Постать Пантелеймона Куліша у науковій літературі
Постать Пантелеймона Куліша у науковій літературі
Д.А. Кондратьєва, Н.Р. Темірова
Анотація
Стаття присвячена стану наукового вивчення постаті П. Куліша. У науковій літературі представлені різні аспекти - від біографії до світоглядних позицій. Слабко дослідженими залишаються стосунки з представниками українського руху, його історичні погляди.
Ключові слова: П. Куліш, наукова література, українське національне відродження, світогляд
куліш література політичний український
Вивчаючи нові аспекти історичного поступу українського народу, науковці чим раз частіше стикаються з доволі неоднозначними темами. Подібна ситуація зумовлюється попитом на розвязання неоднозначних питань, що продукуються в суспільстві. Вони потребують нагального вирішення, задля урозуміння себе в історичній канві світового масштабу. Однією з доволі делікатних й неоднозначних тем в українській історіографії є висвітлення постаті П. Куліша, його творчого та наукового доробку.
Довкола життя та оцінки діяльності останнього утворився штучний вакуум наукових досліджень, де кількість історіографічних розвідок не така вже й велика. Зокрема здійснено історіографічний аналіз дослідження педагогічної і просвітницької діяльності П. Ку- ліша О. Кравченко. В. Лазарєва висвітлює наукові дослідження присвячені П. Кулішу, де під обєкт вивчення підпадають його державотворчі погляди. Треба зак- центувати увагу на тому, що дотепер історичні погляди П. Куліша як окрема тема не стала предметом окремого спеціального дослідження. Мета цієї статті - досягнення дослідників різних поколінь і виявлення прогалин у вивченні постаті П. Куліша. Джерелами розвідки послужили праці дослідників, що охопили часовий діапазон від кінця ХІХ ст. до сьогодення.
Непересічна особистість, якою був П. Куліш, не могла не привертати уваги дослідників. Студії, присвячені йому, почалися зі статті М. Номиса у часописі «Киевская старина» за 1897 р. [1, 6]. Її можна вважати початком у науковому напрямі, що отримав назву кул- ішезнавство. Серед інших публікацій «Киевской старины», слід згадати біографічні розвідки В. Шенрока, М. Лободовського, М. Чалого, О. Лазаревського. Останній зокрема зосередив увагу на генеалогічному аспекті П. Куліша. Життєписи Пантелеймона Олександровича мали переважно оглядовий, науково-популярний характер. Одними з перших, хто звернулися до цієї теми, були Б. Грінченко, О. Маковей, Д. Дорошенко [2-4]. Так, Б. Грінченко не прагнув повністю висвітлити біографію П. Куліша, мотивуючи це хронологічною близькістю та невизначеністю у ставленні до результатів його діяльності. Умови формування особистості здобули висвітлення у розвідках М. Зерова та С. Єфремова [5; 6].
Доба національного руху в Україні характеризувалася працями, в яких аналізувався історичний, політичний і науковий напрями творчості українського діяча. Зародилася й думка про державницько-правовий напрям у кулішевій творчості. Зокрема М. Грушевський відзначив його як гуртівника нації «на ґрунті культури». Зауважив також цінність наукових праць П. Куліша, де висвітлено початкову історію козацтва в Україні [7, 10].
Радянські дослідники зверталися до постаті П. Ку- ліша побіжно і винятково в контексті «боротьби з буржуазним націоналізмом». Так, у виданні «Советская историческая энциклопедия» подана стаття про П. Куліша, де його означили як «шаленого реакціонера», чим укорінювалася теза, що він за поглядами належав до «буржуазних націоналістів» [8, 387]. На початку 1980-х рр., на гребені національного відродження почали видаватися твори П. Куліша. З боку дослідників, більшу увагу привертав літературно-критичний аспект його діяльності, що лишало практично не розробленою історичну складову творчої спадщини вченого.
