Мистецтво зброярів Стародавньої Русі ІХ-ХІ століть
МИСТЕЦТВО ЗБРОЯРІВ СТАРОДАВНЬОЇ РУСІ ІХ-ХІ СТОЛІТЬ
Гулей О.В.
Сумський державний педагогічний університетімені А.С. Макаренка
У статті розглянуто особливості мистецтва виготовлення та оздоблення зброї в Стародавній Русі у ІХ-ХІ ст., що вимагало від майстрів-зброярів глибоких знань в галузі ковальства та художньої обробки металу, а також ретельної, скурпульозної роботи. Автор акцентує увагу на тому, що поряд із запозиченням чужого досвіду створювалися і використовувалися власні види зброї і спорядження, так що вже в ІХ ст. на Русі було розпочато власне виробництво. Таким чином, зроблено висновок про існування на Русі у ІХ-ХІ ст. не тільки наслідувального, але й цілком самостійного мистецтва зброярів.
Ключові слова: мистецтво зброярів, оздоблення зброї, Стародавня Русь.
Постановка проблеми. Зброярі Стародавньої Русі забезпечували військо зброєю європейського типу, включаючи захисне озброєння, складну екіпіровку для воїна-вершника і його коня, мечі, ножі, кинджали, списи, бойові сокири, булави для ближнього бою, наконечники стріл для далекого, обладунки, зброю і збрую: мечі, щити, списи, шаблі, стріли, бойові сокири, арбалети, кольчуги, шоломи, шпори, стремена, вудила, підкови. Тема виготовлення та оздоблення зброї всіх її видів завжди є актуальною.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналізуючи наукову літературу, присвячену мистецтву зброярів на Русі у ІХ-ХІ ст., можна зробити висновок про те, що найбільш повно і ґрунтовно тема розкрита переважно в історичних та археологічних дослідженнях. Зокрема, питанням історії технології художньої обробки металів велику увагу приділяли такі автори як: Е. Бреполя, А. Лукас, М. Мішуков, А. Петриченко, В. Трейстер, А. Флерів та ін. Узагальнюючі праці, присвячені вивченню особливостей окремих видів художнього металу різних історичних епох належать Ф. Антону, А. Банк, В. Даркевич, Н. Кондаковій, Г. Меллеру, Д. Уільямс і Д. Оген, Є. Черних та ін. Великий внесок у вивчення російського художнього металу зробили Г. Бочаров, В. Василенко, Т. Макарова, М. Постнікова-Лосєва, Б. Рибаков та ін. Велика робота з історії художнього металу Стародавнього світу належить К. Соловйову, в якій узагальнено весь матеріал досліджуваного періоду, виявлено основні памятки і характерні для конкретного часу прийоми обробки металу.
Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Зброю як предмет музейного експонування розглядає Ю. Єрешко, а тенденції формотворення сучасної колекційної зброї описує А. Швецов. Окремі розділи присвячені досліджуваній нами теми знаходимо у монографіях А. Арциховского, В. Головашина, О. Кірпічніко- ва, Б. Колчина, Т. Ткачука та ін. Наукова мистецтвознавча література з оздоблення зброї часів Стародавньої Русі, окрім окремих статей, майже відсутня, мабуть тому, що знахідок виробів того часу недостатньо, щоб провести обємне наукове мистецтвознавче дослідження.
Мета дослідження визначити особливості мистецтва виготовлення та оздоблення зброї в Стародавній Русі у ІХ-ХІ ст.
Виклад основного матеріалу дослідження. «У великому музейному зібранні старовинної зброї спочатку губишся: все це розмаїття предметів що колють, рубають та за вдаряють, здається, не піддається класифікації» - так починає свою статтю «Оружие как зеркало национального характера» В. Колюбакин. Але, пише далі автор, якщо поцікавитися національною приналежністю кожного з цих предметів, мимоволі починаєш вловлювати систему, а згодом приходить розуміння цікавого звязку між зброєю кожного народу і його національним характером, звичаями [5].
