Основи економічної науки

План

Вступ

Економічна діяльність - предмет економічної науки

Сутність економічної діяльності

Види економічної діяльності

Класифікація видів економічної діяльності

Характеристика видів економічної діяльності

Промисловість

Будівництво

Діяльність транспорту та зв’язку

Фінансова діяльність

Охорона здоров’я та соціальна допомога

Висновок

Література

Вступ

У широкому розумінні економіка - це сукупність методів створення умов для виживання і прогресу людства. Звідси можна сказати, що економічна діяльність - це всі види господарської діяльності людей, спрямовані для задоволення їхніх потреб і забезпечення матеріальних умов життя. При цьому вибирати способи задоволення потреб необхідно, зважаючи на обмеженість ресурсів. Суспільна наука економіка описує, як люди роблять цей вибір.

Серед завдань, які стоять перед економічною наукою, є вивчення економічної діяльності суспільства, спрямованої на задоволення різноманітних матеріальних і духовних його потреб, з’ясування спонукальних мотивів цієї діяльності та її результатів.

Як відомо, економічна діяльність спрямована на задоволення постійно зростаючих матеріальних і духовних потреб. Щоб жити, працювати, люди повинні їсти, пити, мати одяг, житло, тобто споживати матеріальні і духовні блага. Причому свою долю в споживанні людина отримує через розподіл і обмін. Отже, суспільне виробництво складається з таких елементів: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання. Ці елементи є фазами виробництва. Тому цю структуру можна назвати пофазною. Ці фази між собою тісно взаємопов’язані, хоча кожна з них відносно відособлена, тобто має певні характерні особливості.

Успіх вирішення головної проблеми економіки - визначення найбільш ефективних способів використання обмежених ресурсів - багато в чому залежить від правил, принципів організації діяльності. Так, уже не одне сторіччя світом економіки керує один з основних принципів - принцип раціональності, що дозволяє вибрати рішення, засновані на прагненні одержати найбільші економічні результати з мінімально можливими витратами всіх необхідних для цього ресурсів.

Економічна діяльність передбачає наявність певних економічних ресурсів або факторів виробництва. Маються на увазі природні, людські і створені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг. Коло цих ресурсів широке: фабричні і сільськогосподарські споруди, різноманітне устаткування, інструменти, машини, засоби транспорту і зв’язку, різні види праці, земля і всілякі корисні копалини. У працях західних науковців ці ресурси класифікуються як три фактори виробництва: земля, капітал і праця. Економічна ефективність охоплює проблему “затрати” - “випуск”, інакше кажучи, вона характеризує зв’язок між кількістю економічних ресурсів (факторів виробництва) і кількістю отриманих в результаті виробництва продуктів і послуг.

Чим більша кількість продукції отримується від використаних ресурсів, тим вищою вважається ефективність суспільного виробництва. При цьому виготовлений суспільний продукт, який є результатом виробництва, повинен відповідати суспільним вимогам, реальному платоспроможному попиту. Економічна ефективність є багатоплановою категорією. Для її характеристики використовується ціла система показників, з допомогою яких визначається результативність використання окремих видів ресурсів. Економічну ефективність зіставляють із соціальною ефективністю, щоб визначити, як зростання ефективності виробництва впливає на задоволення матеріальних і духовних потреб людей, на зміну якості життя.

Результати економічної діяльності в усіх галузях матеріального і нематеріального виробництва найбільш повно виражаються через валовий національний продукт. Його розраховують за методикою ООН, виходячи не з виробничого принципу, а із суми кінцевих доходів або витрат. Його складовими частинами е предмети споживання та послуги, державні закупівлі, капітальні вкладення, сальдо платіжного балансу.

Цей показник широко використовується при аналізі соціально-економічного розвитку країни і при міжнародних зіставленнях. Якщо повністю звільнити сукупний суспільний продукт від уречевленої праці минулих років, то одержимо чистий продукт. Це частина валового національного продукту. Якщо з останнього вирахувати ті засоби праці, які йдуть на відшкодування їх зношеної частини, то одержимо чистий доход. Це реальний доход, який суспільство може використати для особистого споживання, а також для розширення виробництва.

Результати економічної діяльності залежать не тільки від загальних принципів її організації, але і від так званих економічних механізмів, тобто способів і форм з'єднання людьми своїх зусиль при вирішенні завдань життєзабезпечення. Такими найважливішими механізмами економіки є, наприклад, поділ праці і спеціалізація, торгівля.

Суспільство одержує товари і послуги або роблячи їх самостійно, або за допомогою обміну вироблених продуктів на необхідні товари. Тому щоб підвищити рівень життя населення, необхідно знайти шляхи збільшення обсягу виробництва. Таких шляхів два: розширити обсяги використання економічних ресурсів чи збільшити ефективність їхнього використання. Показником або мірою того, наскільки ефективно використовуються доступні ресурси, є продуктивність (не плутайте з продуктивністю праці). Коли більше товарів кращої якості виробляється при тих же ресурсах, продуктивність зростає.

Обмін діяльністю є визначений спосіб функціонування суспільної праці. Він розширює сферу виробництва не тільки за межі робочого місця і навіть окремого підприємства, але і за межі галузей народного господарства. Основа такого розширення - у розвитку поділу праці, у спеціалізації виробництва.

Всередині підприємства обмін діяльністю відбувається між працівниками різних фахів, між робітниками та інженерно-технічним персоналом. Тут продукт створюється загальними зусиллями, отже, кожний з працівників підприємства робить свій внесок у виробництво економічного блага.

Обмін діяльністю може відбуватися й іншим шляхом - через обмін продуктами. Такий обмін відбувається між працівниками різних галузей виробництва, наприклад між швейниками і машинобудівниками, хліборобами і мебельниками і т.д. Обмін здійснюється шляхом руху речей від місця їх виробництва до місця їх споживання і є реальним зв’язком між різноманітними видами праці, засобом їх включення до загального процесу створення різних матеріальних благ.

Подібний вид обміну діяльністю є і результатом, і зворотною стороною поділу праці в суспільстві. Він констатує той факт, що виробництво, яке вбачається органічною сукупністю спеціалізованих галузей, підприємств, господарств, є одне ціле. При цьому поєднання всіх його частин в єдиний механізм шляхом обміну діяльністю (продуктами) відбувається як через зв’язок виробництва з особистим споживанням, так і без цього зв’язку, не виходячи за рамки самого виробництва. Це залежить від того, який продукт виробляється - засіб виробництва чи предмет споживання.

З того, що виробництво як безупинний процес відтворення включає обмін, розподіл і споживання у повному їх обсязі, можна скласти висновок, що виробничі відносини охоплюють не тільки відносини самого виробництва у вузькому смислі цього слова, але також і всю сукупність відносин, що виникають між людьми на ґрунті обміну, розподілу і споживання.

Економічна діяльність - предмет економічної науки

Поняття економіка вживається як правило у двох значеннях: як сфера господарського життя і як наука, що вивчає цю сферу.

Скільки б ми не говорили слово “суспільство”, воно завжди виступає як сукупність суб’єктів господарювання. Звідси економіка в цілому є сукупністю певних суб’єктів економічної діяльності, кожний з яких вирішує проблему раціонального ведення господарства. В усякій реальній економіці існує безліч подібних суб’єктів (інститутів), проте об’єктом вивчення економічної науки є лише декілька найбільш типових і виведених в ідеалізованому вигляді. До таких суб’єктів (інститутів) належать: споживачі, фірми (підприємства), професійні спілки, урядові організації.

Які сторони життєдіяльності людини вивчає економічна наука? Що собою уявляє людина з точки зору економічної науки? У складному переплетенні біологічних і соціальних, матеріальних і духовних сторін життя людини економічна наука аналізує найважливішу сферу діяльності людини, а саме сферу виробництва та розподілу життєвих благ в умовах обмежених ресурсів, без якої були б неможливі усі інші різноманітні форми реалізації особистісних і суспільних інтересів.

Економічна наука у вивченні людського суспільства виходить із важливої передумови про те, що людина є одночасно і виробником, і споживачем економічних благ. Людина не тільки створює, але і приводить в рух та визначає способи використання техніки і технології, які, у свою чергу, висувають і нові вимоги до фізичних та інтелектуальних параметрів людини.

Різноманітність людської особистості, її неповторна індивідуальність, різноманітні мотиви її діяльності роблять необхідним за наукового аналізу економічного життя використовувати модель людини, тобто уніфіковане уявлення про людину, що діє у певній системі соціально-економічних координат.

Модель економічної людини (homo economicus) у сучасній економічній теорії можна охарактеризувати приблизно такими ключовими ознаками:

. Це людина, яка вибирає, оскільки вона обмежена у своїх ресурсах і така ситуація змушує її до постійної необхідності робити вибір.

. Це людина, яка оцінює. Вона порівнює різні альтернативи, оцінює їх і вираховує як би за власною шкалою.

. Це людина, яка еволюціонує, тобто така, яка надає перевагу віддавати пріоритет власним оцінкам та інтересам перед чужими оцінками та інтересами. Норми суспільства при цьому нею притримуються лише остільки, оскільки вони явно не суперечать її власним нормам та інтересам.

. Це людина, яка володіє обмеженою та неповною інформацією. Пошук додаткової інформації вимагає і часу, і витрат.

. Поведінка цієї людини є цілераціональною, тобто вона ставить перед собою раціональні цілі і здійснює свої дії таким чином, щоб досягти їх максимально. Елементи ірраціонального в її поведінці можуть носити лише випадковий, зовнішній характер.

Не випадково необхідно приділити таку увагу до основної діючої особи економічного життя, адже від цього багато в чому залежить і підхід до неї як об’єкта економічних досліджень.

У науковій літературі донедавна економіка визначалась як система виробництва, обміну, розподілу, споживання благ; сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин в їх взаємозв’язку; спосіб виробництва; сфера суспільного виробництва і нарешті у більш точному, сучасному трактуванні - економіка - це сфера людської діяльності спрямована на 1) задоволення потреб людини (продукти харчування, одяг, житло, медичне обслуговування) і виробництва (метал, нафта, верстати, зерно);

) створення штучного середовища існування людини.

