Заказ дипломной. Заказать реферат. Курсовые на заказ.
Бесплатные рефераты, курсовые и дипломные работы на сайте БИБЛИОФОНД.РУ
Электронная библиотека студента




Кіровоградський будівельний коледж











РЕФЕРАТ

з соціології

на тему: “Соціологія особистості ”



Виконав студент гр.

Перевірив







Кіровоград 2010 р.


План

1. Поняття і сутність особистості.

2. Структура особистості як соціальна проблема.

3. Основні напрямки досліджень механізмів регуляції життєдіяльності людини.

Використана література.


1. Поняття і сутність особистості


Соціологія особистості — галузь соціології, яка вивчає особистість як об'єкт і суб'єкт соціальних відносин крізь призму суспільно-історичного прогресу, ціннісних суспільних систем, взаємозв'язків особи і соціальних спільнот.

Поняття «особистість» давні римляни запозичили в етрусків. Латиною воно означало — «персона». Римляни називали цим словом ритуальну маску, яку знімали з обличчя померлого і зберігали у помешканні його нащадків. З цією маскою безпосередньо пов'язували ім'я, індивідуальні права і привілеї, які передавалися від батька до сина. З часом це поняття означало маску на обличчі актора, а також використовувалося як ознака суспільної функції помітних та видатних людей, діяльність яких стосувалася сфери політики землеробства, різних галузей творчості та військових справ.

На різних етапах розвитку пізнання, було безліч спроб або безмежно розширити уявлення про людину, або ж, навпаки, звузити його до окремих часткових понять. Так, представники античної філософії здебільшого наголошували на єдності людини і світу, ототожнюючи при цьому всесвітньо-космічну субстанцію і розум. У вченні Платона людина тлумачиться як комбінація двох суперечливих складових частин — душі й тіла. Душа належить до світу безтілесних богів-ідей, а її прихід у тутешній світ є наслідком «падіння». Аристотель, навпаки, стверджував про взаємозалежність душі й тіла. Вельми цікаво розгортає уявлення Платона про «світову душу» Плотін. Згідно з його теорією душа єдина за своєю сутністю і тільки на рівні окремих явищ нібито розпадається на індивідуальні душі.

Започатковане епохою Відродження нове бачення людини як живої цілісності (П. Мірандола, Дж. Бруно, М. Фічіно, М. Кузанський та ін.) досить швидко заступили загальнопо-ширені уявлення, які випливали із вчення Р. Декарта про існування двох протилежних субстанцій — мислячої та протяжної. Тлумачення мислення як єдино достовірного свідчення існування людини (cogito ergo sum) було покладено в основу уявлень про тіло як машину, що має спільну природу в людини і тварини, і душу, яку стали ототожнювати із свідомістю. Саме цей підхід на довгі роки ніби затиснув дослідників у псевдотеоретичних лещатах так званої «психофізичної проблеми», яка з часом набула дещо модифікованої, а по суті також збоченої «біосоціальної проблеми.

Так, багато фахівців психологічного спрямування стверджують, що пріоритетна роль у пізнанні особистості належить психології. Залежно від орієнтації вчених поняття «особистість» розкривається переважно у трьох основних аспектах:

1. Як щось ціле, висновок або єдність окремих ідей, відчуттів, потягів, цілей, мотивів, вольових актів, установок та інших ознак.

2. Як утворення, яке зумовлює реакцію на безліч зовнішніх подразників і впливів, гарантуючи істоті адаптацію і виживання.

3. Як щось унікальне, неповторне, найцінніше, найвище в природі та соціальному бутті.

Визнаючи цінність людської особистості, неприпустимість обмежень щодо пізнання її засобами лише однієї наукової дисципліни, більшість дослідників акцентує увагу на соціальній сутності буття, на взаємозалежності особистості й соціального устрою суспільства. Однак такий підхід нерідко призводить до повного розчинення унікального духовного складу окремої людини в узагальнених соціальних утвореннях.

