукції для експорту видається і погашається у
валюті.
Умови
надання кредиту:
•
наявність гарантії вітчизняного банку або гарантії зарубіжного ділового
партнера;
•
наявність забезпечення. Як забезпечення по кредитах в іноземній валюті банк
може приймати акредитиви або платіжні гарантії, виставлені іноземними
банками-кореспондентами на користь позичальника чи його гаранта.
Кредити
видаються на звичайних комерційних умовах, однак з урахуванням валютного курсу,
що складається на валютному ринку по вільно конвертованій валюті (ставку по
іноземній валюті встановлюють поквартально).
Джерело
погашення кредиту – виручка в іноземній валюті.
Для
отримання кредиту позичальник подає до банку заяву, в якій зазначається така
інформація:
*
мета, сума, термін кредиту;
*
найменування і кількість товару, що купують, його вартість, країна
придбання і валюта платежу (валюта, в якій товар оплачується), валюта ціни
(валюта, в якій товар оцінюється);
*
економічне обгрунтування кредиту;
*
джерела погашення кредиту в іноземній валюті.
До
заяви додаються:
– гарантійний
лист банку чи іноземного партнера;
– техніко-економічне
обгрунтування кредиту, включаючи кошторис витрат по кредитованому проекту і
розрахунок окупності кредитованих витрат;
– графік
поставки імпортного товару;
– розрахунок
строків погашення кредиту і сплати процентів.
Після
розгляду документів укладається кредитний договір. Позичальник подає банку
строкові зобов'язання, в яких обумовлюються суми і строки погашення кредиту.
З
позичкового рахунку оплачуються доручення клієнтів на проведення розрахунків з
іноземними партнерами.
Нарахування
процентів починається з моменту виникнення позичкової заборгованості.
Заходи
впливу за несвоєчасну сплату процентів:
•
припинення подальшого кредитування в іноземній валюті;
•
дострокове погашення кредиту;
•
збільшення розміру плати за кредит;
•
блокування валютного рахунку позичальника і гаранта.
У
процесі кредитування клієнтів в іноземній валюті особлива увага приділяється
техніко-економічному обгрунтуванню. Воно має містити таку інформацію:
•
терміни і графік проведення заходу;
•
технологія реалізації валютної угоди;
•
запланований обсяг іноземної валютної виручки;
•
заплановані витрати, включаючи податки і мито;
•
витрати на погашення кредиту і сплату процентів;
•
непередбачені витрати;
•
передбачуваний обсяг доходів, за рахунок яких може бути погашений кредит.
Кредитування
під заставу. Заставою можуть виступати грошові вимоги до покупців в іноземній
валюті і сама іноземна валюта, яка є у позичальника.
3.
Посередницькі операції комерційних банків з іноземною валютою
Під
іноземною валютою розуміється як власне іноземні грошові знаки у вигляді
банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законними
платіжними засобами на території відповідної держав, так і платіжні документи
та інші цінні папери, виражені в іноземки валюті або монетарних металах.
Під
валютній операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності
на валютні цінності, з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як
засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом
яких є валютні цінності, та операції, пов’язані з ввезенням (вивезенням),
переказуванням і пересиланням на територію України або за її межі валютних
цінностей.
Під
торгівлею валютою розуміють купівлю-продаж іноземної валюти за національну або
інші конвертовані валюти.
Купівля
та продаж іноземної валюти здійснюється на валютному ринку. При цьому тут
складається така система взаємовідносин:
·
між комерційними банками та їх клієнтами у даній країні;
·
між комерційними банками однієї і тієї ж країни;
·
між комерційними банками різних країн;
·
між комерційними та центральними емісійними банками;
·
між центральними емісійними банками.
У
першій ланці з цих сфер валютного ринку ведеться роздрібна торгівля іноземною
валютою, а в решті – оптова торгівля. Торгівля валютою може здійснюватись
комерційними банками на комісійних засадах або за власний рахунок.
Валюти
розрізняють за двома ознаками:
1.
Конвертованістю:
•
вільно конвертована;
•
неконвертована.
2.
Строковістю:
•
касова, або операція спот, при якій розрахунки між продавцем і покупцем валюти
здійснюються не пізніше, ніж на другий робочий день після укладення угоди;
•
строкова, або форвардна угода, що передбачає розрахунок між продавцем та покупцем
валюти не раніше, ніж через два робочі дні після її укладення за курсом,
зафіксованим в угоді.
І
касовою і строковою угодою передбачається фіксація певного валютного курсу в
момент її укладення. Касові угоди укладаються за поточним ринковим курсом – так
званим спот-курсом валюти, а тому часто й сам ринок таких контрактів називають
спотовим. Валютний курс, за яким здійснюються контракти на ринку строкових
угод, називається форвардним курсом, а ринок відповідно – форвардним.
Більш
складним різновидом форвардної угоди є угода своп, що укладається між банками і
дозволяє їм тримати свою валютну позицію закритою, тим самим запобігаючи ризику
зміни курсу валюти. Валютні операції своп полягають в одночасному проведенні
двох протилежних за змістом операцій: купівлі (продажу) валютних коштів на
умовах спот та продажу (купівлі) на умовах форвард. Якщо продаж валюти
проводиться на спотовому ринку і одночасно укладається угода про купівлю тієї
саиої валюти на форвардному ринку, то це валютна операція своп, що має назву
репорт. Якщо ж ідеться про купівлю валюти на умовах спот у поєднанні з
одночасним продажем на форварді, то відповідну операцію називають депорт.
Валютна
позиція банку – це співвідношення між сумою активів та позабалансових вимог у
певній іноземній валюті та сумою балансових і позабалансових зобов'язань у цій
самій валюті. Різниця між сумою активів у іноземній валюті і пасивів у тій
самій валюті називається експозицією щодо даної валюти. Експозиція визначає
розмір валютного ризику, на який наражається банк внаслідок незбалансованості
активів і пасивів в іноземній валюті. Чим більший розмір експозиції, тим
більший валютний ризик існує в банку, і навпаки.
Валютна
позиція банку буває закритою і відкритою. Валютна позиція називається закритою,
якщо сума активів та позабалансових вимог збігається із сумою балансових та
позабалансових зобов'язань у кожній іноземній валюті, а відкритою, – якщо сума
активів та позабалансових вимог не збігається із сумою балансових і
позабалансових зобов'язань.
