Економічне зростання та його фактори

Економічне зростання та його фактори

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Кафедра політичної економії обліково-економічних факультетів

Курсова робота

на тему: «Економічне зростання та його фактори»

Студентки

Меліхової Катерини Валентинівни

Київ - 2014

План

Вступ

. Економічне зростання як критерій економічного розвитку

.1 Поняття, суть і види

.2 Фактори економічного зростання

.3 Взаємодія економічного зростання та економічного розвитку

2. Особливості економічного зростання в Західних країнах

.1 Еволюція моделей економічного зростання

.2 Думки західних вчених що до економічного зростання сьогодення

. Проблема економічного зростання в Україні

.1 Особливості економічного зростання України в призмі вітчизняної економіки

.2 Шляхи забезпечення вирішення проблеми економічного зростання в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Зростання економіки є важливим аспектом розвитку кожної країни, адже це головний чинник покращення якості життя її громадян. Саме тому актуальність економічного розвитку очевидна для усіх країн, а надто для України, адже в сьогоднішніх умовах є надзвичайно потрібним збільшення ВВП і наближення ВВП на душу населення до європейського рівня. Варто відзначити, що динаміка економічного зростання останніх років в Україні свідчить, що наша економіка не робить значного поступу. Цей факт веде до консервації та загострення ряду соціально-економічних проблем, особливо тих, що пов’язані з перерозподілом національного продукту, наприклад, сфери соціальних виплат та пенсійного забезпечення: перерозподіляючи порівняно невеликий за обсягом ВВП не можна добитися великих за обсягом пенсій чи соціальних виплат для значної категорії громадян. Намагання добитися цього за рахунок інших може призвести до незадовільних економічних наслідків та соціальної напруги. Хоча економічне зростання і не призводить до миттєвого вирішення проблем, воно здатне допомогти у довгостроковій перспективі, не спричиняючи при цьому інших несприятливих наслідків. Саме тому варто використовувати можливості, що виникають на початку третього тисячоліття, тоді, коли завдяки досягненням економічної думки і сучасним глобальним умовам перед нашою країною відкриваються хороші перспективи економічного росту.

Метою моєї роботи є дослідження явища економічного зростання, оскільки, я вважаю, що це нагальна проблема в нашій країні, динаміки величини інвестицій в Україні як фактора економічного зростання, а також, враховуючи те, що основним показником, що вимірює і економічне зростання, і економічний розвиток, є реальний ВВП, то і його зміни.

Об’єктом мого дослідження є економічне зростання як макроекономічне явище, його наслідки, причини та фактори.

Предметом являється економічне зростання в Україні та шляхи забезпечення вирішення його проблеми в нашій державі.

Тож, мені було б цікаво дослідити всі аспекти економічного зростання загалом та його можливості в нашій країні в умовах сьогодення. Цікаво було б віднайти шляхи забезпечення вирішення проблеми економічного зростання в Україні, оглянути особливі грані досліджень західних вчених з приводу економічного зростання, проаналізувати еволюцію цього поняття.

1. Економічне зростання як критерій економічного розвитку

.1 Поняття, суть і типи

економічний інвестиція інтенсифікація

Економічне зростання - це одна з найважливіших макроекономічних категорій, яка є показником не лише абсолютного збільшення обсягів суспільного виробництва, але і здатності економічної системи задовольняти зростаючі потреби, підвищувати якість життя. Саме тому економічне зростання включається до числа основних цілей суспільства поряд з економічною свободою, економічною ефективністю тощо.

Розрізняють два основні типи економічного прогресу: екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний (лат. extensivus - розширювальний) тип розвитку - спосіб збільшення обсягів виробництва внаслідок кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів виробництва за незмінного рівня технНної основи виробництва. [3]

Екстенсивний шлях розвитку народного господарства посилює витратний характер економіки. Економіка колишнього СРСР, зокрема України, розвивалася й розвивається переважно на екстенсивній основі. Так, енерговитрати на одиницю продукції в Україні вдвічі вищі, ніж у США, і утричі, ніж у Західній Європі, а нафтомісткість української продукції в 10-12 разів більша, ніж у розвинутих країнах. Значне економічне зростання України у 2000-2004 рр. здебільшого базувалося на екстенсивному типі розвитку передусім за рахунок сировинних галузей, а отже, низького рівня доданої вартості.

Екстенсивний розвиток деякою мірою може поєднуватися з інтенсивним. Щоб перейти на переважно інтенсивний шлях розвитку, необхідно якісно вдосконалити всі елементи економічної системи.

Інтенсивний (лат. intensio - напруження, посилення) тип розвитку (інтенсифікація виробництва) - процес суспільного виробництва, що грунтується на застосуванні передусім ефективніших елементів продуктивних сил та досконаліших форм розвитку (техніко-економічної, організаційно-економічної і суспільної).

