Історія відкриття та дослідження пітекантропів
План
Вступ
1. Історія відкриття
пітекантропів
2. Дослідження пітекантропів
Список використаної
літератури
Вступ
Пітека́нтроп (грець.
πίθηκος—«мавпа» і ἄνθρωπος
— «людина»), «яванська людина» — назва першого з відомих науці екземплярів
викопного виду людина прямоходяча (Homo erectus), людини, яка передує неандертальцям
і сучасним людям. [1, 6]
Пітекантроп
жив у середньому плейстоцені, близько 1,5 мільйонів — 500 тисяч років тому.
Пітекантроп мав невисокий зріст (ледве більше 1,5 метрів), пряму ходу й
архаїчну будову черепа (товсті стінки, низька кість чола, виступаючі надочні
валики, скошене підборіддя). По обсязі мозку (900—1200 см³) займав
проміжне положення між людиною умілою (Homo habilis) і неандертальською
людиною, людиною розумною.
Прямих
доказів того, виготовляв пітекантроп знаряддя чи ні немає, тому що кісткові
останки на острові Ява виявлені в перевідкладеному стані, що виключає
знаходження знарядь. З іншого боку, у тих же шарах і з тією ж фауною, що й
знахідки пітекантропа, зроблені знахідки архаїчних знарядь. Крім того, серед
пізніших знахідок (синантроп, гейдельбергська людина, атлантроп),що належали до
того ж виду Homo erectus або близьким видам (Homo heidelbergensis, Homo
ergaster, Homo antecessor), знайдені знаряддя тієї ж культури, що і яванські.
Тому є підстави думати, що яванські знаряддя були зроблені пітекантропами. [1,
7]
Великим
досягненням передової науки наприкінці XIX ст. з'явилися знахідки останків ще
більш високоорганізованих істот, ніж австралопітек. Останки ці датуються вже цілком
четвертинним періодом, що ділиться на два етапи: плейстоцен, що тривав
приблизно до VIII-VII тисячоріччя до н.е. і дольодовиковий і льодовиковий час,
і сучасний етап (голоцен). Відкриття ці цілком підтвердили погляди передових
натуралістів XIX ст. і теорію Ф. Енгельса про походження людини.
Однією
із самих чудових знахідок людей була знаменита знахідка першого пітекантропа,
або людини прямоходячої, виявленого голландським дослідником Еженом Дюбуа в
1891 р. Захоплений ідеями Дарвіна, Дюбуа поїхав на півострів Ява, щоб
спробувати знайти там сполучну ланку між людиною й мавпою. Він зробив
відкриття, що було оцінено вченими як найважливіший доказ правильності теорії
походження людини від вищих мавп. [3, 26]
Через
місяць розкопок на березі ріки Соло біля села Триніль був виявлений скам'янілий
мавпячий кутній зуб, а ще через місяць, у жовтні 1891 — черепна кришка, після
чого Дюбуа робить висновок, що ці частини належать великій людиноподібній
мавпі. Ще через рік в 14-ти метрах від місця знахідки була знайдена людська
стегнова кість, яка була також віднесена до останків невідомого
людиноподібного. За формою стегнової кістки був зроблений висновок про
прямоходіння, а сам новий вид названий Pithecantropus erectus (мавполюдина
прямоходяча). Пізніше в трьох метрах від черепної кришки був знайдений ще один
кутній зуб.
У
грудні 1895 року в берлінському суспільстві антропології, етнології й доісторії
зібралася конференція з метою підведення висновків із приводу останків,
виявлених Дюбуа. Достаток примітивних рис, властивій черепній коробці
пітекантропа (низьке похиле чоло, масивний надочноямковий валик і ін.),
обумовило скептицизм тодішнього наукового співтовариства стосовно знахідки як
до можливого предка людини, а президент Суспільства Рудольф Вирхов навіть
заявив:
«У
черепі є глибокий шов між нижнім зводом і верхнім краєм орбіт. Такий шов
знаходять тільки в мавп, а не в людини, тому череп повинен був належати мавпі.
