Методичний аспект роботи над збагаченням словникового запасу молодших школярів
Зміст
Вступ
Розділ 1. Збагачення словникового запасу - розширення кругозору та мовленнєвої діяльності
1.1 Значення словникового запасу для усного і писемного розвитку мовлення учнів
1.2 Програмові вимоги щодо словникового запасу молодших школярів
Розділ 2. Методичний аспект роботи над збагаченням словникового запасу молодших школярів
2.1 Методика вдосконалення дитячого мовлення на лексичному рівні
2.2 Система вправ зі збагачення словникового запасу учнів початкових класів
2.3 Особливості збагачення словникового запасу в період навчання грамоти
Висновок
Список використаних джерел
7
Вступ
Підвищення наукового рівня шкільного курсу рідної мови сприяє встановленню оптимального співвідношення між теорією і практичним засвоєнням учнями програмового матеріалу, формуванням умінь і навичок усного й писемного мовлення.
Вивчення мови, невіддільне від розвитку усного і писемного мовлення учнів, передбачає збагачення їх словникового запасу, оволодіння нормами літературної мови на всіх рівнях, формування в школярів умінь і навичок зв'язного викладу думок. Саме тому в початковій школі провідним принципом навчання виступає розвиток мовлення молодших школярів, звідки випливає необхідність розвитку їх активного і пасивного словника, активізації й збагачення словникового запасу кожного учня.
Розвинене мовлення людини - не тільки форма думки, а й сама думка, супутник мислення, свідомості, джерело пам'яті. Створені за допомогою мови образи, описи подій, якостей, властивостей найрізноманітніших виявів життя людей є вищим актом пізнавальної діяльності людини. "Мовна поведінка, - пише В. Бадер, - як частина загальної поведінки людей свідчить як про рівень розумового розвитку, так і про рівень їх виховання. Вона репрезентує людину в цілому" [1, с.31].
Ознайомлення із словниковим багатством, своєрідністю звукової та інтонаційної системи, словотворчими властивостями, особливостями граматичної будови, художньо-зображальними засобами мови розкриває учням духовне багатство народу, сприяє вихованню патріотизму.
Комунікативна лінія змісту програми [12] передбачає формування у молодших школярів чотирьох видів мовленнєвої діяльності - аудіювання, говоріння, читання, письма. Основним завданням таких занять є активне і цілеспрямоване збагачення і удосконалення мовлення учнів; безпосередня підготовка до складання учнями власних текстів; розвиток логічного мислення; розширення кругозору учнів.
Крім цього, в процесі роботи над формуванням власної мовленнєвої діяльності учні оволодівають і контекстовими уміннями, тобто вчаться висловлюватись на тему, підпорядковуючи висловлювання основній думці вихідного тексту, відбирати матеріал, визначаючи в ньому головне і другорядне, використовувати відібраний матеріал у потрібному порядку.
Питанням розвитку мовлення школярів та збагачення їх словникового запасу приділяли багато уваги психологи, мовознавці та методисти (О. Леонтьєв, В. Мухіна, І. Синиця, Г. Ушакова; Л. Варзацька, М. Львов, В. Мельничайко, Г. Рамзаєва, Г. Фомічева та ін.). Проте ці та інші вчені "досліджували переважно загальнометодичні аспекти активізації та розвитку активного й пасивного словника учнів різного віку і майже не зосереджували уваги на виявленні ролі граматико-орфографічних знань" у збагаченні словникового запасу молодших школярів. Все це обумовлює актуальність проблеми та вибір теми наукового дослідження: "Збагачення словникового запасу молодших школярів під час засвоєння граматико-орфографічних знань".
Мета курсової роботи: виявити найбільш ефективні шляхи збагачення словникового запасу молодших школярів та значення словникового запасу для усного і писемного розвитку мовлення учнів.
Об єкт: процес мовленнєвої діяльності дітей молодшого шкільного віку на уроках української мови.