Інтенсифікація виробництва, на відміну від екстенсивного розвитку, має анти-витратне спрямування, оскільки супроводжується зменшенням витрат живої та уречевленої праці на одиницю продукції. [11]

Розрізняють чотири основні форми інтенсифікації виробництва: фондозберігаючу, працезберігаючу, матеріало- і ресурсозберігаючу, всебічну. За фондозберігаючої форми інтенсифікація виробництва зростає завдяки впровадженню нової техніки і технології, що зумовлює зменшення потреб в робочій силі за одноразового зростання складної праці, забезпечуючи зростання продуктивності праці. За працезберігаючої форми інтенсифікація виробництва посилюється завдяки зростанню інтенсивності праці певної незмінної кількості працівників або за виконання тих самих обсягів робіт меншою кількістю працюючих. За матеріало- і ресурсозберігаючої форми інтенсифікація виробництва означає застосування економічніших предметів праці (композитних матеріалів, сплавів різних полімерів тощо) і раціональнішого використання тих самих предметів праці, а також споживання меншої кількості сировини, електроенергії тощо. За всебічної форми інтенсифікації виробництва раціонально поєднуються всі попередні форми, завдяки чому якісно зростає ефективність суспільного виробництва.

Із розгортанням НТР, особливо на другому її етапі, розвинуті країни використовують усі форми інтенсифікації виробництва. Впровадження фондозберігаючої форми пов'язане з автоматизацією виробництва, використанням технологічного устаткування з програмним управлінням, ЕОМ і мікропроцесорів, промислових роботів, гнучких виробничих систем, з появою "безлюдних виробництв". Унаслідок цього у 3-4 рази зростає продуктивність устаткування і праці, поліпшується якість продукції. У передових галузях промисловості США кожна одиниця продукції була у середньому у 20 разів наукомісткішою, ніж у традиційних галузях. Частка витрат на НДДКР шести передових галузей промисловості становила майже 50%. [4]

У розвинутих країнах поширюється система СІМ-інтеграції виробництва на основі ЕОМ, або комплексна автоматизація виробництва, починаючи з проектування і закінчуючи збутом, а також автоматизація управління цими процесами. Такі системи забезпечують скорочення витрат на проектування більш ніж на 20%, підвищення продуктивності праці приблизно на 50%, капіталовіддачі - у 2-3 рази. При цьому якість продукції поліпшується в середньому в 3-3,5 раза.

Отже, економічний прогрес можна розглядати як процес прогресивних, структурних зрушень, зокрема перерозподілу наявних ресурсів (матеріальних, фінансових та ін.) в ефективніші галузі.

Використання фондозберігаючих і працезберігаючих форм інтенсифікації виробництва забезпечує скорочення матеріаломісткості та енергомісткості виробництва, впровадження матеріало- і ресурсозберігаючої форми інтенсифікації виробництва. Комплексна автоматизація виробництва передбачає революційні зміни у предметах праці. Ці зміни відбуваються внаслідок створення різноманітніших за властивостями матеріалів, нових конструкційних матеріалів, багатокомпозитних, надчистих, керамічних, надтвердих та ін. Як наслідок - наприкінці 80-х років XX ст. питома вага сировини на одиницю промислової продукції в США становила 40 % від рівня 1900 р.

В Україні дотепер переважали екстенсивні фактори розвитку народного господарства. Основні форми інтенсифікації виробництва не впроваджувалися зовсім або впроваджувалися частково і недостатньо. Так, протягом 1980-1990 рр. основні виробничі фонди промисловості зросли на 61%, а обсяг її продукції - лише на 37%. У наступні 10 років ситуація істотно погіршилась: так, якщо у 1990 р. вартість основних виробничих фондів промисловості становила 153 млрд крб., то у 2000 р. - 267 млрд грн. (приблизно в 4 рази менша). Енергомісткість національного доходу за 1991-1998 рр. збільшилася приблизно на 30%, електромісткість - на 45% при зниженні виробництва на 47%. У наступні роки ці показники погіршувались, і лише з 1999 по 2002 рік енергомісткість виробництва продукції дещо скоротилася на 0,3% (з 4,9 до 4,6%).

1.2 Фактори економічного зростання

Економічне зростання - це багатофакторний суперечливий процес, боно залежить від багатьох факторів. До основних чинників зростання переважно відносять такі:

- працю (кількість і якість трудових ресурсів);

- землю (кількість і якість природних ресурсів);

капітал (капіталовкладення або інвестиції) з урахуванням технічного рівня засобів виробництва, який забезпечується науково-технічним прогресом;

підприємницькі здібності. їх розуміють не тільки як господарську діяльність підприємців, а й як господарський механізм, який може сприяти або гальмувати економічний розвиток (рис. 1.1.)

Рис. 1.1. Основні фактори економічного зростання

Фактори економічного зростання тісно взаємопов'язані і переплетені. Так, наприклад, праця є високопродуктивною, якщо робітники використовують сучасне обладнання і матеріали під керівництвом здібних підприємців в умовах добре налагодженого господарського механізму.

Залежно від характеру зростання фактори зростання поділяють на дві групи - екстенсивні та інтенсивні. [9]

До екстенсивних факторів належать:

- збільшення обсягу інвестицій при наявному рівні техніки;

збільшення кількості працівників;

збільшення обсягу використовуваної сировини, матеріалів, палива.

До інтенсивних факторів належать:

- прискорення науково-технічного прогресу (упровадження нової техніки і технологій шляхом оновлення основного капіталу);

підвищення кваліфікації працівників;

поліпшення використання основних і оборотних фондів;

поліпшення організації виробництва.