Розвиток людської думки завжди проходь два необхідних етапи: спочатку досліджуються різні явища і окремі предмети, накопичується інформація про них, потім осмислюються звязку між ними і розрізнені явища складаються в єдину систему [4]. Аналогічний процес спостерігається і у вивченні мистецтва художнього металу взагалі та оздоблення зброї зокрема. За багато років була створена наукова література, в якій відбивалися окремі історичні періоди розвитку цього виду декоративного мистецтва. В одних роботах більше уваги приділялося технологічним прийомам і процесам обробки металу, в інших розглядалися окремі види виробів - зброя, ювелірні прикраси, посуд і т. д. окремих країн і народів. Так дослідженню мистецтва стародавньої зброї присвятили свої праці такі науковці як А. Кол- чин, А. Кірпічніков, В. Колюбакин, В. Хорев. Цікавими в цьому напрямку є ряд дисертаційних досліджень: О. Докучаєвої, Ю. Єрешко, Б. Колчина, А. Матюшиної, А. Швецова. Розділи присвячені досліджуваній нами теми знаходимо у монографіях: В. Головашина в «Очерках по истории Русской культуры», А. Арциховского в «Истории культуры Киевской Руси», А. Кірпічнікова в «Древнерусском оружии», у Б. Колчина в «Технике обработки металлов Древней Руси», у Т. Ткачука в «Старинном оружии и доспехах», А. Рибакова в «Ремеслах Древней Руси» тощо. Важливим є також облік палеографічних даних і орнаментів, що описали А. Кірпічніков та В. Коваленко в роботі «Орнаментированные и подписные клинки сабель раннего средневековья (по находкам в России, на Украине и в Татарстане)».
Вітчизняні знахідки дозволяють з великою повнотою уявити не тільки склад середньовічного озброєння, але вивчити його виникнення, розвиток, поширення, призначення і бойове використання, вказує А. Кірпічніков. Особливу увагу приділено та класифікації речових памяток. Категорії наступального і захисного озброєння були систематизовані за типами, хронологією та зонами розповсюдження. В основу виділення типу було покладено поєднання обєктивних ознак, таких, як форма речі, її будову, призначення, деталі оздоблення. Виходячи зі зміни форм виробів, а також їх археологічного оточення виявилося можливим датувати речі з точністю до 50 років, а іноді і точніше [7].
Широкого поширення набуває виготовлення зброї на Русі починаючи з ІХ ст. Майстрами вироблялися щити, кольчуги, луки та стріли, мечі, шаблі і бойові сокири, булави, кистені тощо [10]. Виробництво зброї та військових атрибутів вимагало глибоких знань в галузі ковальства та художньої обробки металу, а також ретельної, скурпульозної роботи.
Спочатку на Русі використовувалися франкські мечі, тим не менш, розкопки археологів доводять, що російські ремісники-зброярі вже зявилися в державі на зламі ІХ-Х ст. Часто в похованнях і в дружинних курганах IX ст. вчені знаходять звязки кілець для кольчуг і самі готові вироби.
Дуже дивною видається слабкість фантазії зброярів Стародавньої Русі, зауважує науковець В. Колюбакін. Довгий час вони обмежувалися простим набором: досить широкий меч невеликої довжини (близько метра разом з ефесом), простий спис, бойова сокира та ударно-дробильна зброя: палиці, булави, кистені. На цьому фантазія зброярів Русі вичерпувалася і далі слідувала шляхом запозичення: спочатку у татар запозичили шаблю, потім у Заходу - протазан - спис з широким мечевидним наконечником і серпоподібними гаками для відбиття ворожих ударів. З усього надбання зброярів Стародавньої Русі самим живучим виявився обушок - його широко застосовували ще в ІХ ст., але вже не солдати, а численні російські розбійники. Причини такої збройової невибагливості, на думку автора, в тому, що на Русі, аж до Росії й України сьогоднішнього дня, не було чисельних професійних армій (дружини князів не в рахунок), тому зброя була потрібна така, якою при мінімальних навичках може володіти простий ополченець [5].
У статті «Про початок виробництва мечів на Русі» О. Кірпічніков показує, що у ІХ-ХІ ст. на Русі складається та Неповторна своєрідність військової справи, яка на ряд століть вперед визначить шляхи її розвитку. Київська держава була однією з небагатьох європейських країн, де неподібність і різноманітність у складі та підборі озброєння були настільки разючими і контрастними. На Русі освоїли західний меч і східну шаблю, європейський ланцетоподібний спис і кочівницьку піку, східний чекан і меровингский скрамасакс, азіатський сфероконічний шолом і каролінгскі шпори, близькосхідні булави і північні ланцетоподібні стріли. З перерахованих знарядь війни деякі знайшли на Русі другу батьківщину, і вже як російські речі проникли на Захід. Ця культура дійсно послуговувалася досягненнями інших народів, але не була тільки східною, тільки західною або тільки місцевою. Поряд із запозиченням чужого досвіду створювалися і використовувалися власні види зброї і спорядження, так що вже в Х столітті на Русі було розпочато власне виробництво мечів [6].