На мій погляд ця істота була твариною, гігантським гібоном. Стегнова кістка
ніяк не пов'язана із черепом.» [3, 31]
Відразу
ж після відкриття залишків пітекантропа довкола нього виникла жвава полеміка.
Висловлювалися погляди про те, що черепна коробка належала величезному
гібонові, сучасному мікроцефалу, просто сучасній людині, і придбала свої
характерні риси під впливом посмертної деформації й т.д. Але всі ці припущення
не одержали підтвердження при ретельному порівняльно-морфологічному
дослідженні.
Навпаки,
воно незаперечно довело, що своєрідність знахідки не може бути пояснене за
рахунок патології. Крім того, починаючи з 30-х років XX сторіччя на півострові
Ява були знайдені залишки ще майже 20 подібних же особин. Лише після виявлення
інших, краще збережених, останків Homo erectus, сумніви в приналежності
пітекантропа до роду Homo відпали. Таким чином, у реальному існуванні
пітекантропів не доводиться сумніватися.
В
1936 р. у Моджокерто, також на Яві, був знайдений череп дитини пітекантропа.
Там же виявилися кості тварин, у тому числі кілька більш древніх,
нижнньоплейстоценового часу. В 1937 р. місцеві жителі доставили в Бандунгську
геологічну лабораторію із Сангирана найбільш повну кришку черепа пітекантропа,
зі скроневими костями, а потім у Сангирані ж були виявлені й інші останки
пітекантропа, у тому числі ще два черепи. Усього в цей час відомі останки принаймні
семи осіб пітекантропа.
Інша
чудова знахідка залишків людини ранньоплейстоценової епохи була зроблена в 1954
– 1955 р. у Північній Африці. На жаль, вона ще більш фрагментарна, ніж знахідки
на півострові Ява. Були виявлені лише нижні щелепи неповної схоронності, що
належать трьом індивідуумам, і які одержали назву Atlanthropus mauritanicus.
Однак вони залягали разом зі знаряддями, що значно підвищує цінність знахідки.
[1, 10]
Уже в
нашому столітті на півострові Ява знайдені ще кілька пітекантропів, у Китаї —
близькі до них синантропи й т.д. Всі вони являють собою різні географічні
варіанти людини прямоходячої.
Найважливіші
для розуміння еволюції морфологічного типу найдавніших гоминин відкриття були
зроблені починаючи з 1927 р. у північному Китаї, недалеко від Пекіна в печері
Чжоукоудянь. Розкопки виявленого там табору найдавніших мисливців доставили
величезний археологічний матеріал і кісткові залишки більш ніж 40 індивідуумів
– чоловіків, жінок і дітей. Як по розвитку культури, так і по своєму морфологічному
вигляді ці люди виявилися трохи більше просунутими на шляху наближення до
сучасної людини, ніж пітекантропи. Вони відносяться до більше пізньої епохи,
ніж пітекантропи, і були виділені в самостійний рід і вид Sinanthropus
pekinensis — пекінська мавполюдина. [4, 79]
Можливо,
кістка належала дуже древньому неандертальцеві або якійсь перехідній
європейській формі від пітекантропів і синантропів до неандертальців. Правда,
не виключене й припущення, що певний по настільки малих фрагментах обсяг мозку
може бути помилковим. Друга знахідка зроблена в 1972 – 1975 р. на стоянці
Бильцингслебен у Тюрінгії. Знайдені з нею знаряддя й фауна також свідчать про
її ранній вік. Виявлені були фрагменти лобової й потиличної кісток.
Надочноямковий
рельєф характеризується винятковою потужністю, і тому можна думати, що ми маємо
в цьому випадку справу з дуже раннім типом гоминидів, можливо, з європейським
пітекантропом.