Використання екстенсивних факторів мало місце в минулому, коли був високий приріст робочої сили і значна кількість населення, особливо жінок, не була задіяна в суспільному виробництві. У другій половині XX ст. приріст робочої сили в розвинутих країнах суттєво знизився, а в деяких кількість населення навіть зменшувалась. Так, в Україні в 90-х роках кількість населення зменшилася більше, ніж на 2 млн чоловік.

Поступово вичерпувалися найбільш доступні джерела корисних копалин, особливо енергетичних ресурсів. Зменшення кількості людських і матеріальних ресурсів зумовило перехід до інтенсифікації розвитку економіки, який повинен забезпечити економне раціональне використання ресурсів, підвищення ефективності виробництва і збільшення реального обсягу валового національного продукту.

У сучасних умовах найважливішим чинником, який забезпечує зростання виробництва реального ВНП є підвищення продуктивності праці. Воно залежить від таких факторіє:

- технічного прогресу;

затрат капіталу;

освіти і професійної підготовки працівників;

покращення розподілу ресурсів, організації виробництва та інших чинників.

Дослідження багатьох економістів показали, що підвищення продуктивності праці чинить значно більший вплив на зростання реального ВНП, ніж збільшення кількості працівників. Але підвищити продуктивність праці досить складно. Це досягається завдяки впровадженню технічного прогресу, зростанню фондоозброєності, підвищенню кваліфікації працівників та деяких інших факторів. [10]

Основними чинниками економічного зростання за будь-яких умов є фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу. До факторів пропозиції відносять такі чинники, які роблять економічне зростання фізично можливим. Це:

- кількість і якість природних ресурсів;

- кількість і якість трудових ресурсів;

- обсяг основного капіталу (основних виробничих фондів), зайнятого у суспільному виробництві;

- технологія і організація суспільного виробництва.

При цьому слід розрізняти здатність до зростання і реальне зростання. Так, наявність значних природних ресурсів дає лише потенційну можливість економічного зростання, тоді як зростання стає реальністю лише за умови освоєння і введення наявних природних ресурсів в оборот. Наявні трудові ресурси також є тільки трудовим потенціалом суспільства, який слід розумно використовувати. Реальне ж економічне зростання залежить від рівня зайнятості населення, професійної підготовки робочої сили, загального стану здоров’я і тривалості життя людей тощо. Обсяг основного капіталу залежить від розміру фонду нагромадження суспільства та спрямованості інвестицій на створення нових життєвих благ (товарів і послуг, машин і устаткування тощо). Рівень технології якісно характеризує продуктивність праці, ефективність виробництва, а рівень організації виробництва показує узгодженість усіх виробничих факторів, що примножує його результативність. Стан технології залежить від рівня розвитку науки і техніки, здатності виробництва вчасно реагувати на нові науково-технічні досягнення.

Економічне зростання залежить також від факторів попиту. Економіка країни повинна задовольняти попит на зростаючий обсяг ресурсів, інвестицій, товарів і послуг. Для цього слід постійно підвищувати сукупний попит в суспільстві (це попит населення в умовах ринкової економіки, межа існуючих суспільних потреб ринкового господарства, які зумовлюються і обмежуються наявними грошима). Сукупний попит - це коли є наявні гроші, а не просто бажання, потреба, тобто це той стан, коли потреба (бажання) перетворюється в платоспроможну потребу.

На темпи і розміри економічного зростання значний вплив мають фактори розподілу. Для зростання виробництва недостатньо тільки нарощувати виробничі ресурси. їх необхідно правильно розподіляти. Зміни в структурі попиту - це зміни у структурі потреб - виникнення потреб у нових товарах, що вимагає, у свою чергу, переорієнтації виробництва, тобто перерозподілу ресурсів. Зміни в структурі попиту вимагають переміщення капіталів і трудових ресурсів в галузі із більшим попитом на них. Якщо переміщення капіталу не встигає за зміною структури попиту, то частина виробничих потужностей залишиться незавантаженою, зросте безробіття, зменшиться обсяг виробництва і, відповідно, обсяг національного доходу (ВНП) ВВП.

Отже, економічне зростання має місце тоді, коли цьому сприяють як фактори пропозиції, так і фактори попиту та розподілу, взаємозв’язок між самими факторами є складним і суперечливим. Зміни у факторах пропозиції породжують зміни в обсязі сукупного попиту та розподілі ресурсів і навпаки. Залежно від того, за рахунок яких факторів збільшується чи зменшується національний дохід (ВНП чи ВВП), залежить якість економічного зростання.

1.3 Взаємодія економічного зростання та економічного розвитку

Економічний розвиток країни відноситься до найважливіших понять макроекономічної науки. У навчальній літературі нерідко використовують термін “соціально-економічний розвиток”, підкреслюючи тим самим тісний зв'язок між рівнем економічного розвитку і вирішенням соціальних проблем країни.

Економічний розвиток - це процес безупинної зміни матеріального базису виробництва а також усієї сукупності різноманітних відносин між економічними суб'єктами, соціальними групами населення.

