Літосфера
ЗМІСТ
Вступ
1 Антропогенні зміни
поверхні літосфери
2 Надра Землі, їх
використання та охорона
3 Ґрунт як головний засіб
сільськогосподарського виробництва та середовище життя
4 Антропогенне
забруднення і виснаження ґрунтів
5 Охорона і раціональне
використання ґрунтів
Висновок
Література
Вступ
Тема реферату «Літосфера».
Літосфера - кам'яна оболонка Землі, яка включає земну кору
завтовшки від
6
(під океанами) до 80 км (гірські системи). Земна кора складена гірськими породами.
Частка різних гірських порід у земній корі неоднакова - більше 70% припадає на
базальти, граніти й інші магматичні породи, близько 17% — на перетворені тиском
і високою температурою породи і лише 12% - на осадові породи. На континентах
переважають граніти, а під океанами - базальти. Під земною корою знаходиться мантія
(до 2 900 км углиб) і ядро
(від 29 000 до 63 800 км).
Живі організми в літосфері можуть жити на глибині до 3 км.
До складу літосфери входять два найголовніші компоненти - надра
Землі і ґрунт.
Надра Землі - частина природного середовища, яка знаходиться
під земною поверхнею, включаючи мінерали, елементи і гірські породи, які
виходять на поверхню землі. Надра - мінеральна основа біосфери; для людини
надра - традиційний об'єкт добування корисних копалин: паливних (вугілля,
нафта, горючі сланці), рудних (залізо, алюміній, мідь, олово та ін.) і нерудних
(фосфорити, апатити та ін.), природних будівельних матеріалів (вапняки, піски,
гравій та ін.).
Ґрунт
-
тонкий верхній шар континентальної земної кори, один із найголовніших ресурсів
планети, гігантська екологічна система, яка разом із Світовим океаном
вирішально впливає на всю біосферу.
1 Антропогенні
зміни поверхні літосфери
Людина існує в певному просторі, й основною складовою цього
простору є поверхня літосфери.
У процесі еволюції людина почала змінювати поверхню землі,
особливо великих обсягів ці зміни досягли в останні п'ятдесят років. Це добре
ілюструють дані про будівництво великих водосховищ: 90% великих водосховищ світу
були побудовані після 1950 р., а в колишньому СРСР за цей період побудовано 94% великих
водосховищ.
Порушення поверхні літосфери починається з найменшого - з будівництва житла,
коли необхідно вирівнювати поверхню і закладати фундамент. Зростання подібних
порушень відбулося після 1950 p., коли в усьому світі, у тому числі й у СРСР відбувався швидкий
процес урбанізації, який призвів до збільшення чисельності міського населення.
У цей час інтенсивно розвивалася господарська інфраструктура, що
супроводжувалося серйозними змінами поверхні літосфери - будувалися залізничні
та автомобільні шляхи, прокладалися нафтопроводи, лінії електропередач та
зв'язку.
Крім водосховищ побудовані канали великої протяжності, сітки
дрібних каналів, а також дренажні системи. У сітках каналів, як зрошувальних,
так і дренажних, які в більшості своїй не облицьовані, відбуваються активні
ерозійні процеси. Подібні порушення поверхні займають зараз, наприклад, на
території Росії більше 12,3 млн. га, з яких приблизно половину складають осушені
землі. На багатьох осушених землях спостерігається осідання ґрунту в результаті
згорання торфу і руйнування підземних дренажних систем.
Перекриття русла річки греблями є порушенням літосфери
практично по всій довжині ріки, оскільки водосховище змінює баланс стоку
наносів, значна частина яких затримується у верхньому буфері греблі.
У результаті нижче водосховища починається ерозія русла, а в
гирлі відбуваються зміни, обумовлені порушенням балансу насосів.
Поверхня літосфери порушується під час гірських розробок,
створення кар'єрів, розрізів і під'їзних шляхів до них. Наприклад, у Росії, за
статистичними даними, площа порушення земель у зв'язку з подібною діяльністю в 1989 р. склала 1,2 млн. га.
У
Західному Сибіру, де ведуться пошуки нафти й газу, розвивається новий тип
антропогенних порушень поверхні літосфери. Тут широко використовуються
всюдиходи, які вибивають глибокі колії, а процес оновлення тундрової і
лісотундрової рослинності відбувається дуже повільно. Швидко розвивається
процес ерозії ґрунту, оскільки колії служать борознами стоку для талих і
дощових вод. На місці руху всюдиходів формується антропогенна дренажна сітка.
