єкт дослідження: українські друковані засоби масової інформації.
Предмет дослідження: жанр журналістського розслідування у пресі.
Методи: аналітичний, метод обробки на узагальнення даних, моніторинг.
Емпіричний матеріал: матеріали газет «Дело», «Дзеркало тижня», «Комсомольская правда» в Украине», «Салон Дона и Баса», «Сегодня» періоду від вересня 2009 по грудень2010 року.
Ключові слова: ЖУРНАЛІСТСЬКЕ РОЗСЛІДУВАННЯ, ЖУРНАЛІСТСЬКЕ ДОСЛІДЖЕННЯ.
журналістський розслідування преса
ЗМІСТ
АНОТАЦІЯ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. Теоретичні та історичні аспекти розслідування у журналістиці
.1Світовий та вітчизняний досвід становлення жанру та метода журналістського розслідування у пресі
1.2Аналітичні методи збору та подачі інформації у друкованих ЗМІ
1.2.1 Журналістське розслідування
1.2.2 Журналістське дослідження
РОЗДІЛ ІІ. Журналістське розслідування в сучасній українській пресі
.1Заміна розслідування дослідженням на сторінках сучасних українських друкованих видань
.1.1 Всеукраїнська ділова газета «Дело»
2.1.2 Всеукраїнська громадсько-політична газета «Дзеркало тижня»
.1.3 Всеукраїнська масова газета «Комсомольская правда» в Украине»
.1.4 Регіональна суспільно-політична газета «Салон Дона и Баса»
.1.5 Регіональна масова газета «Сегодня»
2.2Розслідування та дослідження в українській журналістиці: сучасний стан та перспективи
ВИСНОВКИ
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
ДЖЕРЕЛА
ДОДАТКИ
ВСТУП
Одним з найменш досліджених аспектів української журналістики на сьогодні є розслідування як метод аналітичної роботи журналіста та як жанр. Причин цьому є кілька, найголовніша - відсутність давньої міцної традиції журналістського розслідування в Україні. Взагалі розвиток журналістики у нас відбувався не самобутнім шляхом, як це було у розвинених демократичних країнах, а був обумовлений штучним керуванням «з верху». За радянської епохи якісних злободенних журналістських розслідувань апріорі не могло бути, оскільки тотальна пропаганда не передбачала журналістської ініціативи у розкритті важливих суспільних та політичних проблем. Сьогодні українська преса тільки намагається вийти на шлях незалежності та служіння інтересам суспільства, а не владі чи бізнесу. І популяризація журналістського розслідування у цьому плані була б показовою. Окреслена нами проблема сучасного інформаційного простору в Україні і обумовлює актуальність нашого дослідження.
Обєктом моєї роботи є українські друковані засоби масової інформації. Предмет дослідження - розслідування як метод та як жанр журналістської роботи.
Виходячи з поставленої проблеми, мені треба було: дослідити ступінь популярності журналістського розслідування на сторінках українських газет з різними концепціями та його заміну іншими методами аналітичної роботи (зокрема, журналістським дослідженням).
Роль та значення журналістики в окремій країні залежить, на нашу думку, від багатьох факторів: історичних, політичних, культурних.
Користувалась наступним науковим підґрунтям: посібниками А.Д. Константинова, Д. Рендала, А.А. Тертичного, Ю. Шума та Дж. Улмена.
Емпіричним матеріалом для дослідження я обрала регіональні та загальноукраїнські українські газети з різними концепціями: «Дело», «Дзеркало тижня», «Комсомольская правда» в Украине», «Салон Дона и Баса», «Сегодня». Моніторинг проводився протягом вересня 2009 - грудня 2010 років. Спочатку ми виокремили публікації, які за формою подачі та актуальністю піднятої проблеми претендують на звання журналістського розслідування, а потім проаналізували їх відповідно до складених нами критеріїв.