Валютна
позиція відкрита довга – це коли сума активів і позабалансових вимог перевищує
суму балансових і позабалансових зобов'язань. Якщо відбувається навпаки, то
відкрита валютна позиція називається короткою.
Валютна
позиція банку визначається щоденно і окремо стосовно кожної іноземної валюти.
На розмір відкритої валютної позиції банку впливають такі операції:
– купівля
(продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, як поточні так і
строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та інші), за якими виникають
вимоги та зобов’язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм
розрахунків за ними;
– одержання
(сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і
витрат, які враховуються на гривневих рахунках;
– купівля
(продаж) основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;
– надходження
коштів в іноземній валюті до статутного фонду:
– погашення
банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання, якої
здійснюється з гривневого рахунку витрат):
– інші
обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при
розрахунках за ними в іншій валюті, в т.ч. і національній).
Валютна
позиція виникає на дату операції з купівлі (продажу) іноземної валюти, а також
нарахування доходів (витрат), зарахування на рахунки (списання з рахунків)
інших доходів (витрат) та відповідно до перелічених операцій.
Обрахування
загальної величини відкритої валютної позиції проводиться таким чином:
*
визначається відкрита валютна позиція за кожною іноземною валютою
як різниця між сумою активів за балансовими та позабалансовими рахунками та
сумою пасивів за балансовими та позабалансовими рахунками. При цьому довга
відкрита валютна позиція показується зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна
позиція – зі знаком мінус;
*
довгі і короткі відкриті валютні позиції за кожною іноземною
валютою переводяться в гривневий еквівалент за офіційним курсом НБУ;
*
загальна величина відкритої валютної позиції банку дорівнює сумі
абсолютних величин довгої та короткої відкритої валютної позиції банку у гривневому
еквіваленті за кожною іноземною валютою.
Збалансованість
активів і пасивів у іноземній валюті є одним із методів управління валютним
ризиком. Зайнявши певну валютну позицію, можна отримати прибутки чи зазнати
збитків внаслідок зміни валютного курсу, оскільки:
*
довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу
іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;
*
коротка валютна позиція приносить прибутки в разі зниження курсу
іноземної валюти, але завдає збитків при підвищенні курсу.
Розмір
прибутків і збитків залежить від розміру експозиції та змін у валютних курсах.
Управління
валютною позицією банку може здійснюватися на основі структурного балансування
активів та зобов’язань в іноземній валюті за строками і сумами, тобто методами
натурального (природного) хеджування. До них відносяться: структурне
балансування валютних потоків; зміна строків валютних платежів (випередження та
відставання), дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті тощо.
Обмеження
величини валютної позиції також може бути досягнуте методами штучного
хеджування, які базуються на проведенні позабалансових операцій, таких як
строкові валютні угоди, форвардні валютні контракти, валютні ф’ючерси, валютні
опціони та валютні своп-контракти.
Комерційні
банки відіграють головну роль на валютних ринках, оскільки вони:
*
купують і продають іноземну валюту, що сприяє безперебійності розрахунків
по міжнародних угодах;
*
допомагають учасникам зовнішньоекономічної діяльності уникати чи
зводити до мінімуму експозицію до іноземної валюти. Це ситуація, при якій
експортер або імпортер піддаються впливу валютного ризику, тобто невизначеності
фінансових результатів угоди.
Це
досягається завдяки таким заходам:
1.
Введенню банківського рахунку в іноземній валюті.
2.
Наданню позички в іноземній валюті.
3.
Укладанню форвардних валютних угод. При цьому банк дає згоду продати або купити
певну кількість іноземної валюти по фіксованому обмінному курсу для поставки її
в майбутньому.
Експортери
та імпортери можуть уникнути своєї експозиції до іноземної валюти шляхом
фіксації зі своїм банком обмінного курсу наступних валютних надходжень або
платежів.
Суми
контрактів та тривалість форвардного періоду можуть довільними і визначаються в
угоді за домовленістю сторін, відповідаючи їхнім потребам.
Основним
питанням при укладанні форвардного валютного контракту є рівень обмінного
курсу, який визначається на дату угоди і за яким операція купівлі-продажу
валюти буде здійснена на дату валютування. Щоб не втратити значних коштів на
форварді, учасникам бажано мати прогноз зміни валютних курсів і враховувати
вплив відповідних чинників на процес формування форвардних валютних курсів.
Для
європейських умов, коли котирування показує кількість валюти за один долар США,
короткотерміновий (до року) форвардний курс можна розрахувати за формулою:
, (2.1)
де: ФКВ/Д
– форвардний курс валюти до долара США;
СКВ/Д
- спот-курс валюти до долара США;
КВ
- річна відсоткова ставка за даною валютою;
КД
- річна відсоткова ставка за доларом США;
n – форвардний
період у днях;
Т – максимальна
кількість днів у році за умовами договору.
Для
розрахунку довготермінових форвардних курсів використовується формула:
, (2.2)
де: ФКВ/Д
– форвардний курс валюти до долара США;
СКВ/Д
- спот-курс валюти до долара США;
КВ
- річна відсоткова ставка за даною валютою;
КД
- річна відсоткова ставка за доларом США;
n – кількість
років;
Якщо
іноземна фірма має намір вкласти 300000 доларів США на термін 6 місяців. Є два
варіанти вкладення коштів: євродоларовий депозит під 8% річних або облігації
внутрішньої державної позики уряду України під 23% річних. На дату інвестування
спот-курс гривні становив USD/UAH = 2,9700.
Необхідно
проаналізувати дохідність та рівень ризику кожного з напрямків вкладення
коштів, а також переваги та недоліки укладання форвардного валютного контракту.
Розв’язок:
У першому варіанті валютний ризик відсутній, оскільки іноземна фірма має у
розпорядженні долари США і відсутня конвертація однієї валюти в іншу. Дохід
фірми в цьому разі складе, доларів США:
У
другому варіанті фірмі необхідно обміняти долари США на гривні, шо за
спот-курсом складатиме 891000 грн.. (300000 х 2,9700). Через 6 місяців буде
одержано дохід у розмірі, грн..:
Після
закінчення терміну інвестування необхідно конвертувати основну суму та
одержаний дохід у долари США, але курс гривні на цей час може змінитися. Отже,
за другого варіанта існує валютний ризик, пов’язаний зі зміною валютного курсу
протягом 6 місяців.
