Фразеологізми як відображення національного характеру
Розділ 1
Фразеологізм як відображення національного характеру
1.1 Національний
компонент у структурі мовної особистості
Національно-культурна
семантика мови важлива і цікава поза залежністю від конкретної мови і є
присутньою на всіх його рівнях: і в граматиці, і в синтаксисі, і в фонетиці.
Однак найбільш повно і яскраво вона виявляється в таких одиницях мови як
фразеологізми. Саме цей шар мови безпосередньо відображає діяльність, називає
предмети і явища навколишнього світу, фіксує зміст, що відображає умови життя
народу - носія тієї чи іншої мови, будучи дзеркалом і охоронцем національної
культури.
Під
мовною особистістю розуміється "сукупність здібностей і характеристик
людини, що обумовлюють створення і сприйняття їм мовних добутків, мовна
компетенція, що характеризується глибиною і точністю відображення дійсності,
ступенем структурно-мовної складності, при цьому інтелектуальні характеристики
мовної особистості висуваються на перший план.
Виділяються
три рівні мовної особистості: 1) вербально-семантичний рівень; 2) когнітивний
рівень; 3) прагматичний рівень. Мовна особистість є видом повноцінного
представлення особистості, що вміщає в себе і психічний, і соціальний, етичний
і інший компоненти, але переломлені через її мову, її дискурс [ 7,81 ].
Необхідно
зупинитися на проблемі, що виникає у зв'язку з поняттям мовної особистості.
Мова йде про національну складову у структурі мовної особистості. "Деякого
домінанта, обумовлена національно-культурними традиціями і пануючої в
суспільстві ідеологією, і вона обумовлює можливість виділення в загальномовній
картині світу її ядерної, загальнозначущий, інваріантної частини. Остання,
імовірно, може розцінюватися як аналог поняття базової особистості, під яким
розуміється структура особистості (установки, тенденції, почуття), загальна для
всіх членів суспільства і формується під впливом сімейного, виховного,
соціального середовища" [5,37]. "Для мовної особистості не можна
провести прямої паралелі з національним характером, але глибинна аналогія між
ними існує. Вона полягає в тому, що носієм національного початку й у тім і в
іншому випадку виступає відносно стійка в часі, тобто інваріантна в масштабі
самої особистості, частина в її структурі, що є на ділі продуктом
довготривалого історичного розвитку й об'єктом міжпоколінної передачі
досвіду" [5,48].
Кожна
мовна особистість унікальна, володіє власним когнітивним простором, власним
"знанням" мови й особливостями його використання , можна виділити
національну інваріативну частину в структурі мовної особистості, що обумовлює
існування загальнонаціонального мовного типу і приналежність індивіда, що
детермінує, до того чи іншого лінгво-культурного співтовариства. Не існує
мовної особистості взагалі, вона завжди національна, завжди належить
визначеному лінгво-культурному співтовариству.
Поняття
національної мовної особистості, національного характеру визначається
етнопсихологією - наукою, основний предмет якої - вивчення національного духу,
особливості психічної поведінки етнічних общностей у системі уявлень і кодів
поведінки; етнопсихологія аналізує етнічну свідомість, закріплене в традиціях і
звичаях, моралі, правових і естетичних нормах. Етнопсихологія - це наука про
особливості культури, про етнічну обумовленість пізнання, емоційного поводження
індивіда, його мови [2,43].
Можна
погодитися з твердженням, що мова має індивідуальне закорінення, перебуваючи в
залежності від соціального статусу і ролі особистості в суспільстві та
виступаючи атрибутивною її властивістю, оскільки вона формує і значною мірою
визначає саме її, особистості, соціальне існування [10,59]. Це пов'язано з
фундаментальним значенням спілкування в соціумі і його важливою роллю у
самовизначенні і самореалізації особистості. Як точно зазначив Ф. де Соссюр,
„мова - це систематизована сукупність правил, необхідних для комунікації"
[6,81].
Якщо
вплив культури на мову цілком очевидний, то питання про зворотний вплив мови на
культуру залишається відкритим. У науках про людину ще не знайдено підходів,
які б дозволили відкрити найглибші внутрішні джерела людської культури,
простежити вплив соціокультурних факторів на формування, розвиток і адаптацію
особистості. Наприклад, ми не цілком усвідомлюємо, наскільки той культурний
світ, що людина створила навколо себе, визначений її фізичними і психічними можливостями.
А соціокультурні можливості людини настільки різноманітні, що кожного разу при
їх дослідженні породжують питань більше, ніж відповідей. До таких, наприклад,
належить проблема впливу соціокультурних факторів на зміни мовного середовища,
мовної ситуації в суспільстві [8,79].
Погляд
на світ, відображений у мові особистості, на наш погляд, відображає її ціннісні
орієнтації. Мова особистості впливає на її духовний розвиток. Узагалі мова
народу впливає на розвиток його соціокультурних рис. Так, В. фон Гумбольдт ще в
XIX столітті справедливо
відзначав значний вплив мови на духовний розвиток народу, його культуру. У
праці „Про різницю будови людських мов і їх впливу на духовний розвиток
людства" В. фон Гумбольдт підкреслює: „У кожній мові закладено самобутній
світогляд. Як окремий звук постає між предметом і людиною, так і вся мова в
цілому виступає між людиною і природою, що впливає на неї зсередини і
ззовні..."[2,91].
