Підзаконні нормативно-правові акти
Підзаконні нормативні правові акти - це акти, які приймаються уповноваженими правотворчими суб'єктами на основі і на виконання законів і не повинні суперечити їм.
Існування підзаконних нормативних актів у правовій системі обумовлене багаторівневою структурою самих суспільних відносин, які потребують як законодавчого, так і підзаконного (в тому числі локального) нормативного регулювання; необхідністю оперативного, компетентного і професійного вирішення питань у відповідних сферах життєдіяльності суспільства. Акти цієї групи можна класифікувати за такими критеріями:
- нормативні акти глави держави, уряд центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування та ін.;
загальні (нормативні акти Президента, уряду, іноді центральних органів виконавчої влади, які обов'язкові для виконання на всій території держави);
відомчі (нормативні акти органів спеціальної компетенції - міністерств, відомств, які поширюються тільки на організації і осіб данного відомства);
локальні (нормативні акти органів місцевого самоврядування і місцевої виконавчої влади, сфера дії яких обмежена відповідною територією, і нормативні акти підприємств, установ, організацій, які діють тільки в межах цих організацій);
за зовнішньою формою акта - укази, постанови, накази, разпорядження, рішення, статути, правила і т. ін.;
- за часом дії- постійні і тимчасові;
- за характером правотворчої компетенції (наприклад, нормативні акти глави держави) і прийняті в порядку реалізації делегованих повноважень (наприклад, нормативні акти органів місцевого самоврядування);
- за порядком прийняття - видані особисто (наприклад, керівником відомства або главою місцевої державної адміністрації) і прийняті колегіально (наприклад, Кабінетом Міністрів на його засіданні, місцевою Радою на її сесії).
Дію нормативного акта у часі характеризують чотири показники:
момент набуття актом чинності, тобто початку його дії;
напрям темпоральної дії нормативного акта;
момент зупинення дії нормативного акта;
момент припинення (скасування) дії нормативного акта.
Отже, чинність закону (нормативного акта) у часі починається з моменту набрання законом чинності. Набрання законом чинності означає, що з цього моменту всі організації, посадові особи і громадяни повинні керуватися ним, виконувати і дотримуватись його.
Відомо, що порядок і терміни набрання законами чинності встановлюються в кожній державі особливими актами. В Україні ці правила сформульовані насамперед у ч. 2 і 3 ст. 57 Конституції України, згідно з якими "Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є не чинними".
Як бачимо, в Конституції порядок набрання чинності нормативними актами викладено лише в загальних рисах. Більше того, в Конституції є пряма вказівка на необхідність прийняття з цього питання спеціального закону. На жаль, на сьогоднішній день в Україні такого закону все ще немає. Зараз з цього питання діє Указ Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 "Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів і набрання ними чинності" (далі - Указ № 503).
Стаття 1 Указу № 503 визнає офіційними друкованими виданнями "Офіційний вісник України", "Відомості Верховної Ради України", "Урядовий кур'єр". Регламент Верховної Ради України додатково визнає офіційним виданням щодо актів Верховної Ради газету "Голос України".
Розглянемо порядок набуття чинності різними нормативними актами. Згідно з ч. 5 ст. 94 Конституції та Указом № 503 нормативні акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим нормативним актом, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні. Нормативні акти Кабінету Міністрів України, що визначають права та обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. Решта з моменту їх прийняття, якщо пізніший термін не передбачений у самих актах.
Порядок набуття чинності нормативними актами міністерств і відомств встановлено в Указі Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади".
Згідно зі ст. 1 Указу з 1 січня 1993 року нормативні акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. Такі нормативні акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізніший термін набрання чинності. Нормативний акт включається до Єдиного державного реєстру нормативних актів і публікується в "Офіційному віснику України".
Рішення органів місцевого самоврядування згідно з п. 5 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" набувають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо відповідною радою не встановлено пізніший термін введення цих рішень у дію.
Згідно зі ст. 41 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції і набирають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. У той же час акти, які стосуються прав та обов'язків громадян або мають загальний характер, набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.
Другою найважливішою характеристикою дії закону в часі є напрям темпоральної дії, що визначається як дія закону стосовно фактів, які виникли вже після набуття ним чинності (нових фактів), а також тих, які виникли ще до цього (старих фактів) і тривають після набуття актом чинності.