При
обміні доларів США на гривні в іноземної фірми утворюється відкрита довга
позиція за гривнями, яка принесе дохід у разі підвищення курсу гривні і збитки –
у разі його зниження. Якщо фірма вибирає цей варіант вкладення коштів, то їй
необхідно вирішити: узяти на себе валютний ризик і залишити позицію відкритою
чи хеджувати валютний ризик, уклавши форвардну угоду. Якщо за 6 місяців курс не
зміниться, то фірма отримає дохід у розмірі 34500 дол. та не втратить коштів на
основній сумі. При підвищенні курсу гривні до долара, фірма одержить додатковий
дохід, який виникає в результаті узятого нею на себе валютного ризику та
сприятливої кон’юнктури ринку. Але цей ризик може призвести і до недоодержання
запланованого доходу через зниження курсу гривні.
Якщо
фірма вирішує застрахувати валютний ризик, то вона має укласти форвардний
контракт терміном на 6 місяців на суму 993465 грн.. (891000 + 102465). Другий
учасник угоди – український банк визначає форвардний курс гривні через 6
місяців. Для цього використовується формула:
Банк
пропонує курс USD/UAH = 3,1842, і в разі згоди інвестора такий курс фіксується
у форвардному контракті.
Через
6 місяців, одержавши за ОВДП загальну суму 993465 грн.., фірма реалізує
форвардний контракт і одержує, доларів США:
993465:
3,1842 = 311998,30 доларів США
Сума
доходу в 11998,30 доларів США (311998,30 – 300000) майже дорівнює ставці за
євродоларовим депозитом у 8%. Отже, операція хеджування валютного ризику
захищає від збитків через несприятливу зміну курсу, але й виключає можливість
одержання додаткових прибутків.
Укладення
форвардного валютного контракту за курсом USD/UAH = 3,1842 не дає змоги
іноземній фірмі скористатися значно вищим, ніж у євродоларовому депозиті,
рівнем дохідності ОВДП. Але укладення форвардної угоди за будь-яким вищим
курсом гривні до долара, ніж 3,1842, може надати можливість одержання вищої
дохідності, ніж у євродоларовому депозиті.
4.
Укладанню валютних опціонів. Вони дають власникам право (але не зобов'язання)
купувати чи продавати в майбутньому визначену кількість іноземної валюти по
фіксованому курсу обміну. Існує два типи валютних опціонів – опціони покупця і
опціони продавця. Опціон покупця дає право купувати, опціон продавця дає право
продавати.
Призначення
валютних опціонів полягає в захисті власника від несприятливих коливань
валютних курсів. Водночас, якщо валютний курс змінився у сприятливому для
власника напрямку, то опціон дає можливість скористатись перевагами. У цьому
разі власник може обміняти валюту за вигіднішим ринковим курсом, не
користуючись опціоном. Валютний опціон обмежує валютний ризик учасника ринку,
пов’язаний зі змінами валютних курсів. Розмір ризику при використанні опціону
як інструменту страхування валютних ризиків обмежується розміром опціонної
премії. Премія, тобто вартість опціону, залежить від співвідношення спот-курсу
валюти в момент укладення угоди та курсу опціону, а також від тривалості
періоду дії опціону.
Якщо
Українська фірма 12 жовтня відвантажила товар, за який має одержати виручку на
суму 700000 доларів США протягом листопада, але точна дата надходження коштів
невідома. Після одержання коштів фірмі потрібно буде придбати гривні за долари
США для закупівлі устаткування на ринках України. Протягом періоду з 12 жовтня
по 30 листопада очікується підвищення курсу гривні відносно долара США. З метою
страхування валютного ризику фірма звертається до комерційного банку і укладає
з ним опціонний валютний контракт на таких умовах: опціон продажу за доларами
США на суму 700000 доларів США; термін з 01 по 30 листопада; ціна виконання
USD/UAH = 2,5800; опціонна премія становить 50000 грн.. Платіж у доларах США
фірма одержала 26 листопада.
Необхідно
визначити та проаналізувати результати опціонної валютної угоди при різних
спот-курсах на дату отримання коштів: а) USD/UAH = 2,5800; б) USD/UAH = 2,6400;
в) USD/UAH = 2,5000.
Розв’язок:
1. У
першому варіанті виконання опціону не надає переваг фірмі, оскільки ціна
виконання і спот-курс співпали. Фірма втратила опціонну премію в розмірі 50000 грн..,
для банку ця ж сума є доходом.
2. У
другому варіанті, коли курс змінився до рівня USD/UAH = 2,6400, то фірмі
вигідніше обміняти долари США за діючим курсом і одержати 1848000 грн.. (700000
х 2,6400). У такому разі опціон втрачає свою доцільність. Фірма втрачає
опціонну премію 50000 грн.., але виграє завдяки падінню курсу гривні. Цей
виграш становить 42000 грн.. (1848000 – 1806000). Результат для фірми – втрата
коштів у розмірі 8000 грн.. (50000 – 42000). Сума доходів банку становить 50000
грн..
3. У
третьому варіанті фірма пред’являє опціон до виконання і одержує 1806000 грн..
(700000 х 2,5800). Якщо б фірма не придбала опціон, то 26 листопада при обміні
доларів США за спот-курсом фірма одержала б 1750000 грн.. (700000 х 2,5000).
Виграш, як різниця між даними сумами, становить 56000 грн.. (1806000 – 1750000).
Результат для фірми – виграш коштів у розмірі 6000 грн.. (56000 – 50000), для
банку – втрата коштів у розмірі 6000 грн.. При підвищенні курсу гривні понад
рівня 2,5000 фірма отримувала б більші прибутки від операції з опціоном, а
банк, навпаки, – збитки.
Для
проведення розрахунків за опціонною угодою відводять 2 робочі дні. Тому
валютний опціон має бути пред’явлений до виконання його власником не пізніше як
за 2 робочі дні до дати розрахунків за умови прийняття рішення про його
виконання.
Використання
валютних опціонів фірмами для страхування валютних ризиків доцільне у таких
випадках:
*
коли час та сума валютних надходжень і платежів точно не визначені,
а отже, застосування форвардів та ф’ючерсів неможливе;
*
при захисті експортних або імпортних товарів, які чутливі до зміни
цін, виражених у конкретній валюті;
*
при публікації прейскурантів на свої товари в іноземній валюті;
*
для підтримки комерційної пропозиції на укладання контрактів із
зарубіжним партнером, які оцінюються в іноземній валюті.
