Кабінети
|
Лабораторії
|
1. Технології і
устаткування гірничих робіт.
2.
Охорона праці.
3.
Основи гірничої справи.
4. Охорона праці в
галузі
|
Гірничої механіки.
Компьютерної техніки та
програмування.
|
В першому
розділі курсової роботи був виконаний аналіз початкових умов:
·
аналіз учбового плану;
·
аналіз учбової дисципліни і її ролі в підготовки молодшого фахівця;
·
розробка фрагмента поурочно-тематичного плану.
На
основі аналізу перспективно-тематичного плану, для подальшої розробки вибираємо тему
уроку: «Ліквідація аварій».
2. Організація і
методика уроку вибраної теми
Тема: «Складання оперативної
частини плану ліквідації аварій».
Цілі:
1.
Освітня: вивчення основних вимог щодо складання Плану ліквідації аварій
(ПЛА) і його оперативної частини; закріплення раніше вивченого матеріалу по
темі: «Гірничорятувальна справа».
2.
Виховна: виховати у учнів відчуття пошани до викладача, одногрупників,
майбутньої професії; виробити дбайливе відношення до учбового устаткування,
матеріалу і літератури; виховати пізнавальну самостійність, сумлінність, відповідальність,
дисципліну, уважність при роботі.
3.
Розвиваюча: розвинути і формувати творче і образне мислення,
пам'ять, увагу, зосередженість, посидючість, спостережливість, уміння слухати;
розвинути професійні і пізнавальні інтереси, самостійність.
Тип
уроку: комбінований
Методи навчання:
-
наочні: демонстрація плакатів;
-
словесні: розповідь, пояснення, бесіда, роз'яснення;
-
фронтальне опитування;
-
методи контролю.
Дидактичне
забезпечення:
-
Плакати: «ОПЕРАТИВНА ЧАСТИНА ПЛАНУ ЛІКВІДАЦІЇ АВАРІЙ»
-
Конспект повідомлення нових знань по темі: «План ліквідації
аварій»
Структура
уроку:
1. Організаційний момент (2–3 хв.): вітання, перекличка,
повідомлення теми і цілі уроку.
2. Мотивація (3–5 хв.): повідомлення значущості вивчення даної
теми.
3. Актуалізація знань (7–10 хв.): опит учнів по попередньому
матеріалу.
4. Повідомлення нових знань (25 – 40 хв.).
5. Закріплення матеріалу (25–30 хв.)
6. Видача домашнього завдання (5 хв.): вказати літературу і
необхідний об єм завдання.
Література
1.
Охорона праці: Підручник для технікумів/ К.З. Ушаков,
Б.Ф.Кірін, Н.В. Ножкін і др. Под ред. К.З. Ушакова. – М.: Нєдра,
1986. – 624 с.
2.
Хейфіц С.Я., балтайтіс В.Я. Охорона праці. 2-е видання., переправ
та доп. М., «Нєдра», 1978, 423 с.
План
повідомлення нового матеріалу:
1.
Призначення і зміст плану ліквідації аварій.
2.
Оперативна частина плану ліквідації аварій.
Питання
для актуалізації знань.
1.
Основні положення гірсько-рятувальної справи.
2.
Структура воєнізованого гірсько-рятувальній частини (ВГСЧ).
3.
Організація служби і бойової підготовки ВГСЧ.
4.
Оснащення ВГСЧ.
Фрагмент
мотивації по темі
Вивчення
даної теми є важливим з декількох причин: по-перше тому, що наступні теми, що
будуть вивчатися з цієї дисципліни мають прямий взаємозв’язок з нею; а по-друге
ця тема відповідає на багато питань пов’язаних з безпекою людини на виробництві
та охороною праці.
Загальні
положення
План
ліквідації аварій (ПЛА) – це документ, що передбачає всі заходи порятунку
людей, захоплених аварією в шахті, по ліквідації аварій в початковий період їх
розвитку, а також визначаючий дії інженерно-технічних працівників, робочих і
ВГСЧ при виникненні аварії.
Згідно
Правилам безпеки ПЛА складається для кожної шахти, що знаходиться в
експлуатації, будівництві або реконструкції.
Необхідність
складання ПЛА визначається особливою важливістю чітких злагоджених дій всіх
працівників шахти і ВГСЧ в початковий період розвитку аварії, коли час для
ухвалення рішень украй обмежено, коли можливий прояв розгубленості і паніки,
відсутність на місці керівників шахти і т. п. ПЛА, що готується завчасно
на основі все стороннього аналізу можливих аварійних ситуацій, з урахуванням
сучасних методів і засобів боротьби з аваріями, інженерного досвіду і
особливостей шахти, дозволяє уникнути помилок при порятунку людей і ліквідації
аварій.
ПЛА
розробляється головним інженером шахти і командиром обслуговуючого шахту ВГСВ
на кожні 6 міс., узгоджується з командиром ВГСО і затверджується технічним
директором виробничого об еднания, головним інженером комбінату, тресту, радіо
управління за 15 днів до введення плану в дію. ПЛА вивчається особами
інженерно-технічного нагляду до його введення в дію. Робітники знайомляться з
тією частиною плану, котра відноситься до їх місць роботи, і з правилами
поведінки при аварії. Відповідальність за правильне складання ПЛА несуть головний
інженер шахти і команди ВГСВ.
Регулярний
(через 6 міс.) перегляд ПЛА диктується мінливістю умов роботи в шахті. Зміни і доповнення
в ПЛА вносяться протягом доби, якщо введений новий, або ліквідована
відпрацьована ділянка, змінена схеми вентиляції або шляхів виходу людей.
