Амністія і помилування в Україні

Амністія і помилування в Україні

Міністерство внутрішніх справ

Національна академія внутрішніх справ

Кафедра кримінального права

Курсова робота

на тему: Амністія і помилування в Україні

Перевірив:

Габро Олег Іванович

Київ - 2012 р.

План

Вступ

.Поняття амністії, механізм її застосування в Україні

.Помилування: особливості та умови здійснення

.Неможливість застосування акта помилування як обставини, що виключає провадження у кримінальній справі

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

амністія помилування кримінальний реабілітація

За останні вісім років кількість осіб, які утримуються в установах кримінально - виконавчої системи, зросла майже вдвічі і станом на 1 січня 2010 року досягла 220 тисяч, 183 тисячі з яких засуджено до позбавлення волі. Серед увязнених 11 тисяч жінок, 3,3 тисячі неповнолітніх, понад 6 тисяч інвалідів першої та другої груп, та осіб похилого віку. Тільки за 2009 рік кількість увязнених та засуджених збільшилась майже на 12 тисяч осіб, а витрати на утримання однієї особи щомісяця становлять у середньому 105 гривень державних коштів.

Такий приріст кількості засуджених значно загострив проблеми їхнього розміщення, працевлаштування та створення необхідних умов утримання. Вивчення справ цих осіб свідчить, що, як правило, більшість із них вчинили злочини, що не становлять значної суспільної небезпеки. Йде мова про створення, точніше прийняття, законопроекту Про амністію підприємців, які засуджені та притягнені до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків, зборів, інших обовязкових платежів.

В нинішніх умовах розвитку українського суспільства все частіше виникає певна закономірність видання актів амністії. Прийняття акту амністії зумовлює в основному неспроможність держави утримувати велику кількість засуджених. Економічний аспект є чи не головною підставою де прийняття такого кроку намагаючись вирішити проблему видатків пенітенціарної системи. Звичайно такі кроки відповідають принципам людяності, що поширені у багатьох цивілізованих країнах світу, але чи виправдають вони себе в даній ситуації на Україні? Нікому сьогодні не в новину почути те, що потрібно забезпечити цих людей роботою, нормальними умовами життя. Одні можуть впевнено стати на ноги - їх меншість, а інші у пошуках виживання знову повертаються до справи, якої раніше навчилися і як правило знову попадають за грати. Кожна з амністій - це половинчастий механізм, на території України, який не в змозі дати початкову допомогу в умовах суспільного безробіття, свавілля, низького життєвого рівня, - життя в цілому.

Проблема соціальної і психологічної реабілітації людей, що після відбуття покарань і амністій, виходять на волю, для України залишається не лише в звязку з останньою амністією, яка поповнить ряди безробітних громадян, а й тому, що до її вирішення слід залучити як суспільні інституції,так і громадські функції. Адже економічна криза і бездіяльність органів влади часто сприяють перетворенню дрібних злодюжок на справжніх рецидивістів. Існують також ряд проблем, з якими доведеться зустрітися на волі: сімейні - відносини між членами сімї; родичами - економічними; психологічними, - тобто нерозуміння оточуючих до вас; медичними - різко погіршується здоровя.

Звичайно, в суспільстві є структури, які зобовязані допомогти в разі необхідності: служби зайнятості з біржами праці, жіночі консультації, центри психологічної допомоги. Людина, яка вийшла з місць позбавлення волі потребує допомоги спеціалістів, про що свідчать відповідні опитування. Біля 86 відсотків жінок згідні, що такі центри необхідні, та 63 відсотків готові працювати в такому центрі чи співпрацювати з ним.

Таким чином, створення центрів адаптації для осіб, які вийшли з місць позбавлення волі, в яки б вони могли одержати консультації і відповідну допомогу. На сьогоднішній день це надзвичайно актуальна проблема. Причому з такими центрами повинні співпрацювати і звільнені особи. Для створення такого центру в першу чергу необхідно розробити відповідну програму саме силами громадських організацій. Але оскільки у державного апарату не вистачає ресурсів для змін ситуації, очевидно, варто хоча б ініціювати такі зміни.

Хочеться вірити, що більшість засуджених каються через вчинене і намагаються повернутись на волю нормальними людьми, розпочати нове життя. Та чи готове суспільство до того, щоб прийняти цих людей, зберігши власну гідність і можливість повірити в себе …

Практика засвідчує, що в рамках дійсності це не так просто з різних причин. По - перше, тому, що людина, яка вийшла на волю після відбування покарань, виявляється ізгоєм. Тавро зека на все життя - і ніякої допомоги й підтримки від держави. Не маючи ні квартири, ні роботи, ні близьких, які б були готові допомогти, він іде на нові злочини, порочне коло замикається. Зло породжує зло.

Людина опиняється за ґратами, де умови перебування і досвід колег остаточно перетворюють її на соціального рецидивіста. Чому? З різних причин. В тому числі і суто матеріальних, побутових. В умовах реформ і економічної кризи установи по виконанню покарань втратили звичні господарські звязки, випали із системи централізованої економіки. Пенітенціарна система нині не може себе утримувати і потребує суттєвих дотацій.

А як сьогодні з тими дотаціями, знають всі. Тому засуджені, які сидять без роботи і зарплати, опиняються в становищі відторгнутих, приречених на напівголодне існування і хвороби. Особливо, якщо залишилася без рідних, здатних хоч якось підтримувати.

Проблеми утримання засуджених й досі не розвязуються. В порівнянні з іншими країнами українська пенітенціарна система не виконує поставлений на неї комплекс завдань. Кошти, що витрачаються на обслуговування, забезпечення охорони цих закладів витрачаються по одній схемі, не враховуючи позитивних здобутків, досвіду розвинутих країн.