«Меч - головний предмет озброєння професійного воїна протягом усього домонгольського періоду російської історії, - писав свого часу видатний вітчизняний археолог А. Арциховский. - В епоху раннього середньовіччя форма мечів на Русі і в Західній Європі була приблизно однаковою» [1]. Дослідженню цього виду зброї присвячено багато наукових досліджень. Зокрема, відомий російський вчений Д. Анучін писав: «З усіх видів озброєння, меч, як зброя наступальна, безумовно, відігравав у давнину найбільш значиму роль. Це була привілейована зброя вільного воїна, найдорожча, така яка найбільше цінувалася і, по суті, саме вона вирішувала результат бою». Пройшовши довгий шлях еволюції, меч у ІХ-ХІІІ ст. в Київській Русі, був широко поширений, хоча для простих городян і селян був занадто дорогим і тому, малодоступний [1].
На Русі використовувалися мечі практично всіх типів, відомих тоді в Європі, і в цьому вона не поступалася головним європейським країнам. У той же час, вже в Х ст. на Русі були добре відомі східні мечі, поширені з VII ст. у арабів і персів не менше, ніж схожі з ними за формою каролінгські в Західній Європі. Для класифікації клинків ІХ-ХІ ст. використовувалася схема Я. Петерсена. Йдеться про рукояття, які зіставляються за формами та оздобленням. Що стосується лез мечів, то вони (при загальній довжині близько 1 м) майже однакові, відносно широкі (до 6-6,5 см), плоскі, з долами (які займають середню третину смуги), злегка звужуються до краю. Аналіз рукоятей служить вивченню всього виробу, включаючи і його клинок
Що стосується написів на рукоятях мечів (детальну характеристику груп клейм розробив А. Кірпічніков) то тут розмаїття написів ділиться на два типи залежно від основної ідеї їх упорядника. Іноді він хотів нанести на меч один або кілька священних термінів. У такому випадку напис отримував значення словесного символу. Частіше в клеймах відображено посвята клинка Богу, Богородиці, Хресту. Тоді напис виступає як одна або кілька присвятних формул (при цьому іноді додавалися символи). Простота символів, повязана до того ж з першими кроками словесного таврування, змушує звернути увагу на них в першу чергу. Повний облік скорочених написів європейських мечів було розроблено після швейцарського вченого Вегела. Для рукоятей мечів згаданих типів характерні: візерунки геометричного малюнка, виконані кольоровими металами, стрічкоподібні прикраси, оформлені черню і сріблом та щедро орнаментовані... [6]. Серед знайдених мечів є й такі, які дозволяють припускати існування у Київській державі не тільки наслідувального, але й цілком самостійного обробно-клинкового ремесла. Такі пять збережених фрагментарно мечів, рукояті яких відрізняються яскраво вираженою місцевою своєрідністю форми і декору. Їм притаманні плавні обриси навершя і перехрестя та рослинна орнаментація. Особливо помітно виділяються рукояті мечів з Києва, Карабчієва та Старої Рязані, оброблені черню по бронзі. Їх з упевненістю можна зарахувати до високохудожніх творів київського збройового і ювелірно-ливарного ремесла [9]. Вироблялися в Києві бронзові деталі руківя мечів і наконечники піхов, прикрашені рослинним орнаментом, що знаходили збут у землях Прибалтики, Фінляндії та Скандинавії. Тоді, тобто не пізніше першої половини XI ст., вироби російських зброярів зявилися на світових ринках. Зауважимо, що число таких знахідок, що опинилися в країнах басейну Балтійського моря, рік від року зростає. Триває їх виокремлення в музейних колекціях [4]. мистецтва зброя військовий стародавній
У процесі виготовлення клинків східні майстри за допомогою ковальського зварювання стали робити багатошарову сталь зі смуг твердої сталі і мякого заліза (від 3 до 500 шарів) - це підвищувало міцність і створювало після обробки поверхні різноманітні візерунки. Надалі така сталь була названа дамаською. Готові клинки покривали гравірованим і черненим орнаментом і в поєднанні з ювелірно обробленою рукояттю представляли собою справжні перлини ювелірного та ковальського мистецтва. Пізніше на Русі стали кувати мечі-кладенці з візерункового булату і дамаска, прославлених в народних казках і билинах. Художні роботи виконували ті ж ко- валі-зброярі [11].