Господарська діяльність за своїм змістом складна і багатоманітна. Вона включає як технічні, так і соціальні явища. У процесі виробництва і обміну люди взаємодіють, вступають у відносини, які здійснюються на основі зіставлення витрат та отриманих результатів економічної діяльності. У цьому сенсі вони є економічними.

Отже, економіка як сфера життя суспільства охоплює виробництво благ, обмін, розподіл і споживання їх. При цьому обов’язково слід урахувати, що існування економіки неможливе без участі людей, без продуктів їхньої інтелектуальної діяльності (наука, технологія). Крім того економіка не може існувати без природного середовища, на яке впливають люди, пристосовуючи його до своїх потреб.

Розрізняють об’єкт і предмет наукових досліджень. Об’єктом досліджень у найзагальнішому вигляді є сукупність явищ, явище або процес, що вивчаються. Для економічних досліджень - це людина, господарське життя людини, економіка загалом. Наприклад, людину як об’єкт досліджень вивчають різні науки - медицина, психологія, етнографія, демографія, історія тощо, кожна з яких має свій предмет.

Предмет дослідження - це суттєва сторона об’єкта, мета вивчення, тобто те, що наука ставить у центр своєї уваги.

Предмет науки, зокрема економічної теорії, значною мірою залежить від вихідних позицій тієї чи іншої теоретичної концепції. Тривалий час вважалось, що предметом економічної науки є причини зростання матеріального добробуту людей, багатства. Недарма основна праця великого англійського економіста Адама Сміта, що опублікована у 1776 р., називалася “Дослідження про природу і причинах багатства народів”. У подальшому уявлення про предмет економічної науки усе більше починають пов’язувати з обмеженістю (рідкісністю) наявних у розпорядженні людей ресурсів.

Повертаючись до характеристики предмета економічної науки, важливо відмітити, що вона не включає вивчення самих рідкісних ресурсів як таких (для цього існують природничі та технічні науки). Економічна наука вивчає економічну діяльність (поведінку) людей, тобто такі їх дії, які пов’язані з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням економічних благ. Саме тому ця наука є гуманітарною, яка вивчає закономірності поведінки людей.

Економісти вивчають: витрати на виробництво та прибутки; їх цікавить, як забезпечується економічна рівновага, чому ціни на товари зростають і знижуються; чому одних товарів на ринку більше, ніж існує в них потреба, а інших - недостатньо; чому одні галузі економіки розвиваються швидкими темпами, а інші - деградують; чому кризи в економіці змінюються піднесеннями; чому існує безробіття та інфляція, який між ними взаємозв’язок; динаміку змін у цінах та обсягах виробництва. Вони намагаються встановити причини цих явищ, визначити чинники, що впливають на процеси ціноутворення та виробничі процеси. На відміну від пересічних громадян, які, наприклад, лише констатують, що заробітна плата шахтаря вища, ніж працівника харчової промисловості, або заробітна плата інженера в Україні менша, ніж інженера у США, економісти вивчають закони, що зумовлюють ці економічні явища.

Існує багато різноманітних визначень предмету економічної теорії. Найбільш розповсюдженим і загальноприйнятим через свою точність і лаконічність є формулювання визначення предмету економічної теорії таке: економічна наука досліджує людську поведінку (діяльність) з точки зору співвідношення між цілями і обмеженими ресурсами, які можуть мати різне використання. Отже економічна наука сприяє ефективному використанню обмежених ресурсів з метою задоволення потреб суспільства та кожного його члена.

З точки зору масштабів досліджуваного об’єкта розрізняють два рівні економічного аналізу, яким відповідають два розділи економічної теорії - мікроекономіка та макроекономіка. Мікроекономіка вивчає поведінку окремих суб’єктів економіки, аналізує витрати на виготовлення певного товару, галузеві аспекти економіки.

Макроекономіка вивчає функціонування економіки в цілому, а також так званих агрегатів, що в неї входять, - домашніх господарств, приватного сектору, урядового сектору. Під агрегатами (агрегованими показниками) розуміють сукупність окремих економічних одиниць, наприклад, домашніх господарств, які у процесі економічного аналізу розглядаються як одне ціле. При цьому у якості об’єкта дослідження виступають не тільки самі агрегати, але і зв’язки між ними, які виникають у процесі господарської діяльності

Стає зрозумілим, наскільки тісно пов’язані між собою економічна теорія (особливо нормативна економічна теорія) і державна економічна політика, яку можна визначити як комплекс заходів, спрямованих на регулювання поведінки економічних агентів (споживачів і виробників), або наслідків діяльності цих агентів для ефективного досягнення поставлених економічних цілей: економічного зростання, науково-технічного прогресу, більш справедливого розподілу доходів, повної зайнятості та ін. Для досягнення поставлених цілей держава використовує багатий арсенал засобів - від адміністративних заборон на викид шкідливих речовин у атмосферу до методів “тонкої настройки" економіки шляхом кредитно-грошової і податково-бюджетної політики.

Результативність державного управління багато в чому визначається компетентністю урядових чиновників, їх здатністю передбачити близькі і подальші результати дій, що вживаються. Здатність правильно зрозуміти економічну ситуацію, що складається, вибрати найбільш адекватні заходи державного впливу на економічні процеси, прорахувати наслідки рішень, що приймаються, максимізувати вигоди і мінімізувати можливі витрати прямо залежать від того, наскільки правильно і повно при проведенні державної економічної політики використовуються досягнення позитивної та нормативної економічної теорії.

Сутність економічної діяльності

Економічна діяльність - особлива і визначальна сфера життєдіяльності суспільства. Її визначальний характер стосовно інших сфер полягає в тому, що це діяльність, яка забезпечує задоволення економічних потреб суспільства: поза економічною діяльністю його існування неможливе. Важливість економічної діяльності полягає в тому, що це єдина сфера, в якій відбувається безпосередня взаємодія суспільства з природою. Це дає підстави для виокремлення в економічній діяльності двох сторін. Перша - природоперетворювальна, технологічна сторона, яка реалізується в певному результаті, сукупності економічних благ. Її зміст - взаємодія з природою (безпосереднє виробництво); форма взаємодії - доцільна трудова діяльність; мета діяльності - результат (економічні блага) як потенційне джерело забезпечення життя; засоби діяльності - “учасники" виробничого процесу, які формують “результат”: саме засоби (фактори, економічні суб’єкти тощо) виробництва. Друга сторона - відносини між людьми, пов’язані з присвоєнням і використанням отриманого “результату" для задоволення своїх потреб (економічні, або виробничі відносини).

Характер цих відносин - обов’язкова взаємозалежність людей, що відбиває відповідний характер процесу задоволення потреб у суспільстві (особиста, речова, інша); зміст економічних відносин відбивається насамперед у способах розподілу (присвоєння) факторів виробництва (власність на засоби виробництва); форма відносин - форми (механізм) руху виробленого продукту у сферу споживання (натуральні, товарно-грошові і т.п.) Важливо зазначити, що економічні відносини - це реальні економічні відносини, які складаються в процесах виробництва, розподілу, обміну і споживання, тобто в суспільному виробництві, економічній діяльності суспільства.

В рамках економічної діяльності за подвійним критерієм - домінуючий фактор виробництва і пануючі економічні (виробничі) відносини - виокремлюються певні історичні етапи її розвитку. Саме розвиток економічної діяльності суспільства як способу задоволення економічних потреб є визначальним в його розвитку. Тому порівняльний аналіз економічної діяльності суспільства з позицій індустріалізму та постіндустріалізму дозволить глибше з’ясувати перспективи її подальших трансформацій.

Сучасне суспільство охоплює два періоди розвитку, що відповідають двом типам суспільства - індустріальному і постіндустріальному. Сучасне суспільство виникло між XVI і XVIII ст. в країнах північно-західної Європи - в Англії, Голландії, Франції, Німеччині. Більшість учених одностайні в тім, що сучасний соціальний порядок зародився після трьох великих революцій - американської, французької, англійської. Американська і французька забезпечили політичну та інституціональну базу для модернізації: конституційну демократію, верховенство закону і принцип суверенітету національних держав. Англійська промислова революція заклала економічну основу: ринок вільної робочої сили, індустріалізацію та урбанізм як новий спосіб економічного життя, капіталізм як нову форму виробничих і розподільних відносин.

Урбанізація - переселення людей у міста і поширення міських цінностей життя - стає невід’ємним супутником іншого процесу - індустріалізації. Індустріалізація - застосування наукових знань до промислової технології, відкриття нових джерел енергії, що дозволяють машинам виконувати ту роботу, яку колись виконували люди чи тяглові тварини. Індустріалізація вимагає все більш і більш підготовлених працівників, що обумовлюється постійним зростанням складності технології. В індустріальному суспільстві, мабуть, уперше місце роботи відокремлюється від місця проживання: на відміну від ремісника робітник щоранку залишає свій будинок і вирушає у міському транспорті на інший кінець міста, де розташована його фабрика. В такому суспільстві основна частина населення трудиться в промисловості, а живе в місті.

Якщо в доіндустріальному суспільстві міста відігравали важливу, але не самодостатню роль, то в індустріальному вони стали відігравати головну роль.

Поділ праці розширив коло видів економічної діяльності. Замість декількох десятків, у крайньому випадку сотень спеціальностей доіндустріального суспільства, з’явилися тисячі і десятки тисяч професій.

Причому швидкість, з якою на зміну старим професіям приходили нові, зросла в десятки і сотні разів. І більшість із них були просто невідомі аграрному суспільству. Тепер уже більше половини населення зайнято промисловою працею, її престиж постійно зростає.

Як зазначалося, родоначальником теорії індустріального суспільства вважається О. Конт. Він різнобічно дослідив його особливості, відмітив процес розширення форм економічної діяльності.

