єктом права власності, як і засоби виробництва. Досвід розвинених країн показав, що виробництво вже не є визначальним чинником економічного зростання, воно поступово поступається місцем науці, розвитку нових технологій. Саме тому значення інтелектуальної власності стрімко зростає.
Сьогодні у світі починається поступовий перехід до шостого технологічного устрою - дослідження нано-технологій. Усі розвинені країни інвестують саме у цей сектор, який базується на інтелектуальній діяльності, нових відкриттях, дослідженнях. Саме інтелектуальна власність і є основою цих складових, що свідчить про актуальність і важливість цього питання. Саме за розвитком технологій та нових винаходів майбутнє людства.
На мою думку, для України інтелектуальна діяльність є однією з найпріорітетніших, це те, що необхідно розвивати. Адже країна має багатий творчий та винахідницький потенціал, високий рівень підготовки вчених майже у всіх сферах науки. Українські IT-спеціалісти високо ціняться за кордоном через високий рівень підготовки, винахідливості. Це означає, що Україна могла б покращити своє становище саме завдяки інтелектуальній діяльності. Єдине, що для цього необхідно - її підтримка та стимулювання з боку влади.
Кожного дня ми стикаємося з об'єктами інтелектуальної власності: це і твори літератури, кінематографії, музики ( авторські права), програми мовлення на телебаченні, показ фільмів ( суміжні права). Усі технологічні пристрої, починаючи від годинника і закінчуючи комп'ютером також є результатами інтелектуальної промислової власності. Об'єкти інтелектуальної власності, таким чином, становлять домінуючу складову і нашого повсякденного життя.
З всесвітнім поширенням мережі Інтернет, потрібно все більше приділяти питання захисту прав інтелектуальної власності, боротьби з порушеннями цього права, таких як піратство, плагіат, що також є надзвичайно актуальним, важливим і пріоритетним.
Метою моєї курсової роботи є дослідження питання інтелектуальної власності, її структури, а також економічних та юридичних аспектів її розвитку, функціонування, зокрема і в Україні.
Завданням моєї курсової роботи є:
проаналізувати сутність інтелектуальної власності, її види та права, повязані з нею;
дослідити питання інтелектуальної власності з точки зору економіки, а саме її функціонування на ринку в якості товару, механізми формування цін та її комерціалізації
Дослідити стан інтелектуальної власності в Україні: її вплив на розвиток країни, законодавче забезпечення, а також державну систему її охорони та захисту.
Загальні положення про інтелектуальну власність
Сутність інтелектуальної власності
Становлення категорії «інтелектуальна власність» - це тривалий закономірний процес, результат загально цивілізаційного розвитку. За своїм змістом це складне і багатовимірне поняття, яке охоплює і економічні, і правові, і філософські аспекти, є обєктом вивчення економічної, філософської і правової науки.
Інтелектуальна власність - узагальнююче поняття, бо воно уособлює вищий ступінь розвитку категорії «власність». Як і будь-яка форма власності, вона виражає закріплені законодавством відносини щодо володіння, користування та розпорядження певними обєктами та продуктами. Це загальнолюдські інтелектуальні надбання та новації, втілені у наукових, технічних та технологічних об'єктах і продуктах, у творах літератури та мистецтва.
Особливість відносин інтелектуальної власності полягає в тому, що вони є результатом інтелектуальної праці, тобто наслідком творчої діяльності людини. Саме елементи творчості як складові інтелектуальної праці визначають індивідуальний характер її продуктів і становлять якісний критерій відмінності інтелектуальної праці. Адже інтелектуальна праця за своїм характером є суто індивідуальною, втіленням індивідуальних особливостей людини, її здібностей, таланту.
Результатом інтелектуальної праці є інтелектуальний продукт, який виражає особливості творчості людини, її світосприйняття і вміння.
Інтелектуальна власність - це права на результати творчої, інтелектуальної, наукової або художньої діяльності, які закріпляються та охороняються законодавством [10, c. 18].
Термін «власність» щодо результатів творчої та інтелектуальної діяльності використовується вже давно. Однак термін і поняття «інтелектуальна власність» виникли порівняно недавно. Уперше термін «інтелектуальна власність» у міжнародній практиці був уведений в ст. 2, яка засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності ( ВОІВ)[4, c.40]. У ній зазначено, що інтелектуальна власність включає права, що стосуються:
літературних, художніх і наукових творів;
виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо- і телевізійних передач;
винаходів у всіх сферах людської діяльності;
наукових відкриттів;
промислових зразків;
торговельних марок, фірмових найменувань і комерційних позначень;
захисту від недобросовісної конкуренції;
усіх інших прав, що випливають з результатів інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній та художній сферах.
Оскільки інтелектуальна власність є власністю, то субєкт, який володіє цією власністю має право володіння, користування та розпорядження цією власністю.
Володіння інтелектуальною власністю може бути двох видів: володіння фактичного власника і похідне володіння, що здійснюється від імені власника третіми особами[12, c. 487].