Предмет: особливості формування та збагачення словникового запасу школярів молодшого шкільного віку.
Завдання:
-здійснити теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми;
-вивчити стан словникового запасу молодших школярів та його значення у розвитку і вихованні дітей.
ознайомитися з програмовими вимогами щодо словникового запасу молодших школярів;
узагальнити та систематизувати вправи зі збагачення словникового запасу учнів початкових класів.
При написанні роботи були використані такі методи педагогічного дослідження: а) аналіз наукових джерел; б) спостереження; в) бесіда;
г) теоретичне узагальнення.
Курсова робота складається із змісту, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.
У першому розділі " Збагачення словникового запасу - розширення кругозору та мовленнєвої діяльності" розкривається значення словникового запасу та програмові вимоги щодо словникового запасу молодших школярів.
У другому розділі " Методичний аспект роботи над збагаченням словникового запасу молодших школярів" розкриваються шляхи збагачення словникового запасу молодших школярів, система вправ зі збагачення словникового запасу учнів. Також особливості збагачення словникового запасу в період навчання грамоти.
словниковий запас молодший школяр
Розділ 1. Збагачення словникового запасу - розширення кругозору та мовленнєвої діяльності
1.1 Значення словникового запасу для усного і писемного розвитку мовлення учнів
Мова ─ одне з див, за допомогою якого люди передають найтонші відтінки думок і почуттів. Саме вона віддзеркалює душу народу, його історію. Збагнути таємницю мови, прочитати історію слів, а звідси ─ предметів та явищ, може тільки той, хто знає рідну мову. Берегти, плекати мову треба змалку, бо добре відомо, що чим багатший словниковий запас людини, тим краще її мовленнєвий розвиток.
Мовлення ─ важливий засіб спілкування, обміну думками і почуттями між людьми, передачі та засвоєння інформації. З перших днів шкільного життя у дитини виникає потреба у спілкуванні ─ вміння говорити правильно, красиво, логічно. Вміння говорити здавна привертало увагу людства. Про це яскраво свідчить народна педагогіка, в якій питання мови й мовної підготовки людини займає одне з центральних місць.
Розвиток мовлення в дитини ─ це процес оволодіння рідною мовою, умінням користуватися нею як засобом пізнання навколишнього світу, засвоєння досвіду, набутого людством.
К.Д. Ушинський зазначав, що "мова ─ найважливіший, найбагатший і найміцніший звязок, що зєднує віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле. Воно не тільки виявляє собою життєвість народу, а є цим життям. Коли зникає народна мова,─ народу нема більше!"[20, с.1]
Сьогодні дедалі в діяльності початкових класів утверджується ідея практичної спрямованості курсу української мови. А це вимагає активної мовленнєвої діяльності молодших школярів у навчальному процесі, оскільки виховання соціально активної, духовно багатої особистості неможливо здійснювати без опанування нею рідною мовою й мовленням в усіх її функціях.
Як зазначено в Державному стандарті початкової освіти, "мета і завдання цього навчального предмета (української мови) у початковій школі полягає не лише в опануванні грамоти (початкових умінь читати і писати), а й у мовленнєвому розвитку молодших школярів ─ умінь висловлюватися в усіх доступних для них формах, типах і стилях мовлення. Розвиток мовлення має набути статусу провідного принципу навчання рідної мови в загальноосвітній школі, зокрема в її початковій ланці." [20, с.1]
Як бачимо, молодші школярі за чотири роки навчання у початковій школі повинні оволодіти усним і писемним мовленням на такому рівні, який би дозволяв їм вільно і без перешкод спілкуватися з однолітками та дорослими на будь ─ яку тему, доступну для їхнього віку та розуміння.