ПЛА
знаходиться у головного інженера шахти, гірський диспетчера (чергового по
шахті) і командира обслуговуючого шахту ВГСВ.
Відповідальним
керівником робіт по ліквідації аварії є головний інженер шахти, а до його
прибуття – гірський диспетчер (відповідальний черговий по шахті). Керівником
гірсько-рятувальних робіт є командир взводу, обслуговуючого шахту, або у разі
потреби командир загону, якщо він прибув на шахту.
ПЛА
складається для всіх можливих місць аварій в шахті. Для зручності кожному місцю
аварії привласнюється номер (позиція), який наноситься на схему вентиляції
шахти, починаючи з поверхнею по руху свіжого струменя (надшахтна будівля,
стовбур, околоствольний двір і т.д.).
Оперативна
частина плану
ПЛА
складається з оперативної частини, розподіли обов'язків між особами, що беруть
участь в ліквідації аварії, і порядку їх дій, списку посадовців, установ, які
повинні бути негайно сповіщений про аварію. Оперативна частина ПЛА приведена в ДОДАТКУ
1. Заповнення форми відповідає ДОДАТКУ 2.
Оперативна
частина ПЛА складається із заходів, по порятунку людей і ліквідації аварій і
описания маршрутів руху і завдань відділенням ВГСЧ кожної позиції аварії. При
цьому в одну позицію південно об'єднувати декілька вироблень, якщо шляхи і
ероприятия по безпечному висновку людей з них оди– ! аковы, а також можливі
випадки пожежі і вибуху
До
оперативної частини плану додається схема вентиляції шахти; схема гірських
вироблень з вказівкою місць розташування всіх протипожежних засобів, установки
телефонів і засобів порятунку працюючих при аваріях, план поверхні шахти з
вказівкою всіх виходів її, водоймищ і інших засобів пожежегасінні, складів
аварійних матеріалів і устаткування, під'їзних шляхів; схема електропостачання
шахти, плани околоствольних дворів діючих горизонтів з вказівкою місця розташування
вентиляційних пристроїв і трубопроводів.
При
складанні ПЛА повинні бути ретельно продуманні шляхи виходу людей. В уникнення
непорозумінні шляхи виходу людей повинні вказуватися для кожного місця роботи і
кожного випадку аварії. Слід мати на увазі, що при вибухах газу і пилу повинен
передбачатися вихід людей на поверхню, При порятунку людей дуже важливе, а у
ряді випадків вирішальне значення має правильний вибір вентиляційних режимів
при аваріях. Як приклад можна привести випадок пожежі в стовбурі бельгійської
шахти «Буадю-Казье», коли через неможливість реверсувати вентиляційний струмінь
загинули всі 263 люди, працюючі у шахті. В ПЛА приводяться основні рекомендації
для найбільш характерних позицій аварій. При виборі вентиляцііонних режимів у
разі аварії необхідно керуватися наступними вимогами:
-
максимальне обмеження області розповсюдження образних отруйних
продуктів пожежі або вибуху;
-
забеспечення виходу людей по виробленнях з свіжим струменем
-
недопущення скупчення небезпечних концентрацій вибухових газів,
щоб уникнути їх вибухів (особливо при пожежах).
-
скорочення притоки свіжого повітря у пожежі з метою недопущення
його розвитку;
-
забеспечення колективного захисту рятувальників;
-
стійкість і керованість режимом вентиляції.
План
ліквідації аварії складається на початковий період її і передбачає в основному
першочергові заходи щодо порятунку людей (шляхи виходу захоплених аварією
людей, вентиляційні режими, шляхи проходження ВГСЧ) і ліквідації аварії, а
також загальний напрям подальших робіт.
Проте
при всякій аварії звичайно виникають такі обставини, які вимагають уточнення і
конкретизації плану ліквідації аварії. З цією метою відповідальним керівником
робіт по ліквідації аварії та керівником гірничо-рятувальних робіт на основі
діючого на шахті плану ліквідації аварії складається оперативний план
ліквідації аварії, який враховує конкретну обстановку і додаткові відомості об
аварії, що поступили від робітників і технагляду шахти.
Оперативний
план ліквідації аварії складається після видачі завдань першим прибулим на
шахту відділенням ВГСЧ. Він має наступну форму, представлену у ДОДАТКУ 3 форма
1.
Оперативний
план твердженню не підлягає. При його складанні можуть бути врахований
рекомендації фахівців і експертів.
При
складанні оперативного плану в першу чергу розв'язується питання про виклик
сусідніх гірсько-рятувальних частин. Останні викликаються негайно, якщо на
шахті відбулася крупна аварія (вибух Метану, пилу, пожежа і т. п.).
В оперативному
плані знаходять віддзеркалення наступні питання:
– роботи
по порятунку захоплених аварією в шахті людей;
– вентіляційний
режим для шахти в цілому і для окремих ділянок на різних етапах ліквідації
аварії;
– спосіб
і заходи щодо ліквідації аварії;
– забеспечення
робіт по ліквідації аварії матеріалами;
– мероприятия
по забезпеченню безперебійної роботи на не захоплених аварією ділянках.
Одним
з призначень оперативного плану є координація дій адміністрації шахти і ВГСЧ.
В
оперативному плані ліквідації аварії указуються відповідні заходи, терміни їх
виконання і відповідальні за їх виконання особи з числа технічного персоналу
шахти і працівників ВГСЧ. В процесі роботи по ліквідації аварії оперативний
план звичайно доповнюється, уточнюється і коректується.