Певний внесок у вирішення питань про напрями дії законів у часі зроблено Конституційним Судом України в рішенні у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99. У цьому рішенні зазначається, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Нормативні акти в правовій державі в основному діють лише "вперед" і не мають зворотної дії, тобто приводять до виникнення юридичних наслідків тільки у зв'язку з тими фактами, що виникли після набрання ними чинності. Традиційно відзначається, що, виходячи з практики, загальний принцип, який визначає напрям дії нормативних актів, може бути визначений як принцип негайної дії. Це пояснюється тим, що держава, як правило, зацікавлена в найбільш швидкій заміні старих відносин новими, старої норми новою нормою.
Третій параметр, яким визначається дія нормативного акта в часі, - момент припинення його дії. Припинення чинності закону означає і остаточну втрату ним юридичної сили. Проте, при оцінці правомірності фактів і ситуацій, що відбувалися в минулому, суду, іншому юрисдикційному органу необхідно керуватися законом, що діяв у той час, коли відбувалися відповідні події. А в ситуації з законом, що має переживаючу силу, скасованим законом слід керуватися і при оцінці сьогоднішніх подій.
Традиційно в літературі наводяться такі підстави припинення дії нормативних актів:
- закінчення терміну, на який вони були прийняті (наприклад, закон про Державний бюджет України на відповідний рік втрачає силу в 0 годин 1 січня наступного року);
- зміна обставин, на які вони були розраховані (наприклад, втратили свій сенс і тому припинили дію акти періоду Великої вітчизняної війни після її закінчення);
при скасуванні цього акта іншим актом (найпоширеніший випадок).
Остання підстава може бути класифікована на:
а) пряме скасування нормативного акта уповноваженим на те органом;
б) фактичну заміну нормативного акта іншим актом, що регулює ту ж групу суспільних відносин.
Останній момент, що підлягає з'ясуванню при розгляді питання про дію закону в часі, - це зупинення (призупинення) дії нормативного акта. Під ним звичайно розуміють тимчасове, неостаточне переривання його темпоральної дії, яке обумовлюється певними обставинами і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством. Призупинити дію нормативного акта може як орган, що прийняв його, так і інший орган, якщо подібні повноваження надано йому законом. Наприклад, згідно зі ст. 137 Конституції України "з мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити дію цих нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з одночасним зверненням до Конституційного чСуду України щодо їх конституційності".
Дія нормативних правових актів в просторі визначається територіальними межами його обов'язковості. Територія держави - це обмежений кордонами держави простір суші, її надра, континентальний шельф, повітряний простір над землею і водною територією, національні і територіальні води. До державної території дорівнюються території посольств, морські, річні, повітряні і космічні кораблі під прапором чи знаком держави, воєнні кораблі, кабелі та трубопроводи, прокладені у відкритому морі, що з'єднують території держав, технічні споруди на континентальному шельфі або в надрах відкритого моря.
Нормативні правові акти діють за територіальним і екстериторіальним принципами.
Територіальний принцип - це дія нормативних актів у межах території держави. Залежно від правового статусу суб'єкта прийняття акта та його змісту нормативні акти можуть поширюватися:
а) на всю територію України (закони України, нормативні Укази Президента, постанови Кабінету Міністрів);
б) на територію Автономної Республіки Крим (нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інших її органів);
Екстериторіальний принціп - це дія нормативних актів поза межами держави. Так, згідно з ч. 2 ст. 568 Цивільного кодексу України 1963 р. форма і порядок підписання зовнішньоторговельних угод, які укладаються українськими організаціями, визначаються тільки законодавством України, незалежно від того, де вони укладаються - в Україні чи за кордоном. А згідно зі ст. 7 Кримінального кодексу України "громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України". Якщо вони "за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини".
На території України застосовується законодавство іноземних держав, якщо це регламентується Конституцією і законами України, міжнародними угодами з іншими державами. Наприклад, у Цивільному кодексі України є спеціальний розділ про застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.
Згідно зі ст. 9 Конституції України, Законом України "Про дію міжнародних договорів на території України" укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і безпосередньо діють на її території.
Дія нормативних правових актів за колом осіб визначається їх поширенням на певних суб'єктів права. Розрізняють:
а) нормативні правові акти загальної дії, які поширюються на всіх осіб, що перебувають на території держави, тобто громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, державні й недержавні організації, установи, міжнародні організації та інших суб'єктів правових відносин. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які знаходяться на території України на законних підставах, зобов'язані поважати Конституцію і закони України, можуть користуватись тими самими правами і свободами, що й громадяни України (ст. 26 Конституції України, Закон України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 року). Водночас на них не поширюється дія деяких нормативних правових актів України. Так, іноземці не можуть обирати і бути обраними до державних органів і органів місцевого самоврядування, брати участь у референдумах, бути членами політичних партій України, нести військовий обов'язок тощо;
б) нормативні правові акти спеціальної дії, які поширюються на певне коло спеціальних суб'єктів (наприклад, Закон України "Про статус народного депутата України", Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").
