Національний дендрологічний парк "Софіївка"

Софіївка (парк)

План-схема парка

Націона́льний дендрологічний парк «Софіївка» (укр. <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA> Софіївка) - парк <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%BA>, навчально-дослідницького інституту Національної академії наук Україн <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%86%D0%B8%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D0%B8%D1%8F_%D0%BD%D0%B0%D1%83%D0%BA_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D1%8B>и, розташований в північній частині міста Умань <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%8C> Черкаської област <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B0%D1%81%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C>і Україн <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D0%B0>и, на берегах ріки <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D0%BA%D0%B0> Каменка.

Кожен рік його відвідує близько 500 тисяч людей. Площа <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D0%BE%D1%89%D0%B0%D0%B4%D1%8C> - 179,2 га <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B0%D1%80>. «Софіївка» являється памятником ландшафтного типу світового садово паркового  <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%BE-%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B5_%D0%B8%D1%81%D0%BA%D1%83%D1%81%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE>мистецтва кінця XVIII - першої половини XIX сторіччя. В ній ростн більше 3323 таксонів (видів, форм, сортів, культиварів) міських і екзотичних дерев <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE> і ку <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D1%81%D1%82>щів, серед них: болотяний кипарис <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%82%D0%BD%D1%8B%D0%B9_%D0%BA%D0%B8%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81>, сосна Веймутова <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%81%D0%BD%D0%B0_%D0%92%D0%B5%D0%B9%D0%BC%D1%83%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0>, тюльпанове дерево <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%8E%D0%BB%D1%8C%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D0%B5_%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE>, платан <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%B0%D0%BD>, гинго <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D0%B3%D0%BE>, багато іншого. Виданий каталог рослин в якому нараховується 1994 таксона, із них 1220 деревних і 774 травянистих рослин, в тому числі 25 таксонів горішника, 24 - буків <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D0%BA>, 41 - елей <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BB%D0%B8>, 100 - ліан <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D0%B0%D0%BD%D0%B0>, 320 - троянд, 57 - рододендронів <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%BD>, 376 - грунтопокривних і 98 -квіткових рослин <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5>. В 2007 году колекция раслин парку включала 2103 таксона деревних і 1212 травянистих. Парк «Софіївка» заснований в 1796  <http://ru.wikipedia.org/wiki/1796_%D0%B3%D0%BE%D0%B4>році хазяєном города Умані, польским магнатом <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%B3%D0%BD%D0%B0%D1%82> Станіславом Потоцьким, назван в честь його дружини Софії Віт-Потоцької і подарований їй до дня народження в травні 1802  <http://ru.wikipedia.org/wiki/1802_%D0%B3%D0%BE%D0%B4>року. Автором топографічного і архитектурного проекту і керівником будівництва парку був польский військовий інженер Людвіг Метцель, а всі роботи в парку виконували кріпаки Уман <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%8C>і.

Парк був виконаний в майже безлісною місцевості, розділеною річкою Каменкою, балками і каньйонами <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%BD>, которі врізались в граніт <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%82>, часто виходящий на поверхню. При создании парка вміло використовувався рельеф <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%B5%D1%84>, Але без наміченого плану. Постановою Совнаркома УРСР N26/630 від 18  <http://ru.wikipedia.org/wiki/18_%D0%BC%D0%B0%D1%8F>травня 1929  <http://ru.wikipedia.org/wiki/1929_%D0%B3%D0%BE%D0%B4>року «Софиївка» была проголошена державним заповідником <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BA>. В 1945  <http://ru.wikipedia.org/wiki/1945_%D0%B3%D0%BE%D0%B4>року парк получає полну назву «Уманський державний заповідник «Софіївка». В 1949 году <http://ru.wikipedia.org/wiki/1949_%D0%B3%D0%BE%D0%B4> створюється декоративний розсаднік на площі в 20 га <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B0%D1%80>. Активно проводяться роботи по ремонту і реставрації малих архітектурних форм, дорожньо-алейної системи, скульптур парка.