Щодо творів науки, літератури і мистецтва, то до їхнього оприлюднення (опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо) володіння здійснюється їх авторами. Ніхто інший, крім автора цими творами володіти не може. Фактичне володіння здійснює сам автор твору. Після опублікування чи оприлюднення твору право володіння на копії цього твору переходить до невизначеного кола інших осіб. Але їх володіння - це володіння похідне, яке їм передає автор шляхом видачі дозволу на опублікування. У всіх інших випадках володіння твором буде неправомірним.
Результати технічної творчості перебувають у виключному володінні авторів до їх кваліфікації відповідним державним органом - в Україні Державною службою інтелектуальної власності. Після кваліфікації пропозиції як винаходу, промислового зразка чи будь-якого іншого результату складається патентний опис цього результату, що стає загальнодоступним. Описом будь-якого результату технічної творчості за невелику винагороду ( збір) може володіти будь-яка особа.
Проте і серед технічних рішень є такі, якими володіє виключно сам його автор. Йдеться про секрети виробництва ( ноу-хау). Ноу-хау не є загальновідомим, якщо зміст його не розкритий для невизначеного кола осіб настільки, що існує можливість його самостійного використання [15, с. 14-15].
З викладеного вище можна зробити висновок, що твори літератури, науки та мистецтва, а також обєкти промислової власності можуть бути у фактичному володінні автора. Автор позбавляється свого володіння лише тоді, коли твір гине, тобто перестає існувати фізично, або він уступає його іншим особам [14, c. 64].
Право користування об'єктами інтелектуальної власності також належить власнику цього обєкта або його правонаступникам. Воно полягає в тому, що суб'єкт цього права має законну підставу вилучати із належному йому результату інтелектуальної діяльності всі корисні якості, що може дати людині цей результат.
Якщо йдеться про літературні чи художні твори, то їх, як правило, можуть використовувати шляхом випуску у світ, розмноження і в такий спосіб одержувати прибуток. Автор твору також може видавати дозвіл - ліцензію на використання творів іншими особами [1, c. 318].
Якщо ж йдеться про результати технічної творчості, то їх також можуть використовувати або сам автор цього досягнення, або за ліцензією автора інші особи. Використання винаходу чи інших результатів технічної творчості здійснюється, як правило, шляхом впровадження їх у виробництво. Унаслідок такого впровадження ефективність виробництва зростає і приносить певний прибуток власнику зазначеного результату.
Проте є одна особливість використання результатів інтелектуальної діяльності. Йдеться про виключення з загального правила, за яким результат творчості може бути використаним лише за дозволом його творця [3, c.76]. Закони про інтелектуальну власність України передбачають ряд випадків, коли використовувати результат інтелектуальної діяльності можна без дозволу його власника. Усі ці випадки передбачені чиним законодавством і так зване вільне використання має відповідати вимогам закону. Допускається також і примусове ліцензування, використання творів чи інших об'єктів інтелектуальної діяльності.
Право розпорядження інтелектуальною власністю полягає в тому, що власник інтелектуальної діяльності має право визначити правову долю результату творчості, що належить йому [1, c.47]. Право розпорядження - це таке право, яку, на відміну від права володіння та користування, здійснює виключно власник. Проте чинне законодавство передбачає і винятки з цього правила, коли розпорядження об'єктами інтелектуальної діяльності здійснюється іншими особами.
Право розпорядження реалізується власником шляхом припинення або обмеження належного йому права власності. Власник може передати своє право власності на об'єкти інтелектуальної діяльності іншим особам ( продати, обміняти, подарувати тощо) [Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 1 червня 2000 р. - ст. 28]. Також сюди входить право власника відмовитись від свого права шляхом знищення належних йому речей. Право розпорядження власник може передавати іншим особам. Розпорядження майном також може бути реалізовано примусово, наприклад, при конфіскації і реквізиції.
Види інтелектуальної власності
Категорія «інтелектуальна власність» складна і різноманітна. У своїй основі це власність на знання, яка може набувати багатоманітних форм. Тому замість розрізнення і характеристики її складових нерідко все зводиться до переліку обєктів інтелектуальної власності. Автори наукової праці «Теорія власності» вважають, що інтелектуальна власність - це відносини незалежності, володіння, розпорядження та використання (в юридичному та економічному сенсі) продукту інтелектуальної діяльності:
творів науки, літератури та мистецтва;
записів на носіях інформації;
прав на копіювання та розповсюдження патенту, ліцензії, знака на товари та послуги;
прав на винаходи, промислові чи наукові зразки, креслення, моделі, схеми програмних засобів та ін.;
прав на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду ( «ноу-хау»).
Та, безперечно, порівняно вищим ступенем пізнання цієї категорії є класифікація складових елементів інтелектуальної власності.
