Захворювання жовчовивідної системи. Ревматизм
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ
ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ
ЛУБЕНСЬКЕ МЕДИЧНЕ
УЧИЛИЩЕ
РЕФЕРАТ
З ПЕДІАТРІЇ
НА ТЕМУ: Захворювання
жовчовивідної системи. Ревматизм
Виконала:
студентка групи Ф-31
Репнікова
Алла
Лубни 2009
Захворювання жовчовивідної системи
Діагностика
холецистохолангіту
Діагностика
холецистохолангіту заснована на таких даних:
1)
даних анамнезу: наявність хворих на холецистохолангіт у сім'ї,
уточнення перенесених хвороб, які можна було б вважати початковими проявами
холецистохолангіту - гострі гастрити без істотних харчових порушень, несправжні
напади апендициту, «пупкові» кольки та інші;
2)
з'ясування етіологічних факторів: порушення режиму та якості харчування,
тривалі негативні емоції, психогенна травма, часті застуди І захворювання,
перенесені кишкові інфекції, епідемічний гепатит;
3)
інших проявах клінічної картини захворювання: характерні скарги і больові точки
під час пальпації живота; збільшення печінки й ознаки хронічної інтоксикації.
Діагноз
хронічного холецистохолангіту підтверджують результати лабораторних досліджень.
Однак тільки в період загострення може відзначатися помірний нейтрофільний
лейкоцитоз з незначним збільшенням паличкоядерних нейтрофілів, а також ШОЕ.
Функціональні
зміни печінки при хронічному холецистохолангіт трапляються не часто. Вони
можуть бути в період загострення і про являтися у вигляді порушення
антитоксичної, білоксинтетичної, про тромбінутворюючої функцій печінки,
пігментного, вуглеводного та жирового обміну. У дітей, що хворіють на
холецистохолангіт, зменшується печінковий кровообіг, а це одна з головних
причин порушення функції печінки, недостатність якої при різних захворювання
може проявлятися 4 синдромами:
—синдромом
цитолізу, що означає пошкодження гепатоцитів до повного некрозу (підвищення
рівня АСаТ, АЛаТ, 6-фруктозо монофосфат-альдолази, ізоферментів ЛДГ ,
підвищення рівня сироїдкого заліза);
—синдромом
мезенхімального запалення (підвищення вмісту т ликомолекулярних
глобулінів, імуноглобулінів, позитивна тимолова проба, збільшення ШОЕ);
—синдромом
холестазу (підвищення активності лужної фосфін, лейцинамінопептидази, вмісту
холестерину, зв'язаного білірубіну, жовчних кислот);
-
синдромом гепатоцелюлярної недостатності (зниження рівня сироваткових альбумінів,
холестерину, особливо зв'язаного з ефіром, бутирохолінестерази, протромбіну,
проконвертину й АТФ).
Велике
значення в діагностиці захворювань жовчовивідних шляхів має дуоденальне
зондування з подальшим мікроскопічним, біохімічним і бактеріологічним дослідженням
дуоденального вмісту.
При
мікроскопічному дослідженні дуоденального вмісту діагностичне значення має
виявлення в жовчі порцій В і С великих круглих Клітин, схожих на лейкоцити, -
лейкоцитоїдів, кристалічних утворень, у тому числі кристалів холестерину,
грудочок жовчних кислот і солей кальцію білірубінату, жирних кислот. Кількість
лейкоцитів у жовчі здорової дитини не повинна перевищувати 10 у полі зору.
Добре було б провести фазово-контрастну мікроскопію жовчі, яка дозволяє
кваліфіковано оцінити вигляд епітелію в дуоденальному вмісті, визначити його
належність і стан слизової оболонки відповідних відділів жовчовивідних шляхів
(десквамація епітелію, дистрофія).
Інформативним
є біохімічне дослідження порцій дуоденального вмісту з визначенням у них вмісту
холестерину, жовчних кислот, білірубіну, ліпідного комплексу, вміст яких
знижується при холецистоходвигуні. У нормі вміст жовчних кислот (за Рейнхольдом-Вільсоном)
у Порції В-15,1-30,2 ммоль/л, у порції С - 5,52-7,36 ммоль/л. Вміст Холестерину
(за методом Енгельгарда і Смирнової) у порції В - 1,34 ммоль/л, у порції С -
0,61 ммоль/л. Вміст білірубіну в порції В - 441,6 ммоль/л, у порції С - 338,6
ммоль/л. При цьому відзначається Підвищення концентрації білка,
диспротеїнхолія, збільшення концентрації IgG,
секреторного IgA,
С-реактивного білка, лужної фосфатази, зношення кількості лізоциму.
