Прояв тривожності в професійній діяльності працівників МНС

Прояв тривожності в професійній діяльності працівників МНС

Магістерська робота

зі спеціальності психологія

за темою:

Прояв тривожності в професійній діяльності працівників МНС

Зміст

Вступ

1 Теоретичний аналіз психологічних досліджень проблеми тривожності

1.1 Психологічні аспекти дослідження тривожності у сучасній психології

1.2 Види, функції та причини тривожності

1.3 Особливості професійної діяльності працівника МНС

2 Вивчення тривожності у робітників МНС

2.1 Програма та методи дослідження

2.2 Виявлення рівня тривожності у працівників МНС та інтерпретація результатів

2.3 Аналіз зв’язку рівня тривожності з мотивацією у працівників МНС

2.4 Виявлення взаємозв’язку тривожності зі схильністю до ризику

3 Методичні розробки тренінгових вправ, спрямованих на корекцію тривожності

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Проблема дійсного дослідження складається у дослідженні прояву тривожності в професійній діяльності працівників МНС та способів зниження надмірної тривожності.

Актуальність дослідження. Сучасне суспільство висуває до рятівника особливі вимоги, пов’язані з тими змінами, що відбуваються в соціальній сфері. Професійна діяльність працівника МНС України характеризується досить високим рівнем складності і напруженості. Цій діяльності притаманний високий динамізм, самостійне, швидке прийняття рішення із подальшою реалізацією, підвищення відповідальності за їх наслідки, схильність до соціальної оцінки, новизна нестандартних ситуацій, що викликають тривожність.

Про те, при всій очевидній важливості проблеми, дотепер ще не достатньо висвітлені аспекти, що стосуються особливостей поведінки та емоційного стану у працівників МНС. Крім того недостатньо вивчені чинники що потенціюють розвиток тривожності в процесі професіональної діяльності. Саме тому ми вважаємо, що вивчення тривожності працівників МНС є гострою та актуальною проблемою сучасності.

В останні роки з’явився ряд робіт, присвячених вивченню впливу станів психологічної напруженості на успішність виконання суб’єктом своїх професійних обов’язків. (А.Большакова, Г.Заремба, Л.Мітіна, А.Реан. та ін.) Вивченню індивідуально-психологічних властивостей особистості та їх впливу на професійну діяльність надавали особливе значення Є.Клімов, В.Мерлін, Б.Теплов, В.Небиліцин. Вивчення фрустрації в зв’язку з підвищеною тривожністю займався Ф.Березін, прийшовши до висновку, що цей зв’язок обумовлює модифікацію поведінки.

Об'єктом дослідження виступає тривожність.

Предметом дослідження виступає прояв тривожності в професійній діяльності працівників МНС.

Ціль – виявити рівень тривожності, розробити комплекс заходів спрямованих на подолання надмірної тривожності та перевірити ефективність цих заходів.

Поставлена ціль дослідження обумовила необхідність постановки наступних завдань:

1.Проаналізувати психологічну літературу по проблемі тривожності.

2.Виявити рівень тривожності працівників МНС.

3.Провести психокорекційні заходи з працівниками, які мають підвищений рівень тривожності.

4.Дослідити ефективність психокорекційних заходів, напрямлених на пониження тривожності.

5.Представити методичні вказівки що до психокорекційної роботи з надмірною тривожністю серед працівників МНС.

Надійність і вірогідність отриманих результатів забезпечувалася опорою на загальнонаукові принципи й прийняті в психології методи дослідження; обґрунтовані висновки психологічної науки по даній проблемі; дотриманням правил проведення тестування і тренінгових вправ; репрезентативністю досліджуваної вибірки; застосуванням методів математичної статистики.

Використані наступні методи дослідження: тестування, статистична обробка емперічного матеріалу, психокорекція,

Методики дослідження: методика дослідження тривожності Спілбергера, методика прояву тривожності Тейлор, психокорекційні методики.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:

сформульовано проблему діагностики та профілактики тривожності у працівників пожежно-рятувальних підрозділів МНС України; запропоновано теоретичні та практичні шляхи її розв’язання;

класифіковані найбільш поширені різконебезпечні ситуації, які виникають у діяльності працівників пожежно-рятувальних загонів МНС України та зроблено їх психологічний аналіз.

уточнено:

- зміст основних наукових понять, що використовуються в межах сучасної соціально-психологічної концепції тривожності;

подальшого розвитку набули:

- основні напрямки надання психокорекційної роботи серед високо тривожних працівників ризиконебезпечних професій.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони дали можливість:

- підвищити ефективність системи психологічного забезпечення діяльності особового складу в умовах ризиконебезпечної ситуації на основі визначення тривожності, що виникають у працівників пожежно-рятувальних підрозділів МНС України;

В якості досліджуваних виступили працівники МНС, а саме працівники 4-ПДПЧ та 41-ПДПЧ Червонозаводського районного відділу Головного управління МНС України в Харківській області в загальній кількості 63 особи, чоловічої статі, віком від 21 до 45 років, з різним стажем служби в структурі МНС (від 1 до 23 років).

Структура магістерської роботи: робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Зміст роботи висловлений на 76 сторінках. Вона включає 3 таблиці і 4 рисунки.

1.Теоретичний аналіз психологічних досліджень проблеми тривожності

1.1 Психологічні аспекти дослідження тривожності у сучасній психології

психологічний тривожність психокорекційний

У сучасній психології проблема тривожності є однією з найбільш розроблювальних. Але, незважаючи на це численні автори не приходять до єдиної думки щодо самого поняття тривожності або точніше, явища, що позначається їм. У психологічній літературі можна зустріти різні визначення цього поняття, хоча більшість досліджень сходяться у визнанні необхідності розглядати його диференційовано - як ситуативне явище і як особистісну характеристику з урахуванням перехідного стану і його динаміки.

Так А.М. Парафіян вказує, що тривожність - це переживання емоційного дискомфорту, пов'язане з очікуванням неблагополуччя, з передчуттям небезпеки, що наближається. По визначенню Р. С. Немова, «тривожність - постійно або ситуативно проявляє властивість, за якої, людина знаходиться в стані підвищеного занепокоєння, відчуває страх і тривогу в специфічних соціальних ситуаціях».

Е. Савина вважає, що тривожність визначається як стійке негативне переживання занепокоєння й очікування неблагополуччя з боку навколишніх.

По визначенню С.С. Степанова, тривожність - переживання емоційного неблагополуччя, пов'язане з передчуттям небезпеки або невдачі.

Тривожність характеризується двома видами проявів: психічними й фізіологічними. Психічні елементи тривожності являють собою ряд досить специфічних переживань, що включають суб'єктивний стан напруги, заклопотаності й занепокоєння, похмурих передчуттів. Переживання особистої погрози, почуття безпорадності й неповноцінності, невдоволення собою. З боку фізіологічних змін тривога виступає у вигляді активації вегетативної нервової системи, про що свідчать частішання серцебиття й подиху, збільшення артеріального тиску, підвищення швидкості обмінних процесів, ряд біохімічних змін.

Більш конкретний опис тривожності можна отримати внаслідок зіставлення її з іншими явищами, схожими за змістом. У психології в якості гранично близьких за значенням тривожності існують терміни "хвилювання" й "занепокоєння". Однак теоретично існує можливість для виділення хвилювання й занепокоєння в самостійні стосовно тривоги переживання так, з одного боку, тривожність характеризується негативним, песимістичним відтінком (очікування небезпеки), хвилювання може бути охарактеризоване як приємне й радісне (очікування чогось гарного), з іншого боку, тривожність, як правило, зв'язується з погрозою власній особистості (переживання за себе), занепокоєння ж часто використовується в змісті "переживання за іншого". Таке розведення більш чітко окреслює ту сферу, що описується психологічним терміном "тривожність". Треба насамперед підкреслити наступні моменти: негативний емоційний відтінок, невизначеність предмета переживань, відчуття реальної погрози, а також спрямованість у майбутнє, що виражається в побоюванні того, що буде, а не того, що було або що є.

Вимірювання тривожності як властивості особистості особливо важливо, тому що ця властивість багато в чому обумовлює поводження суб'єкта. Певний рівень тривожності - природна й обов'язкова особливість активної діяльної особистості. У кожної людини існує свій оптимальний, або бажаний, рівень тривожності - це так називана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану щодо цього є для нього істотним компонентом самоконтролю й самовиховання.

З поняттям "тривожність" тісно зв'язана поняття "тривога". Розмежовуючи ці два поняття, можна сказати, що тривога ставиться до емоційного стану, а тривожність являє собою як стійку рису, індивідуальну психологічну особливість, що проявляється в схильності до частих й інтенсивних переживань стану тривоги.

До поняття "тривожність" близько за значенням поняття "страх". Є думка, що страх - реакція на конкретну, певну, реальну небезпеку, а тривожність - це переживання невизначеної, неясної, безоб'єктної погрози переважно уявлюваного характеру. Дослідники розмежовують ці два поняття й на тій підставі, що страх випробовується лише при погрозі вітальній, коли щось загрожує цілісності або існуванню людини як живій істоті, а тривожність - при погрозі соціальній, особистісній. Небезпека в цьому випадку грозить цінностям людини, потребам "Я", його представленням про себе, відносинам з іншими людьми, стану в суспільстві.

Відповідно до концепції Спилбергера, варто розрізняти тривогу як стан і тривожність як властивість особистості. Тривога - реакція на небезпеку, що наближається, реальну або уявлювану, емоційний стан дифузійного безоб'єктного страху, що характеризується невизначеним відчуттям погрози, на відміну від страху, що являє собою реакцію на цілком певну небезпеку. Тривожність - індивідуальна психологічна особливість, що складається в підвищеній схильності відчувати занепокоєння в різних життєвих ситуаціях, у тому числі й тих, об'єктивні характеристики яких до цього не привертають. З погляду автора, існує можливість виміру розходжень між двома згаданими видами психічних проявів, це тривожність-стан і тривожність-риса, тобто між тимчасовими, перехідними особливостями й відносно постійним нахилом. Розуміння тривоги в теорії Спилбергера визначається наступними положеннями:

1. Ситуації, що представляють для людини певну загрозу або особистісно значимі, викликають у неї стан тривоги. Суб'єктивно тривога переживається як неприємний емоційний стан різної інтенсивності;

2. Інтенсивність переживання тривоги пропорційна і ступені погрози або значимості причини переживань. Від цих факторів залежить тривалість переживання стану тривоги;

3. Високотривожні індивіди сприймають ситуації або обставини, які потенційно містять можливість невдачі або погрози, більш інтенсивно;

4. Ситуація тривоги супроводжується змінами в поводженні або ж мобілізує захисні механізми особистості. Часто повторювані стресові ситуації приводять до вироблення типових механізмів захисту.

Дві тисячі років тому Цицерон у трактаті «Тускуланскіє бесіди» писав: «Тривожність як риса характеру (anxietas) відрізняється від стану тривоги (angor) у тому розумінні, що той, хто іноді відчуває страх, не обов'язково завжди стривожений, а той, хто тривожний, не обов'язково у всіх випадках відчуває страх».

Аналізуючи це судження, Г. Айзенк указує: «З контексту видно, що під тривожністю як рисою характеру Марко Тулій Цицерон розуміє відносно постійний стан сильного порушення симпатичної нервової системи, страху й підвищеної емоційності, у той час як стан тривожності являє собою стан людини в конкретний момент, незалежне від рівня емоційності, звичайного для даної людини».

Психоаналітичні подання. Прийнято вважати, що проблема тривожності як проблема властиво психологічна була вперше поставлена й піддалася спеціальному розгляду в працях З. Фрейда. При цьому необхідно відзначити, що погляди Фрейда багато в чому близькі до філософської традиції, що бере свій початок від С. Кьеркегора (цю близькість підкреслюють багато дослідників, зокрема відомий вітчизняний знавець фрейдизму В.М. Лейбин, хоча сам Фрейд уникав вказівок на філософські джерела своїх ідей і взагалі намагався дистанціюватися від філософствування).

Ця близькість особливо цікава в розумінні тривоги й страху. І Кьеркегор, і Фрейд визнавали необхідність розмежування страху й тривоги, уважаючи, що страх - реакція на конкретну небезпеку, тоді як тривожність - реакція на небезпеку, не відому й не обумовлену.

Фрейд визначав тривожність як неприємне переживання, що виступає сигналом передбачення ризику. Зміст тривожності - почуття невизначеності й безпорадності. Тривожність характеризується трьома основними ознаками - специфічним почуттям неприємного; відповідними соматичними реакціями (насамперед посиленням серцебиття); усвідомленням цього переживання. Спочатку Фрейд допускав й існування несвідомої тривожності, однак потім прийшов до висновку, що цей стан переживається свідомо й супроводжується зростанням уміння справлятися з небезпекою (за допомогою боротьби або втечі). Тривожність міститься їм в Эго. Що стосується несвідомої тривожності, то надалі вона стала розглядатися в руслі досліджень психологічного захисту.

На думку Фрейда, тривожність виступає повторенням у наших фантазіях ситуацій, пов'язаних з випробуваними в минулому досвіді переживаннями безпорадності. Прообразом таких ситуацій є травма народження. Ця ідея надалі, аж до наших днів, активно розроблялася, причому часом у несподіваних формах. О. Ранк довів неї до логічного завершення, запропонувавши розглядати акт народження як головну травму в житті людини й аналізуючи всяке знову виникаюче переживання тривожності як спробу «усе повніше відреагувати цю травму».

