Певну роль у складі внутрішніх джерел виконують також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах із високою вартістю власних основних засобів і нематеріальних активів; проте суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише є засобом його реінвестування.

Інші внутрішні джерела не грають помітної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства.

Таблиця 2.1.2.

Структура власного капіталу

Збільшення частки власного капіталу у загальній структурі капіталу товариства сприяє підвищенню фінансової стійкості підприємства та його фінансовій незалежності.

У процесі виробничого використання функціонування капіталу підприємства характеризується постійним кругообігом.

Середня тривалість обороту капіталу підприємства характеризується терміном його обороту в днях (місяцях, роках).

2.2 Виручка від реалізації продукції

Для фінансової діяльності підприємства будь-якого галузевого спрямування та частина його валового доходу, що являє собою виручку від реалізації, має величезне значення під кутом зору забезпечення умов для нормальної життєдіяльності. Маючи план обсягів виручки, підприємство одержує інструмент, що дає змогу володіти ситуацією щодо управління своїми фінансовими ресурсами.

Обсяг виручки від продажу головним чином залежить від обсягу виробництва товарів і послуг, асортименту продукції, що виробляється і реалізується, її якості, скорочення складських залишків готової продукції.

Планування обсягу реалізації і надходження виручки від реалізації фінансова служба підприємства здійснює з залученням відповідної інформації, якою володіють інші функціональні підрозділи - планово-економічний відділ, відділ збуту, бухгалтерія.

Слід зазначити, що частина виручки спрямовується на відшкодування вартості спожитих у виробництві засобів виробництва, а також на оплату праці робітників, а вже з залишку сплачуються податки і платежі до бюджету.

Рисунок 1.2 - Розподіл доходів і накопичень підприємства

Виручкою від реалізації також вважається вартість товарів, робіт і послуг, зарахованих у бартерних (товарообмінних) операціях та в інших формах взаєморозрахунків між партнерами. В теоретичному аспекті реалізація продукції повинна передбачати зміну форми вартості.

Не визнаються виручкою такі грошові надходження:

)        сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов’язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів;

2)      сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

)        сума завдатку під заставу або в рахунок погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором;

)        надходження від первинного розміщення цінних паперів.

Проаналізуємо основні показники виручки на прикладі бухгалтерської звітності ТОВ "ІНТЕРАГРОІНВЕСТ". Для аналізу використаємо форму №2 "Звіт про фінансові результати".

Таблиця 2.2.1.

Динаміка виручки ТОВ "ІНТЕРАГРОІНВЕСТ"

За даними таблиці можна зробити висновок, що зростання виручки протягом 3-х років була нерівномірною. У 2012 році виручка зросла майже в 2 рази порівняно з 2010 роком.

Отже, на підприємстві, виручка від реалізації продукції - це важливий об'єкт планування. На плануванні величини виручки від реалізації базується все фінансове планування підприємства.

2.3 Затрати на виробництво і реалізацію продукції та джерела їх фінансування

Собівартість продукції - це виражена в грошовій формі сукупність затрат в грошовій формі сукупність затрат з виробництва й реалізації. Розрізняють собівартість виробничу й повну, собівартість усього товарного випуску й окремих видів продукції. Залежно від впливу на собівартість обсягу виробництва розрізняють змінну частину собівартості продукції і фіксовану.

Під час аналізу використовують дані звіту по собівартості продукції, звіту про фінансово-майновий стан підприємства і звіту підприємства з праці. Залучаються також планові й звітні калькуляції по окремих видах продукції та відповідні дані бухгалтерського обліку.

До незавершеного виробництва відносяться продукція (роботи, послуги), що не пройшла всіх стадій (фаз, переділів) виробництва, передбачених технологічним процесом, а також вироби, які не укомплектовані та не пройшли випробовувань і технічного приймання.

Якщо вартість незавершеного виробництва відображається в балансі за нормативною (плановою) виробничою собівартістю. То вартість матеріальних ресурсів у залишках незавершеного виробництва на кінець звітного кварталу (року) визначається підприємством як добуток вартості незавершеного виробництва на кінець звітного кварталу (року) і частки матеріальних витрат у калькуляції нормативної (планової) виробничої собівартості продукції за звітний квартал (рік).

Розміри незавершеного виробництва залежить від тривалості виробничого циклу, обсягу середньодобових витрат, на виробництво і характеру їх нарощування і тому істотно диференціюються відповідно до специфіки виробництва.

Витрати на утримання й експлуатацію устаткування належать до витрат на обслуговування виробництва та управління. Планування, облік, і економічний аналіз цих витрат ведеться за номенклатурою статей, передбачених "Основними положеннями про планування, облік та калькулювання собівартості промислової продукції”. Для їх контролю й аналізу складаються кошториси витрат. Джерелами для аналізу є дані аналітичного бухгалтерського обліку.

Загальна сума витрат лімітується затвердженими кошторисами на кожен вид витрат залежно від обсягу виробництва, структури й характеру продукції.

Витрати на утримання й експлуатацію устаткування за своїм характером є основними, тобто зв’язаними з технологічним процесом і в більшій своїй частині змінними - залежними від обсягу виробництва. У міру розвитку техніки абсолютний обсяг цих витрат буде збільшуватись.

Таблиця 2.3.1.