Головна композиція парку проходе по руслу Каменки, де споруджений ряд самостійних басейнів <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D1%81%D1%81%D0%B5%D0%B9%D0%BD> і прудів <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D1%83%D0%B4>: Верхній - 8 га <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B0%D1%80>, Нижній - близько 1,5 га <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B0%D1%80> , водопад <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D0%B4>и (один із них 14 <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D1%82%D1%80> висотою), шлюз <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%BB%D1%8E%D0%B7_(%D0%B3%D0%B8%D0%B4%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%B5%D1%85%D0%BD%D0%B8%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B5_%D1%81%D0%BE%D0%BE%D1%80%D1%83%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5)>и, каскади, підземна ріка Ахеронт (довжина 224 <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D1%82%D1%80>). Парк прикрашає скал <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D0%B0>и (Левкадска, Тарпейска), грот <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%BE%D1%82>и (Венери, «Орешек», «Страха и сумніву»), павільйони (Флори, Розовий). В 1972  <http://ru.wikipedia.org/wiki/1972_%D0%B3%D0%BE%D0%B4>році до «Софіївки» приєднують територію площею 5,1 га <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B0%D1%80>, яка раніше належила війсь ковій частині. З 1991  <http://ru.wikipedia.org/wiki/1991_%D0%B3%D0%BE%D0%B4>року парк здобуває статус науково дослідницького закладу НАН Україн <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%90%D0%9D_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D1%8B>и. При вхіді на територію парку , зліва, зразу же за входною башнею розташована горка, обсаженна можевельником <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%B6%D0%B6%D0%B5%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%BA>, туями <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%83%D1%8F> і ялинами. 28  <http://ru.wikipedia.org/wiki/28_%D1%84%D0%B5%D0%B2%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8F>лютого 2004  <http://ru.wikipedia.org/wiki/2004_%D0%B3%D0%BE%D0%B4>року Указом Президента України № 249/2004 <http://www.president.gov.ua/documents/1600.html>, дендрологічний парк здобув статус національного закладу і став називатися Національним дендрологічним парком «Софіївка».

Парк починається з головного входу по вулиці Садовій. За ним іде центральна алея. Башн <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D1%88%D0%BD%D1%8F>і головного входу, споруда в 1850 <http://ru.wikipedia.org/wiki/1850>-1852 роках <http://ru.wikipedia.org/wiki/1852_%D0%B3%D0%BE%D0%B4>. Дом творіння вчених Національної академії наук Украіни. Це будинок має оригінальну архітектуру, а на вершині споруди - виникла площадка. Крім музе <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B5%D0%B9>ю в Домі творіння вчених є го <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D1%86%D0%B0>тель на 45 человек, ресторан <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%BD>, сауна <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D1%83%D0%BD%D0%B0>.

Перед павільйоном Флори, справа, знаходится джерело - «Серебряние ключи». Оформлення його зроблено в античному стилі. Це підковоподобне споруда із граниту, на краях якого дві вази з декоративними рослинами. В середній частині вертикальної стінки вмонтовані декорировані бронзою трубки, із котрих тече ключева вода. Фонтан «Серебряные ключи» був споруджений в 1974  <http://ru.wikipedia.org/wiki/1974_%D0%B3%D0%BE%D0%B4>році по проекту києвського архітектора Лопушинської на місті будки з желізною трубою для випуску води, котра стояла тут с 1850  <http://ru.wikipedia.org/wiki/1850_%D0%B3%D0%BE%D0%B4>року.

Справа від павільйону «Флора» знаходится дослідницький із гранітних кліноподібних камнів арочного свод <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B2%D0%BE%D0%B4>у так называемий Венецианський міст. В середині Нижнего озера із широко розкрытою пащею змії, ізвивающейся на камені, бє стовб води - фонтан «Змія». Вода поступає в фонтан <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BD> по подземному водопроводу виложеному із гранітного глаткого камення.

Видовий склад дендропарку представлений такими видами рослин

1) Метасиквоя (лат. <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA> Metasequoia)

Метасеквоя (лат. <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA> Metasequoia) - рід <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B4> хвойних дерев <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE> родини Кипарисов <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%8B%D0%B5>і (Cupressaceae), раніше відносилися до старійшої родини Таксодіев <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D0%BA%D1%81%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%B5%D0%B2%D1%8B%D0%B5>і (Taxodiaceae).

