Грошово-кредитне регулювання держави і його особливості в Україні

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни "Макроекономіка"

на тему: "Грошово-кредитне регулювання держави і його особливості в Україні"

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи грошово-кредитного регулювання та структура грошово-кредитної системи України

1.1 Сутність поняття, структура та етапи розвитку грошово-кредитного регулювання України

1.2 Механізм дії та структура грошово-кредитної системи України

1.3 Методи грошово-кредитного регулювання

Розділ 2. Аналіз грошово-кредитної системи України

2.1 Сучасний стан основних показників орієнтування грошово-кредитної системи

2.2 Динаміка основних показників орієнтування грошово-кредитної системи

2.3 Економічне становище м. Києва за січень 2015 року

Розділ 3. Шляхи вдосконалення грошово-кредитного регулювання в Україні

3.1 Особливості сучасної монетарної стратегії України

3.2 Шляхи підвищення ефективності грошово-кредитного регулювання економіки

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Розвиток фінансово-кредитної системи країни визначається ефективністю монетарного регулювання, що базується на використанні дієвого інструментарію грошово-кредитної політики. На кожному етапі економічного розвитку країни центральний банк визначає цілі своєї діяльності, що передбачають пріоритетність використання окремих інструментів. В Україні на законодавчому рівні формуються основні засади грошово-кредитної політики на кожний рік, де визначається перелік інструментів та методів, за допомогою яких відбувається регулювання фінансово-кредитної системи країни.

Розвиток кредитних систем, ринку позичкових капіталів дещо зменшили безпосередній вплив центрального банку на формування попиту та пропозиції грошової маси. За таких умов зростає ефективність інструментів опосередкованого впливу на діяльність грошово-кредитної системи. Допоміжні інструменти регулювання грошово-кредитної політики відіграють також не останню роль: вони доповнюють дію основних інструментів.

Дослідження сучасної грошово-кредитної політики та основних засад її формування набирають актуальності через необхідність пошуку пріоритетних інструментів монетарного регулювання. Аналіз досвіду застосування Національним банком України тих чи інших інструментів дає змогу визначити рівень ефективності грошово-кредитної політики та запропонувати можливі шляхи його підвищення.

Дослідженню сучасної грошово-кредитної політики України та основних засад її формування присвячена значна кількість наукових праць, зокрема О. Папаіки, А. Щетиніна, М. Савлука, Б. Івасіва, О. Лимаря, І. Вєтрової, О. Дзюблюка, Д. Осипчука, О. Гнатіва, Н. Гелухова, В. Прадун, С. Лєонова, М Мороза. Незважаючи на значні здобутки вітчизняних вчених, існує необхідність подальшого аналізу ефективності грошово-кредитної політики, особливо в умовах фінансової нестабільності, задля пошуку шляхів подолання недоліків монетарного регулювання та підвищення його результативності. Саме це і визначає актуальність і практичну цінність дослідження основних засад формування сучасної грошово-кредитної політики Національного банку України.

Метою є розробка на основі аналізу застосування інструментів грошово-кредитного регулювання Національного банку України пропозицій щодо підвищення ефективності монетарної політики.

Предметом даної роботи виступають дослідження ефективності використання інструментів грошово-кредитної політики на кожному з етапів її формування, і особливо - за останній період.

Об’єктом роботи виступає національна економіка, її реальний сектор, банківська сфера.

Для досягнення мети роботи необхідно виконати наступні завдання:

-        розглянути сутність поняття, структуру та етапи розвитку грошово-кредитного регулювання України;

-        проаналізувати динаміку основних показників орієнтування грошово-кредитної системи;

-        дослідити ефективність інструментів грошово-кредитної політики;

-        запропонувати шляхи підвищення ефективності грошово-кредитного регулювання економіки.

Інформаційну основу курсової роботи складають нормативні акти, офіційні статистичні дані; науково-методична література; матеріали періодичних видань та ресурси мережі Інтернет.

грошова кредитна україна монетарна стратегія

Розділ 1. Теоретичні основи грошово-кредитного регулювання та структура грошово-кредитної системи України

1.1 Сутність поняття, структура та етапи розвитку грошово-кредитного регулювання України

Грошова система - це законодавчо встановлена форма організації грошового обороту в країні. Вона є складовим елементом господарського механізму і регулюється законами, встановленими державою. Кожна промислово розвинена країна має власну грошову систему, яку розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки.

Грошова система країни формується історично, що позначається на структурі та змісті її елементів. Основними з них є:

) масштаб цін;

) найменування грошової одиниці;

) валютний курс;

) види готівкових грошових знаків, які мають законну платіжну силу;

) регламентація безготівкового обороту

) державний апарат, який здійснює регулювання грошового обороту.

Масштаб цін - історично обумовлений елемент грошової системи, що визначає ваговий вміст у грошовій одиниці металу, який у відповідний період виконував роль грошей. Встановлений державою золотий (чи срібний) вміст грошей виступав важливим елементом системи ціноутворення в країні. В умовах обігу паперових грошей масштаб цін втратив своє вагоме значення як елемент грошової системи. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грошима функції міри вартості.

Найменування грошової одиниці (національної валюти), як правило, виникає історично. Становлення державної незалежності України обумовило перехід до найменування стародавньої грошової одиниці, що використовувалась в Київській Русі - гривні.

Валютний курс - ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн.

Держава визначає види готівкових грошових знаків, що мають статус законного платіжного засобу на її території. До них відносяться: банківські білети, казначейські білети та розмінна монета.

Основним компонентом грошової маси в сучасних умовах є не готівкові знаки, а залишки на рахунках в банках та небанківські кредитних установах. Вони використовуються для платежів шляхом перерахувань коштів з рахунку платника на рахунок їх одержувача. Принципи функціонування грошей, що знаходяться на рахунках ("грошей безготівкового обігу" або "електронних" в умовах проведення платежів на базі електронно-обчислювальної техніки), визначаються державою через регламентацію безготівкового обороту.

Операції щодо готівкових та безготівкових розрахунків здійснюють банки та небанківські установи. Однак безпосереднє регулювання грошового обороту здійснюють банки, що зумовлює виділення їх як самостійного елемента грошової системи. Механізм регулювання характеризується побудовою самої банківської системи - її організацією за однорівневим чи дворівневим принципом.

Сучасна грошова система характеризується наступними загальними рисами:

розвитком та розширенням в грошовому обороті безготівкових розрахунків при одночасному скороченні готівкових;

переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які за своєю природою небагато чим відрізняються від паперових грошей;

збереженням в грошовому обігу декількох країн поряд з кредитними грошима паперових грошей у формі казначейських білетів;

відміною офіційного золотого вмісту грошових одиниць, демонетизацією золота;

випуском банкнот в обіг з метою кредитування господарства, держави, а також приросту офіційних золотих і валютних резервів;

посиленням державного регулювання грошового обороту в зв'язку з постійним порушенням базового принципу грошової системи - відповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту, яке веде до інфляційного процесу.

Кредитна система - це, по-перше, сукупність кредитно-розрахункових відносин, форм і методів кредитування; по-друге, сукупність кредитно-фінансових інститутів.

Кредит - це складова обороту грошей, що виражає економічні відносини, які виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позики в грошовій чи товарній формі на умовах повернення, терміновості та платності. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержанні останніми позики, а й під час розміщення ними заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках.