Економічний розвиток - складний суперечливий процес, у якому взаємодіють позитивні і негативні фактори, а періоди прогресу змінюються періодами регресу. Політичні і військові потрясіння, соціальні конфлікти, екологічні катастрофи можуть призупинити розвиток економіки будь-якої країни, відкинути її на кілька десятиліть назад, а іноді привести і до остаточної загибелі, як це було з древніми цивілізаціями.

Однак у планетарному масштабі відбувається безупинний позитивний розвиток економіки. У його основі - досягнення науки, технічного прогресу, розширення їхнього технологічного застосування, що дозволяє обновляти асортимент продукції і послуг, частково заміщати гостродефіцитні ресурси, знижувати загальну ресурсоємність виробництва, витримувати екологічні вимоги й обмеження, які диктує суспільство. Усе це впливає на обсяги і структуру ВВП, а отже, на рівень сукупної пропозиції.

З іншого боку, змінюються соціальні стандарти рівня життя, освіти, культури, охорони здоров'я, інформаційного забезпечення населення і бізнесу. Формуються нові і розвиваються традиційні потреби суспільства. Зростає роль міжнародного наукового співробітництва, наприклад, в освоєнні космічного простору, в області генетики й енергетики майбутнього. Це породжує принципово нові суспільні потреби. У результаті сукупний попит стає більш динамічним, а його імпульси виробництву - усе більш відчутними. Отже, соціально-економічний розвиток на тривалих тимчасових інтервалах і в масштабах, що перевершують одну країну, є прогресивним, поступальним процесом.

Економічне зростання розглядається макроекономічною наукою як складова частина й одна з найважливіших характеристик економічного розвитку країни. Це поняття пов'язане з кількісною зміною обсягів виробництва і споживання ВВП. Економічне зростання буває позитивним, якщо реальні (порівнянні) обсяги ВВП в аналізованому періоді перевищують його рівень у базисному році. В іншому випадку приходиться характеризувати “зростання” як негативне.

Поняття “розвиток” і “зростання” знаходяться між собою, як правило, у співвідношенні: зростання валового продукту супроводжується змінами в технології виробництва, пов'язане з появою нових видів продукції і цілих галузей. Іншими словами, зростання викликає якісні зміни в економіці, сприяє її загальному розвитку. Зі своєї сторони позитивні якісні зміни у відносинах власності, розподілу і перерозподілу доходів, фінансової стабілізації активно впливають на економічний ріст. Бувають однак і нестандартні ситуації. При великих структурних трансформаціях, коли відбувається скорочення неефективних виробництв, обсяг ВВП може знизитися на якийсь час. Так було в США в 70-і роки під час енергетичної кризи, коли відбувалося масове заміщення енергоємних виробництв. Проте економічний розвиток не припинявся, оскільки створювалися умови для підвищення загальної ефективності використання обмежених виробничих ресурсів.

Аналогічні ситуації характерні для першого періоду ринкового реформування країн з перехідною економікою. Приватизація державної власності, лібералізація цін, демілітаризація економіки, заміщення бюджетного фінансування банківським кредитуванням - усе це, безсумнівно, є позитивною якісною зміною, що знаменує собою факт економічного розвитку. Однак воно супроводжується спадом виробництва, іноді дуже значним. Це відбувається тому, що існує об'єктивний часовий лаг, що потрібен для пристосування товаровиробників до нових умов господарювання. На жаль, цей природний період подовжується в результаті непослідовної політики реформування чи інших помилкових рішень уряду.

Економічне зростання є однією з головних макроекономічних цілей будь-якої країни, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного доходу в порівнянні із зростанням чисельності населення для підвищення рівня життя в країні.

Основна проблема теорії економічного зростання полягає в тому, яким чином можна збільшити обсяг виробничих потужностей або досягти збільшення потенційного рівня ВВП. У відповідності з цим, економічне зростання графічно можна передати двома способами:

) зміщенням праворуч лінії довгострокової сукупної пропозиції LRAS від LRAS₁ до LRAS₂;

) зміщенням праворуч кривої виробничих можливостей із положення АВ до положення СD.

Рис. 1.2. Графік економічного зростання 1

Рис. 1.3. Графік економічного зростання 2

2. Особливості економічного зростання в західних країнах

.1 Еволюція моделей економічного зростання

Вирішення проблем економічного зростання передбачає застосування різних моделй економічного зростання.

Неокласична модель економічного зростання - теорія або використовувана модель для пояснення довгострокових напрямів економічного зростання розвинених країн. Ця модель наголошує на можливості нагромадження капіталу, тобто зростання капіталоозброєності праці і технічних змін при поясненні потенційного реального ВВП.