Структура виробничої собівартості продукції і розмір статей витрат у ТОВ "Інтерагроінвест"

Розглянувши дані таблиці, можна зробити висновок, що в структурі виробничої собівартості найбільшу питому вагу займають прямі матеріальні витрати та загальновиробничі витрати. У 2012 році порівняно з 2010 роком прямі матеріальні витрати зросли на 1,9%, загальновиробничі витрати - зросли у 4,5 разів. Високий показник загальновиробничих витрат зумовлений дуже високою автоматизацією галузі рослинництва та її розвитком.

2.4 Прибутки (збитки) підприємства

Прибуток Товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і виплата оплати праці. З балансового прибутку Товариства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні Товариства.

Порядок розподілу чистого прибутку та покриття збитків визначається Вищим органом Товариства відповідно до Статуту та чинного законодавства України (ч.5 ст.11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності").

Порядок створення та використання фондів визначається відповідними положеннями, які затверджуються наглядовою радою.

Товариство створює:

·резервний (страховий) фонд;

·фонд накопичування;

·фонд споживання;

·валютний фонд

·інший фонд.

Резервний фонд Товариства створюється в розмірі не менше 25 (двадцяти п'яти) відсотків статутного фонду (капіталу) Товариства. Резервний фонд Товариства використовується для покриття витрат, пов'язаних з відшкодуванням збитків, позапланових витрат.

Валютний фонд Товариства створюється за рахунок валютних надходжень, що залишаються у розпорядженні Товариства після сплати обов'язкових платежів.

У таблиці 2.4.1 розглянуто розмір прибутку ТОВ "ІНТЕРАГРОІНВЕСТ" у 2010-2012.

Таблиця 2.4.1.

Динаміка прибутків підприємства за 2010-2012 роки

Аналізуючи динаміку прибутку на ТОВ "ІНТЕРАГРОІНВЕСТ", треба відмітити,що підприємство в 2011 р. отримало прибуток, хоча ще у 2010 р. було збитковим. При цьому розмір чистої виручки у 2012 році збільшився у 2 рази порівняно з 2010 роком.

Після отримання підприємством прибутку відбувається його розподіл. На першому етапі відбувається розподіл прибутку між підприємством та державою. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств.

На другому етапі відбувається розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

Отже, після аналізу бухгалтерської звітності ТОВ"ІНТЕРАГРОІНВЕСТ" можна сказати, що підприємство отримало збиток у 2010 р. Що свідчить про не раціональне і не ефективне використання ресурсів та неправильної обраної керівництвом стратегії діяльності та розвитку підприємства.

2.5 Оподаткування підприємства

Згідно із Законом України від 17 грудня 1998 р. "Про фіксований сільськогосподарський податок" з 1 січня 1999 p. передбачено внесення змін в оподаткування сільськогосподарських товаровиробників, котрі використовують землю як засіб виробництва.

. Для сільськогосподарських товаровиробників встановлюється фіксований сільськогосподарський податок замість деяких податків і зборів.

Інші податки та збори, визначені Законом України "Про систему оподаткування", повинні сплачуватися сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених відповідними законодавчими актами.

. Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм господарювання та власності, які займаються виробництвом, переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, а їхній валовий дохід від операцій з продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік перевищує 50% загальної суми валового доходу підприємства.

Якщо у звітному періоді валовий дохід підприємства від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки становить лише 50% загального обсягу реалізації, підприємство сплачуватиме податки у наступному податковому періоді на загальних підставах.

. Платники фіксованого сільськогосподарського податку, мають право на вибір форми сплати вказаного податку - грішми або у вигляді поставок сільськогосподарської продукції.

. За об'єкт оподаткування береться площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, у тім числі на умовах оренди.

. Ставки фіксованого сільськогосподарського податку встановлюються з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках до грошової їх оцінки в таких розмірах:

для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,5;

для багаторічних насаджень - 0,3.

. Платники фіксованого сільськогосподарського податку визначають його суму на поточний рік у порядку і розмірах, передбачених Законом, і до 1 лютого подають розрахунок до державної податкової служби за місцем їх знаходження.

Протягом поточного року щомісяця до 20 числа місяця, наступного за звітним, указаний податок сплачується у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал.

Установлено такий квартальний розподіл річної суми податку: І квартал - 10%, II квартал - 10%, III квартал - 50%, IV квартал - 30%.

За сплати фіксованого сільськогосподарського податку у формі поставок сільськогосподарської продукції встановлені такі терміни.

За поставок зерна термін встановлюється за погодженням з районною державною адміністрацією, але не пізніше 15 жовтня (ранні зернові культури) та 1 грудня (пізні зернові та технічні культури). Поставка продукції тваринництва для сплати податку має здійснюватись щомісячно, але не пізніше останнього дня поточного місяця. При цьому витрати, пов'язані з транспортуванням сільськогосподарської продукції до заготівельних підприємств і організацій, несуть платники податку.

Від сплати фіксованого сільськогосподарського податку також звільняються дослідні господарства вітчизняних науково-дослідних установ і навчальних закладів, професійно-технічні училища сільськогосподарського профілю та сортовипробувальні станції.

2.6 Формування і використання обігових коштів підприємства

На відміну від основних виробничих ресурсів, оборотні ресурси споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій формі в продукт праці не входить.

По-перше, оборотні кошти - це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

По-друге, оборотні кошти - це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші.

У зарубіжній економічній літературі окремі автори визначають оборотний капітал як оборотні активи за мінусом короткострокових зобов'язань. У такий спосіб дається визначення власного оборотного капіталу.

Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів.

У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов'язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації.

На третій стадії авансування коштів триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реалізації свідчить про корисність створеної суспільством вартості і про відтворення авансованих у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на третій стадії кругообігу, одночасно є і початковою стадією наступного обороту капіталу.

Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбувається за схемою:

Г-Т.В. Т'-Г',

де Г - кошти, що авансуються; Т - предмети праці (товар); В - виробництво; Т' - готова продукція (товар); Г' - кошти, отримані від реалізації створеної продукції.

Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли Г' = Г + ΔГ, тобто коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансованою сумою. Що менше часу оборотний капітал перебуває в тій чи іншій формі (грошовій, виробничій, товарній), то вища ефективність його використання, і навпаки.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані. Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані й ненормовані випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат.

До нормованих належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств. Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі.

Класифікація оборотних коштів має важливе значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

Потрібно оцінити за допомогою системи показників забезпеченість підприємства оборотним капіталом.

Структура оборотних активів

Отже, найбільшу питому вагу займають готова продукція та незавершене виробництво.

2.7 Безготівкові та готівкові грошові операції підприємства

Грошові розрахунки можуть набирати як готівкової, так і безготівкової форми. Безготівковим грошовим розрахункам, як правило, віддають перевагу. Це пояснюється тим, що за використання безготівкових розрахунків досягають значної економії витрат на їх здійснення. Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяють банківські установи, у них також заінтересована держава - не тільки з погляду економного витрачання коштів, а й з погляду вивчення, регулювання і контролю грошового обороту.

Безготівкові розрахунки - це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші (кошти) списуються з рахунка платника і переказуються на рахунок отримувача коштів.

Між готівковою і безготівковою формами розрахунків існує тісний зв'язок. Так, одержуючи виручку за реалізовану продукцію в безготівковій формі, підприємство повинно отримати в установленому порядку в банківській установі готівку для виплати заробітної плати, покриття різних витрат, на господарські потреби тощо. У цьому разі гроші, що надійшли в безготівковій формі, можуть бути отримані в банку в готівковій формі.

Отримана готівка у вигляді виручки від реалізації продукції та інших касових надходжень може бути використана підприємствами не тільки для забезпечення господарських потреб, а й на оплату праці і виплату дивідендів. Крім того, для виплат, пов'язаних з оплатою праці й виплатою дивідендів, підприємства можуть використовувати й готівку, отриману з кас банків. Водночас підприємства повинні забезпечувати систематичну і повну сплату податків, зборів і обов'язкових платежів в бюджет та державні цільові фонди згідно з чинним законодавством.

Підприємства також можуть проводити розрахунки з бюджетом і державними цільовими фондами готівкою. Але якщо підприємства мають податкову заборгованість, розрахунки між покупцем і постачальником продукції треба здійснювати тільки в безготівковому порядку.

Безготівкові розрахунки здійснюються в різних формах. Різні форми розрахунків пов'язані з використанням різних видів розрахункових документів, а саме: - платіжними дорученнями;

платіжними вимогами-дорученнями:

чеками;

акредитивами:

векселями;

інкасові доручення (розпорядження).

Розрахункові документи готує постачальник або платник, інколи - банк.

Платіжні вимоги та інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у випадках стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій, недоїмки в бюджет з податків, штрафів, які нараховані державними податковими органами.

Правові основи організації безготівкових розрахунків у господарському обороті регламентуються законодавчими, інструктивними документами. Національний банк України виступає як методичний центр щодо розробки форм і засобів розрахунків у народному господарстві, правил документообороту, організації банківського контролю за проведенням розрахунків.

2.8 Використання банківських кредитів на підприємстві

Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв’язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов’язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.

Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства.

У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.

Призначення банківських кредитів - фінансування витрат, пов’язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов’язаннями.

Кредити банку дають змогу органічно ув’язати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Планування потреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті.

Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей визначається для кожного об’єкта як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за діючими цінами і власними оборотними коштами.

Короткостроковий кредит, незалежно від об’єктів кредитування, надається строком до одного року. Однак на практиці терміни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, спричиненої спадом виробництва, станом товарного і грошового обігу.

2.9 Інвестиційна діяльність підприємства

В умовах перебудови промисловості України всі підприємства мають стосунок до інвестиційної діяльності. Інвестиційна діяльність підприємства - це один з важливих напрямків багатоаспектної діяльності в умовах ринкового оточення. Від інтенсивності та результативності інвестиційних процесів залежить успіх фірми у ближчій та віддаленій перспективі.

Отже, під інвестиціями розуміють діяльність із вкладання грошових коштів на відносно тривалий час у виробничі проекти, цінні папери, нерухомість, статутні фонди інших підприємств, колекції, дорогоцінні метали та інші об'єкти, ринкова вартість яких постійно зростає і дає власнику дохід у вигляді відсотків, дивідентів, прибутків від перепродажу тощо. У загальному розумінні інвестиціями називають дострокове вкладання коштів (на період понад 1 рік).

Як зазначалося за об'єктом вкладень інвестиції поділяються на фінансові та реальні. У процесі і розвитку та становлення фондового ринку менеджери вітчизняних підприємств все більше уваги приділяють саме фінансовій формі інвестування, у результаті чого формується портфель цінних паперів, тобто сукупність усіх придбаних підприємством цінних паперів, паїв та вкладень в інші компанії, які здійснено за рахунок коштів, що перебувають у розпорядженні підприємства, з метою отримання зиску у вигляді відсотків, дивідендів, прибутків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів.