Розвиток звязного мовлення ─ провідний принцип навчання рідної мови в початкових класах. Він охоплює всі сторони мовленнєвої діяльності учнів. Програмою передбачається набуття учнями елементарних знань про мовлення: усне і писемне, діалогічне і монологічне; про особливості висловлювань, обумовлені їх комунікативними завданнями, ситуацією спілкування. Однак найважливішим завданням є розвиток уміння здійснювати всі види мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання, письмо), на що й наголошується в програмі середньої загальноосвітньої школи. Робота над правильною вимовою, чіткістю й виразністю усного мовлення, над збагаченням словника, правильним і точним вживанням слова, над словосполученням і звязним висловлюванням, над орфографічно грамотним письмом має стати основою кожного уроку.
Робота з розвитку мовлення молодших школярів включає такі напрями:
·вдосконалення звуковимови учнів і підвищення їхньої мовної культури;
·збагачення, уточнення й активізація словникового запасу молодших школярів;
·уміння вживати слова у властивому для них значенні, користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації і мети висловлювання;
·послідовно і логічно викладати думки;
·удосконалення граматичного ладу мовлення учнів;
·оволодіння нормами українського літературного мовлення;
·засвоєння найважливіших етичних правил спілкування.
Ці напрями роботи з розвитку мовлення становлять основу для формування у молодших школярів мовленнєвої компетентності.
Дуже важливо, щоб наймолодші школярі пізнавали світ у всій його багатогранності, відчували і розуміли пряме і переносне значення слів, їх найтонші відтінки. А коли дитина зрозуміє і відчує красу рідного слова, вона відчує любов до мови. Розуміти, відчувати і любити рідну мову здатні всі діти. Тому завдання вчителя полягає в тому, щоб розвинути мову учнів, збагатити її, навчити любити, пишатися нею.
Складовою проблеми розвитку мовлення молодших школярів виступає робота над словом, оскільки розвиток мовлення включає в себе роботу:
·над окремими словами;
·над словосполученнями і реченнями;
·над звязним мовленням. [20, с.1]
Засвоєння лексичного багатства мови молодшими школярами не повинно проходити стихійно. Одним із найважливіших завдань розвитку мовлення учнів початкових класів є керування процесом збагачення словника дітей, упорядкування словникової роботи, нарешті, активізація словника учнів.
Як відомо, методика словникової роботи передбачає чотири основні напрями:
.збагачення словника учнів новими словами і розширення його за рахунок нових значень уже відомих лексем;
2.уточнення словника, яке передбачає пояснення значень слів ─ паронімів, слів ─ синонімів, антонімів; засвоєння багатозначності, лексичної сполучуваності слів, засвоєння слів ─ омонімів;
.активізація словника, тобто переведення слів із пасивного словникового запасу учнів у активний;
.витіснення із вживання не літературних слів, переведення їх із активу в пасив.
З перших днів навчання в школі вчитель повинен працювати над розвитком активного словника учнів, бо це дуже знадобиться у майбутньому житті, допоможе їм правильно та впевнено викладати свої думки, вільно спілкуватися з однолітками та дорослими. Коли дитина не шукає слів для висловлювання своєї думки, вона позбавлена багатьох комплексів, а тому завжди активна в розмові, оперуючи потрібними словами і мовними зворотами. А такий результат досягається тоді, коли дитина не тільки чує і бачить слово, а відчуває і розуміє його значення, знає, коли і як це слово треба вжити.
Мовленнєвий розвиток учня ─ це дуже важлива умова його успішного навчання. Чим більше дитина читає, переказує, слухає, тим краще розвивається її память, а, отже, тим легше їй засвоювати знання з усіх навчальних дисциплін, які вивчаються в початкових класах. Забезпечити мовленнєвий розвиток молодших школярів ─ це означає навчити їх грамотно висловлюватись в усній і писемній формах мовлення, дотримуючись норм української літературної мови.