Наприклад щодо підвищення мотивації працювати у місцях позбавлення волі, що значно покращило матеріальне становище засуджених, наявність бажання, але відсутність можливості, то в інших країнах, таких як Швеція, система інша. Тут вони зобовязані бути зайнятими 8 годин на день, за що і одержують 10 крон за годину (трохи більше долара). Ніяких вирахунків за харчування і утримання.

Дозволяється мати при собі 640 крон, які можна витратити на сигарети в кіоску чи на оплату додаткових телепрограм. Пята частина зарплати переказується на закритий рахунок, яким можна скористатися після звільнення чи під час відпустки. Гуляти територією дозволяється три години. Камера розрахована на одну людину. О сьомій ранку її відчиняють, а о восьмій вечора - зачиняють. Тут можна побачити бібліотеку, спортзал. Транслюють кіно, показують спектаклі.

Проблемі утримання підлітків в Україні зовсім не вирішується, вони лише перебувають в окремо від повнолітніх місцях, але умови перебування так і залишаються на низькому рівні і це при врахуванні того, що до підлітків потрібний зовсім інших підхід, а саме процес перевиховання, а не відбуття покарання. Можна проаналізувати практику європейських країн на прикладі Франції, там пенітенціарна служба являє собою простору будівлю, в якій проживає 13 хлопчиків віком від 15 до 17 років. З ними проводять заняття виховання 20 дорослих. Ключ від усіх кімнат лише у вихователя. Але при цьому кожна молода людина може в будь яку хвилину закритися. Вона може встати вранці, зварити собі каву, поснідати і підти на роботу, чи на навчання. Вихователь повинен лише знати куди вони пішла. Знайти роботу - проблема самого підлітка, та за необхідності йому допомагають. Тут відбивається навіть не корекція особи, а її нормалізація. Якщо юнак хоче виправлятися, нехай виправляється. Вибір за особистістю.

Аналогічна установа в Лондоні всього за 4 милі від будинку парламенту, людей в даному випадку не відривають від світу. Це і є відновлення соціальної справедливості, а утворення умов утримання є повага до гідності особи, проявляють принцип людяності. Умови утримання досить нормальні в порівнянні з нашими. Отже, за неможливості створення нормальних умов утримання наша держава знайшла вихід через прийняття акту амністії, як такого, що зменшить завантаженість на виправні установи, знизить видатки на утримання.

На жаль, про такі матеріально - побутові умови нашим співвітчизникам можна лише мріяти. І це не вина співробітників виправних установ, які самі не отримують зарплату і, по суті, за тих самих умов, що й підопічні. Отож застосувати можливості й досвід Швеції, Франції та Англії просто не мають змоги. Та деякі елементи все - таки можна взяти до уваги. Найголовніше - не забувати, що покарання лише тоді буває дієвим, коли до тих, хто спіткнувся, будуть ставитися з розумінням, з бажанням допомогти вибратися з трясовини минулого, твердо стати на ноги.

Життя за колючим дротом - сам по собі важкий період. Воно ставить непрості проблеми перед суспільством різними його інституціями. Праця людей, зайнятих в пенітенціарній системі, - це також своєрідний подвиг. І як виміряти успіх на цій ниві? Можливо, лише усвідомленням, що більшість мешканців МПВ, відсидівши свій строк, все одно колись вийдуть на волю. І тому так важливо зробити все можливе, щоб перебування за колючим дротом не сприяло цілковитому розриву індивіда з суспільством, сімєю, близькими, щоб у кожного, хто спіткнувся, залишався шанс повернутися до нормального життя.

1. Поняття амністії, механізм її застосування в Україні

Амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання певної категорії осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили. [ст.1, 17]

Амністія - це вид звільнення від покарання та його відбування, який на підставі закону про амністію застосовується стосовно індивідуально невизначеної певної категорії осіб і полягає у їх повному (повна амністія) або частковому (часткова амністія) звільненні від кримінальної відповідальності чи від покарання або в заміні покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

Підставою звільнення від кримінальної відповідальності є повна та умовна амністія. У цих випадках кримінальну справу щодо особи, в діянні якої вбачається склад конкретного злочину, не може бути порушено, а порушені справи, що перебувають у провадженні органів дізнання, попереднього слідства та справи, що передані до судів, але не розглянуті ними, підлягають закриттю. Якщо необхідність застосування закону про амністію з'ясовується в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання.

Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію не допускається, якщо обвинувачений чи підсудний проти цього заперечує. У такому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку. Суд постановляє обвинувальний чи виправдувальний вирок, а особа, яка обвинувачується органами досудового розслідування у вчиненні злочину, дістає можливість домогтися свого публічного виправдання у судовому порядку. Не є перешкодою для застосування закону про амністію те, що особа, даючи згоду на закриття кримінальної справи за цією нереабілітуючою підставою, водночас не визнає себе винною в інкримінованому їй злочині.

Закон про амністію - це позбавлений персоніфікованого характеру акт вищого органу державної влади, який відіграє роль юридичної передумови ухвалення правозастосовчим органом процесуального рішення про звільнення конкретної особи від кримінальної відповідальності або покарання, про заміну покарання або невідбутої його частини більш м'яким покаранням.

Амністія оголошується законом України стосовно певних категорій осіб, як правило не частіше одного разу протягом календарного року.

Дія закону про амністію, як правило, поширюється лише на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно. У виняткових випадках, з метою припинення суспільне небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути поширена на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію (умовна амністія). Якщо має місце сукупність злочинів, дія акта амністії поширюється на ті злочини, які зазначені у ньому. Застосування амністії до триваючих і продовжуваних злочинів, вчинення яких може бути розпочате до набрання чинності закону про амністію, залежить від того, чи визнано той чи інший злочин закінченим. Закон про амністію не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття відповідного закону.