Переконання
в тім, що люди бачать світ по-різному - крізь призму своєї рідної мови - лежить
в основі теорії „лінгвістичної відносності Е. Сепіра і
Б.
Уорфа. Вони прагнули довести, що розходження між культурами
обумовлені
розходженнями в мовах. І хоча ця теорія й дотепер вважається недоведеною,
окремі аспекти її вивчення вплинули на інтерес до аналізу впливу
соціокультурних особливостей особистості на проблему трансформації не тільки суспільства
в цілому, але й багатьох його структур, у тому числі й мовного середовища як
одного із суб'єктів соціокультурного процесу. Причому більшість дослідників
приділяли увагу комунікаційним проблемам соціокультурних змін.
Як
суспільство впливає на мову через особистість, так і мова завжди впливає на
суспільство через діяльність особистості, сприяє налагодженню соціальних
зв'язків.
Мовна
особистість - це система, яка виникає в суспільстві і розвивається, грунтуючись
на здатності вираження і закріплення соціальних відносин і взаємодій. Вона -
умова і продукт культури [9,61].
Мовна
особистість - це, власне, особистість, охарактеризована з боку впливу засвоєної
нею мовної культури на її особистісні якості та соціально-культурну
ефективність її діяльності як суб'єкта суспільних відносин. Цій особистості, за
її функціональною природою, мають бути притаманні якості та характеристики,
здатні позитивно впливати на процес соціально-культурної трансформації, їх
зміст має бути уточненим. Виокремимо такі з них:
- мовна
відкритість і доступність, націленість на спілкування і прагнення передати
ідеї і цінності іншим соціальним агентам;
-
соціально-діяльнісна спрямованість, пов'язана з інтенсивністю трансформаційних
процесів і забезпеченням необхідної динаміки особистісних змін;
-
адаптивно-акумулююча характеристика як мовний механізм забезпечення пристосування
до умов суспільства, що трансформується;
-
соціально-культурна пізнавальна мотивація, що пов'язується з прагненням „розкодувати"
світ і сформувати його індивідуальну мовну модель;
-
мисленнєва індивідуалізація світу як особистісно-мовна стимуляція пізнання та
формування стилю мислення, який відповідає специфіці духовного світу мовної
особистості;
-
культурно - репрезентативна якісна визначеність мовної особистості, яка знаходить
вияв в утвердженні своєї етнічно - національної та культурно-групової
приналежності й вираженні її в різному стилі мовлення в різних соціальних
сферах (політиці, моралі тощо);
-
естетико-мовний профіль особистості як цілісний вияв її буття у світі, утвердження
її особистісного естетичного світу [ 3,78 ].
І
особливо важливо підкреслити зв'язок мовної особистості, яка, як за своєю
природою, так і соціально-функціонально, пов'язана з ментальністю.
Як
підкреслюють дослідники, „мова регламентує ментальність", а „ментальність
регламентує мову, точно так проявляючи (і реалізуючи) себе в інших мовах -
невербальних засобах вираження думки і почуття - від міміки і жестів, обрядів і
ритуалів до танцю, живопису і архітектури" [5,82]. Мовна особистість за допомогою базисного елемента культури (мови)
нагромаджує, зберігає і передає соціальний досвід від одного покоління до
іншого за допомогою сенсно-життєвих орієнтирів. Як зазначає Ф. де Соссюр,
„значимість - цінність будь-якого слова визначається всім, що з ним
пов'язано" [8,64], а тому реальний зміст мовного світу особистості
залежить від тієї ієрархії цінностей, якою вона керується у своєму житті.Однак
і сам розвиток особистості характеризується соціально-мовною залежністю. Через
мовну особистість є можливість глибше охарактеризувати мову як
суспільно-культурне явище і зрозуміти характер її функціонування в суспільстві,
що трансформується.
Отже
мовна особистість являє собою "сукупність здібностей і характеристик
людини, що обумовлюють створення і сприйняття їм мовних добутків, мовна
компетенція, що характеризується глибиною і точністю відображення дійсності та
ступенем структурно-мовної складності, де інтелектуальні характеристики мовної
особистості висуваються на перший план.
1.2
Фразеологізм як високоінформативна одиниця мови
Визначимо
поняття фразеології і розглянемо базисні компоненти, які включає наука
фразеологія.
Фразеологія
- це розділ мовознавства, який визначає фразеологічний склад мови в її
сучасному стані та історичному розвитку, це сукупність фразеологізмів даної
мови, сукупності характерних засобів вираження, які властиві окремій соціальній
групі, окремому автору чи літературно-публістичному напрямку.
Предметом
фразеології як розділу мовознавства є дослід категоріальних ознак
фразеологізмів, на базі яких виділяються основні ознаки фразеологічності і
вирішаються питання про сутність фразеологізмів як особливих одиниць мови, а
також виявлення закономірностей функціонування фразеологізмів у мові і процесів
їх відтворення [2,98].
Фразеологія
вивчає специфіку фразеологізмів, як знаків вторинного відтворення, особливості
їх знакової функції та значення властивості стркутурно-семантичної стійкості та
репродуктивності ознаки лексичних компонентів фразеологізмів, їх звуковий
склад, морфологічна та синтаксична побудова, характер зовнішніх
лексико-семантичних зв’язків та форми реалізації у мовному ланцюгу, а також
експресивно-стилістичні ознаки фразеологізмів, їх системний зв’язок з іншими
одиницями фразеологічного складу та з словами.