Фрейд виділяв три основних види тривожності:

1) Об'єктивну (реалістичну), викликану реальною зовнішньою небезпекою;

2) Невротичною, викликаною небезпекою не відомої й не певної;

3) Моральну, обумовлену їм як «тривожність совісті».

Реалістична тривога є відповіддю на об'єктивну зовнішню погрозу, при надмірному прояві така тривожність послабляє здатність індивіда ефективно впоратися із джерелом небезпеки. Переходячи у внутрішній план у процесі формування особистості, вона є основою для двох типів тривожності, які розрізняються по характері усвідомлення.

Невротична тривожність, по Фрейду, може існувати в трьох основних формах. По-перше, це «вільно плаваюча», «вільно витає» тривожність, або «готовність у вигляді тривоги», що, як образно зауважує Фрейд, тривожна людина носить усюди із собою і яка завжди готова прикріпитися до кожного більш-менш підходящому об'єкту (як зовнішньому, так і внутрішньому). Наприклад, вона може втілитися в страх очікування.

По-друге, це фобичні реакції, які характеризуються нерозмірністю їхньої ситуації, що викликала, - острах висоти, змій, юрби, грому й т.п. По-третє, це страх, що виникає при істерії й важких неврозах і характеризується повною відсутністю зв'язку з якою-небудь зовнішньою небезпекою.

Правда, з погляду Фрейда, розмежування об'єктивної й невротичної тривожності досить умовно, оскільки невротична тривожність має тенденцію проектуватися зовні («прикріплюватися до об'єкта»), здобуваючи вид реального страху, тому що від зовнішньої небезпеки позбутися легше, ніж від внутрішньої. Моральна ж тривожність, з погляду Фрейда, виникає внаслідок сприйняття Эго небезпеки, що йде від Супер-Эго. Вона являє собою, по суті, синтез об'єктивної й невротичної тривожності, тому що Супер-Эго є интроецированним голосом авторитету батьків і продуцирует цілком реальний острах погроз і покарань - реальну принаймні для дітей.

У своїх роботах Вільгельм Райх розширив психодинамическую теорію Фрейда, включивши в неї, крім лібідо, всі основні біологічні й психологічні процеси. Райх розглядав задоволення, як вільний рух енергії із серцевини організму до периферії й у зовнішній мир. Тривожність же розумілася їм, як перешкода контакту цієї енергії із зовнішнім миром, повернення її усередину, що викликає “м'язові затиски”, спотворює й руйнує природне відчування, зокрема сексуальне (Фейдимен і Фрейгер, 1992).

Райх розумів характер людини, як стійкий паттерн його реакцій на різні ситуації. Основною функцією характеру є захист проти тривожності, що викликається в дитині із сексуальними почуттями в супроводі страху покарання. Риси характеру не є невротичними симптомами. Розходження полягає в тому, що невротичні симптоми (ірраціональні страхи й фобії) переживаються як далекі індивідуумові, у той час як невротичні риси характеру (перебільшена любов до порядку або тривожна незручність) переживаються як складові частини особистості.

Таким чином, Райх вніс в опис феноменології тривожності важливий аспект - ригідність і м'язова зажатість, відмова від виконання дії шляхом блокади тілесних органів. Внеском у розуміння самовідносини є розрізнення переживання своїх особливостей як властивих собі або як далеких.

Центральна категорія теорії Адлера - комплекс неповноцінності. Індивід комплекс, що переживає цей, відчуває себе гірше, непристосовані інших. Тривожність же виникає у зв'язку з необхідністю відновити втрачене соціальне почуття (почуття єдності із соціумом), коли соціальне оточення ставить перед індивідом завдання. Навіть у тому випадку, якщо завдання дуже просте вона сприймається їм як перевірка повноцінності, що приводить до надмірного емоційного реагування на неї, зайвій напрузі при її рішенні.

Якщо тривожність має своїм джерелом комплекс неповноцінності, то суб'єкт, що переживає її, володіє додаткової, не пов'язаної з актуальною ситуацією, мотивацією. Іншим наслідком теорії Адлера є те, що тривожність частіше викликають ті завдання, які загрожують самооцінці індивіда.

Неопсихоаналітичні подання. Проблема тривожності одержала подальший розвиток у руслі неофрейдизма, у першу чергу в роботах К. Хорни, Г.С. Салливана й Э. Фромма.

У роботах К. Хорни особливий акцент робиться на ролі незадоволення потреби в міжособистісній надійності. Розглядаючи як головна мета розвитку людини прагнення до самореалізації, Хорни оцінює тривогу як основна протидія цієї тенденції.

Можливості задоволення основних потреб дитини залежать від навколишніх його людей. У дитини є й певні міжособистісні потреби: у любові, турботі, схваленні з боку інших. Більше того, на думку Хорни, людина має потребу в певних зіткненнях - «здорових тертях» - з бажаннями й волею інших. Якщо ці потреби задовольняються в ранньому досвіді дитини, якщо він почуває любов і підтримку навколишніх, то в нього розвивається почуття безпеки й упевненості в собі.

Там, де Фрейд бачив едипів комплекс, Хорни бачить "базальну тривогу" - основу всіх неврозів. Базальна тривога описується Хорни як почуття "власної незахищеності, слабості, безпорадності, незначності в цим зрадницьким, атакуючим, принижуючому, злом, повному заздрості й свари світі". Всі ці почуття з'являються в дитинстві, коли батьки обділяють дитину теплом й увагою (звичайно через зацикленність на своїх особистих неврозах). Безумовна любов надзвичайно істотна для нормального розвитку дитини, і якщо її ні, зовнішнє середовище стає для нього ворожої.[8]

Говорячи про тривожність, Гарри С. Салливен використає поняття із психосоматики. Він відзначає, що задоволення біологічних потягів звичайно супроводжується зняттям фізичної напруги як у внутрішніх органах, так й у кістякових м'язах; відбувається це мимовільно. Під дією парасимпатической нервової системи розслаблюються внутрішні органи (задоволення знімає необхідність у подальших діях), і зовнішня мускулатура, що перебуває під контролем ЦНС, також прагнути до редукції напруги. Тривожність, небезпека й перешкода в задоволенні бажання роблять протилежний ефект: симпатична стимуляція приводить до підвищення тонусу внутрішніх м'язів, що супроводжується напругою кістякових м'язів під дією ЦНС. Природний цикл дитини: сон - голод (скорочення м'язів шлунка) - лемент - задоволення - сон.

Будь-яке переживання, що входить у конфлікт із самоттю, викликає тривожність і спричиняється собою таке поводження, що спрямоване на нівелювання його щирого змісту.

Э. Фромм підкреслював, що основним джерелом тривожності, внутрішнього занепокоєння є переживання відчуженості, пов'язане з поданням людини про себе як про окрему особистість, що почуває у зв'язку із цим свою безпорадність перед силами природи й суспільства. Основним шляхом дозволу цієї ситуації Фромм уважав всілякі форми любові між людьми. Недарма один з перших розділів своєї книги «Мистецтво любові» він назвав «Любов - дозвіл проблеми людського існування».

Гештальттерапевтичні подання. Основним джерелом неврозу Фриц Перлз бачив у незакінчених ситуаціях (незавершених гештальтах) минулого. Але разом з тим, розділяв важливість теоретичних подань Фрейда про несвідому мотивацію, динамік особистості, паттернов людських відносин і т.д. [15]

Тривожність Перлз розумів як розрив між “зараз” й “тоді”, вона змушує людину планувати, репетирувати своє майбутнє. Це не тільки заважає усвідомити сьогодення, але й руйнує відкритість до майбутнього, яких необхідно для спонтанності й росту. Серед нових, у порівнянні із психоаналізом, перешкод росту (захисних механізмів), важливим для нашого аналізу, є ретрофлексия, що буквально означає, “обіг назад на себе”. Цей механізм приводить до поділу себе, людина стає й суб'єктом, і об'єктом своїх дій, метою власного поводження. Ретрофлексия спостерігається в тих випадках, коли якісь потреби не можуть бути задоволені через їхнє блокування соціальним середовищем, і сили необхідні для взаємодії із зовнішнім середовищем направляються на себе.

Подання гуманістичної й когнітивної психотерапії. При тім, що когнітивна й гуманістична психотерапії використають різний концептуальний апарат, до питання про природу тривожності вони підходять схожим образом - тривожність виникає при зіткненні з новим досвідом, що не погодиться з поданнями людини, загрожує їм.

Джорж Келли визначав тривожність, як поняття того, що події, з якими зіштовхується людина лежать поза діапазоном застосовності його особистої системи пізнавальних конструктів. По Келли, тривога є результат усвідомлення, що існуючі конструкти не можуть бути застосовані для передбачення всіх подій з якими зіштовхується людина. Він підкреслював, що справа не в тім, що система конструктів не ідеальна, що людина не тривожиться просто тому, що його очікування не точні. Тривожність виникає тоді, коли людина усвідомлює, що в нього немає в принципі адекватних конструктів, за допомогою яких можна інтерпретувати події. Саме неможливість прогнозувати викликає почуття безпорадності, незахищеності.

У свою чергу, Карл Роджерс бачив джерело тривожності в зустрічі суб'єкта з досвідом, що, якщо його допустити до усвідомлення, може загрожувати поданню людини про себе. Тоді виникає почуття тривожності без усвідомлення причини. Несвідомі реакції на цей досвід, викликають психофізіологічні зміни.[9]

Розуміння тривоги в когнітивній і гуманістичній психотерапії різко відрізняються від психоаналітичного подання про невротичну тривожність як наслідку неусвідомлюваних конфліктів і стримуваної інстинктивної енергії.

Подання про тривожність у біхевіоризмі. У зовсім іншому ключі підходили до проблемі тривожності представники поведінкового напрямку в психології. Відповідно до поглядів класиків теорії научення й представників її більше сучасних відгалужень, тривожність і страх - дуже близькі явища. І тривожність, і страх - емоційні реакції, що виникають на основі умовного рефлексу. Вони, у свою чергу, створюють ґрунт для широкого репертуару інструментальних реакцій уникнення, на основі яких і відбувається соціалізація індивіда, виникають (у випадку закріплення неадаптивних форм) невротичні порушення.

Експериментальні дослідження тривожності. Істотний вплив на вивчення тривожності в руслі теорії научення зробила «концепція потяга» К.Л. Халла. Вона лягла в основу робіт із тривожності соціальної школи научення (спроба синтезу біхевіоризму й психоаналізу) і досліджень Р. Спенса й Дж. Тейлора.[23]

Серед всіх властивостей, що піддаються виміру за допомогою особистісних опросників, найбільше значення одержала тривожність. Тейлор і Спенс розробили методику її вивчення. При цьому автори не стільки цікавилися тривожністю як такий, скільки вивченням впливу сили потяга на наученне новим способам поводження.

З 566 завдань тесту MMPI, Тейлор виділила 50 завдань для шкали, названої нею шкалою тривожності (MAS).

Результати використання нової методики показали, що невротично й психотично схильні особи мають високі показники, що відхиляються від норми.

Проблема дії стійкої тривожності в оцінних ситуаціях (так називана тестова тривожність) докладно вивчається в роботах И.Г. Сарасона, у яких, зокрема, показано, що тривожність перед іспитами й тестовими випробуваннями відбиває загальну оцінну тривожність індивіда. Для виміру тенденції до тривожності в дітей у таких ситуаціях був розроблений ряд шкал, з яких найбільш відома «Шкала тестової тривожності для дітей». В одному з лонгитюдних досліджень, проведених з використанням цієї шкали, було, наприклад, показано, що результати тестів й іспитів у дітей з високим рівнем тривожності гірше, ніж у нетривожних, причому з віком ця тенденція підсилюється.

1.2 Види, функції та причини тривожності

Виділяють особистісну та реакційну тривожність.

Під особистісною тривожністю розуміється стійка індивідуальна характеристика, що відображає схильність суб'єкта до тривоги й припускає наявність у нього тенденції сприймати досить широкий спектр ситуацій як загрозливі, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність особистісна тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, розцінюваних людиною як небезпечні, пов'язаних зі специфічними ситуаціями погрози його престижу, самооцінці, самоповазі.

Реакційна тривожність як стан характеризується емоціями, які сприймаються суб'єктивно: напругою, занепокоєнням, заклопотаністю, нервозністю. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію й може бути різним по інтенсивності й динамічним у часі.

Особистості, які відносяться до категорії значно тривожних, схильні сприймати погрозу своїй самооцінці й життєдіяльності у великому діапазоні ситуацій і реагувати досить вираженим станом тривожності. Якщо психологічний тест виявляє у випробуваного високий показник особистісної тривожності, то це дає підставу припускати в нього появу стану тривожності в різноманітних ситуаціях, і особливо, коли вони стосуються оцінки його компетенції й престижу.[16]

Тривожність розрізняється по глибині проявів на високу та низьку.

Висока тривожність припускає схильність до появи стану тривоги в людини в ситуаціях оцінки його компетентності. Особам з високими показниками тривожності варто формувати почуття впевненості в успіху. Їм необхідно зміщати акцент із зовнішньої вимогливості, категоричності й високій значимості в постановці завдань на змістовне осмислення діяльності й конкретне планування, по шагове.