Розрізняють такі форми кредиту:

·        Комерційний;

·        Банківський;

·        Споживчий;

·        Державний;

·        Міжнародний.

Комерційний кредит має товарну форму і надається одним суб'єктом господарювання (підприємством) іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем. Метою комерційного кредиту є прискорити реалізацію товарів. Відсоток за комерційним кредитом, який входить в суму векселя, нижчий, ніж по банківському кредиту. Розмір комерційного кредиту обмежений величиною вільних капіталів, що знаходяться у підприємців. Банківський кредит надається позичальникам у вигляді грошових позик. Об'єкт банківського кредиту - грошовий капітал. Позичальником може бути підприємець, держава, сектор домогосподарства. Кредитор - це користувач грошових коштів, насамперед банк. Банківський кредит виходить за межі комерційного, оскільки він не обмежений напрямом, терміном та сумами кредитних угод. Сфера використання банківського кредиту - нагромадження капіталу, перетворюючи в капітал частину грошових доходів і заощаджень населення. Банківські позики класифікуються залежно від:

·        економічної сфери застосування - внутрішні та міжнародні;

·        структури банківської системи - кредити центрального банку і кредити комерційних банків;

·        сфери використання - виробничі та споживчі;

·        строку (терміну) користування: короткострокові - до одного року, середньострокові - до 3 років та довгострокові - понад 3 роки.

Споживчий кредит надається приватним особам. Його об'єктом, як правило, є товари довгострокового користування (меблі, автомобілі, побутова техніка, тощо), різноманітні послуги. Різновидом споживчого кредиту є довгострокові (на тривалий термін) позики приватним особам на купівлю або будівництво житла.

Державний кредит - це сукупність кредитних відносин, в яких позичальником або кредитором є держава чи місцеві органи влади. У провідних країнах доходи від внутрішніх позик стали другим після податків джерелом фінансування державних витрат. Заощадження населення, що зберігаються в ощадному банку (якщо останній є державним), кошти, мобілізовані страховою системою, а також суми коштів, що залучені у населення за допомогою позик, в сукупності становлять внутрішній державний борг.

Державний кредит може виступати у різних формах. Наприклад, натуральні позики (хлібні, цукрові), у вигляді цінних паперів, облігацій внутрішньої позики, казначейських зобов'язань та інших кредитних документів. Кредитна діяльність держави потрібна особливо в низькорентабельних, але необхідних для відтворення галузях (житлове будівництво, інфраструктура, сільське господарство тощо).

По-перше, це перерозподільча функція. З допомогою кредиту вільні грошові капітали та доходи підприємств, домогосподарств, держави акумулюються і перетворюються в позиковий капітал, який за плату надається в користування.

По-друге, регулювання економіки також здійснюється проведенням відповідної кредитної політики на державному рівні. Держава змінює обсяг і динаміку кредитів з метою впливу на господарські процеси, бере участь у процесі руху позикового капіталу від джерел до сфер застосування, регулює доступ позичальників на ринок позикових капіталів, полегшуючи або ускладнюючи отримання позик. Кредит сприяє концентрації та централізації капіталу, стимулює створення нових підприємств (у вигляді акціонерних товариств), а також об'єднань підприємств.

Складовою частиною кредитної системи є банківська система як сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв'язку. В Україні центральним банком є Національний банк. Він має функціонувати досить автономно від уряду. Його головне завдання - забезпечення стійкості національної валюти - гривні, - її купівельної спроможності. В цьому відношенні функції Національного банку навіть вище державних, оскільки дії держави відображають, як правило, інтереси окремих галузей, підприємств і соціальних груп. Центральний банк відстоює загальнонародні інтереси і повинен проводити незалежну політику.

Важливою складовою кредитної системи є різні небанківські кредитно-фінансові інституції.

У країнах Європи та в Японії банки не мають суворих обмежень у виборі вкладень (портфель банку) та контролі над діяльністю корпорацій. Характерним в цьому відношенні є банківська система Німеччини, де функціонують понад 4000 банків двох типів: універсальні, спеціалізовані та близько 49 000 банківських установ.

В Україні законодавчо не визначена "модель" комерційного банку. Як свідчить практика, комерційні банки в Україні є універсальними. Універсальний банк має тісні зв'язки з підприємствами, виконує нетрадиційні банківські операції (на відміну від "консервативної моделі"). Це відповідає домінуючій в останні 10-20 років тенденції до універсалізації банківських операцій.

1.2 Механізм дії та структура грошово-кредитної системи України

Грошові системи сформувались в XVI-XVII століттях з появою та затвердженням капіталістичного способу виробництва, хоча окремі елементи з'явились в більш "ранній період". З розвитком товарно-грошових відносин та капіталістичного способу виробництва відбуваються суттєві зміни в грошовій системі.

Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які, обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи. Як елемент господарського механізму країни грошова система відображає - властиву йому сукупність економічних відносин, в зв'язку з чим набуває характеру системи ринкового чи неринкового типу.

Неринкову грошову систему відрізняє наявність значних обмежень щодо функціонування грошей (талони, карткові системи розподілу тощо), використання адміністративних методів регулювання грошового обігу (лімітування кредитів, раціонування видачі грошей тощо), розмежування сфер готівкового та безготівкового обігу, заборони певних грошових операцій, здійснення контролю за грошовими операціями юридичних осіб та громадян тощо.

Грошову систему ринкового типу характеризує вільне функціонування грошей. Зберігаються лише певні обмеження проведення грошових операцій на рівні банків як елементу грошової системи країни. При цьому регулювання грошового обігу проводиться шляхом використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку та структуру грошової маси.

Відповідно до механізму регулювання валютних відносин виділяють грошові системи відкритого та закритого типу. У відкритій грошовій системі відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Режим регулювання валютних відносин та визначення валютного курсу забезпечують органічне включення національної економіки в світову. Грошова система закритого типу передбачає використання валютних обмежень, які зумовлюють ізоляцію національної економіки від світової. За таких умов валютний курс не відображає реальної інвалютної ціни грошової одиниці країни, і фактично виступає як формальний елемент грошової системи.

Історично системи металевого обігу реалізувались у формі біметалізму та монометалізму.

При біметалізму роль загального еквіваленту законодавче закріплювалась за двома металами, - як правило, золотом і сріблом.

Монометалізм - це грошова система, за якої тільки один вид металу виконує роль грошей.

Відповідно до змісту механізму регулювання грошового обороту виділяють системи паперово-грошового та кредитного обігу.

Для системи паперово-грошового обігу характерна бюджетна емісія, яка може виступати у двох формах:

) випуск грошових білетів держказначейством;

) покриття бюджетного дефіциту за рахунок кредитної емісії.

Система кредитного обігу - це випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Кредитна емісія забезпечує еластичність грошового обігу, дає можливість на відміну від бюджетної емісії, не тільки легко збільшувати, а й зменшувати кількість грошей в обігу. Органами регулювання грошового обігу є банки.

Серед комплексу заходів щодо оздоровлення та впорядкування грошового обороту особливе місце займають грошові реформи - представляють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава.

Згідно з положенням Національного банку України "Про кредитування" головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію НБУ, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів.

Комерційні банки, що мають відповідну ліцензію НБУ на право проведення операцій з валютними цінностями можуть виступати в ролі покупця і продавця тимчасово вільних коштів в іноземній валюті.

Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучання, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.

Види кредитів, які надаються банками поділяються:

-       За строками користування. Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.

o   За забезпеченням:

·        забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами) - вартість застави зазвичай перевищує суму кредиту;

·        гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

·        з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

·        незабезпечені (бланкові).

o   За ступенем ризику:

·        стандартні кредити;

·        кредити з підвищеним ризиком.

o   За методами надання:

·        у разовому порядку;

·        відповідно до відкритої кредитної лінії;

·        гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов’язання).

o   За строками погашення:

·        водночас;

·        у розстрочку;

·        достроково (на вимогу кредитора, або за заявою позичальника);

·        з регресією платежів;

·        після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Кредитні відносини між НБУ та комерційними банками.

Відповідно до чинного законодавства комерційні банки мають право на отримання від Національного банку України, як банку останньої інстанції, кредитів через кредитні аукціони, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів.

Банківський кредит та джерела його формування:

Банківський кредит надається суб’єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів. Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів.

Кредити в іноземній валюті надаються юридичним особам-резидентам, фізичним особам-резидентам, які займаються підприємницькою діяльністю, резидентам за операціями, що здійснюються ними з використанням платіжних карток міжнародних платіжних систем, та юридичним особам-нерезидентам - банківським установам.

1.3 Методи грошово-кредитного регулювання

Грошово-кредитна політика є оперативним і гнучким доповненням політики бюджетної. Світова практика свідчить, що за її допомогою держава впливає на грошову масу та відсоткові ставки, а вони, відповідно, - на споживчий та інвестиційний попит.

Грошово-кредитна політика ґрунтується на принципах монетаризму і має низку переваг над фіскальною політикою. Негативні моменти полягають у тому, що ця політика непрямо впливає на комерційні банки з метою регулювання динаміки пропозиції грошей, а тому не може безпосередньо змусити їх зменшувати чи збільшувати кредити.

Головною функцією центрального банку кожної держави (у США - Федеральної резервної системи) є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримки таким чином стійкої купівельної спроможності грошей, що є дуже важливою умовою нормального функціонування ринкового механізму.

Фінансова політика центрального банку зумовлена станом економіки. Якщо економічна активність на ринку погіршується і відбувається спад виробництва, скорочення робочих місць, центральний банк робить спробу збільшити грошову масу і кредит. Якщо ж витрати стають загрозливо збитковими, унаслідок чого зростають ціни і вивільняється багато робочих місць, він робить усе можливе, щоб зменшити грошову масу і кредит.

Завдання грошово-кредитної політики в Україні - забезпечити фінансову стабільність, поступово знизити інфляцію, вивести економіку з кризи.

Величину і стан грошової маси оцінюють за допомогою грошових агрегатів. Для поточного вимірювання кількості грошей, використовуваних як платіжний засіб, доцільно скористатися агрегатом М₁, який найповніше відображає виконання грішми функції засобу платежу.

Для прогнозування ситуації в економіці України та аналізу можливих результатів її реформування потрібно використовувати агрегат М₂, оскільки включені в нього строкові депозити і ощадні вклади можуть суттєво вплинути на сукупний попит. Ці кошти можна вкласти в державні облігації, що вплине на розмір внутрішнього боргу; інвестувати, що змінить значення реального ВВП, або перетворити у готівкову іноземну валюту, що зберігається поза банками. Для України найбільш адекватним показником грошової маси з погляду аналізу поточної ситуації і найближчих перспектив її зміни є агрегат М₁, а для прогнозування і регулювання у довготерміновому періоді - М₂.

У 2014 році темпи приросту грошового агрегату М₁ становили 13.5% порівняно з 18.7% у попередньому році. Така динаміка грошового агрегату М₁ була зумовлена уповільненням темпів приросту переказних депозитів у національній валюті до 4.4% порівняно з 21.7% у 2013 році.

Зростання за рік грошового агрегату М₂ на 5.4%, або на 49.1 млрд. грн., - до 955.3 млрд. грн. було зумовлено як зміною грошового агрегату М₁, так і зростанням переказних депозитів в іноземній валюті на 67.5%. Залишки за іншими депозитами зменшилися порівняно з попереднім роком на 8.1%, у тому числі в національній валюті - на 22.8% [7, ст.34].

У 2015 році зменшення операцій за грошовим агрегатом М₁ за місяць на 0.6 млрд. грн. відбулося виключно через скорочення готівки. Водночас операції за переказними депозитами у національній валюті у складі М₁ зросли за січень на 7.8 млрд. грн. У річному обчисленні темпи приросту грошового агрегату М₁ прискорилися до 15.6% у січні порівняно з 13.5% у грудні 2014 року. Уповільнилося скорочення операцій за коштами, вкладеними в цінні папери, крім акцій. За січень вони зменшилися на 0.3 млрд. грн. порівняно зі скороченням на 0.7 млрд. грн. у грудні попереднього року.

Грошова база на кінець січня 2015 року становила 326.7 млрд. грн. Зменшення її залишків в обчисленні до попереднього місяця на 1.9%, або на 6.5 млрд. грн. було зумовлено скороченням готівкових коштів, випущених в обіг, на 4.2%, або на 12.9 млрд. грн. Залишки за зобов’язаннями Національного банку України перед іншими депозитними корпораціями, що не включаються в грошовий агрегат М₃, зросли за місяць на 23.4%, або на 6.4 млрд. грн. У річному обчисленні зростання грошової бази прискорилося до 11.0% у січні порівняно з 8.5% у грудні [8, ст.21-22].

Показник приросту монетарної бази жорстко контролюється, зокрема в рамках зобов’язань перед Міжнародним валютним фондом за програмою "Стенд-бай", а також Радою Національного банку України в рамках виконання Основних засад грошово-кредитної політики.

В Україні рівень монетизації ВВП (співвідношення між наявною грошовою масою і обсягом ВВП) має невисокі показники серед держав з перехідною економікою. У 2012 р. цей показник становив 54,9% [6], тоді як у країнах євро зони, був у 2 рази вищий, і в 2012 р. становив 101%. У Китаї рівень монетизації зріс протягом 1991-2012 рр. з 87,4 до 184%.

Недосконала у нас і структура грошової маси. У розвинутих країнах обсяг готівки у складі загальної грошової маси не перевищує 10%. За 10 років - з 2004 по 2014 рік - частка грошей у поза банківському обігу в Україні зменшилася на 7% - з 34%. У 2014 р. у структурі грошової маси готівка становила 27%, а рівень монетизації - 54% [9].

В Україні державне грошово-кредитне регулювання провадить Національний банк України. Методи й інструменти грошово-кредитної політики визначені Законом України "Про Національний банк України" [1, c.22].

Стаття 25 Закону України "Про Національний банк України" визначає засоби та методи грошово-кредитної політики:

-        норми обов’язкових резервів;

-        процентні ставки, управління золотовалютними резервами;

-        операції з цінними паперами на відкритому ринку;

-        випуск депозитних сертифікатів центрального банку.

Перелік відображає лише основні засоби та методи грошово-кредитної політики.

Державні фінансові органи. Органи, що разом із Центральним банком виконують регулюючі функції у сфері фінансів. Найголовнішим серед них є Міністерство фінансів, яке займається питаннями планування та виконання державного бюджету і бюджетним фінансуванням; Державне казначейство, яке займається збором державних доходів і їх витратою згідно з державним бюджетом.