Розрізняються 3 основні групи інтелектуальної власності [2, c. 87]:
Промислова власність
Авторські й суміжні права
Нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності
Промислова власність - це перша группа інтелектуальної власності. До об'єктів промислової власності належать:
винаходи;
корисні моделі;
промислові зразки;
торговельні марки;
географічні зазначення походження товарів;
комерційні ( фірмові) найменування;
Чинним законодавством встановлено вимоги, яким мають відповідати винахід, промисловий зразок і корисна модель. На підставі цих вимог можна дати визначення цих об'єктів[8, c. 54].
Винахід - це технологічне ( технічне) вирішення у будь-якій галузі суспільно-корисної діяльності, що відповідає вимогам патентноздатності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для використання.
Корисна модель - це конструктивнее виконання пристрою, яке відповідає умовам патентноздатності, тобто є новим і промислово придатним; це внутрішнє розташування елементів, з яких складається сам пристрій та зв'язок між ними.
Винаходи і корисні моделі - близькі між собою результати технічної творчості. Принципова відмінність між ними полягає в об'єкті - до винаходів належать продукти, способи і використання відомих рішень за новим призначенням, а до корисних моделів - лише конструктивне виконання пристрою[14, c. 56].
Промисловий зразок - це нове конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, придатне для відтворення промисловим способом.
Торговельні марки - це зареєстровані в установленому порядку позначення, за якими товари та послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших.
Основні функції знака для товарів і послуг - це індивідуалізація виробленої продукції і наданих послуг, захист їх якості та інших чеснот від зазіхань, забезпечення стійкості попиту, захист інтересів виробників і споживачів, реклама виробів та послуг, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг в умовах ринкової економіки.
Географічне зазначення походження товарів - це будь-яке словесне чи зображувальне ( графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. Правова охорона зазначення походження товарів полягає у недопущенні використання зазначень, що є неправдивими.
Комерційне ( фірмове) найменування - це назва або імя, під якими підприємець виступає в цивільному обороті. Зазначена назва підприємства чи імя підприємця мають своєю основною функцією індивідуалізацію даної особи в числі інших учасників цивільного обороту[7].
група інтелектуальної власності - авторські і суміжні права.
Авторське право - це надане законом виключне право автора оголосити себе творцем цього твору, відтворювати його, розповсюджувати або доводити його до відома публіки будь-якими способами і засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твір визначеним способом.
літературні твори;
наукові твори;
музичні твори;
драматичні і музично-драматичні твори;
сценарії;
хореографія;
аудіовізуальний твір;
образотворче мистецтво
твори деконративно-прикладного мистецтва;
твори архітектури, містобудування, а також садово-паркового мистецтва;
фотографії;
мапи;
комп'ютерні програми;
бази даних.
©Знаком охорони авторських прав є латинська літера с у колі
Суміжні права - тип прав на інтелектуальну власність <#"justify">Оцінка вартості інтелектуальної власності та механізм формування цін
Оцінка майна і майнових прав - процес визначення їх вартості, націлений на відповідну галузь використання її результатів. Процес оцінки враховує такі етапи:
визначення мети і завдання оцінки;
складання плану та завдання оцінки;
збір та аналіз інформації;
узагальнення;
складання звіту.
Потреба в оцінці інтелектуальної власності виникає в звязку з:
визначенням бази оподаткування в процесі придбання та продажу об'єктів інтелектуальної власності;
визначенням вартості виключних прав, які передаються на підставі договору купівлі-продажу об'єктів інтелектуальної власності чи ліцензійних договорів на право використання таких об'єктів;
внесенням об'єктів інтелектуальної власності при здійсненні інноваційних чи інвестиційних проектів;
поширенням ринків збуту;
організацією страхування;
передачею інтелектуальної власності під заставу з метою отримання кредитів;
проведенням приватизації державного майна.
За своєю сутністю об'єкти інтелектуальної власності не мають уречевленої форми, тому їх вартість не визначається з використання традиційних показників, які застосовуються при здійсненні оцінки матеріальних об'єктів[9, c. 89]. Світовий досвід показує, що питання адекватної ціни складне як у практичному, так і в теоретичному плані. Ймовірність та суб'єктивність у такій оцінці очевидна, що потребує залучення до розрахунку вартості інтелектуальних об'єктів більш удосконаленого методичного інструментарію.
При здійсненні розрахунків вартості обєктів інтелектуальної власності світова практика напрацювала низку загальних торетичних підходів, до яких належить доходний, витратний та ринковий [12, c. 562]. Кожен з них має свої методи та методологію.
Доходний підхід передбачає, що ніхто не буде вкладати свій капітал придбання того чи іншого об'єкта нематеріального характеру, якщо такий же дохід можливо отримати будь-яким іншим способом.
Методологія цього підходу базується на встановленні причинного звязку між функціональними якостями обєкта інтелектуальної власності, який використовується у конкретному обєкті техніки ( технології), та майбутніми доходами від його використання. Головною передумовою такого підходу є те, що економічна цінність кожного конкретного об'єкта в цей момент зумовлена очікуванням отримання в майбутньому доходів від його використання.