Поняття «індивід» допомагає глибше зрозуміти ознаки, за якими людина відрізняється від інших живих істот. На соціальному рівні загальне поняття «людина» конкретизується через уявлення про конкретну людину, тобто індивіда певного зросту, статі, маси, віку, освіти та інших предметних ознак.

Сутність людини у широкому соціальному контексті відображає поняття «особистість», у якому сконцентровані риси єдності та протиріч між «мікрокосмом» особи кожного окремого індивіда і потенційними можливостями індивідуальностей відтворювати і змінювати не тільки себе, але й увесь світ. Тобто поняття особистості — це своєрідний барометр соціальної зрілості суспільства, в якому кожна людина може реалізовувати себе більш-менш повно, надто вузько чи досить широко» вільно, активно і творчо чи, навпаки, — підневільно і пасивно, нагадуючи при цьому гвинтик якогось механізму.

Безвідносного поняття «особистість» існувати не може, бо сутність людини завжди «прив'язана» до того чи іншого рівня розвитку суспільства, який відображає характер виробничих процесів та стосунків між людьми, тип політичного устрою держави і ставлення до культурних цінностей. Особистість, таким чином, безпосередньо і водночас опосередковано бере участь у житті як окремих клітин суспільства (сім'я, навчальні, трудові, наукові колективи, рухи, партії, організації), так і соціального універсуму загалом, бо так чи інакше наслідки діяльності окремої особи чи їх спільнот позначаються на стані соцієтальних (глобальних) процесів життєдіяльності людства.

Певна річ, світосприйняття дитини чи підлітка суттєво відрізняється від бачення світу зрілими людьми. Не менш суттєва залежність цінностей і поведінки людей від низки об'єктивних чинників, детермінуючих процеси формування особистості: вояк чи робітник принципово інакше оцінюватимуть одне й те саме явище, ніж проповідник чи науковець і, певна річ, інакше діятимуть.

Єдність у людині різних ознак і суперечливих складових частин її суті потребують розуміння того, що особистість одночасно є і ціле, і лише частина цілого, виступає носієм добрих, прогресивних рис і злих сил, відживаючих тенденцій. Так, одна і та сама людина може бути доброю, розумною, чуйною, кваліфікованим працівником, активним провідником певних ідей, залишаючися водночас заповзятим противником нових технологій, засобів виробництва, жорстокою і невдячною до своїх батьків, носієм підступних, злих намірів»

2. Структура особистості як соціальна проблема


Дослідження структури особистості належать дo новітніх галузей комплексу наук про людину і суспільство, Становлення цього напряму пізнання має давню історію, глибоке і ретельне дослідження якої очікує свого часу. Донедавна на монополію у пізнанні структури особистості претендувала психологія. Зрозуміло, що штучне обмеження такої інтегральної проблеми, як особистість предметом, лише однієї науки позбавляло можливості системного і комплексного пізнання її структури.

Структура особистості як соціологічна проблема потребує визначень з усвідомленням «обсягів» особистості. Саме відповідь на питання, якою була особистість раніше, якою постає вона в конкретний час і що її очікує в майбутньому, допоможе краще зрозуміти реально існуючі можливості людей творити дійсність, перетворювати себе і світ. Невпинні спроби людства змоделювати всесвіт породили уявлення про форми руху матерії. Сьогодні відомо, що модель реально існуючого всесвіту охоплює сім форм руху матерії, структура яких розкриває зміст неорганічної, органічної та духовної природи. Зокрема, неорганічну природу розкриває взаємодія структурно впорядкованих механічних, фізичних форм руху матерії. Органічна природа представлена геологічною (Земля та інші космічні тіла), ботанічною (світ рослин) і зоологічною (світ тварин) формами руху. Духовна природа перебуває ще у початковій фазі становлення і на сьогодні відома лише одна — соціальна форма руху матерії, яка започатковує собою процеси розгортання уявлень про особистість.