Таким
чином, фразеологізм – загальна назва семантично залежних сполучень слів, які не
відтворюються у мові (як схожі з ними за формою синтаксичні структури –
словосполучення чи речення), а відтворюються в ній у соціально закріпленому за
ними стійкому співвідношенні змісту та окремого лексико-граматичного складу.
Семантичні зрушення у значення лексичних компонентів, стійкість та
репродуктивність – взаємопов’язані, універсальні і відмінні ознаки
фразеологізмів.
Поняття
фразеологічної одиниці визначається на базі ознак структурно-семантичної
стійкості, постійного співвідношення даного значення сполучень слів з даним
його лексико-граматичним засобом вираження, що є слідством находження змісту
усього сполучення чи окремих його компонентів, і репродуктивності – у
нормативно закріпленому діапазоні варіантності та граматичних видозмін.
А.В.
Кунін вважає, що фразеологія – це наука про фразеологізми, тобто про стійкі
сполучення слів з ускладненою семантикою, які не утворюються за
структурно-семантичними моделями змінних сполучень, що породжуються [4,91].
Фразеологічні
одиниці заповнюють лакуни у лексичній системі мови, яка не може повністю
забезпечити найменування пізнаних людиною (нових) сторін дійсності, і у
багатьох випадках з’являються єдиними ознаками предметів, властивостей,
процесів, становищ, ситуацій і т.д. Утворення фразеологізмів послабляє
суперечність між потребою мислення та обмеженими лексичними ресурсами мови. В
тих же випадках, коли фразеологізм має лексичний синонім, вони звичайно,
розрізнюються у стилістичному відношенні. Фразеологія – це скарбниця мови. У
фразеологізмах знаходить відбиття історії народу, своєрідність його культури та
побуту.
Фразеологізми
часто носять яскраво національний характер. Поряд з чисто національними
фразеологізмами в німецькій фразеології є багато інтернаціональних
фразеологізмів. Німецький фразеологічний фонд – складний конгломерат
споконвічних та запозичених фразеологізмів з явним переваженням перших. У
деяких фразеологізмах зберігаються архаїчні елементи – представники попередніх
епох [4,190]. У фразеоутворенні велику роль грає людський фактор, тому що
велика кількість фразеологізмів пов’язана з людиною, з різноманітними сферами
її діяльності. Фактор адресата є важливішим елементом комунікації. Крім того,
людина прагне наділити людськими рисами об’єкти зовнішнього світу, в тому числі
й неживі. Ще Ш.Баллі стверджував: “Вічна недосконалість людського розуму
проявляється також у тому, що людина завжди прагне надихнути все, що її оточує.
Вона не може уявити собі, що природа мертва й бездушна; її уява постійно
наділяє життям неживі предмети, але це ще не все: людина постійно приписує усім
предметам зовнішнього світу риси і прагнення, які властиві її особі” [6,221].
В.Г. Гак
вносить суттєві корективи у висловлення Ш. Баллі: “Оскільки у центрі
уваги людини знаходиться саме вона, звідси її постійне прагнення описати
навколишній світ як себе. Мовний антропоморфізм є не решткою первісного
мислення, як це стверджують деякі філософи, але загальним законом розвитку
засобів номінації у мові”[7,86]. Наданий в цій книзі матеріал підтверджує це
положення. Під мовним антропоморфізмом звичайно розуміють надання людських рис
предметам та уявам неживої природи, небесних тіл, тварин і міфологічних істот
[8,119].
Фразеологізми
– високо інформативні одиниці мови; вони не можуть розглядатися як “прикраси”
або “залишки”. Подібна трактовка фразеологізмів зустрічається у деяких роботах
і у даний час є застарілою. Фразеологізми – одна з мовних універсалій, тому що
немає мов без фразеологізмів. Німецька фразеологія дуже багата, і у неї
багатовікова історія. Сучасна німецька мова є мовою аналітичною. Підвищений
аналітизм німецької мови пронизує усю німецьку фразеологію, впливає на
структуру фразеологізмів. Показником аналітизму широко поширене в німецькій мові
атрибутивне використання фразеологізмів різних структурних типів. Слід мати на
увазі, що поряд з переважними елементами аналітизму в німецькій фразеології
маються і елементи синтетизма, до якого можна віднести, наприклад, поширене
використання прикметників у порівнянній ступені у ад’єктивних порівняннях
[8,79].
Отже,
фразеологія це надзвичайне складне явище, вивчення якого потребує свого метода
дослідження, а також використання даних інших наук – лексикології, граматики,
стилістики, фонетики, історії мови. Предметом фразеології як розділу
мовознавства є дослід категоріальних ознак фразеологізмів, на базі яких
виділяються основні ознаки фразеологічності і вирішаються питання про сутність
фразеологізмів як особливих одиниць мови, а також виявлення закономірностей
функціонування фразеологізмів у мові і процесів їх відтворення.