Дія закону про амністію обмежена незначними часовими рамками і спрямована на звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання або на заміну покарання чи його невідбутої частини більш м'яким покаранням тільки певної категорії осіб, визначених у законі. На прикладі амністії в 2011 році від 08.07.2011 р. було винесено наступне:

Звільнити від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України:

а) осіб, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми;

б) жінок, вагітних на день набрання чинності цим Законом;

в) осіб, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, або дітей-інвалідів незалежно від їх віку;

г) осіб, яких на день набрання чинності цим Законом в установленому порядку визнано інвалідами першої, другої чи третьої групи, а також хворими на активну форму туберкульозу (диспансерні категорії 1, 2, 3, 4), онкологічні захворювання (III, IV стадії за міжнародною класифікацією TNM), СНІД (III, IV клінічні стадії за класифікацією ВООЗ) та інші тяжкі хвороби, що перешкоджають відбуванню покарання та підпадають під визначення Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6;

ґ) чоловіків та жінок, які на день набрання чинності цим Законом досягли відповідно 60-річного та 55-річного віку;

д) ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни та учасники війни, які підпадають під дію Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту").

е) учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи - осіб, які підпадають під дію Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та аналогічних законів інших держав - колишніх республік СРСР;

є) осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку або визнані інвалідами першої групи, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей. Цей перелік не є вичерпний. Також були опрацьовані окремі випадки таких,як щодо військовослужбовців :

Звільнити від покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців:

а) засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості;

б) засуджених вперше за тяжкі злочини, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не менше половини призначеного строку основного покарання. [ст.4, 1].

Існує ряд осіб до яких амністія не може застосовуватись,таких як:

а) які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі та яким у порядку помилування смертну кару чи довічне позбавлення волі замінено на позбавлення волі на певний строк;

б) які мають дві і більше судимостей (у тому числі ту, за якою особа відбуває покарання) за вчинення тяжких злочинів згідно з Кримінальним кодексом України 1960 року (далі - КК України 1960 р.), вчинення тяжких, особливо тяжких умисних злочинів згідно з Кримінальним кодексом України 2001 року (далі - КК України 2001 р.);

в) яких засуджено згідно з КК України 1960 р. за вчинення умисного тяжкого злочину чи яких засуджено згідно з КК України 2001 р. за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину, які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання;

г) які після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, знову вчинили умисний злочин;

ґ) які раніше звільнялися з місць позбавлення волі умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання;

д) які мають неповнолітніх дітей або дітей-інвалідів і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров'я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих дітей;

е) до яких протягом 1998-2010 років було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості та які знову вчинили умисний злочин;

є) які злісно порушують режим у період відбування покарання;

ж) які вчинили злочин або злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб;

з) яких притягнуто до кримінальної відповідальності чи засуджено за злочини проти основ національної безпеки України (статті 109-114 КК України 2001 р.; статті 56-60, 62 і 63 КК України 1960 р.); умисне вбивство (стаття 115 КК України 2001 р.; статті 93 і 94 КК України 1960 р.); доведення до самогубства, вчинене щодо неповнолітнього (частина третя статті 120 КК України 2001 р.); умисне тяжке тілесне ушкодження при обтяжуючих обставинах (частина друга статті 121 КК України 2001 р.; частини друга і третя статті 101 КК України 1960 р.); катування (стаття 127 КК України 2001 р.); незаконне проведення дослідів над людиною (стаття 142 КК України 2001 р.); порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини при обтяжуючих обставинах (частина п'ята статті 143 КК України 2001 р.); незаконне позбавлення волі або викрадення людини при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 146 КК України 2001 р.); захоплення заручників (стаття 147 КК України 2001 р.; стаття 123-1 КК України 1960 р.); торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини (стаття 149 КК України 2001 р.; стаття 124-1 КК України 1960 р.); зґвалтування при обтяжуючих обставинах (частини третя і четверта статті 152 КК України 2001 р.;

частини третя і четверта статті 117 КК України 1960 р.); насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 153 КК України 2001 р.; частина друга статті 118, частина друга статті 122 КК України 1960 р.); грабіж при обтяжуючих обставинах (частини третя, четверта і п'ята статті 186 КК України 2001 р.; частини третя і четверта статей 82 і 141 КК України 1960 р.); розбій (стаття 187 КК України 2001 р; статті 86, 86-1 і 142 КК України 1960 р.); вимагання при обтяжуючих обставинах (частини друга, третя і четверта статті 189 КК України 2001 р.; частини друга і третя статті 86-2, частини друга і третя статті 144 КК України 1960 р.); шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою (частина четверта статті 190 КК України 2001 р.; частина третя статей 83 і 143 КК України 1960 р.); привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою (частина п'ята статті 191 КК України 2001 р.; стаття 86-1 КК України 1960 р.); виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (стаття 199 КК України 2001 р; стаття 79 КК України 1960 р.); контрабанду при обтяжуючих обставинах (частина друга статті 201 КК України 2001 р.; частина друга статті 70 КК України 1960 р.);

незаконне виготовлення, а так само збут підакцизних товарів при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 204 КК України 2001 р.); протидію законній господарській діяльності при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 206 КК України 2001 р.); легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 209 КК України 2001 р.);

ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (частина третя статті 212 КК України 2001 р.;

частина третя статті 148-2 КК України 1960 р.); створення злочинної організації (стаття 255 КК України 2001 р.); бандитизм (стаття 257 КК України 2001 р.; стаття 69 КК України 1960 р.); терористичний акт (стаття 258 КК України 2001 р.); викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (стаття 262 КК України 2001 р.; стаття 223 КК України 1960 р.); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278 КК України 2001 р.; стаття 217-2 КК України 1960 р.); блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 279 КК України 2001 р.; частина третя статті 217-3 КК України 1960 р.); порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, вчинене особою у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, або особою, яка залишила місце дорожньо-транспортної пригоди (частина друга статті 286 КК України 2001 р.; частина друга статті 215 КК України 1960 р.); незаконне заволодіння транспортним засобом при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 289 КК України 2001 р.; частини друга і третя статті 215-3 КК України 1960 р.); пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів (стаття 292 КК України 2001 р.); контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (стаття 305 КК України 2001 р.; стаття 70-1 КК України 1960 р.); використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (стаття 306 КК України 2001 р.; стаття 229-12 КК України 1960 р.);

незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (стаття 309 КК України 2001 р.; стаття 229-6 КК України 1960 р.); посів або вирощування снотворного маку чи конопель (стаття 310 КК України 2001 р.; стаття 229-3 КК України 1960 р.); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 311 КК України 2001 р.; частини друга і третя статті 229-20 КК України 1960 р.); викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 312 КК України 2001 р.; частини друга і третя статті 229-19 КК України 1960 р.); викрадення, привласнення, вимагання обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем та інші незаконні дії з таким обладнанням (стаття 313 КК України 2001 р.; стаття 229-17 КК України 1960 р.);

незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 314 КК України 2001 р.; стаття 229-15 КК України 1960 р.);

схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 315 КК України 2001 р.; стаття 229-5 КК України 1960 р.); незаконне публічне вживання наркотичних засобів (стаття 316 КК України 2001 р.; стаття 229-16 КК України 1960 р.);

організацію або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 317 КК України 2001 р.; стаття 229-4 КК України 1960 р.); незаконне виготовлення, підроблення, використання чи збут підроблених документів на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (стаття 318 КК України 2001 р.; стаття 229-13 КК України 1960 р.);

незаконну видачу рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (стаття 319 КК України 2001 р.; стаття 229-14 КК України 1960 р.);

порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (стаття 320 КК України 2001 р.; стаття 229-7 КК України 1960 р.); погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу (частини третя та четверта статті 345 КК України 2001 р.); погрозу або насильство щодо державного чи громадського діяча (стаття 346 КК України 2001 р.); посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (стаття 348 КК України 2001 р.; стаття 190-1 КК України 1960 р.); захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника (стаття 349 КК України 2001 р.; примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 355 КК України 2001 р.; частина третя статті 198-2 КК України 1960 р.);

зловживання владою або службовим становищем при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 364 КК України 2001 р.; частина друга статті 165 КК України 1960 р.); перевищення влади або службових повноважень при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 365 КК України 2001 р.; частини друга і третя статті 166 КК України 1960 р.); одержання хабара при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 368 КК України 2001 р.; частини друга і третя статті 168 КК України 1960 р.); погрозу або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного при обтяжуючих обставинах (частина друга статті 377 КК України 2001 р.); посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (стаття 379 КК України 2001 р.; стаття 190-1 КК України 1960 р.); дії, що дезорганізують роботу виправних установ (стаття 392 КК України 2001 р. стаття 69-1 КК України 1960 р.); втечу з місця позбавлення волі або з-під варти (стаття 393 КК України 2001 р. стаття 183 КК України 1960 р.) посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (стаття 400 КК України 2001 р.) а також за злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини) при обтяжуючих обставинах, передбачені частинами другою, третьою і четвертою статті 404 КК України 2001 р. (пунктами "б" і "в" статті 234 КК України 1960 р.) частинами другою і третьою статті 405 КК України 2001 р. (статтею 236 КК України 1960 р.) частиною третьою статті 406 КК України 2001 р. (пунктом "в" статті 238 КК України 1960 р.), частиною другою статті 408 КК України 2001 р. (пунктом "в" статті 241 КК України 1960 р.) частиною другою статті 420 КК України 2001 р. (пунктом "г" статті 251 КК України 1960 р.) частиною третьою статті 423 КК України 2001 р. (пунктом "в" статті 254 КК України 1960 р.) частинами другою і третьою статті 424 КК України 2001 р. (пунктами "б" і "в" статті 254-2 КК України 1960 р.) частиною другою статті 426 КК України 2001 р. (пунктом "б" статті 254-3 КК України 1960 р.) статтею 447 КК України 2001 р. (статтею 63-1 КК України 1960 р.);

и) до яких застосовувалося звільнення від відбування покарання з випробуванням (статті 75, 79 і 104 КК України 2001 р.) і які під час іспитового строку вчинили умисний злочин;

і) які мають одного чи обох батьків віком понад 70 років, а також батьків-інвалідів першої групи і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров'я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих батьків.[ст. 7, 17]

2. Помилування: особливості та умови здійснення

Помилування - це, відповідно до п.27 ст. 106 Конституції України <#"justify">Відносно помилування характерна нестабільність законодавчої бази та численної зміни до нового нормативного забезпечення змусять постійно слідкувати за процесами змін. У звязку з відміною смертної кари в Україні виникла необхідність внести зміни до порядку здійснення помилування, так 12 квітня 2000 року Указом Президента України вводиться в дію Положення про порядок здійснення помилування в Україні. Згідно з ним скасовується Положення від 31 грудня 2000 року, яке регулювало процес здійснення помилування.

Окремі нововведення визначають помилування засуджених, яке здійснюється у вигляді заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк.

Право на клопотання про помилування має особа, яка: засуджена судом України і відбуває покарання в Україні, засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування, засуджена в Україні і передана для відбування покарання іноземній державі, якщо відповідна установа цієї держави погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування; відбула покарання в Україні.

Особливістю підготовки матеріалів для розгляду клопотань про помилування та зясування ставлення засудженого до помилування здійснює Управління з питань помилування Адміністрації Президента України. Досить широкий спектр прав визначений цим Положенням для управління. Зокрема право витребування від суду, прокуратури, органів юстиції та інших матеріалів необхідних для розгляду клопотань про помилування, доручати їм проведення перевірок окремих питань.

У виняткових випадках, коли засуджений не перебуває під вартою, виконання вироку щодо нього може бути відстрочено до розгляду клопотання про помилування.