Узагальнену характеристику ознак економічної діяльності у ХVІІІ ст. знаходимо у Е. Дюркгейма. Він звернув увагу на нові форми організації економічної діяльності - промислові компанії; відмітив, що індивіди групуються вже за змістом трудової економічної діяльності, що економічна діяльність зосереджується у містах, що міста все більше спеціалізуються: серед них з'являються університетські, фабричні, портові, бюрократичні, фінансові центри.

Зміни в економічній діяльності аналізували також представники німецької політекономії ХІХ - початку ХХ ст., зокрема, К. Бюхер, який протиставляв форми організації суспільного виробництва - натуральну і товарну. Він вважав, що натуральна, аграрна, “традиційна”, докапіталістична форма організації економічної діяльності є відсталою; індустріальна, промислова, капіталістична - прогресивною, передовою.

Французький учений Р. Арон, творець теорії єдиного індустріального суспільства, виділив п'ять універсальних рис, властивих будь-якому індустріальному суспільству і які безпосередньо стосуються економічної діяльності. Для капіталістичного варіанта індустріального суспільства, вважав учений, характерні такі ознаки, як:

) приватна власність на засоби виробництва;

) ринок і децентралізація економіки;

) соціальна диференціація суспільства на власників і найманих робітників;

) рівновага попиту та пропозиції, кризи і циклічні коливання економіки.

Таблиця 1. Принципи економічної діяльності індустріального суспільства

Підсумовуючи вище сказане, можна визначити, що економічна діяльність - це сукупність дій на різних рівнях господарювання, в результаті яких люди задовольняють свої потреби завдяки виробництву та обміну матеріальними благами та послугами.

Діяльність стає економічною тоді, коли вона ставить за мету або має наслідком виробництво та обмін товарами чи послугами, що визнаються корисними або рідкісними. Дане поняття нерідко використовується і в загальному сенсі: в цьому випадку воно характеризує обсяг всього економічного життя протягом певного періоду часу та на певній території. Тоді використовуються такі узагальнені показники, як валовий внутрішній продукт (ВВП) та валовий національний продукт (ВНП).

Тобто економічна діяльність - це форма активної участі людини в суспільному виробництві. З цією метою люди створюють певні організації (трудові колективи), які спільно виконують ту чи іншу місію (реалізують програму або ціль) і діють на основі певних правил та процедур. Однак цілі і характер таких багаточисельних організацій (підприємств, фірм, компаній) різні.

Економічна діяльність людини у своїй основі є творчим процесом, творенням нових умов існування і розвитку, де відтворення існуючого занесено до цього процесу як момент. Творчість є проявом вищих здібностей людини, іманентною характеристикою її діяльності. Саме у творчості розкривається глибинна суть людини як творця нових економічних і соціальних відносин і, таким чином, самої себе.

Економічній діяльності завжди притаманна репродукція, тобто відтворення вже відомих та існуючих умов суспільно-економічного буття. Це - необхідність, бо тільки відтворюючи існуюче, люди забезпечують безперервність соціально-економічного прогресу. Припинення відтворення призвело б до зупинки функціонування економічної системи суспільства. Водночас сама економічна діяльність постійно змінюється, вона не тільки репродуктивна, не просто повторює наявне, але й мінлива, продуктивна. Навіть здійснюючи просте відтворення, люди так чи інакше вносять зміни як до природи, так і до соціально-економічних відносин. Кожний новий цикл, виток економічної діяльності починається за нових умов і відносин як результат безпосередньої активності людей.

Вже це передбачає зміну самої економічної діяльності. Потреба перетворення постійно пронизує економічні дії людини, коли вона намагається принаймні зберегти себе і тим більше покращити умови свого існування.

Таким чином, репродуктивний бік економічної діяльності як творчого процесу виражає відносну стійкість існуючих форм соціально-економічного життя і є необхідним чинником детермінації життєдіяльності людей. Репродукція не є тільки чимось пасивним, а становить компонент становлення нового, умовою творчої економічної діяльності.

Види економічної діяльності

Головною проблемою кожної країни є задоволення різноманітних потреб людей, які представляють собою об'єктивно необхідні умови життя і розвитку людини, суспільства в цілому. Останні - незліченні, а ресурси, з допомогою яких вони можуть бути задоволені, обмежені. Але в процесі прогресивного розвитку суспільства зростають як самі потреби, так і можливості їх задоволення. Існує досить стійка залежність між розвитком і зростанням суспільного виробництва та якісним вдосконаленням потреб. Ця залежність проявляється як закон зростаючих потреб. Мета всякої економічної діяльності - задовольнити зростаючі потреби. Переважна більшість економістів вважає, що економічна діяльність - це будь-який вид трудової діяльності, спрямований на задоволення різноманітних матеріальних і духовних потреб.

Економічна діяльність у процесі суспільного прогресу стає все багатограннішою, виникають нові її сфери і види. Це пов'язано з розвитком продуктивних сил, вдосконаленням їх суспільної організації, зокрема спеціалізації і кооперування на основі суспільного поділу праці.

Суспільний поділ праці означає відособлення і співіснування різних видів трудової діяльності.

Як відомо, існують три основні форми суспільного поділу праці:

загальна, яка виникає в результаті поділу суспільного виробництва на окремі великі роди (промисловість, сільське господарство, сфера послуг тощо);

часткова, яка створюється в результаті поділу цих родів виробництва на види (наприклад, сільське господарство ділиться на окремі галузі: рослинництво і тваринництво) і підвиди (зернове господарство, картоплярство, овочівництво тощо). Ці дві форми суспільного поділу праці характеризують процеси всередині суспільства;

одинична форма поділу праці, яка характеризує цей процес всередині окремого підприємства (між цехами, дільницями, бригадами, різними працівниками).

Згідно з Міжнародною стандартною галузевою класифікацією ООН, сьогодні виділяються такі види економічної діяльності: промисловість, сільське господарство, мисливство, лісове господарство і риболовство; гірничодобувна промисловість, в тому числі експлуатація кар'єрів; оптова і роздрібна торгівля, ресторани і готелі; транспорт, складське господарство і зв'язок; фінанси, страхування, операції з нерухомим майном і комерційні послуги, комунальне, громадське і особисте обслуговування.

Всі ці види економічної діяльності людей в суспільному виробництві можна згрупувати в три великі блоки галузей:

а) основне виробництво;

б) виробнича інфраструктура;

в) соціальна інфраструктура.

До основного виробництва відносяться ті галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання і засоби виробництва. Примноження суспільного багатства залежить саме від цих галузей, від їх технічного І технологічного рівня. Це, перш за все, сировинний, паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, агропромисловий, хіміко-лісовий комплекси, а також виробництво товарів народного споживання, капітальне будівництво.

Виробнича інфраструктура - це комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому. Сюди належать: транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади; спеціальні галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, лізингових, консультаційних тощо).

Господарська діяльність в цих галузях, що обслуговують виробництво, підвищує його ефективність, поліпшує умови праці і рівнозначна примноженню суспільного багатства. З розвитком суспільної економічної діяльності прискореними темпами розвивається виробнича інфраструктура. Тому її стан достатньо повно віддзеркалює рівень розвитку економіки країни в цілому. У розвинутих країнах неухильно зростає частка цих галузей у структурі суспільного виробництва.

Перед Україною в процесі структурної перебудови економіки постає завдання прискорити розвиток виробничої інфраструктури, яка є слабо розвиненою. Основне виробництво і виробнича інфраструктура в цілому становлять сферу матеріального виробництва. Але в процесі суспільного прогресу швидко зростають потреби в духовних благах, які створюються в нематеріальній сфері, що обумовлює існування соціальної інфраструктури.

Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у розвитку людини, примноженні її розумових і фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього та культурного рівня. Тривалий час в економічній літературі цю сферу людської діяльності відносили до невиробничої сфери, мотивуючи це тим, що тут не створюються матеріальні блага.

Основні види економічної діяльності:

-        сільське господарство, лісове господарство, рибальство;

-        промисловість;

         будівництво; діяльність транспорту та зв’язку;

         торгівля;

         фінансова діяльність; операції з нерухомим майном;

         державне управління; освіта; охорона здоров’я;

         послуги; діяльність у сфері культури та спорту тощо.

Що є спільного між всіма цими видами? Це, по-перше, те, що діяльність будь-якої компанії у будь-якій сфері спрямована на досягнення основної мети бізнесу - отримання прибутків та управління і мінімізацію витрат. По-друге, це наявність сукупності дій робітників з використанням засобів праці, що необхідні для “перетворення" ресурсів в готову продукцію. Тобто мова йде про виробничу діяльність.

Коли ми чуємо чи промовляємо слово “виробництво”, то уявляємо різні підприємства, на яких створюються конкретні блага: продукти харчування, одяг, взуття, машини, верстати, літаки, будинки тощо. Все це є результатами людської праці. І звідси робимо висновок, що виробництво - це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства.

Таке визначення є цілком правильним. Однак воно не враховує того, що людська праця створила певне благо у взаємодії з природою, без цього виробництво неможливе. Це дуже важливо розуміти. Адже людська праця протягом багатьох тисячоліть не створювала нових речовин: вона лише надавала існуючим нових форм. Людська діяльність зводилась до користування готовими матеріалами і силами природи. Вивчаючи властивості, що притаманні дарам природи (лісу, кам’яного вугілля, зерна), людина своєю працею змінювала їхню форму, надавала їм нових якостей та пристосовувала до своїх потреб. У цій зміні власне і полягала сутність виробництва.

Природа поставляє матеріали та енергію, запаси яких створюють межі виробничих можливостей. Проте ці межі змінюються у двох напрямах - зменшення і розширення. Перший виявляється в тому, що більшість природних ресурсів обмежені та невідтворювані. Інтенсивне використання їх призводить до вичерпання. Водночас розвиток НТП сприяє економнішому, раціональнішому використанню природних ресурсів, заміни їх штучними (синтетичні волокна, пластмаси, нові види енергії тощо), що сприяє розширенню виробничих можливостей. Отже, людина спроможна не тільки використовувати природні багатства, а й відкривати нові джерела для розвитку виробництва.