У рік 150-річчя від дня народження П. Куліша було зроблено низку кроків, які свідчать про спробу утвердити нове тлумачення його наукової діяльності як історика. Студії П. Гончарука мали на меті показати погляди дослідника в контексті спілкування з учасниками Кирило-Мефодіївського товариства [9]. С. Злупко відносив П. Куліша до «однієї з головних фігур, які здійснювали ідейно-громадські звязки між галицькими і наддніпрянськими українцями в 1860 - на початку 70-х рр.». Автор відійшов від сталого бачення проблематики, тобто розгляду П. Куліша як виразника інтересів поміщицтва і буржуазії, наголошуючи, що його позиція «була міцною тим, що він виходив з інтересів широкої народної маси» [10]. Л. Коваленко у статті, присвяченій огляду його історичних поглядів, не виходила за рамки, означеної в радянській енциклопедії, ідеологічної оцінки діяльності історика, хоча й говорить про «необхідність всебічного аналізу теоретичної спадщини П. Куліша», «наукового висвітлення радянськими істориками його складного шляху, змін в його оцінках подій та історичних явищ». Проте, традиційно його погляди на історичні події безапеляційно названо хибними [11]. Зрозуміло, що студії, повязані з діяльністю вченого, в означений проміжок часу були жорстко цензуровані, тому дослідники не стільки звертали увагу на творчий доробок історика, скільки закидали йому хиткість у політичній боротьбі.
На початку 1990-х рр., з постанням Української держави, склалися сприятливіші умови для вивчення різноманітних аспектів життя та творчості П. Куліша. Зокрема в проукраїнському контексті цю постать вивчав Л. Мельник [12]. О. Ясь дослідив, розпочатий П. Кулішем, процес дегероїзації козацького феномену в монографії «История воссоединения Руси». Дослідник наголосив, що український діяч показав руський світ як соціокультурний простір, де домінує вічове право, яке «уособлює певний громадський ідеал». Тобто, в монографії П. Куліша акцентується увага «на тих аспектах буття, які вважає важливим для відтворення рушіїв світу минувшини, пояснення історичних перетворень та явищ» [13-14]. А. Погрібний і О. Шокало звернулися до біографічних сюжетів П. Куліша [1516]. Через своєрідність як людини, окремої уваги серед дослідників набула проблема міжособистісних відносин історика, зокрема із жіноцтвом [17].
На початку 2000-х рр. зявилася двотомна синтетична монографія Є. Нахліка «Пантелеймон Куліш: Особистість, письменник, мислитель», що є першою науковою біографією визначного українця. Автор детально простежив його життєвий шлях, показавши як численні здобутки, так і складнощі, суперечності, проблемні ситуації. Звернув також увагу на ідеологічну зрілість П. Куліша, наголошуючи, що насправді у 1654 р. відбулося не воззєднання, а розєднання українського та російського народів, які поклали на вівтар визвольної боротьби нескінченну плеяду освічених людей [18].
Дослідники приділяють увагу і світоглядним позиціям П. Куліша. О. Гомотюк вказує на хибні оціночні судження, з приводу сприйняття вченим історичного минулого. Передусім, це стосується нестандартного ставлення до польської шляхти, його критики козацького періоду в українській історії [19, 76]. О. Копи- ленко у роботі, присвяченій питанням української державності, називає П. Куліша «речником» української ідеї, вважаючи, що у своєму доробку він висвітлив корені української державності [20]. На думку О. Пономаренко, своєрідність суспільно-політичної історії в повному обсязі відображена в роботі П. Куліша «История воссоедиенния Руси», якою негативно оцінена доба Гетьманщини як наступниці козаччини, зосереджена увага на не усвідомленні елітою свого призначення [21].
П. Гончарук спрямовує увагу на вивчення еволюції суспільно-політичних ідей П. Куліша, намагаючись пояснити причини неоднозначності ідеології історичної концепції [22, 57]. На продовження цієї тематики, С. Мащенко у розвідці «Козацтво як субєкт української історії в інтерпретації П. Куліша» наводить порівняльний аналіз історіософських поглядів щодо українського козацтва у різні періоди його творчості [23]. Показово, що автор аналізує світоглядні позиції історика, які докладалися до історичного матеріалу: усвідомлення національної приналежності, звернення до людини як рушійної сили, неприйняття поділу на перших і другорядних.