РОЗДІЛ І
ТЕОРЕТИЧНІ ТА ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗСЛІДУВАННЯ У ЖУРНАЛІСТИЦІ
1.1Світовий та вітчизняний досвід становлення жанру та методу журналістського розслідування у пресі
Жанр журналістського розслідування вперше зявився у Сполучених Штатах Америки на початку ХХ століття. Там у редакції журналу «Макклюрс» працювала команда свідомих та активних журналістів, які метою своєї роботи бачили встановлення соціальної справедливості, викриття вад у суспільстві та, особливо, у владі. Це були Л. Стефенс, А. Тарбелл та Р. Бейкер, які у своїх злободенних статтях викривали скандальні факти корупції, шантажу, махінацій «нафтових королів», торгівлі людьми, крадіжок на залізниці тощо.
У 1906 році президент США Теодор Рузвельт у своїй промові назвав цих журналістів «макрейкерами» (від англ.. muckrake - «граблі для гною»), «розгрібачами бруду», які «подібно до персонажа з роману англійського літератора та проповідника XVII століття Джона Беньяна «Шлях пілігрима» віддавали перевагу тому, щоб місити багнюку ногами, аби тільки не дивитися у блакитне небо» . У такий спосіб президент висловив невдоволення їхньою діяльністю. Це прізвисько виявилося настільки влучним, що не просто надовго прижилося, а навіть ознаменувало початок нової ери у світовій журналістиці.
Після цього американською журналістикою прокотилася хвиля журналістських розслідувань. Журнал «Кольєрс» почали публікувати серію матеріалів про шарлатанство у медицині: вони викрили запатентовані ліки, які наносили шкоду хворим, проте широко рекламувалися у ЗМІ. Інший відомий журнал «Космополітен» надрукував статтю «Зрада сенату», у якій викривалися політичні махінації.
Велика кількість подібних розслідувань наштовхнула Л. Стеффенса випустити книжку «Ганьба міст» («The Shame of Cities»), основу якої складали надруковані у журналах з розслідуванням.
У Європі традиції журналістського розслідування різняться у різних країнах. Наприклад, в Англії та Швеції засоби масової інформації мають вагомий вплив на політику та суспільство вже кілька століть, а в Іспанії преса тільки починає набувати такої ваги. Роль та значення журналістики в окремій країні залежить, на нашу думку, від багатьох факторів: історичних, політичних, культурних.
Яскравим представником розслідування європейської журналістики є Гюнтер Вальраф. Цей німецький репортер був відомим далеко за межами своєї держави, його розслідування публікувалися навіть у Радянському Союзі. Він виробив свій власний творчий метод, який пізніше назвали «журналіст змінює професію». Вальраф, який був майстром перевдягання, постійно грав різноманітні ролі: безпритульного, гастарбайтера, багатого промисловця, водія-дальнобійщика та інших. Він занурювався у їхню середу, проводив там розслідування та описував усі події з точки зору очевидця. Його методи роботи часто були небезпечними, а іноді, навіть, нечесними, проте сам він коментував це так: «Я не виправдовую свої методи. Я вважаю їх необхідними».
В Україні не існує давньої традиції журналістських розслідувань. За радянської епохи їх апріорі не могло бути, оскільки тотальна пропаганда не передбачала журналістської ініціативи у розкритті важливих суспільних та політичних проблем. Проте методи поверхового дослідження журналістами використовувалися. Наприклад, у фейлетонах сатиричного журналу «Перець» осміювалися деякі недоліки радянського устрою. Отже, дослідження певних суспільних проблем все таки відбувалося, але воно було неглибоким, стосувалося лише побутових тем без виходу на загальнодержавний рівень.
На початку 1990-х років, коли демократичні традиції у суспільстві почали занепадати, кількість та якість журналістських досліджень почали знижуватися. Інтерес аудиторії до них все ще був високим, але інформаційна політика держави їх не передбачала.
Зважаючи на те, що сам жанр журналістського розслідування був дуже популярним серед читачів, під його виглядом почали подаватися неякісні підробки - неаргументовані компромати на «ворогів» власника газети, замовні рекламні матеріали тощо. Колишні журналісти-розслідники перекваліфікувалися, деякі виїхали за кордон. Пізніше, з поширенням Інтернету, почали зявлятися сайти (www.obkom.net.ua, www.flb.ru, www.cripo.com.ua), на яких можна було знайти навіть розслідування стосовно злочинів державної влади.
