Уроки української літератури, їх особливості та класифікація
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. А. С. МАКАРЕНКА
ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ
Кафедра української літератури
Курсова робота
з методики викладання української літератури
Уроки української літератури, їх особливості та класифікація
студентки 242 групи
Ткаченко Катерини
Науковий керівник: Владимирова
Валентина Миколаївна
Суми -2013
ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ 1. УРОК ЯК ОСНОВНА ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ
1.1 Технологія уроку в педагогічній науці та практиці. Особливості технології уроків
1.2 Сучасні підходи до класифікації і структури уроків української літератури
Розділ 2. МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ДО ПІДГОТОВКИ І ПРОВЕДЕННЯ УРОКІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
2.1 Аналіз уроку в теорії і практиці навчання
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Урок є основною загальнодидактичною формою вивчення літератури в школі. Тільки тоді, коли було винайдено парову машину і настала ера розвитку промисловості, яка потребувала чималої армії освічених людей, виникла необхідність у класно-урочній системі навчання. її ініціатором і першим теоретиком став відомий чеський педагог Я. А. Коменський. Дальший розвиток класно-урочна система набула в педагогічних працях відомих вітчизняних педагогів-теоретиків К. Д. Ушинського, Г. Ващенка, В. О. Сухомлинського, В. О. Онищука та інших. Ще древні греки стверджували, що найважча наука в світі - навчитись називати речі своїми іменами. І доказів, що ця істина продовжує залишатись актуальною в педагогічній науці, зокрема в царині викладання рідної літератури, теж вистачає. Я маю на увазі насамперед, що автори методичних посібників плутають поняття метод і прийом, або просто підміняють їх загальним виразом засіб. У сучасній педагогіці, зокрема в дидактиці та окремих шкільних методиках, існують різні погляди на типологію уроків. Вчені-методисти виходили з різних навчальних факторів від засвоєння навчального матеріалу: змісту фактичного матеріалу, що вивчається в класі; вікових особливостей учнів; системи самостійних завдань на уроці тощо.
Актуальність та доцільність дослідження проблеми зумовлена необхідністю пошуку нових методичних технологій у сучасній школі. Демократизація національної школи вимагає корінних змін у системі освіти, створення сприятливих умов для розвитку учнів, забезпечення необхідного психологічного клімату, активізації педагогічних стимулів. Виховання учнів засобами художнього слова може здійснюватися насамперед на базі глибокого розуміння вчителями-словесниками механізму впливу на особистість. Серед проблем, які мають суттєвий вплив на підвищення ефективності й якості навчального процесу, найголовніше місце відводиться урокові і його побудові, тобто його структурній організації. Форма урока не пасивна стосовно змісту. Тому творчі вчителі прагнуть постійно урізноманітнювати навчальний процес. Закономірно, що вчителі України шукають нові форми проведення уроків літератури, які сприяли б формуванню в учнів позитивних мотивів навчальної діяльності.
Об'єктом дослідження є процес вивчення української літератури в середніх школах.
Предметом дослідження є методичні закономірності побудови уроків української літератури.
Метою дослідження є на основі узагальнення досвіду вчителів-новаторів та експериментальної роботи розробити науково обґрунтовану теоретичну концепцію та методичну систему типологічних різновидів уроків літератури.
Мета зумовила такі завдання:
1) науково обґрунтувати доцільність системи уроків літератури, включаючи й уроки з неусталеною структурою;
) розробити і систематизувати їх типологію;
) показати особливості проведення уроків з елементами компаративного аналізу, концертної програми, інтегрованих уроків з української літератури, уроків-диспутів, з широким використанням ігрових моментів тощо.
У процесі виконання конкретних завдань використовували різні методи пошуку:
а)аналіз вітчизняних і зарубіжних праць з педагогіки, філософії, методики викладання української літератури, психології з проблеми дослідження;
б) теоретичне осмислення передового досвіду роботи вчителів-словесників.
Структура роботи. Курсове дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.
