єднують клієнтів зі страхувальниками, консультують їх про ринок, і допомагають укласти кращі угоди. З причин недостатньої кількості професійних брокерів, велика кількість потенційних клієнтів не обслуговується, в той час як страхувальники втрачають додатковий дохід [6, c. 338].
Ще одна проблема - укорінена недовіра українців до всіх фінансових посередників - особливо страхових компаній. Велика частина населення була ошукана протягом початку 1990-их рр. шахрайськими трастовими фондами і фірмами страхування, які зникли з грошима клієнтів. У результаті, українці відмовляються довіряти заощадження, навіть короткострокові, до будь-яких страхових компаній.
Система страхування також має проблеми звичайні для всього українського бізнесу, зокрема нерозвинутість експертизи, відсутність стратегій обслуговування, хитка економіка, коливання валютного курсу, бюрократія, що поширена всюди, і корупція [6, c. 338].
Запровадження сучасної моделі регулювання страхової діяльності в Україні потребує оновлення стандартів оцінювання особливих ризиків страховика, змін у правилах обліку та звітності, впровадження необхідних інструментів відстеження органами нагляду платоспроможності страхових компаній. Наглядові органи повинні бути інституційно спроможні здійснювати оперативний моніторинг виконання вимог нормативної платоспроможності, розрахунку страхових резервів та інвестування, періодично контролювати надійність систем управління, якість ведення обліку, ефективність систем ризик-менеджменту та внутрішнього контролю. Актуальним завданням із наближення функціонування вітчизняного страхового ринку до міжнародного рівня і підвищення надійності національних страховиків є формування системи запобіжного нагляду, що передбачає забезпечення максимального обліку в діяльності страховиків за такими параметрами, як рівень ризиків, адекватність оцінки страховиком реального рівня ймовірних утрат, якості внутрішньої системи управління і контролю за ризиками, відповідного бухгалтерського обліку та фінансової звітності, виявлення недоліків страховиків на ранніх стадіях їх розвитку [10, c. 77].
Реалізація розвитку державного регулювання страхової діяльності повинна здійснюється в наступних напрямах:
забезпечення стабільності розвитку страхового ринку на основі вдосконалення системи правового забезпечення й системи регулювання, нагляду й контролю за діяльністю учасників страхового ринку;
удосконалювання механізмів захисту інтересів споживачів страхових послуг;
підвищення капіталізації страховиків і конкурентоспроможності національного страхового ринку;
посилення державного регулювання й нагляду за діяльністю по перестрахуванню;
регуляцію оптимального співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням.
формування адекватної системи професійної підготовки й сертифікації фахівців зі страхування й забезпечення державної підтримки науково'дослідних робіт у цій сфері;
підвищення рівня страхової культури населення [10, c. 77].
Особливу актуальність у цей час набувають проблеми штучного обмеження конкуренції в результаті дій органів влади в окремих регіонах або державних відомствах при проведенні страхових операцій. У зв'язку з цим завдання органів державної влади повинні полягати в тому, щоб не допускати створення привілейованого положення для окремих страхових організацій при проведенні страхових операцій у яких'небудь державних або інших програм, здійснювати на конкурсній основі відбір страховиків для участі в реалізації програм, проведених з використанням державних ресурсів.
Важливе значення також має розвиток системи перестрахування, використання якого в розумних масштабах дозволяє страховикам підвищити свою фінансову стійкість [10, c. 78].
У той же час надмірна передача ризиків і перестрахування обмежує розвиток страхових організацій, робить страховиків надто залежними від виконання перестрахувальниками страхових зобов'язань. За договорами перестрахування перетворює страховиків у страхових посередників.
Успішне функціонування страхової системи багато в чому залежить від кваліфікації фахівців, що працюють в органах державного регулювання страхової діяльності, в страхових організаціях і в інших структурах, пов'язаних зі страховим ринком. Завдання держави в зв'язку з цим складається у встановленні кваліфікаційних вимог до осіб, що займають ключові позиції на страховому ринку, в організації їхньої атестації, у створенні системи підготовки й перепідготовки фахівців у галузі страхування, у розробці й затвердженні програм їхнього навчання.