На вищих сортах перських та індійських булатів чітко видно білий «колінчастий» візерунок - повторювані грона, клубки, мотки і пасма волокон по темно-бурому з золотистим відливом фону. Коли ж малюнок візерунка нагадував людську фігуру - мечу воістину не було ціни. Аль-Біруні говорить про перевагу техніки виготовлення візерунка на клинках мечів у росі- ян-зброярів: за відповідної комбінації залізних і сталевих смуг на основі клинка давньоруський коваль міг отримати будь-який заданий малюнок з однаковим ритмом по всій смузі, що особливо і дивувало Біруні. Булатний же малюнок, як відомо з дослідів П. Аносова, випадковий, оскільки при кристалізації тигельної сталі в кожному окремому випадку виходить свій малюнок структурної неоднорідності. Булатний клинок був здатний не затуплюючись рубати залізо і навіть сталь: це має на увазі високу твердість. У той же час він не ламався, навіть зігнутий у кільце [11]. Піхви виготовлялися з дерева і покривалися дорогою шкірою або оксамитом, прикрашалися золотими, срібними або бронзовими накладками. Наконечник піхов часто бував прикрашений якою-небудь вигадливою символічною фігурою. Один і той же майстер міг володіти як різними технічними прийомами, так і різними стилями і прикрашав зброю згідно з бажанням замовника, а воно могло залежати просто від моди.
Поряд з майстернями, котрі підписували свої вироби, існували й такі, які таврували різними знаками нескладного геометричного малюнка - хрести, кола, спіралі, півмісяці. Ці знаки, безсумнівно, мали не тільки маркувальне, а й магічне значення, вони символізували вогонь, сонце, можливо, відвертали злих духів. Де виготовлялися ці «безбуквенні» вироби? Багдадський філософ IX ст. Аль-Кінді писав, що у франкських мечів у верхній частині знаходяться хрести, кола та півмісяці. Перелік знаків разюче збігся з тими, які були відкриті на деяких клинках, знайдених на території Стародавньої Русі.
Висновки з даного дослідження: археологічні знахідки, досліджені науковцями, дозволяють припускати існування у Стародавній Русі у ІХ-ХХІ ст. не тільки наслідувального, але й цілком самостійного мистецтва зброярів.
Список літератури
1.Арциховский А.В. Оружие. История культуры Киевской Руси / А.В. Арциховский; Под ред. Б.Д. Грекова. Т. 1. - Л.: Изд-во АН СССР, 1951. - 417 с.
2.Головашин В. Очерки истории русской культуры / В. Головашин. - Тамбов: ТГТУ, 2004. - 240 с.
3.Докучаева Е.Е. Проблема взаимосвязи выразительности и технологии в прикладном искусстве: Некоторые аспекты из истории художественного метала: дис.... доктора искусствоведения: 17.00.04 / Е.Е. Докучаева: М., 2008. - 312 с.
4.Ерешко Ю.В. Оружие как обьект музейного экспонирования: дис.... доктора искусствоведения: 17.00.03 / Ю.В. Ерешко: Санкт-Петербург, 2008. - 235 с.
1.Перспективними напрямами подальших наукових розвідок вважаємо дослідження мистецтва зброярів ХІІ-ХІІІ ст.Колюбакин В. Оружие как зеркало национального характера [Електронний ресурс] / В. Колюбакин / / МИА. - № 35, 2007. - Режим доступу: <http://www.politikhall.com/issue/388>
2.Кирпичников А.Н. О начале производства мечей на Руси: Труды VI Международного Конгресса славянской археологии. Т. 4. / А.Н. Кирпичников. - М.-Л.: Наука, 1998. - С. 246-251.
3.Кирпичников А.Н. Древнерусское оружие. Выпуск 2. Копья, сулицы, боевые топоры, булавы, кистени / А.Н. Кирпичников. - М.-Л.: Наука, 1966. - 147 с.
4.Кирпичников А.Н. Вооружение / А.Н. Кирпичников, А.Ф. Медведев // Древняя Русь. Город, замок, село / Отв. ред. Б.А. Колчин. - М.: Наука, 1985. - С. 298-364.
5.Кирпичников А.Н. Древнерусское оружие. Выпуск 3. Доспех, комплекс боевых средств / А.Н. Кирпичников. - Л.: Наука, 1971. - 89 с.
6.Ткачук Т. Старинное оружие и доспехи / Т. Ткачук. - Донецк: Сталкер, 2005. - 250 с.
7.Хорев В.Н. Оружие из Дамаска и булата / В.Н. Хорев. - Ростов н/Д.: Феникс, 2004. - 224 с.