Виробництво - це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця - людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Проте створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без безпосередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання, управління.

Праця і виробництво - не тотожні поняття. Виробництво - це процес праці, яка має завершений, результативний характер. Така праця є продуктивною, а засоби її здійснення - засобами виробництва. Якщо вироблено продукт, процес виробництва відбувся. Може статися, що праця мала місце, але продукт з якихось причин не створено. Таке виробництво має незавершений характер.

Процес виробництва здійснюється результативно, тобто з певною продуктивністю або ефективністю, яка залежить від того, як поєднуються його фактори (земля, праця, капітал, підприємницькі здібності, інформація) і наскільки повно вони використані. При цьому важливе значення мають як кількісні та якісні параметри факторів виробництва, так і їхня майнова належність, від якої багато в чому залежить мотивація праці учасників процесу виробництва. Коли відомо, які і як використовуються фактори виробництва, кому вони належать, можна більш-менш об’єктивно визначити рівень процесу виробництва.

Для ефективної виробничої діяльності важливим є визначення цілей створення і функціонування підприємства. Провідну ціль господарської діяльності компанії, тобто чітко окреслену причину її існування, у світовій економіці прийнято називати місією. Переважна більшість сучасних компаній своєю місією вважає виробництво товарів та послуг для задоволення потреб ринку та отримання максимально можливого прибутку.

В практиці господарювання кожна фірма як складна виробничо-економічна система здійснює багато конкретних видів діяльності, які можна поєднати в окремі напрямки (рис.1).

Рис.1. Головні види виробничої діяльності

Науково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність

Поступальний розвиток суспільного виробництва, його постійне вдосконалення є фундаментальними закономірностями економічного життя людства. Вихідною сферою, де народжуються найбільш революційні інновації і доводяться до стадії практичного впровадження є наука.

Наука - це особливий вид людської діяльності, спрямований на виробництво нових знань про природу, суспільство та мислення, які матеріалізуються в нових засобах праці, нових технологіях та предметах споживання. Вони, в свою чергу, зумовлюють і формують необхідні умови для подальших кількісних та якісних зрушень у сфері наукових досліджень, технічних розробок виробництва і споживання. Така приблизно схема дії НТП, що є безперервним процесом розвитку науки, техніки, технології, виробництва і споживання.

Наукова робота - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження. Процес створення та освоєння нової технології починається з науково-дослідної діяльності (фундаментальних досліджень), спрямованих на одержання нових наукових знань і виявлення найбільш суттєвих закономірностей, корисних для задоволення суспільних потреб.

Мета науково-дослідної роботи - виявляти нові зв’язки між явищами, пізнати нові закономірності розвитку природи та суспільства безвідносно до їх конкретного використання. Науково-дослідна діяльність поділяється на теоретичну (наукові відкриття, обґрунтування нових понять та уявлень, створення нових теорій) та пошукову (відкриття нових принципів створення виробів і технологій, нових, невідомих раніше, властивостей матеріалів та їх поєднань).

Проектно-конструкторська діяльність - своєрідний перехід від лабораторних умов до експериментального виробництва, через створення (модернізацію) зразків і технологій, що можуть бути передані після відповідних випробувань у серійне виробництво чи безпосередньо споживачу. На цій стадії відбувається остаточна перевірка результатів теоретичних досліджень, розробляється відповідна технічна документація, виготовляються і випробуються зразки нової техніки. Завершальною стадією процесу дослідження наукової розробки є освоєння виробництвом нової технології чи виробу. Саме у виробництві знання матеріалізуються, а дослідження знаходять своє логічне завершення.

Інвестиційна діяльність - це сукупність цілеспрямованих дій по вкладанню грошових коштів та інших цінностей в проекти, а також забезпечення віддачі вкладів.

Інвестиційна діяльність представляє інвестиційний процес в реальних умовах, з акцентом на організаційні засади його реалізації та управління цим процесом. Як правило, інвестиційна діяльність розглядається стосовно конкретного інвестиційного проекту та підприємства (юридичної особи), що здійснює інвестиційний процес (рис.2).

Що же може бути інвестицією? Все, що вкладається в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект: кошти; паї, банківські депозити, боргові зобов'язання, інші цінні папери; нерухомість; устаткування, транспортні засоби, товарно-матеріальні цінності; майнові права (щодо матеріальних, нематеріальних і фінансових активів) або права користування; інформація у будь-якій формі (документованій, електронній); знання, навички, досвід і вміння людей, їх ноу-хау.

Суб’єктами інвестиційної діяльності є всі юридичні, фізичні особи, державні та недержавні установи, які беруть участь у реалізації інвестиційного проекту.

Макроекономічні умови для інвестиційної діяльності створюються відповідною державною політикою, яку реалізують органи центральної виконавчої влади та Національний банк. Для України це передусім Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Мінпраці, галузеві міністерства та комітети, Державна податкова адміністрація, Антимонопольний комітет. Держава може брати участь в інвестиційному процесі як безпосередньо, вкладаючи свої бюджетні кошти (централізовані бюджетні інвестиції), розвиваючи підприємства державного сектора економіки, так і опосередковано:

Рис.2. Чинники та передумови інвестиційної діяльності

) впливаючи на інвестиційне середовище (створюючи макроекономічний інвестиційний клімат, розвиваючи грошово-кредитну сферу, розвиваючи і регулюючи банківську діяльність, діяльність інвестиційних посередників, фінансуючи і стимулюючи академічну науку, діяльність дослідницьких науково-технічних і проектних організацій);

) регламентуючи умови фінансової та господарської діяльності підприємств (податки, норми амортизації, охорона праці, екологічні нормативи, стандартизація продукції).

Інноваційна діяльність - це взаємозалежна та узгоджена послідовність дій, що допускає використання проміжних і кінцевих результатів науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт для втілення їх у новому чи удосконаленому товарі за допомогою технологічного процесу виготовлення продукції.

Поняття “інновація” часто вживається поряд з поняттями “новизна”, “нововведення”, однак вони не тотожні. Новизна означає винахід, раціоналізацію, удосконалення продукту, технології, процесу, що не обов'язково може бути впроваджене у виробництво. Нововведення означає впроваджену у виробництво новизну. При цьому комерційний ефект не завжди може бути досягнутий, тоді як інновація й інноваційна діяльність завжди зумовлюють одержання комерційного ефекту.

Основним причинами виникнення та поширення інновацій є: конкурентна боротьба (бажання одержати на ринку конкурентні переваги та максимізувати прибуток); зростаючий попит споживача; зростання технічного потенціалу; пошук вирішення проблем, які виникають в економічній діяльності; реалізація знань, підтримка та забезпечення престижу компанії; винахідництво, наукові відкриття, інтернаціоналізація науки.

Таким чином, інновація - це процес, в якому наукова ідея або технологія виготовлення доводяться до стадії практичного використання і починають давати економічний ефект (рис.3).

У сучасному розумінні інноваційна діяльність з'являється як матеріалізація науково-технічного прогресу. Вона спрямована на практичне використання науково-технічного результату й інтелектуального потенціалу з метою отримання нового чи поліпшення існуючого продукту, способу його виробництва та задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах.

Рис.3. Класифікація інновацій

Торговельно-маркетингова діяльність

Досвід розвинутих країн світу переконливо свідчить, що основною формою економічної життєдіяльності підприємств в умовах ринкової економіки є маркетинг. У перекладі з англійської маркетинг означає “робити ринок”. На відміну від ринку як системи відносин, пов’язаних з реалізацією суспільного продукту, маркетинг являє собою певну форму діяльності підприємства в ринковому секторі економіки.

Економічні передумови становлення маркетингу.

.        Нецінова конкуренція, оскільки в таких умовах на перший план замість цінової конкуренції висувається конкуренція за споживача товарів. Щоб зацікавити споживача, необхідно гнучко й оперативно реагувати на його потреби, поліпшувати сервіс, підвищувати якість товару, надавати інші послуги. Споживача дедалі більшою мірою цікавить не стільки ціна, скільки якість товару, його післяпродажна експлуатація й обслуговування.

2.      Швидкі темпи науково-технічного прогресу. Сучасний НТП, з одного боку, забезпечує величезну різнорідність товарів, а з іншого - виключно високі темпи їх оновлення (наприклад, поява нової моделі електронно-обчислювальної машини веде до того, що вже через 18 місяців конкуренти пропонують аналогічну, а через 36 місяців ця модель замінюється принципово новою, досконалішою). НТП переносить боротьбу за споживача з ринку у сферу наукових досліджень, які зосереджуються на вивченні потреб споживачів (які постійно змінюються під впливом швидкого розвитку продуктивних сил), на розробці та виготовленні нових товарів, нових послуг, цікавих для споживача.

.        Розвиток транспорту, зв’язку, засобів науково-технічної інформації. Завдяки цьому фактору стало можливим оперативно реагувати на зміни потреб і коливання ринкової кон’юнктури.

.        Економічні кризи надвиробництва. Так, криза 1929-1933 рр. примусила шукати нові, ефективніші форми життєдіяльності капіталу через заміну пріоритетів: з “ринку виробника" на “ринок споживача”. Відбулася глибока прив’язка виробництва до споживача.

Принципи маркетингової діяльності:

§  всебічне і глибоке пізнання ринку, зростаючих запитів споживачів (тобто не просто “споживач завжди правий”, а “споживач - король”);

§  пристосування до ринку, випуск товарів, що відповідають попиту (“відшукайте потреби і задовольніть їх”);

§  активний вплив на ринок, формування попиту (через рекламу, виготовлення товарів, “створення” споживачів).