Така ситуація складалася по всій Україні та у Донбасі, зокрема. Донецька журналістика 90-х років залишалася незацікавленою у розслідуваннях, незважаючи на те, що приводи були дуже вагомими та актуальними, згадати хоча б кримінальну атмосферу регіону того часу. Але страх редакторів та безпосередньо самих журналістів заважав їм виконувати свої функції «четвертої влади». Після 2004 року ситуація в українській журналістиці не змінилася, розслідувань у пресі було дуже мало. Якщо раніше журналісти відчували тиск політичний, то тепер - економічний з боку власників засобів масової інформації.
У 2005 році у Донецьку було створено «Агенцію журналістських розслідувань» (АЖуР). Агенція провела кілька розслідувань, в результаті чого у 2006 році було скоєно напад на керівника юридичної служби АЖуРа Валерія Фуйора.
Сьогодні більшість журналістських розслідувань проплачено замовниками (політичними чи бізнес-структурами), які вимагають, щоб підтасовані факти та дезінформація подавалися у завуальованій формі журналістського розслідування. Але це тільки одна проблема. Існує й інша. Олег Єльцов визначає її таким чином: «Якщо при Кучмі (коли всі ЗМІ були закриті для критики режиму та його яскравих представників) був попит на негативну інформацію, суспільство вимагало оголошення відомостей про кримінальні діяння влади, то сьогодні цей стимул у розвитку дослідницької журналістики зникає. Адже всі знають, що влада корумпована, і ніякі найсміливіші та викривальні факти не призводять до покарання злочинців, які діють в атмосфері тотального паралічу та розбещення влади» .
.2 Аналітичні методи збору та подачі інформації у друкованих ЗМІ
Дослідження та розслідування у журналістиці ґрунтуються на аналітичних методах пізнання дійсності, збору інформації, її обробки та подачі. Жодний факт, жодна подія не може розглядатися сама по собі. Їх необхідно вивчати у взаємозвязку з усіма аспектами життя суспільства, співвідносити та оцінювати відповідно до обєктивної реальності.
Для глибокого розуміння суспільних проблем перш за все важливо бачити активний зв'язок між подіями, явищами, їх причинами та наслідками. Особливо таким здібностями повинен володіти журналіст. Таким чином, характеризуючи аналітичну журналістику, можна стверджувати, що в її основі лежать висловлювання щодо взаємозвязків явищ реальності. А сам журналіст-аналітик допомагає аудиторії розібратися у складних реаліях суспільного та політичного життя у державі та усьому світі.
Щоб подавати читачу якісну аналітичну інформацію, журналіст повинен використовувати різноманітні методи аналізу дійсності. У журналістиці їх існує два: раціонально-пізнавальний та художній (табл №1). Цими методами журналіст користується під час проведення дослідження та розслідування, які є видами аналітичної журналістської роботи. Далі розглянемо, які вони мають спільні риси, та у чому полягає їх принципова відмінність.
1.2.1 Журналістське розслідування
Американські журналісти, які власне і створили сам жанр журналістського розслідування, дали йому найкращу дефініцію. Роберт Грін, заступник редактора американського часопису «Ньюсдей», визначив його як «матеріал, оснований на власній роботі та ініціативі журналіста, на важливу тему, яку окремі особи та організації хотіли б залишити у таємниці». Таке визначення здається нам влучним, але існують й інші версії з цього приводу. Деякі дослідники, наприклад, вважають, що будь-який журналістський матеріал оснований на розслідуванні. Вони його розуміють як спосіб збору фактів. Інші плутають дві форми журналістської роботи - розслідування та дослідження. Проілюструємо це висловлюванням Девіда Рендала з книжки «Універсальний журналіст». Він пише, що первинне розслідування - це «не огляд та не зведення докупи чужих даних та свідчень, а дослідження, яке проводять репортери найчастіше на основі «сирого» матеріалу. Це може бути або проведення великої кількості інтервю, або підбір та співставлення фактів та цифр».
