Дослідження теоретичної концепції системи освіти с позиції соціології

Дослідження теоретичної концепції системи освіти с позиції соціології

Реферат

Дослідження теоретичної концепції системи освіти с позиції соціології

План

Вступ

Розділ І. Теоретичні підходи до освіти, як соціального інституту

1.1 Статус освіти в суспільстві

1.2 Функції освіти в суспільстві

1.3 Суспільство і освіта: шляхи взаємодії

Розділ ІІ. Нова парадигма освіти в умовах трансформації суспільства

2.1 Проблема реформування освіти

2.2 Соціологічні аспекти приватної освіти в Україні

2.3 Реформа вищої школи України за оцінками студентів і викладачів

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми дослідження. Освіта - це один з найдавніших соціальних інститутів, який викликаний потребами суспільства відтворювати і передавати знання, уміння, навики, готувати нові покоління для життя, готувати суб’єктів соціальної дії для вирішення економічних, соціальних, культурних проблем, що стоять перед людством. У сучасному світі освіта - складне і багатоманітне суспільне явище, сфера передачі, освоєння і перероблення знань і соціального досвіду. Освіта є певна система навчальних і виховних закладів, що здійснюють різноманітні форми залучення їх досвідів в освоєння багатств культури. Освіта інтегрує різні види навчальної і виховної діяльності, їх зміст в єдину соціальну систему, орієнтує їх на соціальне замовлення, на соціальні потреби людства. Серед соціальних інститутів суспільства сучасної цивілізації освіта займає одну з провідних позицій. Адже благо людини, становище культури та духовності в суспільстві, темпи економічного, науково-технічного, політичного і соціального прогресу саме і залежать від якості і рівня освіти.

Трансформація духовних засад українського суспільства є суттєвою передумовою вирішення низки завдань, продиктованих стратегією його оновлення, національного відродження та європейської інтеграції. Дана стратегія, обумовлена не лише проблемами національно-державного утвердження України, але й кардинальними змінами в культурі людства на рубежі століть, передбачає активне використання інноваційного потенціалу постіндустріального суспільства, що формується. Одним із факторів, який впливає на динаміку цього процесу, виступає освіта, статусна позиція і функціональні можливості якої зростають у постіндустріальному соціальному універсумі.

Освітянська галузь сьогодні стає предметом пильної уваги соціологів, політологів, культурологів, психологів і філософів, які об’єднують свої зусилля в експертному прогнозуванні її розвитку і передбаченні ризиків, що супроводжують її оновлення. Реалії українського соціуму, який проходить складний, трансформаційно насичений період розвитку, загострюють проблематику становища та реформування системи освіти.

Стратегія оновлення, національного відродження українського суспільства у поєднанні з його європейським вибором ще більш актуалізує тему дослідження. Масштабність перетворень, перешкоди, які виникають на шляху до реалізації цієї стратегії, соціальні сподівання і сила ініціативи, яка виходить із настанов демократизації і модернізації в освіті, для підвищення своєї дієвості вимагають поглиблення розуміння інноваційних процесів, що відбуваються в освіті. Цілком упевнено можна стверджувати, що вища школа сьогодні є соціокультурним простором, який характеризується підвищеною інтенсивністю інноваційних процесів. Для України інноваційний потенціал вищої школи може і повинен стати ресурсом для модернізаційного прориву.

Таким чином, тема дослідження становища системи освіти на даному етапі розвитку українського суспільства, можливості та шляхи її реформування набуває неабиякої актуальності. Це і зумовило вибір теми курсового дослідження «Місце аналітичної школи в соціології ХХ ст.»

Мета і завдання дослідження. Основна мета полягає в дослідженні з позиції соціології теоретичної концепції системи освіти, її функцій у суспільстві, у визначенні змін та реформаційних заходів, характерних для освітянської галузі в даний час.

Для досягнення зазначеної мети підлягали вирішенню наступні завдання:

-  проаналізувати теоретичну модель соціологічного пізнання освіти;

-       визначити основні функції освіти у суспільстві;

-       розкрити основні шляхи взаємодії освіти та суспільства;

-       виявити основні тенденції та проблеми реформування освіти в Україні;

-       дослідити соціологічні аспекти приватної освіти в Україні;

-       проаналізувати на основі соціологічного дослідження, відношення до сучасного стану освітньої системи в Україні, молодого покоління (студентів 1-го курсу РДГУ).

Об’єктом дослідження є освітня система України в соціокультурних контекстах соціальних трансформацій.

Предмет дослідження - визначення сутності, специфіки освіти, нова парадигма освіти України в умовах трансформації суспільства.

Емпіричною базою дослідження стали результати соціологічного дослідження «Відношення молоді (студентства) до освіти», яке здійснювалось у 2009 р. у Рівненському державному гуманітарному університеті.

Практичне значення отриманих результатів. Положення та висновки курсової роботи можуть бути використані студентами при підготовці до семінарських занять з курсу «Соціологія», спеціального курсу «Соціологія освіти» тощо. Також матеріали дослідження можуть стати у нагоді студентам при написанні наукових, дипломних робіт, статей тощо.

Структура курсової роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, які поділені на 6 підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел у кількості 33 найменувань.