Поза соціальним середовищем людина позбавлена можливості визначити сенс свого життя, хоча спрямованість дій, що виходять з нього, може мати протилежний характер: одні вбачають сенс у служінні істині, інші — у служінні шлунку; одні — у розвитку культури, інші — у її винищенні. В останні десятиліття, наприклад, все більшого поширення набуває соціальний феномен групового, колективного, інституційного і навіть державного егоїзму, що, безумовно, деформує склад думок, почуттів і дій людини.

Однією з найактуальніших і практично недосліджених залишається проблема якісно різних структур детермінації соціокультурних параметрів становлення і змін особистості. Йдеться про залежність рівнів емоційної, інтелектуальної, почуттєвої і розумової культури особистості від характеру освоєння нею різних пластів духовності соціального середовища. Сфера соціокультурних явищ як по горизонталі, так і по вертикалі не повинна розглядатися як щось однорідне, позбавлене реальної можливості «піднімати» окрему особистість до вершин світової цивілізації або «опускати» її до стилів мислення і дій, давно пройдених людством.

Найповніше відносини особистості й суспільства виражає поняття «соціалізація», однією з найпоширеніших форм якої є адаптація.

Адаптація - пристосування індивіда до умов існування різних соціальних структур і спільнот, внаслідок чого він засвоює існуючі в них норми, цінності та ідеали.

Відносини окремої особистості й різних соціальних структур мають діалектичний характер і нагадують відносини між частиною і цілим, між людиною і світом. Цьому розумінню передували уявлення про особистість як аморфно-пасивне утворення, що лише реагує на зовнішні подразники.

У регуляції життєдіяльності особистості важливу роль відіграють соціальні норми. Для соціології особливо важливо розкрити механізми їх впливу на діяльність особистості. В перекладі з латини «норма» — правило, взірець. Вона є засобом соціальної регуляції та контролю діяльності суб'єктів соціального буття. Формуються соціальні норми з урахуванням історії становлення і розвитку людства загалом, окремих держав, їх спільнот, інститутів, колективів, організацій та інших структур. Необхідною умовою формування соціальних норм є сукупність економічних, географічних, правових, етнічних, культурних та побутових ознак становлення окремих соціальних структур та їх сукупностей.

Саме соціальні норми формують уявлення людей про необхідне і можливе, прийнятне і неприпустиме, схвальне і осудливе. Формуючись протягом століть, соціальні норми виконують функції відтворення людського роду, збереження моральних устоїв, контролю певного типу інституційного устрою соціальних організацій тощо. Соціальні норми безпосередньо впливають і на процеси мислення й характер дій особистості. Визначаючи зміст установок та диспозицій, соціальні норми виконують також функції упорядкування, диференціації та інтеграції відносин між окремими людьми та їх соціальними угрупованнями. Так, виховання людей у тій чи іншій системі поглядів призводить до змістової визначеності.


3. Основні напрямки досліджень механізмів регуляції життєдіяльності людини


Накопичений останніми роками досвід різних шкіл і напрямів пізнання механізмів життєдіяльності особистості потребує узагальнення і переоцінки ролі та місця кожного із базових понять. Критерієм і своєрідною призмою їх взаємо-впорядкування повинна бути загальна модель актуального всесвіту. Ця вимога має стати загальноприйнятною, оскільки механізм становлення, змін і функціонування соціального буття в структурі всесвіту в стислій і конкретній формі розкриває суть механізмів життєдіяльності окремої особистості чи їх сукупностей духовного складу особистості, зокрема формує структурне співвідношення між свідомим та підсвідомим, раціональним і чуттєвим.

Нині відомо більше двох десятків досить ефективних для окремих соціальних структур (колективів, корпорацій, країн, установ) систем управління. Серед них концепції управління за цілями, прийняття оптимальних управлінських рішень, урахування ситуаційних обставин, забезпечення наукових принципів і методів, системного підходу тощо. Щодо цього виникають запитання: чи є взагалі сенс вести мову про якусь загальну або справді універсальну управлінську концепцію? Чи відповідають існуючі підходи вимогам пізнання сутності механізмів життєдіяльності особистості? Чи можливо сьогодні науково управляти процесами життєдіяльності особистості?