Розділ 2. Аналіз грошово-кредитної системи України

2.1 Сучасний стан основних показників орієнтування грошово-кредитної системи

Операції центрального банку на відкритому ринку державних цінних паперів.

2.2 Динаміка основних показників орієнтування грошово-кредитної системи

Однією з особливостей грошової системи нашої країни є висока питома вага готівки, готівкових грошей і виділення такого структурного елемента грошової маси, як грошова база. Якщо виходити із світового досвіду, слід зазначити, що, наприклад, у США нема поняття "грошова база", нема такого грошового агрегату, як М_{0 -} готівкові гроші. Грошове агрегування починається з агрегату М₁ який включає готівку, поточні депозити, у тому числі чекові. У Німеччині поряд з грошовими агрегатами М₁ М₂, М₃ та М₃ (розширений) виділяється такий елемент, як грошова маса центрального банку, яка включає готівку та обов'язкові резерви комерційних банків. А у Великій Британії виділяється агрегат М₀, який об'єднує готівку в обігу, касову готівку банків та операційні вклади банків у Банку Англії. В Росії також виокремлюється агрегат М₀ як єдність готівки в обігу, в т. ч. в касах комерційних банків. Чим пояснити цю особливість грошового агрегування? Поняття "грошова база", потреба в ньому та його значення визначаються його складовими елементами. Це - сума готівки, яка знаходиться поза банківською системою, загальні резерви комерційних банків, сума обов'язкових та позанормативних резервів готівки в касах. Як видно, це та частина грошової маси, яка регулюється безпосередньо Національним банком. Він здійснює емісію грошей і регулює цей процес, встановлює нормативи обов'язкових і залишкових резервів у касах. У країні, де готівкові гроші становлять половину їх загальної маси, наявність грошової бази становить необхідну і зручну форму регулювання грошового обігу, підтримання їх стабільності. Це дає можливість швидко збільшувати грошову масу. 2012 року грошова база становила 255.3 млрд. грн., у тому числі гроші поза банками становили 203.2 млрд. грн. [6], 2014-го вона зросла до 333.2 млрд. грн., у тому числі гроші поза банками становили 282.9 млрд. грн. (Додаток 1. Динаміка грошової бази в Україні) [7]. Грошова база на кінець січня 2015 року становила 326.7 млрд. грн. Зменшення її залишків в обчисленні до попереднього місяця на 1.9%, або на 6.5 млрд. грн. було зумовлено скороченням готівкових коштів, випущених в обіг, на 4.2%, або на 12.9 млрд. грн. [8, ст.21]. Хоча грошова база, і кошти поза банками перевищили рівень 2012 року на 22%, проте негативна динаміка зменшення її порівняно з кінцем 2014 року на початок 2015 склала 2%. Незважаючи на це, в Україні грошова база є одним із засобів регулювання грошового обігу, грошової маси. А той факт, що поняття "грошова база" використовується і в окремих розвинених країнах, свідчить про її універсальний характер. Недосконалість структури грошової маси в Україні особливо проявляється у формуванні, змісті і обсягах грошового агрегату М₃. У США зміст і обсяги цього агрегату визначаються великими строковими внесками (понад $100 тис.), які становлять 22 % загальної грошової маси. До них додаються строкові угоди про зворотний викуп, цінні папери взаємних фондів грошового ринку і строкові позики. У Німеччині власний зміст М₃ (розширений) становлять депозити у закордонних дочірніх банках та філіях німецьких кредитних інститутів, а також фондів грошового ринку. В Росії - сертифікати та облігації державної позики.

В Україні до М₃, тобто їх власного змісту, окрім М₂, належать кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків. Ні про великі внески (понад $100 тис.), як у США, ні про депозити у закордонних дочірніх банках, як у Німеччині, у нас не йдеться. У 2012 році грошова маса М₃ досягла 773.2 млрд. грн., але М₂, яке є складовою М₃, становило 726.3 млрд. грн. [6]. Отже, виходить, на власний зміст М₃, тобто на кошти клієнтів у довірчому управлінні та цінні папери власного боргу банків припадало 46,9 млрд. грн. Хоча порівняно з 2000 роком спостерігається позитивна динаміка - власний вміст М₃ зріс з 0,5% до 6% загального обсягу, - але все ж потрібні великі зусилля з інноваційного розвитку економіки, зростання національного капіталу, значного підвищення доходів населення, що тільки й може бути надійною основою утворення великих вкладів у банки, що забезпечить збагачення власного змісту вищого грошового агрегату. Не менш важливим чинником істотного поліпшення структури грошової маси є подальший розвиток кредитних відносин, фондового ринку, істотного збільшення і видів, і маси цінних паперів. На жаль, на цьому напрямі у нас ще багато чинників, які стримують розвиток і кредитних відносин, і фондового ринку. Динаміка облікової ставки НБУ наведена у додатку 2 (Додаток 2. Динаміка облікової ставки НБУ). Як видно, облікова ставка, середньозважена річна збільшилася з 6,5 % у 2014-му до 14 % на початку 2015 року, тобто більше ніж у 2 рази. Після 15 квітня 2014 року і облікова ставка НБУ, і ставка рефінансування підвищилися. Очевидно, це наслідок несприятливих процесів економічної кон'юнктури. Та для нас особливо важливими є умови кредитування, що має безпосереднє значення для розвитку підприємництва, здійснення розширеного відтворення. На жаль, тут зниження відсоткових ставок, а значить, розширення можливостей одержання кредиту відбувається повільніше. Якщо 2010 року відсоткова ставка дорівнювала 19,6 %, то на початок 2015 р. вона збільшилася і становила 24,16%. Це дуже висока плата за кредит. За березень облікова ставка НБУ зросла до 30%. Це прокоментувала глава Національного банку України: "Цим ми намагаємося зв’язати вільну ліквідність банків, щоб мінімізувати потенційний тиск на курс і ціни. Хоча деякі експерти і радили нам боротися з інфляційними процесами політикою дешевих грошей, але це рада з розряду гасіння пожежі бензином", - наголошується в тексті промови Валерії Гонтаревої. Згідно з текстом, глава НБУ нагадує, що регулятор істотно посилив монетарну політику шляхом підвищення облікової ставки до 30% річних і збільшення обов’язкових резервів банків. Жорсткість монетарної політики НБУ націлена на стабілізацію валютного ринку і курсу гривні, яка протягом минулого року за офіційним курсом подешевшала по відношенню до долара в 2 рази і ще в 1,8 рази - з початку цього року.

На додатку 3 (Додаток 3. Динаміка облікової ставки в іноземній валюті (на прикладі Англії, Німеччини і України)) ми спостерігаємо порівняння динаміки облікової ставки країн ЄС (Англії та Німеччини) і України. Вдала грошово-кредитна політика держав, проведення необхідних реформ і запровадження регулюючих законів стримує відсоток облікової ставки центрального банку на відносно низькому рівні. І тут не можна не вдатися до історичного порівняння.А. Сміт свого часу зауважив: коли б кредит надавався на основі високого відсотка (8-10 %, хоча ця норма набагато нижча за лихварський відсоток), то позиковий капітал не потрапив би до рук людей (тобто підприємців), які здатні дати йому вигідне й прибуткове застосування. Тому нам потрібно нарощувати економічні можливості, накопичувати капітал, аби створити сприятливі умови для розвитку кредитних відносин.