Відповідно до освітньої галузі "Мова і література" Державного стандарту початкової загальної освіти українська мова будується за такими змістовими лініями: мовленнєвою, мовною, соціокультурною. Мовленнєва змістова лінія, яка є основою, передбачає розвиток усного і писемного мовлення учнів, їхнє вміння користуватися мовою як засобом спілкування, пізнання, впливу. З цією метою розвиваються, удосконалюються усні види мовленнєвої діяльності, якими учні певною мірою оволоділи і дошкільному віці, а також формуються і удосконалюються види мовленнєвої діяльності, які повязані з писемним мовленням.
Особливе значення для розвитку мовлення має перехід учнів 2-4 класів до літературного читання. Як наголошує Л.С. Виготський, у процесі читання художніх текстів відбувається не просто засвоєння прочитаного, а усвідомлення свого ставлення до творів мистецтва або формування нових знань через своєрідний діалог між автором і читачем на основі тексту. Тому, опрацьовуючи будь ─ який жанр художнього тексту на уроці, вчитель, виходячи з рівня розвитку дітей класу, спонукає їх знаходити через форму слова позицію автора, формулювати етичні та естетичні оцінки дійових осіб, ставити себе на місце того чи іншого персонажа, уявно діяти за нього і передавати головний сенс його діяльності через творчу розповідь.
Важливу роль у збагаченні словника дітей має мова вчителя. Вона завжди є зразком для учнів, а тому й повинна бути не лише правильною щодо побудови, а й багатою, змістовною, різноманітною за своїм словниковим складом. Таким чином, мова вчителя ─ важливе джерело збагачення словника учня початкових класів.
Особливо велике значення для збагачення словникового запасу учнів мають вправи на словотворення. В результаті такої роботи діти не лише оволодівають навичками словотворчого аналізу, а й починають розуміти залежність лексичного значення слова від його словотворчих елементів, усвідомлюють різноманітність, багатство засобів творення нових слів. Мовленнєвий розвиток дитини є головним інструментом, за допомогою якого вона встановлює контакт із довкіллям, завдяки якому відбувається соціалізація дитини. У молодшому шкільному віці закладається фундамент культури мислення, мовлення і спілкування, розвиваються комунікативні здібності, пізнавальна активність, образне творче мислення. Мовленнєва компетенція є однією з провідних базисних характеристик особистості. А своєчасний і якісний розвиток звязного мовлення ─ важлива умова повноцінного мовленнєвого розвитку учня.
Програма передбачає набуття учнями елементарних знань про мовлення: усне і писемне, діалогічне і монологічне, про особливості висловлювань, зумовлені їх комунікативними завданнями, ситуацією спілкування. однак основну увагу в навчанні слід приділяти розвитку вмінь здійснювати всі види мовленнєвої діяльності: слухання - розуміння (аудіювання), говоріння, читання, письмо. [10, с.13]
клас
Аудіювання:
Учень/учениця:
розрізнює сприйняті на слух мовні одиниці: звуки, склади, слова, словосполучення; встановлює кількість почутих звуків, складів у словах, слів у реченнях;
виявляє серед звуків, складів, слів ті, які є "зайвими", відповідають зазначеним прикметам, наприклад, починаються певним звуком і под.;
слухає і розуміє усне висловлювання (сюжетний текст), звучання якого триває до 1 хвилини (80-100 слів);
виокремлює в почутому слова із заданими ознаками (на початку року - після кількох прослуховувань, у кінці - після одного - двох);
фіксує початок і кінець тексту; визначає на слух кількість речень (2-4) у тексті; кількість слів у реченні (до 4 слів);
відповідає на запитання за змістом про - слуханого (хто? що? де? коли? як?);
розповідає, про що мовиться у тексті, який прослуховується; висловлює співпереживання з діючими особами у процесі слухання тексту; виконує навчальні та ігрові дії відповідно до прослуханої інструкції
Говоріння:
Учень/учениця:
регулює дихання, силу голосу і темп мовлення у процесі виконання навчальних завдань;
читає напамять до 5 віршів (із Букваря або інших джерел);