Вяз Гірський (Ulmus scabra) Росте в змішаних широколистових лісах на холмах і в горах.

Клен татарський , або Чорноклен (лат. <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA> Ácer tatáricum) - листопадне <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B5_%D1%80%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5> дерево родини Кленови <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BB%D1%91%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%8B%D0%B5>х із Европ <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B0>и і Східно-Западної Азії. Іноді культивують в якості декоративних насаджень в садах и парках <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%80%D0%BA>.

Береза жовта, Даурська береза (лат. <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA> Bétula costáta) - вид <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B8%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%B2%D0%B8%D0%B4> дерев <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE> род <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B4>у Береза <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D1%91%D0%B7%D0%B0>. Має приналежність до числа розповсюджених деревних порід <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0> на території Росі <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%81%D0%B8%D1%8F>ї. Росте береза жовта в перші роки життя швидко. Дожива до 200 - 250 лет.

Горобина плакуча Sorbus aucuparia L.) Місцеві назва - грабина, горобина. Невисоке дерево або кущ родини розових (Rosaceae) до 15 м заввишки з гладенькою сірою корою та густою кроною. Молоді гілочки сірувато-червоні, опушені, з великими пухнастими бруньками. Листки опушені (10-20 см завдовжки), чергові, непарноперисті, складаються з 9-15 ланцетних або довгастих, загострених, зубчастих по краю листочків. Квітки численні, зібрані в складні щиткоподібні суцвіття, всі частини яких опушені. Квітколоже, урноподібної форми, шерстисто-повстисте або голе; чашечка з п'ятьма широкотрикутними війчастими чашолистками. Віночок білий (0,8-1,5 см у діаметрі), пелюсток п'ять, тичинок багато, маточка одна, стовпчиків три, зав'язь нижня. Плід - кулястий, оранжево-червоний.

Горобина звичайна росте в підліску або другому ярусі хвойних, мішаних, зрідка листяних лісів, па лісовик галявинах і узліссях. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте в травні, плоди достигають у вересні. Поширена на Поліссі, в північній частині Лісостепу, а також у Карпатах, гірському Криму. В культурі вирощують по всій Україні, крім степових районів. Заготовляють у Волинській, Ровенській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Сумській, Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях, у гірських районах Криму. Запаси сировини значні.

Сосна́ ве́ймутова, або біла восто́чна (лат. <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA> Pínus stróbus) - рослина, крупне дерево <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE> род <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B4>у Сосна <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%81%D0%BD%D0%B0> родини Соснов <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%8B%D0%B5>і. Дерево висотою 40-50 м і діаметром стовбура до 1,5-2 м з ажурною кроной, образованой тонкими гібкими гілками. Кора гладка, світло-сіра, у старих дерев темніє і внизу розстріскується. Хвоя по 5 шт. в пучке пряма, гібкая, тонка і мяка, не дуже довга (7-12 см), голубовато-зелена.. Шишки довжиною 10-20 см. Насіння - 6-7 х 3-4 х 2,5-3 мм. Сосна Веймутова - швидко ростуща порода, особливо в віці до 40-50 років.

Латаття жовте, кубишка жовта (Nuphar lutea) латаття жовте у часи Дніпровських плавнів дійсно було дуже поширеною водяною рослиною. Настільки поширеною, що у багатьох місцях на протязі з липня по жовтень люди навіть заготовлювали її кореневища! У наші часи вчені виявили в їх складі багато алкалоїдів, дубільних сполук, сахарозу, метарабінову кислоту, багато крахмалю. В насінні - 0,1% алкалоїдів, у квітках - глікозид серцевої дії. У Конських та Базавлуцьких плавнях латаття жовте росло по річкових затоках, старицях, озерах. Цвітіння припадало на період з червня по вересень. За народними прикметами його початок - 2-й або 3-й день русального тиждня (останній тиждень перед святом Трійці). На відміну від латаття білого, плоди латаття жовтого (до 10 см) дозрівали над, а не під водою.