Низька тривожність, навпаки, вимагає пробудження активності, підвищення уваги до мотивів діяльності й підвищення почуття відповідальності. Але іноді дуже низька тривожність у показниках тесту є результатом активного витіснення особистістю високої тривоги з метою показати себе в «кращому світлі».

Також, існують дві основні форми тривожності: відкрита й прихована. Першу, у свою чергу, можна підрозділити на наступні варіанти:

1. Нерегульована тривожність (генералізована) - сильна, усвідомлювана, що проявляється симптомами тривоги. Вона зустрічається у всіх вікових групах;

2. Регульована (компенсируема) тривожність - вона частіше зустрічається в молодших шкільних і ранньому юнацькому періодах;

3. Культивуюма тривожність - усвідомлюється й переживається як цінна для особистості якість, що дозволяє домогтися бажаного результату. Цей вид тривожності найбільш характерний для старшого підліткового й раннього юнацького віку.

Прихована тривожність зустрічається істотно рідше, ніж відкрита. Одна з її форм - «неадекватний спокій». У цих випадках індивід, приховуючи тривогу як від навколишніх, так і від самого себе, виробляє сильні й негнучкі способи захисту від її, що перешкоджають усвідомленню як певних погроз у навколишньому світі, так і власних переживань. Друга форма схованої тривожності - «відхід від ситуації».[35]

Парафіян виділяє такі різновиди тривожності, як:

-стійка тривожність у якій-небудь сфері (тестова, міжособистісна, екологічна й ін.) — її прийнято позначати як специфічну, приватну, парціальну;

- загальна, генерализована тривожність, що вільно міняє об'єкти залежно від зміни їхньої значимості для людини. У цих випадках приватна тривожність є лише формою вираження загальної.

Розрізняють також нормальну й невротичну тривожність. Нормальна тривожність - це реакція людини на погрозу його цінностям, які він уважає для себе єдино важливими й можливими для існування себе як особистості. Нормальна тривожність адекватна реальній погрозі, вона не таїть у собі депресію або меланхолію. Ранк підкреслював, що нормальна тривожність супроводжує переживання індивіда протягом всього його життя і якщо потенційно формуюча тривожність переживання переборені успішно, те це веде до більшої незалежності й до відновленню нових рівнів відносин з іншими людьми.

Мэй відзначав, що нормальна тривожність, як і будь-яка тривожність, є реакція індивіда на погрозу цінностям, які він уважає єдино можливими для його існування як особистості. Але нормальною тривожністю може бути покликана реакція, що:

-адекватна реальній погрозі;

-не включає придушення або інші механізми дозволу внутрішнього психічного конфлікту, а в результаті цього — і зовнішнього;

-не вимагає невротичних захисних механізмів для керування собою, але може бути змінена конструктивно на рівні довільного усвідомлення або ослаблена при об'єктивній зміні ситуації.

Тривожність у більшій мері властива людям з розвиненим почуттям власного достоїнства, відповідальності, боргу, підвишенно чутливим до свого положення й визнання серед навколишніх.[18]

Астапов говорить про необхідність функціонального підходу до вивчення тривоги, на підставі якого можна визначити цей стан як результат складного процесу, що включає когнітивні, афективні й поведінкові реакції на рівні цілісної особистості. Цей процес розгортається в ситуації, суб'єктивно оцінюваної як потенційно небезпечна. Тривога орієнтована на пошук джерела небезпеки й оцінку засобів для її подолання.

Він розглядає наступні психічні функції тривоги:

1. Функція сигналу - має пристосувальне значення - сигналізує про невизначену небезпеку й спонукає до її пошуку.

2. Функція пошуку – людина намагається знайти джерело погрози, тому що зіткнення з небезпекою розряджає занепокоєння (нормальна тривожність), при постійному пошуку джерела погрози можна говорити про патопсихологических порушення особистості.

3. Функція оцінки - аналіз сформованої ситуації. Має складний характер, що включає не тільки перцептивні функції, але й процеси пам'яті, здатність до абстрактного мислення, актуалізації минулого досвіду й умінь людини й т.д. Особливість цієї функції полягає в тім, що вона включає захисні й пристосувальні функції, що допомагають організму адаптуватися.

На підставі функціонального підходу можна визначити тривогу як результат складного процесу, що включає когнітивні, афективні й поведінкові реакції на рівні цілісної особистості. Тривога орієнтована на пошук джерела небезпеки й оцінку засобів для її подолання.

У соціальній сфері тривожність впливає на ефективність у спілкуванні, на соціально - психологічні показники ефективності діяльності керівників, на взаємини зі співробітниками, породжуючи конфлікти.

До соціальних факторів ставляться: відносини зі співробітниками, успішність діяльності людини, положення в суспільстві, самооцінка, прагнення до лідерства, прагнення реалізації своїх здатностей, адекватне сприйняття себе й т.д.

У психологічній сфері тривожність проявляється в зміні рівня домагань особистості, у зниженні самооцінки, рішучості, упевненості в собі. Особистісна тривожність впливає на мотивацію.

Відзначається зворотний зв'язок тривожності з такими особливостями особистості, як: соціальна активність, прагнення до лідерства, емоційна стійкість, ступінь невротизма й інтровертированності. Тривожність проявляється й у психофізіологічній сфері. Причини тривожності на соціальному рівні - порушення спілкування.[33]

На психологічному рівні - неадекватне сприйняття суб'єктом самого себе, на психофізіологічному причини тривожності зв'язуються з особливостями будови й функціонування ЦНС.

Особистісна тривожність проявляється не обов'язково безпосередньо в поводженні, вона має вираження суб'єктивного неблагополуччя особистості, що створює специфічне тло її життєдіяльності, що гнітить психіку.

Основні негативні сторони високого рівня особистісної тривожності.

1. Особистість із високим рівнем тривожності схильна приймати навколишній світ як містять у собі погрозу й небезпеку в значно більшому ступені, чим особистість із низьким рівнем тривожності.

2. Високий рівень тривожності створює погрозу психічному здоров'ю особистості, сприяє розвитку предневротических станів.

3. Негативно впливає на результати діяльності. Відзначається залежність тривожності із властивостями особистості, від яких залежить навчальна успішність.

4. Тривожність впливає на професійну спрямованість. Зіставлення професійної спрямованості з індивідуально-психологічними особливостями виявило істотний вплив цих особливостей на характер професійної спрямованості.

Високий рівень тривожності несприятливо позначається на якості соціального функціонування особистості. Тривожність пов'язана з негативним соціальним статусом, формулює конфліктні відносини й веде до відсутності в людини впевненості у своїх можливостях у спілкуванні.

Отже, ми бачимо, як залежать соціальні фактори від рівня тривожності. Особистість із високим рівнем тривожності буде неадекватно ставитися до себе, у нього буде занижена самооцінка, отже, відносини з навколишніми будуть складатися непросто, у нього не буде прагнення до лідерства й бажання реалізовувати свої здатності в навчальній діяльності. У цілому тривожність є проявом неблагополуччя особистості. У ряді випадків вона буквально вирощується в тривожно - недовірливій психологічній атмосфері родини, у якій батьки самі схильні до постійних побоювань і занепокоєння.

1.3 Особливості професійної діяльності працівника МНС

При всьому різноманітті професійно важливих якостей можна назвати ряд з них, які виступають як професійно важливі практично для будь-якого виду трудової діяльності. До таких якостей ставляться: відповідальність, самоконтроль, професійна самооцінка, мотивація й трохи більше специфічних – емоційна стійкість, тривожність, відношення до ризику й т.д.

Особливий інтерес представляють такі особливості особистості, які здатні регулювати рівень функціонального стану при несенні служби. Найбільше часто такою якістю виступає емоційна стійкість, що дозволяє співробітникові ГПС зберігати необхідну фізичну й психічну працездатність у надзвичайних умовах.

Емоційна стійкість дозволяє більш ефективно справлятися зі стресом, упевнено й холоднокровно застосовувати засвоєні навички, приймати адекватні рішення в обстановці дефіциту часу. Стійкі до стресу особи характеризуються як активні, не імпульсивні, наполегливі в подоланні труднощів. Протилежно цьому емоційно нестійкі особи егоцентричні, песимістичні, дратівливі, сприймають навколишнє середовище як ворожу й мають схильність акцентуватися на подразниках, пов'язаних з небезпекою. Емоційна стійкість може бути обумовлена мотивацією й рівнем домагань на досягнення високих результатів, а також знаком емоційного переживання, його тривалістю, глибиною.

Важливу роль у професійній діяльності грає самооцінка, її неадекватність зменшує надійність роботи в нестандартних умовах, В раптово виниклій складній обстановці. Самооцінка багато в чому визначає формування інших професійно важливих якостей. Так, схильність до ризику часто породжується неадекватно завищеною самооцінкою.[27]

Також, дуже важливою у професійній діяльності є мотивація. Мотивація буває завищеною,і це погано впливає на професійну діяльність, породжує тривожність, втому та незадоволення результатами своєї роботи. Мотивація може бути спрямована на уникнення невдачі – така мотивація істотно знижує результати діяльності у працівників МНС. Найоптимальнішою є адекватна мотивація, напрямлена на досягнення успіху у своїй діяльності. Вона дає можливість ставити перед собою реальні цілі і впевнено їх досягти.

Високотревожні особистості більше чутливі до емоційного стресу, із працею виходять із цього стану, у них часто відзначаються емоційні порушення невротичного характеру. Тривожність безпосередньо пов'язана з ризиком захворювання неврозом. Психологічна стійкість більшою мірою виражена в осіб, мало підданих тривозі. Ці особи більше раціональні й з меншою емоційною напругою здатні переборювати стресову ситуацію. Вони характеризуються більше високою рухливістю психічних процесів, що вказує на більше широкі можливості адаптації. Для осіб, тривожних, навпроти, типові ригідність особистісних якостей і психічних функцій, утруднення соціальних контактів, що перешкоджає реалізації раціональної й адекватної програми психічної адаптації.

Особливості нейродинаміки й деякі властивості темпераменту також виявляються значимими в багатьох видах професійної діяльності. Установлено, що особи із сильною нервовою системою з боку порушення мають більшу схильність до напруженої діяльності, чим особи зі слабкою нервовою системою, для яких характерна більше висока тривожність і більше низька самооцінка. Залежність ефективності діяльності від властивостей нервової системи очевидна. Стан стресу, що виникає в співробітників ГПС в екстремальних умовах, різко погіршує дії осіб зі слабкою нервовою системою й не робить впливу на людей із сильною нервовою системою. Співробітники ГПС зі слабкою нервовою системою досягають більше високих результатів у профілактичній роботі.

Професійно важливими для співробітників ГПС якостями є також інтроверсія й екстраверсія. Екстраверти найбільшою мірою переживають монотонність, піддані утоми в порівнянні з інтровертами під час роботи, коли обмежені зовнішні контакти й у роботі наступає одноманітність.

Необхідні психічні властивості людини розвиваються в процесі його професійної діяльності або компенсуються іншими властивостями за допомогою спеціальних прийомів і способів дії. Лише в екстремальних і надзвичайних випадках, до числа яких ставляться пожежі, вимоги до окремих психічних властивостей різко підвищуються, у той же час багато механізмів компенсації не спрацьовують. І якщо професійна діяльність така, що екстремальні ситуації виникають у ній досить часто, з'являється необхідність у відсіванні людей, що не відповідають по психологічних властивостях вимогам діяльності, або в перерозподілі їх по робочих місцях з обліком індивідуальних психологічних передумов.

Психограмма співробітника пожежної частини

Серед мотивів надходження на службу в першу чергу співробітники називають: прагнення до ризику, небезпеці; приклад друзів, знайомих, що працюють в ОВД; сімейні традиції; військову службу в збройних силах і внутрішніх військах; схильність до воєнізованої служби; прагнення до морального задоволення від роботи; прагнення до активної, різноманітної, живої роботи; стабільний заробіток; роботі, пов'язаної зі спілкуванням з людьми.

Психограмма співробітників протипожежної служби включає провідні групи, у які входять наступні психологічні якості: дисциплінованість; організованість, самодисципліна; пунктуальність, педантичність; рішучість; здатність переносити неприємні відчуття (шум, бруд, холодна вода, опік, подряпина, удар електричного токовища й т.д.) без потрясінь; розвинені вольові якості; сміливість; здатність раціонально діяти в екстремальних ситуаціях; старанність, ретельність; товариство; упевненість у собі; цілеспрямованість; м'язово-суглобна чутливість зусиль або опору; гарне зорове сприйняття відстаней між предметами; кутовий, об'ємний; завадостійкість уваги; здатність до розподілу уваги між декількома об'єктами або видами діяльності; логічність мислення; оперативність (швидкість розумових процесів, інтелектуальна лабільність) мислення; предметність (об'єкти реального миру і їхні ознаки) мислення; добре розвинені мнемичні здатності (властивості пам'яті); гарна координація рухів рук і ніг; погодженість рухів із процесами сприйняття (; гарний загальний фізичний розвиток - витривалість, координованість, сила, швидкість; уміння чітко й коротко формулювати інформацію; здатність до швидкого переходу зі стану спокою до інтенсивної діяльності; збереження працездатності в некомфортних температурних умовах; фізична підготовленість до впливу несприятливих факторів професійної діяльності; швидкість реакції; витривалість до емоційних навантажень; оперативність; здатність чітко діяти в екстримальних ситуаціях; уміння швидко орієнтуватися в подіях; уміння працювати в умовах ненормованого графіка; енергійність; здатність переносити фізична й психічна напруга; здатність іти на ризик; уміння правильно й ефективно розподіляти час; уміння приймати адекватні рішення

Чинники, що потенціюють розвиток тривожності в професійній діяльності пожежних:

Екстремальні умови діяльності, з якими зіштовхується особовий склад пожежних підрозділів, із психологічної точки зору, характеризується сильними психотравмуючими факторами, що призводять до надмірної тривожності..