Аналіз динаміки реальних інвестицій з урахуванням темпів інфляції дає змогу зробити висновки щодо інвестиційної активності підприємства. Аналіз структури інвестицій уможливлює оцінювання перспективності напрямів їх вкладення.

Об'єктами такого аналізу можуть бути: - виробнича (галузева) структура капітальних вкладень підприємства, яка характеризує перспективи його майбутньої галузевої диверсифікації; - технологічна структура капітальних вкладень - співвідношення витрат на будівельно-монтажні роботи (пасивна частина капітальних вкладень) і на придбання обладнання, машин, інструментів (активна частина); - відтворювальна структура капітальних вкладень: співвідношення між вкладеннями в нове будівництво, у розширення діючих потужностей, у технічне переозброєння та реконструкцію.

На початковому етапі аналізується доцільність вкладення коштів у реальні та фінансові інвестиції. Залежно від результатів аналізу вибирають один із напрямів проведення інвестиційних операцій або визначають оптимальне їх поєднання.

Після того, як вибір зроблено і реалізація інвестиційного проекту (капітальні вкладення) почалася, або були придбані певні цінні папери, завдання аналізу полягає у виявленні можливих відхилень від запланованого сценарію та в обґрунтуванні коригуючих управлінських рішень. На цьому етапі аналіз характеризується як оперативний.

Після завершення інвестиційної операції необхідно проаналізувати її фактичну ефективність та виявити причини відхилень від запланованої або очікуваної ефективності. Отже, у процесі аналізу інвестиційної діяльності підприємства застосовуються всі види аналізу: попередній, оперативний, ретроспективний.

У процесі аналізу інвестиційної діяльності підприємства інформаційними джерелами є форма 1 "Баланс" та форма 3 "Звіт про рух грошових коштів". Результати інвестиційної діяльності підприємства визначаються на основі аналізу змін у статтях першого розділу балансу "Необоротні активи", у статті "Поточні фінансові інвестиції" другого розділу балансу чи в окремих статтях форми 2 "Звіт про фінансові результати".

Отже, інвестиції - це складне та змістовне поняття, що інтегрує в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, обмін і споживання національного продукту, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення.

2.10 Аналіз фінансової діяльності підприємства

Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури суттєво змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, зміст їхньої фінансової діяльності.

Фінанси підприємств є основою фінансової системи країни. Фінансовий стан підприємств впливає на фінансове становище країни в цілому.

Вихід України з тривалої економічної кризи безпосередньо пов'язаний з поліпшенням фінансового стану суб'єктів господарювання всіх форм власності в усіх сферах діяльності. За цих умов необхідна сучасна, адекватна ринковій економіці, організація фінансової діяльності кожного підприємства.

В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання. Ефективність діяльності кожного підприємства багато в чому залежить від повної і своєчасної мобілізації фінансових ресурсів та правильного їх використання для забезпечення нормального процесу виробництва і розширення виробничих фондів. У цьому зв’язку для кожного підприємства важливу роль відіграє ефективна організація фінансової діяльності.

Фінансова діяльність - це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Господарська діяльність підприємства нерозривно зв'язана з його фінансовою діяльністю. Підприємство самостійно фінансує всі напрямки своїх витрат відповідно до виробничих планів, розпоряджається наявними фінансовими ресурсами, вкладаючи їх у виробництво продукції з метою одержанні прибутку.

Фінансову роботу на підприємствах виконують працівники фінансового відділу, а за його відсутності - працівники бухгалтерії. Відповідальність за організацію фінансової роботи на підприємстві несе начальник фінансового відділу (служби), а за їх відсутності - головний бухгалтер.

Розпорядником фінансових ресурсів, коштів, товарно-матеріальних цінностей, що належать підприємству, є його керівник, який має право першого підпису на всіх грошових та розрахунково-платіжних документах.

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ.

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:

фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

мобілізація фінансів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

контроль за збереженням та використанням оборотних активів і прискоренням їх обороту;

контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності полягає у забезпечувані фінансовими ресурсами безперервність процесу виробництва суб’єктів господарювання, розширювані їх виробничих фондів (основних та оборотніх), активно впливати на підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції, збільшення накопичень і підвищення ефективності виробництва.

2.11 Оцінка фінансового стану підприємства

Дослідження фінансового стану промислового підприємства затверджує економічній аналіз господарської діяльності. Крім цього фінансовий стан підприємства залежить від: стану запасів, нормованих оборотних засобів, розрахунків з дебіторами та кредиторами, оборотності оборотних коштів, повноти використання права на кредит.

Аналіз показників, які найповніше відображають стан товариства

1. Розрахунок коефіцієнтів рентабельності поданий у таблиці 2.11.1.

Таблиця 2.11.1.

Розрахунок показників рентабельності в ТОВ "Інтерагроінвест"

Коефіцієнт рентабельності активів показує, скільки грошових одиниць прибутку одержано підприємством з одиниці вартості активів.

У 2010 коефіцієнт рентабельності активів становить - (-0,1), у 2011 - 0,52, а у 2012 - 0,45 грошових одиниць прибутку одержаного підприємством з одиниці вартості активів.