На перше запитання найчастіше звучить ствердна відповідь. Справді, кожен з названих підходів «визрівав» за специфічних умов конкретного соціального організму з усіма його індивідуальними особливостями. Однак помилково було б відмовлятися від використання досить узагальненого досвіду, спираючись на який людство змогло б розраховувати на справді універсальну концепцію управління соціальними процесами. На сьогодні такої уніфікованої концепції не вироблено. Отже, на сучасному етапі забезпечення необхідних умов існування людей, формування фізично і духовно повноцінних особистостей вчені мають можливість одночасно вирішувати два невіддільних завдання: виробляти найбільш прийнятну й індивідуальну за своєю суттю концепцію управління соціальними процесами в межах країни, беручи одночасно участь в обґрунтуванні положень і засад універсальної концепції управління.

Наступні рівні механізмів саморегуляції життєдіяльності особистості також мають свою форму і соціальний зміст. Залежно від характеру об'єктивних умов розвитку таких компонентів управлінських систем, як прогнозування змін, планування стратегічних і тактичних зусиль, організаційних можливостей, професійної підготовки керівників тощо, формуються зміст почуттів, стиль мислення і дій як окремої особистості, так і соціальних спільнот. У типологічне різних соціальних системах розуміння сенсу свого існування, принципи стосунків, мотивація діяльності здебільшого суттєво різняться. Водночас кожна з цих складових — віра, сенс, взаємостосунки, мотивація — є невід'ємними складовими соціальних механізмів життєдіяльності людини.

Вищеозначені загальні (універсальні) складові механізмів саморегуляції соціальних систем і забезпечення життєдіяльності окремої особи потребують розкриття і конкретизації на рівні окремих соціальних утворень. Дуже актуальною для України на рубежі II і III тисячоліть є необхідність визначення змісту соціального ідеалу держави з урахуванням ментальності різних верств населення.



Література

1. Соціологія, посібник для студентів вищих навчальних закладів Київ, Видавничий центр “Академія”, 1999 р.

WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я тут навчаюсь


Похожие работы

Введение в специальность по дисциплине: менеджмент в социальной сфере (шпаргалка...
Территориальная организация соц . сферы – это совокупность процессов или действий по размещению объектов соц . сферы. Соц . сфера и ее формирование связаны с производственными структурами.
Соціологія як наука
Соц -я відб як стихійно, так і цілеспрямовано, під дією посередників. За засвоєння норм та цінностей людей відп агенти соц -ї. Первинні: (міжособ відносини) батьки, родичі, друзі тощо. Втор: ( соц відн) предс адм, внз, школи, поліція, ЗМІ.
Шпаргалки по истории социологии (2004г.
Будучи позитивистом, соц -ию Конт обосновывал по аналогии с точными науками, науками о природе. По его мнению, следует отказаться от положений котор нельзя ни проверить ни опровергнуть, след соц -я должна изуч.
Шпоры по социальной философии
В.Парето –обоснов. логич-эксперим. метод исслед. соц . явл. Считал, что моральн, полит. и др. сужден. мешают анализу соц . факторов. Неосозн. действ.- основн. содерж. соц . явл.
Проблемы профессионально-психологической компетентности и ...
Соц .-псих. компетентность следует отличать от психологической готовности и профессионального мастерства. Природа соц .-псих. компетентности состоит из соответствующих знаний, представлений и стереотипов.
Предмет социальной философии. Понятие общества
3. Соц законы по хар своей деят - статистические. 4. Спецификой соц законов явл их историчность. Вследствии того, что соц эволюция протекает боле быстрыми темпами, чем эвол природы, общ отношения и формы культуры более подвижны чем геолог периоды.
Экономика. Вопросы 35-44
Социальная политика государства. –– система мер по регулированию соц .-эк. условий жизни общества по обеспечению права граждан на определенный стандарт благосостояния.
Благотворительность

Загружая свои работы, Вы помогаете не только студентам, но и людям, которым Ваша помощь действительно нужна. Чем именно это помогает? Читать дальше…..