Джерела психічної травматизації й безпосередні стрес-фактори, що впливають на психіку особового складу й здоров'я, можуть бути найрізноманітніші.[29]

Найбільш характерні фактори, що психотравмують, що часто зустрічаються, при виконанні пожежними свого професійного боргу наступні:

1. Висока температура навколишнього середовища. Це специфічний стрес-фактор, що після короткочасного посилення збуджувального процесу викликає гноблення кори головного мозку, порушення рівноваги між порушенням і гальмуванням, ослаблення самого гальмового процесу, порушення точності рухових актів, дискоординацію й т.д.

Напружена фізична робота, пов'язана з теплотворенням в організмі, при високій температурі навколишнього середовища на пожежі, що сполучається зі значною вологістю повітря (вологість утвориться в результаті випару вогнегасильних засобів: води, т.д.) ставить організм пожежного в надзвичайно важкі умови. Найчастіше такий мікроклімат створюється при гасінні пожеж у підвалах житлових будинків, підземних галереях, газопровідних і кабельних комунікаціях.

У період роботи в цих умовах погіршується самопочуття; з'являються головний біль, запаморочення, «кола» перед главами, стукіт у скронях, відчуття жару й духоти, слабості, небажання рухатися, підвищується температура тіла й т.д.

2. Висока щільність диму є другим найпоширенішим стрес-фактором у бойовій діяльності пожежних, негативне вплив якого в першу чергу здійснюється на органи почуттів. Висока щільність диму обмежує видимість і дії пожежних.

Дим викликає сильне роздратування слизуватої оболонки око й носоглотки, викликає кашель, задишку, приводить до порушення в пожежні функції подиху й втраті працездатності. Вдихання на пожежі диму з оксидом вуглецю погіршує здоров'я пожежних, особливо осіб, схильних до серцевих захворювань. При роботі в задимленій зоні пожежні найчастіше гублять орієнтування.

3. Новизна подразників. Павлов И. Я відзначав своєрідний вплив несподіваних подразників на людину: «Усі знають, як екстрені роздратування затримують і розбудовують добре налагоджену звичайну діяльність й як плутає й утрудняє зміна раз установленого порядку рухів, дій і цілого укладу життя. Фізіологічний механізм напруженості, що виникає при різкій зміні середовища,- порушення оборонного й орієнтовного рефлексів. Головна реакція цих рефлексів може бути не на силу, а на новизну подразника».

Новизна обстановки пожежі викликає в пожежних оборонний й орієнтовний рефлекси й тим самим підсилює рухові реакції. Деякі з них не цілком доцільні й приводять до зайвої біганини на пожежі, уточненню окремих ділянок будинків, узгодженню з адміністрацією об'єктів можливих наслідків у ході гасіння пожежі й т.д. Всі ці фактори істотно впливають на результат гасіння пожежі й приводять до небажаних наслідків. Незнання характеру й дійсних розмірів пожежі, справжнього значення різного роду звуків, заходів й інших явищ, які можуть бути на пожежі, викликає в пожежних занепокоєння, почуття тривожного очікування, сковує ініціативу й активність. Так, при гасінні пожежі на Губахинском хімічному заводі в цеху синтезу метанолу інженерно-технічна сполука заводу й пожежні покинули свої бойові позиції, утекли із цеху, тому що почувся характерний шум вихідного газу з газопроводу й очікуваного можливого вибуху. Згодом виявилося, що прорив лінії газопроводу відбувся не на газопроводі з вибухонебезпечним газом, а на азотному газопроводі високого тиску, що призначений для цілей пожежогасіння.

Таким чином, нова обстановка й несподіванка, навіть тоді, коли немає прямій погрози для життя, нерідко змінює прояв волі, плин сприйняття, мислення й пам'яті в особового складу пожежних підрозділів.

4. Вплив шуму. Із практики гасіння пожеж на промислових об'єктах замічено, що всілякі шуми - досить розповсюджене явище. Установлено, що шум на один пожежні мало впливає, в інших же приводить до виникнення неприємних відчуттів: страху, тривоги, занепокоєння, пригніченості, нездужання. Це, безумовно, приводить до зниження бойової діяльності, а іноді й до відмови виконання бойового завдання деякими пожежними. Шум утрудняє мовний обмін, приводить до перекручування наказів, розпоряджень і вступник інформації. В умовах шуму зменшується зосередження уваги, знижується розумова здібність пожежних. Під впливом шуму збільшується час реакції пожежних на різні сигнали.

Таким чином, шум діє на психіку пожежних негативно, як стрес-фактор, що позначається не тільки на успішності бойової діяльності, але й на здоров'я.

5. Дія обмеженого простору. Відомо, що виконувати бойові завдання особовому складу пожежних підрозділів доводиться в обмеженому просторі (тунелях, підземних галереях, кабельних комунікаціях і т.д.). Обмежений простір викликає в пожежні труднощі не тільки фізичного порядку, такі як зміна звичного способу дій, робочої пози (просування поповзом, робота лежачи й т.д.), але й психічного. У період бойової роботи в цих умовах у пожежних спостерігається особистісна орієнтація на свій власний стан, що приводить до значного зниження працездатності, а іноді й до відмови від виконання бойового завдання. Із закордонної літератури відомо, що детренированність серцево-судинної системи в умовах різко обмеженого простору чітко проявлялася в зниженні ортостатичної толерантності й зниженні толерантності до фізичного навантаження (При виході пожежного з обмеженого простору відзначається підвищення артеріального тиску й частоти скорочень серця, скарги на запаморочення, слабість і стомлюваність при ходьбі).

6. Стрессогенним фактором у роботі пожежних є сигнал тривоги. Пожежні при одержанні сигналу тривоги випробовують нервово-емоційний дискомфорт, а більше 50% зрушень частоти серцевих скорочень пов'язані з емоційним компонентом кардиальної реакції.

7. Небезпека отруєння отруйними хімічними речовинами. Отруєння пожежних парами й газами, що виділяються в період гасіння пожежі, має реальну основу, про що вони попереджається як на заняттях, так й у бойовій обстановці. З бурхливим розвитком хімічної промисловості, і особливо виробництва пластмас, зростає небезпека впливу токсичних продуктів на організм пожежних.

При отруєнні окисом вуглецю насамперед страждає вища нервова діяльність, що виражається в порушенні процесів гальмування: наступає загальна слабість, серцебиття, сплутаність свідомості й психічне порушення, порушення ритму й глибини подиху, втрата свідомості. При гострих отруєннях: м'язова дискоординація, психічна дезорієнтація, глибока втрата свідомості; після втрати свідомості з'являються судороги, пінисте виділення слини, розширення зіниць, відзначається прискорений слабкий пульс, частий подих. Після отруєння чадним газом середнього й важкого ступенів спостерігається поразка нервової системи: розлад пам'яті, уваги, галлюцинаторное порушення, функціональні неврози, паралічі, тремор, пітливість, миокардиопатия. Всі ці ознаки отруєння відомі пожежн-професіоналам і мають місце майже на кожній пожежі.

8. Вплив стану постраждалих людей на психіку пожежного. Велика кількість постраждалих людей буває в результаті катастроф, аварій і пожеж на промислових підприємствах, у будинках з масовим перебуванням людей: театрах, кінотеатрах, готелях і т.д.

Під катастрофою звичайно розуміються всілякі руйнування будинків, споруджень, рухливої сполуки й т.д., з людськими жертвами. Катастрофи супроводжуються величезними руйнуваннями й загибеллю людей.

До прибуття пожежного підрозділу на місце катастроф відкривається обтяжуюча картина, викликана наслідками вибуху: руйнування конструкцій будинків, рухливого сполуки, лементи про допомогу потерпілих, стогони вмираючих людей, обгорілі й розчленовані тіла загиблих. Все це, безсумнівно, впливає на психічний стан особового складу пожежних підрозділів й інших осіб аварійно-рятувальних служб.

Психологічний стан при цьому залежить від багатьох факторів: боєздатності пожежного підрозділу, психологічної підготовки особового складу, почуття відповідальності за долі людей, службового боргу й т.п. Як немає однакових пожеж, так немає й однотипних ситуацій при порятунку людей, станів потерпілих.

9. Вплив зміненого стану самих пожежних. У малих групах людей, зокрема пожежний розрахунок виникає своєрідна спільність емоцій.

Важливим фактором у визначенні напрямку змін відносини до думки навколишніх при короткочасному стрессогенном впливі того або іншого роду є вихідна, виникла до стресу оцінка суб'єктом відносини до нього. Соціальна «полезависимость» при непідтвердженні при стресі маючих до його «полесигналов» свертивается (зменшується), знижується поведінкова активність.

При домінуванні соціально-психологічних проявів стресу (соціально-психологічного синдрому стресу) обіг суб'єкта до суспільної думки збільшується. В экстерналов це може проявлятися у вигляді посилення опори на навколишніх, в интерналов - у спробі збільшення психологічного тиску на них. При домінуванні в екстремальних умовах інтелектуальної активності (як прояву стресу) экстравертивная її форма збільшує суб'єктивну значимість суспільної думки, інтровертивна форма - знижує. Широко обговорюються мінливість і керованість стану тривожності. Райтменом в експерименті було показано, що в ряду суб'єктів тривожність знижується в присутності інших людей.[38]

Однак П. Спектор і Ф. Зайсфрунк не підтвердили «загальності» його висновків. У їхніх експериментах зниження в присутності інших людей тривожності чекаючи шокового впливу (ситуаційної тривожності) виникав тільки як результат відволікання уваги обстежуваних. Видимо, вплив навколишніх осіб на тривожність характеру є значно більш складно диференційованим явищем.

Підтримка, надавана суб'єктові під час його діяльності в стрессогенних умовах з боку робочої групи, перешкоджає виникненню в даного суб'єкта проявів стресу, тобто активність інтегрується із суспільного поводження окремих людей при стресі, варто припустити, що реальність стресових трансформацій нижче в групі. Але варто помітити, що зміни спілкування при стресі можуть виникати як при дії на людину фізичних, фізіологічних стресів, так й у результаті контактів з людьми, характер спілкування яких змінений наявним у них стресом.

Висновки до розділу 1

Розглянувши питання тривожності можна зробити декілька важливих висновків про особливості цих понять, а саме:

Тривожність - індивідуальна психологічна особливість, що складається в підвищеній схильності відчувати занепокоєння в різних життєвих ситуаціях, у тому числі й тих, об'єктивні характеристики яких до цього не привертають. Тривожність характеризується двома видами проявів: психічними й фізіологічними. Виділяють особистісну та реакційну тривожність. Ситуації, що представляють для людини певну загрозу або особистісно значимі, викликають у неї стан тривоги. Суб'єктивно тривога переживається як неприємний емоційний стан різної інтенсивності. Інтенсивність переживання тривоги пропорційна і ступені погрози або значимості причини переживань. Від цих факторів залежить тривалість переживання стану тривоги. Надмірно високий рівень тривожності, як і надмірно низький, називаються дезадаптивной реакцією, яка проявляється в загальної дезорганизованности поводження й діяльності.

Психологічна наука дає різні тлумачення природи тривожності, питання про причини тривожності як індивідуальної психологічної особливості дотепер не вирішено. Більшість психологів уважають, що тривожність, маючи природну основу (властивості нервової й ендокринної систем), складається пожиттєво, у результаті дії соціальних й особистісних факторів.

Тривожність тісно пов’язана з депресією. Людина в депресії обмежена неусвідомленими бар'єрами з табличками «треба» або «не треба», які ізолюють його, сковують і в остаточному підсумку руйнують його душу. Живучи в такій своєрідній в'язниці, він проте будує фантазії про волю, придумує плани свого звільнення й мріє про світ, де життя буде зовсім інший. Ці мрії, як і всі ілюзії, служать для підтримки його духу, але одночасно вони не дають йому розпізнати внутрішні сили, які зв'язують його. Але рано або пізно ілюзія валиться, мрії відлітають, схеми не спрацьовують - і людина з жахом бачить дійсність такий, яка вона є насправді, без прикрас. Коли це відбувається, вона упадає в депресію й почуває себе безпомічною, одинокою, це приводить до підвищеної тривожності.

У людини є два різних мотиви, функціонально пов'язаних з діяльністю,направленою на досягнення успіху. Це — мотив досягнення успіху і мотив уникнення невдачі. Мотив досягнення як стійка характеристика особи розуміється як стійке прагнення зробити щось швидко і добре, досягти певного рівня в якій-небудь справі.