Під час удосконалення механізмів захисту інтересів страхувальників Верховній Раді України бажано було б звернути увагу на узгодження нового законодавства зі світовим законодавством про страхування, щоб створити можливості для найшвидшого зростання страхового ринку України та підвищення його ролі в глобальній економіці. Зрозуміло, що ці пропозиції виявляться неефективними у випадку відмови від розробки та реалізації довгострокової програми розвитку страхової галузі [10, c. 78].
Забезпечити довіру до страхових підприємств можна, здійснюючи не менше двох разів на рік аудиторські перевірки Комітетом з нагляду за страховою діяльністю страхових компаній, і в такий спосіб попередити масове припинення їхньої діяльності, вчасно запобігати фінансовим труднощам страховиків.
. Європейський досвід державного регулювання страхової діяльності та можливість його використання для України
Початком інтеграційного процесу формування єдиного страхового простору на території Європи й однакового страхового законодавства стало прийняття в березні 1957 р. у Римі договору, який закріпив принципи, визначив основи інтеграційного публічно-правового регулювання різних сфер діяльності у країнах ЄС. Римський договір став базисним актом, яким дозволив сформувати право країн ЄС, складовою частиною якого є комплекс директив, які містять норми, що регулюють суспільні відносини у сфері страхування.
Важливим завданням європейської економічної інтеграції є створення єдиного страхового ринку, метою якого є забезпечення свободи просування страхових послуг, капіталу та страхових брокерів, що сприятиме розвитку конкуренції та зростанню ефективності роботи страхових компаній. Однак формування спільного ринку у сфері страхування не може бути швидким.
Більше того, для цього слід здолати перепони, обумовлені наявними відмінностями страхових секторів різних країн, а саме [9, c. 381]:
нормативно-правової основи страхової діяльності та системи страхового нагляду, що зумовлені національними особливостями;
рівень і якість пропонованих страхових продуктів;
умови діяльності страховиків;
рівень страхової культури населення та ін.
а) гармонізація страхового законодавства;
б) забезпечення свободи діяльності страховиків у всіх країнах ЄС. Керівник і координатор цієї діяльності - Європейський комітет зі страхування, в якому представлені всі національні спілки та асоціації страховиків.
Єдиний страховий ринок ЄС формується у двох взаємозалежних напрямах:
. Гармонізація страхового законодавства.
. Забезпечення свободи діяльності страховиків у всіх країнах ЄС.
Створення єдиного європейського страхового ринку базується на принципах, які передбачають вільну можливість створення філій усередині країн ЄС для будь-якої з країн-членів. Крім того, європейські страхові компанії мають право вільно надавати страхові послуги в межах ЄС без обов'язкового створення філії.
Чесна конкуренція на рівних умовах і неможливість використання заборонених методів конкуренції, наприклад, самостійного вибору права контракту та режиму оподаткування, що може створювати нерівні умови конкуренції на території ЄС, також відносяться до базових умов побудови єдиного європейського страхового ринку [9, c. 382]
У країнах ЄС вироблено єдині норми, у т.ч. фінансово-правові, що регулюють відносини у сфері страхування, і функції державного регулювання страхової діяльності:
єдиний порядок формування страхових резервних фондів;
правила розміщення коштів страхових резервних фондів;
процедуру ліцензування страхової діяльності, у т.ч. контроль за фінансовим станом;
норматив співвідношення між активами й зобов'язаннями страхової організації (маржа платоспроможності);
форми і строки надання бухгалтерської та статистичної звітності;
порядок реєстрації страхових брокерів;
порядок призупинення й відкликання ліцензій на право здійснення страхової діяльності;
реєстр страхових організацій [9, c. 382]
Сьогодні європейське страхове законодавство спирається на три покоління директив ЄС щодо регулювання страхової діяльності. Ці директиви стосуються контролю платоспроможності страхових компаній, захисту прав споживачів страхових послуг, регулювання діяльності страхових посередників тощо.
