Внутрішній аспект постаті Маклени Ґраси в однойменній п’єсі Миколи Куліша
Внутрішній аспект постаті Маклени Ґраси
в однойменній пєсі Миколи Куліша
Цепа О.В.
Центральноукраїнський державний педагогічний університет
імені Володимира Винниченка
У статті увиразнено актуальність дослідження художнього світу Миколи Куліша. Висвітлено основні орієнтири сучасної української філологічної науки стосовно постаті та спадщини митця. Обґрунтовано доцільність застосування проблеми автора до змістових і формальних аспектів пєси «Маклена Ґраса». Зясовано специфіку художньо втіленого набутого і сподіваного життєвого досвіду ключової дійової особи драми. Акцентовано на перспективних напрямках дослідження відповідного матеріалу.
Ключові слова: проблема автора, внутрішній світ, зовнішній світ, якості характеру, життєві цінності.
Постановка проблеми. «Світ Куліша заснований на міцних засадах моралі. Він знає, що таке провина і кара. Надії на соціальні перетворення й справедливість привернули серце Куліша до революції. Переконавшись у їхній ілюзорності, він не стає циніком. Не дозволяє собі цього. Тим він - як людина і виглядає наївним на тлі заповзятих графоманів та цинічних заробітчан тих часів... Його прямодушність як лакмусовий папірець проявляє штучність, робленість, нечесність інших, безвідповідальну гру в літературу. Це не означає, що Куліш не робив помилок, . він мав свої вади й підлягав упередженням часу, проте у засадах своїх людських та письменницьких суджень незмінно лишався людиною совісною, - і тим протидіяв, як міг, духовним деформаціям сучасності» [8, с. 424], - так свого часу написала літературознавець Наталя Кузякіна, яка понад три десятиліття досліджувала життєву і творчу долю відомого драматурга. Як гідний приклад дослідницької толерантності стосовно суті та ролі митця в непростих умовах суперечливої доби, такий висновок-роздум стає плідним джерелом чергових спроб наближення до таємниці життєсвіту Миколи Куліша. Дослідницькі пошуки актуалізують і унікальне самовизначення характеру письменника - «життєрадісний скептик» [8, с. 319], і своєрідна тональність його художнього світу - «трагедійність світобачення, яке поступово перетворюється на трагікомічне, трагіфарсове, що визначає взагалі тип сучасної культури» [4, с. 685].
Аналіз останніх досліджень і публікацій. У контексті зазначених орієнтирів маємо праці монографічного характеру (Я. Голобородько [2], Н. Кузякіна [8] та ін.), ґрунтовні розвідки, предметом дослідження яких є окремі аспекти емпіричного буття чи нюанси художнього світу Миколи Куліша (М. Кореневич [6; 5], Л. Куценко [10], В. Панченко [13], О. Поляруш [15], В. Працьовитий [16], Л. Танюк [18] та ін.).
Наразі актуальними є аналітично-пошукові кроки, спрямовані як на переосмислення всього того зі спадщини та біографії митця, що так чи інакше зазнало своєрідного «нальоту часу», так і відкриття-осмислення досі невідомого чи маловідомого. У цьому звязку назвемо пєсу «Маклена Ґраса», дослідницький інтерес до якої зумовлений як найтрагічнішими переживаннями митця під час її створення та підготовки до сценічного втілення, так і самим фактом утрати й подальшого відновлення з російських перекладів авторського - україномовного - варіанту. Отож, на матеріалі пєси «Маклена Ґраса» фахівці від філології в останні роки обґрунтовували: деміфологізацію радянських міфів (І. Лисенко [11]), домінантну символіку (Т. Плахтій [14]), міфологему дитини (І. Кремінська [7]), внутрішню колізію героя (А. Матющенко [12]), сценічну постановку (Л. Салімонович [17]), особливості вивчення (С. Жила [3]) тощо.
Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Уважаємо, що змістово-формальні сфери пєси Куліша «Маклена Ґраса» отримають нові різнопланові нюанси спостережень, за умови застосування новітніх концепцій і методологій, сформованих на основі актуальних проблем філологічної науки. Саме тому в цій статті пропонуємо, використовуючи розроблену нами в межах проблеми автора концепцію інтегрованого підходу до художньо закодованої особистості (Див. розлогіше: [19, с. 67-78]), системно дослідити внутрішній аспект ключової дійової особи драми - особливості презентувань/самопрезентувань (зображень/самозображень, оцінок/самооцінок, очікувань/самоочікувань) як свідчень набутого і сподіваного життєвого досвіду.