Розвиваючи і збагачуючи структуру грошової маси, не можна обмежуватися агрегатом М₃. Треба мати на увазі, що у США існує четвертий агрегат, власний зміст якого становлять банківські акцепти, ощадні облігації, короткострокові внески державної скарбниці і комерційні векселі. Інакше кажучи, розвиток економіки, посилення її капіталізації нерозривно пов'язані із зростанням фондового ринку, збільшенням і урізноманітненням цінних паперів, а значить, формами грошей.

Проведений аналіз природи грошей і кредиту дає змогу зробити такі висновки: по-перше, перехід від грошей-товару до кредитних грошей, грошей-капіталу означає, що гроші, як і раніше, мають матеріальний характер, вони є формою руху позикового капіталу, а їхній розвиток визначається зростанням та удосконаленням економіки, товарно-кредитних відносин, посиленням капіталізації економіки. Монетарні методи відіграватимуть тим більшу роль, чим повніше і активніше сприятимуть кількісному зростанню економіки та її якісному удосконаленню, підвищенню її ефективності. Ці процеси, у свою чергу, визначають істотне поліпшення структури грошової маси, зміну співвідношення між готівкою і безготівковими грошима, зростання у грошовій масі депозитних сертифікатів, цінних паперів, наближення нашої грошової маси до структури грошей розвинених країн. По-друге, переростання товарно-грошового господарства в товарно-кредитне означає, що кредит став системо утворювальною категорією, він визначає форму суспільного виробництва, істотно змінює систему виробничих відносин, створює сприятливі умови для зростання продуктивних сил, раціонального використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів, підвищення ефективності економіки. Становлення і розвиток товарно-кредитного господарства потребує подальшого удосконалення кредитних відносин: нарощування і раціонального використання позикового капіталу, зменшення облікової ставки НБУ, відсоткових ставок за кредитами, що надаються комерційними банками, подальшого розвитку фондового ринку, збагачення форм цінних паперів, перетворення фондової біржі на активний механізм переливу капіталів та здійснення структури зрушень в економіці.

2.3 Економічне становище м. Києва за січень 2015 року

Зовнішньоекономічна діяльність

Обсяг експорту товарів та послуг м. Києва за січень-грудень 2014р. становив 14808,1 млн. дол. США (90,5% від рівня січня-грудня 2013р.), імпорту - 22636,0 млн. дол. (75,9% від рівня січня-грудня 2013р.). Від’ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу становило 7827,9 млн. дол. (за січень-грудень 2013р. також від’ємне - 13456,6 млн. дол.).

У січні-грудні 2014р. оборот зовнішньої торгівлі товарами в м. Києві склав 31645,8 млн. дол. США і зменшився проти січня-грудня 2013р. на 18,9%. Експортовано товарів на 11469,8 млн. дол., імпортовано - на 20176,0 млн. дол. У порівнянні з січнем-груднем 2013р. обсяги експорту зменшились на 7,0%, обсяги імпорту - на 24,4%. Від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 8706,2 млн. дол. (за січень-грудень 2013р. також від’ємне - 14342,8 млн. дол.).

Порівняно з січнем-груднем 2013р. експорт товарів зменшився до Франції на 34,1%, Ізраїлю - на 28,7%, Російської Федерації - на 27,1%, Німеччини - на 22,6%, Єгипту - на 18,4%, Індії - на 12,8%, Нідерландів - на 8,7%, Казахстану - на 2,6%, Італії - на 1,4% та Бельгії - на 0,6%. Утім, спостерігалось збільшення експортних поставок до Угорщини в 11,3 рази, Кіпру - в 5,2 рази, Пакистану - в 2,1 рази, Саудівської Аравії - в 1,5 рази, Польщі - на 41,1%, Великої Британії - на 33,5%, Кореї, Республіки - на 26,5%, Ірану, Ісламської Республіки - на 24,5%, Китаю та Білорусі - на 17,5% кожна країна, Туреччини - на 8,1% та Іспанії - на 4,8%.

Зменшились проти січня-грудня 2013р. імпортні поставки зі Швейцарії на 49,6%, Японії - на 43,2%, Великої Британії - на 37,2%, Німеччини - на 33,8%, Нідерландів - на 33,7%, США - на 31,0%, Італії - на 30,4%, Російської Федерації - на 28,0%, Франції - на 27,6%, Румунії - на 26,0%, Польщі - на 25,3%, Угорщини - на 23,8%, Китаю - на 21,0%, Індії - на 15,5%, Туреччини - на 14,1%, Австрії - на 13,3%. Одночасно спостерігалось збільшення імпортних поставок з Литви та Білорусі відповідно на 15,4% та 7,3%.

Обсяг експорту зовнішньої торгівлі послугами м. Києва за січень-грудень 2014р. становив 3338,3 млн. дол. США, імпорту - 2460,0 млн. дол. У порівнянні з січнем-груднем 2013р. обсяги експорту зменшились на 16,9%, імпорту - на 21,5%. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі послугами становило 878,3 млн. дол. (у січні-грудні 2013 р. також позитивне - 886,2 млн. дол.).

Основними партнерами в експорті послуг від підприємств та організацій м. Києва були такі країни: Російська Федерація - 18,1% від загального обсягу експорту послуг, США - 12,3%, Велика Британія - 9,4%, Швейцарія - 9,2%, Німеччина - 8,7%, Об’єднані Арабські Емірати - 3,1%, Кіпр - 2,8%, Італія та Естонія - по 2,2%, Франція, Корея, Республіка та Польща - по 1,8%, Казахстан - 1,6% та Туркменістан - 1,5%.

Порівняно з січнем-груднем 2013р. обсяг експорту послуг зменшився до Туркменістану на 47,5%, Об’єднаних Арабських Еміратів - на 29,0%, Франції - на 24,3%, Кіпру - на 23,5%, Німеччини - на 20,3%, Великої Британії - на 17,6%, Російської Федерації - на 15,7%, США - на 12,8%, Казахстану - на 12,2%, Кореї, Республіки - на 7,8%, Швейцарії - на 3,7% та Італії - на 1,5%. Утім, спостерігалось збільшення експорту послуг до Естонії в 4,2 рази та Польщі - на 9,9%.

Найбільшу питому вагу в загальному обсязі імпорту послуг мали: Російська Федерація - 16,8%, Кіпр - 11,8%, Велика Британія - 9,9%, Швейцарія - 7,7%, Німеччина - 6,3%, Австрія - 4,5%, Туреччина - 4,2%, Мальта - 3,4%, США та Нідерланди - по 3,1%, Об’єднані Арабські Емірати - 2,9%, Франція - 2,8% та Польща - 2,0%.

Порівняно з січнем-груднем 2013р. скоротились обсяги імпорту послуг з Кіпру на 42,8%, США - на 36,8%, Нідерландів - на 33,9%, Австрії - на 26,1%, Франції - на 23,2%, Великої Британії - на 21,3%, Туреччини - на 19,9%, Німеччини - на 18,3%, Російської Федерації - на 16,1%, Об’єднаних Арабських Еміратів - на 9,0% та Польщі - на 4,8%. Одночасно зросли обсяги послуг, одержаних з Мальти в 26,1 рази та Швейцарії - на 0,4%.