Оперативний
журнал по ліквідації аварії ведеться для реєстрації всіх дій, зроблених
адміністрацією шахти і ВГСЧ для ліквідації аварії. В оперативному журналі
указуються аварійна обстановка на шахті і її подальші зміни, час прибуття на
шахту ВГСЧ, їх чисельність, зміст і час видачі оперативних завдань, отриманих
ВГСЧ від відповідального керівника робіт по ліквідації аварії і керівника
гірсько-рятувальних робіт; час спуску в шахту відділень з переліком їх
основного оснащення; завдання працівника шахти і результати їх виконання;
аналізи проб шахтного повітря; час прибуття відділень на підземну базу, час їх
відходу з бази на виконанні завдань, інформація про хід виконання завдань, час
повернення на базу, час виходу відділень з шахти; час відправлення ВГСЧ з шахти
по ліквідації аварії.
Форма
оперативного журналу представлена у ДОДАТКУ 3 форма 2.
До
оперативного журналу додаються схеми і ескізи, складені при ліквідації аварії,
а також всі оперативні плани ліквідації аварії. Ніяких стирань в оперативному
журналі не допускається. Всі виправлення повинні вноситися шляхом закреслення
неправильного запису і внесення правильного запису на вільному незаповненому місці.
Окрім
оперативного журналу на командному пункті ведуться журнал обліку роботи
відділень ВГСЧ на ліквідації аварії і добовий графік черговості робіт ВГСЧ.
Домашнє
завдання:
1. Хєфіц
С.Я, Балтайтіс В.Я. Охорона праці.М., «Нєдра», 1978, 423 с. Глава 57 § 209–210.
2. Охорона
праці: Підручник для технікумів/ К.З. Ушаков, Б.Ф.Кірін, Н.В. Ножкін і др.
Под ред. К.З. Ушакова. – М.: Нєдра, 1986. – 624 с. Частина
4 § 24.4
3. Індивідуальне
завдання з поглибленим вивченням одного з аспектів професійного навчання. Аналіз
основних законодавчих документів про освіту в Україні
3.1
Основні поняття та їх визначення
Акредитація – процедура надання вищому навчальному закладу
певного типу права провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої
освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до
державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного
забезпечення.
Викладання – процес передачі
навчальної інформації педагогом у ході навчання
Вища
освіта – рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному
закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння
змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й
завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.
Вищий
навчальний заклад – освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і дії
відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії
освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними
рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб
відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у
галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.
Державна
атестація осіб, які закінчують вищі навчальні заклади – встановлення
відповідності рівня якості отриманої ними вищої освіти вимогам стандартів вищої
освіти по закінченню навчання за напрямом, спеціальністю.
Діяльність
– взаємодія
людини з навколишнім середовищем, якій характерні наявність мети, мотивації та
в результаті якої створюється матеріальний або інтелектуальний продукт.
Закон
–
нормативно-правовий акт, який приймається в особливому порядку органом
законодавчої власті (Верховна Рада України), та обладає найвищою юридичною
силою, та регулює найбільш важливі суспільні відносини.
Зміст
вищої освіти – обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь
і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути
сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства,
науки, техніки, технологій, культури та мистецтва.
Зміст
навчання – структура, зміст і обсяг навчальної інформації, засвоєння якої
забезпечує особі можливість здобуття вищої освіти і певної кваліфікації.
Кафедра – базовий
структурний підрозділ вищого навчального закладу (його філій, інститутів,
факультетів), що проводить навчально-виховну і методичну діяльність з однієї
або кількох споріднених спеціальностей, спеціалізації чи навчальних дисциплін і
здійснює наукову, науково-дослідну та науково-технічну діяльність за певним
напрямом.
Кваліфікація
–
це рівень підготовленості людини до виконання того чи іншого виду професійно-трудової
діяльності.
Кваліфікаційна
характеристика випускника ПТНЗ – ці сукупність вимог, які визначають його
професійні знання, вміння, навички, що розроблюються спеціальним органом
виконавчої влади в галузі ПТО.
Ліцензування – процедура
визнання спроможності вищого навчального закладу певного типу розпочати освітню
діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до
вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового,
науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення;
Навчання – спільна діяльність
педагога та учня по засвоєнню учнем систематизованих знань, умінь і навичок.
Результатом навчання є навченість.
Нормативно
– правовий акт – це прийнятий суб’єктом правотворчості письмовий акт – документ,
який містить норми права.
Нормативний
термін навчання – термін навчання за денною (очною) формою, необхідний для
засвоєння особою нормативної та вибіркової частин змісту навчання і
встановлений стандартом вищої освіти.
Освіта – процес та
результат засвоєння систематизованих знань, вмінь та навичок, а також соціально –
історичного досвіду попередніх поколінь, виражених у нормах та правилах
поведінки.
Освітній
рівень вищої освіти – характеристика вищої освіти за ознаками ступеня
сформованості інтелектуальних якостей особи, достатніх для здобуття кваліфікації,
яка відповідає певному освітньо-кваліфікаційному рівню.
Освітня
діяльність – діяльність, пов'язана з наданням послуг для здобуття вищої
освіти, з видачею відповідного документа.
Освітньо-кваліфікаційний
рівень вищої освіти – характеристика вищої освіти за ознаками ступеня
сформованості знань, умінь та навичок особи, що забезпечують її здатність
виконувати завдання та обов'язки (роботи) певного рівня професійної діяльності.
Педагог
в
ПТНЗ – це інженерно – педагогічний працівник, який володіє знаннями, вміннями,
та навичками в предметній галузі, тобто в області професії по якій він здійснює
підготовку, а також в області теорії та практики професійного навчання та
професійного виховання.