3. Співвідношення закону та підзаконних нормативно-правових актів України
Поняття співвідношення можна розглядати як взаємний зв'язок між двома предметами чи явищами. Розлянемо співвідношення підзаконних актів з законом шляхом виділення спільного та відмінного між двома теоретичними категоріями : законі і підзаконний акт.
1.Співвідношення за органом державної влади, який наділений компетенцією в сфері правотворчості.Підзаконні нормативно-правові акти в системі механізму діяльності органів державної влади видаються головним чином органами виконавчої влади, Президентом України та органами місцевого самоврядування, тоді як закони -виключно представницьким органом державної влади (парламентом), конституційний склад якого формують 450 народних депутатів України. В даному співвідношенні підкреслюється виключно конституційний принцип розподілу влади на законодавчу <#"justify">Вітчизняна наука визначає юридичну силу нормативних актів як специфічну властивість нормативно-правових актів, яка характеризує їх співвідношення і взаємозалежність за формальною обов'язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави. Закони виступають основою для підзаконного правового регулювання. Підзаконні нормативно-правові акти мають меншу юридичну силу ніж закони. У випадку виявлення суперечностей між нормами підзаконних нормативно-правових актів і законів, вони завжди вирішуються на користь останніх. В даному випадку підзаконні акти займають другорядне місце після законів.
5.Співвідношення за часовими межами. Підзаконні нормативно-правові акти, як правило, розраховуються на менш тривалий період чинності, є менш стабільними. У випадку внесення змін до галузевих та інших пов'язаних з певною сферою правового регулювання законів, вони мають бути приведені у відповідність до цих джерел права.
6.Співвідношення за колом осіб та сферою правового впливу. Підзаконні нормативно-правові акти, як правило, розповсюджуються на менше коло осіб ніж закони. Сфера правового регулювання окремих з них є більш вузькою, спеціальною, у порівнянні з положеннями законів.
Висновок
На загал, слід зазначити, що ми з'ясували поняття Закону, його ознаки та види, роль в системі держави і права. Так, Закон - це нормативно-правовий акт органу законодавчої влади держави або самого народу, який приймається та змінюється в особливому порядку, регламентує найважливіші суспільні відносини і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів. Значення закону в системі права також випливає з його ознак, серед яких те, що це акт точно визначених, вищих за статусом суб'єктів влади в державі, він може бути лише нормативним за змістом має бути складений в письмовій формі, має вищу юридичну чинність тощо. Ми з'ясували, що Закон розподіляється на види, які в свою чергу вирізняються за безліччю критеріїв, серед яких поділ за значенням і місцем у системі законодавства, сферами суспільного життя, строком дії тощо.
Також ми розглянули і зясували основні положення щодо визначення і значення в системі права підзаконного нормативно-правового акту. Підзаконні нормативно-правові акти - це нормативні акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання.
Види підзаконних нормативно-правових актів в Україні: Укази Президента України; постанови Президії Верховної Ради України; постанови Кабінету Міністрів України; інструкції, розпорядження і накази міністерств, державних комітетів і відомств України; розпорядження глав обласних та районних державних адміністрацій; рішення виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів; нормативні накази та інструкції адміністрації підприємств, установ, організацій.
Так, ми визначили, що підзаконний нормативно-правовий акт - акт, який видається відповідно до закону, на підставі закону, для конкретизації законодавчих розпоряджень та їх трактування або встановлення первинних норм. Підзаконні нормативно-правові акти поділяються на дві основні категорії, до яких входять норми, які встановлюють загальні основи правового регулювання, та такі, що містять вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання.
Щодо видів даних підзаконних актів, то виділяють Відомчі акти, Підзаконні нормативні акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ, організацій, акти комерційних організацій тощо, кожен з яких має своє універсальну форму, зміст і призначення.
Згідно актам проголошення незалежності України від 24 серпня 1991р. і Конституції України від 26 червня 1996р. - Україна являє собою незалежну суверенну державу. Всі державні інститути України знаходяться на початку реформування, в тому числі і правова система. Україна являється країною кодифікованого права, в якій головною рисою є верховенство закону. Найбільш важливий закон на Україні - Конституція. І для нас дуже важливо знайти ту ідеальну правову модель, яка б нас задовольнила.
Мабуть не існує ідеальної правової моделі, яка б одночасно підходила б для всіх країн світу.