Вільха чорна, Вільха клейка (Alnus glutinosa (L.) Gaerth.) - Дерево родини березових (Betulaceae) (10-30 м заввишки) з невеликою яйцеподібною кроною і струнким стовбуром, вкритим темно-бурою тріщинуватою корою. Молоді пагони зеленуваті, тригранні, гладенькі або з рідким опушенням, клейкі. Бруньки, як і молоді листки, клейкі, тугі, на коротких ніжках. Листки оберненояйцеподібні або округлі (4-10 см завдовжки, 3-9 см завширшки), часто на верхівці з виїмкою, при основі ширококлиноподібні, зубчасті, листки темно-зелені, гладенькі, блискучі, з нижнього боку світліші, з пучками волосків у кутках жилок. Квітки одностатеві, тичинкові - зібрані в кінцеві пониклі сережки (4-7 см завдовжки), оцвітина чотирироздільна, тичинок чотири, квітка зовні прикрита червонувато-бурою лускою, до нижньої частини якої зсередини приростають один-два приквітки. Маточкові квітка у двоквіткових дихазіях, зібрані на розгалуженому безлистому квітконосі, гілочки якого поступово видовжуються (від 5 до 20 мм) . Приквітки маточкових квіток при плодах дерев'яніють і утворюють луски - «шишечки» (2 см завдовжки). Оцвітини немає, зав'язь нижня, двогнізда. Плід плоский червоно-бурий яйцеподібний горішок (до 2 мм у діаметрі). Вільха чорна росте на лісових низинних болотах, по берегах річок, біля джерел, утворюючи чисті або мішані насадження, так звані вільшняки. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте у квітні - травні. Поширена майже по всій Україні, особливо на Поліссі, менше в Лісостепу і Карпатах, рідко трапляється в Степу, здебільшого по берегах великих річок, біля гирла Дністра, у плавнях Бугу і Дніпра, на березі Дніпровського лиману. Вільхи займають 4,2 % державного лісового фонду України. Райони заготівель - Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська, Сумська, Хмельницька, Полтавська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області. Запаси сировини значні.

Мак каліфорнійський (Eschscholzia californica Cham) Квітки маку сприяють швидкому засипаню і подовжують фазу глибокого снуіл. Народна медицина має багатовіковий досвід застосування квіток ешшольціі як сильний заспокійливий засіб .

Ліщина деревовидна Corylus colurna L. рослина родини березових (Betulaceae). Кора - темно-сіра з характерними сочевичками.

Гілки дугоподібно розходяться в різні боки, утворюючи оберненоконусоподібну крону. Пагони й молоді листки опушені. Бруньки заокруглені з війчастими лусочками. Листки - чергові, оберненояйцеподібні, широкі (7-16 см завдовжки і 4-8 см завширшки), при основі скошеносерцеподібні, нерівномірно зубчасті, на коротких черешках.

Тичинкові квітки <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BA%D0%B8> без оцвітини <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%86%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0>, зібрані у видовжені (3-5 см завдовжки) сережки, луски їх густо опушені, а голі пиляки <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B8%D0%BB%D1%8F%D0%BA> мають вгорі характерний пучок волосків.

Маточкові <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%87%D0%BA%D0%B0> квітки у двоквіткових розвилках, що розміщені в пазусі покривної луски і приховані в черепичастій кулястій бруньці, з якої виступають червонуваті приймочки.

Плід - горіх <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%85> (15-20 мм у діаметрі) у зеленій дзвоникуватій обгортці, вкритій оксамитовим <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%B8%D1%82> пушком.

Ліщина цвіте у березні <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D0%BD%D1%8C> - квітні <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%8C>, плоди достигають у серпні <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%BF%D0%B5%D0%BD%D1%8C>.Ліщина росте в підліску листяних і мішаних лісів.Тіньовитривала рослина.

Поширена по всій Україні <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0>, крім крайнього півдня. Можлива в культурах. Райони заготівель - Київська <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C>, Вінницька <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C>, Сумська <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C>, Полтавська <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%82%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C>, Кіровоградська <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%96%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C>, Черкаська <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B0%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C> області, південна частина Волинської <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C>, Рівненської <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C> та Житомирської <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C> областей.