Однією з фундаментальних закономірностей розвитку сучасного суспільно-історичного прогресу є інтернаціоналізація економічних відносин. На цій основі формується структурно цілісна система світового господарства. Базовою основою інтернаціоналізації економічних відносин є поглиблення міжнародного поділу праці. Грунтуючись на розвитку національних структур виробництва, міжнародний поділ праці виступає як економічний фундамент, на якому заснована вся будівля світогосподарських зв’язків.

Світогосподарські зв’язки стають сьогодні одним із важливих факторів економічного зростання, структурних зрушень та підвищення ефективності національного виробництва, будучи при цьому і каталізатором диференціації країн, нерівномірності їхнього розвитку.

Класифікація видів економічної діяльності

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою системи національних класифікаторів. КВЕД розроблено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 04.05.93 р. N 326 "Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики". Розроблення КВЕД здійснено на базі міжнародної статистичної класифікації видів діяльності Європейського Союзу - Nomenclature of Activities European Community (NACE, Rev. l, mod.7).

Метою розроблення другої редакції КВЕД є приведення її у відповідність до нової редакції базової міжнародної статистичної класифікації видів діяльності NACE (Rev.1.1-2002 р.) та перегляд певних позицій національного рівня класифікації.

На міжнародному рівні перегрупування класифікаційних позицій здійснено у восьми розділах класифікації, а саме:

розгрупування позицій класифікації у 29, 40, 72, 74 та 90 розділах;

перекодування всіх класів групи 51.6 у групу 51.8 з подальшим утворенням 2-х нових класів на базі класу 51.64;

згрупування позицій у 27 та 55 розділах.

Зміни до КВЕД на міжнародному рівні, головним чином, стосуються методологічного упровадження класифікації: надано коментарі щодо віднесення видів діяльності до певних секцій, підсекцій, розділів та основних принципів утворення включених до них класифікаційних позицій, уточнено пояснення до позицій. У семи розділах класифікації (27, 29, 40, 51, 55, 72, 74) здійснено перегрупування позицій. Розгрупування позицій 90 розділу на міжнародному рівні співпало з вже існуючими позиціями на національному рівні КВЕД. Також утворено два нових розділи - 96 та 97 з метою задоволення потреб соціальної статистики щодо класифікації недиференційованої діяльності домашніх господарств як виробників товарів та послуг для власного споживання. Розділи 96 та 97 не призначені для застосування у статистиці підприємств та статистичних реєстрах. Під час розроблення другої редакції КВЕД було переглянуто доцільність та методологічну обґрунтованість утворення національного рівня КВЕД. В основу перегляду національного рівня класифікації, крім методологічних аспектів, було покладено аналіз даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) щодо кількості об'єктів за видами економічної діяльності, а також практичний досвід впровадження КВЕД.

Крім того, до другої редакції КВЕД включено європейську регламентну частину класифікації видів діяльності - терміни та визначення, які використовуються в контексті класифікації, правила визначення та зміни основного виду економічної діяльності тощо. Регламентна частина класифікації забезпечує застосування єдиної термінології, типів статистичних одиниць, правил та порядку визначення основного виду діяльності, що є передумовою зіставності та узгодженості національної статистики зі статистикою країн світового співтовариства та сприяє процесу інтеграції України до Європейського Союзу.

За методологічними засадами, принципами побудови та призначенням КВЕД є статистичною класифікацією, створеною як інструментарій для систематизації та групування економічної та соціальної інформації у стандартний формат, який дає змогу обробляти та аналізувати значні обсяги інформації. У разі використання статистичних класифікацій з метою адміністративного управління, треба враховувати це їхнє первісне та переважне призначення, оскільки тип використовуваних одиниць, порядок визначення та зміни основного виду економічної діяльності, принципи побудови цих класифікацій тісно пов'язані з метою статистичної діяльності. Код виду діяльності є одним з основних показників стратифікації статистичної сукупності для організації суцільних та вибіркових статистичних спостережень і основним його призначенням є забезпечення:

статистичного обліку підприємств і організацій за видами економічної діяльності у Єдиному

державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ);

проведення статистичних обстежень економічної діяльності та аналізу статистичної інформації на макрорівні (складання міжгалузевого балансу виробництва і розподілу товарів та послуг відповідно до системи національних рахунків);

зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною шляхом застосування єдиної

статистичної термінології, статистичних одиниць та принципів визначення та зміни видів економічної діяльності підприємств та організацій.

Об’єктами класифікації в КВЕД є види економічної діяльності статистичних одиниць (юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців тощо), які на вищих рівнях класифікації групуються у галузі. У Господарському кодексі України та статистичних класифікаціях термін “галузь" визначається як діяльність сукупності виробничих (статистичних) одиниць, що беруть участь у переважно однакових або подібних видах економічної діяльності.

Користуючись терміном “галузь”, треба враховувати, що подібність видів діяльності не є чітко визначеною категорією і для різних цілей може розглядатись як в більш загальному, так і в конкретному контексті. Так, наприклад, цілком правомірно розглядати як галузі економіки у загальному контексті сільське господарство та промисловість. В той же час, зважаючи на ознаку подібності здійснюваних видів діяльності, металургійне виробництво, вугільна промисловість чи виробництво харчових продуктів мають підстави також розглядатись, як окремі галузі економіки.

У КВЕД найбільш узагальнені групування видів діяльності на рівні секцій (у сфері промисловості - на рівні підсекцій) дозволяє виділити основні галузі економіки. Однак, деякі галузі можуть бути виділені і на менш агрегованих рівнях класифікації. Наприклад, секція I “Діяльність транспорту та зв’язку” об’єднує дві галузі - транспорт та зв’язок, які можна виокремити тільки на рівні розділів, а у розділі 92 “Діяльність у сфері культури та спорту, відпочинку та розваг” діяльність у сфері культури від сфери спорту можна виокремити на рівні груп.

КВЕД побудовано за ієрархічною системою кодування із застосуванням літерно-цифрового коду.

Літерні позначення секцій та підсекцій використовуються як рубрикатор та не використовуються при кодуванні. Подальша деталізація секцій та підсекцій КВЕД - розділ, група, клас, підклас - позначається цифровими кодами.

Загальне кодове позначення об’єктів КВЕД має таку структуру:

Y YY XX. XX. X

Де Y - секція (літери латинської абетки від A до Q)- підсекція (є тільки у секціях “C” та “D”)- розділ. X - група. XX - клас. XX. X - підклас

Структура КВЕД на рівні Y YY XX (розділ) відповідає міжнародній класифікації ISIC (International Standard Industrial Classification of All Economic Activities, Rev.3.1), прийнятій Статистичною комісією Організації Об'єднаних Націй.

Структура КВЕД на рівні Y YY XX. XX (клас) відповідає класифікації Європейського Союзу NACE (Rev.1.1-2002 р.).

Національний рівень КВЕД Y YY XX. XX. X (підклас) утворено шляхом деталізації класів NACE.

Код КВЕД містить крапки після другого та четвертого знаків, які відокремлюють відповідні рівні класифікації - світовий, європейський та національний.

Для забезпечення можливості порівняння національних статистичних даних з міжнародними статистичними даними у КВЕД наведені коди ISIC.

Класифікаційні позиції складаються з коду, назви та пояснень (коментарів). Для правильного відзначення коду виду діяльності першою процедурою має бути пошук розділу класифікації, назва якого відповідає сфері діяльності суб’єкта, що класифікують. При цьому слід врахувати, що назви класифікаційних позицій можуть не завжди у повній мірі охоплювати всі віднесені до цих позицій напрями діяльності, і у цьому випадку, щоб розкрити наповнення такої позиції, треба звернутись до пояснень. Необхідно спочатку ознайомитись з поясненнями до розділу, оскільки ці пояснення, зазвичай, не повторюються для всіх груп та класів, що входять до цього розділу. Крім основного наповнення позиції, у поясненнях можуть зазначатись також нетипові випадки, тобто, коли на перший погляд віднесення діяльності до даної позиції не є достатньо очевидним або, навпаки, діяльність не повинна відноситись до даної позиції (з відсиланням до потрібної позиції). Поряд з цим, певні позиції класифікації можуть мати і цілком самодостатню назву, тобто таку, яка не потребує додаткових пояснень.

Ведення КВЕД здійснюється Держкомстатом України та Науково-технічним комплексом статистичних досліджень Держкомстату України.

Підставою для змін є відповідні зміни у базовій міжнародній статистичній класифікації NACE або обґрунтована потреба у внесенні змін на національному рівні КВЕД у зв’язку із структурними змінами в економіці України.

Характеристика видів економічної діяльності

Розглядаючи такий вид економічної діяльності, як сільське господарство, лісове господарство, мисливство, рибальство, можна дати таку характеристику:

продукція сільського господарства - продукти рослинного і тваринного походження, отримані внаслідок вирощування сільськогосподарських культур і

використання сільськогосподарських тварин, а також обсяг зміни незавершеного виробництва в рослинництві й обсяг вирощування молодих багаторічних насаджень за рік та обсяг вирощування худоби і птиці (приплід, приріст живої маси). Продукція оцінюється у порівнянних цінах, розрахованих як середньозважені ціни товарної та нетоварної частини продукції сільського господарства. За порівнянні ціни прийняті середні ціни 2010 року;

сільськогосподарське підприємство - самостійний статутний об’єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу діяльність у галузі сільського господарства з метою одержання відповідного прибутку (доходу). До складу сільськогосподарських підприємств включаються також фермерські господарства;

фермерське господарство - форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою

отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства;

господарства населення - домогосподарства, що здійснюють сільськогосподарську діяльність як з метою самозабезпечення продуктами харчування, так і з метою виробництва товарної сільськогосподарської продукції. До цієї категорії виробників віднесені також фізичні особи-підприємці, які провадять свою діяльність у галузі сільського господарства;

сільськогосподарські угіддя - земельні ділянки, що використовуються для одержання сільськогосподарської продукції. До їхнього складу входять рілля (включаючи чисті пари), сади, виноградники, сіножаті, пасовища, перелоги;

мисливські угіддя - ділянки суші і водного простору (ліси, поля, луки, болота, озера тощо), на яких перебувають мисливські тварини та які можуть бути використані для мисливського господарства;

мисливські тварини - дикі звірі та птахи, що можуть бути об’єктами полювання;

лісовий фонд - землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

вкриті лісовою рослинністю землі - лісові землі, на яких зростають зімкнуті деревостани;

обсяг продукції, робіт, послуг лісового господарства включає продукцію лісозаготівель, побічного лісокористування, роботи та послуги, пов`язані з лісогосподарською діяльністю, обраховані у фактичних оптових цінах без урахування податку на додану вартість;

вилов риби та добування інших водних живих ресурсів включає вилов риби всіх видів і добування безхребетних, ракоподібних та водоростей у річках, водосховищах, озерах та інших водоймах, як виловлених у природному середовищі, так і вирощених штучно.