Неокейнсіанська модель мультиплікатора-акселератора є моделлю циклічності економічного розвитку. Відповідно до даної концепції імпульсом для виникнення циклічних коливань в економіці служить автономне збільшення якої-небудь складової автономного попиту. Ріст сукупного попиту, як випливає з кейнсіанської теорії, породжує мультиплікативний ефект, у результаті якого кінцевий приріст національного доходу перевищує початковий приріст сукупного попиту на розмір, рівний значенню мультиплікатора автономних витрат. Доти, поки економіка має вільні виробничі потужності, ріст сукупного попиту задовольняється за рахунок залучення у виробництво вже наявних потужностей (чинників виробництва). У цьому випадку спостерігається лише одиничний імпульс, недостатній проте для виникнення циклічних коливань. Якщо ж на наявних виробничих потужностях задовольнити ріст сукупного попиту неможливо, то підприємці змушені здійснювати індуційовані інвестиції для створення додаткових потужностей. У результаті виникає ефект взаємодії мультиплікатора й акселератора: приріст сукупного попиту викликає індуційовані інвестиції, останні збільшують сукупний попит, що, у свою чергу, викликає нові індуційовані інвестиції. Схематично процес взаємодії мультиплікатора-акселератора можна подати так:

Ріст автономних витрат / Ріст сукупного попиту /Мультиплікаційний ефект /Ріст національного доходу /Ефект акселератора/ Індуційовані інвестиції /Ріст інвестиційного попиту/ Ріст сукупного попиту/

Модель економічного зростання Р.Солоу - неокласична модель економічного зростання, яка була розроблена в 50-60-х рр. лауреатом Нобелівської премії Робертом Солоу (рис.2.1). Ця модель дає змогу дослідити, як основні фактори виробництва - праця, капітал, технологічні зміни - впливають на динаміку обсягу виробництва, коли економічна система перебуває у рівноважному сталому стані. Перевагою моделі Солоу є розмежування цих факторів і поступове дослідження впливу кожного з них на процес довгострокового зростання національного доходу. Основні передумови та позначення моделі Солоу:

пропозиція товарів описується за допомогою відомої нам виробничої функції: Y = F(К,L), яка характеризується постійним ефектом масштабу виробництва. Це означає, що коли обсяги ресурсів капіталу (К) і робочої сили (L) помножити на довільне додатне число (z), то й обсяг випуску зросте пропорційно цьому множникові: F(z·K,z·L)=z·F(K,L).

Якщо припустити, що z = 1/L, то виробнича функція матиме вигляд:

      ()

Або y = f(k), де у - продуктивність праці Y/L, а k - капіталооснащення праці К/L (тут застосовані малі букви для позначення кількісних показників у розрахунку на одного працюючого). В результаті таких перетворень маємо функцію з двома змінними (у та k), хоча третя змінна (L) і залишається залученою до аналізу; виробнича функція є нелінійною, у = f(k), і характеризується спадною граничною продуктивністю капіталу (МРК), тобто при зростанні показника k графік виробничої функції стає все пологішим, а тому кожна наступна додаткова одиниця капіталу виробляє менше продукту в порівнянні з попередньою. Іншими словами, накопичення капіталу не завжди має сенс: може настати момент, коли додатковий капітал не сприятиме зростанню обсягів випуску;

Рис.2.1. Модель економічного зростання Р. Солоу

сукупний попит задається через характеристики споживання (с) та інвестицій (i) в розрахунку на одиницю праці: у=с+і, де с=С/L, а і=І/L. Враховуючи, що споживання є пропорційним до доходу і залежить від норми заощадження (s), тобто с=(1-s)·у, отримаємо y = (1-s)·y+і. Звідки: і=s·у  і=sf(k). В умовах рівноваги інвестиції дорівнюють заощадженням і є пропорційними доходу. Чим більший показник k, тим більшим буде обсяг виробництва f(k) і тим більшими будуть інвестиції і.“Золоте правило” Р.Солоу полягає в тому, що при визначенні норми заощаджень критерієм повинна бути максимізація добробуту суспільства, тобто якнайбільше споживання (С). Вивченню та виправленню зазначених недоліків і обмежень моделі Солоу присвячена сучасна теорія економічного зростання, яка почала розвиватися на початку 70-х рр. і побудована на емпіричному аналізі факторів економічного зростання.

Одним з її напрямків є теорія ендогенного зростання, яка пов'язує процес зростання з усіма можливими якісними й кількісними факторами: ресурсними, інституційними, міжнародними тощо. Прикладами таких факторів є: частка робочої сили з початковою чи середньою освітою (характеристика якості трудових ресурсів), частка військових витрат у ВВП (характеристика структури розподілу ресурсів), середньодушове споживання алкоголю (як характеристика трудової та соціальної мотивації), кількість військових конфліктів (як характеристика суспільної та політичної стабільності) тощо. Такі моделі враховують інвестиції в людський капітал, наукові дослідження і дають змогу описати динаміку зміни технології, замість того щоб задавати її екзогенно. Проте формальний опис ендогенних моделей зростання є досить складним.

При побудові таких моделей звичайно користуються лінійною регресією. За базу даних беруться перехресні вибірки для різних країн світу. Так, наприклад, Р. Левін і Д. Рене (1992р.) та Р. Баро і Й.-Х. Лі (1994р.) за результатами проведеного емпіричного дослідження вказують на такі фактори зростання:

) початковий рівень доходу на душу населення (чим нижчим він є, тим більше можливостей для зростання з використанням вже існуючих у світі технологій та форм організації виробництва);

2) середній темп приросту населення (коли темпи приросту населення дуже високі, то менша величина середнього доходу на душу населення);

3) частка робочої сили, яка має середню та вищу освіту (характеризує якісний склад трудових ресурсів);

4) частка інвестицій у ВВП (тісний прямий кореляційний зв'язок);

5) очікувана середня тривалість життя людини (характеризує якісний склад трудових ресурсів);

6) частка державних витрат у ВВП (без витрат на оборону та освіту);

7) різні показники соціальної і політичної нестабільності (наприклад, кількість збройних конфліктів);

8) нерівність у розподілі доходів.