Розділ І. Теоретичні підходи до освіти, як соціального інституту

1.1    Статус освіти в суспільстві

Історія розвитку світової цивілізації дозволяє стверджувати, що найбільш пріоритетною цінністю, яка забезпечує соціальний прогрес суспільства, є освіта. Зауважимо при цьому, що освіта - явище багатозначне.

Насамперед - це визначальний компонент культури, що забезпечує спадкоємність та відтворення накопичених знань, досвіду, традицій. Освіту можна розглядати і як процес навчальної діяльності, і як результат цього процесу. Причому освіта - це не просто діяльність, а діяльність в особливий спосіб організована, з певною ієрархією ролей і нормативним регулюванням. Освіта - це і канал інформації в інформаційній системі [27, 136].

Отже, освіта є складним соціальним феноменом, осмисленням якого займається багато наук. Соціологія зосереджує свою увагу на вивченні освіти як соціального інституту, механізмах її взаємодії з суспільством. Освіта як соціальний інститут відповідає за своєчасну і адекватну підготовку людей до повноцінного функціонування в суспільстві. Система освіти не єдиний, але надзвичайно важливий фактор соціалізації людей.

Система освіти - соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і виховання).

Специфічність процесу соціалізації людей у системі освіти полягає в тому, що він відбувається цілеспрямовано, систематично, планомірно, з допомогою певного кола осіб (педагогів), у спеціальних закладах. Цей соціальний інститут поширює панівну в суспільстві ідеологію, відображає в своїй структурі й функціонуванні суспільні відносини і є одним з важливих засобів забезпечення спадкоємності поколінь, соціальної безперервності, виконує багато інших соціальне важливих функцій. Організована освіта як соціальний інститут, як підсистема суспільства склалася історично. Щодо причин виникнення освіти існують різні думки. Одні виходять з визначальної ролі соціально-економічних причин, матеріального виробництва, інші систему освіти виводять з практики священнослужіння, державного управління. З огляду на різні думки можна вважати, що система освіти постала внаслідок зміни організації всієї суспільної життєдіяльності.

Історично першими закладами освіти були школи жерців
у Межиріччі, в яких особливу увагу приділяли вивченню астрономії. Школа шумерської держави існувала при храмі і готувала писарів, служителів культу. Струнка і розгалужена система освіти була в античних державах. Більшість вільного населення Стародавньої Греції і Стародавнього Риму здобувала початкову освіту. Особлива роль тут належала вищій ланці освіти, що було пов'язано з швидким розвитком науки, зростаючими потребами суспільно-політичної та управлінської сфер в освічених людях. Потреби державного управління зумовили розвиток середнього ступеня освіти (старогрецькі гімназії і староримські школи риторів). Саме ці навчальні заклади сприяли утвердженню ідеалу калокагатії - всебічного розвитку особи. Система освіти античності загалом була пов'язана з уявленнями про повноцінного громадянина як людину розвинуту інтелектуально, фізично, естетично і духовно [27, 139].

У середньовіччя освіту і на Заході, і на Сході характеризували крайній консерватизм і догматизм, безмежна віра і поклоніння перед церковними авторитетами. Переважаюче значення виховної функції в системі освіти зберігалось аж до зародження капіталістичних відносин. Планування, організація, зміст, контроль навчання і виховання централізовано здійснювала церква. Важлива віха в розвитку освіти - виникнення в XII- XIII ст. університетів, що стали центрами інтелектуального життя Європи. Вони, а також прагматичне спрямовані міські гільдійські і цехові школи забезпечили умови для реформи схоластичної системи освіти.

Остаточні якісні зміни системи освіти відбулися пізніше, в XVI-XVIII ст. Великі географічні відкриття, досягнення інших галузей природознавства радикально змінили бачення світу. Під їхнім впливом приходить усвідомлення необхідності оновлення цілей і методів освіти. Засновується велика кількість середніх спеціальних навчальних закладів - технічних училищ, промислових, комерційних, військових, навігаційних шкіл. Вища ланка системи освіти розширюється за рахунок природничих і технічних факультетів. На зміну зневажливому ставленню до природничих наук, характерному для аристократії і духовенства, прийшла орієнтація на засвоєння у системі освіти необхідних для життєвого успіху знань. Однак найпомітнішими були зміни у системі народної освіти, покликані до життя необхідністю задовольняти нові потреби щодо масової підготовки працівника нового типу - робітника великого машинного капіталістичного виробництва. Крім того, доступ до широкої освіти став можливим, коли народ почав впливати на уряд.