Клопотання про помилування, що подає засуджений через установу виконання покарань надсилається до Адміністрації Президента разом з копіями вироку, ухвали і постанови судів та інші матеріали, що мають значення до справи. Наступним кроком є розгляд цих матеріалів Комісією при Президентові України, розглянувши клопотання про помилування і матеріали Комісія вносить Президентові України пропозицію про застосування помилування.

Про помилування засудженого Президент видає Указ. Укази Президента про помилування засуджених для виконання надсилаються:

• щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі на певний строк, виправних робіт без позбавлення волі, які відбувають покарання, - Державному департаменту України з питань виконання покарань;
• щодо осіб, які покарання не відбувають або засуджені до інших мір покарання, на позбавлення волі, про звільнення від додаткових мір покарання та осіб, судимість яких знято, - відповідними судами;
• щодо осіб, засуджених до відбування покарання у дисциплінарному батальйоні, - Міністерству оборони України.

Крім того, укази Президента України про помилування засуджених надсилаються Міністерству внутрішніх справ України для відома. Отже, органи на яких покладено виконання указів, повідомляють Адміністрацію Президента України про їх виконання, а контроль в свою чергу здійснює управління з питань помилування.

На відміну від амністії, яка не має персоніфікованого характеру, помилування стосується конкретної особи (кількох осіб).

Прийняття акта про помилування належить до компетенції глави держави. Саме Президент України здійснює помилування.

Помилування - це акт (указ) глави держави, за яким певна особа повністю або частково звільняється від покарання, або до неї застосовується більш мяке покарання або ж з особи знімається судимість.

Акт про помилування - це акт про звільнення від покарання, що видається вищим органом державної влади відносно одного або кількох засуджених (винних у вчиненні злочину). Акт про помилування - завжди персоніфікований, тобто у ньому вказані прізвища осіб, певна особа чи кілька осіб. Ні на кого іншого цей акт не поширюється. Акт про помилування видається, як правило, за ініціативи засудженого, його родичів, або певних громадських організацій, установ чи трудових колективів. Найчастіше такі прохання про помилування подаються до вищих органів державної влади при засуджені до довічного позбавлення волі. У більшості випадків довічне позбавлення волі замінюється позбавленням волі на строк до двадцяти пяти років.

Згідно з Положенням про порядок здійснення помилування осіб, засуджених судами України (запровадженим Указом Президента України від 31 грудня 1991 року), помилування засуджених здійснюється у вигляді заміни смертної кари позбавленням волі, повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання, заміни покарання (основного) або його не відбутої частини більш мяким покаранням, зняття судимості.

Коло осіб, до яких може бути застосовано помилування законом не обмежено. Це можуть бути особливо небезпечні рецидивісти, особи засуджені за вчинення будь-яких злочинів, у тому числі тяжких.

При розгляді клопотань про помилування беруться до уваги : характер і сутність суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи засудженого, його поведінка, ставлення до праці, участь у роботі самодіяльних організацій у місцях відбування покарання, а також інші обставини справи; думка адміністрації виправно-трудової установи або іншого органу, який відає виконанням вироку, спостережної комісії, громадських організацій і трудових колективів, а за необхідності - також думка виконавчого комітету місцевої Ради.

Особливо небезпечні рецидивісти, а також особи до яких раніше було застосовано амністію, умовно - дострокове звільнення від покарання чи заміну не відбутої частини покарання більш мяким, умовне засудження до позбавлення волі з обовязковим залученням до праці, відстрочку виконання вироку, якщо вони до погашення або зняття судимості вчинили умисний злочин, можуть бути помилувані тільки у виняткових випадках.

Укази Президента України про помилування або відхилення клопотання про помилування надсилається для виконання:

) щодо осіб засуджених до позбавлення волі, які відбувають покарання, а також про зняття судимості - Міністерству внутрішніх справ України;

) щодо осіб, які покарання не відбувають або засуджені до інших мір покарання не повязаних із позбавленням волі, та про звільнення від додаткових мір покарання - відповідним судам, а також Міністерству юстицій України для здійснення контролю.

На відміну від амністії акт помилування не розрахований на не визначену кількість випадків використання і є персоніфікованим актом одноразового застосування права щодо конкретної особи або групи індивідуально зазначених в указі Президента осіб.

Як і амністія, помилування в Кримінальному кодексі розглядається як підстава звільнення і від кримінальної відповідальності (ст. 44, 85), і від покарання (ст. 87). При цьому реальна правозастосовча практика, як правило, зорієнтована на неповязане із звільненням від кримінальної відповідальності помилування засуджених, яке здійснюється у вигляді:

-заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк (згідно з ч. 2 ст. 87- на строк не менше 25 років);

-повного або часткового звільнення від відбування інших, крім довічного позбавлення волі, видів основного, а також додаткового покарання;

заміни інших, крім додаткового позбавлення волі, видів основного, а також додаткового позбавлення або його не відбутої частини більш мяким покаранням.

Податкове законодавство нині перебуває в такому стані, що знати і виконувати його безпомилково не в змозі навіть професійні бухгалтери з великим досвідом роботи, не кажучи вже про пересічених громадян, які зайняті у малому і середньому бізнесі.

Підприємець, який створив робочі місця в умовах масового безробіття, ризикує особистими коштами і стає заручником недосконалого податкового законодавства, переважно йде у тінь. А звідти - прямий шлях на лаву підсудних. У результаті гине підприємство, його працівників поповнюють ряди безробітних, держава не отримує прибутку у вигляді податків, калічиться доля підприємств, його сімя… Однак слідчі органи не беруть до уваги жодних аргументів. Схема проста: є податки, є терміни їхньої сплати. Не уклався в цю схему - відповідні за статтею Кримінального кодексу.

Якщо на момент набуття чинності законом про амністію перебували справи такої категорії у продовженні слідчих органів, вони підлягають припиненню, а особи - звільненню від покарання.