Мета статті. Зосереджуючись на експліцитному та імпліцитному рівнях тексту, що в ньому автор осмислює драму людини в добу соціальних потрясінь, зясуємо, якими гранями й наскільки глибоко привідкривається для реципієнта внутрішній світ головної постаті, приреченої на складні випробування в дисгармонійних умовах.
Виклад основного матеріалу. Одним із нюансів, вагомих у сенсі пізнання особистості Маклени Ґраси, є повязана з її віковою характеристикою/ самохарактеристикою авторська інтрига. Із першого епізоду в реципієнта складається враження, що перед ним - доросла дівчина: вона не лише закло-потана недитячими справами («Поки рано на канави змотаємось. Може, що знайдемо. Ти трісочки, я кістки чи картоплю, зваримо. Адже сьогодні татові на фабрику» [9, с. 328]), але й залучена до важливих таємниць тогочасного соціуму («Дорогою я тобі розкажу щось страшенно цікаве. Про що агітатор учора на таємних зборах розповідав, товариш Окрай» [9, с. 329]).
Надалі зі слів Анелі Зброжек стає відомо, що Маклена працювала на фабриці. Більше того, вона має вже сформовану, головним чином під впливом «товариша Окрая» [9, с. 341] (до речі, образ цього комуніста, котрий фігурує в тексті в основному «за кадром», стає свідченням того, як легко поши-рювались ідеї про соціальну рівність і братерство в часи соціально-політичних катаклізмів, як впевнено вербувались приречені на виживання люди), громадянську позицію щодо панівних класів: «...пани нас більше люблять, коли ми голодні, хоча самі вони тільки тоді добрі, як сплять» [9, с. 341]. Маклена впевнено озвучує власні політичні вподобання і життєві мрії, категорично заявляє про готовність до самопожертви заради здійснення очікуваного: «І вийду заміж за більшовика, от! Навіть мрію. До криміналу піду! В одиночній камері буду» [9, с. 341].
Згодом стаємо свідком, як донька по-дорослому розповідає Стефану Ґрасі про напружену ситуацію в місті («Сама фірма застрайкувала. А ту, що ви казали, кустарна закрили. Хазяїн утік. Не заплатив робітникам за цілий місяць. За матеріали також, і втік...» [9, с. 354]), як переймається долею Зброжекової покоївки, якій загрожує звільнення. Макленина активність, громадянська небайдужість підсилені враженням від арешту Окрая. Дівчина не сприймає покору і терпіння, уважає останнє, цитуючи того ж таки товариша Окрая, «найкращим сідлом для пана», котре «лише перетре хребет...» [9, с. 354].
І лише епізод, коли Маклена вирішила здобути грошей, аби звільнити родину від тирана Зброжека, розставляє всі акценти щодо її віку. Ми дізнаємось, що перед нами - «ще маленька і така худа» [9, с. 362] тринадцятирічна дівчинка. Якщо до цього епізоду думки і вчинки Маклени могли не видатись якимись особливими, то тепер усі її кроки сприймаються дещо інакше, адже перед нами маленька людина, якій у непростих життєвих обставинах - родинних (утрата матері, випробування голодом і хворобами) і соціально-політичних (інфляція, банкрутство, страйки, безробіття тощо) - завчасно прийшлось подорослішати.
Уже з першого епізоду пєси реципієнт бачить душевну красу Маклени, яку, здається, не здатний затьмарити жодний життєвий дискомфорт. Навіть у межовій ситуації вона залишається до-брозичливою, відкритою до принад довколишнього: «Поглянь, який ранок сьогодні! А сонечко яке! ...Он і Кундель уже встав. Вигрівається... Кунделику! Здоров був!» [9, с. 328].