Третім важливим чинником розширення освіти стало формування зацікавленої соціальної групи, яка претендувала на свою частку в суспільному багатстві. В індустріально розвинутих країнах у другій половині XIX ст. вводиться безплатна обов'язкова початкова освіта.
Відбуваються радикальні зміни і в методиці освіти, особливо наприкінці XIX - на початку XX ст. Це виявилось у відмові від пануючих століттями схоластичних і утвердженні дидактико-виховних методів, вироблених видатними гумані-стами-мислителями і педагогами Я.-А. Коменським, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, К. Ушинським та ін. [28, 352]

Сучасна система освіти виконує спільне призначення - залучення людини до досягнень культури. Освіта - викладання учням знань, освоєння ними системи наукових знань, причому системи, що створює відносно повну картину природи суспільства, мислення. Освіта завдяки системності, іншими словами, завдяки викладанню взаємоз’вязаних основ наук формує в учнів, студентів уміння підійти до аналізу речей і процесів з різних позицій, охопити речі і процеси з ряду боків. Система знань з тим або іншим успіхом, в залежності від ступеня науковості, закладає початки уміння оперувати нагромадженими знаннями, вирішити нові, нестандартні проблеми, завдання. Багатосторонній підхід до проблем освіти, виховання розвиває наукове мислення. Якість і надійність основ освіти залежить від рівня науковості системи освіти. Разом з тим освіта реалізує і інші різноманітні функції, служить універсальним засобом, механізмом вирішення багатьох життєвих проблем людини і суспільства. Та очевидно, освіта ще не визначає вирішення проблеми формування людської особи, і щоб сформувати особу людини, необхідна системе виховання і освіти.

Виховання і освіта - процес формування людини-особи - освіченої, з соціально-політичною свідомістю. Науковий зміст освіти і служить базою процесу формування людини-особи. Одного викладання учня, студентам комплексу знань науки за навчальними програмами ще не досить для формування повноцінної всебічно розвинутої людини-особи. Для формування всебічно розвинутої особи варто ще, насамперед, сформувати людські відносини. Якщо людина залишається стерильно ідейною, якщо немає спільних поглядів на життя, не відчула сенсу життя, то така людина неминуче виявляється неповноцінною [28, 352].

1.2    Функції освіти в суспільстві

Сутність системи освіти як соціального інституту полягає передусім у її соціальних функціях. Аналіз їх дає змогу визначити її властивості, специфіку, межі.

Соціальна функція освіти - це роль, яку соціальний інститут виконує стосовно потреб суспільства або його частини. Однією з основних соціальних функцій сучасної системи освіти є функція професійної соціалізації, тобто підготовка кваліфікованих кадрів для всіх сфер суспільного життя. Професійно спрямовані майже всі ступені й етапи системи сучасної освіти, хоч, звичайно, неоднаковою мірою. Професійна спрямованість у різні часи виявлялася по-різному, що було зумовлено неоднаковими суспільними потребами в освіті. Так, на початковому етапі «професіоналізм» був єдиною і винятковою метою функціонування системи освіти, що позначалося на вузькоспеціалізованому характері шкіл і змісті навчання. Пізніше професійна орієнтація стала менш вираженою, хоча окремі її ланки були зайняті тільки професійною підготовкою. Нині роль цієї функції знову зростає. Адже людина не може повноцінно брати участь у житті суспільства, не маючи достатньої професійної підготовки [29, 142].

Звичайно, професійна соціалізація відбувається і поза межами формальної, тобто інституційованої, освіти. Протягом тривалого часу така форма професійного навчання переважала. Так, у середні віки існував інститут підмайстрів, через який пройшли всі великі майстри ремесел і мистецтв. Професійна підготовка тут здійснювалася безпосередньо в трудовому процесі. За цехової організації учень не тільки працював у майстра, але й жив у його сім'ї. Таємниці професії й умови майбутнього життя відкривалися перед ним у реальних обставинах. Простіші професії найчастіше передавалися від покоління до покоління у сім'ї. Шкільна освіта передбачала оволодіння вищими видами духовної діяльності - релігійно-культовою, політичною, філософською, математичною та ін. Коли постала потреба у великій кількості освічених працівників, система освіти зреагувала розширенням мережі закладів професійної та науково-технічної освіти.

Ще одна функція системи освіти реалізується через взаємодію з соціальною структурою суспільства. У соціологічній науці існують різні точки зору щодо цієї взаємодії. Одні вважають, що система освіти формує і визначає соціально-класову структуру (концепція «меритократії»). З функціоналі-стської точки зору, освіта - раціональний спосіб розподілу людей відповідно до їх здібностей, коли найздібніші й найактивніші люди посідають вищі посади. Представники цього напряму вважають, що система освіти сприяє створенню рівних можливостей і сприятливих умов для висхідної мобільності, що в закладах освіти оцінюють людей на основі їх досягнень, незважаючи на класову належність, расу і стать тощо.

Згідно з теорією людського капіталу, освіта - це капіталовкладення в тих, хто навчається. Як і всі капіталовкладення, в майбутньому воно принесе прибуток. На основі цього обґрунтовується нерівність дорослих людей, яка зумовлюється кількістю і типом «капіталовкладень», інвестованих у їх освіту. Таким чином виправдовується нерівність між людьми, оскільки суспільство здійснило різні витрати на їх підготовку до різних видів діяльності. Винагороди відповідають капіталовкладенням [29, 128].