Промисловість

Промисловість є однією з провідних галузей економіки, яка створює фундамент науково-технічного трансформування, економічного зростання та соціального прогресу суспільства. Разом з іншими галузями економіки вона має визначальний вплив на соціально-економічну ситуацію в країні, забезпечуючи реалізацію національних інтересів в умовах глобалізації.

На фоні глобалізаційних процесів економічного й технологічного розвитку загострюється міжнародна конкуренція не тільки окремих виробників, а й цілих країн. У той час, як провідні держави світу, широко використовуючи можливості інноваційної розбудови економіки, формують постіндустріальне суспільство, промисловість України базується переважно на традиційних технологіях, започаткованих ще на ранніх стадіях індустріалізації. Неефективною лишається галузева структура промислового виробництва. Більш як половина загального обсягу промислової продукції припадає на галузі, що виробляють сировину, матеріали та енергетичні ресурси. Найяскравіше виражену сировинну спрямованість мають Луганський (91,6 % сировинної продукції), Дніпропетровський (81,2 %) та Донецький (83,6 %) регіони.

Галузь машинобудування хоча і додала в темпах розвитку, але її частка в структурі промисловості (11,4 % у 2010 р.) майже у 2-3 рази нижча за рівень, що мають розвинені країни. Машинобудування належить до трудомістких галузей промисловості, водночас воно належить і до металомістких галузей.

Рис.4. Структура машинобудівного виробництва в Україні, (%)

Структура обсягу машинобудівного виробництва 2001 року дуже схожа із структурою 2010 року, коли більша частка виробництва припадала на машини та устаткування (47,50 % - 2001 рік, 43,02 - 2010 %). Починаючи з 2001 року почалась тенденція до збільшення частки виробництва машин та устаткування, так у 2007 році їх частка у загальному виробництві машинобудування досягла 46,4%. Однак загальна фінансова криза повернула позицію на попередній рівень.

Вагомий внесок промислового комплексу в економіку, що сприяє поступовому наближенню якості життя в Україні до рівня технологічно розвинутих країн, визначає його провідну роль і місце у забезпеченні найважливіших стратегічних інтересів держави. Особливістю переважної більшості підприємств в Україні є суттєвий вплив на них трансформаційних процесів, що зумовило домінування в структурі чинників, які призвели до фінансової неспроможності багатьох підприємств. Так, у 2002 році відбулося значне скорочення фінансового результату від звичайної діяльності за всіма видами економічної діяльності на 4099,4 млн. грн. або на 21,87 %, зокрема це відбулося і за рахунок зниження прибутку від промисловості, яка скоротила свої фінансові результати з 8537,2 млн. грн. до 2866,5 млн. грн., тобто майже на 34 % або на 5670,7 млн. грн.

Крім того, недостатньо сприятливий підприємницький клімат в країні призвів до того, що значної ролі набула тіньова економіка, показники обсягів якої не є характерними як для розвинутих країн ринкової економіки, так і країн з трансформаційною економікою. Зокрема, за розрахунками фахівців, у 2004 році поза контролем залишалося понад $35 млрд., тобто тіньовий сектор становив 57 % ВВП країни.

Так, у 2005 році підприємства України одержали фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування у розмірі 64370,8 млн. грн., що в 1,4 рази перевищує обсяги попереднього року. При цьому 43,91 % прибутку отримали підприємства промислової діяльності. В наступні 2006 та 2007 роки можна також простежити позитивну тенденцію зміни фінансового результату діяльності підприємств, проте доля промисловості в загальному обсязі прибутку значно скоротилася з 45,51 % у 2006 році до 34,7 % у 2007 році, тобто майже на 11 %.

Починаючи з 2008 року ситуація змінилась катастрофічно. Так у 2008 році розмір фінансового результату від звичайної діяльності за всіма видами економічної діяльності скоротився на 92,6%.

В той же час необхідно відмітити, що світова фінансова криза у 2008 році на підприємства машинобудування вплинула не так масштабно як на підприємства інших видів економічної діяльності, адже тут спад фінансового результату від звичайної діяльності склав близько 50%. 2009 рік був збитковим для всіх видів економічної діяльності й для промисловості у тому числі.

Починаючи з 2010 року економіка України почала відроджуватись, але поки що рівень фінансового результату від звичайної діяльності досяг показників 2004-2005 років.

Отже, розглянуті аспекти свідчать про те, що промисловість України продовжує перебувати в складному становищі. Але, незважаючи на всі втрати та відставання від провідних країн світу, промисловий комплекс України зберігає потенціал для подолання системних протиріч і загроз, які нагромадились у процесі ринкового трансформування.

Будівництво

Будівництво - це спорудження нового об'єкта, реконструкція, розширення, добудова, реставрація і ремонт об'єктів, виконання монтажних робіт (секція F за КВЕД). Об'єкт будівництва - сукупність будівель і споруд або окремі будівлі і споруди, будівництво яких здійснюється за єдиним проектом. Підгалузі будівництва:

житлове;

промислове;

транспортне;

сільськогосподарське;

культурно-побутове та ін.

Будівництво здійснює підрядник (будівельно-монтажна організація) на кошти замовника. Підрядник - юридична особа, яка укладає будівельний контракт, виконує передбачені будівельним контрактом роботи і передає їх замовникові.

Замовник - учасник контракту, який визначає умови складання контракту, приймає закінчені роботи і здійснює розрахунки за них з підрядником. Взаємовідносини між ними регулюються договорами на весь термін будівництва. Будівельний контракт - договір про будівництво. Форма контракту, порядок його укладання регулюються Положенням

Замовник виконує такі функції:

здійснює фінансування будівництва;

визначає умови укладання підрядного контракту;

здійснює контроль за ходом будівництва;

приймає закінчені об’єкти;

здійснює розрахунки з підрядниками тощо.

Замовник може здійснювати будівництво господарським, підрядним або змішаним способом.

Традиційна форма генпідрядник відносин полягає в наступному: Замовник вирішує організаційні питання відведення земельної ділянки, отримання дозволу на будівництво, здійснює підготовку до укладання будівельного контракту тощо. Для виконання проектно-пошукових робіт замовник залучає спеціалізовану проектну організацію. Виконання будівельних робіт доручає підряднику.

Генеральний підрядник: виконує загальні будівельні роботи власними силами; виконання спеціальних робіт доручає субпідрядникам.

Будівництво об’єктів здійснюється згідно із затвердженою документацією.

Підрядник здійснює будівництво згідно із законодавчо встановленими нормами: ДБН, СНІП, ГОСТ, ДСТУ.

Оподаткування у будівництві здійснюється згідно із законодавством. Особливості:

згідно з пунктами 5.1.20 Закону про ПДВ до 2004 р. звільнялись від оподаткування операції з продажу або передачі у власність новозбудованого житла фізичним особам для його використання як місця проживання;

визначення фінансового результату з метою оподаткування податком на прибуток здійснюється особливим чином як за довгостроковими договорами. Згідно з п.7.10 Закону про прибуток, під терміном "довгостроковий договір" розуміють будь-який договір на виготовлення, будівництво, установку або монтаж матеріальних цінностей, які будуть включені до основних фондів замовника або складових частин таких основних фондів, а також на створення нематеріальних актів, пов'язаних з таким виготовленням чи будівництвом за умови, що такий контракт не планується завершити раніше ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу. Особливості визначення доходів і витрат за довгостроковими будівельними контрактами будуть розглянуті далі;

не включаються в дохід генпідрядника суми, отримані для перерахування субпідрядникам, вони обліковуються як транзитні платежі;

клас професійного ризику виробництва для сплати збору на страхування від нещасних випадків - 52.

Особливості будівництва і обліку в ньому настільки значні, що це призвело до прийняття єдиного галузевого стандарту - П (С) БО 18 "Будівельні контракти":

. Тривалість виробничих циклів зумовлює велику частку незавершеного виробництва і особливі умови розрахунків із замовниками - оплата, як правило, здійснюється за виконані етапи робіт, вартість яких визначається згідно з П (С) БО 18; будівельні організації нерідко вимушені залучати позикові кошти у зв'язку з повільним оборотом власних коштів.

. Об’єкти будівництва непорушні, немає переміщення об'єктів до покупця, але мають місце витрати на переміщення будівельних машин і механізмів до об'єкта будівництва, на спорудження тимчасових (нетитульних) споруд.

. Будівельні організації, як правило, до початку робіт знають конкретного замовника, з яким укладають договір, від якого отримують кошти на будівництво і який приймає об'єкт на місці після закінчення будівництва. Це зумовило необхідність обліку витрат і доходів у розрізі будівельних контрактів; особливості такого обліку розкрито в П (С) БО 18.

. Будівельні ділянки розкидані на великій території, перебувають на значній відстані від керівництва, їх місце постійно змінюється, що послаблює контроль за виконанням робіт, зберіганням матеріалів.

. Наявність допоміжних виробництв, різноманітність видів робіт (монтажні, штукатурні, оздоблювальні, санітарно-технічні, електротехнічні тощо) та їх різна трудомісткість ускладнюють первинний та аналітичний облік.