Ще один шлях порушення літосфери - геологорозвідувальні
роботи, які супроводжуються копанням шурфів, бурінням малих свердловин,
вибухами поверхневих зарядів при проведенні систематичної розвідки і т. ін. При
регіональних дослідженнях вага зарядів досягає 1000 кг, і як наслідок -
ушкодження літосфери сягає 100-метрової глибини.
Порушення літосфери приводять, як правило, до активізації
небезпечних стихійних природних явищ, таких, як поповзні, завали, просідання
ґрунту, створення умов для формування снігових лавин, сприяння збільшенню
поверхневого стоку; змінюються умови інфільтрації і рух флюїдів у ґрунті, порушуються
біоценотичні взаємозв'язки ґрунтових організмів.
2 Надра Землі, їх використання та охорона
Зараз у світі відбувається великомасштабне втручання людини в
систему водо-, нафто- і газоносних горизонтів літосфери, які розташовані на
різних глибинах. При цьому вплив на літосферні флюїди здійснюється кількома
шляхами.
Частина поверхневого стоку переводиться в підземний, особливо
при зрошуванні. Під час зрошування в магістральних каналах і безпосередньо на
полях даремно витрачається до 30% води. У результаті на більшій частині зрошуваної території
відбувається піднімання рівня ґрунтових вод і навіть виникають заболочені
площі. Площа земель, на яких підвищився рівень води внаслідок зрошування,
досягає у світі кількох мільйонів гектарів.
Інший шлях переведення поверхневого стоку в товщу літосфери - це підтоплення земель у
районах водосховищ, де також піднімається рівень ґрунтових вод. Таке підіймання
ґрунтових вод і заповнення водою раніше ненасиченої зони змінюють механічні
якості ґрунту, сприяють руйнуванню берегів водосховищ, розвитку суфозії (вимивання
з ґрунту мінеральних часток, осідання верхніх товщ ґрунту і утворення понижень
та порожнин) та ін.
Під
великими водосховищами в місцях розломів земельної кори не виключене
проникнення поверхневих вод у глибинні пласти і в глибокі водоносні горизонти.
Це може породжувати сейсмічність, що добре відомо з практики будівництва
великих водосховищ.
Переведення частини поверхневого стоку в підземний виникає в
усіх містах у результаті роботи водогінної та каналізаційної систем. У містах у
ненасичену зону літосфери і до вільних горизонтів ґрунтових вод надходить до 3 м3/км2
води, у тому числі гарячої з тепломережі. Результатом цього є затоплення
підвалів будинків і підземних комунікацій. Виникають руйнування фундаменту,
осідання ґрунтів, розвивається суфозія.
Ще один шлях утручання в літосферу - це закачування
забруднених відпрацьованих вод у глибокі свердловини та закачування гарячої
води і пари в нафтові свердловини з метою збільшення нафтовіддачі пласту.
Обсяги негативних наслідків таких закачувань величезні.
Потужним засобом впливу на літосферні флюїди є відкачування
води з різних горизонтів підземних вод. Зокрема, відкачування шахтових вод і
вод із кар'єрів і розрізів. При відкачуваннях, які обов'язково перевищують
поповнення води, знижується рівень підземних вод і виникають великі вирви депресії.
Найбільші зниження рівня підземних вод спостерігаються в районах великих міст,
які використовують для водопостачання підземні води з глибини 50-60 м.
Вторгненням у флюїдні системи літосфери є добування нафти і
газу.
За період розвитку нафтогазових родовищ пробурено багато
десятків тисяч таких свердловин глибиною до 2 км. На їх місці виникли великі депресійні вирви,
були розкриті і розгерметизовані всі глибоко залеглі водо-, нафто- і газоносні
горизонти.
Наслідки цього процесу виявляються по-різному. У Татарії,
наприклад, де видобуток нафти ведеться вже тривалий час, у районі
Ромашкінського нафтового родовища з вересня 1986 р. по січень 1989 р. зареєстровано 198 землетрусів силою до 10 балів. Більша частина
епіцентрів землетрусів залягає на глибині 2-3 км в осадовому чохлі старої Східноєвропейської
платформи.