Якщо прибічники теорії функціоналізму підкреслюють позитивне значення взаємодії освіти з соціально-класовою структурою, то з точки зору теорії соціального конфлікту ця взаємодія має суспільне негативний характер. За цією теорією, освіта несе небезпеку конфліктних ситуацій, її розглядають як втілення різних групових конфліктів, вважають, що вона сприяє експлуатації і пригнобленню груп, які перебувають у несприятливих умовах. У 1971 р. в США з'явилася книга І. Ілліха з сенсаційною назвою «Суспільство відмовляється від освіти», в якій пропонувалося відмінити обов'язкове навчання. Автор вважав, що школи слід замінити навчальними закладами, де вивчають предмети за бажанням учнів, Крім того, пропонував заборонити роботодавцям з'ясовувати, яку освіту мають його потенційні працівники, зважати на їх здібності, а не на колишні досягнення у школі. Таким чином, розривався зв'язок між навчанням, роботою і доходами, якому надавали важливого значення прибічники функціоналізму і теорії людського капіталу. Представники теорії соціального конфлікту активно виступають проти системи селективного навчання з очевидним, як вони підкреслюють, соціал-дарвіністським ухилом. Неомарксисти також вважають, що сучасне навчання сприяє посиленню економічної, класової нерівності.

Роздвоєністю відзначаються марксистські погляди на цю проблему. За капіталізму, вважають вони, вплив соціальної структури на систему освіти зберігається і навіть посилюється, тоді як вплив системи освіти на соціальну структуру слабшає. А за соціалізму, на їх погляд, система освіти повинна служити створенню суспільства повної соціальної однорідності.

Виховна функція системи освіти полягає у формуванні з допомогою цілеспрямованої діяльності в підростаючих поколінь певних рис, світогляду, визнання пануючих у даному суспільстві норм поведінки, ціннісних орієнтацій, тобто у підготовці молоді до виконання певних соціальних обов'язків. З допомогою освіти зберігаються культурні цінності, які передаються від одного покоління до іншого. Виховання молоді в дусі конформізму, визнання культурних цінностей та ідеалів, що склалися в суспільстві, сприяє підтриманню існуючого соціального порядку. Але освіта сприяє і соціальним змінам, які відбуваються у зв'язку з переоцінкою існуючих знань і цінностей. Так, наприклад, коли Російська монархія для свого зміцнення запровадила західну систему підготовки державних чиновників, то одержала й неочікуваний результат - вільнодумство і студентські заворушення, спрямовані проти самодержавства [33, 109-111].

Має виховна функція освіти й особливий, відносно самостійний аспект - забезпечення соціального контролю, нагляду за дитячою, підлітковою і, частково, юнацькою віковими групами. У сучасному світі освіта вважається обов'язковою. Це означає, що згідно із законодавством, діти зобов'язані проводити в школі по декілька годин на день, п'ять чи шість днів на тиждень протягом певної частини року. Окремі ступені системи освіти створено з урахуванням необхідності нагляду за дітьми. Майже весь день їхню поведінку контролюють вчителі та вихователі. Цей аспект виховної функції освіти важливий і в тому сенсі, що школа часто відіграє роль компенсуючого фактора для дітей з так званих «неблагополучних» сімей, тобто сімей з нездоровим морально-психологічним кліматом.

З точки зору теорії конфлікту різні соціальні групи ведуть боротьбу за цінності, які слід засвоювати в школі. Так, наприклад, у СІЛА в 70-80-ті роки деякі батьки вимагали заборонити використання в школі матеріалу, в якому, на їх думку, знайшли відображення расистські, антиамериканські, антисемітські й антихристиянські настрої, а також відверто виражений інтерес до сексу. Внаслідок цього були переглянуті й складені заново підручники. Іноді виникають конфлікти, пов'язані з вибором цінностей при складанні навчальних планів. У 1925 р. Джон Скоупс був засуджений за викладання «єресі» учням Тенесі. Єрессю називали теорію Дарвіна, яка ставила під сумнів біблійне пояснення створення світу. Справу Скоупса назвали «Мавп'ячим процесом» [33, 114].

Виховну функцію освіти інколи трактують гіперболізовано, вважаючи її інструментом тоталітарного контролю, що певною мірою було притаманне, наприклад, радянському суспільству.

Система освіти виконує і функцію загальноосвітньої підготовки. Деякі дослідники розглядають цю функцію як аспект виховної функції, називаючи її гуманістичною, розвиваючою». Саме в ній виявляються відмінності між спеціальною і загальною освітою. Загальноосвітня підготовка допомагає розширити межі професіоналізму, розкриває простір ерудиції та кругозору. Крім того, професійна підготовка, засвоєння спеціальних знань неможливі без попередньої загальноосвітньої підготовки. Вона є основою підготовки до професійної діяльності, перекваліфікації, розвитку здібностей до професійної мобільності, професійної адаптації. З точки зору теорії людського капіталу, освіта не є фактором, який одразу споживається. Скоріше, це капіталовкладення, яке у майбутньому принесе прибуток. Цей капітал збільшується в процесі навчання. Система безперервної освіти не дає змоги йому знецінитись. А одержана в юності загальноосвітня підготовка є основою для подальшої безперервної освіти.

Ще однією важливою, але недостатньо дослідженою є науково-дослідна функція системи освіти. Творення нового знання постійно відбувалося в структурі системи освіти, оскільки певна частина вчителів і викладачів завжди цим займалася. Свідома орієнтація на продукування нового наукового знання постала в Стародавній Греції з виникненням прототипів майбутніх вищих навчальних закладів: Академії Платона, Ліцею Аристотеля, Піфагорійського союзу.