. Об'єкти будівництва знаходяться просто неба, кліматичні умови призводять до матеріальних втрат внаслідок дії дощу, морозу, снігу, вітру.

Специфічні рахунки для обліку в будівництві:

"Дохід від реалізації робіт і послуг";

"Собівартість реалізованих робіт і послуг";

"Тимчасові (нетитульні) споруди";

"Незавершені будівельні контракти";

"Проміжні рахунки".

Проміжні рахунки - рахунки за виконані роботи за будівельним контрактом, передані замовнику для оплати.

Специфічними первинними документами в будівництві є журнал обліку виконаних робіт (форма № КБ-6), Акт приймання виконаних підрядних робіт за формою № КБ-2в (додаток Е), Довідка про вартість виконаних підрядних робіт та витрати, форма № КБ-3 (додаток Є).

Акт за формою № КБ-2в складається для визначення вартості виконаних обсягів підрядних робіт та проведення розрахунків за них на основі журналу КБ-6. Акт складається щомісячно при виконанні будівельною організацією робіт із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств державної форми власності. Довідка КБ-3 складається для визначення вартості виконаних обсягів підрядних робіт і проведення розрахунків за них з підприємствами, незалежно від форми власності цих підприємств та джерел фінансування підрядних робіт. У разі складання акта КБ-2в у довідці вартість виконаних підрядних робіт за період з початку року визначається як сума вартості робіт згідно з актами за попередні періоди.

Облік грошових коштів, оплати праці, основних засобів тощо ведеться, як і в інших галузях.

Методи нарахування амортизації основних засобів будівельні організації обирають, як правило, різні для різних груп основних засобів; частіше прямолінійний і, для деяких видів будівельних машин, виробничий.

Є певні особливості в обліку будівельних матеріалів, найбільші особливості - в обліку доходів, витрат, розрахунків із замовниками.

Діяльність транспорту та зв’язку

Ця секція включає: - діяльність пасажирського або вантажного залізничного, трубопровідного, автомобільного, водного та повітряного транспорту - допоміжну діяльність, таку як діяльність терміналів і місць стоянки, транспортне оброблення вантажів, складське господарство - діяльність пошти та засобів зв’язку - оренду транспортних засобів з водієм або обслуговуючим персоналом

Ця секція включає також: - послуги з організації подорожувань

Діяльність залізничного транспорту

Цей клас включає: - пасажирські та вантажні перевезення залізничним транспортом за всіма видами сполучення

Діяльність автомобільного та іншого міського регулярного транспорту

Цей клас включає: - приміські та міські перевезення пасажирів і багажу за встановленими маршрутами, посадку та висадку пасажирів на вказаних в графіку зупинках (перевезення здійснюються автобусами та маршрутними таксомоторами, тролейбусами, а також трамваями, метрополітеном тощо) - міжміські перевезення, крім залізничних, пасажирів і багажу за встановленими маршрутами, посадку та висадку пасажирів на вказаних в графіку зупинках

Цей клас включає також: - перевезення, які здійснюються фунікулерами та підвісними канатними дорогами, шкільними автобусами, експресами, у тому числі за маршрутами “місто - аеропорт” або “місто - вокзал” тощо.

Діяльність нерегулярного пасажирського транспорту

Цей підклас включає: - перевезення пасажирів автомобілями та іншими видами наземного транспорту не за розкладом: чартерні перевезення, екскурсійні та туристичні перевезення, перевезення пасажирів службовими автомобілями, робітників до місця роботи за договорами підприємств, організацій, обслуговування делегацій, приватних осіб за замовленнями

Діяльність автомобільного вантажного транспорту

Цей підклас включає: - перевезення різних вантажів, у тому числі меблів, лісоматеріалів, тварин, автомобілів, великовагових та небезпечних вантажів тощо - рефрижераторне перевезення - перевезення непакованих вантажів (навалом або наливом), включаючи перевезення автоцистернами, у тому числі збирання молока на фермах - перевезення відходів, гною, мулу чи забрудненого ґрунту, зібраних третіми особами, до місця кінцевого оброблення (відповідальність за кінцеве оброблення таких відходів транспортне підприємство, зазвичай, не несе)

Цей підклас включає також: - оренду вантажних автомобілів з водієм - вантажні перевезення транспортними засобами з використанням живої тяглової сили

Цей клас включає: - діяльність, пов’язану з транспортуванням сирої нафти, нафтопродуктів та газу магістральними трубопроводами, включаючи послуги насосних станцій та експлуатацію трубопроводів

Діяльність морського пасажирського транспорту

Цей підклас включає: - перевезення пасажирів морським транспортом за розкладом чи без розкладу - експлуатацію екскурсійних, прогулянкових та туристичних суден - експлуатацію поромів, водних таксі, інших плавзасобів - здавання в оренду засобів морського транспорту з екіпажем

Діяльність морського вантажного транспорту

Цей підклас включає: - перевезення вантажів морським транспортом усіх видів сполучення, включаючи послуги буксирів, або плавучих платформ, бурових установок - оренду плавзасобів з екіпажем тощо.

Діяльність рейсового пасажирського річкового транспорту

Цей підклас включає: - перевезення пасажирів річковим транспортом усіх видів сполучення, підпорядкованим та не підпорядкованим розкладу.

Діяльність вантажного річкового транспорту

Цей підклас включає: - перевезення річковим транспортом вантажів, включаючи послуги буксирів, оренду плавзасобів з екіпажем.

Діяльність авіаційного транспорту

Цей розділ включає: - пасажирські та вантажні перевезення за допомогою авіаційного та космічного транспорту

Організація перевезення вантажів

Цей підклас включає: - експедицію вантажів - організацію перевезень залізничним, автомобільним, водним, авіаційним транспортом - приймання групових та індивідуальних партій вантажів, включаючи підбір вантажів та групування вантажів - підготування транспортної документації та супровідних листів - організацію групового відправлення вантажів залізничним, автомобільним, авіаційним або водним транспортом, включаючи збирання та розподілення вантажів - послуги митних брокерів - послуги фрахтових агентів (морського транспорту) та експедиторів (інших видів транспорту) - операції з транспортного оброблення вантажів: тимчасове пакування з метою збереження під час транзитного перевезення, розпакування, зняття проб, зважування вантажів тощо - послуги транспортних агентств.

Діяльність національної пошти

Цей підклас включає: - виймання, сортування, перевезення і доставку внутрішньої та міжнародної пошти, включаючи посилки та бандеролі - кур’єрську діяльність національної пошти - надання послуг з оренди поштових скриньок, обробку кореспонденції “до запитання" тощо.

Діяльність зв’язку

Цей підклас включає: - передавання (приймання) звуку, зображення, даних та іншої інформації системами радіозв’язку, кабельного, радіорелейного та супутникового зв’язку: телефонного, включаючи мобільний, телеграфного зв’язку, у тому числі телекс; трансляцію радіо - та телевізійних програм - технічне обслуговування мережі електрозв’язку - надання доступу до мережі Інтернет.

Торгівля - вид економічної діяльності у сфері товарообігу і просування їх від виробника до споживача у формі купівлі-продажу та надавання пов'язаних із цим послуг.

Роздрібна торгівля - вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачеві та надавання йому торговельних послуг.

Оптова торгівля - вид економічної діяльності у сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів за договорами поставки партіями для подальшого їх продажу кінцевому споживачеві через роздрібну торгівлю або для виробничого споживання та надавання пов'язаних із цим послуг.

Мережева торгівля - форма продажу товарів, яка здійснюється через багаторівневу мережу торговельних агентів без участі посередників.

Споживчий ринок міста представлений розгалуженою мережею підприємств торгівлі, побутового обслуговування та ресторанного господарства, яка продовжує динамічно розвиватися та вдосконалюватися. Не останню роль у забезпеченні населення широким асортиментом продовольчих та непродовольчих товарів за доступними цінами відіграє ринкове господарство. Серед споживачів набирає популярності дистанційна, електронна торгівля, продаж на замовлення, доставка автопоштою тощо.

Фінансова діяльність

Фінанси виражають грошові відносини, які виникають між: підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, реалізації товарів і послуг; підприємствами і вищестоящими організаціями при створенні централізованих фондів грошових коштів та їх розподілі; державою і підприємствами при сплаті ними податків до бюджету і фінансуванні видатків; державою і громадянами при внесенні ними податків і добровільних платежів; підприємствами, громадянами і позабюджетними фондами при внесенні платежів і одержанні коштів з них; окремими ланками бюджетної системи; органами страхування, підприємствами, населенням при сплаті страхових внесків і відшкодуванні шкоди при настанні страхового випадку; нарешті, грошові відносини, що опосередковують кругообіг фондів підприємств. Без участі фінансів не може бути розподілений національний доход країни, що є за своєю суттю основним матеріальним джерелом грошових доходів і фондів. Фінанси виступають з’єднуючою ланкою між створенням і використанням національного доходу, допомагають на основі врахування потреб суспільства визначати в ньому оптимальні пропорції між фондом споживання та фондом нагромадження. Виникаючи на другій стадії відтворювального процесу - при розподілі та перерозподілі вартості суспільного продукту - фінанси мають об’єктивний характер і відносяться до числа базисних категорій. Потрібно завжди пам’ятати, що не діяльність держави сама по собі, а об’єктивні потреби суспільного розвитку зумовлюють існування фінансів. Гіперболізація ролі держави у виникненні фінансових відносин може завдати реальної шкоди, оскільки загрожує небезпекою волюнтаристського вирішення питань господарської практики.

Іншою, не менш небезпечною крайністю є також недооцінка активної ролі держави в розподілі та перерозподілі валового внутрішнього продукту і національного доходу за допомогою фінансів. Саме з цим фактором насамперед, а також з наявністю різних форм власності та госпрозрахунковою організацією діяльності підприємств пов’язаний розподіл державних фінансів на централізовані та децентралізовані.