У структурі зовнішньої торгівлі послугами переважали транспортні послуги, послуги у сфері телекомунікації, комп’ютерні та інформаційні послуги, ділові послуги, послуги, пов’язані з подорожами, роялті та інші послуги, пов’язані з використанням інтелектуальної власності, послуги, пов’язані з фінансовою діяльністю, послуги з переробки матеріальних ресурсів.

Станом на 31.12.2014р. з початку інвестування в економіку міста надійшло прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) обсягом 22733,0 млн. дол. США, в т. ч. з країн ЄС - 16628,6 млн. дол. США (73,1% загального обсягу акціонерного капіталу), з інших країн світу - 6104,4 млн. дол. США (26,9%).

За видами економічної діяльності найвагомішу частку (41,3%) усіх прямих інвестицій, що надійшли в економіку міста, спрямовано в розвиток підприємств та організацій, що здійснюють фінансову та страхову діяльність. Значний обсяг прямих інвестицій вкладено також в оптову та роздрібну торгівлю; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів (16,6%), професійну, наукову та технічну діяльність (10,4%), операції з нерухомим майном (9,0%), інформацію та телекомунікації (7,7%), промисловість (5,2%), будівництво (4,1%).

Станом на 31.12.2014р. в економіку м. Києва інвестиції надійшли зі 117 країн світу. Найбільшими країнами-інвесторами є Кіпр (6824,0 млн. дол. або 30,0%), Нідерланди (2916,7 млн. дол. або 12,8%), Російська Федерація (2384,6 млн. дол. або 10,5%), Австрія (2014,8 млн. дол. або 8,9%), Велика Британія (1127,0 млн. дол. або 5,0%), Італія (889,8 млн. дол. або 3,9%), Віргінські острови (Брит.) - 843,3 млн. дол. або 3,7%).

Станом на 31.12.2014р. обсяг прямих інвестицій (акціонерного капіталу) підприємств міста в економіку країн світу становив 686,0 млн. дол. США.

Внутрішня торгівля

Оборот роздрібної торгівлі (до якого включено роздрібний товарооборот підприємств, які здійснюють діяльність з роздрібної торгівлі, розрахункові дані щодо обсягів продажу товарів на ринках та фізичними особами-підприємцями) за січень 2015р. становив 9386,9 млн. грн., що на 18,0% менше обсягів січня 2014р.

Обсяг роздрібного товарообороту підприємств, які здійснюють діяльність з роздрібної торгівлі за січень 2015р. становив 6042,7 млн. грн., що на 21,4%1 менше, ніж за відповідний період попереднього року.

Ціни і тарифи

Динаміка цін споживчого ринку столиці у січні 2015р. визначалася збільшенням цінових показників на 3,6% (січень 2015р. до грудня 2014р.). Підвищення цін на продукти харчування та безалкогольні напої зареєстровано за такими товарними групами: овочі - на 21,3%, фрукти - на 15,3%, риба та продукти з риби - на 8,1%, хліб і хлібопродукти - на 6,0%, макаронні вироби - на 2,2%. Зростання цін (тарифів) на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива на 0,3% відбулося за рахунок збільшення вартості утримання та ремонту житла на 2,7%. У сфері охорони здоров'я ціни зросли на 4,0%, що зумовлено підвищенням вартості фармацевтичної продукції, медичних товарів та обладнання на 5,4%. Підвищення цін на транспорт у цілому на 0,9% пов'язано з подорожчанням перевезень автодорожнім пасажирським транспортом на 0,9% та зростанням вартості палива та мастил на 0,4%.

Ціни у сфері відпочинку та культури зросли на 3,4% в основному через подорожчання туристичних послуг на 2,6%.

Доходи населення

Середньооблікова кількість штатних працівників підприємств, установ, організацій (з кількістю найманих працівників 10 осіб і більше) у грудні 2014р. становила 1161,6 тис. осіб. Середній розмір їхньої заробітної плати становив 6414 грн., що у 5,3 рази вище рівня мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму на одну працездатну особу (1218 грн.). Порівняно з листопадом 2014р. розмір заробітної плати збільшився в середньому на 16,8%, а порівняно з груднем 2013р. - на 14,2%.

Нарахування за одну оплачену годину у грудні 2014р. порівняно з листопадом 2014р. збільшилися на 3,3% і становили 37,97 грн.

За розміром середньої заробітної плати найбільш оплачуваними в економіці були працівники фінансової та страхової діяльності; сфери інформації та телекомунікацій; професійної, наукової та технічної діяльності, а серед промислових видів діяльності - підприємств з виробництва основних фармацевтичних продуктів і фармацевтичних препаратів, де заробітна плата перевищила середній показник по економіці в 1,4-1,8 рази. Водночас абсолютний розмір заробітної плати працівників, зайнятих на підприємствах текстильного виробництва, виробництва одягу, шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів; сфери тимчасового розміщування й організації харчування; виробництва комп’ютерів, електронної та оптичної продукції; діяльності у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування, а також будівництва, не перевищував 58,0% від середнього рівня по економіці.

У січні-грудні 2014р. субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначено 85,0 тис. сімей, що становило 96,3% від загальної кількості сімей, які звернулися за субсидіями. У грудні 2014р. субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг отримували 40,9 тис. сімей міста. Середній розмір призначеної субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг на одну сім’ю у грудні 2014р. збільшився у порівнянні з відповідним періодом минулого року на 146,0% і становив 439,6 грн. Загальна сума субсидій, призначених сім’ям для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, у січні-грудні 2014р. становила 23249,0 тис. грн., що на 116,1% більше відповідного показника 2013р.

Ринок праці

Упродовж січня 2015р. статус зареєстрованого безробітного в державній службі зайнятості мали 19,5 тис. осіб, що на 8,9 тис., або у 1,8 рази, більше, ніж у відповідному періоді минулого року.

Кількість зареєстрованих безробітних збільшилася упродовж січня 2015р. на 0,3% і на кінець місяця становила 17314 осіб. Допомогу по безробіттю отримували 82,4% осіб, які мали статус безробітного.

Із загальної кількості безробітних 62,8% складали жінки, 44,6% - молодь у віці до 35 років.

Рівень зареєстрованого безробіття в цілому по м. Києву на кінець січня 2015р. становив 0,9% населення працездатного віку.

На кінець 2014р. серед зареєстрованих безробітних, які не працювали менше року, більшість (62,5%) була звільнена з попереднього місця роботи за угодою сторін; кожен п'ятий - у зв’язку зі змінами в організації виробництва та військовослужбовці, звільнені за скороченням чисельності або штату без права на пенсію; кожен одинадцятий - за власним бажанням.

Середня тривалість зареєстрованого безробіття на кінець 2014р. становила 4,1 місяці. Лише 1,6% безробітних шукали роботу за допомогою державної служби зайнятості понад рік, для кожного третього пошук тривав від 1 до 3 місяців, для кожного четвертого - від 3 до 6 місяців.

Кількість вільних робочих місць (вакантних посад), заявлених роботодавцями до державної служби зайнятості, у січні 2015р. порівняно з груднем 2014р. збільшилася на 0,5% і на кінець місяця становила 7,5 тис.

