Життя духу
Життя духу вище за життя плоті і незалежне від неї.
Часто в теплому тілі укладений закоцюблий дух і
в жирному - дух злиденний і кволий. Що означають
для вас всі багатства світу, коли ми убогі духом?
(М. Торо)
життя душа дух серце
Жити просто, якщо є для чого жити. Коли є ціль, мета, бажання, прагнення, нам хочеться жити, хочеться робити щось, аби життя було кращим. За якими правилами та законами ми створюємо своє життя? Слідкуємо щоб було, що їсти, в що одягнутися, як, де і за що повеселитися. Все це ми називаємо нашими потребами. Але чи справді воно все нам потрібне? Навіщо годувати тіло, якщо голодна душа? А чи є вона в тебе? Хоча б якась частина її залишилася в тобі? Можливо варто придивитися до того, що наповнює тебе? Можливо варто добавити в себе інгредієнтів, прянощів? Саме в себе, а не в свою їжу. Можливо варто одягнути теплий шарф, вязаний светр, аби не застудити душу? Саме душу, а не тіло.
А тепер давайте задумаємося хто ж ми такі і для чого робимо те, що робимо.
Ми любимо іграшки і солодкі цукерки. Обожнюємо літо і довгий міцний сон. Нам потрібні не друзі, а весело проведений час. Ми ніколи не спізнюємося і живемо за правилами. У нас завжди є гарячий чай з холодними розмовами, і теплі рукавиці з льодяними обіймами. Ми завжди голосно вигукуємо «Привіт!», як тільки-но десь здалеку ловимо бодай шматочок постаті один одного. Ми ніколи не бродимо вулицями, бо жаль стоптувати нові черевики. Ніколи не звертаємо увагу на інших, бо в нас надто багато власних клопотів. Носимо сумку на плечі, притримуючи рукою, аби хтось не поцупив з неї гаманець. Ми не заходимо в маленький магазинчик, що за рогом, з усілякими дрібничками для «handmade», а купуємо готові подарунки в торговому центрі через дорогу. Ми завжди зранку стоїмо перед дзеркалом, аби якомога краще приховати втомлений вигляд. Ми гріємо електричний чайник, бо поспішаємо. Ніколи не усміхаємося звичайним прохожим, бо це здається дивним. Проте насправді найдивнішим є те, що це все - МИ.
Чи правильне все те, що ми робимо? Чи допомагає нам і нашій душі? Чи не думали ви про те, що життя духу зовсім незалежне від життя тіла? Чомусь існує стереотип, що якщо людина себе погано почуває, чи захворіла, то воно обовязково мусить бути сумна і нещасна. Багато відомих людей століттями руйнували ці стереотипи. Взяти до уваги Лесю Українку: вона була прикована до ліжка важкою хворобою, але ж писала, творила, її душа жила. Тарас Шевченко був у неволі і, здавалося б, його душа теж, але ж і він писав, малював. Саме тому його душа жила і була вільна. А знаєте, до біса всі стереотипи, бо ж їхні душі живі і досі. Твоя душа теж може жити. Все, що потрібно звільнити її, дати їй волю, свободу, дозволити творити, виражатися, відчувати, любити, дати їй шанс жити.
Який у тебе ріст? Мій, наприклад, часто змушує мене підійматися на пальці. Я завжди бажаю людям аби вони росли. Просто росли завжди і в усьому. І маю на увазі аж ніяк не розмір одягу чи взуття. Важливо щоб росла душа, щоб ви намагалися ставати кращими, прагнули до саморозвитку, щоб ви просто хоча б чогось прагнули. І справді, мабуть, життя духу вище за життя плоті. Адже чому тоді Бог, дивлячись згори, судить наші вчинки, а не те, в що ми одягнені чи які в нас очі? Аби змінитися потрібно спершу хоча б замислитися над цим, але ж ні, нам куди важливіше піди в «бутік», щоб придбати нову кофтинку. І ми вже забули про теплий одяг для душі…
Навіщо гріти тіло, якщо насправді холодна душа? Навіщо дурні сподівання і марні надії, якщо від них в душі стає ще більш холодніше? Навіщо говорити, якщо слова не мають ніякого сенсу? Навіщо робити щось, якщо це не приносить ніякого задоволення? Навіщо йти туди, де тебе не чекають? Навіщо думати про тих, кому до тебе байдуже? Навіщо прокидатися вранці, якщо в тебе нема жодних планів, що робити вдень? Запитаєте навіщо ж тоді взагалі жити? Жити потрібно аби не було цих всіх запитань, жити душею. Інколи складається враження, що навколо люди збираються жити вічно, принаймні вони себе так ведуть. Вони настільки переймаються грошима, що зовсім забули про душу. Дивно, але ніхто не цікавиться по-справжньому важливими речами. Ким працюєш? Скільки заробляєш? Куди їздиш віддихати? Яке в тебе авто? От і все, що цікавить інших. Ну ще плюс «яка улюблена страва?» і «чи є сімя?»… Навіть якщо детально і добросовісно відповім на всі ці питання, що ви дізнаєтеся про мене? І нікому не спаде на думку запитати, що я відчуваю, коли літньої ночі дивлюся на двох світлячків, що мерехтять в темряві. Чи коли слухаю шелест вітру туманним осіннім ранком. Можна насолоджуватися звичайними речами, радіти новому дню, сонцю чи дощу. Та насправді нема нічого простішого, ніж ускладнити собі життя.
Знаєте, що є ще необхідним для життя душі? Інша душа. Навіть попри мою безмежну любов до самотності, я скажу що ніщо, ні творчість, ні книги, не принесуть душі тої радості, яку може принести інша душа. Самотня душа ніколи не буде щасливою. Божевільною - так, але не щасливою.
Як би там не було, в кінці життя буде не важливо, скільки машин у тебе в гаражі і в яких клубах ти був. Важливо, скільки життів ти змінив, на скількох людей вплинув, кому допоміг. Важливо, що наповнює твоє серце і чим ти наповнив серця інших. Важливо, як жила твоя душа, а не тіло. Бо що таке всі багатства світу, коли ми убогі духом?
p. s. робіть добро, це приємно.