У сучасних умовах теорія ендогенного зростання розвивається переважно емпірично. Існує нагальна потреба в розробці її теоретичної бази із чіткими передумовами, структурою та висновками з метою побудови максимально повного та значущого набору факторів, які пояснюють процес економічного зростання.

2.2 Думки західних вчених щодо економічного зростання сьогодення

В сучасних умовах найважливішим фактором економічного зростання є «науково-технічний прогрес» (НТП), тому що саме ступінь використання його досягнень визначає сучасний тип економічного зростання. НТП - це поступове удосконалювання і поширення у виробництві техніки і технологічних процесів у рамках діючих науково-технічних принципів.Початок сучасної НТР прийнято відносити до середини 50-х років XX століття. Основні напрямки цих перетворень полягають у наступному:

автоматизація виробництва, заміна машин принципово новими технічними системами, що змінюють положення і роль людини в процесі виробництва; людина виділяється з процесу виробництва, стає поруч з ним і над ним, виконуючи функції налагодження і регулювання;

створення і застосування такої техніки, як ЕОМ, і комп'ютеризації виробництва перетворюють інформатику в новий ресурс і елемент технологічного процесу (у США більше комп'ютерів, ніж у всіх країнах світу, а в Токіо стільки телефонів, скільки у всій Африці);

відкриття і використання нових видів і джерел енергії - атомної, термоядерної і т.д.;

створення і використання нових видів матеріалів, не відомих природі, із заздалегідь заданими властивостями, що перетворюють спектр конструкційних предметів праці;

відкриття і застосування нових технологій (хімічних, біологічних, лазерних і т.д.), що входять у життя під загальною назвою «високих технологій». У кінцевому рахунку узагальнюючою ознакою сучасної НТР стає перетворення науки в безпосередню продуктивну силу суспільства.Витрати на розвиток інформаційних технологій у 1997 р. в Україні склали 4 дол. США (0,38 % ВВП на душу населення); в Німеччині - 613 дол. (2,08%); Франції - 559 дол. (2,14%); США - 1045 дол. (4,01%).

По кількості зареєстрованих патентів в розрахунку на кількість наукових працівників Україна в 15-20 разів відстає від США, Франції, Німеччини, Японії. Біля 80-90 % підприємств України не виконують робіт по підвищенню технічного рівня виробництва. Використання високих технологій підвищує технічний рівень і якість продукції, що випускається, дозволяє повніше задовольняти потреби суспільства при безпечному впливі на навколишню природу і, що найголовніше, - обумовлює зростаючу економічність виробництва кінцевої продукції, зменшення витрат праці і засобів виробництва в розрахунку на його одиницю. Тим самим вивільняються ресурси для використання в тих сферах, розвиток яких характеризує якість життя членів суспільства.У нових умовах змінюється оцінка результатів виробництва: на перший план виходить не стільки кількість, скільки якість продукції, що випускається, підвищення її науково-технічного рівня.Інша ознака сучасного розвитку - створення прогресивної структури виробництва, підвищення питомої ваги наукомістких галузей, що втілюють і забезпечують здійснення плодів НТР.

Дотепер були розглянуті фактори, що визначають зростання з боку виробництва. Але в ринковій економіці виробництво і споживання не пов'язані безпосередньо. їхній зв'язок опосередкований ринком, механізм якого трансформує їх у взаємодію «пропозиції» і «попиту». І хоча попит визначається пропозицією (споживачі, як правило, запитують те, що вироблено і представлене на ринок), сам рух сукупного попиту виступає активним фактором економічного зростання. У зв'язку з цим в економічній теорії прийнято виділяти фактори, що лежать і на стороні сукупної пропозиції, і на стороні сукупного попиту. Від факторів сукупного попиту залежить повне використання вирослого національного «пирога» і можливості його збільшення в майбутньому. Адже якщо він, образно говорячи, не «запитаний», тобто не «з'їдений» сьогодні, то немає потреби «випікати» ще більший «пиріг» завтра. У свою чергу, попит формується особистими доходами громадян (призначеними для споживання), державними витратами, а також попитом на інвестиційні товари (розмірами капіталовкладень в інвестиції й у запаси).