відтворює за зразком інтонацію речень, різних за метою висловлювання; відтворює в особах (з іншим учнем або вчителем) прослуханий діалог;
формулює запитання за змістом прослуханого тексту чи іншим джерелом інформації;
відповідає на поставлене запитання;
уважно слухає співрозмовника й адекватно відповідає на його запитання, самостійно формулює репліки (запитання) до спів бесідника за змістом попередньо підготовленої короткої розмови на добре знайому тему;
повторює услід за вчителем зразок звязного висловлювання зі збереженням змісту та інтонаційних особливостей висловлювання; переказує сюжетний текст букварного типу; самостійно будує звязне висловлювання за поданим початком і малюнком (ілюстрацією, серією малюнків), на основі прослуханого тексту або випадку з життя. [10, с.22]
Читання:
Учень/учениця:
висловлюється про значення вміння читати в житті людини і прагне опанувати його;
читає вголос у темпі 20-30 слів за хвили - ну доступні тексти цілими словами (окремі слова ускладненої структури - за одиницями читання);
розуміє зміст прочитаного; правильно інтонує речення, різні за метою висловлювання та інтонацією, відповідно до розділових знаків
практично розрізняє, називає структурні елементи дитячої книжки: обкладинка, корінець, сторінка;
виділяє, показує на обкладинці та в середині книжки назву (заголовок) твору, прізвище автора (письменника), ілюстрації;
правильно називає книжку (твір): спочатку прізвище письменника, потім назву (заголовок);
розглядає дитячу книжку (ілюстрації, назву, прізвище письменника);
висловлює припущення (кілька слів), про що може розповісти ця книжка;
практично розрізняє дитячі періодичні видання: газету, журнал; правильно називає 1-2 дитячі журнали (наприклад, "Малятко", "Пізнайко");
пояснює, для чого існують бібліотека, читальна зала, книжкова виставка, хто допомагає вибрати книжку в бібліотеці; дотримується (під керівництвом учите - ля) правил збереження дитячої книжки, гігієни читання-розглядання, елементарних правил поведінки в бібліотеці.
Письмо:
Учень/учениця:
розрізнює види письма: друкованого, рукописного, малюнкового;
розуміє їх значення для спілкування між людьми на відстані і в часі; добирає і записує (з допомогою вчителя) назву малюнка;
складає, записує (самостійно та з допомогою вчителя) речення за ілюстраціями, навчальною ситуацією, створеною вчителем
клас
Аудіювання:
Учень/учениця:
встановлює кількість почутих звуків, скла - дів, слів у реченні (до 5), речень у мікротексті (до 4);
розуміє значення почутих слів, словосполучень, зміст речень;
виявляє в усному мовленні слова, які на - лежать не до української, а до іншої, спорідненої, мови;
розуміє після 1-2 прослуховувань художній текст, звучання якого триває 1-2 хвилини (120-200 слів);
запамятовує персонажів, послідовність по - дій; відтворює елементи фактичного змісту прослуханого; розуміє й адекватно виконує сприйняті на слух інструкції щодо виконання поставлених учителем навчальних завдань [10, с.29]
Говоріння:
Учень/учениця:
регулює дихання, силу голосу, темп мовлення відповідно до вимог навчальної діяльності;
створює (спільно з однокласником (однокласницею) з попереднім обдумуванням протягом 2-3 хвилин) діалог на задану тему - 3-4 репліки для двох учасників без урахування вступних і прикінцевих етикет - них формул;
використовує у власному мовленні формули мовленнєвого етикету; дотримується правил спілкування;
усно переказує текст обсягом 40-50 слів із опорою на допоміжні матеріали (ілюстрація, план, опорні слова, словосполучення); висловлює своє ставлення до подій, персонажів тексту;
Читання:
Учень/учениця:
читає цілими словами на кінець І семестру - 35-45 слів за хвилину; на кінець ІІ семестру - 50-60 слів за хвилину;
виявляє змістові і структурні ознаки навчального тексту;
правильно інтонує речення, різні за метою висловлювання, окличні речення у монологічному і діалогічному текстах; речення зі звертанням, однорідними членами речення;
читає й адекватно розуміє тексти-інструкції до виконання завдань у підручниках, підготовлених учителем на картках тощо з різних предметів (рідної мови, читання, математики, природознавства тощо); інструкції до ігор, зміст листів, записок тощо