2 Концептуальний простір
фразеологізмів з
компонентами-соматизмами
2.1
Лексико-семантична група соматизмів у фразеології
Під
соматичною лексикою розуміють зазвичай найменування частин тіла. Соматизми,
тобто лексеми на позначення найменувань частин тіла, були об'єктом дослідження
різних вчених [2, 3, 4, 7, 10] та ін. Семантичний аналіз лексем на позначення найменувань
частин тіла представлений у працях різних лінгвістів [12, 13, 20]. Проте існує небагато
досліджень, присвячених вивченню соматичної лексики на позначення одиниць виміру
і мір зі значенням приблизної кількості у німецькій і українській мовах. Саме
цей факт і зумовив актуальність даної роботи. Соматизми на позначення
приблизної кількості і виміру (далі – СПК) у системі метрологічної лексики
вивчені ще недостатньо, тому саме вони виступають об'єктом дослідження даної
роботи. Метою є зіставний аналіз лексико-семантичних особливостей соматичної
лексики зі значенням приблизної кількості в німецькій і українській мовах. Для
досягнення зазначеної мети необхідно вирішити наступні завдання: 1) визначити інвентар
досліджуваних одиниць; 2) встановити структурні особливості СПК у німецькій і українській
мовах; 3) систематизувати їх залежно від параметрів виміру; 4) виявити загальні
риси й особливості вираження СПК у досліджуваних мовах. Матеріалом дослідження
cлугували 153 лексеми (102 одиниці у німецькій мові і 51 – в українській),
отриманих за допомогою суцільної вибірки із тлумачного словника німецької мови (Duden.
Deutsches Universalwörterbuch) і “Великого тлумачного словника сучасної української
мови”, а також текстів художніх творів німецьких і українських письменників другої
половини ХХ – першої половини ХХІ сторіччя загальним обсягом 10000 сторінок. При
цьому 12 лексем (7 в українській і 5 у німецькій мовах) марковані у словниках
як застарілі, напр.: нім. Zoll ‘veraltete Längeneinheit unterschiedlicher
Größe (2,3 bis 3 cm)’, ‘дюйм ‘застаріла одиниця довжини різної
величини (2,3 – 3 см)’’; укр. лікоть ‘старовинна міра довжини, приблизно у
півметра’.
2.2
Лексико-семантичні особливості утворення та класифікації фразеологізмів з
компонентами-соматизмами
Людина
з давніх-давен стикалася з вимірюваннями. Так, добре відомо, що на позначення
одиниць виміру вживаються деякі найменування частин тіла,.лексичних одиниць
зумовлено необхідністю найменувань різних мір ще задовго до введення метричної
системи [11, 8]. О. Відебантт зазначає: “Про дитячі дні людства ще сьогодні свідчать
стопа і лікоть, а також ширина і довжина фаланги пальця, ширина долоні, п'ядь,
сажень, крок та інші міри стародавніх... Первісна людина мала від самого
початку цілком природне і безпосередньо дане їй мірило – саму себе” [18, 956].
Ще в античні часи за основу метрологічних систем було взято пропорції людського
тіла, а саме: повний розмах рук дорівнював висоті людини, повний крок –
половині цієї висоти, лікоть – чверті зросту, ступня – 1/6; відстань між кінчиками
великого і малого пальців руки у найбільшому їх віддаленні один від одного –
1/9, ширина руки приймалася за третину довжини ступні, а середня ширина пальця
– 1/12 ступні; голова – 1/6 або 1/7 всього зросту, тощо [8, 6–7]. Але оскільки
у кожної людини свої параметри і числовий вираз цих пропорцій різний, тому можна
стверджувати, що такі міри мають значення приблизної кількості.
Як
було встановлено, приблизні міри відстані і ваги виражають неозначену кількість
або міру і належать до вторинної номінації [1, 166]. Під вторинною номінацією
розуміють зазвичай використання вже існуючих у мові номінативних засобів у
новій для них функції найменування [9, 129]. Лексеми на позначення приблизних
мір і одиниць виміру розглядаються як результат метонімічного переносу,
заснованого на суміжності ознак того, що вже позначено у попередньому значенні
слова і нового означуваного [9, 190].
Результати
морфологічної класифікації СПК відображені у табл. 1. За основу в цій роботі
було взято морфологічну класифікацію, запропоновану В.Д. Каліущенком [16: 15].