Однак кримінальна справа може бути закрита в разі письмової згоди та на це обвинуваченого. В іншому разі закінчена розслідуванням справа надсилається до суду, що розглядає її і вирішує питання про можливість застосування амністії до винної особи.

Категорію осіб, стосовно яких амністія застосовуватися не буде, тобто осіб, зазначених у ст. 3 Закону України Про застосування амністії в Україні:

а) до особливо небезпечних рецидивістів, визнаних таким вироком суду, що набрав законної сили;

б) до осіб, смертну кару яких в порядку помилування замінено на позбавлення волі;

в) до осіб, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів;

г) до осіб, що засуджені за вчинення тяжкого злочину і відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання.

Існують обмеження, зокрема, дія закону не поширюється на доходи фізичних осіб, стосовно яких порушено кримінальну справу і майно яких перебуває під арештом або підлягає конфіскації, а також ті, які передбачені Конвенцією про відмивання, пошук, арешт, та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, 1990 року ратифіковано відповідно до Закону України від 17 грудня 1997 року № 738.

В свою чергу держава запроваджує спеціальний режим спадкування легалізованих доходів із встановленням ставки податку не вищої за мінімальну ставку прибуткового податку з громадян.

Якщо амністії звичайні відбувалися досить часто, то амністія капіталу одноразове явище, і те, що вона дасть Україні поки що ніхто не скаже конкретно. Важливо сказати, що в багатьох країнах світу це явище відбувалось, але для кожної держави є своя специфіка, що зумовить певний результат подання до органів державної податкової служби декларації про такі доходи, без значення джерел їх походження.

Обєктом легалізації виступають доходи, які одержано у будь - який проміжок часу до дати складення декларації і з яких не сплачувалися встановлені законодавством України податки, із зазначенням майна та майнових прав, у яких ці доходи розміщені.

Визначається обмежений період здійснення легалізацій, у проекти він становить 3 місяця. Таким чином Указ передбачає звільнення від передбаченої чинним законодавством відповідальності за порушення податкового законодавства, а також встановлює, що доходи, легалізовані на підставі цього закону, у майбутньому не підлягатимуть конфіскації. Також забороняється вимагати інформацію про джерела походження доходів, що легалізуються.

. Неможливість застосування акта помилування як обставини, що виключає провадження у кримінальній справі

Я відніс цілий розділ для розгляду цього питання тому, що на мій погляд постановка проблеми. Глибинні процеси реформування та удосконалення різних сфер життєдіяльності Україна як держава почала здійснювати з перших днів своєї незалежності. На жаль, подібних процесів поки що не спостерігається у сфері кримінального судочинства. За 20 років незалежного існування держави, на відміну від більшості пострадянських республік, так і не вдалося прийняти новий Кримінально-процесуальний кодекс (КПК), а продовжується «латання» процесуальних прогалин, здійснюється «косметичний ремонт» багатьох заскорузлих, часто суперечливих одна-одній правових норм. Одне з таких суперечливих правових положень (воно і визначає актуальність теми статті) закріплено у ст. 6 КПК України, згідно з п. 4 ч. 1 якої кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю внаслідок акту амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у звязку з помилуванням окремих осіб [1].

Тому важливо визначити можливість застосування акта помилування у сучасному кримінальному процесі України як обставини, що виключає провадження у кримінальній справі. Для досягнення необхідно здійснити аналіз поглядів правників стосовно цієї проблеми; дослідити відповідні положення Конституції України, нового Кримінального кодексу України (далі - КК), інших нормативно-правових актів держави, а також законодавство деяких зарубіжних держав з цього питання; внести з урахуванням отриманих результатів пропозиції щодо удосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України.

Стан дослідження. Питанням застосування акта помилування як обставини, що виключає провадження у кримінальній справі, у свій час займалися А.Я. Дубинський, О.Р. Михайленко, В.О. Михайлов, М.М. Михеєнко, Д.П. Письменний, П.П. Підюков та інші науковці. Проте більшість цих досліджень проведено ще за радянських часів, за дії іншого законодавства, що регулювало відмінні від існуючих суспільні відносини. Крім того, питання можливості застосування акта помилування у зазначеному сенсі залишається дискусійним тому наразі щодо його вирішення серед науковців нема єдиного підходу.

Виклад основних положень. Норма про помилування окремих осіб як обставини, що виключає провадження у кримінальній справі, у кримінально-процесуальному законодавстві України існує тривалий час. Вона передбачалася КПК УРСР 1922 [2, с. 71] і 1927 р. [2, с. 73]. Свій теперішній нормативний характер ця обставина зберігає ще з 1960 р. - з моменту прийняття останнього, чинного досі КПК*. Не виключено, що вона може знайти своє відповідне місце у новому КПК України: у деяких його проектах, зокрема, підготовлених робочою групою Кабінету Міністрів України у 1999, 2000, 2001 р., це планувалося.

Аналіз цієї чинної норми кримінально-процесуального права (як і тієї, що включена до проектів КПК) свідчить про те, що вона визначає можливість застосування акта помилування до конкретних осіб на різних етапах кримінального судочинства, в тому числі до порушення кримінальної справи і в процесі її розслідування. Цей висновок знаходить своє певне підтвердження й у тлумаченнях деяких процесуалістів. Так, М.М. Михеєнко і А.Я. Дубинський підкреслюють, що «у пункті 4 частини 1 статті 6 КПК йдеться про випадки помилування окремих осіб ще до того, як була порушена кримінальна справа щодо них, або ж під час провадження у справі. Такі випадки можливі, але на практиці вони не трапляються» [4, с 16]. Фактично таку же позицію відстоював ще В.О. Михайлов, який підкреслював, що акти помилування стосуються, головним чином, вже засуджених осіб, тому як підстави закриття кримінальної справи застосовуються рідко [5, с 39]. Більш категоричний у цьому питанні В.О. Колодяжний, який зазначає, що кримінальна справа не може бути порушена, а порушена підлягає закриттю внаслідок акту амністії, який усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у звязку з помилуванням окремих громадян; однак прийняття таких рішень не допускається, якщо винна особа заперечує проти цього [6, с 107-108].