Явір (Acer pseudoplatanus) - дерево <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE> родини кленових <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BB%D0%B5%D0%BD> з великим п'ятилопатевим листям <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%8F>; до інших назв належать також білий клен, осокір, клен-явір, клен несправжньоплатановий, клен туполистий.

Поширений по всій Європі, Малій Азії. В Україні найчастіше трапляється у Галичині <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0>, на схід від Збруча <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B1%D1%80%D1%83%D1%87> - рідше.

Із поміж листяних видів дерев явір є фактично деревом-піонером на гірськолісових та субальпійських висотах. Явір належить до видів дерев із широкою екологічною амплітудою та як домішка зустрічається практично на всіх висотних рівнях лісу. Але в деяких масивах Карпат явір утворює чисті насадження. У горах він часто піднімається вище за бука і досягає висоти смереки. Переважно росте у мішаних яворово-букових, яворово-буково-ялицевих тощо лісах на схилах гір (Карпати <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BF%D0%B0%D1%82%D0%B8>, Медобори <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%B8>, Гологори <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B8>, Опілля <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BF%D1%96%D0%BB%D0%BB%D1%8F>, Розточчя <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D1%82%D0%BE%D1%87%D1%87%D1%8F> тощо).

Від назви цього дерева утворено чоловіче ім'я Явір (наразі поширене переважно серед південних слов'ян), різноманітні прізвища, назви населених пунктів (найчастіше на території розселення західних та південних слов'ян, а також в Галичині та Закарпатті).

Явір - велике листяне дерево <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE>, що досягає 20-35 метрів <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D1%82%D1%80> у висоту, з широкою куполоподібною кроною. Стовбур товщиною 90-110 см. Досягає віку 500 років.

На молодих деревах кора <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%B0> гладенька і сіра, але з віком стає грубшою і відшаровуються лусочки, показуючи внутрішні шари кори від блідо-коричневого до рожевуватого кольору.

Деревина <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B0> біла, важка.

Листя

Листя <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%8F> супротивне, 10-25-сантиметрової <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80> довжини й ширини, з 5-15-сантиметровими черешками, з 5 прожилками, пальчато-лопатеве, з зубчастими краями, темно-зелене; деякі види мають листя пурпурного, багряного або жовтуватого відтінку.

Квіти

Однодомні жовто-зелені квіти <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B8> з'являються навесні на 10-20-сантиметровий висячих китицях, по 20-50 квіток у кожному суцвітті.Цвітіння в травні, після того, як розвиваються листки.

Насіння

5-10-міліметрові <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D0%BB%D1%96%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80> в діаметрі <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%96%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80> насінини <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%81%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F> розташовані попарно в крилатках. Крила розходяться під кутом 45-40 градусів і довжиною до 5 см. Крильця дозволяють насіння при падінні летіти, обертаючись за вітром, це допомагає їм поширюватися на велику відстань від батьківського дерева. Насіння дозрівають восени, приблизно через 6 місяців після запилення. Плодоносить явір майже щорічно, однак багатий врожай можна спостерігати лише раз на 2-3 роки.

Коренева система

Коренева система <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D0%B2%D0%B0_%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0> неглибока (до 1,5 м.), без стержневого кореня, компактна, розгалужена у верхньому шарі ґрунту.

Клен Цукристий (Acer saccharum) Висота 3-річна 2-3,5 м висота дорослого дерева до 25 м. Походження і холодостійскість дуже поширений в Північній Америці, зустрічається майже по всій Канаді та США, листок цього клена є на прапорі Канади походить зі східної та центральної частини США, та сусідніх штатів Канади 35-ти градусний мороз витримує без пошкоджень.

Листя влітку і восени довжина і ширина листкової пластинки - 5-10 см, досить довгий черешок листя типове кленове, 5-ти лопатеве, дві лопаті біля черешка значно менші влітку листя яскраво зелене зверху і знизу восени листя стає яскраво жовтим з можливим оранжевим і червонуватим відтінком

Цвітіння і плоди цвітіння типове як для клена плоди двокрилатки довжиною біля 2-2.5 см, дозрівають пізно восени.