Писемне мовлення:
Учень/учениця:
самостійно добирає назву і підписує малюнок (серію малюнків) за його змістом;
складає і записує 2-3 звязаних між собою речення за змістом ілюстрації (враховується зміст і граматична правильність побудови речення);
наприкінці навчального року створює і записує коротке (близько 40 слів) звязне висловлювання за ілюстрацією (серією малюнків), використовує в ньому виражальні засоби мови;
складає тексти з метою письмового спіл - кування з батьками, вчителем, однокласниками з дотриманням формул звертання, подяки тощо;
добирає і записує заголовок до тексту;
удосконалює текст із часто повторювальними словами шляхом їх заміни лексичними синонімами (без терміна) та словами він, вона, воно, вони, цей, ця, це, ці в різних формах; бере участь (робота в парах, групах) в об - говоренні навчальних текстів та складених самостійно іншими учнями з метою редаг вання, удосконалення тексту;
відновлює і записує навчальний деформо - ваний текст, який складається з 3-4 речень.
клас
Аудіювання:
Учень/учениця:
слухає і розуміє після одного прослуховування усне висловлювання (художній чи науково-популярний текст) - час звучання якого триває 2-3 хвилини (220-300 слів);
розрізнює типи висловлювань - розповідь, опис, міркування;
запамятовує персонажів;
передає зміст почутого "своїми словами" з відтворенням послідовності подій;
визначає тему і мету почутого (тексту); виявляє своє ставлення до дійових осіб, їхніх учинків;
розуміє й адекватно виконує навчальні дії відповідно до прослуханої інструкції, настанови вчителя. [10, с.40]
Говоріння:
Учень/учениця:
свідомо регулює дихання, силу голосу та темп мовлення у процесі навчального говоріння; виразно читає напамять вірші, прозові уривки, вивчені протягом навчального року;
бере участь у відтворенні і складанні діалогу обсягом 4-5 реплік для двох учасників, без урахування етикетних формул початку і кінця розмови, (одним із учасників діалогу може бути вчитель);
дотримується етичних норм мовлення, культури спілкування: вживає правильні форми звертань (за зразком), слів, що виражають прохання, пропозицію, побажання, вибачення у процесі спілкування;
усно переказує текст (докладно і вибірково) - обсяг початкового матеріалу 50 - 70 слів;
висловлює власну думку про предмети, явища, події (почуті, прочитані, сприйняті у фільмі тощо);
повторює зразок короткого висловлювання (3-4 речення), поданого вчителем; вносить свої доповнення, міркування;
будує усне звязне висловлювання (усний твір типу розповіді, опису або міркування - орієнтовний час звучання 1-2 хвилини) за малюнком, ситуацією та з опорою на допоміжні матеріали (частиною тексту, планом, опорними словами, словосполученнями); використовує виражальні засоби мови; висловлює своє ставлення до предмета, явища, ситуації;
Читання:
Учень/учениця:
миттєво впізнає добре відомі частотні слова з 3-5 букв та сполучення з 2-3 коротких слів; поступово переходить до плавного (вільного) читання звязних текстів;
розпізнає мету висловлювання в реченнях за розділовими знаками та їх загальним змістом і правильно інтонує їх у процесі читання;
добирає правильну інтонацію для речень зі звертаннями та однорідними членами; доречно використовує логічний наголос у процесі читання окремих речень та знайомого тексту;
дотримується орфоепічних норм під час читання слів, вимова яких не збігається з написанням (слова з ненаголошеними [е], [и], дзвінкими приголосними в кінці слова і складу перед глухими, слів з африкатами [дж], [дз], [дз¢], проривним [ґ]);
усвідомлено читає тексти-інструкції, листи, повідомлення, оголошення, запрошення тощо;
бере участь у читанні діалогічних текстів;
орієнтується у графічному оформленні слів персонажів та автора;
виразно читає навчальні тексти різних типів і жанрів;
розуміє і запамятовує правила, інструктивні завдання до навчальних вправ і виконує їх; читає вголос у темпі: на кінець I семестру - 65-70 слів за хвилину; на кінець II семестру - 75-80 слів за хвилину;
відповідає на запитання за змістом прочитаного, бере участь в обговоренні змісту.