Тривалий час ця функція була побічною, другорядною для системи освіти. До XIX ст. у системі освіти в кращому разі розвивалися гуманістичні та схоластичні науки. Природничо-наукове знання розвивалося не тільки поза системою освіти, а часто і поза межами офіційної науки. Інституційного оформлення науково-дослідна функція набула в епоху промислової революції наприкінці XVIII - на початку XIX ст. Саме в цей час було розпочато інтенсивні дослідження в галузі природничих наук, свідоме формулювання соціальних замовлень системі освіти. При вузах створено дос-
лідницькі лабораторії, науково-дослідні центри. Як і раніше, ця функція зосереджена у вищій ланці системи освіти. Уже наприкінці XIX ст. в обов'язки викладацького складу вузів увійшло одночасне виконання двох ролей: дослідника і педагога. Вузи стають найзручнішим місцем проведення фундаментальних, а згодом - і прикладних досліджень [31, 57].

Основні функції системи освіти у різних країнах і в різні історичні періоди виявляються не однаково. Це залежить від стану і потреб суспільства, від окреслених державою соціальної мети і принципів освіти.

1.3    Суспільство і освіта: шляхи взаємодії

Освіта як суспільне явище завжди більш-менш повно відображає об’єктивну реальність, необхідність тісної взаємодії з суспільством, відповідності його завданням. Її формування, розвиток і функціонування є закономірним процесом, детермінованим всією системою суспільних відносин. Причому ця закономірність не діє автоматично. Вона реалізується через цілеспрямовану діяльність працівників системи освіти на всіх рівнях та в значній мірі залежить від засвоєння ними завдань, що стоять перед суспільством, і не тільки в сфері освіти.

Сутність ролі освіти як соціального інституту полягає передусім в її соціальних функціях, які в різних країнах і в різні періоди проявляються неоднаково. На її особливості впливають рівень розвитку, потреби суспільства. Кожний державний лад прагне підготувати віддану йому молодь, необхідні кадри для всіх сфер життя. У свій час французький просвітитель Гельвецій відмічав, що в кожній країні мистецтво формувати людей настільки зв’язане з формою правління, що якась значна зміна в суспільному вихованні навряд чи можлива без зміни в самому державному устрої. Природно, що кожний державний лад висуває перед системою освіти свої вимоги [11, 5].

Сучасна освіта стає визначальним чинником у соціалізації особистості, формуванні її соціального статусу, досягненні життєвого успіху. Визнання цього факту є домінуючим серед мотивів отримання вищої освіти у сьогоднішніх студентів. На нинішньому етапі розвитку людської цивілізації як загальноосвітня підготовка, що складає базу для набуття спеціальних знань, розвитку здібностей та професійної адаптації, так і вища школа є визначальними чинниками у формуванні здатності особистості до успішного функціонування в складних умовах сучасного суспільства.

Розглянемо взаємодію освіти з соціальною структурою суспільства. В соціологічній науці існують різні погляди на цей процес. Прибічники концепції меритократії (влади найбільш обдарованих) вважають, що система освіти формує і визначає соціально-класову структуру суспільства. З функціоналістської точки зору, освіта - це раціональний спосіб розподілу людей відповідно до їх здібностей, коли найактивніші і найталановитіші займають вищі посади. А сама система освіти сприяє створенню рівних можливостей, оскільки в закладах освіти оцінюють людей за їх досягненнями, незважаючи на расу, стать, класову належність тощо. Отже, функціоналісти акцентують увагу на позитивному значенні взаємодії освіти з соціальною структурою. Прибічники ж конфліктологічної точки зору вважають цю взаємодію суспільно негативною, оскільки освіта приховує в собі небезпеку конфліктних ситуацій, сприяє пригнобленню груп, які перебувають у несприятливих умовах. Наприклад, у США, незважаючи на те, що негри сьогодні мають більше, ніж будь-коли можливостей одержати освіту, рівень неписьменності серед них майже у 5 разів вищий, ніж серед білих [11, 5-6].

Сучасна соціологія освіти у центр своїх досліджень поклала проблему кризи освіти, яка набула глобального (світового) масштабу, починаючи із середини ХХ ст. В 60-ті роки вийшла книга відомого вченого економіста, директора Міжнародного інституту планування освіти Ф.Кумбса «Світова криза освіти». Згодом відбулися конференції на цю ж тему, вийшли книги і статті з такими багатозначними заголовками як «Криза в класних кімнатах», «Шкільні пустелі». Спираючись на величезний обсяг даних, світове наукове співтовариство було одностайне в постановці діагнозу: сучасна освіта перебуває в стані кризи.

Загальносвітова криза освіти зумовила активні пошуки виходу з неї. В різних країнах світу розробляються національні і міжнародні програми типу: «Освіта майбутнього» (Франція), «Освіта американців ХХІ ст.», «Нація в небезпеці» (США), «Модель освіти для ХХІ ст.» (Японія), в т.ч. і «Україна ХХІ ст. Державна національна програма «Освіта» та ін. В усіх цих програмах можна помітити спільні тенденції пошуку шляхів приведення своїх національних систем освіти у відповідність з вимогами часу. Основні з них: демократизація всієї системи навчання і виховання; підвищення фундаментальності освіти; гуманізація і гуманітаризація освіти; використання найновіших технологій навчання; інтеграція різних форм і систем освіти як на національному, так і на світовому рівнях [11, 8].