Крім розвідувальних і промислових свердловин досить глибокі
горизонти надр пронизують шахти з видобування корисних копалин: вугілля, поліметалічних
руд, солей. Утворені підземні пустоти весь час зростають за об'ємами і площами.
На більшості підприємств із видобутку вугілля взагалі не прийнято заповнювати
вироблений підземний простір. Все це призводить до просідань ґрунту, а також
порушення флюїдних систем. Найчастіше закриті шахти просто затоплюються.
Є вагомі причини вважати, що райони видобутку нафти, газу та
вугілля є джерелами виділення в атмосферу метану, який є одним із чинників
утворення парникового ефекту.
Запаси
корисних копалин у надрах Землі не безмежні і відносяться до категорії
невідновлюваних природних ресурсів.
Більшість корисних копалин значною мірою вже вичерпані,
особливо багаті на них родовища верхніх горизонтів земної кори.
Вчені неодноразово робили спроби підрахувати запаси і строки
вичерпання природних копалин у цілому на земній кулі та в окремих регіонах.
Звичайно, ці підрахунки приблизні і базуються на даних, які доступні сучасному
рівню знань (див. табл. 1).
Таблиця 1. Ресурси і час вичерпання основних
корисних копалин
Рід корисних
копалин
|
Запаси у світі
|
Запаси в
Україні
|
|
Ресурси
(млрд.тонн)
|
Час вичерпання
(роки)
|
Ресурси
(млрд.тонн)
|
Час вичерпання
(роки)
|
Кам'яне вугілля
|
990
|
250
|
50,4
|
125
|
Нафта
|
90
|
25
|
Дуже мало
|
-
|
Залізні руди
|
400
|
100-200
|
20
|
70
|
Мідні руди
|
-
|
-
|
60
|
Руди цинку і
свинцю
|
-
|
25-28
|
-
|
45
|
Сірка
|
-
|
25-30
|
-
|
30
|
Новим фактором потужного впливу на надра є ядерні підземні
вибухи. їх проводять для створення підземних ємностей у соляних куполах, для
створення провальних вирв і для глибинного сейсмічного зондування. Крім того,
проводять вибухи з воєнною метою.
У результаті такого потужного впливу на значних площах
зазнають розгерметизації зони аномально високих пластових тисків. У 60-х роках
почав підвищуватися рівень підземних вод у верхніх горизонтах, що особливо
яскраво виявилося в Прикаспійському регіоні. Це викликало зростання сейсмічної
активності в західній частині регіону, у результаті почастішали викиди грязьових
вулканів та зародилася хвиля деформацій, яка виникла на Апшероні - найбільш
старому районі нафтовидобутку - і рухалася з області альпійської складчастості
на північний схід у напрямі молодих та старих платформ зі швидкістю 50-60 км/рік.
Просування цієї хвилі супроводжувалось різким зниженням нафтовидобутку по
всьому регіону.
У наш
час це, мабуть, єдине пояснення підняття рівня Каспію у XX столітті, яке, на
відміну від інших, відзначалося надзвичайно швидкими темпами. Пояснення,
пов'язані зі змінами конфігурації дна в результаті тектонічних рухів, не
підтверджуються високоточними повторними нівелюванням. Спроба пояснити зміни
водного балансу Каспію збільшенням притоку води в нього і зменшенням
випарювання не узгоджується з особливостями зональної циркуляції, підвищенням
глобальної температури та відбиранням води на зрошування і господарські
потреби.
Таким чином, масштаби техногенної дестабілізації надр
Ара-ло-Каспійського перегину набули не локального, а регіонального характеру.
Ця дестабілізація незворотна і поки що не піддається регулюванню.
У зв'язку з тим, що надра Землі стали не тільки джерелом
добування корисних копалин, але й місцем захоронения шкідливих хімічних і
радіоактивних відходів виробництва, сховищем видобутих нафти й газу, місцем
проведення підземних ядерних випробувань, будівництва деяких підземних споруд,
прокладання транспортних комунікацій і т.д., необхідною стає розробка принципів
раціонального використання й охорони надр.