3. Проблема економічного зростання в Україні

.1 Особливості економічного зростання України в призмі вітчизняної економіки

Загальновідомо, що головною рушійною силою збільшення ВВП є інвестиції. Саме завдяки їм у більшості країн світу відбувається тривале зростання випуску продукції на працівника впродовж років. А це значить- чим більше інвестицій, тим вищі темпи економічного зростання. В Україні з 1997року спостерігалося збільшення інвестицій в основний капітал, а економічне зростання- з 2000 року (окрім кризового 2009року). Зростали в некризовий період не просто власне інвестиції, а і їх частка стосовно ВВП (з 16,5% в 2002 до 30,9% в 2007). Важливо зауважити, що значущим аспектом в процесі інвестування є його джерела. Головним джерелом, що забезпечує більше половини капітальних інвестицій, є кошти підприємств та організацій (від 58,6% до 66,1% за 2006-2010 роки). Натомість перспективним може бути створення умов щодо збільшення використання таких джерел, як кошти державного бюджету (частка у загальному обсязі становить від 4,3 до 6,8%), кошти іноземних інвесторів (від 2,1% до 4,2%) і кредити банків та інші позики (від 12,3% до 15,8%). Таким чином, найбільші витрати на інвестування несуть підприємства, тоді як ресурси держави, фінансових установ та іноземних суб’єктів використовуються не в повному обсязі.

В залученні іноземних інвестицій криється досить значний потенціал, проте складні умови ведення бізнесу в Україні не дозволяють ним скористатися. Це є головною причиною низьких обсягів інвестування в економіку України з-за кордону, тож саме поліпшення цих умов, а не численні міжурядові зустрічі і рекламні ролики про Україну за кордоном є основним рушієм збільшення притоку закордонних інвестицій. Крім того, окрім закордонних інвестицій важливе значення мають внутрішні інвестиції, які, в свою чергу, поділяються на приватні інвестиції та державні. На сьогоднішній день в Україні можливості приватного інвестування є значною мірою невикористані через те, що громадяни не довіряють свої заощадження фінансовим установам або ж не задіюють свої кошти в різних інвестиційних проектах. Це означає, що частина зароблених громадянами коштів фактично вилучається з обігу, а це негативно впливає на економіку в цілому.

Пошук необхідних державних коштів є в компетенції центральних органів виконавчої влади і повинен здійснюватися через заходи як фіскальної, так і монетарної політики. Видатки з державного бюджету на інвестування можуть бути збільшені, адже, по-перше, держава не завжди інвестує свої кошти в найперспективніші проекти, а по-друге, що важливіше, значна частина видатків розвитку в державному бюджеті направлена на об’єкти, які не будуть приносити прибутки (як-от витрати на ремонт будинку чи на державні органи влади). Крім цього, доцільним може бути і незначне використання емісійних коштів як джерела інвестиційних видатків держави.

Проте варто зазначити, що в останні десятиліття минулого століття, коли в центрі розвитку економіки постав науково-технічний прогрес, відбувся прорив в економічній теорії і з’явилася нова хвиля теорії економічного зростання. З’ясувалося, що в економіці, де було накопичено більше знань, віддача від інвестицій була більшою, і саме інвестування відбувалося вищими темпами. Наукові відкриття і знання спричинюють нововведення, або інновації. Вони не тільки розширюють асортимент продукції, а відкривають дорогу новим технологіям, за допомогою яких можна ефективніше здійснювати виробничий процес і використовувати сировину. Окрім підвищення продуктивності та збільшення знань, інновації дають монополістичну ренту власнику винаходу за рахунок отримання патенту, а також стимулюють появу нових відкриттів. При цьому важливо зазначити, що результати розробок і досліджень у сфері фундаментальної науки є суспільним товаром, що не вилучається, а тому доступні будь-яким зацікавленим особам. Таким чином, важливим чинником економічного зростання є технологічні зміни.

Отже, можна зробити висновок, що дуже важливе значення має характер інвестицій - чи вони йдуть на високотехнологічне виробництво, чи на оновлення застарілого обладнання.

.2 Шляхи забезпечення вирішення проблеми економічного зростання в Україні

Таким чином, ми маємо 2 якісно різні аспекти інвестування, причому перший стимулює економічне зростання у більшій мірі, ніж другий. Очевидно, що на сьогоднішній момент в Україні інвестиції в інновації та високотехнологічне виробництво поступаються інвестиціям, що йдуть на створення капіталу в звичайному виробництві, проте тенденції свідчать про те, що в Україні за останнє десятиліття зростає інноваційна активність (в докризові роки активно зростали видатки на інноваційну діяльність), передусім завдяки приватним підприємствам (від 60 до 87,7%), а це дає Україні значні перспективи, особливо при збільшенні використання інших джерел коштів. Проте викликає стурбованість той факт, що після кризи, незважаючи на початок відновлення економіки, видатки на інновації та питома вага інноваційної продукції продовжує падати. Подолання цього явища повинно стати об’єктом уваги державної політики, адже, згідно з теорією економічних циклів, саме інновації долають депресію та дають поштовх новій економічній хвилі та підйому економіки.

Виконаним науковим та науково-технічним роботам теж повинна бути виділена увага, адже за останні 15років попри зростання відповідних видатків у фактичних цінах питома вага обсягу вищезазначених робіт у ВВП зменшилася у півтора рази і становить на сьогодні приблизно 0,9%. Це важливо з огляду на те, що економічний розвиток високорозвинутих країн з високим ВВП на душу населення відбувається головним чином завдяки інноваціям, а питома вага наукових досліджень у ВВП цих країн коливається від 2 до 5%. З огляду на це інновації постають одним з найперспективніших факторів розвитку.