Ще більш безапеляційною є позиція О.Р. Михайленка, який писав: «Деякі автори пишуть, що помилування взагалі не може бути застосовано в стадії порушення кримінальної справи, що воно не є підставою для відмови в порушенні кримінальної справи. Таке твердження не відповідає закону, який не виключає помилування окремих осіб до розгляду справи в суді і навіть до порушення кримінальної справи. Не зовсім правильні твердження авторів про те, що в радянській практиці помилування як припинення кримінального переслідування щодо конкретної особи не зустрічається. На практиці такі випадки трапляються. Наприклад, Президія Верховної Ради СРСР помилувала до розгляду справи в суді двох американських льотчиків, звільнивши їх від кримінальної відповідальності за шпигунство» [7, с 73].

Висловлені останнім часом відносно цього питання погляди правників також не вирізняються єдністю. Так, В.Т. Маляренко стверджує, що порушена кримінальна справа може бути закрита у звязку з помилуванням окремих осіб [8, с. 56-62], а Є.Г. Коваленко - що закон не виключає помилування за вчинення злочину і до порушення кримінальної справи [9, с. 56-62]. їх підтримують А.М. Бойко і О.О. Дудоров, які зазначають, що кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю у звязку з помилуванням конкретної особи. Закриття кримінальної справи у звязку з помилуванням особи не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує (у цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку) [10, с. 185]. Фактично протилежне стверджують автори Науково-практичного коментаря КПК України: «... помилування..., як правило, здійснюється стосовно осіб, вже засуджених за вчинення злочинів» [11, с. 22]. Протилежна, однак уже останній, позиція демонструється авторами іншого Науково-практичного коментаря КПК. Вони зазначають, що «процедура помилування в Україні визначена ст. 44 КК і Положенням про порядок здійснення помилування, затвердженим Указом Президента України від 12 квітня 2000 р..... Помилування особи до вступу в силу обвинувального вироку цим Положенням не передбачено (п. 4), разом з тим Президент України в силу п. 27 ст. 106 Конституції України не позбавлений можливості прийняти рішення про помилування певної особи на стадії порушення кримінальної справи, досудового розслідування, попереднього розгляду справи суддею і судового розгляду.... Процесуальним законодавством не врегульований порядок закриття кримінальної справи у звязку з помилуванням окремих осіб, однак за аналогією закону повинні застосовуватись загальні положення закриття кримінальної справи у звязку з актом амністії» [12, с. 32-34].

На наш погляд, більш глибоке осмислення змісту як п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК, так і інших законодавчих актів української держави дає підстави стверджувати інше. У п. 27 ст. 106 Конституції України визначено, що помилування здійснює Президент України. Це положення має свій розвиток у КК України, ст. 44 якого визначає, що особа, котра вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим кодексом, а також на підставі Закону України про амністію чи акта помилування. Більш конкретними у питаннях застосування акта помилування є ст. 85 і 87 КК. У ст. 85 КК проголошується, що на підставі Закону України про амністію або акта про помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарання, а також засудженому може бути замінено покарання або не-відбуту його частину більш мяким покаранням. У ст. 87 КК визначено, що помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи; актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення на позбавлення волі на строк не менше двадцяти пяти років.

Отже, КК України акт помилування визначає як одну із правових підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності. Чи означає це те, що за цією обставиною можна відмовляти в порушенні кримінальної справи, закривати кримінальні справи на стадіях досудового розслідування, попереднього розгляду справи суддею (як це фактично випливає зі змісту ст.ст. 6, 213, 248 КПК), а також безпосередньо під час розгляду справи в суді? Актуальним у звязку із цим постає питання визначення моменту, настання кримінальної відповідальності. Донедавна це питання мало досить-таки проблемний характер і, доки не знайшло свого вирішення Конституційним Судом України в жовтні 2002 р., викликало серед правників жваві дискусії Більшість правників, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 2 КК України про те, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, стверджували, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання обвинувальним вироком суду законної сили. Однак такий погляд щодо моменту виникнення кримінальної відповідальності не був загальновизнаним у науці кримінального права. Багато юристів вважали, що кримінальна відповідальність виникає на більш ранніх стадіях - з моменту вчинення злочину, порушення кримінальної справи, затримання або арешту підозрюваного (обвинуваченого) тощо.

Цей багаторічний спір стосовно моменту настання кримінальної відповідальності був розвязаний Конституційним Судом України. У своєму рішенні № 9-рп/99 від 27 жовтня 1999 р. у справі за конституційним поданням МВС України щодо офіційного тлумачення положень ч. 3 ст. 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) Конституційний Суд зазначив: «Кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як злочинної. Підставою кримінальної відповідальності є наявність у діяннях особи складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Це форма реалізації державою правоохоронних норм, яка в кінцевому підсумку, як правило, полягає в застосуванні до особи, що вчинила злочин, конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру через обвинувальний вирок суду. Кримінальна відповідальність може мати не лише форму покарання. За вироком суду вона може зводитись тільки до осуду особи, яка вчинила злочин, і звільнення її від покарання (частина друга статті 50 Кримінального кодексу України). Особу може бути засуджено умовно чи з відстрочкою виконання вироку (статті 45, 46, 46-1 Кримінального кодексу України). Тому сам факт порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, затримання, взяття під варту, предявлення їй обвинувачення не можна визнати як кримінальну відповідальність. Особа не несе кримінальної відповідальності до тих пір, поки її не буде визнано судом винною у вчиненні злочину і вирок суду не набере законної сили».