Коефіцієнт рентабельності власного капіталу показує ступінь дохідності власного капіталу:

Коефіцієнт рентабельності власного капіталу за період 2010 - 2012 років зменшився з 0,34 до - 1,01.

Цей показник має важливе значення для акціонерних товариств при оцінці рівня котирування акцій на біржі.

Проаналізувавши дані таблиці можна зробити висновок, що коефіцієнт рентабельності основної діяльності аналізованого підприємства за період 2010 - 2012 рр. збільшився відповідно становить (0,11 - 0,57).

2. Для того щоб встановити здатність підприємства відповідати за своїми зобов’язаннями слід розрахувати показники ліквідності. Розрахунок наводиться в таблиці 2.11.2.

Таблиця 2.11.2.

Оцінка ліквідності ТОВ "Інтерагроінвест"

Коефіцієнт швидкої ліквідності характеризує очікувану платоспроможність підприємства на період. З таблиці видно, що у 2010 р. коефіцієнт швидкої ліквідності становить - 1,03, у 2011 р. - 1,03, у 2012 р. - 1,04 фактичне значення показує, скільки відсотків своїх боргів підприємство може сплатити, інші ж переходять до розряду прострочених. Чим більше значення даного показника, тим більша ймовірність погашення поточних зобов’язань.

·        Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує платоспроможність на дату складання звітності й показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство може погасити негайно. Отже, як видно з таблиці, коефіцієнт абсолютної ліквідності у 2010 році становить 0,003, у 2011 - 0,003, у 2012 - 0,005. Це означає, що підприємство може погасити негайно лише 0,005 частину поточних зобов’язань.

3. Для того, щоб встановити чи підприємство платоспроможне, слід розрахувати показники фінансової стійкості і стабільності.

Таблиця 2.11.3.

Оцінка платоспроможності в ТОВ "Інтерагроінвест"

Основними ознаками платоспроможності є наявність у достатній кількості грошових засобів та відсутність простроченої кредиторської заборгованості [8].

Коефіцієнт фінансової стійкості показує питому вагу власних коштів в загальній сумі коштів, авансованих в його діяльність. Цей показник на підприємстві потрапляє в нормативне значення за ввесь досліджуваний період, отже, досліджуючи ТОВ "Інтерагроінвест" можна сказати, що воно у 2010р, та у 2011р було фінансово нестійким, але поступово цей показник покращувався, і у 2012 р. його вже можна віднести до фінансово стійких.

Коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами показує забезпеченість підприємства власними оборотними коштами. Цей коефіцієнт по досліджуваному господарству свідчив, що у 2010 та 2011 роках воно не мало достатньої забезпеченості власними оборотними коштами, але у 2012 році цей показник значно покращився, що є позитивним процесом.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні кошти, а яка капіталізована. Показники маневреності мають бути більше 0, а в ТОВ "Інтерагроінвест" вони знаходься на досить високому рівні у 2010 та 2011 роках, але у 2012 р він достатньо знизився, що є негативним для платоспроможності господарства.

4. Для того, щоб встановити швидкість обертання фінансових ресурсів підприємства, слід розрахувати показники ділової активності.

Таблиця 2.11.4.

Оцінка ділової активності в ТОВ "Інтерагроінвест"

До наступної групи коефіцієнтів, що характеризують фінансово-господарську діяльність підприємства, належать показники ділової активності та рентабельності. Лише комплексне дослідження діяльності суб’єкта господарювання може дати повну картину фінансового стану підприємства. Якщо неплатоспроможність і фінансова нестабільність - показники, що визначають можливість настання банкрутства, то коефіцієнти рентабельності та ділової активності - фактори, які збільшують або зменшують імовірність банкрутства.

До основних показників ділової активності підприємства слід віднести коефіцієнт оборотності активів, коефіцієнт оборотності матеріальних запасів, коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості, коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості тощо [20].

Коефіцієнт оборотності активів (віддача активів) показує, скільки грошових одиниць реалізованої продукції принесла кожна грошова одиниця активів

У таблиці видно, що коефіцієнт оборотності активів у 2010 році становив - 8,6, у 2011 - 7,8, а у 2012 - 11,2.

Порівнюючи коефіцієнти оборотності активів різних організацій або одного підприємства в динаміці, необхідно звернути увагу на одноманітність оцінки середньорічної вартості активів. Крім того, доцільно внести поправку на метод нарахування амортизації, оскільки у випадку використання прискореного методу нарахування амортизації по основних засобах даний коефіцієнт буде вищим за інших аналогічних умов.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості визначається за формулою:

К_одз = Виручка від реалізації / дебіторська заборгованість,

де К_одз - коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості.

В даному звіті про аналізоване підприємство, коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості становить у 2010 році - 4,4, 2011 - 8,9, у 2012 - 2,09. Ці дані означають, що у підприємстві мала оборотність дебіторської заборгованості, тобто збільшення даного показника в динаміці.

З даних таблиці видно, що коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості за період з 2010 р. по 2012 р. зріс у 0,4 раз, він становить - 0,4 і 0,8 відповідно.

5. Для того, щоб визначити абсолютні і відносні зміни статей балансу за певний період, відстежити тенденції їх зміни і визначити структуру фінансових ресурсів підприємства, слід розрахувати показник оцінки майнового стану.

Таблиця 2.11.5.

Розрахунок основних фінансових показників (коефіцієнтів) підприємства ТОВ "Інтерагроінвест"

Виходячи з даних таблиці, можна сказати, що майновий потенціал підприємства нарощується, оскільки спостерігається тенденція зростання показника БН.