Для
банків основними напрямками використання валютних опціонів є страхування
відкритої валютної позиції та захист інвестиційного портфеля, деномінованого в
іноземній валюті.
За
своєю природою діяльність банка в основному пов’язана з використанням фінансових
інструментів, в тому числі похідних фінансових інструментів. Основними
факторами, що впливають на ефективність надання фінансових послуг банком, є
різноманітні ризики. Кредитний ризик – це реальний або потенційний ризик втрати
кредитних коштів, який виникає у банка внаслідок нездатності контрагента
виконати умови фінансової угоди з банком. Кредитний ризик присутній у всіх
видах діяльності банка, результат яких залежить від дій позичальників,
емітентів, інших контрагентів та виникає кожного разу, коли банк надає кошти,
бере на себе зобов’язання їх надати чи здійснює інвестиції.
Функція
управління ризиками в банку здійснюється відносно фінансових ризиків
(кредитного, ринкового, географічного, валютного, ризику ліквідності та ризику
відсоткової ставки), а також операційних та юридичних ризиків. Основна мета
управління фінансовими ризиками – визначити ліміти ризику та встановити
контроль над тим, щоб ці ліміти не перевищувалися. Керування операційними та
юридичними ризиками повинно забезпечити належне функціонування внутрішніх
процедур та політики, спрямованих на зведення цих ризиків до мінімуму.
Наприклад,
процес визначення кредитного ризику у комерційному банку слід розподіляти на
оцінку індивідуального та портфельного кредитного ризику. Джерелом
індивідуального кредитного ризику є окремий конкретний контрагент –
позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального кредитного
ризику передбачає оцінку кредитоспроможності такого контрагента, тобто його
індивідуальну здатність вчасно та в повному обсязі виконати прийняті на себе
зобов’язання.
Портфельний ризик виявляється в зменшенні вартості активів банка. Джерелом
портфельного ризику є сукупна заборгованість перед банком за операціями, яким
притаманний кредитний ризик, тобто портфель однорідних кредитних операцій.
Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та
диверсифікації активів банка.
Управління
кредитним ризиком здійснюється шляхом оцінки та моніторингу кредитоспроможності
позичальників, визначення й постійної актуалізації рейтингу якості кредитної
угоди, структурування кредитних угод, визначення та встановлення лімітів,
постійного моніторингу якості кредитного портфелю в розрізі регіонів та програм
кредитування, вдосконалення внутрішніх процедур проведення активних операцій та
методик аналізу кредитоспроможності контрагентів банка.
Окрім
різноманітних ризиків, що впливають на результативність діяльності банку,
існують й інші фактори. Безпосередньо це: зобов’язання, операційні витрати, кредити як
юридичним, так і фізичним особам, депозити, власний капітал, акціонерний
капітал та активи. Можна провести аналіз впливу того чи іншого фактору на
основні показники діяльності банку. за наступною формулою:
(3.1)
де хі
– фактор, що впливає на основні показники діяльності банку; уі – показник
діяльності банку.
На
сьогоднішній день в Україні помітно загострилася конкуренція на ринку
банківських послуг. Безперечну перевагу над своїми конкурентами мають банки,
які пропонують клієнтам велику кількість послуг. До основних продуктів банку
належать: видача грошових кредитів; прийом депозитів; здійснення грошових
розрахунків і платежів; випуск кредитних та платіжних карток; консультування,
надання економічної та фінансової інформації.
Окрім
зовнішніх факторів, на надання фінансових послуг комерційними банками,
впливають також і внутрішні показники. Таким чином, можна запропонувати наступні
шляхи вдосконалення банком основних показників діяльності:
1. Розширення
клієнтської бази. Зазначений фактор дає банкові ряд переваг, основними з яких є
наявність залишків на розрахункових рахунках, можливість використовувати
стабільно частину коштів клієнтів для проведення активних операцій, надходження
готівки до каси банку, одержання комісійного доходу за розрахунково-касове
обслуговування. З метою збільшення кількості клієнтів банку слід розробити
програму залучення клієнтів і встановлення з ними довгострокових взаємовигідних
відносин, яка складається з таких напрямів:
– створення
найсприятливіших умов обслуговування клієнтів, таких, як комфортність і безпека
обслуговування, створення атмосфери довіри і взаєморозуміння,
конфіденціальність операцій і дотримання комерційної таємниці;
– удосконалення
існуючих і впровадження нових технологій обслуговування клієнтів;
– створення
персональних менеджерів для роботи з клієнтами;
– цілеспрямований
пошук і додаткові стимули залучення клієнтів;
– якісне
і швидке обслуговування клієнтів.
2.
Розвиток ефективно діючої філіальної мережі. З цією метою необхідно розробити
програму розвитку мережі філій, до якої входитимуть:
– оптимальне
розміщення філій та інших віддалених структурних підрозділів;
– відкриття
нових філій у найпривабливіших регіонах (основними критеріями є потенційна
клієнтура, невисокі витрати на відкриття філії та швидка окупність капітальних
витрат);
– забезпечення
ефективної роботи філіальної мережі в цілому і структурних одиниць зокрема,
реорганізація неприбуткових філій у безбалансові відділення або закриття їх;
– оптимальний
перерозподіл ресурсів між філіями банку і центральним офісом;
– надання
філіям повного спектру банківських продуктів і послуг, розроблених відповідно
до вимог клієнтів.
3. Універсалізація
банку, підвищення якості обслуговування. Розвиток усіх традиційних видів
банківських послуг, а також розробка власних, з урахуванням специфіки роботи в
Україні і вимог клієнтів, поліпшення якості наданих операцій і послуг.
4. Збільшення обсягів
і дохідності активів шляхом додаткового залучення й оптимального розподілу
грошових ресурсів, які надходять у розпорядження банку з різних джерел між
різними видами активів залежно від терміну і джерела їхнього утворення, ступеня
ризику і дохідності, з метою одержання максимального доходу і мінімізації
ризиків шляхом установлення необхідних лімітів.
– Розвиток
інформаційних технологій і процедур. Одним із першорядних завдань є створення
єдиної операційно-інформаційної внутрішньобанківської системи, що забезпечує:
– наявність
та ефективне опрацювання і використання інформації;
– удосконалення
технологій проведення операцій;
– ведення
бухгалтерського обліку і звітності з урахуванням міжнародних стандартів;
– ефективне
управління структурними підрозділами банку;
– контроль
і чітке визначення ступеня відповідальності кожного співробітника банку.