Розглядаючи особливості сприйняття історії України П. Кулішем, К. Ісаєнко відзначає своєрідність, вплив світових тенденцій (позитивізму) і доходить висновку, що на пізньому етапі він відзначався глибоким розумінням майбутнього України, де вона постає прилученою до Європейського поступу, позбавлена комплексу географічного та культурного пограниччя, здатна відродитися та позбутися статусу провінційності [24]. О. Шокало зазначає, що П. Куліш систематизував свої погляди на історію, здійснивши критичну переоцінку всіх відомих йому історичних джерел, зокрема літописів. Саме П. Куліш, на думку дослідника, заклав основи державницького напряму в українській історіографії [17]. Останнім часом пожвавився інтерес до історичної спадщини П. Куліша в середовищі істориків із діаспори. Так, у роботах А. Міллера, П. Магочія опосередковано підіймаються питання критицизму праць П. Куліша стосовно руйнівних повстанських рухів [25-26].
Отже, достатньо значний масив наукової літератури, виробленої більше, ніж за сторіччя, охоплює різні аспекти життя та творчості П. Куліша - від проблем родоводу до його світогляду. Проте, він не в змозі по- вною мірою осягнути його багатогранну діяльність. Особливо гостро це відчувається в царині аналізу його як історика. Слід відзначити наявність лише однієї синтетичної праці. Водночас на спеціальну увагу заслуговують такі аспекти, як стосунки П. Куліша з представниками українського національного руху, його оцінка відносин між Україною та Польщею, ролі козацтва в історії України, визначення наслідків визвольної війни для українського народу. Предметом досліджень кулішезнавців мають стати літературні, етнографічні, мовознавчі студії, де історичні дослідження не набули достатньої уваги.
Література
1.Номис М. П. А. Куліш //Киевская старина. - 1897. - Т. 3.
3.Маковей О. Панько Олелькович Куліш: огляд його діяльності. - Л., 1900.
4.Дорошенко Д. Нарис історії України. - Л., 1991.
5.Зеров М. Поетична діяльність Куліш // Українське письменство ХІХ ст. Від Куліша до Винниченка (нариси з новітнього українського письменства). - Дрогобич, 2007.
6.Єфремов С. Історія українського письменства. - К., 1995.
7.Грушевський М.С. В тридцяті роковини Куліша. Соціально-традиційні підоснови Кулішевої творчості // Україна. -1927. - Кн. 1-2.
8.Пантелеймон Куліш // Советская историческая энциклопедия / Под ред. Е. Жукова. - Т. 8. - М., 1965.
9.Гончарук П. З історії співробітництва науковців Інституту історії АН УРСР з ученими братніх республік // Укр. іст. журн. (далі - УІЖ). - 1972. - № 12.
10.Злупко С. П. О. Куліш і боротьба суспільних течій в Західній Україні // УІЖ. - 1969. - № 8.
11.Коваленко Л.А. П. О. Куліш як історик // УІЖ. - 1969. - № 8.
12.Мельник Л. Утвердження ідей українського національного самовизначення (кінець XVIII - початок XX ст.). - К, 1992.
13.Ясь О. Історичні погляди Пантелеймона Куліша в світлі інтелектуальних метаморфоз 1870-80-хрр. // Історіографічні дослідження в Україні. - К., 2007. - Вип. 17.
14.Ясь О. Козацько-гетьманська минувшина в рецесії П. Куліша (1840 - початок 60-х рр.) // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця ХV111 ст.). - К., 2008. - Вип. 8.
15.Погрібний А. Гарячий Куліш // Творчі та ідейні шукання П. О. Куліша в контексті сьогодення. - К., 2000.
16.Шокало О. Провісник правди, або Добра вість про Пантелеймона // Куліш П. Моє життя. - К., 2005.
17.Гончар Ю. Гендерні розмисли («Пантелеймон Куліш між Параскою Глібовою і Горпиною Ніколаєвою») // Вісник Черкаського університету. Серія: філол. науки. - Черкаси, 2010. - Вип. 178.
18.Нахлік Є.К. Пантелеймон Куліш: Особистість, письменник, мислитель: у 2 т. - К., 2007.
19.Гомотюк О. Злет і трагедія українознавства на зламі епох ( 90-і рр. ХІХ ст. - перша третина ХХ ст.). - Тернопіль, 2007.
20.Копиленко О. По лінії всеукраїнських інтересів: корені і досвід української державності. - К., 2010.
21.Пономаренко О. Українська національна ідея часів козаччини // Гілея. - 2010. - Вип. 31.
22.Гончарук П. Суспільно-політичні та історичні погляди П. О. Куліша. - К., 2006.