До того ж англійське слово «investigation» перекладається і як «розслідування», і як «дослідження».
Отже, будь-яке розслідування базується на методі дослідження, але не кожне дослідження є розслідуванням. Для того, щоб чітко розмежувати ці два поняття, ми проаналізуємо, які вони мають спільні та відмінні риси.
Журналістське розслідування має такі ознаки:
·це самостійна робота журналіста з отримання неординарних свідчень, а не тільки викладення чужих думок;
·це робота, повязана з важливими подіями та їх причинами, при чому вони стосуються не особистого життя людей, а дій влади та бізнесу;
·воно повязано з тим, що хтось дуже наполегливо та ретельно намагається приховати важливі для суспільства відомості;
·воно суперечить інтересам певних сил у суспільстві, бізнесі чи владі, які були б категорично проти оприлюднення відповідної інформації;
·журналістське розслідування має жорсткий однозначний висновок;
·журналіст несе відповідальність за сказане.
Приводом до журналістського розслідування можуть бути:
·резонансна подія;
·власні спостереження та здогади журналіста;
·матеріали інших ЗМІ;
·заяви приватних осіб, прес-служб державних органів чи організацій;
·плітки;
·інформація, отримана від «джерела» журналіста, тобто інформатора.
Будь-який з цих приводів має бути суспільно важливим, адже розслідування проводиться в інтересах народу. Наприклад, якщо резонансна подія полягає в ексцентричній витівці зірки шоу-бізнесу, то вона може стати проводом для проведення так званого «розслідування» для скандального «жовтого» видання, аж ніяк не для якісного аналітичного. Так само уважно необхідно ставитися і до пліток, тому що, з одного боку, часто вони ґрунтуються на відвертій брехні, а з іншого, як відомо, «диму без вогню не буває».
Для компоновки журналістського розслідування у друкованих ЗМІ найчастіше використовується принцип «перегорнутої піраміди»:
.назва - вона має бути яскравою, привертати увагу та містити інтригу, але тут важливо також не перебільшити та не спотворити суті матеріалу;
2.лід - в одному чи двох реченнях необхідно викласти основні моменти розслідування;
.основна інформація - детально викласти проблему, описати ситуацію, навести аргументи, розповісти про хід аналізу та зроблені висновки;
.передісторія - можна розповісти про події, які передували розслідуванню;
.наприкінці журналіст може намітити перспективи розвитку подій, зробити власний прогноз.
Структура журналістського розслідування має будуватися таки чином, щоб найважливіші відомості подавалися з початку, а далі - за принципом зменшення їх значущості.
Це - стандартний підхід, але існують й інші, описані у книжці «Журналістське розслідування» під редакцією А.Д. Константинова:
·«хронологічний» - після ліду матеріал викладається у тому порядку, у якому відбувалися події;
·«серіальний» - після ліду матеріал поділяється на підтеми, кожна з яких розглядається по черзі; наприкінці автор має звязати все викладене в одне ціле;
·«детективний» - події викладаються в хронологічному порядку, але результат залишається невідомим для читача до останнього моменту (такий варіант прийнятний для заплутаних подій, оскільки дозволяє тримати читача у напрузі);
·«нарисовий» - використовується у тому випадку, коли мета автора - не подати інформацію, а поділитися з ним враженнями (журналіст спочатку формулює тезу своєї проблеми, а потім протягом всієї статті її розкриває, доводить її правильність, наводить аналогії, приклади, цитати тощо);
·«аналітичний» - на початку матеріалу описується проблема, далі - точка зору експертів або інших осіб, які мають пряме або опосередковане відношення до проблеми, а наприкінці - міркування автора щодо подальшого розвитку подій.
·1.2.2 Журналістське дослідження
Журналістське розслідування ми вважаємо необхідним відокремлювати від журналістського дослідження.
Найперший критерій, який нам допомагає це робити - тема або обєкт. Якщо для розслідування необхідна глобальна проблема, важлива для усього суспільства, то досліджувати можна і «локальні», обмежені територією, або колом зацікавлених осіб питання.