Діагностична
цінність бактеріологічного дослідження обмежена. І дуоденального вмісту частіше
висівають кокову флору (стафілококи, ентерококи), кишкову паличку, протей (висівати
необхідно всі три Порції жовчі - А, В і С).
Повну
інформацію про стан жовчовивідної системи одержують за методом внутрішньовенної
холеграфії, який, крім розмірів, форми Міхура, наявності конкрементів, ознак
перихолециститу, дозволяє Отримати зображення жовчних протоків, оцінити рухову
функцію і визначити ступінь порушення концентраційної здатності жовчного міхура,
що може відображати глибину морфофункціональних змін усього слизовій оболонці.
Під
час ультразвукового дослідження при холециститі на ехограмі відзначається:
-
дифузне стовщення стінок жовчного міхура більше ніж на 3 мм ЙОГО деформація;
—ущільнення
і (або) нерівність стінок органа;
—зменшення
об'єму порожнини органа (зморщений жовчний міхур);
—негомогенна
порожнина жовчного міхура.
—У
разі порушення відтоку з міхура і застою жовчі в ньому видно виражений рівень
рідини, що є скупченням точкових або дрібних лінійних ехосигналів, які
відбиваються від кришталиків жовчних солей.
—Тепловізорне
дослідження виявляє ознаки порушеного теплообміну в ураженому органі. Динамічна
білісцинтиграфія вказує на зниження поглинальної й видільної функцій і зміну
моторної функції жовчного міхура.
—Диференціюють
хронічний холецистохоланит найчастіше з дискінезіями жовчовивідних шляхів,
жовчнокам'яною хворобою, захворюваннями гастродуоденальної зони, підшлункової
залози.
Приклади
діагнозу;
—Дискінезія
жовчовивідних шляхів за гіпертонічним типом, спазм сфінктера Одді, синдром
холестазу;
—Хронічний
холецистит, рецидивуючий перебіг, період загострення;
—Прогноз
при захворюваннях жовчовивідних шляхів;
—При
набутих захворюваннях жовчовивідних шляхів прогноз завжди сприятливий.
Можливість повного видужання залежить від наявності у хворого анатомічних
дефектів жовчовивідних шляхів. При деяких аномаліях показане оперативне
втручання;
—Повного
одужання в більшості випадків не спостерігається при холециститі після
перенесеного вірусного гепатиту. Однак при хронічному холецистохолангіті можна
домогтися стійкої багаторічно ремісії при правильному диспансерному
спостереженні та лікуванні;
—Прогноз
при дискінезіях, не ускладнених хронічним холециститом, сприятливий для повного
видужання, якщо виявлена и усунута причина дискінезії.
Основні
шляхи оздоровлення хворих з дискінезіями жовчовивідних шляхів на поліклінічному
етапі
Необхідно
продовжити призначене лікування після виписки зі стаціонару. Протирецидивне
лікування - не рідше 2 разів на рік.
1.Дієта
№ 5 протягом 6 міс з подальшим її розширенням.
2.При
гіпотонічному і гіпокінетичному типах дискінезії:
—жовчогінні
засоби - по 10-14 днів протягом 3 міс;
—дюбажі
за Дем'яновим - 1-2 рази на тиждень курсами по 8- 10 сеансів 2 рази на рік;
—лікувальна
фізична культура;
—мінеральні
води високої мінералізації в підігрітому вигляді за 40-60 хв до їди (залежно
від характеру шлункової секреції) 2 рази на рік протягом З-4 тиж.
8.
При гіпертонічному і гіперкінетичному типах дискінезії:
—жовчогінний
чай - по 2 тиж щомісяця протягом 6 міс;
—седативні
препарати - протягом 2 тиж, курси 2 рази на рік;
-
теплові фізіопроцедури - курсами по 10-12 сеансів 2 рази на рік;
-
мінеральні води слабкої мінералізації в гарячому або підігрітому вигляді - 5-6
разів на день протягом 3-4 тиж 2 рази на рік.
4.
Санаторно-курортне лікування в санаторіях Трускавець, Моршин, Мінеральні Води,
Рай-Оленівка, Миргород, Поляна.
Примітка:
«сліпі зондування» за методикою Дем'янова проводять Принці натще. Після
приймання розчину холекінетика хворий лежить в теплій грілці на правому боці
протягом 1-2 год. Використовують f ЯКІ
розчини:
—33
% гарячий розчин магнію сульфату (із розрахунку 1 мл на І рік життя);
—60-75
мл 20 % розчину сорбіту або ксиліту (0,3 г на 1 кг маси).