5. Удосконалення
організаційної структури та якості персоналу. Високий рівень управління кадрами
забезпечить такі напрями:
– формування
корпоративної культури та поліпшення якості персоналу (рівень освіти,
компетенція, навички та професіоналізм);
– програми
мотивації праці та управління чисельністю персоналу.
Щоб
визначити подальші перспективи валютно-курсової політики, необхідно точніше
оцінити її результати в 2008 р. та особливості поточного стану, а саме:
здійснену девальвацію гривні в 2008 р., поточний стан валютного ринку та
його вплив на зовнішньоекономічну діяльність, діючу систему валютного
регулювання й обмежень, а також подальшу динаміку факторів, які впливають на
збалансованість попиту і пропозиції на валютному ринку.
Девальвація
гривні, здійснена торік, хоча й була досить відчутною – 80.5%, проте суттєво не
порушила фінансової стабільності – інфляція зросла, але не перевищила 20%. Якщо
ж оцінити девальвацію з позиції довготермінового аналізу, то в минулому році,
вперше з 2004 року, коли було покладено початок лібералізації валютного режиму,
темпи девальвації перевищили темпи інфляції. Це дещо вирівняло баланс між
кутуму числі у до кризовий період – на 5%), а обсяг чистих зовнішніх активів
(валові активи мінус валові зобов'язання) зріс майже втричі (з початку кризи
майже в 2.5 рази) за рахунок зменшення зобов'язань та зростання активів.
Таким
чином, незважаючи на суттєві зміни основних пропорцій валютного ринку та
показників його функціонування, введення обмежень не завадило виконанню
основної функції – сприянню зовнішньоекономічній діяльності. Крім того, в нових
умовах комерційні банки змогли дещо збільшити, а головне – значно оздоровити
зовнішні активи. Це дає їм змогу розширити власні можливості та впевненіше
виконувати функції валютних агентів своїх клієнтів.
Діюча
система валютного регулювання та обмежень формально не суперечить статті VIII
Статуту МВФ, до якої приєдналася Україна.
Валютні
обмеження широко використовувались у світовій практиці. У повоєнні роки Велика
Британія, Франція та інші країни запроваджували їх для посилення державного
впливу на економічне зростання і скасували лише у 1980–1990 роки. Оскільки
економічні умови змінилися, конкретні прийоми та методи валютних обмежень, які
довели в ті часи свою ефективність, нині потребують значного доопрацювання.
Із
країн, які досягли позитивних економічних результатів, приєдналися до статті
VIII Статуту МВФ і водночас застосовують схожі валютні правила, можна згадати
Китай. За інформацією 2007 року, підготовленою МВФ, у цій країні створено такі
умови для здійснення імпортних операцій (виклад за [3, с. 9]):
«На
ряд товарів встановлено державну монополію на імпорт, у тому числі на пшеницю,
хімічні добрива, сиру нафту та нафтопродукти, гуму, сталь, вовну. Імпортні
ліцензії та квоти встановлено також на інші товари.
Для
здійснення імпортних операцій підприємству необхідно отримати дозвіл місцевого
бюро зовнішньої торгівлі за узгодженням із Міністерством зовнішньої торгівлі та
співробітництва, а також ліцензію місцевого бюро промисловості та комерції для
участі в зовнішній торгівлі.
Перелік
документів, необхідних для здійснення імпортних платежів, включає свідоцтво про
дозвіл на імпорт, митну декларацію, верифікаційну форму на валютні розрахунки,
імпортний контракт, дозвіл на платежі через валютну біржу чи безпосередньо з
власного валютного рахунку та деякі інші.
Встановлено
обмеження щодо передоплати за імпорт».
Перелічені
умови здійснення імпорт обмеження є тимчасовими, не порушують системних
ринкових засад функціонування економіки та банківської системи, мають
відповідні світові аналоги і, головне, сприяють фінансово-економічній
стабілізації, а в перспективі – економічному зростанню, вони, вочевидь, можуть
застосовуватися до часу, коли чинники, які їх зумовили, зміняться. Мовиться
передусім про розбалансованість попиту і пропозиції на валютному ринку України
та перспективи приведення їх у взаємовідповідність, що становить основну
проблему при визначенні перспектив валютно-курсової політики.
СПЕЦИФІКА
ДИСБАЛАНСУ
Щоб
оцінити перспективи вирішення цієї проблеми та розвитку валютно-курсової
політики, необхідно більш точно класифікувати характер незбалансованості між
сукупними попитом і пропозицією на валютного балансу, решта – на інше, в тому
числі на виплати з обслуговування кредитів міжнародних фінансових організацій.
Отже,
державні витрати на обслуговування зовнішніх боргів становлять нині головну
проблему. В перспективі її якоюсь мірою послаблює проведена реструктуризація
боргів перед нерезидентами за ОВДП. Основні ж суми зовнішнього державного боргу
залишаються значними, хоча й дещо меншими, ніж у 2008 році.
Надзвичайно
важливою є також проблема дефіциту торговельного балансу, який, за прогнозами,
знову перевищить 1 млрд. доларів. У рамках цієї проблеми необхідно розглядати і
зростання попиту на іноземну готівку, яка, крім засобу накопичення, широко
використовується у неофіційній торгівлі «човниками».
Існує
також проблема ажіотажного попиту, зумовлена значними девальваційними
очікуваннями. Вони підживлюються неконструктивними дискусіями у Верховній Раді
та засобах інформації щодо можливого відпускання курсу у «вільне плавання», яке
в суспільстві пов'язують зі значною девальвацією, висловлюваннями деяких
посадових осіб стосовно можливої емісії, наступними президентськими виборами,
які теж пов'язують із емісією, а також відсутністю чітких перспектив щодо
стабілізації ситуації в Росії з її негативним впливом на Україну.
ПІДВОДНІ
КАМЕНІ «ВІЛЬНОГО ПЛАВАННЯ»
Вибираючи
варіант розвитку валютно-курсової політики, слід насамперед зважити на
необхідність вирішення перелічених проблем збалансування попиту і пропозиції,
врахувати очікувану та вибрати бажану динаміку обмінного курсу, а також
відповідний комплекс засобів валютного регулювання.
Однією
з альтернатив курсової політики 2009 року, яка обговорюється відповідальними
особами, фахівцями та пресою, є запровадження режиму вільно плаваючого курсу зі
скасуванням існуючих обмежень на валютному ринку при мінімальному впливі НБУ на
збалансування попиту і пропозиції валюти, навіть за наявності суттєвого
дисбалансу між ними. Така точка в цілому досить ґрунтовно висвітлюється
проблема курсової політики та її можливі наслідки для економіки.