Також різниця між цими двома формами журналістської роботи полягає у підході. Журналіст повинен самостійно шукати інформацію, аналізувати та зводити її докупи, а для дослідження буде достатньою позиція експерта.
До того ж у дослідженні зазвичай розкривається не так багато аспектів проблеми, деякі можна опустити та залишити непроаналізованими. Достатнім буде тільки змалювати загальні тенденції.
Найчастіше дослідження журналісти проводять на матеріалі з вільним доступом, приховати який ніхто не намагається.
Якщо для розслідування журналіст може обрати такі форми, як «детективну», «серіальну», або «нарисову», то підхід до дослідження зазвичай інший. Ми узагальнили основні методи обробки даних та виокремили серед них прийнятні для журналіста-дослідника:
·аналіз статистичних даних (наприклад, під час перевиборчої кампанії журналісти можуть провести своє незалежне дослідження електорального вибору за віком, статтю, професією тощо);
·проведення масових опитувань (вуличних або Інтернет-опитувань, тим більше, що сьогодні майже кожна газета має свій електронний аналог);
·проведення фокус-інтервю;
·метод фокус-груп
·моніторинги та контент-аналізи.
Але будь-яке дослідження, як і розслідування, має бути обєктивним, доказовим, точним, мати емпіричний та теоретичний рівні. Ми вважаємо, що описані нами вище методи аналізу дійсності прийнятні для проведення журналістських досліджень та розслідувань. Але дуже обережно треба ставитися до художнього методу, адже вигадки, здогади та авторські фантазії не можуть бути основою проведення якісної журналістської аналітики.
РОЗДІЛ ІІ
ЖУРНАЛІСТСЬКЕ РОЗСЛІДУВАННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ПРЕСІ
2.1Заміна розслідування дослідженням на сторінках сучасних українських друкованих видань
Ігор Чайка, автор фільму «Журналістське розслідування в Україні: досвід, факти, безпека», так визначає причини непопулярності журналістських розслідувань в Україні: «відсутність традицій свободи слова в Україні до останнього часу не дозволяла повноцінно розвиватися журналістським розслідуванням як жанру.
Ми ставимо собі за мету дослідити принципи розвитку жанру журналістського розслідування у друкованих засобах масової інформації. Протягом вересня 2013 - грудня 2013 років ми проводили моніторинг відомих українських газет та виокремлювали журналістські матеріали, які за формою подачі схожі на розслідування. Їх ми проаналізували на відповідність до критеріїв класичних розслідувань. У цьому розділі ми опишемо хід та результати проведеного аналізу, а також спробуємо визначити особливості українських журналістських розслідувань, та їх відмінність від досліджень.
Аналіз ми проводили за наступними критеріями:
.тема, предмет розслідування чи дослідження;
2.відповідність мети журналіста отриманому результату;
.наявність домислу;
.розкриття теми через метафори чи через деталі;
.наявність авторського коментаря;
.загальний стиль публікації;
.інші недоліки або переваги публікації, резюме.
Аналіз проводився на матеріалі українських газет «Дело», «Дзеркало тижня», «Комсомольская правда в Украине», «Салон Дона и Баса», «Сегодня».
.1.1 Всеукраїнська ділова газета «Дело»
Концепція видання: «Дело» - щоденна ділова газета, яка подає якісну та корисну ділову інформацію, що допомагає читачам досягти успіху у бізнесі та повсякденному житті.
Електронний ресурс: <#"justify">1.Тема: передача Кабміну деяких обєктів, які знаходяться у підпорядкуванні Управління у справах при Президенті України.
2.Мета: дізнатися, чи дійсно ці обєкти будуть передані. Мета не досягнута.
.Домисел: відсутній.
.Метафори: відсутні.
.Авторський коментар: відсутній.
.Загальний стиль: неемоційний. Структура «перегорнутої піраміди».
.Публікацію не можна назвати ні розслідуванням, ні дослідженням, оскільки питання глибоко не вивчене, причинно-наслідкові звязки не встановлені. У самій темі відсутня суспільно-значуща проблема.
№ 2. «Депутаты заживут на одну зарплату» (03.09.2012 р.)