Провідна ідея реформування освіти - розвиток її за принципом безперервності, що передбачає постійне поповнення та оновлення знань людини, її духовне вдосконалення від раннього дитинства до старості. Саме цього вимагають потреби сучасного суспільного розвитку.

Виникнення ідеї безперервної освіти пов’язують з науково-технічним прогресом, який потребує широкоосвіченого працівника, спонукає до постійного оволодіння новими знаннями. На думку футурологів, наприклад, професійні вимоги до фахівців будуть змінюватись кожні 5-10 років. Тому фахівець повинен мати готовність, здатність і можливість до перенавчання.

Сучасному працівникові необхідна також грунтовна гуманітарна підготовка - розвинуте логічне мислення, мовна культура тощо. Проте суть не тільки у вимогах науково-технічного прогресу. Безперервна освіта пов’язана з вирішенням складних соціальних проблем, зумовлених новим становищем людини у світі, який швидко змінюється. За цих умов освіта перетворюється на елемент повсякденного способу життя дедалі більшого числа людей. Освічена людина може перетворитися в неука, якщо не буде постійно поповнювати свої знання. Тому змінюється зараз і саме розуміння того, хто така освічена людина. Якщо в попередній парадигмі освіти це була «людина, яка багато знає», то в нинішній - це «індивід, що орієнтується на цінності освіти як провідного виду діяльності в структурі власного способу життя» [3, 256].

Виходячи із всього сказаного, підкреслимо, що взаємодія освіти і суспільства на сучасному етапі набуває нового змісту. ХХІ століття - це час переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, в якому якість людського потенціалу, рівень освіченості і культури всього населення набувають вирішального значення для економічного і соціального поступу країни. Стрижнем освіти в Україні зараз, як підкреслюється в «Концепції загальної середньої школи», є «розвиваюча культуротворча домінанта, виховання відповідальності особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни». Практичне здійснення цієї ідеї, на жаль, гальмується багатьма несприятливими чинниками. Освіту, як нам відомо, в Україні знецінено. Про це свідчить хоча б оплата праці. По суті, зникла її диференціація (донедавна професор отримував меншу зарплату, ніж державний службовець із середньою освітою). А в США, наприклад, навіть рядовий працівник із вищою освітою, отримує зарплату на 70 % вищу, ніж той, хто її не має [3, 257].

Ускладнює ситуацію катастрофічне матеріальне і фінансове становище освітніх установ на фоні загальної соціальної кризи в державі; втрата інтелектуалів та зниження якості кадрового потенціалу викладацького корпусу, спричинене безперешкодною дією нецивілізованого і неконтрольованого ринку епохи «початкового нагромадження капіталу»; слабкість альтернативного сектора освіти як щодо організаційних форм, так і щодо якості належних освітніх стандартів.

Розділ ІІ. Нова парадигма освіти в умовах трансформації суспільства

2.1    Проблема реформування освіти

На рубежі XXI ст. чітко окреслилися головні тенденції оновлення освіти:

-       демократизація всієї системи навчання і виховання;

-       підвищення фундаментальності освіти;

-       гуманізація та гуманітаризація освіти, використання найновіших технологій навчання;

-       інтеграція різних форм і систем освіти як на національному, так і на світовому рівнях.

Провідна ідея реформи освіти - розвиток її за принципом безперервності, що передбачає постійне поповнення та оновлення знань людини, її духовне вдосконалення від раннього дитинства до старості. Виникнення і розвиток цієї ідеї пов'язують з науково-технічним прогресом, який потребує широкоосвіченого працівника, спонукає до постійного оволодіння новими знаннями, методами, навичками. Такому працівникові необхідна і ґрунтовна гуманітарна підготовка - розвинуте логічне мислення, мовна культура тощо. Проте суть не тільки в науково-технічному прогресі та його вимогах. Безперервна освіта пов'язана з вирішенням складних соціальних проблем, зумовлених новим становищем людини у світі, який швидко змінюється. За цих умов освіта перетворюється на елемент повсякденного способу життя протягом усього періоду активної діяльності дедалі більшої кількості людей. Змінюється розуміння того, хто така освічена людина. Якщо в попередній парадигмі освіти це була «людина, яка багато знає», то в нинішній - це індивід, що орієнтується на цінності освіти як провідний вид діяльності в структурі власного способу життя.

Перша міжнародна зустріч вчених з проблем безперервної освіти відбулася в 1967 р. в Оксфорді. В 1974 р. у Москві зустрілися експерти ЮНЕСКО, які розглядали дослідження безперервної освіти. Того ж року у Варшаві був організований симпозіум на тему «Школа і перманентна освіта», на якому йшлося про соціальне значення безперервної освіти для «поточних» контактів людини із засобами масової інформації, про підготовку учнів до післяшкільної освіти, підвищення кваліфікації професійно підготовлених кадрів тощо [22, 61].