Варто також розглянути як фактор розвитку не тільки капітал, а й працю. При цьому варто згадати теорію людського капіталу, згідно з якою індивіди витрачають час на здобуття кваліфікації та досвіду. Потрібно зазначити, що ця теорія нерозривно пов’язана з теорією інновацій, адже і створювати, і працювати з новими технологіями та продуктами ефективно можуть лише кваліфіковані працівники.

Ще одним важливим чинником економічного розвитку є, як уже згадувалося вище, умови розвитку бізнесу. Оскільки приватні суб’єкти господарювання є основним рушієм розвитку економіки, очевидно, що ускладнення здійснення їх діяльності негативним чином вплине на темпи економічного зростання. Таким чином, велика кількість податків і зборів, корупція, рейдерство, монополізація спричиняють проблеми не тільки на мікрорівні, а й на макрорівні.

Отже, ми окреслили ті аспекти, які формують перспективи для стійкого та тривалого економічного росту. Важливо розуміти, що збільшення ВВП дасть змогу вирішити низку соціально-економічних проблем, а тому мінімізація впливу негативних чинників і сприяння економічному зростанню повинно стати одним із найбільш пріоритетних завдань державної політики.

Висновки

Економічний зростання - це характерна особливість сучасного світу. Різні країни у різні часи зростали за чисельністю населення, за загальними масштабами виробництва та зайнятості; за реальним національним продуктом; за рівнем життя тилової сім'ї в даний час у порівнянні із загальним рівнем життя; за кількістю вільного часу після роботи тощо. Все це, окремо і в цілому. - аспекти економічного зростання. Отже, економічне зростання національного господарства у найбільш загальному його розумінні - це такий його розвиток, при якому збільшується реальний національний продукт.

Для того, щоб суспільство могло жити сьогодні й у майбутньому, процес виробництва повинен постійно повторюватися, відновлюватися, тобто необхідний процес відтворення. При здійсненні останнього виникають певні економічні закони. Навіть у визначенні сутності категорії "закон" виділялась така його риса, як постійна повторюваність, сталість. Щоб дія економічного закону могла проявитися, необхідно не менше 5-7 років.

У процесі відтворення виникають закони розвитку й функціонування технологічного способу виробництва (у тому числі закони розвитку продуктивних сил та їх речової форми), закони розвитку виробничих відносин або відносин власності, а також закони, властиві всьому суспільному способу виробництва (наприклад, закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил).

Відтворення сучасної системи продуктивних сил здійснюється у результаті взаємодії таких її основних складових елементів, як робоча сила, засоби та предмети праці, наука, використовувані людьми сили природи, форми й методи організації виробництва, а також інформація. Найважливішим у цій системі є постійне відтворення складної робочої сили, тобто такої робочої сили, яка має високий рівень освіти, кваліфікації, культури, прагне постійно вдосконалювати їх. Важливою умовою відтворення за сучасних умов є необхідність випередження робочою силою рівня техніки, форм і методів організації праці тощо. Лише за таких умов робітник може швидко пристосовуватися до появи нової техніки, до нестандартних ситуацій, що виникають у процесі виробництва. Інакше при появі більш досконалої та складної техніки остання не буде використовуватися до того часу, поки не будуть підготовлені робітники належної кваліфікації, освіти.

Економічне зростання є процесом збільшення потенційного і реального валового національного продукту, зміцнення економічної могутності країни. Теорія економічного зростання аналізує чинники або процеси, що забезпечують зростання, та сили, які зумовлюють швидке зростання могутності країни чи навпаки.

Список використаних джерел

1) Борисов Е.Ф. Економічна теорія: Підручник. - М.: Юрист, 2011. -568 С.

) Самуельсон П. Економіка. У 2-х т. Т. 2. - М.: Машинобудування, 1997. - 414 с.

) Фішер С., Дорнбун Р., Шмалензі Р. Економіка: Пер. з англ. з 2-го вид. - М.: Справа, 1998. - 864 с.

) Агапова. Т.А., Серьогіна С.В. Макроекономіка. Підручник / за редакцією професора, д.е.н. Сидоровича А.В 2-е видання, перероблене і доповнене - М: Видавництво «Справа і Сервіс», 2007. - 416 с.

) «Економікс», тому 1-ий, Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю, М., 1992

) Едвін Дж. Долан Макроекономіка: Пер. з англ. В.В. Лукашевича, Б.М Ярцева-Санкт-Петербург: АО «Санкт-Петербург оркестр», 1994. - 402 с.

) Економіка України: потенціал, реформи, перспективи. - Т. 4: Соціальна та регіональна політика в умовах переходу до ринкової економіки. - К., 2008. - С. 243-280.

) Лукінов І.І. Економічні трансформації (наприкінці XX сторіччя) / НАН України; Ін-т економіки. - К., 2007, - 455с.

) Основи економічної теорії / за ред. Климко П.В. Київ, “Вища школа”, 2009.

) Основи економічної теорії / за ред. Мочерного В.В. К. 2009.

) Основи економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. - 2-ге вид. - К.: Вища пік.: Т-во "Знання", КОО, 2005.

) Основы теории переходной экономики: Учеб. пособие. - Киров, 2006.

) Перехідна українська економіка; стан і перспективи. - К.: Академія, 2009.

) Сакс Д., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду. - К.: Основи, 2004.