Важко
не погодитися з тим, що краще було б не лише скасувати існуючі обмеження, а й
узагалі їх не вводити. Проте саме завдяки цьому вдалося утримати стабільність у
кризовий період. Передчасне ж скасування валютних обмежень (до того, як
зникнуть причини їх уведення) може звести нанівець позитивний ефект від їх
запровадження.
Крім
того, пропозиції щодо введення плаваючого курсу з одночасним скасуванням
обмежень, по-перше, часто не містять оцінки можливої динаміки обмінного курсу,
по-друге, не враховують, що такий режим доцільно застосовувати за умов
стабільних надходжень валюти у державу, позитивного сальдо торговельного
балансу, відносно незначних обсягів платежів із обслуговування зовнішнього
державного боргу. Тобто при збалансованих сукупному попиті і пропозиції
іноземної валюти, а також за достатніх резервів центрального банку, які можна
використати для підтримання стабільності курсу в екстремальних обставинах
тимчасового дисбалансу попиту і пропозиції.
Усього
цього в Україні поки що немає. Тому при запровадженні плаваючого курсу в
нинішніх умовах його динаміку визначатимуть ажіотажний попит та
спекулятивно-арбітражні операції банків задля отримання надприбутків, прагнення
населення позбутися гривні і будь-що придбати долар. Попиті пропозиція, може, й
збалансуються, але це будуть не реальні попит і пропозиція, пов'язані із
зовнішньоекономічною діяльністю, а спекулятивні попит і пропозиція, зумовлені
значними девальваційними очікуваннями. Відтак гривня зазнаватиме шаленого
тиску, а НБУ, не володіючи достатніми резервами, зможе протиставити цьому хіба
що чергове підвищення відсоткових ставок та зменшення ліквідності і грошової
маси, що означатиме – поставити хрест на кредитуванні економіки, інакше кажучи,
позбавити підприємства кредитів.
Падіння
курсу гривні уже на першому етапі такої «лібералізації» можна зіставити з
російським серпневим обвалом, який стався, незважаючи на зниження ліквідності
комерційних банків до 28% (!) порівняно з початком року. Зазначимо, що серпневий
злет ажіотажного, причому платоспроможного, попиту на іноземну валюту в Україні
також відбувся при найнижчому впродовж року показнику ліквідності банків – менше
60% від рівня на початку року. Наведені факти свідчать, що на хвилі ажіотажного
попиту обмеження на кшталт зниження ліквідності, підвищення облікової ставки та
резервних вимог не спрацьовують, оскільки валютні операції у подібних ситуаціях
дають банкам спекулятивні надприбутки. Саме таким операціям і протидіють
існуючі валютні обмеження.
Наслідки
обвальної девальвації гривні, до чого можуть спричинитися скасування діючих
обмежень та перехід на вільно плаваючий курс у нинішніх умовах завищеного,
неадекватного реальним потребам зовнішньоекономічної діяльності попиту на
валюту, передбачити неважко. Це – розкручування інфляції, катастрофічне падіння
виробництва, подальше знедолення народу, параліч бюджету (або його емісійна
підтримка, яка призводить до гіперінфляції) та неспроможність влади впливати на
ситуацію економічними засобами, – тобто йдеться про сценарій уже навіть не
російського, а індонезійського розвитку подій.
Аналіз
свідчить, що без додаткових обґрунтувань, необхідних розрахунків та оцінок
погоджуватися з пропозицією щодо термінового введення режиму вільно плаваючого
курсу зі скасуванням існуючих обмежень на валютному ринку було б передчасно.
Враховуючи
вищевикладене, в 2009 році забезпечити курсову, а відтак і загальну фінансову
та економічну стабільність можна принаймні на початку року лише за умов
збереження основних елементів діючого механізму функціонування валютного ринку,
який дає змогу відсікти арбітражно-спекулятивний попит та певною мірою
збалансувати сукупний попит і пропозицію в межах реальної зовнішньоекономічної
діяльності.
Для підвищення
ефективності валютних операцій ВАТ «ХК Банк» пропонується здійснити таки
методи:
До
першої групи методів зводиться вплив на структуру балансу для обмеження
наслідків переоцінки валютних інструментів. До цих методів належать: структурне
балансування валютних потоків за сумами та строками; проведення конверсійних
операцій; зміна строків валютних платежів (випередження та відставання);
дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті.
Структурне
балансування валютних потоків полягає в узгодженні обсягів та строків активних
і пасивних операцій з усіма іноземними валютами, якими оперує банк. Ідея методу
структурного балансування може застосовуватись щодо будь-яких балансових
операцій з валютними коштами: конверсійні операції, укладення кредитних і
депозитних угод в іноземній валюті, узгодження валютних надходжень і платежів,
проведення фоУкраїниейтингових операцій, реструктуризація кредиторської та
дебіторської валютної заборгованості, купівля та продаж цінних паперів,
деномінованих в іноземній валюті. Обсяги та терміни проведення зазначених
операцій добираються так, аби це дало змогу закрити валютні позиції чи знизити
їх величину до прийнятного рівня.
Одним
із прийомів, що широко використовується банками у процесі управління валютними
позиціями, є проведення конверсійних операцій. Наднормативна позиція за певною
валютою може бути зменшена її обміном на іншу валюту, за якою величина позиції
була нижчою за норматив. Це дозволяє приводити валютні позиції у відповідність
з установленими вимогами без здійснення операцій з базовою валютою. Як правило,
банки вдаються до конвертації валюти, курс якої знижується, у більш надійну та
стабільну валюту. Наприклад, якщо очікується значне зростання курсу євро
відносно долара США, то має сенс швидкий обмін вільних грошових коштів у
доларах на євро. Але конверсійні операції майже не впливають на величину
загальної валютної позиції банку, прийнятої в Україні (норматив НІ5), і тому не
можуть бути використані для її регулювання.