Очевидно, одним із потужних джерел такого життєсвіту дівчинки є духовна енергія роду, підтримувана казковою мрією-памяттю про найріднішу людину: «А ондечки гуси летять. І які! Чисто як у казці. Памятаєш мама нам оповідала?.. (наспівує мелодію з казки про ІвасикаТелесика)» [9, с. 328]. Щоправда, згодом Маклена в розмові з маклером Зброжеком скаже: «Мама Христинку народила і вмерла» [9, с. 330]. Отже, лексемою «памятаєш» Маклена активує не їхні спільні спогади, а всього-на-всього ділиться з молодшою сестрою власною памяттю про неньку, інтуїтивно залучаючи Христинку до живильної материнської енергії. Саме ж обігрування казкового мотиву про Івасика-Телесика не лише засвідчує артистизм дівчини, її здатність театралізувати звичну життєву ситуацію, але й набуває ознак символу материнського начала, що його за правом старшинства інтуїтивно перейняла
Маклена. Відправляючись на вбивство Зброжека, Маклена передбачає ймовірність трагічного фіналу, а тому дає материнські настанови вже Христинці, котра за таких обставин закономірно мала б перейняти роль берегині роду: «От я вже й іду, Христинко! Якщо мене довго-довго не буде, щоб ти знала... сіль в горнятку за піччю, у вузлику трошки крупи. Звариш батькові й собі. (Пішла, вернулась.) Сіль тримай за піччю, щоб суха була, а якщо знадобиться, візьми отак пучку (показала як), під чисту ганчірку й пляшкою на столі трошки, пляшкою потри. Та дивись, не розбий. Адже нею ще мама терла! (Подивилась на пляшку й вийшла)» [9, с. 383]. Зрештою усвідомлення відповідальності за долю найменших і найбезправніших у сімї, усепоглинаюче прагнення полегшити їхні життєві страждання привнесуть в особистісну та родинну аури дівчини непросту енергетику.
Ми стаємо свідком і чималого внутрішнього дискомфорту Маклени. Її природню душевну гармонію своїм зневажливим ставленням порушить маклер Юзик Зброжек. Грубе приниження людської гідності («Бо ти не вмієш думати з батьків твоїх, з діда-прадіда» [9, с. 329]), безжальне руйнування дитячої казкової мрії («.ну для чого тобі чіпати, не подумавши, гусей? Твої вони, чи що?...А ти не подумала, що це, може, ще й не гуси, а журавлі чи лелеки...» [9, с. 329]) породжують адекватні ситуації психічні реакції: спочатку в її голосі вчувається іронія («Пан Зброжек уже не спить, сидить над нами, на ґанку. І ми заважаємо панові сидіти, розумієш?» [9, с. 329]), далі автор зауважує в ремарках, що вона «наїжа-чилась», а відтак вже почала говорити «раптово нервово, з хворобливою люттю» [9, с. 330].
Сцена батьківського приниження перед Зарембським та ймовірність повторення ситуації перед Зброжеком збурили все єство гордої дівчини. Вона не лише сміливо називає маклера «тираном» [9, с. 361], але й сповнена рішучості в намірі звільнити родину від цієї залежності. Підживлюючи обуренням і ненавистю до Зброжека власну готовність змінити на краще життя сестри і батька, вона наважується на непростий крок: «. так, як Ванда зробила і заробила! Стала отак і хоч як страшно було і соромно, дивилася на чоловіків» [9, с. 362]. Скажена суміш інстинктивного всеохопного бажання за будь-яку ціну здобути гроші і певного усвідомлення реальних перешкод спровокувала запуск непоясненних (очевидно, через ірреальну природу) внутрішніх механізмів самозахисту - в останню хвилину «... (наче її щось відкинуло) Ні!.. Не треба!.. Не можу я!.. (Чимдуж біжить у двір). Не можу!» [9, с. 366].