Розширення міжнародних звязків, як економічних так і політичних, сприяє уніфікації правових систем. Інтегруючу роль відіграло утворення "спільного ринку", різноманітних міжнародних організацій, які завдяки єдиному правовому регулюванню стимулюють наближення джерел права.
В результаті цього, хоч і збільшується круг джерел права, але співвідношення їх впливу все рівно неоднакове. Наприклад, в країнах з романо-германським правом основним джерелом права є закон і підзаконний акт; в державах, чиї правові системи належать до англосаксонської правової сімї ведучу роль грає судовий прецедент, який інколи стоїть вище закону.
Зараз в англо-саксонських країнах намітилась тенденція до збільшення значення закону і підзаконних актів; в державах континентального прав навпаки, роль судової практики і претендента зростає з кожним днем.
Пріоритетними серед норм права цивілізованих держав стають, перш за все, націлені на захист прав і свобод людини. Правда, найбільш складно процеси уніфікації правових норм і законодавства в цілому проходять в тих державах, правові системи, яких знаходяться під сильним впливом релігійних і національних традицій. Що стосується Законів і підзаконних нормативно-правових актів, то слід відзначити, що вони відіграють визначальну основоположну роль у правотворчості будь-якої держави. Тому розуміння, правильне застосування законодавства на всіх рівнях є пріоритетною задачею кожної держави. В даній роботі я розглянув основні положення щодо тлумачення нормативно-правових актів, роздивився їх структуру, зміст і значення.
Так, нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави або самого народу, в якому закріплюються встановлені та забезпечувані державою формально обов'язкові правила фізичної поведінки суб'єктів суспільного життя. Нормативно-правовий акт є необхідним і невіддільним елементом правотворчої системи держави. Він має різну юридичну силу і, відповідно, поділяється на закони та підзаконні нормативно-правові акти. Нормативно-правовий акт є волевиявленням держави або всього народу, тобто він приймається тільки державними або іншими органами, які мають відповідні державно-владні правотворчі повноваження, і є їхнім одностороннім волевиявленням, містить у собі правові норми, має зовнішню форму у вигляді письмового документу встановленої форми, володіє юридичною силою, яка відображає його співвідношення з іншими нормативно-правовими актами, місце і роль у системі законодавства та правового регулювання.
Нормативно правові акти поділяються за своїм змістом і значенням, але головним критерієм їх поділу є їхня юридична сила.
Законом в Україні визнається нормативно-правовий акт органу законодавчої влади держави або самого народу, який приймається та змінюється в особливому порядку, регламентує найважливіші суспільні відносини і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів.
Щодо значення і властивостей Заокну, то він є нормативно-правовим актом органу законодавчої влади, тобто вищого представницького органу держави або самого народу. В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхом проведення всенародного голосування (референдуму). Закони встановлюються для регулювання найважливіших питань суспільного і державного життя. Зокрема, як передбачено ст. 18 Конституційного договору: "Виключно законами визначаються: регулювання питань про права та свободи людини і громадянина, громадянство" і т. д. (всього 12 пунктів), він має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативних актів. Це знаходить свій вираз у тому, що акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасований або змінений лише тим суб'єктом, який його встановлював, для законів встановлюється особливий порядок їхнього прийняття і введення в дію, який закріплюється у конституції та інших спеціальних законах.
Підзаконний нормативно-правовий акт - акт, який видається відповідно до закону, на підставі закону, для конкретизації законодавчих розпоряджень та їх трактування або встановлення первинних норм. Підзаконні нормативно-правові акти поділяються на дві основні категорії, до яких входять норми, які встановлюють загальні основи правового регулювання, та такі, що містять вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання.
Серед видів підзаконних актів, виділяють Відомчі акти, Підзаконні нормативні акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ, організацій, акти комерційних організацій тощо, кожен з яких має своє універсальну форму, зміст і призначення.Щодо кола осіб нормативно-правові акти діють на громадян України, осіб без громадянства, іноземних громадян. Винятком вважаються окремі іноземні громадяни, які мають імунітет від юрисдикції держави перебування. Це стосується окремих дипломатичних та консульських працівників, питання про юридичну відповідальність яких вирішується на підставі міжнародних угод. Систематизація нормативних актів - діяльність із впорядкування та вдосконалення нормативних актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості через створення нових нормативних актів чи збірників.У систематизації розрізняють кодифікацію та інкорпорацію.Інкорпорація - вид систематизації нормативних актів, який полягає у зведенні їх у збірниках у певному порядку без зміни змісту. Критерії систематизації: хронологічний або алфавітний порядок, напрямок діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо. Види інкорпорації - за юридичним значенням (офіційна, неофіційна); за обсягом (загальна, галузева, міжгалузева, спеціальна); за критерієм об'єднання (предметна, хронологічна, суб'єктивна). Різновидом інкорпорації є консолідація, внаслідок якої створюються нові нормативні акти. Нормативні приписи розміщуються в логічному порядку після редакційної обробки (чи без такої), зміни не вносяться. Кодифікація - вид систематизації нормативних актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає в їх змістовній переробці (усунення розбіжностей і протиріч, скасування застарілих норм) і створенні зведеного нормативного акта. Різновидами кодифікації є кодекс, статут, положення. Кодекс - кодифікаційний акт, який забезпечує детальне правове регулювання певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, що певною мірою відображаютьт зміст тієї чи іншої галузі законодавства. Статути, положення - кодифікаційні акти, в яких визначається статус певного виду державних організацій і органів.