У
процесі управління валютним ризиком банки можуть скористатися методом
випередження та відставання (leads and lags – від англ. випередження та
відставання), який ґрунтується на змінах строків платежів в іноземних валютах
залежно від очікуваних коливань валютних курсів. Маніпулювання строками
дозволяє закрити короткі позиції за певними валютами до зростання їх ринкового
курсу і відповідно довгі позиції – до зниження курсу. До найпоширеніших на
практиці форм зазначеної тактики належать:
• прискорення
репатріації (повернення до своєї країни із-за кордону) капіталу, прибутків,
інших грошових коштів в очікуванні ревальвації національної валюти або
сповільнення процесів репатріації перед девальвацією національної валюти;
• прискорення
чи сповільнення погашення основної суми боргу в іноземній валюті та виплати
відсотків залежно від зміни валютного курсу;
• дострокова
оплата послуг і товарів (основних фондів, товарно-матеріальних цінностей) у
разі підвищення курсу валюти платежу або затримка платежів в очікуванні
зниження курсу;
• прискорення
чи сповільнення нарахування і виплати дивідендів, надходження коштів в
іноземній валюті до статутного фонду банку;
• регулювання
одержувачем інвалютних коштів строків їх конверсії в національну валюту.
Можливості
застосування прийому випередження та відста¬вання визначаються насамперед
законодавчим регулюванням країни та умовами фінансових контрактів. У більшості
угод, за якими відбуваються платежі, передбачається як можливість дострокової
оплати, так і види та розмір штрафних санкцій (пені, неустойки тощо) за
несвоєчасне здійснення переказів валютних коштів. В останньому випадку затримка
платежу через зниження курсу буде виправдана лише тоді, коли зниження витрат на
придбання валюти за новим курсом перекриє суму нарахованих штрафів.
Прийом
дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті є різновидом обліку векселів і
полягає в переуступці банку права вимоги заборгованості в іноземній валюті в
обмін на негайну виплату банком власнику векселя відповідної суми коштів у
національній або іншій іноземній валюті. Дисконтування здійснюється здебільшого
через проведення форфейтингових операцій. При цьому банк купує векселі на всю
суму і на повний строк без права їх регресу (обороту) на попереднього власника.
Відмінність цієї операції від традиційного обліку векселів полягає в тому, що
форфейтингові операції проводяться зі значними обсягами платежів в іноземній
валюті (звичайно не менш як 1 млн дол. США) та із тривалою розстрочкою (на
період від півроку до п'яти – семи років). Загальноприйнята практика передбачає
наявність гарантії третьої особи, або аваль, а також здійснення серії регулярних
платежів, які оформлені простими векселями. Форфейтинг може розглядатись як експортний
факторинг і є, по суті туванням експортера.
Дисконтування
платіжних вимог в іноземній валюті здійснюється також іншими способами, що
мають певні відмінності порівняно з форфейтингом, такі як право регресу
векселів, спеціальний, узгоджений сторонами занижений валютний курс. Добір
платіжних вимог, які дисконтуються, за строками виплат згідно з власними
потребами банку допомагає менеджментові планувати майбутні дії щодо управління
валютною позицією.
Дисконтування
платіжних вимог в іноземній валюті має низку обмежень та недоліків, які й
зумовлюють його незначне поширення у процесі управління валютною позицією.
Навіть якщо банку вдалося знизити позиційний валютний ризик за допомогою таких
операцій, то форфейтер (банк) наражається на інші ризики, зокрема ризик
неплатежу, політичний ризик у країні емітента векселів, ризик переказу валютних
коштів, який полягає в неможливості виконання зобов'язань в іноземній валюті
країною покупця. Крім того, банку не вдається уникнути валютного ризику,
пов'язаного зі зміною курсу валюти платежу протягом дії форфейтингової уґоди.
Тому не кожний банк погоджується стати форфейтером. Деякі банки, навпаки,
спеціалізуються на такому способі фінансування експортерів.
Здебільшого
форфейтингові операції проводяться банком для отримання прибутків від різниці
між номінальною сумою векселя та реальною величиною коштів, виплачених банком
їх власнику, а також одержання комісійного доходу. Законодавство та правила
валютного регулювання в окремих країнах обмежують використання методу
дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті, як це й відбувається у
вітчизняній практиці.
Загалом
управління валютними позиціями за допомогою проведення балансових операцій
часта не відповідає власним потребам та планам банку, а іноді не вигідне з
погляду витрат.
Друга
група методів, пов'язана з хеджуванням валютного ризику, передбачає створення
захисту від валютних ризиків укладанням додаткових строкових угод за іноземною
валютою, які дозволяють компенсувати можливі фінансові втрати за балансовими
статтями внаслідок зміни валютного курсу. Хеджування здійснюють за допомогою
проведення операцій з форвардними валютними контрактами, валютними ф'ючерсами
та опціонами, валютними своп-контрактами, свопціонами, а також різних їх
комбінацій типу подвійний форвард, валютний своп.
Широкий
вибір похідних фінансових інструментів на міжнародних ринках дозволяє банкам
знаходити найефективніші комбінації проведення валютних операцій та застосовувати
досконалі методи управління валютною позицією для зниження валютного ризику.
Висновки
Підводячи
підсумки дипломної роботи слід сказати.
1. З
введенням Закону «Про валютне регулювання і валютний контроль в Україні» почався
новий етап розвитку економіки.
2.
Встановлюючи основоположні положення валютного законодавства Уряд України
покладає велику частину відповідальності на саму високоорганізовану економічну
систему – банківську.
3.
Проте, для ефективнішої організації валютного контролю в країні необхідна тісна
взаємодія всіх органів і агентів валютного контролю. Ця взаємодія повинна
виявлятися як в сумісному створенні нових нормативних актів, так і в активному
впровадженні цих актів в життя, в обміні важливою для всіх суб'єктів валютного регулювання
інформацією про господарюючі об'єкти, що здійснюють валютні операції.
4. У
даній роботі розглянуто дві функціональні схеми організації валютного контролю
в уповноваженому банку і проведена їх порівняльна характеристика.
5. Запропонована
технологічна схема здійснення валютного контролю за операціями клієнтів
уповноваженого банку.
6.
Запропоновано Положення про підрозділ зовнішньоекономічної діяльності
уповноваженого банку, яке розглядається в даній роботі в паралелі із законодавчими
актами, що дозволяють правильно, з погляду законодавства, здійснити валютний
контроль кожною одиницею підрозділу ЗЕД.
7.
Детальніше розглянуті операції з юридичними особами, як що вимагають особливої
уваги з боку валютного контролю.
8.
Одній з тих, що самих пропрацювали, із законодавчої точки зору, є система
контролю за надходженням валютної виручки на рахунки клієнтів. У даній роботі
структурована Інструкція N19 НБУ. Схема дає повніше уявлення про всі етапи валютного контролю
за надходженням валютної виручки.