Високотривожні індивіди емоційно гостріше, ніж низькотривожні, реагують на повідомлення про невдачу. Високотривожні люди гірше, ніж низькотривожні, працюють у стресових ситуаціях або в умовах дефіциту часу, відведеного на рішення завдання. Острах невдачі - характерна риса високотривожних людей. Цей острах у них домінує над прагненням до досягнення успіху. Мотивація досягнення успіхів переважає в низько тривожних людей. Звичайно вона переважує побоювання можливої невдачі.

2 Вивчення тривожності у робітників мнс

2.1 Програма та методи дослідження

Метою нашого дослідження є виявлення рівня тривожності, розробка комплексу заходів спрямованих на подолання надмірної тривожності та дослідження ефективності цих заходів.

В нашому дослідженні ми поставили перед собою наступні завдання:

1.Проаналізувати психологічну літературу по проблемі тривожності особистості.

2.Виявити рівень тривожності працівників МНС.

3.Провести психокорекційні заходи з працівниками, які мають підвищений рівень тривожності.

4.Дослідити ефективність психокорекційних заходів, напрямлених на пониження тривожності.

5.Представити методичні вказівки що до психокорекційної роботи з надмірною тривожністю серед працівників МНС.

Згідно цим завданням наше дослідження проходило у такі етапи:

На першому етапі ми провели теоретичній облік літератури, на другому етапі отримали данні і проінтерпретували їх, на третьому етапі провели психокорекцію і дослідили її результати, а також розробили рекомендації.

Відповідно поставленим завданням для виявлення рівня тривожності ми використовували методики дослідження тривожності Спілбергера та Тейлора. Ці методики використовувались разом для отримання найбільш достовірних результатів. Методика Спілбергера дає уявлення про стан особистісної і ситуативної тривожності, а шкала тривожності Тейлор дає узагальнену картину рівня тривожності улюдини.

1. Методика дослідження тривожності Спілбергера (Додаток Б)

Запитальник особистісний, для виміру реакційної та особистісної тривожності, розроблений Ч. Д. Спилбергером в 1966-1973 р.

Шкала представляє собою комбінацію трьох відомих тестів: шкали тривожності Кэттелла і Шайера, та Тейлор і шкали тривожності Велша (1964). Шкала складається із двох частин по 20 завдань у кожній. Перша шкала, реакційної тривожності призначена для визначення того, як людина почуває себе зараз, у цей момент, тобто для діагностики актуального стану, а завдання другої шкали, особистісної тривожності спрямовані на з'ясування того, як суб'єкт почуває себе звичайно, тобто діагностується тривожність як властивість особистості.

Кожна із частин шкали постачена власною інструкцією, заповнення бланка відповідей нескладне, тривалість обстеження становить приблизно 5-8 хв. Кожне висловлення, включене в запитальник, оцінюється респондентами по 4-бальній шкалі. Вербальна інтерпретація позицій оцінної шкали в першій і другій частинах запитальника різна. Для реакційної тривожності: «цілком правильно» (4 бали), «вірно» (3 бали), «мабуть, вірно» (2 бали), «зовсім невірно» (1 бал). Для особистісної: «майже ніколи» (1 бал), «іноді» (2 бали), «часто» (3 бали), «майже завжди» (4 бали).

Особливості проведення процедури тестування: дослідження може проводитися як індивідуально, так й у групі. Експериментатор пропонує випробуваним відповісти на питання шкал відповідно до інструкцій, і нагадує, що випробувані повинні працювати самостійно. На кожне питання можливі чотири варіанти відповіді по ступені інтенсивності. Інструкція до першої групи суджень про самопочуття (реакційна тривожність): прочитайте уважно кожне з наведених нижче пропозицій і закресліть відповідну цифру праворуч залежно від того, як Ви себе почуваєте на даний момент часу. Над питаннями довго не замислюйтеся, оскільки правильних або неправильних відповідей немає. Залежно від самопочуття в цей момент закресліть (запишіть) найбільш підходящу для вас цифру: «1» - ні, це зовсім не так; «2» - мабуть, так; «З» - вірно; «4» - цілком правильно. Інструкція до другої групи суджень про самопочуття (особистісна тривожність): прочитайте уважно кожне з наведених нижче пропозицій і закресліть відповідну цифру праворуч залежно від того, як Ви себе почуваєте зазвичай. Над питаннями довго не замислюйтеся, оскільки правильних або неправильних відповідей немає. Закресліть (запишіть) підходящу для вас цифру праворуч залежно від того, як ви себе почуваєте звичайно. Цифри праворуч означають: «1» - майже ніколи; «2» - іноді; «З» - часто; «4» - майже завжди).

Аналіз результатів: при аналізі результатів самооцінки треба мати на увазі, що загальний підсумковий показник по кожній з підшкал може перебувати в діапазоні від 20 до 80 балів. При цьому чим вище підсумковий показник, тим вище рівень тривожності (ситуативної або особистісної). При інтерпретації показників можна використати наступні орієнтовні оцінки тривожності: до 30 балів - низька, 31-44 бала - помірна, 45 і більше - висока. Значні відхилення від рівня помірної тривожності вимагають особливої уваги.

2. Методика прояву тривожності Тейлор (Додаток В)

Запитальник особистісний. Призначений для виміру проявів тривожності. Опублікований Дж. Тейлор в 1953р.

Розглянута шкала складається з 50 тверджень, на які обстежуваний повинен відповісти «так» або «ні». Твердження відбиралися з набору тверджень Мінесотського багатоаспектного особистісного запитальника (MMPI). Вибір пунктів для тесту. здійснювався на основі аналізу їхньої здатності розрізняти осіб з «хронічними реакціями тривоги». Тестування триває 15-30 хв.

Як показують дані досліджень (Дж. Рейх і соавт.,; Дж. Хенсер, В. Майер), стан тривоги пов'язаний зі зміною когнітивної оцінки навколишнього й самого себе. При високих показниках рівня тривожності необхідно дотримувати свідому обережність в інтерпретації даних самооцінки. У вітчизняній психології тест знаходить широке застосування в клініко-психологічних дослідженнях, психодіагностиці спорту. Запитальник використаються при індивідуальному й груповому обстеженні, здатний вирішувати як теоретичні, так і практичні завдання й може бути включен до батареї інших тестів.

Аналіз результатів: при аналізі результатів самооцінки треба мати на увазі, що загальний підсумковий показник по кожній з підшкал може перебувати в діапазоні від 50 до 0 балів. Оріентовні оцінки тривожності: 40-50 балів розглядається як показник дуже високого рівня тривоги; 25-40 балів свідчить про високий- рівень тривоги; 15-25 балів - про середній (з тенденцією до високого) рівень ; 5-15 балів - про середній (з тенденцією до низького) рівень й 0-5 балів - про низький рівень тривоги.

3. Методика «Мотивація успіху й острах невдачі» (Додаток Г)

Методика запропонована А. А. Реаном.

Особливості проведення процедури тестування: дослідження може проводитися як індивідуально, так й у групі. Експериментатор пропонує випробуваним відповісти на питання шкал відповідно до інструкцій, і нагадує, що випробувані повинні працювати самостійно. Інструкція: погоджуючись чи ні з нижчеподаними твердженнями, необхідно вибрати одну з відповідей - «так» або «ні». Якщо Ви вагаєтеся з відповіддю, то згадаєте, що «так» має на увазі як явне «так», так й «скоріше так, чим ні». Теж стосується й відповіді «ні». Відповідати треба досить швидко, подовгу не замислюючись. Відповідь, яка першою спала на думку , як правило, є й найбільш вірною.

Обробка результатів. Ключ до опріснику: Один бал одержують відповіді «так» на твердження 1-3, 6, 8, 10-12, 14, 16, 18-20 і відповіді «ні» на 4, 5, 7, 9, 13, 15, 17. Підраховується загальна кількість балів.

Підсумковий показник по кожній з підшкал може перебувати в діапазоні від 0 до 20 балів.

Інтерпретація результатів: якщо випробуваний набирає від 1 до 7 балів, то діагностується мотивація на невдачу (острах невдачі). Якщо він набирає від 14 до 20 балів, то діагностується мотивація на успіх (надія на успіх). Якщо кількість набраних балів у межах від 8 до 13, то варто вважати, що мотиваційний полюс не виражений. При цьому, якщо у випробуваного 8-9 балів, те його мотивація ближче до уникання невдачі, якщо 12-13 балів - ближче до прагнення до успіху.

4. Методика дослідження схильності до ризику (Додаток Д)

Методика запропонована Г.Шубертом

Інструкція. " Вам пропонується відповісти на 25 питань тесту. Для відповіді на пропоновані питання необхідно уважно прочитати варіанти відповідей і вибрати один з них, найбільш відображаючу Вашу думку.

Пропоновані варіанти відповідей:

а) "безумовно, так"

б) " у принципі, так"

в) "важко відповісти"

г) "тільки в екстрених ситуаціях"

д) "у жодному разі"

Обробка результатів. Варіанти відповідей: а) безумовно, так - 4 бали; б) у принципі, так- 3 бали; в) важко відповісти - 2 бали; г) тільки в екстрених обставинах - 1 бал; д) у жодному разі - 0 балів.

Підсумковий показник по кожній з підшкал може перебувати в діапазоні від 0 до 100 балів.

Інтерпретація: 0 - 10 балів - винятково низька схильність до ризику, 11 - 24 балів - низький ступінь схильності до ризику, 25 - 39 балів - знижений ступінь схильності до ризику, 40 - 60 балів - середній ступінь схильності до ризику, 61 - 74 балів - підвищений ступінь схильності до ризику, 75 - 90 балів - високий ступінь схильності до ризику, 91 - 100 балів - винятково високий ступінь схильності до ризику.

Характеристика досліджуваних. В дослідженні приймали участь працівники 4-ПДПЧ та 41-ПДПЧ Червонозаводського районного відділу Головного управління МНС України в Харківській області в загальній кількості 63 особи. Респонденти чоловічої статі, віком від 21 до 45 років, з різним стажем служби в структурі МНС (від 1 до 23 років). В дослідженні приймали участь одружені та неодружені досліджувані.

Опис ходу дослідження. Дослідження відбувалося в учбовому класі, приміщення було провітрене, чисте, добре освітлене, в ньому дотримувалась тиша. Тестування проводилися в груповому варіанті, з кожним караулом окремо, з інспекторами та працівниками, що займають керівні посади окремо, у груповому варіанті. Неблагоприємні функціональні стани, недостатньо доброзичлива атмосфера тестування знижують результати прояву необхідних психологічних особливостей. Щоб уникнути факторів, наведених вище, було мінімізовано мотивацію досягнення і зорієнтовано досліджуваних на прояв своїх прихованих якостей. З цією метою, уникалось відкрите обговорення предметної спрямованості методик, тобто досліджуваним не повідомлялось про те, що саме тестується.

Приблизний час проведення дослідження – 50 хвилин. Дослідження проводилось в період 25.04.08 по 23.05.08. Піддослідним видавалися набори бланків запітальників, далі зачитувалась інструкція що до особливостей кожного запитальника. Переконавшись, що діагностовані чітко зрозуміли, що від них вимагають як їм необхідно діяти під час тестувань, тестуючий пропонував, таким чином, розпочинати процес роботи з цими тестами.

В разі утруднень з розумінням питання, вони отримували пояснення від тестуючого. Під час збору бланків тестуючим проводився контроль якості їх заповнення.

Обробка та інтерпретація отриманих даних була зроблена на основі кількісної оцінки і якісного аналізу результатів дослідження. Всі дані, отримані в ході дослідження, представлені в зведеній таблиці (додаток А), в котру зведені результати дослідження тривожності Спілбергера й дослідження тривожності Тейлор.

2.2 Виявлення рівня тривожності у працівників МНС та інтерпретація результатів

Для дослідження особливостей тривожності у працівників МНС України використовувалися методики дослідження тривожності Тейлор та Спілбергера.

Результати дослідження підраховані за відповідним ключем. Дані отримані за допомогою цих методик дозволяють визначити рівень тривожності в професійній діяльності працівників МНС.

Дані отримані за допомогою методики Тейлор показують активність особистості в колективі і процесі діяльності, визначають переважний вид занять, темп діяльності, легкість встановлення контактів, значна частина питань фактично торкається виявлення особливостей вегетативного реагування.

Таким чином, проводячи аналіз отриманих даних, можна побачити, що серед співробітників МНС виявлені високотривожні, помірнотривожні і низько тривожні особистості. Найбільшу кількість становить низькотривожні працівники – 49% від загальної кількості досліджуваних(Таблиця 2.1). Низькотривожні характеризуються найменшою схильністю до психосоматичних проявів тривоги, вони менш піддаються негативній.

Таблиця 2.1.Показники рівню тривожності по шкалі тривоги Тейлор (у відсотках)

дії стресу, більш врівноважені, за рахунок більш сильної нервової системи, характеризуються вищою спроможністю до адаптації в мінливих умовах зовнішньої середи, ніж високотривожні, доля яких становить 34%. Особи, що мають помірний рівень тривоги складають 17% частку від усіх протестованих(Рис2.1).

Рис.2.1 Показники рівнів тривожності по шкалі тривоги Тейлор (у відсотках).

Методика виявлення тривожності Спілбергера розмежує тривожність на особистісну і реакційну.