РОЗДІЛ 1. УРОК ЯК ОСНОВНА ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ
.1 Технологія уроку в педагогічній науці та практиці. Особливості технології уроків
Основним підходом до впровадження системи навчання і виховання у сучасній школі залишається класно-урочна система, за якої провідною формою організації навчально-виховної роботи є урок. У дидактиці під уроком розуміють основну одиницю освітнього процесу, чітко обмежену часовими рамками, планом роботи та складом учнів (класом). Стосовно процесу навчання урок виконує інтегруючу роль, оскільки відображає та поєднує такі його компоненти: мету, зміст, методи, засоби навчання, взаємодію вчителя та учнів.
Методисти сучасним уроком вважають таку форму навчання, яка своїми цілями (освітньою, розвивальною, виховальною), змістом, структурою та методами проведення відповідає найновішим вимогам теорії й практики навчання у школі і є високоефективною.
Сьогодні згiдно з вимогами Державних стандартів базової і повної середньої освіти учнiв необхiдно змiнювати традицiйнi рамки уроку, посилювати його місткість, пiдвищувати piвень iндивiдуалiзaцiї навчання i самостiйної роботи учнiв, розвивати їх творчу активнiсть. Основними завданнями сучасного уроку є:
üвідповідність навчального матеріалу з української мови та літератури вимогам науковості, оптимальності, єдності навчання і виховання, звязку з життям;
üреалізація комплексної мети уроку: навчальної, виховальної та розвивальної;
üурахування вікових особливостей учнів та їх пізнавальних можливостей, інтересів і запитів;
üреалізація інноваційних технологій сучасного уроку;
üінтегральність уроку (використання міжпредметних звязків);
üцілеспрямованість і копітка робота над пізнавальними завданнями і запитаннями, що виникають у результаті створення проблемних ситуацій;
üпрактична спрямованість уроку - всебічний мовленнєвий розвиток учнів.
У працях сучасних методистiв сформульованi основні вимоги до уроків мови та лiтератури, якi орiєнтують учителя на те, щоб кожен його урок сприяв розвитку пiзнавальних iнтересів учнiв, формуванню навичок самостiйного здобуття знань, прищеплюванню любові до праці.
Вимоги до сучасного уроку:
üвідповідна теоретичне підгрунтя має визначати науковий рівень змісту уроку;
üза умови належного наукового рівня забезпечувати оптимальність змісту уроку;
üурок має бути містким, але не перевантаженим, бо порушення цієї умови призводить до механічного запамятовування матеріалу, послаблення інтересу, затримки загального розвитку;
üслід урiзноманiтнювати органiзацiйнi форми уроків мови та лiтератури, вдосконалювати їхню структуру, рацiонально використовувати час;
üурізноманітнювати види робіт, методи та прийоми навчання і викладання, організаційні форми уроку, широко поєднувати індивідуальні, групові та фронтальні форми роботи;
üдобирати субєктивно значущу для учнів інформацію, тексти художніх творів і різноманітні мовленнєві зразки для наслідування;
üзабезпечувати інтенсивну мовленнєву практику учнів, цілеспрямовану і
üсистематичну роботу над розвитком звязного мовлення;
üпостiйно активiзувати учнів (максимальне включення до різних видів діяльності) і розвивати їхню самостiйність та ініціативність;
üураховувати навчально-виховні можливості уроку, передбачати, щоб зміст сприяв вихованню (національному, розумовому, моральному, естетичному) особистості учня;
üвиховувати в учнiв стiйкий iнтеpec до мови та лiтератури;
üпостiйно збуджувати позитивне емоцiйне ставлення до навчання, стимулювати iнтелект та естетичнi потреби школяра;
üдбати про високу педагогiчну культуру вчителя-словесника, його постiйне духовне збагачення, ідейно-моральне зростання.