Використовуючи доходний підхід, перш за все необхідно визначити розмір частки участі кожного конкретного суб'єкта інтелетуальної вартості в загальному прибутку[10, c.95].
Основними методами, що реалізують це методологічне направлення, є методи дисконтування та капіталізації.
В основу методу дисконтування покладено один з головних фінансових законів: «Сучасні гроші мають більшу вартість, ніж завтрашні». Співвідношення поточної та майбутньої вартості об'єкта інтелектуальної власності описують шляхом збільшення ставки дисконтування майбутніх грошових потоків за методом складного відсотка. За цими результатами оцінюються майбутні грошові потоки, визначається ставка дисконтування і розраховується сумарна побічна вартість майбутніх грошових потоків.
Метод прямої капіталізації використовується в основному як експрес-метод для розрахунку залишкової вартості оцінюваного об'єкта і включає: виявлення джерел і розмірів чистого доходу, визначення ставки капіталізації і визначення вартості оцінюваного об'єкта як частки відділення щорічного доходу ( чистого прибутку після податків), який отримано від комерційного використання об'єкта оцінки, на коефіцєнт капіталізації.
Витратний підхід базується на припущенні, що потенційний покупець, володіючи відповідної інформацією про предмет покупки, не заплатить за нього більше, ніж вартість іншого обєкта в складі нематеріальних активів тієї ж корисності. Передбачається визначення витрат на відтворення первісної вартості об'єкта інтелектуальної власності в складі нематеріальних активів підприємства з урахуванням його наступних покращень, або заміни за відрахуванням поправки на суму амортизації за період використання оцінюваного об'єкта з метою встановлення його реальної вартості[8, c. 67]. Основними методами, які реалізують витратний підхід, є метод визначення початкових витрат, метод вартості заміщення та метод відновленої вартості.
Вартість інтелектуальної власності, яка визначається за методом визначення початкових витрат базується на фактично здійснених витратах згідно з бухгалтерською звітністю підприємства за декілька років.
При оцінці інтелектуальної власності методом вартості заміщення використовують принцип заміщення, згідно з яким максимальна вартість власності визначається мінімальною ціною, яку необхідно сплатити при купівлі об'єкта, який володіє аналогічною споживчою вартістю.
Метод відновлюваної вартості є найбільш прийнятним для розрахунку вартості прав на унікальні об'єкти інтелектуальної власності. Відновлювана вартість визначається як сума витрат, які потрібні для створення нової точної копії оцінюваного об'єкта на підставі сучасних цін на сировину, матеріали, енергоносії тощо.
Ринковий підхід передбачає використання методу порівняльних продажів. Суть цього методу полягає в прямому порівнянні оцінюваного об'єкта з іншими, аналогічними за якістю, призначенням і користю, які були продані в зіставленому часі на аналогічному ринку. Основними умовами застосування цього методу є наявність інформації про факти продажу обєктів-аналогів інтелектуальної власності, вміння оцінити вплив відмінних особливостей таких обєктів на їх вартість та доступність і достовірність інформації про ціни і умови угод по обєктам-аналогам[11, c. 578].
У цьому випадку ринкова вартість оцінюваного об'єкта визначається ціною, яку може сплатити покупець продавцю інтелектуальної власності на дату оцінки за аналогічний за якістю, призначенням і користю об'єкт на цьому ринку з урахуванням відповідних коригувань, які враховують відмінності між оцінюваним об'єктом та його аналогом.
Механізм формування ціни об'єктів інтелектуальної власності (ОІВ) пов'язаний із методами оцінки, які залежать від природи походження ОІВ. Одночасно слід врахувати унікальність самого ОІВ як товару, який пов'язаний залежністю вартості ОІВ з особливостями обєкта, до якого пристосовується ОІВ ( впровадження, використання). Конкретність, адресність використання ОІВ відтворюється в розрахунку вартості самих ОІВ. Ці особливості не спрощують механізм визначення вартості ОІВ, а навпаки, вказують на його складніть, вибірковість, оригінальність. Ставши товаром, ОІВ набуває не тільки ознаки, властиві товару на ринку, але і правове поле впливу в процесі купівлі-продажу. При цьому слід враховувати ще одну особливість ОІВ: їхня вартість не може дробитися на окремі частки, тому це цілісний обєкт необоротних активів.
Ціна покупця має відповідні обмеження, які пов'язані загальними витратами і ціною продукції, яка продається на ринку. Ще однією особливістю ОІВ, на відміну від звичайних товарів, є можливість надавати їх власнику-продавцю додатковий прибуток, у вигляді роялті, якими є платежі будь-якого виду, одержані у вигляді нагороди за надання дозволу на використання прав інтелектуальної власності[2, c. 178].
Складність проблеми щодо оцінки ОІВ очевидна, тому що як оцінники від замовників ОІВ, так і оцінники від продавця повинні знайти остаточну ціну угоди, яка задовольняє інтереси обох сторін. У цьому випадку партнери можуть керуватися ринковою базовою оцінкою, тобто ціною на види ОІВ. На практиці найчастіше такого аналізу не існує, бо ОІВ може мати індивідуальні особливості, які не є загальними для їх відповідної групи.