Раціональне використання та охорона надр передбачають такі
заходи:
- створення нових високоекологічних технологій розробки родовищ
корисних копалин;
- вилучення з добутої мінеральної сировини (у тому числі й бідних
руд) усіх хімічних елементів або сполук, що містяться в них;
- утилізація відпрацьованої породи або надійне її захоронения;
- запобігання втратам мінеральної сировини в період експлуатації
родовищ;
- вилучення з руд основних і супутніх компонентів;
- збереження чистоти водоносних горизонтів, очищення й утилізація
стічних вод;
- забезпечення економії мінеральної сировини при транспортуванні й
переробці;
- удосконалення методів захоронения радіоактивних відходів
із метою запобігання радіоактивного забруднення навколишнього середовища;
- охорона родовищ корисних копалин від затоплення при створенні
водосховищ, організації звалищ промислових і побутових відходів;
- охорона родовищ від пожеж;
- пошук природних і штучних замінників дефіцитних мінеральних
сполук, більш повне використання вторинних ресурсів;
- використання альтернативних екологічно чистих джерел енергії.
3 Ґрунт як
головний засіб сільськогосподарського виробництва та середовище життя
Ґрунт
-
верхній тонкий шар континентальної земної кори, утворений під впливом рослин,
тварин, мікроорганізмів та клімату з материнських гірських порід, на яких він
знаходиться. Це важливий і складний компонент біосфери, тісно пов'язаний з
іншими її частинами.
У ґрунті складним чином взаємодіють основні компоненти:
- мінеральні частини (пісок, глина), вода, повітря;
- детрит - відмерла органічна речовина, залишки життєдіяльності рослин і
тварин;
- велика кількість живих організмів - від детритофагів до редуцентів, які
розкладають детрит до гумусу.
Таким чином, ґрунт - біокосна система, заснована на динамічній
взаємодії між мінеральними компонентами, детритом, детритофагами і ґрунтовими
організмами.
У своєму розвитку і формуванні ґрунт проходить кілька етапів.
Молоді ґрунти часто є результатом вивітрювання материнських гірських порід, або
перенесення і відкладання осадів (наприклад, алювію.) На цих субстратах
оселяються мікроорганізми, піонерні рослини - лишайники, мохи, трави - та дрібні тварини.
Поступово з'являються інші види рослин та тварин, склад біоценозу
ускладнюється, між мінеральним субстратом та живими організмами виникає ціла
серія взаємозв'язків. У результаті формується зрілий ґрунт, якість якого
залежить від початкової материнської породи і клімату. Процес розвитку ґрунту
закінчується, коли досягається рівновага ґрунту з рослинним покривом та
кліматом, тобто виникає стан клімаксу. Таким чином, зміни ґрунту, що виникають
у процесі його формування, нагадують сукцесійні зміни екосистем.
Кожному типу ґрунтів відповідають певні типи рослинних груп.
Так, соснові бори, як правило, ростуть на легких піщаних ґрунтах, а ялинові
ліси - переважно на
більш важких і багатих поживними речовинами суглинистих ґрунтах.
Ґрунти є складною системою, усередині якої відбуваються
різноманітні складні процеси. Для того, щоб підтримувати ґрунт у доброму стані,
необхідно знати природу обмінних процесів усіх його складових.
Поверхневі шари ґрунту складаються з багатьох залишків
рослинних та тваринних організмів, розклад яких призводить до утворення гумусу.
Кількість гумусу визначає родючість ґрунту.
У ґрунті існує велика кількість різних живих організмів - педобіонтів,
які формують складну харчову детритну сітку: гриби, бактерії, водорості,
найпростіші, молюски, членистоногі та їхні личинки, дощові черви та багато
інших. Усі ці організми відіграють велику роль у формуванні ґрунту та зміні
його фізико-хімічних характеристик.
Рослини
вбирають із ґрунту необхідні мінеральні речовини, але після відмирання
рослинних організмів спожиті елементи повертаються у ґрунт. Ґрунтові організми
поступово переробляють усі органічні рештки. Таким чином, у природних умовах
відбувається постійний кругообіг речовин у ґрунті.
У штучно створених агроценозах такий кругообіг порушений, бо
людина забирає значну частину сільськогосподарської продукції, використовуючи
її для власних потреб. Через те, що ця продукція не бере участі в кругообігу,
ґрунт стає неродючим. Щоб уникнути цього і підвищити його родючість у штучних
агроценозах, людина вносить органічні та мінеральні добрива.
Загальний земельний фонд України становить 60,36 млн. га. Територія України
розташована в трьох ґрунтово-кліматичних зонах (степова, лісова і полісся) з
різними типами ґрунтів (чорноземи, сірі лісові ґрунти, дернисті та торф'яники
відповідно).