На початку 90-х років із розбудовою Української держави і необхідністю радикального реформування системи національної освіти зросла актуальність проектування системи освіти та її складових з позицій наукового прогнозування. Активізувалися спроби побудови загальних концептуальних моделей соціології освіти, які б інтегрували різні напрями досліджень, а також вироблення проектниих моделей діяльності, кваліфікаційних характеристик спеціаліста. Однак поза увагою вітчизняних вчених опинилися проблеми прогнозування освіти.

На шляху до інтеграції в Європу Україна приєдналася до так званого Болонського процесу. Болонський процес - процес структурного реформування <#"474803.files/image001.gif">

Вибірку даного соціологічного дослідження становили 20 респондентів. З діаграми видно, що більшість, це жінки (65 %), а чоловіки - 35 %.

Питання 3

Проаналізувавши відповіді студентів на питання 2, ми дійшли висновки, що більшість студентів (70 %), вважають, що на данний час система освіти в Україні знаходиться не на достатньому рівні розвитку, 25 % респондентів вважають, що сучасна освіта добре розвинена. І лише 5 % респондентів мають особливу власну думку з цього приводу.

Питання 4

На питання, чи потрібно здобувати освіту взагалі, всі студенти відповіли стверджувально, що свідчить, про свідомий вибір вищого навчального закладу, як однієї зі сходинок в здобутті освіти.

Питання 5 (Відкрите питання). Я ви розумієте слово освіта?

На це питання відповідь дало 75 % респондентів:

-       30% досліджуваних студентів під словом «освіта» розуміють - джерело знань та ґрунт для подальшого щасливого майбутнього;

-       15 % респондентів дали відповідь, що «освіта» - це знання;

-       15 % студентів відповіли, що «освіта» - це навчання;

-       2 респондента (10 %) зазначили, що «освіта» для них - це підвищення рівня свого «Я».

Питання 6

Більшість опитаних студентів - 70 %, вважають, що освіта дається їм «50» на «50», тобто не можна назвати легко, і не можна вказати, що важко, 10 % респондентів вважають, що освіта дається їм легко, і 15 % студентів відчувають складнощі у здобутті вищої освіти.

Питання 7

Відповіді студентів на Питання 6. Розподілилися наступним чином:

бажання бути кращим - 20 %; просто для галочки (всі вчаться і я буду)- 5 %; щоб мати в майбутньому знання (рівень кваліфікації) - 75 %; бажання отримати задоволення (тому що вам подобається) - 0%. Загалом, студенти вважають, що освіта - це майбутнє.

Питання 8. (Відкрите питання) Чи хотіли б ви якихось нововведень в системі освіти? Якщо так, то яких саме?

На жаль на це питання не дали відповідь 20 % респондентів. 20 % опитаних студентів відповіли на питання «ні», 1 респондент (5 %) погодився з даним рівнем в системі освіти, ще 1 (5 %) запропонував скасувати запровадження Болонської системи освіти. Інші відповіді розподілилися наступним чином:

-       3 респондента (15 %) - запровадження більше практики під час навчання;

-       4 респондента (20 %) - зменшення навантажень з дисципліни фізичного виховання та поділ групи на секції;

-       3 респондента (15 %) хотіли б нововведень та комп`ютеризації (тобто прагнення самостійно працювати та обирати)

Отже, загалом простежується прагнення до нововведень у студентів.

При відповіді на питання 9 більшість респондннтів (85 %) відповіли, що освітчені люди - це майбутнє країни, 15 % опитаних студентів зазначили, що суспільству потрібні люди різних категорій. І жоден студен не вважає, що наша країна не рухається до прогресу, що свідчить про позитивне відношення як до майбутнього України, так і до освітчених людей, як важливого аспекту цього майбутнього.

На жаль, більша частина опитаних студентів не знають, або вважають, що Міністр освіти та науки України І.Вакарчук, не справляється зі своїми обов`язками. Тільки 5 % досліджуваних студентів вважають, що за його керівництво ситуація в системі освіти покращилась. Серед 15 % студентів, які мали на це запитання свою власну думку, відповіді розподілились таким чином:

-       що вона (ситуація) змінилась не суттєво;

-       І.Вакарчук справляється зі своїми обов`язками на 30 % зі 100 %;

-       більшості студентам, не подобається остання реформа в системі освіти.

Отже, опитані студенти загалом вважають, що Міністр освіти та науки України в середньому справляється зі своїми обов`язками на 50 %.

При аналізі відповідей респондентів на питання 11, ми дійшли висновку, що абсолютна більшість (70 %) опитаних студентів вважають, що обов`язково потрібні зміни в становищі системи освіти на сучасному етапі. І лише 30 % опитаних студентів вважають, що змінювати нічого не потрібно.

Для 40 % респондентів освіта грає головну роль в житті на данному етапі, 55 % респондентів, вважають, що освіта займає друге місце в їхньому житті. 5 % опитаних студентів загалом впевнені, що найперше місце в житті студента посідає освіта.

70 % опитаних респондентів вважають, що освіта потрібна для сучасної людини, 30 % опитаних студентів відповіли, що можна обійтись без освіти. Це свідчить про те, що для більшості студентів, які приймали участь в опитуванні освіта має велике значення в житті.

100 % опитаних респондентів на даному етапі здобувають вищу освіту.