Таблиця 1
Структурна
класифікація соматизмів на позначення одиниць виміру і мір зі значенням
|
Мови
|
|
|
|
|
№
|
Структурні типи
СПК
|
німецька
|
|
українська
|
|
1
|
СПК-Іменники
|
Кількість
(%)
|
Приклади
|
Кількість
(%)
|
Приклади
|
1.1
|
Кореневі
|
25 (25 %)
|
Elle ‘лікоть’
|
30
(59 %)
|
п'ядь
|
1.2
|
-
|
-
|
7
(14 %)
|
півнігтя
|
1.3
|
Складні
|
30
(29 %)
|
Fingerdicke
‘товщина в
палець’
|
-
|
-
|
2
|
СПК-Прикметники
|
|
|
|
|
2.1
|
Кореневі
|
-
|
-
|
-
|
-
|
2.2
|
Похідні
|
-
|
-
|
5
(10 %)
|
дюймовий
|
2.3
|
Складні
|
47
(46 %)
|
klaftertief
‘глибиною
в сажень’
|
5
(10 %)
|
тридюймовий
|
3
|
Словосполучення
(прикметник + іменник)
|
-
|
-
|
4
(7 %)
|
людський зріст
|
|
Усього
|
102
(100 %)
|
|
51
(100 %)
|
|
Як
свідчить таблиця 1, серед соматизмів, що виражені іменниками у німецькій мові, домінують
складні, а кореневі посідають друге місце. Щодо соматизмів-прикметників, то всі
вони є складними. В українській мові більшість соматизмів-іменників є
кореневими, на відміну від німецької, і лише незначна кількість лексем є
похідними. Соматизми- прикметники презентовані однаковою кількістю як похідних,
так і складних лексем. У німецькій мові похідних прикметників зафіксовано не
було. У досліджуваних мовах відсутні кореневі соматизми-прикметники. Проте лише
в українській мові на позначення СПК вживаються словосполучення типу повний
зріст, людський зріст, повний рот, витягнута рука, напр.: (1) укр. Буря, до
речі, саме тієї миті набрала таких обертів, що всі просторові координати було
втрачено – тільки білий хаос навколо і біла порожнеча за витягнутою рукою [23,
238]. (2) укр. А той не зупинявся, тиснув дужче, гнав у високий, вище людського
зросту, ситняг [26, 799]. Таким чином, складні СПК у німецькій мові, виражені
прикметниками і іменниками, репрезентують різні кількісні характеристики. Як
відомо, складні слова є структурною особливістю німецької лексики [14, 130], [
15 ,45]. Завдяки своєму останньому компонентові вони виражають різні параметри
і вживаються на позначення одиниць виміру [17, 134; 19, 267–268]
Таблиця 2
Складні
прикметники типу “соматизм + параметричний прикметник” на позначення приблизного виміру в
німецькій мові
№
п/п
|
Характеристики
|
Кіль-
кість (%)
|
Приклади СПК
|
1
|
Висота
|
11 (23 %)
|
kniehoch ‘по коліна’
|
2
|
Довжина
|
11 (23 %)
|
armlang ‘завдовжки з руку’
|
3
|
8 (17 %)
|
handgroß ‘завбільшки з руку’
|
4
|
Товщина
|
7 (15 %)
|
faustdick ‘завтовшки з кулак’
|
5
|
Глибина
|
5 (10 %)
|
klaftertief ‘глибиною в сажень’
|
6
|
Ширина
|
5 (10 %)
|
daumenbreit ‘завширшки з великий
палець’
|
7
|
ЗГ
|
1 (2 %)
|
vierzöllig ‘чотирьохдюймовий’
|
|
усього
|
48 (100 %)
|
|
Таким
чином, складні прикметники з останнім компонентом на позначення висоти (- hoch)
і довжини (-lang) є найбільш чисельними. Характеристики "величина"
(-groß), "товщина" (-dick), "глибина" (-tief) і
"ширина" (-breit) представлені дещо меншою кількістю одиниць. Лише
одна лексема становить залишкову групу, оскільки її останній компонент не виражає
зазначених вище характеристик. В українській мові такі прикметники репрезентовані
словосполученнями за моделлю "прислівник на позначення характеристики + прийменник
+ іменник-соматизм", напр.: нім. faustgroß відповідає укр.
‘завбільшки з кулак’.
Таблиця 3
Складні
іменники типу “соматизм + параметричний іменник” на позначення приблизного
виміру в німецькій мові
№
п/п
|
Характеристики
|
Кіль-
кість (%)
|
Приклади СПК
|
1
|
Висота
|
8 (28%)
|
Augenhöhe ‘рівень очей’
|
2
|
Ширина
|
5 (17%)
|
Handbreite ‘ширина в долоню’
|
3
|
Довжина
|
4 (14%)
|
Armlänge ‘довжина руки’
|
4
|
Величина
|
3 (10%)
|
Körpergröße ‘людський
зріст’
|
5
|
Об'єм
|
3 (10%)
|
Handvoll ‘жменя’
|
6
|
Відстань
|
3 (10%)
|
Spannweite ‘відстань між кінчиками
великого пальця і мізинця’
|
7
|
Товщина
|
1 (4 %)
|
Fingerdicke ‘товщина в палець’
|
8
|
ЗГ
|
2 (7%)
|
Schlüsselbein ‘ключиця’
|
|
усього
|
29 (100 %)
|
|
Як
випливає з таблиці 3, перше місце серед характеристик посідають складні
іменники з останнім компонентом на позначення висоти (-höhe), друге – на
позначення ширини (-breite), третє – на позначення довжини (-länge). Такі
параметри, як "величина" (-größe), "об'єм" (- voll)
і "відстань" (-weite) представлені у квантитативному плані більш
однорідно, по три лексеми у кожній. На останньому місці – складні іменники на
позначення товщини (-dicke), що представлені лише однією лексемою. Слід також
зазначити, що залишкова група містить дві лексеми, останній компонент яких не
виражає ніяких параметрів. В українській мові такі іменники репрезентовані
здебільшого словосполученнями за моделлю "іменник на позначення
характеристики + прийменник + іменник-соматизм", напр.: нім. Fingerbreite відповідає
укр. ‘ширина в палець’. Найбільш частотними в якості складової частини
композитів у німецькій мові вживаються соматизми ‘Finger’ ‘палець’, ‘Hand’
‘рука’, ‘Daumen’ ‘великий палець руки’, ‘Knie’ ‘коліно’, а в українській –
‘сажень’ і ‘дюйм’.