Теоретично ціна формується так: ціну пропозиції встановлює продавець ОІВ, ціну попиту - покупець. Різниця між цими двома цінами визначає «маржу». Термін «маржа» застосовується на ринку застосовується на ринку ОІВ для оцінки можливого доходу учасників угоди. В середині маржі знаходиться ціна виконання угоди, тобто продажу ОІВ за договірною ціною, після чого він набуває ринкову ціну. У цьому випадку ринкова ціна може порівнюватися з фактичною ціною аналітичного ОІВ за певних умов, тобто з теоретичною ринковою ціною за результатами оцінки.
Механізм комерціалізації інтелектуальної власності
Комерціалізація інтелектуальної власності - це процес залучення об'єктів інтелектуальної власності в економічний оборот, використання інтелектуальної власності в господарську діяльність підприємств[1, c. 408]. У процесі комерціалізації обовязково є як мінімум 4 учасники: автор розробок ( винаходу, сорту рослин, корисної моделі тощо), стратегічний партнер, менеджер та інвестор.
Механізм комерціалізації є відтворенням руху інтелектуального капіталу з метою отримання прибутку. Для менеджера інтелектуальний капітал має два основні компоненти: людський капітал та інтелектуальні активи. Людський капітал чи інтелектуальна сила створюють інновації і те, що можна описати й ідентифікувати, що стає інтелектуальними активами.
Господарська діяльність стає засобом реалізації економічних інтересів. Для реалізації приватних інтересів необхідно, щоб комерціалізація інтелектуальної власності давала власнику, інвестору надлишок доходу над їх витратами, тобто можливість збагачення[5]. У цьому випадку інтелектуальний капітал у формі інтелектуальної власності набуває споживчих якостей. Отримання надлишку над витратами є основним рушієм підприємництва.
В умовах господарської діяльності підприємство для створення інтелектуального продукту насамперед інвестує кошти для придбання необхідних факторів виробництва, тобто елементів постійного та змінного капіталу. Капітал ( інвестиції) тут виступає як виробничий капітал, функцією якого є створення інтелектуального продукту і додаткової вартості. Для одержання додаткової вартості у грошовій формі треба продати продукт капіталу. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу, головною функцією якого є реалізація інтелектуального продукту й одержання додаткової вартості у грошовій формі. Таким чином, інтелектуальний продукт проходить 3 стадії капіталу - грошову, виробничу і товарну. Такий послідовний рух називається кругообігом інтелектуального капіталу[9, c. 104].
Комерціалізація інтелектуальної власності виникає при використанні результатів інтелектуальної власності на умовах укладання договорів, наприклад: між співавторами патенту, між власниками патенту й авторами у звязку з виплатою винагороди за використання обєкта промислової власності; між власниками патенту під час комерційної реалізації інтелектуального продукту. Договори про передачу права власності, згідно з чинним законодавством України, потрібно здійснювати у письмовій формі та реєструвати у чинному порядку[11, c. 457].
Відповідно до чинного законодавства України комерціалізаційну реалізацію прав на результати інтелектуальної власності власник охоронного документа здійснює шляхом передачі прав власності або видачі дозволу на його використання через укладення ліцензійного договору. За ліцензійним договором власник патенту надає ліцензіату право на використання патенту в зазначених межах своїх прав.
Інтелектуальна власність в умовах комерціалізації набуває головної ознаки - спроможності за рахунок неї отримати дохід, приносити відповідний ефект при її використанні. Комерціалізація пов'язана з підприємницькою діяльністю, тому нинішній підприємець, маючи у своєму активі продукт інтелектуальної власності, може розпоряджатися ним на свій розсуд. У всіх випадках така діяльність можлива за умов укладання різних договірних відносин. Виникнення зобов'язань починається з моменту, коли укладений договір стає чиним[5]. У цьому випадку проблема комерціалізації розглядається в правовій площині, чому повинні передувати економіко-фінансові розрахунки, з якими повязане визначення вартості переданих прав. При цьому слід чітко відзрізняти вартість інтелектуальної власності від вартості прав на її придбання або продаж.
Вартість інтелектуальної власності враховує сукпність витрат, пов'язаних з розробкою, адаптацією, підтримкою на відповідному рівні об'єктів інтелектуальної власності[5].
Вартість прав на придбання або продаж інтелектуальної власності враховує лише вартісну ціну придбання або продажу з урахуванням прибутку ( рентабельності) і податкових відрахувань. Обмежувальним фактором тут може стати розмір амортизаційних відрахувань покупця при використанні об'єктів інтелектуальної власності, які збільшують вартість продукції, а також інвестиційні можливості покупця.