Професія – це обумовлений
суспільним
розподілом праці рід постійної діяльності, який узгоджується з нормами загальнолюдської
моралі, базується на екоцентричній екологічній свідомості і є джерелом матеріального забезпечення людини.
Професійна
освіта – це процес, продукт та результат засвоєння систематизованих
знань, вмінь та навичок, необхідних для кваліфікованої діяльності в межах тієї
чи іншої професії, а також правил та норм поведінки, прийнятих у визначеній
галузі.
Професійно-технічне
навчання – складова професійно-технічної освіти. Професійно-технічне навчання
передбачає формування у громадян професійних умінь і навичок, необхідних для
виконання певної роботи чи групи робіт, і може здійснюватися у професійно-технічних
навчальних закладах, а також шляхом індивідуального чи курсового навчання на
виробництві, у сфері послуг.
Професійно-технічний
навчальний заклад – це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян
у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями,
спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я.
Рівень
професійної діяльності – характеристика професійної діяльності за
ознаками певної сукупності професійних завдань та обов'язків (робіт), які виконує
фахівець.
Рівень
акредитації – рівень спроможності вищого навчального закладу певного типу
провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.
Спеціальність
–
це різновид професійної діяльності, охоплюючий вузьке коло робіт в професійній
праці.
Стаття
–
це норма права, формально визначає загальнообов’язкові правила поведінки, які
встановлені або санкціоновані, а також гарантоване державою, направлено на
упорядкування суспільних відносин.
Стандарт
вищої освіти – сукупність норм, які визначають зміст вищої освіти, зміст
навчання, засіб діагностики якості вищої освіти та нормативний термін навчання.
Студент (слухач) – особа, яка в установленому порядку
зарахована до вищого навчального закладу і навчається за денною (очною),
вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання з метою здобуття певних
освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.
Факультет – основний організаційний
і навчально-науковий структурний підрозділ вищого навчального закладу третього
та четвертого рівнів акредитації, що об’єднує відповідні кафедри і лабораторії.
Факультет створюється рішенням Вченої ради вищого навчального закладу за умови,
якщо до його складу входить не менше ніж три кафедри і на ньому навчається не
менше ніж 200 студентів денної (очної) форми навчання.
Якість
вищої освіти – сукупність якостей особи з вищою освітою, що відображає її
професійну компетентність, ціннісну орієнтацію, соціальну спрямованість і
обумовлює здатність задовольняти як особисті духовні є матеріальні потреби, так
і потреби суспільства.
Якість
освітньої діяльності – сукупність характеристик системи вищої освіти
та її складових, яка визначає її здатність задовольняти встановлені є передбачені
потреби окремої особи або(та) суспільства.
3.2
Головні нормативно-правові акти про професійно-технічну та вищу освіту в
Україні
Система
освіти в нашій державі, що склалася в останні роки, пройшла великий і складний
шлях розвитку, не припиняючись розвиватися і удосконалюватися. Система професіонально – технічної
освіти бере свій початок від багатоманітних професійних шкіл, учбових
майстерень, ремісничих, залізничних училищ і шкіл фабрично-заводського навчання.
Сьогодні професійно-технічна освіта одна з провідних ланок освітнього комплексу
країни, взаємозв'язане з виробництвом. Основні вимоги по підготовки кваліфікованих робітників
пред'являє бурхливий розвиток науки, техніки і інформаційних технологій. Корені
зміни, що відбуваються в нині суверенній Україні, пов'язані з відмовою від
старого напряму і курсу розвитку в політиці і економіці і інтенсивними спробами
вийти на рівень розвитку передових країн світової спільноти.В цих умовах
реформування системи освіти і її інститутів стає насущною потребою.
Законодавчою
базою, яка визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і
розвитку системи професійно-технічної та вищої освіти України; спрямована на
врегулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної
підготовки громадян України; створення умов для професійної самореалізації
особистості та забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих
робітниках є Закони України про «Професійно-технічну освіту» вiд 10.02.1998, №103/98-ВР,
та Закон України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року, №2984 – ІІІ.
3.3
Аналіз Закону «Про професійно-технічну освіту в Україні»
Закон
України про «Професійно-технічну освіту» вiд 10.02.1998 визначає правові,
організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи
професійно-технічної освіти, створення умов для професійної самореалізації
особистості та забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих робітниках.
Закон
складається з 12 розділів та 54 статей.
Розділ
1. Загальні положення. Цей розділ містить статті: про Законодавство
України про професійно-технічну освіту; завдання Закону України «Про професійно-технічну
освіту»; основні визначення у галузі та системі профтехнічної освіти; право на
здобуття профтехнічної освіти.
Розділ
2. Управління та організація професійно-технічної освіти. Даний розділ представлений
такими статями: органи державного управління професійно-технічною освітою; повноваження
спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері профтехнічної
освіти; повноваження міністерств та інших центральних органів виконавчої влади,
яким підпорядковані ПТНЗ; повноваження Ради міністрів Автономної Республіки
Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у
галузі управління профтехнічною освітою; міжгалузева рада з професійно-технічної
освіти; нормативно-правові акти в галузі професійно-технічної освіти; форми
профтехнічної освіти; ступеневість профтехнічної освіти; прийом громадян до
ПТНЗ; освітньо-кваліфікаційні рівні професійно-технічної освіти; документи про
професійно-технічну освіту.
Розділ
3. Професійно-технічні навчальні заклади. В цьому розділі
містяться статі про існуючі в Україні типи профтехнічних навчальних закладів та
їх визначеннями; умови та порядок створення профтехнічного навчального закладу; засновники
ПТНЗ; статус ПТНЗ; основні повноваження та напрями діяльності ПТНЗ; органи
громадського самоврядування ПТНЗ; керівник ПТНЗ.