Характеризуючи балансову стійкість ТОВ "Інтерагроінвест" можна зробити висновок, що за даними розрахованого коефіцієнту прогнозу банкрутства, оборотний капітал товариства займає низьку ланку, проте, з роками спостерігається динаміка зростання даного показника, що є позитивним для господарства. Показник фінансової стійкості показує, яка частина поточних зобов'язань може бути погашена власним капіталом, тобто за 2010 і 2011 роки підприємство не мало змоги погашати самотужки, а у 2012 - на 13%.

Розділ 3. Шляхи удосконалення організації фінансів та підвищення економічної ефективності діяльності підприємства

3.1 Пропозиції щодо покращення використання основних та оборотних коштів підприємства

Економічна діяльність підприємств в Україні відбувається в умовах обмеженості інвестиційних ресурсів, що обумовлює необхідність раціонального використання наявних у них основних засобів. Отже, перед підприємствами стають завдання домогтися підвищення використання наявних основних засобів і насамперед їх активної частини, в часі і за потужністю, тобто мова йде про підвищення рівня інтенсивного їх використання. Для вирішення цього завдання та отримання відчутних результатів у діяльності підприємства повинні бути розроблені конкретні засади, спрямовані на поліпшення використання основних засобів, практичне застосування яких дасть змогу використовувати наявні на підприємствах резерви підвищення їх ефективності.

Аналіз використання основних засобів на підприємстві показав, можливі варіанти покращення показників ефективності використання основних засобів.

Обладнання і машини довго експлуатуючись зменшують частину прогресивних груп обладнання, особливо робота машини зменшується, що вказує на необхідність оновлення парку обладнання, шляхом зміни зайвого обладнання, що не бере участь в виробничому процесі шляхом її продажу, виручені кошти направити на оновлення парку обладнання. Високий вплив на зміну фондовіддачі, частки амортизаційних відрахувань, матеріальних затрат, показав факторний аналіз. Покращення інтенсивності використання обладнання можна досягнути також встановленням більш потужного обладнання, яке б мало високу продуктивність та порівняно невеликі витрати електроенергії. Підвищення ефективності використання обладнання можна досягнути шляхом покращення використання парку обладнання в часі, підприємство володіє необхідним пакетом для забезпечення виробничого процесу.

Отже, інтенсифікація використання основних засобів підприємств дає змогу значно знизити витрати, пов’язані з моральним зносом машин і устаткування, сприяє прискоренню їх оновлення, що в кінцевому результаті позитивно позначається на фондоозброєності праці працюючих та зростанні її продуктивності. А в кінцевому підсумку зростає і фондовіддача на підприємствах.

Поліпшення інтенсивного та екстенсивного використання основних засобів підприємств безпосередньо позначається на зниженні собівартості виготовлюваних виробів за рахунок економії на умовно-постійних витратах, а в кінцевому підсумку це дає змогу збільшити прибуток підприємств та підвищити рентабельність їх діяльності.

Підвищення ефективності використання оборотних коштів забезпечується прискоренням їх оборотності на всіх стадіях кругообігу.

Значні резерви підвищення ефективності використання оборотних коштів закладені безпосередньо в самому підприємстві. У сфері виробництва це відноситься, перш за все, до виробничих запасів. Запаси грають важливу роль в забезпеченні безперервності процесу виробництва, але в той же час вони представляють ту частину коштів виробництва, яка тимчасово не бере участь у виробничому процесі. Ефективна організація виробничих запасів є важливою умовою підвищення ефективності використання оборотних коштів. Основні шляхи скорочення виробничих запасів зводяться до їх раціонального використання; ліквідації наднормативних запасів матеріалів; вдосконаленню нормування; поліпшенню організації постачання, зокрема шляхом встановлення чітких договірних умов постачань і забезпечення їх виконання, оптимального вибору постачальників, налагодженої роботи транспорту. Важлива роль належить поліпшенню організації складського господарства.

Скорочення часу перебування оборотних коштів в незавершеному виробництві досягається шляхом вдосконалення організації виробництва, поліпшення вживаної техніки і технології, вдосконалення використання основних фондів, перш за все їх активної частини, економії по всіх стадіях руху оборотних коштів.

Тобто, ефективність використання оборотних коштів на ТОВ "ПКЗ-АГРО" залежить перш за все від уміння управляти ними, покращувати організацію торгівлі, підвищувати рівень комерційної і фінансової роботи.

3.2 Пропозиції щодо покращення економічних та фінансових показників діяльності підприємства

Дане підприємство спеціалізується на виробництві продукції рослинництва. Беручи до уваги те що продукція є якісною і відповідає певним стандартам, вона відповідно потребує деяких затрат, що відбивається на високій собівартості, яка поступово збільшується з кожним роком. Це пов’язано з значним рівнем фондомісткості, продукції що виготовляється.

Для збільшення виробництва сільськогосподарської продукції та підвищення її економічної ефективності необхідно здійснювати фундаментальні і прикладні наукові дослідження, спрямовані на створення нової та вдосконалення існуючої техніки, поліпшення селекційної роботи щодо створення нових і поліпшення існуючих сортів та гібридів сільськогосподарських культур, порід тварин, розробку нових і вдосконалення існуючих технологічних процесів виробництва, переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, вдосконалення всього господарського механізму.