Інтелектуальна власність в Україні
Інтелектуальна власність України та її вплив на соціально-економічний розвиток держави
Україна з давніх часів славилася своїм потужним творчим потенціалом. Українські літератори і художники, композитори і музиканти, співаки і танцюристи викликають захоплення в усьому світі. Українські вчені, винахідники, конструктори, які вписали не одну сторінку в історію розвитку світової науки і техніки, також відомі світу. Деякі з них стали лауреатами Нобелівської премії, але вже як громадяни чужої країни, інші взагалі не здобули слави своїм відкриттям та науково-технічним досягненням. Усьому світу відомі імена В. Вернадського, Ю. Кондратюка, І. Пулюя, однак останніх два так і не дочекалися визнання за свого життя. В Україні народилося 7 лауреатів Нобелівської премії, але жоден з них не отримав цю премію як громадянин України. Україна і зараз володіє потужним творчим потенціалом, частина якого розкривається, дістає своє застосування у більш благодатних умовах інших країн. Проте Україні ще є що зберігати, адже її творчий потенціал невичерпний.
Високий рівень інтелектуальної діяльності в країні зумовлює її політичну, економічну, територіальну незалежність. Держава, що опирається на потужний інтелектуальний потенціал, почувається у світовому співтоваристві набагато впевненіше. Інтелектуальний потенціал зумовлює розвиток рівня виробництва, побуту, добробуту народу[9, c. 146]. Усі цивілізовані країни ставлять науку та її носіїв на вищий суспільний щабель, тим більше економічних успіхів має народ.
Відомо, що інтелектуальний рівень того чи іншого суспільства формується з 3 складових - освіти, культури і науки. Україна була і залишається потужною інтелектуальною державою. Її інтелектуальний рівень зумовлював досить високий науково-технічний рівень виробництва та інших сфер суспільно-корисної діяльності. За рядом показників Україна посідає провідні місця в науці - математиці, інформатиці, фізиці. Також є певні успіхи в медичній та гуманітарних науках.
На початку XX століття лише 10 % ВВП в розвиних країнах забезпечувалося за рахунок науково-технічної діяльності, у XXI столітті цей показник зріс до 80%[5]. Це ще раз підтверджує пріоритетність інтелектуальної діяльності для соціально-економічного розвитку України. Причому зростання ролі інтелектуальної діяльності йде не лише за рахунок природничо-технічних наук, а й з участю гуманітарних наук, які стають основою для розвитку культури. Має місце активнее поєднання здобутків науки і техніки з досягненнями літератури, мистецтва та культури в цілому. Зростає шоу-бізнес, значення якого не можна ігнорувати. Шоу бізнес - це не лише форма задоволення естетичних потреб населення, це, передусім, робочі місця, зайнятість, одержання економічної вигоди, впровадження досягнень культури в побут життя.
Основним із способів перетворення наукових досягнень у безпосередню продуктивну силу є винахідництво. Це основна рушійна сила науково-технічного прогресу. Однак зараз воно потребує всілякої підтримки з боку держави, якої на жаль практично немає.
Зараз в Україні є багато технічних ідей, які потребують практичного застосування і здатні принести не лише значні прибутки, а й підняти науково-технічний престиж України[6]. На думку А. Кінаха майбутнє української промисловості - у такій продукції, як комп'ютерна техніка. Він приводить приклад індійського міста Банделор, що експортує програмне забезпечення комп'ютерів на суму 700 мільйонів доларів. Чому б не використати досвід індійського міста і не налагодити виробництво найновіших комп'ютерів в Україні?
В Україні джерело інтелектуальної діяльності невичерпне, але не можна не помітити холодної байдужості влади до проблем, від розв'язання яких залежить доля України. За даними лише 0,2% ВВП спрямовується на розвиток технологій та інновацій. Україна відстає від усього світу, адже ще й досі знаходиться в межах 3 технологічного устрою, коли на зміну приходить 6 - час нано-технологій. Це означає, що вкрай необхідно змінювати цю ситуацію. Поки не буде встановлена відповідальність влади за долю тієї чи іншої справи, до тих пір у державі належного порядку не буде.
У державі багато органів, які мають ніби-то займатися проблемами науково-технічного прогресу. Та, на жаль, організація використання творчих здобутків в Україні пущена на самоплив. Творчий потенціал України використовується не в повну міру.
І все ж Україна має безперечні успіхи у сфері науки, літератури і мистецтва. Досягнення в галузі культури відомі всьому світу. Зростає значення для соціально-економічного розвитку зазначених форм суспільно-корисної діяльності.
Законодавче забезпечення інтелектуальної власності в Україні
Права на обєкти інтелектуальної власності виникають внаслідок їх створення. Об'єкти промислової власності потребують і державної кваліфікації, і державної реєстрації [12, c. 256]. Через це права на об'єкти промислової власності виникають лише з того моменту, який визначено відповідним законом.
В ієрархії нормативних актів, які регулюють, зокрема, цивільні прововідносини у сфері інтелектуальної власності, головна роль правовим актам вищих органів державної влади, тобто законодавчим актам. Центральне місце серед них після Конституції України займає Цивільний кодекс України. Зокрема Книга четверта «Право інтелектуальної власності» містить розділи щодо загальних положень про право інтелектуальної власності, а також право на конкретні його об'єкти. Книга четверта Цивільного кодексу України складається з 12 глав, що регулюють цивільно-правові питання, пов'язані з набуттям, здійсненням та захистом прав на об'єкти права інтелектуальної власності[4, c. 51].