Таким чином, Конституційний Суд України своїм рішенням поставив остаточну крапку над неоднозначним трактуванням часу настання кримінальної відповідальності і чітко визначив, що вона настає тільки з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Це рішення суттєво змінює ситуацію із застосуванням акта помилування на стадіях порушення кримінальної справи, досудового розслідування, судовому розгляді справи. Ним така можливість виключається. І це є цілком логічним - рішення про застосування акта помилування може прийматися тільки щодо особи, справа про яку була розглянута в судовому засіданні, ця особа була визнана винною у вчиненні злочину, вирок щодо неї з таким рішенням вступив у законну силу.

Такий висновок повною мірою має своє підтвердження у Положенні про здійснення помилування, затвердженому Указом Президента України від 19 липня 2005 р. № 1118/2005. У п. 1 цього Положення визначено порядок здійснення Президентом України помилування відповідно до п. 27 ч. 1 ст. 106 Конституції України. Згідно зі ст.ст. 2 і 3 цього Положення право клопотати про помилування має особа:

а) засуджена судом України, яка відбуває покарання або відбула основне покарання в Україні;

б) засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування;

в) засуджена в Україні і передана для відбування покарання іноземній державі, якщо ця держава погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування.

У п. 4 цього Положення визначено, що клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили [2, с.632-633].

Фактично такого ж змісту норми містилися у Положенні про порядок здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. № 588/2000 [2, с.627-630], Положенні про порядок здійснення помилування осіб, засуджених судами України, затвердженого Указом Президії Верховної Ради України від 31 грудня 1991 р. № 22 [2, с.621-625], Положенні про порядок здійснення помилування громадян, засуджених судами Української РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради України від 9 липня 1990 р. № 46-12 [2, с.615-620], Інструкції від 19 лютого 1981 р. про порядок подання до Президії Верховної Ради СРСР і Президій Верховних Рад союзних республік матеріалів за клопотаннями про помилування засуджених і виконання актів з питань помилування [2, с.605-614].

Отже, по-перше, обставиною, що виключає провадження у кримінальній справі, акт помилування бути не може, за цією обставиною не можна ні відмовляти в порушенні кримінальної справи, ні закривати справу в процесі її розслідування чи судового розгляду; по-друге, акт помилування може застосовуватися тільки до засуджених осіб; по-третє, як обставина, що виключає провадження у кримінальній справі, він повинен бути виключений як зі ст. 6 чинного КПК України (подібне вже давно зроблено у низці пострадянських країн*), так і з його можливих проектів.

Акт помилування - не єдина обставина, яка згідно з чинним КПК України виключає провадження у кримінальній справі, бо ст. 6 КПК визначено ще й низку інших. Вивчення можливості їхнього (і не тільки) застосування як обставин, що виключають провадження у кримінальній справі в сучасному кримінальному процесі України, на мій погляд, є перспективним напрямом подальших наукових досліджень.

Висновок

На мою думку, необхідно, щоб акти амністії відповідали високому ступеню довіри до осіб, які прощаються за вчинене, а не необхідність через економічні труднощі, неспроможність тримати під вартою.

Можем сказати, що для ефективного призначення амністії необхідно зробити комплекс завдань: працевлаштування, центри допомоги та інше, що дало б змогу безболісного входження дійсно в нове життя. Створення продуманого плану і введення його в дію, дійсно підніме Україну як державу, у якої на першому місці стоїть людина, а не безвихіддя.

Отже, як має бути зрозуміло з вищесказаного Закон про амністію видається ВРУ, то Клопотання про помилування подається засудженим до адміністрації установи відбування покарання, яка його реєструє та протягом п'ятнадцяти діб направляє до Адміністрації Президента <#"justify">Список використаної літератури

1.Кримінально-процесуальний кодекс України. Коментар основних положень / упоряд. В.М. Тертишник. - К., 2006. - 272 с.

2.Маляренко В.Т. Амністія та помилування в Україні: навч. посібник / В.Т. Маляренко, А.А. Музика. - К., 2007. - 700 с.

.Основы законодательства Союза ССР и союзных республик. - М., 1983. - 352 с.

.Михеєнко М.М. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України / М.М. Михеєнко, В.П. Шибіко, А.Я. Дубинський. - К., 1997. - 624 с.

.Михайлов В.А. Процессуальный порядок прекращения уголовных дел в стадии предварительного расследования: учеб. пособие / В.А. Михайлов. - Волгоград, 1970. - 136 с.

.Колодяжный В.А. Возбуждение уголовного дела: проблемы теории и практики: монография / В.А. Колодяжный. - Луганск, 1999. - 148 с.

.Михайленко А.Р. Возбуждение уголовного дела в советском уголовном процессе / А.Р. Михайленко. - Саратов, 1975. - 150 с.

.Маляренко В.Т. Про закриття кримінальної справи (окремі аспекти) / В.Т. Маляренко // Вісник Верховного Суду України. - 2003. - № 3 (37).

.Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: підручник / Є.Г. Коваленко, В.Т. Маляренко. - К., 2004. - 712 с.

.Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - [3-тє вид., переробл. та доповн.]. - К., 2005. - 1064 с.

.Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / за заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. - К., 2006. - 890 с.

.Уголовно-процессуальный кодекс Украины: научно-практический комментарий / под общ. ред. В.Т. Маляренко, Ю.П. Аленина. - Х., 2003. - 960 с.

.Конституційне судочинство в Україні: законодавство та практика застосування: навч. посібник. - Харків, 2002. - 832 с.

.Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации / под общ. ред. В.В. Мозякова. - М., 2002. - 864 с.

.Уголовно-процессуальный кодекс Республики Беларусь (станом на 04.10.2009 р.). - Мн., 2001. [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.aau.edu.ua/up/docs/kpk_final.html.

.Уголовно-процессуальный Кодекс Азербайджанской Республики. - Баку, 2001. - 568 с.

.Закон України «Про застосування амністії в Україні» від 01.10.1996 р.

.Закон України «Про амністії в 2011 р.» від 08.07.2011 р.