.Тема: пропозиція Кабміну скоротити фінансування Верховної Ради.
2.Мета: проаналізувати, які наслідки буде мати таке скорочення фінансування. Мета не досягнута.
.Домисел: відсутній, але факти замінені поглядами самих депутатів на проблему.
.Метафори: відсутні.
.Авторські коментарі: відсутні.
.Загальний стиль: неемоційний. Структура «перегорнутої піраміди».
.Публікацію не можна назвати ні дослідженням, ні розслідуванням, оскільки проблема не вирішена, результат не відповідає поставленій меті, глибокий аналіз не проведений.
№3. «Депутаты, которые не знают меры» (<#"justify">1.Тема: зловживання депутатами авіа-перельотами та міжнародними телефонними розмовами.
2.Мета: показати, скільки грошей витрачається з держбюджету на перельоти депутатів, та куди і з якою метою вони літають.
.Домисел: відсутній, подані конкретні факти та цифри.
.Метафори: відсутні. Аналіз проведений неглибокий, без деталей.
.Авторські коментарі присутні у вигляді оцінних зворотів.
.Загальний стиль: неемоційний. Структура типу «серіал».
.Публікацію не можна назвати ні дослідженням, ні розслідуванням, оскільки власний аналіз не проводився, а матеріал ґрунтується на відповідному списку «зловживаючих» депутатів, який опинився у руках журналіста.
№4. «Президентским выборам назначили цену» (21.09.2012 р.)
.Тема: фінансування з бюджету майбутніх виборів.
.Домисел: відсутній.
.Метафори: відсутні.
.Авторський коментар: відсутній.
.Загальний стиль: неемоційний. Структура типу «серіал».
.Публікацію можна вважати дослідженням, оскільки автор намагається проаналізувати усю систему фінансування президентських виборів, проводить власні розрахунки.
№5. «Тернистый путь депутата Сенченко к власти - из бандитов в Парламент» (17.11.2013 р.)
.Тема: «бандити при владі».
2.Мета: провести розслідування щодо «бандитського» минулого депутата від БЮТ Сенченка.
.Домисел: у тексті присутні необґрунтовані висловлювання, фактів подано недостатньо для звинувачень.
.Метафори: «папики Крыма», «партия жирных котов» тощо. Загалом текст перенасичений метафорами та оцінною лексикою.
.Авторський коментар: полягає у частому використанні оцінних зворотів «так уж случилось», «не мешает самому Сенченко разглагольствовать о попираемой его недругами справедливости» тощо.
.Стиль публікації дуже емоційний, метафоричний, пересичений оцінною лексикою. Структура хронологічна, типу «детектив».
.Тип публікації наближений до журналістського розслідування, але автор подає замало фактів, а в основному звинувачує без ретельної аргументації.
№6. «Кто виноват в росте цен на продовольствие» (26.01.2013 р.)
.Тема: підвищення цін на продукти харчування.
2.Мета: дізнатися, чому відбувається підвищення цін. Мета досягнута, оскільки у статі подані різні версії.
.Домисел: відсутній.
.Метафори: «ценовой галоп», «всплеск цен». Зміни цінової політики розкриваються детально.
.Авторський коментар: відсутній. Подані різнобічні думки експертів, політиків та безпосередньо бізнесменів.
.Стиль публікації неемоційний. Структура типу «аналітична».
.Публікацію можна вважати дослідженням, оскільки автор провів аналіз піднятої проблеми, отримав коментарі усіх сторін (з боку влади і бізнесу), порівняв зміну цін у супермаркетах на основні продукти харчування.
№7. «Сколько зарабатывали новые члены Кабинета министров» (11.03.2013 р.)
.Тема: доходи претендентів на міністерські посади.
2.Мета: навести дані декларацій про доходи.
.Домисел: відсутній.
.Метафори та деталі відсутні.
.Авторський коментар: «когда он за год заработал всего 88 тысяч 259,46 гривен (у будущего вице-премьера четверо детей)».
.Стильова складова не простежується.