Перша директива з особистого і неособистого страхування (73/239/ЄЕС і 79/267/ЄЕС) передбачає правила, рекомендовані для всіх країн-членів ЄС.
Друга директива з особистого і неособистого страхування (88/357/EEC, 90/619/ЕЕС) передбачає введення свободи просування страхових послуг на території інших країн членів ЄС. До прийняття цієї директиви були обмеження тільки щодо просування невеликих ризиків (просування великих ризиків не мало обмежень). Дана директива вже говорить про необхідність контролю за просуванням великих ризиків - цей контроль повинна здійснювати країна, яка просуває страхову послугу.
Спеціальна директива з кредитного страхування і страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту передбачає введення додаткових фінансових гарантій для здійснення страхування кредитів: збільшення розміру гарантійного фонду для цього виду страхування; формування додаткового резерву - резерву коливань збитковості для цього виду страхування з метою забезпечення вирівнювання збитковості за роками фінансового циклу [9, c. 383]
Також прийнято інші директиви зі страхування цивільної відповідальності автовласників, юридичного захисту, річного бухгалтерського звіту та консолідованої бухгалтерської звітності - звітності юридичних осіб, пов'язаних між собою за деякими ознаками, наприклад з власності тощо.
Найважливіший крок у побудові єдиного страхового ринку в ЄС - це введення правила єдиної ліцензії. Директиви ЄС висувають такі вимоги до видачі єдиної ліцензії:
а) обмеження на вид діяльності, що означає, що страхові організації ЄС поряд зі страховою діяльністю не повинні займатися ніяким іншим видом діяльності;
б) використання єдиних організаційно-правових форм для створення страхових організацій;
в) обов'язковість надання схеми страхових операцій (прогнозу, бізнес- плану) на найближчий після початку період діяльності страхової організації;
г) обов'язковість наявності гарантійного фонду, що забезпечує здійсненність зобов'язань страховика перед страхувальниками;
д) чесність та добропорядність власників (для акціонерних товариств) і членів організації (для залежних страхових організацій). Ні ті, ні інші не повинні мати кримінального минулого, не повинні знаходитися під судом і зобов'язані розуміти, що "швидких грошей" даний бізнес не дає;
е) наявність чесного, надійного і кваліфікованого управління страховою організацією. Встановлено вимоги до керівництва організації, зобов'язаного діяти перш за все в інтересах страхувальників [9, c. 384]
Розглянемо принципи європейського регулювання страхової діяльності на прикладі Великобританії. Страховий бізнес Великобританії протягом багатьох років концентрується в Лондоні як світовому фінансовому центрі.
Найбільший Лондонський міжнародний страховий ринок обслуговує фінансові потоки ряду країн і компаній.
Авторитет Лондонського міжнародного страхового ринку спирається на значний кадровий потенціал фахівців страхового ринку, високорозвинену інфраструктуру ринку, а також присутність відомої за межами Великобританії страхової корпорації, які не в праві займатися яким-небудь іншим видом бізнесу, крім страхування. У Лондоні розташовані представництва або дочірні структури всіх найбільших страхових компаній світу. Тут зосереджені також центральні офіси всіх найбільших міжнародних страхових і перестрахувальних брокерів. Працюють найстаріші (засновані в 1760 р.) і найбільш авторитетні класифікаційні товариства - Регістр судноплавства Lloyd's. У Лондоні розташовані штаб-квартири ряду міжнародних страхових організацій, а також деякі структури національного страхового ринку (інститут Лондонських страховиків, інститут дипломованих страховиків та ін.), діяльність яких носить міжнародних характер [9, c. 387]
Базова структура Лондонського міжнародного страхового ринку - корпорація Lloyd's, яка представлена 400 страховими синдикатами, що об'єднують фізичних осіб - андеррайтерів, безпосередньо здійснюють страховий бізнес корпорації. Андеррайтери несуть необмежену відповідальність за зобов'язаннями, що випливають з умов укладених ними договорів страхування в рамках синдикату. Відповідно до Закону про страхової корпорації Lloyd's 1982 р. функції нагляду за синдикатами передані Раді Lloyd's, наділеній широкими правами і повноваженнями. У результаті в цивільно-правовому декреті страхова корпорація Lloyd's розглядається як саморегулююча структура страхового ринку, її діяльність носить чітко виражений міжнародний характер.