Найбільше природне багатство України - чорноземи. Вони
складають майже 50% світового банку чорноземів. Розорані землі в Україні становлять
близько 85% від площі степів
і лісостепів. Посівні площі займають 33,5 млн. га.
4 Антропогенне забруднення і виснаження ґрунтів
У нормальних природних умовах усі процеси, які відбуваються в
ґрунті, знаходяться в рівновазі. Основним фактором порушення рівноваги стану
ґрунту є антропогенний. У результаті розвитку господарської діяльності людини
відбувається ерозія, дефляція, заболочування, засолення і забруднення ґрунтів.
Людина викликає зміну складу ґрунту і навіть його знищення. У даний час на
кожного жителя нашої планети припадає менше одного гектара орної землі. Ці
незначні площі продовжують скорочуватись через невмілу господарську діяльність
людини.
В Україні за останні 25 років вміст гумусу в ґрунті зменшився з 3,5 до 3,2%, площі кислих
ґрунтів збільшилися на 1,8 млн. га (25%), а площі засолених - на 0,6 млн. га (24%). Через неправильну
меліорацію майже 50 тис. га орних земель підтоплені.
Великі площі родючих земель у світі гинуть при
гірничопромислових роботах, при будівництві підприємств і міст. Знищення лісів
і природного трав'яного покриву, багаторазова оранка землі без дотримання
правил агротехніки призводить до виникнення ерозії ґрунту - руйнування і зміни
родючого шару водою і вітром. Ерозія в наш час стала всесвітнім злом.
Підраховано, що тільки за останнє століття в результаті водної та вітрової
ерозії на планеті втрачено 2 млрд. га родючих земель активного сільськогосподарського
використання.
Найбільше
від руйнівної дії ерозії страждають господарсько освоєні гірські райони, райони
з різко почленованим рельєфом, сильним і нерівномірним стоком талих або
зливових вод.
Водна ерозія викликає площинний змив і розмив ґрунтів.
Утворюються яри і промоїни, з господарського використання виключаються великі
площі родючих земель. Яружно небезпечними районами в Україні є передгір'я Карпат
і Криму.
Вітрова ерозія, або дефляція (розвіювання і видування
ґрунту) завдає руйнації в посушливих степових, напівпустельних і пустельних
районах з піщаними і супіщаними ґрунтами.
На території СНД площа різною мірою еродованих земель складає
більше 5
млн. га.
Одним із наслідків промислової діяльності людини є інтенсивне
забруднення ґрунтового покриву. У ролі головних забруднювачів ґрунту
виступають метали та їх сполуки, радіоактивні елементи, а також добрива і
пестициди, які використовуються в сільському господарстві.
В Україні внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС
радіонуклідами забруднено понад 4,6 млн. га земель у 74 районах 11 областей, у тому числі 3,1 млн. га орних земель.
До найбільш небезпечних хімічних забруднювачів ґрунтів
відноситься ртуть та її сполуки. Ртуть потрапляє в навколишнє середовище з
отрутохімікатами, відходами промислових підприємств, які містять металеву ртуть
та її сполуки.
Ще більш масовий і небезпечний характер має забруднення
ґрунту свинцем. Відомо, що при виплавлянні однієї тонни свинцю в навколишнє
середовище з відходами викидається до 25 кг цього металу. Сполуки свинцю використовуються
як добавки до бензину, тому автотранспорт є серйозним джерелом свинцевого
забруднення ґрунтів. Особливо багато свинцю в ґрунтах уздовж великих
автомагістралей.
Поблизу великих центрів чорної та кольорової металургії
ґрунти забруднені залізом, міддю, цинком, марганцем, нікелем, алюмінієм та
іншими металами. У багатьох місцях їх концентрація в десятки разів перевищує
ГДК.
Радіоактивні елементи можуть потрапляти в ґрунт і
накопичуватись у ньому в результаті випадання опадів від атомних вибухів або
при скиданні в навколишнє середовище рідких та твердих відходів промислових
підприємств, АЕС або науково-дослідних закладів, пов'язаних із випромінюванням
і використанням атомної енергії. Радіоактивні речовини з ґрунтів потрапляють у
рослини, потім в організми тварин та людей, накопичуючись у них.