Залежно
від параметрів виміру СПК виділяються наступні групи (табл. 4).
Таблиця 4
Семантична
класифікація СПК за параметрами виміру
№
п/п
|
нім. мова
|
Укр.мова
|
|
1
|
Одиниці виміру висоти
|
36
(35 %)
|
16
(34 %)
|
нім. schulterhoch ‘по плечі’,
укр. по коліна
|
2
|
Одиниці виміру довжини
|
21
(20 %)
|
20
(43 %)
|
нім. Elle ‘лікоть’, укр. сажень
|
3
|
Одиниці виміру величини
|
13
(13 %)
|
1
(2 %)
|
нім. handgroß ‘завбільшки з
долоню’, укр. завбільшки з
кулак
|
4
|
Одиниці виміру
ширини
|
10
(10 %)
|
3
(6 %)
|
нім. fingerbreit ‘завширшки з
палець’, укр. завширшки у
долоню
|
5
|
Одиниці виміру
товщини
|
9
(9 %)
|
2
(4 %)
|
нім. armdick ‘товщиною в руку’, укр. завтовшки в обхват
|
6
|
Одиниці виміру
глибини
|
5
(5 %)
|
-
|
нім. klaftertief ‘глибиною в сажень
|
7
|
Приблизна
кількість
|
5
(5 %)
|
4
(9 %)
|
нім. Prise ‘пучка’, укр. жменя
|
8
|
Одиниці виміру
відстані
|
3
(3 %)
|
1
(2 %)
|
нім. Spannweite ‘відстань між
кінчиками великого пальця і
мізинця’, укр. ступінь
|
|
усьго
(100 %)
|
47
(100 %)
|
|
За
даними таблиці 4, найбільш продуктивною серед СПК за параметрами виміру у німецькій
мові є група “Одиниці виміру висоти”, на другому місці – “Одиниці довжини”. Такі
СПК, як “Одиниці виміру товщини”, “Одиниці виміру глибини” і “Приблизна
кількість” представлені значно меншою кількістю одиниць. СПК “Одиниці виміру
відстані” містить лише три лексеми і посідає останнє місце. В українській мові,
навпаки, перше місце серед СПК за параметрами виміру посідає група “Одиниці
довжини”, а друге – “Одиниці виміру висоти”. Звертає на себе увагу той факт, що
в німецькій мові СПК “Одиниці виміру ширини” і “Одиниці виміру товщини” містять
значно більший відсоток, ніж в українській мові. Відсутність групи “Одиниці
виміру глибини” є особливістю української мови.
Аналіз
фактичного матеріалу показав, що у досліджуваних мовах CПК ‘Handvoll’ ‘жменя’,
‘Prise’ ‘пучка’, ‘Zoll’ ‘дюйм’, ‘п'ядь’, ‘півнігтя’ у переносному значенні
вживаються на позначення невизначеної кількості “мало”, напр.: (3) нім. Nella
hatte immer den Eindruck eines ungeheuer intelligenten, ungeheuer traurigen und
sich immer mehr aufblähenden Luftballons, der platzen würde, und
nichts würde übrigbleiben als eine Handvoll konzentrierter, übelriechender
Trauer [27, 28]. – ‘Неллі він завжди здавався надзвичайно ерудованою,
надзвичайно сумною повітряною кулею, що все більше надимається, ось-ось має
тріснути, і тоді від неї нічого не залишиться, крім жмені сконцентрованої,
смердючої нудьги’ [24, 24]. (4) укр. Над Ждановою головою був вирваний стріпок,
і парубок бачив у дірці шмат неба й жменю зірок, ясних та чистих, які, однак,
злякано тремтіли [26, 759].
СПК
вживаються у досліджуваних мовах у словосполученнях, у яких назви частин тіла
позначають такі характеристики, як висота, глибина і т.д. [17, 127], тобто
мають алативну спрямованість [6, 33]. Вони вказують на напрямок виміру як згори
донизу, так і навпаки, що стає зрозумілим лише із контексту, напр.: (5) нім.
Wir wichen den tieferen Prielen aus, umrundeten unberechenbare Tümpel,
konnten es dennoch nicht vermeiden, daß wir von Zeit zu Zeit in ein
Schlickloch gerieten und einsackten bis zum Knie [27, 377]. – ‘Глибокі протоки
і підозрілі озерця ми обминали, та все одно час від часу попадали в ковбані й загрузали
по коліна’ [24, 207]. (6) укр. Щойно там він налетів на вапняковий гребінь
посеред русла, де його вільне плавання ногами вперед було остаточно зупинено:
Цумбрунненові ноги по коліна застрягли в підводних розколинах, а верхня
половина тіла опинилася над хвилями, намертво перекинута впоперек гребеня [23,
219]. Цю ж саму функцію виконують і складні прикметники з останніми
компонентами на позначення висоти (-hoch) і довжини (-lang), напр.: (7) нім.