Нарешті,
залишки істот, морфологічно схожих на пітекантропів, знайдені в древніх
ранньоплейстоценових і средньоплейстоценових шарах у багатьох місцезнаходженнях
Африки. По будові своїй вони досить своєрідні, але за рівнем розвитку й обсягу
мозку не відрізняються від яванських мавполюдей. [4, 81]
Найдавніші
люди мають подібні ознаки. Масивна зі скошеним підборіддям щелепа сильно
виступає вперед. На низькому похилому чолі є надочноямковий валик. Висота
черепа в порівнянні із сучасною людиною маленька, але обсяг мозку варіює в
межах 800-1400 см3. Мозок найдавніших людей, хоча й мав деякі примітивні риси,
все-таки сильно відрізнявся від мозку вищих мавп. У них набагато краще, ніж у
мавпи, були розвинені частки мозку. У пітекантропів ліва частка мозку була
більше, ніж права, що, очевидно, як і в сучасних людей зв'язане праворукісттю.
Поряд з добуванням рослинної їжі, велику роль грало полювання, про що свідчать
знахідки в місцях життя найдавніших людей: кістки дрібних гризунів, оленів,
ведмедів, диких коней, буйволів.
Характерні
риси пітекантропа:
-
ріст
165-170 см.;
-
обсяг
мозку близько 1100 см.3;
-
постійне
прямоходіння;
-
формування
мови;
-
оволодіння
вогнем. [1, 11-12]
Як
показує сама його назва, пітекантроп (мавполюдина) зв'язує древніх
високорозвинених мавп типу австралопітека з первісною людиною більше
розвиненого типу. Про таке значення пітекантропа найбільше повно свідчать
черепи зі знахідок у Тринилі й Сангирані. У цих черепах сполучаються специфічні
мавпячі й чисто людські риси. До перших відносяться такі особливості, як
своєрідна форма черепа, з різко вираженим перехопленням у передній частині
чола, біля очниць, і масивним, широким надочноямковим валиком, сліди
поздовжнього гребеня на тім'ї, низький звід черепа, тобто похиле чоло, і більша
товщина черепних костей. Але в той же час пітекантроп був уже цілком двоногою істотою.
Обсяг його мозку (850-950 куб. см.) був в 1,5-2 рази більше, ніж у сучасних нам
людиноподібних мавп. Однак по загальних пропорціях і ступеню розвитку окремих
часток мозку пітекантроп більше наближався до антропоїдів, ніж до людини. [1,
13]
Судячи
із залишків рослин, у тому числі по чудово збереженим листам і навіть квітам,
знайденим у відкладеннях, що безпосередньо перекривають кістконосний
тринільський шар, пітекантроп жив у лісі, що складався з дерев, які й зараз
ростуть на острові Ява, але в умовах трохи більше прохолодного клімату, що
існує нині на висоті 600—1 200 м над рівнем моря. У цьому лісі виростали
цитрусові й лаврові дерева, фігове дерево й інші рослини субтропіків. Разом з
пітекантропом у тринільському лісі жила безліч різноманітних тварин південного
пояса, кістки яких вціліли в тому ж кістконосному шарі. При розкопках найбільше
знайдено рогів антилоп двох видів і оленя, а також зубів і уламків черепів
диких свиней. Там же виявилися кості биків, носорогів, мавп, гіпопотамів,
тапірів. Найшлися також останки древніх слонів, близьких до європейського
древнього слона, хижаків - барса й тигра.
Ймовірно,
всі ці тварини, кістки яких знайдені в тринільських відкладеннях, загинули в
результаті вулканічної катастрофи. Під час виверження вулкана лісисті схили
височин були засипані й обпалені масою розпеченого вулканічного попелу. Потім
дощові потоки проклали в пухкій товщі попелу глибокі канали й винесли в
тринільску долину кістки тисяч загиблих тварин; так утворився кістконосний шар
Триниля. Щось подібне мало місце під час виверження вулкана Клут у східній
частині Яви в 1852 р. За словами очевидців, велика судноплавна ріка Бронтас,
яка обгинала, вулкан здулася й високо піднялася. У її воді було не менш 25%
вулканічного попелу, змішаного з пемзою. Колір води був зовсім чорним, і вона
несла таку масу зваленого лісу, а також трупів тварин, у тому числі буйволів,
мавп, черепах, крокодилів, навіть тигрів, що був зламаний і повністю знищений
міст, що стояв на ріці, найбільший із всіх мостів на острові Ява. [2, 275]
Разом
з іншими мешканцями тропічного лісу жертвою подібної катастрофи в далекій
давнині стали, мабуть, і пітекантропи, кості яких виявлені в Тринилі. Ці
особливі умови, з якими зв'язані тринильскі знахідки, як, ймовірно, і знахідки
костей пітекантропів в інших місцях на Яві, пояснюють, чому там не виявилося
ніяких ознак уживання пітекантропами знарядь.