Специфічні вимоги до уроків української мови:
vдбаючи про науковість змісту уроку, слід користуватися лише достовірними відомостями, в яких відсутня розбіжність у поглядах вчених-мовознавців;
vу забезпеченні наукового рівня змісту уроку та піднесенні інтересу учнів до предмета варто ознайомлювати їх не тільки з теорією української мови, а й з деякими питаннями мовознавства;
vне слід надмірно захоплюватися теорією, варто дбати про економне розкриття теми, щоб мати час на практичне засвоєння матеріалу;
vоптимальне наповнення змісту уроку мови значною мірою досягається через вивчення мовного матеріалу укрупненими, логічно завершеними частинами із використанням узагальнюючих таблиць, схем тощо;
vважливо виділяти з широкого кола відомостей найбільш істотне, головне, узагальнювати і систематизувати вивчене на основі певного теоретичного положення, мовного поняття або правила;
vважливе місце у змісті уроку посідає цілеспрямована, систематична і копітка робота над пізнавальними завданнями і запитаннями;
vпопередньо орієнтувати учнів на важливість матеріалу, який вивчається для мовленнєвої практики;
vнеобхідно, щоб мовний матеріал, практичні завдання і вправи сприяли вихованню особистості учня, розкривали суть мови як суспільного явища, її комунікативні функції, закономірності розвитку.
Специфічні вимоги до уроків української літератури:
vвраховувати специфіку літератури як мистецтва слова;
vвиховувати естетично розвиненого читача української літератури;
vзбагачувати учнів необхідними знаннями з історії та теорії літератури;
vпідносити авторитет й престиж української літератури в загальносвітовому контексті;
vзацікавлювати учнів художнім твором як специфічним "інструментом" пізнання світу й себе в ньому;
vвраховувати особливості уроку лiтератури, забезпечувати їх iдейну цiлеспрямовaність, виховувати людину нового часу, людину-гуманіста, високодуховну, національно-свідому, освічену, творчу особистість;
vформувати навички аналізу художнього твору з урахуванням індивідуального стилю автора, в контексті відповідної історичної епохи та з позиції сучасного читача;
vорієнтуватися на таке вивчення літератури, у процесі якого учень сам робить висновки в результаті дослідження художнього тексту;
vвиховувати старанність, почуття обовязку;
vзабезпечувати глибоке розкриття загальнолюдського змісту літератури.
Уроки літератури мають навчити розуміти, відчувати силу і красу художнього слова, відкривати для себе нову реальність - художню.
Аналіз результатів анкетувань, експериментальних даних і безпосередніх спостережень за педагогічним процесом вказують на типові недоліки в організації уроків мови та літератури:
üодноманітність навчального матеріалу, надмірний академізм чи примітивізм в аналізі мовних явищ і літературних текстів;
üповідомлення інформації, що не має субєктивної значущості для учнів;
üнеувага до її новизни, теоретичної й практичної цінності;
üодноманітність методів навчання на уроках;
üнизький рівень залучення школярів до співпраці у навчальному процесі;
üвідсутність орієнтації на певні форми виявлення творчих сил і можливостей учнів;
üвідсутність динамізму у процесі спілкування з класом, атмосфери мистецтва, щирості;
üнедостатня увага до образно-естетичної сторони слова, твору;
üпереважній кількості уроків не вистачає самостійних пошуків учнів, не враховуються інтереси, запити та особливості сприймання ними художніх творів.
Пошуки засобів ефективного навчання спонукають до нововведень у навчально-виховній роботі, зумовлюють створення і застосування педагогічних технологій, які забезпечують цілеспрямоване вироблення в учнів певних якостей. Шкільна практика, як ніколи, виявилася тепер наближеною до науково-педагогічних надбань. Спостерігається ефект зустрічних течій, коли творчі наробки вчителів знаходять всебічний глибокий теоретичний аналіз і повертаються у шкільне виробництво як науково обґрунтовані й практично доцільні моделі навчання.
Урок - елемент педагогічної системи, його технологія - це система дій, яка підвищує ефективність навчання. Технологічний підхід до уроку дає можливість сконструювати такий навчальний процес, який відповідав би змісту і навчальній меті, що ставить перед собою й учнями вчитель. Технологія навчання - сукупність адекватних до мети, завдань, принципів і умов навчання форм, методів, прийомів, які забезпечують ефективне поєднання теорії і практики на заняттях з української мови.