9.
Для більш прискореного навчання фахівців КБ по контролю за організацією і
здійсненням валютних операцій, взагалі, і валютно-обмінних операцій, зокрема,
автором розроблена серія систематизованих методичних матеріалів. Дані методичні
матеріали застосовувалися в процесі навчання вказаних вище фахівців в СІФБД на
факультеті додаткової освіти протягом декількох років.
10.
Розглянуті в даній роботі організаційно-правові і технологічні схеми можуть
бути використані як в практичній діяльності уповноваженим банком, так і в
учбовому процесі банківських шкіл і коледжів.
Валютний
контроль на даному етапі становлення економіки наший країни звичайно ж
необхідний, але хочеться вірити, що сприятливий інвестиційний клімат
встановиться в Україні до завершення введення всієї системи валютного контролю
і зробить її зайвою. В цьому випадку економіка країни може отримати замість
втечі притоку капіталів.
Список
використаної літератури
1. Закон України «Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р.
2. Декрет Кабінету
Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
3. Декрет Кабінету
Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», №15–93
від 19.02.1993 р.
4. Про затвердження
Класифікатора іноземних валют. Постанова Правління НБУ №34 від 04.02.98 р.
із змінами, внесеними постановою Правління НБУ №561 від 30.12.98 р.
5. Международные
валютно-кредитные отношения: два пути развития, А.И. Ачкасов, О.М. Прексин,
М.» Финансы и статистика», 1998 г. 175 с.
6. Настольная книга
валютного дилера, Киев, 2004 г. 218 с.
7. Банки Украины, СНГ,
стран Балтии – 2003: Сфера услуг для банка и офиса.‑К.: КБС-Издат, 2003. –
671
8. Балабанов И.Т. Валютный
рынок и валютные операции в России. – М.: Финансы и статистика, 2004. –
240 с.: ил.
9. Барановський О.
Валютна безпека / Вісник НБУ. – №8, 2003.
10. Береславська О.Від
обмежень – до лібералізації/Вісник НБУ. – №6, 2003.
11. Береславська О. Курс
під контролем / Вісник НБУ. – №8, 2003.
12. Бункина М. Основы
валютных отношений: Учеб. пособие для вузов / – М., 2000. – 192 с.
13. Валютный рынок и
валютное регулирование. Учебное пособие / под ре. Платоновой. – М.: Изд-во БЕК,
1996. 475 с.
14. Герасимова Е.Б. Анализ
качества банковских услуг // Финансы и кредит. – 2005. – №16. –
С. 19–25
15. Деньги, кредит,
банки. Под редакцией Лаврушина О.И., М. – «Финансы и статистика», 1998 г.
16. Зеленский Ю.Б. К
вопросу сущности банковской услуги // Банковские услуги. – 2004. –
№7. – C. 2–8
17. Остафіль О.В. Проблеми
та перспективи розвитку ринку фінансових послуг в Україні // Фінанси
України. – 2004. – №12. – C. 89–93
18. Парасій-Вергуненко
І.М. Аналіз банківської діяльності. – К.: КНЕУ, 2003. – 347c
19. Петрашко Л.П.
Валютні операції. – К.: КНЕУ, 2001. – 204 c
20. Кабанець О.
Еволюція валютного регулювання // Вісник податкової служби України. –
2005. – №13. с. 62–63.
21. Кабанець О.І.
Валютне регулювання та контроль в Україні. – Донецьк: Донеччина, 2004. – 224 с.
22. Кольга В. З
історії регулювання міжнародних валютних відносин // Вісник податкової
служби України. – 1999. – №3. – с. 42–43.
23. Маркевич М.,
Гурські У. Стратегія дерегулювання валютного ринку. – К.: Центр соціологічних
та економічних досліджень – Гарвардський інститут міжнародного розвитку, 1998.
24. Международные
валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л.Н. Красавиной.
– М.: Финансы и статистика, 1994.
25. Михайличенко С.
Лібералізація валютного ринку / Вісник НБУ. – №5, 2002.
26. Михайличенко С.
Проблеми та перспективи валютно-курсової політики в Україні / Вісник НБУ. – №2,
2000.
27. Мишкін Ф. Економіка
грошей, банківської справи і фінансових ринків: Підруч. для ВНЗ: Пер. з фр. – К.:
Основи, 1999. – 963 с.
28. Міжнародні
валютно-кредитні відносини. / За ред. А.С.Філіпенка. – К.: Либідь, 1997.
29. Міжнародні фінанси:
Навч. посіб. для самост. вивч. дисц. / Рязанова Н.С. – К., 2001. – 119 с.
30. Мусієнко Т.
Глобалізація фінансових ринків і вибір курсових режимів / Вісник НБУ. – №9,
2005.
31. Мусієнко Т.
Особливості валютного регулювання в Україні / Вісник НБУ. – №5, 2005.
32. Мусієнко Т. Проблеми
валютної інтеграції України / Вісник НБУ. – №3, 2004.
33. Наконечный А.,
Селиверстов И. Валютная политика и перспективы украинской экономики /
Финансовые риски. – №4 (16), 2004.
35. Порядок переміщення
валюти через митний кордон України. НБУ, митний комітет України, лист №19029/381
від 14.03.93 р.
36. Правила проведення
торгів на Валютній Секції Української Міжбанківської Валютної біржі. Протокол №30
від 16.07.97 р. Біржового Комітету УМВБ.
37. Правила членства у
Валютній Секції Української Міжбанківської Валютної біржі. Протокол №30 від
16.07.97 р. Біржового Комітету УМВБ.
38. Рязанова Н.С.
Міжнародні фінанси: Навч. посіб. для самост. вивч. дисц. – К., 2001. – 119 с.
39. Федоров М.В. Валюта,
валютні системи, валютні курси. Под ред. Ю.Г.Єрмолаєва. – М. ПАИМС, 1995. –
152 с.
40. Фінансовий словник:
Понад 5000 понять і термінів. – 4‑тє вид., випр. та доп. / Загородній
А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. – К., 2002. – 566 с.
41. Шаров А.Н. Конвертируемость
валют. – К.: Нива, 2003 – 320 с.
42. Шелудько В.М.
Фінансовий ринок: Навч. посіб. 2‑ге вид. випр. і доп. – К.:
Знання-прес., 2003. – 535 с.
43. www.finance.com.ua
44. www.banks.kiev.ua