Ihre Beine steckten in kniehohen Wollstrümpfen, an ihrem Handgelenk
schlenkerte eine versilberte Kette, die Addi ihr aus heiterem Himmel von Rotterdam
geschickt hatte, wohin er mit der Truppenbetreuung gekommen war [28, 279]. –
‘На ногах у неї були вовняні панчохи до колін, а на руці подзвонював
посріблений ланцюжок, що його ні сіло ні впало надіслав Адді з Роттердама, куди
він попав з бригадою військових артистів’ [24, 154].
Висновки
Проведене
дослідження дозволяє зробити наступні висновки:
·
Соматична лексика носить
антропоморфний характер і з давніх-давен вживалася на позначення одиниць виміру
і мір зі значенням приблизної кількості.
·
Кількість СПК у німецькій
мові суттєво переважає кількість СПК в українській. Іменники відповідної
семантики у німецькій мові представлені з точки зору словотвірної структури
кореневими і складними іменниками та складними прикметниками (див. табл. 1). В
українській мові соматизми-іменники є кореневими і похідними, на відміну від
німецької. Соматизми-прикметники презентовані як складними, так і похідними
лексемами. Слід також зазначити, що кореневих соматизмів-прикметників у досліджуваних
мовах зафіксовано не було. Лише в українській мові на позначення СПК вживаються
словосполучення (прикметник + іменник) типу повний зріст, людський зріст,
повний рот, витягнута рука.
·
Складні слова є структурною
особливістю німецької лексики і їхній останній компонент репрезентує різні
характеристики. У кількісному плані складні прикметники переважають над
складними іменниками. Характерно, що характеристики “величина”, “висота”,
“довжина”, “ширина” і “товщина” виражені як складними іменниками, так і складними
прикметниками. Проте такі характеристики, як “відстань” і “об’єм” представлені тільки
складними іменниками, а “глибина” – тільки складними прикметниками (див. п. 4,
а також табл. 2, 3). В українській мові такі прикметники репрезентовані
словосполученнями за моделлю "прислівник на позначення характеристики + прийменник
+ іменник-соматизм", а іменники репрезентовані здебільшого словосполученнями
за моделлю "іменник на позначення характеристики + прийменник +
іменник-соматизм" (див. п. 4).
·
За даними семантичної
класифікації за параметрами виміру було виділено 8 груп ЛПК: 1) одиниці виміру
висоти; 2) одиниці довжини; 3) одиниці виміру величини; 4) одиниці виміру
ширини; 5) одиниці виміру товщини; 6) одиниці виміру глибини; 7) приблизна кількість;
8) одиниці виміру відстані. Відсутність групи “Одиниці виміру глибини” є особливістю
української мови (п. 5 табл. 4).
·
У досліджуваних мовах CПК
‘Handvoll’ ‘жменя’, ‘Prise’ ‘пучка’, ‘Zoll’ ‘дюйм’, ‘п'ядь’, ‘півнігтя’ у
переносному значенні використовується на позначення невизначеної кількості
“мало” (п. 6).
·
Соматична лексика на
позначення одиниць виміру і мір зі значенням приблизної кількості
використовується у досліджуваних мовах у словосполученнях, у яких назви частин тіла
позначають такі характеристики, як висота, глибина і т.д., і які корелюють зі
складними прикметниками з останніми компонентами на позначення висоти (-hoch) і
довжини (-lang) (п.7).
БІБЛІОГРАФІЯ
1. Амосова Н.Н.
Основы английской фразеологии. – Л., 1993. - 245с.
2. Антрушина
Г.Б., Афанасьева О.В., Морозова Н.Н. Лексикология английского языка: Учебное
пособие для студентов. – М., 1998. – 351с.
3. Аркадьев П.М.
Семиотическая концептуализация тела и его частей. I. Признак “Форма” / П.М.
Аркадьев, Г.Е. Крейдлин,
А.Б. Летучий // Вопросы
языкознания. – 2008. – № 6. – С. 78–97.
4. Арнольд И.В.
Лексикология современного английского языка. – М., 1999. – 418с.
5. Арнольд И.В.
Стилистика современного английского языка. – М., 1990. – 390с.
6. Ашукин Н.С.,
Ашукина М.Г. Крылатые слова. – М., 2000. – 290с.
7. Балли Ш.
Английсукая стилистика / пер. с англ. К.А.Долинина. – М., 1961. – 407с
8. Белявская Е.Г.
Семантика слова. – М., 2004. – 391с.
9. Бондаренко
С.М. Беседы о грамотности. – М., 1997. – 490с.
10. Булаховский
Л.А. Курс русского литературного языка. – К., 2001. – 671с.
11. Виноградов В.В.
Об основных типах фразеологических единиц в русском языке. – Л., 1998. – 491с.
12. Замойська І.
Структура словотвірних парадигм іменників на позначення внутрішніх органів
людини / І. Замойська //
Вісник Львівського
університету. – 2004. – Ч. 1, Вип. 34. – С. 153–158. – (Серія "Філологічна").
13. Каракевич Р.О.
Національно-культурна маркованість фразеологічних одиниць на позначення виміру
та ваги в німецькій
та українській мовних
картинах світу / О.Р. Каракевич // Вісник Донецького університету. – 2008. –
Вип. 1. – С. 42–47. – (Серія
Б "Гуманітарні
науки").
14. Козырев Л.И.
Становление и развитие фразеологизмов с компонентами рука, нога: автореф. дис.
на соискание уч.
степени канд. филол.