У фаховій літературі описано технології модульно-розвивального навчання, проблемного навчання, глибокого засвоєння на основі схемно-знакових моделей тощо. Розглянемо і прокоментуємо, найбільш перспективні, на наш погляд, педагогічні концепції, що діють у галузях мовної і літературної освіти або можуть бути застосовані в них.
Модульне навчання - це пакет науково адаптованих програм для індивідуального навчання, що оптимізує на практиці академічні та особистісні досягнення учня з певним рівнем підготовки. Воно здійснюється за окремими функціонально автономними вузлами, відображеними у змісті, організаційних формах і методах, тобто за модулями, призначення яких - розвязання конкретного кола психолого-педагогічних завдань.
Модульно-розвивальна технологія навчання
(за А.Фурманом)
Мета: забезпечення оптимізації соціального зростання вчителя й учня.
Завдання: самореалізація особистості вчителя й учня завдяки творчому прилученню їх до культурних цінностей, оптимальний розвиток кожного.
Принципи: духовність, інтелектуальний розвиток, модульність динамічність, гнучкість, усвідомлення навчальних перспектив, паритетність.
Зміст: знання (гуманітарні, наукові) як інструмент свідомості; норма - соціальної взаємодії, пізнавальної, програмно-регуляційної; цінності - духовні, світоглядні, моральні. Форма організації: модуль.
Міні-модулі (20 або 30 хв.):
Структура уроку (навчального модуля) за технологією модульного навчання (за С.Сковіним):
1.Мотиваційна бесіда і формулювання мети уроку (учні усвідомлюють: що, як і навіщо вони мають вивчати саме цей матеріал і саме в такий спосіб).
2.Вихідний контроль (вчитель за допомогою завдань різного рівня складності перевіряє ступінь засвоєння учнями знань, необхідних для вивчення нового матеріалу).
.Вивчення нового матеріалу методом самостійної роботи учнів із джерелами.
.Узагальнення вивченого на уроці.
.Завершальний контроль (за допомогою тестів або системи запитань, контрольної роботи тощо) рівня засвоєння учнями навчального матеріалу.
.Оцінювання учнями за 12-бальною шкалою своєї роботи та роботи групи на уроці.
Модульно-розвивальна технологія навчання є версією модульного навчання, розробленою українським психологом А.Фурманом як альтернативна нинішній класно-урочній. Основне завдання: самореалізація особистості вчителя й учня, оптимальний для кожного з них розвиток здатності до безпосереднього, продуктивного спілкування з навколишнім світом, людьми, власним "Я".
Суть проблемного навчання полягає у створенні для учнів проблемних ситуацій, в усвідомленні, сприйнятті, розвязанні їх у процесі спільної роботи учнів і вчителя за умов максимальної самостійності перших і під загальним керівництвом останнього. Таке навчання відбувається за типовою схемою:
üучитель створює проблемну ситуацію, для розвязання якої учень має знайти й використати нові для себе засоби діяльності;
üучні аналізують ситуацію, усвідомлюють, що для них невідоме, шукають способи розвязання проблеми, а вчитель допомагає їм, надаючи необхідну інформацію.
Результатом проблемного навчання є нові знання, уміння, способи їх реалізації, розумова діяльність учнів.
Використання схемно-знакових моделей можливе там, де дослідження мовного явища є складним для учнів. У процесі навчанні мови моделювання доцільне при попередньому знайомстві з будь-яким цілим, тобто ще до початку його глибокого аналізу.
Моделювання - метод опосередкованого пізнання за допомогою штучних або природних систем, котрі зберігають певні особливості мовного явища (як обєкта дослідження), що дає можливість уявляти цей обєкт у головних відношеннях, отримувати про нього нове знання.