За останніми даними, у загальній кількості вакансій кожна сьома була в оптовій та роздрібній торгівлі; ремонті автотранспортних засобів і мотоциклів, або у державному управлінні й обороні; обов’язковому соціальному страхуванні, кожна восьма - у транспорті, складському господарстві, поштовій та кур'єрській діяльності, кожна десята - у діяльності у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування.

У січні 2015р. збільшення навантаження зареєстрованих безробітних на 10 вільних робочих місць (вакантних посад) порівняно з відповідним періодом 2014р. спостерігалося в усіх районах міста. Значення цього показника на кінець січня 2015р. коливалося від 6 осіб у Печерському районі до 70 осіб у Дніпровському районі.

За сприяння державної служби зайнятості у січні 2015р. було працевлаштовані 760 осіб, що на 19,8% менше, ніж у грудні 2014р. (у січні 2014р. - 637 осіб) [20, ст.4-10].

Розділ 3. Шляхи вдосконалення грошово-кредитного регулювання в Україні

3.1 Особливості сучасної монетарної стратегії України

Проведення сучасної грошово-кредитної політики потребує складних й відповідальних завдань, з якими потрібно вчасно і кваліфіковано справлятися. Йдеться, зокрема, про створення достатньої наукової бази для вироблення і проведення монетарної політики, оволодіння всіма досягненнями у відповідній сфері світової науки і практики, підготовку наукових кадрів, здатних провадити власні дослідження з урахуванням умов України, створення центрів, спроможних координувати в масштабах суспільства цю роботу, надійної системи комунікації Національного банку з громадськістю, підвищення рівня монетарних знань журналістів, широких верств населення, змістового рівня фахових і науково-популярних публікацій, формування навичок зваженого і відповідального підходу політиків до виголошення різного роду заяв стосовно монетарної сфери та інше.

Сьогодні оновилися з новою силою дискусії щодо зміни правової форми незалежності НБУ та факторів посилення його реальної неформальної незалежності, як у зв'язку з назрілою необхідністю удосконалення діючого монетарного режиму в країні, так і внаслідок суперечливих політичних подій. Від подальших реформ на активних зрушень залежить ефективність монетарної політики.

Важливим є формування монетарної стратегічної цілі. Як правило, країни з розвиненою ринковою економікою та новою ринковою економікою, що не здійснюють прямого таргетування інфляції, мають чітку ціль грошово-кредитної політики. Слід зауважити, що в багатьох країнах, які практикують пряме таргетування інфляції, в законах про центральний банк немає положення про пріоритетність цілі цінової стабільності.

Загалом, на думку багатьох дослідників, найбільш прийнятною є модель, за якої уряд формулює ціль центрального банку, котрий володіє інструментальною незалежністю у забезпеченні її реалізації.

Це дає підстави для висновку, що ефективної реалізації принципу цілеспрямованості монетарної стратегії можна досягти і в рамках діючого Закону "Про Національний банк України".

В середньостроковій монетарній стратегії доцільно говорити про довгострокову ціль НБУ, якою є впровадження режиму, що базується на ціновій стабільності, і зазначити найважливіші умови його запровадження. Щодо цілі самої середньострокової стратегії, то в 2015 - 2016 роках вона може бути задекларована як підтримання стабільності грошової одиниці як передумови фінансової рівноваги та економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі. Це буде кроком у напрямі руху до цінової стабільності.

Для згладжування сезонних коливань і шоків необхідно використовувати інтервенції на міжбанківському валютному ринку. Зважаючи на те, що у 2015-2016 роках Україна відчуватиме дію наслідків підвищення цін на енергоносії, невизначеності кон'юнктури світових ринків та інших факторів, адекватним завданням для політики валютного курсоутворення може бути забезпечення прогнозованої динаміки обмінного курсу залежно від стану платіжного балансу та уникнення його значних коливань. Як важливий індикатор курсової політики доцільно використовувати динаміку реального ефективного обмінного курсу гривні. В цьому контексті має бути визначена і роль валютних резервів як інструменту забезпечення виконання стратегічних завдань при збереженні їх достатнього (за міжнародними критеріями) рівня.

Серед об'єктивних факторів, що впливатимуть на характер грошової пропозиції упродовж 2015-2016 рр., - зміна тенденцій поточного і капітального рахунків платіжного балансу, зміна співвідношення внутрішніх споживчого та інвестиційного попиту, становлення геополітичних векторів розвитку Української держави.

Стимулювання розширення і модернізації виробництва має стати першочерговим завданням у сфері грошово-кредитного регулювання економіки в Україні в період її ринкової трансформації.

3.2 Шляхи підвищення ефективності грошово-кредитного регулювання економіки

Для економіки України найактуальнішими є проблеми, пов'язані з:

) трансформацією економіки;

) структурною перебудовою та створенням конкурентоспроможного вітчизняного виробника;

) створенням сприятливого мікроклімату для залучення іноземного капіталу;

) стимулюванням розвитку підприємництва (малого й середнього бізнесу) та інвестиційних процесів у країні.

Реалізація цих проблем допоможе конкретизувати тактичні цілі грошово-кредитної політики, зробить їх зрозумілішими й спрямованішими, створить умови для досягнення стратегічної мети ринкових перетворень і макроекономічної стабілізації в цілому.

Отримавши юридичну самостійність, підприємства економічно не можуть самостійно розвиватися. Це передусім зумовлюється тим, що продукція підприємств не може конкурувати з аналогічними товарами імпортного виробництва. Основних причин дві:

) застаріла технологія виробництва, а також високі додаткові витрати, пов'язані зі зберіганням, транспортуванням, процесом реалізації, роблять вітчизняну продукцію набагато дорожчою за імпортну;

) низький рівень життя громадян України, стійка тенденція до зниження доходів на душу; населення призводять до падіння купівельної спроможності. Населення купує переважно низькоякісні, але дешеві імпортні товари, водночас вітчизняна продукція не має збуту.

Тому основним завданням грошово-кредитної політики держави є створення умов для прориву вітчизняного виробника на національний і міжнародний товарні ринки. Такими умовами в ситуації, що склалася в економіці, можуть бути:

·        визначення пріоритетів у структурній перебудові економіки;

·        пільгове кредитування пріоритетних галузей і підприємств. Встановлення державного контролю за обов'язковістю надання кредитів комерційними банками визначеним державою підприємствам на пільгових умовах;

·        створення гнучкішої системи оподаткування, яка б давала змогу стимулювати використання частини прибутку на розвиток виробництва;

Важливим чинником, що визначає пріоритети структурної перебудови України, є прямі іноземні інвестиції. Динаміка обсягів зарубіжних інвестицій в окремі галузі економіки дає можливість точніше визначити конкурентоспроможність окремих наших підприємств і галузей, відповідність їхньої продукції кон'юнктурі світового ринку. Прямі іноземні інвестиції допомагають визначити пріоритетність розвитку підприємств за умови державного фінансування, отримати майбутні надходження до державного бюджету із цих підприємств.

Залучення іноземного капіталу значною мірою впливає на грошово-кредитну політику держави, хоч водночас є об'єктом останньої. Вплив іноземного капіталу на монетарну політику полягає в тому, що:

·        додаткові капіталовкладення безпосередньо впливають на зростання обсягів виробництва й зайнятості, що визначається в стратегічній меті грошово-кредитної політики;

·        операції на відкритому ринку та залучення коштів нерезидентів, які держава та НБУ використовують для збільшення своїх валютних резервів і стабілізації національної грошової одиниці, були пріоритетним завданням грошово-кредитної політики;

·        цей процес також позитивно впливає на кредитоспроможність і ліквідність банківської системи, що стабілізує грошово-кредитний ринок.