Особистісна тривожність. Вона може розглядатися як особистісна риса, що проявляється в постійній схильності до переживань тривоги у всіляких життєвих ситуаціях, у тому числі й таких, які об'єктивно до цього не розташовують. Вона характеризується станом несвідомого страху, невизначеним відчуттям погрози, готовністю сприйняти будь-яка подія як несприятливе й небезпечне. Людина, піддана такому стану, постійно перебуває в настороженому й подавленому настрої, у неї утруднені контакти з навколишнім світом, що сприймається нею як страхаючий і ворожий. Закріплюючись у процесі становлення характеру до формування заниженої самооцінки й похмурого песимізму. Середній показник по особистісній тривожності складає 33 бали – це помірне проявлення особистісної тривожності, являє собою норму.

Середній показник по ситуативні тривожності складає 40 балів, цей показник вищий за особистісну тривожність через те, що сама ситуація тестування викликав у досліджуваних напруження. Ситуативна тривожність, тобто породжена деякою конкретною ситуацією, що об'єктивно викликає занепокоєння. Даний стан може, виникає в будь-якої людини напередодні можливих неприємностей і життєвих ускладнень. Це стан не тільки є цілком нормальним, але й грає свою позитивну роль. Воно виступає своєрідним мобілізуючим механізмом, що дозволяє людині серйозно й відповідально підійти до рішення виникаючих проблем. Ненормальним є скоріше зниження ситуативної тривожності, коли людина перед особою серйозних обставин демонструє безвідповідальність, що найчастіше свідчить про інфантильну життєву позицію, недостатньої самосвідомості.

Середній показник у досліджуваних по тривожності Тейлор складає 13 балів, що належить до діапазону низько тривожних, це означає, що в середньому протестовані мають загальний низький рівень тривожності в усіх сферах життя, На психічному й фізичному рівнях. Їм властива реальна оцінка ситуація та своїх можливостей, присутня достатня швидкість реагування в екстремальних умовах.

2.3 Аналіз зв’язку рівня тривожності з мотивацією у працівників МНС.

За даними тесту визначення мотивації успіху – острах невдачі маємо слідучу картину (Таблиця 2.2):

Таблиця 2.2.Загальні показники остраху невдачі та мотивації на досягнення успіху

66% працівників МНС мають високу мотивацію на досягнення успіху, це означає, що більшість досліджуваних звичайно активні, ініціативні. Якщо зустрічаються перешкоди - шукають способи їхнього подолання. Продуктивність діяльності й ступінь її активності в меншому ступені залежать від зовнішнього контролю. Відрізняються наполегливістю в досягненні мети. Схильні планувати своє майбутнє на більші проміжки часу.

При виконанні завдань проблемного характеру, а також в умовах дефіциту часу результативність діяльності, як правило, поліпшується. Воліють брати на себе середні по труднощам або ж злегка завищені, хоч і здійсненні зобов'язання. Ставлять перед собою реально досяжні цілі. Якщо ризикують, то ощадливо. Звичайно такі якості забезпечують сумарний успіх, істотно відмінний як від незначних досягнень при занижених зобов'язаннях, так і від випадкового везіння при завищених.

22% атестованих не мають чітко вираженої мотивації, але мають схильність до уникання невдач, для них головне не допустити помилки, уникнути невдачі, навіть ціною сильної трансформації первинної, головної мети, її повного або часткового недосягнення. Особи з такою домінуючою мотивацією мають стійке намагання уникнути невдач у життєвих ситуаціях, пов’язаних з оцінкою результатів її діяльності іншими людьми (Рис.2.2).

Рис.2.2. Показники показники остраху невдачі та мотивації на досягнення успіху

Виявлено тенденцію до оберненого кореляційного зв’язку між рівнем тривожності Тейлор та Мотивацією на досягнення успіху, що становить -0,5, це означає, що чим віще рівень тривожності, тим нижче мотивація на досягнення успіху, тобто переважає острах невдач і людина мотивує себе на уникнення невдач. Ми вважаємо, що це зумовлено тим, що знаходячись в стані підвищеної тривожності, людина схильна уникати будь яких труднощів та несення відповідальності за виконання своїх обов’язків для неї також, значно важко, адже все це потребує значних зусиль.

2.4 Виявлення взаємозв’язку тривожності зі схильністю до ризику

Що стосується методики дослідження схильності до ризику, то працівники МНС майже усі виявили середню схильність до ризику, середній показник по цьому тесту складає 59 балів з можливих 100, це – середній ступінь схильності до ризику, що знаходиться в діапазоні від 40 до 60 балів (Таблиця 2.3.). Це свідчить про те, що рятівники є сміливими, вони здатні придушувати захисні реакції при виникненні страху, остраху і якісно здійснювати свої наміри в об'єктивно або суб'єктивно небезпечних для життя, здоров'я й престижу ситуаціях. Звідси, сміливість може вважатися одним із проявів самовладання.

57% опитуваних за результатами дослідження мають середню схильність до ризику (Рис 2.3.). Це означає, що досліджувані мають змогу адекватно оцінювати ситуацію та свої можливості, бережуть своє життя, в ситуації де треба швидко приймати рішення, користуються здоровим глуздом.

Таблиця 2.3.Загальні показники схильності до ризику.

Рис 5.1. Загальні показники схильності до ризику

Між рівнем тривожності та схильністю до ризику виявлено кореляцію р=-0,02 за показником кореляції Спирмена. Це підтверджує наші припущення, що чим вище рівень тривожності у працівника МНС, тим нижча буда схильність до ризику, і навпаки: чим нижчий рівень тривожності тим більшу схильність ризикувати маємо.

Висновки до розділу 2

Метою дослідження є виявлення рівню тривожності у працівників МНС.

Для виявлення взаємозв'язку рівня тривожності зі схильністю до ризику, мотивацією на успіх – остраху невдач та рівнем депресії використовувався метод кореляції Спірмена. Дані обробляли за допомогою статистичної комп'ютерної програми Statistika 5.0.

Було виявлено тенденцію до взаємозв’язку між рівнем тривожності Тейлор та Мотивацію на досягнення успіху, що становить р=-0,5, це означає, що чим віще рівень тривожності, тим нижче мотивація на досягнення успіху, тобто переважає острах невдач і людина мотивує себе на уникнення невдач. Між рівнем тривожності та схильністю до ризику існує обернена кореляція р=-0,02. На низький рівень тривожності припадає високий рівень схильності до ризику.

Таким чином, проводячи аналіз отриманих данних, можна побачити, що серед співробітників МНС виявлені високотривожні, помірнотривожні і низькотривожні особистості. Найбільшу кількість становить низькотривожні працівники – 49% від загальної кількості досліджуваних. Низькотривожні характеризуються найменшою схильністю до психосоматичних проявів тривоги, вони менш подаються негативній дії стресу, більш врівноважені, за рахунок більш сильної нервової системи, характеризуються вищою спроможністю до адаптації в мінливих умовах зовнішньої середи, ніж високотривожні, доля яких становить 34%. Особи, що мають помірний рівень тривоги складають 17% частку від усіх протестованих.

Середній показник по особистісній тривожності складає 33 бали це помірне проявлення особистісної тривожності, являє собою норму.

Середній показник по ситуативні тривожності складає 40 балів, цей показник вищий за особистісну тривожність через те, що сама ситуація тестування викликала у досліджуваних напруження.

3. Методичні розробки тренінгових вправ спрямованих на корекцію тривожності

Тренінгові вправи напрямлені на зниження рівня тривожності.

Ціль вправ – навчити досліджуваних з надмірною тривожністю релаксації та самоконтролю; усвідомлювати свої емоційні і фізіологічні процеси.

Час проведення: 3-3,5 години.

Вправа№1 Здібність до релаксації

Вступна частина. Якщо людина здатна релаксувати, то це допоможе їй досить швидко відновлювати сили після будь-яких стресових ситуацій. Для того, щоб довідатися своєї здатності в цьому напрямку й проводиться дана вправа тренінгу.

Основна частина. Учасникам пропонується зручно розташуватися в кріслі. Закрити очі. Руки покласти на коліна або на ручки крісел. Спина повинна зручно опиратися на спинку крісла. Людині повинне бути зручно, ніщо не повинне йому заважати й не відволікати. Після того, як учасники розташувалися, тренер пропонує проробити кілька вправ аутогенной тренування (можна поставити магнітофонний запис, а можна працювати й самому тренерові).

Текст аутогенного тренування. «Починаємо розслаблення. Розслаблюються ноги... Розслаблюються пальці ніг, ступні й щиколотки. Розслаблюються ікри, коліна й стегна... Розслаблюється область таза. Хвиля розслаблення піднімається від кінчиків пальців ніг усе вище й вище, заповнюючи ваші ноги зсередини. Ваші ноги розслаблені, розслаблені. Розслаблюються пальці рук... Розслаблюються кисті й зап'ястя... Розслаблюються передпліччя, лікті, плечі. Руки розслаблені... Розслаблюється плечовий пояс... груди... живіт... поперек. Розслаблюється спина, всі м'язи спини. Ваш тулуб розслаблений, розслаблено... Розслаблюються м'язи шиї. Голова м'яко опирається на спинку крісла, шия розслаблена. Розслаблюються м'язи особи. Особа розслаблена. Розслаблюються м'язи чола... ока... щоки... губи... нижня щелепа... язик. Вся ваша особа розслаблена, розслаблено. Ви розслаблені, розслаблені. Ви відпочиваєте... ви відпочиваєте... (Пауза 20 сек.) А зараз - переплели пальці рук перед собою, потягнулися п'ятами вперед. Ока можна відкрити. Швидко приходимо в себе».

Підведення підсумків. Учасникам потрібно визначити, чи вдалося їм розслабити той або інший орган, ту або іншу частину тіла. Це дозволить зрозуміти, чи здатний учасник релаксувати, і з якими ділянками тіла він не здатний упоратися, що зажадає особливої підготовки.

Вправа№2 Самоконтроль

Вступна частина. Будь-яка психотерапія, у якій основне значення надається методикам навчання людини розслаблюватися, контролювати свої рухи називається релаксаціонною терапією. Розслаблення м'язів приводить до емоційної релаксації. Дана методика й буде запропонована учасникам тренінгу.

Основна частина. Текст для тренера. «Сідаєте зручніше в крісло. Покладете руки на стегна розкритими долонями до себе. Закрийте очі. Зосередьтеся на своїй правій долоні - долоня розслаблена. Тепер починайте повільно, як можна повільніше, стискати пальці правої руки в куркуля протягом однієї хвилини. Ми будемо вести відлік часу через кожні 10 секунд. Отже, вам дається одна хвилина на те, щоб сильно стиснути пальці правої руки в куркуля. І ще одна хвилина для того, щоб розтиснути його до вихідного, розслабленого положення. Настроїмося виконувати цю вправу плавно, дуже плавно, з повним зосередженням на пальцях правої руки. Запам'ятовуйте свої відчуття й стежите за відліком часу. Отже, почали. (Оцінка часу кожні 10 секунд, до оцінки 60). Розтискаємо праву руку. (Оцінка часу кожні 10 секунд, до оцінки 60). Таку ж вправу проробимо тепер для лівої руки. Протягом однієї хвилини стискайте пальці до вихідного стану. Запам’ятайте ті відчуття, які у вас були при виконанні вправ правою та лівою руками. Почали. (відмітка часу кожні 10 секунд до відмітки 60). Тепер розжимаємо руку. (відмітка часу кожні10 секунд до відмітки 60). Ви добре запам’ятали ті уявлення, які у вас виникли при виконанні вправ правою і лівою руками? А зараз можна відкрити очі, потягнутися, розім’ятися.

Підведення підсумків. Учасників просять повідомити тренерові, на якій, приблизно, оцінці часу вони відчули, що куркуль лівої й правої руки повністю стислий, і, навпаки, на якому по рахунку ударі вони відчули розслабленість кисті. Тренер оцінює результат кожного учасника.

Вправа№3 Зосередження

Вступна частина. Якщо в попередній вправі учасникам тренінгу пропонувалося контролювати свої дії й відчуття, то зараз їм потрібно буде навчитися зосереджувати.

Підведення підсумків. Тренер знову перераховує названі перед тим ділянки тіла, бажано в тій же послідовності. А учасники піднімають руку в тому випадку, якщо їм удалося сфокусувати увага на цій ділянці. Всі учасники, що підняли руку, по черзі розповідають про свої відчуття.

Вправа№4 Контраст

Вступна частина. Властиво контраст - це різко виражена протилежність. На цьому й побудоване дана вправа. Саме контраст дозволяє домагатися при релаксації дивних результатів.

Основна частина. Текст для тренера. «Сідаєте в крісла зручніше, закрийте очі, стисніть праву руку в куркуля. Стискайте міцніше, з максимальним зусиллям. Тримаєте куркуля максимально стислим протягом 10-12 секунд. А зараз упустите руку на стегно й із закритими очами прислухайтеся до відчуттів у кисті й у передпліччя. Може бути, ви відчуєте тепло, розбухання руки й пальців, печіння й вага, а можливо - ледачу знемогу або пульсацію в м'язах. Можливі й протилежні відчуття - прохолоді або легкості. Розповідайте по черзі про свої відчуття.

Тепер повторимо вправу з лівою рукою. Намагайтеся тільки стиснути куркуля якнайсильніше й не послабляти напруга протягом паузи. Запам'ятовуйте ваші відчуття, щоб потім про їх розповісти. Тримаємо стислого куркуля з максимальним зусиллям і напругою в плині 10 секунд. А тепер - миттєво розтиснули куркуль й опустили руку на коліно.