Суть інтенсивної технології полягає у створенні оптимальних умов для вирощування сільськогосподарських культур, проведення повного комплексу науково обґрунтованих прийомів обробітку ґрунт) та одержання врожаю Особливо важливим при цьому є дотримання, технологічної дисципліни, виконання заходів, спрямованих на максимальне використання біоенергетичного потенціалу ґрунту. Водночас використання інтенсивних технологій повинне сприяти підвищенню економічної родючості грунту, передбачати раціональне використання природних ресурсів та охорону навколишнього середовища.

У рослинництві при освоєнні інтенсивних технологій велику роль відіграє хімізація сільського господарства. Розроблено високоефективні технології використання добрив, які суттєво підвищують окупність їх урожаєм. Набуло широкого розповсюдження внесення мінеральних добрив разом з водою.

Впровадження інтенсивних технологій у сільськогосгіо-дарське виробництво тісно пов'язане з його механізацією - з переходом від часткової до комплексної.

Технічне забезпечення сільського господарства постійно поліпшується, неухильно підвищується рівень механізації. Проте, незважаючи на значні успіхи механізації сільськогосподарського виробництва, існує й багато проблем. Одна з них полягає в тому, що при виробництві більшості продуктів відсутня можливість використання системи машин. що забезпечує комплексну механізацію всіх виробничих процесів. Тому в сільському господарстві ще на багатьох роботах застосовується ручна праця. Особливого значення нині набуває якісне вдосконалення машин, підвищення їх надійності й довговічності.

Для сільськогосподарського господарства значні перспективи відкриваються у зв'язку з освоєнням найближчим часом нових машин, а також роботів і маніпуляторів, які забезпечать підвищення продуктивності праці в 1,8-2 рази. Досвід використання їх поки що незначний, але результати хороші. У птахівництві маніпулятори використовуються для укладання яєць в тару. Це знижує затрати праці в 4 рази, пошкодження яєць - у 3 рази.

Велике значення має збереження енергії. В Україні впроваджується технологія зберігання фуражної кукурудзи без сушіння: на кожній тонні зерна економиться 25-30 кг палива, зменшується загальні витрати на одиницю продукції на 20-22 %.

Все більшого значення набуває комп‘ютеризація сільського господарства. Це перш за все, забезпечення сільськогосподарського виробництво електронно-обчислювальними машинами, персональними комп'ютерами створення інформаційної бази, програмне забезпечення, а також підготовка висококваліфікованих спеціалістів. Нині працюють автоматизовані системи управління зрошенням сільськогосподарських культур. Вони дозволяють враховувати весь комплекс умов і приймати оптимальні режими зрошення. А це істотно підвищує ефективність використання води, що дуже важливо для посушливих районів. Крім того, оптимізація поливних режимів зменшує засолення ґрунтів. Такі системи планування зрошення застосовуються і в Україні.

Прискорення науково-технічного прогресу неможливе без постійного вдосконалення організаційних форм розвитку агропромислового комплексу, його господарського механізму, організації праці та виробництва. Необхідно послідовно здійснювати курс на впровадження різноманітних форм власності та господарювання, посилення економічної активності та професійної компетентності всіх товаровиробників сільськогосподарської продукції, розгортання між ними здорової конкуренції. Будь який напрям науково технічного прогресу повинен обов'язково враховувати екологічні проблеми, забезпечувати раціональне використання природних ресурсів і охорону навколишнього середовища.

Слід приділити значну увагу збуту продукції за готівку. Цьому має сприяти правильна маркетингова політика (пошук нових, більш платоспроможних споживачів продукції, нових ринків, розширення збутової мережі тощо). Треба розробити гнучку систему знижок та кредитування для оптових покупців, вивчити ефективність організації та проведення сезонних розпродаж зі знижками в ціні. Ці всі заходи будуть закладом підвищення виручки, а також прибутку, що, в свою чергу, дозволить підвищити рентабельність капіталу [18].

По-перше, потрібно усвідомити необхідність поміняти відношення до ведення бізнесу взагалі. Треба, якнайбільше, використовувати досвід вітчизняних та зарубіжних підприємств у плані бізнесу. Суть цієї системи полягає у тому, що вся діяльність підприємства повинна бути чітко спланована. По закінченню звітного періоду всі заплановані показники зіставляються з фактичними даними, тобто проводиться аналіз, виявляються недоліки у роботі, встановлюються причини невиконання запланованих показників та на основі отриманих даних планують фактичними даними, тобто проводиться аналіз, виявляються недоліки у роботі, встановлюються причини невиконання запланованих показників та на основі отриманих даних планують показники на наступний звітний період.

На підприємстві повинні бути встановлені наступні принципи керування фінансами:

-          На початку кожного дня твердо знати, кому і за що прийдеться платити;

-          Наприкінці кожного дня не менш твердо знати, кому і за що фактично сплачено гроші.

Така впевненість можлива тільки при наявності чіткого фінансового планування й аналізу виконання планів. На підставі аналізу відхилення фактичних значень фінансових показників від плану робиться висновок про необхідність коректування плану наступного періоду, виявляються фактори, що погіршили фінансові показники, розробляються заходи для запобігання таких ситуацій у майбутньому.

По-друге, підприємству вкрай необхідні обігові кошти. За рахунок кредиту банку (під заставу товарних залишків) можливо поповнити обігові кошти, що дасть можливість розрахуватися по кредиторській заборгованості, розширити асортимент товару, збільшити обсяги продажу товарів.