Якби
кісткові останки пітекантропів були знайдені в місцях тимчасових стоянок, то
наявність знарядь праці бути б досить ймовірним. У всякому разі, судячи із
загального рівня фізичної будови пітекантропа, варто припускати, що він уже
виготовляв знаряддя й постійно користувався ними, у тому числі не тільки
дерев'яними, але й кам'яними. Побічним доказом тою, що пітекантроп виготовляв
кам'яні знаряддя праці, служать грубі вироби із кварциту, виявлені на півдні
острови Ява, поблизу Патжитану, разом з останками тих же самих тварин, кістки
яких знайдені в Тринилі в одній товщі відкладень із костями пітекантропа.
Пітекантропи,
так само як синантропи, атлантропи, гейдельбергські люди й інші – жили в теплих
кліматичних умовах в оточенні теплолюбних тварин і не розселялися далеко за
межі області своєї первісної появи; судячи з археологічних знахідок, заселені
були більша частина Африки, південь Європи й південь Азії. [2, 278]
Геологічні,
палеозоологічні, палеоботанічні й палеокліматологічні дані малюють картину
досить сприятливого для вищих приматів місцеперебування на широких просторах
Центральної й Південної Африки й Центральної Азії. Вибір між Євразійським і Африканським
материками утрудняється ще й відсутністю вироблених передумов для визначення
області прабатьківщини людства.
Одні
вчені вважають, що виділення людини із тваринного світу відбулося в умовах
скелястого ландшафту якихось передгір'їв, інші – що безпосередні предки
сімейства гоминидів були жителями степів. Виключивши неспроможні з фактичної
точки зору гіпотези про виникнення людства в Австралії й Америці, які взагалі
не входили в зону розселення вищих приматів, будучи відрізані від Старого Світу
непрохідними для них водними бар'єрами, ми в цей час не маємо можливості
вирішити проблему прабатьківщини людства з належною визначеністю. Ч. Дарвін,
виходячи з великої морфологічної подібності людини з африканськими антропоїдами
в порівнянні з азіатськими, вважав більше ймовірним, що прабатьківщиною людства
був Африканський материк.
Передлюди
переходять до полювання вже на великих тварин, судячи з костей — на кабанів,
баранів, антилоп, коней, навіть слонів. Це стало можливим завдяки вдосконаленню
знарядь: виготовленню більших рубав (якими, як показав експеримент, можна зняти
шкіру із тварини й розчленувати тушу), а також скребел і проколок для обробки
шкір. Можливо, у той час з'явилися перші списи — прості тичини з обпаленим на
вогні й загостреним кінцем. Зрозуміло, і тоді полювання на великих тварин
залишалися важким і небезпечним — нападати на них відкрито пітекантропи
наважувалися рідко, воліючи влаштовувати засідки або гнати звіра до боліт і
обривів.
Перехід
до полювання обумовив переселення пітекантропів у степ. Тому й знаряддя пітекантропів
частіше виготовлялися вже не з гальки, а з необкачаних твердих скельних порід:
кварциту, кварцу, лав.
Можна,
таким чином, зробити висновок, що з пітекантропом і близькими до нього істотами
закінчується початковий період у формуванні людини. Це було в той віддалений
час, коли наші предки вели стадний спосіб життя й лише починали переходити від
вживання готових предметів природи до виготовлення знарядь праці.
Список
використаної літератури
1.
Алексеев В.П., Першиц А.И. История первобытного общества. — М. 2001
— С. 6 – 16;
2.
Биологический энциклопедический словарь //под ред. М. С. Гилярова.
— М., 1989;
3.
Джохансон Д, Люси М.И. Истоки рода человеческого. Пер. с англ. —
М., 1984;
4.
Ибраев Л.
И. Кто же были
предки людей? // Марий Эл, 1994. — N3, с. 79-83.