Модель є спрощеним візуальним поняттям будь-якої системи (структури) за винятком другорядних складників або звязків між ними. Враховуючи ці особливості, модель використовується для попереднього знайомства з будь-яким цілим, тобто ще до початку його глибокого аналізу.
На уроках навчання мови використовується два типи моделей:
üякі відображають реальний предмет чи ситуацію (шлях мислення від конкретного до абстрактного);
üнеобхідні для репрезентації абстрактних похідних, тобто для конкретного подання певної ідеї або абстрактної теорії (шлях мислення від теорії до її моделі).
Будь-які моделі стоять посеред шляху від практики до теорії або навпаки - від теорії до практики.
Технологія інтегрованого уроку
Інтегрований урок - урок, в якому органічно поєднано відомості з інших навчальних предметів, поєднаних однією темою. Таке поєднання сприяє інформаційному збагаченню сприймання, мислення і почуттів учнів за рахунок залучення цікавого матеріалу, що дає змогу з різних сторін пізнати якесь явище, поняття, досягти цілісності знань.
Способи інтеграції
За змістомЗа способами пізнавальної діяльності(залучення матеріалу з інших дотичних предметів).(спостереження, мовлення, мислення).
В інтегрованому уроці застосовується обидва способи інтеграції з переважанням залежно від теми заняття та рівня підготовки учнів.
Типологія інтегрованих уроків української мови і мовлення
(за Л.Варзацькою)
üвступні уроки (уроки до певної навчальної теми з використанням міжпредметних звязків та інтегрованих видів діяльності);
üбазові уроки (уроки, спрямовані на вироблення, корекцію і контроль навичок, умінь узагальнювати і систематизувати виучуваний мовний матеріал. На цих уроках не використовуються інтегровані засоби навчання, ефективними є міжпредметні звязки);
üзаключні уроки (уроки з вивчення певної теми та широким використанням інтегрованих видів діяльності, що активізують словесну творчість, розкривають виражальні можливості мовних засобів (слова, граматичні форми, інтонації)).
Технологія особистісно-зорієнтованого уроку
Увібравши в себе елементи різних методик (розвивального, модульно-рейтингового навчання, педагогіки співробітництва), особистісно-зорієнтоване навчання ставить за мету зробити учня субєктом навчальної діяльності, забезпечити можливість навчання за індивідуальною програмою, створити умови для його самовизначення й самореалізації, спиратися на інтереси, цінності, схильності, психолого-фізіологічні особливості (память, увагу, уяву, мислення) особистості.
Учитель, обираючи особистісно-зорієнтоване навчання, має памятати:
üстиль спілкування на уроці повинен ґрунтуватися на педагогіці співробітництва;
üурок слід будувати на діяльнісній основі: учень активно працює - одноосібно, у парі, групі, кооперативно;
üоволодіння навичками цілевизначення, планування, організації, рефлексії, оцінки, корекції є обовязковим;
üучитель має спиратися на субєктивний досвід, психофізіологічні особливості школяра, його інтереси, ціннісні орієнтації, індивідуальний
üучень постійно має знаходитися в ситуації вибору;
üвикористовувати активні й інтерактивні методи навчання.
Структура особистісно-зорієнтованого уроку
(за А.Фасолею)
1.Мотивація (мета: сфокусувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми).
2.Цілевизначення (мета: чітке визначення цілей, забезпечення розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони мають досягти на уроці й чого від них чекає вчитель).
3.Рефлексія (мета: обговорення роботи на уроці, а саме участі кожного в спільній діяльності, аналіз здобутих результатів, труднощів, обговорення шляхів подолання недоліків у роботі, осмислення своїх відчуттів, порівняння їх з відчуттями й міркуваннями однокласників, планування досягнення намічених цілей). Послідовність формування рефлексивних умінь має такий вигляд: аналіз і оцінка → взаємоаналіз і взаємооцінка → самоаналіз і самооцінка.
4.Оцінювання (на уроці оцінюються: рівень навченості учнів - традиційне виставлення оцінок за знання); рівень научуваності - оцінка навчальних можливостей, зона найближчого розвитку (за Л.Виготським); рівень особистісного зростання.