Стійкість фінансового стану може бути відновлена шляхом:

-          Прискорення оборотності капіталу в поточних активах, у результаті чого відбувається відносне його скорочення на карбованець товарообороту;

-          Обґрунтованого зменшення запасів і витрат (до нормативу);

-          Поповнення власного капіталу за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел.

Стійке фінансове становище формується в процесі всієї виробничо-господарської або комерційної діяльності підприємства. Стабільна діяльності підприємства. Стабільна діяльність підприємства залежить як від обґрунтованості стратегії розвитку, маркетингової політики, від ефективного використання всіх існуючих його розпорядженні ресурсів, так і від зовнішніх умов, до числа яких відносять податкову, кредитну, цінову політики держави та ринкову кон’юнктуру.

Висновки

Обсяг виробництва, його ефективність зумовлюють розмір, склад та структуру фінансових ресурсів підприємства. У свою чергу, від величини фінансових ресурсів залежить зростання виробництва та соціально-економічний розвиток підприємства. Наявність фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя підприємства: платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість.

Пошук фінансових джерел розвитку підприємства, забезпечення найефективнішого інвестування фінансових ресурсів набуває важливого значення в роботі фінансових служб підприємства за умов ринкової економіки.

На основі проведених розрахунків по ТОВ "ІНТЕРАГРОІНВЕСТ" можна зробити такі висновки:

.        Аналіз господарської діяльності ТОВ "ІНТЕРАГРОІНВЕСТ" за 2010-2012рр. вказує на те, що господарство було збитковим. Проте, за останні роки спостерігається тенденція до нарощування свого капіталу, водночас, підприємство почало отримувати прибуток.

. На основі проведеного аналізу, можна зробити висновок, що ТОВ "Інтерагроінвест" має зернову спеціалізацію (оскільки зерно займає майже 70% грошових надходжень) з розвиненим виробництвом сої, яка в структурі складає близько 23%.

. Рівень рентабельності у 2010 р. становив 9,0 % (1 грн. витрат вкладених у виробництво приносить прибуток в розмірі 0,09 грн.), у 2011 р.52,4% (на 1 грн. витрат отримано 0,52 грн. валового прибутку), у 2012 р.47,2 (на 1 грн. витрат отримано 0,47 грн. валового прибутку). У 2012 році підприємство вийшло із стану збитковості і має середній стан рентабельності 52,4%. Але також дані таблиці свідчать, що рівень рентабельності підприємства зменшився, що є негативним для підприємства, бо на 1 грн. виробничих витрат у 2012 році підприємство отримувало тільки приблизно 0,47 грн. прибутку, тоді як у 2011 році цей показник становив 0,52 грн.

. Аналізуючи динаміку сільськогосподарського виробництва, можна сказати, що виробництво зерна на підприємстві має тенденцію до збільшення. Так у 2012 році було вироблено у 2 рази більше зерна, порівняно з 2010 роком, відповідно 986514 ц. та 460599 ц. Виробництво сої також збільшується з роками, але стрімкішими темпами. У 2012 році валовий збір сої у 3збільшився порівняно з 2010 роком. Відповідно виробництво зерна на 100га ріллі також збільшилось у 2012 році порівняно з 2011 роком у 2 рази, а виробництво сої на 100 га рілля збільшилось у 3 рази. Виробництва основних видів продукції тваринництва розвивається значно меншими темпами.

Отже на підприємстві виручка від реалізації продукції - це важливий об'єкт планування. На плануванні величини виручки від реалізації базується все фінансове планування підприємства.

Для покращення фінансового стану підприємства необхідно забезпечити:

–       реалізацію продукції з негайною оплатою.

–       отримання дебіторської заборгованості.

–       продаж резервних грошових активів.

–       продаж матеріальних і нематеріальних активів (зайвих запасів).

–       отримання банківських кредитів.

–       залучення інвестицій, приватного капіталу та інших внесків.

–       використання циклічної виписки рахунків для підтримання одноманітності операцій.

–       страхування кредитів для захисту від значних збитків за безнадійними боргами.

–       обминання дебіторів з високим ризиком, наприклад, якщо покупці належать до країни чи галузі, що переживають істотні фінансові труднощі.

Список використаної літератури

1. Афанасьєв М.В. Економіка підприємства. Підручник / М.В. Афанасьєв, А.Б. Гончаров. - Харків. - 2003. - 328 с.

2. Господарський кодекс України: від 16 січня 2003 р. №436-ІV - "Одіссей" Харків. - 2003. - 248 с.

3. Зятковський І.В. Фінанси підприємств: Навч. посібник. - 2-ге вид., перероб. Та доп. - К.: Кондор - 2006.

4. Мендрул О.Г. Управління вартістю підприємства. - К.: КНЕУ, 2005. - С.232.

5. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 р. №697 - ХП. // Закони України: В 12 т. - Т.1. - С.173 - 188.

6. Про господарські товариства: Закон від 20.12.2000 р. - №2908-ІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - №15. - С. 208 - 300.

7. Про підприємство: Закон України від 7 лютого 1991р., № 698-ХП // Закони України: В 12 т. - Т.1. - С.91-201.

8. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання. - К.: КНЕУ, 2006. С.293 - 323.

9. Фінанси підприємств: Підручник. - 5-те вид. доп. і перероб. / за ред. проф. А.М. Поддєрьогіна. - К.: КНЕУ, 2006.