Жовчогінні
чаї:
вбір
№ 1: кукурудзяні рильця - 50 г, трава пташиного горцю - (0 f,
трава полину - 10 г;
вбір
№ 2: квіти липи - 20 г, квіти ромашки - 10 г, квіти нагідок -
збір
№ 3: листя м'яти - 30 г, коріння кінського щавлю - 10 г, плоди шипшини - 10 г.
Столову
ложку суміші заливають 200 мл окропу, настоюють 30- 40 хв.
Поліклінічний
етап реабілітації хворих на хронічний холецистохолангіт
Необхідно
продовжувати призначене лікування після виписки ні стаціонару протягом 3-4 міс.
Протирецидивне лікування проводити 2 рази на рік наприкінці зими й літа (курс
лікування повинен закінчуватися до періоду можливого загострення).
1.Дієта
№ 5 протягом 1-2 років, у подальшому - при лікуванні.
2.Жовчогінна
терапія з урахуванням порушень моторної функції жовчних шляхів по 3-4 тиж,
протизапальна терапія хіміопрепаратами - протягом 2-3 тиж у 1-й рік після
загострення, далі - за ПО5 казаннями.
3.Фітотерапія
- по 10-15 днів 2-3 рази нарік.
4.Вітаміни
С, В , В2, В6 у вікових дозах - по 3 тиж 2 рази на рій.
5.Фізіотерапевтичні
заходи (курс - 1 раз на рік):
—аплікації
озокериту, парафіну або грязелікування курсом 10- 12 сеансів;
—індуктотермія
10 сеансів на курс.
6.Мінеральна
вода слабкої мінералізації - 2 рази на рік по 4-6 тиж в урахуванням
кислотоутворюючої функції шлунка.
7.Профілактика
дисбактеріозу 1 раз на рік (3 тиж).
8.Виявлення
і лікування вогнищ інфекції, супутніх захворювань.
9.Лікувальна
фізична культура.
10.Санаторно-курортне
лікування через 3-6 міс ремісії (санаторії Наведено вище).
Ревматизм
Особливості
ревматизму в дітей
1.Провідною
ознакою є кардит (частіше міокардит та ендокардит).
2.Частіше,
ніж у дорослих, формуються вади серця.
3.Рідше,
ніж у дорослих, діагностується поліартрит.
4.Частіше,
ніж у дорослих, спостерігаються хорея, анулярний висип, ревматичні вузлики та
інші позасерцеві прояви ревматизму.
5.У
цілому характерний більш тяжкий, ніж у дорослих, перебіг захворювання,
схильність до рецидивування.
6.Ефективність
своєчасної раціональної терапії вища, ніж у дорослих.
Діагностичні
критерії ревматизму (А.А. Кисель - T.T.D.
Jones)
Основні
- кардит, поліартрит, хорея, анулярна еритема, ревматичні вузлики.
Додаткові
- клінічні (гарячка, артралгії, ревматизм в анамнезі та ін.) Та лабораторні
(збільшення ШОЕ, С-реактивний білок, підвищення титру АСЛ-О, лейкоцитоз,
подовження інтервалу Р-Q
на ЕКГ та ін.).
Наявність
двох основних та одного додаткового критеріїв верифінують діагноз ревматизму.
Профілактика
ревматизму в дітей
Первинна
профілактика:
1.Загальнооздоровчі
заходи: раціональний режим дня, повноцінне харчування. Достатнє перебування на
свіжому повітрі, заняття фізичною культурою.
2.Рання
діагностика та лікування вогнищ хронічної інфекції.
3.Раціональне
лікування ангін та інших стрептококових інфекцій (включаючи 7-10-денний курс
препаратів пеніциліну, особливо дітям з обтяженою щодо ревматизму спадковістю).
Вторинна
профілактика:
1.Загальнооздоровчі
заходи: раціональний режим дня, повноцінне харчування. Достатнє перебування на
свіжому повітрі, заняття фізичною культурою.
2.Рання
діагностика та лікування вогнищ хронічної інфекції, включаючи тонзилектомію.
3.Раціональне
лікування ангін та інших стрептококових інфекцій (включаючи 7-10-денний курс
препаратів пеніциліну, особливо дітям з обтяженою щодо ревматизму спадковістю),
включаючи ГРВІ.
4.Вводити
біцилін-5 по 750 000-1 500 000 ОД внутрішньо м’язово щомісячно протягом не
менше ніж 5 років.
Використана
література
1. Педіатрія: Навч.
посібник / О.В. Тяжка, О.П. Вінницька, Т.І. Лутай та ін.; За ред. проф. О.В.
Тяжкої. - К.: Медицина, 2005. - 552 с.