Централізовані державні фінанси відображають відносини, пов’язані з мобілізацією, розподілом та використанням централізованих грошових фондів. Ці фонди поступають в розпорядження держави як суб’єкта публічної влади. За рахунок централізованих грошових фондів фінансуються видатки держави на капітальне будівництво, реконструкцію підприємств, структурну перебудову, конверсію, утримується вся невиробнича сфера - освіта, охорона здоров’я, фізична культура, спорт, оборонний сектор, управління, правоохоронні органи, соціальне забезпечення громадян, здійснюється багато інших програм.

Децентралізовані державні фінанси - їх нерідко називають ще децентралізованими фондами грошових коштів - є в усіх галузях народного господарства. Нині підприємства та організації усіх форм власності утворюють фонди за рахунок власного прибутку. Виняток складає лише аграрний сектор, у стабільному розвитку якого держава проявляє неабияку зацікавленість. Саме тому децентралізовані фонди аграрного сектора поповнюються регулярними, хоч поки що й недостатніми асигнуваннями з державного бюджету.

Фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування базується на відповідних принципах - галузевих, а також принципах окремих інститутів даної галузі права, міжгалузевих та загально-правових принципах. Галузеві принципи фінансової діяльності держави - це основоположні правила і вимоги, які відображають її найістотніші особливості і цілеспрямованість, а основний зміст їх визначається Конституцією України та нормами права, що безпосередньо регламентують цю діяльність.

Державне управління включає діяльність органів державного управління (державні послуги). Державні послуги надаються центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також іншими одиницями, які забезпечують функціонування органів управління чи надання певних державних послуг.

Ця секція включає також: - оборону, правосуддя, охорону громадського порядку і безпеку, закордонні справи тощо - загальну діяльність у сфері управління (законодавчу владу, виконавчу владу, фінансове управління тощо на всіх територіальних рівнях) або відомчу діяльність у сфері економічного та соціального життя - управління обов’язковими програмами соціального захисту, виконання державного бюджету та управління державними фондами і державним боргом: збирання податків та грошових коштів, контроль за їх витрачанням - управління та нагляд за податковою діяльністю: управління системами оподаткування, збирання податків та мита на товари, розслідування фактів порушень податкового законодавства, управління митною службою.

Як вид економічної діяльності освіта включає державну та приватну освіту усіх структур (дошкільну, загальну середню освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту) та за всіма галузями, у тому числі заочну, а також освітні передачі по радіо та телебаченню. Ця секція включає не тільки освіту, яка надається різними закладами, що належать до традиційної системи навчання, з різними рівнями, але також освіту дорослих, програми ліквідації безграмотності тощо. Для кожного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня класифікація включає також спеціальну освіту учнів, що страждають фізичними чи розумовими вадами. Перелічені в поясненнях до цієї секції рівні відповідають Міжнародній класифікації типів освіти (МКТО)

Охорона здоров’я та соціальна допомога

Включає діяльність лікувальних закладів широкого профілю та спеціалізованих, надання медичної, хірургічної та технічної допомоги, а саме: надання діагностичних послуг, послуг з нагляду за хворими, проведення хірургічних операцій, виконання аналізів, надання невідкладної медичної допомоги, забезпечення умов перебування в лікувальних закладах: розміщення, годування тощо - короткотермінові та довготермінові послуги лікарень широкого профілю, спеціалізованих лікарень, психіатричних лікарень, центрів реабілітації, лікувальних закладів для душевнохворих, лепрозоріїв та інших установ, що забезпечують стаціонарне перебування, включаючи військові госпіталі, госпіталі для учасників війни, в'язничні лікарні. Ця діяльність спрямована, переважно, на стаціонарне лікування пацієнтів та виконується під безпосереднім наглядом лікарів, консультативні послуги та лікування, що надаються лікарями-терапевтами, лікарями-фахівцями та хірургами. Діяльність, що відноситься до цього підкласу, може виконуватися в умовах приватної практики, об'єднаннями лікарів чи в лікувальних установах, що забезпечують амбулаторне лікування. До цього підкласу відноситься також діяльність приватних медичних консультантів у лікарнях, а також медичні послуги в домашніх умовах, в диспансерах, амбулаторіях чи аналогічних установах, підприємствах, школах, будинках престарілих, профспілкових та релігійних організаціях. Хворі, здебільшого, є амбулаторними і можуть отримувати направлення до фахівців у лікарів-терапевтів.

Соціальну допомогу, консультації, соціальний захист, послуги з орієнтації та допомоги біженцям, а також аналогічні послуги, що надають окремим особам чи сім'ям в домашніх умовах чи в інших місцях. Ця діяльність може виконуватися державними службами чи приватними установами, наприклад, установами, що надають допомогу жертвам стихійних лих, загальнонаціональними та місцевими установами взаємодопомоги, а також фахівцями, які надають консультаційні послуги: соціальний захист та поради в сфері орієнтації для дітей та підлітків; діяльність з усиновлення та удочеріння, а також захист дітей та інших осіб від жорстокого відношення; надання права на отримання соціальної допомоги, субсидії на сплату за житло чи талонів на харчування; відвідування літніх та хворих; поради з ведення домашнього господарства, подружні та сімейні консультації; допомогу умовно осудженим та особам, що знаходяться під наглядом; діяльність у робочих колективах та за місцем проживання; допомогу жертвам стихійного лиха, біженцям, іммігрантам тощо, включаючи надання цим особам тимчасового місця проживання.

економічна наука суспільне виробництво

Висновок

Економічна діяльність відіграє важливу роль в економічному розвитку. Найрозповсюдженим є тлумачення економічної діяльності як “сукупності дій на різних рівнях господарювання, в результаті яких люди задовольняють свої потреби завдяки виробництву та обміну матеріальними благами та послугами”.

Основними видами економічної діяльності є сільське господарство, лісове господарство, рибальство; промисловість; будівництво; діяльність транспорту та зв’язку; торгівля; фінансова діяльність; операції з нерухомим майном; державне управління; освіта; охорона здоров’я; послуги; діяльність у сфері культури та спорту тощо.

Згідно з Міжнародною стандартною галузевою класифікацією ООН, сьогодні виділяються такі види економічної діяльності: промисловість, сільське господарство, мисливство, лісове господарство і риболовство; гірничодобувна промисловість, в тому числі експлуатація кар'єрів; оптова і роздрібна торгівля, ресторани і готелі; транспорт, складське господарство і зв'язок; фінанси, страхування, операції з нерухомим майном і комерційні послуги, комунальне, громадське і особисте обслуговування.

Всі ці види економічної діяльності людей в суспільному виробництві можна згрупувати в три великі блоки галузей:

а) основне виробництво;

б) виробнича інфраструктура;

в) соціальна інфраструктура.

Економічна ефективність охоплює проблему “затрати” - “випуск”, інакше кажучи, вона характеризує зв’язок між кількістю економічних ресурсів (факторів виробництва) і кількістю отриманих в результаті виробництва продуктів і послуг.

Чим більша кількість продукції отримується від використаних ресурсів, тим вищою вважається ефективність суспільного виробництва. За всіх умов Е має бути більше від 1. При цьому виготовлений суспільний продукт, який є результатом виробництва, повинен відповідати суспільним вимогам, реальному платоспроможному попиту. Економічна ефективність є багатоплановою категорією. Для її характеристики використовується ціла система показників, з допомогою яких визначається результативність використання окремих видів ресурсів. Економічну ефективність зіставляють із соціальною ефективністю, щоб визначити, як зростання ефективності виробництва впливає на задоволення матеріальних і духовних потреб людей, на зміну якості життя.

Результати економічної діяльності в усіх галузях матеріального і нематеріального виробництва найбільш повно виражаються через валовий національний продукт. Його розраховують за методикою ООН, виходячи не з виробничого принципу, а із суми кінцевих доходів або витрат. Його складовими частинами е предмети споживання та послуги, державні закупівлі, капітальні вкладення, сальдо платіжного балансу.

Цей показник широко використовується при аналізі соціально-економічного розвитку країни і при міжнародних зіставленнях. Якщо повністю звільнити сукупний суспільний продукт від уречевленої праці минулих років, то одержимо чистий продукт. Це частина валового національного продукту. Якщо з останнього вирахувати ті засоби праці, які йдуть на відшкодування їх зношеної частини, то одержимо чистий доход. Це реальний доход, який суспільство може використати для особистого споживання, а також для розширення виробництва.

Література

1. Курс лекцій “Основи економічної науки”, Навчальний посібник, за редакцією Член-кореспондента НАН України, д. е. н., проф.В.С. Савчука, д. е. н., проф.О. О. Бєляєва, д. е. н., проф.К.Т. Кривенка, Київ КНЕУ - 2010;

. Мочерний С.В. “Основи економічної теорії”. - К.:, ВЦ Академія, 1997;

3. Иноземцев В.Л. “Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы: Учебное пособие для студентов вузов. - М.: Логос, 2000;

. Гальчинський А.С. “Трансринкові трансформації" // Економічна теорія. - 2007. - №1. - ISSN 1811-3141.

. Леоненко П.М., Черепніна О.І. “Сучасні економічні системи”, навч. посіб. - К.: Знання, 2006. - ISBN 966-346-230-2.

. Радаєв В.В. “Умови розвитку економічної теорії” // Економічна теорія. - 2004. - №1. - ISSN 1811-3141.

. Белл Д. “Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального прогнозирования" / Пер. с англ. Под ред.В.Л. Иноземцева. - М.: Academia, 2004. - CLXX, ISBN 5-87444-203-0.

. Балаева А., Предводителева М. “Сфера услуг в мировой экономике: тенденции развития” // Мировая экономика и международные отношения. - 2007. - №3. ISSN: 0131-2227.

. Мочерний С.В., Ларіна Я.С., Фомішин С.В. Світове господарство в умовах глобалізації. - К.: Ніка-Центр, 2006.

. Мостовий Г.І. “Актуальні проблеми державного управління”. - Х.: УАДУ, 2001;

. Національний класифікатор України. Класифікація видів економічної діяльності.