Сприяння з боку НБУ забезпеченню необхідних обсягів кредитування дасть змогу підприємствам не лише технологічно оновлювати виробництво, а й покривати виробничі витрати, що постійно зростають. Позитивно впливатиме на розвиток промисловості також відстрочка платежів за старими кредитними зобов'язаннями. Але дієвою політика відповідної кредитно-грошової експансії буде тільки у разі скорочення інфляції методами цінового контролю. Інакше брак стимулів до інвестування та стрімка інфляція підірвуть плани розширення і модернізації виробництва.

Запровадження інфляційного таргетування в Україні дало б змогу стабілізувати інфляцію, гармонізувати розвиток внутрішнього та зовнішнього секторів економіки, здешевити довгострокові кредитні ресурси. Хоча контроль над інфляцією і не є самоціллю монетарної політики, однак довгострокова цінова стабільність важлива в тому аспекті, що вона забезпечує прискорення темпів економічного зростання, підвищення добробуту населення, зниження безробіття. За запровадження таргетування інфляції довгострокова цінова стабільність проголошується прямою метою грошово-кредитної політики, яка сприятиме досягненню зазначених опосередкованих цілей. Світовий досвід показує, що країни з відносно низьким рівнем ВВП на одну особу, запровадивши режим інфляційного таргетування (IT) з перехідним періодом, успішно використали його переваги, підняли довіру суспільства до економічної і монетарної влади, пришвидшили реформи, досягли низької інфляції та сталих темпів економічного зростання.

З табл.1.1 видно, що кількість таких країн постійно збільшується. За 17 років дії режиму IT жодна з держав, яка його ввела, не відмовилась від нього. Лише Іспанія та Фінляндія із входженням до зони евро формально скасували цей режим.

Таблиця 1.1 Країни, в яких застосовується інфляційне таргетування

Проте сьогодні економіка, монетарна та фінансова системи країни не готові до цього рішучого кроку.

Для запровадження режиму інфляційного таргетування необхідно створити такі "технічні" передумови.

Законодавчо затвердити узгоджений усіма зацікавленими сторонами рівень інфляції на довгостроковий період. При цьому цілком імовірно, що на перехідному етапі фактично досягнутий рівень інфляції може дещо відрізнятися від запланованого, але особливо важливо, щоб подібними були траєкторії їх руху. За такої ситуації зростатиме роль комунікаційних відносин між центральним банком і суспільством, тому що необхідно щонайдокладніше пояснювати і бізнесу, і населенню, чому і на скільки відбулося відхилення, а також те, скільки часу потрібно для досягнення затвердженої динаміки інфляції.

Вдосконалити інструментарій проведення монетарної політики. Поступово основним інструментом ставатиме короткострокова відсоткова ставка центрального банку, через яку він впливає на рівень відсоткових ставок у банківській системі, ринок цінних паперів, валютний курс, інфляційні очікування, і в кінцевому підсумку - на рівень інфляції. Природно, що цей процес потребує певного часу.

Висновки

Розглянувши тему курсової роботи можна зробити висновки - до основних причин фінансової нестабільності в Україні відносяться внутрішній і державний борг, дефіцит бюджету, недонадходження податків, зростання масштабів тіньової економіки, а також настання терміну погашення ОВГЗ і інших боргів. Але в України є реальний шанс уникнути російського варіанту кризи. В Україні не існує непереборних джерел фінансової катастрофи. Багато в чому кризу стримує монетарна політика Нацбанку. Проте і ідеалізувати її не слід, оскільки більше всього від такої політики страждає населення.

Національний банк продовжує вживати системних заходів щодо вдосконалення монетарних регулюючих механізмів з метою реагування на поточні виклики та формування підґрунтя для виконання середньострокових завдань. Пріоритетною метою грошово-кредитної політики є досягнення та підтримка цінової стабільності в державі, головним критерієм чого розглядається досягнення та підтримання в середньостроковій перспективі (від 3 до 5 років) низьких стабільних темпів інфляції, що вимірюються індексом споживчих цін у межах 3 - 5% на рік. Для досягнення пріоритетної мети вживатимуться заходи щодо стабілізації та збалансованого розвитку валютного ринку.

Економічні, соціальні та політичні виклики, яких зазнає Україна у 2014році, зумовлюють значні ризики та невизначеності стосовно подальшого розвитку економіки та фінансових ринків. Заходи з відновлення макроекономічної та фінансової стабільності в державі, а також продовження проведення економічних і соціальних реформ в короткостроковому періоді можуть зумовлювати збереження підвищеного інфляційного тиску. За таких умов проведення грошово-кредитної політики упродовж найближчих років виходитиме з необхідності сприяння поступовому зниженню темпів інфляції, маючи на меті досягнення середньострокової інфляційної цілі до 2018 року. На шляху наближення до середньострокової інфляційної цілі передбачається така орієнтовна траєкторія приросту споживчих цін у річному вимірі: на кінець 2015 року - 9%, на кінець 2016 року - 7%, на кінець 2017 року - 5% [19]. Досягненню середньострокової цілі сприятиме передбачений на другу половину 2015 року перехід до монетарного режиму інфляційного таргетування, чому передуватиме реалізація комплексу заходів, спрямованих на створення відповідних макроекономічних, інституційних, організаційних та технічних передумов.

Відповідно до законодавства України в межах, що не перешкоджатимуть забезпеченню стабільності грошової одиниці, грошово-кредитна політика також спрямовуватиметься на сприяння стабільності банківської системи, а також на сприяння стійким темпам економічного зростання та підтримку урядової економічної політики. Успішність роботи Національного банку за наведеними напрямами визначатиметься в комплексі з результативністю заходів економічної політики Уряду на підставі критеріїв, що містяться у відповідних прогнозних і програмних документах економічного та соціального розвитку.

Список використаної літератури

1.       Лимар, О.Ф. Сучасні тенденції грошово-кредитної політики України [Текст] / О.Ф. Лимар, Л.М. Глухманчук // Економікс. - 2010. − №3. - С.22.

2.       Мочерний С.В., Устенко О. А.: Основи економічної теорії: Навч. посіб. - Вид.2-ге, доп. - К.: ВЦ "Академія", 2006. - 504 с. (Альма-матер).

.        Сайт "РБК-Україна" [Електронний ресурс]: Рівень монетизації української економіки. - Режим доступу до джерела: #"906641.files/image001.gif">

Додаток 2. Динаміка облікової ставки НБУ

Додаток 3. Динаміка облікової ставки в іноземній валюті (на прикладі Англії, Німеччини і України)

Додаток 4. Міжнародні резерви та динаміка інтервенцій НБУ в 2009-2013 рр.

Додаток 5. Динаміка офіційного курсу гривні до долара США, середньозваженого курсу на міжбанку та готівкового курсу гривні до долара США у 2010-2013 рр.

Додаток 6. Динаміка офіційного курсу гривні до долара США, середньозваженого курсу на міжбанку та готівкового курсу гривні до долара США у 2013-2015 рр.