Концепція мультиплікатора

Концепція мультиплікатора

Вступ

Центральне місце в економічній теорії Дж.М. Кейнса посідає концепція мультиплікатора, спрямована на пошуки кількісних функціональних залежностей суспільного відтворення та обґрунтування концепції походження доходу від інвестицій. Інвестиції в будь-яку галузь сприяють зростання зайнятості, збільшення доходів і споживання не тільки в цій галузі, а й у споріднених виробництвах. Зміни в цих галузях, своєю чергою, породжують збільшення зайнятості й попиту в галузях «другого порядку», які віддалені від сфери первинного інвестування. Це означає появу ефекту мультиплікації. Обсяг національного доходу, а отже, і сукупного попиту, перебуває в певній кількісній залежності від загальної суми інвестицій.

Мультиплікатор – від латинського слова multiplico – помножую, збільшую. Кейнс зауважував, що ідею мультиплікатора він запозичив у англійського економіста Р.Ф. Кана, який вперше ввів це поняття в економічну теорію. Р.Ф. Кан розробив мультиплікатор зайнятості – коефіцієнт, який показує, у скільки разів приріст сукупної зайнятості буде більшим за приріст первинної зайнятості у галузях, безпосередньо пов'язаних з інвестиціями. Поняття мультиплікатора зайнятості вчений вперше сформулював у 1931 р. у зв'язку з обґрунтуванням доцільності організації суспільних робіт під час кризи для стимулювання зайнятості та подолання безробіття.

Мультиплікатор Кейнса – це коефіцієнт мультиплікації, що фіксує пряму пропорційну залежність між приростом інвестицій та приростом національного доходу. Він показує, у скільки разів отриманий приріст національного доходу більший за початковий приріст інвестицій, що обумовив це зростання. Іншими словами, мультиплікатор кількісно визначає множинний вплив змін в інвестиційній активності на відповідні зміни національного доходу, а як наслідок – зайнятості та споживання.

1. Основні принципи концепції

Підсумком свого дослідження Кейнс вважав створення теорії, яка «вказує на життєву необхідність створення централізованого контролю в питаннях, які тепер в основному належать приватній ініціативі, тому що «саме у визначенні обсягів зайнятості, а не в розподілі праці тих, хто вже працює, існуюча система виявилась непридатною». Тому, затвердженням Дж.М. Кейнса, «запровадження централізованого контролю, необхідного для забезпечення повної зайнятості, потребує значного розширення традиційних функцій уряду…Але при цьому залишаються широкі можливості для виявлення приватної ініціативи і відповідальності».

Ефективність регулювання державою економічних процесів, на думку Дж.М. Кейнса, залежить від вишукування засобів для державних інвестицій, досягання повної зайнятості населення, зниження і фіксування норми процента. Він писав: «Рікардо і його послідовники прогледіли той факт, що навіть протягом тривалого часу зайнятість не обов´язково веде до повної зайнятості, що рівень зайнятості може змінюватися і що політиці кожного окремого банку відповідає відмінний від інших рівень зайнятості. Таким чином, існує багато умов довгострокової рівноваги, які відповідають різним варіантам процентної політики органу, який регулює грошову систему».

Як вважав Дж.М. Кейнс, державні інвестиції при їх нестачі мають бути гарантовані випуском додаткових грошей, а можливий дефіцит бюджету буде запобігати зростанню зайнятості і падінню норми процента. Інакше кажучи, чим нижча норма кредитного процента, тим вище є стимулювання інвестицій, зростання рівня інвестиційного попиту, що, у свою чергу, розширює межі зайнятості і веде до подолання безробіття. При цьому вихідним він вважав таке положення про кількісну теорію грошей, згідно з яким насправді «замість постійних цін при невикористаних ресурсах і цінах, які зростають пропорційно до кількості грошей в умовах повного використання ресурсів, ми практично маємо ціни, що постійно зростають із зростанням зайнятості».