Вагомою в аспекті характеристики Маклени є її знайомство і розмова з польським музикантом Іґнацієм Падурою, що, відрікшись від світу, де «нездари-ремісники... грають на казенних струнах улесливі симфонії диктаторові» [9, с. 368], оселився в буді собаки Кунделя. Напрочуд розвинена інтуїція дівчинки знаходить своє вербальне вираження в «наївно простих, але вбивчих запитаннях» [9, с. 367] («Ах, це ви?.. Що грали на дудці перед паном Зарембським?» [9, с. 367]; «...якби це була буда Пілсудського скажіть, хіба він пустив би вас?» [9, с. 368]), котрі стали індикатором для колишнього й теперішнього життя Падури. Надалі все більше пересвідчуємося, що автор не просто зводить життєві шляхи цих двох персонажів. Один із них - дзеркальне відображення іншого на певному життєвому шляху. Згадаймо коментар Падури стосовно слів Маклени про її наміри «майнути через цей мур», піти «у революціонери», битися «за соціалізм»: «Це, ma fille, мої юнацькі фантазії та мрії. А ти їх мені сьогодні повторюєш. Сьогодні, коли я вже виріс із них і знаю, що соціалізм це буде лише друга після християнства світова ілюзія...» [9, с. 370]. Як бачимо, для одного з них - старшого і досвідченішого - це шанс критично переоцінити себе і власну життєву позицію. Для іншої - юної і наївно відкритої до всього нового - це поки що лише черговий етап світоглядного і духовного пізнання людей і світу. Трагічні обставини життя, «рицарська» привабливість вчинків і слів товариша Окрая, помножені на максималізм віку, зробили непохитною віру Маклени в ідеї соціалізму. Вона, як у свій час і юний Іґнацій, символізує те ідейне покоління, що в силу різних вагомих причин палко прагнуло революційного перетворення суспільства на засадах справедливості і гуманізму. Натомість Падура, для якого тепер «минули і революції, і соціалізм, і комунізм», який сприймає світ буденно (для нього «сонце як місяць, а місяць як півсковорідки» [9, с. 373]), уособлює тих трагічних романтиків, що їх поява в кожній епосі стає майже закономірністю. Цей образ, на нашу думку, виразно «працює» і на розкодування підтекстової інформації щодо ймовірного майбутнього Маклени. Куліш «з надзвичайною психологічною переконливістю розкриває процес народження революціонера, який неминуче повязаний зі злочином не тільки проти інших, а й проти себе - з морально-психічною деформацією. Стаючи професійною революціонеркою, Маклена забуває про свою любов до близьких, утрачає сімю, домівку й урешті свою душу» [12, с. 25].
Виразним акцентом у довершенні образу неординарної Ґраси стає момент, коли Маклена бере нелегку в усіх аспектах місію - бути вершителем правосуддя і відновлення справедливості. Ставши мимовільним свідком не лише чергового приниження батька перед маклером, але й цинічної пропозиції від останнього - убити його, переживши високоградусне обурення і відчай від власного безсилля перед зухвалим окремим «хазяїном» та йому подібними («Ох, які ж ви тирани! (Захиталася, ніби від зубного болю) Дракони! Ні!.. Дракони лише в казках були з трьома, з шістьма головами. А у вас усіх одна голова, маленька голівка, як у глиста. Ви такі великі, великі глисти! О коби можна було б вас усіх розчавити! Коби можна було!..» [9, с. 380]), вона зрештою отримала право розправитись із «негідником», що «заподіяв людям за своє життя багато лиха», що «заробляв, гнав монету з квартир, кохання, води, навіть з повітря» [9, с. 375]. У ніч перед здійсненням так званої «угоди» вона шукає відповіді на ключове для неї запитання - «Вбити чи не треба...?» [9, с. 387]. Уявне звертання до товариша Окрая, діалог із музикантом Падурою, словесна перепалка з самим замовником, факт його вбивства стають своєрідними етапами її духовного гартування: від чіткого ствердження невідємного права на життя («Я теж хочу вийти з підвалу, ось за цей мур, але в життя, а не на цвинтар» [9, с. 388]) та власного діяльнісного орієнтиру («Я піду в революціонери» [9, с. 393]) до непохитної впевненості у власній перемозі над обставинами («Перекажіть, що я повернуся! Неодмінно!» [9, с. 396]). Попри миттєве оптимістичне враження реципієнта від дозрівання внутрішньої сили дівчинки-підлітка, останні репліки і ремарки все ж «сповнені тривоги й невизначеності... Пєса завершується, але трагедія людини в дисгармонійному суспільстві продовжується» [1, с. 28].
Висновки і пропозиції. Отже, ми за допомогою інструментарію дослідження так званого «вну-трішнього світу», розробленого в межах концепції інтегрованого підходу до художньо вираженої особистості, зясували специфіку презентувань/ самопрезентувань ключової дійової особи пєси «Маклена Ґраса». Інтерпретація зображень/самозображень, оцінок/самооцінок, очікувань/самоочікувань Маклени дала змогу систематизувати втілену в тексті інформацію про вік героїні («доросла» дівчинка-підліток), якості її характеру (душевна краса, артистизм, розвинена інтуїція, кмітливість, людська гідність, гордість, рішучість, відповідальність тощо), життєві цінності, в епіцентрі яких очевидними стали і самопожертовна турбота про сімю, і громадянська активність та самовіддана боротьба за суспільство, побудоване на демократичних засадах тощо.