Із відповідей студентів на питання 15 видно, що більша частина респондентів (60 %) вважають, що за кордоном краща якість освіти, але і не надто меньше студентів (40 %) впевнені, що в Україні краще здобувати освіту, ніж за кордоном.

Із відповідей студентів видно, що більшість (80 %) воліє, щоб освіта в Україні була безкоштовною, 10 % респондентів, не мають нічного проти, якщо б освіта була платною, і 10 % студентів мають власну точку зору на це запитання.

Враження студентів про Болонську систему освіти у студентів розділилися майже порівну: 50 % опитаних вважають її ефективною, 45 % респондентів не вважають її еталоном в оцінюванні і взагалі у здобутті знань, і 5 % досліджуваних студентів мають свій варіант відповіді на це питання.

При відповіді на питання 18, абсолютна більшість опитаних студентів (80 %) засвідчила, що не вважає запровадження 12-річної системи навчання у середній школі, вірним кроком. 15 % респондентів думають, що це правильний крок, на шляху до реформування системи освіти. І лише 5 % респондентів не мають з цього приводу визначеної точки зору.

Питання 19. (Відкрите питання) Яка має бути сучасна школа ХХІ ст.? Ваша відповідь.

Опитано 20 респондентів, з яких 15 % на жаль, не дало відповідь на це запитання.

-       2 респондента (10 %) не знають відповіді на це запитання;

-       2 респондента (10 %) вважають, що потрібно добавити більше практичних занять (поїздки за кордон, походи в різні музеї);

-       3 респондента (15 %) - за те, щоб школа розвивалась у плані виховання особистості;

-       1 студент (5 %) хоче, щоб все було по-старому, і не потрібно водити шкільної реформи;

-       1 студент (5 %) - за те, щоб відмінили 12-річну систему навчання;

-       2 респондента (10 %) бажали б щоб школа була вільного відвідування;

-       6 респондентів (30 %) хотіли би, щоб школа була технічно обладнана та комп’ютеризована.

Питання 20. (Відкрите питання). Критерії оцінювання в ВНЗ?

На жаль, жоден з 20 респондентів не спромігся дати відповіді на це запитання, що свідчить про недостатній досвід та недостатній багаж знань студентів 1-го курсу про навчальний процес у ВНЗ, про альтернативи у системі оцінювання, її можливі варіанти.

Питання 21

Відповідно до розподілу відповідей респондентів на питання 20, можна констатувати, що більшість опитаних студентів (60 %) воліють, щоб лекцій і семінарських занять у навчальному процесі у ВНЗ було порівну, 25 % респондентів бажають, щоб лекції переважали, адже інформація, що розповідає викладач засвоюється більше. 15 % студентів віддають перевагу семінарським заняттям, адже людина опрацювавши самостійно має більший багаж знань. Думки різні, тому що люди мають різні погляди - одні прагнуть досконалості, інші, навпаки, а деякі просто не зосереджені.

45 % опитаних студентів вважають, що навчання у ВНЗ повинно тривати 5 років, 40 % хотіли би, щоб навчання для збодуття вищої освіти скоротилося б до 3-х років, і 15 % респондентів мають власну точку зору з приводу цього притання.

Питання 23. (Відкрите питання) Як в даний час зробити систему освіти кращою? Ваш варіант

35 % респондентів (7 студентів) не змогли дати відповідь на це питання.

-       2 респонденти (10 %) вважають, що потрібно ліквідувати хабарництво і зробити освіту більш доступною;

-       1 студент (5 %) - за те, щоб вимоги до викладання підвищились;

-       3 студентів (15 %) - хотіли би, щоб ВНЗ були забезпечені новітніми технологіями;

-       2 респондентів (10 %) - запропонували вчитися і старатися, щоб покращити систему освіти;

-       1 студент (5 %) - хотів би, щоб на навчання виділялось більше грошей, щоб молоді люди були фахівцями у своїй галузі та могли б конкурувати з закордонними фахівцями;

-       1 студент (5 %) вважає що потрібно зменшити доступ вступу до навчально-виховного закладу (НВЗ) наполовину;

-       1 студент (5 %) - запропонував, перш ніж вводити засади потрібно їх затвердити в міністерстві освіти та науки;

-       2 студентів (10 %) - важко відповісти або все влаштовує.

Відповідь на це питання засвідчує, що в кредитно-модульній системі оцінювання у опитаних домінує негативна форма. Так, 35 % опитаних студентів задоволені існуючою системою оцінювання, а 10 % респондентів взагалі не мають точки зору з даного питання. 55 % респондентів вважають що кредитно-модульна система оцінювання не найкращий варіант оцінювання у ВНЗ. Це свідчить про те, що потрібно перш ніж вдосконалювати або впроваджувати якусь систему в нашій країні, ознайомити або підготувати людей до нового. До тих технологій, які були б доступні кожному, але щоб вони в основі базувались саме на цій системі.

Судячи із відповідей респондентів на питання 25, 85 % опитаних вважає, що Україна на вірному шляху, і в неї є шанс підвищити рівень системи освіти у майбутньому. 15 % опитаних студентів песимістично відносяться до майбутнього системи освіти, і вважають, що нічого кардинально не зміниться.

Підсумкові зведені таблиці