Зараз та ж сама вправа, але ви стискаєте обидві руки одночасно. Застосовуйте максимальні зусилля: руки повинні тремтіти від напруги.

Одночасно розслабили руки й опустили їх на коліна».

Підведення підсумків. Тренер опитує всіх учасників. З'ясовує, у кого виникли самі яскраві враження.

Вправа№5 Асоціації

Вступна частина. Часом асоціації допомагають людині не тільки зрозуміти все навколо його, але й проникнути в підсвідомість як своє, так й іншої людини. Адже асоціація - це зв'язок між психічними явищами, при якій актуалізація (сприйняття, подання) одного з них спричиняє появу іншого. Крім того, асоціювання в досить сильному ступені впливає на можливості людини контролювати свої дії й поводження, а виходить, у нього підвищуються можливості релаксувати.

Основна частина. Текст для тренера. «Сядьте в крісла так, щоб кожен учасник міг бачити всіх інших. Потренуємся в створенні асоціацій. Постарайтеся описати стан один одного по їхньому зовнішньому прояві, використовуючи всілякі асоціації, залучаючи образні художні метафори, коли людський голос може бути, наприклад крижаним, густим або оксамитовим. Погляд - палючої або колючим. Вираження особи - кислим, пісним і т.д. Можна виражати свої відчуття через кольори, кольори - через звуки, звуки - через форму, можна використати різні відтінки протилежних якостей: темне - світле, велике - маленьке, пластичне - тендітне, глибоке - дрібне, шорстке - гладке, яскраве - блякле, гостре - прісне й т.д.

Кожен учасник по черзі починає описувати стану інших учасників, використовуючи метафори, образні порівняння, різні асоціації. Можете описати декількох учасників, не обов'язково всіх. Описуваний учасник або підтвердить, погодиться з даним йому описом, або виразить свою незгоду, але в кожному разі - прокоментує сказане».

Підведення підсумків. У ході підведення підсумків проводиться обговорення як внутрішніх станів кожного учасника, так і стану учасника, що асоціює іншого.

Вправа№6 Згущення

Вступна частина. Здатність людини повною мірою розуміти психічні процеси, що відбуваються в ньому, можливі тільки при вмінні релаксувать, тобто повністю розслаблюватися.

Основна частина. Текст для тренера. «Сідаємо зручно в крісла, закриваємо ока. Напружуємо найбільш освоєну групу м'язів, наприклад, м'яза долоні. Після цього розслаблюємося й домагаємося в цьому місці виразного відчуття ваги й тепла. Після того як ви відчули розслабленість, згущення тепла, постарайтеся перемістити цей згусток в іншу область тіла, наприклад, від долоні по руці, перевести його в плече, а може бути - від стопи до стегна й назад. Як тільки вам удалося перемістити відчуття ваги або тепла в іншу частину тіла й потім повернути назад, скажіть тренерові: «Готово!».

Підведення підсумків. Учасники по черзі розповідають один одному про свої відчуття, про те, що вони почували, виконуючи вправу.

Вправа№7 Гойдалка

Вступна частина. Величезне значення для загартування організму й психіки людини мають уміння розслаблюватися й напружуватися. Ця своєрідна гойдалка допомагають здобувати навички стресостійкості.

Основна частина. Текст для тренера. «Сядьте в крісла, закрийте очі. Сконцентруйте увагу на своєму подиху. Спробуйте відчути його як рух свого тіла по вертикалі. На вдиху - ви переборюєте земне тяжіння - піднімаєтеся нагору, а на видиху - вільно падаєте вниз. Через кілька вдихів і видихів вам удасться розгойдати в собі ці сходження й занурення, причому уявлювана амплітуда внутрішніх відчуттів повинна в сотні разів перевершувати реальні підйоми й опускання грудної клітини при подиху».

Підведення підсумків. Кожен учасник оцінює, наскільки легко йому вдавалося спливати й поринати синхронно з подихом.

Для визначення результативності розробленої нами програми, із всієї вибірки була обрана група з найвищими показниками ситуаційної тривожності за методикою Спілбергера. Із представниками цієї групи, чисельність якої склала 26 досліджуваних, були проведені вищевикладені тренінгові вправи. По завершенню занять ми провели контрольний вимір за методикою Спілбергера.

Ця методика була обрана з тієї причини, що рівень ситуаційної тривожності в більшій мірі піддається змінам, а саме зниженню в нашому випадку, на відмінну від особистісної тривожності, що є відносно сталим показником.

Аналіз отриманих даних показав, що результати методики після проведення тренінгових вправ зросли. Так середній бал рівня тривожності в обраній нами групі спочатку становив – 52,7, що по інтерпритациї відповідає високій тривожності. Після проведеного нами заняття середній бал знизився до 25,7. Якщо брати до уваги те, що максимальна кількість балів, що респондент може набрати, відповідаючи на питання методики, становить 80 балів, а мінімальна – 20, то ми можемо затверджувати, що завдяки проведенню тренінгових занять рівень тривожності знизився до середньої мітки. Цю тенденцію може наочно продемонструвати Рис.3.1.

Також, для визначення значимості отриманих у ході повторного дослідження результатів був застосований метод статистичної обробки результатів. А саме для підтвердження значимості розходжень ми застосували Т-критерій для залежних вибірок. Коефіцієнт p склав 0,02.

Цей факт дозволив нам зробити висновок про те, що розходження, які були визначені на вибірці опитуваних, характерні не тільки, безпосередньо для конкретних опитуваних, які брали участь в дослідженні, але й для представників цієї професій у цілому. Тож ми можемо стверджувати, що розроблена нами програма є ефективною та при систематичному застосуванні може привести до ще більш позитивних результатів ніж ті, що були продемонстровані нами.

Рис.3.1 Порівняльна характеристика середніх балів до та після проведення тренінгових вправ

Методичні рекомендації що до зниження рівня тривожності

Як відомо, стрес має свою природу, тому дуже важливо в цій природі розібратися. Причини тривожності для кожного, звісно, індивідуальні, але Можна припустити, що здебільшого вся справа у надмірній реакції на значимі події. Для того, щоб навчитися реагувати більш конструктивно необхідно проробити наступну роботу:

"Подивитися" на хвилюючу подію й переосмислити її для себе і спробувати знизити рівень драматизації події.

Спробувати думати про майбутню подію простіше, більш конструктивно, позитивно. Що стосується помилок, промахів, то їх може допустити кожен, і виправити їх теж можливо.

Загальна схема роботи з потенційним стрес-фактором проста і зрозуміла: розкласти ситуацію "по поличках", знизивши, таким чином, свою реакцію на неї.

Таким чином, можна високо тривожним працівникам навчитися справлятися з тривожністю самостійно, виконуючі такі рекомендації:

1. Навчання прийомам м'язового розслаблення - релаксації.

2. Скласти так називану "Ієрархію страхів", що являє собою список ситуацій, здатних викликати страх, а значить і тривогу (приблизно 10-15 позицій). Список починається із ситуації, що володіє найменшим впливом, закінчується - "найстрашнішої".

3. Формування реакції м'язового розслаблення замість реакції страху. Суть цього кроку в наступному: перебуваючи в стані релаксації (перший пункт), треба штучно "викликати" спогад про ситуації, що приводять до виникнення страху, а потім за допомогою тієї ж релаксації знімати виникаючу тривогу. Ситуації варто представляти один по одному від менш страшних до більше страшних, навіть жахливих. У результаті цього поступово тривога просто перестане виникати. Це порозумівається тим, що релаксація (або розслаблення) - стан, прямо протилежне тривозі (напрузі). Але щоб зуміти пройти цей етап успішно, необхідно добре опанувати метод релаксації.

4. Щоб результати можна було проконтролювати треба завести щоденник і записувати туди свої успіхи і невдачі у боротьбі з тривожністю. За кожний, навіть, малий успіх себе необхідно хвалити, невдачі аналізувати, щоб в схожій ситуації їх знов не повторювати. Цей пункт допоможе, також, покращити свою самооцінку, як відомо у тривожних людей самооцінка занижена.

5. Щоб запобігти тривожності у незнайомих, нових ситуаціях, можна продумувати план своїх дій заздалегідь, наприклад, перед важливою подією продумати свою поведінку. Таким чином,ситуація вже не буде настільки нова і стресова.

Висновки до розділу 3

На сучасному етапі існування та розвитку держави виникає загострення суперечностей між природою і суспільством, що призводить до великих катастроф, стихійних лих та інших надзвичайних ситуацій, які потребують негайного реагування. Для своєчасної та умілої ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій повинні залучатись добре підготовлені фахівці, які вимушені працювати в екстремальних умовах, де діє велика кількість стресогенних чинників.

До таких професій належить професія пожежних-рятувальників. Професійна діяльність цих людей здійснюється в ризиконебезпечних умовах: дія високої температури, задимленість, небезпека попасти під уламки будівель, загроза поранитись або загинути.

В цих умовах у працівників пожежно-рятувальних підрозділів може виникати тривожність, яка детермінують негативні зміни в психіці і діяльності. Ці розлади, безумовно, повинні піддаватись психокорекції, а боротися з їх виникненням треба заходами психопрофілактики.

Тренінгові вправи, розроблені нами, направлені на навчання особистості контролюванню та корекції власних емоційних станів. Для цього були обрані вправи направлені на глибоку релаксацію та опанування способами самоконтролю.

Емпіричне дослідження тривожності до та після проведення тренінгового зайняття показали, що обрана нами форма корекції надмірної тривожності є дійсно ефективною. Для вирішення подібних проблем, або навіть деяких форм дезадаптації мі пропонуємо використовувати ці вправи. Також, нами були розроблені методичні рекомендації, якими можна користуватися у повсякденному житті.

Висновки

У ході написання магістерської дипломної роботи нами був визначений ряд певних завдань. У ході вирішення цих завдань ми зробили наступні висновки.

1.Проаналізувавши психологічну літературу по проблемі тривожності особистості можемо зробити висновок про те,що тривожність - це не одномірний явище, а сукупність психологічних явищ, що супроводжують тривожність і підкріплюють одне одного, тривалість яких залежить від зовнішніх умов і індивідуальних особливостей суб'єкта. У психологічній літературі немає єдиного погляду на те, як формується тривожність, і які фактори впливають на цей процес. По цьому питанню існує ряд точок зору, у захист кожної з яких приводяться переконливі аргументи. Безсумнівно, це пояснюється складністю такого явища, як тривожність.

Тривожність або стан втрати рівноваги, виникає, коли випробовуваний людиною рівень стресу не відповідає оптимальному для його конституції. Спокій, або стан рівноваги або псєвдорівноваги, виникає при оптимальному рівні стресу, що відповідає конституції індивідуума, як у випадку здорового балансу (рівновага), так й у випадку нездорового балансу (псєвдорівновага).

Прагнення до самоствердження, до того, щоб за допомогою діяльності задовольнити свої високі притягання, за інших рівних умов, швидше породжує афективні реакції, чим діловий мотив, тобто зацікавленість у самій роботі.

Виникла тривожність, напруженість, внутрішня незадоволеність жадають від людини пошуків виходу. Людина повинна зрозуміти, що їй потрібно змінити у своєму житті, від чого вона повинна відмовитися, щоб знайти щось нове. Розвиток людини, його "ріст" іде лише тоді, коли він робить внутрішню психологічну роботу, що вимагає нова життєва ситуація.

Ця робота складається насамперед у виявленні з тим часом, хто він є насправді й ким би хотів бути; що він має й що він хотів би мати. Ця робота включає й вироблення точного реального подання про саму нову ситуацію, про дійсне відношення його до значимого для нього людям. Лише зробивши ці дії, людина може починати будувати своє нове життя на реальній основі.

2. Проведення емпіричного дослідження та аналіз його результатів показав що рівень тривожності працівників МНС, в загальному вигляді не перевищує норму. Лише третя частина досліджуваних продемонструвала високий та вищий за середній рівень тривожності.

3. Розробка системи заходів, спрямованих зниження тривожності у професійній діяльності дала нам змогу зробити певні висновки. Тренінгові вправи, розроблені нами, направлені на навчання особистості контролюванню та корекції власних емоційних станів, опануванню методів розслаблення. Для цього були обрані вправи направлені на глибоку релаксацію та виведення сприйняття проблемної зони професійного становлення з емоційної нестабільності.

4. Повторне вимірювання тривожності після проведення тренінгового зайняття показали, що обрана нами форма корекції тривожності є ефективною. Для вирішення подібних проблем, або навіть деяких форм дезадаптації ми пропонуємо використовувати ці вправи. Вони також можуть використовуватись особисто людиною, яка потрапила в стресову ситуацію, у формі аутотренінгу.

5. Нами були розроблені методичні рекомендації, що до зниження тривожності, які можна використовувати у повсякденному житті, вони прості і ефективні і не потребують особливих умов.

Отож, підсумовуючи інформацію, викладену в дипломному дослідженні, ми можемо сказати, що ціль, яка була обрана на початку дослідження досягнута повною мірою. Розроблені тренінгові заняття мають ефективний вплив на успішність подолання психологічних особливостей професійного становлення.