Розділ
4. Організація навчального процесу в професійно-технічних навчальних закладах. Цей розділ
містить статті: про форми організації навчального процесу; контроль знань,
умінь та навичок учнів, слухачів, їх кваліфікаційна атестація; навчальний та канікулярний
час учня, слухача; робочий час педагогічного працівника; участь підприємств,
установ, організацій у здійсненні профтехнічної освіти; науково-методичне
забезпечення ПТНЗ.
Розділ
5. Зміст професійно-технічної освіти. Даний розділ представлений такими
статями: загальні положення; перелік професій з підготовки кваліфікованих
робітників у ПТНЗ; державні стандарти профтехнічних освітньо-кваліфікаційних
характеристик випускника ПТНЗ; навчальний план та програма, їх визначення та
зміст; оновлення змісту профтехнічної освіти.
Розділ
6. Суб’єкти професійно-технічної освіти. В цьому розділі містяться
статі про учнів, слухачів ПТНЗ; права, обов’язки, заохочення, гарантії соціального
захисту учня, слухача та випускників ПТНЗ.
Розділ
7. Особливості соціального захисту учнів, слухачів ПТНЗ. Цей розділ
містить статті про учнів та слухачів ПТНЗ, яким забезпечується особливий соціальний
захист, а саме соціальний захист інвалідів, дітей сиріт без піклування батьків
та дітей, родини яких постраждали від наслідків аварії на ЧАЕС.
Розділ
8. Педагогічні працівники. В даному розділі містяться статі з основними
поняттями та положеннями про педагогічних працівників ПТНЗ; підготовка
педагогічних працівників ПТНЗ та установ профтехнічної освіти; права,
обов’язки, відповідальність та соціальні гарантії педагогічних працівників
ПТНЗ.
Розділ
9. Фінансово-економічні відносини у галузі професійно-технічної освіти. Цей розділ
регламентує правила та норми відносин стосовно власності в галузі профтехнічної
освіти; фінансування ПТНЗ та установ профтехнічної освіти; додаткові джерела
фінансування ПТНЗ.
Розділ
10. Міжнародне співробітництво та діяльність у галузі професійно-технічної
освіти. У цьому розділі закріплені норми та правила стосовно міжнародного
співробітництва та зовнішньо економічної діяльності галузі професійно-технічної
освіти.
Розділ
11. Відповідальність за порушення Закону України про «Професійно-технічну
освіту». Розділ складає статтю з аналогічною назвою, регламентує відповідальність
осіб за їх діяльність у галузі профтехнічної освіти у разі порушення норм
Закону України про «Професійно-технічну освіту».
Розділ
12. Прикінцеві положення. В ньому указано з якого моменту набуває в
чинності закон, та внесені зміни до нього, а саме з дня його опублікування, вiд
10.02.1998.
Завданням
цього Закону є регулювання суспільних відносин в галузі професійно-технічної
освіти з метою:
1.Забезпечення громадянам України, а також
іноземцям та особам без громадянства, що перебувають в Україні на законних
підставах, права на здобуття професійно-технічної освіти відповідно до їх
покликань, інтересів і здібностей, перепідготовку та підвищення кваліфікації;
2.Задоволення потреб економіки країни у
кваліфікованих і конкурентоспроможних на ринку праці робітниках;
3.Сприяння в реалізації державної політики зайнятості
населення;
4.Забезпечення необхідних умов функціонування і
розвитку установ професійно-технічної освіти та професійно-технічних навчальних
закладів різних форм власності та підпорядкування.
3.4
Аналіз Закону «Про вищу освіту в Україні»
Закон
«Про вищу освіту в Україні» від 17 січня 2002 року, №2984 – ІІІ спрямований на
врегулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної
підготовки громадян України. Він встановлює правові, організаційні, фінансові
та інші засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для
самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у
кваліфікованих фахівцях.
Закон
складається з 14 розділів та 69 статей.
Розділ
1. Загальні положення. В цьому розділі наведені основні терміни та
визначення, що вживаються у законі; законодавство України про вищу освіту; державна
політика у галузі вищої освіти; право громадян на вищу освіту; мова (мови)
навчання у вищих навчальних закладах.
Розділ
2. Структура вищої освіти. Документи про вищу освіту. Розділ представлений
статями про структуру вищої освіти; освітні рівні вищої освіти; освітньо-кваліфікаційні
рівні вищої освіти; документи про вищу освіту, післядипломну освіту.
Розділ 3. Стандарти вищої освіти. Цей розділ містить статті
про систему стандартів вищої освіти; державний стандарт вищої освіти; галузеві
стандарти вищої освіти; стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів; науково-методичне
забезпечення вищої освіти.
Розділ 4. Управління в галузі вищої освіти. Тут
регламентуються управління у галузі вищої освіти; повноваження спеціально
уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки,
інших центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні
вищі навчальні заклади; повноваження Вищої атестаційної комісії України; повноваження
органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування,
які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади; повноваження
власника (власників) вищого навчального закладу.
Розділ 5. Вищі навчальні заклади. У розділі визначені мета
і головні завдання діяльності вищого навчального закладу; правовий статус
вищого навчального закладу; рівні акредитації вищих навчальних закладів; типи
вищих навчальних закладів; національний вищий навчальний заклад; створення,
реорганізація та ліквідація вищого навчального закладу; ліцензування освітньої
діяльності, акредитація напрямів, спеціальностей та вищих навчальних закладів;
принципи управління вищим навчальним закладом; структурні підрозділи вищого
навчального закладу; забезпечення державою діяльності вищих навчальних
закладів.