Технологія інтерактивного уроку
Інтерактивний урок - спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету - створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.
Враховуючи відсутність у науковій літературі будь-якої класифікації інтерактивних технологій навчання, О.Пометун, Л.Пироженко визначають умовну робочу класифікацію за формами навчання, у яких реалізуються інтерактивні технології. Вчені розділяють їх на чотири групи залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів:
üінтерактивні технології кооперативного навчання;
üінтерактивні технології колективно-групового навчання;
üінтерактивні технології ситуативного моделювання;
üінтерактивні технології опрацювання дискусійних питань.
Інтерактивні технології кооперативного навчання
Кооперативна (колективна) форма навчальної діяльності - форма організації навчання у малих групах учнів, обєднаних спільною навчальною метою. Кооперативне навчання здійснюється як в групах, так і в парах.
Парна і групова робота організовується як на уроках засвоєння, так і на уроках застосування знань, умінь та навичок. Це може відбуватися одразу ж після викладу вчителем нового матеріалу, на початку нового уроку замість опитування, на спеціальному уроці, присвяченому застосуванню знань, умінь та навичок, або бути частиною повторювально-узагальнюючого уроку (О.Пометун, Л.Пироженко).
Залежно від змісту та мети навчання можливі різні варіанти організації роботи груп: робота в парах; ротаційні (змінювані) трійки; два-чотири-всі разом; карусель; робота в малих групах; діалог; синтез думок; спільний проект; пошук інформації; коло ідей; акваріум.
Інтерактивні технології колективно-групового навчання
До цієї категорії відносяться інтерактивні технології, які передбачають одночасну групову (фронтальну) роботу всього класу. Групова (фронтальна) форма організації навчання - передбачає навчання однією людиною групи учнів чи цілого класу. Усі учні працюють разом чи індивідуально над одним завданням із наступним контролем результатів: обговорення проблеми в загальному колі; мікрофон; незакінчені речення; мозковий штурм; навчаючи - вчусь; ажурна пилка; аналіз ситуації (Case-метод. урок література диспут інтегрований
Інтерактивні технології ситуативного моделювання
Модель навчання у грі - побудова навчального процесу за допомогою включення учня в гру, підпорядковану дидактичній меті (передусім ігрове моделювання явищ, що вивчаються). Учням надається максимальна свобода інтелектуальної діяльності, яка обмежується лише визначеними правилами гри. Учні самостійно обирають собі роль у грі, висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її розвязання, беручи на себе відповідальність за обране рішення. Учитель в ігровій моделі виступає як: інструктор (ознайомлення з правилами гри, консультації під час її проведення), тренер (підказка учням для прискорення проведення гри), головуючий, ведучий (організатор обговорення). Види інтерактивних ігор: імітаційні ігри; симуляційні ігри; судове слухання (суд prose); громадські слухання; рольова гра.
Інтерактивні технології опрацювання дискусійних питань
Дискусія - широке публічне обговорення спірного питання. Вона може виступати як метод засвоєння знань, закріплення їх, вироблення вмінь і навичок, як метод розвитку психічних функцій, творчих здібностей і особистісних якостей учнів, а також як метод стимулювання і мотивації учіння.
Згідно з логікою застосування дискусії як методу закріплення навчального матеріалу і стимулювання пізнавальної діяльності учнів О.Пометун, Л.Пироженко визначають кілька варіантів моделювання навчальних тем на основі дискусії:
üпобудова вивчення теми як підготовки до дискусії за всім матеріалом, яка відбувається на останньому уроці;
üвключення дискусійного компонента в окремі уроки теми на етапах
üперевірки домашнього завдання і закріплення щойно вивченого матеріалу;
üпобудова навчання як самостійної або групової роботи учнів з обговоренням її результатів.
Найбільш поширеними у вітчизняній методиці навчання є: метод прес; займи позицію; зміни позицію; неперервна шкала думок; дискусія; дебати.