Глава «Загальні положення про право інтелектуальної власності» містить норми, що регулюють питання, пов'язані з:
поняттям права інтелектуальної власності;
співвідношенням права інтелектуальної власності та правом власності;
об'єктами і суб'єктами права інтелектуальної власності;
підставами набуття права інтелектуальної власності;
особистими немайновими і майновими правами інтелектуальної власності;
строком чинності права інтелектуальної власності;
використанням об'єктів права інтелектуальної власності та переданням майнових прав інтелектуальної власності;
здійснення прав інтелектуальної власності, які належать кільком особам;
правами інтелектуальної власності на об'єкти, що створені у зв'язку з виконанням трудового договору або за замовленням;
наслідками порушення прав інтелектуальної власності;
захистом прав інтелектуальної власності.
Подальші глави розкривають цивільно-правові норми, пов'зані з охороною прав на окремі об'єкти права інтелектуальної власності.
У сфері авторського та суміжних прав основними є Глава 36 ЦК України «Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право) » та Глава 37 «Право інтелектуальної власності на виконання, фонограмму, відеограму та программу організації мовлення ( суміжні права) ». В Україні також діє Закон України «Про авторські і суміжні права».
Найважливішим джерелом законодавства, що регулює питання правової охорони об'єктів авторського і суміжних прав, є міжнародні договори та угоди[12, c. 376]. Законодавство України зазначає, що норми міжнародних договорів України мають перевагу перед внутрішнім українським законодавством, у зв'язку з чим їхня роль у врегулюванні правовідносин у сфері інтелектуальної власності надзвичайно висока.
Головним законодавчим актом, що регулює цивільні правовідносини у сфері промислової власності, є глава 39 ЦК України «Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок», Глава 43 «Право інтелектуальної власності на комерційне найменування», Глава 44 «Право інтелектуальної власності на торговельну марку» та Глава 45 «Право інтелектуальної власності на географічне зазначення». Крім того на даний час діють закони України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на зазначення походження товарів»[4, c. 46].
Що стосується наукового відкриття, то правовідносини, пов'язані з ним регулюються Главою 38 ЦК України «Право інтелектуальної власності на наукове відкриття»[12, c. 376].
Українське законодавство щодо охорони прав на комерційну таємницю на сьогодні є сукупністю статей, що містяться в різних правових актах. Головне місце тут займає ЦК України, зокрема Глава 46 «Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю», який містить норми, повязані з поняттям комерційної таємниці, переліком майнових прав та строком їх чинності. Закон України «Про інформацію», хоча і не містить спеціальних норм щодо правової охорони комерційної таємниці, але включає цілу низку норм, повязаних з нею. Зокрема , в ньому розкривається поняття конфіденційності інформації, яка становить комерційну таємницю, захисту прав на зазначену інформацію тощо[14, c. 124].
Державна система охорони та захисту інтелектуальної власності в Україні
Після проголошення України незалежною суверенною державою перед народом України, її Парламентом та Урядом постало питання про створення законодавчих та офіційних засад, які б забезпечували життєздатність нової держави. Ці процеси охопили всі сфери діяльності і не оминули сферу захисту прав інтелектуальної власності. Протягом останніх років в Україні сформувалася досить розгалужена організаційна структура органів, які прямо чи опосередковано забезпечують діяльність у сфері охорони та захисту інтелектуальної власності. Діяльність переважної більшості з них спрямована також на протидію правопорушенням та злочинам, що вчиняються у сфері інтелектуальної власності[3, c. 56].
У складі Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України створено підкомітети з питань інтелектуальної власності, інноваційної діяльності, науки тощо. Їх завданням є розробка та розгляд законів та нормативно-правових актів із питань інтелектуальної власності, проведення слухань тощо.
У структурі судової влади у складі Вищого господарського суду України у 2001 році була створена Судова палата з розгляду справ у господарських спорах, повязаних із захистом права на обєкти інтелектуальної власності[11, c. 567].
Центральним органом виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності виступає Міністерство освіти і науки України. З квітня 2000 року діє і йому підпорядковується Державний департамент інтелектуальної власності, який було ліквідовано у 2011 році й створено Державну службу інтелектуальної власності [6]. Основними завданнями Державної служби інтелектуальної власності є:
реалізація державної політики у сфері інтелектуальної власності;
внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо формування державної політики у сфері інтелектуальної власності.
При Державній службі інтелектуальної власності створено консультативну раду представників усіх творчих спілок України, апеляційну палату. Апеляційна палата розглядає в адміністративному порядку заперечення проти рішень за заявками на права промислової власності.
В Україні функціонують і юридичні особи, створені при державних органах - це підприємства, метою яких є реалізація державних програм: Державне підприємство „Український інститут промислової власності, Державне підприємство „Інтелзахист[12, c. 373].