Розділ 6. Управління вищим навчальним закладом. Розділ містить
статі про керівництво вищого навчального закладу; керівника факультету,
відділення; вчені ради; наглядову раду; робочі та дорадчі органи; органи
громадського самоврядування у вищих навчальних закладах; студентське
самоврядування; обрання, затвердження та звільнення з посади керівника вищого
навчального закладу; обрання на посаду та звільнення з посади керівника
факультету.
Розділ 7. Організація навчально-виховного процесу. Представлений
статями навчально-виховний процес; форми навчання у вищих навчальних закладах; форми
організації навчального процесу; умови прийому на навчання до вищого
навчального закладу; відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення
осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах.
Розділ 8. Учасники навчально-виховного процесу. Містяться такі
статі: учасники навчально-виховного процесу; основні посади педагогічних і
науково-педагогічних працівників; педагогічні є науково-педагогічні працівники;
робочий час педагогічних та науково-педагогічних працівників; права
педагогічних та науково-педагогічних працівників; обов'язки педагогічних та
науково-педагогічних працівників; підвищення кваліфікації та стажування
педагогічних і науково-педагогічних працівників; особи, які навчаються у вищих
навчальних закладах; права осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах; обов'язки
осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах; працевлаштування випускників
вищих навчальних закладів; гарантії педагогічним, науково-педагогічним та іншим
категоріям працівників вищих навчальних закладів.
Розділ 9. Підготовка наукових та науково-педагогічних
працівників. Аспірантура (ад'юнктура), асистент ура – стажування та
докторантура; наукові ступені є вчені звання; спеціалізовані вчені ради.
Розділ 10. Наукова та науково-технічна діяльність у вищих
навчальних закладах. Розділ визначає мету та завдання наукової і
науково-технічної діяльності у вищих навчальних закладах; організацію і
управління науковою і науково-технічною діяльністю.
Розділ
11. Фінансово економічні відносини в системі вищої освіти. Регламентує фінансування
вищих навчальних закладів; правовий режим майна вищих навчальних закладів; платні
послуги у галузі вищої освіти та пов'язаних з нею інших галузях діяльності.
Розділ 12. Міжнародне співробітництво. Представлений
статями про державну політику міжнародного співробітництва у галузі вищої
освіти; основні напрями міжнародного співробітництва у галузі вищої освіти; зовнішньоекономічна
діяльність у галузі вищої освіти.
Розділ 13. Відповідальність за порушення законодавства про
вищу освіту. Розділ складає стаття з аналогічною назвою та регламентує
відповідальність осіб за їх діяльність у галузі вищої освіти у разі порушення
норм Закону про «Вищу освіту».
Розділ 14. Прикінцеві положення. В ньому указано з якого
моменту набуває в чинності закон та внесені зміни до нього, а саме з дня його
опублікування 17 січня 2002 року №2984-III.
Державна
політика у галузі вищої освіти визначається Верховною Радою України та
ґрунтується на принципах:
1.
Збереження і розвитку системи вищої освіти та підвищення її
якості;
2.
Підвищення рівня освіченості громадян України, розширення їх
можливостей для отримання вищої освіти;
3.
Створення та забезпечення рівних умов доступності до вищої освіти;
громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і
комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі в межах стандартів
вищої освіти. Конкурсності здобуття вищої освіти кожним громадянином України;
4.
Надання цільових, пільгових державних кредитів особам для здобуття
вищої освіти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; надання
особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, пільг та соціальних
гарантій у порядку, встановленому законодавством; належної підтримки підготовки
фахівців з числа інвалідів на основі спеціальних освітніх технологій;
5.
Забезпечення збалансованої структури та обсягів підготовки
фахівців з вищою освітою, що здійснюється у вищих навчальних закладах державної
та комунальної форм власності, за кошти відповідних бюджетів, фізичних і
юридичних осіб, з урахуванням потреб особи, а також інтересів держави та
територіальних громад.
3.5
Реалізація Болонського процесу в системі вищої освіти і науки України
З
метою реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки
України (вищі навчальні заклади ІІІ-IV рівнів акредитації) 23.01.2004 р. Міністерством
освіти та науки України було прийнято наказ Про затвердження Програми дій
щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки
України на 2004–2005 роки. Програма дій щодо реалізації положень
Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України містить:
1) Мета та основні завдання. Головною метою Програми дій є
вжиття заходів для входження національної системи освіти і науки в європейський
простір з реалізацією таких вимог, критеріїв і стандартів:
–постійне навчання впродовж усього життя;
–мотивоване залучення студентів до
навчання;
–сприяння привабливості та
конкурентоспроможності Європейського простору вищої освіти і науки для інших
регіонів світу.
Для реалізації концептуальних
засад Болонського процесу в Україні необхідно:
–удосконалити двоступеневу структуру вищої
освіти;
–прийняти прозорі та зрозумілі градації
дипломів, ступенів та кваліфікацій;
–використати єдину систему кредитних
одиниць і додатка до диплома;
–врахувати європейську практику організації
акредитації та контролю якості освіти;
–підтримувати і розвивати європейські
стандарти якості;
–ліквідувати перепони для розширення
мобільності студентів, викладачів і дослідників;
–запровадити сучасні підходи інтеграції
вищої освіти і науки у справі підготовки магістрів та аспірантів;
–забезпечити подальший розвиток
автономності та самоврядування у системі вищої освіти та науки.
2) Очікувані результати виконання
заходів.