Писемне мовлення:
Учень/учениця:
самостійно складає речення (окремі та звязані між собою) за поданими ілюстраціями, за спостереженнями, опорними словами, на зазначену вчителем тему;
будує і записує 2-3 запитання за змістом прочитаного тексту, на задану тему;
формулює письмові відповіді на запитання, поставлені однокласниками, вчителем; самостійно впорядковує деформований текст: переставляє частини за логікою загального змісту;
вилучає зайві речення, що не відповідають темі, добирає заголовок, додає кінцівку тощо; письмово переказує текст розповідного змісту (початковий обсяг 50-70 слів), від - творюючи використані автором виражальні засоби мови; складає письмове висловлювання (близько 60 слів) на основі вражень від прочитано - го твору, переглянутого фільму, ситуації з життя класу, сімї та ін.;
використовує виражальні засоби мови;
висловлює своє ставлення до того, про що пише; складає записки, привітання, запрошення, листа другові;
помічає в роботі товариша позитивні сто - рони та дає поради щодо вдосконалення роботи, орієнтуючись на памятку, підготов - лену вчителем; знаходить і виправляє у власному тексті помилки (орфографічні, граматичні і стиліс - тичні), орієнтуючись на памятку, підготовлену вчителем.
клас
Аудіювання:
Учень/учениця:
розуміє з одного прослуховування художній чи науково-популярний текст, час звучання якого триває 3-4 хвилини (320-400 слів);
висловлюється з приводу змісту прослуханого;
виявляє у сприйнятих на слух текстах образні і влучні вислови, коментує їх;
визначає тему й основну думку почуто - го висловлювання, причиново-наслідкові звязки;
виявляє своє ставлення до дійових осіб, їхніх вчинків;
повязує, зіставляє почу - те із власними спостереженнями, життєвим досвідом;
виконує усні інструкції і настанови вчителя щодо навчальних завдань [10, с.55]
Говоріння:
Учень/учениця:
регулює дихання, силу голосу, темп мовлення залежно від ситуації мовлення і спілкування;
читає напамять вірші, прозові твори, вивчені протягом навчального року;
бере участь у відтворенні, розігруванні навчального діалогу, створенні діалогу на задану тему, за ілюстрацією (з 5-6 реплік для двох учасників без урахування етикетних реплік початку і завершення діалогу) - одним із учасників діалогу може бути вчитель;
дотримується правил етикету, культури спілкування;
усно переказує текст (детально або вибірково), що належить до художнього або науково-популярного стилю і одного з типів мовлення (розповідь, опис, міркування) - обсяг початкового матеріалу 70-100 слів;
висловлює власну думку про предмети, події, явища, почуті в розповіді, з переглянутого фільму, з приводу почутого;
доповнює почуте власними спостереженнями;
повторює зразок короткого висловлювання (до 5 речень), поданого вчителем, вносить свої доповнення, продовження;
будує самостійне звязне висловлювання (усний твір типу розповіді, опису або міркування) - за спостереженнями в навколишньому, ілюстрацією, поданим зачином або кінцівкою, за опорними словами, за поданим або колективно складеним планом (час звучання до 3 хвилин);