Значний вплив на хімічний склад ґрунтів завдає сучасне
сільське господарство, яке широко використовує добрива й різні хімічні речовини
для боротьби зі шкідниками, бур'янами і хворобами рослин. Нині кількість
речовин, залучених до біологічного кругообігу в процесі сільськогосподарської
діяльності, приблизно дорівнює кількості речовин, залучених у процесі промислового
виробництва. При цьому з кожним роком виробництво і застосування добрив та
пестицидів у сільському господарстві зростає. Невміле та безконтрольне
використання їх призводить до порушення кругообігу речовин у біосфері.
Однією з найбільш серйозних світових проблем навколишнього
середовища є опустелювання земель. Цей процес відбувається майже в 100 країнах. Це позначається
на житті 900
млн.
чоловік і щорічно зменшує світовий прибуток на 42 млн. доларів.
Опустелювання (аридизація) - це деградація ґрунту в
посушливих, напівпосушливих і сухих субгумідних районах, викликана згубним
впливом людської діяльності і антропогенних змін клімату. Основні причини
опустелювання - виснаження і надмірне забруднення ґрунтів, вирубування лісів і
нераціональне зрошення.
Однією із значних екологічних проблем є засолення ґрунтів.
Воно виникає в результаті підвищення вмісту в ґрунті легкорозчинних солей
(карбонату натрію, хлоридів і сульфатів), зумовлених засоленістю
ґрунтоутворюючих порід, привнесенням солей ґрунтовими і поверхневими водами,
але найчастіше виникає в результаті нераціонального зрошування. Ґрунти стають
засоленими при вмісті більше 0,1% за вагою токсичних для рослин солей. Засолення ґрунтів - одна з причин, яка
обмежує розвиток зрошуваного землеробства. Райони стародавнього зрошуваного
землеробства мають дуже високий відсоток засолених ґрунтів. Так, у долині річки
Інд засолено 10 млн. га з 15 млн. га всієї площі (біля 67%), у долині річки Ніл
- 1,2 млн. га з 1,7 млн. га (більше 80%). На території колишнього СРСР при
зрошуванні кожної тисячі га засолювалося 184 га, у тому числі 141 га ріллі (Реймерс, 1990). Деякі
антропогенні фактори, які спричиняють зменшення площ ґрунтів та їх забруднення,
в узагальненому вигляді наведені в таблиці 2.
Таблиця 2. Екологічні наслідки впливу
антропогенних факторів на ґрунти
Основні фактори
|
Найважливіші
зміни ґрунтів
|
Щорічна глибока
оранка ґрунтів з перевертанням пластів
|
Порушуються
оптимальні фізичні властивості ґрунтів (структура, водно-повітряний режим та
ін.), збільшується інтенсивність площинної ерозії, знижується вміст гумусу
|
Розорювання
цілинних земель
|
Застосування
важкоколісної сільськогосподарської техніки
|
Ущільнення
ґрунту і різке зниження його родючості, часті пилові бурі та знесення
родючого шару, забруднення ґрунту пальним і мастилами
|
Знімання врожаю
культурних рослин; сінокосіння і заготовляння силосу
|
Без добрив -
зменшення поживних речовин і через кілька років зниження родючості, посилення
випаровування вологи після видалення вегетативної маси рослин
|
Випасання
худоби
|
Ущільнення
ґрунту тваринами, при перевипасанні - знищення скріплючої ґрунт рослинності і
виникнення ерозії, збіднення хімічного складу ґрунту, осушення
|
Випалювання
сінокосів і пасовищ
|
Загибель великої
кількості ґрунтових організмів у поверхневому шарі, посилення випаровування
|
Осушення
|
Порушення
гідрологічного режиму, на торф'яних ґрунтах - виникнення вітрової ерозії
|
Зрошення
|
Зволоження, а
при неправильному поливі -заболочування, за відсутності достатнього дренажу - засолення
|
Хімічне і
радіоактивне забруднення
|
Загибель
багатьох видів ґрунтових організмів, зміна процесу ґрунтоутворення,
біокумуляція хімічних забруднювачів та радіонуклідів у живих організмах
|
Створення
звалищ промислових і побутових відходів
|
Знищення
ґрунтів під відвалами, отруєння ґрунтових організмів на прилеглих ділянках
|
Будівництво
приміщень та різних споруд (аеродромів, водосховищ, автошляхів, ангарів та
ін.)