Оскільки наші міркування повязані лише з одним із аспектів художньо вираженої особистості, переконані, що суттєво доповнити отримані спостереження можливо за умови зясування специфіки й так званого «зовнішнього світу» героїні - системного обґрунтування особливостей її бачення, осмислення і ставлення до довколишнього. Висвітлені ж нами результати аналізу/інтерпретації можуть бути суттєвим доповненням чи підґрунтям для ряду інших методик або концепцій дослідження образної системи пєси «Маклена Ґраса» Миколи Куліша.
куліш ґраса пєса
Список літератури
1. Голобородько Я. Духовний подіум Миколи Куліша / Я. Голобородько // Куліш Микола. Вибрані твори / Упорядкування текстів, передмова Я. Ю. Голобородька. Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2003. С. 3-32.
. Голобородько Я. Ю. Художньо-естетична цивілізація Миколи Куліша: [монографія] / Я. Ю. Голобородько. Херсон: Херсон. держ. пед. ін-т, 1997. 314 с.
. Жила С. Особливості вивчення пєси М. Куліша «Маклена Граса» / С. Жила // Українська література в загальноосвітній школі. 2001. № 5
. Історія української літератури XX століття. У 2 кн. Кн. 1: 1910-1930-ті роки: Навч. посібник / За ред. В. Г. Дончика. 2-ге вид. К.: Либідь, 1994. 784 с.
. Кореневич М. Типологія та поетика драм Миколи Куліша у контексті європейської «нової драматургії»: Автореферат дис. ... канд. філол. наук: 10.01.05 / М. Кореневич. Київ, 2001. 21 с.
. Кореневич М. Маска справжня й уявна (Гротесковість драматургії Миколи Куліша) / М. Кореневич // Слово і Час. 2000. № 11. С. 32-37.
. Кремінська І. М. Міфологема дитини в драмі М. Куліша «Маклена Ґраса» [Електронний ресурс] / І. М. Кремінська. Режим доступу: http://bit.ly/2tU0gXr
. Кузякіна Н. Траєкторії доль / Н. Кузякіна. К.: Темпора, 2010. 640 с.
. Куліш Микола. Вибрані твори / Упорядкування текстів, передмова Я. Ю. Голобородька. Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2003. 400 с.
. Куценко Л. Куліш у Зіновєвську / Л. Куценко // Слово і час. 1992. № 4
11. Лисенко І. «Маклена Граса» Миколи Куліша: до питання деміфологізації базових радянських міфів / Інна Лисенко / / Гуманітарний вісник ДВЗН «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»: Науково-теоретичний збірник. Тернопіль, 2006
. Матющенко А. «...Розмова людини з самим собою про зраду й смерть»: «Маклена Ґраса» і «Патетична со-ната» Миколи Куліша: аспект внутрішньої колізії героя / А. Матющенко // Дивослово: Українська мова й література в навчальних закладах. 2004. № 10. С. 24-28.
. Панченко В. Арки і шибениці (драматургія М. Куліша) / В. Панченко. Кіровоград, 1997. 40 с.
. Поляруш О. Крізь час і простір. До глибин художнього слова / О. Поляруш. Кіровоград: КДПУ ім. В. Винниченка, 2010. С. 45-83.
. Працьовитий В. С. Український національний характер в драматургії Миколи Куліша / В. С. Працьовитий. Л.: Світ, 1998. 182 с.
. Салімонович Л. «Я вибираю Березіль...»: [про постановки Л. Курбасом пєс «Мина Мазайло», «Народний Малахій», «Маклена Граса»] / Л. Салімонович // Україна молода. 1993. 30 квіт. С. 8.
. Танюк Л. Драма Миколи Куліша / Л. Танюк // Куліш М. Г. Твори: в 2 т. К.: Дніпро, 1990. Т. 1: Пєси / Упоряд., підгот. текстів, вст. стаття та коментар Л. С. Танюка. С. 3-35.
. Цепа Олександра. Образ автора в поезіях Тараса Шевченка до заслання: монографія / Олександра Цепа. Кіровоград: ПП «Центр оперативної поліграфії» «Авангард», 2014. 260 с.