Список використаної літератури

1. Аболин Л.М. Психологические механизмы эмоциональной устойчивости человека. Казань : Изд-во КазГУ, 1992. .-.158с.

2. Александровский Ю.А. «Пограничные психические расстройства». М.: Медицина, 1993. – 239с.

3. Анохин П.К. Эмоции. \ Психология эмоций. - М.: Педагогика, 1990, с.214-276.

4. Бодров В.А. Психологический стресс: развитие учения и современное состояние проблемы.- М.: Институт психологии РАН, 1995. – 146с.

5. Бодров В.А. Информационный стресс: Учеб.пос..-М.:ПЭРСЭ, 2000,- 352 с

6. Божович Л.И. «Проблемы формирования личности» под ред. Д.И. Фельдштейна, М.,1995. с 352

7. Бороздина Л.В., Залученова Е.А. Увеличение индекса тревожности прит расхождении уровней самооценки и притязаний //Вопросы психологии,1993, №1, с.104 - 113.

8. Бурлачук Л. Ф., Морозов С. М. Словарь-справовчник по психодиагностике. – СПб., 1999. – 239с.

9. Бреслав Г.М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве: Норма и отклонения.- М.: Педагогика, 1990. – 211с.

10. Василюк Ф.Е. Психология переживания. М., МГУ, 1991.– 112с.

11. Вилюнас В.К. Основные проблемы психологической теории эмоций. – М.:Педагогика, 1990 – 165с.

12. Додонов Б.И. В мире эмоций. - Киев, 1995. - 189с.

13.   Изард Кэррол Э. Психология эмоций. СПб.: Питер, 2000. – 274с.

14. Ильин Е.П. Эмоции и чувства. СПб.: Питер, 2001. – 366с.

15. Ильин Е. П. Психология индивидуальных различий – СПб.: Питер, 2004 – 386с.

16. Ильин Е. П. Мотивация и мотивы. – СПб., 2000. – 427с.

17.   Китаев Н.С., Смык Л.А. Психология стресса. - М.: Наука, 1990.- 96с.

18. Короленко Ц.П. Психология человека в экстремальных условиях. - Л.: Наука, 1990. -271с.

19.   Кулагин Б.В. Основы профессиональной психодиагностики. – М.,Питер, 1991. – 215 с.

20. Куликов Л.В. Психологические исследования: Методические рекомендации по проведению.- СПб.: Речь, 2001,-184 с.

21. Леонова А.Б., Чернышева О.Н. Психология труда и организационная психология: современное состояние и перспективы развития.-М.:Радикс, 1995. – 319с.

22. Лук А.Н. Эмоции и личность. М., 2004. – 195с.

23. Лучшие психологические тесты. / Под ред. А.Ф.Кудряшова.- Петрозаводск,1992. – 285с.

24. Майерс Д. Социальная психология. С –Пб., МОДЭК, 1997.– 342с.

25. Наенко Н.И. Психическая напряженность. -М.:Изд-во МГУ,1990,-112 с.

26. Немов Р. С. Психология: Учеб. Пособие для студентов высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. – кн. 3: Психодиагностика. Введение в научно – психологическое исследование с элементами математической статистики – 3-е изд. – М.: Гуманит. Центр ВЛАДОС, 1998. – 632 с.

27. Панин Л.Е., Соколов В.П. Психосоматические взаимоотношения при хроническом эмоциональном напряжении. - Новосибирск: Наука, 1981. - 176с.

28. Прихожан А. М. Причины, профилактика и преодоление тревожности.//Ж. «Психологическая наука и образование» 1998, №2.

29. Психические состояния./Сост. И общ.ред. Л.В.Ку-ликова.-СПб.:Питер, 2000. – 317с.

30. Пугачев В.П. Тесты, деловые игры, тренинги в управлении персоналом. – М.: Аспект-Пресс, 2000. – 400 с.

31. Рудик П. А. Мотивы поведения деятельности. М.,Наука, 1990. – 136 с.

32. Соколова Е. Т., Николаева В.В. Особенности личности при пограничных расстройствах и соматических заболеваниях. М., Просвещение, 1991.– 204с.

33. Соколова Е. Т. Самосознание и самооценка при аномалиях личности. М., МГУ, 1990.– 352с.

34. Спилбергер Ч.Д. Концептуальные и методологические проблемы исследования тревоги. //Стресс и тревога в спорте. -М.: Спорт, 1991. – 142с.

35. «Тревога и тревожность». Сост. и общая редакция В.М.Астапова. СПб.: Питер, 2001.

36. Тревога. Тревожность. Явления тревожного ряда./Психологический словарь (Под ред. В.П. Зинченко, Б.Г.Мещерякова)- М.: Педагогика-Пресс, 1999, с.385-386.

37. Ханин Ю.Л. Исследование тревоги в спорте. //Вопросы психологии. - 1998. №6.- с.94-106

38. Хорни К. Невроз и развитие личности. М., МОДЭК, 1998.– 267с.

39. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. М., Владос-Пресс, 1997.– 498с.

40. Эмоции и личность. Учебное пособие: практикум / сост. Строков Тюмень: ТГУ, 1998 – 342с.

Додаток Б

Тревожность личности. Шкала Тейлор

Если ваше утверждение соответствует вашему поведению или характеру напишите “да”. В противном случае — напишите “нет”. Если вы затрудняетесь с ответом, напишите “не знаю”. Работать нужно быстро, не пропускать вопросов, представлять себе наиболее типичные ситуации. Никаких дополнительных надписей делать не следует .

1. Обычно я работаю с большим напряжением.

2. Ночью я засыпаю с трудом.

3. Для меня неприятны неожиданные изменения в привычной обстановке.

4. Мне нередко снятся кошмарные сны.

5. Мне трудно сосредоточиться на каком-либо задании или работе.

6. У меня чрезвычайно беспокойный и прерывистый сон.

7. Я хотел бы быть таким же счастливым, как, на мой взгляд, счастливы другие.

8. Безусловно, мне не хватает уверенности в себе.

9. Мое здоровье сильно беспокоит меня.

10. По временам я чувствую себя совершенно бесполезным.

11. Я часто плачу , у меня “глаза на мокром месте”.

12. Я замечаю, что мои руки начинают дрожать, когда я пытаюсь сделать что-нибудь трудное или опасное.

13. Временами , когда я нахожусь в замешательстве, у меня

появляется сильная потливость, и это чрезвычайно беспокоит и

смущает меня.

14. Я часто ловлю себя на мысли , что меня что-то тревожит.

15. Нередко я думаю о таких вещах, о которых не хотелось бы говорить 16. Даже в холодные дни я легко потею.

17. У меня бывают периоды такого беспокойства, что я не могу усидеть на месте.

18. Жизнь для меня связана с необычайным напряжением.

19. Я гораздо чувствительнее, чем большинство людей.

20. Я легко прихожу в замешательство.

21. Мое положение среди окружающих сильно беспокоит меня.

22. Мне очень трудно сосредоточиться на чем-либо.

23. Почти все время я испытываю тревогу из-за кого-нибудь или из-за чего-нибудь.

24. Временами я становлюсь таким возбужденным, что мнетрудно заснуть.

25. Мне приходилось испытывать страх даже в тех случаях, когда я точно знал, что мне ничего не угрожает.

26. Я склонен принимать все слишком всерьез.

27. Мне кажется порой, что передо мной нагромождены такие трудности, которые мне не преодолеть.

28. Порой мне кажется, что я ни на что не годен.

29. Я почти все время чувствую неуверенность в своих силах.

30. Меня весьма тревожат возможные неудачи.

31. Ожидание всегда нервирует меня.

32. Бывали периоды, когда тревога лишала меня сна.

33. Иногда я расстраиваюсь из-за пустяков.

34. Я человек легковозбудимый .

35. Я часто боюсь, что вот-вот покраснею.

36. У меня не хватает духа вынести все предстоящие трудности.

37. Порой мне кажется, что моя нервная система расшатана, и я вот-вот выйду из строя.

38. Обычно мои руки и ноги достаточно теплые.

39. У меня обычно ровное и хорошее настроение.

40. Я почти всегда чувствую себя вполне счастливым.

41. Когда нужно чего-либо долго ждать, я могу это делать спокойно.

42. У меня редко бывают головные боли после пережитых волнений и неприятностей.

43. У меня не бывает сердцебиения при ожидании чего-либо нового или трудного.

44. Мои нервы расстроены не больше, чем у других людей.

45. Я уверен в себе.

46. По сравнению с другими я считаю себя вполне смелым.

47. Я застенчив не более, чем другие.

48. Обычно я спокоен, и вывести меня из себя нелегко.

49. Практически я никогда не краснею.

50. Я могу спокойно спать после любых неприятностей.

Додаток В

Методика для диагностики ситуативной и личностной тревожности Спилбергера

Додаток Г

Методика диагностики степени готовности к риску Шуберта

Оцените степень своей готовности совершить действия, приведенные ниже. При ответе на каждый из 25 вопросов поставьте соответствующий балл по следующей схеме:

2 балла – полностью согласен, полное «да»;

1 балл – больше «да», чем «нет»;

0 баллов – ни «да», ни «нет», нечто среднее;

-1 балл - больше «нет» ,чем «да»;

-2 балла – полное «нет».

Вопросы.

Превысили бы Вы установленную скорость, чтобы быстрее оказать необходимую медицинскую помощь тяжелобольному человеку?

Согласились бы Вы ради хорошего заработка участвовать в опасной и длительной экспедиции?

Стали бы Вы на пути убегающего опасного взломщика?

Могли бы Вы ехать на подножке товарного вагона при скорости более 100 км/час?

Можете ли Вы на другой день после бессонной ночи нормально работать?

Стали бы Вы первым переходить очень холодную реку?

Одолжили бы Вы другу большую сумму денег, будучи не совсем уверенным, что он сможет Вам вернуть эти деньги?

Вошли бы Вы вместе с укротителем в клетку со львами при его заверении, что это безопасно?

Могли бы Вы под руководством извне залезть на высокую фабричную трубу?

Могли бы Вы без тренировки управлять парусной лодкой?

Рискнули бы Вы схватить за уздечку бегущую лошадь?

Могли бы Вы после 10 стаканов пива ехать на велосипеде?

Могли бы Вы совершить прыжок с парашютом?

Могли бы Вы при необходимости проехать без билета от Таллина до Москвы?

Могли бы Вы совершить автотурне, если бы за рулём сидел Ваш знакомый, который совсем недавно был в тяжёлом дорожном происшествии?

Могли бы Вы с 10-метровой высоты прыгнуть на тент пожарной команды?

Могли бы Вы, чтобы избавиться от затяжной болезни с постельным режимом, пойти на опасную для жизни операцию?

Могли бы Вы спрыгнуть с подножки товарного вагона, движущегося со скоростью 50 км/час?

Могли бы Вы в виде исключения вместе с семью другими людьми, подняться в лифте, рассчитанном только на шесть человек?

Могли бы Вы за большое денежное вознаграждение перейти с завязанными глазами оживлённый уличный перекрёсток?

Взялись бы Вы за опасную для жизни работу, если бы за неё хорошо платили?

Могли бы Вы после 10 рюмок водки вычислять проценты?

Могли бы вы по указанию Вашего начальника взяться за высоковольтный провод, если бы он заверил Вас, что провод обесточен?

Могли бы Вы после некоторых предварительных объяснений управлять вертолётом?

Могли бы Вы, имея билеты, но без денег и продуктов доехать из Москвы до Хабаровска?

Додаток Д

Мотивация успеха и боязнь неудачи

Инструкция.

Соглашаясь или нет с нижеприведенными утверждениями, необходимо выбрать один из ответов – «да» или «нет». Если Вы затрудняетесь с ответом, то вспомните, что «да» подразумевает как явное «да», так и «скорее да, чем нет». То же относится и к ответу «нет». Отвечать следует достаточно быстро, подолгу не задумываясь. Ответ, первым пришедший в голову, как правило, является и наиболее верным.

Включаясь в работу, надеюсь на успех.

В деятельности активен.

Склонен к проявлению инициативы.

При выполнении ответственных заданий стараюсь по возможности найти причины отказа от них.

Часто выбираю крайности: либо заниженно лёгкие задания, либо нереально трудные.

При встрече с препятствиями, как правило, не отступаю, а ищу способы их преодоления.

При чередовании успехов и неудач склонен к переоценке своих успехов.

Продуктивность деятельности в основном зависит от моей целеустремлённости, а не от внешнего контроля.

При выполнении достаточно трудных заданий в условиях ограниченного времени результативность моей деятельности ухудшается.

Я склонен проявлять настойчивость в достижении цели.

Я склонен планировать своё будущее на достаточно отдалённую перспективу.

Если рискую, то с умом, а не бесшабашно.

Я не очень настойчив в достижении цели, особенно если отсутствует внешний контроль.

Предпочитаю ставить перед собой средние по трудности или слегка завышенные, но достижимые цели.

В случае неудачи при выполнении задания его притягательность для меня снижается.

При чередовании успехов и неудач я больше склонен к переоценке своих неудач.

Предпочитаю планировать своё будущее лишь на ближайшее время.

При работе в условиях ограниченного времени результативность деятельности у меня улучшается, даже если задание достаточно трудное.

В случае неудачи я, как правило, не отказываюсь от поставленной цели.

Если я сам выбрал для себя задание, то в случае неудачи его притягательность только возрастает.