Український інститут промислової власності є єдиним в Україні органом, який проводить експертизу заявок на обєкти промислової власності на відповідність умовам надання правової охорони, виносить рішення щодо видачі охоронних документів, забезпечує здійснення державної реєстрації об'єктів промислової власності та офіційної публікації відомостей про них.
Державне підприємство «Інтелзахист» створене з метою удосконалення організації видачі контрольних марок для маркування примірників аудіовізуальних творів та фонограм, а також посилення захисту прав інтелектуальної власності[12, c. 375].
Українське агентство з авторських і суміжних прав є основною ланкою охорони авторських прав. Агентство створено з метою управління на колективній основі майновими правами субєктів авторського права і суміжних прав. Агенство здійснює оформлення матеріалів державної реєстрації; укладання з користувачами ліцензійних угод на відповідне використання об'єктів інтелектуальної власності; збір, розподіл та виплату авторської винагороди; правовий захист авторських прав.
Інститут інтелектуальної власності і права є структурною складовою Національної системи охорони інтелектуальної власності, основним завданням якого є підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності.
Зі сферою інтелектуальної власності також пов'язана діяльність ряду недержавних організацій, які умовно можна поділити на 2 групи[10, c. 124].
Перша группа - творчі громадські об'єднання: Національна спілка письменників України, Національна спілка кінематографістів України, Національна спілка архітекторів України, Національна спілка рекламістів України тощо.
Друга група - організації, що спеціалізуються на сфері інтелектуальної власності: Всеукраїнська асоціація патентних повірених, Українська группа міжнародної асоціації з охорони промислової власності, Всеукраїнська громадська організація «Антипіратський союз України», Коаліція з питань захисту прав інтелектуальної власності тощо.
На сьогоднішній день перед системою правової охорони та захисту інтелектуальної власності стоїть питання вдосконалення механізмів захисту прав інтелектуальної власності. До проблем, що стоять перед системою, належать: відсутність належної координації діяльності органів державного управління; недостатня ефективність діяльності структур, що забезпечують захист прав інтелектуальної власності; неузгодженість законодавства, що регулює сферу інтелектуальної власності тощо[11, c. 478].
Створення ефективної системи охорони інтелектуальної власності має винятково велике значення для подальшого розвитку України, що повинне базуватися на знаннях. Ця комплексна проблема потребує об'єднання зусиль держави, усіх органів державної влади та інститутів громадянського суспільства.
Список літератури
інтелектуальний власність вартість ціна
Базилевич, В. Д. Інтелектуальна власність : підручник / В. Д. Базилевич. - [2-ге вид., стер.]. - К. : Знання, 2008. - 431 с.
Економічна теорія: [у 2-х т.] / А. А. Чухно. - К.: ДННУ АФУ, 2010. - Т.2. - 628с.
Жаров В. О. Захист права інтелектуальної власності в Україні. Навчальний посібник. - К.:Інститут інтелектуальної власності, 2007. - 88с.
Жаров В.О. Право інтелектуальної власності в системі права України. Навчальний посібник. - К.: Ін-т інтелект. власн. І права, 2008. - 105 с.
Журнал Вища школа №7-8, 2011 г.: «Правові механізми захисту наукових ідей при їх комерціалізації <http://konovalenko.zp.ua/?p=2131>»
Журнал „Інтелектуальна власність № 9, 2012 р.: «Інтелектуальна власність в інноваційній економіці: стримуючі фактори
Журнал „Інтелектуальна власність № 3, 2013 р.: « Чи вважаються комерційні позначення об'єктами права інтелектуальної власності в Україні?»
Крайнєв П. П. Інтелектуальна економіка: Управління промисловою власністю ( Монографія). - К.: «Ін Юре», 2004
Методологія оцінки інтелектуального капіталу: монографія / Л. М. Осмятченко. - К.: КНЕУ, 2012. - 205, [3] c.
Основи інтелектуальної власності та її захист: Навчальний посібник. Лазебний В.С., Розорінов Г. М., Толюпа С.В. - К.: Ліра-К, 2011 - 160с.
Право інтелектуальної власності: Академ. курс: Підрічник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2011. - 672 с.
Право інтелектуальної власності: Акад. курс: Підруч. для студ. вищих навч. закладів / О. П. Орлюк, Г. О. Андрощук, О. Б. Бутнік-Сіверський та ін. - К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2007. - 696 с.
Право інтелектуальної власності Європейського союзу та законодавство України / за ред. Ю. М. Капіци. - К.: Видавничий дім «Слово», 2006.
Право інтелектуальної власності на обєкти промислової власності: Навчальний посібник / Укладач Кожарська І.Ю. - К.: ЗАТ «Інститут інтелектуальної власності і права», 2010. - 144 с.
Чобіт О.А. «Ноу-хау» та договір на його передачу: Автореф. Дис. … канд. Юрид. Наук. - Харків, 1994.