Реалізація Програми дій надасть можливість:
–
провести
системну модернізацію системи освіти в цілому;
–
наблизити
якість освіти до вимог стандартів, що напрацьовані європейською спільнотою для
впровадження до 2010 р.;
–
запровадити в
Україні загальноєвропейську систему наукових ступенів;
–
запровадити
систему кредитів сумісну із Європейською кредитно-трансферною системою
навчання;
–
сприяти
мобільності громадян України, які здобувають освіту або надають освітні послуги.
Організація виконання Програми дій
покладається на Департаменти вищої освіти, міжнародного співробітництва та
європейської інтеграції, кадрової роботи, науково-технологічного розвитку,
інноваційного розвитку, економіки та фінансування, управління ліцензування,
акредитації та нострифікації, Науково-методичний центр вищої освіти, Центр
міжнародної освіти.
3.6
Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у
вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації
З
метою організації проведення педагогічного експерименту щодо запровадження
кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних
закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації, 23.01.2004 р Міністерством освіти та
науки України було прийнято наказ Про проведення педагогічного експерименту
з кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих
навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації. Мета та завдання:
Метою впровадження
КМСОНП є підвищення якості вищої освіти фахівців і забезпечення на цій основі
конкурентоспроможності випускників та престижу української вищої освіти у
світовому освітньому просторі.
Основними
завданнями КМСОНП є:
·
адаптація ідей ECTS до системи вищої освіти України для
забезпечення мобільності студентів у процесі навчання та гнучкості підготовки
фахівців, враховуючи швидкозмінні вимоги національного та міжнародного ринків
праці;
·
забезпечення можливості навчання студентові за індивідуальною
варіативною частиною освітньо-професійної програми, що сформована за вимогами
замовників та побажаннями студента і сприяє його саморозвитку і відповідно
підготовці до життя у вільному демократичному суспільстві;
·
стимулювання учасників навчального процесу з метою досягнення
високої якості вищої освіти;
·
унормування порядку надання можливості студенту отримання
професійних кваліфікацій відповідно до ринку праці.
Термін
проведення експерименту:
Перший
етап (2003–2004 роки) передбачає розроблення навчально-методичних
матеріалів, змісту освіти, форм організації навчального процесу тощо, їх
апробація в експериментальних групах, визначених напрямів підготовки,
спеціальностей.
Другий
етап (2005–2008 роки) передбачає внесення коректив до експериментальних
матеріалів та їх апробація на більшому масиві учасників експерименту.
Тема
експерименту – кредитно-модульна система організації навчального процесу у вищих
навчальних закладах України.
Актуальність
експерименту – створення передумов для входження освіти України до
єдиного європейського та світового освітнього і наукового простору шляхом
впровадження в систему вищої освіти України основних ідей, сформульованих
Болонською декларацією 1999 року та іншими документами Болонського процесу:
–
побудова Європейської зони вищої освіти як передумови розвитку мобільності
громадян з можливістю їх працевлаштування;
– формування та зміцнення
інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу
України як складової Європи;
–
посилення міжнародної конкурентоспроможності як національної, так і
Європейської систем вищої освіти, підвищення їх престижності у світі;
–
конкуренція з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив та престиж;
–
підвищення визначальної ролі вищих навчальних закладів у розвитку національних
та Європейських культурних цінностей (вищі навчальні заклади як носії національної
та Європейської свідомості).
Об’єкт
експерименту – система вищої освіти України.
Предмет
експерименту – кредитно-модульна система організації навчального процесу (далі
– КМСОНП) у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації.
Мета
експерименту – розробити та експериментально перевірити технологію застосування
елементів Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (далі –
ECTS) в системі вищої освіти України та створення сучасної системи управління
якістю освітньої діяльності суб’єктів навчального процесу.
Робоча
гіпотеза полягає у тому, що існуюча в Україні система вищої освіти
забезпечує якісну підготовку студентів, їх конкурентоспроможність на національному
і міжнародному ринках праці, але потребує адаптації до вимог, які передбачені
ECTS.
Контроль успішності
студента здійснюється з
використанням методів і засобів, що визначаються вищим навчальним закладом.
Академічні успіхи студента визначаються за допомогою системи оцінювання, що
використовується у вищому навчальному закладі, реєструється прийнятим у вищому
навчальному закладі чином з обов’язковим переведенням оцінок до національної
шкали та шкали ECTS. Оцінки виставляються згідно зі шкалою:
За шкалою ECTS
|
За національною
шкалою
|
За шкалою навчального
закладу (як приклад)
|
А
|
Відмінно
|
90–100
|
ВС
|
Добре
|
75–89
|
DE
|
Задовільно
|
60–74
|
FX
|
незадовільно з
можливістю повторного складання
|
35–59
|
F
|
незадовільно з
обов’язковим повторним курсом
|
1–34
|
FX означає: «незадовільно»
– необхідно виконати певну додаткову роботу для успішного складання; F означає:
«незадовільно» – необхідна значна подальша робота. Державна атестація студентів
проводиться відповідно до чинної нормативної бази.
Очікувані
результати експерименту:
– підвищення якості вищої
освіти, конкурентоспроможності випускників та престижу національної вищої
освіти;
– введення
в дію системи стандартів вищої освіти з урахуванням специфіки
кредитно-модульної системи;
–
створення системи оцінювання якості освіти студентів, яка найбільш адаптована
до вимог Болонської декларації;
– нормативно-методичне
забезпечення академічної мобільності студентів у вітчизняному та європейському
освітянському просторі й створення передумов взаємного визнання дипломів
державного зразка про вищу освіту на принципах, передбачених ECTS;
– відпрацювання
робочого варіанту КМСОНП та необхідної науково-методичної документації з
експериментальних напрямів.
Висновки.