.Дану публікацію не можна вважати ні дослідженням, ні розслідуванням, оскільки журналістом не була проведена самостійна дослідницька робота, а був тільки виклад документа, який, за словами автора «оказался в распоряжении газеты «Дело».
Газета «Дело», яка своєю концепцією позиціонує себе як якісне аналітичне видання, протягом шести місяців опублікувала тільки три самостійних суспільно важливих аналітичних дослідження на економічну тему та два розслідування. Всі інші матеріали складають якісні аналітичні матеріали на економічні теми. Перевагою цього видання є вичерпна подача цифрових даних, проведення власних розрахунків. Мова публікацій стримана (за винятком надто метафоричного та емоційного матеріалу «Тернистый путь депутата Сенченко к власти - из бандитов в Парламент»). Матеріали супроводжуються ілюстраціями, графіками, таблицями, що спрощують сприйняття інформації читачем.
.1.2 Всеукраїнська громадсько-політична газета «Дзеркало тижня».
Концепція видання: «Дзеркало тижня» - міжнародний громадсько-політичний тижневик, мета якого віддзеркалювати усі суспільні процеси у державі та світі.
Електронний ресурс: <#"justify">1.Тема: передвиборча кампанія Віктора Ющенка.
2.Мета: проаналізувати фінансовий аспект передвиборчої кампанії В.Ющенка.
.Домисел: відсутній.
.Метафори: «по итогам декабря джинсовая кепка должна достаться именно ему».
.Авторський коментар: «Не знаю, как вам, но мне, бывшему его избирателю, президент Ющенко точно должен. Но я ему прощаю. Чисто по-христиански. И напоследок».
.Загальний стиль: розмовно-діловий, подекуди з іронією.
.Публікацію можна вважати дослідженням: журналіст проаналізував витрати передвиборчої кампанії, але так і не знайшов відповіді на питання, хто її фінансував.
№ 2. «Назад в 2004-й?» (5.02.2010 р.)
.Тема: передвиборча президентська кампанія 2010 р.
2.Мета: проаналізувати прецеденти «чорного піару» кандидатів на посаду Президента України.
.Домисел: відсутній.
.Метафори: відсутні.
.Авторський коментар: «позорной методе политической борьбы местных регионалов» - висловлено негативне ставлення.
.Загальний стиль: аналітичний. Структура тексту типу «перегорнута піраміда».
.Публікацію можна вважати дослідженням, адже у ході аналітичної роботи автор тільки звів воєдино факти, не відшукавши самостійно нових.
№ 3. «Свиток дракона» (15-22.01.2010 р.)
.Тема: передвиборча президентська кампанія 2010 р.
2.Мета: подати власну авторську думку щодо передвиборчої кампанії.
.Домисел: присутній, хоча полягає не у фабрикації фактів, а у журналістських припущеннях.
.Метафори: «почему вы голосуете за эту тетю или этого дядю», паралелі з мультфільмом «Кунг-фу Панда».
.Авторський коментар: присутній, увесь матеріал побудований на поєднанні фактів та власної думки автора.
.Загальний стиль: динамічний, подекуди іронічний. Структура тексту «нарисова».
.Публікацію не можна вважати ні дослідженням, ні розслідуванням, адже аналітична робота журналістом не проведена.
№ 4. «Крушение экзит-полла» (23-29.01.2010 р.)
.Тема: вибори Президента України 2010 р.
2.Мета: проаналізувати результати «Національного екзит-полу» та виявити його упередженість на користь певного кандидата. Мета відповідає результату.
.Домисел: відсутній, матеріал ґрунтується на фактах.
.Метафори: «камни полетели в огород «Национального экзит-полла».
.Авторський коментар: відсутній.
.Загальний стиль: емоційно витриманий. Структура «аналітична».
.Публікацію можна вважати розслідуванням, оскільки журналіст самостійно проаналізував суспільно важливу проблему, навів аргументи, конкретні факти та зробив висновки.
№ 5. «Тендерное беспутье» (5-12.02.2010 р.)
.Тема: проведення державних торгів.
2.Мета: проаналізувати ситуацію на українському тендерному ринку.
.Домисел: відсутній.