Динамічні і рухливі структури синдикатів, які мають виражену спеціалізацію за видами страхування, створюють економічне середовище міжнародного страхового ринку в системі корпорації Lloyd's. Кожен синдикат представлений на цьому ринку через лідируючого андеррайтера, який безпосередньо приймає ризики на страхування в синдикаті від посередника - брокера Lloyd's. Членство корпоративної структури Lloyd's відкрито всім громадянам (резидентам) Великобританії та іноземцям (нерезидентам).
Агентства андеррайтингу створюються для продажу страхових полісів у регіонах в тому випадку, якщо страхової компанії економічно невигідно створювати там філію або дочірню компанію. Страхові поліси виписуються клієнтурі від імені страхової компанії, однак персонал агентства андеррайтингу не є кадровим складом даного страховика. Агентство андеррайтингу не відповідає за зобов'язаннями, які випливають з умов укладених договорів страхування, що засвідчуються страховими полісами, виписаними фізичними та юридичними особами за їхнім посередництвом. Діяльність страхових посередників у Великобританії також підлягає регулюванню і ліцензуванню. Це передусім відноситься до діяльності страхових і перестрахувальних брокерів. Відповідно до Закону про страхових брокерів 1977 р. (Insurance Brokers Act) у Великобританії утворена Реєстраційна рада страхових брокерів (Insurance Brokers Registration, IBRC), якому додано контрольних і регулятивних функцій стосовно страхових брокерів на англійському страховому ринку. На IBRC покладено ведення державного реєстру страхових брокерів. Без відповідної реєстрації в IBRC та занесення відомостей до державного реєстру страхових брокерів діяльність страхового посередника вважається незаконною.
Особливою є структура англійського страхового ринку - Управління по захисту страхувальників (Policyholders Protection Board), яке було створено відповідно до Закону про захист прав страхувальників 1975 р. (Policyholders Protection Act). Крім того, цей закон забезпечив необхідні умови для створення особливого компенсаційного фонду страхувальникам, який формується за рахунок грошових відрахувань всіх страхових компаній, що мають ліцензії і здійснюють страхові операції [9, c. 388]
Закон про страхові компанії 1982 р. встановлює мінімальні вимоги до рівня платоспроможності страховика. Система розрахунків рівня платоспроможності відповідає вимогам директив ЄС з питань страхової діяльності. Страхові компанії сплачують податок на прибуток від страхової діяльності, а також податок на майно. Страхові операції у деяких випадках можуть обкладатися гербовим збором, проте обсяг цих операцій є значно обмеженим [9, c. 390]
Проведені узагальнення дозволили виділити такі особливості розвитку державного регулювання страхової діяльності у країнах ЄС, які будуть корисними для України:
країни ЄС мають приведені до єдиної системи методи й форми державного регулювання страхової діяльності, які встановлюються відповідними Директивами з питань страхування;
домінують нормативно-правові методи регуляторного впливу держави;
посилюється потреба у страховому захисті, метою якого є нагромадження й використання грошових та інших ресурсів для здійснення заходів із попередження, подолання або знищення негативного впливу ризиків і відшкодування завданих ними матеріальних чи інших збитків;
поєднання свободи діяльності національних страхових компаній на всій території ЄС і гармонізації страхового законодавства;
страхова організація, яка отримала ліцензію на страхову діяльність в одній з країн-учасниць ЄС, має право і в подальшому працювати з тією самою ліцензією в будь-якій іншій країні Європи;
збалансування страхового законодавства країн-учасниць ЄС завдяки реалізації таких заходів: введення єдиних правил фінансових гарантій страховикам, єдиних правил ліцензування, визначення відповідальності національних органів нагляду за страховою діяльністю, а також введення єдиної класифікації видів страхування;
підґрунтям розвитку страхового ринку є значний кадровий потенціал фахівців зі страхування, високорозвинена інфраструктура, дотримання податкового та страхового законодавство, що захищає інтереси як страховика, так і страхувальника тощо.