Рекомендації
по практичному застосуванню основних аспектів питання, розглянутого в
теоретичному розділі при розробці і проведенні уроку:
Організація
навчального процесу в професійно – технічних та вищих навчальних закладах
здійснюється відповідно державним стандартам встановлених Законами України «Про
професійно-технічну освіту» та «Про вищу освіту» Міністерством освіти та науки
України. Сьогодні політика України в галузі освіти та науки визначається у
загальному контексті Європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні
цінності загальносвітової культури: парламентаризм, права людини, права
національних меншин, лібералізацію, свободу пересування, свободу здобуття
освіти будь-якого рівня та інше, що є невід’ємним атрибутом громадянського
демократичного суспільства. Інтеграційний процес полягає у впровадженні
європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширенні власних
культурних і науково-технічних здобутків в ЄС. Подальші соціально-економічні й
політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в
цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи
національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності,
працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців з вищої освіти. Однією із
передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є
реалізація системою вищої освіти України ідей Болонського процесу.
У
кінцевому результаті такі кроки спрацьовуватимуть на підвищення в Україні
європейської культурної ідентичності та інтеграцію до загальноєвропейського
інтелектуально-освітнього та науково-технічного простору. Здійснення даного завдання
передбачає взаємне зняття будь-яких принципових, на відміну від технічних,
обмежень на контакти і обміни та поширення інформації. Основними цілями реформ
в Україні є підвищення життєвого рівня населення, передусім завдяки переходу до
ринкової економіки, забезпечення захисту громадянських прав і розширення
індивідуальних свобод особи. Ринок праці і соціальна політика є найважливішими
компонентами досягнення цих цілей, тому що вони необхідні для забезпечення
продуктивності сучасної економіки.
Рекомендації
щодо удосконалення процесу реформування системи освіти і науки України і
передбачає:
–
перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть змогу
задовольняти можливості особистості в здобутті певного освітнього та кваліфікаційного
рівня за бажаним напрямом відповідно до її здібностей та забезпечити її
мобільність на ринку праці;
–
формування мережі навчальних закладів, яка за формами, програмами, термінами
навчання і джерелами фінансування задовольняла б потреби кожної людини і
держави в цілому;
–
підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, створення умов для
навчання впродовж усього життя;
–
запровадження в системі освіти і науки України передового досвіду розвинутих
країн світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство;
– пошук рівноваги між масовою
фундаментальною та елітарною освітою, з одного боку, та вузькою спеціалізацією
і професіональною досконалістю, з іншого.
Висновок
В
процесі виконання курсової роботи нами була досягнута поставлена мета і
досягнуті наступні задачі:
– виявлені
роль і місце учбової дисципліни «Охорона праці» в учбових документах при
підготовці фахівців в ПТНЗ;
– визначені міжпредметні зв'язки (виявили які дисципліни і теми
з них є забезпечуючими для вивчення теми: «План ліквідації аварій»; виявили, які
дисципліни і теми з них забезпечує дана тема);
– склали поурочно-тематичний план вивчення теми: «План ліквідації
аварій»;
– розроблено комплексно-методичне забезпечення для вибраної
теми;
– виконаний аналіз учбово-матеріальної бази, яка повинна
бути
використана для вивчення теми: «План ліквідації аварій»;
– розроблений порядок організації і методику теми: «План ліквідації
аварій»;
– розглянули форми організації педагогічного процесу;
– визначили основні види і характеристики форм
організації педагогічного процесу;
– розглянули характеристику класно-урочної системи, урок
як основну форму організації педагогічного процесу та додаткові форми.
Список використаних джерел
1. Безрукова В.С.
Педагогіка. Проектувальна педагогіка: Навч. посіб. Для інж. – пед.
інститутів та індустр. – пед. технікумів.-Єкатеринбург: Ділова книга,
1996. – 342 с.
2. Васильєв І.Б.
Професійна педагогіка: конспект лекцій для студентів інженерно – педагогічних спеціальностей.
3- є вид., перепрац. – Харків, 2003. – 151 с.
3. «Дидактичні основи
професійної освіти». Методичні рекомендації до виконання курсової роботи» / Упорядники Н.В. Карчевська,
Т.Є. Фіногєєва. – Стаханов: ГФУ ІПА, 2008. – 40 с.
4. Основи охорони праці. Підручник
2-ге видання./ К.Н. Ткачук, М.О. Халімовський, В.В. Зацарний.
К.:Основа 2006–448 с.
5. Основи професійної
педагогіки: Профпедагогіка/ під ред. С.Я. Батишева та С.А. Шапоринського.
2-ге вид., перероб. Та доп.-М.; Вища школа, 1997.-С. 51–79.
6. Охорона праці у вугільній
промисловості. К.З. Ушаков, Б.Ф. Кирі і ін. Під. ред. К.З. Ушакова. –
М.: Нєдра, 1986. – 624 з.
7. Подласий І.П.
Педагогіка. Кн. 2: Теория и технологии обучения:
Учебник для вузов Изд. 2-е, доп.. – М.: 1999 р.
8. Скакун В.А. Введення
в професію майстра виробничого навчання: Метод. допомога. – 2-е вид., перепрац.
і доп. – М.: Висш.шк., 1988. – з. 239.
5.
Коваленко О.Е. Методичні основи технології навчання, Х.: Основи, 1996 –
184 з.
9. Харламов І.Ф.
Педагогіка: Навч. посіб. – 4-е вид., переправ. Та допов. – М.: Гардарики, 2000. –
519 с.
10. Хейфіц С.Я.,
Балтайтіс В.Я. Охорона праці і гірничо-рятувальна справа. 2-д изд., М.,
«Надра», 1978, 423 с.