На думку Кейнса, повна зайнятість залежить від правильного співвідношення процентної ставки і заробітної плати і може бути досягнута швидше шляхом зниження першої, ніж скороченням другої. Основна причина безробіття, як він вважав, полягає в тому, що ставка процента в довгостроковій перспективі залишається досить високою. Разом з тим, згідно з кейнсіанською теорією подвоєння грошової маси не призводить до подвоєння цін, але при цьому впливає на процентну ставку, тому що кейнсіанська функція попиту на гроші, зокрема спекулятивного, враховує «грошову ілюзію» або реакцію індивідів на будь-яке, навіть нелегальне зменшення запасів готівки.

Слід зазначити, що до Кейнса економісти не зввртали належної уваги на те, що заощадження властиві споживачам, а інвестиції – виробникам, і рішення перших і других не завжди узгоджуються між собою. Тому логічним є те, що ефективний попит і насамперед інвестиції мають стати об´єктом державного регулювання.

Кейнсіанська революція дійсно мала місце. Проте, слід зауважити, що революція відбулася не просто в економічній політиці, а й у теорії. Це не означає, що всі елементи цієї теорії були відразу визнані.

Навпаки, перше видання «Загальної теорії…» ще не було розпродане, як почалася критика окремих частин учення Кейнса, яка з того часу не припиняється. Невдовзі вчення Кейнса спіткала доля теорій Рікардо, Маркса, Вальраса і Маршалла: його інтерпретували, зводили до графіків і альтернативних математичних моделей «Кейнс 1», «Кейнс 2» і т.д. У результаті Кейнс став автором, якого всі цитують, але ніхто не читає.

Таким чином, можна відзначити такі основні принципи концепції Кейнса.

По-перше, Кейнс і його послідовники рішуче заперечували відповідність між інвестиціями підприємців і заощадженнями населення, оскільки і ті, й інші керуються різними мотивами. Заощадження не завжди вкладаються у банк і тому не можуть бути видані як позика підприємцям. Коливання в інвестиціях спричиняють коливання рівня реального виробництва, зайнятості і цін.

По-друге, кейнсіанці вважають сучасні ринки неконкурентними, а тому і нездатними автоматично регулювати попит і пропозицію, особливо співвідношення між цінами і заробітною платою. Монополії і олігополії, займаючи панівне становище на ринках багатьох товарів, можуть штучно підтримувати високі ціни, незважаючи на те, що попит падає. Водночас профспілки виступають за гарантований рівень заробітної плати при укладанні трудових угод і колективних договорів з підприємцями. Все це призводить до того, що ринкове регулювання стає негнучким, і зниження попиту на продукцію хоч і веде до падіння цін, але навряд чи одночасно викличе зменшення ставок заробітної плати. У всякому випадку, розраховувати на те, що робітники добровільно погодяться на зниження заробітної плати, боячись конкуренції з боку безробітних, навряд чи слід. Ще більш безпідставно сподіватися, що загальне зниження ставок заробітної плати забезпечить повну зайнятість, як на це надіялись економісти-класики.

По-третє, оскільки ринок не може виступати як саморегулятор економіки і не спроможний забезпечити повну зайнятість, стабільність виробництва і цін, кейнсіанці вважають, що держава має відігравати активну роль у здійсненні цих завдань. Втручання держави у регулювання економіки має полягати у проведенні такої фіскальної і грошово-кредитної політики, яка б пом´якшила спади і різкі підйоми виробництва, що періодично виникають, і які отримали в літературі назву економічних циклів.

Приклад

У теорії Дж. Кейнса під мультиплікатором розуміється коефіцієнт, або множник, який показує залежність зміни прибутку від зміни інвестицій. Щоб чіткіше уявити механізм, за допомогою якого відбувається збільшення або розширення прибутку під впливом інвестицій, розглянемо конкретний приклад.

Підприємство інвестує 45 млн. гривень для оплати праці додаткової кількості робітників, яких залучають для випуску додаткової продукції. Припустімо, що у цих робітників 2/3 заробітної плати витрачається на споживання, а 1/3 – йде на заощадження, точніше: ГСС (гранична схильність споживання) = 2/3 і ГСЗ (гранична схильність заощадження) = 1/3. Таким чином, із 45 млн. гривень – 30 млн. грн. (2/3) йде на споживання, тобто на закупівлю товарів у виробника. Це перший рівень розгляду.