наук : спец. 10.02.01 “Русский язык” / Л.И. Козырев. – Минск, 1991. – 19 с.
15. Koшкарьова Л.С.
Засоби вираження напрямку дії вверх у німецькій мові у зіставленні з
українською та російською
мовами : дис. … канд.
філол. наук : 10.02.17 / Кошкарьова Лариса Сергіївна. – Донецьк, 2000. – 230 с.
16. Материнська О.В.
Типологія найменувань частин тіла : Монографія / Материнська О.В. – Донецьк :
ДонНУ, 2009. –
295 с. – (Серія "
Типологічні, зіставні, діахронічні дослідження" ; т. 5).
17. Молчанова Л.А.
Народная метрология (к истории народных мер длины) / Л. А. Молчанова. – Минск :
Наука и техника,
1973. – 81 с.
18. Телия В. Н.
Вторичная номинация и ее виды / В.Н. Телия // Языковая номинация. Виды
наименований. – М. : Наука,
1977. – С. 129–221.
19. Федуленкова Т.М.
Проблема общего и специфического в соматической фразеологии некоторых
германских языков (на
материале английского,
немецкого и шведского языков) : автореф. дис. … на соискание уч. степени канд.
филол. наук : спец.
20. “Германские языки”,
спец. 10.02.20 “Сравнительно-историческое и типологическое языкознание” /
Т.М. Федуленкова. – М.,
1984. – 16 с.
21. Швачко С.А.
Языковые средства выражения количества в современном английском, русском и
украинском языках /
С. А. Швачко. – К. :
Вища школа, 1981. – 144 с.
22. Brown С. Lexikal
typologie from an antropological point of view / C. Brown // Sprachtypologie
und sprachliche Universalien. –
Berlin ; New-York : de
Gruyter, 2001. – S. 1178–1190.
23. Dornseiff F.
Bezeichnungswandel unseres Wortschatzes / Franz Dornseiff. – Lahr – Schwarzwald
: Moritz Schauernburg Verlag,
1966. – 226 S.
24. Erben J. Einführung
in die deutsche Wortbildungslehre / Johannes Erben. – [3., neubearb. Aufl.]. –
Berlin : Erich Schmidt
Verlag, 1993. – 182 S.
25. Fleischer W.
Wortbildung der deutschen Gegenwartssprache / W. Fleischer, I. Barz. – [2.,
durchges. und erg. Aufl.]. –
Tübingen : Max
Niemeyer Verlag, 1995. – 382 S.
26. Kaliuščenko
V.D. Typologie denominaler Verben / V. D. Kaliuščenko. – Tübingen
: Max Niemeyer Verlag, 2000. – 253 S. –
(Folge
"Linguistische Arbeiten"; bd. 419).
27. Pümpel-Madel
M. Deutsche Wortbildung: Typen und Tendenzen in der Gegenwartssprache.
Adjektivkomposita und
Partizipialbildungen:
(Komposita und kompositionsähnliche Strukturen. – 2). Hauptteil 5 / M. Pümpel-Madel,
E. Gassner-Koch,
H. Wellmann. – Berlin ;
New York : de Gruyter, 1992. – 340 S.
28. Viedebantt O. Altes
und ältestes Weg- und Längenmaß / O. Viedebantt // Zeitschrift
für Ethnologie. – Berlin : Behrend & Co,
1913. – Jg. 45. – S.
956–969.
29. Wellmann H.
Deutsche Wortbildung: Typen und Tendenzen in der Gegenwartssprache. Das
Substantiv. Hauptteil 2 / Hans
Wellmann. – Düsseldorf
: Pädagogischer Verlag Schwann, 1975. – 500 S.
30. Wierzbicka A.
Semantics Primes and Universals / Anna Wierzbicka. – Oxford ; New York : Oxford
University Press, 1996. –512 p.
СПИСОК ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ
ДЖЕРЕЛ
31. Великий тлумачний
словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К. :
Ірпінь : ВТФ «Перун»,
2004. – 1425 с.
32. Duden Deutsches
Universalwörterbuch / Hrsg. von der Dudenredaktion. – [5., überarb.
Aufl.]. – Mannheim ; Leipzig ; Wien ;
СПИСОК ДЖЕРЕЛ
ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ
33. Андрухович Ю.
Дванадцять обручів : [роман] / Юрій Андрухович [2-ге вид., випр. та доповн.]. –
К. : Критика, 2004. –
333 с.
34. Бель Г. Дім без
господаря : [роман] / Генріх Бель ; [пер. з нім. Є. Попович]. – К. : Рад.
письм., 1968. – 262 с.
35. Ленц З. Урок
німецької : [роман] / Зігфрід Ленц ; [пер. з нім. О. Логвиненко]. – К. : Рад.
письм., 1976. – 406 с.
36. Мушкетик Ю.М. Яса :
[роман] / Юрій Михайлович Мушкетик. – К. : Дніпро, 1990. – 831 с.
37. Böll H. Haus
ohne Hüter : [Roman] / Heinrich Böll. – [12. Aufl.]. – München :
Deutscher Taschenbuch Verlag, 1999. – 316 S.
38. Lenz S.
Deutschstunde : [Roman] / Siegfried Lenz. – Hamburg : Hoffmann und Campe, 1997.
– Bd. 6. – 729 S.