|
Знищення
ґрунтів, накопичення відходів, вплив на ґрунти засобів транспорту, докорінні
зміни процесів ґрунтоутворення під спорудами
|
Добування
корисних копалин відкритим способом
|
Знищення ґрунту
на місці кар'єру і під відвалами породи, різке зниження рівня ґрунтових вод і
часткове осушення ґрунту
|
Наземний
транспорт
|
Ущільнення
ґрунту, забруднення пальним, мастилами і солями важких металів
|
Викиди
промислових відходів в атмосферу
|
3 опадами та
при осіданні забруднюють ґрунт, змінюють його хімізм, кислотність
|
Знищення лісів
(вирубування, лісові пожежі та ін.)
|
Підсилення
вітрової і водної ерозії, випаровування вологи з ґрунту
|
5 Охорона і раціональне використання ґрунтів
Для збереження ґрунтів від подальшого забруднення і
деградації необхідно проводити комплекс організаційно-господарських,
агрономічних, технічних, меліоративних, економічних і правових заходів щодо
запобігання і усунення наслідків зазначених процесів.
Серед першочергових заходів, спрямованих на охорону земельних
ресурсів, виділяють такі:
-
боротьба з вітровою ерозією - проведення безвідвальної обробки ґрунту зі збереженням
стерні на поверхні поля, борозенкові посіви культур, заліснення і закріплення
пісків, створення куліс із високостеблових рослин і трав'яних смуг, лісосмуг
-буферів снігозатримання;
- боротьба з водною ерозією - поглиблення ріллєвого
шару, обробіток ґрунту впоперек на схилах, контурне розорювання, висівання
зернових на парових полях та проведення інших заходів, які покращують
проходження води в ґрунт та запобігають її стіканню при розтаванні снігу та
випаданні дощів; у гірських районах -обладнання протиселевих споруд,
заліснення, залуження схилів, регулювання випасання худоби, збереження гірських
лісів;
- проведення меліорації - науково-обґрунтованої
та екологічно безпечної системи заходів щодо поліпшення ґрунтових,
гідрологічних і мікрокліматичних умов сільськогосподарського виробництва з
метою підвищення родючості ґрунту та отримання високих і стійких урожаїв. До
меліоративних заходів належать: зрошення і осушення земель; вентиляція ґрунтів,
закріплення яру; ґрунто- і полезахисні лісонасадження; вапнування ґрунтів;
внесення сидератів і органічних добрив та багато інших;
- рекультивація
земель - комплекс робіт, спрямованих на відновлення продуктивності й
господарської цінності порушених земель. Процес рекультивації складається з
двох етапів. На першому етапі (гірсько-технічному) вирівнюють поверхню,
засипають кар'єри та інше, здійснюють хімічну меліорацію ґрунту, насипають
родючий шар ґрунту, проводять меліораційні і протиерозійні заходи. На другому
(біологічному) етапі відновлюють родючість ґрунту. Зараз досить ефективною є
рекультивація шляхом лісорозведення. Перед залісненням часто висівають
багаторічні бобові трави. Виділяють такі напрямки рекультивації ушкоджених
земель - сільськогосподарський, лісогосподарський, водногосподарський,
рекреаційний, санітарно-гігієнічний та будівельний.
Висновок
В
процесі написання реферату ми прийшли к висновку, що треба берегти нашу «неньку
– Землю», бо те що ми робимо на ґрунті може повернутися катастрофою для
людства.
Література
1. Андрейцев В.І. Екологія і
законодавство України: У 2 кн. - К.: Юрінком Інтер, 1997.
2. Білявський Г.О., Бровдій
В.М. Про класифікацію основних напрямів сучасної екології // Рідна природа. - 1995. - № 2. - С. 4-7.
3. Білявський Г.О., Бутченко
Л.І., Навроцький В.М. Основи екології: Теорія та практикум. - К.: Лібра, 2002.
4. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй
Р.С. Основи загальної екології. - К.: Либідь, 1993.
5. Білявський Г.О., Фурдуй
Р.С. Практикум із загальної екології. -К.: Либідь, 1997.
6. Волошин В.В. Проблеми
сталого розвитку України. - К.: Вид-во «БМТ», 1998.
7. Голубець М.А., Кучерявий В.П., Генсірук С.А. та
ін. Конспект лекцій з курсу «Екологія і охорона природи». - К.: УМК ВО, 1990.