Для другого рівня візьмемо приклад, що робітники в свою чергу також будуть витрачати 2/3 отриманих грошей на споживання і, таким чином, їх витрати становитимуть 20 млн. грн. Припустімо, що і в подальшому ГСС= = 2/3, тоді знайдемо, що на третьому рівні витрати на споживання становитимуть 13,333 млн. грн. Продовжуючи розрахунок, врешті-решт дійдемо до результату, коли вся сума буде витрачена і витрати дорівнюватимуть нулю. Звідси зрозуміло, що 45 млн. грн. додаткових інвестицій спричинили послідовно вторинні, третинні і т.д. споживчі витрати. Підсумувавши їх, ми побачимо, що в сукупності вони становлять 135 млн. грн. Подамо ці розрахунки у більш наглядній формі:

У правій колонці результати подані у вигляді суми членів спадної геометричної прогресії із знаменником, що дорівнює 2/3 і показує величину ГСС.

Беручи до уваги, що 45 млн грн становлять прирощення інвестицій, а 135 млн грн. – прирощення ВВП, ми можемо виразити залежність між прирощенням інвестицій і ВВП за формулою:

Оскільки ГСС = 1 – ГСЗ, то цю формулу можна виразити інакше:

Величину, обернену ГСЗ, або коефіцієнт, який показує, наскільки збільшується приріст інвестицій, називають мультиплікатором інвестицій і позначають літерою R.

«Коли відбувається прирощення загальної суми інвестицій, – пише Дж. Кейнс, – то прибуток збільшується на суму, яка в R разів більша від приросту інвестицій».

Отже, позначивши коефіцієнт, або мультиплікатор R, отримаємо більш компактну формулу.

Звідси легко знайти значення мультиплікатора

Отже, на думку Кейнса, ріст інвестицій означає залучення до виробництва додаткових робітників, що веде до збільшення зайнятості, національного доходу і споживання. Первинне збільшення зайнятості, спричинене новими інвестиціями, зумовлює додатковий ріст зайнятості, викликаний необхідністю задоволення попиту додаткових робітників. Цей коефіцієнт додаткового росту зайнятості Кейнс назвав мультиплікатором, який показує співвідношення між ростом інвестицій, з одного боку, і ростом зайнятості і доходу – з іншого. Формула мультиплікатора (за Кейнсом) така:

Чим більша гранична схильність до споживання, тим більший мультиплікатор, тим вища зайнятість.

У своїй економічній програмі Кейнс дотримувався положення, що «держава має здійснювати свій скеровуючий вплив на схильність до споживання частково через систему податків, частково – шляхом фіксування норми процента та іншими методами».

Кейнс пропонував регулювати не тільки інвестиції, але й національний доход. Засобом для цього він вважав податки, вимагаючи їх підвищення з метою вилучення заощаджень для збільшення державних інвестицій.

Далі він доходить висновку про те, що «принцип мультиплікатора» дозволяє дати загальну відповідь на питання, яким чином коливання інвестицій, що становлять відносно невелику частку національного доходу, характеризуються значно більшою амплітудою. Але, за його твердженням, «навіть якщо в нерозвиненому суспільстві розміри великі, вплив коливань у розмірах інвестицій на зайнятість буде набагато сильнішим у розвиненому суспільстві, оскільки можна припустити, що саме в останньому поточні інвестиції становлять значно більшу частку поточної продукції».

Висновки

Отже, суть ефекту мультиплікатора дійсно проста. У результаті державного регулювання (прямого – через інвестиції або непрямого – через фіскальну політику) збільшується споживчий попит, який мультиплікує збільшує (примножує) попит на товари і послуги, що зрештою призводить до зростання національного доходу. У свою чергу, приріст національного доходу спричиняє зростання інвестицій, що пожвавлює підприємницьку діяльність і сприяє прискореному розвитку виробництва. Після кризи 1929–1933 pp. економісти, щоб вивести економіку із стану застою, зосередили свою увагу на проблемі ефекту від державного попиту. У зв´язку з цим виникла модель мультиплікатора. Про значення ефекту мультиплікатора М. Блауг писав: «Капіталісти, вчив нас Кейнс, можуть витягти себе зі скрутного становища за допомогою шнурків від власних черевиків, а саме – через мультиплікатор. Вирішальним моментом при цьому є стимулювання інвестицій».