Культивація дерево добре не росте, якщо коренева зона обмежена для розгалуження просте в пересадці і догляді краще росте на багатих вологих грунтах чутливе до засоленості найкраще росте під відкритим сонцем, але в тіні теж росте.

Використання при озелененні одне з найкращих дерев для озеленення використовується для озеленення просторих садиб, парків, скверів, дитячих майданчиків, студентських містечок.

Особливості: на відміну від інших кленів має досить міцний стовбур і гілкки, стійке до сильних буревіїв погано витримує засоленість, надмірну загазованість і запиленість, яка характерна для промислових міст і заводських територій на деревах протягом зими. Катальпу вирощують як декоративну рослину, а також у паркових насадженнях. Бджоли охоче відвідують її квітки, збираючи нектар. Медопродуктивность становить 50 кг/га.

Ялиця біла (Abies alba Mill.) (A. pectinata Lam. et DC.). - Високе дерево (25-40 м) родини соснових (Pinaceae) з вузькоконічною загостреною кроною, що низько спущена до землі. В густих лісостанах крона високо піднята, стовбур циліндричний з гладенькою тонкою темно-сірою корою. Пагони довгі, гладенькі, сірі з дворядно розміщеною хвоєю. Хвоя плоска (20-30 мм завдовжки, 1,5-1,8 мм завширшки), тупа, з двома білими смугами зісподу, тримається протягом трьох-п’яти років. Чоловічі шишечки овальні (5-8 м завдовжки), поодинокі, розміщені у верхній частині торішніх пагонів. Жіночі шишечки зеленуваті, містять численні насінні і покривні луски, розміщені в нижній частині торішніх пагонів. Стиглі шишки прямостоячі, циліндричні (10-15 см завдовжки і 2,5-4 см завширшки), бурі, покривні луски їх довші за насінні і виступають у вигляді гострячка. Після достигання шишки розсипаються, на пагонах залишаються лише їх стрижні. Насіння (6-8 мм завдовжки) з довгим крилом, бальзамічним запахом. Одна з основних на Україні гірських лісоутворюючих порід, зрідка трапляється і на рівнині, утворює чисті й мішані лісостани з буком та іншими листяними породами. Тіньовитривала, вибаглива до вологості повітря рослина. Запилюється у травні. Поширена в Карпатах, зрідка на рівнині в південно-західних районах у вигляді острівних місцеположень. Займає близько 1,4% державного лісового фонду України. Райони заготівель - Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області. Запаси сировини незначні.

Звіробій декоративний (Hypericum perforatum) Поширення

В природних умовах поширений практично по всій території України на відкритих сухих місцях, на узліссях, луках тощо. В культуру введений у ряді спеціалізованих господарств різних форм господарювання, а також вирощується аматорами.

Ботанічні характеристики

·              Коренева система складається з тонкого кореневища і малогіллястих коренів.

·              Стебло прямостояче, в верхній частині розгалужене, висотою 30-50 см. Одна рослина утворює одне або кілька стебел.

·              Листки супротивні, сидячі, цільнокраї з численними цятками, що просвічуються завдяки утвореним ефіроолійним залозам. По краях листові пластинки мають чорне забарвлення.

·              Квіти двостатеві, п'ятипелюсткові, зібрані в волоть або китицю, видовженоовальні, золотаво-жовтого кольору з темними крайками.

·              Плід - тригнізда коробочка.

·              Насіння дрібне.

У траві рослин містяться дубильні речовини (до 10- 12 %), флавоноїди (гіперозид, рутин, кверцитрин тощо), сапоніни, барвники, ефірна олія (0,1- 0,4 %), смолисті речовини (16- 17 %), каротин, аскорбінова кислота тощо. Багаторічна світлолюбива, невибаглива трав'яниста рослина, стійка до низьких температур, розмножується насінням. У Центральній частині України цвіте в червні-серпні, плоди достигають у серпні-вересні.