Внутрішня єдність і диференціація сукупності правових норм не виключають різноманітних, не однорідних і недостатньо узгоджених між собою форм вираження права. Ці форми складаються з множини законів та інших нормативних актів, виданих різними органами держави в різний час, опублікованих в різних офіційних виданнях. Винятково швидкі темпи розвитку суспільства на сучасному етапі обумовлюють активну нормотворчу діяльність державних органів. Тому створення повної, змістовною і юридично грамотної правової бази в Україні є головною задачею держави. Адже ми стоїмо на порозі входження до повноцінної європейської системи і тому з кожним днем питання закріплення, визначення основ правотворчості стає дедалі актуальнішим. Лише наполеглива праця щодо тлумачення, вдосконалення правової системи України дозволить їй гідним чиним називатися Європейською правовою державою.
Аналізуючи сучасний стан правотворчості необхідно відмітити про стрімке зростання підзаконних актів Такі акти у наш час є значимими як компонент механізму дії права, функціонування правової держави. Вони доводять вимоги закону до адресата і забезпечують реалізацію його правил. Окремі закони не можуть бути успішно виконані без видання відповідних підзаконних актів (наприклад, закони про приватизацію, про податки і збори, в сфері охорони здоровя населення, пожежної безпеки та ін.). Підзаконні нормативні акти організовують дію законів, вносять в систему правового регулювання нові деталі, посилюють соціальну функцію права, роблять більш зрозумілим юридичний статус субєктів права. Ця форма встановлення правових норм завдяки безпосередньому контакту з їх адресатами має значний потенціал щодо належної організації функціонування суспільних відносин, уможливлює збалансовану реалізацію різних соціальних інтересів.
Використана література
)Конституція України;
)Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні";
)Закон України "Про Кабінет Міністрів України";
) Указ Президента України: „Про порядок оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" №503/97 від 10.06.97 р.;
) Указ Президента України „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" № 493/92 від 3 жовтня 1992 року;
) Підручник "Правознавство" за редакцією В. В. Копєйчикова, А. М. Колодія К.: "Юрінком Інтер" 2006 рік;
) Підручник "Правознавство" В. Ф. Опришко, Ф. П. Шульженко, С. І. Шимон та ін.; За заг. ред. В. Ф. Опришка, Ф. П. Шульженка. - К.: КНЕУ, 2003;
) "Нарис з теорії права" Марчук В.М. ,Ніполєев Л.В -2004р.; 9) Теорія держави і права: Навчальний посібник для підготовки до державного іспиту. Ведєрніков Ю.А., Грекул В.С., Папірна А.В. - Дніпропетровськ: Юридична академія МВС України, 2005.;
10) Теорія держави і права. Скакун О.Ф.. Глави 1-17. <http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/34/>;
) Види законів України. Працюк І.В. // Проблеми законності - 2005. - Вип. 52. - С. 3-9.;
) Специфіка нормотворчої діяльності органів місцевого самоврядування. - Задорожня Г. // Право України. − 2007. - №6. − С. 18-21.;
) Загальна теорія держави і права: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.- Харків: Право, 2011.-584 с.;
) Західна традиція права у контексті формування кодифікованих актів на теренах України. / Задорожний Ю./ Право України. - 2006. - №9. - С. 42-45.;
) Систематизація законодавства України: Проблеми та перспективи вдосконалення: Монографія. / В.Ф. Сіренко та ін. - К., 2003. - 217 с.;
) Кримінальний процесуальний кодекс України, 2012р.;
) Збірник нормативно-правових актів та документів Генеральної прокуратури України, 2009р.;
) Вісник прокуратури України за період з 2010 - 2013 р.р.;
) Підбірка газет закон і бізнес за період з 2010 - 2013 р.р.