Висновки
Отже, державне регулювання страхового ринку - це сукупність економічних, адміністративно-правових та організаційно-технічних відносин між суб'єктами страхового ринку і державою при цілеспрямованому комплексному впливу останньої на страховий ринок.
Метою такого регулювання є дотримання вимог законодавства України у сфері страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.
Його необхідність зумовлена такими причинами: неефективна конкуренція на страховому ринку; потреба в запровадженні обов'язкових видів страхування за тими видами ризиків, які є невигідними для страхових компаній; забезпечення прозорості функціонування страхового ринку, законності діяльності страхових компаній та підтримка інформаційної відкритості ринку.
Ситуація на страховому ринку ускладнюється наявністю цілої низки проблем, без вирішення яких неможливо очікувати покращання ситуації, що склалася, зокрема таких, як недовіра до страховиків, низька платоспроможність потенційних покупців страхових продуктів та неповна інформованість про розвиток страхового ринку та наявні страхові продукти, низький рівень застосування маркетингу та реклами; недосконалість відповідної нормативно'правової бази, галузевий монополізм, порушення чинного законодавства, надмірна кількість видів обов'язкового страхування, відсутність на ринку привабливих інвестиційних інструментів.
Визначальним фактором стабільності страхового ринку є наявність ефективного й адаптованого регулювання, здатного випереджати розвиток несприятливих подій. Застаріле або недосконале регулювання, спрощений нагляд може негативно впливати на ефективність страхової діяльності та надійність профільних компаній.
Список використаної літератури
1. Закон України «Про страхування» від 07.03.1996 № 85/96-ВР
. Балицька К.Є. Державне регулювання страхової діяльності в Україні / К.Є. Балицька. - 2014. - № 13. - С. 111-113
. Вовчак О.Д. Страхова справа: підручник / О.Д. Вовчак. - К.: Знання, 2011. - 391 с.
. Гаманкова О.О. Ринок страхових послуг України: теорія, методологія, практика: монографія / О.О. Гаманкова. - К.: КНЕУ, 2009. - 283 с.
. Заруба О.Д. Страхова справа: Підручник. - К.: Товариство «Знання», КОО, 2008.
. Литвин П.В. Розвиток нормативно-правової бази в Україні / П.В. Литвин // Теорія та практика державного управління. - 2012. - № 3. - Вип. 3 (38). - С. 333-340
. Медвідь Я.Ф. Особливості державного регулювання і нагляду за страховою діяльністю в Україні / Я.Ф. Медвідь // Цивільне, підприємницьке, господарське та трудове право. - 2013. - № 13. - С. 149-152
. Соболь Р.Г. Інституційне та законодавче забезпечення державного регулювання страхової діяльності / Р.Г. Соболь // Актуальні проблеми державного управління. 2012. - № 1 (41). - С. 308-313
. Страхові послуги: підручник. У 2 ч. Ч. 1 / [Базилевич В.Д., Пікус Р.В., Приказюк Н.В. та ін.]; За ред. В.Д. Базилевича - К.: Логос, 2014. - 496 с.
. Тищенко Д.О. Державне регулювання страхової діяльності в Україні / Д.О. Тищенко // Інвестиції: практика і досвід. - 2013. - № 22. - С. 74-79
. Шолойко А.С. Тенденції розвитку страхового ринку: вітчизняний та світовий аспекти / А.С. Шолойко // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Економіка. - 2014. - № 156. - С. 60 - 65.